КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ТИТАРЕНКО Олексій Русланович

УДК 21:001-23/28

Соціальне християнське вчення в контексті релігійного модернізму

09.00.11 – релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

КИЇВ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник — доктор філософських наук, професор

КОНОТОП Людмила Григорівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри релігієзнавства.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

ЯРОЦЬКИЙ Петро Лаврентійович,

Інститут філософії імені Г.С.Сковороди

НАН України, відділ проблем

релігійних процесів в Україні,

провідний науковий співробітник;

кандидат філософських наук

Любчик Володимир Піменович,

Державний комітет України

у справах релігій,

начальник управління релігієзнавчої

та аналітичної роботи.

Провідна установа — Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова, кафедра

культурології, Міністерство науки

і освіти України, м.Київ.

Захист відбудеться “26” квітня 2004 р. о 14 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 Київського національного
університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Україна, м. Київ,
вул.Володимирська, 60, ауд. 327.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного
університету імені Тараса Шевченка (01033, м.Київ, вул.Володимирська,
58).

Автореферат розісланий “25” березня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О.Шашкова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В основі християнського світогляду
знаходиться вчення про людину — антропологічна доктрина, зміни в якій
відображають соціально-культурні трансформації епохи. Одним з найбільш
значущих інструментів формування конфесійної самосвідомості є соціальна
доктрина церкви, яка відображує трансформації конфесійних уявлень про
місце і роль християнина в світі відповідно до „виклику часу”. Це
обумовлює потребу вивчення соціальних доктрин християнських церков для
аналізу процесів формування християнського світогляду, оскільки
соціальна концепція у сучасному християнстві є для християн усіх
конфесій головним засобом формування змін християнського уявлення про
людину у свідомості віруючих.

Соціальна доктрина — найбільш динамічна частина християнського
богословського корпусу. Саме в ній відображаються модерністські ідеї, що
торкаються „горизонтального” богослов’я, соціально-політичних,
морально-етичних поглядів та поведінки сучасного християнина. Оскільки
соціальна концепція об’єктивно виражає найбільш істотні процеси, які
відбуваються в релігійно-церковному комплексі християнства, то її
вивчення є необхідною складовою філософсько-релігієзнавчого дослідження
християнського релігійного модернізму.

В складну для християнства сучасну епоху модернізація змісту соціальних
доктрин християнських церков відбувається більш швидко. Оскільки на
відміну від суто богословських праць, соціальні концепції церков є
однією із розповсюджених позицій богословської думки, вони динамічно
пристосовуються до рівня віруючих, їх соціальних потреб та вимог. Аналіз
соціальних концепцій християнських церков в контексті християнського
модернізму ми вважаємо необхідною складовою сучасних досліджень
світоглядних трансформацій, які відбуваються в сучасному християнстві.
Оскільки завданням соціальної доктрини є надання як теоретичного, так і
практичного знання того, яким чином істини віровчення повинні бути
реалізовані в житті кожного віруючого, то актуальним постає аналіз саме
тих моральних і соціальних ідеалів, втілення яких соціальна доктрина
пропонує своїй пастві як нормативну програму, тому що така програма
відображує сучасний конфесійний антропологічний ідеал.

Дослідження сучасних соціальних доктрин християнства дозволяє
досліджувати прийоми та методи „прикладної християнської антропології”,
„практичного богослов’я”. Аналіз змін тематики і форм побудови
конфесійних соціальних концепцій дозволяє фіксувати зміни в системі
ціннісних уявлень християнства як складову процесу трансформації
суб’єктивності сучасної людини в цілому, що додає темі дослідження
філософсько-антропологічної актуальності.

Соціальна доктрина виконує функцію поєднуючої ланки поміж двома рівнями
релігійної свідомості — повсякденним та теоретичним (богословським), є
найефективнішим засобом впливу на великі маси віруючих, одним з
найавторитетніших джерел релігійної інформації. Актуальним постає в
такому аспекті дослідження змісту соціальних доктрин, які є одним із
основних каналів релігійної комунікації.

Головною метою, яку формулюють творці соціальних концепцій християнських
Церков є єванґелізація (реєвангелізація) сучасного суспільства. Цей
процес ми спостерігаємо в сучасній Україні. Його складність вимагає
незаангажованого релігієзнавчого осмислення, що надає можливості для
аналізу головних тенденцій модернізації християнських церков в Україні
як наслідку трансформацій конфесійного богослов’я на початку нового
тисячоліття. Це допоможе уникнути можливих міжрелігійних та
міжконфесійних конфліктів. Тому дослідження набуває не тільки
науково-теоретичної, але й соціально-практичної значущості.

Компаративний аналіз соціальних доктрин провідних християнських конфесій
в Україні потребує поглибленого наукового дослідження в контексті
релігійного модернізму. Цей фактор обумовив актуальність теми
дослідження у вітчизняній релігієзнавчій науці й особисту зацікавленість
автора в розгляді цієї теми.

Академічний рівень вивчення релігійного феномену соціального
християнського вчення та державно-церковних відносин, їх філософські
інтерпретації (метафізична, онтологічна, епістемологічна,
праксеологічна, антропологічна), історичні та соціокультурні тенденції у
сучасному світі християнства, теоретичні й методологічні проблеми
морально-етичного чинника як регулятора духовного й
суспільно-політичного процесів, зокрема, — знаходимо у працях
Т.Аболіної, М.Бабія, І.Богачевської, В.Бондаренка, С.Головащенка,
Т.Горбаченко, В.Губерського, В.Єленського, М.Заковича, А.Колодного,
Л.Конотоп, В.Лубського, В.Любчика, І.Мозгового, П.Сауха, Л.Филипович,
П.Яроцького, В.Ярошовця.

Дослідження соціальної, політичної та ідеологічної ролі католицизму
50-90-х pp. XX ст. викладено в матеріалах праць радянських дослідників —
Л.Великовича, М.Короткова, І.Ковальського, М.Мчедлова, В.Нюнку,
Ф.Овсієнка. Модернізаційні процеси в сучасному християнстві аналізуються
в останніх розробках вітчизняних науковців: Д.Кірюхіна, М.Кирюшка,
О.Недавньої, Н.Стоколос. В працях П.Яроцького знаходимо ґрунтовний
аналіз джерел становлення та етапів еволюції соціального вчення
Католицької церкви, зокрема методологічні напрямки, принципи
історіософського, філософського і релігієзнавчого аналізу даної
проблеми. Взаємовплив суспільних відносин і суспільної свідомості із
соціальними християнськими концепціями розглядався в дисертаційних
дослідженнях С.Ладивірової та В.Сергійко.

