ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ТЕРЕНТЬЄВА Наталія Олександрівна

УДК 378 (477) “19” Т 35

Розвиток політехнічної освіти у вищих педагогічних навчальних закладах
україни (ХХ століття)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

КИЇВ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Черкаському національному університеті імені Богдана
Хмельницького.

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор,

дійсний член АПН України

Євтух Микола Борисович,

Президія Академії педагогічних наук України,

академік-секретар відділення педагогіки

і психології вищої школи.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Сидоренко Віктор Костянтинович,

Інститут професійно-технічної освіти

АПН України, директор;

кандидат педагогічних наук, доцент

Кузьменко Василь Васильович,

Херсонський державний університет,

доцент кафедри педагогіки.

Захист відбудеться “ 23 ” жовтня 2007 р. о 14 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.456.02 в Інституті вищої освіти
Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул.
Бастіонна, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти
Академії педагогічних наук України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9).

Автореферат розісланий “ 20 ” вересня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В.Уваркіна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Загальнолюдська тенденція до глобалізації та перехід
людства до науково-інформаційних технологій вивели науку і освіту на
новий рівень, створюючи нові можливості та висуваючи нові вимоги й
завдання, зокрема вироблення у людини здатності до свідомого та
ефективного функціонування в умовах глобалізованого, інформаційного
суспільства. На межі ХХ та ХХІ століть інформаційне суспільство
трансформується, як зазначає М.З.Згуровський, у так зване суспільство,
побудоване на знаннях, у якому технології поєднані з людським, творчим
компонентом, в якому важливим є формування уявлень про технократичний та
інформаційний характер сучасної наукової картини світу як сукупності
фундаментальних ідей, положень, принципів, понять про техносферу,
ноосферу, способи отримання та перетворення енергії, матеріалів,
інформації, соціально-технічне проектування довкілля, використання
інформаційних та комунікаційних технологій.

Наука і освіта, створюючи й забезпечуючи сприятливі умови для
індивідуального розвитку людини покликані готувати конкурентоспроможного
на ринку праці фахівця, здатного свідомо та ефективно функціонувати в
умовах такого суспільства. Продуктом освіти має стати не просто
високоякісний фахівець, а людина обізнана, культурна, діяльнісна, із
творчим критичним мисленням – тобто політехнічно освічена.

Багато аспектів політехнічної освіти до останнього часу залишаються
гостро дискусійними: уточнюються її предмет, структура, термінологія.
Еволюція політехнічної освіти зумовлена об’єктивними
соціально-економічними та суспільно-політичними потребами, впливом
зовнішніх (державна політика, економіка) і внутрішніх (мотивація
діяльності) чинників, необхідністю подолання суперечностей між соціально
детермінованими вимогами до професійної педагогічної діяльності й
фактичним рівнем кваліфікації педагогів, між темпами старіння
інформації, зростанням її обсягу та можливостями її оновлення й
освоєння.

Система освіти кожної країни у своїй еволюції спирається на власну
історію, традиції, рівень соціально-економічного розвитку, інститути
соціально-політичної системи. Ефективно розв’язати проблеми
політехнічної підготовки сучасних педагогів неможливо без комплексного
вивчення, аналізу й узагальнення попереднього досвіду, оскільки новизна
сучасної ситуації полягає у необхідності узгодження політичних,
економічних, національних, загальноцивілізаційних та багатьох інших
чинників.

Проблема невідповідності підготовки сучасних педагогів у ВНЗ,
неготовності їх до праці у сучасних загальноосвітніх закладах (сільських
та малокомплектних загальноосвітніх закладах, класах з мaлою
наповнюваністю тощо) знову постала у нашому суспільстві. Вищі
педагогічні начальні заклади надають студентам комплекс знань, умінь та
навичок з однієї, профілюючої спеціальності, в той час як сучасна школа
потребує багатофункціонального та багатопрофільного, політехнічно
освіченого та політехнічно підготовленого, фахівця. Вузькопрофесійна
освіта більше не є достатньою для роботи. Для ефективної політехнічної
підготовки педагогічних працівників слід визначити фундаментальні знання
у різних сферах діяльності людини, скоригувати навчальний процес на
розуміння людьми необхідності та вміння навчатися упродовж життя,
оволодіння технологією прийняття рішень з метою оптимального адаптування
в умовах постійних змін, формування творчого критичного мислення.

Ідея політехнічної освіти знайшла свій розвиток, підтримку та
відображення у працях таких діячів – засновників політехнізму першої
третини ХХ століття: П.П.Блонський, В.П.Затонский, А.Г.Калашников,
Н.К.Крупська, А.В.Луначарський, М.М.Пістрак, Г.М.Руденко, М.О.Скрипник,
С.Х.Чавдаров та ін. Проблеми політехнічної освіти та політехнічної
підготовки у загальноосвітній школі, умови її функціонування, питання
політехнічної підготовки вчителів у другій половині ХХ століття
досліджували П.Р.Атутов, Н.М.Буринська, Ю.К.Васильєв, А.В.Вихрущ,
П.O.Генкель, С.Г.Гореславський, В.І.Гусєв, Й.М.Гушулей, В.О.Дедух,
С.П.Дем’янчук, Т.М.Десятов, Д.А.Епштейн, І.Д.Звєрев, В.Г.Зубов,
В.П.Курок, В.М.Кухарський, В.С.Ледньов, В.М.Мадзігон, В.А.Нечипорук,
М.С.Ніколаєв, Н.Г.Ничкало, М.У.Піскунов, Б.Ф.Райський, О.М.Русько,
Д.Л.Сергієнко, М.М.Скаткін, П.І.Ставський, Б.В.Струганець,
В.О.Сухомлинський, Д.О.Тхоржевський, В.Б.Харламченко, М.Г.Хітарян,
С.М.Шабалов, С.Г.Шаповаленко, Ю.В.Шаров, О.О.Шибанов та ін. Активізували
проблеми підготовки інженерів-педагогів та вчителів трудового навчання,
питання трудової підготовки учнів у загальноосвітніх школах наприкінці
ХХ – початку ХХІ століття В.Б.Бакатанова, В.М.Буринський, Є.В.Громов,
С.О.Гура, О.О.Калігаєва, М.С.Корець, В.В.Кузьменко, Є.В.Кулик, В.Г.Лола,
С.Г.Мазуренко, В.К.Сидоренко, В.В.Юрженко та ін.

Аналізуючи наукові праці з питань політехнізму та архівні джерела
відмічаємо, що протягом ХХ століття спостерігалося повернення до одних і
тих самих форм, методів, засобів підвищення ефективності політехнічної
освіти та підготовки педагогів, що свідчить про наявність недоліків
системи теоретичних поглядів, нецілісність теоретичної концепції
політехнічної освіти, її відсталість від запитів сучасного розвитку
суспільства. Постало питання систематизації та узагальнення, адаптації
політехнічної освіти до сучасних умов та темпів розвитку суспільства.
Відсутність систематизованих праць щодо розвитку політехнічної освіти у
вищих педагогічних навчальних закладах України у ХХ столітті (за
виключенням індустріально-педагогічних факультетів і факультетів
трудового навчання) та нагальна необхідність підвищення якості
підготовки, конкурентоспроможності випускників педагогічних ВНЗ на ринку
праці, забезпечення загальноосвітніх закладів усіх типів
висококваліфікованими фахівцями визначили актуальність та зумовили
необхідність цього дослідження.

