МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

СОЦІАЛЬНОЇ І СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

ШАПОВАЛОВА НАТАЛІЯ ОЛЕКСІЇВНА

УДК 616.891.7 – 07

Психопатологічні розлади у жінок, які зазнали сексуального насильства в
дитячому та підлітковому віці, та їх психотерапевтична корекція

14.01.16 – психіатрія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2007 Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській медичній академії післядипломної освіти
МОЗ України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Кришталь Валентин Валентинович,
Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра
сексології і медичної психології, завідувач кафедри.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук Ревенок Олександр Анатольович, Український
науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології
МОЗ України, відділ судово-психіатричних проблем наркології, завідувач
відділу;

доктор медичних наук, професор Сонник Григорій Трохимович, Українська
медична стоматологічна академія МОЗ України, кафедра психіатрії,
професор кафедри.

Захист відбудеться “21” вересня 2007р. о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д26.620.01 Українського науково-дослідного
інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за
адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Українського
науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та
наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

Автореферат розісланий “14” серпня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ученої ради,

доктор медичних наук, с.н.с.

Н.О.Дзеружинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сексуальна злочинність у всьому світі являє собою
вельми поширене явище: за різними оцінками, об’єктом сексуальних
домагань у тій чи інший формі стають від 30 до 90% жінок (Г.Ч. Шнайдер,
1994). При цьому кількість сексуальних злочинів за останнє століття
практично не змінилася, незважаючи на те, що соціальні умови зазнали за
цей період кардинальних змін. Незмінним залишається також
інтернаціональний характер сексуальних злочинів, частота яких порівнянна
в різних країнах і суспільствах (А.А. Ткаченко, 2003).

Це дає підстави вважати, що детермінантою сексуальної злочинності є не
соціальні, а біологічні чинники (психофізіологічні особливості
злочинців). Водночас у скоєнні насильства відіграють роль і відмінності
особистості та поведінки його жертв.

Оскільки дії злочинця і жертви взаємопов’язані, слід розглядати їхню
поведінку в єдиному просторі і, отже, вивчати особистість жертви і
наслідки насильства для неї. З поведінкою потерпілих, а саме з
небажанням розголосу з їхнього боку, пов’язана й висока латентність
сексуальної злочинності. За даними зарубіжних дослідників,
правоохоронним органам стає відомим лише один випадок згвалтування із 7
(Р. Карсон зі співавт., 2004), а за даними віктимологів СНД, – навіть
один із 10 – 15 (Б.Л. Гульман, 1994). Проте якщо різні аспекти
сексуальної злочинності – соціальні, психологічні, правові – останнім
часом широко розробляються в судовій сексології (В.В. Кришталь, С.Р.
Григорян, 1999; С.С. Лібіх, 2001; А.П. Чуприков, Б.М. Цуприк, 2002; Ю.М.
Антонян зі співавт., 2003; І.А. Бабюк зі спіавт., 2003; Н.М. Платонова,
Ю.П. Платонов, 2004), то інший аспект цієї проблеми, а саме поведінка і
стан жертв насильства, ще очікує своїх дослідників. Сьогодні можна
назвати лише деякі праці, присвячені цій темі (Г.Т. Сонник, 2001; О.А.
Ревенок, 2005).

Відмінності особистості жертв, причини, що зумовили виникнення ситуації
насильства, психологічні механізми віктимної поведінки досліджено украй
недостатньо. Найменше вивчено найближчі та віддалені психологічні
наслідки згвалтування, яке, безперечно, є потужною психотравмою, що
багато в чому визначає психічний стан потерпілих на тривалий час, а
іноді й на усе життя.

Усе сказане зумовлює актуальність теми і необхідність проведення цього
дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана
відповідно до плану наукових досліджень Харківської медичної академії
післядипломної освіти за темою: «Соціальні, психологічні, біологічні
чинники в етіології, патогенезі, корекції та профілактиці порушень
сексуального здоров’я» (№ державної реєстрації 0195U0206013).

Мета дослідження – на основі системного підходу до вивчення
психопатології у жінок, які зазнали сексуального насильства у дитячому
та підлітковому віці, розробити систему її психотерапевтичної корекції.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання
дослідження:

Вивчити психічний стан підлітків – жертв сексуального насильства, і
жінок, що зазнали згвалтування в підлітковому віці.

Виявити типи акцентуацій характеру у потерпілих від сексуального
насильства.

Дослідити стан сексуального здоров’я у дорослих жінок, які зазнали
згвалтування у дитинстві чи підлітковому віці.

Вивчити особистісні відмінності жінок та їхню задоволеність своїми
сексуальними стосунками.

