АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ГЕМАТОЛОГІЇ ТА ТРАНСФУЗІОЛОГІЇ

ВИДИБОРЕЦЬ Станіслав Володимирович

УДК: 616.155.194.8:616.1/.4-08:574.11

Залізодефіцитна анемія в клініці внутрішніх хвороб: метаболічні
порушення та їх корекція

14.01.31 — гематологія та трансфузіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ-2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київській медичній академії післядипломної освіти ім.
П.Л. Шупика МОЗ України.

Науковий консультант доктор медичних наук, професор

Гайдукова Світлана
Миколаївна,

Київська медична академія
післядипломної

освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ
України,

завідувач кафедри
гематології

та трансфузіології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор

Третяк Наталія Миколаївна,

Інститут гематології та трансфузіології АМН України, завідувач
відділення

захворювань системи крові з групою клінічної біохімії

доктор медичних наук

Масляк Звенислава Володимирівна,

Інститут патології крові та трансфузійної медицини АМН України,

завідувач відділення гематології

доктор медичних наук, професор

Маленький Василь Павлович,

Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова МОЗ
України,

завідувач кафедри госпітальної терапії з курсом гематології

Провідна установа – Науковий центр радіаційної медицини, Інститут
клінічної радіології, АМН України, м. Київ.

Захист відбудеться “15” червня 2004 року о 1400 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д.26.612.01 в Інституті гематології та
трансфузіології АМН України (04060, м.Київ, вул. М.Берлинського, 12).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту гематології та
трансфузіології АМН України за адресою:04060, м.Київ,
вул.М.Берлинського, 12.

Автореферат розісланий “7” травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
Коміссаренко В.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Залізодефіцитна анемія (ЗДА) є однією із
актуальних проблем сучасної медицини (Дворецкий Л.И., 1999; Allen L.H.,
2000; Бебешко В.Г., Бруслова К.М., 2001). Так, у структурі всіх анемій
питома вага ЗДА складає понад 80% (Гусева С.А., 2000; Воробьев П.А.,
2001). У зв’язку з цим, ще в 1987 році ВООЗ розробила концепцію
гемоглобінового оздоровлення населення земної кулі, оскільки на той час
понад 500 млн. мешканців Землі мали латентний або явний дефіцит заліза.
Як свідчать епідеміологічні дослідження останнього часу, зазначена
проблема є далекою від остаточного вирішення і залишається актуальною як
для розвинутих країн, так і для таких, що розвиваються (Freire W.B.,
1997; Looker A., 1997; Thu B.D. et al., 1999; ВООЗ, 2000; 2001).

У клінічній практиці досить часто зустрічаються соматичні захворювання,
що супроводжуються дефіцитом заліза або вторинними порушеннями його
метаболізму (Масляк З.В., 1999; Дворецкий Л.И., 2002: Blackwell S.,
Hendrix P.C., 2002). При анеміях, що пов’язані із дефіцитом заліза,
спостерігаються значні порушення метаболізму в організмі внаслідок
анемічної гіпоксії та сидеропенії (Wick M. et al., 1995; Лановенко І.І.
і співавт. 1997; 2002). Поєднання ЗДА з іншими захворюваннями внутрішніх
органів, з одного боку, призводить до виникнення синдрому взаємного
обтяження захворювань та тяжчого їх перебігу, а з іншого — ускладнює
повноцінне лікування як захворювань внутрішніх органів, так і самої ЗДА
(Бондарчук С.В., Маленький В.П., 2001; Воробьев П.А., 2001).

У дослідженнях, що присвячені ЗДА, увага здебільшого була спрямована на
вивчення особливостей обміну заліза в організмі та змін гемопоезу (Lach
A., Saleem A., 1995; Gambino R., 1996; Горобець Н.І., 1999; Петухов В.И.
и соавт., 2003). Роботи, у яких висвітлено стан вторинних метаболічних
порушень при ЗДА, є поодинокими, з розрізненими фактичними даними і не
вирішують проблему взаємозв’язку порушень обміну заліза та вторинних
метаболічних змін на фоні гіпоксії та сидеропенії (Аношина М.Ю. і
співавт., 1997; Горобець Н.І., 2000; Мошинская О.В. и соавт., 2001).

При ЗДА і, зокрема, при її поєднанні з іншими соматичними
захворюваннями, не досліджено вміст біологічно активних речовин, що
відіграють суттєву роль у патогенезі формування чисельних синдромів. У
клініці внутрішніх хвороб діагностичними та диференційно-діагностичними
маркерами при патологічних станах і додатковими лабораторними критеріями
оцінки ступеня важкості перебігу захворювань та якості лікування є
біологічно-активні речовини, насамперед, вільний гістамін (ВГ), вільний
серотонін (ВС), вільний гепарин (ВГН), молочна (МК) та піровиноградна
(ПВК) кислоти, а також один із показників метаболічної інтоксикації в
організмі – молекули середньої маси (МСМ). Поза увагою дослідників
залишилась і еритроцитарна ланка підтримки гомеостазу у хворих на ЗДА.
Не проводилась комплексна оцінка вмісту в еритроцитах
2,3-дифосфогліцеринової кислоти (2,3-ДФГ) – універсального маркера
гіпоксичних станів і вмісту в них функціонально значимих хімічних
елементів (ХЕ) – заліза, міді, цинку.

У зв’язку із викладеним, актуальність дослідження визначається як
соціально-медичною значущістю проблеми, оскільки на ЗДА хворіють
працездатні люди, діти та жінки репродуктивного віку, так і недостатнім
вивченням деяких патогенетичних механізмів виникнення і перебігу
вторинних метаболічних розладів, що супроводжують ЗДА, зокрема, при її
поєднанні з іншими захворюваннями внутрішніх органів. Залишаються
недостатньо чітко сформульованими критерії діагностики ступеня вторинних
обмінних порушень при ЗДА, а існуючим методам їх медикаментозної
корекції властива недостатня ефективність.

Таким чином, комплексне дослідження клініко-метаболічних механізмів при
ЗДА представляє безсумнівний інтерес, оскільки дозволить з’ясувати стан
вторинних метаболічних порушень у хворих на ЗДА, їх роль в перебігу ЗДА
при соматичній патології та патогенетично обгрунтувати напрямки
терапевтичної корекції зазначених змін в організмі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота є самостійним завершеним комплексним науковим
дослідженням, що виконане в Київській медичній академії післядипломної
освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України (№ державної реєстрації:
0197U017103). Дисертаційне дослідження є фрагментом наукової програми
“Раптова смерть: вивчення нейроімунних механізмів розвитку гострої
серцево-судинної і церебро-васкулярної патології. Розробка комплексних
діагностичних тест-систем для виявлення груп ризику, засобів
профілактики та лікування” (№ державної реєстрації 0199U000213, БК
69.9), науково-дослідної роботи “Вивчення особливостей
клініко-гематологічних рис та фенотипу субстратних клітин у пацієнтів з
лімфо- та мієлопроліферативними захворюваннями” (№ державної реєстрації
0193U040741, БК 36.9) кафедри гематології та трансфузіології Київської
медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України.

Мета роботи — виявлення особливостей клініко-метаболічних порушень
при ЗДА та її поєднанні з деякими соматичними захворюваннями для
розробки методів оцінки ступеня важкості перебігу захворювання,
уточнення патогенетичних механізмів розвитку ЗДА при соматичних
захворюваннях і оптимізації діагностики та лікувальної тактики.

Задачі дослідження:

Провести комплексне клініко-лабораторне обстеження хворих на ЗДА.

Вивчити особливості клінічного перебігу ЗДА на фоні захворювань
внутрішніх органів, з якими найчастіше поєднується її перебіг в клініці
внутрішніх хвороб, зокрема, виразкової хвороби (ВХ), цукрового діабету
(ЦД), аутоімунного тиреоїдиту (АТ), хронічного бронхіту (ХБ).

Визначити вміст у плазмі крові вільного гістаміну, вільного серотоніну
та вільного гепарину у динаміці фаз відновлення нормального еритропоезу.

Дослідити вміст у плазмі крові хворих на ЗДА молочної і піровиноградної
кислот, молекул середньої маси в сироватці крові у динаміці лікування
ЗДА.

Визначити вміст 2,3-дифосфогліцеринової кислоти в еритроцитах
периферичної крові хворих на виразкову хворобу, цукровий діабет,
аутоімунний тиреоїдит, хронічний бронхіт.

Дослідити ступінь та динаміку змін вмісту заліза, міді і цинку як
функціонально значущих елементів у відмитих еритроцитах периферичної
крові у процесі лікування хворих на ЗДА.

Оцінити кореляційний зв’язок між змінами показників вмісту заліза у
сироватці крові, концентрації гемоглобіну та рівнем біологічно-активних
речовин, що досліджувались, залежно від ступеню вираженості анемії та
проявів сидеропенії.

Вивчити кореляційний зв’язок між змінами показника вмісту 2,3-ДФГ в
еритроцитах периферичної крові та вмістом біологічно-активних сполук,
що досліджувались, залежно від ступеню вираженості анемії та проявів
сидеропенії.

Проаналізувати та узагальнити результати комплексного дослідження
біохімічних показників з визначенням діагностичної значущості
метаболічних порушень, що виявлені.

Розробити рекомендації для диференційованої патогенетично обгрунтованої
медикаментозної корекції метаболічних порушень при ЗДА на фоні супутньої
соматичної патології.

Об’єкт дослідження – хворі на залізодефіцитну анемію, виразкову хворобу,
цукровий діабет, аутоімунний тиреоїдит, хронічний бронхіт, первинні
донори крові.

Предмет дослідження – відмиті еритроцити периферичної венозної крові,
плазма та сироватка крові.

Методи дослідження. У роботі використано загальноклінічні, біохімічні,
радіоімунологічні методи, метод атомно-абсорбційної спектроскопії.
Верифікація наявності супутньої патології, проведення диференційної
діагностики та уточнення функціонального стану внутрішніх органів
проведені із застосуванням інструментальних та спеціальних методів
обстеження хворих: рентгенологічних, езофагогастродуоденоскопії з
пункційною біопсією і наступним гістологічним дослідженням,
ультразвукового обстеження, радіоізотопної ренографії, реовазографії
кінцівок, пункційної біопсії щитоподібної залози з наступним
гістологічним дослідженням, функціональних методів оцінки порушення
функції зовнішнього дихання. Дослідження проводили поетапно. На підставі
вивчення змін клініко-лабораторних даних здійснювали порівняльну оцінку
ефективності лікування. Результати дослідження статистично опрацьовані.

Наукова новизна. Вперше проведено комплексне клініко-лабораторне
дослідження вторинних метаболічних порушень у хворих на ЗДА, зокрема,
при її поєднанні з такими захворюваннями внутрішніх органів як виразкова
хвороба, цукровий діабет, аутоімунний тиреоїдит, хронічний бронхіт.
Досліджено патогенетичне значення змін вмісту в плазмі крові ВГ, ВС,
ВГН, МК і ПВК та МСМ у сироватці крові, 2,3-ДФГ та ХЕ в еритроцитах
периферичної крові в розвитку та проявах ЗДА, яка перебігає при
супутній патології внутрішніх органів. Встановлено особливості порушень
вмісту в плазмі крові ВГ, ВС, ВГН, МК і ПВК та МСМ у сироватці крові.

Встановлено кількісні параметри порушення вмісту в еритроцитах
периферичної крові 2,3-ДФГ та ступінь змін вмісту функціонально значимих
ХЕ – заліза, міді і цинку у відмитих еритроцитах периферичної крові
хворих на ЗДА.

Вперше на підставі аналізу та узагальнення отриманих результатів
комплексного клініко-біохімічного дослідження визначено новий синдром
при ЗДА – синдром ендогенної метаболічної інтоксикації.

Розроблено диференційовані критерії оцінки ступеня важкості перебігу
ЗДА. Встановлено, що ступінь важкості перебігу ЗДА визначається
клінічними проявами та вираженістю біохімічних змін, які характеризують
вторинні метаболічні порушення.

Вперше проведено аналіз особливостей клініко-лабораторних даних,
метаболічних порушень та перебігу ЗДА на фоні захворювань внутрішніх
органів, що найчастіше зустрічаються у клінічній практиці.

На підставі комплексного вивчення клінічних особливостей та біохімічних
параметрів запропоновано нову клінічну класифікацію ЗДА.

Вперше, застосовуючи сучасні математичні методи дослідження,
встановлено корелятивні взаємозв’язки між ступенем сидеропенії,
показником концентрації гемоглобіну та 2,3-ДФГ в еритроцитах і
показниками, що характеризують вторинні метаболічні порушення при ЗДА.

Розроблено нові методи визначення ВГ та ВС в одній пробі біосубстрату
та ВГН. Розроблено новий спосіб одержання гепарину.

