МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

УДК 616.89.02 613.86.70

ДЬОМІНА ОЛЬГА ОЛЕГІВНА

Суїцидальна поведінка при гострій реакції на стрес у осіб молодого віку
(клініка, особливості формування, методи корекції та профілактики)

14.01.16 — психіатрія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків — 2004 р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті МОЗ
України.

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: Доктор медичних наук, професор Гавенко Володимир
Леонідович — Харківський Державний медичний університет МОЗ України,
завідувач кафедри психіатрії, наркології та медичної психології

ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ: Доктор медичних наук професор Марута Наталія
Олександрівна, Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН
України, завідувачка відділу неврозів та граничних станів

Доктор медичних наук, професор Бітенський Валерій Семенович, Одеський
державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри психіатрії

ПРОВІДНА УСТАНОВА: Львівський державний медичний університет МОЗ України

Захист дисертації відбудеться 08.09.2004 р. о 10 годині на засіданні
спеціалізованої Вченої Ради Д.64.609.01 при Харківської медичній
академії післядипломної освіти МОЗ України (61176 м. Харків,
вул.Корчагінців, 58).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської медичної
академії післядипломної освіти МОЗ України (61176 м. Харків, вул.
Корчагінців, 58).

Автореферат розісланий 04.08.2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої Вченої Ради,

кандидат медичних наук, доцент

В.Г. Марченко

Загальна характеристика роботи

В останні роки спостерігається негативна тенденція значного збільшення
кількості самогубств, особливо серед осіб молодого віку, що закономірно
привертає увагу учених різних країн. Вивчено різні аспекти суїцидальної
поведінки, однак багато питань, особливо пов’язаних із її корекцією та
превенцією, залишаються остаточно не вирішеними [Михайлов Б.В., 2000;
Волошин П.В., 2001; Бітенський В.С., 2001; Марута Н.О., 2002; Підкоритов
В.С., 2002; Скрипніков О.М., 2003]

Постійне зростання кількості самогубств та суїцидальних спроб у світі та
в Україні обумовлює поглиблену розробку цієї проблеми в різних країнах,
здійснення національних програм по боротьбі із суїцидальною поведінкою,
введення широких превентивних засобів, особливо серед осіб молодого віку
[Гавенко В.Л. 2002; Влох І.Й., 2002; Бачериков А.М., 2003; Ахмедов Т.І.,
2003; Бабюк І.О, 2003]

Актуальність теми. Наприкінці XX сторіччя серед причин смерті, що
зустрічаються найчастіше, самогубства зайняли четверте місце. Протягом
року у світі відбувається близько 500 000 суїцидів, щодня більше 1
тисячі осіб на планеті позбавляють себе життя [Чуприков А.П., 2003;
Юр’єва Л.М., 2003].

В даний час Україна увійшла до групи країн із високим рівнем
суїцидальної активності — більше 20 самогубств на 100 000 населення.
Щорічно близько 15 000 жителів України закінчують життя самогубством, що
перевищує суму випадків загибелі внаслідок насильницької смерті більш
ніж на 2 000 випадків: згідно статистичних даних, за останній рік
кількість смертей внаслідок убивств складала 6674 випадків, а в наслідок
ДТП — 6260 [Марута Н.О., 2003; Михайлов Б.В., 2002; Табачников С.І.,
2002].

На даному етапі розвитку суспільства розробляються і впроваджуються нові
програми, спрямовані, насамперед, на профілактику всіх етапів
суїцидальної поведінки, однак їхня ефективність недостатня [Абрамов
В.А., 2002; Козидубова В.М., 2002; Гавенко В.Л., 2003; Римша С.В.,
2003; Бачериков А.М., 2004].

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами: Дисертаційна
робота виконана відповідно планів НДР Харківського державного медичного
університету по темі “Вивчення системних механізмів індивідуальної
неспецифічної стійкості до стресу” (0101U001910).

Мета дослідження Клініко-психопатологічна характеристика суїцидальної
поведінки при гострій реакції на стрес у осіб молодого віку та розробка
патогенетично обґрунтованої системи її корекції та психопрофілактики.

Задачі дослідження:

Вивчити особливості формування суїцидальної поведінки у осіб молодого
віку.

Виявити патогенетичний взаємозв’язок соціальних, психологічних і
біологічних факторів у розвитку суїцидальної поведінки.

Установити клініко-психопатологічні, клініко-біохімічні та
експериментально-психологічні особливості формування суїцидальної
поведінки у досліджуваних хворих.

Систематизувати патогенетично значущі психотравмуючі обставини стосовно
до диференційованої корекції суїцидальної поведінки у осіб молодого
віку.

Розробити рекомендації з первинної та вторинної профілактики
суїцидальної поведінки у осіб молодого віку.

Об’єкт дослідження. Гостра реакція на стрес у осіб молодого віку

Предмет дослідження. Клініко-анамнестичні, катамнестичні,
клініко-психопатологічні, експериментально-психологічні та біохімічні
закономірності формування суїцидальної поведінки у осіб молодого віку

Методи дослідження. Клініко-психопатологічний, клініко-анамнестичний;
катамнестичний, психодіагностичний, клініко-біохімічний та методи
математичної статистики

Наукова новизна роботи. Уперше на основі системного підходу до оцінки
результату комплексних клініко-психопатологічних, біохімічних та
експериментально-психологічних досліджень суїцидальної поведінки
встановлено причинно-наслідковий взаємозв’язок біологічних,
соціально-психологічних та клініко-психопатологічних факторів, що
визначають формування суїцидальної поведінки при гострій реакції на
стрес у осіб молодого віку. Систематизовано патогенетично значущі
психотравмуючі фактори, що приводять до розвитку суїцидальної поведінки
у осіб молодого віку. Виділено істинний, афективний та демонстративний
варіанти суїцидальної поведінки в рамках гострої реакції на стрес.
Показано роль дисбалансу в системі біогенних амінів у розвитку
суїцидальної поведінки, описано метаболічні порушення, що створюють
нейрогормональний фон для розвитку суїцидальних намірів і дій.