Хронологічні межі дослідження: нижня хронологічна межа – 1888 рік
(початок систематичної підготовки професійних кадрів в Україні), верхня
– 2002 рік (ІІ-й Всеукраїнський з’їзд працівників освіти, на якому ідея
політехнічної освіти утвердилася на державному рівні).

Власне, політехнічна термінологія була введена К. Марксом у 1865 році,
проте для України у зв’язку з пізнім (порівняно з країнами Європи)
розвитком системи виробничих відносин та вищої педагогічної освіти ідея
політехнізації освітнього процесу почала набувати актуальності лише у
90-х рр. ХІХ століття.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана відповідно до комплексної теми дослідження кафедри теорії та
історії педагогіки “Теоретико-методологічні засади забезпечення
навчально-виховного процесу у сільській малокомплектній школі” №
0102U007103, у розробці якої здобувачка брала безпосередню участь. Тема
дисертації затверджена вченою радою Черкаського національного
університету імені Богдана Хмельницького 26 грудня 2002 р., протокол № 3
і узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки
і психології в Україні 15 червня 2004 р., протокол № 6.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є науково-теоретичне
обґрунтування феномену політехнічної освіти, визначення тенденцій її
розвитку у вищих педагогічних навчальних закладах України у ХХ столітті.

Відповідно до мети сформульовано такі завдання дослідження:

– проаналізувати теоретико-методологічні аспекти розвитку політехнічної
освіти у вищих педагогічних навчальних закладах України у ХХ столітті та
рівень висвітлення цієї проблеми у науково-педагогічній літературі;

– прослідкувати еволюцію феномена “політехнічна освіта” та розкрити його
суть;

– обґрунтувати теоретичні основи політехнічної освіти, визначити та
охарактеризувати її компоненти;

– визначити провідні тенденції розвитку політехнічної освіти у вищих
педагогічних навчальних закладах України у ХХ столітті;

– розкрити особливості політехнічної освіти студентів у вищих
педагогічних навчальних закладах України у ХХ столітті;

– виокремити продуктивні ідеї політехнічної підготовки майбутніх
педагогів;

– запропонувати періодизацію розвитку політехнічної освіти у вищих
педагогічних навчальних закладах України (ХХ століття).

Об’єкт дослідження – політехнічна освіта в Україні.

Предмет дослідження – розвиток політехнічної освіти у вищих педагогічних
навчальних закладах України в ХХ столітті.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що надання політехнічної
освіти студентам вищих педагогічних навчальних закладів дозволяє
розв’язати проблеми: підготовки висококваліфікованих мобільних
педагогічних працівників, здатних ефективно вирішувати питання
едукаційного процесу у загальноосвітніх закладах та готувати молодь до
подальшого активного суспільного життя; забезпечення педагогічними
кадрами сільських, малокомплектних загальноосвітніх закладів, класів з
малою наповнюваністю; забезпечення всебічного розвитку особистості.

Методи дослідження. Для розв’язання дослідницьких завдань використано
комплекс методів: системно-історичний (для розгляду історичних передумов
та еволюції політехнічної освіти), логіко-історичний (для розгляду
наукових основ політехнічної освіти), хронологічний (для дослідження
процесу становлення і розвитку політехнічної освіти);
компонентно-структурний та системно-структурний аналіз (для розгляду
політехнічної освіти в цілому та її компонентів); систематизація та
узагальнення опрацьованих матеріалів (для формулювання висновків).

Джерельна база дослідження. У процесі наукового пошуку використано 309
джерел: опрацьовано праці вітчизняних та зарубіжних педагогів,
психологів, істориків, політичних та громадських діячів ХХ століття,
партійні, законодавчо-нормативні та інструктивні матеріали, які
регламентували діяльність закладів освіти України, сучасні дисертаційні
дослідження стосовно проблем вищої педагогічної освіти ХХ століття,
автореферати, навчальні плани та програми, матеріали Центрального
державного архіву вищих органів влади та управління України (Фонд 166),
матеріали архіву Черкаського національного університету
ім. Б.Хмельницького, матеріали нарад і конференцій, статистичні дані,
спогади та виступи діячів освіти і науки. Використовувалися матеріали,
що зберігаються у фондах Національної бібліотеки України
ім. В.І.Вернадського, Національної парламентської бібліотеки України,
Державної науково-педагогічної бібліотеки ім. В.О.Сухомлинського АПН
України, Черкаської обласної універсальної наукової бібліотеки
ім. Т.Г.Шевченка, наукової бібліотеки Черкаського національного
університету ім. Б.Хмельницького, Російської національної бібліотеки,
ресурси електронних бібліотек.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі
прослідковано та розкрито еволюцію терміну “політехнічна освіта”
(1865-2002 рр.); розкрито провідні тенденції (технізація,
професіоналізація, технологізація) та особливості розвитку політехнічної
освіти у педагогічних вищих навчальних закладах України у ХХ столітті;
виокремлено продуктивні ідеї політехнічної підготовки сучасного педагога
(фундаменталізація знань, орієнтація на практичну діяльність педагога
через впровадження виробничої практики та екскурсій, інтенсифікація
навчання через реалізацію міжпредметних зв’язків та запровадження
сучасних технологій); запропоновано періодизацію розвитку політехнічної
освіти у вищих педагогічних навчальних закладах України (ХХ століття);

удосконалено модель політехнічної підготовки педагога, яка включає
завдання політехнічної діяльності, функції педагога та його діяльність
щодо реалізації цих функцій, засоби розв’язання політехнічних проблем,
знання, уміння, навички та творчі якості особистості; зміст
політехнічної підготовки сучасного педагога-випускника педагогічного
ВНЗ; визначено та охарактеризовано сучасні компоненти політехнічної
освіти (політехнічні знання, політехнічні уміння, політехнічно значущі
якості особистості та політехнічні технології);

набули подальшого розвитку ідеї реалізації принципу політехнізму в
едукаційному процесі закладів освіти, вимоги до змісту політехнічної
освіти; узагальнено суть, структуру, функції, принципи, особливості та
умови розвитку політехнічної освіти протягом ХХ століття.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційна робота має
науково-пізнавальне, теоретичне й практичне значення для пошуку
ефективних шляхів удосконалення професійної підготовки педагогів.
Матеріал, систематизований та узагальнений у дисертаційній роботі,
сприятиме ефективному реформуванню системи вищої педагогічної освіти за
умови продуктивного використання теоретичних та практичних надбань у цій
галузі. Отримані результати знайшли відображення в удосконаленні
навчальних програм, змісту навчального матеріалу з дисциплін, що
викладаються дисертанткою, розробленому спецкурсі “Підготовка
педагогічних кадрів для реалізації принципу політехнізму у закладах
освіти”, навчально-методичному посібнику “Вища (університетська) освіта:
становлення та розвиток” (розділ 4).

Основні висновки та рекомендації дослідження впроваджено у
навчально-виховний процес хімічного та біологічного факультетів
Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького та
Севастопольської філії (довідка № 570/01-11 від 04.04.2007 р.),
Кримського гуманітарного університету (довідка № 140 від 18.04.2007 р.).