Серед католицьких авторів-дослідників відзначимо дослідника історії
становлення католицького вчення Ю.Майка, в працях Й.Хьофнера знаходимо
аналіз основних біблійних засад соціального вчення католицизму. Ця
проблематика є стрижневою в працях Л.Падовезе, А.Бадджо, С.Бернала,
А.Кравчука та інших.

Праці з проблем православного модернізму Ю.Заєва, Ю.Калініна,
М.Копаниці, М.Красникова, М.Новикова, В.Танчера, Л.Шапошнікова та ін.,
містять критичний аналіз соціально-політичних і морально-етичних доктрин
православ’я. Що стосується соціальної концепції Православної церкви,
українська релігієзнавча наука тільки розпочинає її аналіз.
Досліджується ця проблема у вітчизняній науці, зокрема, в працях
О.Сагана. Державно-церковні відносини в Україні в контексті парадигм
соціокультурної ідентичності досліджуються П.Саухом. Російські
публікації стосовно сучасного соціального вчення ще мають бути
відрефлексованими.

Здійснюються дослідження соціальних концепцій пізніх протестантських
церков та практики „соціального служіння” сучасних неопротестантів
(неохристиян) такими авторами як Н.Дудар, В.Єленський, М.Закович,
В.Любащенко, А.Московчук, П.Павленко, Ю.Решетніков, О.Спис, В.Титаренко,
Л.Филипович, В.Франчук, П.Яроцький. Але відкритим залишається питання
про можливість застосування поняття модернізм до пізніх протестантських
і неохристиянських (зокрема харизматичних) церков, оскільки вони самі є
безпосереднім проявом релігійного модернізму.

Зв’язок роботи з науковими проблемами, планами, темами. Дослідження
виконано в межах теми „Філософська та політологічна освіта в Україні на
перетині тисячоліть” (номер державної реєстрації – 01БФ041-01),
філософського факультету Київського національного університету імені
Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є релігієзнавчий аналіз
соціальних концепцій головних християнських конфесій, представлених в
Україні – православ’я, католицизму та протестантизму в контексті
релігійного модернізму.

Мета дисертації конкретизується в наступних дослідницьких завданнях:

обґрунтувати релігієзнавчу дефініцію парадиґмального поняття „релігійний
модернізм” у його застосуванні до соціальної активності більшості
християнських конфесій і проаналізувати методологічні можливості
застосування цього концепту при розгляді соціальних доктрин сучасного
християнства;

дослідити систему антропологічних та соціальних поглядів християнського
богослов’я як загальної змістовної основи православної, католицької й
протестантської соціальних концепцій;

визначити та проаналізувати шляхом порівняння головні напрямки
трансформації та модернізації конфесійних соціальних доктрин як
відповіді сучасного християнства на „виклик часу”;

виявити відмінності типу і рівня соціальної інтеграції християнських
конфесій та ступінь суспільної адаптації їх доктринальних засад до
реалій сьогодення;

дослідити механізми впливу соціальних доктрин християнських конфесій
України на релігійно-політичну ситуацію в країні та розбудову
української демократичної держави.

Об’єктом дисертаційного дослідження є соціальні вчення трьох основних
християнських конфесій сучасної України – православ’я, католицизму та
протестантизму.

Предметом дослідження є модернізація „християнського способу життя” в
його богословсько-євангелізаційному, суспільно-економічному,
суспільно-політичному, духовно-культурному, суспільно-моральнісному
аспектах в тому вигляді, як його проголошують конфесійні соціальні
доктрини в сучасному світі.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження має міждисциплінарний
характер і розроблялося на стику філософських і богословських наук:
філософської антропології та соціології і релігієзнавства — з одного
боку, та конфесійної антропології, еклезіології, „практичного
богослов’я” з іншого.

Комплексний характер дослідження обумовив звернення до загальних і
конкретно-наукових методів релігієзнавчого дослідження, а саме: до
філософського аналізу у виокремленні концептуальних положень
християнського релігійного модернізму та структурно-функціонального
аналізу при дослідженні принципів побудови християнських соціальних
доктрин. Метод синтезу використаний при виокремленні загальних напрямків
модернізації соціальних концепцій християнства, метод індивідуалізації –
при виокремленні конфесійних інваріантів соціальної адаптації
конфесійних доктрин, історичний – для аналізу розвитку
загальнохристиянських і конфесійних соціальних концепцій. Прийом
узагальнення застосований для аналізу модернізації „християнського
способу життя” в сучасному світі. Автор прагнув дотримуватися принципів
об’єктивності, дескриптивно-історичного раціонального осмислення
релігійних феноменів, позаконфесійністі, що є традиційними
дослідницькими принципами вітчизняної релігієзнавчої школи.

Наукова новизна одержаних результатів.

Здійснення автором філософсько-релігієзнавчого аналізу соціальних
доктрин ведучих християнських конфесій в контексті релігійного
модернізму надало можливість сформулювати наступні теоретичні положення,
які мають наукову новизну і виносяться на захист:

аргументовано використання для аналізу соціальних концепцій
християнських церков в їх сучасному стані комплексного методу, який
інтегрує дві соціально-філософські парадигми: модерністську і
постмодерністську, що репрезентуються в релігійній сфері двома генетично
пов’язаними парадигмальними поняттями — релігійним модернізмом і
релігійним постмодернізмом;

обґрунтовано, що релігійний модернізм в цілому має на увазі взаємодію
між релігією як духовно-соціальною підсистемою та суспільною системою,
що модернізується. Він представлений двома протилежними позиціями, які
можуть бути репрезентовані християнською конфесією у відношенні до
соціальної модернізації: промодерністською („аджорнаменто”,
„обновленство” та ін.) і контрмодерністською (традиціоналізм,
консерватизм, фундаменталізм);

визначено, що крайньою формою релігійного модернізму, яка репрезентує
реакцію на кризові явища сучасного християнства, можна вважати
релігійний постмодернізм. Він конституює деконструкцію християнства як
духовно-соціальної підсистеми суспільства, а також його інтегруючих
соціальних функцій;

