.

Традиційність як фактор психічної детермінації поведінки людини: Автореф. дис… канд. психол. наук / В.Т. Куєвда, Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2226
Скачать документ

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С.КОСТЮКА
АПН УКРАЇНИ

КУЄВДА ВОЛОДИМИР ТЕРЕНТІЙОВИЧ
УДК 159.922.4

ТРАДИЦІЙНІСТЬ ЯК ФАКТОР ПСИХІЧНОЇ ДЕТЕРМІНАЦІЇ
ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ

19.00.01 – загальна психологія, історія психології

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Київ-1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті психології
ім. Г.С. Костюка АПН України

Науковий керівник – доктор психологічних наук, дійсний член АПН України, професор
Роменець Володимир Андрійович
Офіційні опоненти – доктор психологічних наук, старший науковий співробітник
Титаренко Тетяна Михайлівна
Інститут соціальної та політичної психології АПН України, лабораторія соціальної психології особистості, завідувач
кандидат психологічних наук, психолог-консультант акціонерного товариства відкритого типу “Банкомзв’язок”
Мартинюк Володимир Михайлович
Провідна установа – Одеський державний університет
ім. І.І. Мєчнікова МО України, кафедра загальної та соціальної психології

Захист відбудеться 20 квітня 1999 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.453.11 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою: 252033, Київ-33, вул. Паньківська, 2.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології
ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою:
252033, Київ-33, вул. Паньківська, 2.
Автореферат розісланий 19 березня 1999 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради М.І. Алексєєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність. Подальший розвиток державотворчих процесів в Україні залежить від низки умов, серед яких провідне місце посідають такі як гармонізація суспільного життя, громадська злагода, збалансований розвиток міжетнічних, національних стосунків. Проте, процес функціонування зазначених феноменів відбувається здебільшого стихійно і неконтрольовано. Суспільна свідомість наповнюється переважним чином політичними інтересами та тимчасовими ідеологічними гаслами. У царині національного життя все це призводить до значної поляризації поглядів і ціннісних орієнтацій. Водночас проголошена теза про цінність людини, особистості, її неповторність, індивідуальність, право на особистісне визначення у руслі означеного процесу домагань залишається декларацією. Спостерігається небезпечна тенденція принесення особистості на пожертву спільноті, а відтак і до перетворення її на засіб.
Однією з причин вияву такої тенденції є вкрай недостатнє наукове розроблення проблеми психології національного, умов і закономірностей проявів конкретних етнічних, історичних, культурологічних особливостей окремої спільноти, а також строкатість поглядів стосовно психологічної природи етнічного, національної свідомості, самоідентифікації тощо
(М.К.Мамардашвілі, А.Ф.Дашдамиров, О.М.Леонтьєв, В.П.Зінченко, М.Й.Боришевський, Е.Фром, М.Коул, Г.Тріандіс, Р.Малпас, Е.Девідсон та інші).
Практично не розробленою залишається проблема визначення змісту, структури і ієрархії психологічних утворень, що складають основу національної свідомості, ціннісних орієнтацій. Поза увагою дослідників залишається також і проблема традиційності. Дослідження цих питань дасть можливість глибше зрозуміти прояви етнічної психології як окремої людини, так і різних соціальних груп і сприятиме задоволенню етнічних потреб особистості, гармонізації суспільного життя.
Виходячи з актуальності зазначеної проблеми, недостатнього розроблення її у сучасній психології, було обрано тему дисертаційної роботи “Традиційність як фактор психічної детермінації поведінки людини”. Тема дисертаційного дослідження є складовою загальної теми “Історична психологія українського народу на тлі соціокультурного буття 20 століття “(№ 0191 U 006960) лабораторії історії психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України і скоординована в АПН України (протокол № 5 від 17.09.98 р.)
Об’єктом дослідження є закономірності психічної детермінації поведінки людини.
Предмет дослідження – вплив традиційності на особливості регуляції та саморегуляції поведінки людини.
Метою дослідження є з’ясування психологічних особливостей впливу традиційності та її структурно-функціональних компонентів на поведінку людини у процесі етнопсихогенези .
Відповідно до мети та предмету дослідження основна гіпотеза полягала у припущенні існування залежності поведінки та способу буття людини від особливостей впливу традиційних етнопсихологічних та етнокультурних чинників, настанов та узвичаєних орієнтацій.
Для досягнення мети дослідження та перевірки гіпотези було поставлено такі завдання:
1. Визначити психологічну природу традиційності та зміст етносоціальних уявлень як комунікативних, консолідуючих утворень, їхні соціалізуючі та етнізуючі функції, особливості становлення і прояву звичаєвих стереотипів поведінки.
2. Виявити особливості формування світоглядних стереотипів людини за зразками архаїчної та традиційно-побутової культури.
3. З’ясувати регулятивно-орієнтуючу роль узвичаєних традиційних уявлень у процесі регулювання поведінки людини.
4. Розкрити особливості психологічного впливу на поведінку людини традиційних чинників в умовах її сучасної культуротворчої і суспільної діяльності.
