УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
ЖАРАЯ Світлана Борисівна
УДК 351:378.09 (477)
УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ НЕДЕРЖАВНОЇ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ
Спеціальність 25.00.05 – галузеве управління: управління освітою
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата
наук з державного управління
Київ 1999
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Державній академії керівних кадрів освіти,
Міністерство освіти України.
Науковий керівник: кандидат технічних наук, професор
ПОГРЕБНЯК Віталій Петрович,
Міністерство освіти України, начальник Головного управління керівних та науково-педагогічних кадрів.
Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор
КОЗАКОВ Віталій Андрійович,
Київський національний економічний університет,
завідувач кафедри педагогіки та психології;
кандидат педагогічних наук
БУТІВЩЕНКО Станіслав Васильович,
Інститут педагогіки та психології професійної освіти АПН
України, науковий співробітник.
Провідна установа: Харківський державний педагогічний університет
ім. Г.С.Сковороди Міністерства освіти України, Інститут
економіки та права, кафедра економіки (м.Харків).
Захист відбудеться “27 “ квітня 1999 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 50.34.01 в Українській Академії державного управління при Президентові України за адресою: 252057, м.Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Української Академії державного управління при Президентові України за адресою: 252057, м.Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20.
Автореферат розісланий “ 25 “ березня 1999 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Г.О.Опанасюк
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Вступ. Невід’ємною частиною державотворення є формування і втілення в життя такої політики в галузі освіти, яка спроможна привести цю стратегічно важливу для держави галузь у відповідність до вимог часу.
Система освіти в Україні за структурою та обсягом підготовки кадрів сформувалася у соціально-економічних умовах колишньої союзної цілісності і не відповідає вимогам ринкових перетворень та бюджетним можливостям країни. Сьогодні визнається, що держава об’єктивно опинилася в ситуації, коли вона вже не може утримати освіту, що була створена в інших соціально-економічних умовах. Тому головними завданнями розвитку національної освіти визнані перехід до державно-громадської системи управління, багатоманітність і варіантність.
Згідно з положенням, закріпленим у статті 3 нової редакції Закону “Про освіту”, система вищої освіти України в умовах ринкових відносин має дві складові: вищі навчальні заклади, засновані на державній та інших формах власності.
З появою навчальних закладів, заснованих на інших формах власності, виникла проблема ефективного управління ними. Сутність її полягає в тому, що ці навчальні заклади, не маючи бюджетного фінансування, організовані більш незалежно від державного втручання, оскільки за формою власності відрізняються від традиційних освітніх установ. Відтак, ці навчальні заклади мають значну самостійність у проведенні навчально-виховного процесу і в здійсненні економічної діяльності.
Це потребує удосконалення форм управління, пошуку нових його напрямів, співробітництва державного управління цією підсистемою вищої освіти та недержавних форм управління, які можна здійснити шляхом фінансування, управління якістю освіти, законодавчого упорядкування, атестації науково-педагогічних кадрів. Соціальна практика показує, що однією із форм такого управління є діяльність різних громадських об’єднань.
Актуальність теми. Якщо погодитися з тим, що навчальні заклади недержавної форми власності на сучасному етапі є новою, ще несформованою, але невід’ємною складовою системи вищої освіти, то актуальність дослідження закономірностей становлення, існування і тенденцій розвитку цієї підсистеми в царині освітньої галузі, поглиблення наукових уявлень про її структуру, особливості функціонування, а також удосконалення форм управління та пошук нових його напрямків, як в теоретичному, так і в практичному плані очевидна. Тим більше, що сьогодні відсутня необхідна правова база, яка б регламентувала діяльність недержавних освітніх установ, нема відпрацьованого механізму, який би забезпечував їх створення і розвиток. Йдеться про управління з точки зору забезпечення державної освітньої політики.
Актуальність даної теми обумовлена підготовкою Законів України “Про вищу освіту” і “Про недержавні заклади освіти”. В останньому потрібно визначити параметри для створення навчального закладу недержавної форми власності, вимоги до його потенціалу, можливість відшкодування збитків, заподіяних неякісною освітою. Актуальність дослідження спричинена також потребою удосконалення мережі вищих навчальних закладів України.
Аналіз стану наукової розробки обраного для дисертаційного дослідження кола питань свідчить, що, незважаючи на наявність праць та статей узагальнюючого характеру щодо формування системи освіти в Україні та управління нею і діяльності окремих вищих навчальних закладів, проблема організації та управління недержавною системою освіти в Україні ще не стала предметом цілісного наукового дослідження.
Отже, вибір теми даного дослідження був зумовлений такими факторами: об’єктивними умовами необхідності сучасного реформування вищої освіти; відсутністю цілісного наукового дослідження проблем системи навчальних закладів небюджетного фінансування; несформованістю цієї підсистеми в системі освіти і необхідністю визначення тенденцій її входження до освітньої системи країни; потребою вдосконалення форм управління навчальними закладами небюджетного фінансування і пошуку нових його напрямів; недостатнім забезпеченням правових засад управління системою цих навчальних закладів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з виконанням наукових досліджень у Державній академії керівних кадрів освіти по темі “Дослідження функціонування та розвитку державної служби галузі освіти” (№ держ. реєстрації 01980000679).
Об’єкт дослідження: система вищих навчальних закладів недержавної форми власності України.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є наукове обгрунтування місця і ролі вищих навчальних закладів недержавної форми власності у системі вищої освіти України та напрямів розвитку управління ними на етапі переходу до ринкових відносин.