Дослідити ситуацію сексуального насильства і зв’язок розладів поведінки
у підлітків, психічних та сексуальних розладів у жінок із перенесеним
згвалтуванням.

Розробити систему психотерапевтичної корекції психопатологічних розладів
як наслідків згвалтування в підлітків та в дорослих жінок.

Об’єкт дослідження – психопатологічні розлади як наслідки сексуального
насильства.

Предмет дослідження – розлади поведінки у підлітків – жертв
згвалтування, розлади особистості та сексуального здоров’я у жінок, які
зазнали сексуального насильства у дитячому та підлітковому віці.

Методи дослідження – клінічний, патопсихологічний, психодіагностичні
методи дослідження особистості; системно-структурний аналіз сексуального
здоров’я; соціологічне опитування; методи математичної статистики.

Наукова новизна отриманих результатів. Уперше на основі системного
підходу до дослідження психопатологічних розладів, що розвиваються після
сексуального насильства, визначено порушення психічного і сексуального
здоров’я у його жертв. Простежено їх зв’язок із перенесеною внаслідок
згвалтування психотравмою.

Уперше виявлено типи акцентуації характеру неповнолітніх жертв
насильства й особистісні відмінності жінок, що сприяли виникненню
віктимної поведінки. Показано причини, механізми розвитку та перебіг
різних форм сексуальної дисфункції й сексуальної дезадаптації у жінок,
які зазнали згвалтування у підлітковому віці.

Уперше на основі виявлених закономірностей розроблено нову систему
комплексної психотерапевтичної корекції поведінкових розладів у
підлітків, які зазнали сексуального насильства, розладів особистості і
порушень сексуального здоров’я у жінок як наслідків згвалтування.

Новим є також визначення принципів і основних напрямів психопрофілактики
формування віктимної поведінки у дітей, підлітків та психопатологічних
розладів у дорослих, які зазнали сексуального насильства.

Практичне значення результатів дослідження. Для клінічної практики мають
значення виявлення акцентуацій характеру, що відіграють роль у
виникненні ситуації насильства. Практичне значення має виокремлення
клінічних форм сексуальної дезадаптації та первинних сексуальних
розладів та їх проявів як критеріїв диференціальної діагностики, що
відкриває можливість вибору диференційованих лікувальних програм.

Результати проведених досліджень упроваджено у практику роботи
відділення сімейного лікарсько-психологічного консультування
Харківського обласного психоневрологічного диспансеру, Харківського
відділення Всеукраїнського благодійного «Фонду допомоги жертвам
насильства», а також у педагогічний процес на кафедрах сексології та
медичної психології, психіатрії, психотерапії Харківської медичної
академії післядипломної освіти.

Апробація результатів дослідження. Матеріали доповідалися й
обговорювалися на засіданнях Харківських науково-медичних товариств
психіатрів, психотерапевтів та медичних психологів (2005, 2006); на
науково-практичній конференції до 20-річчя кафедри сексології та
медичної психології ХМАПО (березень, 2007).

Публікації. Матеріали дисертації опубліковано в 6 самостійних наукових
статтях у спеціалізованих наукових журналах, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Основний зміст роботи викладено на 129 сторінках
машинописного тексту. Дисертація складається зі вступу, оглядового
розділу, п’яти розділів власних досліджень, узагальнення результатів
дослідження, висновків і списку використаних джерел. Матеріали
дисертації ілюстровано 22 таблицями і 10 рисунками.

Бібліографічний список містить 204 джерела літератури, з яких 139 робіт
україномовних та російськомовних авторів, 65 — іноземних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Характеристика обстежених. Під спостереженням перебувало 150 жінок,
заміжніх, які звернулися по допомогу з приводу сексуальної дезадаптації,
в анамнезі яких було згвалтування, перенесене в дитинстві або
підлітковому віці, і 50 підлітків-дівчаток віком від 12 до 16 років,
батьки яких звер-нулися по допомогу у зв’язку з розладом поведінки у
своїх дітей. Підлітки зазнали сексуального насильства у віці 10 – 16
років.

Серед пацієнток було виокремлено чотири групи: до першої увійшли
підлітки; другу, третю й четверту склали жінки віком від 26 до 40 років
(по 50 у кожній), які в дитячому та підлітковому віці стали жертвами
відповідно педофілів, ефебофілів та інцесту. Як контрольна група було
обстежено 50 жінок, яких також було згвалтовано в тому самому віці, але
вони не зазнавали дезадаптації у подружніх відносинах. Серед потерпілих
53(3% були знайомі з гвалтівниками.

