ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЖУРАВЛЬОВА Лариса Володимирівна

УДК 616.12 — 008.331.1 — 092: 616.36

Роль печінки в модуляції трофічних процесів при формуванні
гіпертензивного серця

14.01.02. внутрішні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Харків 2007

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Харківському державному медичному університеті МОЗ
України.

Науковий консультант:

— доктор медичних наук, професор Ковальова Ольга Миколаївна, Харківський
державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри
пропедевтики внутрішньої медицини №1

Офіційні опоненти:

— доктор медичних наук, професор Опарін Анатолій Георгієвич, Харківська
медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри
терапії та клінічної фармакології, м. Харків;

— доктор медичних наук, професор Свінціцький Анатолій Станіславович,
Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця МОЗ України,
завідувач кафедри госпітальної терапії №2, м. Київ;

— доктор медичних наук, професор Катеренчук Іван Петрович, вищий
державний навчальний заклад України „Українська державна медична
стоматологічна академія”, завідувач кафедри госпітальної терапії з
професійними хворобами, м. Полтава.

Захист відбудеться “18” січня 2008 р. о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 при Харківському державному
медичному університеті МОЗ України (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського державного
медичного університету (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

Автореферат розіслано “18” грудня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук, доцент Т.В.
Фролова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Артеріальна гіпертензія (АГ) за розповсюдженістю
займає перше місце серед захворювань серцево-судинної системи і
вважається однією з провідних сучасних медико-соціальних проблем
(Messereli F.H., 2006; Смірнова І.П., Горбась І.М., Катеренчук І.П.,
2006; Коваленко В.М., 2006).

Ураження серця при формуванні клінічних особливостей АГ та виникнення
ускладнень призвело до появи термінів “гіпертензивне серце” та
“ремоделювання серця”, які характеризують зміни розмірів камер серця, їх
конфігурації та маси міокарда (Сіренко Ю.М., 2000.; Свіщенко Є.П.,
Коваленко В.М., 2002; Swan L., 2003; Єна Л.М., Кондратюк В.Е., 2004;
Sheridan D.J., 2005; Ковальова О.М., 2005). Встановлено, що збільшення
маси міокарда лівого шлуночка (ММЛШ) пов’язане не тільки з рівнем
артеріального тиску (АТ), але також і з багатьма іншими факторами,
такими як генотип, стать, вік, раса, ожиріння, надмірне застосування
кухоної солі, нестача калію та магнію, активація симпато-адреналової
системи (САС) та ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС),
збільшення паратиреоїдних гормонів, наявність інсулінорезистентності та
гіперінсулінемії (Agabiti-Rosei F., Lorenza M.L., 2001; Olsen M.N.,
2005).

Найбільш відома класифікація типів ремоделювання лівого шлуночка при АГ
належить А. Ganau та Devereux R.D (1992). В ній виділяють нормальну
геометрію лівого шлуночка (НГЛШ), концентричне ремоделювання (КРЛШ),
концентричну гіпертрофію (КГЛШ) та ексцентричну гіпертрофію (ЕГЛШ).
Клінічна цінність застосування цієї класифікації доведена у
проспективних дослідженнях (Verdecchia P., Schillaci G., Borgioni C.,
1996). В основі цієї класифікації є визначення індекса маси міокарда
лівого шлуночка (ІММЛШ) та відносної товщини його стінок (ВТСЛШ) (Maish
B., Cohn J., 1998). Встановлено, що патоморфологічною основою процесів
ремоделювання міокарда є розвиток гіпертрофії кардіоміоцитів, їх
альтерація та апоптоз, прогресування реорганізації цітоархітектоніки
міокарда та судинної стінки, що на органному рівні проявляється не
тільки гіпертрофією лівого шлуночка (ГЛШ), але і змінами його
геометричних характеристик (Devereux R.D., Roman M.I., 1995; Жарінов
О.Й., Орищин Н.Д., 1999; Ковальова О.М., Нижегородцева О.О., 2002).

Взаємозв’язок між ураженням печінки та змінами серцево-судинної системи
(ССС) відзначений клініцистами давно, але механізм цих взаємодій
залишається до кінця не з’ясованним. Захворювання гепатобіліарної
системи приводять до порушення внутрісерцевої та системної гемодинаміки,
прискорюють розвиток атеросклеротичного процесу (Kubo S.N., Walter B.A.,
John D.H.A. et al., 1987; Grose R.D. Nolan I., Dillon I.F. et al.,
1995;Sherlok Sh., Duly G., 2001; Свінціцький А.С., 2005). У хворих на
хронічні захворювання печінки (ХЗП) запальної природи, до яких
відносяться хронічні гепатити (ХГ) та цирози печінки (ЦП), по мірі
перебігу основного захворювання збільшуються прояви недостатності
кровообігу, що проявляється змінами скорочувальної функції міокарда,
перебудовою загальної гемодинаміки з перевагою гіперкінетичного типу
(Казюлін А.Р., 2000; Schipper H.G., 2004). Порушення системної
гемодинаміки при захворюваннях печінки корелюють із змінами показників
кровотоку в печінці та зустрічаються більше, ніж у 90% хворих на ХГ та
ЦП (Подимова С.Д., Белозьоров Е.С., Романова Е.В. та іншi, 1996;
Кунцевіч Г.І., Белолапатко Є.А., Сидоренко Г.В., 1998: Spicak J., 2004).
За рахунок утворення портосистемних колатералей у пацієнтів з ХЗП
розвиваються порушення наповнення центрального венозного та
артеріального русла, гіпоксія внутрішніх органів, у тому числі нирок, що
приводить до активації ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.

Дослідження Амосової К.М. та співавторів (1998) свідчать про існування
порушень функціонування міокарда лівого шлуночка при ХЗП. У хворих на ХГ
та ЦП були виявлені зміни структури систоли та діастоли в поєднанні з
підвищеною жорсткістю камери лівого шлуночка, порушенням процесів його
релаксації, а також гіперфункцією лівого передсердя. Гіпертрофія
міокарда шлуночків була встановлена у 73% пацієнтів з ХГ та у 76-78 % з
ЦП, при цьому на всіх стадіях захворювання спостерігалось сполучення
гіпертрофії правих відділів серця у хворих ХЗП з портальною гіпертензією
та портопульмональним шунтуванням кровотоку, що суттєво впливало на стан
ССС (Соломнікова О.І., 2001).

Слід відзначити, що в доступній літературі ми не знайшли достатнього
відображення питань, присвячених функціональному стану печінки при АГ,
ролі печінки в патогенезі АГ та ремоделюванні гіпертензивного серця. У
зв’язку з вищевикладеним поглиблене вивчення ролі печінки та тісно
пов’язаних з її функціональним станом механізмів, які лежать в основі
трофічних процесів, що викликають структурно-функціональні зміни у
міокарді при АГ, а також у патогенетичному обґрунтуванні
диференційованого лікування хворих з різними стадіями АГ, є важливим та
актуальним, має наукове та практичне значення для удосконалення
діагностики і лікування АГ.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри пропедевтики
внутрішньої медицини №1 Харківського державного медичного університету
МОЗ України „Патогенетичні та терапевтичні аспекти гіпертензивного серця
та його ускладнень” (номер державної реєстрації 0101 U 00 1911).
Здобувач проводила клінічне обстеження хворих на гіпертонічну хворобу
(ГХ) та ХЗП, статистичну обробку отриманих даних, трактування
результатів досліджень та оцінювала ефективність лікування.

Мета дослідження: оптимізація діагностики та лікування гіпертензивного
серця шляхом визначення і корекції трофічних та метаболічних порушень,
які супроводжують ремоделювання міокарда, що пов’язані з порушенням
функціонального стану печінки, у хворих на ГХ та при наявності супутніх
захворювань печінки.

Для досягнення поставленої мети були поставлені наступні завдання:

Вивчити структурно-функціональні та гемодинамічні особливості міокарда у
хворих на ГХ, ХЗП та при їх поєднанні;

Визначити стан гормонального статусу (альдостерон, кортизол, адреналін,
норадреналін, естрадіол, тестостерон) та з’ясувати роль нейрогуморальних
факторів у механізмах ремоделювання міокарда ЛШ у хворих на ГХ, ХЗП та
при їх поєднанні;

Виявити метаболічні порушення (ліпідний та вуглеводний обмін,
коагуляційний гемостаз) та визначити їх прогностичне значення при ГХ,
ХЗП та при їх поєднанні;

Визначити стан оксидантно-антиоксидантного гомеостазу у хворих на ГХ,
ХЗП та при їх поєднанні в процесі прогресування цих захворювань;

Провести аналіз стану імунної реактивності та прозапальних цитокінів
фактора некроза пухлин-б (ФНП-б), інтерлейкіна-1в (ІЛ-1в) та
інсуліноподібного фактора роста-1 (ІФР-1), визначити їх прогностичне
значення у хворих на ГХ, ХЗП та при їх поєднанні;

Визначити функціональний стан печінки та її роль у трофічних процесах
при ремоделюванні міокарда ЛШ у хворих на ГХ, ХЗП та при їх поєднанні;

Вивчити вплив в-адреноблокаторів, інгібіторів ангіотензинперетворюючого
ферменту (АПФ) та гепатопротекторів на перебіг ГХ, ХЗП та при їх
поєднанні, а також провести порівняльну оцінку ефективності застосування
різних схем лікування у цих хворих.

Об’єкт дослідження: гіпертонічна хвороба, хронічні гепатити, цирози
печінки та їх поєднання.

Предмет дослідження: функціональний стан печінки, нейрогуморальних,
метаболічних, оксидантно-антиоксидантних, імунних механізмів та
структурно-функціональні зміни гіпертензивного серця.

Методи дослідження: клінічні, лабораторні, інструментальні, статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. Встановлено та сформульовано
положення про роль печінки у розвитку гіпертензивного серця переважно у
хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) у сполученні з хронічними
захворюваннями печінки (ХЗП). Доведена роль печінки у ремоделюванні
гіпертензивного серця, що пов’язано із змінами функціонального стану
печінки і викликає порушення метаболічних процесів у організмі, які
підсилюють трофічні та структурно-функціональні зміни в міокарді ЛШ у
хворих ГХ у поєднанні з ХЗП. Супутні хронічні гепатити та цирози печінки
у хворих ГХ впливають на структурно-функціональні зміни міокарда ЛШ та
формування різних форм гіпертензивного серця. Доведено, що супутні ХЗП у
хворих на ГХ викликають формування прогностично несприятливих моделей
гіпертензивного серця.

Показано, що дисфункція нейрогуморальних систем частіше визначаються при
ураженні печінки у хворих на ГХ та супроводжуються кореляційним впливом
адаптаційних гормонів (катехоламінів, кортизолу, ендорфінів та інших) на
такі геометричні параметри гіпертензивного серця, як КСО, КДО, ММЛШ,
ІММЛШ, з послідовними структурно-функціональними змінами міокарда ЛШ.
Встановлено вплив дисфункції гормонального статусу та активності
патологічного процесу в печінці у хворих на ГХ на характер та ступінь
структурно-функціональних змін ремодельованого міокарда ЛШ.

Доведено, що перебіг ГХ багато в чому визначається метаболічними
порушеннями, які зростають при супутній патології печінки та
проявляються дисліпопротеїдемією, порушенням толерантності до глюкози,
підвищенням вмісту фібриногену.

Уперше доведено, що прогресування метаболічних розладів супроводжується
порушеннями холеретичної функції печінки з накопиченням суми жовчних
кислот та їх фракцій у сироватці крові, що негативно впливає на стан
трофічних процесів у міокарді.

Відзначено, що порушення жирового та вуглеводного обмінів знаходяться у
тісному взаємозв’язку з такими геометричними параметрами міокарда, як
КСО, КДО, УО, ММЛШ, ІММЛШ, у хворих на ГХ та супроводжуються
прогресуванням структурно-функціональних порушень міокарда.

Встановлено, що порушення оксидантно-антиоксидантного гомеостазу у
хворих на ГХ не тільки негативно впливає на метаболічні процеси у
організмі, викликає розлади трофічних процесів у міокарді та печінці,
але,у свою чергу, порушення функціонального стану печінки при ГХ
поглиблює вираженість оксидантного стресу та ускладнює ремоделювання
міокарда і систолічну дисфункцію ЛШ. Показано, що зниження накопичення
сульфгідрильних груп у організмі приводить до порушення
окислювально-відновлювальних процесів, зниження факторів
антиоксидантного захисту та сприяє розвитку дистрофічних процесів у
серці та печінці з поглибленням структурно-функціональних змін у
міокарді ЛШ.