Відповідно до мети визначені завдання дослідження:
• проаналізувати систему недержавної вищої школи як об’єкт управління;
• провести комплексне дослідження тенденцій та закономірностей розвитку вищих навчальних закладів недержавної форми власності як важливої складової вищої освіти України;
• уточнити зміст основних понять об’єкта дослідження: “навчальний заклад недержавної форми власності”, “приватний навчальний заклад”, “альтернативний навчальний заклад”;
• узагальнити досвід організації недержавної вищої школи в зарубіжних освітніх системах, придатний для застосування в практиці управління вищими навчальними закладами в Україні;
• науково обгрунтувати напрями розвитку управління системою навчальних закладів недержавної форми у контексті загальної реформи управління вищою освітою.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у подальшому розвитку способів та шляхів удосконалення системи управління вищими навчальними закладами недержавної форми власності в Україні в умовах становлення ринкових відносин, зокрема:
• вперше в Україні система вищих навчальних закладів недержавної форми власності проаналізована як об’єкт управління;
• виявлено і досліджено тенденцію інтеграції недержавної складової у традиційну систему вищої освіти (зближення каналів фінансування, створення навчальних закладів, заснованих на змішаній формі власності, підготовка науково-педагогічних кадрів, акредитація вузів з правом видачі дипломів державного зразка) та впливу навчальних закладів небюджетного фінансування на структурну перебудову освітньої системи України у бік її вищих рівнів; напрями подальшого розвитку вищих навчальних закладів недержавної форми власності (стабілізація розвитку системи, поступова акредитація всіх ліцензованих навчальних закладів, покращення якісних характеристик, створення навчальних закладів недержавної форми власності у відсталих в освітньому відношенні регіонах, формування власного професорсько-викладацького складу);
• розширено поняття “вищі навчальні заклади недержавної форми власності” як складна, динамічна, комплексна система з різнорівневими внутрішніми та зовнішніми зв’язками та уточнено зміст основних категорій об’єкта дослідження: “навчальний заклад недержавної форми власності”, “приватний навчальний заклад”, “альтернативний навчальний заклад” за критеріями – форма власності, фінансування та управління;
• теоретично узагальнено досвід організації недержавної вищої школи у зарубіжних країнах, придатний для оптимізації управління системою вищих навчальних закладі в Україні, який полягає у впровадженні системи субсидій, обов’язковому законодавчому визначенні діяльності вузів недержавної форми власності, поєднанні керуючої ролі держави та громадської ініціативи в управлінні закладами недержавної форми власності;
• дістало подальший розвиток обгрунтування напрямів управління системою вищих навчальних закладів недержавної форми власності (нормативно-правове забезпечення діяльності вищих навчальних закладів недержавної форми власності; залучення громадських організацій до управління вузами недержавної форми власності, створення державно-громадської системи управління; впровадження єдиної державної політики щодо дотримання державних стандартів та вимог до якості підготовки фахівців; координація взаємодії вузів, заснованих на різних формах власності; створення інформаційної бази розвитку системи).
Гіпотеза дослідження. Ми виходили з припущення, що становлення навчальних закладів недержавної форми власності в системі освіти України здійснюватиметься ефективніше, якщо будуть визначені нормативно-правові засади їх функціонування, координуватимуться дії державних органів управління з вищими навчальними закладами і громадськими організаціями, забезпечуватиметься рівноправний розвиток навчальних закладів різних форм власності, управління якістю освіти гарантуватиме захист від недоброякісних освітніх послуг.
Методи дослідження. Програма дослідження грунтувалась на методичних та теоретичних підвалинах сучасного менеджменту, зокрема, були використані системні принципи управління: об’єктивності в управлінні; прогнозування; вміння знайти головну ланку серед управлінських завдань; принцип участі об’єкта в управлінні; співвідношення державних і недержавних засад в управлінні; принцип випереджального розвитку теорії стосовно практики; принцип законності та ієрархічності.
Залежно від складності наукових завдань, застосовувався той чи інший комплекс загальнонаукових методів, а саме: теоретичний та статистичний аналіз; систематизація офіційної документації, нормативних актів, літератури за темою дослідження; метод порівняльного аналізу; виявлення, відбір, класифікація, систематизація та узагальнення фактів з теми дослідження; екстраполяційний; хронологічний; системний підхід.
Статистичний аналіз структури вищих навчальних закладів недержавної форми власності, акредитаційних рівнів, ліцензованого обсягу, регіональних особливостей мережі вузів здійснено за допомогою інформаційно-пошукової системи “Державний реєстр закладів освіти України”.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки автора щодо розвитку системи навчальних закладів недержавної форми власності були впроваджені при підготовці проекту Закону України “Про вищу освіту”; матеріалів підсумкової колегії Міністерства освіти України (1997 р.) та інформаційно-аналітичних матеріалів і нормативно-правових й розпорядчих документів з питань реформування вищої освіти, в частині, що стосується навчальних закладів недержавної форми власності (Акт про реалізацію наукових досліджень у Міністерстві освіти України № 1665-07 від 02.11.98 р.). Рекомендації, викладені у дисертації можуть бути взяті до уваги при розробці положення “Про вищий навчальний заклад недержавної форми власності” та Закону України “Про недержавну освіту”, прийняття якого передбачено “Проектом державної програми розвитку законодавства до 2002 року” (№ 06-6/11 –554) на 2000 р.
Результати дослідження мають практичне значення для органів виконавчої влади, керівників освітніх закладів у визначенні освітньої політики, плануванні і розвитку системи освіти.
За матеріалами дисертації підготовлено та прочитано спецкурс для менеджерів навчальних закладів недержавної форми власності “Недержавні заклади освіти в системі вищої освіти України та зарубіжний досвід управління недержавною вищою школою”, затверджений кафедрою проблем вищої школи Державної академії керівних кадрів освіти (протокол № 5 від 28 травня 1998 р.).