Методи дослідження . Для розв’язання поставлених завдань та перевірки гіпотези були використані теоретичні та емпіричні (інтерв’ю, етнологічні та етнопсихологічні спостереження, констатуючий експеримент) методи.
Методологічною основою дослідження стали теоретичні принципи щодо сутності етнологічної структури традиційних чинників етнічної культури (С.О.Токарєв, В.К.Борисенко, Ю.В.Бромлей, Б.О.Рибаков, та ін.), вітчизняні та зарубіжні концепції етнопсихологічних досліджень (Дж..Хіллман, І.Г.Онищенко, Д.С.Раєвський, Л.В.Дробижева, А.М.Решетов, В.П.Левкович, В.Янів, І.Мірчук, А.Ф.Дашдамиров, Б.Х.Бгажноков, О.Ф.Лосєв, Г.Г.Шпет, І.Г.Білявський, Я.Ярема та ін.), положення про сутність людини як самотворчої, саморегулюючої системи (В.В.Зеньківський, С.Л.Рубінштейн, .А.В.Брушлінський, С.Московичі, К.О.Абульханова-Славська, В.А.Роменець, В.О.Моляко, Л.В.Сохань, Г.С.Костюк, О.В.Киричук, М.І.Пірен, Ж.Піаже, І.С.Кон, М.Й.Боришевський, О.М.Леонтьєв, Л.С.Виготський, Н.А.Підгорецька, Б.Г.Ананьєв, С.Д.Максименко, Н.А.Кудрявцева).
У дослідженні бралися до уваги також положення, що відносяться до міждисциплінарних проблем, зокрема антропогенези, побудови психофізичних моделей, природи біопсихічних ритмів (В.Г.Панов, Т.І.Алєксєєва, І.Є.Оранський, В.М.Щербаківський, О.М.Лобок, М.Коуел та ін.).
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в новому формулюванні та обгрунтуванні положення про традиційність як психологічний чинник, що обумовлює стереотипи поведінки, етносоціальні настанови, ментальні вияви як основу способу буття етносу; застосуванні нових підходів у поясненні національної сутності людини, її потреб, інтересів, цінностей та ідеалів. Вперше запропоновано систематизацію стереотипів поведінки як психологічних вчинкових актів.
Теоретичне значення роботи полягає в розширенні уявлень про психологічну сутність традиційності та впливу узвичаєних чинників етнічної культури на психічний розвиток людини; у новому тлумаченні психолого-соціального механізму успадкування етнокультурного досвіду; психологічному поясненні деяких аспектів функціонування родинно-побутових обрядів і свят.
Практична значущість дисертаційної роботи. Встановлені в процесі дослідження факти і сформульовані на їхній основі психологічні висновки і рекомендації можуть бути використані для удосконалення навчальних програм з етнопсихології, соціалізації особистості, українознавства, етнопедагогіки, а також при виробленні окремих положень і підходів щодо психологічного розв’язання окремих аспектів проблем національного життя.
Особистий внесок. В опублікованій у співавторстві роботі (загальним обсягом 1,8 др. аркуша) один друк. аркуш належить авторові дисертації. Розробки та ідеї, що належать співавторам, у дисертації не використовувались.
Основні положення, що виносяться на захист:
• Поведінка людини значною мірою визначається факторами, що складають зміст феномена традиційності. Джерелом останньої постає культурний, психічний досвід з його можливими виразнішими чи приглушенішими етнокультурними виявами. Накопичуючись у соціоетнічній спільноті у вигляді традиціоналізованих уявлень, зазначені вияви засвоюються людиною як самоцінності, виявляючи при цьому високу опірність і стійкість до різноманітних інноваційних впливів і постаючи водначас основним психологічним механізмом етнізації людини.
• Визначальним фактом, що свідчить про стійкість етносоціальних уявлень, є їхня властивість виявляти себе у стереотипізованих психологічних проявах, що складають основу традиційних народних звичаїв, обрядово-святкових побудов, ставлень до найнезвичніших проявів довкілля. Унормовуючись через звичаєвість, традиційні уявлення утверджують підвалинні зразки етичних, естетичних, загалом життєвих зразків-ідеалів й фіксуються у поведінкових стереотипах, що корелюють з моральними настановами і життєвими цінностями.
• Традиційні чинники поведінки людини несуть у собі відбитки найдавніших архаїчних та міфологічних зразків уявлень і тлумачень довкілля. Опредмечення архаїчних уявлень відбувається одночасно з їхнім персоніфікованим втіленням.
• Як система неперевно успадкованих етносоціальних уявлень традиційні чинники найповнішою мірою зберігаються й виявляються у фольклорних зразках, календарних святах і родинно-побутових обрядах. Результати засвоєння останніх опредмечуються особистістю у сучасній культуротворчій діяльності, а також у різноманітних формах її звичаєвої поведінки.
Апробація та впровадження. Результати дослідження доповідалися на Міжнародних наукових конференціях ( Одеса, 1992; Київ, 1993; Луцьк, 1994), ІІ Всесоюзній науковій конференції (Київ, 1991), Всеукраїнських наукових конференціях (Київ, 1993; 1994; 1998), Науково-практичній конференції (Київ, 1993), науково-практичних семінарах (Одеса, 1992; Рівне, 1997).
