Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Давидюк Олена Олександрівна

УДК 396.4 (048)

Роль освіти у формуванні соціального статусу жінок

22.00.04 – спеціальні ат галузеві соціології

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

КИЇВ-2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі галузевої соціології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник:

доктор філософських наук, доцент

Кушерець Василь Іванович,

Товариство “Знання” України,

Голова правління

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук,
професор

Скідін Олег Леонідович,

Гуманітарний університет
“Запорізький інститут державного

муніципального управління”,

професор кафедри соціології та
соціальної роботи

кандидат соціологічних наук,
доцент

Туленков Микола Васильович,

Інститут підготовки кадрів
Державної служби зайнятості України,

Проректор з науково-методичної
роботи, м. Київ

Провідна установа: Харківський національний університет імені
В.Н.Каразіна

Захист відбудеться „_21_”_червня_2004 р. о _21:00_годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.001.30. у Київському
національному університеті імені Тараса Шевченка (01017, м. Київ,
вул. Володимирська, 60, ауд. 314).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного
університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м.Київ, вул.
Володимирська, 58.

Автореферат розісланий „_12_”___тарвня_2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
Ю.О.Тарабукін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У ХХ ст. відбулися значні зміни у становищі жінок в
українському суспільстві. В радянський період було досягнуто результатів
щодо залучення жінок до сфери освіти, професійної підготовки, участі в
народному господарстві тощо. Але це не призвело до гендерної
рівноправності, збереглося багато суперечностей в характері економічної
діяльності чоловіків та жінок, не вдалося досягнути гендерної рівності в
політичній сфері, пануюча система цінностей та рольових орієнтацій
чоловіків і жінок не була позбавлена дискримінативного впливу стосовно
жінок. Через це перетворення в усіх сферах суспільного життя часто-густо
не враховували специфіку потреб жінок, адже відтворювалась
псевдопатріархальна система цінностей, в якій майже все що пов’язано з
жінкою має нижчий статус порівняно із тим, що пов’язано з чоловіком.

Нині, в контексті трансформаційних змін відбуваються значні зрушення у
діапазоні соціальних ролей, бо змінюється їх зміст і, відповідно,
змінюється місце жінок в соціальній структурі. Велике значення у
трансляції існуючої системи цінностей, гендерних ролей належить системі
освіти. Завдяки навчальному процесу відбувається набуття людиною
духовного фундаменту, сенсу життя, настанов на самореалізацію та
самодетермінацію в контексті соціальної і професійної культури. Оскільки
зміст навчання впливає на загальне життя людини, то будь-яка
дискримінація в освітній сфері, зокрема за ознакою статі, є серйозною
соціальною перешкодою в справі підвищення якості освітнього рівня
населення, розвитку людських здібностей і талантів. Якщо освіта є
важливим засобом зміни соціального статусу, то актуалізується питання
щодо доступу кожного громадянина до всіх рівнів освіти, подолання
різноманітних упереджень в процесі навчання, зокрема орієнтації
представників обох статей на всебічний розвиток особистості та їх
подальшу самореалізацію. Зазначене дає підстави твердити, що в
українському соціумі сьогодні гостро постає проблемна ситуація: наявною
є невідповідність соціального статусу жінок перехідним умовам та
завданням реформування суспільства, а освіта не забезпечує зазначеної
відповідності. Серед передумов подолання соціально-економічної кризи є
підвищення якості трудових ресурсів, приведення їх у відповідність з
потребами інноваційного розвитку суспільства, але професійні орієнтації
жінок, як значної трудоактивної частини населення, не повністю
відповідають цим потребам.

Ситуація неадекватності соціального статусу жінок їх високому рівню
освіти в сучасному українському суспільстві формує наукову проблему:
відсутні комплексні знання щодо виявлення сутності соціально-професійних
орієнтацій жінок та надійних механізмів їх забезпечення в умовах
трансформації соціуму, пошуку оптимальних форм і методик професійного
становлення жінок, їх соціальної та професійної адаптації і
ресоціалізації засобами освіти. Зокрема, існує необхідність визначення
ролі освіти у справі пошуку жінками їх соціальної ідентичності,
здатності освіти сформувати адаптований до нових соціально-економічних
умов соціальний тип особистості шляхом подолання та корекції усталених
стандартів поведінки, вивчення механізмів модернізації життєвих
цінностей та цілей засобами освіти.

Тому об’єктивно існує необхідність у вивченні зазначеної проблеми. Саме
цим зумовлене обрання теми дисертаційного дослідження й саме це
підтверджує її актуальність.

Стан наукової розробленості теми дослідження свідчить, що залучення
жінок як до освітнього процесу, так і до діяльності в системі освіти
зумовило зростання кількості досліджень щодо розширення їхніх прав у
набутті високого освітнього рівня (Н.Де Вітт, С.Розен, М.Н’юкомер,
М.Лайон, К.Девіс, Х.Роуз). Проте й досі відсутні всебічні порівняльні
дослідження з цього питання. Взагалі, у західній соціології до теми
рівноправності жінок та чоловіків звертались П.Сорокін, Т.Парсонс,
М.Мід, Р.Коллінз, Н.Смелзер, Е.Гіденс та інші. Для західних вчених ця
тема представлена переважно в двох напрямках: правовому, як складова
прав людини (І.Дебле, Дж.Мертус та ін.), та психологічному — з точки
зору взаємин між статями (О.Вейнінгер, Є.Барш та ін.). Багато наробок
має феміністична література (В.Клеін, К.Мілет, Б.Фридан та ін.). В
радянські часи переважно вивчались аспекти порушення прав жінок в сфері
праці. Майже дві третини усіх праць присвячені виробничій сфері,
поєднанню сімейних та професійних обов’язків. Це роботи С.Голода,
А.Котляр, Л.Кузнецової, О.Новікової, Н.Рімашевської, А.Харчева,
З.Хоткіної, Б.Язикової, З.Янкової та ін. Продуктивними у вивченні
психології статей є теоретичні наробки І.Кона. Правовий підхід розкрито
в роботах С.Поленіної, а філософсько-культурологічний — в роботах
О.Вороніної, Т.Кліменкової та ін. Нині в СНД гендерні дослідження
проводяться у різних напрямках. В Росії цим займаються С.Айвазова,
Л.Бабаєва, Т.Осадчая, Г.Сілласте та ін. В Україні – Н.Лавриненко,
О.Бузницька, В.Зленко, О.Іващенко, Т.Мельник та ін.

Аналіз літератури показує, що в соціології теорія статусів розроблялась
в межах різних теоретико-методологічних підходів, а базовими залишаються
положення М.Вебера, П.Сорокіна, Г.Зіммеля. Значні наробки мають також
представники функціоналістичної теорії (Р.Мертон, Т.Парсонс, Ф.Бейтс та
ін.), репутаційної теорії (У.Уорнер, М.Тумін), теорії ролей (Р.Лінтон).
В рамках цих теорій сформульовано поняття „соціальний статус”, виявлені
його основні характеристики та показники. В марксистсько-ленінській
методології поняття „соціальний статус” переважно застосовувалось як
допоміжне, мало надто вузьке значення, адже вважалось елементом
буржуазної теорії стратифікації. Цим пояснюється незначна кількість
робіт радянських вчених, що були присвячені саме вивченню соціального
статусу (Ф.Філіпов, Є.Бєляєв, В.Слєсарьов та ін.). В завершальний період
трансформації радянського суспільства більш широке використання даного
поняття було спричинено необхідністю поглиблення досліджень соціальної
стратифікації, соціальної мобільності, динамічних та статичних рис
соціальної структури (М.Буткевич, Г.Заславська, Р.Ривкіна та ін.).