доведено, що загальною змістовною основою соціального вчення головних
християнських конфесій є теологічно обґрунтоване на засадах біблійної
антропологічної концепції християнське бачення комплексу соціальних
проблем, що вважаються християнськими церквами найважливішими для
сучасного суспільства;

аналіз головних напрямків трансформації та модернізації конфесійних
соціальних доктрин дозволяє зробити висновок, що найвищій рівень
соціальної інтеграції демонструє Католицька Церква, доктринальні засади
якої послідовно богословськи обґрунтовані і є найбільш
суспільно-адаптованими внаслідок поступового провадження політики
„аджорнаменто”, яка надала можливість створення своєрідного
„теологічного алгоритму” постійної модернізації соціального вчення
Церкви відповідно до „викликів часу”;

встановлено, що розроблена православна соціальна концепція демонструє
компроміс між промодерністськими „оновленськими” тенденціями і
контрмодерністськими традиціоналістсько-консервативними настроями в
сучасному православ’ї. Цей компроміс віддзеркалює суспільно-політичні
умови існування сучасного православ’я;

релігієзнавчий аналіз протестантських розробок соціального вчення дає
підстави вважати їх проявом постмодерністських тенденцій в ставленні до
суспільної діяльності. Протестантські соціальні рефлексії відображають
різноманіття протестантських деномінацій, яке призводить до відсутності
принципової можливості виділення загально-протестантської теоретичної
рефлексії суспільної діяльності, не зважаючи на наявність розвинутої
„суспільно-євангелізаційної практики” в більшості протестантських
церков;

аналіз соціальних доктрин християнських конфесій, які адаптували своє
соціальне вчення до реалій сучасної України, показує стрімкі процеси
інтеграції церков до суспільно-політичного життя країни, та їх прагнення
зсередини впливати на релігійно-політичну ситуацію в Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертації
визначається можливостями філософсько-релігієзнавчого аналізу процесів
модернізації християнських конфесій відповідно до суспільних змін, які
відкриваються завдяки використанню автором нових підходів до рішення
поставлених наукових завдань, заснованих на аналізі соціальних концепцій
християнських церков в контексті релігійного модернізму. Окреслено
основні напрямки трансформації християнського соціального вчення.

Новий комплексний метод осмислення сучасного релігійного модернізму дає
можливість проводити аналіз напрямків трансформації соціальних концепцій
християнських Церков, що розширює теоретичну і методологічну базу не
тільки філософсько-релігієзнавчого, але й соціологічного і
порівняльно-історичного аналізу християнського соціального вчення.

Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані при читанні
лекцій з курсів філософії релігії, соціології і історії релігії,
філософської антропології, релігієзнавства, спецкурсів з християнського
соціального вчення та еклезіології, а також політології та
культурології.

Зв’язок проблем релігійного модернізму із доктринами та соціальною
практикою християнських конфесій у сучасній Україні, процесами їх
інтеграції в усі сфери суспільного життя країни, із проблемами
національної духовності, робить дисертацію актуальною для широкого кола
фахівців, які займаються соціокультурними проблемами українознавства.
Результати дослідження можуть бути використані в контексті уточнення
державної концепції соціально-етичних компонентів розвитку
громадянського суспільства, мас-медіа, при висвітленні проблем,
пов’язаних із соціальною політикою християнських церков на території
України.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою
автора. Висновки, положення наукової новизни одержані автором
самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були
висвітлені автором у виступах на таких міжнародних наукових конференціях
та колоквіумах – „Християнство і проблеми сучасності” (Київ, 2000),
„Християнство в епоху модерну і постмодерну” (Київ, 2002) „Дні науки –
2003” (Київ, 2003), „Соціальні та духовно-культурні виміри релігійних
процесів в Україні” (Чернівці, 2003), „Релігія і церква в Україні: уроки
минулого і проблеми сьогодення” (Київ, 2003), „Соціальна діяльність
церков в сучасній Україні” (Київ, 2003).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані в п’яти статтях
у фахових наукових виданнях та тезах наукової конференції.

Структура дисертації. Мета і характер дослідження зумовили послідовність
і логіку викладу матеріалу. Дисертація складається із вступу, п’яти
розділів та висновків, викладених на 185 сторінках. Список використаної
літератури містить 238 найменування на 15 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі визначається вибір теми дисертації, її актуальність.
Формулюється мета і завдання, наукова новизна дослідження, які
виносяться на захист, визначається науково-теоретична і практична
значимість дослідження.

У першому розділі „Аналітичний огляд методологічної та джерельної бази
дослідження” автором визначено джерельну базу дослідження; розглянуто
основні напрямки дослідження соціальних концепцій католицизму,
православ’я та протестантизму світськими та конфесійними фахівцями;
обґрунтовано релігієзнавчу дефініцію понять „соціальна доктрина”,
„соціальне вчення”, „соціальна концепція”, „релігійний модернізм”,
„християнський модернізм” та „християнський постмодернізм”, які
складають термінологічну базу дисертаційного дослідження; визначено й
обґрунтовано основні методологічні принципи та методи дослідження
соціальних концепцій християнських церков в контексті християнського
модернізму, які й складають методологічну базу дисертації.

В цьому розділі автор дисертації обґрунтовує доцільність структурування
джерельної бази дослідження наступним чином:

Тексти енциклік римських пап, декретів, апостольських послань,
конституцій, булл, адортацій, а також інструкцій ватиканських
конгрегації і рішень Соборів з соціальних питань; матеріали „Основ
социальной концепции Русской Православной Церкви”, соціальні концепції
УПЦ КП („Доповідь Святішого Патріарха Київського і всія Русі-України
Філарета” на Помісному Соборі 9-10 січня 2001 року), соціальні доктрини
адвентистів сьомого дня України та Росії (Основи соціального вчення
церкви Християн-Адвентистів Сьомого Дня в Росії, 2003), соціальна
концепція українських Греко-католиків (Декрет III сесії Патріаршого
(Всецерковного) Собору Української греко-католицької Церкви, 2002).

Конфесійні дослідження проблем соціальної діяльності християнських
церков, виступи богословів та церковних діячів вище означених конфесій.

Праці релігійних філософів XX ст. з проблеми церковно-суспільних
відносин, з питань філософської та християнської антропології і
християнського модернізму.

Наукові доробки вітчизняних та зарубіжних фахівців з академічного
релігієзнавства, філософської антропології, соціології, історії тощо.