За результатами дослідження у Національному педагогічному університеті ім.М.Драгоманова складено і читаються навчальні курси з таких дисциплін: “Етнопсихологія”, “Соціалізація особистості”, “Етнопедагогіка”, спецкурс “Основи етносоціальних уявлень”.
Публікації: результати дослідження відображені у 19 публікаціях.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що налічує 320 найменування та додатків. Основний зміст дисертації викладено на 180 сторінках.

Основний зміст роботи
У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, вказані об’єкт, предмет, мета, основна гіпотеза, завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну цінність роботи, описано форми апробації, подано положення, що виносяться на захист.
Перший розділ “Традиційність як спосіб буття людини” присвячений висвітленню проблеми психічної сутності традиційності як способу й форми буття людини, її місце у загальній структурі буття.
Показано, що людина як суб’єкт психічної активності формує свою поведінку не лише на засадах раціонального мислення, але й побутових, буденних знань, які становлять основу етнічного вияву людини. У дослідженнях останніх років простежується думка про те, що наука є досить неоднорідним утворенням. Розкрито, зокрема, що у структурі наукового знання виявляються елементи, що не вміщуються у рамки усталеного уявлення щодо критерію науковості, а є виявом буденної свідомості (релігійні, магічні уявлення, інтелектуальні та сенсорні навички, що не підлягають вербалізації та рефлексії, соціально-психологічні стереотипи, інтереси та соціальні потреби).
Проведений аналіз літературних джерел засвідчує також відсутність узгоджених поглядів на сутність і функції традиції в регуляції та саморегуляції поведінки людини. Показано, що загальнонаукове визначення поняття може бути сформульованим як виражений у соціально організованих стереотипах груповий досвід, що методом просторово-часової трансмісії акумулюється й відтворюється у різних соціальних групах і поведінці окремих людей, в тому числі означеній ірраціональними проявами. З’ясовано, що поведінка людини, зорієнтована на традиційне, забезпечується надійним захистом у вигляді універсального механізму селекції життєвого досвіду. Це дає можливість досягти необхідних для існування окремої людини та соціальних груп виваженості й стійкості. В такому випадку традиція виявляє себе як соціопсихологічна закономірність забезпечення спадкоємності.
З огляду на вказане у роботі розкрито психологічну природу традиційності як способу, форми буття людини, що усвідомлюється як потреба усталеності, неперервності та визначає особливий психічний стан людини, орієнтований на гармонізацію її взаємостосунків з довкіллям. Людина підпорядковується вимогам традиційності за належністю, не завжди усвідомлюючи доцільність традиціоналізованого досвіду. Виявлено також, що традиційність здійснює двоєдину функцію: з одного боку – селекцію, консервацію й опанування досвіду, а з другого – постійне оновлення та заохочення творчих підходів як внутрішнього механізму становлення і розвитку. Традиційність створює особливі умови саморозвитку людини: рефлексуюча особистість у процесі самоаналізу своєї діяльності оцінює, переживає, піддає сумніву та утверджує стан досягнення нею окремих етапів чи життєвих цілей загалом, використовуючи для цього певні знання, методи, формує новий ступінь інтересів та домагань. Одночасно у неї народжується нове ставлення до свого “Я” як суб’єкта когнітивно-адаптивних зусиль, виникає потреба у пошуку нових пізнавально-практичних можливостей у напрямку їх найповнішої актуалізації і вдосконалення. Доведено, що традиційність як інтегральний регулятор психічної діяльності є в той же час і модулятором певного етнопсихотипу – об’єктивованим виявом ментальності.
У даному розділі проаналізовано психологічні передумови процесу об’єктивації наочно-образної системи традиційності як процесу втілення суб’єктивного. Взаємозалежність між чуттям і розумом є передумовою подальшого виникнення зв’язку “емпіричне – теоретичне”, розв’язання якого слід шукати у психічній природі творення й розвитку уяви та уявлень як передуючих у формуванні понятійної схеми мислення. Шлях від чуттєвого відображення до поняття проходить через процес об’єктивізації наочно-образних уявлень за допомогою “суб’єктивованого об’єкта” – посередника між чуттєвим та раціональним у вигляді продуктивної уяви, що з свого боку породжує явища “схоплювання”, “осяяння” (І.Кант, Я.Є.Голосовкер), “відношення подібності” у пам’яті (Р.Карнап), формує метод побудови гіпотез (Д.Дьюі), утверджує “діяльність як посередника” (О.М.Леонтьєв). Оптимальним при цьому визнається “суб’єктивований об’єкт” як підвалина “одуховленого світу” (В.Г.Панов), що наділяє людину уявленням як реалізуючим проявом уяви. Виходячи з цього, “досвідоме відображення”, що з виникненням свідомості зберігається у підсвідомості тією мірою, якою воно у даний період часу не перебуває у сфері свідомості, подається у вигляді чинника саморегуляції людської поведінки, передумовою віри як психологічної настанови, вибудованої на первинних ідеалах, зразках прихильності й захисту життя.