Актуальні проблеми соціології освіти знайшли відображення у таких
дослідників як Е.Дюркгейм, М.Вебер, Д.Д’юі, Т.Парсонс, Н.Смелзер,
В.Турченко, Ф.Філіппов та ін. Зв’язок освіти і соціальної стратифікації
досліджували Р.Мертон, Р.Коллінз, Г.Гінтіс. У вітчизняній соціології
освіти її різні аспекти представлені в працях Ю.Чернецького,
М.Туленкова, В.Андрущенка, В.Оссовського (соціальні проблеми вищої
освіти); І.Гавриленка, М.Лукашевича, О.Якуби (діяльність освітніх
організацій); О.Скідіна, В.Паніотто (освітнє діагностування,
моделювання, прогнозне проектування, інноваційна діяльності щодо
реформування та стабілізації системи освіти у перехідний період);
В.Астахової (освіта як фактор формування соціальної структури і
соціальних переміщень); Л.Сокурянської, А.Ніколаєвської, В.Арбеніної
(роль системи освіти у професійному самовизначенні молоді) та ін.

Позитивно оцінюючи результати досліджень, викладені у вітчизняній та
зарубіжній літературі, все ж зазначимо, що в цілому системне наукове
осмислення складної та багатоаспектної проблеми щодо ролі освіти як
інструменту відтворення гендерних характеристик, формування сучасних
соціально-професійних орієнтацій жінок – перебуває лише на початковому
етапі.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є осмислення
інституту освіти як чинника формування соціального статусу жінок в
сучасному українському суспільстві. Для досягнення поставленої мети
сформульовано наступні завдання:

здійснити теоретичний аналіз та уточнити зміст поняття „соціальний
статус”;

визначити місце освіти серед інших чинників формування соціального
статусу та розкрити специфіку її ролі;

описати трансляцію в процесі освіти соціального досвіду та його основних
компонентів – навичок, цінностей, норм, стереотипів в гендерному
аспекті;

визначити і охарактеризувати основні етапи та агентів трансляції
гендерних ролей, цінностей, стереотипів в освітньому процесі;

розкрити специфіку, тенденції та роль соціально-професійних орієнтацій
жінок у формуванні їх соціального статусу;

показати особливості становища жінок на ринку праці та у владних
структурах як результат функціонування системи освіти;

окреслити напрямки та заходи щодо підвищення якості освітньої і
професійної підготовки жінок.

Об’єктом даного дослідження є процес формування соціального статусу
жінок в сучасному українському суспільстві.

Предметом дослідження є властивості і потенційні соціальні можливості
освіти у формуванні соціального статусу в гендерному зрізі.

Методами дослідження є загальнонаукові методи сходження від абстрактного
до конкретного, порівняльного аналізу та синтезу; використовувалися
загальнонаукові принципи об’єктивності, системності, єдності історичного
і логічного та соціологічні методи кількісного і якісного аналізу
документів.

В роботі використаний емпіричний матеріал науково-дослідних робіт щодо
гендерних питань, отриманий вітчизняними та російськими вченими:
соціологічне дослідження, проведене Українським інститутом соціальних
досліджень у вересні 1997 року з широкомасштабним опитуванням населення
в усіх регіонах України; дослідження Центру загальнолюдських цінностей
Інституту соціології РАН щодо вивчення проблем правової захищеності
вчителів загальноосвітніх закладів, яке проводилось в березні 2000 року;
здійснена в межах проекту “Гендерна освіта в Україні” Програми “Сприяння
гендерній рівності” ПРООН гендерна експертиза навчальних програм
гуманітарних дисциплін Київського національного університету імені
Тараса Шевченка; залучено статистичні матеріали Державного комітету
статистики України.

Методологічною й теоретичною основою дослідження є наукове й творче
осмислення концепцій зарубіжних та вітчизняних вчених щодо аналізу
соціального статусу (М.Вебер, П.Сорокін, Р.Мертон, Ф.Бейтс, Т.Парсонс,
У.Уорнер, Г.Гінтіс, Е.Гіденс та ін.); класичні парадигми соціології
освіти, в яких акцентується увага на освіті як ретрансляторі соціальних
ролей, її ролі в накопиченні, збереженні та передачі соціального
досвіду, цінностей, норм, стереотипів (Ч.Кулі, Д.Мід, Д.Д’юі,
Ю.Габермас, Н.Смелзер). Залучено розробки та ідеї М.Лукашевича,
Ю.Чернецького, О.Скідіна, М.Туленкова, І.Гавриленка, М.Тітми,
В.Турченка, Ф.Філіпова при розгляді загальних і специфічних питань
соціології освіти; використовувались знання про зв’язок професійної
освіти та престижу професій, які подані в працях С.Войтовича,
В.Єндальцева, Д.Константиновського, О.Овчиннікова, В.Оссовського.
Дослідження професійних орієнтацій жінок відбувалось із залученням праць
Л.Корель, Г.Лактіонової, С.Олексієнко, Т.Сергеєвої, Е.Сюллеро,
В.Тригубенко, Л.Шинелевої; статусних характеристик жінок, гендерних
стереотипів та ролей — Н.Лавриненко, С.Айвазової, О.Іващенко,
Т.Клименкової, Дж.Мертус, Г.Сілласте та ін.

Наукова новизна роботи зумовлена характером вибраної тематики, яка досі
не отримала системного розгляду у вітчизняних наукових розробках, і
полягає в осмисленні впливу інституту освіти на формування соціального
статусу жінок в сучасному українському суспільстві.

До положень, які містять елементи наукової новизни, можна віднести
наступні:

— дістало подальший розвиток дослідження впливу інституту освіти на
процес формування соціального статусу: удосконалено розуміння освіти як
чинника зовнішньо-внутрішнього процесу ціннісно-нормативної
соціалізації, результатом якого є засвоєння стратегії соціальної
поведінки (на рівні особистісних диспозицій) щодо репродукції
соціального статусу;

— удосконалено розуміння інституту освіти як чинника соціальної
диференціації, показано, що транслюючи ціннісно-нормативні засади
суспільства, інститут освіти сприяє відтворенню та закріпленню гендерної
нерівності;

— вперше на основі матеріалів емпіричних досліджень ціннісних орієнтацій
вчителів, як агентів ретрансляції соціального досвіду, та змісту
навчальних підручників показано їх дискримінативний вплив на гендерну
самоідентифікацію та професійну ідентифікацію жінок;

— уточнено соціальну обумовленість та соціальний зміст освітніх і
професійних настанов в залежності від статі, доведено, що в освітньому
процесі відтворюються такі настанови жінок на вибір професії, в
результаті яких вони орієнтуються не на престижність і оплачуваність
професії, а на її відповідність соціальній ролі;

— уточнено, що в умовах здійснення соціально-професійної орієнтації за
участю, зокрема, системи освіти закріплюється дискримінативне становище
жінок в структурі зайнятості і управління, доведено, що високий освітній
рівень жінок не реалізовується в сучасному українському суспільстві;

— розроблено рекомендації щодо напрямків і заходів підвищення якості
освіти жінок відповідно до потреб інноваційного розвитку українського
суспільства.

Наукове значення роботи полягає в тому, що розкриті в дисертації
положення і сформульовані висновки сприяють осмисленню освіти як
ефективного соціального чинника регулювання соціально-професійної
орієнтації жінок і, відповідно, зміни їх соціального статусу за умов
трансформації сучасного українського суспільства. Окреслено орієнтири
щодо визначення ефективних механізмів взаємодії освіти як соціального
інституту із соціальною структурою в підвищенні соціального статусу
жінок.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що основні
положення дисертації доведені до рівня прикладних рекомендацій та
пропозицій, які можуть бути використані при обгрунтуванні та опрацюванні
навчальних програм, курсів, при розробці підручників на всіх рівнях
освіти з точки зору корекції їх гендерного змісту. Результати даної
роботи можуть бути використані для наукового обгрунтування проектів,
програм, організаційно-правових документів тощо, орієнтованих на
вирішення пріоритетних гендерних проблем шляхом формування
загальнодержавної політики та забезпечення механізмів їх реалізації.