Вірогідність наукових результатів, висновків і рекомендацій
дисертаційного дослідження забезпечується обґрунтованістю вихідних
позицій, застосуванням комплексу взаємодоповнюючих методів, адекватних
об’єкту, предмету, меті та завданням дослідження, ретроспективним
логіко-системним аналізом значного обсягу архівних джерел, нормативних
документів, історичних та психолого-педагогічних праць, широтою
апробації та впровадженням наукових розробок в едукаційний процес вищих
навчальних закладів.

Апробацію результатів дослідження здійснено в одноосібних публікаціях та
виступах автора на Міжнародних науково-практичних конференціях:
“Актуальные вопросы развития инновационной деятельности” (Алушта, 2002,
2005), “Неперервна професійна освіта педагогічних працівників: теорія і
практика” (Черкаси, 2003), “Инновационные технологии в образовании”
(Алушта, 2004), “Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому
закладі освіти” (Ірпінь, 2005, 2006); на Всеукраїнських
науково-практичних конференціях: “Проблеми гуманізму і освіти” (Вінниця,
2002), “До витоків становлення української педагогічної науки” (Умань,
2002), “Ідеї В. І. Вернадського і сучасна гуманітарно-економічна освіта”
(Кременчук, 2003), “Перспективи розвитку соціогуманітарних наук у
класичних університетах (соціологія, психологія, педагогіка)” (Київ,
2004), “Мова, освіта, культура у контексті Болонського процесу” (Київ,
2004), “Підготовка кваліфікованого педагога: проблеми, пошуки” (Черкаси,
2005), “Педагогічна творчість, майстерність, професіоналізм: проблеми
теорії і технології підготовки майбутнього вчителя-вихователя-викладача”
(Київ, 2005), “Вища школа України: проблеми модернізації
навчально-виховного процесу” (Черкаси, 2006), “Буде школа – буде село –
буде держава” (Черкаси, 2006), “Формування загальнолюдських цінностей
засобами едукаційного процесу в закладах освіти” (Черкаси, 2006),
“Теоретико-методологічні засади формування творчої особистості”
(Черкаси, 2007), “Вища школа України: поступ у майбутнє” (Черкаси,
2007); на Міжвузівських науково-практичних конференціях: “Освіта і наука
Черкащини. ЧІПБ ім. Героїв Чорнобиля – ступені становлення і розвитку”
(Черкаси, 2003); сесіях осередку наукового товариства ім. Шевченка.

Публікації. Основні результати дослідження відображені в 23 одноосібних
публікаціях, у тому числі: 1 навчально-методичний посібник; 12 статей у
провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України; 10 статей
у матеріалах і тезах конференцій.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох
розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку
використаних джерел (309 найменувань) та додатків. Загальний обсяг
дисертації – 205 сторінок, основна частина розміщена на 188 сторінках.
Робота містить 8 таблиць, 24 рисунки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі проаналізовано стан розробки та сутність наукової проблеми, що
досліджується; обґрунтовано вибір теми, її актуальність та доцільність,
хронологічні межі дослідження; визначено об’єкт, предмет, мету,
гіпотезу, завдання та методи дослідження; охарактеризовано наукову
новизну одержаних результатів, їх практичне значення; наведено дані про
апробацію результатів дослідження на наукових конференціях та в
публікаціях за темою дисертації.

У першому розділі – “Еволюція феномену “політехнічна освіта” здійснено
короткий екскурс у наукові дослідження в галузі політехнізму, що дало
змогу на основі аналізу літератури визначити важливі завдання, що
залишилися поза увагою дослідників, зокрема: аналіз розвитку
політехнічної освіти у вищих педагогічних навчальних закладах України,
дослідження питань реалізації політехнічної освіти у педагогічних
навчальних закладах, політехнічна підготовка студентів залежно від
напрямів та спеціальностей, визначення наукових основ політехнічної
освіти у навчальних закладах різних типів і рівнів та ін.

Розкрито еволюцію поняття “політехнічна освіта” протягом ХХ століття,
дано його сучасне тлумачення; у контексті еволюції поняття “політехнічна
освіта” досліджено зміни змісту понять “політехнічне виховання”,
“політехнічне навчання”, “принцип політехнізму”, “політехніка”,
визначено та охарактеризовано компоненти політехнічної освіти, розкрито
теоретико-методологічні основи педагогічної підготовки майбутніх
педагогів.

Зазначено причини термінологічної невизначеності у галузі політехнічної
освіти протягом ХХ століття. Подані тлумачення терміну “політехнічна
освіта” ХІХ та ХХ століть. Поняття “політехнічна освіта” наприкінці ХІХ
століття трактувалося з позицій перспектив суспільного розвитку. Під
політехнічною освітою розуміли загальноосвітнє вивчення наукових основ
виробництва. ХХ століття характеризувалося широким тлумаченням
політехнічної термінології, що було відслідковано та проаналізовано
автором.

Пройшовши ряд змін у своєму тлумаченні у ХХ столітті термін
“політехнічна освіта” набув свого сучасного визначення. Під
політехнічною освітою ми розуміємо процес і результат засвоєння
політехнічних знань, умінь, набуття особистістю політехнічних якостей,
оволодіння політехнічними технологіями, діяльність людини у
техніко-технологічній сфері. Політехнічна освіта полягає у розумінні та
засвоєнні основних закономірностей будови та функціонування
техніко-технологічних систем, організаційно-економічних та соціальних
аспектів сучасного виробництва, розвиває свідомий, творчий підхід до
власної діяльності в системі “наука – виробництво”.

У другому розділі – “Наукові основи політехнічної освіти педагогічних
кадрів” виокремлено та охарактеризовано компоненти політехнічної освіти,
які становлять чотири групи: політехнічні знання, політехнічні уміння,
політехнічно значущі якості особистості та технології (рис. 1).

Рис. 2.1. Компоненти політехнічної освіти

Відзначено, що політехнічними знаннями є знання, що відносяться до сфери
сучасного виробництва та відображають його загальні основи. Політехнічні
знання представлені фундаментальними, тобто природничонауковими,
суспільно-політичними, науково-технічними, технологічними та
організаційно-економічними знаннями. Зміст політехнічних знань являє
собою систему наукових понять, законів, які відображають основи сучасної
техніки, сучасного виробництва та принципи управління ними.
Політехнічними можуть бути узагальнені знання, які виступають в якості
основи різних видів та форм діяльності людини у системі “наука –
виробництво”. Для політехнічних знань важливим є їхня велика мобільність
та міжпрофесійний характер. Політехнічні знання забезпечують нерозривну
єдність інтелектуального та дієво-практичного чинників, що формують
особистість.

До політехнічних умінь відносять графічні, обчислювальні, вимірні,
дослідницькі, діагностичні, конструкторські, контролю та самоконтролю,
моделювання, організації робочого місця, управління технічними та
технологічними устроями різних типів, виявлення та усунення наслідків
недоліків, складання креслень, схем тощо. Уміння, спрямовані на
діяльність у галузі техніки та технології, є способом практичної
реалізації політехнічних знань. Особливе місце посідає вміння
застосовувати набуті знання на практиці, у виробничій та побутовій
сферах.

Установлено, що політехнічно значущими якостями особистості є критичне
та креативне мислення, комунікативний потенціал, практична
спрямованість, інтегративність, динамічність, здатність до самостійної
та творчої діяльності, до самоаналізу, здатність орієнтуватися у системі
суспільного виробництва, активність, відповідальність за власні дії.