Основні положення дисертації мають значення для подальшого розвитку концепції реформування вищої освіти України.
Апробація результатів дослідження. Різноманітні аспекти досліджуваної проблеми, що обговорювались на засіданнях кафедри проблем вищої школи Державної академії керівних кадрів освіти, висвітлені на науково-практичній конференції Української Академії державного управління “Актуальні проблеми реформування державного управління” (травень, 1997 р.); звітній науковій конференції Державної академії керівних кадрів освіти “Актуальні проблеми теорії та практики післядипломної освіти керівних і педагогічних кадрів” (березень, 1998 р.); науково-практичній конференції Одеського філіалу Української Академії державного управління при Президентові України “Держава та регіони: проблеми теорії та практики” (квітень, 1998 р.); науково-практичній конференції “Реформування державної служби в Україні: стан, проблеми та перспективи” (травень, 1998 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Управління національною освітою в умовах становлення і розвитку української державності” (жовтень, 1998 р.). Апробація результатів дослідження здійснювалась у формі практичних занять із керівниками вузів у Державній академії керівних кадрів освіти.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлені у восьми одноосібних наукових публікаціях (три з яких – статті у провідних фахових виданнях, п’ять – у збірниках наукових праць та науково-практичних конференцій).
Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації зумовлена логікою і завданнями дослідження, складається із змісту, переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (загальна кількість 171, з них 166 українсько-російськомовних і 6 німецькомовних), а також двох додатків. Загальний обсяг роботи – 169 сторінок, у тому числі 8 таблиць і 3 рисунки, що займають 9 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
Актуальні проблеми організації та управління вищою освітою досліджували науковці України та ближнього зарубіжжя, зокрема: з історії управління галуззю (В.К.Майборода); правового регулювання (В.І.Борисова, Т.С.Гончарова, П.І.Мінюков); управління (С.В.Бутівщенко, Г.А.Дмитренко, В.А.Козаков, Р.А.Ільясов, В.І.Луговий, В.І.Маслов, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, М.Д.Ярмаченко); функціонування окремих вищих навчальних закладів (В.І.Астахова, Б.І.Корольов, Г.М.Сагач); питань управління якістю освіти (Л.П.Одерій, В.О.Чобіток, В.І.Шеховцов); нострифікації дипломів (К.Корсак); підприємницької діяльності в освіті (Т.В.Юрьєва); формування ринку освітніх послуг (В.П.Щетінін); організації освіти в регіонах (М.Д.Малахов, О.А.Сидоренко, Б.Г.Тетерятник, Б.П.Хижняк); реформування вищої освіти (К.М.Левківський, А.Д.Ятченко); підготовки науково-педагогічних кадрів (С.В.Крисюк, В.П.Погребняк, Є.В.Астахова); структурної перебудови вищої освіти (А.М.Алексюк, М.І.Шкіль); фінансування вищої освіти (Л.О.Білова, В.І.Ковальов).
Встановлено, що, незважаючи на певний дослідницький матеріал у державному управлінні та суміжних науках, наявні наукові розробки стосуються окремих сторін функціонування вищих навчальних закладів недержавної форми власності і не дають цілісних уявлень про розвиток недержавної вищої школи як своєрідної складової системи освіти, про перспективи розвитку та удосконалення організаційного забезпечення її подальшого функціонування.
Невирішеними залишаються питання узагальнення тенденцій розвитку недержавної підсистеми вищої освіти, ролі та місця державних органів освіти в управлінні недержавними навчальними закладами; шляхів взаємодії державних та недержавних закладів освіти.
Сказане свідчить про доцільність наукового дослідження проблем управління вищими навчальними закладами недержавної форми власності.
Пошук шляхів оптимізації управління зазначеними закладами спричинив потребу у вивченні й використанні відповідного досвіду інших країн. Актуальність цієї проблеми обумовлюється науковцями західних країн: С.Лур’є, Дж.Стетар, Ф. Дж.Альтбах, С.П.Хейнеман, Д.Солтіс.
Особлива увага у дослідженні приділена розвиткові приватних навчальних закладів у Німеччині. Система вищої освіти цієї країни складається з таких типів навчальних закладів як університети, прирівняні до них вищі школи та фахові учбові заклади (Fachhochschulen). Незважаючи на те, що навчання у державній системі освіти цієї країни безкоштовне, на початку 80-х років з’являються приватні вузи, як засіб демонополізації вищої освіти та розвантаження державних вузів. Якщо приватних установ, визнаних державою і які мають статус університету, є тільки 5, то серед фахових шкіл Німеччини таких навчальних закладів налічується 40. Цей факт спростовує стійке ставлення в українській науковій думці до Німеччини як до країни, в якій приватна освіта не розвивається.
Узагальнення проаналізованого матеріалу із багаторічного досвіду функціонування у західних країнах системи недержавної вищої школи дозволило сформулювати такі висновки: завдяки пільговому оподаткуванню недержавних освітніх установ у спонсоруванні навчальних закладів багатьох країн беруть участь як вітчизняні, так і закордонні інвестори.
Грунтовне вивчення цього питання показало, що держава залишає за собою пріоритет у підготовці фахівців для найважливіших галузей. Тому педагогічні, медичні та сільськогосподарські вищі навчальні заклади здебільшого державні; приватні навчальні заклади посідають окреме місце у наданні освітніх послуг і не є визначальними для освітніх систем більшості країн світу. Діяльність недержавних навчальних закладів визначається законодавчими актами чи конституціями держав. Це дає змогу створювати освітні установи недержавної форми власності і контролювати їхню діяльність. У тих країнах, де державні вищі навчальні заклади не вимагають платні за навчання, функціонування приватних вважається недоцільним.