Апробація результатів дисертації. Наукові результати дослідження
викладено у 5 друкованих працях. Основні результати дисертаційної роботи
були представлені в наукових доповідях на Всеукраїнській
науково-практичній конференції “Соціокультурні чинники розвитку
інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь” (Київ,
11-13 лютого 2001 р.); на конференції студентів та аспірантів Київського
національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 23 квітня 2002
р.); на другій міжнародній конференції “Жінка в науці та освіті: минуле,
сучасність, майбутнє” (Київ, 05-07 липня 2002 р.); на першому засіданні
постійно діючого круглого столу “Соціальна безпека: пошук нової
парадигми” (Київ, 26 лютого 2003 р.); на науково-практичній конференції
“Людство на межі тисячоліть: діалог цивілізацій” (Київ, 23 травня 2003
р.); на другому засіданні постійно діючого круглого столу “Соціальна
безпека: пошук нової парадигми” (Київ, 22 грудня 2003 р.); на
науково-практичній конференції “Духовні засади розвитку людства в епоху
глобалізації та українська перспектива” (Київ, 23 квітня 2004 р.); на
засіданнях кафедри галузевої соціології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаних джерел (234 найменування). Повний обсяг
дисертації — 222 с. Список використаних джерел, 23 таблиці, 3 рисунка
займають 35 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі викладено актуальність і стан наукового опрацювання теми,
сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, визначено
теоретико-методологічні засади та емпіричну базу дослідження, викладено
наукову новизну одержаних результатів, їх наукове і практичне значення,
подано відомості про апробацію результатів.

У першому розділі – „Взаємообумовленість освіти та соціальної структури”
здійснено теоретичний аналіз соціального статусу, розглянуто його
складові та визначено чинники формування, розкрито роль освіти у
формуванні соціальної структури, охарактеризовано освітній процес з
точки зору ретрансляції соціального досвіду, соціальних ролей,
цінностей, норм, стереотипів.

Підрозділ 1.1. „Поняття соціального статусу та основні чинники його
формування” присвячений розгляду теоретико-методологічних підходів, в
межах яких розробляється поняття „соціальний статус”. Розробка даного
поняття історично притаманна західній соціологічній думці. Розглянуто
основні західні концепції, які дають розширене уявлення про пізнавальні
можливості поняття „соціальний статус”. Зокрема, концепцію М.Вебера, в
якій поняття „статус” застосовується у зв’язку з аналізом розподілу
влади у суспільстві. Принциповими у розумінні статусу є погляди Вебера
щодо складових влади – престижу, поваг та почестей. З
критично-конструктивного підходу розглянуто поняття „система статусів”,
„статусні групи” та передумови їх формування, проблеми статусних
розбіжностей, а також ідею Вебера про те, що соціальний статус
складається із сукупності економічного і політичного статусів, яку
розширив П.Сорокін і який виокремив професійний статус.

При аналізі соціального статусу перед дослідниками постало питання про
його співвідношення із поняттям „позиція”. Зазвичай виокремлюють
ієрархічний та функціональний аспекти позиції, перший пов’язують із
поняттям статусу (Г.Зіммель, К.Девіс). Ф.Бейтс визначає позицію як місце
в соціальному просторі чи соціальній структурі, яке асоціюється з
набором таких норм, як сукупність прав та обов’язків. До частини цих
норм входить роль, і позиція, таким чином, визначається як сукупність
ролей. Надалі Ф.Бейтс звільнив поняття „позиція” від ієрархічного
аспекту, який отримав назву „статусу”. Т.Парсонс будь-яку роль розглядає
через певні характеристики, власне через них і визначає поняття
„статус”. Кожний статус складається з низки ролей, сукупність яких
названа Р.Мертоном як „рольовий набір”, він також вводить поняття
„рольовий конфлікт”.

В розділі аналізуються позиції дослідників, які розкривали поняття
соціального статусу через виявлення його оціночного змісту. Р.Майер
пов’язує статус з диференціацією престижу і повагою серед індивідів та
груп. У.Уорнер в теорії репутації визначає соціальний статус як
узагальнену оцінку престижу, що утворюється за трьома ознаками: престиж
професій, рівень доходу, рівень освіти.

Представники теорії ролей акцентують увагу на структурі зв’язків
статусу і відповідних експектаціях. Для кожної позиції, так само як і
для груп та класів позицій, можна визначити різні експектації щодо
поведінки індивідів. Соціальна організація складається саме з такої
мережі статусів та експектацій. Розмежування між роллю та позицією і
статусом провів Р.Лінтон.

Завдяки аналізу різних підходів до визначення показників соціального
статусу (М.Вебер, П.Сорокін, Т.Парсонс та ін.) виділено об’єктивні та
суб’єктивні показники. До перших відносяться рівень доходу, характер
праці, кваліфікацію, ступінь участі в суспільному житті, соціальне
походження. Суб’єктивні показники – це престиж професій, задоволеність
собою, матеріальним станом, сімейним становищем, станом здоров’я тощо.
Як продуктивну використано ідею Туміна та Уорнера про те, що процес
оцінювання статусу в повсякденній практиці відбувається не стільки в
термінах доходу, професій чи освітнього рівня взятих окремо, як разом з
такими елементами, як стать, вік, релігія, походження, сімейний статус.
Узагальнена оцінка передбачає формування сукупного соціального статусу
індивіда в ієрархії соціальних оцінок, що базується на певному типі
кумулятивної оцінки всіх статусів, які він займає зараз чи може отримати
в майбутньому. В межах емпіричного етапу соціологічного дослідженні
узагальнена оцінка престижу операціоналізується за допомогою трьох
вимірюваних ознак – престиж професій, рівень доходу, рівень освіти. Саме
такий тип узагальненого соціального статусу є найбільш вживаним в
сучасній соціології. Таким чином, для визначення статусу індивіда, групи
тощо необхідно оцінити його соціальну значущість з точки зору
престижності, впорядкованості, співвідношення та залежності в соціальній
структурі суспільства. Соціальний статус завдяки нормативним та
емоційним регуляторам – цінностям, нормам, стереотипам тощо – визначає
сфери впливу, прав, обов’язків, можливостей; за допомогою соціального
статусу впорядковуються, регламентуються поведінка та відносини груп і
їх членів, засвоюються відповідні статусу ознаки та характеристики,
формується мотивація та спонукання соціальної поведінки.