Автор розглядає ті зміни в релігійній парадигмі, які відображають
об’єктивні зміни в соціально-економічному, політичному, культурному та
ідеологічному житті сучасного суспільства, які обумовлюють секуляризацію
масової свідомості. Індиферентність і атеїзм не є надбанням виключно
філософського розуму. Релігійність стає справою індивідуального і
довільного вибору.

В умовах зміни парадигм людського мислення, масової секуляризації
суспільної свідомості, науково-технічної та інформаційної революції,
соціальних і екологічних катаклізмів сучасне християнство змушене
відповідати на „виклик часу”, шукати і пропонувати людині такі духовні
засади її життя, які допоможуть їй „знайти себе” перед обличчям стрімко
змінюваного світу.

У будь-якому сучасному християнському релігійному співтоваристві
виокремлюються три напрямки, які розрізняються по тому, як їх
прихильники відносяться до проблем ставлення до релігійної традиції,
реагують на пропозиції про релігійні нововведення. З огляду на це автор
аналізує такі релігієзнавчі категорії — традиціоналізм, фундаменталізм і
модернізм (обновленство).

Автором вирішується дослідницьке завдання — обґрунтувати релігієзнавчу
дефініцію поняття „модернізм” у його застосуванні до соціальної
активності більшості християнських конфесій і розкрити методологічні
можливості застосування даного концепту при аналізі соціальних доктрин
сучасного християнства. Оскільки поняття „модернізм” у його застосуванні
до релігії вкрай неоднозначне, в дослідженні проведено
системно-порівняльний аналіз розуміння цього терміну. У цьому зв’язку
виникає необхідність дефініції поняття „соціальний постмодернізм”,
визначити зміст якого однозначно достатньо складно.

Деякі автори прагнуть відшукати спільне в постмодернізмі та релігії.
Наприклад, Т.Горичева виявляє в постмодерністській незрозумілості і
неосудності наближення до „глаголінь православної святості” юродивих і
старців, а також припускає, що філософія літургії могла би бути вписана
до постмодерністського контексту. Можливо, що подібного роду паралелі
поміж постмодернізмом і окремими релігійними аспектами мають право на
існування, але відволікають від розуміння дійсного співвідношення
постмодернізму і релігії.

Наш підхід до сутності релігійного постмодернізму відрізняється і
ґрунтується на двох засадах: по-перше, релігійний постмодернізм — це
соціологічне поняття; по-друге, ми виходимо з „класичної” інтерпретації
постмодернізму. Таку точку зору, зокрема, обґрунтовує О.Ваторопін.

Дослідженню антропологічної і соціальної моделі християнства як її
наслідку, присвячений другий розділ дисертації „Християнська
антропологія як джерело богословського обґрунтування соціального
вчення”, в якому проводиться аналіз біблійного вчення про людину, як
грунту християнських антропологічних уявлень. Розкриваються ключові
позиції, загальні для християнської антропології, зокрема: сотворення
людини, в якій образ Божий проявлюється у всій його досконалості;
гріхопадіння, що постало причиною втрати цього образу; спасіння, яке
розуміється як повернення до первісного образу або знаходження його
знову; свобода волі людини і пов’язані з нею релігійно-філософські
доктрини теодицеї й антроподицеї. Проаналізовано трансформації біблійних
антропологічних принципів у християнському богослов’ї; виявлено
конфесіональні розходження антропологічних поглядів католицтва,
православ’я і протестантизму.

Християнські конфесіональні погляди на людину мають загальну підставу —
біблійну історію. Це надає підстави говорити про існування християнської
антропологічної концепції в цілому. Але кожна конфесія на основі власної
інтерпретації цієї історії створила оригінальний варіант християнської
антропології, актуалізуючи саме ті етапи біблійного шляху людини, які
найповніше виявляють специфіку її розуміння християнства. Кожна конфесія
бачить свої шляхи повернення людині втраченого в результаті гріхопадіння
„образу і подоби Божої”, пропонує свої рецепти лікування вад сучасного
суспільства, свої правила поведінки в боротьбі за Спасіння. Тому при
аналізі конкретних християнських соціальних вчень автором враховано
конфесійні особливості антропологічних доктрин, оскільки змістовною
основою соціального вчення є саме конфесійна інтерпретація
християнського вчення про людину. Базові положення цього вчення незмінні
для всіх християнських конфесій, але це не означає, що конфесійні
антропологічні уявлення про людину не зазнають соціально-історичних
трансформацій. Вони відбиваються в соціальних доктринах християнських
Церков.

Автором розглянуто християнське бачення комплексу соціальних проблем,
які вважаються християнськими церквами найважливішими в сучасному
суспільстві. Це бачення ґрунтується на спільній для християнських
конфесій теологічній базі — біблійному антропологічному вченні. Спільні
для всіх християнських церков соціальні завдання, загальні проблеми і
„виклик часу” рівно унапрямлені до будь-якої християнської громади. Саме
ці моменти визначають сьогодні і будуть визначати в найближчому
майбутньому змістовну основу соціального вчення.

В третьому розділі дисертаційного дослідження „Соціальна доктрина
католицизму: політика „аджорнаменто” в дії” відтворено вузлові моменти
системи соціального вчення католицизму; виявлено внутріцерковні
богословські та зовнішні соціокультурні чинники, що обумовили
необхідність модернізації католицизму — „аджорнаменто”; проаналізовано
магістральні напрямки та механізми впровадження політики „аджорнаменто”
в сфері суспільної діяльності Католицької Церкви; розглянуто особливості
суспільної діяльності УГКЦ в контексті її модернізації в умовах
національного відродження.

Z

?

I

A ae 0

B

h

*

X

Z

I

L z 3/4 A 0

n

3/4

o

TH

є РКЦ успішно провадити євангелізаційну діяльність в найбільш віддалених
куточках світу, пристосовуватися до найекзотичнішого етноконфесійного
середовища.

В розділі, на прикладі діяльності РКЦ в Україні, розглянуто процес
інкультурації „в дії”. Виокремлено специфічні риси цього процесу, які
характеризують роботу з віруючими в РКЦ та УГКЦ.

На цих засадах будується ставлення РКЦ до УГКЦ, яка намагається
застосовувати основні принципи соціального вчення католицизму в умовах
сучасного українського суспільства. Причому РКЦ толерантно ставиться до
теологічної специфіки УГКЦ, як Церкви, що історично сформувалася на межі
Західного та Східного християнства. УГКЦ усвідомлює необхідність потреби
модернізації як внутрішньоцерковної структури, так і концептуальних
підходів до власної суспільної діяльності в суспільстві „перехідного
типу”. Аналіз останніх документів УГКЦ свідчить про наявність певних
зрушень на цьому досить складаному шляху.

