.

Продовольча політика в Україні в 1920-1930-х роках: Автореф. дис… д-ра іст. наук / Б.І. Хорошун, Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 1999. — 35 с. — ук

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5007
Скачать документ

Київський університет імені Тараса Шевченка

Хорошун Борис Іванович

УДК 947.084.5/6 (477)

Продовольча політика в Українів 1920-1930-х роках

Спеціальність 07.00.01 – Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора історичних наук

Київ – 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі українознавства та філософії Українського транспортного університету Міністерства освіти України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Бойко Микола Корнійович, завідувач кафедри історії слов’ян Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка;

доктор історичних наук, професор Гордієнко Леонід Митрофанович,
завідувач кафедри міжнародних відносин Міжнародного інституту лінгвістики і права;

доктор історичних наук, професор Кульчицький Станіслав Владиславович, заступник директора Інституту історії України НАН України

Провідна установа – Донецький державний університет,
кафедра історії України

Захист відбудеться “_20___” __вересня________ 1999 року о _10__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий “_17__” __серпня__ 1999 року

Вчений секретар
спеціалізованоївченої ради,
кандидат історичних наук,доцент Божко О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 392 сторінки. Робота складається з вступу, шести розділів, які містять 12 підрозділів, посилань (506 посилань), списку джерел та літератури (38 сторінок, 426 назви).
Вступ. Актуальність дослідження. Звернення до історичного досвіду в умовах розбудови незалежної, демократичної Української держави має особливий смисл і значення. Об‘єктивне вивчення минулого, врахування його досвіду та уроків сприятиме вирішенню складних соціально-економічних проблем сьогодення, допоможе уникнути багатьох помилок на сучасному етапі і в майбутньому.
Однією з проблем історії, що потребує переосмислення, правдивого, позбавленого догматичних стереотипів висвітлення, є продовольча політика радянського тоталітарного режиму, методи та наслідки її здійснення в Україні в 1920-1930-х роках – в одному з головних хлібовиробничих регіонів колишнього СРСР.
Актуальність теми дисертації визначається, по-перше, тим, що продовольча політика більшовицької партії і Радянської держави в зазначений період не була предметом самостійного вивчення, по цій темі до цього часу не було окремого дисертаційного дослідження. Без наукової розробки даної проблеми знання і уявлення про природу радянського тоталітарного режиму, аналіз і оцінка політики центрального партійно-державного керівництва щодо України в 1920-1930-ті роки будуть неповними. По-друге, вибір теми зумовлений прагненням глибше зрозуміти й усвідомити витоки нинішньої продовольчої проблеми в державі, корені якої поряд з сучасними причинами лежать і в минулому. По-третє, ретельне вивчення й аналіз як позитивного, так і негативного досвіду вирішення продовольчої проблеми в названий період, творче використання всього повчального, врахування уроків минулого сприятиме розробці більш раціональної продовольчої політики, допоможе владним структурам молодої Української держави виробити правильний курс на повне забезпечення населення продовольством.
Зв‘язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Вивчення суті продовольчої політики більшовицького режиму в Україні в 1920-1930-х роках є одним з головних напрямків науково-дослідної роботи кафедри українознавства та філософії Українського транспортного університету. Тема дисертації є складовою частиною кафедрального та загальноуніверситетського планів науково-дослідної роботи.
Об‘єктом дослідження є Радянська Україна 1920-1930-х років, її владні структури, зокрема центральні та місцеві партійно-державні органи, які активно втілювали в життя політичний і економічний курс комуністичної партії і Радянської держави.
Предметом дисертаційного дослідження є продовольча політика більшовицького режиму, механізм та наслідки її реалізації в Україні в 1920-1930-х роках. Це передусім рішення вищих партійно-державних органів з питань відбудови і розвитку сільського господарства, скасування продрозверстки і запровадження продподатку, здійснення насильницької колективізації, непомірних примусово-репресивних хлібозаготівель, посилення оподаткування сільських товаровиробників, що спричинили голодомор і деградацію сільськогосподарського виробництва на початку 1930-х років, рішення з питань запровадження нормованого розподілу продовольства, подальшого одержавлення колгоспів в умовах командно-адміністративної системи. Всі ці та інші рішення і заходи по їх практичній реалізації в сукупності складають сутність більшовицької продовольчої політики 1920-1930-х років.
Територіальні межі дослідження визначаються кордонами УСРР 1920-х років. При цьому враховувалось, що процес національно-територіального розмежування між Україною і сусідніми радянськими республіками та іншими державами, який розпочався після жовтня 1917 р., продовжувався по суті до кінця 1930-х років і тому цілий ряд українських етнічних земель в ці роки не входив до складу УСРР. Для цих територій не були характерними ті соціально-економічні і політичні процеси, що відбувалися в той час в Радянській Україні.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1921 р. до кінця 1930-х років. Нижня межа визначається зміною продовольчої політики більшовиків, пов’язаною з переходом від “воєнного комунізму” до непу. Верхня – обумовлена дослідженням суті та механізму реалізації комуно-радянської продовольчої політики в умовах командно-адміністративної системи 1930-х років, у мирний період, до втягнення СРСР у збройні конфлікти початку другої світової війни.
Метою дисертаційного дослідження є аналіз суті продовольчої політики більшовицької партії і Радянської держави, як складової частини політики центрального керівництва щодо України та механізму і наслідків її реалізації в республіці в 1920-1930-х роках; обгрунтування практичних пропозицій щодо врахування історичного досвіду, уроків історії в розв‘язанні сучасної продовольчої проблеми в державі.
Для досягнення мети ставились такі наукові завдання:
– визначити сучасний рівень наукової розробки досліджуваної проблеми;
– розкрити теоретичні аспекти предмета дослідження: обгрунтувати авторське трактування основних понять дисертаційної роботи – “продовольча політика”, “аграрна політика”, “продовольча проблема”, “продовольчий комплекс”; показати діапазони прояву продовольчої проблеми на глобальному рівні, на рівні країн певної категорії та окремо взятої країни; з‘ясувати зміст терміну “вирішення продовольчої проблеми” стосовно досліджуваного та наступних періодів радянської історії;
– виявити сутність та основні принципи продовольчої політики більшовиків періоду “воєнного комунізму”, непу та командно-адміністративної системи кінця 1920-1930-х років;
– дослідити і висвітлити такі маловивчені події і процеси в розвитку сільського господарства України 1920-1930-х років, які не одержали достатньої розробки в роботах попередніх дослідників: практика проведення продподаткових кампаній в умовах непу; досвід організації прямого (безгрошового) товарообміну між містом і селом у 1921 р. та причини його зриву; сутність подальшого реформування податкової системи на селі в період непу; здійснення контрактації сільськогосподарської продукції в 1920-х роках; реальні причини хлібозаготівельної кризи 1927-1928 рр.; запровадження карткової системи розподілу продовольства, її скасування і розгортання державної, колгоспної та кооперативної торгівлі продовольчими товарами;
– вивчити й узагальнити досвід розв’язання продовольчої проблеми в умовах непу: заміна продрозверстки натуральним податком; розвиток різних видів кооперації на селі; запровадження добровільної контрактації, товарно-грошових відносин між містом і селом та матеріальної заінтересованості сільських товаровиробників у розширенні виробництва;
– проаналізувати трагічні наслідки антиселянської, антиукраїнської політики московського керівництва: демографічні втрати від насильницької колективізації та голодоморів 1921-1923 і 1932-1933 рр.; деградація сільського господарства; розселянювання країни, невирішеність сучасної продовольчої проблеми;
– з урахуванням досвіду та уроків здійснення радянської продовольчої політики в Україні в 1920-1930-ті роки окреслити можливі напрямки розв’язання продовольчої проблеми в державі на основі глибоких соціально-економічних перетворень в агропромисловому комплексі насамперед шляхом реформування відносин власності на селі.
Наукова новизна дисертації визначається перш за все предметом дослідження. В ній вперше в українській історіографії комплексно досліджується продовольча політика радянського режиму 1920-1930-х років та методи і наслідки її здійснення в Україні. Це перша дисертаційна робота на дану тему, адже до цього термін “продовольча політика” стосовно 1920-1930-х і наступних періодів радянської історії не вживався, а продовольча політика не була предметом самостійного вивчення.
В роботі вперше розкриті теоретичні аспекти продовольчої проблеми, визначені діапазони її прояву на глобальному рівні; на рівні країн певної категорії; на рівні окремих країн. Запропоновано і обгрунтовано авторське трактування таких понять, як “продовольча політика”, “аграрна політика”, “продовольча проблема”, “продовольчий комплекс”, з’ясовано зміст терміну “вирішення продовольчої проблеми” стосовно досліджуваного та наступних періодів радянської історії.