На підставі проведених досліджень вперше розроблено принципи
диференційованої патогенетично обгрунтованої медикаментозної корекції
виявлених вторинних метаболічних порушень у хворих на ЗДА.

Практичне значення одержаних результатів. Результати комплексного
вивчення вторинних метаболічних порушень у хворих на ЗДА дозволяють
проводити оцінку ступеня важкості перебігу захворювання та
диференційовано оптимізувати лікувальну тактику.

Розроблено нові методи визначення ВГ та ВС в одній пробі біосубстрату та
ВГН, які можуть застосовуватися при проведенні наукових досліджень та в
клінічній практиці. Результати дослідження стали підгрунтям для
отримання деклараційного патенту України №45127 МПК-6 А61К31/715 Спосіб
одержання гепарину / Михайличенко Б.В., Видиборець С.В. — № 2001053488;
Заявлено від 23.05.2001 р.; Опубліковано 15.03.2002, бюл. №3.- 8 с.

На підставі отриманих результатів досліджень розроблено клінічну
класифікацію ЗДА, що була представлена для наукової дискусії на наукових
форумах та оприлюднена у науково-практичних виданнях. У подальшому вона
може використовуватися в клінічній практиці.

Результати досліджень і розробки впроваджені в педагогічний процес
кафедри гематології та трансфузіології Київської медичної академії
післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України. Навчальний посібник
“Залізодефіцитна анемія” рекомендовано Міністерством освіти і науки
України для навчання студентів медичних університетів (рішення
№14/18.2-424 від 02.04. 2001 р.).

Результати наукових пошуків лягли у основу двох інформаційних
листів та двох методичних рекомендацій, що були впроваджені в діяльність
12 установ практичної охорони здоров’я: Київської обласної клінічної
лікарні, Баришевської, Білоцерківської, Бориспільської, Іванківської,
Обухівської, Миронівської, Сквирської, Фастівської, Яготинської
центральних районних лікарень Київської області, Ніжинської центральної
міської лікарні Чернігівської області та Черкаського обласного
онкологічного диспансера.

Особистий внесок здобувача. Дисертант самостійно склав та виконав
програму дослідження, проаналізував та узагальнив дані літератури,
зробив відповідні висновки. Клінічні дослідження, як і представлені
результати експериментальних досліджень, дисертант проводив особисто.
Спеціальні біохімічні методики були виконані дисертантом особисто в
лабораторії аналізу біологічно-активних речовин кафедри судової медицини
Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (м.Київ) за
консультативною допомогою професора Михайличенка Б.В. Визначення вмісту
хімічних елементів у відмитих еритроцитах периферичної венозної крові
атомно-абсорбційним спектрофотометричним методом проводили в
хіміко-аналітичній лабораторії Інституту електрозварювання ім. Є.О.
Патона НАН України (м.Київ) спільно з завідувачем лабораторії
хіміком-аналітиком Е.Я. Лєбєдєвою.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційних
досліджень доповідали та обговорювали на засіданнях обласного товариства
терапевтів (Київ, 1997; 2002), ХІV-му з’їзді терапевтів України (Київ,
1998), науково-практичній конференції молодих вчених та фахівців
“Сучасні проблеми гематології та трансфузіології” (Київ, 1998), другій
науково-практичній конференції “Актуальні проблеми експериментальної
медицини” (Київ, 1998), науково-практичній конференції, присвяченій
80-річчю заснування КМАПО ім.П.Л.Шупика (Київ, 1998), науково-практичній
конференції з міжнародною участю “Актуальні питання клінічної
гематології та трансфузіології” (Київ, 1999), республіканській
науково-практичній конференції “Вчені Поділля: фундаментальні наукові
праці” (Хмельницький, 1999), науково-практичній конференції “Проблеми
військової охорони здоров’я” (Київ, 1999), ІІІ науково-практичній
конференції “Нетрадиційні методи діагностики та лікування” (Київ, 1999),
Всеросійській науковій конференції з міжнародною участю “Исследование
качества жизни в медицине” (Санкт-Петербург, 2000), ІІІ національному
конгресі анестезіологів України (Одеса, 2000), першій науково-практичній
конференції “Сучасні проблеми невідкладних станів” (Київ, 2000),
Російській науково-практичній конференції “Актуальные вопросы
гематологии и трансфузиологии” (Санкт-Петербург, 2000), засіданні
міського товариства гематологів (Київ, 2000), ХІV і ХVI
науково-практичних конференціях “Актуальні питання клінічної
фармакології” (Київ, 2001; 2002), науково-практичній конференції
“Медикаментозна та немедикаментозна профілактика та відновне лікування в
клінічній практиці” (Київ, 2001), засіданні міського товариства
гастроентерологів (Київ, 2001), IV з’їзді гематологів і трансфузіологів
України (Київ, 2001), республіканській конференції “Актуальные вопросы
гематологии, трансфузиологии и внутренней медицины” (Караганда, 2002),
науково-практичній конференції “Актуальні питання невідкладних станів”
(Київ, 2002), першій науково-практичній школі-семінарі з гематології та
трансфузіології (Київ, 2002), конгресі українських лікарських товариств
(Луганськ, 2002), міжнародних симпозіумах “Епідеміологія
залізодефіцитних станів. Їх лікування та профілактика” (Київ, 2003),
“Залізодефіцитна анемія: проблеми та шляхи вирішення” (Львів, 2003), VII
з’їзді Всеукраїнського лікарського товариства (Тернопіль, 2003),
республіканській конференції з міжнародною участю “Actualitati in
hematologie si transfuziologie” (Кишинів, 2003).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 58
робіт, з яких 41 стаття у фахових виданнях, які рекомендовані ВАК
України, із них – 31 одноосібно. Видано навчальний посібник (у
співавторстві) та підручник (у співавторстві, рекомендовано
Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів медичних
університетів, рішення №1/11-2230 від 26.04. 2001 р.), 2 методичні
рекомендації, 2 інформаційні листи та 14 тез доповідей, отримано 1
деклараційний патент на винахід.

Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається з вступу,
огляду літератури, опису матеріалів і методів досліджень, 4 розділів
власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження,
висновків і практичних рекомендацій. Дисертація викладена на 346
сторінках, містить 125 таблиць. Список використаних літературних джерел
складається із 423 найменувань, в тому числі: українською мовою – 53,
російською – 230, 140 – зарубіжних, з яких 138 — англійською мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Огляд літератури. В результаті аналізу даних літератури з питань
етіології, патогенезу формування основних симптомів та синдромів,
діагностики та лікування ЗДА, обгрунтовано актуальність наукової задачі,
окреслено коло недостатньо висвітлених питань, визначено перспективні
напрямки наукових досліджень, зокрема, з вивчення особливостей та
ступеня вторинних метаболічних порушень у хворих на ЗДА при поєднанні її
перебігу із аутоімунним тиреоїдитом, виразковою хворобою, хронічними
неспецифічними захворюваннями легень, цукровим діабетом і опрацювання на
цій основі ефективних напрямків лікування.

Матеріал і методи дослідження. Було обстежено 312 хворих (143
чоловіків і 169 жінок), серед яких — 191 хворий на ЗДА (86 чоловіків і
105 жінок), решта – 121 хворий (57 чоловіків і 64 жінки) мали
захворювання внутрішніх органів, але нормальні показники периферичної
крові та параметри, які характеризують обмін заліза. Всі обстежені хворі
лікувалися у відділеннях терапевтичного профілю, поліклініці та
відділеннях гематології Київської обласної клінічної лікарні, Головного
військового госпіталю Міністерства оборони України, ендокринології
Київського обласного ендокринологічного диспансеру. Всі обстежені хворі
віком від 20 до 59 років залежно від наявності ЗДА та захворювання
внутрішніх органів, на фоні якого спостерігався розвиток ЗДА, були
об’єднані у одинадцять груп.

І група – 27 хворих (15 чоловіків і 12 жінок) на виразкову хворобу з
нормальними параметрами периферичної крові та показниками метаболізму
заліза;

ІІ група – 40 хворих (16 чоловіків і 24 жінок) на ЗДА, у яких наявність
захворювання була обумовлена хронічними крововтратами на фоні виразкової
хвороби;

ІІІ група – 23 хворих (11 чоловіків і 12 жінок) на цукровий діабет з
нормальними параметрами периферичної крові та показниками метаболізму
заліза;

ІV група – 41 хворий (19 чоловіків і 22 жінки), у яких ЗДА поєднувалась
із цукровим діабетом;

V група – 17 хворих (8 чоловіків і 9 жінок) на ЗДА, у яких ЗДА
поєднувалась із цукровим діабетом, що був ускладнений хронічною нирковою
недостатністю (ХНН);

VІ група – 25 хворих (11 чоловіків і 14 жінок) на аутоімунний тиреоїдит
з нормальними параметрами периферичної крові та показниками метаболізму
заліза;

VІІ група – 42 хворих (18 чоловіків і 24 жінки) на ЗДА, перебіг якої
поєднувався із аутоімунним тиреоїдитом;

VІІІ група – 22 хворих (9 чоловіків і 13 жінок) на хронічний
необструктивний бронхіт (ХНБ) з нормальними параметрами периферичної
крові та показниками метаболізму заліза;

ІХ група – 20 хворих (10 чоловіків і 10 жінок) на ЗДА, у яких хвороба
перебігала на фоні хронічного необструктивного бронхіту;

Х група – 24 хворих (11 чоловіків і 13 жінок) на хронічний
обструктивний бронхіт (ХОБ) з нормальними параметрами периферичної крові
та показниками метаболізму заліза;

ХІ група – 31 хворий (15 чоловіків і 16 жінок) на ЗДА, у яких хвороба
перебігала на фоні хронічного обструктивного бронхіту.

Контрольну групу склали 45 первинних донорів (25 чоловіків і 20 жінок)
Центру крові Міністерства оборони України віком від 20 до 52 років. Усі
донори були практично здорові. При дворазовому лабораторному дослідженні
у них не було виявлено маркерів гепатитів В і С, а також
ВІЛ-інфекції/СНІДу. Всім обстеженим донорам було зроблено розгорнутий
аналіз периферичної крові та визначено біохімічні показники.

В роботі використано загальноклінічні та біохімічні методи. При цьому
вивчали анамнез, дані фізикального обстеження, результати загальних
аналізів крові, загальноклінічних біохімічних досліджень, показники
вмісту заліза в сироватці, загальної залізозв’язуючої здатності
сироватки крові, ненасиченої залізозв’язуючої здатності сироватки крові,
коефіцієнт насичення трансферину залізом. Радіоімунологічні методи
застосовували для визначення вмісту феритину і дослідження гормонального
статусу. Визначення вмісту ВГН у плазмі крові обстежених здійснювали за
розробленим нами способом, вмісту ВГ і ВС у плазмі крові —
флюориметричним методом на аналізаторі “БИАН-130”-“БИАН-100”, вмісту ВГ
— за методикою І.О. Концевич і співавт. (1985), а ВС — за методикою І.О.
Концевич, В.О. Сушко (1987), вмісту МК і ПВК у плазмі крові — за В.С.
Асатиані (1969), а вмісту МСМ у cироватці крові — за Н.І. Габріелян,
В.І. Ліпатової (1984). Вміст в еритроцитах периферичної крові 2,3-ДФГ
здійснювали неензиматичним методом за І.С. Луганової, М.Н. Бліновим
(1975). Вміст хімічних елементів (ХЕ) – заліза, міді, цинку у
еритроцитах проводили методом атомно-абсорбційної спектроскопії на
спектрофотометрі “TECHTRON-AA-4” фірми “Varian” (Aвстралія). Кількість
ХЕ в пробах, що аналізували, виражали в мкг/г маси висушених
еритроцитів.

Для верифікації наявності супутньої патології, проведення диференційної
діагностики та уточнення функціонального стану внутрішніх органів
застосовували інструментальні та спеціальні методи обстеження хворих:
рентгенологічні, езофагогастродуоденоскопію з пункційною біопсією і
наступним гістологічним дослідженням, ультразвукове обстеження,
радіоізотопну ренографію, реовазографію кінцівок, пункційну біопсію
щитоподібної залози з наступним гістологічним дослідженням,
функціональні методи оцінки порушення функції зовнішнього дихання.
Дослідження проводили поетапно. Хворі на ЗДА по мірі формування груп
розподілялися на дві підгрупи: А, які отримували базисне лікування та
моноферотерапію засобом Тардиферон-ретард із розрахунку на елементарне
залізо — 2 мг/кг/добу маси тіла; Б, які окрім зазначеного отримували
внутрішньо Кверцетин 1,0 двічі щодоби впродовж трьох тижнів. На підставі
вивчення змін клініко-лабораторних даних на 7-21-90-й день спостереження
здійснювали порівняльну оцінку ефективності лікування.

