НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

МВС УКРАЇНИ

БЕДЬ ВІКТОР ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 351.74.57

ВИКОРИСТАННЯ АДВОКАТОМ-ЗАХИСНИКОМ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ
ПРОЦЕСІ

19.00.06 — Юридична
психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ — 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України, МВС
України

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор,

дійсний член Академії правових наук України

Костицький Михайло Васильович,

Конституційний суд України, суддя

Офіційні опоненти:

· доктор юридичних наук, професор

Іщенко Андрій Володимирович,

Національна академія внутрішніх справ України,

професор кафедри криміналістики;

· кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник

Алікіна Наталія Вікторівна,

Київський науково-дослідний інститут

судових експертиз, провідний співробітник.

Провідна установа – Львівський державний університет ім. Івана Франка,
м. Львів.

Захист відбудеться об 1400 год. “13“ липня 1999 року на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 26.007.01 при Національній академії
внутрішніх справ України (252035, м. Київ, Солом’янська пл., 1).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії
внутрішніх справ України за адресою: 252035, м. Київ, Солом’янська пл.,
1.

Автореферат розісланий “11“ червня 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
С.А. Бублик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Правова захищеність особи — одна з фундаментальних ознак правової
держави, яка передбачає наявність системи ефективних юридичних засобів
реалізації і захисту прав особи. У цій системі особливе місце належить
адвокатурі, покликаній здійснювати захист прав, свобод та законних
інтересів громадян. Сильна, незалежна адвокатура здатна справляти
істотний вплив на всі сторони життєдіяльності держави, активно
допомагати формуванню її як держави правової.

Реформування правової системи, що відбувається в Україні, вимагає
надання пріоритету правовому захисту особистості, гарантій додержання
економічних, політичних, соціальних прав і свобод громадян згідно з
Конституцією, поєднаних водночас з підвищенням їх відповідальності перед
державою та суспільством в цілому. Це потребує належного психологічного
забезпечення правоохоронної, у тому числі — адвокатської діяльності.

Адвокатура діє в Україні для забезпечення права на захист від
обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах
та інших державних органах. Вона підпорядковує свою діяльність Загальним
принципам етики юристів, затвердженим Міжнародною асоціацією адвокатів
і схваленим Спілкою адвокатів України у 1995 р. Демократизація
суспільних процесів, розширення прав адвоката-захисника за Законом
України «Про адвокатуру» та згідно із внесеним до
кримінально-процесуального законодавства змінами, створює нові
можливості для адвокатської діяльності.

Застосування правових засобiв iз метою реалiзацiї зазначених принципiв
неминуче спричиняє iнтеграцiю юриспруденцiї з іншими науками, у тому
числі — з юридичною психологiї, на рiвнi теорiї, та використання
юристами психологiчних знань на практицi.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена важливістю
теоретичного узагальнення проблем використання психології для підвищення
ефективності адвокатської діяльності; необхідністю систематизації
наявного досвіду застосування здобутків психологічної науки у
кримінальному процесі та висвітлення можливостей обізнаної особи
(консультанта, психолога-експерта, спеціаліста-психолога), а також
адвоката, що отримав психологічну підготовку, сприяти розв’язанню
завдань правового захисту громадян; потребами адвокатської практики
щодо використання психологічних знань. У роботі також аналізуються
проблеми взаємозв’язку різних форм використання психологічних знань у
кримінальному процесі, закономірності і особливості їх залучення на
різних етапах провадження кримінальної справи; висвітлюються традиційні
та нові форми їх застосування у процесі розслідування злочинів.

Окремі аспекти цієї проблеми розглядалися у монографіях та наукових
збірниках (Т.В.Варфоломєєва, В.Г.Гончаренко, Ю.М.Грошевий,
Н.І.Гуковська, С.П.Дідківська, Я.Ю.Кондратьєв, М.В. Костицький,
І.Н.Сорокотягін, В.Я.Тацій, Н.І.Фелінська та ін.). Але проблема
теоретичного аналізу застосування спеціальних, у тому числі
психологічних, знань у кримінально-процесуальній діяльності
правоохоронних органів України не вичерпана. Стосовно адвокатської
практики вона представлена у літературі лише кількома публікаціями
(Я.С. Аврах, Л.Є.Ароцкер, Е.Кергандберг, Г.М.Шафир, П.С.Елькінд),
причому авторами цих робіт є юристи і висвітлюють вони “юридичне
бачення» проблеми.

У дисертаційному дослідженні ми зробили спробу розглянути проблему
комплексно, цілісно, з позицій кримінального процесу та юридичної
психології одночасно. Це, на нашу думку, не тільки сприятиме
поглибленню наукового знання, але й дасть змогу використовувати отримані
дані в адвокатській практиці. Результати дослідження можуть бути
застосовані також під час провадження кримінального судочинства, у
процесі доказування та при оцінці доказів, при кваліфікації вчиненого
злочину та встановленні пом”якшуючих вину обставин.

Дисертаційне дослідження виконане ініціативно, у межах “Комплексної
програми кадрового забезпечення оперативно-службової діяльності органів
та підрозділів внутрішніх справ, внутрішніх військ МВС України на
1996-2000 роки” (п.7.12.3), плану науково-дослідної роботи Національної
академії внутрішніх справ України (НАВСУ), теми НДР “Розробка
професіограм та кваліфікаційних характеристик деяких категорій фахівців
МВС України”.

Мета дослідження – підвищення ефективності діяльності адвоката-захисника
за рахунок використання психологічних знань. Поставлена мета обумовлює
вирішення наступних дослідницьких завдань:

1. Обгрунтування положення про те, що застосування психологічних знань у
кримінальному процесі є своєрідним проявом загальнонаукового методу
експертних оцінок у специфічній галузі встановлення об”єктивної істини.

2. Виявлення i оцiнка наявного досвiду застосування психологічних знань
у процесi доказування, квалiфiкацiї вчиненого злочину, у визначеннi
справедливого i достатнього покарання або звiльнення звинувачуваного
вiд кримінальної вiдповiдальностi.

