.

Українська етнографія в діяльності Наукового Товариства ім. Шевченка: Автореф. дис… канд. іст. наук / О.А. Сапеляк, НАН України. Ін-т українознав. і

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 4724
Скачать документ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМ. І. КРИП’ЯКЕВИЧА

УДК 39:061.22](477)(09)

САПЕЛЯК
ОКСАНА АДАМІВНА

УКРАЇНСЬКА ЕТНОГРАФІЯ
В ДІЯЛЬНОСТІ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМ. ШЕВЧЕНКА
(1898 – 1939 р.р.)

Спеціальність 07.00.05 – етнологія

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

ЛЬВІВ – 1998
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Інституті народознавства НАН України

Науковий керівник – доктор філологічних наук,
професор Р. Ф. Кирчів,
зав. відділом фольклористики
Інституту народознавства НАН України

Офіційні опоненти – доктор історичних наук,
професор С. А. Макарчук, зав. кафедри етнології
Львівського держуніверситету ім. І. Франка,

– кандидат історичних наук
Т. О. Гонтар, доцент кафедри культурології
Українського державного лісотехнічного університету

Провідна організація – Київський університет імені Тараса Шевченка,
кафедра етнології та краєзнавства

Захист відбудеться «11» листопада 1998 р. о 15.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 35.222.01 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук при Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України за адресою: 290026, Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства.

Автореферат розісланий «9» жовтня 1998 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат історичних наук Ф. І. Стеблій

