МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

СОЦІАЛЬНОЇ І СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

Хаустова Олена Олександрівна

(616.89+616.1/9): 616-008.9-085:615.851+ 615.21

Психічні та психосоматичні розлади у пацієнтів з метаболічним синдромом
Х

(діагностика, клініка, профілактика, лікування)

14.01.16 – психіатрія

Автореферат

на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті

соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України

Науковий консультант

доктор медичних наук, професор

Чабан Олег Созонтович, Український НДІ соціальної і судової психіатрії
та наркології МОЗ України, відділ соціальної та екстремальної
психіатрії, сектор соціальних проблем пограничних станів та
соматоформних розладів, завідувач сектору

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Самохвалов Віктор Павлович, Кримський
державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського МОЗ України,
кафедра психіатрії, завідувач кафедри

доктор медичних наук Пилягіна Галина Яківна, Український НДІ соціальної
і судової психіатрії та наркології МОЗ України, заступник директора з
наукової роботи

доктор медичних наук, професор Казакова Світлана Євгенівна, Луганський
державний медичний університет МОЗ України, кафедра психіатрії і
наркології, завідувач кафедри

Захист відбудеться 21 вересня 2007 р. о __10__ годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д. 26. 620. 01 в Українському НДІ соціальної
і судової психіатрії та наркології МОЗ України, м. Київ за адресою:
04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського НДІ
соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, м. Київ за
адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103

Автореферат розісланий 14 серпня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук Н.О. Дзеружинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Важливість поєднання психічного, соматичного та
соціального здоров’я людини підкреслена в визначенні Всесвітньої
Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) і підтверджена в наукових
дослідженнях (WHO, 1948, 2002; Платонов К.К., 1972; Дробижев М.Ю., 1997;
Самохвалов В.П., 1998; Циркин С.Ю., 2001; Москаленко В.Ф., 2004).
Принцип єдності тілесного і психічного забезпечує комплексний підхід до
клінічного обстеження і лікування пацієнта, що є необхідним для всіх
медичних спеціальностей (Битенский В.С., 1999; Александровский Ю.А.,
2002; Александер Ф., 2002; Підкоритов В.С., 2003; Сандомирский М.Е.,
2005). Сучасні біопсихосоціальні дослідження різних захворювань
підтверджують їх біопсихосоціальну природу, або, за сучасною
термінологією, діатез-стресову модель (Wilson M., 1993; Винник М.І.,
2002; Холмогорова А.Б., 2002 ; Brotman D.J., 2002; Martin L.J. et al.,
2003; Чуприков А.П., 2005). За цією моделлю, біологічний діатез або
біологічна уразливість стає хворобою тільки за умови впливу стресорів –
несприятливих психологічних та соціально-психологічних факторів (Uexkull
Th.V., 1963, 1996; Гаранян Н., 1999). Шкідливі психічні фактори
зустрічаються практично завжди в соціально-психологічній сфері сучасної
цивілізації (Головаха Е.И., 1997; Штомпка П., 2001; Eschwege E., 2003).
Генетично обумовлена норма реакції має еволюційно-історичний
пристосувальний характер, вона може “не встигати” за новими темпами змін
середовища (Войтенко В.П., 1991; Малкина-Пых И.Г., 2003). Це є важливим
чинником розвитку “хвороб цивілізації”, значна частина яких відноситься
до психосоматозів (Дильман В.М., 1987; Paul S. et al., 2002).
Діагностика та лікування психосоматичних розладів, як і саме поняття
“психосоматична медицина” пройшли складний еволюційний шлях (Matthew H.,
1998; Михайлов Б.В., 1999; Березанцев А.Ю., 2001; Kuchenhoff J., 2001;
Напреенко А.К., 2002; Фільц О.О., 2003). Частота психосоматичних
розладів досить висока і коливається серед населення від 15 до 52%, а в
загальмедичній практиці – від 30 до 57% (Коркина М.В., 1995; Green J.W.,
1997; Табачніков С.І., 2002). Такі розходження в показниках можна
пояснити використанням різних діагностичних критеріїв соматизації
(Eseobar J.I., 1987; Kellner R., 1990; Janca A. et al., 1995; Mumford
D., 1993; Холмогорова А.Б., 2001; Воронов М., 2002). Регістр
психосоматичного реагування значно розширився за рахунок включення в
нього захворювань серцево-судинної системи, великого числа шкірних і
урогенітальних захворювань, мігрені й ін. (Андропов Ю.Ф., 2002;
Юрьева Л.Н., 2002; Кулаков С.А., 2003; Смулевич А.Б., 2004). Крім того,
психосоматичні розлади вважаються одним з різновидів саморуйнуючої
поведінки (Пилягина Г.Я., 2002; Ейдеміллер Е. Г., 2003). Тлумачення
терміна “психосоматичні розлади” значно розширилося і вийшло за межі
“класичних психосоматозів”. В сучасному розумінні, психосоматичний
розлад – це соматичне захворювання, в етіопатогенезі якого вагомі
емоційні та когнітивні фактори у вигляді внутрішньоособистісного
психологічного конфлікту, як правило, витісненого (Любан-Плоцца Б.,
1997; Бройтигам В., 1999; Марута Н.О., 1999, 2000; Чабан О.С., 1999,
2002).

Серед багатьох психосоматичних розладів, у виникненні та розвитку яких
вагомими є психологічні травми з дитинства і протягом життя, агресія,
тривога, страх, останніми роками увагу дослідників привертає
симптомокомплекс метаболічний синдром X (МСХ) (Bouchard С., 1995; Боднар
П.М., 2002; Grundy S.M., 2002). Еволюція цього стану пройшла від суто
соматичних визначень: “синдром інсулінорезистентності” (Haffner S.,
1992; Eschwege E., 2003), “смертельний квадрат” (Kaplan N.M., 1989),
“смертельний секстет” (Enzi G., 1994) до комплексних психосоматичних,
таких як хвороба “західного способу життя” (Reaven G., 1988) або
“занадто розвинутої цивілізації” (Giannini E., 2003), “синдром
порушеного способу життя” (Cheng T.O., 2004), “ефект снігової кулі”
(Keltikangas-Jarvinen L., 1998), “вулиця з двобічним рухом” (Raikkonen K
, 2002). Страждає від МСХ більш 35% молодого населення західних країн, а
після 60 років частка хворих складає вже понад 45% (Balkau B. et al.,
2002; Bonora E. et al., 2003; Маньковский Б.Н., 2005). Причому, хвороба
настільки серйозна, що в даний час є однією з пріорітетних проблем
медицини (Kereiakes D.J., 2003).

МСХ звичайно починає розвиватися після 30 років, але зараз
діагностується також у підлітків та дітей (Bao W. et al., 1994;
Eisenmann J.C., 2003; DeFerranti S.D. et al., 2004). Соматичними
проявами МСХ, згідно з діагностичними критеріями (Aguilar-Salinas C.A.
et al., 2003; Cheal K.L. et al., 2004; Pladevall M., 2006), є насамперед
абдомінальне ожиріння (Anderson P.J. et al., 2001; Haffner S., 2003), а
також підвищення артеріального тиску, рівня глюкози крові (ймовірність
розвитку цукрового діабету 2-го типу) та показників холестеринових
фракцій крові, що приводять до розвитку атеросклерозу. У захворілих
також знижується імунітет та стійкість до інфекцій, виникає ризик
розвитку онкологічних захворювань, настає передчасне старіння (Liese
A.D., 1998). Психічними проявами МСХ є постійне почуття втоми і
виснаження; непояснені спалахи сильного голоду і періодично виникаюче
бажання з’їсти що-небудь солодке; емоційні розлади – дратівливість,
приступи гніву, люті і панічного страху, що переходять у стан
слізливості (Hearn M.D., 1989; Keltikangas-Jдrvinen L. et al., 1996;
Rosmond R., 2005). Клінічні прояви МСХ включають також: зневіру,
когнітивні проблеми (гіпомнезію та зниження зосередження), еректильну
дисфункцію. За частотою психічних розладів на перший план виходять
тривожно-депресивні та іпохондричні стани (Wing R.R.; Boswell E.B. et
al., 1997; Пятницкий Н.Ю., 2001). Біологічною основою МСХ є зниження
чутливості тканин до інсуліну, а пусковим механізмом виступає підвищена
активність симпато-адреналової системи (Kjeldsen S.E. et al., 1992; Rabn
К.N., 1999). Каузальними факторами МСХ стають надмірні психологічні
навантаження, зниження фізичної активності, калорійна їжа і недолік у
ній біологічно активних речовин (McLeod J.D., 1990; Park H.S., 2004).
Особлива роль у формуванні МСХ належить підвищеній ворожості та
прихованим формам агресії (Miller T.Q. et al., 1996; Niaura R., 2000,
2002; Rдikkцnen K., 2003; Nelson T.L. et al., 2004).

Дитинство і юність виявляються найбільш впливовими етапами на формування
актуальних життєвих стратегій людини, бо це періоди збільшеної мозкової
пластичності. Хронічна активація системи відповіді на стрес у
включається у патологічний цикл збільшення гіперглікемії,
гіперхолестеринемії і потреб в інсуліні, що клінічно проявляється у
вигляді метаболічного синдрому Х. Потрібність у безпеці зберігається на
протязі всього життя, а отримані в дитинстві психосоцільні травми стають
підгрунтям для хвороби. Утрата, або навіть потенційна втрата любові,
звичайно сприймається мозком як погроза й активізує ті ж самі механізми,
як при реакції на інші стресорні фактори з подальшим формуванням
метаболічного синдрому Х. Поява окремих психічних та соматичних ознак
МСХ на етапі формування синдрому розцінюється як своєрідний
допатологічний стан, обумовлений компенсаторною напругою організму.
Ступінь адаптивної психосоматичної напруги індивіда у вигляді сукупної
негативної динаміки психопатологічних феноменів може бути покладена в
основу діагностики МСХ, що випереджає наступний розвиток низки
захворювань (цукрового діабету 2 типу, гіпертонічної хвороби, ішемічної
хворобі серця і, можливо, інших) (Krantz D.S., 1996; Коваленко А. Н.,
1999; Дзеружинская Н.А., 2002; Fritschi C., 2004; Blonde L. et al.,
2005; Лишневская В.Ю., 2005). Синдром Х, у всякому разі, на ранніх його
стадіях цілком виліковний (Berra K., 2003). Але у багатьох дослідженнях,
присвячених МСХ та його окремим складовим (ожирінню, гіпертонії,
цукровому діабету 2 типу, атеросклерозу) наголошується на тому, що
навіть безперервне медикаментозне лікування недостатнє для підтримання
високої якості життя пацієнтів (Kutschman R.F., 2004; Barclay L., 2005).
Лікування повинно бути комплексним та мати на меті зміну актуальної
життєвої стратегії особистості: психотерапія, адекватна медикаментозна
терапія, низькокалорійна дієта, фізичні навантаження, активний спосіб
життя і т.д. (Esposito K., 2003; Benard E.J., 2004). У сучасних
посібниках стосовно впливу на окремі компоненти МСХ особливо
підкреслюється, що модифікація способу життя є терапією першої лінії
(Boulogne A., 2004; Scheen A.J., 2004; Митченко Е.И., 2005; Rejeski W. ,
2005).

На сьогодні у світі проведено і проводиться ще декілька міжнародних
клінічних досліджень, присвячених проблемі МСХ. За даними завершеного в
2005 році клінічного дослідження, ефективність дієти та фізичних вправ
перебільшує ефективність терапії метформіном в редукції проявів МСХ
(Barclay L., 2005; Orchard T.J. et al., 2005). У 2006 році закінчено
трирічне дослідження, яке підтвердило позитивний вплив зміни способу
життя у вигляді збільшення фізичної активності та дотримання дієти у
пацієнтів похилого віку з цукровим діабетом 2 типу та надлишковою вагою.
З метою вивчення впливу модифікації стилю життя на здоров’я пацієнтів з
МСХ у 2005 почато міжнародне клінічне дослідження Cooperative Lifestyle
Intervention Program (CLIP), розраховане до 2010 року. Вплив складних
взаємодій поведінки, соціально-економічного статусу, культури та
етнічної приналежності у осіб працездатного віку на формування МСХ як
фактору ризику серцево-судинних захворювань, вплив модифікації стилю
життя на захворюваність вивчається у міжнародному клінічному дослідженні
Partnership Programs to Reduce Cardiovascular Disparities (2004 – 2009
р.р.). Це дослідження має на меті визначити певні психосоціологічні
фактори як предиктори надлишкової ваги та МСХ, проаналізувати нові
біомаркери людської патобіології, а також оцінити інноваційні
цілеспрямовані динамічні лікарські стратегії для пацієнтів з МСХ. Отже,
проблема діагностики та лікування метаболічного синдрому Х є актуальною
для світової медицини та, на жаль, далекою від вирішення.