Четвертий розділ дисертації „Соціальні концепції православ’я:
промодерністські та контрмодерністські тенденції” присвячений аналізу
процесу виникнення соціальних позицій православ’я; виявленню ідей
„обновленських” та „консерваторських” кіл всередині РПЦ; розгляду „Основ
соціальної концепції РПЦ” в контексті православного модернізму;
з’ясуванню грунтовних принципів соціальної доктрини УПЦ КП як виразника
соціальних поглядів православ’я в сучасній Україні. В якості
православного соціального вчення розглянуто в основному соціальні
позиції Російської Православної Церкви (РПЦ). Оскільки священноначаліє
РПЦ прагне до доведення суверенності своєї канонічної території, в межах
всієї колишньої території СРСР, то ця соціальна концепція застосовується
і в Українській Православній Церкві Московського патріархату (УПЦ (МП)).
Такий дослідницький підхід зумовлено й тим, що більшість православних в
Україні й сьогодні є парафіянами цієї Церкви.

Соціальні погляди Української Православної Церкви Київського Патріархату
(УПЦ (КП)), на жаль, не відрізняються самобутністю підходів до вирішення
нагальних соціальних проблем. Посилаючись на „Доповідь Святішого
Патріарха Київського і всія Русі-України Філарета” на Помісному Соборі
9-10 січня 2001 року, спостерігаємо намагання сформулювати деякі
положення соціальної доктрини УПЦ (КП). Зрештою, УПЦ (КП), як заявляє її
Предстоятель патріарх Філарет, підтримує головні положення „Основ
соціальної концепції РПЦ”. В тих питаннях, де розходження між позиціями
цих напрямків православ’я в Україні дійсно існують, вони докладно
проаналізовані в розділі.

Проблематика соціального вчення має найбільше входження до проблеми
відношення церкви до світу. Вирішення цього питання обумовлено в кожній
християнській традиції досвідом церковно-державних відносин. Православна
церква, з одного боку, подібно до католицької завжди залишалася міцною
інституцією. Але як національна церква вона завжди існувала в
безпосередній залежності від світської влади. Таким чином, її
інституціональний вплив був великим, але можливість вільної політики —
обмеженою, що підривало авторитет церкви як соціальної інституції. З
іншого боку, православ’я, як і протестантизм, спираючись на чіткий
розподіл духовних і соціальних „речей” і, концентруючись на духовних,
має великі можливості впливу на окремого індивіда в соціально-моральному
вимірі. Але й тут державна залежність перешкоджала тому, щоб мати
власну, відмінну від державної, ідейну концепцію. Власна сфера
соціального православ’я зберігалася там, де воно було більш наближеним
до обряду і віддаленим від політики — у буттєвості. Таким чином, „якщо
католицизм здійснює свій соціальний вплив завдяки владі, протестантизм —
за допомогою етики, то православ’я черпає свою силу в традиції,
характері влаштування побуту”.

В цьому розділі проаналізовано „першу хвилю” спроб модернізації та
оновлення церковних поглядів, яка охопила РПЦ (1905-1907 pp.). Наслідком
реформаторсько-оновлюючих пошуків межі ХІХ-ХХ ст. була поява
„християнсько-соціалістичних” і близьких до них за характером братерств,
союзів та інших об’єднань. Ідеї позацерковної лінії реформаторства
здійснили вплив на сучасні модернізаційні процеси в православному
богослов’ї. Синтез традиційного православного вчення і етичних поглядів,
на думку В.Розанова, Д.Мережковського, С.Булгакова, Н.Бердяєва,
П.Струве, повинна була надати російському суспільству дійову
альтернативу теорії марксизму. Однак релігійно-філософські течії цього
часу не здійснили якогось суттєвого впливу на процеси, які відбувалися
всередині Православної Церкви, також як не виправдалися сподівання щодо
воцерковлення російської громадськості.

Наступний підйом модернізаторських настроїв у РПЦ, проаналізований в
дисертації мав місце в першій половині 1960-х. Тоді під впливом духу
„відлиги”, розпочинається оновлення тлумачень, йдеться про
„богословський розвиток”. Архієрейський собор 1961 р. порушив традицію
панування духівництва в приході, передав парафіяльну
адміністративно-господарську діяльність мирянам (парафіяльній раді).

Сучасна суспільна ситуація також актуалізувала обновленський плин у РПЦ.
В розділі проаналізовано пропозиції щодо модернізації таких сфер
православного життя, як: літургійної, догматичної, еклезіологічної,
канонічної, а також сфери парафіяльного життя.

Серед сучасних прихильників оновлення (на відміну від початку XX ст.) не
з’явилося мислителів, які розробляли б певні оригінальні соціальні
погляди, що відрізнялися б більш глибинним богословським тлумаченням
суспільних питань. Однак політично вони тяжіють до
ліберально-демократичного табору. Своїх опонентів модернізатори
звинувачують у правих, антидемократичних поглядах.

Сучасні модерністи, безперечно, відбивають конкретні прагнення певної
частини православних віруючих, в першу чергу, з числа „вестернізованої”
інтелігенції великих міст, що незадоволена „архаїчністю” православ’я,
наполягає на толерантності до неправославних, позитивно ставиться до
екуменізму й інтелігенції, знаходиться під впливом певних успіхів і
„мобільності” протестантизму в пострадянському просторі.

Українське і російське православ’я в сьогоденні, не зважаючи на чисельні
труднощі, активізує власну суспільну діяльність. Православна Церква
виявилася не підготовленою до пострадянської доби: вона не спроможна
надати відповіді на актуальні суспільні питання та неспроможна
використати шанси, що надала їй довіра суспільства на початку 90-х, тому
що занурилася до внутрішніх розколів. Перше десятиліття „церковної
незалежності” вимагало від неї вирішення складних завдань адаптації,
здобуття орієнтирів в дезінтегрованому суспільстві. Можна констатувати,
що РПЦ подолала цей історичний виклик. Свідченням тому є „Основи
соціальної концепції РПЦ”. Церква висунула дійсно значних церковних
діячів, які змогли узагальнити наявний досвід і структурувати дискусію
навколо проблемних питань суспільно-церковних відносин.