Практична значущість роботи. У результаті проведеного дослідження
виділено варіанти психопатологічної симптоматики в клінічній картині
гострої реакції на стрес при суїцидальній поведінці осіб молодого віку.
На підставі отриманих у ході роботи результатів розроблено індивідуальні
патогенетично обґрунтовані програми корекції і профілактики суїцидальної
поведінки при гострій реакції на стрес і показано їхню ефективність.
Результати дослідження впроваджено в практику роботи Харківської міської
клінічної психіатричної лікарні №15, Харківської обласної психіатричної
лікарні, Харківського міського психоневрологічного диспансеру, у
навчальний процес на кафедрі психіатрії, наркології і медичної
психології Харківського державного медичного університету, що
підтверджено 20 актами про впровадження.

Апробація роботи. Основні положення роботи були представлені на II
Національному конгресі неврологів, психіатрів і наркологів України
“Психоневрологія XXI століття” (Харків, 2002); Пленумі
науково-практичного товариства неврологів, психіатрів і наркологів
України, присвяченого року Здоров’я “Актуальні питання неврології,
психіатрії та наркології у світлі концепції розвитку охорони здоров’я
населення” (Тернопіль, 2001); III Міжнародному конгресі студентів і
молодих учених (Тернопіль, 1999); Харківській обласній
науково-практичній конференції “Психотерапевтична допомога населенню
України, шляхи ії реформування та удосконалення” (Харків, 2000);
науково-практичній конференції “Проблеми екстремальної психіатрії”
(Харків, 2000); конференції молодих учених ХДМУ “Медицина третього
тисячоліття” (Харків, 2001, 2002, 2003, 2004); науково-практичній
конференції з міжнародною участю “Філософія виживання: молодь і сучасний
світ” (Харків, 2003), III Міжнародній науково-практичній конференції
“Наука і соціальні проблеми суспільства: медицина, фармація,
біотехнологія” (Харків, 2003); конференції молодих учених “Актуальні
питання розвитку сучасної психіатрії в дослідженнях молодих учених”
(Харків, 2003).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 17 друкованих праць,
у тому числі 3 у спеціалізованих наукових журналах згідно “Переліку” ВАК
України (усі 3 самостійні), 2 навчальні посібники, 12 статей у збірниках
наукових праць, матеріалах науково-практичних конференцій (10 з них
самостійні), оформлено 3 раціоналізаторські пропозиції.

Особистий внесок дисертанта в розробку наукових результатів. Автором
особисто виконано планування і здійснення всіх досліджень: комплексне
обстеження молодих осіб, що скоїли суїцидальні спроби, математична
обробка результатів дослідження. На підставі отриманих результатів автор
розробила підходи до корекції і профілактики суїцидальної поведінки у
осіб молодого віку.

Структура й обсяг дисертації. складається з вступу, огляду літератури,
опису методик дослідження, методів статистичної обробки і кореляційного
аналізу отриманого матеріалу, 5 розділів із описом результатів
дослідження, заключення та висновків. Робота викладена на 154 сторінках
машинописного тексту, ілюстрована 14 таблицями та 6 малюнками. Список
літератури містить 282 джерела, у тому числі 128 іноземними мовами.

ЗМІСТ РОБОТИ ТА ОТРИМАНІ РЕЗУЛЬТАТИ

Матеріали і методи дослідження З метою розробки патогенетично
обґрунтованої системи корекції та психопрофілактики суїцидальної
поведінки у осіб молодого віку нами було проведено комплексне обстеження
155 хворих у віці 17–35 років, обох статей (58 чоловіків і 97 жінок), що
скоїли суїцидальну спробу та знаходилися на обстеженні і лікуванні у
психіатричних відділеннях ХМКПЛ № 15 із діагнозом F43.0 — гостра реакція
на стрес.

Обстежені пацієнти не мали психічних захворювань в анамнезі, а
психопатологічні реакції в період здійснення суїциду мали характер
минучих ситуаційних розладів, короткочасних депресивних реакцій,
демонстративно-шантажуючих поведінкових реакцій, істероїдних реакцій у
акцентуйованих особистостей.

У роботі були використані такі методи дослідження:
клініко-психопатологічний, що включав в себе вивчення скарг, оцінку
психічного і соматоневрологічного статусу хворих, виділення основних
психопатологічних синдромів і їх динаміки; як діагностичні критерії
використовувалися критерії МКХ–10, соматоневрологічний статус оцінювався
згідно загальноприйнятих клінічних критеріїв, крім того, в роботі була
використана спеціально розроблена карта обстеження суїцидологічного
хворого; клініко-анамнестичний; катамнестичний; психодіагностичний із
використанням шкал тривоги і депресії Гамільтона (Hamilton M., 1967),
адаптованих до МКХ-10 (Пантелєєва Г.Л., 1988); шкали Монтгомері–Айсберга
(Montgomery S.A., Asberg M., 1979), адаптованої до МКХ–10 (Guelfi G.D.,
1993); лікарняної шкали тривоги і депресії (HADS) (Zigmond A.S., Snaith
R.P., 1983), тестів СБОО (В.П.Зайцев, 1981), “Незакінчені речення” (у
модифікації В.Л. Гавенко, 1988), а також розроблених на кафедрі методик
визначення суїцидального ризику та оцінки самосвідомості смерті (В.Л.
Гавенко і співавт., 2001); клініко-біохімічний із використанням
флуориметричних методів: концентрацію серотоніну в крові вимірювали за
інтенсивністю флуоресценції флуорофору при конденсації з нінгідріном
(Костюковська Л.С., 1993), концентрацію мелатоніну в плазмі крові
досліджували, використовуючи реакцію із ортофталевим альдегідом (Бойко
Т.П., Костюковска Л.С., 2001), екскрецію катехоламінів визначали
триоксііндоловим флуориметричним методом (Бару А.М., Бойко Т.П., 1979);
методи математичної статистики.