Проаналізовано і висвітлено такі маловивчені події і процеси в розвитку сільського господарства України 1920-1930-х років, які не одержали достатньої розробки в роботах попередніх дослідників: практика проведення продподаткових кампаній після скасування продрозверстки; організація прямого (безгрошового) товарообміну між містом і селом у 1921 р. та причини його зриву; сутність подальшого реформування податкової системи на селі в умовах непу; здійснення контрактації сільськогосподарської продукції в 1920-х роках; реальні причини хлібозаготівельної кризи 1927-1928 рр.; запровадження карткової системи розподілу продовольства, її скасування і розгортання державної, колгоспної та кооперативної торгівлі продовольчими товарами.
В роботі переважна більшість архівних документів і матеріалів уперше аналізуються і вводяться до наукового обігу, внаслідок чого в значній мірі розширені уявлення про предмет дослідження.
Наукову новизну дисертації також визначають її основні положення і висновки.
Методологічну основу дисертації складають принципи історизму та об‘єктивності. При написанні роботи використовувалися традиційні методи дослідження: проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, порівняльний, ретроспективний, системно-структурний та ін.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані при подальшій розробці курсу історії України, аграрної історії, при підготовці узагальнюючих праць з історії українського селянства, розвитку сільського господарства республіки за радянських часів, при розробці непівської тематики, в роботах, присвячених розкриттю суті радянського тоталітарного режиму, злочинів сталінізму. Фактичні дані й узагальнення дисертації можуть стати в нагоді викладачам вузів, технікумів, учителям середніх загальноосвітніх шкіл у процесі викладання вітчизняної історії, а також при виробленні сучасної продовольчої політики в державі.
Наукова апробація результатів дослідження. Основні результати, положення і висновки доповідались на трьох всеукраїнських, одній міжнародній науково-теоретичних, науково-практичних та науково-методичних конференціях; наукових конференціях в Інституті підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при Київському університеті імені Тараса Шевченка (1984, 1990 рр.); щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Українського транспортного університету, апробувалися в навчальному процесі цього ж вузу при читанні нормативного курсу та спецкурсів з політичної історії, історії України, українського народознавства, української та зарубіжної культури.
Дисертація обговорювалась на кафедрі новітньої історії України Київського університету імені Тараса Шевченка.
Фактичний матеріал, висновки і теоретичні узагальнення відображені в одній індивідуальній монографії та 20 наукових публікаціях загальним обсягом 25,5 друк. арк.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У першому розділі “Історіографічна та джерельна база дослідження” визначається сучасний стан наукової розробки обраної для дослідження проблеми, аналізується вітчизняна і зарубіжна література, джерела, використані для виконання поставлених завдань.
Історіографію теми дисертації умовно можна розділити на чотири етапи: перший – 1920-ті роки; другий – 1930-ті – перша половина 1950-х років; третій – друга половина 1950 – перша половина 1980-х років; четвертий етап розпочався з другої половини 1980-х років і триває до теперішнього часу.
Література 1920-х років, у якій знайшли своє відображення окремі аспекти досліджуваної теми, стосувалася насамперед загальної характеристики стану тогочасного сільського господарства, аграрної політики більшовицької партії, розвитку кооперативного руху на селі та причин і шляхів подолання голоду 1921-1923 рр. Видання 1920-х років насичені багатим фактичним матеріалом, без урахування якого сучасному досліднику не обійтись. Проте, як правило, дослідження цих років не охоплюють весь період непу, територіально обмежені окремими регіонами, мають недостатню джерельну базу, цифрові дані, наведені в цих роботах, вимагають уточнення, висновки й узагальнення несуть на собі відбиток епохи.
Зміна партійно-державної політики наприкінці 1920 – початку 1930-х років відбилася і на розробці та відображенні в літературі питань теми дисертації. Із скасуванням непу і початком сталінської колективізації сільського господарства кількість праць, присвячених історії доколгоспного селянства, розвитку кооперативного руху на селі різко зменшилась. Увага вчених-аграрників була переключена на теоретичне обгрунтування об‘єктивної необхідності масової колективізації та практику колгоспно-радгоспного будівництва. Найбільш повне і точне уявлення про аграрну і продовольчу політику партії і держави кінця 1920 – початку 1930-х років дають статті і опубліковані доповіді та промови керівників центральних і республіканських партійно-державних органів – М.І.Калініна, Г.І.Петровського, А.І.Мікояна, М.М.Хатаєвича, С.В.Косіора. Ці видання в переважній більшості мали популярно-пропагандистський характер, відображали офіційну точку зору і не були в повному розумінні науковими дослідженнями.
Для літератури 1930 – першої половини 1950-х років характерні були догматизм, захоплення цитатно-ілюстративним методом викладення матеріалу, надмірне вихваляння колгоспно-радгоспної системи . Ніякої згадки про негативні соціально-економічні наслідки колективізації, голодомор 1932-1933 рр. в Україні в ній звичайно не було. Ця штучно організована сталінським керівництвом трагедія, що забрала мільйони людських життів, називалася не інакше як “тимчасові продовольчі труднощі”. У порівнянні з літературними джерелами 1920-х років у висвітленні окремих аспектів досліджуваної проблеми в 1930-х – першій половині 1950-х років спостерігався значний спад.
З другої половини 1950-х років розпочався новий етап у розвитку історичної науки, в тому числі й в дослідженні окремих питань обраної теми. Після ХХ з‘їзду КПРС у дослідників з‘явилися деякі можливості для більш об‘єктивного аналізу подій радянської історії. У 1960 – першій половині 1980-х років були опубліковані праці з історії українського селянства, колгоспно-радгоспного будівництва в республіці, розвитку сільськогосподарської кооперації, здійснення аграрної політики в Україні, в яких в тій чи іншій мірі висвітлювалися деякі аспекти теми дисертації. Оскільки продовольче питання тісно перепліталося з іншими соціально-економічними проблемами, було занадто політизованим, його розв‘язання пов‘язувалось з безпосередньою діяльністю КП(б)У та уряду республіки, із здійсненням ними аграрної політики, створенням колгоспного ладу, то ряд важливих питань теми розглядається в монографіях З.П.Шульги, Ф.Д.Піджарого, І.І.Слинька, П.М.Денисовця, М.Т.Куц, О.М.Крикуненка, Б.К.Мигаля, Р.Д.Ляха, Г.Ф.Чмиги, П.П.Панченка, А.П.Євтушенка, присвячених колгоспно-радгоспному будівництву в республіці, а також у фундаментальних колективних працях з історії українського селянства, колективізації сільського господарства, історії України та її народного господарства.
Наприкінці 1950 – першій половині 1980-х років відродився інтерес дослідників до історії кооперативного руху в Україні в 1920-х роках. Особливістю робіт по розвитку кооперації на селі було те, що вона неодмінно оцінювалася як одна з найважливіших передумов колективізації сільського господарства, становлення радянського способу життя українського селянства.
У роботах з історії колективізації сільського господарства, історії комуністичної партії України, опублікованих до другої половини 1980-х років, відображені суперечливі тенденції. З одного боку, в них закріплені позитивні зрушення, які обумовлені подоланням після ХХ з‘їзду КПРС догматичних стереотипів в історичній науці, в тому числі і намагання критичного аналізу ряду основних положень концепції колективізації, що існувала до цього, зокрема, більш широке висвітлення труднощів і помилок, допущених у ході суцільної колективізації і ліквідації куркульства як класу, з іншого – проявилась тенденція гальмування процесу об‘єктивного і всебічного пізнання досвіду колективізації. Це пояснюється тим, що до другої половини 1980-х років в історичній науці по суті домінувала концепція колективізації, яка склалася ще в 1930-ті роки, коли осмислення історичної практики докорінних перетворень на селі та їх наслідків відбувалось по гарячих слідах процесу, який ще не закінчився, в умовах культу особи Сталіна, коли авторитарні оцінки і міркування перетворювались у догми, що довгі роки гальмували розвиток історичної науки. Ось чому в роботах з історії ліквідації приватновласницьких і запровадження колективістських методів господарювання на селі, які вийшли з друку до другої половини 1980-х років, тенденція прикрашання історії колективізації як у цілому в колишньому СРСР, так і в Україні, не була подолана повністю, а небезпека “очорнительства” явно перебільшена.