Наукові дослідження психосоматичної концепції МСХ дуже перспективні для
сучасного розвитку медицини. З’явилася певна можливість причинно
зв’язати велику групу хвороб, що істотно впливають на структуру
захворюваності, смертності і тривалість життя, з порушенням актуальних
життєвих стратегій сучасної людини. Ця концепція визначає і
патогенетично обґрунтовує заходи щодо захворювань, що поєднуються в МСХ
на медичному, медико-соціальному та соціальному рівнях.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертаційної роботи є ініціативною. Дисертація виконана відповідно до
плану науково-дослідної роботи Українського НДІ соціальної та судовой
психіатрії і наркології МОЗ України, за темами “Психотерапія та
психогігієна цукрового діабету (психосоматичний підхід)” (2003 р., №
державної реєстрації – 0104U000907), і “Розробити комплексну систему
психотерапевтичної та психогігієнічної трансформації актуальних
особистісних життєвих стратегій хворих на цукровий діабет
(біопсихосоціальний аспект) з позицій психосоматичного підходу” (2004 –
2006 р.р., № державної реєстрації – 0103U000677), а також регламентуючих
документів ВООЗ (2002, 2005) щодо розробки й здійснення національних
програм, спрямованих на запобігання зростанню психосоматичної
захворюваності. Виконання дисертаційного дослідження відповідало також
плановій тематиці відділення діабетології Інституту ендокринології та
обміну речовин АМН України ім. В.П. Комісаренка – “Розробити нові
методики діагностики, лікування та профілактики цукрового діабету та
його ускладнень з метою їх впровадження в практику” (2003 – 2005 р.р., №
державної реєстрації – 0103U000806) та Державній цільовій програмі у
сфері профілактики та лікування хворої людини “Цукровий діабет” (Указ
Президента України від 21.05.1999 р., № 545/99).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи – на основі дослідження
етіопатогенетичних закономірностей формування та
клініко-феноменологічних особливостей психічних та психосоматичних
розладів у пацієнтів з МСХ розробка та впровадження комплексної програми
біопсихосоціальної корекції цих розладів з адекватною соціалізацією у
вигляді трансформації актуальних життєвих стратегій пацієнтів.

Для досягнення мети дисертаційного дослідження поставлено такі завдання:

1. Дослідити і систематизувати психосоціальні чинники етіопатогенезу
МСХ, розробити теоретичну модель патогенезу МСХ на основі сучасних
природничонаукових методологічних підходів та біопсихосоціальної
парадигми.

2. Дослідити особливості психосоціальної адаптації пацієнтів з повним та
неповним МСХ із хронологічною самооцінкою якості життя на основі
комплексної діагностики.

3. Дослідити та систематизувати клініко-феноменологічні особливості
розладів психіки пацієнтів з МСХ на основі аналізу патогенетичних
механізмів їх формування з урахуванням соціально-психологічних
характеристик індивідууму, конфлікту його свідомих та підсвідомих
потягів та конфлікту його мотивацій життя.

4. Визначити, дослідити ефективність та систематизувати оптимальні
тактики терапії психічних та психосоматичних розладів у пацієнтів з МСХ
(психофармакотерапія, індивідуальна та групова психотерапія) на основі
моніторингу динаміки цільових психопатологічних феноменів – “мішеней”
терапії.

5. Розробити, дослідити ефективність та впровадити в клінічну практику
комплексну програму біопсихосоціальної корекції психічних та
психосоматичних розладів у пацієнтів з МСХ у вигляді трансформації їх
актуальних життєвих стратегій.

Об’єкт дослідження – психічні та психосоматичні розлади у пацієнтів з
МСХ; їх діагностика та лікування як проблемне поле сучасної соціальної
психіатрії.

Предмет дослідження – психосоціальні чинники етіопатогенезу МСХ,
механізми психосоціальної адаптації, методи діагностики та лікування
психічних та психосоматичних розладів у пацієнтів з МСХ.

Методи дослідження. Для дослідження клініко-патогенетичних
закономірностей психічної складової МСХ було застосовано метод
структурованого інтерв’ю у межах клініко-феноменологічного підходу у
вигляді “Мультимодальної карти обстеження психосоматичного пацієнта”
(Чабан О.О., Хаустова О.О., 2004). Клініко-анамнестичний та
соціально-психологічний методи було використано для аналізу
психосоціальних чинників етіопатогенезу МСХ з урахуванням
просторово-часових особливостей соціальних систем, в яких функціонує
особистість. Клініко-психопатологічний метод застосовувався для оцінки
психічного стану пацієнтів та діагностики психопатологічних розладів. За
допомогою патопсихологічного методу здійснювалася формалізована оцінка
психопатологічних порушень у досліджуваних осіб. Для виявлення
психопатологічних феноменів психічної складової МСХ у межах
експериментально-психологічного дослідження було застосовано такі тести,
як шкала реактивної й особистісної тривожності Спілбергера-Ханіна
(1978); шкала самооцінки депресії Зунга (Zung W.W.K., 1965); Торонтська
алекситимічна шкала (Taylor G.J. et al., 1985); методика визначення
показників і форм агресії А.Басса й А.Даркі (1957). Для оцінки
проблемності міжособистісних відносин використано методику незакінчених
речень Сакса-Сіднея, модифіковану для психосоматичних пацієнтів (1969);
для візуалізації психофізичних кореляцій – малюнковий проективний тест
(К. Маховер, 1996). Математична і статистична обробка даних
здійснювалась за методами варіаційної статистики з оцінкою закону
розподілу, використанням відповідних параметричних та непараметричних
критеріїв: Фішера (ц*), Пірсона (ч2), Спірмена (rs.), однофакторного та
двофакторного дисперсійного аналізу ANOVA.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше в українській психіатрії
на підставі багаторічного рандомізованого клінічного дослідження науково
обґрунтовано доцільність застосування комплексного біопсихосоціального
підходу до діагностики, лікування та профілактики МСХ. Вперше проведено
комплексне дослідження психічних та психосоматичних розладів у пацієнтів
з МСХ, патогенетичних особливостей їх розвитку як відображення
соціально-психологічного впливу сучасної цивілізації на основі положень
теорії патологічного пристосування. Вперше запропоновано теоретичну
модель патогенезу МСХ на основі теорії систем, з урахуванням
особливостей його формування та резистентності до стандартної терапії.
Вперше розроблено та доведено високу інформативність і достовірність
“Мультимодальної карти обстеження психосоматичного пацієнта”.

Вперше проаналізовано психоціальні чинники виникнення і перебігу МСХ та
їх зв’язок з іншими соціопсихологічними факторами ризику, що впливали на
людину в різні періоди її життя, формуючи її актуальну життєву
стратегію. Вперше проведено докладний модальний аналіз існуючих проблем
пацієнтів з МСХ з виокремленням окремих подій протягом життя хворих, що
були неусвідомленими та витісненими, з метою подальшого формування низки
психотерапевтичних “мішеней”. Вперше здійснено аналіз таких чинників, як
наявність проблемних професійних міжособистісних стосунків та деформація
виробничих комунікативних зв’язків. Вперше здійснено системний
діагностичний аналіз актуального та батьківського родинного
дисфункціонування та продемонстровано значущість порушень міжпоколінних,
статево-ролевих та статусних емоційних і біхевіоральних взаємовідносин.
Вперше зроблено клініко-феноменологічний опис психічної складової МСХ,
як одного з системоутворюючих чинників цього стану. Вперше на основі
системних якостей МСХ обґрунтовано резистентність до стандартних
терапевтичних підходів.

Вперше визначено “мішені” психотерапевтичної та
психофармакотерапевтичної інтервенції для пацієнтів з психічними та
психосоматичними розладами в межах МСХ. Вперше запропонована низка
натуропатичних психотропних засобів для терапії пацієнтів з МСХ та
проведені клінічні дослідження їх ефективності та безпеки. Вперше
розроблено програму індивідуальної психотерапії, яка обумовлює позитивну
динаміку ресурсної бази пацієнта з МСХ під впливом макро- та
мікрочинників його оточення.

Вперше у вітчизняній психіатрії науково обґрунтовано та застосовано
комплексну стратегію лікування психічних та психосоматичних розладів у
хворих на МСХ, яка базується на зміні актуальної життєвої стратегії
пацієнтів із використанням принципів екзистенціальної та
когнітивно-біхевіоральної психотерапії. Вперше на підставі проведеного
експериментального дослідження отримано клінічно обґрунтовані та
доказові дані щодо ефективності застосування програми комплексної
корекції у пацієнтів з НМСХ та МСХ.

Практичне значення отриманих результатів. Практичне значення результатів
дисертаційного дослідження полягає в підвищенні якості діагностики і
лікування психічних та психосоматичних розладів у пацієнтів з МСХ як
складової вдосконалення інтегративної (сімейної) медичної допомоги
населенню. В ході дисертаційної роботи науково обґрунтовано, розроблено,
запропоновано та впроваджено у клінічну практику методи комплексного
діагностичного дослідження психічних та психосоматичних розладів у
пацієнтів з МСХ із урахуванням соціально-психологічних чинників їх
етіопатогенезу. Отримані дисертантом експериментальні дані суттєво
доповнюють сучасні уявлення про патогенетичні механізми психічної
складової МСХ та клінічну феноменологію психічних і психосоматичних
розладів у пацієнтів з МСХ. Виділення клініко-патогенетичних критеріїв
діагностики цих розладів дозволяє достовірно визначити “мішені”
терапевтичного втручання, а також подолати резистентність до стандартної
терапії і зменшити ймовірність рецидивування не тільки психічних, а й
соматичних розладів у структурі МСХ.

Автором переконливо доведено необхідність використання в
лікувально-діагностичній практиці комплексного аналізу виробничої та
родинної дезадаптації як вагомих предикторів формування МСХ. У
дисертаційному дослідженні отримано дані щодо значущості патогенного
впливу проблемних міжособистісних стосунків та деформації комунікативних
зв’язків у вигляді порушень міжпоколінних, статево-ролевих та
соціально-статусних емоційних і біхевіоральних взаємовідносин пацієнтів
з МСХ. Вони лягли в основу комплексної програми біопсихосоціальної
корекції, яка сприяє адекватній соціалізації з відповідною
трансформацією актуальних життєвих стратегій і підвищенням якості життя
пацієнтів з МСХ.

Впровадження результатів дисертаційного дослідження в клінічну практику
сприятиме подальшому вдосконаленню та підвищенню ефективності
лікувально-діагностичної роботи з пацієнтами, які страждають на МСХ.
Отримані в дисертаційному дослідженні дані дозволяють впровадити методи
комплексної діагностики та лікування психічних і психосоматичних
розладів у пацієнтів з МСХ у практику психіатричних, спеціалізованих
психосоматичних, багатопрофільних та загальносоматичних закладів охорони
здоров’я. Результати дослідження та сформульовані висновки призначені
для застосування в практичній роботі психіатрів, психотерапевтів,
медичних психологів та лікарів-інтерністів (терапевтів, ендокринологів,
кардіологів та інших фахівців), а також у навчальній підготовці
кваліфікованих кадрів за означеними спеціальностями.

Розроблені в процесі дисертаційного дослідження методи лікування
пацієнтів з МСХ впроваджено в роботу Донецької, Львівської, Черкаської
та Луганської обласних психіатричних лікарень, Кримської
республіканської клінічної лікарні №1, Дорожньої клінічної лікарні №2
ст.Київ, Центра психічного здоров’я м. Луганськ, Медичної служби УСБУ в
Луганській області, Луганської міської поліклініки №10, Психосоматичного
центру Інституту соціальних досліджень та психокорекції м. Тернопіль,
відділення клінічної діабетології Інституту ендокринології та обміну
речовин АМН України ім. В.П. Комісаренка. Результати дисертаційного
дослідження використано при підготовці посібника для лікарів сімейної
практики “Психосоматична медицина (аспекти діагностики та лікування)”, а
також впроваджено у навчальний процес кафедри психології та педагогіки
Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця, кафедри
психіатрії Вінницького національного медичного університету, кафедри
дитячої, соціальної та судової психіатрії Київської медичної академії
післядипломної освіти ім. П.Л. Шупіка, кафедри психіатрії Луганського
державного медичного університету, кафедри неврології, психіатрії,
наркології та медичної психології Тернопільського державного медичного
університету ім. І.Я. Горбачевського.

Особистий внесок здобувача. Дисертантка самостійно виконала аналітичний
огляд джерел науково-медичної інформації у відповідності до теми роботи.
Нею особисто розроблено дизайн та необхідний інструментарій дослідження,
особисто обстежено всіх пацієнтів клінічних груп та респондентів групи
порівняння, сформовано електронні бази даних, здійснено їх статистичну
обробку, аналіз та інтерпретацію. Здобувач особисто розробила всі
основні теоретичні положення дисертаційної роботи, виконала їх
експериментальне дослідження та практичне впровадження. Авторові
належить розробка методики комплексної діагностики та корекції
психічних та психосоматичних розладів у пацієнтів з МСХ.