Питання технології розкрито на основі практичного застосування законів
природи і суспільства. Їх вивчення сприяє підвищенню теоретичного рівня
освіти, розвитку мислення, пробудженню інтересу до науки та виробництва.
Сукупність сучасних технологій допомагає отримувати цілісну систему
основ наук, яку слід викладати. Протягом практично всього ХХ століття
під поняттям політехнічні технології розуміли переважно виробничі та
сільськогосподарські, на сучасному ж етапі розвитку суспільства до них
додалися інформаційні та педагогічні.

Досліджено політехнічну підготовку вчителя, під якою ми розуміємо таку
підготовку, яка забезпечує можливість реалізації ним принципу
політехнізму у загальноосвітніх закладах при викладанні навчальних
предметів, в організації праці. Політехнічна підготовка у педагогічному
ВНЗ передбачає діяльність студентів за такими напрямами: оволодіння
теорією політехнічної освіти та розуміння важливості й необхідності її
реалізації у загальноосвітніх закладах; знайомство з сучасними формами
виробництва, провідними тенденціями та особливостями науково-технічного
і соціального прогресу; оволодіння політехнічними знаннями та уміннями;
формування політехнічно значущих якостей особистості; оволодіння
методикою політехнічної освіти та вмінням систематично підвищувати свою
кваліфікацію.

Значна увага приділена теоретико-методологічним основам політехнічної
підготовки випускників педагогічних ВНЗ. Окреслено головні особливості
політехнічної підготовки педагогів. Сформульовано основні вимоги до
змісту політехнічної освіти. Виокремлено елементи політехнічної
підготовки випускника педагогічного ВНЗ.

Розглянуто політехнічну діяльність як компонент політехнічної
підготовки. Удосконалено модель політехнічної діяльності педагога
(рис. 2).

До завдань політехнічної діяльності відносимо соціально-економічні та
психолого-педагогічні. Функціями педагога є конструктивна,
організаторська, комунікативна, інформуюча, розвиваюча, орієнтаційна,
мобілізаційна, гностична, технічна. Засоби розв’язання політехнічних
проблем – це відбір, надання та організація самостійного пошуку
інформації щодо останніх досягнень у науці, техніці, технологіях,
впровадження продуктивного досвіду, добір виробничих та міжгалузевих
завдань для розв’язання, організації лабораторних занять, демонстрацій,
екскурсій, виробничих практик та стажувань, проведення дослідів,
експериментів, практикумів, факультативів, олімпіад, конструювання
технічного устаткування та моделювання технологічних процесів тощо. Під
знаннями розуміємо політико-правові, соціальні, морально-етичні,
психолого-педагогічні та методологічні, природничонаукові,
технолого-технологічні, економічні, загальнокультурні, інформаційні.
Уміння й навички – інтелектуальні, професійно-педагогічні, політехнічні.

Рис. 2. Модель політехнічної діяльності педагога

У третьому розділі – “Зміст політехнічної освіти у вищих педагогічних
навчальних закладах України ХХ ст.” на основі періодизації розвитку
української педагогічної думки О.В.Сухомлинської проаналізовано шість
періодів: до 1920 року; 1920-1933 рр.; 1933-1958 рр.; 1958-1985 рр.;
1985-1991 рр.; після 1991 року. Виявлені особливості та основні
тенденції розвитку політехнічної освіти у вищих педагогічних навчальних
закладах України спричинили коригування періодизації відповідно до
розвитку політехнічної освіти.

Вважаємо за доцільне виділити такі періоди розвитку політехнічної освіти
у вищих педагогічних навчальних закладах України: І період – 1988-1920
рр. – зародження ідеї політехнічної освіти в Україні (нижня межа –
початок систематичної підготовки професійних кадрів в Україні); ІІ
період – 1921-1936 рр. – становлення політехнічної освіти (нижня межа –
відкриття політехнічних шкіл в Україні, розробка та створення Уставу
політехнічної школи); ІІІ період – 1937-1955 рр. – період занепаду
політехнічної освіти (нижня межа – відмова від викладання навчальної
дисципліни “Праця” у школах, що призвело до скорочення політехнічної
освіти у педагогічних ВНЗ); ІV період – 1956-1985 рр. – активне
запровадження політехнічної освіти в педагогічні заклади (нижня межа –
повернення до політехнічної освіти на урядовому рівні); V період –
1986-2001 рр. – зниження ролі політехнічної освіти (нижня межа – початок
кризи в освітній галузі: невідповідність підготовки фахівців запитам
суспільства); VІ період – з 2002 року – швидка трансформація
суспільства, його технологізація спричинили потребу в наданні
політехнічної освіти педагогічним працівникам.

Для першого періоду характерним є зв’язок загальної освіти з виробничою
та суспільно-корисною працею. Поєднання політехнічної освіти з
професійною стає однією з характерних рис освіти, проте вища освіта ще
не набула ознак загальної політехнізації.

Другий період відзначився початком роботи щодо створення програм,
порадників, інструкцій стосовно питань політехнічної освіти і трудового
виховання. І хоча на початку 20-х рр. у справі політехнізації було
припущено ряд помилок (кустарництво, ремісництво, рання
професіоналізація), з 1928 р. навчальний процес набуває дійсно
політехнічного змісту. На початку 30-х рр. значення політехнічної освіти
стрімко зросло, оскільки техніка активно запроваджувалася в усі сфери
життя. Починається активна технізація освітнього процесу. Велику роль у
процесі політехнізації вищих педагогічних навчальних закладів відіграли
Постанови “Про роботу вищої школи” (1925 р.), “Про стан народної освіти
в Україні” (1927 р.), “Про роботу вищої школи” (1928, 1929 рр.), “Про
загальне навчання і політехнізацію шкіл” (1931 р.), “Про навчальні
програми та режим у вищій школі та технікумах” (1931 р.) та ін.

Було розроблено та запроваджено схеми надання політехнічної освіти
педагогічним працівникам, зокрема: проходження загальноосвітніх,
суспільно-політичних та спеціальних дисциплін; суспільна робота на
виробництві; робота у майстернях, на промисловому підприємстві
безпосередньо біля станків, на великому сільськогосподарському
виробництві; виробничі екскурсії; виробнича політехнічна педагогічна
практика. Об’єктом особливої уваги було формування політехнічних умінь
та навичок, оволодіння педагогічними технологіями. Діяла мережа
спеціальних індустріально-педагогічних інститутів і факультетів при
педагогічних ВНЗ для підготовки інженерів-педагогів з технічних
дисциплін, трудового та виробничого навчання учнів. У цей же час було
виокремлено та обґрунтовано умови, які необхідні для успішної
політехнізації, серед яких перебудова системи освіти за виробничим
принципом; знищення розриву між теорією та практикою; політехнізація
учительства. Протягом першої половини 30-х рр. ХХ століття рівень
політехнічної підготовки педагогічних працівників невпинно зростав.

Третій період характеризувався відмовою від політехнічної освіти на
державному рівні. Друга половина 30-х – 40-і рр. відзначалися
недооцінкою значення політехнічного знання. До початку 50-х рр.
проводилося вкрай мало досліджень з проблематики політехнічної освіти,
лише у середині 50-х рр. спостерігається повернення до питань
політехнічної освіти на державному рівні: з метою покращення
політехнічної підготовки вчителів фізики, біології, хімії, основ
промислового та сільськогосподарського виробництва в усіх педагогічних
інститутах почала створюватися відповідна матеріально-технічна база.