Результати дослідження та їхнє обговорення. Отримані в ході аналізу
клініко–анамнестичного дослідження дані дозволили нам виділити основні
психотравмуючі ситуації, що призводили до розвитку суїцидальної
поведінки в рамках гострої реакції на стрес у осіб молодого віку
(малюнок 1).

I. Ситуації короткочасні, але такі, що різко торкалися особистості у
силу індивідуальної значущості травмуючих впливів.

Ситуації втрати (29,2% жінок і 34,3% чоловіків): сварки з близьким
другом чи чоловіком відзначалися у 68,3% обстежених жінок і 64,5%
чоловіків; раптове розчарування в шанованій людині (45,6% і 32,1%
відповідно); серйозні фінансові утруднення, несподіваний майновий крах
(59,2% жінок і 64,3% чоловіків).

Ситуації, що раптово порушують основні спрямованості особистості:
порушення життєвих цілей і планів (35,6% жінок і 26,2 % чоловіків); крах
кар’єри (9,3% жінок і 14,4% чоловіків); раптова втрата засобів
досягнення заповітної мети (9,6% і 5,3 % відповідно); раптово розкрилися
серйозні помилки свого життєвого шляху, що призвели до каяття, значущі
для 45,2% обстежених жінок і 31,2% чоловіків; вимушена різка зміна
життєвого стереотипу (6,9% жінок і 5,2 % чоловіків).

Ситуації раптового травмуючого впливу, що торкаються особливо чутливих
сторін особистості: констатація у себе яких-небудь фізичних дефектів,
оцінюваних як каліцтво (25,6% жінок і 9,2 % чоловіків); констатація у
себе яких-небудь недоліків у характері, що складають постійне джерело
невдоволення собою (38,3% жінок і 19,1 % чоловіків).

Ситуації сильних, тривало існуючих впливів, що травмують.

Конфлікти в сфері суспільних відносин, що виявляються протиріччями
суспільних і особистісних інтересів (24,6% жінок і 18,4% чоловіків),
конфліктні відносини із товаришами по службі (конфлікти субординації,
конкуренції) (5,6% і 6,2% відповідно).

Конфлікти сімейних відносин, що найчастіше характеризуються зіткненням
різних ціннісних установок членів родини (протиріччя старшого і
молодшого поколінь, інтересів батьків і молодих чоловіків, сварки братів
чи сестер) — 58,3% обстежених жінок і 64,2%. Безсумнівним фактором
ризику розвитку аутодеструктивної поведінки є жорстоке ставлення до
суїцидентів у родині (52,8% і 46,1% відповідно).

Конфлікти сексуальних взаємин, особистісні переживання, пов’язані із
мотивованим придушенням почуття любові в силу соціальних і моральних
вимог, переживання, пов’язані з нерозділеною любов’ю (46,2% жінок і 3,4%
чоловіків).

Ситуації слабких, але тривало діючих травмуючих впливів.

Ситуації тривалої психічної напруги: невідрегульований темп роботи і
життя, що вимагає постійного переключення в несподіваних напрямках
(12,3% жінок і 7,9% чоловіків); ситуації необхідності постійно
стримувати себе в умовах недружелюбних сімейних чи службових відносин,
коли вже момент включення в ситуацію переживається з чеканням чергових
неприємностей (9,3% жінок і 8,4% чоловіків); ситуації підвищеної
відповідальності (3,2% жінок і 3,1 % чоловіків).

Ситуації незадоволених прагнень: змушене перебування на роботі, що не
задовольняє основних інтересів особистості, неможливість займатися
улюбленою справою (7,5% жінок і 6,4 % чоловіків).

У 21,4% обстежених хворих відзначалося поєднання декількох
психотравмуючих ситуацій. Отримані в ході роботи результати дозволили
нам виділити такі варіанти суїцидальної поведінки як гострої реакції на
стрес: істинна (26,3% обстежених), афективна (41,5%) і
демонстративно-шантажуюча суїцидальна поведінка (32,2%). Як показали
результати дослідження, провокуючим фактором виникнення суїцидальної
поведінки у більшості обстежених було вживання психоактивних речовин,
67% суїцидальних спроб були скоєні у стані алкогольного сп’яніння.

Дані клініко-психопатологічного дослідження дозволили виділити такі
особливості психічних розладів у обстежених хворих: пригніченість
настрою й афект туги (нудьга, зневіра, смуток, сум), астенічний
симптомокомплекс, внутрішня напруга із неможливістю розслабитися,
невмотивоване занепокоєння, тривога, схильність до бурхливих афективних
реакцій зі сльозами, що часто переходять у ридання, різного роду страхи
і нав’язливі спогади стресової ситуації, втрата інтересу до колишніх
занять, ідеї самозвинувачення і самознищення, транзиторне зниження
пам’яті (малюнок 2). У ряді випадків відзначалася повна дисоціативна
амнезія психотравмуючої ситуації, у 76,5% обстежених виявлено різні
розлади сну, у 79,5% відзначалася вегетативна лабільність.

На основі даних клініко-психопатологічного дослідження в залежності від
кількості присутніх у клінічній картині психопатологічних симптомів і
ступеня їхньої виразності, з урахуванням додаткового аналізу ступеня
ваги депресивної і тривожної симптоматики по шкалах Гамільтона,
Монтгомері-Айсберга і лікарняній шкалі тривоги і депресії було виділено
наступні варіанти психопатологічної симптоматики: тривожний у 44,2%
випадків, астено-тривожний (38,9%), астенічний (9,7%), і
тривожно-тужливий у 7,3% випадків. (малюнок 3).

Тривожний варіант, як правило, розвивався в результаті короткочасної,
раптової та індивідуально значущої психогенії. Для нього було характерне
домінування загального тривожного фону настрою, пригніченість,
дратівливість, гіперестезії, почуття туги, тривоги, чекання нещастя,
внутрішнє напруження, занепокоєння із неможливістю розслабитися,
посилення тривоги на тлі пожвавлення спогадів про психотравмуючу
ситуацію, порушення сну, концентрація уваги на стані соматичного
неблагополуччя, чому сприяли вегетативні пароксизми, частіше
кардіоваскулярного типу (тяжке відчуття здавлення, стискання у грудях).
Відзначалася важка або помірно виражена тривога і депресія за шкалою
Гамільтона, клінічні або субклінічні прояви тривоги і депресії за
лікарняною шкалою, великий або помірний депресивний епізод за шкалою
Монтгомері – Айсберга.