У підрозділі 1.2. „Специфіка взаємозв’язку освіти і соціального статусу
в соціальній структурі суспільства” визначено, що основним чинником
формування і функціонування соціального статусу є соціальна діяльність,
характер якої детермінує зміст соціального статусу. Основним компонентом
соціальної діяльності є діяльність професійна, яка значною мірою
визначає престижність соціального статусу. Престиж як елемент суспільної
свідомості має ціннісно-нормативне походження і диференціює об’єкти цієї
свідомості у відповідності з прийнятою шкалою цінностей. Зв’язок вибору
професії з ціннісними орієнтаціями, які відображають життєво важливі
потреби та інтереси індивіда, свідчить про те, що настанови не є
випадковими, ситуаційними станами людської свідомості, а мають підґрунтя
в соціально значущих рівнях її структури. Соціальні механізми формування
ціннісних орієнтацій – це наслідування, ідентифікація, навчання. Якщо
характерною особливістю перших двох механізмів засвоєння способів
поведінки та орієнтації є спонтанність дій індивіда, то навчання
характеризується активністю та цілеспрямованістю впливу зовнішніх
суб’єктів. На основі аналізу ролі соціального середовища у формуванні
професійних настанов, в роботі виокремлено суб’єкти впливу,
охарактеризовано їх роль, а також уточнено місце освіти і її цінність у
цьому процесі. Соціологічна модифікація поняття „освіта” веде до
тлумачення освітнього процесу як діяльності з передачі та засвоєння
знань, а виховного процесу як діяльності з передачі і засвоєння певних
соціальних цінностей, з точки зору того впливу, який спричиняють ці
процеси на соціальні взаємозв’язки особистості і суспільства, на
формування ролі особистості в суспільстві взагалі та певного соціального
типу особистості зокрема. Найважливішою характеристикою освіти як
соціологічного поняття є соціальна обумовленість змісту освіти
характером всієї сукупності суспільних відносин. Це положення
зафіксовано в роботах класиків соціології О.Конта, Л.Уорда, Дж.Д’юі,
Е.Дюркгейма, М.Вебера, Т.Парсонса, Р.Коллінза та ін. Соціологічний
аспект аналізу освіти означає дослідження взаємодії освіти з соціальною
структурою на підґрунті взаємообумовленості та взаємовпливу. Головну
роль в цій взаємодії відіграє характер суспільства як
соціально-економічної системи, тобто освіта формується адекватно
суспільним потребам і можливостям. Водночас освіта має суттєвий вплив на
всі різновиди суспільних відносин і тому в роботі визначено основні
напрямки впливу освіти на соціальну структуру — саме з цієї позиції
розкривається характеристика освіти як соціального інституту, визначено
основні її функції.

У підрозділі 1.3. „Освіта як ретранслятор соціального досвіду: гендерний
аспект” визначено поняття „соціальний досвід”, а також функції
соціального досвіду, форми його передачі, структурні елементи, зокрема,
розглянуто соціальні цінності, норми, стереотипи, які регулюють
поведінку і впорядковують діяльність індивідів, з гендерної точки зору.
В соціології широко розповсюджений підхід до системи освіти, в якому
головна її функція вбачається в тому, щоб передавати соціокультурні
засади та соціальний досвід. Т.Парсонс, Ч.Кулі, Д.Мід, Д.Д’юі,
Ю.Габермас підкреслювали думку про те, що процес інтеграції індивіда в
соціальну систему здійснюється через інтеріоризацію загальноприйнятої
системи цінностей і норм, яка відбувається в процесі освіти. В теоріях
соціального навчання вказується на те, що через нього здійснюється
процес професійної соціалізації шляхом формування системи професійних
знань (Б.Скінер, Дж.Аронфрід, А.Бандура). Таким чином, від характеру
норм, цінностей, стереотипів, що транслюються в процесі освіти, залежить
формування та подальший розвиток особистості, набуття певних установок
та очікувань щодо виконання певного спектру соціальних ролей.
Соціокультурні уявлення про гендерну поведінку знаходять своє практичне
відображення через диференціацію соціальних ролей чоловіків та жінок. В
кожному суспільстві сформована певна система гендерних ролей, яка
визначає поведінку, відповідну до статусу чоловіків і жінок у
суспільстві. Розгляд основних підходів в межах соціологічної теорії щодо
питання нерівноправності статей дає змогу визначити причини
диференціації гендерних ролей (Т.Парсонс, Р.Бейлз, Р.Коллінз, Хартман,
Беррон, Норрис, Н.Чодороу, Ж.Хардінг та ін.). Результатом виконання
освітою своїх функцій є відновлення та закріплення системи гендерних
ролей. Дівчата та хлопці є суб’єктами різних очікувань, вони набувають
різного досвіду, розвивають різні здібності, інтереси, образ “Я”. Рівень
освіти є однією з основних характеристик особистості, що впливає на її
ціннісні орієнтації, інтереси, систему потреб в цілому, які знаходять
своє відображення в тих чи інших видах поведінки та формують певний
соціальний тип особистості; цей набір соціальних характеристик, в свою
чергу, є підґрунтям соціально-професійної орієнтації, яка полягає у
визначенні особистістю свого місця в системі суспільних відносин, виборі
соціального положення. Розглянуто соціальні стереотипи щодо ролі
чоловіків та жінок, які склалися в українському суспільстві і визначено,
що вони залишаються досить стабільними, повільно піддаються
перетворенням. Визначено стереотипні моделі, за якими створюється образ
сучасної української жінки.

У другому розділі „Специфіка освіти як чинника формування соціального
статусу жінок” проведено порівняльний аналіз ролі біологічних і
соціальних чинників у процесі розвитку пізнавальних здібностей чоловіків
та жінок, особливу увагу приділено процесу гендерної соціалізації в
школі, зокрема виявленню змісту ціннісних орієнтацій вчителів як агентів
соціалізації, проведено дослідження щодо виявлення сексизму у
підручниках, охарактеризовано вплив освіти на соціально-професійну
орієнтацію жінок, її сутність, тенденції змін та роль професії в процесі
формування соціального статусу, виявлено основні тенденції щодо участі
жінок в політичному житті та їх становища на ринку праці для
охарактеризування соціального статусу жінок в сучасному українському
суспільстві.

Підрозділ 2.1. „Детермінанти статевих розбіжностей в розвитку
пізнавальних здібностей” присвячений аналізу порівняльних досліджень
пізнавальних здібностей чоловіків та жінок, кінцева мета яких виявити ті
можливі біологічні та соціально-психологічні механізми, які б пояснили
значну перевагу чоловіків в науці та техніці; адже те, що жінки мало
представлені в тих сферах життя суспільства, що є найбільш престижними
та високооплачуваними, обмеженим є також їх представництво в
управлінських структурах, науці тощо, не потребує доведення. Отже постає
питання: чи це пов’язано із тим, що жінки (через свої біологічні
особливості) менш здібні, талановиті, мають менший творчий потенціал,
або причини слід шукати в соціально-психологічних чинниках: в культурних
традиціях, нормах, ціннісних орієнтаціях, які приписують жінкам певні
моделі поведінки. Всі роботи, опубліковані з цієї теми, можна поділити
на два напрямки: а) психометричні дослідження статевих розбіжностей в
пізнавальних здібностях (Дж.Стенлі, Е.Маккобі, К.Жаклін, Д.Макгінес,
А.Петерсон та ін.); б) про можливі біологічні (генетичні, гормональні та
нейрофізіологічні) детермінанти розбіжностей в когнітивній сфері
чоловіків та жінок (Д.Гудинаф, Д.Броверман, Д.Уабер та ін.). Проведений
аналіз цих та інших робіт показує, що в психометричних дослідженнях
інтелекту, що були розпочаті майже сто років тому, накопичений
величезний матеріал, проте перевага жінок в розвитку вербальних
здібностей, а чоловіків – у вирішенні зорово-просторових задач,
імовірно, єдина розбіжність, яку зараз можна вважати загальновизнаною.
Найбільш гострі дискусії серед спеціалістів викликає питання про
математичні здібності. Якої б позиції не дотримувались автори в
інтерпретації низьких математичних досягнень жінок, ніхто з них не
заперечує визначального значення соціально-психологічних чинників в
формуванні математичних здібностей. Спроби, що приймалися для порівняння
творчого потенціалу чоловіків та жінок за допомогою психологічного
тестування, також не принесли успіху. Ці дослідження продемонстрували
чіткий зв’язок творчих досягнень індивіда не стільки з біологічною
статтю, скільки з тими особистісними рисами, які обумовлені його
статеворольовою орієнтацією.

В пошуках біологічних обґрунтувань дослідники звертались до механізмів
наслідування, статевих розбіжностей в гормональній регуляції, до
особливостей міжпівкульного розподілу вищих психічних функцій, проте їм
не вдалося встановити однозначної залежності між цими механізмами та
статевими розбіжностями в пізнавальній сфері.