Результати проведених досліджень оброблені на персональному комп’ютері
із застосуванням пакету прикладних програм “Statgraf” (v. 2.6., USA) та
“STATISTICA 5.5a” (фірми StartSoft Inc., USA), інтегрованої системи для
комплексного статистичного аналізу і обробки даних у середовищі Windows
із використанням модулів “Basic Statistics/Tables”, “Discriminant
Analysis”, “Factor Analysis”, “Regression Analysis”.

На початковому етапі вивчали однорідність статистичних груп, у
подальшому, залежно від поставлених задач, використовували методи
варіаційної статистики і кореляційний аналіз. Для визначення критеріїв
достовірності різниці між отриманими результатами досліджень
використовували критерії Ст’юдента (Student test), коефіцієнт кореляції
(r), непараметричний коефіцієнт кореляції Спірмена (Spearman).
Достовірними вважали значення р<0,05. Для оцінки достовірності різниці показників в динаміці лікування використовували парну методику варіаційної статистики. Результати дослідження, їх аналіз та узагальнення. Передусім, нами було проведено комплексне біохімічне дослідження вмісту ВГН, ВС, ВГ, МК і ПВК у плазмі і МСМ у сироватці крові донорів та вмісту в еритроцитах їх периферичної крові 2,3-ДФГ і ХЕ. Вміст ВГН, ВС, ВГ у плазмі в середньому становив відповідно: 21,28±0,51 мкг/г, 0,59±0,05 нмоль/г, 1,45±0,14 нмоль/г. Індивідуальні коливання вмісту ВГН у чоловіків-донорів були від 17,24 до 29,16 мкг/г, а у жінок – від 17,37 до 27,09 мкг/г, ВС у чоловіків-донорів були від 0,17 до 1,40 нмоль/г, а у жінок – від 0,17 до 0,84 нмоль/г, ВГ у чоловіків-донорів від 0,26 до 2,93 нмоль/г, а у жінок – від 0,53 до 3,70 нмоль/г. Вміст МК, ПВК та коефіцієнт їх співвідношення у плазмі донорів становив відповідно: 1,05±0,04 нмоль/г, 0,09±0,001 нмоль/г, 11,80±0,33. Індивідуальні коливання вмісту МК у чоловіків-донорів були від 0,75 до 1,98 нмоль/г, а у жінок – від 0,85 до 1,21 нмоль/г, ПВК у чоловіків-донорів були від 0,07 до 0,11 нмоль/г, а у жінок – від 0,08 до 0,10 нмоль/г. Вміст МСМ у сироватці крові становив 0,24±0,0008 од. Індивідуальні коливання вмісту МСМ у чоловіків-донорів та жінок були однаковими від 0,23 до 0,25 од. Вміст 2,3-ДФГ в еритроцитах периферичної крові донорів становив в середньому 13,88±0,10 мкмоль/г Нb. Індивідуальні коливання її вмісту були у чоловіків-донорів від 12,84 до 15,00 мкмоль/г Нb, а у жінок – від 12,85 до 15,01 мкмоль/г Нb. Достовірної різниці вмісту ВГН, ВС, ВГ, МК, ПВК у плазмі і МСМ у сироватці крові, 2,3-ДФГ в еритроцитах периферичної крові первинних донорів залежно від статі та віку нами не виявлено. Вміст заліза в еритроцитах первинних донорів в середньому складав 26,84±0,59 мкг/г. У обстежених донорів-чоловіків вміст заліза був достовірно вищим, ніж у жінок. Аналізуючи вміст заліза в еритроцитах периферичної крові здорових осіб, ми відмітили, що індивідуальні коливання його вмісту у чоловіків були від 23,97 до 34,09 мкг/г, а у жінок – від 19,85 до 25,01 мкг/г. Вміст міді в еритроцитах у здорових осіб в середньому складав 0,0004±0,00002 мкг/г. У обстежених здорових чоловіків вміст міді був достовірно вищим, ніж у жінок, а індивідуальні коливання її вмісту у чоловіків були від 0,00033 до 0,00065 мкг/г, а у жінок – від 0,00027 до 0,00045 мкг/г. Вміст цинку в еритроцитах у здорових осіб в середньому складав 0,0020±0,0001 мкг/г. У обстежених здорових чоловіків вміст цинку був достовірно вищим, ніж у жінок. Індивідуальні коливання його вмісту у чоловіків були від 0,0017 до 0,0027 мкг/г, а у жінок – від 0,0012 до 0,0022 мкг/г. Достовірної різниці вмісту заліза, міді і цинку в еритроцитах периферичної крові обстежених здорових осіб залежно від віку нами не виявлено. Було обстежено 191 хворий (86 чоловіків і 105 жінок) на ЗДА з однаковим її клінічним перебігом. Діагноз ЗДА верифікували на підставі характерної клінічної картини (ознак анемічної гіпоксії та сидеропенічного синдрому), даних лабораторних досліджень (характерної картини периферичної крові, зменшення вмісту заліза в сироватці крові, збільшення загальної залізозв’язуючої здатності сироватки крові, зменшення відсотка насичення трансферину залізом та збільшення вмісту трансферину в сироватці, зменшення вмісту феритину в сироватці крові). Усім хворим лабораторні і спеціальні біохімічні дослідження спочатку проводили до призначення будь-якого лікування після госпіталізації до стаціонару, а потім – ще тричі, в періоди очікуваних зрушень еритрону у відповідь на лікування: ретикулоцитарного кризу (7-а доба), явного приросту концентрації гемоглобіну (21-а доба) та насичення фонду заліза в депо (90-а доба). Давність захворювання складала: до двох років – у 39 хворих, від двох до п’яти років - у 115 хворих, понад п’ять років у 37 хворих. Загальні симптоми анемії - запаморочення, слабкість, головний біль, частіше у вечірній час, задишка, відчуття серцебиття, схильність до знепритомнення (особливо в задушливих помешканнях), миготіння "мушок" перед очима, сонливість вдень і погане засинання вночі спостерігались у всіх обстежених. Виразність загальних симптомів анемії залежала від адаптації хворого до анемії. Клінічні прояви сидеропенічного синдрому у обстежених нами хворих були надзвичайно різноманітними. Прояви сидеропенічного синдрому у обстежених нами хворих ми вирішили згрупувати наступним чином: у 191 хворого спостерігали зміни шкіри та її придатків, а також зміни травного тракту, у 167 - зміни м’язевого апарату. Зміни слизових оболонок верхніх та нижніх дихальних шляхів виявляли у 53 хворих, у 163 – зміни слизової органу зору у вигляді "симптому синіх склер". Зміни терморегуляції, що проявлялося постійним субфебрилітетом, виявляли у 9 хворих. Дистрофічні зміни внутрішніх органів, що є результатом метаболічних та ферментативних порушень за умов дефіциту заліза і наслідком анемічної гіпоксії, виявляли у всіх обстежених. Зокрема, вторинну анемічну сидеропенічну міокардіодистрофію виявили у 156 хворих. Серед обстежених хворих у сформованих нами ІІ, ІV, V, VII, IX, XI групах спостереження ми відмічали специфічні клінічні особливості перебігу ЗДА, що, в основному, визначалися проявами захворювань внутрішніх органів, на фоні яких спостерігали ЗДА. Характерними для клінічного перебігу у обстежених нами хворих на ЗДА рисами, що визначали особливості клінічної картини, були наявність виразних ознак анемічної гіпоксії, проявів сидеропенічного синдрому та симптоматики захворювань, на фоні яких перебігала ЗДА. Для визначення специфічних проявів перебігу ЗДА на фоні захворювань внутрішніх органів, що вивчалися, ми також провели комплексне біохімічне дослідження вмісту ВГН, ВС, ВГ, МК і ПВК у плазмі і МСМ у сироватці крові та вмісту в еритроцитах периферичної крові 2,3-ДФГ і ХЕ хворих, що ввійшли до І, ІІІ, VI, VIII, X груп спостереження. Отримані дані використовували для порівняння і визначення специфічних змін у хворих на ЗДА. Зважаючи на значну фізіологічну активність гепарину, його участь у багатьох патофізіологічних процесах, зокрема, забезпеченні утилізації кисню тканинами, нами досліджено вміст ВГН у плазмі крові хворих на ЗДА. Ми встановили достовірне підвищення вмісту ВГН у плазмі хворих на ЗДА, порівняно із його значеннями у здорових та хворих на ВХ, ЦД, АТ, ХБ, перебіг яких не поєднувався із ЗДА. Такі зміни показника вмісту ВГН у плазмі крові хворих при ЗДА можна пояснити, із одного боку, посиленим його вивільненням із тучних клітин у відповідь на виникнення анемічної гіпоксії, а з іншого – розбалансуванням систем інактивації, зв’язування та виведення даної сполуки в умовах сидеропенії та гіпоксії. Можливо, що підвищення рівня ВГН має компенсаторно-пристосувальне значення з огляду на його антиоксидантні, мембраностабілізуючі властивості, регуляторний вплив на енергетичний і кисневий баланс у тканинах, пригнічуючу дію на виразність патофізіологічних і патохімічних проявів дії ВГ і ВС в умовах гіпоксії. Вивчення особливостей змін показника вмісту ВГН у пацієнтів із ЗДА, що перебігала на фоні найпоширеніших захворювань внутрішніх органів, дозволило встановити, що найвищі статистично достовірні середні значення показника вмісту ВГН є властивими для ЗДА, що перебігала на фоні ХОБ, а найменші – характерні для ЗДА, що перебігала на фоні ЦД та ХНОБ. Вміст ВГН у плазмі крові хворих на ЗДА збільшувався зворотнопропорційно зменшенню концентрації гемоглобіну, показника вмісту заліза у сироватці крові, а його обмін порушувався пропорційно зростанню ступеня важкості перебігу ЗДА. Достовірно найвищі значення показника вмісту ВГН виявляли при надважкому перебігу ЗДА, що могло бути непрямим свідченням найвиразнішого ступеня тканинної гіпоксії у обстежених хворих, а достовірне зростання показника вмісту ВГН залежно від збільшення ступеня важкості перебігу ЗДА, дозволяє стверджувати, що показник вмісту ВГН можна застосовувати як один із маркерів ступеня адекватності постачання кисню до периферичних тканин. До біологічно-активних сполук, що вивільнюються тучними клітинами у разі гіпоксичних станів, належить серотонін. Проведені нами дослідження вмісту ВС у плазмі крові хворих на ЗДА показали достовірне підвищення його вмісту в плазмі хворих на ЗДА порівняно із значеннями у здорових та хворих на ВХ, ЦД, АТ, ХБ, перебіг яких не поєднувався із ЗДА. Такий характер змін показника вмісту ВС у плазмі крові пацієнтів при ЗДА можна пояснити посиленням його вивільнення із тучних клітин у відповідь на анемічну гіпоксію та порушенням процесів зв’язування, інактивації та деградації даної сполуки в умовах сидеропенії та гіпоксії. Слід відмітити, що ензими, які контролюють процеси інактивації ВС, є залізозалежними, що може бути додатковим чинником порушення обміну ВС при ЗДА. Вивчення особливостей змін показника вмісту ВС у пацієнтів із ЗДА, що перебігала на фоні найпоширеніших захворювань внутрішніх органів, дозволило встановити, що найбільші середні значення показника вмісту ВС є характерними для ЗДА, що перебігала на фоні ХОБ та ВХ, порівняно із середніми значеннями у інших групах обстежених, а найменші – для ЗДА, що перебігала на фоні АТ, ЦД та ХНОБ. Вміст ВС у плазмі крові хворих на ЗДА збільшується, як і показник ВГН, зворотнопропорційно зменшенню концентрації гемоглобіну, показника вмісту заліза у сироватці крові. Дослідження вмісту ВС при різних ступенях важкості перебігу ЗДА дозволило виявити, що його вміст збільшується із зростанням ступеня важкості перебігу ЗДА. Достовірно найвищі значення показника вмісту ВС виявляли при надважкому перебігу ЗДА, що могло бути непрямим свідченням найвиразнішого ступеня тканинної гіпоксії. Достовірне збільшення показника вмісту ВС залежно від зростання ступеня важкості перебігу ЗДА, дозволило рекомендувати використовувати значення показника вмісту ВС як один із критеріїв адекватності усунення гіпоксії периферичних тканин при цьому захворюванні. Метаболізм ВС, процеси його вивільнення, зв’язування і інактивації є взаємопов’язаними із обміном гістаміну і залежать від концентрації останнього у біологічних субстратах. Фізіологічні ефекти серотоніну і гістаміну також є взаємнообумовленими і тісно пов’язаними. Гістамін є одним із основних факторів екзоцитозу тучних клітин при гіпоксичних станах. Участь ВГ у регуляції функцій органів і систем, багатоплановий його вплив на метаболічні процеси в організмі спонукало нас до вивчення змін вмісту цієї біологічно-активної сполуки при ЗДА та дослідження особливостей змін значень показника його вмісту в плазмі крові при поєднанні перебігу ЗДА із найпоширенішими захворюваннями внутрішніх органів. Вивчення вмісту ВГ у плазмі крові хворих на ЗДА показали достовірне підвищення вмісту ВГ у плазмі хворих на ЗДА, порівняно із значеннями у