Астено-тривожний симптомокомплекс формувався поступово на тлі масивної
психогенії із тривалими, непрогнозованими наслідками і характеризувався
проявами астенії у поєднанні з тривогою, напруженістю, хвилюванням,
афектом туги, істеричними проявами, стійкими соматовегетативними
розладами, містив у собі поряд з важкою або помірно вираженою тривогою і
депресією за шкалою Гамільтона, їх клінічними і субклінічними проявами
за лікарняною шкалою, великим або помірним депресивним епізодом за
шкалою Монтгомері – Айсберга.

Астенічний варіант розвивався при тривалому емоційному напруженні і
перебігав із перевагою астенічних проявів: підвищеної стомлюваності,
млявості, виснаження, дратівливості, підвищеної сприйнятливості до
раніше нейтральних подразників, апатії, адінамії на тлі
вегетовісцеральних пароксизмів (головні болі, відчуття нестачі повітря,
артеріальна гіпотонія,

Рис.1 Систематизація патогенетично значущих психотравмуючих ситуацій,
що призводять до виникнення суїцидальної поведінки у осіб молодого віку

сварки з близьким другом чи чоловіком

серйозні фінансові утруднення, несподіваний майновий крах

порушення життєвих цілей і планів

крах кар’єри

раптова втрата засобів досягнення заповітної мети

раптово розкрилися серйозні помилки свого життєвого шляху, що призвели
до каяття

змушена різка зміна життєвого стереотипу

констатація у себе яких-небудь фізичних дефектів, оцінюваних як каліцтво

констатація у себе яких-небудь недоліків у характері, що складають
постійне джерело невдоволення собою

протиріччями суспільних і особистісних інтересів

конфліктні відносини із товаришами по службі

зіткненням різних ціннісних установок членів родини (протиріччя старшого
і молодшого поколінь, інтересів батьків і молодих чоловіків, сварки
братів чи сестер)

жорстоке ставлення до суїцидентів в родині

особистісні переживання, пов’язані із мотивованим придушенням почуття
любові в силу соціальних і моральних вимог

переживання, пов’язані з нерозділеною любов’ю

невідрегульований темп роботи і життя, що вимагає постійного
переключення в несподіваних напрямках

ситуації необхідності постійно стримувати себе в умовах недружелюбних
сімейних чи службових відносин, коли вже момент включення в ситуацію
переживається з чеканням чергових неприємностей

змушене перебування на роботі, що не задовольняє основних інтересів
особистості, неможливість займатися улюбленою справою

відсутність апетиту) і характеризувався легкою виразністю тривоги і
депресії за шкалою Гамільтона, їх субклінічними проявами по лікарняній
шкалі, малим депресивним епізодом за шкалою Монтгомері – Айсберга.

Тривожно-тужливий варіант розвивався при тривалому підгострому
психогенному впливі і відрізнявся відносно вираженою тривогою, проявами
слабко вираженої туги, що не проектується у майбутнє. Характерним були
зміни структури добових коливань настрою із вираженими проявами туги
саме в ранкові години у поєднанні зі смутком, пригніченістю, апатією,
відзначалися іпохондричні й істеричні включення. Депресивні і тривожні
розлади в рамках легкого епізоду за шкалою Гамільтона, субклінічними
проявами по лікарняній шкалі і малим депресивним епізодом за шкалою
Монтгомері – Айсберга.

У роботі нами було проведене вивчення рівня і напрямків конфліктності
(тест “Незакінчені речення”). Найбільший рівень емоційної напруженості
виявлено стосовно родини (59,8% жінок і 46,2% чоловіків), батька (54,2%
жінок і 56,3% чоловіків), страхів та побоювань (81,2% жінок і 90,5%
чоловіків), цілей особистості (44,5% і 52,1% відповідно). У осіб
молодого віку, які скоїли суїцидальну спробу, виникає нездоланний
конфлікт по відношенню до самого себе (94,2% жінок і 96,5% чоловіків) і
свого майбутнього (78,5% і 80,2% обстежених), що знаходить відображення
у висловленнях: “майбутнє здається мені похмурим”, “у мене його немає”,
“я собою нічого не являю”, “я — порожнє місце”. У молодих жінок
достовірно вище рівень емоційної напруженості стосовно протилежної статі
(78,5%) і статевого життя (85,4%), ніж у чоловіків (38,9% та 37,5%
відповідно), у той час як у чоловіків відзначається високий рівень
конфліктності стосовно товаришів (58,2%), у порівнянні із 39,8% у жінок.

Результати проведеного нами аналізу властивостей особистості осіб
молодого віку, що скоїли суїцидальні спроби по шкалах СБОО показав, що у
обстежених хворих переважають піки за шкалою депресії (D), що свідчить
про наявність зниженого настрою, морального дискомфорту — найвищі
показники виявлені як у жінок, так і в чоловіків (60,45 і 59,62
відповідно); за шкалою істерії (Ну), що виявляє особистості, схильні до
використання симптомів соматичного захворювання в якості засобу
вирішення конфліктних ситуацій — найвище значення спостерігається у
жінок (50,68), у чоловіків даний показник складає 42,56; за шкалою
психопатії (Pd), що відбиває імпульсивність, реалізацію емоційної
напруженості в безпосередній поведінці, найвищі показники цієї шкали
виявлено у чоловіків — 61,38, а у жінок цей результат дорівнює 55,57
балам.

`

th

2

`

th

& –

?????;?

?????;?

”yo

”yo

”yo

???????????: низька комуникативність, замкнутість, тривожна мстивість,
яскраво виражене почуття провини, схильність до драматизації і

негативної оцінки подій і фактів, неврівноваженість, підвищена
чутливість, вразливість, домагання особливої уваги, визнання (малюнок
4).