У першій групі більшість обстежених (84(5%) зазнали згвалтування
одноразово, решта 2 – 4 рази. У другій групі усі зазнали насильства по
одному разу, у третій – 76(6% по 2 – 3 рази і 24(6% також одноразово. У
четвертій групі діти були жертвами інцесту більш-менш регулярно упродовж
року.

Ситуація згвалтування у 28(3% випадків мала характер, об’єктивно
провокуючий скоєння злочину, у 29(3% поведінка потерпілої об’єктивно
створювала таку можливість і у 43(3% мала місце ситуація, у якій
поведінка жертви була нейтральною з криміногенної точки зору.

Під час вивчення батьківських родин обстежених привертає до себе увагу
велика кількість конфліктних родин: вони складали 86(5% у першій, 79(5%
у другій і третій групах, а в четвертій усі родини були конфліктними. У
контрольній групі всі родини були повними і гармонійними, тоді як в
основних групах такі родини складали одиниці.

Подружжя перебували у шлюбі здебільшого від 2 до 5 років. У переважної
більшості жінок (71(3%) було по одній дитині, у 18(3% – по двоє дітей, і
11(3% не мали дітей (із них 8(3% жінок з віргогамією).

Соціологічне обстеження показало, що жінки у другій і третій групах мали
переважно середню професійну або вищу, рідше незакінчену вищу освіту, а
в четвертій і найчастіше в контрольній групі вища освіта переважала.

У період обстеження більшість підлітків (81(5%) училися в школі, решта –
в училищах. Жінки другої групи частіше працювали у сфері обслуговування
або займалися фізичною працею; у третій і четвертій групах переважали
працівники розумової праці і також працівники сфери обслуговування; в
контролі переважна більшість жінок займалися розумовою працею.

Методи досліджень. Було проведено всебічне обстеження всіх жертв
сексуального насильства: вивчення сомато-сексуального та
психосексуального розвитку, клініко-психологічне та психодіагностичне
обстеження.

Статевий розвиток пацієнтів вивчали методом системно-структурного
аналізу сексуального здоров’я за В.В. Кришталем (2002). Тип статевої
конституції визначали у жінок за методикою І.Л. Ботнєвої (1990).

У процесі психодіагностичного обстеження вивчали типи виховання
підлітків і дорослих пацієнток у батьківських родинах (А.Є. Личко,
1982). Аналізували також мотиви вступу до шлюбу.

Акцентуації характеру пацієнток визначали за методикою Г. Шмішека (цит.
за Д.Я. Райгородським, 2000). Особистісні риси вивчали за методикою
багатостороннього дослідження особистості ММРІ в модифікації Ф.М.
Березіна зі співавт. (1976).

Для вивчення статеворольової поведінки хворих використовували
статеворольову шкалу Dur-Moll L. Szondi (1960), яка дає змогу визначити
маскулінність та фемінінність на біогенному рівні, і статеворольову
ACL-шкалу A.B. Heilbrun (1981), що дає змогу характеризувати маскулінні
та фемінінні риси особистості на соціогенному рівні (Я-концепцію
особистості).

З метою вивчення задоволеності жінок своїми сексуальними відносинами
застосовували шкали сексуальності W.E. Snell, D.R. Papini (1989).

Із соціологічних характеристик вивчали склад родин підлітків, рівень
освіти дорослих пацієнтів, тривалість перебування подружжів у шлюбі,
міцність їхніх родинних відносин, склад родини, кількість дітей,
професійну діяльність жінок та їхніх чоловіків.