У роботі висвітлюється сутність побутового (буденного) знання як життєво-практичного, не формалізованого за канонами наукових визначень і дефініцій, у якому не простежується упорядкована концептуальність, системно-логічне оформлення, що передбачає для свого засвоєння та поширення спеціальне систематизоване навчання та підготовку. Таке побутове знання репрезентує загальні не фахові досягнення усієї етноспільноти. На підставі аналізу результатів досліджень логічного мислення (Л.С.Виготський, Б.Г.Ананьєв, Н.А.Подгорецька, Л.Ф.Обухова) доведено, що одним з джерел саме такої структури буденних знань є особливість зародження і формування логічного мислення у людини, яке, залежно від сукупності чинників (вікових, соціальних, культурологічних, освітньо-навчальних та ін.) може формуватися у дитячому віці, а в разі несприятливих умов не сформуватися остаточно і у дорослої людини. Виявлена корельованість вікових пріоритетів буденних знань і перцептивних констант, з одного боку, та вікових змін і ступеню сприяння розвиткові – з іншого, а також їхніх певних аналогів у філо- та онтогенезі. Звідси робиться висновок про поєднання в людині двох типів реальності, двох стилів мислення, синтез яких становить основу етносоціальних уявлень.
Виходячи з положення про те, що “психологія поведінки має сигніфікативну основу” (Л.С.Виготський) у розділі проаналізовано стереотипізовану поведінку як знакову систему, у тому числі знак і знаковість у контексті традиційності. Уникаючи категоричних суджень щодо визначення психології знаку, про який “фахівці вже давно втратили точне і однозначне розуміння” (О.Ф.Лосєв), та символу, у роботі обгрунтовано доцільність застосування поняття “знаково-символічний” до означення символічного засобу формування і функціонування стереотипів поведінки, що виявляють себе через акти свідомості, через результати певного переживання і розуміння людиною об’єктивної реальності. Поведінкові стереотипи корелюються з архетипними системами, відтворюючи сферу несвідомого, а також утверджуючи тенденцію до втілення себе як артефакти культури. Відзеркалюючи етносоціальні уявлення, стереотипи служать засобом етнічної ідентифікації та самоідентифікації людини, концентрують у собі вищі життєві цінності та ідеали. У стереотипізованій поведінці людина співвідносить себе з морально-соціальними нормами, забезпечуючи у такий спосіб своє гармонійне існування як представника соціуму в часі, здійснюючи у процесі соціалізації певну програму неспадкової передачі досвіду.
Показано, що система стереотипів поведінки має складну соціопсихічну структуру. Одна частина її елементів виявляє себе переважно у буденних ситуаціях (звичка, звичай), а друга – у випадках означення (обряжання) важливих життєвих подій урочистого чи траурно-урочистого характеру (обряд, свято). Стереотипи поведінки утворюють систему звичаєвості, структурні елементи якої виступають засобами реалізації дії традиції і співвідносяться з родовим як його видові поняття.
Зроблено висновок про традиційність як спосіб буття людини у специфічному психологічному просторі, що орієнтує її на неперервність процесу засвоєння і відтворення колективного досвіду як системи цінностей життєвизначального характеру.
У другому розділі “Історико-культурна парадигма традиційності” розглядається процес формування традиційності у контексті етнопсихогенези.
Традиційність розглядається як просторово-часова психосемантична проекція уявлень про Першопочаток на сучасне буття людини. З урахуванням усталених в психології уявлень щодо генези психічного простежено динаміку традиційності за психокультурологічними методами, що репрезентують культурогенезу на території України. При цьому враховано концепції скіфо-слов’янської етногенези, антропологічні процеси у Середньому Подніпров’ї та інші. Процес формування традиційності у ході етногенези досліджується крізь призму сучасних міждисциплінарних наукових концепцій. Детальному аналізові піддано психофізичну модель В.Г.Панова, у якій світобудова представлена, зокрема, як єдина цільність, що саморозвивається і не потребує для самоупорядкування жодних посередників, оскільки опосередковує саму себе. Матеріальним носієм, що пов’язує світобудову в едине ціле, постає названий неречовий субстрат, що існує в єдності з тілесними елементами (наприклад, тілом людини) і складає у такій єдності субстанцію всієї світобудови як об’єктивної реальності. Безтілесні, неоречевлені частини буття присутні у будь-яких матеріальних системах, й можуть бути названі полями у найширшому сенсі. Припускається можливість у такий спосіб віднайти розв’язку проблем душі, що виявляє себе у розумі. Наведена модель відтворює ідею Гегеля стосовно “завершеності саморозвитку, його неперервності як ознаки Духу, знеособленого розуму” (Гегель).