Таким чином, статеві розбіжності в когнітивних здібностях виявилися
незначущими, вони зазвичай складають не більше однієї чверті
стандартного відхилення. Це означає, що розподіли, які характеризують
здібності чоловіків та жінок, значною мірою перекривають один одного.
Звернення до біологічних чинників також не дозволило встановити суттєвих
розбіжностей між статями в розвитку і мозковій орієнтації вищих
психічних функцій.

?

 

c

E

a l

?

?

A

У підрозділі 2.2. „Відтворення гендерних ролей, стереотипів, цінностей в
процесі освіти” увага акцентується на аналізі освіти як чиннику
асиметричного розвитку пізнавальних здібностей, що впливає на процес
засвоєння знань, вмінь і навичок, необхідних для виконання певних видів
трудової, соціально-політичної і культурної діяльності людини. Вихідним
моментом у виявленні ролі освіти у формуванні ціннісних орієнтацій, що
впливають на вибір професії та соціальний статус, може служити розгляд
підручників, а також ціннісних орієнтацій вчителів як безпосередніх
агентів соціалізації, які формують мотиваційну структуру індивіда і,
відповідно, визначають основну спрямованість його соціальних дій, через
які виявляється ставлення індивіда до соціальних цілей суспільства. В
результаті дослідження виявлено, що в педагогічному середовищі
продукуються позиції сексизму, які виправдовують та захищають фактичну
нерівність між статями. Зокрема, сексизм проявляється в різній
орієнтації хлопців та дівчат на засвоєння шкільних предметів, що в
подальшому впливає на вибір професії, оцінку своїх можливостей та
життєвих перспектив. Значна частка вчителів дотримуються точки зору, що
школа повинна задавати різні напрямки розвитку хлопців та дівчат. В
результаті такого поширення в педагогічному середовищі патріархальних
уявлень про становище та роль жінки в суспільстві школі важко виконувати
свої основні соціальні функції: забезпечувати повноцінний розвиток та
реалізацію індивідуальних здібностей учнів, їх соціалізацію, залучення
до нових соціально-культурних цінностей та професійне самовизначення.

В дисертації проведено дослідження підручників для початкової школи, в
якому проаналізовано зміст текстів та ілюстрацій на предмет виявлення
дискримінативного відображення жінок. Для цього використано матеріали з
“Букваря” Скрипченко Н.Ф., Вашуленко М.С. (Київ: Освіта, 2000),
“Букваря” Луцика Д.В.(Львів: Світ, 2000). Для порівняння залучено
матеріали з “Букваря” Гов’ядовської Н.О. (Київ: Радянська школа, 1965)
та з “Букваря” Саженюка Б.С., Саженюк М.Т.(Київ: Радянська школа, 1972).
Виявлено, що зміст гендерних стереотипів не змінився в сучасних букварях
у порівнянні з букварями радянської доби. Незмінним залишився сюжет, в
якому хлопчику відводиться роль лідера, професійний поділ,
патріархальний розподіл ролей чоловіка та жінки. Сучасні підручники
звернені до стандартів традиційного суспільства. Але оскільки ці
стандарти не функціонують в сучасному суспільстві, формується
псевдотрадиціоналізм з дуже спрощенним баченням традиційної культури і
розподілом в ній статевих ролей: чоловік – діюча особа, жінка –
виконавець. Стереотипи характеру та поведінки чоловіка і жінки – це
знакові утворення, які існують в залежності один від одного. Вони
структурово пов’язані як на рівні окремих висловлювань та образотворчих
елементів, що складають стереотипи, так і на рівні змістів, що
встановлюють стереотипізовані уявлення про жінок та чоловіків в цілому.
Стереотип жіночої поведінки протистоїть стереотипу чоловічої як
негативне та статичне – позитивному та динамічному. Це стосується як
психологічних портретів жінок та чоловіків, так і їх соціального
становища.

Розглянуто результати гендерної експертизи навчальних програм
гуманітарних дисциплін Київського національного університету імені
Тараса Шевченка, що була здійснена в межах проекту “Гендерна освіта в
Україні” Програми “Сприяння гендерній рівності” ПРООН за участю
Київського Інституту Гендерних Досліджень, в якій проаналізовано курси з
таких дисциплін: соціологія, психологія, журналістика, релігієзнавство,
історія. Об’єктом для гендерної експертизи було обрано саме загальні
нормативні курси дисциплін гуманітарного та суспільного профілю,
оскільки вони є базою підготовки спеціаліста, та й загалом людини з
вищою освітою. В результаті дослідження зроблено висновок про наявність
гендерної асиметрії в навчальних програмах, тобто про відсутність у них
концепцій, наукових матеріалів, які б рівнозначно відображали досвід
обох статей, а також виявлено домінування наукових методологій, які не
дозволяють адекватно представити в теоретичному знанні життєві практики
та інтереси жінок. На рівні навчальних програм констатується
андроцентричність наукових концепцій — зосередження лише на досвіді
чоловіків та ігнорування життєвого досвіду, цінностей та особливостей
жінок, їхньої ролі у житті суспільства.

У підрозділі 2.3. „Вплив освіти на соціально-професійну орієнтацію
жінок” розглянуто роль освіти у процесі соціалізації індивіда та набуття
ним певної соціально-професійної орієнтації. В школі через процес
гендерної соціалізації відбувається як навчання, так і виховання молоді.
Гендерна соціалізація як педагогічне явище є цілеспрямованим процесом
виховання, яке створює умови для розвитку різних сфер індивідуальності,
оволодіння рольовим репертуаром, культурою взаємовідносин статей. Вибір
життєвого шляху молоді має проходити ряд етапів. На кожному з цих етапів
уточнюється або суттєво змінюється соціальна орієнтація особистості
молодої людини у зв’язку з пошуком нею свого місця в суспільстві і
прагненням поповнити певну соціальну верству та набути професію.
Характер життєдіяльності школяра визначає обсяг засвоєного соціального
досвіду, відображає залучення індивіда до системи суспільних відносин,
задає спрямованість розвитку свідомості, здібностей, формуванню потреб,
ціннісних орієнтацій як в житті в цілому, так і стосовно професій.
Професійна орієнтація формується у тривалому і складному процесі
соціалізації особистості. Професійна освіта має за мету формування
особистості з характерним набором професійних властивостей, якостей,
функцій та її підготовку до практики соціально значущих видів
діяльності. Професійна освіта є не лише одним з чинників формування та
задоволення пізнавальних і духовних потреб, але і засобом
товаро-матеріальних цінностей у вигляді навичок, вмінь та знань, що
забезпечують фактори усталеності особистості індивіда. Окремо розглянуто
соціальну сутність процесу професійної орієнтації, яка має два аспекти:
включення в соціальну структуру суспільства і прийняття соціальних норм
суспільства, а також мету і завдання професійної освіти. На базі
закладених правил індивід формує уявлення про свою гендерну роль і
відповідним чином поводиться і оцінює себе в майбутньому професійному
самовизначенні. Професійна соціалізація у дівчат та хлопців
відрізняється змістовно, за своїми завданнями. Жорсткі статеворольові
стереотипи регламентують професійний вибір молодих людей. Стереотипи
пов’язані з розбіжністю в змісті праці: виконавчий характер праці у
жінок, керуючий, творчий — у чоловіків. Їх вплив на професійну
орієнтацію вже в ранньому віці обумовлює невідповідність між освітнім
рівнем дівчат і можливостями їх подальшої трудової діяльності,
реалізації індивідуальних якостей і здібностей, обмежує вибір професії
за ознакою статі. При виборі майбутньої професії зберігається орієнтація
на “жіночі” та “чоловічі” спеціальності. Аналізуючи роль професії в
житті молодої людини, слід окремо вказати на те, що саме вона визначає в
майбутньому її соціальну роль і статус у суспільстві.