Oe

O

Ue

† ? ¤

AE

.

U

Ue

n

c

¤

„O

^„O

„O

^„O

#a&V.E8o@ CjE-JAK:LaeM‚NyyynnssssssssOOO·····««

O

–“ooooo*****oooEEE**EE?*

O

?????th?????Початком четвертого періоду вважаємо прийняття Постанови
“Про додаткові заходи по впорядкуванню підготовки вчительських кадрів в
учбових закладах Української РСР” у 1956 р. Того ж року на
фізико-математичних факультетах педагогічних інститутів були створені
відділення фізики та основ виробництва, які згодом (1959 р.) було
реорганізовано у відділення фізики, електротехніки та машинознавства, на
яких здійснювалася підготовка вчителів з технічних дисциплін та
трудового навчання. Великий вплив на розвиток політехнічної освіти мали
закони “Про зміцнення зв’язку школи з життям та про подальший розвиток
системи народної освіти в СРСР” (1958 р.), “Про зміцнення зв’язку школи
з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в Українській
РСР” (1959 р.), в яких стверджувалася пріоритетна роль політехнічного
навчання у закладах освіти, зв’язку навчання з виробництвом,
впровадження нових наукових досягнень у теорію і практику виробництва,
розвиток виробничої та невиробничої техніки. У 1959 р. в окремих
педагогічних інститутах (Київ, Львів) відкрилися
індустріально-педагогічні факультети для підготовки вчителів технічних
дисциплін та трудового навчання. Політехнічна освіта надавалася шляхом
поєднання вивчення навчальних дисциплін та основ сучасного виробництва,
проведення різноманітних екскурсій з метою ознайомлення студентів з
технологічними процесами, організації праці на виробництві й у
сільському господарстві, організації літньої практики. Навчальними
планами державних педагогічних інститутів 70-х рр. передбачалося
вивчення за вибором значної кількості дисциплін політехнічного
спрямування. Спостерігалася значна професіоналізація освіти у ВНЗ.

П’ятий період характеризувався неоднозначним ставленням до політехнічної
освіти. Одним з напрямів реформування освітньої галузі у 80-х рр. було
проголошено міцне оволодівання основами наук та посилення політехнічної,
практичної спрямованості викладання. Політехнічна освіта посідає (хоча й
ненадовго) провідне місце у державній політиці в освітянській сфері. У
1985 році було розроблено нові навчальні плани для педагогічних
інститутів, згідно з якими факультативно та за вибором студентами
вивчаються дисципліни політехнічного спрямування. У Постанові “Основні
напрями перебудови вищої та середньої спеціальної освіти в країні”
(1987 р.) наголошувалося, що фахівець має володіти сучасним економічним
мисленням, навичками управлінської, організаторської та виховної роботи,
активними методами використання електронно-обчислювальної техніки
відповідно до профілю своєї діяльності, високою загальною культурою,
тобто тим, що надає політехнічна освіта. Навчальними планами для
державних педагогічних інститутів 1989 р. передбачалося проводити
додаткову підготовку фахівців за новими напрямами політехнічного
спрямування. Проте, незважаючи на зміни, політехнічна освіта у другій
половині 80-х – на початку 90-х рр. не стала пріоритетним напрямом
розвитку педагогічної вищої освіти. З другої половини 90-х рр. для
України найважливішим стає забезпечення індивідуального розвитку людини,
яка була б здатною свідомо та ефективно функціонувати в умовах
інформаційного суспільства, конкурентоспроможною й мобільною на ринку
праці.

ХХІ століття є століттям високих технологій, а уміння їх ефективно
використовувати – один із показників освіченості. Нові комунікаційні
технології змінили уявлення про можливості інформаційного обміну. Настав
новий етап у розвитку системи освіти: роль, місце та функціональні
обов’язки педагога докорінно змінюються – він обов’язково має володіти
новими технологіями, вміти самостійно відбирати, оцінювати, аналізувати
та застосовувати найбільш цінні й доцільні освітні ресурси. Тому
особливо важливою є підготовка високопрофесійних педагогічних та
науково-педагогічних кадрів, які володіють і активно застосовують нові
технології. Без використання інформаційних, комунікаційних та
мультимедійних технологій, введення відповідних змін до навчальних
планів і програм, перегляду методики навчання забезпечити політехнічну
освіту та підготовку неможливо.

Результати нашої роботи не претендують на вичерпність дослідження
розвитку політехнічної освіти у вищих педагогічних закладах освіти.
Актуальними для подальшого вивчення вважаємо дослідження розвитку
компонентів політехнічної освіти, удосконалення політехнічної освіти та
політехнічної підготовки педагогів, дослідження історичного розвитку
політехнічної освіти у закладах освіти з метою виокремлення
продуктивного досвіду. Необхідність вирішення цих проблем детермінується
сучасними потребами суспільства у висококваліфікованих педагогічних
кадрах і ускладнюється специфікою педагогічної професії.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення
актуального наукового завдання щодо визначення феномена “політехнічна
освіта”, визначення тенденцій та особливостей розвитку політехнічної
освіти у вищих педагогічних навчальних закладах України. Наведені дані
підтверджують гіпотезу, покладену в основу дослідження, реалізовані мета
й завдання дослідження дають можливість сформулювати загальні висновки
та запропонувати певні рекомендації, що мають теоретичне і практичне
значення:

1. Здійснений системний аналіз наукових праць, законодавчих та
нормативних актів свідчить, що питання розвитку політехнічної освіти у
педагогічних вищих навчальних закладах не було предметом спеціального
дослідження. Наявні праці стосуються окремих аспектів цієї проблеми, є
фрагментарними. Усе це дало підстави зробити висновок, що дане питання
потребує дослідження.

2. Здійснено аналіз теоретико-методологічних аспектів розвитку
політехнічної освіти у ХХ столітті: зазначено зміни суті, мети, завдань
та об’єкту політехнічної освіти, вимог до її змісту, умов для
здійснення, зазначено концепції розв’язання проблем політехнічної
освіти, шляхи її здійснення, що дало змогу прослідкувати еволюцію
“політехнічної освіти” протягом століття в залежності від
техніко-технологічних та економіко-політичних змін у суспільстві.

3. Прослідковано еволюцію змісту, розкрито суть феномена “політехнічна
освіта”. Необхідність політехнічної освіти була виведена К.Марксом
наприкінці ХІХ століття як закономірність об’єктивного ходу суспільного
розвитку, тоді ж було сформульовано термінологічний апарат. ХХ століття
відзначалося термінологічною невизначеністю у галузі політехнічної
освіти, яка виникла внаслідок того, що оригінальний текст з
термінологією не зберігся, а переклади характеризувалися розбіжностями.
Пройшовши ряд змін у своєму тлумаченні термін “політехнічна освіта”
набув сучасного розуміння – це процес і результат засвоєння
політехнічних знань, умінь, набуття особистістю політехнічних якостей,
оволодіння політехнічними технологіями, розуміння та засвоєння основних
закономірностей будови й функціонування техніко-технологічних систем,
організаційно-економічних та соціальних аспектів сучасного виробництва,
діяльність людини в системі “наука – виробництво”.