Поза сумнівом, православна соціальна концепція не набула такого
розгорнутого та систематизованого як на теоретично-богословському, так і
на практичному рівні пояснення та обгрунтування, як католицька соціальна
доктрина. Такому положенню є низка відомих історичних та суспільних
пояснень, які детально проаналізовано в розділі. Поміж тим, слід
констатувати усвідомлення РПЦ і УПЦ МП та УПЦ КП необхідності детальної
розробки власного соціального вчення, яке дозволяло б православним
віруючим комфортніше почувати та відчувати себе у складних соціальних
умовах „перехідного суспільства”. Підтвердженням цьому є поява „Основ
соціальної концепції РПЦ” та аналогічного документу УПЦ КП.

Разом з тим, модерністським тенденціям всередині РПЦ протистоять досить
потужні лави контрмодерністськи налаштованого духовенства, яке прагне
повернення імперської моделі церковно-державних та церковно-суспільних
відносин. Аналіз „Основ соціальної концепції РПЦ” дозволяє вважати цей
документ своєрідним компромісом поміж двома протилежними рухами в РПЦ та
свідченням перемоги досить консервативних „центристів” на чолі з
митрополитом Смоленським і Калінінградським Кирилом (Гундяєвим). Це
втілюється у констатуючому підході до розв’язання більшості соціальних
проблем сучасного суспільства.

За своєю чергою, УПЦ КП як виразник соціальних поглядів православ’я в
Україні, у соціальних поглядах, дотримується загальноправославного
ставлення до більшості „викликів часу”, що дозволяє констатувати певну
вторинність соціальних побудов УПЦ КП. Поряд з тим, ставлення Патріарха
Київського і всія Русі-України Філарета до церковно-суспільних відносин
відрізняється більшою толерантністю до поліконфесійного середовища,
більшою динамічністю щодо церковно-державних стосунків, стриманістю в
геополітичних висловах. Це свідчить про готовність та здатність УПЦ КП
до модернізації.

В п’ятому розділі „Теорія соціального служіння в практиці
протестантських церков” розглянуто протестантські суспільно-етичні
доктринальні розробки як підґрунтя постійної модернізації протестантизму
та з’ясовано модернізаційні процеси в протестантській теології.

Модернізація соціальних поглядів протестантських спільнот розглядається
в розділі як двобічний процес, що досить автономно розгортається на
таких рівнях релігійного комплексу, як: на рівні теоретичному в теології
і на рівні практичному — через практику „соціального служіння”,
„суспільної євангелізації”. Саме тому логічна структура цього розділу
дисертаційного дослідження передбачає аналіз модернізаційних процесів в
протестантській теологічній думці та аналіз соціальної активності
протестантських громад в Україні.

Теологія має своїм завданням постійно призводити систему християнського
віровчення до відповідності з конкретно-історичними соціальними формами
прояву релігійних почуттів. А це можливо тільки шляхом надання
традиційним релігійним догматам нового значення за допомогою актуальних
домінантних концептів у філософських теоріях. На думку протестантів,
теологія має бути антидогматичною і не повинна замикатися в один раз
сформованих і незмінних релігійних істинах: вона мусить бути своєрідною
оповіддю, в якій відображалися б багатоманіття та мінливість життя
людини.

Процес сучасної модернізації протестантської теології, пристосування до
світської культури пов’язаний із втратою традиційного зв’язку теології
та церкви.

Протестантизм сьогодні — різноманітний конгломерат релігійних об’єднань,
які динамічно розвиваються та суттєво відрізняються одне від одного.
Тому говорити про єдину соціальну доктрину протестантизму сьогодні
достатньо важко. Така ситуація викликає методологічні труднощі аналізу
сучасних соціальних концепцій протестантизму.

Разом з тим, необхідно констатувати, що протестантські Церкви,
представлені сьогодні на теренах України, прагнуть до вироблення чітко
сформульованих доктринальних основ свого соціального існування. Це
виявляється природним, тому що саме протестантським громадам, в їх
більшості, властиве суворе дотримання норм християнської соціальної
етики і моралі на практиці. За цим пильно стежать самі члени будь-якої
громади баптистів, адвентистів, п’ятидесятників і багатьох інших
протестантських напрямків. Одним з впливових факторів, що активізують
„формулювання соціальних концепцій”, є оприлюднення „Основ соціальної
доктрини РПЦ”.

Протестантська традиція, особливо в тій редакції, в якій вона
затвердилася в сучасному євангельському християнстві-баптизмі, церкві
АСД, п’ятидесятницьких об’єднаннях, наполягає на новозавітній сентенції
— „Церква не від світу цього”. Однак, разом з тим, церква несе своє
служіння саме в „світі”. З другої половини 80-х років увага
концентрується навколо соціальних проблем. Відбувається інтенсивне
богословське осмислення суспільної дійсності, витіснення індиферентності
в сприйнятті політичних подій, настороженості стосовно секулярного
оточення. Окрім того, помітно підвищилася зацікавленість протестантів
щодо питання про характер взаємин між церквою та суспільством, яке все
частіше обговорюється в баптистському, адвентистському, а останнім
часом, й в п’ятидесятницькому та неопротестантському (харизматичному)
середовищі.

В „Основах соціального вчення” Церкви Адвентистів Сьомого Дня в Україні
викладається погляд Церкви на основні проблеми сучасного суспільства, а
також окреслюються напрямки соціального служіння, які здійснюються
членами і служителями Церкви АСД. Аналіз змісту тексту „Основ
соціального вчення Церкви Християн-Адвентистів Сьомого Дня” дозволяє
говорити про сильний вплив на нього „Основ соціального вчення РПЦ”, як в
плані змісту, так і в плані вибору тих або інших соціальних проблем
сучасності в якості актуальних для віруючих-адвентистів і церкви АСД.
Разом з тим, в напрямках соціальної роботи чітко прослідковується
доктринальна специфіка адвентизму, наприклад, так називана доктрина
„здорового способу життя”. Окремий акцент робиться на есхатологічності
доктринальних уявлень і способу життя адвентистів. Оцінку свого
соціального служіння Церква АСД прагне проводити в двох вимірах:
богословському і соціально-історичному. З одного боку, Церква повинна
співвідносити своє служіння з життям Христа, Писанням та власним
соціальним вченням, а з іншого боку – з соціально-історичною дійсністю,
в якій вона перебуває.