У підрозділі 2.4. „Формування настанов жінок в сфері праці та престиж
професій” досліджено тенденції вибору жінками певних видів трудової
діяльності та їх престиж як показник соціального статусу. Одним з
елементів, які складаються в суспільній свідомості та відображають певні
об’єктивні параметри в сфері трудової зайнятості, є престиж різних видів
праці, який має ціннісно-нормативну природу і покликаний субординувати
та оцінювати об’єкти у відповідності зі вже прийнятою шкалою цінностей.
Оцінки престижу в свідомості молоді – це засвоєні готові оцінки та
стереотипи з оточуючого середовища, що виступають певною цінністю,
нормативною настановою та санкціонують орієнтації і дії.

В українському суспільстві історично усталеною є орієнтація жінок на
вузьке коло професій, які в оцінках масової свідомості є
малопрестижними, зокрема за такими показниками престижу, як фінансовий
прибуток та участь в управлінській діяльності. На основі аналізу
тенденцій радянського періоду, дисертантка робить висновок про те, що в
той період питома вага жінок в кадрах спеціалістів значно виросла, проте
зростання реальної пропорції жінок в післявоєнний період стало
результатом специфічної демографічної ситуації, яка була наслідком
війни, а також результатом величезного чисельного росту спеціалістів в
галузі медицини та освіти, де реальна пропорція жінок залишалася дуже
високою. З послабленням і поступовим зникненням демографічної ситуації
наприкінці 50-х – на початку 60-х років питома вага жінок суттєво
знизилась і повернулась до рівня 1938 року. Тенденція до концентрації
жінок в галузях медицини та освіти зберігається протягом усього
радянського періоду. Основні зусилля було направлено на досягнення
високих кількісних результатів по залученню жінок в сферу освіти та
суспільне виробництво, при цьому саме кількісний показник став головним
критерієм успішності вирішення жіночого питання. На сучасному етапі в
системі освіти спостерігається неузгодженість дій з ринком праці,
недостатньо враховуються попит та пропозиція за рядом спеціальностей.
Жінки обирають професії, за якими ринок праці переповнений. Переважно
“жіночі” сфери суспільного виробництва – освіта, медицина, мистецтво – є
бюджетними і в умовах соціально-економічної кризи знаходяться в стані
жебрацтва. Проте ці сфери й досі залишаються пріоритетними для жінок,
навіть не зважаючи на їхню фінансову безперспективність. Орієнтація
жінок на низькопрестижні професії свідчить про низьку самооцінку,
зневіру в свої здібності, що закладено через ціннісно-нормативну
діяльність освіти зокрема. В роботі здійснено аналіз щодо участі жінок в
управлінських структурах, ступінь якої є показником розподілу влади між
статями і, відповідно, престижу. Зберігається тенденція: чим вище рівень
управління, тим менше представлені в органах влади жінки. Навіть в тих
сферах, де жінки становлять переважну більшість, вони займають посади на
найнижчому або середньому рівнях. Тенденції у професійній зайнятості
жінок можна охарактеризувати як екстенсивні.

У підрозділі 2.5. „Характеристика основних показників соціального
статусу жінок в сучасному українському суспільстві” розглянуто такі
показники соціального статусу, як ступінь участі в політичному житті,
рівень доходів, характер праці, кваліфікація в контексті сприйняття
сучасного становища жінки в українському суспільстві. Зосередження уваги
на політичному аспекті викликане тим, що ступінь участі в політичному
житті є показником розподілу влади між статями. Хоча жінки становлять
більшість виборців України (54%), однак їх пропорція в політичній еліті
має тенденцію до зниження, в політичному житті вони виявились
змаргіналізованими. Аналіз результатів виборів до Верховної Ради України
за останні дванадцять років засвідчив вияв у виборчих округах
негативного ставлення виборців до претенденток на мандат, хоч більшість
виборців жінки. Зниження представництва жінок в органах влади призводить
до зниження їх впливу на прийняття важливих рішень — це одна з
найочевидніших причин втрати позитивного впливу на підвищення
соціального статусу жінки. Проте жінки-політики самі часто виступають
провідниками та носіями патріархального мислення, ідеології, обстоюючи
збереження “цивілізованого” домінування чоловіка в сім’ї та суспільстві.
Аналіз документів і програм політичних партій свідчить, що в більшості
партій інтереси жінок або не представлені зовсім, або розглядаються лише
в межах соціального протекціонізму. Головні детермінанти цих тенденцій:
відновлення патріархального стереотипу ставлення до жінки як до людини
другосортної; нерозвинена самосвідомість та слабка організованість
самого жіноцтва. Відтворення таких настанов відбувається, зокрема, в
процесі освіти.

Особливо значущою для підвищення політичної, соціальної активності жінок
повинна бути їх професійна роль. Вищу або середню спеціальну освіту в
Україні мають 48% працюючих жінок і лише 34% працюючих чоловіків,
високий освітній рівень жінок зумовлює більш високу порівняно з
чоловіками їх частку серед працівників з вищою освітою (приблизно 60%).
Масове залучення до сфери народного господарства призвело до високого
рівня їх зайнятості, але раціональність зайнятості жінок залишається
вирішальною. Під час переходу до ринкових відносин і виникнення
безробіття першою соціальною групою, життєвий рівень якої падає, є
жінки. Зокрема, в Україні існує нерівність в оплаті праці жінок, яка в
середньому на 30% менша за заробітну плату чоловіків, а оскільки
заробітна плата є основним джерелом доходів більшості населення, її
нижчий порівняно з чоловіками рівень у жінок свідчить про те, що
спостерігається фемінізація бідності. У сфері зайнятості спостерігаються
такі тенденції: висока концентрація жінок серед зайнятих в галузі
освіти, в легкій, харчовій, медичній промисловості, в сфері послуг;
велика частка жінок-робітниць на роботах, які не вимагають високої
кваліфікації; переважання частки жінок серед незайнятого працездатного
населення. Зареєстрований ринок праці характеризується стабільним
значним вивільненням жінок з підприємств, установ та організацій,
ускладненням процесу працевлаштування. Частка жінок в загальній
кількості працевлаштованих завжди нижча, ніж у чоловіків, нижчим є і
рівень економічної активності. Безробіття набуває застійного характеру,
наслідки тривалого безробіття – соціальна деградація і психічна
дезадаптація. Проте зростання контингентів офіційно незайнятих жінок не
означає зменшення їх трудового навантаження, відбувається переміщення
жінок з оплачуваної офіційної сфери зайнятості в неоплачувану – в
домашнє і особисте підсобне господарство, а також у сферу неофіційної
самозайнятості. Статистично підтверджено відставання рівня кваліфікації
жінок від рівня кваліфікації чоловіків, бо підвищення кваліфікації та
просування жінок по службі має багато протиріч. В роботі визначено
основні чинники, що спричиняють розрив у рівнях кваліфікації жінок та
чоловіків. Як приклад загальних тенденцій, що мають місце в процесі
участі жінок в різних галузях суспільного виробництва, зокрема тих, що
мають високий статусний характер, розглянуто часткові тенденції, що
відбуваються в галузі науки в сучасному українському суспільстві.
Визначено, що незважаючи на високий освітній рівень жінок, в умовах
перехідної економіки і формування нового ринку праці, який
характеризується жорсткими вимогами, ускладнюються процеси трудової
адаптації жінок, посилюється напруження щодо реалізації їх соціальних
орієнтацій.

В третьому розділі „Шляхи підвищення соціального статусу жінок за
допомогою освіти” розроблено рекомендації щодо напрямків і заходів
підвищення якості освіти жінок відповідно до потреб інноваційного
розвитку українського суспільства, розглянуто динаміку та напрямки змін
в освіті жінок в світі, проаналізовано соціальні моделі подолання
гендерної нерівності в системі освіти (на прикладі США, Швеції, ФРН).