Результати біохімічних досліджень показали, що у пацієнтів із
суїцидальною поведінкою спостерігається підвищення концентрації
серотоніну у крові, зменшення рівня мелатоніну в плазмі крові і зниження
швидкості екскреції адреналіну і норадреналіну в нічний і денний періоди
(таблиця 1, 2). У осіб із високими значеннями депресії за шкалою
Гамільтона та інших шкал для визначення депресії виявлено найбільше
зростання концентрації серотоніну в крові і найнижчий рівень мелатоніну
в плазмі крові.

Таблиця 1. Вміст біогенних амінів у пацієнтів із гострою реакцією на
стрес, у залежності від виду суїцидальних спроб

Серотонін, кров,

мкмоль/л Мелатонін, кров,

мкмоль/л Адреналін,

екскреція із сечею, нмоль/год Норадреналін, екскреція із сечею,
нмоль/год

ніч день ніч день

Практично здорові (група порівняння)

1,49(0,11

0,98-1,87 0,76(0,08

0,52-0,94

(м/с=0,51) 0,81(0,07

0,6-1,1 2,25(0,21

1,48-2,88 2,42(0,16

1,82-2,72 9,88(0,92

7,88-11,58

Істинна суїцидальна спроба

1,96(0,24 0,68(0,08

(м/с=0,35) 0,31(0,06

p<0,05 1,48(0,44 1,81(0,33 4,71(1,12 p<0,05 Афективна та демонстративно-шантажуюча суїцидальна спроба 2,68(0,33 p<0,05 0,73(0,12 (м/с=0,27) 0,49(0,11 p<0,05 0,88(0,21 p<0,05 1,49(0,31 p<0,05 4,37(0,83 p<0,05 Примітка: p<0,05 – статистично достовірні відмінності у порівнянні із групою практично здорових Таблиця 2. Вміст біогенних амінів у пацієнтів після здійснення суїцидальних спроб Серотонін, кров, мкмоль/л Мелатонін, кров, мкмоль/л Адреналін, екскреція із сечею, нмоль/год Норадреналін, екскреція із сечею, нмоль/год ніч день ніч день Практично здорові (група порівняння) 1,49(0,11 0,98-1,87 0,76(0,08 0,52-0,94 (м/с=0,51) 0,81(0,07 0,6-1,1 2,25(0,21 1,48-2,88 2,42(0,16 1,82-2,72 9,88(0,92 7,88-11,58 Пацієнти після здійснення суїцидальної спроби 2,39(0,24 p<0,05 0,71(0,07 (м/с=0,29) 0,39(0,06 p<0,05 1,21(0,25 p<0,05 1,66(0,26 p<0,05 4,56(0,86 p<0,05 Пацєнти із високим рівнем депресії (Шкала Гамільтона) 2,78(0,48 p<0,05 0,53(0,05 (м/с=0,19) p<0,05 0,46(0,13 0,93(0,29 p<0,05 1,79(0,27 3,79(0,53 p<0,05 Пацєнти із низьким рівнем депресії (Шкала Гамільтона) 2,18(0,19 p<0,05 0,81(0,09 (м/с=0,37) p1<0,05 0,35(0,09 p<0,05 1,37(0,32 1,58(0,28 p<0,05 4,99(1,47 p<0,05 Примітка: p<0,05 – статистично достовірні відмінності у порівнянні із групою практично здорових; p1<0,05 – достовірні відмінності між групами з високим та низьким рівнем депресії Показовим було значне зниження співвідношення мелатонін/серотонін у групі пацієнтів із високим рівнем депресії, що статистично достовірно відрізнялося від аналогічного показника у здорових осіб і у пацієнтів з балом депресії меншим за 13 за шкалою Гамільтона. Подальший статистичний аналіз показав пряму лінійну і зворотну залежність між рівнем мелатоніну та серотоніну в крові обстежених хворих. На підставі отриманого результату можна стверджувати, що нейроендокринна регуляція суїцидальної поведінки ініціюється зниженням рівня мелатоніну, а це у свою чергу призводить до зниження екскреції катехоламінів, що свідчить про недостатність чи виснаження цієї ланки адаптації в результаті довгострокової попередньої стресорної ситуації. Тому пацієнти із суїцидальними спробами були нездатні вийти з довгострокової конфліктної ситуації шляхом активного варіанта її вирішення, не маючи метаболічного ресурсу для її подолання. При аналізі кореляційних зв'язків між несприятливими мікросоціальними факторами і змінами у різних психічних сферах звертає на себе увагу тісні кореляційні зв'язки між змінами в емоційній та ефекторно-вольовій сферах та вираженістю усіх виявлених факторів ризику, серед яких найбільш значущими є взаємозв'язки між змінами в емоційній сфері (знижений фон настрою, схильність до короткочасних бурхливих реакцій, підвищені вразливість, ранимість, плаксивість, сприйнятливість до раніше нейтральних подразників, нездатність до самоконтролю) і такими факторами, як “часті сварки з чоловіком” (r=0,67), “жорстоке ставлення” (r=0,67), “конфлікт поколінь” (r=0,60), “зловживання алкоголем” (r=0,62), а також зміни в ефекторно-вольовій сфері і такими факторами, як “ситуація втрати”, “сварки з близьким другом”, “конфлікт поколінь”, “жорстоке поводження”, “серйозні фінансові труднощі”, “зловживання алкоголем” (r=0,60, r=0,62, r=0,65, r=0,65, r=0,65, r=0,65 відповідно) (р< 0.05). Вищенаведені дані дозволили нам розробити патогенетично обґрунтовану комплексну систему корекції суїцидальної поведінки в рамках гострої реакції на стрес, що включає до себе комплексне застосування медикаментозного та психотерапевтичного впливу. Відповідно до результатів біохімічних досліджень, що вказують на специфічність співвідношення гормонів і медіаторів, доцільним є диференційоване застосування природних біогенних стимуляторів рослинного походження, антидепресантів – селективних інгібіторів зворотного транспорту серотоніну, мелатоніну чи препаратів, що стимулюють функцію епіфізу. На нашу думку, необхідним є застосування комплексних психокорекційних програм, що передбачають поетапне введення психотерапевтичних методик у залежності від індивідуальних особливостей хворих і змістовної частини психотерапії. При цьому задачі змістовної частини психотерапії повинні включати принцип взаємного потенціювання, незалежно від застосування методів психотерапії. До вищевказаних програм входять наступні психотерапевтичні методики: Раціональна психотерапія (класичний варіант Дюбуа), насамперед, спрямована на розкриття патогенетическої суті конфлікту, що визначає запуск невротичної реакції, на активацію позитивних особливостей особистості, корекцію неадекватних емоційних реакцій і форм поведінки, нормалізацію системи емоційно-вольового реагування, зміну системи відносин. Патогенетична групова психотерапія (Н.