Актуальність теми.
Наукове Товариство ім. Шевченка, створене 1892 р. шляхом реорганізації діючого із 1873 р. у Львові Товариства ім. Шевченка, – визначне і унікальне явище в історії української науки та культури. Як наукова інституція Товариство діяло у надзвичайно складних умовах розчленування України двома імперіями – Австро-Угорською і Російською. Своєрідність діяльності НТШ полягала в тому, що в поневоленій країні, територія якої була пошматована демаркаційними лініями, воно функціонувало як всеукраїнська високо¬ор¬га¬ні¬зо¬вана наукова структура. НТШ об’єднало вчених – природознавців, математиків, фізиків, медиків, істориків, філологів, етнологів. Наукова праця вчених була зосереджена у трьох секціях: математично-природничо-медичній, історико-філософській і філологічній. Особлива увага надавалася розвитку гуманітарних наук, зокрема етнографії. У 1898 р. на загальних зборах НТШ було створено при історико-філософській та філологічній секціях спеціальну Етнографічну комісію, завдання якої полягало в тому, щоб: гуртувати та виховувати науковців-етнографів, проводити експедиційну роботу, розвивати музейну справу, публікувати етнографічні та фольклорні матеріали та дослідження.
Етнографічна комісія – Іван Франко – голова, Федір Вовк – заступник голови і Володимир Гнатюк – секретар – зуміла протягом короткого часу організувати успішне виконання програмних завдань НТШ у галузі народознавства: розгорнула величезну роботу щодо збору етнографічного матеріалу, створила багату музейну етнографічну збірку, поставила на високий науковий рівень опрацювання зібраних матеріалів, налагодила регулярний випуск двох серійних видань: “Етнографічного збірника” і “Матеріалів до українсько-руської етнології”, що становлять золотий фонд українського народознавства, організувала стаціонарні та експедиційні дослідження різних регіонів України.
Вчені-етнологи і фольклористи, згруповані в НТШ, збагатили здобутки своїх попередників – Харківської школи і Київського осередку (20-30-і роки), “Руської трійці (30-40-і роки), “Південно-Західного відділу Імператорського Географічного Товариства” (1872-1876 рр.), особливо щодо збору етнографічних матеріалів. Вони піднесли народознавчі студії на новий рівень завдяки чітко визначеним науковим завданням та виробленні нових програм, а також – розширенні території дослідження та комплексному вивченні етнографічних груп українців.
Завдяки високому рівневі наукових праць етнографічна діяльність НТШ викликала зацікавлення вчених і наукових установ світу, про що свідчить широка географія листування і обміну науковими виданнями – з Академією наук у Амстердамі, Берлінським Товариством антропології, етнології та давньої історії, Академією наук у Берліні, Академією наук у Мюнхені, Імператорською Академією наук у Відні та іншими науковими організаціями світу (на 1909 р. такі стосунки були із 244 інституціями різних рівнів). Етнологів НТШ запрошувано на міжнародні конференції та з’їзди.
Узагальнення досвіду НТШ в організації та дослідженні етнографічних процесів має непересічне наукове і практичне значення.
Стан наукової розробки проблеми.
Діяльність НТШ, його Етнографічної комісії, значною мірою висвітлювалася в науковій літературі, зокрема у нарисі до 50-ліття НТШ (1873-1923) довголітнього секретаря Етнографічної комісії, а згодом її голови Володимира Гнатюка “Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові” (1924). Ця праця друкувалася у “Літературно-науковому віснику” 1925 р. Друге видання побачило світ у Мюнхені 1984 р. В. Гнатюк докладно охарактеризував організаційну структуру Товариства та зусилля українських вчених звести омріяну будівлю власної Академії наук. У нарисі значна увага приділена також характеристиці діяльності Етнографічної комісії. Нарис про історію Наукового Товариства ім. Шевченка написав у 1949 р. В. Кубійович до 75-річчя Товариства. Вчений підкреслив, що саме в ділянці етнології НТШ досягло визначного рівня не тільки в слов’янській, а й світовій науці.
Значно ширше висвітлена діяльність окремих вчених-народознавців, зокрема в публікаціях М. Мушинки “Володимир Гнатюк – дослідник фольклору Закарпаття”, “Володимир Гнатюк”; дослідження М. Яценка “Володимир Гнатюк”; Ф. Колесси “Огляд праць проф. Зенона Кузелі з обсягу етнографії і етнології”; розвідка О. Купчинського “Володимир Гнатюк: біля джерел формування українознавства”; дослідження О. Франко про народознавчу діяльність Ф. К. Вовка. Про одного із найактивніших збирачів етнографічних матеріалів і дослідника Бойківщини Михайла Зубрицького (дійсного члена НТШ) йдеться у праці Р. Ф. Кирчіва “Етнографічне дослідження Бойківщини”. Предметними є розвідки про Етнографічну комісію П. Арсенича (“Этнографическое изучение Гуцульщины народными учителями (1900-1917)”, “Етнографічна діяльність Антона Онищука”, Г. Дем’яна про Михайла Зубрицького. Питання музейної діяльності НТШ розглядаються у монографії Г. Скрипник “Етнографічні музеї України” та у розвідці Т. Гонтар “Етнографічні колекції музею НТШ”.
З кінця 80-х – початку 90-х років діяльність НТШ стала предметом зацікавлень багатьох учених різних галузей науки. В книжці Р. Кучера “Наукове Товариство ім. Шевченка” висвітлена організаційна праця в Товаристві, а частково й питання народознавчих студій. Методиці наукових записів присвячена стаття Р. Кирчіва “Текстологія публікацій фольклорних та етнографічних матеріалів у виданнях НТШ”.
Все ж роль НТШ в розвитку української науки досліджена і осмислена недостатньо. Особливо це стосується його діяльності в галузі народознавства. Хоч доробок НТШ в етнографії і фольклористиці широко використовується народознавцями, одначе всеукраїнський характер цієї організації тривалий час замовчувався або трактувався тенденційно. Ще й донині для широкого загалу – це регіональне товариство. Недооцінюється академічний рівень цієї установи, яка мала широку наукову програму і добре організовану структуру. Наукове узагальнення етнографічної діяльності НТШ, комплексне охоплення всіх основних аспектів цієї проблеми є важливим завданням сучасних народознавців.