Обґрунтовано положення про те, що порушення клітинного та гуморального
імунітету, а також зміна активності прозапальних цитокінів ФНП-б і ІЛ-1в
та вмісту в сироватці крові ІФР-1 у хворих на ГХ збільшуються при
супутній патології печінки, супроводжуються зниженням захисних
властивостей організму та прогресуванням трофічних змін ремодельованого
міокарда ЛШ. Відмічено вплив субпопуляцій (СД4 та СД8) клітинного
імунітету на окремі ехокардіографічні показники міокарда, а саме
швидкість скорочення циркулярних волокон та фракцію викиду (VCF , ФВ).
Порушення клітинного імунітету може викликати аутоімунні процеси у
організмі, підвищувати цитотоксичну активність Т-ефекторів та
пригнічувати скорочувальну функцію міокарда.

Показано, що застосування бета-адреноблокатора метопрололу у хворих на
ГХ І стадії викликає позитивний лікувальний ефект не тільки внаслідок
нормалізації артеріального тиску (АТ), частоти серцевих скорочень, але і
внаслідок відновлення геометричних параметрів міокарда, а також
гормонального гомеостазу та метаболічних процесів в організмі.

Встановлено, що застосування інгібіторів ангіотензинперетворюючого
фермента (еналаприл (енаприл Н), спіраприл (квадроприл), лізиноприл
(диротон)) у хворих на ГХ ІІ та ІІІ стадії, сприяють нормалізації АТ, а
також покращанню структурно-функціонального стану міокарда та
нейрогуморальних показників.

Уперше доведено, що додаткове застосування есенціале форте Н у
сполученні з лецитином або тіотріазоліна в сполученні з лецитином у цих
хворих підвищує лікувальний ефект з потенціюванням антигіпертензивної
дії інгібіторів АПФ, відновленням показників ремоделювання серця,
відновленням ендокринного гомеостазу, метаболічних та
оксидантно-антиоксидантних процесів в організмі.

Уперше встановлений позитивний лікувальний ефект у хворих на ГХ ІІ
стадії у поєднанні з ХЗП застосування лізиноприлу в сполученні з
тіотріазоліном, берлітіоном (тіоктова (ліпоєва) кислота) та лецитином,
які сприяють нормалізації АТ, відновленню структурно-функціонального
стану міокарда ЛШ, розвитку регресивних процесів у ремодельованому
міокарді ЛШ, покращанню ендокринного статусу, метаболічних процесів в
організмі та функціонального стану печінки. За результатами дослідженнь
отримані патенти про корисну модель:

1. Деклараційний патент про корисну модель U 200600386 15.06.2006.
Бюл.№6, 2006. Журавльова Л.В., Ковальова О.М. ХДМУ. Спосіб діагностики
стадій гіпертонічної хвороби у хворих з ушкодженням печінки

2. Деклараційний патент про корисну модель U 200509869 15.03.2006.
Бюл.№3, 2006. Журавльова Л.В., Ковальова О.М. ХДМУ. Спосіб діагностики
ремоделювання міокарда у хворих з хронічними захворюваннями печінки

Практичне значення отриманих результатів. Результати, що отримані,
можуть бути використані практичними лікарями та науковцями з метою
оптимізації діагностики і визначення особливостей перебігу АГ у
поєднанні з ХЗП, вибору адекватного диференційованого лікування за умов
визначення характеру геометричного ремоделювання ЛШ та функціонального
стану печінки.

В дослідженні показана необхідність визначення функціонального стану
печінки у хворих на ГХ, що може служити прогностичним маркером
особливостей перебігу захворювання. Доведена необхідність визначення
варіантів геометричного ремоделювання ЛШ при ГХ І, ІІ, ІІІ стадії та при
сполученні з ХЗП, а також функціонального стану міокарда.

Обґрунтована необхідність визначення гормонального статусу при різних
стадіях ГХ, що розширює уявлення про патогенетичну роль адаптаційних
гормонів у формуванні ремодельованного міокарда ЛШ та дозволяє
розглядати гормони у якості маркерів ендокринопатій, а також прогнозу
перебігу захворювання.

Обґрунтована доцільність визначення різних типів гіперліпопротеїнемії,
рівня глюкози та глікозильованого гемоглобіну у сироватці крові, що
дозволяє судити про метаболічні порушення у організмі та виділити
прогностичні критерії захворювання.

Доведена необхідність визначення стану оксидантно-антиоксидантних
процесів у хворих на ГХ, які поглиблюються при супутніх ХЗП, впливають
на прогресування метаболічних порушень з підвищенням активності
запальних процесів у печінці та структурно-функціональних порушень у
міокарді.

Обґрунтовано, що для оцінки стану клітинного та гуморального імунітету,
а також для оцінки запальних реакцій у хворих на ГХ у сполученні з ХЗП,
доцільно визначати такі маркери, як Т- та В-лімфоцити, їх субпопуляції
(хелпери та супресори), імуноглобуліни А, М, G і цітокіни ФНП-б і ІЛ-1в
та ІФР-1.

Вивчена ефективність застосування бета-блокаторів (метопролол),
інгібіторів АПФ (еналаприл, спіраприл, лізиноприл) у хворих на ГХ
залежно від стадії та одночасно призначення есенціале форте Н, лецитіну
хворим цієї категорії, а також призначення інгібіторів АПФ в сполученні
з тіотріазоліном, берлітіоном (ліпоєва кислота), лецитином хворим на ГХ
ІІ стадії у поєднанні з ХЗП.

Результати дослідження впроваджені, а також застосовуються у роботі
лікувальних закладів м. Харкова та області: 11-ої міської клінічної
лікарні м. Харкова, 27-ої міської клінічної лікарні м. Харкова,
Харківської обласної клінічної лікарні, 1-ої міської клінічної лікарні
м. Харкова, 18-ої міської клінічної лікарні м. Харкова, ДУ ЦКЛ
„Укрзалізниця”, Дергачівської ЦРЛ Харківської області, Черкаської
обласної клінічної лікарні, Тернопільської обласної клінічної лікарні,
обласного кардіологічного диспансеру м. Одеса, ДУ „Інститут
гастроентерології АМН України”, ННЦ „Інститут кардіології ім. М.Д.
Стражеска”.

Матеріали дисертації впроваджені та використовуються у педагогічній та
лікувальній роботі кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №1,
факультетської терапії, госпітальної терапії Харківського державного
медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Здобувачем були особисто визначені цілі та
сформульовані завдання дисертаційної роботи, розроблені план та
методологія дослідження. Автором особисто проведені клінічні обстеження,
які включали відбір хворих на підставі критеріїв включення, фізикальне
обстеження хворих на ГХ, ХЗП, ГХ в поєднанні з ХЗП та в осіб з групи
контролю. На підставі статистичної обробки автором особисто проведений
аналіз отриманих результатів ехокардіографічного та
електрокардіографічного дослідження, лабораторних, біохімічних, імунних,
гормональних, інструментальних досліджень, сформульована концепція про
роль печінки у трофічних порушеннях ремодельованного міокарда, вивчені
варіанти лікування хворих на ГХ з урахуванням функціонального стану
печінки, визначені основні положення та висновки.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати роботи
доповідались та обговорювались на науково-практичних конференціях: ІХ
міжнародна науково-практичних конференція „Артеріальна гіпертензія і
ІХС: досягнення і перспективи” (2005, м. Харків), науково-практичних
конференція „Терапевтичні читання: алгоритми сучасної діагностики та
лікування внутрішніх хвороб” (2005, м. Харків). Зроблено доповіді на
науково-практичних конференціях Харківського державного медичного
університету „Діагностика та лікування ураження серця і нирок при
артеріальній гіпертензії” (2004), „Сучасні технології в діагностиці та
лікуванні гастроентерологічних захворювань” (2005), „Метаболічний
синдром в практиці кардіолога” (2006). Представлені доповіді на XVI та
XVII Конгресах кардіологів Франції (Париж, 2006, 2007), на XVI та XVIІ
Конгресі Європейського товариства з артеріальної гіпертензії (Мадрид,
2006; Мілан, 2007), VIII Конгресі кардіологів України (Київ, 2007).

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 45
друкованих робіт, із них 21 стаття у наукових журналах, рекомендованих
ВАК України, 24 тези у матеріалах наукових конгресів, з’їздів,
конференцій, у тому числі 7 зарубіжних. Отримано 2 державних патенти
України на корисну модель.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 462 сторінках
комп’ютерного тексту і складається з вступу, огляду літератури, опису
об’єкта і методів дослідження, розділів власних досліджень, заключення,
висновків, практичних рекомендацій, списку літератури, що складає 46
сторінок, містить 504 найменувань, із них 242 кирилицею, 262 —
латиницею. Робота ілюстрована 68 рисунками та 120 таблицями, що окремо
займають 154 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань в
умовах терапевтичного відділення міської клінічної лікарні №11 м.
Харкова, а також в кардіологічному, ревматологічному та
гастроентерологічному відділеннях обласної клінічної лікарні м. Харкова,
які є базами Харківського державного медичного університету, обстежено
377 хворих, із них 231 (61,27%) хворий на гіпертонічну хворобу (ГХ), 87
(23,08%) хворих на ГХ з супутніми хронічними запальними захворюваннями
печінки (ХЗП), 59 (15,65%) хворих на хронічні гепатити (ХГ) та цирози
печінки (ЦП). Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб.
Діагноз ГХ встановлювався відповідно класифікації ВООЗ/МТАГ (1993, 1996)
у модифікації робочої групи Українського товариства кардіологів
(Свіщенко Є.П., Коваленко В.М., 2004). Діагноз ХГ та ЦП встановлювався
на основі класифікації міжнародної робочої групи всесвітнього конгресу
гастроентерологів (Лос-Анджелес, 1994) та уніфікованої класифікації
захворювань органів травлення НДІ гастроентерології (Дніпропетровськ,
1998). Серед обстежених хворих було 195 (51,7%) чоловіків та 182 (48,3%)
жінки, які були переважно середнього віку (ГХ – 45,4±2,28 років; ГХ+ХЗП
– 51,3±3,65 років; ХЗП – 45,7±2,74 років). Давність захворювання
переважала у групі хворих на ГХ (9,2±1,1 років) в порівнянні з групою
хворих на ГХ у поєднанні з ХЗП (7,38±1,36 років) та ХЗП (5,5±1,1 років).

На основі класифікації АГ в залежності від ураження окремих органів
ВООЗ/МТАГ (1993, 1996), перша стадія ГХ встановлена у 19 (5,97%)
обстежених, друга – у 185 (58,2%) і третя – у 27 (8,49%) пацієнтів. У
всіх обстежених хворих, відповідно до рекомендацій ВООЗ, із глибоким
аналізом анамнезу, фізикальних даних, клініко-лабораторних та
інструментальних методів дослідження, була виключена вторинна
артеріальна гіпертензія.

При вивченні анамнезу захворювання та життя виявлені деякі фактори
ризику, серед яких: ускладнена спадковість – у 67,6% хворих на ГХ та
71,3% хворих на ГХ у поєднані з ХЗП, психоемоційні перевантаження
зустрічались у 76,4% хворих на ГХ, недостатня фізична активність – у
61,1% пацієнтів, підвищена маса тіла – у 55,7%, паління – у 52,2%,
низьке соціально-економічне положення – у 49,2%, надмірне застосування
кухонної солі – у 49,2%, надмірне вживання алкоголю – у 32,7%, кави – у
17,3% хворих. У хворих на ГХ з супутніми ХЗП переважали такі фактори
ризику, як паління, зловживання алкоголем, недостатня фізична активність
та психоемоційні навантаження.

Про стан біоелектричної активності серця, кардіогемодинаміки та
скорочувальної спроможності міокарда судили за допомогою ЕКГ та ЕхоКГ
методів дослідження. ЕКГ проводили на апаратах „Міограф — 81” та
„Кардіополіграф — НМ”. ЕхоКГ дослідження проводилось з застосуванням
ультразвукового апарата „Aloka-SSD-280” (Японія) з використання
методичних рекомендацій Мухарлямова М.Л. (1987) із визначенням діаметра
аорти (ДАд, см), діаметра лівого передсердя (ЛП, см), кінцевого
систолічного об’єму (КСО, см3), кінцевого діастолічного об’єму (КДО,
см3), ударного об’єму (УО, см3), хвилинного об’єму крові (ХОК, л/хв),
серцевого індексу (СІ), фракції викиду (ФВ, %), швидкості циркулярного
скорочення волокон міокарда (VCFC-1 см/сек), кінцевого діастолічного
розміру лівого шлуночка (КДР, см), кінцевого систолічного розміру лівого
шлуночка (КСР, см), товщини задньої стінки лівого шлуночка в діастолу
(ТЗСЛШд, см), товщини міжшлуночкової перетинки в діастолу (ТМШПд, см),
маси міокарда лівого шлуночка (ММЛШ, г), індекса маси міокарда лівого
шлуночка (ІММЛШ, г/м2) та відносної товщину стінки ЛШ (ВТСЛШ).
Визначення ударного об’єму здійснювалося за формулою: УО=КДО-КСО;
фракції викиду за формулою: ФВ (%)=УО/КДОх100%; серцевого індекса за
формулою: СІ=УО/SхЧСС. Масу міокарда ЛШ розраховували по методу
I.Teicholz. Визначення індекса маси міокарда ЛШ здійснювалося за
формулою ІММЛШ (г/м2)=ММЛШ/S (S-площа поверхні тіла у м2); відносну
товщину стінки ЛШ за формулою: ВТСЛШ=(ТМШП+ТЗСЛШ)/КДР ЛШ.