У розділі застосовано тлумачення міфологем засобом імагінативної логіки як логіки уявлення, що має значення вищої пізнавальної здатності людини, пов’язаної з розвитком культури. Імагінативна логіка міфу і логіка сучасної науки про мікросвіт досить близькі й можуть бути поєднані в “діалектичну логіку уявлення” (Я.Е.Голосовкер). Розглянуто численні підходи (Д.Пойя, П.В.Копнін, Л.Уотсон, чань-будистські концепції) про можливість позатілесного існування психіки. У цьому ряду перебуває підпорядкованість людини успадкованим настановам, складникам соціального чуття, проявленого на практиці у суспільних стереотипах поведінки, що перебувають поза офіційними догматами чи директивними настановами. Порушення відповідності “порядку знаків” у суспільстві й “порядку людини” призводить до зникнення самої людини (М.Фуко). Таким чином, формалізована модель психічного уможливлює наведення містка між світом неусвідомленого та реальною соціопсихічною матрицею, науковим і теологічним.
На підставі викладеного у розділі реконструйовано віхові фактори традиційного культурно-психологічного образу життєтворення. Вперше введено до психологічного розгляду вітчизняні первородні міфи як синтезовані уявлення про світозапочатковуючі події, що розкриваються на численних зразках археологічної культури та фольклору. Космогонічні сенсоформи ідей, що репрезентують витоки традиційності, знаходять своє втілення у суб’єктивованих об’єктах як сакральні предмети, зоо-антропоморфні образи. Світотворчі ідеї утворюють міфологічну та фольклорну концепції започаткування світу, поєднуючи у цільній системі людину і природу. У такий спосіб космоцентричні міфологеми трансформуються у теоцентричні уявлення й закладають підвалини релігійно-світоглядної системи, що грунтується на засадах природовідповідності.
У дослідженні розвинено тезу про космоцентричні домінанти традиційності. У звичаєвих побудовах розуміння єдності світу та уявлень про його походження з Першопочатку тісно пов’язуються з архаїчною нерозчленованістю “свідомості” та “світу”, що виступають як взаємопороджуючі та самовизначаючі поняття в онтологічному діалозі буття. Рефлексія міфологічних образів як колективного несвідомого корелюється у різних культурологічних моделях, тяжіючи до єдиного психосемантичного зразка й виразних етноформ. Аксіологічна структурованість простору у міфологічній свідомості відбиває природовідповідні умоглядні побудови й сприяє гармонізації космогонічних та соціальних уявлень. Формуючись на геліоцентричних засадах, знакова система традиційності накопичує, впорядковує архаїчні сенсограми. Метасимволи набувають нових контекстів, переносяться у культурне середовище, яке служить їхнім дешифратором у практичному вжитку.
Окремо розглянуто деякі особливості опредмечення світоглядних уявлень як об’єктів художньо-фантазійного осмислення. Панування архаїчної символіки безпосередньо співвідноситься з основами словотвору, формуванням образної системи і знаходить своє вираження у звичаєвості, обрядових побудовах. Однією з визначальних ознак опредмечення сенсоформ

є втілення їх у зооантропоморфних термінах, ототожнення мікро- і макрокосмосу. До них належать ізоморфізм просторових відношень і частин людського тіла, що відображається в археологічних джерелах. Неперервність, як засадниче поняття, втілена в етноорнаментиці, концепціях архітектурних вирішень, моделях вбрання, дворового і хатнього начиння, організації довколишнього простору та інших етнопсихічних проявах.
Третій розділ “Вияв традиційності у культуротворчій діяльності людини” присвячено питанням психосемантичної диференціації та трансформації світоглядних уявлень, їх відображення у святково-обрядових формах, а також висвітленню феноменології традиційності.
Здійснено аналіз семантико-ієрархічної диференціації метасимволів, розмежування їхніх функціональних означень. Доводиться, що космогонічні уявлення, започатковуючись на ранніх стадіях історії, виливаються у фольклорну образно-символічну систему й, пройшовши досить складні трансформації, закарбовуються у свідомості та культуротворчості людини. На прикладі зародження драматичного жанру мистецтва в античності простежується використання обрядових форм як психологічних прийомів та механізмів збереження неперервності мистецько-виражального досвіду, що веде свій початок від первинних обрядових форм. У зазначених формах втілюються метасимволи та продукти їхньої диференціації. Сучасна людина, що влаштовує своє життя за новітніми стильовими ознаками, долучаючись до “позаетнічної” культури, “мимоволі” опиняється у системі координат, що корінням живиться з архетипних джерел. Тут відкривається можливість розуміння природи міфологічного світу сучасної людини, а також нерозривності психологічного простору, який через традиційність поєднує її із минулим.
На прикладі метасимволів вогню та води розкривається всеосяжне проникнення їх у всі без винятку сфери культури, а поєднання останніх воєдино призводить до появи знаку тріади. Відтак утворюється надзвичайно складна диференційована система зв’язку буття людини з уявленням про Першотворення. Сучасні обрядові практики і звичаєві настанови слугують вагомим доказом суворої підпорядкованості людини саме цій тричленній формулі творення. Ідеї трисутності можна простежити в організації людиною свого простору, приготуванні оберегових напоїв, фольклорних кліше у колядках (злучення води і вогню) тощо. Вогонь як животворча троїста сила генерує життєве тепло у Всесвіті, залучаючи до цього дійства “творчу” воду. Такі та подібні дії свідчать про те, що образ світу і довкілля на триєдиних засадах зберігає свою завершену, струнку ієрархічну структуру, незважаючи на наступні світоглядно-релігійні нашарування й внутрішні протиріччя первісних світотворчих уявлень.