3. Розкриття природи, меж i можливостей використання психологiчних
знань у кримiнальному процесi адвокатом-захисником на стадiї
попереднього розслiдування, висвiтлення традицiйних i обгрунтування
нових форм застосування таких знань на практицi.

4. Визначення об»єкта, предмета і методики спеціального психологічного
дослідження в адвокатській діяльності.

5. Правова оцінка можливостей різних форм застосування психологічних
знань у адвокатській практиці (консультація; судово-психологічна
експертиза; залучення фахівця-психолога; безпосереднє використання
психологічних знань адвокатом, що отримав спеціальну підготовку),
визначення їх специфіки та умов ефективного використання при
попередньому розслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ.

6. Формулювання рекомендацій щодо вдосконалення процесу використання
психологічних знань у кримінальному процесі, і адвокатській діяльності,
— зокрема, внесення пропозицій із метою вдосконалення та доповнення
чинного законодавства, упорядкування відомчої нормотворчості.

Методологічною базою дисертаційної роботи є законодавчі документи
Української держави щодо реформування діяльності правоохоронних органів,
посилення гарантій прав і свобод громадян, підвищення ефективності
боротьби зі злочинністю (Конституція України, КПК України із внесеними
до нього змінами і доповненнями, Закон України “Про адвокатуру” та ін.).
У роботі використані дослідження вчених з кримінального процесу,
криміналістики, кримінології, юридичної психології (Н.В. Алікіна, Ю.М.
Антонян, В.Л. Васильєв, А.В. Дулов, А.Я. Дубінський, А.Є.Жалінський,
А.П. Закалюк, А.В.Іщенко, Л.І.Казміренко, В.О. Коновалова, В.М.
Кудрявцев, В.К. Лисиченко, Ф.А. Лопушанський, Г.М.Міньковський,
М.М.Міхєєнко, О.Р. Ратінов, М.Я. Сегай, М.С.Строгович, С.А. Тарарухін
та ін.); узагальнення щодо специфіки використання психологічних знань у
кримінальному процесі (О.М. Алексєєв, А.Є.Брусиловський, Н.І.
Гуковська, Е.І.Драніщева, Д.П.Котов, М.В. Костицький, М.М.Коченов та
ін.). Ми опирались також на праці провідних психологів (Б.Г. Ананьєв,
О.О. Бодальов, К.В.Будилова, Л.С.Виготський, І.С. Кон, О.М. Леонтьєв,
Б.Ф.Ломов, С.Л. Рубінштейн).

Об»єктивність дослідження забезпечувалась використанням загально- і
конкретнонаукових методів, зокрема, логічного, історичного, системного,
порівняльного (М.В. Костицький, О.Г. Спіркін, Я. Щепаньський). При
збиранні емпіричного матеріалу застосовувалися такі методи:
опитування, бесіда, просте та комплексне спостереження, експертні
оцінки, аналіз кримінальних справ та матеріалів адвокатської практики.
Емпіричну базу дослідження склало опитування щодо умов, чинників та
змісту професійної діяльності 362 працівників адвокатури зі стажем
роботи понад три роки, вивчення 144 матеріалів кримінальних справ та
216 висновків судово-психологічних експертиз, порівняльне оцінювання
протиправних дій адвокатами і прокурорами (відповідно 74 і 76 осіб).
Отримані первісні дані піддалися математико-статистичній обробці.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному вивченні
проблеми застосування психологічних знань у адвокатській діяльності, яка
є органічною частиною нового напрямку науки — психологічного
забезпечення процесу юрисдикції. Пропонується теорiя цiлiсного пiдходу
до застосування адвокатом-захисником рiзних форм психологiчної
iнформацiї у кримiнальному процесi, доводиться єднiсть процесуальних i
непроцесуальних форм використання психологiчних знань, можливiсть їх
застосування на стадiї попереднього розслiдування та судового розгляду
кримінальної справи.

До вкладу автора в науку можна віднести:

створення теоретичних засад та цілісний розгляд суті психологічного
пізнання у кримінальному процесі, зокрема, — у адвокатській діяльності;

доведення, що використання цих знань є специфічним проявом прикладного
застосування психології у галузі кримінального судочинства;

обгрунтування відмінностей та єдності процесуальних і непроцесуальних
форм застосування психологічних знань, висвітлення можливостей
застосування психологічних знань на всіх основних стадіях процесу —
від порушення кримінальної справи до касаційного та наглядового
провадження;

аналіз ефективності використання різних форм психологічних знань у
кримінальному процесі і можливостей їх застосування адвокатом на стадії
попереднього розслідування та судового розгляду кримінальної справи;

обгрунтування необхідності створення системи психологічних підрозділів у
експертних установах Міністерства юстиції і Міністерства охорони
здоров»я України, що забезпечували б потреби кримінального процесу у
судово-психологічних експертизах, психологічних консультаціях, у
спеціалістах-психологах при провадженні кримінальних справ;

обгрунтування психологічних характеристик адвокатської діяльності та її
вимог до особистості фахівця;

рекомендації і пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства і
відомчої нормотворчості та практики їх застосування.

Практичне значення одержаних результатів полягає у:

розробці рекомендацій щодо організації процесу взаємодії
адвоката-захисника з психологами при застосуванні різних форм
психологічного знання;

обгрунтуванні вимог професійної діяльності до особистості адвоката;

визначенні системи, структури та методик психологічної підготовки
адвокатів;

підготовці рекомендацій щодо удосконалення адвокатської діяльності
шляхом залучення психологічного знання.

Виходячи із специфіки експертного дослідження, уточнюється процесуальний
статус експерта-психолога, об»єкт і предмет судово-психологічного
дослідження; обгрунтовується процесуальний статус спеціаліста-психолога
і психолога-консультанта. Доводиться необхідність залучати до
процесуальних дій, перш за все, спеціалістів у галузі дитячої та
юнацької психології, і лише при їх відсутності — фахівців інших напрямів
психологічної науки.