Хронологічні рамки дослідження. Головна увага в роботі зосереджена на львівському періоді діяльності НТШ, від створення Етнографічної комісії (1898 р. ) до 1939 р. Найбільшого розквіту Товариство досягло у 1898-1914 р. Після Першої світової війни, коли Західна Україна увійшла до складу Польщі, Наддніпрянська – опинилася в СРСР, Товариство втратило всеукраїнський характер. Однак, незважаючи на труднощі, політичні, фінансові, кадрові, НТШ продовжувало наукову працю до офіційного його розпуску на початку 1940 р. Ці роки (1898-1939) – найвагоміший і найпродуктивніший період в історії НТШ, зокрема його народознавчої діяльності.
Теоретико-методологічною основою роботи є прийняті в історіографії загальнонаукові принципи об’єктивності та історизму, досвід української і зарубіжної науки в розробці питань історії етнографії. Систематизація і аналіз матеріалу ведеться головно на основі порівняльно-історичного методу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження народознавчої діяльності НТШ проведено в зв’язку з підготовкою Інститутом мистецтвознавства, етнології і фольклористики ім. М. Рильського НАН України та Інститутом народознавства НАН України колективної праці “Історія української етнографії”. Дисертація є одним з підрозділів комплексної програми цієї роботи.
Мета дослідження – висвітлити роль Наукового Товариства ім. Шевченка у розвитку української етнографії, складової загального процесу розвитку української народознавчої науки кінця XIX – перших десятиліть ХХ ст. , проаналізувати діяльність його Етнографічної комісії, її організаційні і науково-методологічні засади.
Дисертантка поставила перед собою завдання дослідити:
– роль і місце народознавчих студій в діяльності НТШ;
– головні принципи діяльності Етнографічної комісії як структурної одиниці НТШ;
– основні етапи розвитку етнографічної діяльності НТШ;
– методологічні засади етнографічних досліджень та методичні вимоги щодо збору і опрацювання етнографічних матеріалів, етнографічних видань НТШ;
– взаємовпливи народознавчої діяльності і конкретних політичних та соціально-культурних реалій життя в тодішній Україні;
– зусилля НТШ в консолідації всеукраїнських наукових сил;
– форми наукових контактів українських народознавців із вченими-етнологами європейських країн;
– доробок НТШ у розробці різних питань української етнографії, у вивченні традиційно-побутової культури українського народу;
– історію створення етнографічної музейної збірки НТШ та головні наукові й ідеологічні засади її функціонування;
– роль окремих науковців і збирачів етнографічних матеріалів у діяльності Товариства.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській етнографічній літературі досліджено етнографічну діяльність НТШ кінця XIX – перших десятиліть ХХ ст. як складову частину розвитку українського народознавства.
В дисертації проаналізовано широкий першоджерельний опублікований і рукописний матеріал стосовно цієї сфери діяльності Товариства (публікації “Хронік НТШ”, “Записок НТШ”, серійних видань Етнографічної комісії, архівні матеріали, неопубліковані документи, звіти, епістолярія, протоколи засідань). До наукового обігу залучено значний обсяг фактів про багатоаспектну діяльність НТШ в галузі народознавчих студій.
Положення, які виносяться на захист:
1. Етнографічні дослідження в НТШ були однією із пріоритетних галузей у системі діяльності Товариства, зокрема комплексу його українознавчих вивчень.
2. Народознавча діяльність НТШ була продовженням і розвитком кращих традицій української етнографії та фольклористики попередніх десятиліть. Водночас вона становить якісно новий етап вивчення традиційно-побутової культури українського народу, що підняв українську етнографію до рівня тогочасних європейських осягнень цієї наукової дисципліни.
3. Чітко виділяються два етапи розвитку народознавчої науки в досліджуваний період: перший, найпродуктивніший – 1898-1914 рр., другий – поступового спаду аж до припинення діяльності – 1917-1939 рр.
4. Етнографічна комісія, консолідуючи зусилля ентузіастів та науковців-фахівців, зуміла налагодити постійну системну народознавчу роботу, охопивши увагою всю етнічну територію України.
5. Етнографічна комісія НТШ виховала великий загін дослідників-народознавців і збирачів народознавчого матеріалу.
6. В час підневільного становища України та відсутності державно-національної наукової системи (академії наук) розвиток української етнологічної науки завдячує зусиллям наукових і культурних діячів, громадській активності товариств, окремих ентузіастів з різних соціальних груп українського громадянства.
7. Різнобічна дослідницька робота Етнографічної комісії у сфері етнології та фольклористики забезпечила формування фундаментального народознавчого фонду, що є донині основною джерельною базою для вивчення матеріальної і духовної культури українського народу.
Особистий внесок здобувача полягає у виявленні, аналізі та науковому осмисленні значного масиву фактичних даних з історії етнографічної діяльності НТШ. Дисертація дає розробку ряду питань стосовно організації і проведення науково-етнографічних досліджень, музейної і видавничої роботи в Етнографічній комісії, висвітлюється чимало невідомих фактів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для створення узагальнюючої праці з історії української етнографії; у вузівських курсах лекцій з історії етнології; а також стати джерелом для глибших розробок окремих аспектів етнографічної діяльності НТШ, а саме: ролі української інтелігенції в експедиційній та збирацькій роботі НТШ (священиків і вчителів), докладнішого висвітлення етнографічно-музейної роботи, для вивчення і осмислення наукового доробку в українській етнографії цілого ряду вчених.