Підвищення ролі вищої освіти в забезпеченні конкурентоспроможності на світовому ринку праці призводить до того, що всі розвинуті країни світу здійснюють державне фінансування перспективних вищих навчальних закладів, незважаючи на їхню приналежність до державної чи недержавної систем освіти, причому основний тягар фінансування покладається на державний бюджет, що субсидує більшість навчальних закладів. У такому разі створюються урядові структури та законодавчі механізми контролю за використанням виділених коштів. Очевидно, що всі розвинені країни мають єдиний освітній простір, де навчальні заклади, незалежно від форми власності, відповідальні перед державою за свій інтелектуальний продукт, який вони надають суспільству.
Вибір напрямку дослідження визначається потребою розглядати недержавну вищу школу як підсистему освітньої сфери України. З нашої точки зору для вироблення освітньої політики та реалізації ефективних управлінських рішень потрібно мати інформацію про стан і процеси в керованій структурі. Такий підхід до вивчення проблеми відповідає принципу об’єктивності в управлінні, втілення вимог якого неможливе без теоретичного осмислення дійсності, що, зі свого боку, вимагає пізнання об’єкту управління, його нових потреб і можливостей.
Дослідження проблем управління недержавною вищою школою проводилося в такому проблемному контексті: виявлення основних чинників, що спричинили утворення недержавних навчальних закладів (системно-історичний аспект); аналіз структури системи (системно-структурний аспект); розкриття взаємозв’язку даної системи з державною вищою школою і пошук прийнятної моделі їх співіснування (системно-комунікаційний аспект); обгрунтування змісту управлінських рішень, спрямованих на здійснення нормативно-правової, прогностичної, координаційної та контрольної діяльності щодо управління системою вищих навчальних закладів недержавної форми власності (системно-управлінський аспект).
До соціально-економічних передумов, що зумовили на початку 90-х років утворення більшості приватних навчальних закладів, відносяться: ставлення до освітніх послуг як товару на ринку праці, і, таким чином, можливість комерціалізації освіти; наявність педагогічного персоналу державних навчальних закладів, невдоволеного як своїм фінансовим станом, так і неможливістю розкрити власний творчий потенціал в рамках усталеної системи; потреба скорочення відтоку викладацьких кадрів за межі національної освітньої системи та вдосконалення наявної мережі навчальних закладів у регіонах країни; недостатність бюджетних джерел фінансування і незмога для держави задовольнити зростаючу потребу населення в одержанні освіти; об’єктивна неможливість швидкого реагування державної системи освіти на зміну соціально-економічної ситуації в суспільстві; прагнення розширити мережу вищої освіти і покращити надання освітніх послуг у ситуації подолання освітньої кризи, що передбачає, зі свого боку, урізноманітнення типів навчальних закладів, виникнення конкуренції та можливостей освітніх пропозицій. Відтак, ці освітні установи з’явилися як відповідь на попит у нових формах навчання. Ці висновки співпадають з результатами дослідження інших авторів (В.І.Астахова, Г.В.Щокін).
У дослідженні зроблено спеціальний наголос на осмисленні змісту термінів і категорій, що характеризують систему освітніх закладів недержавної форми власності. Аналіз літератури з проблеми недержавного сектору освіти свідчить про почасти тотожне вживання термінів “навчальні заклади недержавної форми власності”, “приватні вузи”, “альтернативні заклади освіти”.
Встановлено, що труднощі щодо чіткого розмежування між державним і приватним навчальним закладом пов’язані із встановленням критерію, за яким окреслюють термін “приватний навчальний заклад”. У зарубіжній літературі використовують різні критерії (фінансовий, управлінський, функціональний; за характером діяльності – “комерційний”, “некомерційний”), тоді як у вітчизняній практиці критерієм є форма власності, що визначається залежно від засновника вуза.
За статистичними даними в Україні 45 приватних вищих навчальних закладів, засновниками яких є фізичні особи та приватні установи. Водночас, серед засновників інших вузів – державні вищі навчальні заклади, банки, органи виконавчої влади та самоврядування, тобто решта вищих навчальних закладів заснована на змішаній формі власності. На наш погляд, доцільно за основу визначення терміну взяти інший критерій – фінансування. Практично жоден навчальний заклад недержавної форми власності не отримує прямого бюджетного фінансування. Тому для означення вищого навчального закладу, що має небюджетне фінансування, доцільно скористуватися поняттям “вищий навчальний заклад недержавної форми власності”, а термін “приватний вуз” вживати для закладів, де засновниками є приватні особи чи установи.
Прийнятними критеріями оцінки системи вищих навчальних закладів недержавної форми власності були використані показники кваліфікаційних рівнів, акредитованості, розташування вузів в регіонах, розподілу напрямків підготовки фахівців, ліцензованого обсягу.
Встановлено, що на момент початку дослідження (1995 р.) налічувалось 109 ліцензованих вузів недержавної форми власності, у 1998 р. їх кількість зросла до 136 (серед яких 39 – I-II рівнів акредитації, та 97 – III-IY). Загальний ліцензований обсяг цих вищих навчальних закладів – 24 тис. осіб. У закладах освіти небюджетного фінансування нині навчається близько 100 тис. осіб, що становить 6,6 % до потенціалу державних вищих навчальних закладів. Аналіз даних стосовно динаміки створення нових недержавних вузів дає підстави для висновку, що процес бурхливого зростання навчальних закладів небюджетного фінансування уже припинився, відбувається внутрішня стабілізація самої системи [рис.1].
Рис.1. Динаміка створення нових навчальних закладів і кількість вищих закладів освіти недержавної форми власності в Україні (1988-1997 рр.)