здорових та хворих на ВХ, ЦД, АТ, ХБ, перебіг яких не поєднувався із ЗДА. Зміни показника вмісту ВГ у плазмі крові пацієнтів при ЗДА, на наш погляд, можна пояснити як посиленим його вивільненням із тучних клітин у відповідь на анемічну гіпоксію, так і порушенням процесів зв’язування, інактивації та деградації даної сполуки в умовах сидеропенії та гіпоксії. Дослідження особливостей змін показника вмісту ВГ у пацієнтів із ЗДА, що перебігала на фоні захворювань внутрішніх органів, дозволило встановити, що найсуттєвіші зміни середніх значень показника вмісту ВГ спостерігаються при ЗДА, що перебігала на фоні ХОБ та ВХ, порівняно із середніми значеннями в інших групах обстежених, а найменші – для ЗДА, що перебігала на фоні АТ, ЦД. Визначення показника вмісту ВГ у плазмі крові хворих на ЗДА дозволило встановити, що його вміст збільшується, як і показники ВС і ВГН, зворотнопропорційно зменшенню концентрації гемоглобіну, показника вмісту заліза в сироватці крові. На наш погляд, однонаправлений характер змін основних факторів екзоцитозу тучних клітин – ВГ, ВС, ВГН, що характеризується збільшенням значень показників їхнього вмісту у плазмі крові обстежених нами хворих, є свідченням участі даних сполук у патофізіологічних механізмах формування клінічних проявів та синдромів при ЗДА. Визначення вмісту ВГ при різних ступенях важкості перебігу ЗДА дозволило встановити, що його вміст збільшувався із зростанням ступеня важкості перебігу ЗДА. Достовірно найвищі значення показника вмісту ВГ виявляли при тяжкому та надважкому перебігу ЗДА. Виявлені зміни могли бути непрямим свідченням найвиразнішого ступеня тканинної гіпоксії у хворих на ЗДА із важким та надважким перебігом захворювання. Достовірне збільшення значень показника вмісту ВГ залежно від зростання ступеня важкості перебігу ЗДА, дозволило рекомендувати використовувати значення показника вмісту ВГ у плазмі крові, поряд із показниками вмісту ВС і ВГН, як один із критеріїв адекватності усунення гіпоксії периферичних тканин при цьому захворюванні. Визначення вмісту ВГ і ВС у біосубстратах є трудоємним і тривалим у часі. У зв’язку з цим, нами розроблено метод одномоментного флюориметричного визначення вмісту ВГ і ВС у аналізованих пробах біосубстрату (Михайличенко Б.В., Видиборець С.В. Метод одночасного флюориметричного визначення біогенних амінів в аналізованій пробі біосубстрату // Лабораторна діагностика.-1999.-№2.-С.58-61). Застосування цього методу значно скорочує витрати часу на дослідження та науковий пошук. До невивчених особливостей обміну речовин у хворих на ЗДА належали параметри метаболізму МСМ. МСМ – це речовини білкового походження, що не утворюють осад з трихлороцтовою кислотою. З огляду на таку властивість, їх відносять до компонентів залишкового азоту. Наш інтерес до їх дослідження визначався, насамперед тим, що показник вмісту МСМ використовують як важливий універсальний показник метаболічної інтоксикації. Оскільки вивчення вмісту МСМ у хворих на ЗДА залишилось поза увагою дослідників, ми вирішили надолужити це упущення. Проведені нами дослідження вмісту МСМ у плазмі крові хворих на ЗДА показали, що їх вміст при цьому захворюванні достовірно підвищувався порівняно із значеннями у здорових та хворих на ВХ, ЦД, АТ, ХБ, перебіг яких не поєднувався із ЗДА. Такий характер змін показника вмісту МСМ у плазмі крові пацієнтів при ЗДА можна пояснити посиленням їхнього утворення, зв’язування, інактивації та виведення із організму в умовах сидеропенії та гіпоксії. Біохімічна структура МСМ є неоднаковою при різних захворюваннях і залежить від характеру патологічного процесу та його ускладнень. Основна маса МСМ інактивується або частково руйнується всередині проксимальних тубул нирок, а вільні амінокислоти, що утворюються внаслідок означеного процесу, реабсорбуються через звичайну транспортну систему. За фізіологічних умов до 95% МСМ вилучається з кров’яного русла шляхом гломерулярної фільтрації. Зменшення екскреторної функції нирок і неповний протеоліз супроводжуються збільшенням концентрації МСМ у сироватці крові. Вміст МСМ зростає за станів, які перебігають із метаболічною ендогенною інтоксикацією організму. Нами встановлено, що найбільші середні значення показника вмісту МСМ є характерними для ЗДА, що перебігала на фоні ЦД із ХНН, порівняно із середніми значеннями у інших групах обстежених, а найменші – для ЗДА, що перебігала на фоні АТ, ВХ та ХНОБ. Вивчення особливостей змін показника вмісту МСМ у пацієнтів із ЗДА, що перебігала на фоні захворювань внутрішніх органів, дозволило встановити особливості змін їхнього вмісту при перебігу ЗДА на фоні різних за механізмами розвитку захворювань внутрішніх органів. Дослідження показника вмісту МСМ у сироватці крові хворих на ЗДА дозволило встановити, що він збільшується, зворотнопропорційно зменшенню концентрації гемоглобіну, показника вмісту заліза у сироватці крові. Що ж стосується вмісту МСМ у сироватці крові при різних ступенях важкості перебігу ЗДА, то він збільшується із зростанням ступеня важкості перебігу ЗДА. Достовірно найвищі значення показника вмісту МСМ виявляли при важкому та надважкому перебігу ЗДА, що могло бути непрямим свідченням найвиразнішого ступеня тканинної гіпоксії та ендогенної метаболічної інтоксикації у означених групах хворих. Достовірне збільшення показника вмісту МСМ залежно від зростання ступеня важкості перебігу ЗДА, дозволило рекомендувати використовувати значення показника вмісту МСМ як один із критеріїв адекватності корекції гіпоксії периферичних тканин та ендогенної метаболічної інтоксикації при цьому захворюванні. Відомо, що процеси аеробного і анаеробного окислення вуглеводів є надзвичайно чутливими до порушення процесів оксигенації тканин. У зв’язку із означеним цілком закономірним був наш інтерес до вивчення змін обміну МК і ПВК у хворих на ЗДА. ПВК посідає центральне місце у обміні речовин і перетвореннях вуглеводів, бере суттєву участь у метаболізмі кислот тощо. ПВК є вузловим метаболітом в низці біохімічних перетворень, які пов’язані з енергетичним обміном в мітохондріях. Основними метаболічними шляхами ПВК є аеробне окислення за участю піруватдегідрогенази до оксалоацетату, який є проміжною ланкою циклу Кребса або анаеробне перетворення в МК. Підвищення вмісту ПВК і МК в тканинах найчастіше свідчить про порушення рівноваги між системами забезпечення їх киснем і потребою у ньому. Концентрація ПВК і МК в крові є інформативними лабораторними свідченням адекватності забезпечення кровопостачання та оксигенації тканин. Важливе значення має коефіцієнт співвідношення МК: ПВК. Доведено, що концентрація ПВК і МК у крові підвищується у разі декомпенсації гіпоксичних станів. ЗДА входить в ряд захворювань, які супроводжуються виникненням і розвитком генералізованої гіпоксії тканин, причому ступінь виразності останньої корелює із падінням концентрації гемоглобіну в крові. Роль ПВК і МК, не дивлячись на їх важливе значення у метаболізмі і забезпеченні гомеостазу, залишалася невисвітленою при ЗДА, що і спонукало нас провести відповідні дослідження. Як показують результати наших досліджень, для ЗДА є характерним достовірне підвищення вмісту МК і ПВК у плазмі крові порівняно із значеннями у здорових та хворих на ВХ, ЦД, АТ, ХБ, перебіг яких не поєднувався із ЗДА. Виявлені зміни можуть пояснюватись накопиченням пірувату в крові через активацію анаеробних процесів гліколізу та гліконеогенезу, що, в свою чергу, призводить до порушення метаболізму МК. Дослідження особливостей змін показників вмісту ПВК і МК у пацієнтів із ЗДА, що перебігала на фоні захворювань внутрішніх органів, дозволило встановити відмінності змін їхнього вмісту при перебігу ЗДА на фоні різних за механізмами розвитку захворювань. Ми встановили, що найсуттєвіші зміни середніх значень показників вмісту ПВК і МК спостерігаються при ЗДА, що перебігала на фоні ХОБ, порівняно із середніми значеннями у інших групах обстежених, а найменші – для ЗДА, що перебігала на фоні АТ, ЦД та ХНОБ. Визначення показників вмісту ПВК і МК у плазмі крові хворих на ЗДА дозволило встановити, що вони збільшуються зворотнопропорційно зменшенню концентрації гемоглобіну, показника вмісту заліза у сироватці крові. Вміст ПВК і МК при різних ступенях важкості перебігу ЗДА збільшувався із зростанням ступеня важкості перебігу ЗДА. Достовірно найвищі значення показників вмісту МК і ПВК виявляли при важкому та надважкому перебігу ЗДА. Виявлені зміни могли бути непрямим свідченням найвиразнішого ступеня тканинної гіпоксії та найсуттєвішого розбалансування процесів аеробного гліколізу, посилення процесів анаеробного гліколізу у хворих на ЗДА із важким та надважким перебігом захворювання. Нормальний перебіг названих процесів у клітинах забезпечує підтримку їх гомеостазу та постачає необхідні кількості енергії. Відомо, що джерелом енергії для забезпечення функціонування клітин є АТФ, який утворюється, в основному, із глюкози. Аеробний шлях перетворення глюкози за нормальних фізіологічних умов перебігає у два етапи. Перший етап є ланцюгом послідовних окисно-відновлювальних реакцій, які відбуваються у цитозолі клітин. Внаслідок їх глюкоза перетворюється у піруват, при цьому із 1 моль глюкози утворюється 2 моль АТФ. Другий етап відбувається у мітохондріях і включає цикл Кребса та ланцюг транспорту електронів. У мітохондріях за фізіологічної рівноваги піруват повністю метаболізується до вуглекислоти та води. Для забезпечення функціонування внутрішньо- мітохондріальної частини метаболізму пірувату необхідний кисень, а тому в анаеробних умовах ПВК накопичується в тканинах і дифундує в біологічні рідини. Тобто, в умовах гіпоксії відбувається тільки частковий метаболізм глюкози, який називають гліколізом. Утвореної енергії при гіпоксії недостатньо для забезпечення потреб клітин. Нестача АТФ суттєво порушує нормальне функціонування клітин і підтримку діяльності систем, що забезпечують гомеостаз. Нестача кисню на клітинному рівні інгібує функціонування циклу Кребса і ланцюга транспортування електронів. За аноксії ПВК накопичується у клітинах, його надлишок перетворюється у МК. Гліколіз супроводжується продукцією іонів водню, що спричинює ацидоз. Ацидоз порушує нормальний перебіг біохімічних реакцій. Тривале існування анаеробного метаболізму в умовах гіпоксії тканин порушує нормальне функціонування клітин і призводить до дисфункції органів і їх систем. Слід відмітити, що означені раніше метаболічні порушення у хворих на ЗДА відбуваються в умовах дефіциту заліза. Дефіцит цього елементу є самостійним чинником, який може спричинювати разбалансування функціонування системи окисно-відновлювальних реакцій і тканинного дихання. Залізо відіграє суттєву роль в енергетичному метаболізмі. Відомо, що близько половини ферментів і кофакторів циклу Кребса потребують присутності цього металу для проявлення своєї активності або містять його як структурний компонент. o hN hN ph' hN ' hN hN # hN " hN gdN ‡ `„A 0 o Z ? ? hN % hN hN hN hN & & gdF}l hF}l hN hN hN hN O hN Достовірне збільшення значень показників вмісту МК і ПВК залежно від зростання ступеня важкості перебігу ЗДА, дозволило рекомендувати використовувати визначення показників вмісту МК і ПВК у плазмі крові, поряд із показниками вмісту ВС, ВГ і ВГН, як універсального критерію адекватності усунення гіпоксії периферичних тканин при цьому захворюванні. Підвищення вмісту МК і ПВК у плазмі крові хворих на ЗДА слід розглядати як одну із ранніх лабораторних ознак формування синдрому ендогенної метаболічної інтоксикації при цьому захворюванні. Визначення вмісту МК і ПВК в крові є одним із зручних і простих, поряд з іншими лабораторними методами оцінки оксигенації