Особистий внесок здобувача: постановка та опрацювання питання про
можливість і доцільність використання психологічних знань у адвокатській
практиці; узагальнення застосування здобутків психології адвокатами
України; вивчення психологічних особливостей адвокатської діяльності та
її вимог до особистості адвоката, встановлення професійно значущих
якостей адвоката.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертаційної роботи були
враховані при розробці та прийнятті Закону України «Про адвокатуру»
(дисертант входив до складу групи з підготовки законопроекту та був
доповідачем законопроекту на сесії Верховної Ради України 12-го
скликання) та внесенні змінь і доповнень до КПК України, оприлюднені на
6 конференціях, що проводились при юридичному факультеті Львівського
державного університету імені І. Франка, Міністерстві освіти України,
Інституті психології АПН України імені Г.С.Костюка, Товаристві
психологів України та на засіданнях кафедри історії та теорії держави і
права юридичного факультету Ужгородського державного інституту
інформатики, економіки і права.

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження
викладені у 9 публікаціях. У них висвітлюються, зокрема, питання
врахування психологічних особливостей підзахисного у кримінальному
процесі, впливу покарання на розвиток особистості, удосконалення
психологічної підготовки юристів, психологічної освіти працівників
правоохоронних органів.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох
розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Зміст
роботи викладено на 166 сторінках друкованого тексту, який доповнюють
300 назв використаної літератури та 5 додатків на 29 сторінках.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

У вступі обгрунтовується актуальність вивчення проблеми використання
психологічних знань у адвокатській діяльності, характеризуються її
науково-методологічні засади та ступінь наукового опрацювання;
визначаються мета і завдання здійсненого дисертаційного дослідження.
Розкриваються наукова новизна та практичне значення роботи; результати
апробації та впровадження у практику отриманих даних.

У першому розділі «Теоретичні засади використання психологічних знань у
кримінальному процесі» висвітлюються історичні та організаційно-правові
аспекти застосування психологічних знань у юридичній практиці.
Обгрунтовується положення, що використання психологічних знань у
кримінальному процесі детермінується двома групами чинників: 1)
розвитком експертизи як засобу доказування; 2) розвитком психологічної
науки, яка є базою для прикладних психологічних галузей. Це стало
можливим завдяки узагальненню дисертантом практики використання
психологічних знань, починаючи з ордалітичних процесів і до теперішнього
часу.

Зазначається, що психологічні методи при дослідженні доказів
застосовувалися в античному, середньовічному та буржуазному змагальному
кримінальному процесі. Системно проблема використання психологічних
знань уперше аналізується у роботах К.Марбе, Р.Куве, В.Штерна,
О.Є.Брусиловського, М.М.Гродзинського, О.Р.Лурія, Г.І.Волкова,
В.О.Внукова. Прагнучи до наукової реалізації замовлень практики, їх
автори обгрунтовували методику проведення психологічних експертиз із
приводу показань свідків, особи звинувачуваного тощо. Це дало змогу
використовувати психологічні знання вже на стадії попереднього
розслідування.

Практичною реалізацією законодавчих приписів щодо можливості та
необхідності різного роду експертиз із метою допомогти правосуддю у
нашій країні було створення у 1921-25 рр. відповідних установ —
кабінетів по вивченню злочинності та злочинця, серед завдань яких було і
проведення судово-психологічних експертиз (Саратов, Москва, Київ,
Харків, Одеса та ін.). Це спричинило необхідність оволодіння
психологічними знаннями захисниками-адвокатами, оскільки вони вже у
процесі попереднього розслідування повинні були правильно розуміти і
трактувати сформульовані у результаті судово-психологічної експертизи
висновки.

Якісно новий етап у використанні психологічних знань починається з
60-х років. На цей час у правовій науці все більше утверджується думка
про необхідність залучення досягнень психологічної науки для боротьби
зі злочинністю. Психологічних знань потребувала практика, і в
діяльності правоохоронних органів ця потреба почала реалізовуватись
шляхом їх безпосереднього використання працівниками. Однак, поступово
стає зрозумілим, що не у всіх випадках органи та уповноважені особи,
які представляють правосуддя, у тому числі — захист, можуть самі
безпосередньо використовувати новітні досягнення психологічної
науки. Вирішення складних питань (зокрема, констатація, оцінка і
пояснення особливостей психіки підозрюваних, звинувачуваних, потерпілих,
свідків та інших осіб) потребує глибоких фахових знань у галузі
психології. Це повністю стосується і адвокатської практики, бо стратегія
і тактика діяльності адвоката у конкретній кримінальній справі
визначається особливостями особистості підзахисного та його взаєминами у
найближчому криміногенному середовищі. Ігнорування психологічного
контексту призводить до «формалізації» лінії захисту: збору адвокатом
однотипних документів, невиправданої типізації підзахисних, шаблонних
виступів на судових процесах. Особистість перестає бути неповторно
індивідуальною, а сама діяльність адвоката втрачає свій глибинний сенс —
захист законних прав та інтересів громадян.

У чинному законодавстві передбачена принципова можливість використання
психологічних знань, оскільки вони є уособленими, достатньо
самостійними в науковому відношенні і не можуть вважатись менш
важливими за інше спеціальне знання. Тому на них розповсюджуються
загальні положення про експертизу, фахівця та консультації, зафіксовані
законодавцем: вони здійснюються для визначення психічного стану
звинувачуваного, підозрюваного, а також для встановлення психічного
стану свідка чи потерпілого у тих випадках, коли виникає сумнів щодо їх
здатності правильно сприймати обставини, які мають значення для справи
та надавати про них правильні свідчення.

Але використання психологічного знання у кримінальному процесі потребує
більш повного регламентування. Не тільки в актах офіційного тлумачення,
але й у самому законі необхідно передбачити питання, які вирішуються за
допомогою психологічних знань (відповідні пропозиції автором внесені).
Це створить передумови для їх подальшого впровадження у діяльність
адвоката-захисника та сприятиме підвищенню його ролі у кримінальному
процесі.

У першому розділі також обгрунтовується, що основними напрямками
використання психологічних знань у адвокатській практиці можуть бути: 1)
визначення та урахування психологічних особливостей даного виду
діяльності та її вимог до особистості; 2) визначення можливостей
застосування адвокатом психологічної інформації на кожному з етапів
кримінального судочинства. Дається характеристика психологічних
особливостей адвокатської діяльності та її психологічної структури
(пізнавальна, конструктивна, комунікативна, організаторська,
профілактична).