Диференціація семантики метасимволів виявляє себе також у тричленній вертикалі моделі світу, динамічному циклі часових змін, в уявленнях про довершеність художньо-зорового образу у вигляді симетричних тричленних побудов, в оберегових функціях, означенні сакральних дій та інш.
Людина у річному колообігові осмислюється крізь призму свят традиційного календаря. Зимове і літнє сонцестояння, весняне і літнє рівнодення, період відродження і згасання рослинного світу весняно-осіннього періоду, народження людини, творення нового роду, як і перехід в інші виміри існування через поховальну обрядовість – усе це складові психологічних механізмів співвідношень людини з ними, джерелотворчих наснаг продукування і відтворення культури.
Засобом виокремлення постаті коляди і явища колядництва інтерпретується їхня первозданна функція предтечі, режисерів, натхненників, віщунів прийдешнього Різдва і Нового року. Атрибути і символи колядництва є священними через їхнє посередництво поза межами простору і часу в єднанні обрядодій з генеруючими центрами світотворчих сил. З досвіду стародавніх колядників виводиться їхній моральних кодекс, який містить у собі потребу високої віри, чистоти помислів і домагань; колядник є клопотальником за люд праведний у дверях Всевишнього світотворчого ладу. У роботі проаналізовано значну кількість символічно-виражальних мистецьких засобів, якими досягається “божественна місія” колядників. У подібний спосіб здійснюється огляд інших календарних свят.
Феноменологія побутової поведінки розглядається у роботі окремим параграфом з введенням до обігу низки етнопсихологічних подієвих ситуацій. Відзначено особливу роль, що відводиться системі організації та структуруванню простору, “центрові” та “границі” фольклорного довкілля (М.Новикова), специфіці мотивування поведінки людини у традиційній оселі. Подано проксематичний зріз етикетної унормованості поведінки, що є етноіндифікуючим, структуруючим, орієнтуючим, оцінковим. Елементи етикету, як метамови традиційно-побутової культури спілкування, кодують цінності життєвизначального рівня як відбиток архетипів, “якими не можна знехтувати, не розквитавшись за це неврозом” (К.Юнг). Проведений у роботі аналіз психічних станів як проявів оберегових функцій звичаєвого акту-символу, виявляють ознаки глибокого психічного потрясіння, які проаналізовано з погляду концепції вчинку (В.А.Роменець).
Доведено, що здійснений у розділі аналіз побутування традиційних культурно-побутових настанов і стереотипів поведінки засвідчив їхній значний вплив на визначення життєвих орієнтацій і цінностей, спосіб життя людини.
У висновках підбито підсумки проведеного теоретичного й емпіричного дослідження, результати якого підтвердили висунуту гіпотезу і положення, що винесені на захист, намічено перспективи подальшої розробки проблеми.
Узагальнення результатів дослідження дало підстави для таких висновків:
– Традиційність визначається дією традиції як соціально-психологічної закономірності, що сепарує, накопичує, оберігає, поширює у часі та просторі колективний досвід, основні психо-культурні ознаки людини. Традиційність є способом, формою буття людини, синтезованою життєвою настановою, що забезпечує постійне оновлення її інформаційно-психологічного середовища.
– Структура традиційності відображає із співвідношення чуттєвого і раціонального, що виявляється у психологічній природі уяви як передумови об’єктивації наочно-образних уявлень. Чуттєва інформація розглядається як “досвідоме відображення”, що з виникненням свідомості зберігається у підсвідомості і виявляється у особливостях саморегуляції поведінки, а також у вигляді віри як психологічної настанови. Основи ментальності й артефакти культури зароджуються на межі “мерехтіння сенсів”, виявляючись у буденній свідомості та знаннях, що складають психологічну основу традиційності. Джерелом таких знань є уявлення про реальність на чуттєвому емпіричному рівні, що формують різновид первинного знання як систему – об’єкт автентичної віри. Такі знання співіснують з науковими і спричиняють положення стану “двовір’я”.
– Знаково-символічний характер стереотипів виявляє себе в актах свідомості як результати певного переживання й розуміння об’єктивної реальності. Вони корелюються з архетипічними системами, відтворюючи сферу несвідомого, і виявляються в артефактах культури, здійснючи нормативну й типізуючу функції, віддзеркалюють етносоціальні уявлення, виступають засобом етнічної самоідентифікації людини. Космогонічні сенсоформи ідей знаходять своє втілення у “посередниках” – суб’єктивованих об’єктах, якими виступають сакральні предмети, зоо- та антропоморфні образи. Світотворчі ідеї утворюють міфологічну та фольклорну концепцію започаткування світу, організовуючи у цільну систему світ людини і природи. Космоцентричні міфологеми трансформуються в теоцентричні уявлення й закладають підвалини релігійно-світоглядної системи, що грунтується на засадах природовідповідності.