тканин в клінічній практиці. Вторинні метаболічні порушення, що виникають в умовах сидеропенії та анемічної гіпоксії у хворих на ЗДА, значно змінюють функціонування систем підтримки гомеостазу, важливою ланкою серед яких є еритроцити периферичної крові. При ЗДА значно змінюються фізичні, біохімічні, морфофункціональні властивості еритроцитів. Зміни еритроцитів при ЗДА необхідно розглядати як наслідок порушень процесів еритропоезу в умовах дефіциту заліза та участь даних клітин в компенсаторно-пристосувальних реакціях, спрямованих на усунення анемічної гіпоксії та посилення оксигенації периферичних тканин. Життєдіяльність і функціонування еритроцита забезпечується утилізацією глюкози - фактично єдиного джерела енергії для нього. Головними фосфорорганічними сполуками, які забезпечують енергетичний обмін еритроцита, є 2,3-ДФГ, АТФ, АДФ та АМФ. 2,3-ДФГ є провідним регулятором кисневотранспортної функції еритроцита. Існують зворотно пропорційні взаємовідношення між вмістом 2,3-ДФГ та спорідненістю гемоглобіну до кисню, а також зворотна кореляція між концентрацією гемоглобіну і концентрацією 2,3-ДФГ. Важливим внутрішньоклітинним механізмом адаптації за гіпоксичних станів є збільшення в еритроцитах вмісту 2,3-ДФГ. В науковій літературі ми не зустрічали даних відносно комплексної оцінки енергетичного обміну в еритроцитах периферичної крові за вмістом 2,3-ДФГ у хворих на ЗДА, як і не проводилося вивчення взаємозв’язку змін їх показників із параметрами ВГН, ВС, ВС, МСМ, МК та ПВК, що і спонукало нас провести відповідні дослідження. Проведені нами дослідження вмісту 2,3-ДФГ в еритроцитах периферичної крові хворих на ЗДА показали, що показник їх вмісту при цьому захворюванні значно порушується. Ми встановили достовірне підвищення вмісту 2,3-ДФГ у еритроцитах периферичної крові хворих на ЗДА, порівняно із значеннями у здорових та хворих на ВХ, ЦД, АТ, ХБ, перебіг яких не поєднувався із ЗДА. Такий характер змін показника вмісту 2,3-ДФГ у еритроцитах периферичної крові у пацієнтів при ЗДА можна пояснити розбалансуванням енергетичного обміну. Цілком очевидно, що виявлені зміни мають компенсаторно-пристосувальне значення до умов анемічної гіпоксії та сидеропенії. В еритроцитах глюкоза метаболізується за двома основними напрямками - шляхом Ембдена-Мейергофа та гексозомонофасфатним. Основну кількість енергії еритроцит отримує саме із окисно-відновлювальних процесів циклу Ембдена-Мейергофа. Завдяки відновлювальним реакціям при цьому утворюється коензим, що відновлює метгемоглобін до гемоглобіну. Означений процес супроводжується синтезом 2,3-ДФГ, що є важливим модулятором спорідненості гемоглобіну до кисню. У гексозомонофосфатному циклі метаболізується близько 10% глюкози, яка споживається еритроцитом. В умовах гіпоксії відбувається інтенсифікація гексозомонофосфатного циклу, що супроводжується накопиченням NADP(H. Цей коензим є необхідним для підтримання у відновленій формі глутатіона, який приймає участь у реакціях, спрямованих на захист еритроцита від перекисного ушкодження. Відомо, що ЗДА супроводжується інтенсифікацією перекисно-окислювальних процесів. Очевидно, що виявлені нами зміни вмісту 2,3-ДФГ в еритроцитах периферичної крові у пацієнтів при ЗДА можна пояснити як такі, що мають компенсаторно-пристосувальне значення для функціонування еритроцитів в умовах гіпоксії. Виявлені нами зміни метаболізму 2,3-ДФГ співпадають із даними авторів, які вивчали вміст деяких фосфорорганічних сполук у еритроцитах дітей перших двох років життя хворих на ЗДА. Вивчення особливостей змін показника вмісту 2,3-ДФГ в еритроцитах периферичної крові у пацієнтів із ЗДА, що перебігала на фоні ВХ, ЦД, АТ, ХБ, дозволило встановити особливості змін їхнього вмісту. Нами встановлено, що найбільші середні значення показників вмісту 2,3-ДФГ і в еритроцитах периферичної крові є характерними для ЗДА, що перебігала на фоні ХОБ, порівняно із середніми значеннями у інших групах обстежених, а найменші – для ЗДА, що перебігала на фоні АТ, ЦД та ХНОБ. Дослідження показника 2,3-ДФГ в еритроцитах периферичної крові хворих на ЗДА дозволило встановити, що він збільшується, як і показники ВГН, ВС, ВГ, МСМ, МК і ПВК, зворотнопропорційно до зменшення концентрації гемоглобіну, показника вмісту заліза у сироватці крові. Дослідження показника вмісту 2,3-ДФГ в еритроцитах периферичної крові при різних ступенях тяжкості перебігу ЗДА дозволило виявити, що показник їхнього вмісту збільшується із зростанням ступеня важкості перебігу ЗДА. Достовірно найвищі значення показника вмісту 2,3-ДФГ у еритроцитах периферичної крові виявляли при важкому та надважкому перебігу ЗДА, що могло бути непрямим свідченням найвиразнішого ступеня тканинної гіпоксії. Достовірне збільшення показника вмісту 2,3-ДФГ в еритроцитах периферичної крові залежно від зростання ступеня важкості перебігу ЗДА, дозволило нам рекомендувати використовувати визначення показників вмісту 2,3-ДФГ в еритроцитах периферичної крові як критерій адекватності усунення гіпоксії периферичних тканин при цьому захворюванні. Відомо, що еритроцити периферичної крові є динамічним депо ХЕ у периферичній крові. Зміни вмісту ХЕ у еритроцитах відображують участь останніх в компенсаторно-пристосувальних реакціях, що, у разі ЗДА, спрямовані на усунення гіпоксії периферичних тканин та характеризують особливості еритропоезу в умовах анемічної гіпоксії та сидеропенії. Ми провели визначення вмісту заліза, міді і цинку у відмитих еритроцитах периферичної крові хворих на ЗДА одним із найчутливіших методів – атомно-абсорбційною спектроскопією. Дослідження вмісту заліза, міді і цинку у відмитих еритроцитах периферичної крові хворих на ЗДА показали, що показники їх вмісту при цьому захворюванні є достовірно меншими у відмитих еритроцитах периферичної крові хворих на ЗДА порівняно із значеннями у здорових та хворих на ВХ, ЦД, АТ, ХБ, перебіг яких не поєднувався із ЗДА. Такі зміни показника вмісту заліза, міді і цинку у відмитих еритроцитах периферичної крові хворих при ЗДА можна пояснити із одного боку компенсаторно-пристосувальними зрушеннями у відповідь на виникнення анемічної гіпоксії, а з іншого - наявністю синдрому сидеропенії. Вивчення особливостей змін показників вмісту заліза, міді і цинку у відмитих еритроцитах периферичної крові у пацієнтів із ЗДА, що перебігала на фоні найпоширеніших захворювань внутрішніх органів, дозволило встановити особливості порушень їх вмісту. Дослідження показників вмісту заліза, міді і цинку у відмитих еритроцитах периферичної крові хворих на ЗДА дозволило встановити, що їхні значення зменшуються прямопропорційно зменшенню концентрації гемоглобіну і показника вмісту заліза у сироватці крові. При різних ступенях важкості перебігу ЗДА їх обмін порушується пропорційно зростанню ступеня важкості перебігу ЗДА. Достовірно найменші значення показників вмісту заліза, міді і цинку в відмитих еритроцитах периферичної крові виявляли при важкому і надважкому перебігу ЗДА, що могло бути непрямим свідченням найвиразнішого ступеня тканинної гіпоксії у обстежених хворих. Достовірне зменшення показників вмісту заліза, міді і цинку у відмитих еритроцитах периферичної крові залежно від збільшення ступеня важкості перебігу ЗДА дозволяє стверджувати, що показники вмісту заліза, міді і цинку у відмитих еритроцитах периферичної крові можна застосовувати як один із маркерів ступеня адекватності постачання кисню до периферичних тканин. Вивчення вмісту ВГН, ВС, ВГ у плазмі крові в процесі лікування хворих на ЗДА, дозволило виявити динамічність їх змін. Показники їх вмісту достовірно зменшувались у процесі лікування, причому, їх вміст на момент досягнення нормалізації концентрації гемоглобіну і кількості еритроцитів та вмісту заліза у сироватці залишався достовірно вищим за значення у здорових та хворих на ВХ, ЦД, АТ, ХБ, перебіг яких не поєднувався із ЗДА. Встановлення даного факту свідчить про те, що при нормалізації значень показників периферичної крові і сироваткового заліза у хворих на ЗДА спостерігається відставання нормалізації параметрів метаболізму цих речовин. Вміст МСМ у сироватці крові хворих у динаміці лікування змінювався за аналогічною тенденцією за винятком хворих на ЗДА, що перебігала на фоні ЦД з ХНН, де значення даного показника залишалися без достовірних змін впродовж всього часу спостереження. Динамічно і достовірно за вказаною вище тенденцією змінювалися у процесі лікування і значення показників вмісту МК і ПВК, вміст 2,3-ДФГ в еритроцитах периферичної крові. Дослідження показників вмісту заліза, міді і цинку у відмитих еритроцитах периферичної крові в процесі лікування хворих на ЗДА дозволило виявити динамічність змін їхнього вмісту. Значення показників достовірно збільшувалися також у процесі лікування. Слід відмітити, нормалізація значень показників вмісту ВГН, ВС, ВГ, МК і ПВК у плазмі і МСМ у сироватці крові та вмісту в еритроцитах периферичної крові 2,3-ДФГ і ХЕ у хворих відбувалася тільки на 90-й день лікування. Оскільки одним із важливих чинників, що визначають ступінь розвитку тканинної гіпоксії, є показник концентрації гемоглобіну, ми вважали за доцільне простежити корелятивні взаємозв’язки між показниками концентрації гемоглобіну і значенням кількості еритроцитів, MCV, MCH, вмісту ВГН, ВС, ВГ, МК і ПВК у плазмі і МСМ у сироватці крові та вмісту в еритроцитах периферичної крові 2,3-ДФГ і ХЕ. Так, у хворих ІІ групи простежуються корелятивні взаємозв’язки між показниками концентрації гемоглобіну і: значеннями кількості еритроцитів (r=0,997, p<0,001), MCV (r=0,96, p<0,001), MCH (r=0,842, p<0,001), і вмісту ВГН (r=-0,995, p<0,001), ВГ (r=-0,695, p<0,001), ВС (r=-0,595, p<0,001), МК (r=-0,957, p<0,001), ПВК (r=-0,881, p<0,001), значенням коефіцієнту співвідношення МК:ПВК (r=0,817, p<0,01) у плазмі та МСМ (r=-0,73, p<0,001) у сироватці крові, 2,3-ДФГ (r=-0,957, p<0,001), заліза (r=0,792, p<0,001), міді (r=0,933, p<0,001) і цинку (r=0,822, p<0,001) у відмитих еритроцитах периферичної венозної крові. Вивчення стану корелятивних вищеозначених взаємозв’язків у ІІ, ІV, V, VII, IX, XI групах хворих на ЗДА показало, що зміни є однотиповими, що може свідчити про однонаправлений характер змін метаболічних порушень в умовах анемічної гіпоксії. Було встановлено корелятивні взаємозв’язки між показниками значень сироваткового заліза і значеннями концентрації гемоглобіну, кількості еритроцитів, MCV, MCH, вмісту ВГН, ВС, ВГ, МК і ПВК у плазмі і МСМ у сироватці крові та вмісту в еритроцитах периферичної крові 2,3-ДФГ і ХЕ. Встановлено, що у хворих на ВХ, перебіг якої поєднувався із ЗДА, корелятивні взаємозв’язки між показниками значень сироваткового заліза і означеними параметрами є наступними: показником концентрації гемоглобіну (r=0,788, p<0,001), кількості еритроцитів (r=0,762, p<0,001), MCV (r=0,835, p<0,001), MCH (r=0,767, p<0,001) і вмісту ВГН (r=-0,641, p<0,001), ВГ (r=-0,451, p<0,001), ВС (r=-0,408, p<0,001), МК (r=-0,699, p<0,001), ПВК (r=-0,659, p<0,001), значенням коефіцієнту співвідношення МК:ПВК (r=0,625, p<0,01) у плазмі та МСМ (r=-0,593, p<0,001) у сироватці крові, 2,3-ДФГ (r=-0,75, p<0,001), заліза (r=0,703, p<0,001), міді (r=0,642, p<0,001), цинку (r=0,627, p<0,001) у відмитих еритроцитах периферичної венозної крові. Як показав аналіз, корелятивні взаємозв’язки між показниками значень сироваткового заліза і параметрами, що визначались, у хворих на ЗДА у ІІ, ІV, V, VII, IX, XI групах є однотиповими і можуть свідчити про залежність вторинних метаболічних порушень від змін вмісту заліза в сироватці крові. Виявлені нами зміни показників вмісту ВГН, ВС, ВГ, МК і ПВК у плазмі і МСМ у сироватці крові та вмісту в еритроцитах периферичної