Аналіз творів видатних адвокатів ( Коні А., Андрієвський С., Казарінов
М., Любітов С., Яновська О., Левін С. та ін.) дозволяє дійти висновку,
що специфіка адвокатської діяльності потребує певних властивостей
особистості, певних психічних якостей. Із практики також відомо, що не
кожен, хто розпочинає свою роботу на терені захисту, здатен
адаптуватись до неї. Отже, нагальною потребою сучасного етапу розвитку
юридичної психології, зокрема, використання психологічних знань у
адвокатській діяльності, слід вважати визначення професійно значущих
якостей (психограми) адвоката-захисника, що дозволяло б проводити
науково обгрунтований професійний відбір, загальну та спеціальну
підготовку фахівців на терені захисту. Така спроба автором здійснена,
результати її викладені у дисертаційному дослідженні.

Дисертант доводить, що психологічне пізнання у кримінальному процесі —
таке, що здійснюється на базі психологічної науки професійними
психологами у сфері непсихологічної теорії або практики, а також
застосування на практиці психологічних знань фахівцями інших галузей, що
отримали спеціальну підготовку. Це визначення повною мірою стосується
адвокатської практики. Застосування психології адвокатом залежить від
ступеня оволодіння ним психологічними знаннями і вміннями встановлення
та розвитку психологічного контакту, пошуку та використання
психологічної інформації в інтересах захисту.

У другому розділі «Застосування адвокатом-захисником психологічних
знань у кримінальному процесі» на основі узагальнення положень
наукових першоджерел та досвіду практичної діяльності захисників у
кримінальному процесі, логічного аналізу норм Закону України «Про
адвокатуру», КК і КПК України, доктринального їх тлумачення зроблений
висновок про можливість застосування психології адвокатом у чотирьох
основних формах: 1) консультація, 2) судово-психологічна експертиза,
3) залучення фахівця-психолога на етапі попереднього розслідування
кримінальної справи, 4) безпосереднє використання психологічних знань
адвокатом, який отримав спеціальну психологічну підготовку. Дається
характеристика можливостей психологічної консультації,
судово-психологічної експертизи та взаємодії адвоката з
фахівцем-психологом.

У третьому розділі «Психологічні знання як умова підвищення ефективності
адвокатської діяльності на сучасному етапі розвитку кримінального
судочинства” обгрунтовується, що формування професійної майстерності
адвоката відбувається під впливом багатьох чинників, серед яких провідне
місце посідають професійне навчання та психологічна підготовка.
Результатом психологічної підготовки є психологічна підготовленість, яка
складається з: 1) загальної психологічної культури; 2) спеціальної
психологічної підготовленості.

Загальна психологічна підготовка адвокатів-захисників повинна
забезпечуватись вивченням психологічних дисциплін (“Основи психології”,
“Юридична психологія”) та спецкурсів (“Психологія адвокатської
діяльності”, “Психологія спілкування в адвокатській діяльності” та ін.),
а також за рахунок насичення психологічним змістом гуманітарних і
загальноюридичних дисциплін. Одним із засобів можуть бути також
загальні та спеціальні тренінги. Звичайно, це потребує відповідного
кадрового та навчально-методичного забезпечення, оскільки досвіду
спеціалізованої професійно-психологічної підготовки адвокатів у нашій
країні поки що немає.

Загальна психологічна культура полягає, передусім, у оволодінні
систематизованими знаннями щодо особливостей особистості та професійного
спілкування. Виключність функції захисника допомагає створенню атмосфери
відвертості і довіри у відносинах захисника і підзахисного, сприяє
повноті і дійовості процесуальних акцій захисту. Але це не означає, що
психологічний контакт між адвокатом і підзахисним (чи іншими
зацікавленими особами) виникає автоматично, без будь-яких зусиль. Він
залежить від сукупності взаємопов»язаних чинників : 1) особистісних
властивостей суб»єкта і об»єкта взаємодії; 2) вибраних методів (засобів)
та умов налагоджування взаємодії; 3) наявності чи відсутності
психологічних бар»єрів, їх природи та вибору адекватних шляхів їх
подолання.

Професійна майстерність адвоката проявляється також у тих випадках, коли
необхідно вплинути на внутрішнє переконання суддів, здійснити
психологічний вплив на учасників кримінального процесу і одержати
необхідний результат. Вона дозволяє керувати цим процесом не на
інтуітивному рівні, а послідовно та цілеспрямовано.

Важливою складовою загальної психологічної культури адвоката є визначена
особистісна позиція щодо основних соціально-психологічних проблем, які
виникають при реалізації професійних завдань. Серед них слід особливо
наголосити на: 1) відповідності особистості адвоката високим
морально-психологічним вимогам; 2) умінні самостійно і бездоганно з
позицій права та моралі вирішувати колізійні ситуації адвокатської
практики. Ці аспекти детально розглядаються у першому підрозділі
третього розділу, зокрема, зроблені наступні висновки.

І. Специфічність функцій захисника у кримінальному процесі визначає його
процесуальну самостійність при виборі методів та засобів збору значущої
для захисту інформації, здійсненні психологічного впливу на учасників
процесу та інших зацікавлених осіб, побудуванні стратегії і тактики
захисту та ін. Він є виконавцем і контролюючою інстанцією у одній особі.
Більш того, здійсненню обов”язків по професійному захисту супутня значна
кількість конфліктних ситуацій (внутрішньоособистісних конфліктів), не
притаманних іншим процесуальним суб”єктам. Тому морально-психологічні
вимоги адвоката до себе та своїх вчинків повинні бути вищі, аніж у інших
учасників кримінально-процесуальної діяльності.

ІІ. Незважаючи на беззаперечність твердження, що адвокат повинен
захищати права і інтереси підзахисного, використовуючи для цього всі
вказані у законі засоби, воно містить у собі серйозну
соціально-психологічну проблему. Ця проблема виникає кожного разу, коли
позиція звинувачуваного і переконання адвоката не співпадають:
звинувачуваний не вважає себе винним при наявності переконливих доказів
вини, або ж вважає себе таким, але наполягає на повному виправданні.