Результати дисертації апробовано на засіданнях відділу етнографії і Вченої ради Інституту народознавства НАН України. Основні її положення доповідалися на наукових конференціях: “Проблеми Гуцульщини” (Косів, 1993), “Przeszłjść I terażniejszość etnologii polskiej w stuliecie polskiego Towarzystwa ludoznawczego” (Вроцлав, 1995 р. ), “Етнологія без кордонів” (Львів, 1996), науковій сесії НТШ (Львів, 1995), науковій сесії НТШ (Львів, 1998) і викладені у 5-и публікаціях.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Розділи поділено на окремі підрозділи, в яких матеріал об’єднується за тематичним принципом.
Основний зміст роботи
У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його предмет, мету і завдання, методологічні засади та джерельну базу, висвітлено історіографію сучасного стану вивчення проблеми та наукову новизну роботи, її головні положення, а також практичне значення.
Перший розділ «Організація етнографічної роботи в НТШ» складається із трьох підрозділів: «Народознавство у контексті наукової програми НТШ», «Створення Етнографічної комісії, її мета і завдання», «Організація Етнографічною комісією збору матеріалу».
Товариство ім. Шевченка у Львові було створено у 1873 р. стараннями і коштами О. Кониського, Д. Пильчикова, М. Драгоманова, Є. Милорадович, М. Жученка і о. С. Качали. Навколо Товариства гуртувалися українські інтелектуальні сили. Особливо нагальна потреба у власній українській науковій інституції настала після заборони української мови за царським указом 1876 р. і закриття Південно-Західного відділу Географічного Товариства. У 1892 р. загальні збори Товариства затвердили реорганізацію Товариства ім. Шевченка і на його базі створили Наукове Товариство ім. Шевченка.
Створення Наукового Товариства ім. Шевченка на зразок академії наук, організація видавничої справи стали головною основою для успішного розвитку української народознавчої науки. У 1895 р. з ініціативи голови Товариства М. Грушевського НТШ почало видавати «Етнографічний збірник», а у 1898 р. на засіданні історико-філософської секції (голова – М. Грушевський) створено Етнографічну комісію, завданням якої було: редагування етнографічних матеріалів, організація наукової роботи, виховання. наукових кадрів, що було важливо для успішного виконання накреслених завдань.
Одним із головних напрямів діяльності етнографічної комісії був збір, фіксація матеріалів про традиційну культуру українців. Збирацька діяльність розпочалася задовго до утворення Етнографічної комісії. Етнографічні студії в дослідженнях Товариства виступають передовсім як явище перманентної генетичної тяглості в розвитку українського народознавства. Етнографічна комісія продовжила велику збирацьку і дослідницьку роботу попередників (Харківської школи, «Руської трійці», особливо «Південно-західного відділу імп. Географічного Товариства»), використовуючи укладені ними програми. Однак системне і цілеспрямоване збирання і наукове опрацювання етнографічних матеріалів повела саме Етнографічна комісія НТШ. На засіданнях комісії розроблялися плани щодо збору етнографічних та фольклорних матеріалів, приймалися ухвали про оголошення відповідних відозв до сільської інтелігенції. В українських часописах часто з’являлися відозви Етнографічної комісії за підписами І.Франка і В.Гнатюка.
Окрім відозв-закликів Етнографічна комісія постійно публікувала, (а також розсилала збирачам) квестіонари-програми. Використовувалися раніше укладені програми (Географічного Товариства у Києві), а також складалися нові. Зразком для укладачів програм стала праця Ф.Вовка «Програма для збирання відомостей дотичних народної побутової техніки». Вона скеровувала дослідника на широке бачення культури народу, коли окреме явище виступає у взаємозв’язку з іншими явищами, а матеріальний і духовний світ культури народу становить нероздільний організм, коли окремий факт є важливим компонентом етнокультурної структури. Широку «Програму для збирання відомостей про українсько-руський нарід» було укладено у 1895 р. під керівництвом М.Грушевського. Програма донині актуальна, оскільки йдеться про вивчення народного світосприйняття, світорозуміння – питання ще й досі мало вивчені.
Виконуючи програму народознавчих студій, Етнографічна комісія залучала до праці широке коло інтелігенції, селян, учнів гімназій. Практично, з усіх реґіонів України надходили записи до НТШ: Харківщини, Київщини, Полтавщини, Запоріжжя, Житомирщини, Курщини, Рівненщини, Чернігівщини, Галичини, Холмщини, Закарпаття. Листи записувачів етнографічних матеріалів цінні не лише науково вартісними матеріалами, але й засвідчують почуття відповідальності їх авторів за долю рідної культури і науки.
Етнографічна комісія згуртувала навколо себе велике число ентузіастів-записувачів народознавчих матеріалів, виховала цілий ряд постійних кореспондентів, постійно організовувала наукові експедиції з метою охопити щонайширші терени України і фахово зафіксувати недосліджені чи малодосліджені явища культури. Протягом 1895-1903 рр. В.Гнатюк здійснив шість експедицій на Закарпаття, під час яких зібрав багатий, не відомий до цього, фольклорний та етнографічний матеріал. Частково цей матеріал опублікований у виданнях НТШ, що становить шість томів. Грунтовно підготовленими, принципово новими в українському народознавстві були антропологічно-етнографічні експедиції 1903-1906 рр. під керівництвом Ф.Вовка. Антропологічно-етнографічне дослідження планувалось провести у всіх етнографічних регіонах України. Експедиції в західному реґіоні – початковий його етап.
Протягом чотирьох експедицій було проведене систематичне дослідження на всьому терені українських Карпат. Переміряно 726 осіб, зроблено 1,5 тис. фотографій, зібрано великий етнографічний і фольклорний матеріал. По суті, це перше в Україні комплексне дослідження значного етнографічного масиву. Наслідком цих експедицій є численні записи, фотографії, плани будівель, обійсть і сіл, а також наукові праці.