Статистично підтверджена залежність нерівномірності розташування вузів від соціально-економічних особливостей регіонів України. Так, на Київську (39), Харківську (10), Донецьку (13), Одеську (6) області і на Республіку Крим (13) припадає 2/3 від загальної кількості навчальних закладів недержавної форми власності. При цьому в Києві вузів III- IY рівнів акредитації, за станом на 1 вересня 1997 р., налічується 33, тобто 1/3 від загальної кількості навчальних закладів зазначених рівнів.
Цей факт вказує на кращі можливості створення нових вузів у тих регіонах, де вузівський потенціал традиційно високий і де зосереджується платіжоспроможне населення країни. Бачимо, що географічне розташування вузівських центрів недержавного сектору досить нерівномірне. Тенденція утворення нових вузів у містах з великою кількістю студентів цілком природна і підтверджується досвідом інших країн. Наприклад, серед 25 фахових шкіл східної Німеччини тільки 4 приватні, причому всі вони знаходяться у старих освітніх центрах – Лейпцигу, Берліні, Дрездені та Моріцбурзі .
Аналіз вузів недержавної форми власності за кількістю контингенту засвідчує, що за цим показником навчальні заклади України подібні до недержавних навчальних закладів інших країн: загальний ліцензований обсяг коливається від 50 до 500 студентів. 29 вищих закладів освіти (серед них 15 – III-IY рівнів акредитації) мають загальний ліцензований обсяг нижчий за 100. Це так звані “малі вузи” [табл.1].
Таблиця 1
Розподіл вищих навчальних закладів недержавної форми власності за ліцензованим обсягом
Ліцензований обсяг Вузи III-IY рівнів акредитації Вузи I-II рівнів акредитації
До 100 15 13
100-200 37 19
200-300 29 6
300-400 8 1
400-500 5 –
500-600 – –
600-700 1 –
700-800 1 –
Більше 1 –
Питання ефективного функціонування малих вузів може бути вирішене з допомогою програми багаторівневої структурної моделі підготовки спеціалістів, що сьогодні, зважаючи на визначені у державній політиці напрями реформування вищої освіти, є особливо актуальним завданням. Це, з одного боку, дасть змогу задовольнити потреби і можливості особистості в одержанні певного освітнього та кваліфікаційного рівнів за бажанням та відповідно до її здібностей, а з іншого – сприятиме створенню гнучкої, динамічної ступеневої системи підготовки фахівців. Отже, йдеться про надання так званим “малим вузам” I чи II ступенів акредитації і права видавати диплом про вищу освіту освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста (I рівень), бакалавра (II рівень акредитації).
Аналіз розподілу напрямків підготовки фахівців у недержавних ліцензованих вузах засвідчує, що найчастіше зустрічаються такі спеціальності, як медицина, іноземні мови, соціологія, психологія, культурологія, педагогіка. Практично кожний вуз пропонує освітні послуги у підготовці з таких спеціальностей як менеджмент, економіка, правознавство. Проте є відповідні вузи із спеціалізації яких очевидно, що при їх створенні враховувались регіональні потреби у відповідних фахівцях (Іхтіолого-рибоводчий технікум “Прима”, Рівненська область; Енергодарський технічний коледж, Запорізька область; Таврійський екологічний інститут).
Управління будь-якою галуззю базується на стабілізованій взаємодії між структурами, що входять до неї. Навчальні заклади, засновані на різних формах власності розглядаються нами як структури єдиної системи вищої освіти України, взаємодія яких і визначає ефективність управління галуззю в цілому.
Встановлено, що інтегрування недержавного сектора в традиційну систему вищої освіти відбувається шляхом зближення каналів фінансування, надання платних послуг державними навчальними закладами; створення навчальних закладів недержавної форми власності державними вузами і поєднанням, у такий спосіб, навчальних закладів різних рівнів акредитації; залучення аспірантури державних вузів до підготовки педагогічних кадрів для освітніх установ недержавної форми власності. Перспективними шляхами взаємодії двох секторів освіти є також взаємодопомога в організації навчального процесу, науково-дослідній та методичній роботі, у створенні спільних колективів для підготовки підручників.
На даному етапі розпочався процес створення аспірантур і докторантур у приватних вищих навчальних закладах. Наприклад, аспірантури відкриті у Міжрегіональній Академії управління персоналом, Вінницькому інституті регіональної економіки та управління, Українсько-фінському інституті менеджменту та бізнесу, Харківському гуманітарному університеті “Народна Українська академія”. Розв’язанню кадрової проблеми цим закладам має допомагати й існуюча система аспірантури державних навчальних закладів, які мають право здійснювати підготовку науково-педагогічних кадрів для недержавних освітніх установ на основі їх планового замовлення.
Зрозуміло, що система недержавних вищих навчальних закладів в Україні, яка створила нові робочі місця для викладачів, залучає насамперед науково-педагогічні кадри державних вузів. На різних засадах у цій системі працює більше як 15 тис. спеціалістів професорсько-викладацького складу.
У дослідженні виявлені важливі проблеми системи навчальних закладів недержавної форми власності, що потребують практичного розв’язання. Вони стосуються розміщення, тематичної спрямованості, методичної роботи, кадрового потенціалу, слабкої фінансової бази приватних навчальних закладів. Завданням найближчого часу є проходження акредитації всіма закладами небюджетного фінансування для підтвердження права видавати диплом державного зразка; формування власного професорсько-викладацького складу.
Керуючись цими цілями, нами визначені основні напрямки управління, які зосереджуються на здійсненні нормативно-правової, координаційної та контрольної діяльності, створенні інформаційної бази розвитку системи, пошуку та розповсюдженні педагогічних інновацій, прогнозуванні результатів, програмно-методичному забезпеченні. У зв’язку з цим виникає питання співвідношення державних і недержавних засад в управлінні даним об’єктом, що розглядається як вияв різних організаційних форм впливу на об’єкт залежно від його ролі в соціальній системі.