Існує дві протилежні позиції: 1) адвокат повинен захищати лише законні
інтереси, тобто ті, що не протирічать інтересам правосуддя; 2) адвокат
повинен захищати підсудного, хоча б і попри суспільні інтереси (навіть
незаконний інтерес підсудного повинен сприйматись адвокатом як
обов»язковий для виконання, оскільки він є його представником).

На наш погляд, сутність розходжень полягає у необхідності
диференціювання позиції захисника залежно від стадії процесу: початкова
(вихідна) та кінцева (заключна). Перша базується на презумпції
невинності, оскільки доказів попереднього слідства недостатньо для
висновку про винність; активність адвоката тут спрямована на
встановлення усіх обставин, що виправдовують звинувачуваного чи
пом”якшують його вину. Після ознайомлення з матеріалами справи він
визначає первісну захисну позицію, яка залишається незмінною до повної
перевірки усіх доказів. Коли вивчення доказів судом завершене, адвокат
формулює кінцеву (заключну) позицію, на основі якої готує та виголошує
захисну промову.

Таким чином, загальна психологічна культура адвоката — це знання
психологічних законів та закономірностей, що можуть бути використані у
професійній діяльності, і розвинена професійно-психологічна
орієнтованість особистості. Вона повинна цілеспрямовано розвиватись у
процесі навчання та первісної професійної адаптації фахівця з тим, щоб
у подальшому він мав змогу співвідносити свої професійні дії та
поведінку з реальними ситуаціями розслідуваної кримінальної справи,
формувати внутрішнє переконання та здійснювати відповідний вплив на
учасників кримінального процесу.

У другому підрозділі третього розділу “Формування спеціальної
психологічної підготовленості адвоката-захисника” характеризується
специфічність соціально-психологічного статусу адвоката у
правоохоронній діяльності та детерміновані нею особливості спеціальної
психологічної підготовки. Успіх адвокатської діяльності залежить від
багатьох чинників психологічної природи, які у теперішній час
набуваються адвокатами, як правило, стихійно, методом «спроб і помилок»
чи запозичуються у колег. Узагальнення досвіду навчальних закладів і
Колегії адвокатів України дало дисертанту змогу зробити наступні
висновки.

Спеціальна психологічна підготовленість адвоката-захисника – це
наявність комунікативної майстерності, умінь і навичок пошуку і
цільового використання психологічної інформації у цілях захисту, що
потребує цілеспрямованого розвитку і корекції особистісних якостей і
властивостей працівника, які відповідали б психологічним вимогам
адвокатської діяльності і забезпечували ефективне виконання її завдань.
Для її формування на основі типової навчальної програми дисципліни
«Професійна психологічна підготовка працівників органів внутрішніх
справ», розробленої кафедрою юридичної психології НАВСУ, підготовлена
відповідна програма для навчання студентів-адвокатів, яка у нинішній
час проходить апробацію на кафедрі правознавства юридичного факультету
Закарпатської філії Міжрегіональної академії управління персоналом.

Проведення спеціальної психологічної підготовки дасть майбутнім фахівцям
змогу: на рівні знань — знати вимоги до професійно-психологічної
підготовленості адвокатів, структуру професійно-психологічної
підготовленості та її основні компоненти; характеристику професійно
значущих якостей адвоката; закономірності професійного спілкування, в
тому числі формування першого враження, встановлення психологічного
контакту, формування та підтримання відносин; методичні засади та
можливості саморегуляції в адвокатській діяльності; на рівні навичок і
вмінь — оволодіти вміннями та навичками професійної і психологічної
спостережливості, мнемічної діяльності, навичками професійної уяви,
прийомами професійного мислення; методами візуальної психодіагностики,
навичками ідентифікації емоцій по експресії обличчя; навичками
мовленнєвої підготовки, невербальної передачі і розпізнання інформації;
методикою встановлення психологічного контакту; технікою релаксації,
методиками саморегуляції і самомобілізації.

Таким чином, проблема спеціальної психологічної підготовки адвоката до
професійної діяльності надзвичайно складна і багатоаспектна. Це
свідчить про нагальну потребу розробки професіограми (психограми)
адвоката-захисника з метою здійснення: 1) ефективного професійного
відбору осіб, що прагнуть працювати в адвокатурі; 2)
науково-обгрунтованого відбору студентів для навчання з даного фаху; 3)
контрольованого психологічного супроводження адвоката у період його
адаптації до професійної діяльності.

Для досягнення цієї мети нами було проведене вивчення психологічних
аспектів професійної діяльності адвокатів. Воно базувалось на
теоретико-методичних засадах теми НДР «Розробка професіограм та
кваліфікаційних характеристик деяких категорій фахівців МВС України»,
що здійснюється кафедрою юридичної психології НАВСУ (з адаптованим
використанням відповідного інструментарію та порівняльним аналізом раніш
отриманих даних). Об’єктом дослідження були адвокати міст Києва,
Одеси, Харкова та Львова (стаж роботи – понад 3 роки), що відповідає
територіальним вимогам до формування вибірки досліджень. Загальний її
обсяг склав 362 одиниці, що задовольняє статистичним вимогам.
Методики дослідження: опитування, експертна оцінка.

Результати дослідження проаналізовані та узагальнені. Вони дозволяють
сформулювати такі висновки:

1. На професійну діяльність адвокатів впливають 7
соціально-психологічних чинників. Найбільш суттєвими є індивідуальний
характер праці (0,78), опосередкованість взаємодії з колегами
неформальними стосунками (0,65) та високий рівень відповідальності
(0,45). Серед мотиваційних аспектів діяльності зазначаються «професія
надає задоволення працею» (0,56), «професія надає певні привілеї та
пільги» (0,42).