Окрім таких фундаментальних експедицій, Етнографічна комісія постійно виділяла кошти на проведення невеликих етнографічно-фольклорних наукових подорожей.
Самі по собі етнографічні експедиції – не нове явище в українському народознавстві. Етнографічна комісія підносить експедиційну діяльність на вищий науковий рівень: а) експедиції проводяться за наперед визначеними завданнями, укладеним планом, розробленою програмою і маршрутом, які попередньо обговорюються на засіданнях комісії і затверджуються історико-філософською і філологічною секціями НТШ; б) розширено географію досліджень; в) на новий якісний рівень піднято комплексне вивчення етнографічних і локальних груп українців (гуцулів, бойків, лемків, поліщуків, подолян, волинян) на всій території їх проживання; г) запроваджено звітність за проведену роботу. Етнографічна комісія провела перші в Україні і одні з перших у світі антропологічно-етнографічні експедиції. Вперше було здійснено антропометричні обстеження окремих етнографічних і локальних груп українців, а також застосовано нові методологічні засади експедиційних досліджень, а саме: комплексне етнографічно-антропологічне вивчення окремих родин як об’єкту наукового дослідження.
Другий розділ «Музейна та видавнича справа» складається із трьох підрозділів: «Створення етнографічної збірки музею НТШ», «Наукова та просвітньо-культурна робота музею», «Організація видавничої справи».
М. Грушевський, Ф. Вовк, В. Антонович, І. Франко і В. Гнатюк задумували етнографічний музей як окрему наукову інституцію у структурі народознавчої науки синхронно із розвитком музейництва такого плану в Європі. Створення музею – справа складна і відповідальна. Для функціонування музею необхідні насамперед кошти для придбання експонатів, їх утримування і експонування, придбання необхідного приміщення та обладнання, а також – фахівці, які б могли проводити музейну роботу. 11 травня 1891 р. історико-філософська секція поклала завдання формувати музей на Етнографічну комісію. Активна діяльність комісії у цьому напрямі розпочалася у 1900 р., коли НТШ придбало приміщення, де можна було експонувати придбані речі.
Наступний крок комісії – звернення до громадськості з проханням дарувати музеєві речі народної культури. Ці звернення, що їх розробляли І. Франко і В. Гнатюк, відігравали, по суті, роль перших науково-методичних посібників щодо збору пам’яток культури. Ентузіасти з різних регіонів України відгукнулися на заклик Етнографічної комісії. Протягом 1900-1939 рр. збірка музею постійно поповнювалася подарованими речами.
Пожертви, звичайно, не могли повністю формувати музей з огляду нерівномірності у представленні і регіонів, і предметів культури. Етнографічна комісія паралельно із організацією пожертвувань для музею постійно виділяє кошти на закупівлю етнографічних предметів. Поповнюється музей також речами, зібраними під час антропологічно-етнографічних експедицій.
Від початку створення музею як наукової інституції Етнографічна комісія постійно удосконалювала цілісність колекцій як у представленні етнографічних регіонів, так і широти життєдіяльності кожної етнографічної групи українців. Таким чином при НТШ було створено музей, етнографічна збірка якого визначила народознавчий профіль цієї інституції. Етнографічна збірка музею НТШ багато і всебічно представляла всю етнічну територію України у всьому різнобарв’ї етнографічних особливостей її регіонів. Формувалася збірка на наукових засадах якомога повнішої ілюстрації всіх сфер тогочасного і минулого життя українського народу. Кожна річ у музеї була скрупульозно пронумерована і вписана до каталогу згідно із загальноприйнятою у світі структуралізацією. Важливим аспектом діяльності музею також було здійснювати загальноосвітньо-культурну роботу в межах України. Музей також представляв національну культуру на етнографічних виставках за межами України (Париж, Прага, Відень, Брюсель).
Всебічне планомірне народознавче дослідження, окрім збирацької діяльності, включало й строго наукове опрацювання зібраних матеріалів та видання їх. Етнографічній комісії було доручено видавати створений у 1895 р. «Етнографічний збірник», а згодом – у 1898 р. комісія почала видавати ще один збірник:«Матеріали до українсько-руської етнології» (від 1909 р. це видання мало назву «Матеріали до української етнології», останній спарений том (21-22) вийшов у 1929 р. під назвою «Матеріали до етнології та антропології»).
З метою фахового налагодження видань усі наукові праці обговорювалися на засіданнях відповідних секцій НТШ (етногріфічні – на історико-філософській секції, фольклористичні – на філологічній секції).Окрім рецензування окремих розвідок, статей, наукових праць проводилось також рецензування збірок. До друку у виданнях Етнографічної комісії не потрапляла ні одна праця, котра б не була рекомендована до публікації.
Всеохопно-комплексне завдання, що його поставили перед собою українські науковці, практично здійснювалося шляхом дотримання Етнографічною комісією певних засад при формуванні збірників: кожен науковець був зобов’язаний систематизувати матеріал і порівняти із друкованим раніше. Неухильно дотримувався принцип точності запису і всіх обов’язкових даних щодо його паспортизації, докладно представлявся науковий апарат даної проблеми, стан її вивченості, науковий матеріал мав бути наповнений фактами, наукова проблема повинна розглядатися у синхронному розрізі і діахронному зв’язку.
Не всі матеріали, зібрані НТШ, побачили світ. Багато з них безслідно зникли під час Першої світової війни (збірка історичних пісень, підготовлених до друку, збірка етнографічних матеріалів М. Дикарєва, листування секретаря Товариства з українськими та іноземними письменниками і вченими). Частина матеріалів, що чекає свого опрацювання і видання, зберігається у Центральному державному історичному архіві у Львові, Рукописному фонді Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М. Рильського (Київ), Рукописному фонді Львівської наукової бібліотеки ім. Стефаника НАН України.