Період гласності та плюралізму думок, що розпочався з другої половини 1980-х років, зумовив відступ від догматичних стереотипів, що панували в історичній науці в попередній період, і започаткував наукову розробку тих проблем історії, які тривалий час були забороненою зоною для дослідників. Наприкінці 1980 – початку 1990-х років вийшли з друку праці українських істориків, у яких аналізуються причини голодомору 1932-1933 рр. в Україні та його демографічні наслідки. Це перш за все роботи С.В.Кульчицького, В.І.Марочка, Є.П.Шаталіної, М.І.Панчука та ін. Так, у фундаментальній, добре документованій монографії С.В.Кульчицького “Ціна “великого перелому” трагедія 1932-1933 рр. розкривається в широкому контексті здійснення в Україні аграрної політики комуністичного тоталітарного режиму.
Важливою подією в суспільно-політичному житті України, наукової громадськості стала міжнародна наукова конференція з нагоди 60-річчя голодомору 1932-1933 рр., яка відбулася в Києві у вересні 1993 р. За її підсумками опубліковані матеріали. , які мають важливе наукове і політичне значення. В них дана політична оцінка народної драми, названі її причини та винуватці.
Не був обійдений увагою дослідників у цей період і голод 1921-1923 рр. в Україні. Помітним вкладом у розробку даної теми є праці О.М.Мовчан, у яких започатковано новий підхід до трактування причин цього лиха. Автор, зокрема, вказала на такі визначальні причини народної трагедії, як військово-адміністративні методи господарювання більшовиків в Україні та зверхцентралізовані міжреспубліканські відносини, які здійснювались за планами Москви. З подібних позицій розглядаються проблеми голоду 1921-1923 рр. в Україні і в кандидатській дисертації Б.Б.Драмарецького .
Наприкінці 1980 – початку 1990-х років з‘явився ряд монографій, публікацій, присвячених історії розвитку сільського господарства, колективізації в Україні, котрі якісно відрізняються від її звичних стереотипних оцінок. Тривале домінування в офіційній історіографії спрощених, однобічних і недіалектичних поглядів на історію колективізації по суті виводило за рамки наукового аналізу цілий ряд принципових для розуміння проблеми питань, “закривало” для дослідження ті її аспекти, що не вкладалися у благополучну схему, основні риси якої були визначені ще в сталінські часи. В новітніх працях українських істориків, передусім С.В.Кульчицького, І.К.Рибалки, Г.І.Сургая, В.В.Калініченка, С.С.Діброви, Є.П.Шаталіної та ін. , написаних з нових науково-теоретичних позицій, зроблено чимало для того, щоб дати правдиве висвітлення обраних у 1920-1930-ті роки шляхів вирішення аграрно-селянського питання, вироблення нових історичних уявлень про ці драматичні процеси.
Опір селян становленню радянського режиму в українському селі висвітлюється в роботах Я.Й.Малика, В.Ф.Верстюка, О.І.Ганжі , діяльність спеціалізованої кооперації в республіці в доколгоспний період – у статті А.Г.Морозова. Нищенню українського селянства під час, так званої, “ліквідації куркульства як класу” присвячені праці Є.П.Шаталіної, О.П.Єрмака. Матеріальне становище, в тому числі й продовольче забезпечення, робітничого класу республіки в досліджуваний період детально розкриваються в монографіях М.К.Бойка, В.Є.Лобурця, у працях Л.М.Гордієнка про ліквідацію безробіття в Україні в 1921-1930 рр.
У дослідженні продовольчої політики 1920-1930-х років значний інтерес становить література по непівській тематиці. Політизація проблеми непу в умовах панування комуністичної ідеології призвела до неминучих деформацій уявлень про нього. На рубежі 1980 – 1990-х років з‘явилися праці, в яких в узагальненому вигляді, на основі нових теоретико-концептуальних підходів розглядаються різноманітні сторони непівської моделі, запровадження нового економічного курсу на терені України. Перш за все треба виділити праці С.В.Кульчицького, що відзначаються грунтовним аналізом і виваженою оцінкою економічних заходів 1920-х років.
Державне регулювання соціально-економічних відносин на селі в умовах непу досліджується у праці О.І.Ганжі, особливості здійснення нової економічної політики в сільському господарстві України – в роботі О.П.Бакуменка, застосування найманої праці в сільському господарстві в умовах непу – в монографії С.Р.Ляха. Наукова література 1920-х років як джерело вивчення досвіду кооперативного руху в Україні в початковий період непу аналізується у статті О.М.Атоян і Ю.А.Горбаня. Досліджуючи тенденції економічного і політичного розвитку України в 1920-ті роки, М.С.Дорошко та В.Ф.Колесник зробили цікавий і принципово важливий висновок про те що, незважаючи на певну лібералізацію економічного і політичного життя, в роки непу продовжував формуватися апарат тоталітарної влади, зокрема, більшовицької партійно-державної номенклатури. Саме вона визначала і забезпечувала здійснення на практиці антинародної, злочинної за своєю суттю продовольчої політики.
Цінні матеріали по темі дисертації містяться в працях Ю.І.Шаповала, В.М.Даниленка, Г.В.Касьянова, С.В.Кульчицького, присвячених злочинам сталінізму в Україні.
Вагомий вклад у вивчення і висвітлення окремих питань теми дисертації внесли зарубіжні дослідники. Їм, зокрема, належить пріоритет у розробці тематики голодомору 1930-х років. Зарубіжну літературу, в якій відображаються ті чи інші аспекти досліджуваної проблеми, можна поділити на дві групи. До першої належать публікації, підготовлені американськими, німецькими, англійськими, італійськими авторами, до другої – праці, написані представниками української діаспори.
Щодо західної літератури першої групи, то перехід від “воєнного комунізму” до непу та його сутність, необхідність врахування історичних уроків непу та фундаментальної трансформації радянської економічної системи показані в роботах Р.Девіса, А.Ноува, А.Уламса, Е.Карра, А.Адамса (деякі їхні праці були надруковані в колишньому Радянському Союзі). Політика комуністичного режиму щодо селянства, сталінська колективізація, голодомор 1932-1933 рр. в Україні та їх соціально-економічні і демографічні наслідки – в роботах Р.Конквеста, Дж. Мейса, А.Граціозі.
Що стосується досліджень представників української діаспори, то найбільш повно описані катастрофічні наслідки економічної політики більшовицького уряду в перші роки свого правління, жахливі події, що відбувалися в українському селі в цей період, масштаби голоду на початку 1920-х років у роботах І.Герасимовича. Аграрна політика українських урядів 1917-1920 рр. висвітлюється у роботі І.Витановича.
В усвідомленні того, що продовольча політика сталінського керівництва була дієвим знаряддям комуністичного режиму у війні проти українського народу, важливу роль відіграють праці Г.Костюка, В.Голубничого, В.Гришка, І.Вітвицького, Т.Гунчака.
Для переважної більшості представників західної української історіографії характерним є те, що вони розглядають проблему голодомору 1930-х років значно ширше і глибше, ніж просто безпосередні обставини, які викликали це страшне лихо (примусовий характер хлібозаготівель, надвисокі плани хлібоздачі тощо). Зарубіжні українознавці, особливо з української діаспори, прагнуть з‘ясувати: чи не у марксизмі-ленінізмі закладений початок тих серйозних деформацій і страшної трагедії, які спіткали український народ і весь колишній СРСР.
Таким чином, в історичній літературі в різні періоди і з різних методологічних позицій окремі питання досліджуваної проблеми вже розглядалися, хоча далеко не в однаковій мірі. І в працях вітчизняних істориків, виданих в останні роки, де з нових науково-концептуальних позицій висвітлюються важливі аспекти теми дисертації, продовольча політика правлячого режиму 1920-1930-х років предметом самостійного дослідження не стала, оскільки ці автори такої мети перед собою не ставили. В українській історіографії до цього часу не було окремої синтетичної праці, в якій би комплексно досліджувалася радянська продовольча політика періоду непу, його демонтажу і насадження командно-адміністративної системи, як важливої складової частини політики сталінського керівництва щодо України.
Джерельну базу дослідження становлять документальні матеріали та періодичні видання. Використані в роботі джерела умовно можна поділити на п’ять груп. До першої відносяться архівні матеріали. Дисертантом опрацьовано 78 фондів 9 архівів. Основний масив архівних джерел почерпнуто в Центральному державному архіві громадських об‘єднань України (ЦДАГО України) та Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Це передусім документи вищих партійних і державних органів республіки. В ЦДАГО України вивчалися в основному матеріали фонду ЦК КП(б)У (Ф. 1). Протоколи політбюро, документи оргбюро ЦК КП(б)У разом з матеріалами численних нарад при ЦК КП(б)У з питань колективізації, податкових кампаній, листування ЦК з губкомами партії, огляди діяльності губкомів за певні періоди, інформаційні зведення про хід колективізації, хлібозаготівель, доповідні записки про роботу колгоспних партосередків – стали основою для розкриття суті продовольчої політики комуністичної партії, дають уявлення про діяльність місцевих партійно-державних органів по реалізації цієї політики на практиці.