2. Зміст професійної діяльності адвокатів визначається 6 чинниками,
серед них найбільш значущими є: «різнобічність джерел отримання
інформації» (0,82), «завдання визначаються складністю та різнобічністю»
(0,61), «визначальним у професії є спілкування з людьми та здійснення на
них впливу» (0,52). Зосередженість працівників на проблемах використання
психологічної інформації зумовлює необхідність відповідної роботи з
фахівцями щодо опрацювання навичок інформаційного пошуку джерел значущої
інформації. Це підтверджується високою значимістю показника «виникнення
помилок, пов’язаних із недосконалим інформаційним забезпеченням».
Чинниками змісту діяльності, що визначають її ефективність, є також
високий інтелектуальний компонент.

3. Професійну діяльність адвокатів характеризує 6 психофізичних станів.
Найбільш вагомою є вимога підвищеної працездатності (0,82), причому
професії притаманні зміни праценавантаження протягом дня (0,47). Цим
зумовлюється необхідність приділення особливої уваги діагностиці
працездатності майбутніх адвокатів на етапі професійного добору. Крім
того, встановлено, що суттєвим є стан емоційної напруженості під час
виконання професійних дій (0,42) та відчуття психічної (0,56) і
фізичної (0,49) виснаженості наприкінці роботи. Це потребує
періодичного відслідковування психічних станів захисників психологами та
медичними працівниками і створення відповідних умов для психологічного
розвантаження та функціонального відпочинку протягом робочого дня.

4. Психограма професії, тобто перелік головних професійно важливих
якостей, які визначають ефективність діяльності, включає 29
параметрів. Вони охоплюють усі структурні компоненти особистості, але
найбільшу кількісну оцінку отримали: професійна спостережливість;
здатність до комунікативної взаємодії з соціальним оточенням;
наявність розвиненої професійної пам’яті; розвиненість навичок
мислительної діяльності при відборі та селекції інформації,
обгрунтуванні та прийнятті рішень; емоційна та психофізична стійкість;
здатність до саморегуляції та самоконтролю власної поведінки.

Зокрема, у інтервалі 80-100% знаходяться наступні якості: уміння вести
бесіду (діалог), аргументувати, доводити свою точку зору; здатність
швидко знаходити потрібний тон, доцільну форму спілкування у залежності
від психологічного стану та індивідуальних особливостей співбесідника;
здатність швидко встановлювати контакт з людьми, уміння відстоювати свою
точку зору, здатність логічно викладати свої думки; уміння зрозуміло
довести до слухачів свої думки; уміння давати об»єктивну оцінку
поведінці та діям інших людей; уміння відбирати з великої кількості
інформації ту, яка необхідна для вирішення завданя; уміння робити
висновки з протирічивої інформації.

Оскільки найбільшу питому вагу серед професійно значущих якостей
особистості обіймають властивості та якості, що визначають ефективність
професійного спілкування, останній підрозділ завершується рекомендаціями
щодо формування комунікативних умінь, зокрема, захисної промови.

Таким чином, одним з напрямів підвищення ефективності адвокатської
діяльності є використання психологічного знання на двох рівнях
узагальнення: 1) набуття знань та умінь, формування психологічної
готовності адвоката особисто застосовувати здобутки психології; 2)
залучення фахівців-психологів до вирішення завдань кримінального
процесу у трьох основних формах: психологічна консультація,
судово-психологічна експертиза; взаємодія з спеціалістом-психологом.
Впровадження психології в адвокатську практику, таким чином, не є
самоціллю, а викликається об»єктивною необхідністю удосконалення
діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.

В И С Н О В К И

Пiдводячи пiдсумки викладеного в дисертацiї, необхiдно вiдзначити, що
всi аспекти проблеми використання адвокатом-захисником психологічних
знань у кримінальному процесі у нiй не розглянутi. Ми зробили першу
спробу в єдностi проаналiзувати теорiю i практику залучення психологiї у
кримiнальний процес, комплексно розглянути рiзнi форми застосування
адвокатом цих знань (консультацію, судово-психологічну експертизу,
залучення спецiалiста-психолога) та його власні можливості у цьому
напрямку, провести конкретизацiю наукознавчих обгрунтувань використання
методу експертних оцiнок стосовно окремої сфери практики — кримiнального
судочинства.

Аналіз минулого і сучасного стану нормативного регулювання, юридичної і
психологічної літератури з проблеми використання психологічних знань у
юрисдикційній діяльності та результати нашого дослідження дають
підстави стверджувати, що діяльність по розслідуванню злочинів потребує
від фахівця (у нашому випадку — адвоката) не тільки юридичних знань,
умінь і навичок, що формуються при їх вивченні, але й знання та
застосування законів психології. Це зумовлене тим, що адвокатська
практика здійснюється в умовах безпосереднього спілкування та
взаємодії з людьми, отже вимагає розуміння особливостей особистості
підзахисного та інших процесуальних осіб, мотивів та змісту їх
поведінки, взаємовідносин, що виникають у процесі життєдіяльності тощо.
Тільки за допомогою психологічних знань адвокат-захисник може
реалізувати заходи по встановленню контакту та здійсненню психологічного
впливу, нейтралізувати дію негативних чинників при пошуку та оцінці
процесуально значущих фактів, розробити стратегію і тактику їх
пред»явлення та викладення при судовому розгляді кримінальної справи.

Під психологічними знаннями ми розуміємо такі, якими володіють фахівці і
які використовуються для вирішення завдань попереднього розслідування та
судового розгляду кримінальних справ (пізнання події злочину, особи
злочинця, особливостей вчинення злочину тощо). В адвокатській діяльності
психологічні знання можуть застосовуватись у таких основних формах:
1) консультація, 2) судово-психологічна експертиза, 3) залучення
фахівця-психолога, 4) безпосереднє використання психологічних знань
адвокатом, який отримав спеціальну психологічну підготовку.

Мета дисертаційного дослідження досягнута, сформульовані завдання
виконані. Знайшла своє підтвердження авторська гіпотеза, що підвищення
ефективності адвокатської діяльності може бути досягнуте за рахунок
використання психологічних знань фахівцями-психологами та професійної
психологічної підготовки адвокатів, озброєння їх цільовими програмами
спілкування.