УЗД печінки у хворих проводили за допомогою ультразвукової ехокамери
„Aloka-SSD-280” (Японія), що дозволяло визначити топографію, форму,
розміри, контури та паренхіму печінки, виключити вогнищеві зміни
специфічного характеру та уточнити діагноз.

Про стан гормонального гомеостазу судили за результатами дослідження
ренін-альдостеронової системи, вмісту адреналіну та норадреналіну, рівня
загального тироксину (Т4), трийодтироніну (Т3), інсуліну, кортизолу,
тестостерону, естрадіолу та бета-ендорфінів у сироватці крові.
Визначення активності реніну та концентрації альдостерону у сироватці
крові здійснювали методом радіо імунологічного аналізу з використанням
тест системи наборів фірми „Cis bio international” (Франція).
Вимірювання радіоактивних проб здійснювали на гама-лічильнику „Гама-1”.
Визначення вмісту адреналіну та норадреналину в сироватці крові
здійснювали спектрофлюорометричним методом Метліної Е.І.. Концентрація
гормонів (Т3, Т4, інсуліну, кортизолу, естрадіолу, тестостерону) у
плазмі крові визначали за допомогою стандартного набору реактивів фірми
„Бєларусь”. Визначення в-ендорфінів здійснювали радіоімунологічним
методом за допомогою наборів фірми „Immuno Nuclear Corporation” (США).

Вивчення функціонального стану імунної системи проводили шляхом
дослідження клітинного та гуморального імунітету з визначенням Т-, В-,
О-лімфоцитів, Т-хелперів, Т-супресорів/кілерів, за допомогою
моноклональних антитіл класів СД3+, СД22+, СД16+, СД4+, СД8+ (Оrtho
Diagnostic SystemsInc., США) в цитотоксичному тесті. Визначення
імуноглобулінів основних класів (А, G, М) здійснювали методом радіальної
імунодифузії в гелі по Mancini, (1965). Для дослідження цитокінів
використовували імуноферментний метод. Вміст ІЛ-1в та ФНП-б в сироватці
крові здійснювали за допомогою набору реагентів виробництва „Протеїновий
контур” (м. Санкт-Петебург, Росія). Визначення вмісту ІФР-1 в сироватці
крові здійснювалось за допомогою набору реактивів „ ActiveTM IGF-1 elisa
kit, США”.

Інтенсивність процесів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та
антиоксидантного захисту (АОЗ) визначали спектрофотометричним методом.
Вміст малонового діальдегіду (МДА) в сироватці крові та мембранах
еритроцитів визначали методом Гончаренко М.С. та Латінової А.М. (1990).
Функцію АОЗ досліджували шляхом визначення в крові активності
пероксидази методом Попова Т.П., Рейкової Л.П. (1990), каталази –
методом Баха, церулоплазміну – методом Ревіна, сульфгідрильних груп (SH)
білка — фотоколориметричним ультрамікрометодом Фоломеєва В.Ф (1986).

Функціональний стан печінки досліджували шляхом вивчення білкового,
пігментного, ферментного, вуглеводного, ліпідного, холеретичного обмінів
та реологічних властивостей крові. Визначення загального білка у
сироватці крові здійснювали колориметричним біуретовим методом, білкових
фракцій – методом електрофоретичного розділення на папері, тимолову
пробу виконували методом Хуерго — Поппера. Загальний білірубін та його
фракції визначалися методом Йенгдрашика — Клеггорна — Грофа. Активність
трансаміназ (АСТ, АЛТ) досліджувалася колориметричним методом Ратмана —
Френзеля. Вміст ЛДГ, КФК та ГГТП у сироватці крові визначали за
допомогою наборів реактивів фірми „Lachema” (Чехія), лужної фосфатази
методом Боданськи, активність холінестерази — колориметричним методом
Моландера – Фрідмана — Ладью. Для оцінки вуглеводного обміну визначали
глюкозу крові натщесерце глюкозооксидазним методом Самоджі-Нельсона,
тест толерантності до глюкози, Нв А 1С за допомогою набору
„Діабет-тест”.

Стан ліпідного обміну оцінювали за визначенням загальних ліпідів
сульфофосфоніловим методом з використанням наборів реагентів фірми
„Lachema” (Чехія), ТГ – ензиматичним колориметричним методом за
допомогою набору реактивів фірми „Sentinel” (Італія), загальних ФЛ,
загального та вільного холестерину, ЛПНЩ, ЛПДНЩ, ЛПВЩ за допомогою
набору реактивів фірми „Вio Mericuх” (Франція). Холеретичний обмін
оцінювали за визначенням вільних, зв’язаних (холева (Х), глікохолева
(ГХ), дезоксихолева (ДХ), таурохолева (ТХ),
глікохенодозоксихолева+глікодезоксихолева (ГХДХ+ГДХ)) та суми жовчних
кислот у сироватці крові хроматографічним методом Громашевської Л.Л..
Стан реологічних властивостей крові оцінювали шляхом визначення
протромбінового індексу сироватки крові за методом Квіна, часу
рекальцифікації плазми до гепарину за методом Хоуелла, загального
фібриногену – методом Рубберта, фібринолітичної активності – методом
Ковальського.

Залежно від терапії, що проводилася, всі обстежені хворі були розділені
на 11 груп. Групі хворих на ГХ І стадії (n=19) призначався метопролол.
Хворі на ГХ ІІ стадії (n=185) були розділені на 3 групи і кожна на дві
підгрупи. Перша підгрупа 1-ої групи (n=37) отримувала еналаприл, друга
(n=36) – цей же препарат у сполучені з есенціалє форте Н та лецитином.
Перша підгрупа 2-ої групи (n=33) отримувала спіроприл, друга (n=33) –
цей же препарат у сполучені з есенціалє форте Н та лецитином. Перша
підгрупа 3-ої групи (n=23) отримувала лізиноприл, друга (n=23) – цей же
препарат у сполучені з есенціалє форте Н та лецитином. Хворим на ГХ ІІІ
стадії (n=27) призначався лізиноприл у сполучені з тіотриазоліном та
лецитіном. Хворим на ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГ мінімальної
активності (ХГМА) (n=27) та ГХ ІІ стадії з ХГ помірної активності (ХГПА)
(n=22) проводилося лікування комбінацією лізиноприлу з тіотриазоліном,
альфа-ліпоєвою кислотою (берлітіоном) та лецитіном. Хворим на ГХ ІІ
стадії у поєднанні з субкомпенсованим ЦП призначався лізиноприл у
комбінації з тіотриазоліном, альфа-ліпоєвою кислотою (берлітіоном),
лецитином. Хворим ХГМА (n=23) та ХГПА (n=19) призначалися тіотріазолін у
комбінації з альфа-ліпоєвою кислотою, а хворим ЦП (n=18) крім цих
препаратів додатково призначався фуросемід або верошпірон.

Статистична обробка отриманих результатів проведена методами варіаційної
статистики з використанням t-критеріїв Ст`юдента, кореляційного аналізу
та аналізу функції розподілу щільності імовірності з застосуванням
пакетів прикладних програм для статистичної обробки медичної інформації.

Результати дослідження та їх обговорення. Кардіогемодинамічні порушення
у хворих на ГХ були пов’язані як зі ступенем АГ, так і з
структурно-функціональними особливостями міокарда, розвитком
гіпертензивного серця. Зміни структурно-функціонального стану міокарда
ЛШ знаходилися у залежності від стадії ГХ та супутніх ХЗП. У хворих на
ГХ І стадії відзначалися ранні прояви ремоделювання міокарда, які
супроводжувалися вірогідним підвищенням ІММЛШ, ВТСЛШ та відповідали
ознакам концентричного ремоделювання міокарда у 12 (63,2%) пацієнтів, а
у 7 (36,8%) хворих зберігалася нормальна геометрія міокарда. У хворих на
ГХ ІІ стадії (таблиця 1) встановлені ознаки збільшення систолічної
дисфункції міокарда зі зниженням скоротливої властивості міокарда з
вірогідним підвищенням параметрів ЛП, КСО, КДО, УО, МОК, ММЛШ, ІММЛШ та
ВТСЛШ більше 0,45, що дозволяло констатувати розвиток концентричної
гіпертрофії міокарда у 122 (65,9%) хворих та у 63 (34,1%) пацієнтів –
ознаки концентричного ремоделювання міокарда ЛШ. У хворих на ГХ ІІІ
стадії спостерігалося прогресування зниження насосної функції та
скоротливої здатності міокарда. Підвищення КДО та зменшення сили
скорочення (VCF) свідчило про стан „перерозтягнутого міокарда”.
Збільшення відношення діаметра лівого передсердя до КДР, а також
діаметра аорти до діаметра лівого передсердя свідчило про зниження
діастоличної функції ЛШ. Вірогідне збільшення ММЛШ, ІММЛШ та ВТСЛШ менше
0,45, свідчило про розвиток ексцентричної гіпертрофії ЛШ у 20 (74,1%)
хворих та у 7 (25,9%) пацієнтів – ознаки концентричної гіпертрофії
міокарда ЛШ. Порушення структурно-функціонального стану міокарда ЛШ були
встановлені у хворих на хронічні гепатити з мінімальною та помірною
активністю, а також на субкомпенсований ЦП, що проявлялося відносною
систолічною дисфункцією та помірним зниженням скоротливої здібності
міокарда ЛШ. У 10 (43,5%) хворих на ХГМА встановлені ознаки
концентричного ремоделювання міокарда ЛШ, а у 13 (56,5%) хворих цієї ж
групи геометрія міокарда ЛШ відповідала нормальним величинам. У 11
(57,9%) хворих на ХГПА спостерігалися ознаки концентричної гіпертрофії
міокарда ЛШ та у 2 (10,5%) хворих – ознаки нормальної геометрії
міокарда. У 8 (47,1%) хворих на ЦП спостерігалися ознаки концентричної
гіпертрофії ЛШ, у 5 (29,4%) хворих – ексцентричної гіпертрофії ЛШ та у 4
(23,5%) хворих – концентричного ремоделювання міокарда ЛШ.

Найбільш виражені порушення структурно-функціонального стану міокарда ЛШ
були виявлені у хворих на ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХЗП, що проявлялось
ознаками „жорсткості” міокарда ЛШ з обмеженими компенсаторними
можливостями міокарда.

Таблиця 1

Основні ехокардіографічні показники (M±m) у хворих на ГХ ІІ стадії та у
хворих на ГХ ІІ стадії у поєднанні з хронічними гепатитами та цирозом
печінки

Показники Контрольна

група

n=20 Групи обстежених хворих

ГХ ІІ стадія

n=185 ХГ загальна

група n=42 ГХ ІІстадія

+ХГМА n=27 ГХ ІІ стадія

+ХГПА n=22

ГХ ІІ стадія

+ЦП n=38

ДАд,см 3,26±0,06 3,1±0,05 3,19±0,07* 3,08±0,05 3,06±0,05 3,00±0,03*

ЛП, см 2,76±0,11 3,76±0,09* 2,95±0,08 3,74±0,10 3,78±0,010 3,82±0,10*

КСО, см3 44,6±0,25 70,3±0,49* 58,4±0,63* 71,8±0,71* 78,5±0,73*/**
78,4±0,81*/**

КДО, см3 121,0±1,12 163,2±1,41* 139,2±1,12* 165,4±1,08* 175,1±1,19*/**
151,2±1,09*/****

УО,см3 76,4±1,02 92,9±1,08* 80,8±0,62* 93,6±067* 96,6±0,78*
72,8±0,69*/***

ХОК, л/хв 5,5±0,08 7,0±0,07* 5,72±0,07* 7,04±0,06* 7,05±0,06*
6,11±0,03*/***

ФВ, % 63,0±0,78 56,0±0,53* 58,0±0,5* 56,0±0,56* 55,0±0,49*
48,0±0,47*/***

VCF C-1, см/с 0,9±0,09 0,82±0,05* 0,68±0,05* 0,77±0,04* 0,62±0,03*/**
0,52±0,04*

КДР, см 4,81±0,06 5,36±0,06* 5,19±0,06* 5,48±0,09* 5,57±0,07* 5,63±0,09*

КСР, см 3,35±0,03 3,63±0,03* 3,42±0,03* 3,83±0,04* 3,95±0,05* 4,15±0,05*

ТЗСЛШд, см 0,98±0,03 1,36±0,04* 1,07±0,02* 1,38±0,04* 1,49±0,05*
1,69±0,03*

ТМШПд, см 0,88±0,03 1,21±0,03* 1,07±0,02* 1,25±0,04* 1,25±0,04*
1,23±0,04*

ММЛШ, г 152,5±1,34 226,2±0,2* 166,6±1,27* 226,7±1,63* 246,7±1,63*/**
252,8±1,20*/***