Виходячи з положення, що об’єкт, який досліджується нами, як соціальна система, не може існувати поза правовим полем, яке створює держава, та керуючись принципом законності в управлінні, що передбачає не лише конкретну інформацію про об’єкт управління, але й інформацію про майбутнє об’єкта та його потенційні можливості, у дослідженні розглянуто одну з найважливіших управлінських функцій – забезпечення нормативно-законодавчою базою, що покликана регламентувати діяльність системи освіти.
Результати аналізу законів, нормативних актів та положень, інших документальних джерел України та зарубіжних країн, що обгрунтовують зміст та умови функціонування вищої школи показують, що спеціальних актів законодавства, які б визначали статус та засади функціонування навчальних закладів недержавної форми власності в Україні, ще не створено (загальна кількість проаналізованих документів – 34). Відсутність правових механізмів призводить до відсутності контролю і відповідних засобів впливу суспільства і держави на окремі приватні заклади освіти. Нами розроблені пропозиції до Закону “Про вищу освіту” та “Положення про вищий навчальний заклад недержавної форми власності”, зорієнтовані на законодавче встановлення рівних правових умов для діяльності навчальних закладів незалежно від форм власності на майно, а також визначення видів вузів відповідно до Закону України “Про власність”.
На базі Головного управління атестації Міністерства освіти України (відділ ліцензування вузів) та Асоціації навчальних закладів України недержавної форми власності проведено дослідження організації управління якістю освіти навчальних закладів недержавної форми власності. Так, вивчення матеріалів з акредитаційного самоаналізу діяльності таких вузів, головних положень ліцензування та акредитації, висновків експертної ради ДАК з питань ліцензування та акредитації вищих закладів освіти II-IY рівнів акредитації, кількісного складу експертних рад свідчить, що в Україні цей процес повністю належить до компетенції державних установ; у роботі експертних рад бере участь недостатня кількість представників вищих навчальних закладів недержавної форми власності (3 із загальної кількості – 30 у раді з питань ліцензування та акредитації вищих закладів освіти II-IY рівнів акредитації). Врахувуючи відсоткове співвідношення державних та недержавних навчальних закладів, до роботи експертної ради потрібно залучити ще принаймні 7 представників недержавних вузів.
До того ж за видачу сертифікатів про акредитацію встановлюється відповідна платня із закладів освіти з бюджетним та іншим фінансуванням відповідно у розмірі дванадцяти неоподаткованих мінімумів та трьох відсотків від плати за навчання осіб, які навчаються в закладі. Потрібно зрівняти вузи всіх форм власності у вирішенні цього питання.
Жорстка система контролю була введена для того, щоб призупинити дію новостворених установ, що називали себе навчальними закладами, не забезпечуючи при цьому належних умов для навчання та достатнього рівня підготовки спеціалістів. Діяльність закладів освіти, які функціонують сьогодні, засвідчує, що можна зменшити державний вплив саме в питанні процедури ліцензування.
З метою спрощення процедури ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів недержавної форми власності та впровадження методики делегування повноважень пропонуємо створити при Асоціації навчальних закладів України недержавної форми власності Центр акредитаційної експертизи. Йдеться про проведення попередніх ліцензійних та акредитаційних експертиз вищих закладів освіти недержавної форми власності, надання методичних, інформаційно-консультативних послуг закладам освіти з підготовки до акредитації та проведення самоаналізу власної діяльності, написання висновків за наслідками аналізу матеріалів самоатестації закладів освіти. Нормативно оформлені ліцензійні документи у разі відповідності вимогам до акредитаційних та ліцензійних матеріалів передаються до фахових рад.
ВИСНОВКИ
Проведене дослідження і узагальнення його результатів підтверджують гіпотезу та дають підстави зробити такі висновки.
1. Система вищих навчальних закладів недержавної форми власності в Україні знаходиться у стані формування як внутрішнього розвитку, так в її зовнішніх зв’язках. Підтвердженням цьому є те, що продовжується процес створення нових вищих навчальних закладів: 1992 (30), 1993 (35), 1994 (27), 1995 (16), 1996 (3), 1997 (5). На початок 1998 р. 8 навчальних закладів позбавлені права здійснювати освітню діяльність, у 6 анульовано ліцензію на окремі спеціальності, діяльність 12 призупинено. Крім того, мережа вищих навчальних закладів в Україні розподіляється нерівномірно, вони тяжіють до міст з великою кількістю студентів: Київ (33), Донецьк (13), Харків (10), Одеса (6). Немає однозначного несуперечливого тлумачення терміну “навчальний заклад недержавної форми власності”.
Водночас ці навчальні заклади безпосередньо впливають на структурну перебудову освітньої системи України в бік її вищого освітнього ступеня (порівняно з 1994-1995 рр. у 1998 показник кількості студентів на 10 тис. населення зріс із 176 до 192 осіб). Процес виникнення нових навчальних закладів фактично припинився, відбувається внутрішня стабілізація даної системи, 50 закладів акредитовано з окремих спеціальностей, 3 – одержали повну акредитацію.
2. У зовнішніх зв’язках системи вищих навчальних закладів недержавної форми власності виявлено тенденцію інтеграції її у державну систему вищої освіти, яка характеризується зближенням каналів фінансування, наданням платних послуг державними навчальними закладами; створенням навчальних закладів небюджетного фінансування державними закладами і поєднанням, у такий спосіб, навчальних закладів різних рівнів акредитації; залученням аспірантури державних навчальних закладів до підготовки педагогічних кадрів для освітніх установ недержавної форми власності.