Статистичну обробку здобутих даних проводили за таблицями відсотків та
їх помилок (В.С. Генес, 1967), вірогідність різниць між групами
обстежених оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента при p<0,05. Результати досліджень. Клінічне обстеження показало, що соматично підлітки й дорослі жінки були переважно здорові. У психічному стані у переважної більшості підлітків (86(5%) були ті або інші поведінкові розлади, найчастіше опозиційно-визивне та розлад поведінки, що обмежовується родинним оточенням, суттєво рідше (6(3 – 12(5%) траплялися несоціалізований, соціалізований та гіперкінетичний розлади. У 14(5% підлітків порушень поведінки не спостерігалося. У потерпілих другої – четвертої груп в анамнезі відзначалися посттравматичний стресовий розлад і у певних випадках – затяжна реакція на згвалтування. Ці розлади мали хвилеподібний перебіг і врешті решт призвели до специфічного розладу особистості. Серед дорослих пацієнток у 57(3% визначався специфічний розлад особистості, найчастіше (більш ніж у половини) демонстративний і дисоціальний, рідше ананкастний, шизоїдний, тривожний, залежний і в однієї жінки – параноїдний. У всіх обстежених було виявлено сексуальні розлади, переважно нав’язливі думки і роздуми, коїтофобія, вагінізм, сексуальна аверсія, диспареунія, а також дезадаптивні форми сексуального розладу: сексуально-еротична, статево-рольова, соціокультурна. Сексологічне дослідження показало, що в 1/3 підлітків виявилися ознаки уповільненого або, дещо частіше, передчасного статевого розвитку. Серед дорослих жінок у багатьох (29(3%) мав місце прискорений соматосексуальний і передчасний психосексуальний розвиток. У 1/4 пацієнток спостерігалося порушення статеворольової поведінки, приблизно однаково часто його трансформація і гіперрольова поведінка. У переважної більшості обстежених виявлялася недостатня і неправильна обізнаність у питаннях психогігієни статевого життя, ні в кого не було гармонійних типів сексуальної мотивації та сексуальної культури. Статева конституція жінок була переважно середньою, рідше сильною. Переважними почуттями до чоловіка були любов і повага, але на час обстеження половина жінок утратили почуття любові, а декілька жінок (особливо жертв інцесту) відчували до своїх чоловіків сексуальну аверсію. Оргастичність у всіх обстежених становила від 10 до 30%. У жодної з жінок не спостерігалося повної відповідності діапазону прийнятності з чоловіком, і всі подружжя зазнавали психосексуальної незадоволеності. Отже, у жінок, які зазнали в дитинстві й підлітковому віці згвалтування, були порушені майже всі критерії сексуального здоров’я. Аналіз за його компонентами та складовими також показав сукупне їх порушення. При цьому безпосередньою причиною дезадаптації подружньої пари стало стрижневе ураження психологічного, соціально-психологічного компонентів та психічної складової біологічного компонента. Психологічний компонент був уражений унаслідок наявності в жінок внутрішньоособистісного, а соціально-психологічний – міжособистісного конфлікту, ураження психічної складової біологічного компонента було зумовлене наявними в жінок специфічним розладом особистості або невротичним розладом. Соціальний компонент сексуального здоров’я був послаблений через його соціокультурні та інформаційно-оцінні складові, порушення яких було пов’язано з низьким рівнем сексуальної культури та поінформованості в питаннях сексу. Системно-структурний аналіз дав змогу виокремити два варіанти первинного порушення сексуального здоров’я, кожен з яких має свої клінічні форми. Це первинна сексуальна дисфункція, до якої входив невроз очікування невдачі, сексуальний фобічний невроз (коїтофобія), диспареунія, сексуальна аверсія, вагінізм, і первинна сексуальна дезадаптація з клінічними формами сексуально-еротичної, статеворольової та соціокультурної. Крім того, у всіх жінок мала місце оргазмічна дисфункція (аноргазмія). Ці розлади, що спостерігалися у всіх обстежених жінок, свідчать про те, що у жертв сексуального насильства, перенесеного в дитинстві та підлітковому віці, неминуче порушується не лише формування характеру й особистості, але й становлення сексуальності, а отже, сексуальне здоров’я. Результати психодіагностичного обстеження підлітків і жінок, які в дитинстві зазнали сексуального насильства, були згвалтовані в дитячому або підлітковому віці, показали, що у всіх підлітків і тих жінок, у яких не було діагностовано специфічного розладу особистості, відзначалися явно виражені акцентуації характеру. Найпоширенішим серед усіх обстежених був демонстративний (44(3%), а на другому місці за частотою (23(3%) – емотивний тип акцентуації; найрідше (3(2%) траплявся гіпертимний її тип. Ніхто з обстежених не здобув гармонійної загальної освіти, і в підлітків, і в дорослих переважало виховання за типом потураючої