крові 2,3-ДФГ і ХЕ у хворих в динаміці лікування свідчили про необхідність застосування в комплексному лікуванні хворих на ЗДА окрім препаратів заліза ще і лікарських засобів, що мають антиоксидантні, мембраностабілізуючі властивості та посилюють перфузію киснем структур, через які здійснюються центральні механізми регуляції обміну речовин, зокрема тих сполук, що нами обрані як предмет дослідження. Відомо, що Кверцетин стимулююче впливає як на кровотворення у кістковому мозку, так і на постачання киснем структур головного мозку, що здійснюють регуляцію метаболізму через центральні механізми. Даний лікарський засіб нормалізуюче впливає на біологічні мембрани, зокрема, цитолему клітин периферичної крові, покращуючи їхні реологічні властивості, що також сприяло позитивному рішенню при його виборі для включення до схем лікування вторинних метаболічних у хворих на ЗДА. Згідно даних літератури, Кверцетин є засобом, що має добрі антиоксидантні і мембраностабілізуючі властивості, спричинює антигіпоксичну дію. Означені факти стали теоретичним підгрунтям для розробки нами схеми корекції вторинних метаболічних порушень у пацієнтів із ЗДА. Вона включала базисний препарат, що містить залізо – Тардиферон-ретард та засіб Кверцетин. Дану схему лікування призначали хворим на ЗДА незалежно від комплексу лікувальних заходів тих захворювань, на фоні яких спостерігали перебіг ЗДА. Встановлено, що найефективнішою схемою корекції змін показника вмісту ВГН, ВС, ВГ, МК і ПВК у плазмі і МСМ у сироватці крові та вмісту в еритроцитах периферичної крові 2,3-ДФГ хворих на ЗДА є та, що включала високодозний засіб заліза та Кверцетин. Застосування означеної схеми дозволяло досягти достовірного зменшення показників вмісту означених речовин на 21-й день після призначення. Проведені нами дослідження дозволили встановити, що показники вмісту ВГН, ВС, ВГ, МК і ПВК у плазмі і МСМ у сироватці крові та вмісту в еритроцитах периферичної крові 2,3-ДФГ і ХЕ у хворих є динамічними біохімічними параметрами, які відображують ступінь вторинних метаболічних порушень у хворих на ЗДА і достовірно змінюються в бік нормалізації в процесі лікування. Це дозволило нам рекомендувати ці показники як діагностичний критерій при проведенні комплексної оцінки ступеня важкості метаболічних порушень у хворих на ЗДА та використовувати їх значення, поряд із іншими показниками, як критерій компенсації вторинних метаболічних порушень у хворих на ЗДА. За стан компенсації вторинних метаболічних порушень цих біологічно-активних речовин у хворих на ЗДА слід вважати досягнення їх значень до показників вмісту ВГН, ВС, ВГ, МК і ПВК у плазмі і МСМ у сироватці крові та вмісту в еритроцитах периферичної крові 2,3-ДФГ і ХЕ у донорів. Дискоординування метаболічних процесів при ВХ, ХБ, АТ, ЦД обумовлено комплексом порушень. Порушення функцій органів і систем при означених захворюваннях, зокрема видільної, дезінтоксикаційної тощо, адаптаційно-пристосувальних реакцій призводить до підвищення концентрації природньо існуючих метаболітів, проміжних і кінцевих продуктів їх обміну в тканинах і біологічних рідинах організму, зокрема, у плазмі крові. Підвищення рівня означених сполук спричиняє токсичну дію, викликаючи ендогенну інтоксикацію. Клінічно вона проявляється чисельними симптомами, по-різному, залежно від характеру і патогенезу захворювання. Метаболічні порушення, які мають загальне значення в розвитку патології, зокрема, активація перекисного окислення ліпідів, зрушення в антиоксидантній системі, зменшення енергетичного потенціалу, гіпоксія є складовими виникнення ендогенної інтоксикації у організмі. Відомо, що ЗДА супроводжується значними змінами перелічених процесів. Означені порушення обміну взаємопов’язані із імунними та мікроциркуляторними порушеннями. Накопичення МСМ, що нами виявлено у хворих на ЗДА при проведенні наукового пошуку, може відображувати і процес порушення метаболізму гормонів, зокрема у хворих на ЦД і АТ. Відомо, що МСМ є неоднорідною за хімічною структурою і біохімічною дією групою речовин. Об’єднуючою їх ознакою є молекулярна маса 300 – 5000 дальтон. В структуру МСМ входять пептидні гормони, регуляторні пептиди, фактори, які регулюють діяльність і активність означених сполук тощо. До речовин, які відносять до МСМ, належать пептиди, які виявлено у хворих на ЦД – амілін, а у хворих на АТ – тиреоїдні гормони. Отримані нами дані свідчать, що типові патологічні процеси, наприклад, гіпоксія, незалежно від чинників, що їх обумовлює, супроводжуються певними біохімічними порушеннями, які є загальними і властивими для всіх захворювань, а також специфічними – якісними або кількісними – при окремих із них. Накопичення природних метаболітів при ряді захворювань спричинює ендогенну метаболічну інтоксикацію. Цілком очевидно, що провідна роль при цьому належить МСМ. Аналізуючи отримані дані, ми відмітили, що достовірне підвищення показників вмісту в плазмі крові ВГ, ВС, ВГН і МК, ПВК і МСМ у сироватці крові хворих на ЗДА порівняно із аналогічними параметрами у хворих на АТ, ЦД, ХБ, ВХ з нормальними показниками червоної крові і параметрами обміну заліза та прямопропорційне зростання їх вмісту залежно від важкості перебігу ЗДА може свідчити про наявність синдрому ендогенної метаболічної інтоксикації у хворих на ЗДА. Таким чином, проведені нами дослідження дозволили встановити суттєві порушення вмісту у плазмі крові хворих на ЗДА таких фізіологічно-активних сполук як ВГН, ВС, ВГ, МК і ПВК, МСМ у сироватці крові та зміни вмісту показників 2,3-ДФГ і функціонально значимих ХЕ в еритроцитах периферичної крові. Виявлені нами зміни є вторинними відносно порушення обміну заліза у організмі хворих на ЗДА і відображують розбалансування діяльності систем їх посиленого вивільнення, зниження активності ензимів, що їх інактивують, в умовах анемічної гіпоксії. Виявлені вторинні зміни вмісту сполук, що нами досліджувалися, вивчення їх динаміки в процесі лікування ЗДА, дозволяє стверджувати, що у хворих на ЗДА має місце, окрім синдромів сидеропенії і анемічної гіпоксії, ще один, раніше не описаний синдром ендогенної метаболічної інтоксикації. Лабораторними критеріями його діагностики є комплексне біохімічне дослідження вмісту у плазмі крові хворих на ЗДА таких фізіологічно активних сполук як ВГН, ВС, ВГ, МК і ПВК та МСМ у сироватці крові і змін вмісту показників 2,3-ДФГ і функціонально значимих ХЕ в еритроцитах периферичної крові. ВИСНОВКИ У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що полягає у розкритті механізмів розвитку вторинних метаболічних порушень, які супроводжують формування синдромів анемічної гіпоксії і сидеропенії за умови поєднання ЗДА із іншими захворюваннями внутрішніх органів та удосконаленні патогенетичного лікування поєднаної патології на підставі проведених клініко-лабораторних досліджень. Вперше встановлено, що при ЗДА, окрім анемічної гіпоксії і сидеропенії, які розвиваються внаслідок порушення обміну заліза, спостерігаються глибокі вторинні метаболічні порушення обміну фізіологічно активних речовин, які обумовлюють наявність синдрому ендогенної метаболічної інтоксикації, глибина та виразність якого залежить від ступеня анемії і гіпоксії. Синдром вторинної метаболічної інтоксикації при ЗДА пов’язаний із збільшенням вмісту вільного гепарину, вільного гістаміну, вільного серотоніну, молочної і піровиноградної кислот та молекул середньої маси у плазмі крові та зростанням в еритроцитах вмісту 2,3-ДФГ і зменшенням у них вмісту заліза, міді і цинку, що відображує ступінь анемічної гіпоксії, обумовленої сидеропенією. В еритроцитах периферичної крові при ЗДА відбуваються метаболічні порушення, які характеризуються збільшенням вмісту 2,3-ДФГ та зменшенням вмісту заліза, міді і цинку. Зміни показника концентрації гемоглобіну у хворих на ЗДА прямопропорційні із змінами показників кількості еритроцитів, МСН, МСV та вмісту в них заліза, міді і цинку, значенням коефіцієнту співвідношення молочної і піровиноградної кислот зворотнопропорційно корелюють із змінами показників вмісту вільного гепарину, вільного гістаміну, вільного серотоніну, молочної і піровиноградної кислот та молекул середньої маси у плазмі крові, 2,3-ДФГ в еритроцитах периферичної крові. Зміни вмісту вільного гепарину, вільного гістаміну, вільного серотоніну, молочної і піровиноградної кислот, молекул середньої маси у плазмі крові хворих на ЗДА та 2,3-ДФГ в еритроцитах знаходяться у зворотнопропорційній корелятивній залежності від змін показника вмісту заліза у сироватці крові, а у прямій корелятивній залежності – показники кількості еритроцитів, МСН, МСV, концентрації гемоглобіну. Ступінь анемічної гіпоксії при ЗДА залежить від виразності анемії і характеризується збільшенням показника вмісту 2,3-ДФГ в еритроцитах периферичної крові і прямопропорційно корелює із змінами показників вмісту вільного гепарину, вільного гістаміну, вільного серотоніну, молочної і піровиноградної кислот, молекул середньої маси у плазмі крові і зворотнопропорційно - із змінами концентрації гемоглобіну, МСН, МСV, вмісту заліза, міді, цинку в еритроцитах та показника вмісту заліза у сироватці крові. Нами вперше встановлено, що при ЗДА спостерігаються однонаправлені вторинні метаболічні порушення, що проявляються підвищенням вмісту вільного гепарину, вільного гістаміну, вільного серотоніну, молочної і піровиноградної кислот та молекул середньої маси у плазмі крові та зростанням в еритроцитах вмісту 2,3-ДФГ і зменшенням у них вмісту заліза, міді і цинку, але ступінь виразності означених змін відрізняється залежно від захворювання, на фоні якого спостерігається перебіг анемії. Показники вмісту вільного гепарину, вільного гістаміну, вільного серотоніну, молочної і піровиноградної кислот та молекул середньої маси у плазмі крові та 2,3-ДФГ в еритроцитах периферичної крові є діагностичними критеріями для оцінки ступеня важкості перебігу ЗДА і ефективності проведеного лікування. Стратегія лікування ЗДА повинна враховувати ступінь метаболічних порушень, що виникають одночасно з порушенням обміну заліза. Патогенетично обгрунтованими є призначення, окрім препаратів заліза засобів, що спричинюють антигіпоксичну, антиоксидантну і мембраностабілізуючу дію та одночасно здійснюють регулюючий вплив на обмін фізіологічно активних сполук. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ В комплексі обстеження хворих на ЗДА з метою оцінки ступеня вторинних метаболічних порушень необхідно проводити визначення вмісту ВГН, ВС, ВГ, МК і ПВК у плазмі і МСМ у сироватці крові та вмісту в еритроцитах периферичної крові 2,3-ДФГ і ХЕ. Встановлені нами рівні ХЕ в еритроцитах периферичної крові первинних донорів – заліза 26,84±0,59 мкг/г, міді 0,0004±0,00002 мкг/г, цинку 0,0020±0,0001 мкг/г та вмісту 2,3-ДФГ - 13,88±0,10 мкмоль/г Нb рекомендуємо використовувати як норму при проведенні порівняльного аналізу при оцінці ступеня вторинних метаболічних порушень в еритроцитах у хворих на ЗДА. Вміст ВГН у плазмі крові первинних донорів - 21,28±0,51 мкг/г, ВС 0,59±0,05 нмоль/г, ВГ 1,45±0,14 нмоль/г, МК 1,05±0,04 нмоль/г, ПВК 0,09±0,001 нмоль/г і вміст МСМ у сироватці крові 0,24±0,0008 од рекомендуємо використовувати як норму для оцінки ступеня вторинних метаболічних порушень та разом з урахуванням метаболічних порушень в еритроцитах, змінами показників периферичної крові та параметрів, що характеризують метаболізм заліза в організмі - для встановлення ступеня важкості перебігу захворювання на ЗДА. Для моніторингу ефективності лікування і оцінки стану компенсації вторинних метаболічних порушень у хворих на ЗДА необхідно проводити комплексне біохімічне дослідження вмісту ВГН, ВС, ВГ, МК і ПВК у плазмі і МСМ у сироватці крові та вмісту в еритроцитах їх периферичної крові 2,3-ДФГ і ХЕ. Враховуючи дані комплексного біохімічного дослідження вмісту ВГН, ВС, ВГ, МК і ПВК у плазмі і МСМ у сироватці крові та вмісту в еритроцитах периферичної крові 2,3-ДФГ і ХЕ у хворих на ЗДА для корекції вторинних метаболічних порушень в комплексі лікувальних заходів необхідно поєднання препаратів заліза у дозі при перерахуванні на елементарне залізо 2 мг/кг/добу до відновлення депо заліза в організмі (за нормалізацією вмісту феритину у сироватці крові) і Кверцетину 1,0 внутрішньо, двічі щодоби впродовж трьох тижнів від початку призначення лікування. Контроль вмісту ВГН, ВС, ВГ, МК і ПВК у плазмі і МСМ у сироватці крові та вмісту в еритроцитах периферичної крові 2,3-ДФГ і ХЕ у хворих на ЗДА при корекції вторинних метаболічних порушень здійснювати в періоди очікуваних зрушень еритрону – на 7-й, 21-й, 90-й дні від початку призначення лікування. СПИСОК НАУКОВИХ РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Видиборець С.