– Розвиток традиційності відбувається на засадах психосемантичної диференціації і трансформації світоглядних уявлень через їхню стереотипізацію до сучасних буттєвих форм. У такий спосіб утримується у свідомості людини зв’язок сучасного з Першопочатком. Диференціація метасимволів здійснюється за визначеними закономірностями й поширюється на всі сфери психічної діяльності людини. Поліфункціональність диференційованого уявлення виявляється в організації способу буття, оформленні світоглядної картини світу, означенні сакральних явищ, забезпеченні формування естетичних та етичних зразків тощо.
– Традиційна система соціально-психічної спадкоємності знаходить свій вияв у комунікативній діяльності людини. Вона здійснюється у структурованому просторі, який має центр і визначені межі. У ньому проявляються доцентрові, консолідуючі тенденції, що реалізуються у системі поведінкових стереотипів спілкування. Узвичаєні поведінкові нормативи і приписи жорстко регламентують і регулюють поведінку людини, здійснюючи захисну та регламентуючу функції. Порушення вимог традиційності може призводити до глибоких психічних потрясінь, обнубіляції, включаючи нервові розлади та інші психосоматичні порушення. У неперервно традиціоналізованих соціумах звичаєві системи становлять основи ідеологоформуючих доктрин на рівні державних релігій. У середовищі традиційності людина, таким чином, зазнає вагомих етноформуючих та соціалізуючих впливів.
Розглядаючи дане дослідження як перший етап у вивченні проблеми традиційності, видається доцільним продовжити дослідження, зосередивши увагу на функції традиційності як засобі етнопедагогічного впливу, а також на питанні визначення системи психологічних бар’єрів в етнічному й міжетнічному середовищі.
Основний зміст дисертації викладено у працях:
1. Куєвда В.Т. Обряди // Українська радянська енциклопедія. – К.: УРЕ. – 1982. Т. 7. – С. 468.
2. Куєвда В.Т. Традиція // Українська радянська енциклопедія. – К.:УРЕ 1984. -Т. 11.- C. 318.
3. Куєвда В.Т. Психологічна гармонізація етнокомунікативної системи у розв’язанні екологічних проблем// Природа. Людина. Етнос. Луцьк, 1992. – С. 116-117.
4. Куєвда В.Т. До питання системно-структурного аналізу звичаєвості як механізму традиції (етнопсихологічний аспект)// Відродження і розвиток культури України: проблеми історії, теорії і практики. К.; 1993. – С. 12-13.
5. Куєвда В.Т. Маєвтичні функції традиціоналізму // Майевтика у системі психологічних знань. Київ, 1993. – С. 49-51.
6. Говорун Т.В., Куєвда В.Т., Мацейків М.А. Програма курсу “Етнопсихологія” (для спеціальності “Народознавство”)//Київ, ІСДОУ 1994. – 27с.
7. Куєвда В.Т. До питання про методологічні засади і напрями дослідження української національної психології // Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості.. Київ-Луцьк, 1994. – С. 93-96.
8. Куєвда В.Т. Праісторичні чинники формування менталітету // Особистість і народ: погляд історичної психології.- К.; 1994. -C.28 – 34.
9. Куєвда В.Т. Традиційні механізми соціально-психологічної рівноваги як запорука упередження конфліктів // Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика.- Київ-Чернівці: КВГІ 1995. – C. 138-142.
10. Куєвда В.Т. Українська етнопсихогенеза як педагогічна проблема // Психолого-педагогічні проблеми гуманізації шкільної освіти. Київ-Рівне, 1997. – C. 36-39.
11. Куєвда В.Т. Основи соціалізації в виховному процесі школи // Професійна підготовка студентів педагогічних інститутів до виховної діяльності. – Київ.: ІЗМН, 1996. – С. 11-20.
12. Куєвда В.Т. Особливості формування звичаєвих стереотипів у процесі етнопсихогенези // Проблеми безпеки української нації на порозі ХХІ сторіччя.- К., КГВІ 1998. – С. 161 – 168
13. Куєвда В.Т. Традиційність як етноформуючий чинник способу буття людини// Феноменологія українського народного мистецтва: форма і зміст. К., 1998. – С. 63-64.
14. Куєвда В.Т. До питання про психологічну сутність і психолого – семантичну структуру звичаєвості// Проблеми безпеки української нації на порозі ХХІ сторіччя. -К.: КГВІ 1998. – С. 445- 451
15. Куєвда В.Т. Обумовленість поведінки людини календарними святами//Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка.-Педагогіка і психологія.- 1998.- №5.-С.111-117.
16. Куєвда В.Т. Етнологічні механізми фіксації колективного досвіду // Психологія на перетині тисячоліть: зб. наук. праць учасників П’ятих Костюківських читань: ВЗт. – К.: Гнозис. 1998. – Т.2. – С. 239-247.
17. Куєвда В.Т. Поведінкові стереотипи у системі традиційності // Зб. наук. праць КВГІ. – 1999.- №1 (8). – С. 12-21.
18. Куєвда В.Т. Традиція як соціально – психологічний механізм спадкоємності // Психологія: зб. наук. праць НПУ ім. М. Драгоманова. – 1999. – №4. – С. 32-39.