гіперпротекції (42(3%), другою за частотою була гіпопротекція (23(3%), решта типів виховання (емоційне відторгнення, домінуюча гіперпротекція, виховання в умовах жорстоких відносин і підвищеної моральної відповідальності) траплялися порівняно рідко. Правильного гуманістичного статевого виховання також не здобув ніхто з обстежених, переважали ліберальний, примітивний та ігноруючий його типи (79(3%). При цьому відзначалася певна залежність між характером загального і статевого виховання: потураюча гіперпротекція здебільшого поєднувалася з ліберальним, домінуюча гіперпротекція та виховання в умовах підвищеної моральної відповідальності – з примітивним, гіпопротекція – з ігноруючим, жорсткі відносини – з гіпергендерним, емоційне відторгнення – з ігноруючим, патріархальним, примітивним статевим вихованням. Z t c F L t ? i i P R T T V X Z t c F H J L t e i i ???????$?? ????????????????????????????$???Обстеження за методикою ММРІ у жінок, які зазнали зґвалтування у дитинстві або підлітковому віці, виявило п’ять варіантів усередненого профілю особистості, що відбивають відмінності, характерні для існуючих у них типів специфічного розладу особистості. Перший варіант мав місце при демонстративному, другий – при тривожному, залежному та ананкастному, третій – при дисоціальному, четвертий – при шизоїдному і п’ятий – при параноїдному розладі особистості. У пацієнток з явними акцентуаціями характеру було виявлено три варіанти усередненого профілю особистості: перший відтворював особливості демонстративного, збудливого та гіпертимного типу акцентуації, другий – риси емотивного, тривожного та дистимічного, третій – педантичного та застрягаючого її типів. Вивчення статеворольової поведінки жінок із розладом особистості дало змогу з’ясувати, що маскулінність на рівні Я-концепції була найвищою у жінок із дисоціальним та демонстративним і найнижчою – у пацієнток із залежним та тривожним типом розладу. На біогенному рівні гіпермаскулінними були жінки з дисоціальним, демонстративним і шизоїдним, а гіпомаскулінними – з ананкастним, тривожним і залежним розладом особистості. У обстежених з ананкастним і шизоїдним типом розладу мала місце статеворольова неузгодженість (дискордантність) вираженості маскулінності на соціогенному і біогенному рівнях, що свідчить про наявність у них внутрішньоособистісного конфлікту. Серед жінок з акцентуаціями характеру найвищі показники маскулінності на рівні Я-концепції відзначалися за гіпертимної, збудливої, демонстративної та педантичної, а найнижчі – за емотивної, тривожної, дистимічної та застрягаючої акцентуацій (p<0,01). На біогенному рівні гіпермаскулінність виявляли жінки зі збудливою, демонстративною, гіпертимною та застрягаючою акцентуацією характеру, а гіпомаскулінними були пацієнтки з педантичним, тривожним, емотивним та дистимічним її типом (p<0,01). Міжрівнева статеворольова дискордантність, що сприяє виникненню внутрішньоособистісного конфлікту, спостерігалася за педантичної і застрягаючої акцентуацій характеру. Вивчення задоволеності жінок сексуальними відносинами дало змогу визначити, що їх суб’єктивна оцінка різних аспектів своєї сексуальності залежала від типу розладу особистості або типу акцентуації характеру, що видно з даних, наведених у табл.1 і 2 (у сирих бальних оцінках). Таблиця 1 Оцінка різних аспектів сексуальності жінок залежно від типу розладу особистості Тип розладу особистості Сексуальна самооцінка Сексуальна депресія Сексуальна заклопотаність X S X S X S 1 2 3 4 5 6 7 Дисоціальний 6,47 0,33 4,41 0,37 4,66 0,37 Демонстративний 5,41 0,59 4,89 0,53 7,01 0,23 Продовження табл.1 1 2 3 4 5 6 7 Ананкастний 3,5 0,31 6,45 0,32 3,19 0,32 Залежний 3,7 0,26 6,55 0,21 3,35 0,34 Шизоїдний 6,09 0,21 4,4 0,41 4,22 0,48 Тривожний 3,31 0,28 6,15 0,28 3,22 0,32 Параноїдний 6,13 0,27 4,2 0,39 4,31 0,54 Таблиця 2 Оцінка різних аспектів сексуальності жінок залежно від типу акцентуації характеру Тип акцентуації характеру Сексуальна самооцінка Сексуальна депресія Сексуальна заклопотаність X S X S X S Демонстративний 4,3 0,28 4,7 0,41 3,7 0,78 Педантичний 3,7 0,84 2,9 0,45 4,0 0,54 Збудливий 5,1 0,47 3,2 0,56 4,9 0,45 Емотивний 3,5 0,42 3,6 0,23 3,5 0,27 Застрягаючий 3,6 0,53 3,8 0,55 5,1 0,42 Гипертимний 4,8 0,67 3,5 0,31 5,3 0,56 Тривожний 3,3 0,44 3,7 0,29 3,2 0,42 Дистимічний 3,5 0,75 4,9 0,63 3,8 0,57 Оцінка своїх сексуальних можливостей була найвищою у жінок із дисоціальним, шизоїдним та демонстративним розладом особистості, а оцінка сексуальної депресії – у пацієнток із залежним та ананкастним розладом, у яких при цьому відзначалися найнижчі показники сексуальної заклопотаності (p<0,01). Останні були найвищими у жінок із демонстративним розладом особистості. Таким чином, результати психодіагностичних досліджень підтвердили наявність у підлітків – жертв сексуального