К.Ліпгарт, В.С.Підкоритов, В.І.Сухоруков, 1979), спрямована на підвищення здатності адекватно реагувати на проблемні ситуації і приймати конструктивні рішення. З метою активації психотерапевтичного процесу, тобто активної участі хворих у реалізації психотерапевтичної програми,доцільне введення аутогенного тренування (ми використовували модифікацію А.Т.Філатова, 1979). Аутогенне тренування повинно бути спрямоване на розвиток і посилення процесів саморегуляції, самоконтролю і самовладання, на регуляцію порушень у вегетативній нервовій системі, формування компенсаторних механізмів, а також релаксації. Нами розроблено принципи і методи проведення позалікарняної тривалої терапії, необхідної у випадках, що вимагає проведення психокорекції, яка по термінах не укладається в період стаціонарного лікування і не сполучається із рамками умов амбулаторного спостереження. До складу елементів такої психотерапевтичної роботи увійшли прийоми сімейної терапії, консультативні форми роботи, знадобилося і було проведено акцентування і подальше розширення імаготерапії (В.І.Сухоруков, 1984) і активізація арттерапії (М.Е.Бурно, 1982) (як найбільш відповідне для цього контингенту осіб); введення цілого ряду соціальних адаптуючих прийомів (різного роду допомога і взаємодопомога, активізація спілкування, перебудова кола контактів, засвоєння соціальних правил, вимог і критеріїв, зміна ступеня необхідної соціальної активності). Профілактичні заходи у відношенні до осіб молодого віку, що висловлюють суїцидальні думки, повинні бути спрямовані на оволодіння навичками активних форм адаптивної поведінки, самостійне прийняття рішень, відмовлення від недосяжних цілей і примирення з життєво значущими втратами. Проведене катамнестичне дослідження показало високу ефективність пропонованої патогенетично обґрунтованої системи корекції і психопрофілактики суїцидальної поведінки. Так, із 155 обстежених хворих, у 83,8% повторних суїцидальних спроб не відзначалося, 16,2% пройшли повторні курси розробленого нами комплексу психотерапевтичних заходів у зв'язку з додатковими психотравмуючими обставинами, при цьому у даній категорії хворих суїцидальної поведінки не відзначалося, а в клінічній картині домінувала астенічна і тривожно-депресивна симптоматика. Висновки У дисертації наведено теоретичне обґрунтування і нове рішення наукової задачі вивчення клініко-психопатологічних, патопсихологічних та біохімічних особливостей формування і розвитку суїцидальної поведінки у осіб молодого віку, що мають багатофакторну обумовленість, у якій соціальні, психологічні і біологічні фактори представлені в єдиному нерозривному комплексі. Розроблено комплексну систему корекції і профілактики суїцидальної поведінки і показано їх ефективність. Значущими психотравмуючими ситуаціями, що призводять до суїцидальної поведінки у осіб молодого віку, є ситуації втрати (29,2% жінок і 34,3% чоловіків), сварки з близькою людиною (68,3% жінок і 64,5% чоловіків), серйозні фінансові утруднення, майновий крах (59,2% жінок і 64,3% чоловіків), конфлікти сімейних відносин, що характеризуються зіткненням різних ціннісних установок членів родини (протиріччя старшого і молодшого поколінь) (58,3% і 64,2% відповідно). Безсумнівним фактором ризику розвитку аутодеструктивної поведінки є жорстоке відношення до суїцидентів в родині (52,8% і 46,1% відповідно). Для жінок значущими були конфлікти сексуальних взаємин, переживання, пов'язані із нерозділеною любов'ю (46,2% обстежених жінок, у порівнянні з 3,4 % чоловіків). У клінічній картині у осіб молодого віку, що скоїли суїцидальну спробу, виявлено різні варіанти психопатологічної симптоматики, серед яких домінують тривожний (44,2% випадків) і астено-тривожний (38,9%), рідше зустрічаються астенічний (9,7%), і тривожно-тужливий (7,3%) варіанти. Нездоланний особистісний конфлікт, хронічна психотравмуюча ситуація сімейного, побутового плану у сполученні із істероїдними та психопатоподібними властивостями особистості (відповідно до шкал СБОО) у осіб молодого віку сприяє розвитку у них суїцидальної поведінки , при цьому в більшості випадків (67%) провокуючим фактором є алкоголізація. Нейротрансміттерні і нейрогормональні системи, до яких належать системи метаболізму біогенних амінів, їх порушення та дисбаланс, а саме підвищення концентрації серотоніну в крові (2,39(0,24 мкмоль/л), зменшення рівня мелатоніну в плазмі крові (0,71(0,07 мкмоль/л) і зниження швидкості екскреції адреналіну і норадреналіну в нічний (0,39(0,06 і 1,21(0,25 нмоль/годину) і денний періоди (1,66(0,26 і 4,56(0,86 нмоль/годину), створює нейрогормональний фон для розвитку психопатологічних станів, що приводить до суїцидальних намірів і дій. Пацієнти із суїцидальними намірами були нездатні вийти із довгострокової конфліктної ситуації шляхом активного варіанту її рішення, не маючи матеболічного ресурсу для її подолання. Кореляційні взаємозв'язки між суїцидальною поведінкою і психічними змінами в емоційній (r=0,60) і ефекторно-вольовій (r=0,65) сферах свідчать про їх патогенне значення і необхідність урахування цього взаємозв'язку при ранній діагностиці і первинній профілактиці аутоагресивної поведінки осіб молодого віку. Результати катамнестичного дослідження підтверджують ефективність розробленої системи первинної і вторинної профілактики суїцидальної поведінки у осіб молодого віку, яка являє собою комплекс корекційних заходів поетапного динамічного включення групових форм патогенетичної психотерапії, прийомів психічної саморегуляції, аутогенного тренування на тлі логічно обґрунтованої раціональної психотерапії; а також набір психодіагностичних методик, спрямованих на вивчення властивостей особистості, рівня і напрямків конфліктності, ступеня суїцидального ризику, психічних змін у осіб молодого віку. Комплекс психотерапевтичних заходів антиаутодеструктивної терапії повинен бути спрямований, насамперед, на дезактуалізацію психотравмуючих обставин, усунення неадекватного рівня домагань особистості хворого та створення широкої часової перспективи позитивного прогнозу. СПИСОК РОБІТ ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Демина О.