ІММЛШ, г/м2 82,9±0,68 129,2±1,34* 90,5±1,53* 135,6±0,76* 135,6±0,76*
137,4±0,41*/***

ВТСЛШ 0,38±0,01 0,47±0,01* 0,46±0,01* 0,46±0,02* 0,46±0,02* 0,44±0,01*

Примітка: * р< 0,05 у порівняні з контрольною групою ** р<0,05 у порівняні з ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГМА *** р<0,05 у порівняні з ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГПА Зниження коефіцієнта відношення ДАд до діаметра ЛП у хворих на ГХ ІІ стадії з ХГПА свідчило про підвищення тиску наповнення, збільшення лівих відділів серця та зниження функції ЛШ. Вірогідне збільшення ММЛШ, ІММЛШ, ВТСЛШ вище 0,45 є ознаками концентричної гіпертрофії, яка спостерігалася у 23 (85,2%) хворих на ГХ ІІ стадії з ХГМА та у 17 (77,3%) хворих на ГХ ІІ стадії з ХГПА. Поряд з цим, у 4 (14,8%) хворих на ГХ ІІ стадії з ХГМА встановлені ознаки концентричного ремоделювання, а у 5 (22,7%) хворих на ГХ ІІ стадії з ХГПА – ексцентричної гіпертрофії ЛШ. Прогресування змін структурно-функціонального стану міокарда спостерігалося у хворих на ГХ ІІ стадії з ЦП, що супроводжувалося збільшенням систолічної дисфункції ЛШ, зниженням насосної функції та скоротливої здібності ЛШ. У 32 (84,2%) хворих на ГХ ІІ стадії з супутнім ЦП спостерігалися ознаки ексцентричної гіпертрофії ЛШ, а у 6 (15,8%) пацієнтів – концентричної гіпертрофії міокарда ЛШ. Слід відзначити, що вірогідна різниця КДО, УО, ФВ, ММЛШ, ІММЛШ та ВТСЛШ у обстежених хворих може бути підставою вважати їх прогностичними маркерами систолічної дисфункції ЛШ та ремоделювання міокарда. При дослідженні ЕхоКГ у хворих на ГХ та на ГХ у поєднанні з ХЗП встановлені кореляційні взаємозв’язки між окремими геометричними параметрами серця, що проявлялося прямим впливом частоти серцевих скорочень (ЧСС) на ММЛШ (r=+0,45;+078;p<0,05), на ТЗСЛШ (r=+0,63;+0,82;p<0,05), залежністю ММЛШ від змін показників КДР (r=+0,33;+0,71;p<0,05), а також залежності ФВ від УО та КДО (r=+054;+0,63;+0,57;+0,68;p<0,05). Розвиток ознак ремоделювання міокарда ЛШ у обстежених хворих мали вірогідну різницю в залежності від стадії ГХ та активності патологічного процесу в печінці. Встановлено, що супутні ХЗП у хворих на ГХ посилюють важкість перебігу захворювання, сприяють вираженому ремоделюванню міокарда ЛШ та можуть бути несприятливими прогностичними факторами, які слід враховувати при діагностиці ГХ та лікуванні цих хворих. Порушення функціонального стану печінки при ГХ та ГХ у поєднанні з ХЗП супроводжувалися та були тісно пов’язаними зі змінами гормонального гомеостазу. Печінка є органом вибіркового захвату, акумуляції, біотрансформації гормонів. У зв’язку з чим виділяють вісь „гіпоталамус-гіпофіз-печінка”. Зміни гормонального гомеостазу хворих на ГХ знаходились у залежності від стадії захворювання та супутніх ХЗП. У хворих на ГХ І стадії це проявлялося вірогідним (p<0,05) підвищенням активності реніну, вмісту альдостерону, адреналіну, норадреналіну, кортизолу, естрадіолу та тестостерону у сироватці крові, що могло сприяти підвищенню тонусу судин та викликати зміни метаболічних процесів, впливати на функціональний стан печінки та структурно-функціональні зміни міокарда ЛШ. Прогресування порушень гормонального гомеостазу спостерігалось у хворих на ГХ ІІ стадії (таблиця 2) з вірогідними (p<0,05) підвищенням активності всіх гормонів, за винятком трийодтироніну, який знижувався, що викликало порушення метаболічних процесів у міокарді. Вважають, що адреналінове пошкодження міокарда пов’язане із порушенням метаболічних процесів з боку САС та системи циклічних нуклеотидів, яке супроводжується змінами рівня норадреналіну, зниженням активності аденілатциклази, вмісту цАМФ та збільшенням рівня цГМФ. Гіперінсулінемія у хворих на ГХ була пов’язана з інсулінрезістентністю, яка супроводжувалась підвищенням вмісту С-пептида. Підвищення концентрації статевих гормонів могло бути викликане накопиченням їх у кров’яному руслі внаслідок порушення інактивації і кон’югації естрадіолу та тестостерону у печінці. У хворих на ГХ ІІІ стадії, поряд з вірогідним (p<0,05) підвищенням вмісту альдостерону, адреналіну, норадреналіну, тироксину, інсуліну, естрадіолу спостерігалося вірогідне (p<0,05) зниження активності реніну, вмісту трийодтироніну та тестостерону у сироватці крові, що слід розглядати як прояви адаптивної та пристосувальної реакції системи „гіпоталамус-гіпофіз-кора наднирників-печінка”. У свою чергу, це було причиною вірогідних (p<0,05) змін у хворих на ХЗП активності адаптаційних гормонів, які знаходилися у залежності від активності та важкості патологічного процесу у печінці. Виражені зміни гормонального стану встановлені у хворих на ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХЗП, які збільшувались прямо пропорційно важкості патологічного процесу у печінці. Зміни вмісту альдостерону, адреналіну, норадреналіну, кортизолу, тироксіну, естрадіолу та трийодтироніну у сироватці крові у хворих на ГХ ІІ стадії з ЦП були вірогідні (р<0,05) у порівняні з ідентичними показниками у хворих на ГХ ІІ стадії з ХГ. Рівень адаптаційних гормонів у сироватці крові у хворих на ГХ, ХЗП та при їх поєднані мав вірогідну (р<0,05) різницю. Найбільш виражені зміни спостерігалися у хворих на ГХ ІІ стадії з ХЗП, які супроводжувалися порушенням метаболізму адаптаційних гормонів та функціонального стану печінки, прогресуванням структурно-функціональних змін міокарда ЛШ. У всіх групах обстежених хворих виявлені вірогідні (р<0,05) зміни вмісту в-ендорфінів у сироватці крові, які знаходилися у залежності від стадії ГХ та активності патологічного процесу у печінці. Відзначено, що опиоїдні пептиди спроможні стимулювати секрецію багатьох гормонів та приймати участь у регуляції обмінних процесів. Підвищення рівня в-ендорфінів у сироватці крові можна розглядати як патогенетичний фактор у підвищенні АТ, внаслідок причинних взаємозв’язків між системою опіоїдних пептидів та регуляцією судинного тонуса. Порушення гормонального гомеостазу у хворих на ГХ, як відзначено, негативний впливало на структурно-функціональний стан міокарда ЛШ. Встановлений прямий кореляційний зв’язок між змінами активності реніну та ММЛШ у хворих на ГХ І, ІІ стадії, ГХ ІІ стадії у поєднані з ХГМА, ХГПА, ЦП (r=+0,45;+0,56;+ 0,64;+0,68;+0,71;p<0,05), що підтверджує гіпотезу про залежність ступеня розвитку гіпертрофії ЛШ від рівня активності реніну у сироватці крові. Негативна кореляційна залежність спостерігалася між активністю реніну та ФВ і VCF у хворих на ГХ І стадії (r=-0,26;-0,28;p>0,05), ГХ ІІ стадії (r=-0,38;-0,40;p<0,05), ГХ ІІ стадії з ХГМА (r=-0,44;-0,46;p<0,05), ГХ ІІ стадії з ХГПА (r=-0,45;-0,48;p<0,05), що може свідчити про зниження скоротливої властивості міокарда ЛШ під впливом змін концентрації реніна у сироватці крові. Виявлені зміни ММЛШ у залежності від концентрації інсуліна у сироватці крові у хворих на ГХ ІІ стадії (r=+0,43;p<0,05), ГХ ІІІ стадії (r=+0,54;p<0,05), ГХ ІІ стадії з ХГМА та ХГПА (r=+0,48;+0,52;p<0,05), ГХ ІІ стадії з ЦП (r=+0,62;p<0,05). Збільшення концентрації інсуліну у сироватці крові може бути обумовлено порушенням його метаболізму у печінці, що викликає розвиток інсулінрезистентності та розлад усіх видів обміну з підвищенням маси тіла, а також структурно-функціональні зміни у міокарді. Таблиця 2 Показники гормонального статусу (М±m) у хворих на ГХ ІІ стадії та у хворих на ГХ ІІ стадії у поєднанні з хронічними гепатитами та цирозом печінки Показники Контрольна група n=20 Групи обстежених хворих ГХ ІІ стадія n=120 ХГ загальна група n=40 ГХ ІІ стадія +ХГМА n=21 ГХ ІІ стадія +ХГПА n=22 ГХ ІІ стадія +ЦП n=26 Ренін, нмоль/ч·л 1,62±0,16 2,48±0,12* 2,38±0,11* 2,89±0,11* 3,16±0,13* 2,04±0,09*/*** Альдостерон, нмоль/ч·л 0,28±0,03 0,66±0,03* 0,53±0,03* 0,65±0,06* 0,68±0,06* 1,08±0,08*/** Адреналін, нмоль/ч·л 2,27±0,13 4,64±0,28* 3,89±0,14* 4,45±0,17* 5,12±0,19*/** 5,82±0,15*/** Норадреналін, нмоль/ч·л 4,26±0,18 6,62±0,12* 6,23±0,11* 6,48±0,11* 7,36±0,15*/** 7,88±0,12*/*** Т4, нмоль/ч·л 86,2±2,48 117,2±1,15* 106,2±1,12* 105,0±4,31* 128,5±4,72*/** 101,0±1,17*/*** Т3, нмоль/ч·л 1,62±0,12 1,08±0,05* 1,15±0,09* 1,02±0,08* 0,93±0,06* 0,68±0,04*/*** Інсулін, пмоль/л 89,3±2,14 114,0±1,55* 82,4±1,06* 123,2±1,53* 127,1±1,57* 65,1±1,71*/*** Кортизол, нмоль/л 439,6±4,45 520,7±5,54* 514,8±5,26* 548,0±5,03* 556,0±5,09*/** 588,0±4,64*/*** Естрадіол, нмоль/л 015,0,03 0,54±0,05* 0,54±0,08* 0,51±0,06* 0,72±0,07* 0,96±0,09*/*** Тестостерон, нмоль/л 21,4±0,47 32,3±1,42* 22,6±0,66* 32,0±0,69* 14,8±0,62*/** 6,84±0,38*/*** в-ендорфіни, нг/л 32,6±0,76 58,6±1,87* 61,1±1,65* 63,8±1,58* 67,6±1,72* 73,8±1,61*/**/*** Примітка: * р< 0,05 у порівняні з контрольною групою ** р<0,05 у порівняні з ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГМА *** р<0,05 у порівняні з ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГПА Виявлений вплив збільшення концентрації кортизолу у сироватці крові на ММЛШ у хворих на ГХ І, ІІ, ІІІ стадії, ГХ II стадії у поєднані з ХГМА, ХГПА, ЦП (r=+0,45;+0,53;+0,64;+0,62;+0,66;+0,71; р<0,05), свідчить про сповільнення пристосувальної реакції організму внаслідок порушення метаболізму кортизола у печінці. Підвищення концентрації естрадіолу у сироватці крові супроводжувалось збільшеням ММЛШ у хворих на ГХ І, ІІ, ІІІ стадії, ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГМА, ХГПА, ЦП (r=+0,38;+0,40;+0,45;+0,43;+0,45;+0,52; р<0,05). Відомо, що в-ендорфіни спроможні впливати на психічний статус, стимулювати секрецію багатьох гормонів, регулювати обмінні процеси та змінювати стан ССС. Підвищення вмісту в-ендорфінів у сироватці крові здійснювало прямий вплив на УО у хворих на ГХ І, ІІ, ІІІ стадії, ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГМА, ХГПА, ЦП (r=+0,32;+0,38;+0,47;+0,43;+0,48;+0,53; р<0,05), та негативний вплив на ФВ у хворих на ГХ І, ІІ, ІІІ стадії, ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГМА, ХГПА, ЦП (r=-0,36;-0,40;-0,48;-0,45;-0,49;-0,61; р<0,05), що може бути пов’язано з пригніченням функціональної активності печінки. Кореляційний зв’язок адаптаційних гормонів з окремими геометричними параметрами міокарда ЛШ збільшувався прямо пропорційно стадії ГХ та особливо при поєднанні ГХ з ХЗП. Слід визначити, що печінка відіграє важливу роль в розладах гуморальних механізмів регуляції ССС, її функціональні зміни сприяють ремоделюванню міокарда ЛШ у хворих на ГХ. Наявність супутніх ХЗП у хворих на ГХ може бути прогностично несприятливим фактором, який стимулює структурно-функціональні зміни міокарда ЛШ. h j ? U i ? o - \ ’ oe o ” – ? ? O O Oe O U Ue /ooiaaaYoNNNaAAAAAAAAA h j ? P R TH a i ? 2 & : P P R ` t t ? ? ? E TH TH a o 2 2 4 B V 2 4 >

B

E

I

PV

l

¬

E

E

I

a

o

o

EkdI

EkdI

?F??????