В умовах легалізації релігійної організації свідків Єгови, вони постають
більш „відкритими” до суспільства. Модернізація їх суспільної поведінки
проявляється в тому, що соціальна проблематика посідає важливе місце в
літературі Свідків Єгови, в якій дискутуються суспільні проблеми. В
Свідків Єгови є цілісна, добре обґрунтована не стільки теологічна,
оскільки цивілізаційна концепція сімейно-шлюбних відносин, виховання
підростаючого покоління, ставлення до світської освіти, вибору професії,
влаштування особистого життя з урахуванням духовних і культурних потреб
індивіда. Світське, повсякденне, досить виважено чергується із
сакральним, есхатологічним. Сучасне ставлення Свідків Єгови до держави,
права громадянських обов’язків, свого місця в суспільстві, в цілому —
позитивні. Цьому сприяє застосування Свідками Єгови в Україні за повною
мірою соціальних стандартів їх вчення.

В умовах незалежної української держави баптистські керівники
усвідомлюють необхідність формування баптистського богослов’я в Україні,
розробки чіткої системи соціальної поведінки. Їх суспільна позиція
детально проаналізована в розділі. Проблематично говорити про
модернізаційні процеси в неохристиянських (неопротестантських) громадах,
тому що багато з них (зокрема харизматичні) щойно завершують етап свого
інституціалізаційного оформлення на українських теренах. Але аналіз саме
цих процесів надає можливості побачити ті форми інституалізації
неопротестантизму, який дозволяє харизматам стрімко інтегруватися майже
в усі сфери діяльності українського суспільства. Виокремлені в
дисертації тенденції розвитку сучасних українських харизматичних церков
дають змогу констатувати їх підвищену суспільну екстравертність, у
порівнянні із діяльністю традиційних церков, зусилля яких, більшою
мірою, направлені на подолання внутріцерковних проблем. Якщо раніше
можна було спостерігати створення харизматичними церквами свого
субсуспільства — певного ідеального християнського мікросоціуму, який
визначався спільністю пережитого харизматичного релігійного досвіду, то
зараз вони направлені назовні і є включеними майже в усі сфери
суспільного буття людини. Тобто спостерігається тенденція розширення
„харизматичного простору”, якій притаманна підміна суспільних структур
церковними. Загальнопротестантське гасло: „Церква в суспільстві”, таким
чином, трансформується в харизматичне гасло: „Суспільство в церкві”.
Саме ця установка визначає наполегливе намагання харизматів ввійти майже
в усі сфери громадсько-політичного та економічного життя сучасної
України.

В цілому модернізація суспільно-церковних та державно-церковних відносин
протестантських громад в Україні рухається в напрямку досягнення більшої
відкритості громад до суспільства, інтеграції їх майже в усі ланки
соціальної структури суспільства, зміцнення не тільки традиційної для
протестантів „вертикалі” — „людина – Бог”, але й „горизонтальних”
зв’язків — „людина –суспільство”, „Церква-держава”.

ВИСНОВКИ

У висновках відзначається доцільність використаного в дисертаційному
дослідженні комплексного методу, який, інтегрує дві соціальні парадигми:
модерністську і постмодерністську, що репрезентуються в релігійній сфері
двома генетично пов’язаними парадигмальними поняттями — релігійним
модернізмом і релігійним постмодернізмом.

Релігійний модернізм в цілому має на увазі взаємодію між релігією як
духовно-соціальною підсистемою та суспільною системою, яка
модернізується. Він представлений двома протилежними позиціями, які
можуть бути репрезентовані християнською конфесією у відношенні до
соціальної модернізації: промодерністською („аджорнаменто”,
„обновленство” та інші) і контрмодерністською (традиціоналізм,
консерватизм, фундаменталізм тощо). Крайньою формою релігійного
модернізму можна вважати релігійний постмодернізм, який конституює
деконструкцію християнства як духовно-соціальної підсистеми суспільства,
а також його інтегруючих соціальних функцій.

Загальною змістовною базою православної, католицької і протестантської
соціальних концепцій постає ґрунтована на Біблії система антропологічних
і соціальних поглядів християнського богослов’я. Християнське соціальне
вчення — не перелік практичних вказівок для рішення „соціального
питання” і не добірка знань з сучасної соціології, придатних для
християнсько-соціального вчення, а інтегративна складова частина
християнського вчення про людину. Тому в документах християнських церков
не вживається термін „модернізація”, бо з конфесійної точки зору мова
йде про розвиток християнства в нових умовах.

Основною метою християнського соціального вчення є формування в людини
християнського світогляду, надання християнину відповідей на питання
сучасності та конкретних рекомендацій щодо моделі поведінки віруючого в
різних життєвих ситуаціях.

Християнське соціальне вчення визначаться як сукупність
соціально-філософських (взятих, по суті, із соціальної природи людини) і
соціально-теологічних (взятих із християнського вчення про Спасіння)
знань про сутність і устрій людського суспільства, ґрунтуючись на яких
кожна християнська церква ставить свої завдання і формулює норми. У
католицизмі, православ’ї і протестантизмі соціальні доктрини
розрізняються в такий же спосіб, як відрізняються їх богословські
концепції. Однак в дисертації виокремленні загальні для цих трьох
напрямів сучасного християнства принципові умови, яким повинні
відповідати їх соціальні концепції.

Метою соціальної доктрини будь-якої християнської конфесії є формування
системи поглядів, які охоплюють всі сторони життя людства на межі
тисячоліть — від глобальних процесів у світовому співтоваристві до
соціальних вимог щодо окремого індивіда. Адже людина шукає в церкві
універсальні відповіді на гострі питання власного буття і прагне
відшукати стійкі моральні орієнтири у сучасному мінливому світі.

Аналіз соціального вчення християнства в контексті релігійного
модернізму показав наявність в кожному з основних напрямків християнства
власних потенціальних можливостей та специфічних методів модернізації.
Це дає змогу констатувати спроможність християнства пристосовуватися до
нових суспільних умов існування. Список опублікованих автором праць за
темою дисертації:

Титаренко О.Р. Сучасна концепція виховання: між християнською традицією
і державною освітою//Християнство і проблеми сучасності. Наук. зб. — К.,
2000. – С. 205- 209.

Титаренко О.Р. Сучасне соціальне католицьке вчення: проблеми та
тенденції//Релігія і церква в Україні: уроки минулого і проблеми
сьогодення. – Наук. щорічник — К., 2003. — №7. – С. 65-70.