Особистий внесок здобувача до публікацій в наукових фахових виданнях,
затверджених ВАК України, які написані у співавторстві, полягав у
наступному. У роботах № 3, 5, 22, 26 зі списку праць, наведених
наприкінці автореферату, написаних спільно з О.С. Чабаном, автором
виконано основний аналіз медичної інформації, розроблено методи
дослідження, проведено аналіз та інтерпретацію отриманих даних,
підготовку висновків. У статтях № 17, 28, що опубліковані разом з О.Ю.
Жабенко, автором проведено такий самий обсяг роботи. У статтях № 18, 25,
що опубліковані разом з О.В. Хмелевською, особистий внесок дисертантки
складався з розробки методів дослідження, отримання та аналізу основних
інформаційних матеріалів, формулювання висновків дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки
дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях
Вченої медичної (протоколи №1 від 21.01.2004 р., №8 від 10.11.2004 р.,
№3 від 24.05.2005 р., №7 від 13.12.2005 р., №3 від 07.06.2006 р.) та
Апробаційної (протокол №6 від 28.11.2006 р.) рад Українського НДІ
соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, а також у
наступних конференціях, симпозіумах і семінарах:

міжнародних – I Міжнародна конференція “Актуальные вопросы
железнодорожной медицины” (15 – 16.04.2004 р., Москва, Росія), V
Національна конференція з міжнародною участю Інституту Приватної
Психіатричної Практики “Agression. Suicidology. Victimology. Therapy and
Prophilaxis. Nicotine Addiction” (22 – 25.04.2004 р., Пловдів,
Болгарія), Науково-практична конференція з міжнародною участю “Актуальні
проблеми впровадження засад доказової медицини в психіатричну,
наркологічну, судово-психіатричну та психотерапевтичну практику” (19 –
21.05.2004, Крим, Україна), Пленум науково-практичного товариства
неврологів, психіатрів та наркологів України “Якість життя хворих на
психоневрологічні розлади та їх родин (медична та соціальна реабілітація
та інтеграція в суспільстві)” (8 – 10.12.2004 р., Донецьк, Україна),
Міжнародна науково-практична конференція “Сучасна психотерапія:
теоретичні проблеми та практика” (17 – 18.02.2005 р., Харків, Україна),
VIII Міжнародний симпозіум “Актуальні проблеми кардіоневрології” (3 –
6.05.2006 р., Крим, Україна), VIII-й Всесвітній Конгрес Біологічної
Психіатрії (28.06 – 03.07.2005, Відень, Австрія), Перший національний
конгрес “Інсульт та судинно-мозкові захворювання” (14 – 15.09.2006 р.,
Київ, Україна), XXII Конгрес Дунайської психіатричної асоціації
“Psychiatry – today and tomorrow” (11 – 15.10.2006 р., Албена,
Болгарія), Науково-практична конференція з міжнародною участю “Актуальні
проблеми соціальної, судової психіатрії та наркології” (23 – 25.10.2006
р., Київ, Україна), Українська школа-семінар з міжнародною участю
“Психотерапія і психоаналіз на шляху до євроінтеграції” (02 – 03.11.2005
р., м. Київ), IX Міжнародний симпозіум країн Східної Європи та Середньої
Азії “Неврологические расстройства” (22 – 25.04.2007 р., Крим, Україна);

національних – Науково-практичний семінар “Лікування серцево-судинних
ускладнень цукрового діабету” (7.10.2004 р., Київ).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 47 наукових робіт, у
тому числі 28 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України, з них
20 одноосібних; 1 – деклараційний патент на корисну модель; 14 –
публікацій у матеріалах з’їздів, конференцій та симпозіумів; 1 –
посібник в серії “Бібліотечка практикуючого лікаря”.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу,
аналітичного огляду літератури та 4 основних розділів, узагальнення
результатів дослідження, висновків, списку використаних джерел і 2
додатків. Її викладено на 366 сторінках машинописного тексту (268
сторінок – основний текст дослідження і 98 сторінок – список
використаних джерел, таблиці, малюнки і додатки в вигляді карти
обстеження та математичних даних). Список використаної літератури
містить 650 джерел (з них 288 – україномовних та російськомовних
авторів, 362 – закордонних англомовних авторів). Роботу проілюстровано
58 таблицями, 29 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

МСХ є гетерогенним станом, комплексування компонентів якого обумовлене
психосоціальними, метаболічними і патофізіологічними взаємозв’язками.
Сполучення окремих ознак МСХ як психосоціальних, так і соматичних,
навіть при неповній маніфестації всіх його проявів, означає дуже високий
ризик серцево-судинних захворювань, цукрового діабету 2 типу,
гіпертонічної хвороби та ожиріння. Існуючі теоретичні концепції цього
комплексного стану, незважаючи на їх спрямованість на моделювання
етіопатогенетичних процесів та напрямків корекції, переважно
відображають взаємозв’язок окремих факторів ризику та їх вплив на
динаміку окремих психопатологічних та соматичних феноменів.

На тлі дослідницької гіпотези дисертаційної роботи було сформульовано
основні складові альтернативної теоретичної моделі етіопатогенезу МСХ та
принципи його лікування. Основні теоретичні положення запропонованої
моделі розроблено на основі сучасних методологічних підходів. Враховуючи
складний, мультифакторний адаптаційний етіопатогенез МСХ, для реалізації
мети і завдань дослідження були використані біопсихосоціальна парадигма
психічних розладів, парадигма соціодинамічної психіатрії та
психосоматичний підхід. Використання такої теоретичної бази, з одного
боку, дозволило вивчити духовно-тілесну єдність пацієнта в середовищі
мінливості соціальних стосунків. З іншого боку, воно забезпечило
втілення базового принципу лікування, який визначає біомедичні,
психотерапевтичні та соціальнотерапевтичні плани як частини
інтегративної медицини.

Одним з основних положень теоретичної моделі етіопатогенезу МСХ було
формулювання теорії системної патологічної адаптації як процесу, при
якому відбувається формування клінічних проявів МСХ на функціональному,
структурному, психічно-несвідомому та психічно-свідомому, а також
поведінково-діяльнісному рівнях. Виокремлення психосоціальної складової
відображає формування патологічних актуальних життєвих стратегій
пацієнтів з МСХ із поступовими виснаженням біопсихосоціальної ресурсної
бази та деформацією життєвих цілей в предиспозиційному та в маніфестному
періоді розвитку МСХ. Якісний та кількісний зміст психосоціальної
складової МСХ визначається впливом цивілізації на онтогенез, що
призводить до виникнення психічних та психосоматичних розладів.
Розроблена теоретична модель етіопатогенезу МСХ, що відображає динаміку
біопсихосоціальної ресурсної бази на тлі змін особистісних життєвих
стратегій пацієнтів з МСХ, стала підґрунтям емпіричної частини
дисертаційного дослідження.

Підтвердженням того, що МСХ являє собою цілісну психосоматичну систему,
є прояв синергетичного ефекту (розвиток МСХ може починатися з будь-якого
елементу психічної або соматичної складової, а їх сполучення – виступає
системотворчим фактором для синдрома в цілому) та ефекту емерджентності
(якості МСХ перевищують суму якостей окремих його симптомів). В свою
чергу, такі системні ефекти МСХ, як цілісність (здатність до
самозбереження) та гомеостаз (динамічна рівновага) обумовлюють
резистентність синдрому до традиційної терапії, яка передбачає вплив на
його окремі компоненти. Альтернативна теоретична модель формування МСХ,
інтегруючи біопсихосоціальний, соціодинамічний та психосоматичний підхід
до діагностики та лікування МСХ, забезпечує комплексність діагностики
актуальних ресурсів (біо-, психо-, соціо-), відстежує деформацію
життєвих стратегій і цілей у процесі формування МСХ, обґрунтовує
комплексну корекцію з подоланням резистентності до окремих видів
терапії.

Виходячи з теоретичних положень системної моделі МСХ, визначено
соціально-психологічні предиктори формування синдрома та
клініко-психопатологічні особливості його психосоціальної складової, яка
представлена психічними та психосоматичними розладами. Переважно
феноменологічний характер психопатологічних проявів МСХ визначає його
місце в МКХ-10 як F54+ (E66 – ожиріння, Е74 – порушення вуглеводного
обміну, І10 – гіпертонічна хвороба, І67 – атеросклероз, Z55-91 –
фактори, що впливають на здоров’я). На підставі повного функціонального
діагнозу МСХ визначено конкретні “мішені” терапії та сформовано
комплексну програму “Сана”, що поєднує різні підходи та тактики
терапевтичної інтервенції відносно хворих на МСХ (стандартну соматичну
терапію, психофармакотерапію, індивідуальну та групову психотерапію).
Довгодіючий стійкий ефект програми “Сана” досягається за рахунок
адекватної трансформації життєвої стратегії пацієнтів з МСХ, з
відповідним підвищенням якості їх життя.

В основу роботи покладено результати клініко-психопатологічного
дослідження, яке проводилося протягом 2003 – 2006 років на базі
Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН
України, Дорожніх клінічних лікарень №1 та №2 ст. Київ. Пріорітетними
контингентами для залучення в дослідження були пацієнти із соматичною
складовою МСХ (із ішемічною хворобою серця, атеросклерозом, цукровим
діабетом 2 типу, ожирінням або високим ризиком цих захворювань у вигляді
1–3 діагностичних критеріїв МСХ за АТР ІІІ), а також їх близькі родичі.
Ці критерії включення були обумовлені тим, що всі ці особи за рахунок
сумісного проживання, спільного харчування, об’єднаного комунікаційного
простору та міжособистісних стосунків з хворими на МСХ, мали спільний з
ними спосіб життя та будували збіжні актуальні життєві стратегії.
Соматична веріфікація метаболічного синдрому Х проводилась на основі
даних загальносоматичної медичної документації (заключення
лікарів-інтерністів та дані аналізів в амбулаторних картках та історіях
хвороби) та вимірення життєвих показників (зріст, вага, об’єм талії,
артеріальний тиск) за рекомендаціями ВООЗ згідно з АТР III (Adult
Treatment Pannel) 2001 (США) та доповнень консенсусу експертів
Міжднародної Діабетичної Федераціїї (2005). Наявність до 3-х будь-яких
приведених факторів свідчила про неповний метаболічний синдром Х, більше
3-х факторів – про повний МСХ Критеріями виключення з дослідження були
наявність іншого, ніж МСХ, соматичного захворювання; декомпенсовані
соматичні захворювання в межах МСХ; наявність психічного захворювання,
виникнення якого за часом та причиною появи не було пов’язано з МСХ.
Дали інформовану згоду на участь у дослідженні та пройшли етап скрінінгу
500 осіб.

В дослідженні використовувалися психологічні і клінічні тести та
опитувальники для об’єктивізації різних психопатологічних параметрів.
Для дослідження клініко-патогенетичних закономірностей психічної
складової МСХ було застосовано метод структурованого інтерв’ю у межах
клініко-феноменологічного підходу у вигляді “Мультимодальної карти
обстеження психосоматичного пацієнта” (Чабан О.О., Хаустова О.О., 2004).
Це інтерв’ю проводилося у режимі мотиваційної співбесіди, тому
використовувалося як інстумент підвищення прихильності пацієнтів з МСХ
до подальшої терапії. “Мультимодальна карти обстеження психосоматичного
пацієнта” складалася з шести наступних блоків, а саме: загальна
інформація, сімейний і соціальний стан, опис існуючих проблем, модальний
аналіз існуючих пробем, біологічні фактори, психологічні тести.
Клініко-анамнестичний та соціально-психологічний методи було використано
для аналізу психосоціальних чинників етіопатогенезу МСХ з урахуванням
просторово-часових особливостей соціальних систем, в яких функціонує
особистість. Клініко-психопатологічний метод застосовувався для оцінки
психічного стану пацієнтів та діагностики психопатологічних розладів. За
допомогою патопсихологічного методу здійснювалася формалізована оцінка
психопатологічних порушень у досліджуваних осіб. Для виявлення
психопатологічних феноменів психічної складової МСХ у межах
експериментально-психологічного дослідження було застосовано такі тести,
як шкала реактивної й особистісної тривожності Спілбергера-Ханіна
(1978); шкала самооцінки депресії Зунга (Zung W.W.K., 1965); Торонтська
алекситимічна шкала (Taylor G.J. et al., 1985); методика визначення
показників і форм агресії А.Басса й А.Даркі (1957). Для оцінки
проблемності міжособистісних відносин використано методику незакінчених
речень Сакса-Сіднея, модифіковану для психосоматичних пацієнтів (1969);
для візуалізації психофізичних кореляцій – малюнковий проективний тест
(К. Маховер, 1996). Математична і статистична обробка даних
здійснювалась за методом варіаційної статистики з оцінкою закону
розподілу з використанням критерію Колмогорова-Смирнова; для оцінки
достовірності відмінностей використовувались критерій Фішера (ц*) та
ксі-квадрат Пірсона (ч2); для оцінки взаємозв’язку між різними
факторами був використаний однофакторний та двофакторний дисперсійний
аналіз ANOVA, кореляційний аналіз з розрахунком коефіцієнтів парної
кореляції Пірсона (r) та рангової кореляції Спірмена (с).