насильства – акцентуацій характеру, на формування яких впливали і перенесена психотравма, і виховання. У жінок, що зазнали зґвалтування в дитинстві або підлітковому віці, як об’єктивно показали здобуті під час психодіагностичного дослідження дані, сформувалися дисгармонійні риси особистості і характеру, порушення статеворольової поведінки і неправильне ставлення до своєї сексуальності, яке багато в чому визначило розлад їхнього сексуального здоров’я. Виявлені у результаті проведених досліджень закономірності формування сексуальних розладів дали змогу в такий спосіб класифікувати порушення сексуального здоров’я у жінок. І варіант. Форми первинної сексуальної дисфункції. Невроз очікування неудачі – 20(3%. Коїтофобія – 12(3%. Вагінізм – 8(3%. Сексуальна аверсія – 7(3%. Диспареунія – 4(3%. ІІ варіант. Форми первинної сексуальної дезадаптації. Сексуально-еротична форма - 34(3%. Соціокультурна форма – 9(3%. Статеворольова форма – 7(3%. Виявлені механізми та умови формування, клінічні прояви порушення психічного і сексуального здоров’я потерпілих дали змогу розробити систему психотерапевтичної корекції наслідків сексуального насильства. Основним методом психокорекційної роботи з підлітками була групова психотерапія, орієнтована на їх соціалізацію і спрямована, з одного боку, на допомогу підліткові у подоланні отриманої психотравми, з другого – на формування у нього життєвих навичок, що відповідають вікові, правильних форм реагування і поведінки. У процесі роботи з підлітками використовували також методи тренінгу, а саме з молодшими підлітками – тренінг саморозвитку, зі старшими – тренінг самовизначення. У результаті проведеного лікування у 94(4% підлітків був досягнутий досить високий і стійкий терапевтичний ефект – зникнення або суттєве послаблення проявів розладів поведінки, що зберігся упродовж періоду спостереження у динаміці до 5 років. Психотерапевтична корекція психічного стану дорослих жінок також мала патогенетичний характер, була комплексною і диференційованою відповідно до наявного у пацієнтки типу специфічного розладу особистості та клінічної форми порушення сексуального здоров’я. Психотерапія при цьому проводилася у два етапи – вироблення нової, правильної настанови на статеве життя та навчення реалізації цієї настанови, вироблення навичок адекватної сексуальної поведінки. У свою чергу, лікування кожної форми сексуального розладу проводилося поетапно відповідно до завдань терапії. За первинної сексуальної дисфункції до лікувального комплексу входили раціональна, гіпносугестивна психотерапія, наркопсихотерапія, навіювання наяву, аутогенне тренування, зокрема метод активного самонавіювання, бібліотерапія і на кінцевому етапі – сексуально-еротичний тренінг. За первинної сексуальної дезадаптації, окрім раціональної психотерапії і бібліотерапії, проводили, залежно від клінічної форми дезадаптації, когнітивну, персоналістичну психотерапію, сексуально-еротичний, статеворольовий, сексуально-поведінковий тренінг. Ураховуючи, що специфічний розлад особистості і явні акцентуації характеру здебільшого призводять до порушення комунікації, у системі психотерапевтичної корекції використовували також комунікаційний тренінг. Проведення описаної системи психотерапевтичної корекції дало змогу досягнути компенсації розладу особистості у всіх та нормалізації сексуального здоров’я у переважної більшості (92(3%) жінок. Недостатній ефект лікування або його відсутність у решти пацієнток були пов’язані з їхнім формальним ставленням до участі в психокорекційному процесі або небажанням брати участь в ньому. Під час психотерапії сексуальних розладів до лікувального процесу, зважаючи на парний характер сексуальної функції, залучали в міру необхідності й чоловіків хворих. ВИСНОВКИ У дисертації наведено теоретичне обгрунтування і практичне розв’язання наукового завдання визначити наслідки сексуального насильства. Завдання по-новому розв’язано з позицій системного підходу до дослідження причин, механізмів формування і клінічних проявів порушення психічного й сексуального здоров’я потерпілих з метою розробки системи його психотерапевтичної корекції. Сексуальне насильство, перенесене в підлітковому віці, може призводити до розладів поведінки і формування специфічних розладів особистості у дорослих жінок. Наслідки сексуального насильства реалізуються за наявності у жертв певних особливостей характеру, що сприяють віктимній поведінці та формуванню поведінкових, особистісних та сексуальних розладів. 