В ЦДАВО України науково-інформаційну цінність мають насамперед документи ВУЦВК (Ф. 1) та РНК УСРР (Ф. 2), які дозволили простежити процес розробки й прийняття нормативних актів (постанови ВУЦВК, декрети й постанови уряду республіки), спрямованих на подальший розвиток продовольчої політики більшовицького режиму та вироблення дієвого механізму її реалізації. Документи цих фондів доповнюють численні матеріали, що надходили до центральних установ з місць, і містять первинну інформацію про становище сільського господарства, населення голодуючих губерній, хід колективізації та хлібозаготівель в Україні.
У матеріалах Вищої ради народного господарства УСРР (Ф. 34), Народного комісаріату земельних справ (Ф. 27), Укрбурякоспілки (Ф. 312), Укрплодоспілки (Ф. 323), Всеукраїнської спілки скотарсько-молочної кооперації “Добробут” (Ф. 325) відображається загальний стан розвитку сільського господарства та окремих його галузей, діяльність спеціалізованої кооперації на селі в умовах непу. Матеріали Всеукраїнського центрального комітету незаможних селян (Ф. 257) висвітлюють руйнівні наслідки продрозкладкової політики більшовицької партії і радянського уряду, роль КНС у здійсненні продовольчої політики. В документах Центральної комісії допомоги голодуючим при ВУЦВК (Ф. 258), Центральної наради захисту дітей (Ф. 20) міститься досить широка інформація про жахливі картини голоду 1921-1923 рр. на Півдні України та катастрофічне становище населення, особливо дітей, а також заходи радянського керівництва щодо порятунку голодуючих, надання їм допомоги.
У фондах Народного комісаріату продовольства (Ф. 340), Народного комісаріату торгівлі (Ф. 423), Особливої комісії по паливу та продовольству (Ф. 3040), Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції (Ф. 539), Ради професійних спілок України (Ф. 2605), а також Постійної наради по боротьбі з бандитизмом при РНК УСРР (Ф. 3204) містяться матеріали, які відображають процес формування державного хлібного фонду шляхом позаекономічного примусу, проведення контрактації сільськогосподарської продукції, використання продорганами зброї проти селянства, а також виявлено документи, що свідчать про опір селянства антинародній продовольчій політиці правлячого режиму. Наявні джерела доводять неспроможність оцінок колишньої радянської історіографії про лібералізацію податкової та хлібозаготівельної політики радянського уряду після запровадження непу.
Крім матеріалів центральних архівів у дисертації використані документи державних і колишніх партійних архівів Вінницької, Донецької, Київської, Одеської, Полтавської, Харківської та Чернігівської областей. Використані джерела обласних архівів поділяються на циркуляри, директиви, розпорядження, що надходили до місцевих органів влади з центру, звіти про роботу губернських, повітових, обласних та районних комітетів партії, постанови, доповідні записки та листи обкомів КП(б)У про хід колективізації, хлібозаготівель, численні листи трудящих республіки про надзвичайно складне становище і голод на місцях.
До другої групи джерел відносяться опубліковані збірники постанов, резолюцій і рішень з‘їздів, конференцій і пленумів ЦК комуністичної партії, з‘їздів Рад України, законів і розпоряджень уряду республіки . В дану групу входять також збірники документів і матеріалів місцевих партійних організацій. Ці видання дозволили проаналізувати рішення вищих партійно-державних органів з аграрно-селянського питання, колективізації, простежити процес формування продовольчої політики комуністичного режиму та діяльність місцевих партійних організацій по її реалізації.
Третю групу джерел складають документальні збірники з історії колективізації сільського господарства України, соціалістичної перебудови села окремих областей. Для цих видань характерна очевидна однобокість у добиранні документів, в основному переважають матеріали, що висвітлюють лише певні успіхи й досягнення у відбудові і розвитку сільського господарства. До цієї групи належать також збірники статистичних та довідкових матеріалів, що віддзеркалювали офіційну точку зору на стан сільського господарства, різні сторони соціально-економічного та суспільно-політичного життя України досліджуваного періоду, і опубліковані вже в 1990-ті роки збірники раніше закритих для дослідників переважно архівних документів і матеріалів про голод 1921-1923 рр. в Україні, колективізацію, “розкуркулювання” і голодомор 1932-1933 рр.
Четверту групу джерел складає періодична преса 1920-1930-х років (партійно-радянські журнали, газети, відомчі видання). Періодика містить в собі багатий фактичний матеріал, відсутній в інших джерелах, послідовно відображає історичні події, зміну ставлення правлячого режиму до селянства, вироблення й втілення на практиці аграрної, продовольчої політики.
Певний інтерес для дослідження становить п’ята група джерел – мемуарна література – спогади, розповіді, свідчення безпосередніх учасників, очевидців, жертв трагічних подій 1920-1930-х років . Найціннішим у спогадах тих, хто вижив під час депортацій і голодоморів, особливо якщо ці свідчення походять від самих селян, – є їхня неприкрашеність, об‘єктивність та відповідність дійсним фактам.
Всі групи джерел, доповнюючи одна одну, дозволяють різнобічно висвітлити суть більшовицько-радянської продовольчої політики, механізм та наслідки здійснення її в Україні в 1920-1930-х роках. Узяті в сукупності і критично проаналізовані названі джерела дали можливість, на думку дисертанта, з належною повнотою і достовірністю розкрити обрану тему.
У другому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження” розглядаються теоретичні аспекти предмета дослідження, обгрунтовується авторська інтерпретація основних понять дисертаційної роботи.
В останні роки з погіршенням забезпечення населення України продовольством у науковий та розмовний обіг увійшло чимало нових і вже вживаних у минулому категорій і виразів – “продовольча програма”, “продовольча проблема”, “агропромисловий комплекс”, “продовольча політика”. Центральними, на думку автора, є поняття “продовольча проблема” і “продовольча політика”.
Продовольча проблема може трактуватися у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні вона означає нестачу передусім основних продуктів харчування внаслідок стихійних причин (морози, посуха, град, повінь, знищення посівів шкідниками), соціальних явищ і громадсько-політичних подій (війни, реакційні урядові перевороти, тоталітарні режими), недостатнього розвитку продуктивних сил у сільському господарстві, нерівності у споживанні та іншими причинами, що склалися в даній країні. Це фізіологічний аспект продовольчої проблеми. Суть його полягає в тому, що продовольство, яке споживається, не компенсує, або не в повній мірі компенсує енергію, що витрачається людиною в процесі її життєдіяльності. Проявляється це у голодуванні або у недоїданні, що призводить до поступового виснаження організму людини. Найбільш гострою формою прояву продовольчої проблеми є голод, внаслідок якого гинуть люди. В дисертації наводяться приклади найбільших голодоморів, які спіткали людство, підкреслюється, що Україну, поряд з іншими регіонами колишнього СРСР, особливо страшний голод охопив у 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 рр.
У широкому розумінні продовольча проблема – це нестача передусім окремих видів продовольства, що зумовлена певним комплексом економіко-технологічних, соціально-демографічних і політичних факторів, які позначаються на виробництві, розподілі й споживанні продуктів харчування. Це соціально-економічний аспект продовольчої проблеми. Мова йде в даному випадку про необхідність поліпшення структури харчування людей, більш повного задоволення попиту на м‘ясні й молочні продукти, овочі й фрукти, ліквідацію перебоїв у торгівлі продтоварами, встановлення оптимальних, доступних цін на продукти харчування та ін. Соціально-економічний аспект продовольчої проблеми має насамперед якісний, структурний характер.
Отже, діапазони проявів продовольчої проблеми досить широкі – від тимчасової нестачі окремих продуктів у певній країні і до масового недоїдання й голоду в глобальному масштабі. Продовольча проблема є однією з найгостріших глобальних проблем людства.
Глибока криза, що охопила в останні роки економіку України, особливо відчутно вразила сільськогосподарське виробництво. Криза в сільському господарстві стала однією з визначальних причин загальної, народногосподарської кризи. За таких умов різко загострилася продовольча проблема. Продовольче забезпечення населення останніми роками знизилося до рівня, який загрожує підтриманню генетичного потенціалу нації, здоров‘ю народу України. У роботі наводяться статистичні дані, які підтверджують цей висновок.
Продовольча проблема (у вузькому чи широкому розумінні) вирішується внаслідок реалізації продовольчої політики, яка становить собою комплекс заходів політичного, соціально-економічного, технологічного і організаційного характеру, спрямованого на створення надійного продовольчого фонду з метою найбільш повного задоволення потреб населення у продуктах харчування.