На підставі даних скрінінгу з урахуванням репрезентативності окремих
груп дослідження за віком і статтю, до основної групи увійшли 136
пацієнтів з неповним МСХ (група НМСХ) та 128 пацієнтів з повним МСХ
(група МСХ). Групу порівняння склали 52 особи без ознак МСХ. Вік
пацієнтів коливався від 19 до 63 років, із переважанням осіб середнього
віку (31 – 40 років – 47,79%; 41 – 50 років – 31,33 %). Середній вік
обстежених контрольної групи склав 44,81±2,17, групи НМСХ – 45,07±2,34,
а групи МСХ – 46,02±2,26 років. Достовірної різниці між групами за
середнім віком не визначено (ч2емп < ч2крит, р?0,01), що й було передбачено критеріями формування вибірки осіб для включення в дослідження. Переважна ураженість цією патологією осіб працездатного віку вказує на вагому соціальну значимість цієї медичної проблеми. Такий розподіл хворих обумовлений переважанням осіб працездатного віку в контингенті стаціонарних хворих та підвищеною смертністю осіб з тяжкими серцево-судинними хворобами. В обстеженому контингенті переважали чоловіки: в контрольній групі їх кількість сягала 34 осіб (65,38%) (ч2=0,242, р?0,01), в групі НМСХ – 84 особи (61,76 %) (ч2=0,0282, р?0,01), в групі МСХ – 82 особи (64,06 %)(ч2 =0,1492, р?0,01). В контрольній групі жінки були представлені 18 особами (34,62 %), в групі НМСХ – 52 особи (38,24 %), в групі МСХ – 46 осіб (35,94 %). Проведений аналіз емпірічних даних клініко-феноменологічних, клініко-психопатологічних та соціально-психологічних особливостей психічних та психосоматичних розладів у пацієнтів з МСХ доводить наявність достовірних якісних відмінностей в групах пацієнтів з НМСХ та МСХ у порівнянні з особами з контрольної групи. Найменша кількість скарг на стан здоров’я була у респондентів контрольної групи. Найчастіше вони скаржились на порушення сну пресомнічного та постсомнічного характера, які були пов’язані зі стресом або емоційно значимими подіями, з перевтомленням, зрідка з погіршенням стану внаслідок виникнення або загострення соматичної хвороби. Скарги на порушення сну переважно пресомнічного характеру були у паціентів з НМСХ, вони провокувалися реальними та уявними стресами, конфліктами, емоційно значимими подіями. Пацієнти з МСХ мали скарги пресомнічного, інтрасомнічного та постсомнічного характера, переважно пов’язані з соматичною хворобою. Всі респонденти скаржились на відчуття втоми (72,06% пацієнтів з НМСХ, 71,09% пацієнтів з МСХ, 63,46% здорових осіб), виснаження – відповідно 58,09%, 57,03% та 32,69% і дратівливість 41,91%, 3,59% та 23,08%. Причому, ці скарги не були обумовлені дією конкретних стресорних факторів або ситуацій, а відображали загальний вплив соціально-психологічної сфери суспільства на індивіда. Пацієнти з НМСХ та МСХ відмічали також майже постійне відчуття напруги або занепокоєння, напади гніву або страху, що інколи переходили у слізливість. Їм також були притаманні спалахи сильного голоду та бажання з'їсти що-небудь солодке, що супроводжувалося тривогою або зниженням настрою, ангедонією., Пацієнтів з НМСХ та МСХ непокоїли зниження пам’яті або концентрації уваги, головний біль, ангіодістонічні та вегетативні розлади, еректильна дисфункція. Чільне місце займали скарги на надлишкову вагу та підвищення АТ, що надалі були об’єктивізовані: ІМТ складав для групи НМСХ 32,5±2,7 (ожиріння); МСХ – 27,8±4,4 (надлишкова вага); контрольної групи – 22,6±3,2 (нормальна вага); ОТ відповідно – 98,4±3,3 , 96,4±3,6 та 78,5±2,8 см; систолічний АТ – 138,6±5,7; 164,3±6,8; 121,4±8,7 мм рт.ст; діастолічний АТ – 81,4±5,1; 97,7±5,4; 67,8±7,4 мм рт.ст. Окремі психопатологічні симптоми були зведені в синдромальні комплекси. У пацієнтів з НМСХ та МСХ виявлено різну питому вагу окремих симптомокомплексів. При НМСХ достовірно переважали астенічний (ц* =2,52, р=0,004 ), тривожно-фобічний (ц* =1,96, р=0,025 ) і тривожно-дисфорічний синдроми (ц* =2,22, р=0,013 ), а також спостерігалася тенденція до переважання тривожно-депресивного (ц*=1,4, р=0,071) синдрома. Натомість, при МСХ переважали астено-депресивний (ц* =2,39, р=0,007 ), тривожно-іпохондричний (ц* =2,32, р=0,01 ) та депресивно-фобічний (ц* =1,82, р=0,034) синдроми Такий синдромальний розподіл в групах НМСХ і МСХ обумовлений тим, що на тлі тривалого хроничного плину метаболічного синдрому Х у пацієнтів спостерігалась стабілізація невротичної симптоматики, подальший розвиток та ускладнення структури патологічного синдрому, а також формування нозологічно окреслених психічних розладів. Така динаміка психопатологічної симптоматики в процесі формування та подальшого плину метаболічного синдрому Х обумовлена взаємодією актуальних життєвих ресурсів пацієнта з біопсихосоціальними факторами оточующого середовища: психотравмуючими факторами, особливостями особистісного реагування, закономірностіми плину соматичного патологічного процесу. Саме тому в більш уражений соматично групі МСХ кількість психічних розладів теж була більшою. Питома вага психічних розладів складала 21,32% у групі НМСХ та 34,37% у групі МСХ, решта клініко-феноменологічних проявів була кваліфікована в рамках психосоматичних розладів з вищевказаною синдромальною структурою. Психічні розлади були представлені різними варіантами розладів адаптації (F 43.2 у 8,09% і 13,28% відповідно), легким депресивним епізодом (F 32.01 у 3,68% і 8,59% відповідно), неврастенією (F 48.0 у 2,20% і 4,69 % відповідно), дистимією (F 34.1 у 1,47% і 0,78% відповідно), а також гострою реакцією на стрес (F 43.0) у 5,88% групи НМСХ та органічним астенічним розладом (F 06.6) у 7,03% групи МСХ Причому, депресивними розладами зі зниженням соціального функціонування у пацієнтів з НМСХ найчастіше були змішані тривожно-депресивні реакції розладів адаптації, а у пацієнтів з МСХ – короткотривалі та пролонговані депресивні реакції. Тяжкість психічних та психосоматичних розладів позитивно корелювала з тяжкістю МСХ (rs=0,643, rs>rs кр, р?0,01) а їх патоморфоз полягав у
збільшенні тривоги, алекситимії, ворожості, а також депресії, маскованої
цими феноменами.

Дані психометричного дослідження виявили низку цільових
психопатологічних феноменів для пацієнтів з НМСХ та МСХ. Кількість осіб
з високим рівнем реактивної тривоги за шкалою Спілбергера-Ханіна вдвічі
більша в групі НМСХ (57,35%), ніж в групі МСХ (26,36%) (ц*=2,2,
р=0,014), та вчетверо більша, ніж у контрольній групі (13,36%) (ц*=1,8,
р=0,035). Висока особистісна тривога була притаманна 42,97% групи МСХ.
Розподіл високих балів реактивної (51,2 і 42,6) та особистісної
тривожності (37,5 і 48,1) у групах НМСХ та МСХ засвідчив, що в процесі
формування МСХ за відсутності чітко окресленої соматичної патології
(гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, ішемічна хвороба серця і т.і.)
існує високий рівень психологічного дискомфорту саме на реактивному, а
не особистісному рівні. Реактивна тривожність як результат
суб’єктивного реагування емоціями напруження, занепокоєння,
заклопотаності з відповідною активацією симпато-адреналової системи,
сприяла подальшому розвиткові МСХ. Наявність у пацієнта з МСХ соматичної
хвороби збільшувала особистісну тривогу (побоювання щодо стану здоров’я,
майбутнього), але частково дезактуалізувала плинні події в його уяві.

У пацієнтів спостерігалось поєднання психопатологічних феноменів тривоги
та страху, причому при НМСХ страхи в основному відносились до сфери
інтерперсональних відносин, а при МСХ вони стосувались безпосередньо
стану здоров’я. Пацієнти з НМСХ найчастіше вказували на страх
самотності, некомпетентності, зради близьких людей, тяжкої хвороби, для
пацієнтів з МСХ були притаманні страх самотності, безпорадності, тяжкої
хвороби, смерті. Емпіричні дані дослідження підтвердили сучасну
тенденцію до маскування депресивних розладів. Часто пацієнти не
усвідомлювали і навіть заперечували наявність сиптомів депресії за
основними симптомами, але додаткові симптоми в вигляді зниження
самооцінки, втомлюваності, порушень сну, збільшення ваги, обмеження
комунікації та зниження інтересів переконливо свідчили на користь її
наявності. Депресія за шкалою Зунга була ситуативною (легкою) в групі
НМСХ (56,3 бали) та маскованою в групі МСХ (68,7 бали) тому, що
алекситимічні особливості психосоматичних пацієнтів з МСХ маскували її
прояви (76,4 і 78,1 бали відповідно). Причому кількість пацієнтів з НМСХ
та МСХ без проявів алекситимії була в п’ять разів менше в порівнянні з
контрольною групою, отже алекситимія була облігатним симптомом МСХ.

Пацієнти з МСХ реалізували агресивні почуття опосередковано, не
дозволяючи собі проявів фізичної агресії та обмежуючи прояви вербальної
агресії. Блокування емоційних проявів підтримували підозрілість та
образу – складові підвищеного у цих пацієнтів індексу ворожості. В
групах НМСХ та МСХ були зафіксовані високі індекси ворожості (12,30 і
11,36 бали) за рахунок підозрілості та образи (ц*=3,21, р=0,000);
перерозподіл агресії з підвищенням рівня непрямої агресії (7,11 і 6,24
бали) (ц*=2,92, р=0,000); відчуття провини (6,72 і 6,51 бала відповідно)
(ц*=2,55, р=0,004), та високий рівень конфліктності (20,59 і 15,21 бали)
(ц*=4,42, р=0,000). Пацієнти з НМСХ на тлі страхів та побоювань (1,82),
відчуття провини (1,37) невпевнені в собі (1,46) та в майбутньому
(1,48), мали труднощі в його плануванні (1,34); з конфліктної точки зору
оцінювали відношення до батьківської (1,68; 1,47) та власної (1.39)
родини, керівників (1,48) та товаришів (1,15), до минулого у цілому
(1,63). У пацієнтів із МСХ теж спостерігався високий рівень страхів та
побоювань (1,38) (ц*=5,121, р=0,000), невпевненість у майбутньому (1,32)
та непевність в його плануванні (1,43), але вони були більш адаптовані
до свого минулого (0,84) без відчуття провини (0,75) та демонстрували
більш адаптивний рівень міжособистісних та внутрішньоособистісних
відносин. Проективний малюночний тест показав негативне відношення до
свого тіла пацієнтів з НМСХ та МСХ, тим підтвердивши, що МСХ, як
психосоматичний розлад, є одним із різновидів саморуйнуючої поведінки. З
психосоматичного підхіду до проблеми МСХ, відчуття відсутності
екзістеціальної безпеки (тривога), страх, агресія, як явні, так і
неусвідомлені, були оцінені як базисні емоції у формуванні хвороби. Ці
почуття та алекситимія надалі були використані як “мішені” терапії.

Дослідження продемонструвало поширеність та вираженість різних варіантів
соціально-психологічного виробничої та родинної дезадаптації як
предикторів та триггерів МСХ. Спостерігалося співвідношення освітного
рівня з наявністю МСХ: вірогідно менший освітний рівень за рахунок вищої
освіти був у групі МСХ (16,4%) (ц*=1,34, р=0,09), у порівнянні з НМСХ
(28,64%) (ц*=1,5, р=0,067) та контрольною групою (28,84%) (ц*=1,53,
р=0,063). Обраний респондентами тип професії також корелював з МСХ: у
групах НМСХ та МСХ переважали особи з професіями, що вимагали вимушеного
надмірного або обмеженого спілкування протягом робочого дня (50,74%
(rs=0,4969, rs>rs кр, р?0,05) та 50,00% (rs=0,5264, rs>rs кр, р?0,05).
Вочевидь наявне обмеження вільного спілкування в групі НМСХ, де
кількість осіб з професіями вільної комунікації не досягала 3%.
Задоволення роботою було пов’язане з типом професії, очікуваннями
людиною проблем у роботі, особливостями адаптації в колективі. В процесі
дослідження виявлено низький рівень задоволення работою респондентів
усіх трьох груп, причому кількість незадоволених переважала в групі НМСХ
(69,85%; р<0,05); вона була менша в групі МСХ (51,56%) у порівнянні з контрольною (30,77%). Спільною причиною незадоволення роботою всіх трьох груп респондентів була низька зарплатня (56,25% контрольної групи, 58,95% НМСХ групи та 59,09% МСХ групи) (у всіх випадках rs>rs кр,
р?0,01). Для групи НМСХ найбільш обтяжливими виявилися: оцінювані
пацієнтами низький соціальний статус (69,47% проти 31,25% контрольної
групі та 39,39% групи МСХ); конфлікти в колективі (41,05% проти 12,50 %
та 19,69%); прискіпливість керівництва (34,74% проти 6,25% та 13,64%) (у
всіх випадках ц*емп>ц*кр, р?0,05). У групі МСХ пацієнти наголошували на
невдале розташування місця роботи (10,61%) та вимушеному надмірно
інтенсивному спілкуванні (40,91%). Останню причину вказували й особи з
групи НМСХ (18,95%), а респонденти контрольної групи виявилися найбільш
чутливими до невигідного графіку роботи (18,75%) у порівнянні з групами
НМСХ (7,37%) (ц*=4,21, р=0,000) та МСХ (6,06%) (ц*=2,45, р=0,006). Такі
дані вказували на наявність проблемних виробничих міжособистісних
стосунків із відповідною деформацією комунікативних зв’язків у вигляді
примусу та депривації в групах НМСХ та МСХ, причому для групи МСХ була
притаманна більша астенізація.

p

? Ae

0

&

R

T

V

X

p

p

r

t

x

?

?

$ ? ? Ae

/////////eess//////////////

„O

^„O

///iiiiiiaaaaaa**********

?

?