4. Визначено та охарактеризовано сучасні компоненти політехнічної
освіти, які складають чотири групи: політехнічні знання
(природничонаукові, суспільно-політичні, науково-технічні, технологічні,
організаційно-економічні), політехнічні уміння (графічні, обчислювальні,
вимірні, дослідницькі, діагностичні, конструкторські, контролю та
самоконтролю, моделювання, організації робочого місця, управління
технічними та технологічними устроями різних типів, виявлення та
усунення наслідків недоліків, складання креслень, схем тощо),
політехнічні технології (виробничі, сільськогосподарські, інформаційні
та педагогічні) та політехнічно значущі якості особистості (критичне та
креативне мислення, комунікативний потенціал, практична спрямованість,
інтегративність, динамічність, здатність до самостійної та творчої
діяльності, до самоаналізу, здатність орієнтуватися у системі
суспільного виробництва, активність, відповідальність за власні дії).

5. Обґрунтовано теоретико-методологічні основи політехнічної підготовки
майбутніх педагогів. З метою більш повного розуміння
теоретико-методологічних основ політехнічної підготовки розкрито суть
основних особливостей політехнічної освіти, роль пізнавальних завдань,
творчої та виробничої праці у політехнічній підготовці молоді,
сформульовано вимоги до змісту політехнічної освіти у сучасних умовах
розвитку суспільства (перехід до суспільства інформаційного типу), що
дало змогу розкрити суть терміну “політехнічна підготовка”, визначити
елементи політехнічної підготовки випускника педагогічного ВНЗ,
удосконалити модель політехнічної діяльності педагога, визначити засоби
забезпечення й підвищення, основні форми роботи та етапи політехнічної
підготовки педагогічних працівників.

6. Аналіз розвитку політехнічної освіти у педагогічних вищих навчальних
закладах у ХХ столітті дозволив виокремити такі періоди розвитку
політехнічної освіти у вищих педагогічних навчальних закладах України:

І період – 1988-1920 рр.; ІІ період – 1921-1936 рр.; ІІІ період –
1937-1955 рр.; ІV період – 1956-1985 рр.; V період – 1986-2002 рр.; VІ
період – з 2003 року.

7. Визначено провідні тенденції розвитку політехнічної освіти у вищих
педагогічних навчальних закладах України у ХХ столітті:

технізація – широке ознайомлення з виробничою та невиробничою технікою
завдяки її активному запровадженню в усі сфери життя; професіоналізація
– ознайомлення студентів різних спеціальностей з особливостями
виробництва відповідного напрямку та практична робота (наприклад,
екскурсії та виробничі практики на хімічних, біологічних та
сільськогосподарських виробництвах для студентів природничих
спеціальностей); технологізація – активне запровадження інформаційних та
комунікаційних, окрім сільськогосподарських та промислових, технологій у
навчальний процес у зв’язку із зміною типу суспільства спричинило
необхідність терміново розпочати підготовку педагогів, здатних
розробляти та застосовувати найсучасніші технології навчання та
виробництва на основі новітніх технологій, що сприятиме підвищенню рівня
загальної та політехнічної освіти.

8. Розкрито особливості політехнічної освіти та підготовки студентів у
вищих педагогічних навчальних закладах України у визначені періоди:

І період – у зв’язку з в відсутністю сталої системи вищої педагогічної
освіти надання політехнічної освіти практично не здійснюється.

ІІ період – розробка змісту, організаційних форм і методів політехнічної
освіти та підготовки студентів, встановлення співвідношення між
політехнічною підготовкою, виробничою працею студентів, педагогічними і
спеціальними дисциплінами. У навчальні плани педагогічних ВНЗ
закладаються значні обсяги загальнотехнічної підготовки на основі
принципу районування, хоча й без урахування специфіки роботи майбутніх
вчителів. Політехнічна освіта подекуди зводилася до трудового навчання
та виховання, оскільки програми педагогічних та спеціальних дисциплін
недостатньою мірою відображали завдання політехнічної освіти; екскурсії
на виробництво інколи були єдиною формою зв’язку педагогічних закладів
вищої освіти з виробництвом.

ІІІ період – практично повна відмова від політехнічної освіти на
державному рівні, недооцінка ролі політехнічних знань та умінь,
приділення основної уваги викладанню основ наук.

IV період – у навчальних планах різних напрямів підготовки педагогічних
ВНЗ постійне місце посідає цикл загальнотехнічних дисциплін (окремий для
кожної спеціальності), велику увагу приділяють виробничій практиці,
екскурсіям на виробництво, спецпрактикумам та лабораторно-практичними
роботам, трудовій підготовці у майстернях та на підприємствах. Проте
слабка трудова підготовка вчителів, недооцінка можливостей дисциплін
психолого-педагогічного та суспільно-політичного циклів, відсутність
комплексного підходу до проблеми, різкі зміни навчальних планів та
профілів підготовки

тощо спричиняли недоліки у реалізації політехнічної освіти.

V період – проголошення необхідності політехнічної освіти на фоні
кризового стану та стагнації системи вищої освіти, часта зміна
навчальних планів, поступове розуміння значення й ролі політехнічних
знань і умінь як основи оволодіння новими технологіями освіти та
виробництва.

9. Виокремлено продуктивні ідеї політехнічної підготовки майбутніх
педагогів. Для ефективної політехнічної підготовки сучасних випускників
педагогічних ВНЗ необхідним є: розуміння значення, суті та основних
завдань політехнічної освіти усіма учасниками едукаційного процесу;
розвиток політехнічно значущих якостей особистостей; запровадження
комунікаційних та інформаційних технологій, самостійної пізнавальної
діяльності в едукаційний процес ВНЗ; фундаменталізація знань; відбір
навчального, навчально-методичного, додаткового матеріалу з урахуванням
принципу політехнізму; орієнтація на практичну політехнічну діяльність
педагога; навчання політехнічному виду діяльності, створення відповідних
педагогічних умов; інтенсифікація навчання через реалізацію
міжпредметних зв’язків.

10. Урахування основних результатів проведеного дослідження дає змогу
запропонувати такі практичні рекомендації:

запровадити в практику освітніх установ спецкурси чи спецпрактикуми
політехнічного спрямування з метою підготовки студентів до практичної
політехнічної діяльності в освітніх установах, розробити відповідні
методичні рекомендації;

при проведенні педагогічної виробничої практики керівникам практики
звернути особливу увагу на відбір політехнічного матеріалу;

при складанні навчальних планів враховувати специфіку політехнічної
діяльності для різних напрямів підготовки та спеціальностей;

обласним інститутам післядипломної педагогічної освіти здійснювати
підвищення кваліфікації педагогічних працівників з урахуванням
особливостей практичної політехнічної діяльності в закладах освіти
різних типів та рівнів.

Основний зміст дисертації опублікований у таких роботах автора:

Підручники, навчальні та методичні посібники

1. Терентьєва Н.О. Вища (університетська) освіта: становлення і
розвиток. Навчально-методичний посібник. – Черкаси, 2005. – 191 с.

Статті в наукових фахових виданнях

2. Терентьєва Н.О. Окремі напрямки реорганізації вищих педагогічних
закладів освіти в 20-і – на початку 30-х років ХХ століття //
Зб. наук. пр. Уманського державного педагогічного університету імені
Павла Тичини: Спеціальний випуск “До витоків становлення української
педагогічної науки”. – К.: Наук. світ, 2002. – С. 117-120.