????????????›?

3′

місту ліпопротеїдів у сироватці крові у хворих на ГХ, викликали
негативний вплив на зміни геометричних параметрів міокарда ЛШ, які
зростали при поєднанні ГХ з ХЗП. Відомо, що частинки ЛПВЩ приймають
участь у переносі ХС із тканин у печінку з затримкою розвитку
атеросклеротичного ураження ССС, а ХЗП викликають порушення цих
процесів, що стимулює розвиток атерогенезу та викликає зміни міокарда з
порушенням його систолічної та діастолічної функції.

Метаболічні порушення у обстежених хворих проявлялися вірогідним
(р<0,05) підвищенням вмісту вільних (Х, ДХ), кон’югованих (ГХДХ+ГДХ, ТХ, ГХ) та суми жовчних кислот у сироватці крові, які зростали при поєднанні ГХ з ХЗП. Порушення ентерогепатичної циркуляції жовчних кислот, а також зміни співвідношення вільних та кон’югованих жовчних кислот у сироватці крові відображають порушення холеретичної функції печінки, що викликає порушення утворення ліпідного комплексу, який є головною транспортною формою фосфоліпідів та несприятливим фактором, що викликає ушкоджуючу дію на тканини печінки та холангіоли. Підвищення рівня жовчних кислот у сироватці крові може бути пов’язане з посиленням трансформації холестерину у жовчні кислоти, що стимулює розвиток дисліпопротеїдемії та відображає пригнічення функціонального стану печінки (А.М. Климов, 1999). Встановлений позитивний кореляційний зв’язок між вмістом холевої, дезоксіхолевої, суми жочних кислот у сироватці крові та КСО, КДО, УО, ММЛШ, ІММЛШ (r=+0,36;+0,68;p<0,05) у хворих на ГХ та ГХ у поєднанні з ХЗП, а також негативний кореляційний вплив концентрації холевої, дезоксіхолевої, суми жовчних кислот на показники ФВ (r=-0,32;-0,55;p<0,05) у цих хворих, що може свідчити про негативний вплив підвищення концентрації жовчних кислот у сироватці крові на функціональний стан печінки та міокарда. Метаболічні розлади у хворих на ГХ супроводжувалися прогресуванням змін вуглеводного обміну, що проявлялося вірогідним (p<0,05) збільшенням вмісту глюкози натщесерце, після навантаження, глікозильованого гемоглобіну (НbA1c) у сироватці крові в залежності від стадії ГХ та її поєднання з ХЗП. Підвищення глікозильованого гемоглобіна, напевно, може бути викликане інсулінрезістентністю, що супроводжується порушенням захоплення глюкози периферичними тканинами з підвищенням її рівня у сироватці крові. Слід вважати, що інсулінорезистентність є наслідком дисфункції гормонального статусу з підвищенням активності кортизолу (Bjorntorp P., 1998). Виявлено позитивний кореляційний зв’язок між рівнем глікемії і глікозильованого гемоглобіну з показниками ММЛШ у хворих на ГХ та при її поєднанні з ХЗП (r=+0,45;+0,69;+0,38;+0,59;p<0,05) та негативну кореляцію між рівнем глюкози і глікозильованого гемоглобіну з ФВ (r=-0,32;-0,45;-0,33;-0,51;р<0,05), які змінювалися в залежності від стадії ГХ та активності патологічного процесу при ХЗП. Рівень глюкози у крові регулює ЦНС, і залежить він від впливу гормональних факторів та функціонального стану печінки, що можуть викликати розвиток гіперглікемії, яка тісно пов’язана з розладом процесів глікогенезу, гліколізу, глюконеогенезу у організмі. Порушення вуглеводного обміну у хворих на ГХ з ХЗП впливало негативно на кардіогемодинаміку. Метаболічні порушення у обстеженних хворих проявлялися також вірогідним (p<0,05) підвищенням показників протромбінового індексу, часу рекальціфікації, загального фібриногену та зниженням фібринолітичної активності у сироватці крові, які змінювалися у залежності від стадії ГХ та наявності ХЗП. Якщо брати до уваги, що такі фактори, як фібриноген, протромбін, акцелирін, проконвертин утворюються у печінці, а більшість коагуляційних агентів відносяться до глобулінів, які синтезуються у печінці, то можна відзначити закономірність порушення процесів гемокоагуляції в залежності від активності патологічного процесу у печінці. Підвищення загального фібриногену у хворих на ХЗП може бути викликане активацією систем ДНК та РНК паренхіми печінки та клітин ретикуло-ендотеліальної системи, які призводять до порушення біосинтетичної функції печінки (Комаров Ф.І. та співавтори, 2001). Встановлений позитивний кореляційний зв’язок між рівнем загального фібриногену у сироватці крові та ММЛШ у обстежених хворих (r=+0,32;+0,52;p<0,05), а також негативний кореляційний зв’язок між рівнем фібринолітичної активності та КДО, ММЛШ (r=-0,43;-0,60;-0,47;-0,65;р<0,05), може свідчити про тісний зв’язок між змінами реологічних властивостей крові та структурно-функціональними змінами міокарда ЛШ. Основними умовами розвитку синдрому цитолізу при ГХ та ХЗП є підвищення процесів ПОЛ, які створюють умови пошкодження клітин з підвищенням проникливості лізосомальних мембран та виходу із лізосом кислих гідролаз, що чинять шкідливу дію на тканини. Зміни стану ПОЛ та АОЗ у хворих на ГХ та ГХ у поєднанні з ХЗП проявлялися вірогідним (p<0,05) підвищенням вмісту МДА у еритроцитах, МДА та церулоплазміну у сироватці крові, а також зниженням концентрації пероксидази, каталази та SH-груп у сироватці крові в залежності від стадії ГХ та активності патологічного процесу у печінці. Накопичення вільних радикалів у сироватці крові супроводжується пригніченням системи АОЗ, викликає пошкодження ліпідних комплексів біологічних мембран, а також структури сполучної тканини та гепатоцитів (Венгеровський А.І. та співавтори, 1996). Підвищення вмісту МДА у сироватці крові обумовило позитивний кореляційний вплив на показники ММЛШ (r=+0,47;+0,61;p<0,05) та негативний вплив на ФВ (r=-0,32;-0,65;р<0,05), що ймовірно пов’язано з інтенсифікацією процесів ПОЛ, які викликають порушення структурно-функціонального стану міокарда ЛШ. При визначенні особливостей перебігу та прогнозування ГХ важливу роль відігравала оцінка стану імунної системи. Порушення клітинного та гуморального імунітету у хворих на ГХ та ГХ у поєднанні з ХЗП проявлялося вірогідним (p<0,05) зниженням кореляції Т(СД3)-, В(СД22)–лімфоцитів, Т(СД8)–супресорів, підвищенням антигенних маркерів О-клітин(СД16), Т(СД4)–хелперів, а також вмісту імуноглобулінів А, М, G у сироватці крові в залежності від стадії ГХ та супутніх ХЗП. Встановлений кореляційний зв’язок між субпопуляцією СД4-клітин та ММЛШ у обстеженних хворих (r=+0,37;+0,58;p<0,05), між СД8 та ФВ (r=+0,38;+0,53;p<0,05), негативна кореляція між СД4 та VCFC-1 (r=-0,44;-0,61;р<0,05), а також між IgG та ФВ (r=-0,38;-0,58;р<0,05), може свідчити про наявність аутоімуних процесів, які наростають при ураженні печінки. Дефіцит антигеноспецифічних Т-супресорів викликає активацію Т-ефекторів з цитотоксичними властивостями по відношеню до антигенів печінки (Sherlok Sh., 2001). Доцільним було визначення також цитокінів, які є медіаторами міжклітинних та міжсистемних взаємодій при імунній відповіді. У обстежених хворих установлено вірогідне (p<0,05) підвищення показників ФНП-б, ІЛ-1в, та зниження вмісту ІФР-1 в сироватці крові. Вираженість змін рівня цитокінів знаходилась у залежності від стадії ГХ та активності патологічного процесу у печінці. Підвищення активності ФНП-б обумовлювало позитивну кореляцію з показаниками КДО та ММЛШ (r=+0,33;+0,40;+0,48;+0,59;p<0,05), а також негативну кореляцію з ФВ (r=-0,51;-0,66;р<0,05). Підвищення активності ФНП-б має цитотоксичний ефект на кардіоміоцити, що супроводжуэться змінами структурно-функціонального стану міокарда ЛШ (Ковальова О.М. та співавтори, 2001). Підвищення активності ФНП-б супроводжувалось збільшенням активності ІЛ-1в. При цьому спостерігалися вірогідні (p<0,05) кореляції між ІЛ-1в та КСО, ІММЛШ у хворих на ГХ ІІ стадії (r=+0,54;+0,57; p<0,05), а також у хворих на ГХ ІІ стадії в сполученні з ХГ (r=+0,58;+0,63; p<0,05) та ЦП (r=+0,62;+0,66;p<0,05). Доведено, що цитокіни приймають участь в реакції системної запальної відповіді, яка ініціюється локальним ушкодженням органів і тканин (Шерлок Ш., 1999). ФНП-б і ІЛ-1в утворюються, в тому числі, і в клітинах Купфера, приймають участь в процесі фіброгенезу у печінці, пригнічують регенерацію гепатоцитів, підсилюють синтез жирних кислот, синтез білків гострої фази. Крім цього, в печінці відбувається інактивація цитокінів крові та зменшується їх системна дія (Пасєчніков В.Д., 2002). Можливо, пригнічення інактивації цитокінів при ЦП є причиною імунних порушень, які в свою чергу, приводять до дисфункції ендотелію та поліорганної недостатності. Збільшення активності ІЛ-1в негативно впливало на ФВ у хворих на ГХ ІІ стадії (r=-0,51;р<0,05), а також у хворих на ГХ ІІ стадії в сполученні з ХГ та ЦП (r=-0,58;-0,62;p<0,05), що свідчило про дисфункцію міокарда внаслідок впливу цитокінів. Зниження активності ІФР-1 негативно впливало на КДО, УО, ММЛШ у хворих на ГХ ІІ стадії (r=-0,50;-0,35;-0,58;р<0,05) а також у хворих на ГХ ІІ стадії в сполученні з ХГ (r=-0,55;-0,41;-0,63; p<0,05) та ЦП (r=-0,56;-0,43;-0,67; p<0,05). При співставленні показників ІФР-1 в групах з різними типами геометричного ремоделювання ЛШ не зареєстровано вірогідної різниці по вмісту ІФР-1 в плазмі між хворими на ГХ з нормальною геометрією ЛШ та контрольною групою (р>0,05). У хворих на ГХ
з концентричним ремоделюванням, концентричною гіпертрофією та
ексцентричною гіпертрофією ЛШ рівень ІФР-1 був вірогідно нижче, ніж в
групі контролю (p<0,05). Результати нашого клінічного дослідження свідчать про те, що в групах хворих з розвитком гіпертрофічних варіантів ремоделювання спостерігається найбільш виражене зниження рівня ІФР-1. Це не співпадає з експериментальними даними (Tanaka N., 1998). Можливе пояснення цього факту полягає в тому, що розвиток ГЛШ при введенні ІФР-1 здоровим мишам відбувається в обмежені терміни, а формування гіпертензивного серця у хворих – це тривалий процес, який супроводжується пригніченням адаптаційних механізмів, порушенням синтетичної функції печінки, у тому числі, зменшенням продукції ІФР-1. Отримані нами дані певною мірою пояснюють механізм формування гіпертензивного серця при ГХ з супутніми ХЗП тим, що зниження синтетичної спроможності печінки, яка проявляється, в тому числі, порушенням продукції гормону роста, ІФР-1, збільшенням продукції та пригніченням інактивації ФНП-б і ІЛ-1в, робить свій внесок у ремоделювання міокарда та зниження його контрактильної функції. Порушення метаболічних процесів у хворих на ГХ та ГХ у поєднанні з ХЗП знаходилися в залежності від функціонального стану печінки, що проявлялося змінами білкового, пігментного та ферментного обмінів. Встановлені вірогідні (p<0,05) зміни вмісту загального білка, альбумінів, глобулінів, загального та кон’югованого білірубіну, АЛТ, АСТ, КФК, ГГТП, ЛФ у сироватці крові у залежності від стадії ГХ та активності патологічного процесу у печінці. У обстежених хворих виявлений позитивний кореляційний вплив гіперпротеїнемії на показники ММЛШ (r=+0,64;+0,71;p<0,05), негативний кореляційний вплив гіпопротеїнемії на ММЛШ (r=-0,53;-0,64;р<0,05), а також гіпергамаглобулінемії на ФВ (r=-0,33;-0,64;р<0,05), що може бути викликане розвитком синдрому цитолізу з метаболічними порушеннями в міокарді та печінці. Результати проведених досліджень можуть свідчити про важливу роль печінки у модуляції трофічних процесів у міокарді ЛШ при ГХ та дозволяють виділити патогенетичні фактори ризику, які впливають на формування гіпертензивного серця та ремоделювання міокарда, визначити прогностичні критерії відображення особливостей перебігу захворювання (рисунок 1). Рис. 1 Патогенетичні фактори ризику, які впливають на структурно-функціональний стан міокарда ЛШ при ГХ. Прогресування розладів гормонального, метаболічного, оксидантно-антиоксидантного, імунного гомеостазу, функціонального стану печінки у хворих на ГХ та ГХ у поєднанні з ХЗП, дозволяє віднести ці зміни до патогенетичних факторів ризику, що впливають на формування гіпертензивного серця. Лікувальні заходи у обстежених хворих на ГХ здійснювалися у відповідності з рекомендаціями ВООЗ та Європейського товариства з артеріальної гіпертензії (2003). Аналіз результатів проведеного лікування у хворих на ГХ, ХЗП та при їх поєднанні свідчить про різну ефективність терапевтичних