О Клинико-психопатологические особенности суицидального поведения при острой реакции на стресс //Українский вісник психоневрології, Том 10, вип. 1 (30), Харьков, 2002. - С.116-117 Демина О.О Роль изменений системы биогенных аминов в патогенезе суицидального поведения при острой реакции на стресс //Медицина сегодня и завтра № 1, Харьков, 2004, С. 22 - 26 Демина О.О Суицидальное поведение при острой реакции на стресс (клинико-психопатологический анализ) // Архив психиатрии. - № 2, 2004. - С. 36-39 Гавенко В.Л, Вітенко І.С., Самардакова Г.О., Дьоміна О.О. та ін. Практикум з медичної психології - Навчальний посібник для студентів медичних ВУЗів III – IV рівнів акредитації, Харків, 2002. – 248 с. (Дьоміною О.О. написано розділ “Психологія суїцидальності”). Гавенко В.Л, Вітенко І.С., Самардакова Г.О., Дьоміна О.О. та ін. Essentials of medical psychology (Основи медичної психології) - Навчальний посібник для студентів медичних ВУЗів III – IV рівнів акредитації, які навчаються англійскою мовою, Харків, 2003 - 188 с. (Дьоміною О.О. написано розділ “Psychology of suicide” (“Психологія суїцида”)). Кожина А.М., Демина О.О., Синайко В.М., Гайчук Л.М. Коррекция и профилактика суицидального поведения у социально дезадаптированных подростков //"Суїцідологія: теорія та практика" (збірник наукових статей) Київ, 1998. С. 64-66 (Особистий внесок Дьоміної О.О. – набір матеріалу, аналіз результатів дослідження). Гавенко В.Л., Самардакова Г.А., Демина О.О, Кожина А. М., Гайчук Л.М Взаимосвязь проявлений конфликтности и степени суицидального риска у делинквентных девочек подростков. //“Проблемы эктремальной психиатрии”: мат. научно-практ.конфер. - Харьков, 2000. - С.157 (Особистий внесок Дьоміної О.О. – набір матеріалу, аналіз результатів дослідження). Демина О.О Анализ суицидального поведения молодых лиц. // “Медицина третього тисячоліття”: Зб.тез конф.молодих вчених ХДМУ, Харків, 2001,С.28 Демина О.О Суицидальные попытки в клинике реактивних состояний у молодых лиц //Актуальні питання неврології, психіатрії та наркології у світлі концепції розвитку охорони здоров’я населення України. (Матеріали пленуму науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів України, присвяченого Року Здоров’я) Тернопіль, 2001. - С.39-41. Демина О.О. Роль семейной дезадаптации в формировании аутодеструктивного поведения // Медицина третього тисячоліття. Збірник тез конфренції молодих вчених ХДМУ, Харків, 2002 С.165. Демина О.О. Клинико-биохимическое исследование суицидального поведения у лиц молодого возраста//“Медицина третього тисячоліття”:Зб. тез міжвуз.конф.молодих вчених Харків, 2003. - С. 169–170. Демина О.О Оптимизация системы коррекции и профилактики суицидального поведения лиц молодого возраста //Тези доповідей III Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і соціальні проблеми суспільства: медицина, фармація біотехнологія” Харків, 2003. - С. 67. Демина О.О. Клинико-психопатологический анализ суицидального поведения подростков //“Невротичні розлади у дітей та підлітків: патогенез, клініка, реабілітація” Матеріали наукового симпозіуму Харків, 2003 С. 39-40 Демина О.О Соціально-психологічни закономірності формування суїцидальної поведінки у осіб молодого віку //“Актуальні питання розвитку сучасної психіатрії в дослідженнях молодих вчених”: Мат.конфер. молодих вчених. - Харків, 2003. - С. 25-26. Демина О.О. Аутодеструктивное поведение как проявление острой реакции на стресс у лиц молодого возраста. //Тези Всеукраїнської наукової конференції аспірантів та клінічних ординаторів “Стрес, шок, термінальні стани”. - Донецьк, 2003. - С.22. Демина О.О Психосоціальні аспекти формування аутоагресивної поведінки молодих осіб // Тези 58 науково-практичної конференції молодих вчених Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця з міжнародною участю “Актуальні проблеми сучасної медицини”. – К., 2003. - С. 115. Демина О.О Непсихотические психические расстройства у лиц молодого возраста, совершивших суицидальную попытку // “Медицина третього тисячоліття” Збірник тез міжвузівської конференції молодих вчених. - Харків, 2004. - С.158 АННОТАЦИЯ Демина О.О. Суицидальное поведение при острой реакции на стресс у лиц молодого возраста (клиника, особенности формирования, методы коррекции и профилактики) – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.16 - психиатрия. Харьковская медицинская академия последипломного образования. Харьков, 2004 В работе с целью разработки патогенетически обоснованной системы коррекции и психопрофилактики суицидального поведения лиц молодого возраста проведено комплексное обследование 155 лиц в возрасте 18 – 35 лет обоего пола (58 мужчин и 97 женщин), совершивших суицидальную попытку и находящихся на обследовании и лечении с диагнозом F43.0 - острая реакция на стресс. Установлена причинно следственная взаимосвязь биологических, социально-психологических и клинико-психопатологических факторов определяющих формирование суицидального поведения при острой реакции на стресс. Систематизированы патогенетически значимые психотравмирующие ситуации приводящие к развитию суицидального поведения в рамках