3. Ситуація згвалтування у 28(3% випадків мала характер, об’єктивно провокуючий скоєння злочину, у 29(3% поведінка потерпілої об’єктивно створювала таку можливість і у 43(3% мала місце ситуація, у якій поведінка жертви була нейтральною з криміногенної точки зору. У переважної більшості (86(5%) підлітків унаслідок сексуального насильства розвиваються різні форми розладу поведінки – найчастіше опозиційно-визивний розлад (38(7%), розлад поведінки, який обмежується родинним оточенням (22(6%), набагато рідше – несоціалізований, соціалізований та гіперкінетичний розлади поведінки. Поведінкові розлади формуються на тлі наявних у підлітків акцентуацій характеру, особливо демонстративної (44(7%), емотивної (36(6%), рідше тривожної, застрягаючої, педантичної, які загострюються під впливом неправильного виховання та інших несприятливих мікросоціальних чинників, насамперед конфліктних відносин у родині. 5. У більшості жінок (57(3%), які зазнали сексуального насильства в дитинстві або підлітковому віці, порушується формування особистості, і в них мають місце специфічні розлади особистості: демонстративний (37(5%), дисоціальний (29(5%), рідше шизоїдний, ананкастний, тривожний, залежний, в окремих випадках – параноїдний. У решти пацієнток (43(3%) спостерігаються явно виражені акцентуації характеру, найчастіше, як і в підлітків, демонстративного типу (45(6%), емотивного (17(5%), а також застрягаючого, тривожного, збудливого, педантичного та дистимічного, зрідка гіпертимного. Зумовлюють формування негативних особистісних та характерологічних рис здобуте неправильне виховання та несприятливий психологічний клімат у батьківський родині. 6. Найпоширеніший наслідок сексуального насильства, що виникає у всіх потерпілих, – порушення сексуального здоров’я, яке проявляється в первинних формах сексуальної дисфункції і сексуальної дезадаптації. Серед форм сексуальної дисфункції найчастіші – невроз очікування неудачі (20(3%) та коїтофобія (12(5%), рідше розвиваються вагінізм, сексуальна аверсія та диспареунія. Серед дезадаптивних форм переважає сексуально-еротична (34(3%), істотно рідше відзначаються соціокультурна і статеворольова форми. При цьому всі жінки страждають на оргазмічну дисфункцію (аноргазмію). Сприяють розладу сексуального здоров’я жінок їхня порушена статеворольова поведінка і здобуте ними неправильне статеве виховання або його відсутність, а також неадекватна оцінка своєї сексуальності, особливо високі показники сексуальної самооцінки та сексуальної заклопотаності за демонстративного розладу особистості. 7. Психотерапевтична корекція наслідків сексуального насильства повинна являти собою систему, що ґрунтується на принципах комплексності, диференційованості, етапності і впливає на всі компоненти сексуального здоров’я: анатомо-фізіологічний, соціальний, психологічний, соціально-психологічний. Основними завданнями психокорекції поведінкових розладів у потерпілих від насильства підлітків є, з одного боку, допомога в подоланні отриманої психотравми, з другого – формування правильного реагування та поведінки. Це досягається за допомогою групової психотерапії та відповідних до віку тренінгів (саморозвитку, самовизначення). 8. За первинної сексуальної дисфункції лікувальний комплекс має включати раціональну, гіпносугестивну психотерапію, наркопсихотерапію, навіювання наяву, аутогенне тренування, зокрема активне самонавіювання, бібліотерапію та на заключному етапі – сексуально-еротичний тренінг. При первинній сексуальній дезадаптації, окрім раціональної психотерапії та бібліотерапії, залежно від клінічної форми дезадаптації слід проводити когнитивну, персоналістичну психотерапію, сексуально-еротичний, статеворольовий, сексуально-поведінковий, а також комунікаційний тренінг. Проведення розробленої системи корекції дає змогу досягнути високого терапевтичного ефекту, що дорівнює 94(4% у підлітків і 92(3% – у дорослих жінок. СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Шаповалова Н.А. Ближайшие и отдаленные последствия сексуального насилия // Медицинская психология. – 2006. – Т.1, №2. – С.78-82. Шаповалова Н.А. Специфические расстройства личности у женщин в отдаленный период после сексуального насилия // Международный медицинский журнал. – 2006. – Т.12, №4. – С.6-10. Шаповалова Н.А. Психопатологические особенности женщин с отдаленными последствиями изнасилования // Український вісник психоневрології. – 2006. – Т.14, вип.4 (49). – С.69-72. Шаповалова Н.А. Психическое состояние детей и подростков, перенесших сексуальное насилие // Медицинская психология. – 2006. – Т.1, №3. – С.75-78. Шаповалова Н.А. Сексуальные расстройства у женщин как отдаленные последствия изнасилования // Журнал психиатрии и медицинской психологии. – 2006. – №1 (16). – С.120-125. Шаповалова Н.А. Психотерапевтическая коррекция ближайших и отдаленных последствий сексуального насилия // Медицинская психология. – 2007. – Т.1, №2. – С.65-69. АНОТАЦІЯ Шаповалова Н.О. Психопатологічні розлади у жінок, які зазнали сексуального насильства в дитячому та підлітковому віці, та їх психотерапевтична корекція. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 – психіатрія. Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України. – Київ, 2007. У роботі з позицій системного підходу до дослідження наслідків сексуального насильства визначено наявні у його жертв порушення психічного і сексуального здоров’я. Виявлено акцентуації характеру потерпілих підлітків та особистісні відмінності жінок, що сприяють виникненню віктимної поведінки. Показано причини, механізми розвитку і клініка різних форм сексуальної дисфункції і дезадаптації жінок у віддалений період після згвалтування. Розроблено систему комплексної психотерапевтичної корекції поведінкових розладів у підлітків, розладів особистості і порушень сексуального здоров’я у жінок. Ключові слова: наслідки сексуального насильства, підлітки, жінки, система психотерапевтичної корекції. АННОТАЦИЯ Шаповалова Н.А. Психопатологические расстройства у женщин, перенесших сексуальное насилие в детском и подростковом возрасте, их психотерапевтическая коррекция. – Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.16 – психиатрия. Украинский научно-исследовательский институт социальной и судебной психиатрии и наркологии МЗ Украины. – Киев, 2007. В работе с позиций системного подхода к исследованию последствий сексуального насилия раскрыты причины, механизмы развития и клинические проявления нарушения психического и сексуального здоровья пострадавших. Показано, что сексуальное насилие, перенесенное в подростковом возрасте, может способствовать возникновению у подростков расстройств поведения и формированию специфических расстройств личности у взрослых женщин. Последствия сексуального насилия реализуются при наличии у жертв определенных особенностей характера, способствующих виктимному поведению и формированию поведенческих, личностных и сексуальных расстройств. Установлено, что у подавляющего большинства подростков, перенесших сексуальное насилие, развиваются разные формы расстройства поведения, у большинства женщин формируются специфические расстройства личности или заостряются акцентуации характера. Способствуют формированию негативных личностных и характерологических черт полученное неправильное воспитание и неблагоприятный психологический климат в родительской семье. Выявлено, что наиболее распространенным последствием сексуального насилия, возникающим у всех пострадавших, является нарушение сексуального здоровья, проявляющееся в первичных формах сексуальной дисфункции и сексуальной дезадаптации. Среди форм сексуальной дисфункции самые частые – невроз ожидания неудачи и коитофобия, реже развиваются вагинизм, сексуальная аверсия и диспареуния. Среди дезадаптивных форм преобладает сексуально-эротическая, существенно более редко отмечаются социокультурная и полоролевая формы. При этом все женщины страдают оргазмической дисфункцией. Способствуют расстройству сексуального здоровья женщин их нарушенное полоролевое поведение и полученное ими неправильное половое воспитание либо его отсутствие, а также неадекватная оценка своей сексуальности, особенно высокие показатели сексуальной самооценки и сексуальной озабоченности при демонстративном расстройстве личности. Автором разработана система психотерапии последствий сексуального насилия. Описаны ее задачи и методы применения у подростков и у взрослых женщин. Показано, что проведение разработанной системы коррекции дает возможность достигнуть высокого терапевтического эффекта, равного 94(4% у подростков и 92(3% – у взрослых женщин. Ключевые слова: последствия сексуального насилия, подростки, женщины, система психотерапевтической коррекции. ANNOTATION Shapovalova N.A. Psychopathologic distress in women endured a sexual violence in childhood or youth and their psychotherapeutic correction. – Manuscript. Thesis for a candidate of medical science degree on speciality 19.01.16 – psychiatry. Ukrainian social and forensic psychiatry and narcology research institute of Ukraine MPH. – Kyiv, 2007. On the basis of systemic approach to studding sexual violence consequences in the work there are determined psychic and sexual health disorders in victims. The character accentuations in adolescent victims and women personality peculiarities contributing to victim behavior are revealed. Causes, development mechanisms and clinic manifestation of different women sexual dysfunction and desadaptation forms are shown in remote period after a rape. There is developed the complex psychotherapeutic correction system of adolescent behavioral disorders, personality distress and sexual health disorder in women. Key words: sexual violence consequences, adolescents, women, psychotherapeutic correction system. Підписано до друку 01.08.2007. Формат 60х84/16 Спосіб друку – ризографія. Зам. № б/н. Умов. Друкованих аркушів 0,9. Тираж 100 прим. ПП Степанов В.В. м. Харків, вул. академіка Павлова, 311 PAGE 12

Похожие записи