¤

a$†.,0oooooeeoooeoooooooUUUUUUo

Eспостерігалися достовірно (р<0,05) частіше в контрольній групі (44,23 %) у порівнянні з групами НМСХ (14,71 %) та МСХ (14,84 %). Отже, сумісне проживання виступало як запобіжний чинник МСХ, але як нестача так і надлишок спілкування в родині виявилися асоційованими з МСХ на всьому протязі його розвитку. Відносини в батьківській родині формували стиль комунікації в дорослому житті, впливали на формування способу життя та ймовірність виникнення МСХ. Пацієнти з НМСХ та МСХ втрачали батьків у молодшому віці в порівнянні з особами контрольної групи (ц*=1,74, р=0,41), причому втрата батька була раніше, ніж втрата матері. Пацієнти з групи НМСХ втрачали батьків в наймолодшому віці, що сприяло формуванню більшої психосоціальної напруги. В цій групі відмічався несприятливий для дитини вік появи мачухи (вітчима) – 13,8±4,3 років. У групі МСХ ця подія припадала на 12,1±5,1 рік. У такому віці поява конкурентної особи в родині найчастіше викликала протестні та негативистичні реакції. Крім того, в групах пацієнтів з метаболічним синдромом Х відмічена достовірно більша різниця у віці з братами (сестрами) (ц*=1,67, р=0,047). Ці характеристики сприяли розвиткові алекситимії та непрямої агресії, що було надалі підтверджено психометричним тестуванням. Оцінка пацієнтами з МСХ рівня здоров’я батьків була прогнозованою та зменшувалася адекватно збільшенню соматичної патології респондентів. За аналізом особливостей характера батька та матері в групі НМСХ рівень суворості батька вірогідно (ц*=2,45, р=0,006) перевищив усі інші якості (74,26 %), а в групі МСХ (67,19 %) він був вищий (ц*=2,25, р=0,012), ніж у контрольній групі (59,62%). Достовірно (р<0,05) частіше пацієнти з групи НМСХ вказували на мовчазність (54,41%) та прискіпливість (43,38 %) батька в порівнянні з особами з контрольної групи. Мовчазність як характерну рису батька також найчастіше (р<0,05) відмічали пацієнти з групи МСХ. Натомність, рівень прискіпливості батька (36,72%) у цій групі виявив тенденцію до зростання в порівнянні з контрольною групою, але не досяг рівня групи НМСХ. Щодо матері пацієнти з груп НМСХ та МСХ найчастіше (р<0,05) використовували характеристики “мовчазна” (52,21% та 52,23% в порівнянні з 23,08% у контрольній групі) та “прискіплива” (33,82% та 33,59% в порівнянні з 17,31 % у контрольній групі). Загальний рівень довіри батькам перевищив рівень відчуття батьківської любові в усіх групах, причому найменші показники любові та довіри також виявлено в групі НМСХ. Власне, насамперед мовчазність, неспроможність проявити почуття, а також прискіпливість та суворість батьків були тими характеристиками, що найчастіше корелювали з наявністю МСХ у зрілому віці. (rs=0,5363, rs>rs кр, р?0,05). Аналогічні тенденції було виявлено
при описі особливостей мікроклімату та оцінки відносин у батьківських
родинах пацієнтів з МСХ. У групах НМСХ та МСХ переважали (р?0,05) такі
типи мікроклімату, як “конфліктний” (відповідно 44,12% та 40,63% в
порівнянні з 15,38% у контрольній групі) та “кожен сам по собі”
(відповідно 56,62 % та 48,44% в порівнянні з 7,69% у контрольній групі).
Крім того, пацієнти з метаболічним синдромом при характеристиці
мікроклімату використовували слово “ніякий” (17,65% в групі НМСХ та
14,84% у групі МСХ) на відміну від осіб контрольної групи, де це слово
взагалі не згадувалось. Отже, в уяві пацієнтів з метаболічним синдромом
Х мікроклімат в батьківській родині згадувався з позицій конфліктності
та байдужості. Травмуючими для пацієнтів з НМСХ та МСХ були батьківські
надмірні вимоги (58,09% та 57,03% в порівнянні з 23,08% у контрольній
групі) та байдужість (42,65% та 37,50% в порівнянні з 9,62%), причому
група НМСХ дала найбільш негативну оцінку цим факторам. В цілому, серед
особливостей родинного життя в батьківських родинах відзначено дефіцит,
деформацію або розрив комунікативних зв’язків із відповідним дефіцитом
емоцій.

Аналіз емпіричних даних дисертаційного дослідження виявив особливості
емоційно-раціонального співвідношення в сприйнятті пацієнтами
просторово-часової об’єктивної реальності. Ступінь задоволення життям
обстежених осіб зменшувався від контрольної групи до МСХ та НМСХ
(діапазони 5 – 8, 3 – 7, 2 – 6 балів), а ступінь напруги зростав (2 – 5,
4 – 8, 4 – 9 балів). Порівняння груп за ступенем насиченості життя
важливими подіями показало, що до 25 років всі респонденти віддавали
перевагу позитивним подіям життя, але пацієнти з групі НМСХ зупинялись
на на негативних подіях дошкільного та молодшого шкільного віку, а
пацієнти з групи МСХ накопичували кількість негативних подій рік від
року.

В цілому найбільш оптимістичною в усіх групах була оцінка вікового
інтервалу 15-30 років. Після 30 років тенденції в оцінці подій життя
виявилися схожими в контрольній та МСХ групах з тією відмінністю, що
загальний рівень оцінки контрольної групи був на 20-40 % вищим в
залежності від віклвого діапазону. Однаковість тенденцій була обумовлена
сталістю поглядів на події життя як здорових осіб, так і пацієнтів з
досвідом існування соматичного захворювання. В той же час оцінка подій
життя пацієнтами з НМСХ виявилася суперечливою. З одного боку, вони
прагнули до позитивної оцінки того, що відбувалося у житті, але, з
іншого боку, цьому заважав уявний ступінь впливу на життя негативно
означених подій. Невизначеність в оцінці подій власного життя, небачення
його перспективи примушувало пацієнтів з групи НМСХ планувати найменшу
серед інших респондентів тривалість життя.