При комплексному підході до наукових етнологічних студій враховувався стан вивченості тієї чи іншої проблеми. Тому Етнографічна комісія найперше видавала праці, в яких піднімалися теми, ще не досліджувані або мало вивчені в українській етнології. Зроблено серйозний крок щодо дослідження народних знань (технічних, математичних, медичних, метеорологічних), підтримувано дослідження традиційно-побутової матеріальної культури. Необхідною умовою для публікації праць із сфери матеріальної культури була наявність ілюстративного матеріалу (схеми, рисунки, фотографії).
У третьому розділі «Роль Етнографічної комісії в розвитку і утвердженні наукових засад народознавчої науки» йдеться про розробку в НТШ питань теорії і методології народознавчих досліджень. Розділ складається із трьох підрозділів: «Питання теорії народознавчої науки у працях І. Франка, М. Грушевського, Ф. Вовка, В. Гнатюка», «Забезпечення обігу наукової інформації з питань народознавства», «Участь у міжнародних народознавчих форумах».
Ставлячи питання про наукову основу народознавчих досліджень, оглядаючи стан народознавства в Україні, вчені НТШ зверталися до досягнень в цій галузі інших слов’янських і неслов’янських народів. В окрему проблему виділялися визначення предмета народознавства як самостійної дисципліни та її зв’язків з іншими науками. Поставлено питання про розвиток теорії народознавства та методології досліджень. Фактично було розроблено стратегію української етнології. Такий аналіз здійснено у працях Ф. Вовка «Дещо про теперішній стан і завдання української етнології» та І. Франка «Огляд праць над етнографією Галичини в ХІХ в.»
Відштовхуючись від раніше зробленого, головний сенс діяльності вчені НТШ вбачали в тому, щоб і надалі продовжувати роботу попередників (Ф. Леонтовича, О. Єфименко, П. Чубинського, М. Сумцова, Я. Головацького, М. Драгоманова), спрямовану передовсім на вивчення культури українського народу.
Визначаючи завдання і напрями діяльності, українські вчені розробляли наукову методологію досліджень . Пошуки нових наукових методів досліджень і поглиблення старих – характерна риса не лише української, а й тодішньої світової науки загалом. Це був час, коли стала очевидною неспроможність старої мітологічної школи обійняти все коло народознавчих студій. Вчені НТШ не відкидали мітології, однак вважали необхідним використовувати різні методи. І. Франко, В. Гнатюк, Ф. Вовк, заохочуючи вчених та збирачів записувати народні вірування та звичаї, віддавали перевагу не діахронно-реконструктивному тлумаченню первісної функції та сенсу отримуваного від інформаторів матеріалу, а його синхронному вимірові – територіальному поширенню явища та функціонуванню його, розумінню рецепієнтами. Увага до мотиваційної та функціональної сторони народних звичаїв та вірувань – важлива складова народознавчих студій НТШ.
Великої ваги надавали вчені-етнографи НТШ історико-порівняльному методу дослідження, виявленню історичного розвитку явища та поширення його на певній території. З цього огляду важливим завданням було систематизувати весь зібраний польовий матеріал, що давало б змогу займатися порівняльними студіями, а також полегшило б справу залучення його в освітньо-культурний обіг. Теоретичне обгрунтування наукової доцільності компаративістської методи знаходимо у працях І. Франка, Ф. Вовка, В. Гнатюка, у численних рецензіях етнологічних праць українських та зарубіжних вчених. Прикладом використання історико-порівняльного методу є унікальна праця І. Франка «Галицько-руські приповідки», де кожна українська приповідка, кожне прислів’я супроводжується тематичним відповідником, що існує в інших народів. Цей метод використано у праці З. Кузелі «Українські похоронні звичаї і обряди в етнографічній літературі. Огляд студій і бібліографія», В. Гнатюка «Коломийки» та ін.
Українська етнографія уникала формально-компаративістських підходів. Ставилося завдання розглядати досліджуване явище культури у тісному зв’язку із соціально-економічними особливостями того чи іншого періоду; звертати увагу на суспільно-політичний контекст досліджуваних явищ; на соціально-психологічні аспекти їх побутування; на конкретно-соціологічні дані; на живе функціонування традицій. Тобто, українські вчені у своїх наукових працях, рецензіях на праці українських та зарубіжних (слов’янських і неслов’янських) вчених пропагували і виробляли комплексний підхід до дослідження народної культури у всіх її аспектах і виявах, прагнули цілісного вивчення культури українського народу, як явища світової культури.
Окремою ділянкою наукової діяльності НТШ, зокрема Етнографічної комісії, було представлення наукової інформації, висвітлення поза межами України досягнень української етнологічної науки. Українська наукова думка була представлена вже на першому міжнародному конгресі фольклористів, який відбувся у Парижі 1889 р. Тут виступив М. Драгоманов з доповіддю «Початок Буддійських оповідань про цезаря Костянтина і їх сліди у слов’янському фольклорі». Від 1900 р. НТШ бере постійну участь у міжнародних наукових форумах. Здобутки українських вчених НТШ було представлено на міжнародному конгресі фольклористів у Парижі 1900 р, конгресі Американістів у Відні 1908 р., на ювілеї Гайндля у Відні 1909 р., на І Всеслов’янському конгресі географів і етнографів у Празі 1925 р., на ІІ Всеслов’янському з’їзді географів і етнографів у Варшаві 1927 р., на І міжнародному з’їзді дослідників народного мистецтва у Празі 1928 р., на ІІ такому ж з’їзді у Брюселі 1930 р., на з’їзді слов’янських географів та етнографів у Софії 1937 р.
Стараннями Голови Товариства Михайла Грушевського було зорганізовано і налагоджено жвавий обіг наукової інформації. Щорічно в «Записках НТШ» (у розділах «Наукова хроніка» і «Бібліографія») з’являлося близько 40 матеріалів (рецензій, статей), що знайомили із зарубіжними збірниками, виданнями етнографічних і фольклорних матеріалів, їх тематикою, науковим рівнем; із науковими працями в галузі етнології, їх проблематикою, методами дослідження.