засобів у цих групах. Застосування метопрололу у хворих на ГХ І стадії, еналаприлу, спіраприлу, лізиноприлу у хворих на ГХ ІІ стадії викликало нормалізацію АТ, зменшення проявів церебрального, кардіального синдромів та функціональних порушень печінки, покращання структурно-функціонального стану міокарда з помірними регресивними змінами ремодельованого міокарда, покрашання метаболічних процесів, гормонального, оксидантно-антиоксидантного, імунологічного гомеостазу та функціонального стану печінки. Однак, повного відновлення зазначених показників не було досягнуто. Застосування тіотріазоліну у сполученні з берлітіоном у хворих на ХГ та ЦП сприяло поновленню функціонального стану печінки та покращанню структурно-функціонального стану міокарда ЛШ. Застосування еналаприлу, спіраприлу, лізиноприлу у сполученні з есенціалє форте Н, лецитином у хворих на ГХ ІІ стадії, лізіноприлу у сполученні з тіотріазоліном та лецитином у хворих на ГХ ІІ стадії, лізіноприлу у сполучені з тіотріазоліном, берлітіоном та лецитином у хворих на ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХГМА, ХГПА, ЦП, дозволяло підвищити лікувальний ефект завдяки нормалізації функціонального стану печінки, що сприяло вираженому покращанню структурно-функціонального стану міокарда ЛШ з розвитком відновлюваних процесів з боку ремодельованого міокарда, а також активації метаболічних процесів, гормонального, оксидантно-антиоксидантного, імунного гомеостазу. Застосування лікувальних засобів сприяло покращанню функціонального стану печінки у хворих на ГХ та на ГХ у поєднанні з ХЗП, що забезпечувало позитивний вплив на трофічні процеси у міокарді та підвищення лікувального ефекту. Висновки 1. На основі вивчення ролі печінки у трофічних процесах, які відбуваються при формуванні гіпертензивного серця, проведено теоретичне узагальнення та нове розв’язання наукової проблеми – обґрунтування механізмів, пов’язаних з дисфункцією метаболічних процесів, гормонального, оксидантно-антиоксидантного, імунного гомеостазу та порушеннями функціонального стану печінки, які прискорюють зміни структури та функції міокарда ЛШ при ГХ, що дозволяє розробити методи лікування, спрямовані на корекцію метаболічних порушень. Порушення функціонального стану печінки можуть бути причиною формування прогностично несприятливих моделей ремоделювання міокарда. Порушення гормонального гомеостазу збільшується прямо пропорційно стадії ГХ, активності та важкості патологічного процесу в печінці, проявляється підвищенням активності симпато-адреналової та ренін-ангіотензивної систем, зміною вмісту у сироватці крові тиреоїдних, статевих гормонів, кортизолу, інсуліну та в-ендорфінів, які служать діагностичними і прогностичними маркерами, впливають на структурно-функціональний стан міокарда ЛШ та стимулюють його ремоделювання. Порушення структурно-функціонального стану міокарда ЛШ та прогресування ремоделювання міокарда ЛШ у хворих на ГХ, ХЗП та при їх поєднанні залежать від дисметаболічних процесів, що проявляються порушенням ліпідного (гіперхолестеринемія, гіпертригліцерідемія, підвищення ЛПНЩ) обміну зі збільшенням гіперліпопротеїдемії ІІ А, ІІ В та IV типів, порушенням вуглеводного (порушення толерантності до глюкози, збільшення НbA1c) обміну та формуванням гіперкоагуляційного синдрому, а також змінами фібринолітичної активності. Основними умовами розвитку синдрому цитолізу при ГХ, ХЗП та при їх поєднанні є підвищення процесів перекисного окислення поліненасичених жирних кислот мембранних ліпідів. Зниження вмісту пероксидази, каталази та сульфгідрильних груп у сироватці крові викликає порушення окислювально-відновлювальних процесів, пригнічення факторів антиоксидантного захисту, що відіграє патогенетичну роль у порушеннях трофічних процесів у міокарді, печінці та збільшує структурно-функціональні зміни міокарда ЛШ. Прогресування змін стану клітинного та гуморального імунітету у хворих на ГХ, ХЗП та при їх поєднанні, проявляється порушенням імунної реактивності з пригніченням супресорної функції Т-лімфоцитів, що викликає накопичення аутоантитіл та зростання аутоімунних процесів, а також підвищення вмісту у сироватці крові ІgA, ІgG, які є ефекторними продуктами В-лімфоцитів, відносяться до патогенетичних факторів та викликають негативний вплив на ремоделювання міокарда ЛШ. Підвищення активності цитокінів (ФНП-б, ІЛ-в) та зменшення вмісту ІФР-1 у хворих на ГХ, ХЗП і при їх поєднанні, відображає генералізовану активацію імунозапальних реакцій, а також сприяє погіршанню структурно-функціонального стану міокарда. Зміни структурно-функціонального стану міокарда ЛШ у хворих на ГХ, ХЗП та при їх поєднанні, визначаються порушенням функціонального стану печінки, які проявляються біохімічними синдромами цитолізу, холестазу, імунного запалення, печінково-клітинної недостатності та відображають зміни білкового, пігментного і ферментного обмінів. Наявність гіпопротеїнемії або гіперпротеїнемії, диспротеїнемії, гіпербілірубінемії, гіперферментемії або гіпоферментемії відноситься до патогенетичних факторів, які поглиблюють порушення трофічних процесів в міокарді і печінці, та можуть бути прогностичними маркерами. Застосування метопролола у хворих на ГХ І стадії, еналаприла, спіраприла, лізиноприла у хворих на ГХ ІІ стадії сприяє нормалізації АТ, зменшенню проявів церебрального, кардіального синдромів та функціонального порушення печінки, покращанню структури та функції міокарда з помірними регресивними змінами ремодельованого міокарда, а також метаболічних процесів у організмі, але без забезпечення повного відновлення гормонального, оксидантно-антиоксидантного, імунного гомеостазу та функціонального стану печінки. Сполучене застосування еналаприла Н, спірапріла, лізиноприла з есенціале форте Н та лецитіном у хворих на ГХ ІІ стадії, а також лізиноприлу у сполучені з тіотріазоліном та лецитином у хворих на ГХ ІІІ стадії сприяло підвищенню лікувального ефекту, що є наслідком відновлення функціонального стану печінки з вірогідно вираженим покращанням структурно-функціонального стану міокарда з зворотніми змінами ремодельованого міокарда ЛШ. Комбіноване застосування лізиноприла з тіотріазоліном, берлітіоном та лецитином у хворих на ГХ ІІ стадії у поєднанні з ХЗП сприяло підвищенню лікувального ефекту шляхом покращення функціонального стану печінки з відновлення метаболічних процесів, гормонального, оксидантно-антиоксидантного, імунного гомеостазу, що позитивно впливало на відновлення функціонального стану ремодельованого міокарда ЛШ та сприяло стабілізації перебігу захворювання. Практичні рекомендації Для прогнозування порушення структурно-функціонального стану ЛШ та систолічної дисфункції ЛШ у хворих на ГХ, ХЗП та при їх поєднанні, важливим є ЕхоКГ дослідження. Прогностичними діагностичними маркерами систолічної дисфункції ЛШ є показники КДО, КСО, УО, МОК, ФВ, VCF. Показники ММЛШ, ІММЛШ, ВТСЛШ дозволяють проводити оцінку ремоделювання міокарда ЛШ та є критеріями, характерними для концентричного ремоделювання, концентричної та ексцентричної гіпертрофії міокарда ЛШ. Визначення прогностичних гормональних маркерів у хворих на ГХ досягається шляхом дослідження адаптаційних гормонів, які відображають активність симпато-адреналової (адреналін, норадреналін), ренін-альдостероновї (ренін, альдостерон) системи, активності тиреоїдних (Т3, Т4), статевих (естрадіол, тестостерон) гормонів, кортизолу та інсуліну. Дослідження проявів метаболічного синдрому у хворих на ГХ та при поєднанні ГХ з ХЗП має прогностичне значення і характеризується рівнем АТ, дисліпопротеїдемією, інсулінорезистентністю, змінами реологічних властивостей крові. Основними атерогенними маркерами є ІІ А, ІІ В та IV тип гіперліпопротеїдемії, які виявляються в залежності від стадії ГХ та супутніх ХЗП. Стан оксидантно-антиоксидантного гомеостазу у хворих на ГХ характеризується підвищенням процесів пероксидації ліпідів (МДА у еритроцитах і сироватці крові) та зниженням антиоксидантних факторів (пероксидази, каталази, сульфгідрильних груп), впливає на трофічні процеси та структурно-функціональні зміни у міокарді і відображає прогноз захворювання. Стан імунної реактивності у хворих на ГХ, ХЗП та при їх поєднанні визначається шляхом дослідження клітинної (СД3, СД4, СД8, СД16) та гуморальної (IgA, IgG) ланок імунітету, а також активності цитокінів (ФНП-б, IЛ-1B, IФР-1), які мають важливе прогностичне значення. Функціональний стан печінки у хворих на ГХ, ХЗП та при їх поєднанні має суттєве патогенетичне значення, досліджується за результатами визначення білкового (загальний білок та білкові фракції), пігментного (загальний білірубін та його фракції), ферментного (АЛТ, АСТ, ЛДГ, КФК, ГГТП, ЛФ) обмінів, які є діагностичними та прогностичними маркерами. Критеріями оцінки ефективності впливу в-адреноблокатора (метопролола), інгібіторів АПФ (еналаприла, спіраприла, лізиноприла) на рівень АТ та структурно-функціональний стан міокарда ЛШ у хворих на ГХ, ХЗП та при їх поєднанні є показники ЕхоКГ, гормонального, метаболічного, оксидантно-антиоксидантного, імунного гомеостазу та функціонального стану печінки. Важливим терапевтичним доповненням до антигіпертензивних препаратів є засоби, що забезпечують відновлення функціонального стану печінки (есенціале форте Н, тіотріазолін) та метаболічних (лецитин) процесів в організмі, підвищують лікувальний ефект у хворих на ГХ, ХЗП та при їх поєднанні з відновленням структурно-функціонального стану міокарда ЛШ. Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації. 1. Журавлёва Л.В. Инсулиноподобный фактор роста-1 у больных гипертонической болезнью с сопутствующими хроническими заболеваниями печени // Актуальные проблемы медицины и биологии.- 2004.- №1.- С.54-59. 2. Журавлёва Л.В. Состояние ренин-ангиотензин-альдостероновой системы у больных гипертонической болезнью, хроническими гепатитами и при их сочетании // Медицина сегодня и завтра.- 2005.- №2.- С.35-39. 3. Журавлёва Л.В. Особенности ремоделирования миокарда левого желудочка у больных хроническими гепатитами и циррозами печени // Сучасна гастроентерологія, гепатологія.- 2005.- №4.- С.47-51. 4. Журавлёва Л.В. Структурно-функциональное состояние миокарда у больных гипертонической болезнью c сопутствующими хроническими заболеваниями печени // Експериментальна і клінічна медицина-2005.- №2.- С.74-78. 5. Журавлёва Л.В. Геометрические модели гипертензивного сердца у больных артериальной гипертензией в сочетании с различными формами хронических воспалительных заболеваний печени // Український терапевтичний журнал.- 2005.- №3.- С.53-58. 6. Журавлёва Л.В. Гормональный статус у больных гипертонической болезнью и сопутствующими хроническими заболеваниями печени // Врачебная практика.- 2005.- №3.- С.32-37. 7. Журавльова Л.В. Функціональний стан печінки у хворих на гіпертонічну хворобу // Лабораторна діагностика.- 2005.- №3(33).- С.9-11. 8. Журавлёва Л.В. Оксидантный стресс, состояние антиоксидантной системы и их взаимосвязь с геометрическими параметрами миокарда у больных гипертонической болезнью и при сопутствующих хронических заболеваниях печени // Медицина сегодня и завтра.-2005.- №3.- С.26-32. 9. Журавлёва Л.В. Иммунные нарушения у больных гипертонической болезнью и сопутствующими хроническими заболеваниями печени // Медицина сегодня и завтра.- 2005.- №4.- С.40-44. 10. Журавлёва Л.В. Показатели липидного обмена, уровень жёлчных кислот, эхокардиографические параметры у больных гипертонической болезнью и при сопутствующих хронических заболеваниях печени // Сучасна гастроентерологія, гепатологія.- 2005.- №6 (26).- С.28-35. 11. Журавлёва Л.В. , Ковалёва О.Н. Инсулиноподобный фактор роста-1 и ремоделирование миокарда у больных артериальной гипертензией // Український кардіологічний журнал.- 2006.- №5.- С.44-48. (Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати) 12. Журавлёва Л.В., Ковалёва О.Н. Влияние фактора некроза опухолей-б, интерлейкина-1в, инсулиноподобного фактора роста-1 на геометрию левого желудочка у больных гипертонической болезнью и сопутствующими заболеваниями печени // Медицина сегодня и завтра.