Продовольчий комплекс – це єдність чотирьох сфер: перша – галузі постачання сільського господарства (сільгоспмашинобудування, забезпечення паливно-мастильними матеріалами, запчастинами, міндобривами, засобами захисту рослин і тварин, комбікормами тощо); друга – власне сільськогосподарські галузі (рослинництво, тваринництво, садівництво, птахівництво); третя – післяврожайний цикл (транспортування сільгоспсировини, її переробка і зберігання); четверта – торгівля і доведення продуктів харчування до споживача. Продовольча політика включає в себе структурну політику щодо окремих сфер усього продовольчого комплексу.
Увесь час перебуваючи при владі, комуністична партія намагалася розв‘язати продовольчу проблему. Після жовтневого перевороту 1917 р. під керівництвом і при безпосередній участі В.І.Леніна розроблялася продовольча політика більшовицької партії і Радянської держави. Найважливішими принципами цієї політики періоду “воєнного комунізму” були: монополія держави на основні продукти харчування і перш за все на хліб; заборона приватної торгівлі хлібом і запровадження державних цін на продовольство; облік і державний розподіл продтоварів за класовим принципом; передача справи постачання з приватних рук у руки держави; централізація продовольчої справи в руках Наркомпроду і надання йому надзвичайних повноважень; сувора економія у використанні продовольства; нещадна боротьба з, так званими, підривниками і дезорганізаторами радянської продроботи (спекулянтами, мішечниками, куркулями). Коротко суть радянської продовольчої політики періоду “воєнного комунізму” можна виразити словами “продовольча диктатура”. Основними методами заготівель продовольства, насамперед хліба, були централізована продрозкладка і насильницькі реквізиції зерна та інших продуктів робітничими і червоноармійськими продзагонами.
Основу продовольчої політики, запровадженої з уведенням непу, становила заміна продрозкладки натуральним податком на основну продукцію сільського господарства; уведення на селі соціально-класової податкової системи; відновлення і розвиток сільськогосподарської кооперації; запровадження безгрошового еквівалентного товарообміну між промисловістю і сільським господарством; розвиток сільськогосподарської контрактації; встановлення системи товарно-грошових відносин між містом і селом; стимулювання матеріальної зацікавленості селян у збільшенні виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції державі.
Тривалий час у радянській історичній літературі ленінська продовольча політика ідеалізувалася, зображувалася як єдино вірна і доцільна, її основні принципи безпідставно ототожнювалися з їх реалізацією. І при цьому замовчувалися негативні моменти у її здійсненні.
Термін “продовольча політика” з початку 1920-х років не вживався. Суть його увібрав у себе інший термін – “аграрна політика”. Всі питання, пов‘язані з продовольчою проблемою в 1920-1930-ті чи наступні роки, розглядалися в контексті здійснення в ці періоди аграрної політики комуністичної партії і держави. Продовольча ж політика перестала бути предметом самостійного вивчення.
Підміна терміну “продовольча політика” висловом “аграрна політика”, на наш погляд, не є виправданою. Адже після жовтня 1917 р. до 1921 р. як у працях Леніна, Троцького, Шліхтера, інших керівників партії і держави, так і в офіційних документах, поряд з “аграрною політикою” широко вживався і термін “продовольча політика”. А дослідженням суті радянської продовольчої політики цього періоду займалися вітчизняні історики Ю.Ю.Кондуфор, Л.М.Мельникова та ін. На думку дисертанта, серйозних підстав для відмови від вживання терміну “продовольча політика” стосовно 1920-1930-х чи наступних періодів радянської історії не існує.
Поняття “аграрна політика” і “продовольча політика” дійсно близькі за своєю суттю, але вони все ж нерівнозначні. Аграрна політика – це сукупність заходів, які здійснює держава в галузі аграрних відносин, пов‘язаних з володінням і користуванням землею як основним засобом виробництва в сільському господарстві. Продовольча ж політика – це сукупність заходів держави, спрямованих на вирішення продовольчої проблеми у вузькому чи широкому розумінні цього словосполучення. Продовольча політика поєднує воєдино питання розвитку сільського господарства і обслуговуючих його галузей промисловості, заготівель, зберігання сільгосппродукції, питання розвитку харчової і переробної індустрії, торгівлі продтоварами та їх імпорту. Продовольча політика включає в себе і заходи по поліпшенню структури харчування населення. Отже, поняття “продовольча політика” має інше функціональне навантаження, ніж “аграрна політика”.
Зміст терміну “вирішення продовольчої проблеми” у різні періоди радянської історії також був неоднаковим. Стосовно 1920-1930-х років він означав насамперед забезпечення населення основними продуктами харчування (хлібом), боротьбу з голодом, відміну нормованого розподілу продовольства. В названий період продовольча проблема існувала у вузькому розумінні. У наступні роки, наприклад, 1970-1980-ті – під вирішенням продовольчої проблеми малось на увазі перш за все поліпшення структури харчування людей, більш повне задоволення попиту на окремі продукти, овочі, фрукти, ліквідацію перебоїв у торгівлі продтоварами. В даному випадку продовольча проблема існувала в широкому розумінні. Виробництво основної сільгосппродукції і в цей період було визначальним у розв‘язанні продовольчого питання, проте воно не мало такої гостроти, як у 1920-1930-ті роки.
У розділі наголошується на тому, що продовольча проблема в 1920-1930-ті роки була однією з головних ще й тому, що мала не стільки фізіологічний і навіть не стільки соціально-економічний, скільки політичний характер. Продовольча політика більшовицької партії була складовою частиною класової боротьби, будівництва соціалізму, важливим чинником сталінської політики щодо України, українського селянства.
В роботі також детально аналізуються причини кризових явищ в АПК, невирішеності сучасної продовольчої проблеми в державі.
У третьому розділі “Продовольча політика в Україні при переході до непу” висвітлюється продовольче становище в республіці після закінчення воєнних дій, скасування централізованої продрозкладки і запровадження продподатку, організація безгрошового товарообміну між містом і селом та боротьба з голодом на початку 1920-х років. Акцентується увага на тому, що занепад сільськогосподарського виробництва, гостра продовольча криза в Україні наприкінці 1920 – початку 1921 р. поряд з об‘єктивними економічними труднощами (руйнівні наслідки війни, посуха, низький рівень матеріально-технічного забезпечення сільського господарства) були викликані і суб‘єктивними політичними причинами. По-перше, на зниженні товарності сільськогосподарського виробництва не могла не позначитись ліквідація внаслідок “червоногвардійського наступу на капітал” високорозвинутих поміщицьких і великих куркульських господарств. Зрівняльна революція на селі, яку здійснили більшовики, призвела, з одного боку, до зникнення великих культурних господарств, що мали значну виробничу цінність (ліквідація 30 тис. поміщицьких господарств в Україні, які щороку виробляли 300-400 млн. пудів хліба, негативно позначилася на продовольчому постачанні міст), з іншого боку, до масового розпорошення землеволодіння на дрібні селянські наділи, що помітно знизило продуктивність сільського господарства. По-друге, суттєвою причиною такого зниження було збереження централізованої продрозверстки, яка позбавляла селян можливості вільно розпоряджатися надлишками своїх продуктів і тим самим не стимулювала розвиток селянських господарств.
У роботі підкреслюється, що, незважаючи на тяжке економічне становище України, відсутність в ній власного продовольчого фонду, голова РНК РСФРР В.І.Ленін постійно надсилав телеграми до ЦК КП(б)У з вимогою вжити всіх заходів до вивозу в Росію щоденно не менше 70 вагонів українського хліба.
Аналіз продовольчого становища в республіці, зокрема на промислових підприємствах Донбасу, Харкова, Одеси та інших міст, доповнюється даними про рішучий, нерідко збройний опір селянства стягненню продрозверстки з допомогою робітничих і червоноармійських продзагонів. В умовах господарської розрухи і гострої продовольчої кризи основною ланкою в ланцюгу завдань по відродженню економіки було сільське господарство. Життя переконливо доводило, що для відбудови сільськогосподарського виробництва селянству необхідно дати стимул, матеріальну заінтересованість у розширенні посівних площ і збільшенні поголів‘я худоби, що цього можна було досягти лише замінивши примусову продрозкладку значно меншим за розміром продподатком і дозволивши селянам після сплати його розпоряджатися надлишками продукції на свій розсуд.
В історичній літературі довгий час стверджувалося, що пріоритет у висуненні цієї ідеї належав В.І.Леніну. Однак у дійсності першим запропонував замінити продрозверстку натуральним податком ще в лютому 1920 р. Л.Д.Троцький у своїх пропозиціях “Основні питання продовольчої і земельної політики”, направлених до ЦК РКП(б). Але під час війни ця пропозиція не була реалізована: вона суперечила офіційній продовольчій політиці і її відхилили. Після війни Ленін, по суті, повернувся до ідеї Троцького.