Узагальнення результатів дисертаційного дослідження дало можливість
зробити наступні висновки:

Застосування психологічних знань у адвокатській практиці є своєрідним
проявом використання психології у специфічній галузі професійної
діяльності. Теоретичною базою використання психологiчних знань у
адвокатській діяльності є теорiя застосування спецiальних психологiчних
знань, яка, у свою чергу, входить у структуру юридичної психологiї.
Водночас теорiя застосування психологiчних знань у кримiнальному процесi
тiсно пов’язана iз судовою експертологiєю, кримiналiстикою, науками
кримiнального права і кримiнального процесу, кримiнологiєю, теорiєю
держави i права, iншими галузевими науками. Емпіричною базою даного
напряму є заходи по попередньому розслідуванню та судовому розгляду
кримінальних справ як підрозділу юрисдикційного процесу.

У наш час немає нi об’єктивних, нi суб’єктивних перешкод для розвитку
практики використання рiзних форм психологiчних знань у кримiнальному
процесі. Чинне законодавство не містить обмежень для призначення та
проведення слiдчих i судових дiй за участю спецiалiста-психолога. У
законi немає спецiальних статтей, що регулюють порядок призначення,
специфiку проведення судово-психологічних експертиз (за винятком ст.
433 КПК України), отже, загальні норми застосування спеціального
експертого знання дозволяють призначати судово-психологічну експертизу.
Існуючі суперечності між загальними положеннями закону і відомчими
нормативними документами повинні бути вирішені шляхом видання
відповідних підзаконних актів. Це створить передумови для більш широко
застосування психологічних знань у адвокатській діяльності.

Важливим аспектом впровадження рiзних форм психологiчного знання у
кримінальний процес, і адвокатську діяльність — зокрема, є
вдосконалення органiзацiйних засад такої дiяльностi, створення системи
спецiальних психологiчних пiдроздiлiв, якi забезпечували б проведення
судово-медичної експертизи, надання офiцiйних психологiчних
консультацiй, участь спецiалiста-психолога у слiдчих та судових дiях. На
сьогоднiшньому етапi розвитку практики застосування психологiчних знань
у кримiнальному процесі це може бути досягнуто за рахунок бiльш широкого
залучення до проведення судово-психологiчної експертизи, надання
психологiчних консультацiй та участi як спецiалiстiв учених i практикiв,
що працюють у галузi психологiї у науково-дослiдних, лiкувальних
установах i на пiдприємствах. Перспективою психологiчного забезпечення
застосування психологiчних знань у кримiнальному провадженні повинно
бути створення спецiалiзованих психологiчних пiдроздiлiв у системi
Мiнiстерств юстицiї i охорони здоров’я, введення психологiв у штат
iнститутiв i лабораторiй судової експертизи, судово-психiатричних
вiддiлень психiатричних лiкарень, бюро судово-медичних експертиз.

Узагальнений досвiд використання психологiчних знань органами
попереднього слiдства, прокурорами, судами, адвокатами-захисниками в
Українi, особливо такої найбiльш розповсюдженої форми як
судово-психологiчна експертиза, свiдчить про те, що усвiдомлення
практиками потреби у цих знаннях неухильно зростає. Вказаний об’єктивний
процес пов’язаний iз зростанням значення психологiї на сучасному етапi,
розширенням предмету психологiчної науки взагалi i предмету застосування
психологiчних знань у кримiнальному процесi, зокрема, удосконаленням
методичного апарату та технологiї застосування цих знань на практицi.
Психологiчна теорія створює наукову основу для розробки вiтчизняних i
адаптацiї зарубiжних методiв психодiагностики для проведення прикладних
психологiчних дослiджень, одним iз рiзновидiв яких є застосування
психологiчних знань у кримiнальному процесi.

Недостатнє залучення адвокатами-захисниками психологічного знання може
бути подолане за рахунок спеціалізованої підготовки фахівців-психологів
та психологічної підготовки працівників адвокатури. Результатом
психологічної підготовки адвоката є психологічна підготовленість, яка
складається з: 1) загальної психологічної культури (знання психологічних
законів і закономірностей, що можуть бути використані адвокатом;
розвиток професійно-психологічної орієнтованості особистості); 2)
спеціальної психологічної підготовленості (комунікативна майстерність,
уміння і навички пошуку та цільового використання психологічної
інформації у цілях захисту).

Колом питань, що розглядались у нашій роботі, проблема використання
психологічних знань у адвокатській діяльності не вичерпується.
Перспективними напрямами її подальшої розробки може стати: підготовка
системи змін і доповнень до чинного законодавства; удосконалення
професійної підготовки адвокатів, у тому числі — за рахунок наукового
обгрунтованого відбору на навчання за допомогою створення психограми
адвоката; узагальнення досвіду функціонування служби психологічного
забезпечення системи МВС України з метою її розповсюдження у сфері
адвокатських послуг; удосконалення методики формування умінь і навичок
професійного спілкування адвоката на етапах попереднього розслідування
та судового розгляду кримінальних справ.

Основні положення, розглянуті в дисертації, знайшли своє відображення у
таких публікаціях:

1. Обговорення проблем експериментально-психологiчних дослiджень в
правознавствi (у співавт. Береський Я.,Прохоренко А.) Радянське право.
— 1989. — №2. — С. 83-85 (авт. — 2 м.а.).

2. Совершенствование психологической подготовки юристов (у співавт.
Козубовська І.В.) Проблеми та перспективи управлiння якiстю пiдготовки
спецiалiстiв. — Мат. наук.-метод. конф. — К.: Міністерство освіти
України, 1993. — С.202 (авт. — 1 м.а.).

3. Роль шкільної психологічної служби в ранній профілактиці відхилень у
поведінці молодших школярів (у співавт. Козубовська І.В., Сагарда В.В.)
Початкова школа. – 1994. — №8. — С.5-8 (авт. — 3 м.а.).

4. Роль шкільної психологічної служби в профілактиці правопорушень серед
неповнолітніх (у співавт. Козубовська І.В., Сагарда В.В.) Гуманiзацiя
навчально-виховного процесу як засіб попередження правопорушень серед
учнiвської та студентської молодi. — Мат. всеукр. наук.-метод. конф. —
К.: Мiнiстерство освiти України, 1994. — С. 46-49 (авт. — 2 м.а.).