Очікувана тривалість життя пацієнтів з НМСХ та МСХ була вірогідно
(р<0,05) меншою, ніж у контрольній групі (відповідно 59,9; 62,7 та 76,1 років), що підтвердило спрямованість пацієнтів з психосоматичними розладами в минуле та заперечення існування майбутнього. Формування МСХ було відбитком особистісного реагування на проблеми, що супроводжували людину протягом життя. Здорові особи скаржились переважно на матеріальне (59,62%) та соціальне невдоволення (42,31%). Пацієнти групи НМСХ вказали на найвищий серед 3-х груп загальний обсяг окреслених проблем, причому найактуальнішими (р<0,01) були психологічне невдоволення (64,71%) (ц*=1,85, р=0,032) та складності в міжособистісних стосунках (63,97%) (ц*=2,45, р=0,006), сімейні (55,88 %) та виробничі (43,38%) проблеми (р<0,05). Особливістю респондентів з групи МСХ була заклопотаність власним фізичним здоров'ям (68,75%; р<0,01) та складності в міжособистісних стосунках (40,63%; р<0,05). Загалом зміст проблем здорових осіб групи відобразив самопочуття пересічної особистості в сучасному перехідному українському суспільстві; проблеми, на яких наголошували пацієнти із НМСХ, вказали на низький рівень адаптивності в усіх сферах міжособистісних контактів; проблеми, якими переймалися пацієнти з МСХ, висвітили фіксацію на стані фізичного здоров'я, що також супроводжувалася складностями в міжособистісних стосунках. Оцінка серйозності існуючих проблем відповідала розподілу на групи здорових осіб і пацієнтів з ознаками МСХ, причому оцінка в групі НМСХ була найбільш песимістичною. Пацієнти з НМСХ та МСХ вважали свої проблеми дуже серйозними (відповідно 40,44% та 45,32%) і украй серйозними (відповідно 38,24% та 37,50%). Пацієнти з НМСХ (9,56%) та пацієнти з МСХ (7,03%) зауважили, що проблеми цілком виводили їх з ладу. В той же час здорові респонденти зазначали, що існуючі проблеми турбували їх небагато (34,62%) або помірковано (55,77%). Крім того, пацієнти з ознаками МСХ вказували на вірогідно більший (р<0,01) термін існування проблем: 76,47% (ц*=3,145, р=0,000) пацієнтів з НМСХ та 80,47% (ц*=4,065, р=0,000) пацієнтів з МСХ визначали тривалість проблем до десяти і більше років, здорові особи обмежували їх тривалість п'ятьма роками у 63,46% випадків. Позитивна кореляція проблемного сприйняття життя з наявністю МСХ була підкріплена низкою названих респондентами чинників підсилення проблем. Пацієнти з НМСХ та МСХ значно частіше, ніж здорові особи, наголошували на непорозуміннях з колегами (відповідно 33,82% та 32,81%), нерозумінні рідних (42,65% та 32,03%), самотності (19,85% та 21,09%; р<0,05). Недосяжність мети у групі НМСХ (32,35%) удвічі перевищувала вагу цього чинника в порівнянні з іншими групами. Респонденти мали різний рівень сенсибілізації до подій минулого та сьогодення, тому вони оцінювались різним ступенем психотравматизації та подальшої психосоціальної дезадаптації: модальний аналіз проблем виявив сенсибілізацію пацієнтів з МСХ до психотравмуючих чинників, причому рівень соціально-психологічної травматизації в осіб з НМСХ виявився вищим (Д=37,22%; р<0,01), ніж у пацієнтів з МСХ (Д=?5,89%) у порівнянні з контрольною групою. Відчуття недостатності розслаблення і відпочинку (79,42%), незадоволення соціальною роллю (86,76%), наявність неадекватної сімейної підтримки (71,32%) переважали в групі НМСХ. Складна або атипова батьківська ситуація, як відображення проблем у спілкуванні з дітьми, була вагомою для 43,38% групи НМСХ та 31,25% групи МСХ, що перевищили 9,61% контрольної групи. Відчуття ізоляції серед оточуючих у дорослому житті відмітили 41,91% пацієнтів з НМСХ та 30,47% пацієнтів з МСХ. Для них також були притаманні емоційні проблеми, причому для групи НМСХ вона була в 8,7 разів вищою, ніж у контрольній групі та в 2,5 рази вищою, ніж у групі МСХ. Труднощі адаптації при переході від одного етапу життєвого циклу до іншого були майже втричі частішими в осіб групи НМСХ (47,79%) та вдвічі частішими в осіб групи МСХ (32,03%), ніж у контрольній групі (15,38%). Відчуття недостатності розслаблення та відпочинку в групі МСХ (55,47%) також значно (р<0,01) перевищувало дані контрольної групи (42,31%). Чинник стресу сягав понад 50% для всіх груп без винятку. Виснаження було найбільшим (р<0,01) у групі МСХ (60,94%); у групі НМСХ – 50,73%. Недостатня фізична активність була притаманна усім респондентам, але частіше на ній зауважували особи з груп НМСХ (р<0,05) та МСХ. Неадекватне харчування було більш важливим для 49,26% групи НМСХ та 45,31% групи МСХ (р<0,01), ніж для контрольної групи (23,08 %). Спільним для пацієнтів груп НМСХ та МСХ був також комплекс проблем дитячого віку, а саме: змінений паттерн сімейних взаємин у дитинстві (52,21% та 48,44% проти 21,15%), неадекватне батьківське втручання (52,21% та 35,94% проти 25,00%), переживання сильного страху в дитинстві (44,85% та 21,88% проти 5,77%), а також відчуття ізоляції серед однолітків (43,38% та 14,06% проти 3,85%). Вагомість агресивності та реакцій на фрустрацію в етіопатогенезі МСХ підтверджувалась тим, що за аналізом проблем дитячого віку, епізоди перебування в ролі “агресор-жертва” відзначалися частіше (р<0,01) у групі МСХ, ніж у контрольній групі. В свою чергу, частота епізодів у групі НМСХ перевищувала як дані контрольної групи (р<0,01), так і групи МСХ (р<0,05). Більшу сенсибілізацію пацієнтів з ознаками МСХ до психотравмуючих чинників підтверджували достовірно більші показники кількості психосоціальних дезадаптивних факторів протягом їх життя; причому, рівень соціально-психологічної травматизації в осіб з НМСХ виявився вищим, ніж у пацієнтів з МСХ. Вибір стратегії подолання проблем також залежав від наявності МСХ. Здорові респонденти вдвічи частіше звертались за допомогою до родини та друзів, ніж пацієнти з НМСХ та МСХ. Вони були орієнтовані на нетрадиційну (26,42% проти 19,95% та 21,09%), а не на медико-психологічну допомогу (13,46% проти 27,21% та 30,47%). Для групи НМСХ спостерігалось намагання більше працювати для подолання своїх проблем (43,38%; р<0,01), що підкреслювало наявність труднощів міжособистісного спілкування. Взагалі в усіх групах була виявлена неготовність до партнерських відносин. Респонденти переважно були орієнтовані на отримання поради, особливо група НМСХ (61,72 %; р<0,05); МСХ – 47,06%, контрольна група – 46,15%. Респонденти з НМСХ приділяли увагу емпатичним відносинам: вони найчастіше сподівалися на підтримку (41,18%; р<0,01), співчуття (35,29%) та розуміння (38,97 %) (р<0,05). Тривалість лікування, яке не обмежувалось терміном госпіталізації, пацієнти з метаболічним синдромом оцінювали в 4-5 тижнів (НМСХ – 28,6±3,4 дні, МСХ – 36,3±5,7 дні). Такі терміни вказували на відсутність психотерапевтичного досвіду лікування та неготовність для довготривалої терапевтичної програми. Втім, пацієнти з НМСХ та МСХ сподівались на поліпшення стану (67,65 % та 78,91 %). Видужання очікували вдвічи більше пацієнтів з НМСХ, ніж з МСХ. Вони частіше сподівались на отримання впевненості в майбутньому (33,09% проти 21,09%) зі спокійним поглядом на життя (43,38% проти 35,94%). Ймовірність подолання проблем була більш значима для групи НМСХ (56,62% проти 32,03 %; р<0,01) (ц*=2,39, р=0,006). Дані емпіричного дослідження підтвердили робочу гіпотезу, що негативна динаміка ресурсної бази під впливом макро- та мікрочинників супроводжується деформацією актуальних життєвих стратегій і приводить до маніфестації МСХ. Виснаження цілісної ресурсної бази починалось зі зменшення окремих її складових, при чому частина “біо-” відображала здоров’я тіла, “психо-” – психічне благо-получчя, “соціо-” – міру соціальної активності. Ці складові були взаємопов’я-заними, тому що змінення рівня однієї зі складових призводило до зміни інших. Поява соматичної хвороби в межах МСХ певною мірою пригнічувала психічний стан та зменшувала соціальну активність. Наявність психічних феноменів (страху, агресивності, алекситимії та відчуття відсутності екзістеціальної безпеки) було підгрунтям соматизації та подальшої деформації соціальної активності. В той же час негативні зміни у соціальній активності (розлучення, безробіття, соціальні обмеження) сприяли появі МСХ. За даними модального аналіза існуючих проблем пацієнта соціальна складова була чітко поділена на мікро- та макро- чинники, а саме на родинні та інші (робота, навчання, відпочинок) стосунки. Збереження більш значимої для пацієнта сфери стосунків на тлі руйнування менш значимої сприяло меншому виснаженню цілісної ресурсної бази, а руйнування сталого комунікативно-го поля пацієнта призводило до швидких змін психічного та соматичного здоров’я. Виснаженість ресурсної бази призводила до змін у способі життя пацієнтів, до деформації актуальної життєвої стратегії (необгрунтоване розширення зони хворо-би/звуження потреб), а зміна життєвої стратегії пацієнта деформувала його життєві цілі. За таких умов більшість людей вела “дефіцитарне” життя, задовольняючи потреби нижчого рівня – у підтриманні елементарних умов фізичного існування, в особистісній безпеці, у повазі з боку оточення. Вищі потреби – самоактуалізації, розкриття свого особистісного потенціалу – залишались незадоволеними. За індиві-дуальними графіками насиченості подіями, задоволення и напруги у життєвих стратегіях пацієнтів з МСХ відстежувались три варіанти. Перший варіант – реверсивний з переважанням ситуативних, маніпульованих типів соціальної поведінки. Другим варіантом була протестна поведінка, нетерпимість, відчуття соціальної незахищеності. Третім був варіант розвитку з зовнішньою адаптацією (спрямуванням на конкретні прагматичні цілі) або з внутрішньою адаптацією (прагненням зменшити невизначеність своєї життєвої ситуації). Але за способами використання пацієнтами з МСХ ресурсів життєзабезпечення переважав тип адаптивної поведінки з орієнтацією на підтримку ззовні, а не з опорою на себе. Вважаючи на те, що соматичне лікування недостатнє для підтримання високої якості життя пацієнтів з МСХ, до комплексної схеми лікування “Сана” були залучені психофармакотерапевтичні та психотерапевтичні методи. Прогресивною рисою такою програми було намагання активізувати власну позицію пацієнтів з МСХ щодо своєї хвороби за рахунок зміни патерналістської позиції лікаря на партнерську, тому що запровадження суб’єкт-суб’єктних відносин між лікарем і пацієнтом сприяло вірному розумінню хвороби пацієнтом, його самоконтролю та активному звертанню до лікаря. Другою прогресивною рисою програми було об’єднання сомато- та психофармакотерапії з психотерапією не тільки метою, а й шляхом одужання – трансформацією сталих життєвих стратегій пацієнтів з МСХ, які не передбачали змін способу життя. У дисертаційній роботі представлено дані щодо розробки доцільних схем надання допомоги пацієнтам з НМСХ і МСХ, а також результати застосування комплексної корекції. На основі запропонованої автором альтернативної теоретичної моделі системи МСХ було зроблено перехід від несистемного використання різних терапевтичних методів до управління системою МСХ з кінцевою метою отримання вищої якості життя пацієнтів: стратегія лікування базувалась на зміні актуальної життєвої стратегії пацієнтів з МСХ та поєднувала різні методи терапії в комплексну програму “Сана”. Автором виважено оцінено можливості різних засобів лікування на різних етапах становлення НМСХ та МСХ. У функціональній, початковій стадії захворювання НМСХ психотерапія і психофармакотерапія виконували функцію основних – патогенетичних, а нерідко – і єдиних методів лікування. Формування органічного соматичного дефекту (ожиріння, гіпертонічної хвороби, цукрового діабету 2 типу, ішемічної хвороби серця, атеросклерозу в межах МСХ) створювало умови для аутокінезу патологічного процесу й обмежувало ефективність психотропної терапії, покладаючи на неї стримування подальшого розвитку захворювання. Психотерапевтичні методи в цьому випадку відігравали здебільшого симптоматичну роль. Це означало, що вони в більшому ступені були спрямовані безпосередньо на функціональні “нашарування”, динамічні симптоми й у меншому – на патогенетичні механізми розвитку МСХ, враховуючи його інституалізацію як сталої системи. При вирішенні питання про доцільність і ефективність застосування щодо пацієнтів з НМСХ та МСХ психофармакологічних засобів для корекції особистісних реакцій, зменшення питомої ваги емоційних розладів і профілактики дезадаптаційних порушень психічної діяльності в умовах психоемоційного напруження, автором ретельно вибирались психотропні препарати і чітко визначались їхні оптимальні дози. Характер та обсяг психофармакотерапії визначався видом психічного розладу або типом психопатологічного синдрому психосоматичного розладу, але її метою було зниження виразності афективних порушень та вегетативної дисфункції. Дослідженням доведено ефективність застосування у пацієнтів з НМСХ та МСХ натуропатичних психотропних засобів: гіперіцина, гліцина та мелатоніна. При лікуванні гіперицином відстежено зменшення проявів депресії та тривоги за НАD до 37,5% та 5,90% відповідно. Дія гліцина сприяла зменшенню астенічних проявів на 54,2% (rs=0,4969, rs>rs кр,
р?0,05), тривожних – на 67,3%.(rs=0,5264, rs>rs кр, р?0,05). Регуляція
циклу сон–бадьорість за допомогою мелатоніна визначена в покращенні