У підрозділі 3.1. „Напрямки підвищення якості освіти і професійної
підготовки жінок” проаналізовано інноваційну функцію освіти; інститут
освіти, як механізм соціалізації, має сприяти засвоєнню не лише існуючої
ситуації, а також набуттю моделей інновації, успішній соціальній
орієнтованості та соціалізації в умовах суспільства, що швидко
змінюється, вирішенню соціальних проблем, які виникають через
“дезорієнтацію” індивідів на початковому етапі освітнього процесу,
освіта має спонукати до перегляду та критичного осмислення цінностей та
поведінки, вчити розрізняти дискримінаційну практику в суспільстві. Це
потребує нових основ соціалізації молодої людини. Методи навчання мають
транслюватися не тільки за принципом уніфікації соціального досвіду, але
й в контексті розробки диференціюючих та спеціалізованих програм в межах
надструктурних, транскультурних принципів. Зазначено, що характер
процесів в сучасній українській системі освіти свідчить про те, що в ній
відтворюються перед усім інерційні типи соціальних відносин (споживання,
володіння), що визначаються соціальним середовищем.

Розглянуто вітчизняну нормативно-законодавчу базу щодо забезпечення
гендерної рівності, запропоновано рекомендації та визначено основні
заходи в системі освіти для реалізації прав жінок. Незважаючи на
проголошення принципу рівності чоловіків та жінок, відсутня
організаційно-правова основа, тобто сукупність законодавчих текстів, що
підкріплені відповідними заходами для забезпечення їх ефективного
застосування, крім того, не визначено джерела, обсяги та порядок
виділення ресурсів для забезпечення заходів. Гендерна нерівність в тому
вигляді, в якому вона представлена в системі освіти, лише відображає
гендерну нерівність в суспільстві в цілому. Тому відповідні заходи мають
бути запроваджені не лише в рамках школи, а охоплювати множину
соціальних учасників: міністерство освіти, адміністративний персонал та
викладацький склад шкіл і, власне, учнів. Відповідні заходи можуть
запроваджуватись водночас чи послідовно по відношенню до всіх, кого це
стосується, в залежності від обставин та наявних коштів.

У підрозділі 3.2. “Світовий досвід подолання гендерної нерівності в
освіті” авторкою проаналізовано матеріали досліджень щодо тенденцій в
освіті жінок в світі (Р.Сполдінг, А.Наср, М.Шомбар де Лов, М.Горнер,
Х.Уанрайх-Хейст, Н.Торен, П.Грін та ін.). Вчені вважають, що й досі
зберігаються тенденції на рівні шкільної та вищої освіти, які негативно
впливають на підвищення соціального статусу жінок у суспільстві.
Дослідження, проведені в США та Великобританії, показали, що вчителі
поводяться диференційовано стосовно дівчат та хлопців. Аналіз
підручників підтвердив наявність відкритих та латентних форм сексизму.
Сексизм в школі впливає не тільки на учбові та професійні орієнтації
дівчат, він також впливає на сприйняття однієї статі іншою. Так,
дослідження учнів молодших класів у Франції показало, що вони дуже рано
сприймають іншу стать у відповідності з гендерними стереотипами,
особливо в професійній сфері, а норвезькі хлопці більш стереотипізовані
по відношенню до статевих ролей, ніж дівчата. В багатьох країнах і
навіть там, де ефективно та у всезагальному масштабі застосовується
система спільного навчання, в рамках тривалого середнього навчання
хлопці та дівчата займаються за різними програмами. Відбувається більш
менш явне закріплення розподілу на чоловічі та жіночі професії. Гендерна
нерівність в освіті виявляється при порівнянні кількості чоловіків та
жінок серед тих, хто отримує ступені магістра і особливо докторські
ступені. Жінки переважно спеціалізуються на гуманітарних дисциплінах і
соономьних науках. Незважаючи на заходи, які приймають з метою
всезагального поширення спільного навчання і забезпечення рівних
можливостей навчання в технічних учбових закладах, самі дівчата в цілому
негативно сприймають ті можливості, які їм надають, вони складають менше
однієї третини кількості тих, хто навчається в цих професійно-технічних
закладах, проте найвищий рівень безробітних жінок зафіксовано саме в
групі спеціалістів гуманітарного профілю. Згідно даних Комісії по
наданню рівних можливостей (Equal Opportunities Commission) (ООН) для
жінок та чоловіків існують різні ринки праці: якщо жінки переважають
(більше 60%) в 44 професіях, то чоловіки в 138. Реальні за наслідками
заходи щодо подолання гендерної нерівності в освіті впроваджуються лише
в розвинених країнах. В цьому контексті дисертантка розглядає три
соціальні моделі (США–для яких характерно співіснування федеральних
органів влади і органів влади окремих штатів, Швеція-відповідні заходи
здійснюються в централізованому порядку, ФРН–модель напівцентралізованої
– напівдецентралізованої системи), в межах яких проаналізовано
відповідну законодавчу базу, створення спеціальних органів щодо нагляду
за дотриманням прав жінок у сфері освіти, результати реформування
системи освіти, різноманітні експерименти, ініціативи та проекти
стосовно професійної орієнтації жінок та зміни їх становища на ринку
праці.

ВИСНОВКИ

Виявлення змісту освітнього процесу, результатом якого є формування
певного соціального типу особистості, дало змогу визначити реальні та
перспективні можливості жінок в сфері освіти, роль освіти в процесі
соціально-професійної орієнтації жінок і, як результат цього процесу,
формування соціального статусу жінок в сучасному українському
суспільстві.

В контексті розуміння соціального статусу як інтегративного показника
становища соціальної групи та її представників в соціальній структурі
суспільства, особливу увагу приділено аналізу нормативних та емоційних
регуляторів (цінностей, норм, стереотипів), за допомогою яких соціальний
статус визначає сфери впливу, прав, обов’язків, можливостей;
соціально-професійним характеристикам, які ретранслюються в процесі
освіти, в гендерному аспекті. В системі освіти виділено два етапа
закріплення гендерних стереотипів і цінностей: шкільна освіта та
професійна освіта. Гендерні стереотипи і цінності відтворюються через
трансляцію ціннісних орієнтацій вчителів та в змісті підручників.
Дослідження виявило збереження дискримінативної практики у ставленні
вчителів до дівчат, яка виявляється у підтримці патріархального поділу
гендерних ролей, сталих уявленях про доцільність збереження традиційних
професійних настанов жінок. Зберігається підхід до диференційованого
вивчення предметів в залежності від статі. Сучасні підручники звернені
до стандартів патріархального суспільства, які презентують “жіноче” як
пасивне і негативне, з чітко визначеним вузьким колом
соціально-професійних ролей. Зміст шкільної освіти прищеплює дівчатам
пріоритетність виконання ними сімейно-побутових функцій, професійні
інтереси мають другорядне значення і є жорстко регламентовані
суспільними очікуваннями.

В результаті набутої в школі освіти у дівчат формується професійна
орієнтація на вузьке коло спеціальностей, переважно гуманітарного
профілю та на невиробничі види побутового обслуговування, яка
закріплюється на рівні професійно-технічних вчилищ та вузів. Причинами
збереження орієнтацій жінок на традиційні спеціальності є, по-перше,
ціннісно-нормативні експектації, що інтеріоризуються в мотивацію і
поведінку дівчат та впливають на рівень стурбованості і впевненості у
собі; по-друге, в процесі освіти прищеплюються гендерні стереотипи
професійних ролей; по-третє, відсутність жорсткої конкуренції із
чоловіками в наслідок низької привабливості цих галузей для чоловіків.
Статева дискримінація за професіями збільшується з підвищенням їх
престижу. Наслідком чинної системи професійної підготовки є гендерний
дисбаланс за такими напрямками: професійною та галузевою структурою;
рівнем кваліфікації; розміром заробітної плати; можливостями та
перспективами посадового просування; участю в управлінні. В результаті
залишається низьким соціальний статус жінок у суспільстві.