5. Статеве виховання як засіб попередження правопорушень серед
неповнолітніх (у співавт. Козубовська I.В.) Гуманiзацiя
навчально-виховного процесу як засіб попередження правопорушень серед
учнiвської та студентської молодi. — Мат. всеукр. наук.-метод. конф. —
К.: Мiнiстерство освiти України, 1994. — С. 74-77 (авт. — 1 м.а.).

6. Охорона психiчного здоров’я учнiв як засiб попередження правопорушень
серед неповнолiтнiх (у співавт. Козубовська I.В., Сагарда В.В.)
Психiчне здоров’я вчителiв та учнiв. — Мат. міжрегіон. конф. — Ч.3. —
Запоріжжя: Вид-во Iнституту психологiї АПН України, 1994. — С. 14 – 19
(авт. — 4 м.а.).

7. Психологічна освіта працiвникiв правоохоронних органiв. Актуальнi
проблеми психологiчної освiти в системi пiдвищення квалiфiкацiї кадрiв.
— Респ. наук.-практ. конф. — К.: Український iнститут пiдвищення
квалiфiкацiї Академiї педагогiчних наук України. Товариство психологiв
України, 1994. — С. 186-187.

8. Покарання i розвиток особистостi (у співавт. Козубовська I.В.,
Сагарда В.В.) Сучасна психологiя в цiннiсному вимiрi. — Мат. третiх
Костюкiвських читань. — Т.1. — К.: Товариство психологiв України.
Iнститут психологiї Академiї педагогiчних наук України, 1994. — С.
135-136 (авт. — 2 м.а.).

9. Судово-психологічна експертиза у кримінальному процесі. Адвокат. —
1998. — № 4. — С.22.

10. Психологічна підготовка адвоката-захисника. Актуальні проблеми
політики. Збірник наукових праць. – Одеса, Астропрінт, 1999. — С.
229-233.

11. Спеціаліст-психолог у кримінальному процесі. Юридический вестник. —
1999. — №3. — С. 11-14.

Бедь В.В. Використання адвокатом-захисником психологічних знань у
кримінальному процесі. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за
спеціальністю 19.00.06 — юридична психологія. Національна академія
внутрішніх справ України, Київ, 1999.

У дисертаційному дослідженні висвітлюються теоретичні і пригладні
аспекти проблеми використання психологічних знань адвокатом-захисником
для підвищення ефективності кримінального процесу. На основі праць
юристів, психологів та досліджень автора розкриваються суть
психологічного пізнання у кримінальному процесі, його юридичні й
психологічні передумови, аналізуються особливості застосування
психологічних знань адвокатом. Здійснена психологічна характеристика
адвокатської діяльності та її вимог до особистості, на основі
проведеного дослідження розроблена психограма адвоката-захисника.
Викладено рекомендації і пропозиції щодо психологічного забезпечення
адвокатської діяльності, яке повинне здійснюватись по таких напрямах: 1)
залучення адвокатом різних форм психологічного пізнання
(використання можливостей психологічної консультації, висновків
судово-психологічної експертизи, взаємодія з фахівцем-психологом); 2)
безпосереднє використання психологічних знань адвокатом, який отримав
психологічну підготовку. Остання передбачає розвиток загальної
психологічної культури та формування спеціальної психологічної
підготовленості.

Ключові слова: кримінальний процес, адвокатська діяльність,
адвокат-захисник, психологічні знання, психограми, психологічна
підготовка.

Бедь В.В. Использование адвокатом-защитником психологигеских знаний в
уголовном процессе. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по
специальности 19.00.06 — юридическая психология. Национальная академия
внутренних дел Украины, Киев, 1999.

В дисертационном исследовании освещаются теоретические и прикладные
аспекты проблемы использования психологических знаний
адвокатом-защитником для повышения еффективности уголовного процесса.
Основываясь на трудах юристов, психологов и собственных исследованиях,
автор раскрывает сущность психологического познания в уголовном
процессе, его юридические и психологические предпосылки, анализирует
особенности использования психологических знаний адвокатом. Осуществлена
психологическая характеристика адвокатской деятельности и ее
требований к личности, разработана психограмма адвоката-защитника.
Изложены предложения и рекомендации по психологическому обеспечению
адвокатской деятельности, которое должно осуществляться по таким
направлениям: 1) привлечение адвокатом разных форм психологического
познания (возможностей психологической консультации, выводов
судебно-психологической экспертизы, взаимодействие со
специалистом-психологом); 2) непосредственное использование
психологических знаний адвокатом, получившим психологическую подготовку.
Последняя предполагает развитие общей психологической культуры и
формирование специальной психологической подготовленности.

Ключевые слова: уголовный процесс, адвокатская деятельность,
адвокат-защитник, психологические знания, психограммы, психологическая
подготовка.

Bed V.V. Usage of psychological knowlege by advocate in criminal
process. — Manuscript.

Candidate thesis in low (speciality 19.00.06 — juridical psychology).
National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv, 1999.

Disertation deals with teoretical and practical aspects of the problem
of usage of the psychological knowlege by advocate for improvement of
criminal process effectitveness. The essense of psychological cognition
in the criminal process, its juridical and psychological prerequisity
are analyzed on the basis of works and publication of lawyers,
psychologists and autor’s research. Characteristics of advocate activity
and its the demands for personality is presented. Advocate psychogram is
developed in the frame of this research. Recomendations and proposals
for psychological provision of advocate activity are presented. It
should be put into practice in following trends: 1) the employment of
defferent forms of psychological knowlege by advocate (usage of
possibilities of psychological consultations, conclusions of the
juridical comission of experts, cooperatoin with psychologist); 2)
direct usage of psychological skills and knowlege by an advocate, who
has got thus psychological education. It pressupposes the development of
the cultural background and moulding and formation of special
psychological skills.

Key words: criminal process, advocate activity, advocate, psychological
knowlege, psychogram, psychological education.

Похожие записи