3. Терентьєва Н.О. Історичні уроки реформування вищих навчальних
закладів в Україні // Вісн. Черкаського університету. Серія педагогічні
науки. – 2002. – Вип. 41. – С. 126-132.

4. Терентьєва Н.О. Політехнічна освіта як складова неперервної освіти.

Зміна змісту поняття “політехнічна освіта” впродовж ХХ століття //
Вісн. Чер-каського університету. Серія педагогічні науки. – 2002. – Вип.
43. – С. 52-57.

5. Терентьєва Н.О. Від педагога-майстра до педагога-науковця // Вісн.
Чер-каського університету. Серія педагогічні науки. – 2003. – Вип. 45. –
С. 107-112.

6. Терентьєва Н.О. Ідеї В. І. Вернадського про взаємообумовленість
розвитку науки і суспільства // Імідж сучасного педагога. – Полтава,
2003. – № 5-6 (34-35). – С. 35-37.

7. Терентьєва Н.О. Характеристика окремих етапів розвитку політехнічної
освіти в ХХ столітті // Теоретичні питання культури, освіти та
виховання: Зб. наук. пр. Вип. 26. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2004. – С.
53-56.

8. Терентьєва Н.О. Політехнічна підготовка педагога: особливості,
складові, параметри діяльності // Науковий часопис Національного
педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 16. Творча
особистість учителя: проблеми теорії і практики: Зб. наук. пр. – Вип. 2
(12). – К.: НПУ, 2004. – С. 100-102.

9. Терентьєва Н.О. Особливості політехнічної підготовки
вчителя-викладача-вихователя в Україні у ХХ столітті // Науковий часопис
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (До
170-ліття НПУ ім. М. П. Драгоманова. До 15-річчя кафедри педагогічної
творчості). Серія 16. Творча особистість учителя: проблеми теорії і
практики: Зб. наук. пр. – Вип. 3 (13). – К.: НПУ, 2005. – С. 102-105.

10. Терентьєва Н.О. Політехнічна підготовка як складова підготовки
педагога-професіонала // Вісн. Черкаського університету. Серія
педагогічні науки. – 2005. – Вип. 74. – С. 150-153.

11. Терентьєва Н.О. Політехнічна підготовка – одна з необхідних умов
підготовки конкурентоспроможних фахівців в умовах університетської
освіти // Вісн. Черкаського університету. Серія педагогічні науки. –
2006. – Вип. 81. – С. 133-137.

12. Терентьєва Н.О. Підготовка майбутніх вчителів для здійснення
політехнічного навчання та профорієнтації в умовах сільської школи
(досвід 80-х рр. ХХ століття) // Вісн. Черкаського університету. Серія
педагогічні науки. – 2006. – Вип. 84. – С. 154-158.

13. Терентьєва Н.О. Компоненти політехнічної освіти (характеристика
політехнічних знань та умінь) // Вісн. Черкаського університету. Серія

педагогічні науки. – 2007. – Вип. 98. – С. 129-134.

Статті в інших виданнях, матеріали конференцій, тези доповідей

14. Терентьєва Н.О. Місце та роль випускника ВНЗ в умовах переходу до
нового типу суспільства // Тези науково-методичної конференції “Проблеми
гуманізму і освіти”. – Вінниця, 2002. – С. 187-190.

15. Терентьєва Н.О. Окремі напрямки становлення освітніх технологій як
складової педагогічного процесу // Актуальные вопросы развития
инновационной деятельности. Материалы VIII международной
научно-практической конференции. Приложение к научно-практическому
дискуссионно-аналитическому сборнику “Вопросы развития Крыма”. –

Симферополь, 2004. – С.161-166.

16. Терентьєва Н.О. Політехнічна підготовка як складова професійного
становлення педагога // Матеріали Третіх Ірпінських міжнародних
науково-педагогічних читань на тему: Проблеми гуманізації навчання та
виховання у вищому закладі освіти. 12-13 травня 2005 року. – С. 175-177.

17. Терентьєва Н.О. Політехнізм: стара нова інновація в освіті //
Инновационные технологии в образовании. Материалы II международной
научно-практической конференции. Приложение к научно-практическому
дискуссионно-аналитическому сборнику “Вопросы развития Крыма”. –
Симферополь, 2005. – С.131-135.

18. Терентьєва Н.О. Реформації в умовах інтегрування вищої освіти, науки
та виробництва (окремі аспекти) // Актуальные вопросы развития
инновационной деятельности. Материалы Х международной
научно-практической конференции. Приложение к научно-практическому
дискуссионно-аналитическому сборнику “Вопросы развития Крыма”. –
Симферополь, 2005. – С.135-139.

19. Терентьєва Н.О. Політехнічна підготовка – важлива передумова
підготовки конкурентоспроможних фахівців в умовах університетської
освіти // Вища школа України: проблеми модернізації навчально-виховного
процесу. Зб. матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції. –
Черкаси: Вид-во ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2006. – С. 50-52.

20. Терентьєва Н.О. Особливості підготовки вчителів предметів
політехнічного циклу наприкінці 50-х – початку 60-х років ХХ століття //
Буде школа – буде село – буде держава. Матеріали Всеукраїнських
педагогічних читань, присвячених Дню народження О. А. Захаренка:
м. Черкаси, 2 лютого 2006 р. – Умань, 2006. – С. 63-64.

21. Терентьєва Н.О. Сучасні вимоги до політехнічної підготовки
випускника сучасного ВНЗ // Матеріали IV Ірпінських міжнародних
науково-педагогічних читань “Проблеми гуманізації навчання та виховання
у вищому навчальному закладі освіти” 25-26 травня 2006 року. –
Національна академія ДПС України, 2006. – С. 234-237.

22. Терентьєва Н.О. Історичні етапи політехнічної підготовки студентів
педагогічних ВНЗ // Шістнадцята наукова сесія осередку наукового
товариства ім. Шевченка у Черкасах. Матеріали доповідей на засіданнях
секцій і комісій 12-31 березня 2005 р. – 2006. – С. 113-114.

23. Терентьєва Н.О. Основні риси політехнічної підготовки вчителів
природничо-математичних дисциплін // Матеріали Других Всеукраїнських
педагогічних читань “Формування загальнолюдських цінностей засобами
едукаційного процесу в закладах освіти”, присвячених дню народження
М.П.Гусака. – Черкаси, 2006. – С. 42-45.

АНОТАЦІЇ

Терентьєва Н.О. Розвиток політехнічної освіти у вищих педагогічних
навчальних закладах України (ХХ століття). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за
спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. –
Інститут вищої освіти АПН України. – Київ, 2007.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення
актуального наукового завдання щодо визначення феномена “політехнічна
освіта”, тенденцій та особливостей розвитку політехнічної освіти у вищих
педагогічних навчальних закладах України, що забезпечує теоретичне й
практичне використання отриманих наукових результатів.