Значна заслуга у цій ділянці Зенона Кузелі, Володимира Гнатюка, Івана Франка, які звертали увагу на досягнення і хиби у дослідженнях зарубіжних науковців. Цілеспрямовано велася робота щодо наукової інформації про досягнення українських вчених за рубежем. Систематично публікувалися оглядові статті, рецензії, відгуки Федора Вовка, Івана Франка, Зенона Кузелі, Володимира Гнатюка про наукові досягнення в українській етнографії. З тією метою вчені вміщають статті, резензії, огляди в таких виданнях, як: «Archiv fur Slawische Philologie», «Zeitschrift fьr Цsterreichische Volkskunde», «Zeitschrift des Vereines fьr Volkskunde» (?остійним співробітником у вказаних журналах був З. Кузеля), чеському «Narodopisni Vestnik», фінському «F. F. Оmmunications», польських «Wisla», і «Lud».
Таким чином вчені-етнографи НТШ інформували науковий світ про здобутки української науки, знайомили науковців світу з традиційною українською культурою, її самобутністю і багатством, розширювали інформаційне коло, налагоджували особисті ділові і наукові контакти, здобували визнання української національної інституції, визнання НТШ як фактичної академії наук, що багато значило для пізнання України навіть в умовах підневільного її становища.
У висновках викладені основні результати аналізу матеріалу.
– Народознавчі студії були однією з пріоритетних галузей діяльності Наукового Товариства ім. Шевченка.
– НТШ підняло на якісно новий науковий рівень збирацьку діяльність, надало їй систематичного і цілеспрямованого характеру із попереднім плануванням, детальним обговоренням способів та методів виконання завдань.
– Комісія згуртовувала і допомагала займатися серйозною дослідницькою працею –М. Зубрицькому, А. Онищуку, В. Охримовичу, Б. Заклинському, Ю. Жатковичу та ін. Це утвердило в українському народознавстві стаціонарний метод дослідження – дійовий засіб комплексного вивчення традиційної культури народу.
– Етнографічна комісія піднялася до рівня кращих зразків світової етнографічної науки у точності фіксації етнографічних і фольклорних матеріалів, їх науковому опрацюванні. Жоден матеріал не потрапляв на сторінки видань НТШ без попереднього рецензування і наступного обговорення щодо дотримання методологічних та методичних принципів, усталених НТШ.
– Незаперечна заслуга НТШ, насамперед Етнографічної Комісії у створенні етнографічного музею, матеріали якого репрезентували всю етнічну територію України.
– Наукові дослідження в НТШ були піднесені на якісно новий науково-методологічний рівень. Ф. Вовк, І. Франко, В. Гнатюк широко пропагували історико-порівняльний метод при вивченні явищ народної культури. Вони сприяли залученню української етнології в світовий науковий процес. У виданнях Товариства було утверджено наукову мову і термінологію, яка лягла в основу української наукової мови.
– Збірники праць Етнографічної комісії стали практичним втіленням загальних засадничих принципів, методологічних і методичних розробок української етнографічної науки кінця ХІХ – перших десятиліть ХХ ст. «Матеріали до українсько-руської етнології» та «Етнографічний збірник» (збірки казок, новел, анекдотів, приповідок, голосінь, легенд) стали вагомим внеском в українську і світову етнографічну науку і високо оцінені відомими вченими.
– Етнографічна діяльність НТШ (збір етнографічних та фольклорних матеріалів, опрацювання їх, наукові дослідження, видання) стали фундаментом для подальшого розвитку української народнознавчої науки. За зразком НТШ у 1907 р. створено Київське товариство. Воно в свою чергу стало базою для створення Української Академії наук у 1918 р., яка успішно використовувала досягнення НТШ в галузі етнології, розгортаючи вивчення народної культури і побуту України.
Дослідження етнографічної діяльності НТШ переконує, що багатоаспектна науково-організаційна праця Товариства є цінною і актуальною для сучасного народознавства багатьма теоретичними і практичними конструктивними своїми сторонами, продовження і розвиток яких є доцільним у сьогоднішній науковій етнографічній діяльності: зокрема, комплексного вивчення народної культури та етнографічних груп українців, конкретно-історичного, порівняльно-типологічного, функціонального підходу до осмислення і оцінки явищ традиційної народної культури,налагодження обігу інформації. Основні засади наукової діяльності НТШ у сфері народознавства можуть бути взірцем для етнографічно-фольклористичної секції відновленого у Львові Наукового Товариства ім. Шевченка.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:
1. Сапеляк О. Етнографія Гуцульщини у виданнях НТШ. // Проблеми Гуцульщини (тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції, м. Косів, 27-28 травня 1993 р.) – Чернівці, 1993. – С. 63-64.
2. Сапеляк О. Організатор народознавчої науки в НТШ (до 100-річчя від початку діяльності НТШ) // Український ліс. – Львів, 1994. – № 3. – С. 57-59.
3. Сапеляк О., Кісь Р. Комплексність методології українського народознавства кінця ХІХ – поч. ХХ ст. // Народознавчі зошити. – Львів, 1995. – № 3 (травень-червень). – С. 132-138.
4. Сапеляк О., Павлюк С. Стан етнографічної науки в Галичині (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.) // Народознавчі зошити. – Львів, 1996. – № 4 (10) Липень-серпень. – С. 210-212.
5. Сапеляк О. Про музейну справу НТШ // Народознавчі зошити. – Львів, 1996. – № 4 (Липень-серпень). – С. 225-229.
6. Сапеляк О. Питання етнографії на сторінках «Записок НТШ» 1899-1937 роки // Записки Наукового Товариства імені Шевченка. Праці секції етнографії та фольклористики. – Львів, 1995. – Т. 230. – С. 526-535.
7. Сапеляк О., Павлюк С. Etnografia w Galicji w końcu XIX i na początku XX wieku // Lud. – Poznań – Warszawa – Wrocław, 1996. – Т. 80. – S. 39-47.