3. Уточнення змісту понять “вищий навчальний заклад недержавної форми власності”, “приватний навчальний заклад”, “альтернативний навчальний заклад” дозволило визначити види вузів небюджетного фінансування відповідно до Закону України “Про власність”.
4. Проведені дослідження дали можливість узагальнити досвід організації систем освіти західних країн, придатний для удосконалення концепції управління вищими навчальними закладами недержавної форми власності в Україні, основні результати якого такі:
– визначення діяльності недержавних навчальних закладів законодавчими актами чи конституціями держав є обов’язковою умовою для їх створення, функціонування та контролю за їхньою діяльністю з боку державних органів управління;
– усі розвинуті країни світу здійснюють державне фінансування перспективних вищих навчальних закладів, незважаючи на форму власності, причому основний тягар фінансування системи освіти несуть державні бюджети, які субсидують більшість навчальних закладів усіх видів;
– у більшості країн світу держава залишає за собою пріоритет у підготовці фахівців у найважливіших галузях, зокрема, педагогічні, медичні, юридичні та сільськогосподарські навчальні заклади в основному державні;
– керуюча роль держави обов’язково поєднується з громадською ініціативою в управлінні вищими навчальними закладами недержавної форми власності, що забезпечує демократизацію управління освітою.
5. На основі аналізу стану та тенденцій розвитку вищих навчальних закладів недержавної форми власності доведено, що одним із чинників, який призвів до негативних наслідків у діяльності вищих навчальних закладів недержавної форми власності на початку їх створення (велика кількість неліцензованих навчальних закладів, незадовільна якість навчання деяких вузів, недостатнє забезпечення штатними викладачами і навчально-матеріальною базою, відсутність бібліотечного фонду) було відставання державного управління від ринкових процесів, що відбувались в освіті. На сучасному етапі роль держави в управлінні такими закладами зводиться до часткового нормативного забезпечення (не прийнято Закони України “Про вищу освіту” та “Про недержавні заклади освіти”). Державне управління функціонуванням вищих навчальних закладів небюджетного фінансування має ознаки реактивного типу. Підтвердженням цього є введення сучасної процедури акредитації тільки у 1996 р., як відповідь на значне розширення кількості установ і закладів, що надавали послуги в освітній сфері; прийняття Закону України “”Про недержавні заклади освіти”” заплановано на 2000 р.
6. Îáãðóíòîâàíà íåîáõ³äí³ñòü âïëèâó äåðæàâíèõ îðãàí³â óïðàâë³ííÿ íà ñèñòåìó âèùèõ íàâ÷àëüíèõ çàêëàä³â íåäåðæàâíî¿ ôîðìè âëàñíîñò³. Öåé âïëèâ ïîâèíåí áóòè ñïðÿìîâàíèé çäåá³ëüøîãî íå íà àäì³í³ñòðàòèâíå ðåãóëþâàííÿ ïðîöåñ³â ðîçâèòêó íåäåðæàâíî¿ ñêëàäîâî¿ ñèñòåìè îñâ³òè, à íà îðãàí³çàö³þ îïòèìàëüíèõ óìîâ ¿¿ ôóíêö³îíóâàííÿ ÷åðåç çàáåçïå÷åííÿ íîðìàòèâíî-ïðàâîâî¿ áàçè, äîòðèìàííÿ äåðæàâíèõ âèìîã ùîäî çì³ñòó, ð³âíÿ é îáñÿãó îñâ³òè, ôîðìóâàííÿ ðèíêó ³íòåëåêòóàëüíèõ ðåñóðñ³â ³ îñâ³òí³õ ïîñëóã. Ç ìåòîþ îïòèì³çàö³¿ óïðàâë³ííÿ ÿê³ñòþ îñâ³òè, ðåàë³çàö³¿ ïðèíöèïó çâîðîòíîãî çâ’ÿçêó â óïðàâë³íí³ òà ï³äâèùåííÿ îïåðàòèâíîñò³ é åôåêòèâíîñò³ çàïðîïîíîâàíî óòâîðåííÿ óïðàâë³íñüêèõ ñòðóêòóð, àäåêâàòíèõ îñîáëèâîñòÿì íàâ÷àëüíèõ çàêëàä³â, çàñíîâàíèõ íà íåäåðæàâí³é ôîðì³ âëàñíîñò³ òà â³äïîâ³äíèõ äèíàì³÷íèì çì³íàì ó ñèñòåì³ âèùî¿ îñâ³òè Óêðà¿íè.
7. Результати дослідження впроваджено під час підготовки пропозицій до проекту Закону України “Про вищу освіту”.
Пропоноване дослідження не розв’язує всіх питань даної проблеми. З урахуванням її складності й багатогранності перспективними напрямами її подальшого дослідження мають стати: використання вищих навчальних закладів недержавної форми власності як експериментальної бази перевірки інноваційних пошуків у системі вищої освіти; аспекти фінансової політики держави щодо недержавних навчальних закладів; прогнозування розвитку системи вищих навчальних закладів недержавної форми власності; питання нострифікації дипломів.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Жарая С.Б. Проблеми управління якістю освіти в контексті становлення навчальних закладів нового типу // Вісник УАДУ. – 1997.- № 3-4.- С.175-181.
2. Жарая С.Б. Управління недержавною освітою: досвід зарубіжних країн // Вісник УАДУ. – 1998.- № 2. – С. 157-167.
3. Жарая С.Б. Недержавна вища освіта: до питань термінології та динаміки розвитку // Командор. – 1998. – № 1.- С.43-45.