сумарної оцінки якості сна (Д=8,23; р<0,01) та редукції факторів 6 – 8 HAM-D17 (Д=2,8; р<0,01) (ц*=2,55, р=0,004). Препарати мали сприятливий профіль переносимості, що забезпечувало високу комплаєнтність і значно підвищувало ефективність психотерапевтичної роботи з пацієнтами. При формуванні психотерапевтичної частини лікувальної програми було враховано, що в психосоматичній медицині зазвичай застосовуються дві групи психотерапевтичних методів: глибинно-орієнтовані та орієнтовані на симптом і модифікацію поведінки. Глибинно-орієнтовані методи ставлять за мету опрацювання внутрішнього конфлікту, що ховається за соматичною патологією (психодинамічна терапія, екзистенційно-гуманістичні методи – гештальт, психодрама). До орієнтованих на симптом і модифікацію поведінки методів віднесено когнітивно-біхевіоральну терапію, сугестивні та ауто-сугестивні методи. В сучасній психотерапії в межах інтегруючого підходу все більше поширення мають “транстеоретичні” конструкти, тобто підходи, в яких була зроблена спроба розробити такі психотерапевтичні механізми і процедури, що не вписувалися б у жодну з існуючих моделей. Найбільш яскравими прикладами транстеоретичного підходу в створенні нових концептуальних моделей психотерапії були модель “умілого помічника”, що здійснював “менеджмент проблем” за G. Egan (1994), модель “самоствердження” J. Andrews (1991) і когнітивно-аналітична терапія A. Ryle (1990, 1992). Серед них найбільш уживаною є модель “менеджменту проблем” (управління проблемами, а не їх вирішення, оскільки не всі проблеми могли бути остаточно вирішені), яка використана як прототип прихотерапевтичної програми. На підставі необхідності одночасного сполучення різних моделей лікування психосоматичних захворювань в дослідженні використовувались засади екзистенціальної та когнітивно-біхевіоральної терапії. Патогенетичною терапією, спрямованою на “мішені” (страх, тривога, агресія, алекситимія), була екзистенціальна психотерапія, яка дозволила опрацювати внутрішньоособистісні та міжособистісні конфлікти, що стояли за психосоматичними симптомами; зробити аналіз біопсихосоціальної ресурсної бази та частково змінити ієрархію мотивів життя пацієнтів з МСХ. Вдале опрацювання внутрішньо-особистісного конфлікту ставало підґрунтям перебудови відносин особистості з навколишнім світом, вирішення міжособистісних конфліктів – зміни актуальної життєвої стратегії. Когнітивно-біхевіоральна терапія, як симптоматична терапія, застосовувалася при формуванні окремих стратегій – харчування, лікування, руху, комунікації. Психотерапевтичне лікування було націлене на формування партнерських відносин лікар–пацієнт та позитивну динаміку ресурсної бази пацієнта під впливом макро- та мікро- чинників його оточення. В процесі проведення психотерапії використовувався прийом мотиваційної співбесіди як інструмент підвищення прихильності до терапії. Психотерапевтична програма складалася з 10 послідовних кроків; кількість часу, що присвячувався опануванню пацієнтом кожного з них, визначалася індивідуально в залежності від виразності психопатологічної симптоматики та ступеню опрацювання конфліктів і вирішення проблем пацієнтів з НМСХ та МСХ. Окремі кроки патогенетичної частини психотерапевтичної програми були присвячені: ревізії проблем пацієнтів з НМСХ та МСХ на основі заповнених “Мультимодальних карт обстеження психосоматичного пацієнта”; трансформації цих проблем у цілі; побудові адекватної ієрархії цілей; визначенню прийнятних засобів досягнення цілей; ревізії ресурсної біопсихосоціальної бази, як опори в досягненні цілей. Наступні кроки формували індивідуальні психотерапевтичні програми з усвідомленим вільним вибором пацієнтами окремих особистих стратегій – лікування, харчування, активності, спілкування – сприяли адекватній трансформа-ції їх життєвих стратегій та приводили актуальні ресурси у відповідність з новими життєвими цілями. Корекція за принципом вільного вибору, розширення можливостей сприяла відновленню актуальних ресурсів у ланцюжку “біо-психо-соціо-”: психотерапія, психогігієна, адекватна медикаментозна терапія, низькокалорійна дієта, фізичні навантаження, активний спосіб життя. В процесі групової психотерапії були додатково опрацьовані внутрішньоособистісні та групові конфлікти. Підсумковий крок (аналіз трансформації актуальної життєвої стратегії) був присвячений фіксації змін емоцій та поведінки, обговоренню можливих рецидивів та заохоченню пацієнтів з НМСХ та МСХ до довготривалого виконання планів, розширення своїх можливостей, підвищення якості життя. За даними, підтвердженими результатами однофакторного дисперсійного аналізу для зв’язаних і незв’язаних вибірок, у групах НМСХ та МСХ після застосування програми “Сана” відмічено динаміку показників психометричного шкалування в вигляді суттєвого зниження показників реактивної (на 57,2% і 42,9%; p?0,001) та особистісної (на 23,8% і 23,3%; p?0,01) тривоги, депресії (на 47,1% і 36,8%; p?0,001), непрямої агресії (на 52,4% і 49,6%; p?0,001). Найменшу динаміку було зафіксовано за показником алекситимії (12,9% і 8,1%). Динаміка соматичних показників підтвердила ефективність комплексної програми лікування в обох групах: редукція ІМТ склала відповідно 8,9% і 3,6% (p?0,05); ОТ – 2,9% і 2,0% (p?0,05); САТ – 11,0% і 18,0% (p?0,05); ДАТ – 4,4% і 14,9% (p?0,05). Однакові тенденції динаміки клінічного стану пацієнтів з НМСХ та МСХ, спільні “мішені” інтервенції свідчили на користь інституалізації психічної складової МСХ. В усіх групах терапії різниця оцінки CGI-S була на користь НМСХ у порівнянні з МСХ (Д=1,4 бала). В варіанті лише психофармакотерапії спостерігався значний, але короткотривалий ефект. При психотерапії отримання помітного ефекту відбувалося не раніше місячного терміну, що в порівнянні з іншими видами терапії було оцінене як запізніле. Групи комплексного лікування НМСХ та МСХ після отримання швидкого виразного клінічного ефекту зберегли його до кінця дослідження (р<0,05). Отже, розроблена й впроваджена програма комплексної біопсихосоціальної корекції приводила у відповідність з новими життєвими цілями актуальні ресурси за рахунок адекватної трансформації життєвої стратегії, сприяла редукції психопатологічної симптоматики. Отримання довготривалого стійкого ефекту від застосування програми “Сана”, який значно перевищував ефективність її окремих компонентів, підтвердила доцільність застосування принципів інтегративної медицини для діагностики та лікування психічних та психосоматичних розладів у пацієнтів з МСХ. ВИСНОВКИ У дисертаційній роботі на основі біопсихосоціальної парадигми сучасної медицини вирішено актуальну наукову проблему дослідження етіопатогенетичних закономірностей формування психічних та психосоматичних розладів у пацієнтів з МСХ, клініко-феноменологічних особливостей цих розладів, а також розроблено та впроваджено комплексну програму їх біопсихосоціальної корекції з відповідною трансформацією актуальних життєвих стратегій пацієнтів з МСХ. Виконано теоретичне обґрунтування та підтверджено дослідницьку гіпотезу альтернативної теоретичної моделі формування та подальшого розвитку МСХ, як складної динамічної відкритої системи. Доведено, що системоутворюючим чинником МСХ виступала психічна складова, а комплексування компонентів було обумовлене соматичними та психосоціальними взаємозв'язками. Системні ефекти МСХ (емерджентності, цілісності, інтегративний та синергетичний) обумовлювали резистентність пацієнтів до традиційної терапії, яка передбачала вплив на окремі компоненти синдрому. Встановлено, що психічні розлади сягали 21,32% в групі НМСХ та 34,37% в групі МСХ, решту клініко-феноменологічних проявів було кваліфіковано в межах психосоматичних розладів різної синдромальної структури. Тяжкість психічних та психосоматичних розладів позитивно корелювала з тяжкістю МСХ (rs=0,643), а їх патоморфоз полягав у збільшенні тривоги, алекситимії, ворожості, а також депресії, маскованої цими феноменами. Психічні розлади були представлені розладами адаптації, легким депресивним епізодом, неврастенією, дистимією, гострою реакцією на стрес та органічним астенічним розладом. За синдромальною структурою при НМСХ переважали астенічний, тривожно-фобічний і тривожно-дисфорічний синдроми, а при МСХ – астено-депресивний, тривожно-іпохондричний та депресивно-фобічний синдроми. Доведено, що для пацієнтів з НМСХ та МСХ була притаманна низка психопатологічних феноменів, а саме: високий рівень реактивної та особистісної тривоги з поєднанням феноменів тривоги та страху, причому при НМСХ страхи в основному відносились до сфери інтерперсональних відносин, а при МСХ – безпосередньо до стану здоров’я. Прояви депресії сягали ситуативного (легкого) рівня в групі НМСХ та рівня маскованої депресії в групі МСХ тому, що алекситимія, як облігатний симптом МСХ, маскувала її прояви. Блокування емоційних проявів супроводжувалось перерозподілом агресії з підвищенням рівня непрямої агресії та конфліктності. Негативне відношення пацієнтів до свого тіла вказувало на МСХ, як один з різновидів саморуйнуючої поведінки. Отже, тривога, страх, агресія, як явні так і неусвідомлені, та алекситимія були оцінені як базисні психопатологічні феномени для МСХ, тому вони використовувалися як “мішені” терапії. Особливостями емоційно-раціонального співвідношення в сприйнятті пацієнтами з МСХ просторово-часової об’єктивної реальності були: очікування достовірно меншої тривалості життя пацієнтами з НМСХ та МСХ; акцент на негативних подіях дошкільного та молодшого шкільного віку для НМСХ; накопичення кількості негативних подій рік від року для МСХ; зворотний кореляційний зв’язок (rs=?0,754) між задоволенням життям і ступенем його напруги, що свідчило про спрямованість пацієнтів з МСХ у минуле та заперечення існування майбутнього. Проблемні міжособистісні стосунки та деформація комунікативних зв’язків у вигляді порушень міжпоколінних, статево-ролевих та соціально-статусних емоційних і біхевіоральних взаємовідносин були поширеними і значущими для пацієнтів з неповним та повним МСХ. Родинна дезадаптація проявлялося в мікрокліматі з домінуванням конфліктів і байдужості в родинах; у мовчазності, прискіпливості та суворості батьків. Рівень довіри батькам переважав рівень відчуття батьківської любові, що відображало не тільки байдужість, а й неспроможність проявити почуття (алекситимія). Виробнича дезадаптація провокувалася деформацією комунікативних зв’язків у вигляді вимушеного надмірного (інтенсивного) спілкування протягом робочого дня. Ці особливості родинного (батьківського і актуального) та виробничого мікросоціуму пацієнтів формували стиль звичної комунікації та способу життя, що сприяли негативній динаміці МСХ. Проблемне сприйняття життя пацієнтами прямо корелювало з наявністю МСХ: модальний аналіз проблем, що були неусвідомленими та витісненими, виявив сенсибілізацію пацієнтів з МСХ до низки психотравмуючих чинників, причому рівень соціально-психологічної травматизації в осіб із НМСХ був найвищим. Значущими психосоціальними факторами для формування МСХ були проблеми адаптації при переході від одного етапу життєвого циклу до іншого, неадекватна сімейна підтримка, незадоволення соціальною роллю, неадекватне харчування, відчуття недостатності розслаблення та відпочинку, недостатня фізична активність, виснаження, а також змінений паттерн сімейних взаємин у дитинстві, неадекватне батьківське втручання, переживання сильного страху в дитинстві. Для групи НМСХ був притаманний низький рівень адаптивності в усіх сферах міжособистісних контактів, а для групи МСХ – фіксація на проблемах фізичного здоров'я, яка супроводжувалася проблемами в міжособистісних стосунках. Епізоди перебування в ролі “агресор-жертва” в групах НМСХ та МСХ відзначалися відповідно в 1,46 та 1,28 разів частіше, ніж у контрольній групі, що підтвердило важливу роль агресивності та реакцій на фрустрацію в етіопатогенезі МСХ. Науково обґрунтовано та доведено необхідність застосування комплексної програми біопсихосоціальної корекції психічних та психосоматичних розладів у пацієнтів з МСХ, яка базується на транстеоретичному підході до її формування, поєднуючи принципи екзистенціальної та когнітивно-біхевіоральної психотерапії. Оптимальні тактики терапії (психофармакотерапія, індивідуальна та групова психотерапія) були визначені на основі моніторингу динаміки цільових психопатологічних феноменів – “мішеней” терапії. Характер та обсяг психофармакотерапії був зумовлений видом психічного розладу або типом психопатологічного синдрому; була доведена ефективність застосування для пацієнтів із МСХ натуропатичних психотропних засобів: гіперіцина, гліцина та мелатоніна (р<0,01). Поєднання в програмі патогенетичної та симптоматичної, індивідуальної та групової психотерапії забезпечило опрацювання внутрішньоособистісних та міжособистісних конфліктів, що стало підґрунтям перебудови відносин особистості з навколишнім світом – трансформації актуальної життєвої стратегії пацієнтів з МСХ. На підставі проведеного експериментального дослідження було отримано клінічно обґрунтовані та доказові дані щодо ефективності лікування пацієнтів з НМСХ та МСХ. Однакові тенденції динаміки клінічного стану, даних психологічного тестування пацієнтів з НМСХ та МСХ, спільні “мішені” інтервенції свідчили на користь інституалізації психічної складової МСХ у вигляді психічних та психосоматичних розладів. Доведено, що більша ефективність терапії групи НМСХ обумовлена більшою пластичністю сипмтоматики. Групи комплексної корекції НМСХ та МСХ після отримання швидкого чіткого клінічного ефекту зберегли його до кінця дослідження, що було підтверджено динамікою біологічних показників. Отже, на прикладі створеної альтернативної моделі патогенезу, діагностики та лікування МСХ вдалося здійснити перехід від несистемного використання різних методів терапії до управління системою з кінцевою метою отримання вищої якості життя пацієнтів. СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Хаустова Е.А. Психические расстройства при сахарном диабете (литературный обзор) // Арх. психіатрії. – 2003. – №3 (34). – C. 42–46. Khaustova O.O. Psychosomatic approach to Syndrome X problem // Таврич. журн. психиатрии. – 2003. – Т. 7, №4 (25). – C. 14–17. Чабан О.С., Хаустова О.О. Сучасні підходи до лікування порушень сну // Сімейна медицина. – 2004. – №1. – C. 8–11. Хаустова О.О. Психосоціальні детермінанти в діагностиці психосоматичних розладів ендокринного генезу // Арх. психіатрії. – 2004. – №2 (37). – C. 38–40. Чабан О.С., Хаустова Е.А. Терапия депрессивных и тревожно-депрессивных расстройств легкой и умеренной степени // Арх. психіатрії. – 2004. – Т. 10. – №4 (39). – C. 146–153. Хаустова О.О. Діагностичні маркери розвитку метаболічного синдрому Х (психосоматичний підхід) // Журн. психиатрии и мед. психологии. – 2004. – №3 (13). – C. 157–161. Хаустова О.О. Meтаболічний синдром Х як варіант психосоматичної адаптації людини в сучасному суспільстві // Укр. мед. альманах. – 2004. – Т. 7. – №4 (додаток). – C. 156–160. Хаустова О.О. Психосоціальні характеристики розвитку метаболічного синдрому Х (психосоматичний підхід) // Укр. мед. альманах – 2005. – Т. 8. – №4 (додаток). – C. 255–258. Хаустова О.О. Індивідуальна психотерапевтична програма в лікуванні пацієнтів з метаболічним синдромом Х (МСХ) // Арх. психіатрії. – 2005. – Т. 11. – №2 (41). – C. 175–182. Хаустова О.О. Метаболічний синдром: стан проблеми та стратегія лікування // Сімейна медицина. – 2005. – №3. – C. 48–50. Хаустова О.О. Психосоматичні розлади в практиці сімейного лікаря // Ліки України. – 2005. – №9 (98). – C. 15–18. Хаустова О.О. Принципи системності в діагностиці та лікуванні метаболічного синдрому Х // Таврич. журн. психиатрии. – 2005. – Т. 9, №3 (32). – C. 55–57. Khaustova O.O. Treatment of mеtabolic syndrome Х by comprehensive programme “Sana” (psychosomatic approach) // Вісн. психіатрії та психофармакотерапії. – 2005. – №2 (8). – C. 79–85. Хаустова О.О. До питання про комплексну терапію метаболічного синдрому Х // Арх. психіатрії. – 2005. – Т. 11. – №3 (42). – C. 187–191. Хаустова О.О. Сучасний підхід до курації метаболічного синдрому Х // Архів психіатрії. – 2005. – т.11. – №4 (43).- С. 184–187. Хаустова О.О. Стратегія лікування метаболічного синдрому Х // Ліки України (додаток): Зб. Наук. пр. І нац. конгр. лікарів внутрішньої медицини. – 2005. – С. 93–94. Хаустова Е.А., Жабенко Е.Ю. Роль психотерапии в лечении метаболического синдрома Х // Укр. мед. альманах. – 2006. – Т. 9, №1. – C. 170–173. Хаустова О.О., Хмелевська О.В. Психотерапія в комплексному лікуванні пацієнтів з надлишковою вагою (на прикладі метаболічного синдрому Х) // Вісн. психіатрії та психофармакотерапії. – 2006. – № 2 (10). – C. 90–93. Хаустова О.О. Комплексна программа “Сана” в лікуванні метаболічного синдрому Х (психосоматичний підхід) // Укр. вісн. психоневрології. – 2006. – Т. 14., Вип. 1 (46). – C. 122–127. Хаустова О.О. Психотерапевтичні мішені психосоматичного пацієнта на прикладі метаболічного синдрому Х (психосоматичний підхід) // Укр. вісн. психоневрології. – 2006. – Т. 14, Вип.2 (47). – С. 80–84. Хаустова О.