В дисертації аналізуються декрети ВЦВК, ВУЦВК про продподаток, відзначаються суттєві відмінності українського декрету від російського. Детально висвітлюється організаційно-кадрова і агітаційно-пропагандистська робота партійно-державних органів по проведенню в республіці першої продподаткової кампанії. Наголошується, що стягнення продподатку, як і продрозверстки, здійснювалось адміністративно-репресивними методами. Для контролю за ходом збору податку ЦК РКП(б) відрядив до України 540 комуністів і 300 робітників з Петрограда, Іваново-Вознесенська, Брянська, Нижнього Новгорода.
Показана спроба запровадження в 1921 р. безгрошового продуктообміну між державними промисловими підприємствами та індивідуальними селянськими господарствами. Після скасування продрозверстки передбачалось зібрати 240 млн. пудів хліба податком і як мінімум 160 млн. пудів товарообміном. У дисертації наводяться конкретні дані про те, скільки і яких сільгосппродуктів було одержано по товарообміну, робиться висновок, що ці продукти поповнили продовольчий фонд республіки. Проте вже восени 1921 р. практика проведення обміну показала, що він не дав очікуваних результатів. У роботі аналізуються причини зриву товарообміну, головними серед яких були досить інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, зростання ролі і значення грошей, торгівлі при переході до непу. Акцентується увага на необхідності врахування товарообмінного досвіду при здійсненні бартерних операцій на сучасному етапі.
Тривалий час в історичній літературі головними передумовами масового голоду на початку 1920-х років називалися посуха, недорід, післявоєнна господарська розруха, низький рівень технічного забезпечення сільського господарства і зовсім не бралися до уваги суб‘єктивно-політичні фактори, пов‘язані з соціально-економічними перетвореннями більшовиків і насильницькими методами їх здійснення. Насправді ж саме ці фактори були вирішальними причинами голоду 1921-1923 рр.
З початком голоду була розроблена, так звана, державна програма боротьби з ним. На відміну від аналогічної ситуації в 1930-х роках, партійно-державне керівництво не приховувало факт голоду. Особливістю вказаної програми було те, що вона розраховувалась на мобілізацію переважно внутрішніх ресурсів і що допомогу планувалося надавати лише голодуючим Поволжя. Голод же в Україні протягом тривалого часу замовчувався і не визнавався, а вагони з українським хлібом надсилали за тисячі кілометрів у Росію, замість того, щоб відправити його у південні губернії України, де голодувало близько 4 млн. чол. Кошти і засоби на боротьбу з голодом розподілялися винятково за розпорядженнями уряду Російської Федерації. Ленін, ЦК РКП(б), РНК РСФРР відверто ігнорували масштаби голоду в Україні. А партійно-державне керівництво республіки займало нерішучу позицію у відстоюванні інтересів українського народу, зволікало із зверненням за допомогою до уряду РСФРР і до інших держав.
Розкриваючи і оцінюючи допомогу голодуючим з боку Радянської держави та міжнародних благодійних організацій, дисертант стверджує, що іноземна допомога нерідко була ефективнішою. Так, на весну 1922 р. вона в 4 рази перевищувала обсяг державної допомоги голодуючим.
Четвертий розділ “Продовольча політика в республіці в період непу” присвячений висвітленню основних шляхів вирішення продовольчої проблеми в 1920-ті роки. Насамперед йдеться про вдосконалення податкового законодавства з метою посилення оподаткування селянства. Всі натуральні податки об‘єднувались у єдиний сільськогосподарський податок, який на перших порах сплачувався як натурою, так і грошима, а пізніше – виключно в грошовій формі. Аналізуючи податкову систему на селі, автор дійшов висновку, що сільськогосподарський податок в період непу був не тільки одним з основних шляхів одержання державою від селян хліба та інших сільгосппродуктів, але і важливим інструментом соціально-класової політики на селі (обмеження і витіснення так званих куркульських елементів), регулювання прибутків і нагромаджень різних груп селянства.
В дисертації висвітлюється малодосліджена проблема – досвід вирощування і заготівлі сільгосппродукції за контрактом. На початку 1920-х років контрактувалися переважно технічні культури (буряк, картопля, соняшник), з 1924-1925 госп. року розпочинається контрактація в галузі тваринництва, наприкінці 1920-х років спостерігається активне контрактування зернових. Підкреслюється, що до насильницької колективізації контрактація мала добровільний характер, а з початком колективізації – примусовий. Досвід сільськогосподарської контрактації 1920-х років повинен становити сьогодні практичний інтерес для працівників АПК як один з шляхів збільшення виробництва сільгосппродуктів. У роботі наголошується, що контрактація відіграє значну роль у розвинутих країнах світу. Так, у США, наприклад, контрактною системою охоплено до 35% виробництва всієї сільгосппродукції.
Досліджується позитивний і багато в чому повчальний досвід діяльності різних видів кооперації на селі в 1920-х роках, зокрема споживчої і спеціалізованої сільськогосподарської. В 1927-1928 госп. році питома вага “Вукоопспілки” (Всеукраїнського центру споживчої кооперації) і “Сільського господаря” (Всеукраїнського центру сільськогосподарської кооперації) в хлібозаготівлях становила 54,5%. Звертається увага на позитивний і повчальний для нинішнього часу досвід діяльності таких всеукраїнських кооперативних об‘єднань, як “Кооптах” (заготівля і збут продуктів птахівництва), “Добробут” (заготівля і збут худоби, м‘яса, молока й молочних продуктів), “Плодоспілка” (заготівля і збут фруктів, овочів, продуктів бджільництва), бурякових кооперативних товариств “Укрсільцукор” та “Укрбурякспілка”. Крім сприяння розв‘язанню продовольчої проблеми, розвиток кооперативного руху на селі в 1920-х роках створював умови для формування у селян почуття господаря виробництва, підвищував їх творчу активність.
У розділі п‘ятому “Продовольча політика радянського режиму в Україні на рубежі 1920-1930-х років” розкривається політика сталінського керівництва щодо селянства в період демонтажу непу, згортання кооперативного руху на селі, здійснення суцільної колективізації і запровадження командно-адміністративної системи. Аналізуються реальні причини, по суті, штучно створених у 1927-1928 рр. труднощів у забезпеченні населення хлібом. Криза хлібозаготівель була породжена рядом причин. Партійно-державні органи пояснювали це відставанням зернової галузі; нездатністю одноосібного селянського господарства задовольнити зростаючий попит на хліб, забезпечити необхідне збільшення товарної продукції; неврожаєм на півдні України та на Північному Кавказі (названі фактори використовувались одночасно як аргументи для обгрунтування необхідності колективізації індивідуальних господарств); “куркульським саботажем” державних хлібозаготівель.
В дисертації доводиться, що визначальною обставиною, яка призвела до загострення зернової проблеми, було насамперед несприятливе співвідношення заготівельних цін на хліб порівняно з цінами на інші продукти сільського господарства. Так, якщо індекс заготівельних цін на продукти тваринництва складав у 1926-1927 рр. 178%, а на технічні культури – 146%, то на зерно – лише 89%. Селянство, маючи хліб, притримувало його, не бажаючи віддавати заготівельним організаціям за безцінь вирощене важкою працею зерно. В роботі йдеться про систему надзвичайних заходів Сталіна щодо селян, які “саботували хлібозаготівлі”, введення карткової системи на хліб та інші продукти харчування.
Всебічно розглядається процес колгоспного будівництва до і під час проведення насильницької колективізації: аналізуються кількісний і якісний склад колективних господарств, тенденції зміни співвідношення між різними формами колгоспів; висвітлюється процес “розкуркулювання” і ставлення селянства до комунізації села, методи здійснення колективізації тощо. Особлива увага акцентується на розкритті причинно-наслідкового зв‘язку між сталінською колективізацією і кризою сільськогосподарського виробництва на початку 1930-х років, яка проявилася у зниженні продуктивності сільського господарства, що в свою чергу негативно позначилося на продовольчому забезпеченні населення. Аналізуючи згубні соціально-економічні наслідки колективізації, дисертант підкреслює, що вони проявляються і в порівняно невисокому нинішньому рівні продуктивності колгоспів, невирішеності сучасної продовольчої проблеми, значній залежності держави від імпорту продовольства, в продовженні процесу занепаду і розселянювання села.