Прослідковано та проаналізовано еволюцію поняття “політехнічна освіта”
протягом ХХ століття, запропоновано сучасне тлумачення цього поняття.
Визначено та охарактеризовано такі компоненти політехнічної освіти як
політехнічні знання, політехнічні уміння, політехнічно значущі якості
особистості та політехнічні технології. Розкрито теоретико-методологічні
основи педагогічної підготовки випускника педагогічного ВНЗ.
Сформульовано вимоги до змісту політехнічної освіти, окреслено головні
особливості, виокремлено елементи, засоби забезпечення та етапи
формування політехнічної підготовки педагогів. Удосконалено модель
політехнічної діяльності педагога. Узагальнено суть, структуру, функції,
принципи, особливості та умови розвитку політехнічної освіти у
педагогічних вищих навчальних закладах України у ХХ столітті. Визначено
основні тенденції розвитку політехнічної освіти у вищих педагогічних
навчальних закладах України у досліджуваний період. Запропоновано
періодизацію розвитку політехнічної освіти у вищих педагогічних
навчальних закладах України (ХХ століття). Виокремлено продуктивні ідеї
щодо політехнічної підготовки сучасних випускників педагогічних вищих
навчальних закладів.

Ключові слова: політехнічна освіта, політехнічне навчання, політехнічне
виховання, політехніка, принцип політехнізму, політехнічна підготовка.

Терентьева Н.А. Развитие политехнического образования в высших
педагогических учебных заведениях Украины (ХХ век). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по
специальности 13.00.01 – общая педагогика и история педагогики. –
Институт высшего образования АПН Украины. – Киев, 2007.

В диссертации осуществлено теоретическое обобщение и новое решение
актуального научного задания по определению феномена “политехническое
образование”, тенденций и особенностей развития политехнического
образования в высших педагогических учебных заведениях Украины, что
обеспечивает теоретическое и практическое использование полученных
научных результатов.

Исследовано и проанализировано эволюцию понятия “политехническое
образование” на протяжении ХХ века с учетом экономических, политических
и социальных изменений, происходивших в стране. Дана современная
трактовка этого понятия – это процесс и результат усвоения
политехнических знаний, умений, приобретение личностью политехнических
качеств, овладение политехническими технологиями, понимание и усвоение
основных закономерностей устройства и функционирования
технико-технологических систем, организационно-экономических и
социальных аспектов современного производства, деятельность человека в
системе “наука – производство”. Определены причины терминологической
путаницы и подмены политехнических терминов на протяжении ХХ века.

В контексте эволюции понятия “политехническое образование” исследованы
изменения содержания понятий “политехническое воспитание”,
“политехническое обучение”, “принцип политехнизма”, “политехника”,
“политехническая подготовка”.

Определено и охарактеризовано четыре группы компонентов политехнического
образования: политехнические знания, политехнические умения,
политехнически значимые качества личности и политехнические технологии.
Отмечена необходимость фундаментализации знаний в современном обществе,
основанном на знании. Прослежена эволюция качеств личности, являющихся
политехнически значимыми.

Раскрыты теоретико-методологические основы политехнической подготовки
выпускника педагогического ВУЗа: сформулированы требования к содержанию
политехнического образования, очерчены основные особенности, выделены
элементы, предложены средства обеспечения и этапы формирования
политехнической подготовки педагогов. Дано современное определение
понятия политехнической подготовки как таковой, что обеспечивает
возможность учителю реализовать принцип политехнизма в процессе
преподавания учебных предметов и организации труда в общеобразовательных
учреждениях. Политехническая подготовка студентов педагогических ВУЗов
была вторичным явлением по отношению к введению политехнического
образования в общеобразовательную школу. Автором усовершенствована
модель политехнической деятельности педагога.

В диссертации обобщены суть, структура, функции, принципы, особенности и
условия развития политехнического образования в педагогических высших
учебных заведениях Украины в ХХ веке. В исследовании раскрыты некоторые
аспекты реализации политехнического образования в ВУЗах педагогического
профиля. Проанализировано развитие политехнического образования в высших
педагогических учебных заведениях Украины, на основе чего предложена
соответствующая периодизация. Выделены такие периоды: І период –
1988-1920 гг. – зарождение идеи политехнического образования в Украине;
ІІ период – 1921-1936 гг. – становление политехнического образования;
ІІІ период – 1937-1955 гг. – период упадка политехнического образования;
ІV период – 1956-1985 гг. – активное внедрение политехнического
образования в педагогические учреждения; V период – 1986-2001 гг. –
снижение роли политехнического образования; VІ период – после 2002 года
– быстрая трансформация общества, его технологизация создали потребность
в предоставлении политехнического образования педагогическим работникам.

Определены основные тенденции развития политехнического образования за
исследуемое время: технизация, профессионализация, технологизация.
Автором выделены продуктивные идеи касательно политехнической подготовки
современных выпускников педагогических высших учебных заведений, в
частности: учет особенностей информационного общества,
общеинтеграционных тенденций; внедрение коммуникационных и
информационных технологий, самостоятельной познавательной деятельности в
эдукационный процесс ВУЗов; фундаментализация знаний; развитие
политехнически значимых качеств личности; отбор учебного,
учебно-методического, дополнительного материала с учетом принципа
политехнизма; ориентация на практическую политехническую деятельность
педагога; обучение политехническому виду деятельности, создание
соответствующих педагогических условий; интенсификация обучения
посредством реализации межпредметных связей; целесообразное
использование всех форм работы.

Ключевые слова: политехническое образование, политехническое обучение,
политехническое воспитание, политехника, принцип политехнизма,
политехническая подготовка.

Terentyeva N.O. Development of polytechnic education in Ukraine High
pedagogical education institutions (XX century). – Manuscript.

The dissertation for the scientific degree of the Candidate of
Pedagogical Sciences in speciality 13.00.01 – General Pedagogic and
History of Pedagogic. – Institute of Higher Education of the Academy of
Pedagogical Sciences of Ukraine. – Kyiv, 2007.

In this dissertation theoretical generalization and new decision of
actual scientific task of polytechnic education phenomenon definition,
tendencies and characters of its development are done that provide the
use of the got theoretical and practical scientific results. Evolution
of term «polytechnic education» during XX century is investigated and
analyzed, modern interpretation of this term is proposed. Polytechnic
education components such as polytechnic knowledge, polytechnic knacks,
polytechnic significant personal merit and polytechnic technologies are
determined and characterized. Theoretical-methodological bases of
polytechnic schooling of Pedagogical Higher School graduating students
are disclosed. Demands for the matter of polytechnic education are
formulated, main features are described, the elements are marked out,
ensuring means and grades of pedagogue polytechnic schooling are
proposed. Model of Teacher polytechnic activity was polished up.
Essence, structure, functions, principles, features and conditions of
polytechnic education development in Pedagogical Higher Schools in XX
century are generalized. Basic tendencies of polytechnic education in
each period are determined. Periodization of polytechnic education
development in Pedagogical Higher School is proposed. Author had
proposed fruitful ideas about polytechnic schooling for modern
Pedagogical Higher Schools’ graduating students.

Key words: polytechnic education, polytechnic training, polytechnic
upbringing, poly, principle of poly, polytechnic schooling.

PAGE 1

Політехнічна освіта

Політехнічні знання

Політехнічні уміння

Політехнічно значущі якості особистості

Політехнічні технології

Політехнічна діяльність педагога

Функції педагога та його діяльність щодо реалізації цих функцій

Засоби розв’язання політехнічних проблем

Знання

Уміння та навички

Творчі якості особистості

Завдання політехнічної діяльності

Похожие записи