19. Куєвда В.Т. Традиційність як спосіб буття людини. Брошура. Наукове видання. Рекомендовано до видання Вченою радою Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Рецензенти: доктор педагогічних наук, дійсний член АПН України О.В. Киричук; кандидат психологічних наук Ю.Т. Рождественський. – К.: Знання, 1998. – 25 с.

Куєвда В.Т. Традиційність як фактор психічної детермінації поведінки людини. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01.- загальна психологія, історія психології.-Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, Київ, 1998.
Дисертація присвячена дослідженню традиційності як фактору психічної детермінації поведінки людини. Дається характеристика традиційності як соціально-психологічного явища, її обумовленість буденною свідомістю, етносоціальними уявленнями, що виявляються у поведінкових стереотипах. Розглядається історико-культурна парадигма та її рефлексії у культуротворчій діяльності людини.
Ключові слова: традиційність, традиція, звичай, обряд, свято, стереотип поведінки, символ.

Куевда В.Т. “Традиционализм как фактор психической детерминации поведения человека”.- Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19. 00.01. – общая психология, история психологии. – Институт психологии им.Г.С.Костюка АПН Украины, Киев, 1998.
Диссертация посвящена исследованию традиционализма как фактора психической детерминации поведения человека. Дается характеристика традиционализма как социально-психологического явления, его обусловленности обыденным сознанием, этносоциальными представлениями, выражающимися в стереотипах поведения. Рассматривается историко – культурная парадигма традиционализма и его рефлексия культуротворческой деятельности человека.
Ключевые слова: традиционализм, традиция, обычай, обряд, праздник, стереотип поведения, обыденное представление, символ.

V.T. Traditionality as a factor of mental determination of behaviour of a person. – manuscript.
The dissertation on competition of a scientific degree of candidate of psychological sciences on a speciality 19.00.01 – general psychology, history of psychology. – G.Kostyuk Institute of Psychology of the Academy of sciences of Ukraine, Kiev, 1999 г..
The dissertation is devoted to research traditionality as factor of mental determination of behaviour of the person, of the form and way of his/her existence. The characteristic of tradition and traditionality as a socio-psyhological phenomenon, dependence of traditionality on the everyday consciousness, on ethnic and social vision reflected in the stereotypes of behaviour and disclosed in historical and cultural paradigm and creative activity of a person is given in the paper.
The psychological analysis of the most important theoretical approaches to research of a problem of a psychological nature of traditionality and structure ethic and social representations as communicative, consolidating formations, their socializing and ethnic function, peculiarities of rising and establishing of everyday stereotypes of behaviour is submitted.
The essence of traditionality as guideline in life, influencing behaviour of the person through traditional everyday culture as a system of stable, repeated in generations artificial facts of culture identifying the ethnic nature of personality is established. The observance of and appurtenance of a person to a traditional way of existence determines basis of original life ideology, consisting not only in compilation, but also in constant updating of informational and psychological environment of the person.
The paper shows the structure traditionality in the balance of sensual and rational, which displays itself in a mental nature of imagination as the precondition of making visual imaginative component of consciousness more objective.. Sensual information is treated as ” before-conscious reflection “, which with the rise of consciousness is preserved in subconsciousness and displays itself in the ways of self-regulation of behaviour, and also as beliefs as psychological guideline. The paper dwells on the peculiar features of everyday consciousness as of a knowledge in the context of traditionality which is a result of an cognition on empirical level; in itself, it is, in fact ,a kind of primary knowledge – an object of authentic faith (coexisting with scientific knowledge, they will form a sort of specific condition of mind ” a bi-faithness” so to say).
The research involves into analysis empirical material that proves the correlational dependence between archetypal systems (specimens of collective unconscious) and modern artifacts of culture as traditionalized by stereotypes of behaviour which are carrying out normative and typifying functions in mental activity of the person. As one of the sources of traditionality cosmogonic sensual forms of ideas made objective in “intermediaries” — that is some objects subjectively treated as sacred objects, zoo– and anthropomorphic images. They, in turn, make the folklore concept of origin of the world as a synthetic dichotomy “person vs. nature”. Cosmocentric mythologemes are transformed in theocentric vision and make the basis of religious outlook systems on principles of the relevance to nature.
The thesis proves that differentiation and transformation of world outlook of people from methasymbols goes according to certain laws in all areas of mental life of the person .Polyfunctionality of such representations is reflected in organization of an way of life, forming an ideal picture of the world, delimitation of sacral phenomena, securing of forming of aesthetic and ethical specimen. Traditionality is determined as a form of social and mental inheritance displays itself in communicative activity of the person, established paragons of behaviour and guidance of which are regulating rigidly the behaviour of the person, providing security and harmonizing function. The violation of the requirements of traditionality may cause mental shocks, obnubulation, nervous breakdown and other psychosomatic derangements. In continuous traditional social systems of sets of customs constitute the bases of the doctrines forming ideologies at a level of state religions . Thus, traditionality produces effects on formation ethnic and socializing influences .
The thesis also deals with the peculiarity of application of separate rules about the essence of traditionality in modern culture-forming practices, possibility of their use in teaching and upbringing activity.
Key words: traditionality , tradition, custom, ritual, holiday, stereotype of behaviour, symbol.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020