Чільне місце в дисертації відводиться розкриттю причин, масштабів та наслідків одного з найстрашніших злочинів Сталіна та його найближчого оточення проти українського народу – голодомору 1932-1933 рр. Вивчення вітчизняної та зарубіжної літератури дозволили виявити і узагальнити різні точки зору щодо мотивації спланованого голодомору. Спектр думок з цього приводу досить широкий: від обставин економічного характеру (закономірні наслідки колективізації; прагнення держави шляхом надвисоких квот поставок зерна, примусового характеру хлібозаготівель вилучити у селянства максимальну кількість хліба та інших сільгосппродуктів), політичних причин (антиселянська, антиукраїнська спрямованість сталінської політики) до намагання пояснити зумовленість страшної трагедії природою марксизму-ленінізму (подібну точку зору відстоює переважна більшість представників західної української історіографії).
У розділі аналізуються фактичні дані про масштаби, демографічні наслідки голодомору, наголошується на тому, що він, як і всеосяжна колективізація, “розкуркулювання”, був складовою частиною антиселянської, антиукраїнської політики Сталіна, робиться висновок, що це був спланований голод – геноцид проти українського народу, селяноцид.
Висвітлюється спроба Сталіна боязливо і злочинно замовчати факт голодомору, стерти з людської пам‘яті дані про його жертви, намагання дезінформувати світову громадськість про трагічні події 1932-1933 рр. Показано, як відображалась народна трагедія в науковій та громадській думці Заходу.
У шостому розділі “Продовольча політика в Україні в умовах командно-адміністративної системи 1930-х років” з‘ясовується місце колективних господарств у командній економіці, заходи комуністичної партії і Радянської держави по зміцненню колгоспного ладу, детально аналізується стан сільськогосподарського виробництва і рівень продовольчого забезпечення населення республіки в другій половині 1930-х років. Зазначається, що сталінська політика “підхльостування” індустріалізації країни, примусова колективізація, насадження командно-адміністративних методів керівництва економікою призвели на кінець першої п‘ятирічки до таких очевидних провалів у соціально-економічній сфері, що воєнно-комуністичний штурм довелося припинити. На січневому (1933 р.) об‘єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) Сталін заявив про відмову від політики прискорених темпів індустріалізації, оскільки, мовляв, її завдання були виконані. Насправді ж треба було рятувати деградуюче сільське господарство. Поворот в економічній політиці характеризувався насамперед скасуванням продрозкладки. 19 січня 1933 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову “Про обов‘язкову поставку зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами”, якою були закладені основи нової хлібозаготівельної політики. Згідно постанови договірна (контрактна) система заготівель зернових культур відмінялася і встановлювалися для колгоспів та одноосібних господарств тверді зобов‘язання щодо здачі зерна державі за встановленими цінами. Колгоспна торгівля хлібом дозволялася лише після повного виконання зобов‘язань перед державою і створення відповідних посівних фондів.
Отже, в 1933 р. політику воєнно-комуністичного штурму відмінили, ідея продподатку була відновлена, але нова економічна політика не відновилася. Різниця між продподатком 1921 р. і обов‘язковими поставками 1933 р. була якісною. Непівський продподаток зберігав натуральну форму тільки до стабілізації грошового обігу. Надалі він набував грошову форму. Сталінські ж поставки постійно мали натуральну форму. Між державою і одержавленими колгоспами ринкових відносин не виникало. Обов‘язкові поставки зерна більше нагадували фіксовану продрозверстку, ніж податок з прибутку. В дисертації підкреслюється, що запроваджені обов‘язкові поставки сільгосппродукції державі, які проіснували до 1958 р. і здійснювалися за символічними цінами, разом із системою директивного планування і бюрократичного командування колгоспами, були основними причинами сповільненого і консервативного розвитку, відставання сільського господарства в ці роки.
Надзвичайна ситуація, що склалася в сільському господарстві, потребувала й відповідних методів керівництва. Щоб вивести сільське господарство з кризи, партія і уряд зосереджують основну увагу на, так званому, політичному й організаційно-господарському зміцненні колгоспів, а по суті, на їх подальшому одержавленні. В роботі грунтовно висвітлюються основні заходи партійно-державних органів у цьому напрямку: створення політвідділів МТС і радгоспів, зміцнення партосередків колгоспів, удосконалення організації праці в колективних господарствах, створення постійних виробничих бригад, запровадження трудодня як основного принципу оплати праці, поліпшення обліку та фінансово-господарської звітності, зміцнення трудової дисципліни, так звана, передача колгоспам землі у безплатне і безстрокове користування, зміцнення матеріально-технічної бази колгоспів, забезпечення їх кадрами, шефство промислових підприємств над колгоспами тощо. Досліджуються кількісні та якісні зміни в розвитку сільськогосподарського виробництва, в продовольчому забезпеченні населення України в роки другої – на початку третьої п’ятирічки.
У розділі наголошується на тому, що організаційно-господарське зміцнення колгоспів сприяло тимчасовому подоланню кризи в сільському господарстві. Командно-адміністративній системі в конкретно-історичних умовах другої половини 1930-х років удалось на певний час сумістити несумісні по своїй природі речі: досягти надзвичайно високого рівня централізації управління аграрним сектором економіки при одночасному посиленні творчої ініціативи трудівників села (рух ударників і новаторів сільського господарства), викликаної їх надією на краще майбутнє, щирим бажанням зробити своє життя заможним і щасливим.
У другій половині 1930-х років у сільському господарстві відбувалися певні прогресивні зміни: запроваджувалася раціональна структура посівних площ, уводились правильні сівозміни, системи обробітку грунту, високоврожайні сорти тощо. Позитивні зрушення в галузі рослинництва, розширення посівної площі під кормовими культурами зміцнювали кормову базу і створювали сприятливі умови для піднесення тваринництва. Поряд з бригадною і ланковою формою організації праці в рослинництві, у тваринництві формою організації виробництва стали товарні ферми. Численні статистичні дані, наведені в дисертації, ілюструють ті кількісні і якісні зміни, що відбувалися в сільському господарстві України в другій половині 1930-х років. Разом з тим, автор доводить, що в цілому ефективність сільськогосподарського виробництва залишалася дуже низькою. Врожайність сільськогосподарських культур у республіці, приміром, на кінець 1930-х років була на рівні 60-х років ХІХ ст.
Розкриваються заходи комуністичної партії і радянського уряду по скасуванню карткової системи на продовольство, запровадженої в 1928 р., та розгортанню на перших порах комерційної, а згодом державної, кооперативної та колгоспної торгівлі продтоварами. В дисертації аналізуються товарообіг державної та кооперативної торгівлі, розвиток ринкової колгоспної торгівлі у великих містах України, рівень і структура харчування міського та сільського населення.
В результаті проведеного дослідження автор дійшов до таких висновків, основний зміст яких виноситься на захист:
– Незважаючи на відображення в історичній літературі ряду важливих аспектів теми дисертації, в цілому сутність продовольчої політики більшовицько-радянського режиму в Україні в 1920-1930-х роках досліджено недостатньо. Впродовж усього періоду радянської історії вона не була предметом самостійного вивчення. В українській історіографії до цього часу не було окремої роботи з даної проблеми.
– З початку 1920-х років термін “продовольча політика” не вживався. Всі питання, пов’язані з продовольчим забезпеченням населення, вживалися в контексті іншого поняття – “аграрна політика”. Ці поняття близькі за своєю суттю, але не тотожні. Вислів “продовольча політика” заслуговує на вживання його не лише стосовно 1920-1930-х, а й наступних років.
– Хоча термін “продовольча політика” не вживався, однак це не означало, що така політика в державі не проводилася. В руках більшовицької партії і Радянської держави вона була дієвим засобом тиску і впливу на селянство, особливо українське, знаряддям терору проти нього під час хлібозаготівель, численних реквізицій сільгосппродуктів на користь держави, проведення нееквівалентного товарообміну між містом і селом, здійснення сталінським керівництвом насильницької колективізації та штучно організованого голодомору.
– Більшовики розглядали продовольчу політику як складову частину класової боротьби. Для правлячого режиму боротьба за хліб була одночасно боротьбою за соціалізм. Під час хлібозаготівельних кампаній партійно-радянські органи прагнули не лише вилучити хліб у сільських товаровиробників, але й поглибити соціальне розшарування селянства, що забезпечувалося здійсненням на практиці класового принципу продовольчої політики.
– Причини трагедії українського народу кореняться не тільки в антиселянській, а й в антиукраїнській спрямованості сталінської політики. Більшовицько-радянська продовольча політика 1920-1930-х років була складовою частиною політики центрального уряду, Сталіна щодо України. Здійснення в Україні антинародної, злочинної за своєю суттю, продовольчої політики – наслідок колоніальної залежності республіки від Москви. Державно-правова залежність України зумовила відсутність економічної самостійності, що негативно позначилося на розвитку її економіки, зокрема сільського господарства, забезпеченні населення продовольством.