Анотація
О. А. Сапеляк. Українська етнографія в діяльності Наукового Товариства ім. Шевченка (1898-1939 рр.). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 – етнологія. Інститут Українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Львів, 1998.
В дисертації досліджується етнографічна діяльність НТШ від створення Етнографічної комісії – 1898 р. до 1939 р., аналізується наукова, музейно-збирацька робота Етнографічної комісії, визначено внесок вчених НТШ у розвиток народознавства, в інтеграцію української етнології в тогочасну світову науку.
Ключові слова: НТШ, Етнографічна комісія, етнографічно-музейна діяльність, етнографічно-антропологічні експедиції.
Аннотация
О. А. Сапэляк. Украинская этнография в деятельности Наукового Товарыства им. Шевченко (1898-1939 гг.). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 – этнология. Институт украиноведения им. И. Крипьякевича НАН Украины, Львов, 1998.
В диссертации исследуется этнографическая деятельность НТШ от создания Этнографической комиссии 1898 г. до 1939 г., анализируется научная, музейно-собирательская работа Этнографической коммисии, определено вклад учёных НТШ в развитие народоведения, в интеграцию украинской этнологии в мировую науку.
Ключевые слова: НТШ, Этнографическая комиссия, этнографично-музейная деятельность, этнографично-антропологические экспедиции.
Summary
O. A. Sapelyak. Ukrainian etnography in the activities of Shevchenko Scientific Society (NTSh) in 1898 – 1939. – Manuscript.
Dissertational thesis for obtaining a scientific degree of Candidate in historical sciences; speciality 07.00.05 – ethnology. Krypyakevych Institute of Ukrainian studies, National Academy of Sciences, Ukraine, Lviv, 1998.
Dissertation elucidates one of extremely important pages in the history of Ukrainian ethnology at the Lviv period of NTSh’s activities, from the formation of Ethnographical commission in 1898 till 1939. On the basis of publications and archival sources scientific and museum gathering works of Ethnographical commission are being considered. Light is thrown upon the meaning of organised systemic actions of NTSh’s scientists in the branches of cultural anthropology as well as their contributions into the development of Ukrainian studies. NTSh’s efforts in integration of Ukrainian ethnology into world science of that time are being presented.
Key words: NTSh, Ethnographical commission, ethnographical and museum activities, ethnographical and anthropological expeditions.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019