В. Особливості діагностики анемії, зумовленої мікседемою // Зб. наук. праць співробітників КМАПО по закінчених та перехідних НДР за 1990-1996 роки.-К.:Б.в.,1997.-С.104-109. Видиборець С.В. Атомно-абсорбційна спектроскопія в диференційній діагностиці гіпохромних анемій різного походження // Зб. наук. праць співробітників КМАПО ім. П.Л.Шупика.-1998.-Вип.7,кн.1.-С.229-231. Видиборець С.В. Біогенні аміни як критерії компенсації метаболічних порушень при анемії, що зумовлена мікседемою // Гематологія і переливання крові. Міжвідомчий зб.-К.:Нора-прінт,1998.-Вип.29.-С.51-54. Видиборець С.В. Лабораторна діагностика залізодефіцитної анемії // Лаб. діагностика.-1998.-№4(6).-С.11-16. Видиборець С.В. Залізодефіцитна анемія: моно- чи полігіпомікроелементоз? // Актуальні проблеми акушерства і гінекології, клінічної імунології та медичної генетики. Зб. наук. праць.-К.-Луганськ:Б.в., 1999.-Вип.3.-С.367-379. Видиборець С.В. Залізодефіцитна анемія як гематологічна маска мікседеми // Лікарська справа.-1999.-№4.-С.148-150. Видиборець С.В. Дослідження ефективності кверцетину у комплексному лікуванні хворих із залізодефіцитною анемією // Ліки.-1999.-№3-4.-С.132-136. Видиборець С.В. Метод діагностики металодефіцитних станів у донорів крові // Лаб. діагностика.-1999.-№1.-С.16-18. Видиборець С.В. Особливості метаболізму гістаміну у хворих на залізодефіцитну анемію, що перебігає на тлі цукрового діабету // Медицина сьогодні і завтра.-1999.-№3-4.-С.54-56. Видиборець С.В. Патогенетичне лікування залізодефіцитної анемії // Ліки.-1999.-№5-6.-С.54-59. Видиборець С.В. Стан синтетичної функції печінки у хворих на залізодефіцитні анемії // Зб. наук. праць співробітників КМАПО ім. П.Л.Шупика.-1999.-Вип.8,кн.2.-С.361-365. Видиборець С.В. Сучасні препарати заліза та їхнє клінічне застосування (огляд літератури) // Ліки України.-1999.-№12.-С.62-64. Видиборець С.В., Гайдукова С.М. Сучасні підходи до первинної та вторинної профілактики залізодефіцитних анемій // Ліки України.-1999.-№6.-С.49-51. Особистий внесок – опрацювання літератури, написання статті. Гончаров Я.П., Бойчак М.П., Видиборець С.В. Стан ендокринної системи у хворих на залізодефіцитні анемії // Проблеми військової охорони здоров’я. Зб. наук. праць Української військово-медичної академії.-1999.-Вип.5.-С.53-58. Особистий внесок – забір крові, набір матеріалу, статистична обробка матеріалу, написання статті. Михайличенко Б.В., Видиборець С.В. Метод одночасного флюориметричного визначення біогенних амінів в аналізованій пробі біосубстрату // Лаб. діагностика.-1999.-№2.-С.58-61. Дисертантом здійснено – забір крові, набір матеріалу, проведення біохімічних досліджень, статистична обробка матеріалу, написання статті. Видиборець С.В. Аналіз показників імунітету у хворих із залізодефіцитною анемією // Лікарська справа.-2000.-№3-4.-С.71-75. Видиборець С.В. Динаміка вмісту серотоніну в плазмі крові хворих на залізодефіцитну анемію, перебіг якої поєднується з цукровим діабетом // Ліки України.-2000.-№7-8.-С.56-58. Видиборець С.В. Комплексна оцінка ефективності моноферотерапії при лікуванні залізодефіцитної анемії // Ліки України.-2000.-№1-2.-С.49-52. Видиборець С.В. Особливості метаболічних порушень та їх корекція у хворих на залізодефіцитну анемію з перебігом на фоні захворювань щитовидної залози // УРЖ.-2000.-Т.VIII,№3.-С.315-316. Видиборець С.В. Особливості порушень метаболізму вільного гепарину та їх корекція у хворих на залізодефіцитну анемію, що перебігає у поєднанні з цукровим діабетом // Біль, знеболювання та інтенсивна терапія.-2000.-№1(д).-С.333-335. Видиборець С.В. Патогенетичні механізми формування сидеропенічного синдрому у хворих на залізодефіцитну анемію // Ліки України.-2000.-№3.-С.58-60. Видиборець С.В. Трансферин: клінічне значення та лабораторна діагностика порушень // Лаб. діагностика.-2000.-№2.-С.30-33. Видиборець С.В. Феритин: клінічне значення та лабораторна діагностика порушень // Лаб. діагностика.-2000.-№1.-С.16-19. Гайдукова С.М., Видиборець С.В. Клініко-патофізіологічні зміни у хворих на залізодефіцитну анемію, перебіг якої поєднується із хронічним бронхітом // Галицький лікарський вісник.-2000.-Т.7,№4.-С.24-27. Дисертантом проведено забір крові, набір матеріалу, проведення клінічних і біохімічних досліджень, статистична обробка матеріалу, написання статті. Михайличенко Б.В., Видиборець С.В. Метод кількісного визначення гепарину в біосубстратах // Лаб. діагностика.-2000.-№4.-С.53-56. Автором проведено – забір крові, набір матеріалу, проведення біохімічних досліджень, статистична обробка матеріалу, написання статті. Видиборець С.В. Вплив вільного гістаміну крові на стан кислотоутворювальної функції шлунка у хворих з деякими формами залізодефіцитної анемії // Лікарська справа.-2001.-№4.-С.43-46. Видиборець С.В. Залізодефіцитна анемія: соціально-медичні та біохімічні аспекти // Зб. наук. праць співробітників КМАПО ім. П.Л.Шупика.-2001.-Вип.10,кн.4.-С.1228-1234. Видиборець С.В. Корекція порушень метаболізму вільного гепарину у хворих із залізодефіцитною анемією // Проблеми військової охорони здоров’я. Зб. наук. праць Української військово-медичної академії.-2001.-Вип.8.-С.88-93. Видиборець С.В. Метаболізм заліза та методи діагностики його порушень. Сучасні принципи лікування залізодефіцитної анемії (огляд літератури та власні дослідження) // Лікарська справа.-2001.-№2.-С.9-17. Видиборець С.В. Піровиноградна кислота в комплексі метаболічних порушень у хворих на залізодефіцитну анемію // Зб. наук. праць співробітників КМАПО ім. П.Л.Шупика.-2001.-Вип.10, кн.3.-С.933-938. Видиборець С.В. Розбалансування енергетичного обміну при залізодефіцитній анемії та можливості його фармакокорекції // Ліки.-2001.-№3-4.-С.110-114. Видиборець С.В., Гайдукова С.М. Динаміка вмісту молочної кислоти у крові хворих на залізодефіцитну анемію в процесі лікування // Галицький лікарський вісник.-2001.-Т.8,№1.-С.91-93. Дисертант проводив забір крові для біохімічних досліджень, здійснював набір матеріалу, проводив біохімічні дослідження, статистичну обробку матеріалу, написання статті. Видиборець С.В., Гайдукова С.М. Клінічна класифікація залізодефіцитної анемії // Лікарська справа.-2001.-№5-6.-С.19-24. Особистий внесок дисертанта – забір крові, набір матеріалу, проведення біохімічних досліджень, статистична обробка матеріалу, написання статті. Гайдукова С.М., Видиборець С.В. Залізодефіцитна анемія: сучасний погляд та перспективи // Військова медицина України.-2001.-Т.1,№2.-С.88-94. Автором проведено – забір крові, набір матеріалу, проведення біохімічних досліджень, статистична обробка матеріалу, написання статті. Гайдукова С.М., Видиборець С.В. Значення оцінки стану кістково-мозкового кровотворення та ступеня сидерофілії еритрокаріоцитів кісткового мозку при залізодефіцитній анемії // Лікарська справа.-2001.-№3.-С.36-39. Особистий внесок – забір крові, набір матеріалу, проведення біохімічних досліджень, статистична обробка матеріалу, написання статті. Гайдукова С.М., Видиборець С.В., Гончаров Я.П. Диференційно-діагностичне значення визначення кількості ретикулоцитів у периферичній крові при анеміях різного походження // Одеський медичний журнал.-2001.-№5(67).-С.86-87. Автором особисто проведено – забір крові, набір матеріалу, статистична обробка матеріалу, написання статті. Видиборець С.В. Клінічне значення вмісту молекул середньої маси у сироватці крові хворих із залізодефіцитною анемією // Лікарська справа.-2002.-№1.-С.60-63. Видиборець С.В. Клінічне значення вивчення вмісту 2,3-дифосфогліцеринової кислоти в еритроцитах хворих на залізодефіцитну анемію // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім. П.Л.Шупика. – Київ. – 2002. – Вип.11, кн. 3.– С.186- 191. Видиборець С.В. Особливості метаболічних порушень при залізодефіцитній анемії, що перебігає на фоні есенціальної гіпертензії // Український мед. альманах.- 2002.-Т.5, №4.-С.23-25. Видиборець С.В. Патогенетичні механізми формування синдрому метаболічної інтоксикації у хворих на залізодефіцитну анемію та його корекція // Буковинський медичний вісник.-2002.-Т.6,№1.- С.26-29. Гайдукова С.М., Видиборець С.В. Проблема мікроелементозів в гематології // Укр. журн. гематол. та трансфузіол. – 2002.-№1.-C.10-14. Особистий внесок – написання статті. Гайдукова С.Н., Выдыборец С.В. Современные подходы к терапии железодефицитной анемии // Мат. республ. конф. “Актуальные вопросы гематологии, трансфузиоло-гии и внутренней медицины” (1-2 апреля) Караганда (Казахстан), 2002.- С.167-171. Особистий внесок – забір крові, набір матеріалу, проведення біохімічних досліджень, статистична обробка матеріалу, написання статті. Vаdаborets S.V., Haiducova S.N. Dinamica histaminei libere si a serotoninei libere in plasma sangvina a bolnavilor cu anemie sideropenica // Curier medical.-2002.-№1.-P.29-31. Автором проведено – забір крові, набір матеріалу, проведення клінічних досліджень, статистична обробка матеріалу, написання статті. Видиборець С.В. Діагностичне значення деяких показників плазми крові, які характеризують вторинні метаболічні порушення при залізодефіцитній анемії, що обумовлена хронічними крововтратами на фоні виразкової хвороби // Укр. журн. гематол. і трансфузіол.–2003.-№3.-С.12-15. Выдыборец С.В. Современные подходы к терапии вторичных метаболических нарушений при железодефицитной анемии // Actualitati in hematologie si transfuziologie: conferinta republicana (26-27 septembrie 2003, Chisinau, Republica Moldova).- Chisinau, 2003.- P.116-118. Михайличенко Б.В., Видиборець С.В. Спосіб одержання гепарину. Деклараційний патент №45127 А Україна МПК-6 А61К31/715 / № 2001053488; Заявлено 23.05.2001 р.; Опубліковано 15.03.2002, бюл. №3.- 8 с. Видиборець С.В. Вплив ферроградумета на показники метаболізму заліза у хворих на залізодефіцитні анемії // Мат. респ. наук.-практ. конф., присвяченої 55-річчю визволення України від фашистських загарбників “Вчені Поділля (фундаментальні наукові праці)”.-Хмельницький-Вінниця: Поділля,1999.-Ч.І.- С.311-314. Видиборець С.В. Вторинні зміни серцево-судинної системи у хворих на залізодефіцитну анемію // Мат. наук.-практ. конф. “Сучасні проблеми кардіології та ревматології”.-К.:Б.в.,1998.-С.125-126. Видиборець С.В. Додаткові критерії оцінки ступеню тяжкості анемій // Тези доп. наук.-практ. конф. “Сучасні проблеми гематології та трансфузіології”.-К.:Нора-прінт,1998.-С.29. Гайдукова С.М., Видиборець С.В., Колесник І.В. Залізодефіцитна анемія: новий погляд на стару проблему // ІХ конгрес світової федерації українських лікарських товариств: тези доп.- Луганськ, Київ, Чикаго: Б.в., 2002.-С.389 Видиборець С.В. Експериментальна терапія анемій // Мат. доп. другої наук.