- 2006.- №2.-С.23-29.(Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати) 13. Журавльова Л.В. Рівень інсуліноподібного фактора росту-1 та ремоделювання міокарду у хворих з хронічними захворюваннями печінки // Експериментальна і клінічна медицина.- 2006.- №1.- С.81-85. 14. Журавлёва Л.В. Взаимосвязь между компонентами метаболического синдрома и эхокардиографическими параметрами у больных гипертонической болезнью и сопутствующими хроническими заболеваниями печени // Сучасна гастроентерологія, гепатологія.- 2006.- № 2 (28).-С.16-21. 15.Журавльова Л.В. Взаємоз’язок порушень функціонального стану печінки та розвитку атерогенної дисліпопротеїдемії у хворих на гіпертонічну хворобу // Буковинський медичний вісник.- 2006.- Т.10, №4.- С.216-218. 16. Ковалева О.Н., Нижегородцева О.А., Журавлева Л.В., Колосов Е.В., Белая Н.В., Болокадзе Е.А., Янкевич А.А.. Плазменное содержание неспецифических факторов роста, оксида азота и маркеров фиброза миокарда при формировании гипертензивного сердца // Український кардіологічний журнал.- 2006.- спеціальний випуск „Матеріали Міжнародного форуму „Кардіологія вчора, сьогодні, завтра”.- С.76-81. (Автор обстежувала хворих та визначала рівень ІФР-1 в сироватці крові, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). 17. Журавлёва Л.В. Взаимосвязь показателей коагуляционного гемостаза и эхокардиографических параметров у больных гипертонической болезнью и сопутствующими хроническими заболеваниями печени // Експериментальна і клінічна медицина- 2006.- №2.- С.77-82. 18. Журавлёва Л.В., Ковалёва О.Н. Сравнительная оценка способов лечения гипертонической болезни II стадии с учётом функционального состояния печени // Експериментальна і клінічна медицина.- 2006.- №3.- с.80-87. (Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). 19. Журавлёва Л.В., Ковалёва О.Н. Влияние комбинированной терапии на ремоделирование левого желудочка у больных гипертонической болезнью и сопутствующими хроническими заболеваниями печени // Врачебная практика.- 2006.- №4.- С.9-14. (Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). 20. Журавлёва Л.В., Ковалёва О.Н. Влияние комбинированной терапии на метаболические показатели у больных гипертонической болезнью с нарушением функции печени // Медицина сегодня и завтра.- 2006.- №3-4.- С.66-72. (Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). 21. Журавлёва Л.В., Ковалёва О.Н. Влияние комбинированной терапии на иммунный статус у больных гипертонической болезнью с нарушением функции печени // Сучасна гастроентерологія, гепатологія.- 2006.- №5 (31).-с.11 -15. (Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). 22. Деклараційний патент про корисну модель U 200600386 15.06.2006. Журавльова Л.В., Ковальова О.М. ХДМУ. Спосіб діагностики стадій гіпертонічної хвороби у хворих з ушкодженням печінки // Промислова власність.- Бюл.№6.- 2006. (Автор проводила визначеня функціонального стану печінки у хворих з різними стадіями гіпертонічної хвороби, підготувала текст заявки та формулу корисної моделі). 23. Деклараційний патент про корисну модель U 200509869 15.03.2006. Журавльова Л.В., Ковальова О.М. ХДМУ. Спосіб діагностики ремоделювання міокарда у хворих з хронічними захворюваннями печінки // Промислова власність.- Бюл.№3.- 2006. (Автор проводила визначеня типів ремоделювання міокарда у хворих з хронічними захворюваннями печінки, підготувала текст заявки та формулу корисної моделі). 24. Журавлёва Л.В., Ковалёва О.Н. Содержание в сыворотке крови тиреоидных и половых гормонов при гипертонической болезни // „Дні науки – 2005”: матеріали міжнародної науково-практичної конференції.-Т.20, Медицина.- Дніпропетровськ: ”Наука і освіта”.- 2005.- С.16-17. (Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). 25. Журавлёва Л.В., Ковалёва О.Н, Латогуз Ю.И. Изменение цитокинового профиля и нейрогуморальных показателей у больных артериальной гипертензией // „Терапевтичні читання пам’яті акад. Л.Т.Малої”: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції.- Харків, Інститут терапії ім. акад. Л.Т.Малої АМН України.- 2004.- С.82. (Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). 26. Журавлёва Л.В. Клинические синдромы у больных гипертонической болезнью с сопутствующими заболеваниями печени // Матеріали VII Національного конгресу кардіологів України.- Дніпропетровськ.- 2004.- С.81. 27. Журавлёва Л.В. Взаимосвязь изменения компонентов ренин-ангиотензин-альдостероновой системы и массы миокарда левого желудочка у больных гипертонической болезнью с сопутствующими хроническими гепатитами // „Діагностика і лікування ураження серця та нирок при артеріальній гіпертензії”: матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю.- Харків: ХДМУ.- 2004.- С.33 28. Журавлёва Л.В. Структурно-функциональные изменения миокарда левого желудочка у больных хроническими гепатитами и циррозами печени // „Актуальні проблеми внутрішньої медицини”: матеріали науково-практичної конференції.- Харків: ХДМУ.- 2006.- С.20-22. 29. Журавлёва Л.В. Ковалёва О.Н. Влияние функционального состояния печени на гормональный статус у больных гипертонической болезнью // „Сучасні технології в діагностиці та лікуванні гастроентерологічних захворювань”: матеріали науково-практичної конференції до 200-річчя ХДМУ.- Харків: ХДМУ.- 2005.- С.20-21. (Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). 30. Журавлёва Л.В. Ковалёва О.Н. Влияние функционального состояния печени на характер дислипидемии у больных гипертонической болезнью // “Терапевтические чтения: алгоритмы современной диагностики и лечения внутренних болезней”: материалы научно-практической конференции.- Харьков, Институт терапии им. акад. Л.Т. Малой АМН Украины.- 2005.- С.73. (Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). 31. Журавлёва Л.В Влияние уровня бета-эндорфинов в плазме на геометрические параметры миокарда у больных гипертонической болезнью и при сопутствующих хронических гепатитах НИИ терапии // „Сучасна наука обличчям до терапевтичної практики”: матеріали науково-практичної конференції.- Харків, Інститут терапії ім. акад. Л.Т. Малої АМН України.- 2005.- С.57. 32. Журавлёва Л.В., Ковалёва О.Н. Влияние функционального состояния печени на уровень провоспалительных цитокинов и ремоделирование миокарда у больных гипертонической болезнью // „Первинна та вторинна профілактика церебро-васкулярних ускладнень артеріальної гіпертензії”: матеріали науково-практичної конференції.- Київ, ННЦ “Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска.- 2006.- С.224-225. (Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). 33. Журавльова Л.В. Показатели углеводного, липидного обмена, эхокардиографические параметры у больных гипертонической болезнью и при сопутствующих заболеваниях печени // „Метаболічний синдром в практиці кардіолога”: матеріали науково-практичної конференції.- Харків: ПФ „Антіква” - 2006.- С.21-23. 34. Журавльова Л.В., Ледовськой А.М., Сафаргалина-Корнилова Н.А. Влияние комбинированной терапии на метаболические показатели у больных гипертонической болезнью с нарушением функции печени // „Метаболічний синдром в практиці кардіолога”: матеріали науково-практичної конференції.- Харків: ПФ „Антіква”.- 2006.- С.24-25. (Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). 35. Журавлёва Л.В. Влияние комбинированной терапии ингибиторами ангиотензинпревращающего фермента и гепатопротекторами на гипертензивное сердце // „Хвороби цивілізації та медична практика”: матеріали Південно-Української науково-практичної конференції.- Одеса, ОДМУ.- 2007.- С.31. 36. Журавлёва Л.В., Ковалёва О.Н. Состояние липидного обмена, уровень жёлчных кислот, структурно-функциональные изменения миокарда у больных гипертонической болезнью и при сопутствующих заболеваниях печени // „Хвороби печінки в практиці клініциста”: матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю.- Харків, ХНУ.- 2007.- С.109-110. (Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). 37. Ковалёва О.Н., Журавлёва Л.В. Коррекция уровня инсулиноподобного фактора роста-1 у больных гипертонической болезнью и сопутствующими заболеваниями печени // „Внутрішні хвороби. Нові аспекти”: матеріали науково - практичної конференції.- Харків, Інститут терапії ім.Л.Т. Малої АМН України.- 2007.- С.63. 38. Журавлёва Л.В., Ковалёва О.Н. Состояние профиля цитокинов у больных гипертонической болезнью и сопутствующими заболеваниями печени // Український кардіологічний журнал. – 2007. – №5 (Матеріали VIII Національного конгресу кардіологів України, Київ, 20-22 вересня 2007).- С.115. (Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). 39. Zhuravlyova L., Kovalyova O. The Level of Insulin-like Growth Factor-1 in Firming of Hypertensive Heart in Patients with Hypertension with Associated Chronic Diseases of Liver and without Them // Coeur et des vaisseaux.- 2006.- T.99.-№ special II- Р.58 (Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). 40. Zhuravlyova L., Kovalyova O. Structural and functional changes of myocardium in patients with hypertension associated with chronic liver diseases // Abstract book XV European Meeting on Hypertension.- Milan, Italy.- 2005.- S.415, P.107. (Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). 41. Zhuravlyova L. The influence of liver functional state on the components of metabolic syndrome in hypertensive patients // Abstract-book of international congress of Hypertension “From Korotkow to present days”.- St.-Peterburg (Russia).- 2005.- P.149 (A315). 42. Zhuravlyova L. The influence of components of renin-angiotensin-aldosteron system on structure and function of myocardium in patients with hypertension and associated liver diseases // Abstract book XVI European meeting on hypertension.- Madrid, June 12-15 2006.- S.3661(P.20.228). 43. Zhuravlyova L.V., Kovalyova O.M. The Insulin-like Growth Factor-1 and myocardium remodeling in Hypertensive Patients // Abstract book XVI European meeting on hypertension.- Madrid, June 12-15 2006.- S.41(P.2.97) (Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). 44. Zhuravlyova L., Kovalyova O., Kolosov E., Bolokadze E., Bila N. Plasma levels of nonspecific growth factors and markers of myocardial fibrosis on hypertensive heart formation // Coeur et des vaisseaux.- 2006.- T.100.-№ special II- Р. 875 (Автор обстежувала хворих та визначала рівень ІФР-1 в сироватці крові, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). 45. Zhuravlyova L., Kovalyova O. The influence of TNF-б, IL-1в and IGF-1 on geometry of left ventricular on hypertensive patients and associated with chronic liver diseases // Abstract book XVII European Meeting on Hypertension.- Milan, Italy.- 2007.- S.41, P.2.60. (Автор обстежувала хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані результати). АНОТАЦІЯ. Журавльова Л.