О. Психосоціальні фактори в формуванні метаболічного синдрому Х (психосоматичний підхід) // Таврич. журн. психиатрии. – 2006. – Т. 10, №2 (35). – C. 9–15. Чабан О.С., Хаустова О.О. Спосіб корекції метаболічного синдрому Х: Пат. 24084 Україна. Заявл. 07.08.2006; Опубл. 25.06.2007. Бюл. №9. Хаустова О.О. Метаболічний синдром Х: психосоматичний підхід до діагностики // Арх. психіатрії. – 2006. – Т. 12, №1. – 4 (44 – 47). – C. 250–258. Хаустова О.О. Об’єктивізація психопатологічних розладів у пацієнтів з метаболічним синдромом Х // Журн. психиатрии и мед. психологии. – 2006. – №1 (16). – С. 105–112. Хаустова О.О., Хмелевська О.В. Застосування інтегративної психотерапії в лікуванні пацієнтів з метаболічним синдромом Х // Наук. Вісн. НМУ ім. О.О. Богомольця. – 2006. – №4. – С. 195–199. Чабан О.С., Хаустова Е.А. Ципралекс: терапия депрессии у психосоматических пациентов // Психічне здоров’я. – 2006. – №4 (13). – С. 83–88. Хаустова О.О. Деякі аспекти психотерапії та психофармакотерапії метаболічного синдрому Х // Укр. вісн. психоневрології. – 2006. – Т. 14, Вип. 4 (49). – С. 109–112. Хаустова О.О., Жабенко О.Ю Елементи комплаєнс-терапії при метаболічному синдромі Х // Зб. наук. пр. співробітників КМАПО ім.П.Л.Шупика. – 2006. – Вип. 15, Кн. 1. – С. 389–393. Чабан О.С., Хаустова О.О. Виробничі фактори в етіопатогенезі психосоматичних розладів // Медицина залізничного транспорту України. – 2002. – № 3. – C. 84–86. Хаустова О.О. Психосоматичний підхід до проблем адаптації // Соц. психологія. – 2003. – №2– С. 53–63. Чабан О.С., Хаустова О.О. Психосоматичні розлади: нові аспекти розуміння, діагностики та лікування // Нова медицина. – 2004. – №5 (16). – С. 26–30. Chaban O.S., Khaustova O.O. Determination of psycho-social aspects of psychosomatic endocrine disorders // Fifth national conference with international participation of College Private Psychiatric Practice. – Bulgaria, Plovdiv, 2004.– Р .53. Хаустова Е.А. Психосоциальные факторы в векторной диагностике метаболического синдрома Х // Психическое здоровье и безопасность в обществе: Науч. материалы. I нац. конгр. по соц. психиатрии. – Москва: ГЕОС, 2004. – С. 126–127. Хаустова Е.А. Клинические проявления психосоматических расстройств как следствие стрессогенных производственных факторов // Материалы. III науч.-практ. конф. “Реабилитация и абилитация человека. Интегративно-информационные технологии”. – Киев: КВІЦ, 2004. – С. 428–431. Чабан О.С, Хаустова О.О. Психосоматична медицина (аспекти діагностики та лікування): Посібник . – Київ: ТОВ “ДСГ Лтд”, 2004.– 96 с. Khaustova O.O. Psychosocial factors in diagnostics and therapy of metabolic syndrome Х// Психофармакология и биологическая наркология: Proceedings of the 9-th Conference “Stress and behavior”. – St-Peterburg. – 2005 – Т. 5, №2.– С. 921. Чабан О.С., Хаустова Е.А., Венгер Е.П. Эсциталопрам (Ципралекс) в монотерапии при депрессивных расстройствах различного генеза // Арх. психіатрії. – 2005. – Т. 11, №2 (41). – С. 240–245. Хаустова Е.А. Психотерапевтический компонент в лечении метаболического синдрома Х // Материалы Х1V съезда психиатров России “Психиатрия в развитии: проблемы и перспективы”. – Москва, 2005. – С. 429. Хаустова О.О. Психосоматичний підхід до “хвороб цивілізації” // Мистецтво лікування. – 2005. – №9 (025). – С. 40–41. Хаустова О.О. Проблеми психосоматичної дезадаптації людини в сучасному суспільстві // Матеріали наук.-практ. конф. “Сучасні технології збереження і зміцнення здоров’я здорових”. – Київ, 2005. – С. 56–58. Хаустова О.О., Безпалько Ю.М. Метаболічний синдром Х: сучасний підхід до проблеми комплексного лікування // Медицина залізничного транспорту України. – 2006. – №1 (17). – С. 76–80. Хаустова О.О, Жабенко О.Ю. Зміна способу життя – терапія першої лінії “хвороб цивілізації” // Матеріали. ІУ Міжнар. симпозіуму з біоетики “Розвиток ідей етики в європейському контексті”. – Київ: Сфера. – 2006. – С. 139. Khaustova O.O. Comprehensive programme “Sana” in mеtabolic syndrome’ Х treatment (psychosomatic approach) // Программа и резюмета: XXII Конгрес на Дунавската психиатрична асоциация. – Албена, България, 2006. – P. 12–13. Чабан О.С., Хаустова Е.А Лечение расстройств сна у пациентов с метаболическим синдромом Х // Міжнар. невролог. журн. – 2006. – №4 (8). – С. 128–133. Чабан О.С., Хаустова Е.А. Проблемы психосоматической дезадаптации человека в перид социальных преобразований // Науч. материалы II нац. конгр. по соц. психиатрии “Социальные преобразования и психические здоровье” (с междунар. участием). – М. – 2006. – С. 73. Чабан О.С., Хаустова Е.А. Применение когнитивно-бихевиоральной терапии в лечении метаболического синдрома // Матеріали Міжобл. конф. “Психосоматика і психотерапія у хворих в практиці лікаря загальної практики”. – Донецьк. – 2006. – С.90–92. Чабан О.С, Хаустова О.О. Терапія пацієнтів з непсихотичними психічними розладами на тлі цукрового діабету // Новости медицины и фармации. – 2007. – №5 (209). – С. 25–26. АНОТАЦІЯ Хаустова О.О. Психічні та психосоматичні розлади у пацієнтів з метаболічним синдромом Х (діагностика, клініка, профілактика, терапія). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.16 – психіатрія. – Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України. – Київ, 2007. Дисертацію присвячено комплексному дослідженню психічних та психосоматичних розладів у пацієнтів з МСХ, систематизації етіопатогенетичних закономірностей їх формування, визначенню клініко-феноменологічних особливості цих розладів, розробленню та впровадженню ефективних комплексних методів діагностики та терапії психічних та психосоматичних розладів у пацієнтів з МСХ. Було досліджено 136 пацієнтів з неповним метаболічним синдромом Х, 128 пацієнтів з повним синдромом Х та 52 особи без ознак МСХ (контрольна група). В ходу дослідження на тлі клінічного експерименту було запропоновано альтернативну теоретичну модель патогенезу МСХ та доведено необхідність визначення психосоціальних чинників його формування. Проведено комплексний клініко-феноменологічний аналіз психічних та психосоматичних розладів у пацієнтів з МСХ та системний аналіз виробничої та родинної дезадаптації та особистісних девіацій. Науково обґрунтовано, розроблено та впроваджено комплексну програму біопсихосоціальної корекції психічних та психосоматичних розладів у пацієнтів з МСХ, яка базується на зміні актуальних життєвих стратегій пацієнтів з підвищенням якості життя. Ключові слова: метаболічний синдром Х, психічні розлади, психосоматичні розлади, комплексна діагностика, терапія, біопсихосоціальна корекція. АННОТАЦИЯ Хаустова О.О. Психические и психосоматические расстройства у пациентов с метаболическим синдромом Х (диагностика, клиника, профилактика, терапия). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.16 – психиатрия. – Украинский научно-исследовательский институт социальной и судебной психиатрии и наркологии МЗ Украины. – Киев, 2007. Диссертация посвящена комплексному исследованию психических и психосоматических расстройств у пациентов с метаболическим синдромом Х (МСХ), систематизации этиопатогенетических закономерностей их формирования, определению клинико-феноменологических особенностей этих расстройств, разработке и внедрению эффективных комплексных методов диагностики и терапии психических и психосоматических расстройств у пациентов с МСХ. Было исследовано 136 пациентов с неполным метаболическим синдромом Х, 128 пациентов с полным метаболическим синдромом Х и 52 лица без признаков МСХ (контрольная группа). В ходе исследования на основании клинического эксперимента была предложена альтернативная теоретическая модель патогенеза МСХ и доказана необходимость определения психосоциальных факторов его формирования. Проведен комплексный клинико-феноменологический анализ психических и психосоматических расстройств у пациентов с МСХ и системный анализ дезадаптации в семье и на производстве и личностных девиаций. Психические расстройства в виде расстройств адаптации, легких депрессивных эпизодов, неврастении, дистимии, острой реакции на стресс и органического астенического расстройства составили 21,32% в группе НМСХ и 34,37% в группе МСХ. Остальные клинико-феноменологические психопатологические проявления квалифицированы как психосоматические расстройства разной синдромальной структуры: при НМСХ преобладали астенический, тревожно-фобический и тревожно-дисфорический; при МСХ – астено-депрессивный, тревожно-ипохондрический и депрессивно-фобический синдромы. Тяжесть психических и психосоматических расстройств позитивно коррелировала с тяжестью МСХ, их патоморфоз проявлялся в увеличении тревоги, алекситимии, враждебности и депрессии, маскированной этими феноменами. Пациентам с НМСХ и МСХ был свойственен высокий уровень реактивной и личностной тревоги с объединением феноменов тревоги и страха, причем при НМСХ страхи в основном относились к сфере интерперсональных отношений, а при МСХ – непосредственно к состоянию здоровья. Депрессия была ситуативной (легкой) в группе НМСХ и маскированной в группе МСХ из-за наличия алекситимии, облигатного сипмптома МСХ. Блокирование эмоциональных проявлений сопровождалось перераспределением агрессии с повышением уровня косвенной агрессии и конфликтности. Негативное отношение пациентов с МСХ к своему телу подтвердило, что синдром Х является разновидностью саморазрушающего поведения. Таким образом, тревога, страх, агрессия, как явные так и неосознанные, и алекситимия – были оценены как базисные психопатологические феноменамы для МСХ, поэтому они использовались как “мишени” терапии. Особенностями восприятия пациентами с МСХ пространственно-временной объективной реальности были: ожидание меньшей продолжительности жизни; акцент на отрицательных событиях дошкольного и младшего школьного возраста для НМСХ; накопление отрицательных событий год от года для МСХ; обратная корреляция между удовлетворенностью жизнью и степенью ее напряжения, что свидетельствовало о направленности пациентов с МСХ в прошлое и отрицание будущего. Пациентам с НМСХ и МСХ были присущи проблемные межличностные отношения и деформация коммуникативных связей в виде нарушений межпоколенных, поло-ролевых, социально-статусных эмоциональных и бихевиоральных взаимоотношений Семейная дезадаптация проявлялась в микроклимате в семьях с преобладанием конфликтнов и равнодушия; в молчаливости, придирчивости и суровости родителей. Уровень доверия родителям превышал уровень ощущения родительской любви, что отражало равнодушие и алекситимию. Производственная дезадаптация провоцировалась деформацией коммуникативных связей в виде вынужденного чрезмерного общения на протяжении рабочего дня. Эти особенности семейного (родительского и актуального) и производственного микросоциума пациентов формировали стиль обыденной коммуникации и образа жизни, которые способствовали институализации МСХ. Проблемное восприятие жизни коррелировало с наличием МСХ: модальный анализ ранее неосознанных и вытесненных проблем указал на сенсибилизацию пациентов с МСХ к ряду психотравмирующих факторов, причем самым высоким был уровень социально-психологической травматизации в группе НМСХ. В формирования МСХ значимы проблемы адаптации при переходе от одного этапа жизненного цикла к другому, неадекватная семейная поддержка, неудовлетворенность социальной ролью, неадекватное питание, ощущение нехватки расслабления и отдыха, недостаточная физическая активность, истощение, а также измененный паттерн семейных взаимоотношений в детстве, неадекватное родительское вмешательство, переживание сильного страха в детстве. Для группы НМСХ был отмечен низкий уровень адаптивности во всех сферах межличностных контактов, а для группы МСХ – фиксация на проблемах физического здоровья, которая сопровождалась сложностями в межличностных отношениях. Эпизоды пребывания в роли “агрессор-жертва” в группах НМСХ и МСХ отмечались соответственно в 1,46 и 1,28 раз чаще, чем в контрольной группе, что подтвердило важную роль агрессивности и реакций на фрустрацию в этиопатогенезе МСХ. Научно обоснована, разработана и внедрена комплексная программа биопсихосоциальной коррекции психических и психосоматических расстройств у пациентов с МСХ, которая учитывает транстеоретический подход ее формирования, объединяя принципы экзистенциальной и когнитивно-бихевиоральной психотерапии. На основании клинического эксперимента исследования получены данные относительно эффективности лечения. Одинаковые тенденции динамики клинического состояния, данных психологического тестирования пациентов с НМСХ и МСХ, общие “мишени” интервенции свидетельствуют в пользу институализации психической составляющей МСХ в виде психических и психосоматических расстройств. Группы комплексной коррекции НМСХ и МСХ после получения быстрого отчетливого клинического эффекта сохранили его до конца исследования, что подтверждено динамикой биологических показателей. Таким образом, на примере созданной альтернативной модели патогенеза, диагностики и лечения МСХ удалось осуществить переход от несистемного использования разных терапевтических методов к управлению системой с конечной целью получения более высокого качества жизни пациентов. Ключевые слова: метаболический синдром Х, психические расстройства, психосоматические расстройства, комплексная диагностика, терапия, биопсихосоциальная коррекция. SUMMARY Khaustova O.O. Psychical and psychosomatic disorders for patients with a metabolic syndrome X (diagnostics, clinic, prophylaxis, therapy). – Manuscript. The thesis on the competition of graduate degree of doctor of medical sciences (habilitation of M.D. degree) on speciality 14.01.16 – psychiatry. – Ukrainian research institute of social, forensic psychiatry and drug abuse. – Kiev, 2007. The thesis is devoted to complex research of psychical and psychosomatic disorders for patients with metabolic syndrome X (MSX), to systematization of ethiopathogenetic conformities to the law of their forming, determination of clinical-phenomenological features of these disorders, development and introduction introduction in practice the effective complex methods of diagnostics and therapy of psychical and psychosomatic disorders for patients with MSX. Here were probed 136 patients with an incomplete metabolic syndrome X, 128 patients with a complete metabolic syndrome X and 52 persons without the signs of MSX (control group). Tthe alternative theoretical model of pathogeny of MSKH was offered and the necessity of determination of psychosocial factors of his forming was proved on the basis of clinical experiment during the research. The complex clinical phenomenological analysis of psychical and psychosomatic disorders, system analysis of labour and family disadaptation and personality deviations was conducted for patients with MSX. Here was scientifically grounded, developed and established the complex program of biopsychosocial correction of psychical and psychosomatic disorders for patients with MSX, which is based on the change of patients’ actual vital strategies with life upgrading. Keywords: metabolic syndrome, psychical disorders, psychosomatic disorders, complex diagnostics, therapy, biopsychosocial correction. PAGE 39

Похожие записи