Титаренко О.Р. Християнське обґрунтування соціальної діяльності церкви в
сучасних умовах//Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Наук.зб. —
Чернівці, 2003. — Вип. 163-164. Філософія. — С. 88-89.

Титаренко О.Р. Соціальні доктрини християнських церков: важливість
філософсько-релігієзнавчого дослідження//Вісник Київського національного
ун-ту імені Тараса Шевченка. -К., 2003. -Вип.54-55. Філософія.
Політологія. – С. 133-134.

Титаренко О.Р. Філософсько-релігієзнавчий аналіз соціальних, доктрин
християнських конфесій//Українське релігієзнавство. — К., 2003. — № 26 —
С. 37-45.

Титаренко О.Р. Аналіз соціальної концепції Російської Православної
Церкви як спроба діалогу церкви та суспільства //Наука. Релігія.
Суспільство. — Донецьк, 2003. — № 2.- С. 56-61.

АНОТАЦІЇ

Титаренко О.Р. Соціальне християнське вчення в контексті релігійного
модернізму. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.11 — релігієзнавство. — Київський національний
університет імені Тараса Шевченка. — Київ, 2004.

Дисертація є філософсько-релігієзнавчим дослідженням соціального вчення
основних християнських конфесій на території України — православ’я,
католицизму та протестантизму в контексті релігійного модернізму. В ході
дослідження використаний комплексний метод, який інтегрує дві соціальні
парадигми: модерністську і постмодерністську, що репрезентуються в
релігійній сфері двома генетично пов’язаними парадигмальними поняттями —
релігійним модернізмом і релігійним постмодернізмом.

Відтворено систему антропологічних і соціальних поглядів християнського
богослов’я як загальної змістовної бази православної, католицької і
протестантської соціальних концепцій.

Проаналізовані соціальні вчення католицизму, православ’я та
протестантизму як системи „практичної” модернізації ставлення
християнських конфесій до соціальних „викликів часу”. Показано наявність
в кожному з основних напрямків християнства власних потенціальних
можливостей та специфічних методів модернізації. Це дає змогу
констатувати спроможність християнства пристосовуватися до різних
суспільних умов існування в стрімко змінюваному сучасному світі.

Ключові слова: релігійний модернізм, соціальне вчення, християнська
антропологія, аджорнаменто, “обновленство”, релігійний консерватизм,
державно-церковні відносини, євангелізаційна практика, соціальне
служіння.

Титаренко О.Р. Социальное христианское учение в контексте религиозного
модернизма. — Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по
специальности 09.00.11 — религиеведение. — Киевский национальный
университет имени Тараса Шевченко. — Киев, 2004.

В диссертации осуществлено философско-религиеведческое исследование
социального учения основных христианских конфессий на территории Украины
— православия, католицизма и протестантизма в контексте религиозного
модернизма. В ходе диссертационного исследования использован комплексный
метод, который интегрирует две социальные парадигмы: модернистскую и
постмодернистскую. Эти социальные парадигмы философско-религиеведческого
исследования репрезентируются в религиозной сфере двумя генетически
связанными парадигмальними понятиями — религиозным модернизмом и
религиозным постмодернизмом. Обоснована религиеведческая дефиниция
парадигмального понятия „религиозный модернизм” в использовании его
относительно активности большинства христианских конфессий.

Проанализированы основные направления исследований социальных концепций
католицизма, православия и протестантизма светскими и конфессионными
специалистами. Обоснована религиеведческая дефиниция понятий „социальная
доктрина”, „социальное учение”, „социальная концепция”, „религиозный
модернизм”, „христианский модернизм”, „христианский постмодернизм”,
которые составляют терминологическую базу диссертационного исследования.

Воспроизведена система антропологических и социальных взглядов
христианского богословия как общая содержательная база православной,
католической и протестантской социальных концепций. Отслежены
трансформации библейских антропологических принципов в христианском
богословии; определены конфессиональные расхождения антропологических
взглядов православия, католицизма и протестантизма. Рассмотрено
христианское видение комплекса социальных проблем, которые считаются
христианскими церквями очень важными в современном мире.

Христианское социальное учение определяется как совокупность
социально-философских и социально-теологических знаний о сущности и
устройстве человеческого общества, обосновываясь на которые каждая
христианская церковь ставит свои задачи и формулирует христианские
нравственные нормы.

Проанализированные социальные учения католицизма, православия и
протестантизма как системы „практической” модернизации отношения
христианских конфессий к социальным „вызовам времени”. Диссертационное
исследование показало наличие в любом из основных направлений
христианства собственных потенциальных возможностей и специфических
методов модернизации. Это дает возможность констатировать возможность
христианства приспосабливаться к разным общественным условиям
существования в стремительно изменяемом современном мире.

Ключевые слова: религиозный модернизм, социальное учение, христианская
антропология, аджорнаменто, “обновленчество”, религиозный консерватизм,
государственно-церковные отношения, евангелизационная практика,
социальное служение.

Titarenko A.R. The Social Christian Doctrine the context of Religious
Modernism. -Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the Candidate
of philosophical sciences in specialty: 09.00.11 — Religious Studies. —
Taras Shevchenko Kyiv National University. — Kyiv, 2004.

The dissertation is a philosophical and religious studies research of
the social doctrine of the basic Christian denominations in the
territory of Ukraine — Orthodoxy, Catholicism and Protestantism in the
context of Religious Modernism. For dissertational researching the
complex method which integrates two social paradigms was used: modernist
and postmodernist, which are represented in religious sphere by two
genetically connected paradigmational categories — religious modernism
and religious postmodernism.

The system of anthropological and social views of Christian theology as
general substantial base of Orthodox, Catholic and Protestant social
concepts is reproduced.

The social doctrines of Catholicism, Orthodoxy and Protestantism as the
systems of «practical» modernization of Christian denominations’
attitude to the social «challenge of times» had analyzed. The potential
opportunities and specific methods of modernization has been shown in
each of the basic directions of Christianity. It enables to ascertain an
opportunity of christianity to adapt to different public conditions in
promptly changeable modern world.

Key words: a religious modernism, the social doctrine, Christian
anthropology, Adjournamento, “obnovlenstvo”, religious conservatism,
State-Church attitudes, evangelizations practice, social service.

PAGE 13

Похожие записи