острой реакции на стресс у лиц молодого возраста: ситуации кратковременные, но резко затрагивающие личность в силу индивидуальной значимости травмирующих воздействий (ситуации утраты, нарушение жизненных целей и планов, ситуации внезапного травмирующего воздействия, затрагивающие особо ранимые стороны личности); ситуации сильных, продолжительно существующих травмирующих воздействий (конфликты в сфере общественных отношений, конфликты семейных отношений, жестокое обращение с суицидентами в семье, конфликты сексуальных взаимоотношений); ситуации слабых, но продолжительно действующих травмирующих воздействий (длительного психического напряжения, повышенной ответственности, неудовлетворенных стремлений). Выделены истинный, аффективный и демонстративно – шантажный варианты суицидального поведения в рамках острой реакции на стресс. Описаны следующие особенности психических расстройств у обследованных больных: подавленность настроения и аффект тоски, астенический симптомокомплекс, внутренне напряжение с невозможностью расслабиться, немотивированное беспокойство, тревога, склонность к бурным аффективным реакциям со слезами, часто переходящими в рыдания, различного рода страхи и навязчивые воспоминания стрессовой ситуации, потеря интереса к прежним занятиям, идеи самообвинения и самоуничижения, транзиторные снижения памяти. Выделены тревожный, астено-тревожный, астенический и тревожно-тоскливый варианты психопатологической симптоматики. Показано, что у пациентов с суицидальным поведением наблюдается повышение концентрации серотонина в крови, уменьшение уровня мелатонина в плазме крови и снижение скорости экскреции адреналина и норадреналина в ночной и дневной периоды. Выявлены тесные корреляционные связи между изменениями в эмоциональной и эффекторно-волевой сферах и патогенетически значимыми психотравмирующими ситуациями, среди которых наиболее существенными являются взаимосвязи между изменениями в эмоциональной сфере и такими факторами, как “частые ссоры с супругом”, “жестокое обращение”, “конфликт поколений”, а также изменения в эффекторно-волевой сфере и такими факторами как “ситуация утраты”, “ссоры с близким другом”, “конфликт поколений”, “жестокое обращение”, “серьезные финансовые трудности”. Разработаны новые подходы к индивидуальным патогенетически обоснованным программам коррекции, первичной и вторичной профилактики. Ключевые слова: острая реакция на стресс, суицидальное поведение, биохимический аспект, лица молодого возраста, непсихотические психические расстройства АННОТАЦИЯ Дьоміна О.О. Суїцидальна поведінка при гострій реакції на стрес у осіб молодого віку (клініка, особливості формування, методи корекції та профілактики) – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.01.16 – психіатрія. Харківська медична акдемія післядипломного навчання. Харків, 2004 У роботі з метою розробки патогенетично обґрунтованої системи корекції та психопрофілактики суїцидальної поведінки осіб молодого віку проведено комплексне обстеження 155 сіб у віці 18–35 років обох статей, які скоїли суїцидальну спробу та знаходились на обстеженні та лікуванні з діагнозом F43.0 - гостра реакція на стрес. Встановлено причинно-наслідковий взаємозв'язок біологічних, соціально-психологічних та клініко-психопатологічних факторів, що визначають формування суїцидальної поведінки при гострій реакції на стрес. Систематизовані патогенетично значущі психотравмуючі обставини. Виділено тривожний, астено-тривожний, астенічний та тривожно-тужливий варіанти психопатологічної симптоматики. Показано, що у пацієнтів із суїцидальною поведінкою спостерігається в крові підвищення концентрації серотоніну, зниження рівня мелатоніну та швидкості екскреції адреналіну та норадреналіну в нічний та денний періоди. Розроблено нові підходи до індивідуальних патогенетично обґрунтованих програм корекції, первинної та вторинної профілактики. Ключові слова: гостра реакція на стрес, суїцидальна поведінка, біохімічний аспект, особи молодого віку, непсихотичні психічні розлади SUMMARY Demina O.O. Suicide behaviors in acute reaction to stress in young people (сlinics, features of forming, methods of сorrection and prophylaxis) .- Manuscript Thesis for dissertation for degree of candidate of medical sciences on the speciality – 14.01.16 – psychiatry. Kharkiv medical academy of postgraduate education. Kharkiv – 2004. With the purpose of the development of the pathogenically proved system for suicide behavior’s correction and prophylaxis complex investigation of 155 persons of the young age which had made suicide attempt and after that have been treated with diagnosis F43.0 - acute reaction to stress is carried out. Causation of biological, social - psychological and clinical-psychopathological factors in forming of suicide behavior at acute reaction to stress is determined. Pathogenically significant psychotrauma circumstances are systematized. Astheno-anxiety, asthenical, and anxity - melancholy variants of psychopathological semiology are allocated. It is shown, that increasing of seratonin concentration and decreasing of melatonin level in blood, decreasing of adrenaline and noradrenaline speed excretion at patients with suicide behavior are observed. New approaches to the individual pathogenically proved programs of correction, initial and secondary prophylaxis are developed. Key words: acute reaction to stress, suicide behavior, biochemical aspect, the youth, nonpsychotic mental disorders Підписано до друку 24.06.2004. Формат 60х90/16. Папір друкар. Ризографія. Умовн. друк. арк. 0,9. Тираж 100 екз. Замовлення № 1777 НУЦІО “КримАрт” PAGE 6 PAGE 7 PAGE 20

Похожие записи