-практ. конф. “Актуальні проблеми експериментальної медицини”.-К.:Б.в.,1998.- С.43-44. Видиборець С.В. Обгрунтування ролі мікроелементів у харчуванні хворих на залізодефіцитну анемію із вторинними змінами травного тракту // Мат. ІІІ наук.-практ. конф. “Нетрадиційні методи діагностики та лікування”.-К.:Фірма “Серж”,1999.-С.22-25. Видиборець С.В., Гайдукова С.М., Колесник І.В.Нова класифікація залізодефіцитної анемії // Мат. IV з’їзду гематологів та трансфузіологів України.-Гематологія і переливання крові. Міжвідомчий зб.-К.:Нора-прінт,2001.-Вип.30.-С.101. Видиборець С.В. Принципи лікування залізодефіцитної анемії. Застосування препаратів заліза та критерії вибору терапії // Матеріали семінару-наради та міжнародного симпозіуму “Сучасний стан гематологічної служби в Україні: стандарти діагностики та лікування. Залізодефіцитна анемія: проблеми та шляхи її вирішення”.- Львів, 2003.-С.2-8. Гайдукова С.Н., Выдыборец С.В. Проблема повышения качества жизни больных железодефицитной анемией // Мат. конф. “Исследование качества жизни в медицине”.-СПб.:Б.и.,2000.-С.34-36. Гайдукова С.Н., Выдыборец С.В. Современные комплексные подходы к терапии железодефицитной анемии // Мат. научно-практ. конф. “Актуальные вопросы гематологии и трансфузиологии.-СПб.:Б.и.,2000.-С.165-166. Выдыборец С.В., Гайдукова С.Н. Синдром эндогенной метаболической интоксикации при железодефицитной анемии (ЖДА) и возможные пути его фармакологической коррекции // Пробл. гематол. и переливания крови. – 2002.-№1.-С.16. Гайдукова С.Н., Выдыборец С.В. Нарушение процессов энергетического обмена и возможные пути их фармакологической коррекции в эритроцитах при железодефицитной анемии // Мат. Российской начн.-практ. конф. “Актуальные вопросы гематологии и трансфузиологии”. СПб,18-20 июня 2002 г.-СПб.: Российский НИИ гематологии и трансфузиологии МЗ РФ, 2002.-С.170-171. Видиборець С.В. Методи диференціації анемій: метод. рекомендації.-К.:Б.в.,1997.-38 с. Гайдукова С.М., Видиборець С.В. Диференційна діагностика анемій: метод. рекомендації.- К.:Б.в.,1998.-28 с. Видиборець С.В. Застосування атомно-абсорбційної спектроскопії для диференціації гіпохромних анемій. - Інф. лист. №22-97.-1997.- Вип.1 по проблемі “Гематологія”.-2 с. Видиборець С.В. Оцінка ступеня тяжкості анемій.-Інф. лист.№23-97.-1997.-Вип.2 по проблемі “Гематологія”.-2 с. АНОТАЦІЯ Видиборець С.В. Залізодефіцитна анемія в клініці внутрішніх хвороб: метаболічні порушення та їх корекція.- Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.31 - гематологія та трансфузіологія.- Інститут гематології та трансфузіології АМН України, Київ, 2004. У дисертації представлено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що полягає у розкритті механізмів розвитку вторинних метаболічних порушень, які супроводжують формування синдромів анемічної гіпоксії і сидеропенії за умови поєднання залізодефіцитної анемії із такими захворюваннями внутрішніх органів, як виразкова хвороба, цукровий діабет, аутоімунний тиреоїдит, хронічний бронхіт. На підставі комплексного біохімічного дослідження вмісту вільного гепарину, вільного серотоніну, вільного гістаміну, молочної і піровиноградної кислот у плазмі і молекул середньої маси у сироватці крові та вмісту в еритроцитах периферичної крові 2,3-дифосфогліцеринової кислоти і хімічних елементів – заліза, міді, цинку у хворих на залізодефіцитну анемію встановлено наявність вторинних метаболічних порушень, які формують синдром ендогенної метаболічної інтоксикації. Застосування у комплексному лікуванні поєднаної патології внутрішніх органів і залізодефіцитної анемії лікарських засобів, що мають антигіпоксичну, мембраностабілізуючу і антиоксидантну дію сприяє більш ранньому усуненню вторинних метаболічних порушень. Ключові слова: залізодефіцитна анемія, виразкова хвороба, цукровий діабет, аутоімунний тиреоїдит, хронічний бронхіт, метаболічні порушення, лікування. АННОТАЦИЯ Выдыборец С.В. Железодефицитная анемия в клинике внутренних болезней: метаболические нарушения и их коррекция.- Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.31 - гематология и трансфузиология. - Институт гематологии и трансфузиологии АМН Украины, Киев, 2004. В диссертации представлено теоретическое обобщение и новое решение научной проблемы, которое заключается в раскрытии механизмов развития вторичных метаболических нарушений, которые сопровождают формирование синдромов анемической гипоксии и сидеропении при сочетании железодефицитной анемии с такими заболеваниями внутренних органов, как язвенная болезнь, сахарный диабет, аутоиммунный тиреоидит, хронический бронхит. Приоритетным в работе является комплексное биохимическое изучение содержания свободного гепарина, свободного серотонина, свободного гистамина, молочной и пировиноградной кислот в плазме, молекул средней массы в сыворотке крови, содержания в эритроцитах периферической венозной крови 2,3-дифосфоглицериновой кислоты и функционально значимых химических элементов – железа, меди, цинка у больных железодефицитной анемией, которое позволило установить в них наличие вторичных метаболических нарушений, которые принимают участие в формировании синдрома эндогенной метаболической интоксикации. Разработан новый метод определения свободного серотонина и свободного гистамина в одной пробе биосубстрата, а также метод определения свободного гепарина, которые могут применятся при проведении как научных исследований, так и в клинической практике. Обследовано 312 больных (143 мужчин и 169 женщин), среди которых - 191 больной железодефицитной анемией (86 мужчин и 105 женщин), остальные – 121 больной (57 мужчин и 64 женщины) имели аналогичные заболевания внутренних органов, но нормальные показатели периферической крови и параметры, которые характеризуют обмен железа. Все больные в зависимости от наличия железодефицитной анемии и сопутствующего заболевания были сгруппированы в 11 групп наблюдения. Контрольную группу составили 45 первичных доноров (25 мужчин и 20 женщин). Применяя современные математические методы исследования, установлена коррелятивная взаимосвязь между степенью сидеропении, показателем концентрации гемоглобина и 2,3-дифосфоглицериновой кислоты в эритроцитах и показателями, которые характеризуют вторичные метаболические нарушения при железодефицитной анемии. Поскольку одним из важных факторов, которые определяют степень развития тканевой гипоксии, является показатель концентрации гемоглобина, выявлена коррелятивная взаимосвязь между показателями концентрации гемоглобина и значениями количества эритроцитов, среднего объема эритроцитов, среднего содержания гемоглобина в эритроцитах, содержания свободного гепарина, свободного серотонина, свободного гистамина, молочной и пировиноградной кислот в плазме, молекул средней массы в сыворотке крови, содержания в отмытых эритроцитах периферической венозной крови 2,3-дифосфоглицериновой кислоты и функционально значимых химических элементов – железа, меди, цинка у больных железодефицитной анемией. Установлено, что выявленные взаимосвязи являются однотипными во всех группах больных железодефицитной анемией. Проследили коррелятивную взаимосвязь между показателями концентрации гемоглобина и значениями количества эритроцитов (r=0,997, p<0,001), среднего объема эритроцитов (r=0,96, p<0,001), среднего содержания гемоглобина в эритроцитах (r=0,842, p<0,001), содержания свободного гепарина (r=-0,995, p<0,001), свободного гистамина (r=-0,695, p<0,001), свободного серотонина (r=-0,595, p<0,001), молочной (r=-0,957, p<0,001), и пировиноградной кислот в плазме (r=-0,881, p<0,001), содержанием молекул средней массы в сыворотке крови (r=-0,73, p<0,001), 2,3-дифосфоглицериновой кислоты (r=-0,957, p<0,001), железа (r=0,792, p<0,001), меди (r=0,933, p<0,001) и цинка (r=0,822, p<0,001) в отмытых эритроцитах периферической венозной крови. Проследили коррелятивную взаимосвязь между показателями сывороточного железа и значениями концентрации гемоглобина, количества эритроцитов, среднего объема эритроцитов, среднего содержания гемоглобина в эритроцитах, содержания свободного гепарина, свободного серотонина, свободного гистамина, молочной и пировиноградной кислот в плазме, молекул средней массы в сыворотке крови, содержания 2,3-дифосфоглицериновой кислоты и функционально значимых химических элементов – железа, меди, цинка в отмытых эритроцитах периферической венозной крови у больных железодефицитной анемией. Установили, что коррелятивная взаимосвязь между показателями сывороточного железа и перечисленными параметрами является следующей: показателем концентрации гемоглобина (r=0,788, p<0,001), количества эритроцитов (r=0,762, p<0,001), среднего объема эритроцитов (r=0,835, p<0,001), среднего содержания гемоглобина в эритроцитах (r=0,767, p<0,001) содержания свободного гепарина (r=-0,641, p<0,001), свободного гистамина (r=-0,451, p<0,001), свободного серотонина (r=-0,408, p<0,001), молочной (r=-0,699, p<0,001) и пировиноградной кислот в плазме (r=-0,659, p<0,001), содержанием молекул средней массы в сыворотке крови (r=-0,593, p<0,001) 2,3-дифосфоглицериновой кислоты (r=-0,75, p<0,001), железа (r=0,703, p<0,001), меди (r=0,642, p<0,001) и цинка (r=0,627, p<0,001) в отмытых эритроцитах периферической венозной крови. Результаты комплексного изучения вторичных метаболических нарушений у больных железодефицитной анемией позволяют осуществлять оценку степени тяжести течения заболевания и дифференцировано оптимизировать лечебную тактику. Применение лекарственных средств, обладающих антигипоксическим, мембраностабилизирующим и антиоксидантным действием в комплексном лечении железодефицитной анемии и сочетанной патологии внутренних органов благоприятствуют более раннему устранению вторичных метаболических нарушений. Ключевые слова: железодефицитная анемия, язвенная болезнь, сахарный диабет, аутоиммунный тиреоидит, хронический бронхит , метаболические нарушения, лечение. ANNOTATION Vydyborets S.V. Iron deficiency anemia in clinical picture of inner diseases: metabolic disorders and their correction. - Manuscript. Thesis for a doctors degree of Medical Sciences by speciality 14.01.31 – Hematology and Transfusiology.- Institute of Hematology and Transfusiology of the Academy of Medical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2004. The theoretical general conclusion and the new solution of the scientific problem which is to reveal the mechanisms of the development of secondary metabolic disorders accompanying the forming of anemic hypoxia and iron deficiency syndromes caused by iron deficiency anemia coupled with such diseases of internals as ulcer, pancreatic diabetes, autoimmune thyroiditis, chronic bronchitis have been presented in the thesis. The complex biochemical study of the content of serum heparin, serum serotonin, serum histamine, lactic and pyruvic acids in plasma and molecules of average weight in blood as well as the content of 2-3-biphosphoglyceric acid and chemical elements such as iron, copper, zinc in peripheral venous blood erythrocytes in patients with iron deficiency anemia which allowed to determine secondary metabolic disorders which cause the syndrome of endogenous metabolic intoxication are of high priority in the study. The application of drugs with antihypoxic, membranestabilizing and anti-oxidant actions for the complex treatment of combined pathology of internals and iron deficiency anemia favours early elimination of secondary metabolic disorders. Key words: iron deficiency anemia, ulcer, pancreatic diabetes, autoimmune thyroiditis, chronic bronchitis, metabolic disorders, treatment.

Похожие записи