В. Роль печінки в модуляції трофічних процесів при формуванні гіпертензивного серця. – Рукопис. Дисертація на здобуття вченого ступеня доктора медичних наук за фахом 14.01.02. – внутрішні хвороби. – Харківський державний медичний університет МОЗ України, Харків, 2007. Проведене дослідження присвячене обґрунтуванню механізмів формування гіпертензивного серця та ролі печінки у трофічних процесах, які при цьому відбуваються, визначенню критеріїв прогнозування перебігу захворювання та підвищення ефективності лікування гіпертонічної хвороби шляхом корекції метаболічних порушень, що супроводжують ремоделювання міокарда. Показано, що у хворих на гіпертонічну хворобу, хронічні захворювання печінки та при їх поєднанні, спостерігається порушення структурно-функціонального стану міокарда лівого шлуночка, яке супроводжується його систолічною дисфункцією, зниженням скорочувальної функції та формуванням концентричного ремоделювання, концентричної та ексцентричної гіпертрофії міокарда лівого шлуночка, які проявлялися в залежності від стадії гіпертонічної хвороби та активності патологічного процесу у печінці. Супутні хронічні захворювання печінки у хворих на гіпертонічну хворобу чинили підвищене ураження міокарду та викликали різні форми ремоделювання серця. У обстежених хворих встановлена дисфункція нейрогуморальних систем, яка супроводжувалася кореляційним впливом адапційних гормонів на окремі геометричні параметри гіпертензивного серця з структурно-функціональними змінами міокарда лівого шлуночка. Прогресування трофічних змін в міокарді та в печінці у хворих на гіпертонічну хворобу підсилювалися внаслідок метаболічних порушень, які проявлялися дисліпопротеїдемією, підвищенням глікозильованого гемоглобіну, вмісту фібриногену, загальних, вільних та кон’югованих жовчних кислот, продуктів ПОЛ та зниженням АОЗ, які ускладнювали систолічну дисфункцію та ремоделювання міокарда лівого шлуночка. Установлені порушення клітинного та гуморального імунітету, а також зміни активності прозапальних цитокінів ФНП-б, ІЛ-1в та ІФР-1 у хворих на гіпертонічну хворобу збільшувалися при супутній патології печінки. Проведений аналіз показав, що супутні хронічні захворювання печінки у хворих на гіпертонічну хворобу підсилюють трофічні та структурно-функціональні зміни в міокарді лівого шлуночка, а також негативно впливають на ремоделювання міокарда у цих хворих. Запропоновані схеми лікування хворих на гіпертонічну хворобу, хронічні захворювання печінки та при їх поєднанні з використанням бета-адреноблокаторів (метопролол), інгібіторів АПФ (еналаприл, спіраприл, лізиноприл) у сполучені з гепатопротекторами (есенціале форте Н, тіотріазолін), обумовлюють підвищення лікувального ефекту. Ключові слова: артеріальна гіпертензія, гіпертензивне серце, хронічні захворювання печінки, гормональний, метаболічний, імунний гoмeостаз, цитокіни, функціональний стан печінки, бета-адреноблокатори, інгібітори АПФ, гепатопротектори. АННОТАЦИЯ Журавлева Л.В. Роль печени в модуляции трофических процессов при формировании гипертензивного сердца. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.02. – внутренние болезни. – Харьковский государственный медицинский университет МЗ Украины, Харьков, 2007. Проведенное исследование посвящено обоснованию механизмов формирования гипертензивного сердца и роли печени в трофических процессах происходящих при этом, определению критериев прогнозирования течения заболевания и повышению эффективности лечения гипертонической болезни путем коррекции метаболических нарушений, сопровождающих ремоделирование миокарда. Показано, что у больных гипертонической болезнью, хроническими заболеваниями печени и при их сочетании, наблюдается нарушение структурно-функционального состояния миокарда левого желудочка, сопровождающееся его систолической дисфункцией со снижением сократительной функции, формированием концентрического ремоделирования, концентрической и эксцентрической гипертрофии миокарда левого желудочка, которые проявлялись в зависимости от стадии гипертонической болезни, а также активности патологического процесса в печени. Сопутствующие хронические заболевания печени у больных гипертонической болезнью оказывали прогностически неблагоприятное влияние на ремоделирование миокарда, обусловливая частое формирование концентрической и эксцентрической гипертрофии миокарда. У обследованных больных установлены дисфункция нейрогуморальных систем, которая сопровождалась корреляционным влиянием адаптационных гормонов (адреналин, норадреналин, кортизол, трийотриронин, тироксин), опиоидных пептидов (в-эндорфины), а также половых гормонов (эстрадиол и тестостерон) на отдельные геометрические параметры гипертензивного сердца (конечно-систолический объём, конечно-диастолический объём, ударный объём, индекс массы миокарда левого желудочка) с нарастающими структурно-функциональными изменениями миокарда левого желудочка. Прогрессирующие трофические изменения в миокарде и печени у больных гипертонической болезнью усугублялись вследствие метаболических нарушений, которые проявлялись дислипопротеидемией, повышением гликозилированного гемоглобина, содержания фибриногена, общих, свободных и конъюгированных желчных кислот в сыворотке крови. Отмечено, что прогрессирующие нарушения холеретической функции печени у больных гипертонической болезнью оказывают токсическое влияние на печень и миокард, усугубляют трофические процессы в них, способствуют увеличению гиперлипопротеидемии. Расстройство трофических процессов в миокарде и печени прогрессировало в зависимости от нарушения оксидантно-антиоксидантного гомеостаза, что усугубляло систолическую дисфункцию и ремоделирование миокарда левого желудочка. Показано, что снижение накопления сульфгидрильных групп в организме приводит к нарушению окислительно-восстановительных процессов, снижению факторов антиоксидантной защиты, что способствовало развитию дистрофических процессов в сердце и печени. Сопутствующие хронические заболевания печени у больных гипертонической болезнью сопровождались прогрессирующими нарушениями клеточного и гуморального иммунитета, а также изменением активности провоспалительных цитокинов фактора некроза опухолей-б, интерлейкина-1в и cодержания в сыворотке крови инсулиноподобного фактора роста-1, изменением защитных свойств организма, нарастающими трофическими изменениями ремоделированного миокарда левого желудочка. Впервые установлена роль печени в ремоделирвовании сердца, что связано с нарушением функционального состояния печени, развитием синдромов цитолиза, иммунного воспаления, печеночно-клеточной недостаточности. Анализ результатов проведенных исследований позволяет констатировать, что сопутствующие хронические гепатиты и циррозы печени у больных гипертонической болезнью являются прогностическими маркерами, указывающими на роль печени в трофических процессах, происходящих в миокарде и других органах. Рекомендованные схемы лечения больных гипертонической болезнью, хроническими заболеваниями печени и при их сочетании с применением бета-адреноблокаторов (метопролол), ингибиторов АПФ (эналаприл, спираприл, лизиноприл) в сочетании с гепатопротекторами (эссенциале форте Н, тиотриазолин) вызывают повышение лечебного эффекта, способствуют нормализации АД, восстановлению структурно-функционального состояния миокарда левого желудочка и улучшению функционального состояния печени. Ключевые слова: артериальная гипертензия, гипертензивное сердце, хронические заболевания печени, гормональный, метаболический, иммунный гoмeостаз, цитокины, функциональное состояние печени, бета-адреноблокаторы, ингибиторы АПФ, гепатопротекторы. SUMMARY Zhuravlyova L. Role of the liver in modulation of trophic processes at firming of hypertensive heart. - The manuscript. Dissertation for academic degree of Doctor of medical Sciences specializing in 14.01.02 – Internal diseases. – Kharkiv state medical university, Ministry of Health Care of Ukraine, Kharkiv, 2007. The dissertation is devoted to the substantiation of pathogenic mechanisms of forming of hypertensive heart and role of the liver in association with trophic processes, determining of prognostic criteria of disease and improvement of the treatment efficacy of hypertension by correction of metabolic disturbances that follow the remodeling of myocardium. It is showed that in patients with hypertension, chronic liver diseases and with their combination is a disturbance of structural and functional state of left ventricular myocardium accompanied by its systolic dysfunction with decrease of contractive function, forming of concentric remodeling, concentric and eccentric hypertrophy of left ventricular myocardium that manifested depending on the stage of hypertension and activity of pathologic process in liver. Associated chronic liver diseases in hypertensive patients exerted prognostic poor influence on myocardium remodeling. Examined patients had dysfunctional defects of neurohumoral systems with correlative influence of adaptation hormones on some geometric parameters of hypertensive heart. Also hypertensive patients had such metabolic disturbances as dyslipoproteidemia, increased fibrinogen, bile acids in serum. Choleretic disturbances at hypertensive patients exert toxic influence on liver and myocardium. Disturbances of trophic processes had progressed according to oxidant-antioxidant homeostasis that aggravated systolic dysfunction and remodeling of left ventricular myocardium. Hypertensive patients with association chronic liver diseases had disturbances of cellular and hormonal immunity, changed activity of proinflammatory cytokines TNF-б, interleukine-1в, and insulin-like growth factor-1, increasing trophic changes of remodeled left ventricular myocardium. Role of the liver in heart remodeling which is connected with disturbance of functional state of liver, development of cytolysis syndrome, immune inflammatory, cell liver deficiency is determined for the first time. Analysis of results of investigations allows to establish that associated chronic hepatitis and liver cirrhosis in patients with hypertension are prognostic markers that show role of liver in trophic processes of left ventricular myocardium and other organs. Treatment plans to patients with hypertension, chronic liver diseases and it’s combination are recommending. They include a в-adrenoblocker (metoprolol), inhibitors of ACE (enalapril, spirapril, lizinopril) and hepatoprotectors (essentiale forte Н, thiotriosalin). These plans cause the increase of treatment effect, normalization of blood pressure, restoration of structural and functional state of left ventricular myocardium, improvement of functional state of liver. Key words: hypertension, hypertensive heart, chronic liver diseases, hormonal, metabolic, immune homeostasis, cytokines, functional state of liver, в-adrenoblockers, inhibitors of ACE, hepatoprotectors. ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ АГ – артеріальна гіпертензія АЛТ – аланінова трансаміназа АСТ – аспарагінова трансаміназа АОЗ – антиоксидантний захист АПФ – ангіотензинперетворюючий фермент ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я ВТСЛШ – відносна товщина стінки лівого шлуночка ГГТП – гамаглютамілтранспептідаза ГЛШ – гіпертрофія лівого шлуночка ГХ – гіпертонічна хвороба ДАТ – діастолічний артеріальний тиск ДАд – діаметр аорти в діастазу ЕКГ – електрокардіографія ЕхоКГ - ехокардіографія ЖК - жовчні кислоти ІgA, M, G – імуноглобуліни А, M, G ІЛ.-1в – інтерлейкін -1в ІММЛШ – індекс маси міокарда лівого шлуночка ІФР-1 – інсуліноподібний фактор роста-1 КДО – кінцевий діастолічний об’єм КДР – кінцевий діастолічний розмір КСО– кінцевий систолічний об’єм КСР – кінцевий систолічний розмір КФК – креатинфосфокіназа ЛДГ – лактатдегідрогеназа ЛП – ліпопротеїди ЛПВЩ – ліпопротеїди високої щільності ЛПВЩ – ліпопротеїди низької щільності ЛФ – лужна фосфотаза ММЛШ – маса міокарда лівого шлуночка МТАГ – Міжнародне товариства з артеріальної гіпертензії ПОЛ – перекисне окислення ліпідів САТ – систолічний артеріальний тиск ССС – серцево-судинна система SH- групи – сульфгідрильні групи СІ – серцевий індекс Т3 – трийодтиронін Т4 – загальний тироксин ТГ – тригліцеріди ФНП-б – фактор некрозу пухлин-б ТЗСЛШ – товщина задньої стінки лівого шлуночка ТМШП – товщина міжшлуночової перетинки УЗД – ультразвукове дослідження УО – ударний об’єм ФВ – фракція викиду ФС – фосфоліпіди ХС – холестерин ХЗП – хронічні захворювання печінки ХГ – хронічний гепатит ХГМА – хронічний гепатит мінімальної активності ХГПА – хронічний гепатит помірної активності ЦП – цироз печінки ЦНС – центральна нервова система ЧСС – частота серцевих скорочень Підписано до друку 17.10.2007. Формат 60х90 1/16. Папір офсетний. Друк. ризографія. Умовних друк. арк. 1,8 Тир. 100 прим. Зам. 264-07. Надруковано СПД ФО Бровін О.В. Св-во 2708608999 61002, м. Харків, майдан Свободи, 7. Тел. (057)758-01-08 PAGE 33 Структурно-функціональний стан міокарда ЛШ Стан гормонального гомеостазу Стан метаболічних процесів у організмі Стан оксидантно-антиоксидантного гомеостазу Стан клітинного та гуморального імунітету Функціональний стан печінки

Похожие записи