Ефективність освіти жінок має тенденцію до суттєвого зниження, так як за
змістом, якістю і масштабами не відповідає поточним і перспективним
виробничим та соціальним потребам суспільства, не забезпечує повноцінний
розвиток та реалізацію особистості жінки. Стосовно жінок освіта
неефективно виконує, по-перше, гуманістичну функцію – вона обмежує
рівень всебічного та гармонійного розвитку жіночої особистості, деформує
світогляд, неадекватно впливає на виявлення можливостей та здібностей;
по-друге, професійну функцію – спеціальності, за якими готуються жінки в
процесі освіти, є неадекватними потребам ринку праці та не належать до
пріоритетних напрямків сучасної економіки; по-третє, соціальну функцію –
обмеженим є доступ жінок до професійної освіти, освіта не сприяє
соціальній мобільності жінок та участі в управлінні. Освіта не
випрацьовує у жінок самозахисний потенціал особистості – здатність
самостійно розв’язувати проблеми, викликані негативними
соціально-економічними чинниками, навпаки, ціннісні орієнтації, що
ретранслюються в процесі освіти, розвивають у жінок споживацьке
ставлення до життя — за рахунок батьків або чоловіка, а в умовах
соціально-економічної кризи така позиція є пріоритетною для виживання у
порівнянні із потребою самореалізації. Таким чином, викладене пояснює
невідповідність між високим освітнім рівнем жінок та їх низьким
соціальним статусом.

Трансформація суспільства на ринкових засадах, формування гуманістичного
напрямку розвитку соціуму потребують нової концепції освіти щодо
реалізації гендерної рівності, це, в свою чергу, передбачає
переосмислення ролі та змісту освіти. З метою формування нового типу
соціальної активності жінок, як важливої складової трудоактивної частини
населення, дуже важливим є запровадження егалітарного принципу в освіті.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Волощук О.О. Гендерний аспект освітнього потенціалу України //
Соціальні технології.-2001.-№11-12.-С.12-17.

2. Волощук О.О. Проблема сексизму в шкільних підручниках // Соціальні
технології.-2003.-№20.-С.30-34.

3. Волощук О.О. Професійна орієнтація жінок: шляхи подолання гендерної
нерівності // Вісник Київського національного університету імені Тараса
Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка.-2002.-№12-13.-С.91-94.

4. Волощук О.О. Освіта як механізм формування інтелектуального
потенціалу: гендерний аспект // Соціокультурні чинники розвитку
інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь: Наук.
праці та мат. конф. Вип.1 / Редкол.: В.Андрущенко (голов.ред.) та
ін.-К.: Т-во “Знання” України, 2001.-С.621-624.

5. Волощук О.О. Освіта жінок в сучасному світі: практика подолання
гендерної нерівності // Жінки в науці та освіті: минуле, сучасне,
майбутнє: Матеріали другої Міжнародної науково-практичної конференції /
Київ 5-6 липня 2002 р.-К.:”ПП Здоровило О.В.”, 2002.-С.42-52.

АНОТАЦІЯ

Давидюк О.О. Роль освіти у формуванні соціального статусу
жінок.-Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата соціологічних наук за
спеціальністю 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології — Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню освіти як чинника
формування соціального статусу жінок, зокрема виявленню причин
невідповідності між високим освітнім рівнем жінок та їх низьким
соціальним статусом. Розкрито специфіку освіти з точки зору ретрансляції
соціального досвіду в гендерному аспекті. Визначено диференціюючий вплив
на гендерну самоідентифікацію жінок ціннісних орієнтацій вчителів,
проаналізовано підручники щодо виявлення в їх змісті елементів сексизму.
Проаналізовано освіту як таку, що детермінує соціально-професійну
орієнтацію жінок і, відповідно, визначає місце та роль в структурі
виробництва та сфері управління. Охарактеризовано соціальний статус
жінок в сучасному українському суспільстві, визначено основні напрямки
та заходи в сфері освіти щодо підвищення її якості та ефективності з
метою підвищення соціального статусу жінок.

Ключові слова: освіта, освітній рівень, соціальний статус, гендер,
гендерні стереотипи, ціннісно-нормативна соціалізація,
соціально-професійна орієнтація, престиж.

АННОТАЦИЯ

Давидюк Е.А. Роль образования в формировании социального статуса
женщин.-Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата социологических наук
по специальности 22.00.04 – специальные и отраслевые социологии.
Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. — Киев, 2003.

Диссертация посвящена комплексному исследованию образования как фактора
формирования социального статуса женщин. Рассмотрено процесс
ретрансляции в современном украинском обществе ценностных ориентаций,
социальных ролей, социально-профессиональной ориентации женщин,
опосредованные содержанием образования, проанализировано факторы,
влияющие на этот процесс.

Проведено сравнительный анализ влияния биологических и социальных
факторов на развитие познавательных способностей женщин и мужчин. Особое
внимание уделено процессу гендерной социализации в школе, в частности,
выявлено дифференцирующее влияние ценностных ориентаций учителей, как
агентов ретрансляции социального опыта, и учебников на характер
взаимоотношений между полами, гендерную самоидентификацию,
профессиональную идентификацию. Исследовано тенденции формирования
социально-профессиональных ориентаций женщин как результат
целенаправленной деятельности образовательных учреждений и показано их
низкий престиж в структуре современного производства.

Выявлено основные тенденции участия женщин в политической жизни общества
и их положения на рынке труда и доказано, что несоответствие между
высоким образовательным уровнем женщин и их низким социальным статусом
обусловлено, в частности, содержанием и качеством образования, то есть в
образовательном процессе прививаются такие социально-профессиональные
установки, которые воспроизводят и закрепляют дискриминационное
положение женщин в структуре занятости и управления, образовательный
уровень женщин имеет высокие количественные, однако низкие качественные
характеристики. В современном украинском обществе эффективность
образования женщин имеет тенденцию к существенному понижению, так как по
содержанию, качеству и масштабам не соответствует текущим и
перспективным производственным и социальным потребностям общества, не
обеспечивает полноценное развитие и реализацию личности женщины.

Рассмотрено динамику и направления изменений в образовании женщин в
мире, проанализировано социальные модели (на примере США, Швеции, ФРГ)
повышения качества образования и профессиональной подготовки женщин, в
рамках которых рассмотрено соответствующую законодательную базу,
создание специальных органов надзора за соблюдением прав женщин в сфере
образования, результаты реформирования системы образования,
разнообразные эксперименты, инициативы и проекты по профессиональной
ориентации женщин и изменению их положения на рынке труда.

Ключевые слова: образование, образовательный уровень, социальный статус,
гендер, гендерные стереотипы, ценностно-номативная социализация,
социально-профессиональная ориентация, престиж.

ANNOTATION

Davidyuk O.O Education’s role in forming of women’s social status.-
Manuscript.

The thesis for a scientific degree of the Candidate of Sociological
Sciences. Specialized field 22.00.04 — special and branch sociology.
Kyiv National University named Taras Shevchenko. — Kyiv, 2003.

The dissertation is devoted to the complex research of education that
influence on forming of women’s social status, it has been exposed the
reasons of contradiction between women’s high educational level and
their low social status in modern Ukrainian society.

There has been defined education’s specific that consist in
retranslation of social experience in gender aspect, described the
influence of teacher’s values on gender self-identification and analyzed
the manuals for exposing sexism’s rudiments. Here is analyzed education
that determines social and professional orientations of women and
therefore defines positions and roles in economics and politics
structures. There has been described the women’s social status in modern
Ukrainian society and proposed directions and methods for raising
quality and efficiency of education as a foundation of heightening of
women’s social status.

Key words: education, educational level, social status, gender, gender
stereotypes, value-normative socialization, social and professional
orientation, prestige.

PAGE 1

Похожие записи