4. Жарая С.Б. Управління недержавним сектором системи вищої освіти України// Зб. наук. праць Української Академії державного управління при Президентові України / Під заг. ред. В.І.Лугового. – К.: Вид-во УАДУ, 1998. – Ч.I. – С. 130-136.
5. Жарая С.Б. Мережа сектору недержавної вищої освіти (регіональний аспект)// Матеріали наук.-практ. конф. “Теорія і практика державного управління соціально-економічними і політичними процесами в регіоні (на прикладі півдня України)” . – Одеса, 1998. – С.261-266.
6. Жарая С.Б. Проблеми підготовки керівних і педагогічних кадрів для системи недержавних освітніх закладів // Матеріали звіт. наук. конф. “Актуальні проблеми теорії та практики післядипломної освіти керівних і педагогічних кадрів”. – К.: ДАККО, 1998. – Ч. II. – С.48-50.
7. Жарая С.Б. Роль освіти в забезпеченні соціального захисту особистості в умовах ринкових відносин // Матеріали наук.-практ. конф. УАДУ “Актуальні проблеми реформування державного управління”. – К: Вид-во УАДУ, 1997. – С.108-110.
8. Жарая С.Б. Державно-громадське управління структурою вищих закладів освіти недержавної форми власності // Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. “Управління національною освітою в умовах становлення і розвитку української державності”. – К: ДАККО, 1998. – С. 76-79.
АНОТАЦІЯ
Жарая С.Б. Управління системою вищих навчальних закладів недержавної форми власності в Україні. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.05 – галузеве управління: управління освітою. – Українська Академія державного управління при Президентові України, Київ, 1999.
У дисертації здійснено комплексний аналіз нового напрямку в управлінні освітою в Україні на етапі формування ринкових відносин – управління недержавною вищою школою.
Проаналізована система вищих навчальних закладів недержавної форми власності як об’єкт управління. Виявлено і досліджено тенденцію інтеграції недержавної складової у традиційну систему освіти України.
Узагальнено досвід організації управління недержавною вищою школою у зарубіжних освітніх системах.
Уточнена дефініція “вищий навчальний заклад України недержавної форми власності”.
Основні результати дослідження знайшли впровадження при розробці пропозицій до проекту Закону України “Про вищу освіту”.
Ключові слова: вищий навчальний заклад недержаної форми власності, система, управління освітою, функції, інтеграція.
АННОТАЦИЯ
Жарая С.Б. Управление системой высших учебных заведений негосударственной формы собственности в Украине. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.05 – государственное управление: управление образованием – Украинская Академия государственного управления при Президенте Украины, Киев, 1999 г.
В диссертации осуществлен комплексный анализ нового направления в управлении образованием Украины на этапе формирования рыночных отношений – управления негосударственной высшей школой.
Проанализирована система вузов негосударственной формы собственности как объект управления. Определена и исследована тенденция интеграции негосударственных вузов в традиционную систему образования Украины.
Обобщен опыт организации управления негосударственной высшей школой в зарубежных образовательных системах.
Уточнена дефиниция “высшее учебное заведение Украины негосударственной формы собственности”.
Основные результаты работы внедрены при разработке предложений к проекту Закона Украины “О высшем образовании”.
Ключевые слова: высшее учебное заведение негосударственной формы собственности, управление образованием, система, функции, интеграция.
SUMMARY
Zharaya S.B. Higher schools system management of the non-state form of property of Ukraine. – Manuscript.
The Thesis for a Candidate of Science Degree (Public Administration) by Speciality 25.00.05 – management of Specific Sector of Public Administration: Management of Education. – Ukrainian Academy of Public Administration, Office of the President of Ukraine, Kyiv, 1999.
The thesis is devoted to the problems of the new trend in the education management in the Ukraine at the stage of the market relations forming – the administration of the non-state higher school and contains the development of the conception of higher school reformation of the Ukraine in the part referred to the administration of the higher school system of non-state forms of property.
It was realised the scientific investigation of the formation and development of the Administration system of the higher schools of the non-state form of property.
It was analysed the normative-legal support, the content and forms of Administration of the of the higher schools system of the non-state form of property. It was investigated the system of the non-state higher schools as the component of the higher education in the Ukraine.
It was revealed the tendency of the non-state component integration into the traditional system of the higher education.
The basic methodological principles of the organisation of investigation of the Administration problems of the higher schools of the non-state form of property were elaborated and motivated.
It was motivated the contend of directive resolutions, aimed at the realisation of the normative-legal, coordinations and control functions of the Administration of such higher school.
It was verified the content of the principal notions of the investigation object “ non-state higher school”, “private higher school”, “alternative higher school”.
It was propounded and elaborated the idea about the necessity of the deep and objective study and the adoption into the practice of the achievements of the Ukrainian people and of the experience of the non-state higher school organisation in the foreign countries under the reformation of the Administration System of the higher education in the Ukraine.
It was generalised the experience of the non-state higher school organisation in foreign educational systems useful for the use in the practice of the administration of higher schools in the Ukraine.
The functions of State administration of the non-state higher school are distinguished.
The state administration properties of the higher schools system of the non-state form of property in the Ukraine at the stage of the market relations forming are revealed.
The basic results of the work are adopted during the elaboration of the proposals to the project of the Law of the Ukraine “About the higher education.
It was recommended the creation of the really new structures at the Education ministry of the Ukraine and the attraction of the higher schools Association of the Ukraine to the process of the licence and accreditation.
The key words: the higher school system of the non-state form of property, Management of Education, system, functions, integration.
Підписано до друку 18.01.1999 р. Формат 29,7х42 ¼
Тир. 100 прим. Друк. КІВЦ ВДТУ Зам.№ 7347-0183
м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 95. Тел.44-01-59
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