– Злочин проти українського народу і насамперед проти селянства став можливим і тому, що партійно-державне керівництво республіки займало нерішучу і безпринципну позицію у відстоюванні національних інтересів, діяло на догоду Москві і несе в зв’язку з цим повну відповідальність за скоєне.
– Незважаючи на певну лібералізацію продовольчої політики періоду непу, вона за радянських часів завжди носила антиселянський характер.
– На середину 1920-х років в Україні було досягнуто певних
успіхів у відродженні й піднесенні сільського господарства,
поліпшенні продовольчого забезпечення населення. Цьому сприяли відміна продрозверстки і введення продподатку, розвиток на селі різних видів кооперації, запровадження сільськогосподарської контрактації, розвиток товарно-грошових відносин між містом і селом, поява матеріальної заінтересованості сільських виробників у розширенні виробництва продуктів.
– При вивченні непу, пошуку шляхів розв’язання сучасних
соціально-економічних проблем, у тому числі й продовольчої, не слід його ідеалізувати і вбачати в ньому лише позитивні риси. Не менш важливим є аналіз помилок, прорахунків, що мали місце при проведенні нового економічного курсу, якому були властиві гострі протиріччя (намагання поєднати ринкові, госпрозрахункові основи економіки і командно-адміністративні методи управління нею). Особливо слід відзначити такий негативний аспект у функціонуванні господарського механізму 1920-х років, як активне втручання ідеології в сферу економічних процесів. Цей повчальний урок нашої історії слід добре усвідомити сьогодні. Економіка повинна бути вільною від будь-якого ідеологічного тиску, вона має будуватися як радикальна, прагматична, заснована насамперед на врахуванні об’єктивних процесів і потреб.
– Дослідження суті продовольчої політики більшовицького режиму в Україні в 1920-1930-ті роки дає підстави стверджувати, що формування командно-адміністративної системи розпочалося не наприкінці 1920-х років, як про це йдеться в численних публікаціях, а в період “воєнного комунізму”. Саме тоді склався інструментарій орга-нів влади тоталітарного режиму, а продовольча політика була одним з таких інструментів. Із запровадженням непу ця система лише захита-лася, але не здала своїх позицій. І тому для виникнення сталінської командно-адміністративної системи існували певні передумови.
– З кінця 1920-х років, головним чином через суб’єктивні фактори, в обстановці штучного розпалювання класового антагонізму в країні, утвердження командно-адміністративної системи було скасовано неп, а саму ідею про кооперацію зведено до “кооперативного плану”, суцільної насильницької колективізації, розселянювання як засобу одержання матеріальних і людських резервів для індустріалізації. Деформація ринкових зв’язків між містом і селом призвела до відродження, як у роки громадянської війни, продрозверстки, тобто реквізиційного принципу формування продовольчого фонду країни. На практиці хлібозаготівельні плани були настільки нереальними і безрозмірними, що після їх виконання в колгоспах нерідко вже нічого не лишалося для розподілу на трудодні. Відчувши такі “переваги” колективного господарювання, колгоспники втратили будь-яке бажання сумлінно працювати в примусово створених колективних господарствах. Щоб зламати пасивний опір українського селянства, яке відмовлялося у переважній своїй масі працювати в колгоспах практично безплатно, Сталін і його найближче оточення скористалися хлібозаготівлями як інструментом голодного терору. Голод як наслідок економічної катастрофи, викликаної безрозмірною продрозверсткою, сталінське партійно-державне керівництво країни і республіки свідомо перетворили на жахливий голодомор, на геноцид українського народу.
– Утвердження колгоспного ладу в Україні з антиприродними виробничими відносинами між сільськогосподарськими артілями та державою відбулося ціною свідомо загубленого життя багатьох мільйонів людей. Здійснення цього злочину проти українського селянства стало можливим насамперед тому, що проведення в республіці аграрної, продовольчої політики не визначалося керівництвом українських державно-політичних структур.
– Криза сільськогосподарського виробництва, викликана примусовою колективізацією, одержавленням колгоспів, хибною системою хлібозаготівель, що позбавляла колгоспників матеріальних стимулів до праці, змусила сталінське керівництво в січні 1933 р. замінити безрозмірну продрозкладку твердими зобов’язаннями по здачі державі виробленої колгоспами продукції. Державний продовольчий фонд відтепер формувався шляхом обов’язкових поставок продукції колгоспами. Після виконання встановлених планів колгоспи й колгоспники формально могли безперешкодно реалізовувати її надлишки за ринковими цінами. З цією метою вводилася роздрібна колгоспна торгівля. Однак у дійсності розміри і ціни обов’язкових колгоспних поставок державі, як і ціни на промислову продукцію для села, визначалися державою як і раніше, цілком довільно. Отже, нееквівалентність у відносинах товарообміну між містом і селом продовжувала існувати.
– Заради історичної правди й об’єктивності слід зазначити, що завдяки вжитим заходам по, так званому, організаційно-господарському зміцненню колгоспів, командно-адміністративній системі в другій половині 1930-х років удалося тимчасово подолати кризу сільськогосподарського виробництва, домогтися певного збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, що дало змогу перейти від централізованого нормованого постачання населення продовольством до розгортання державної, кооперативної та колгоспної торгівлі ним.
– З утвердженням у країні і республіці суспільного устрою командно-адміністративного типу з переважно позаекономічним примусом аграрний сектор втратив здатність до динамічного, сталого розвитку. Незважаючи на багатомільярдні капітальні вкладення, продуктивність праці в сільському господарстві при потворних виробничих відносних істотно не підвищилася. Як наслідок, колгоспний лад не міг прогодувати країну. Продовольчу проблему довелося вирішувати шляхом імпортних закупок продовольства за валюту, виручену переважно від продажу корисних копалин (газу, нафти). Прийнята на травневому (1982 р.) пленумі ЦК КПРС державна продовольча програма виходила з непорушності виробничих відносин сталінської моделі соціалізму, а тому не була реалізована і жодною мірою не поліпшила продовольче становище. Без імпортних закупок продуктів харчування країна стала б голодувати.
– Аналіз змісту продовольчої політики комуно-радянського режиму в Україні в 1920-1930-х роках дає підстави обгрунтувати деякі практичні рекомендації, які в розгорнутому вигляді сформульовані у висновках дисертаційного дослідження. Вони стосуються подальшої наукової розробки даної теми, використання всього позитивного, що було у власному минулому, врахування повчальних уроків історії з метою недопущення грубих помилок і прорахунків у розв’язанні продовольчої проблеми в умовах перехідної економіки України і в майбутньому.
Список опублікованих праць за темою дисертації
Індивідуальна монографія
1. Від голоду до голоду: Комуно-радянська продовольча політика в Україні в 20-30-х роках. – К.: Журнал “Радуга”, 1998. – 176 с.
Брошури, статті, повідомлення, тези доповідей
2. Соціально-економічний і політичний розвиток України в 20-30-ті роки: Методичні рекомендації до вивчення теми. – К., КАДІ, 1992. – 30 с. (У співавторстві з А.В.Селецьким).
3. Неп і вирішення продовольчої проблеми // Наукові праці з питань політичної історії: Респ. міжвід. зб. – К., 1991. – Вип. 170. -С. 18-23.
4. КП(б)У в боротьбі з голодом 1921-1922 рр. // Укр. іст. журнал. – 1987. – № 7. – С. 98-105.
5. Продовольча проблема і ринкові відносини // Питання політичної економії: Міжвід. наук. зб. – К., 1992. – Вип. 222. – С. 28-34. (Ó ñï³âàâòîðñòâ³ ç В.В.Рокочою).
6. Правда про голод 1932-1933 років // Наука і суспільство. – 1991. – № 6. – С. 8-9.
7. Документи свідчать і звинувачують // Трибуна. – 1993. – № 7. – С. 28.
8. Велика народна трагедія: Голодомор 1932-1933 років в Україні і його відображення в науковій та громадській думці Заходу // Політика і час. – 1993. – № 8. – C. 63-67. (У співавторстві з В.Савельєвим).
9. О значении опыта социалистического преобразования сельского хозяйства в СССР для развивающихся стран в решении продовольственной проблемы // Вопросы политической экономии: Респ. межвед. науч. сб. – К., 1987. – Вып. 192. – С. 114-121. (У співавторстві з В.В.Рокочою).
10. Діяльність партійних організацій України по залученню старих спеціалістів до відбудови сільського господарства // Вісник Київського ун-ту: Серія історії КПРС. – К., 1976. – № 9. – С. 64-72.
11. О работе партийных организаций Украины по пропаганде агрономических знаний среди трудящегося крестьянства в 1921-1925 гг. // Научные труды по истории КПСС: Респ. межвед. науч. сб. – Вып. 106. – К., 1980. – С. 79-85.
12. Діяльність Комуністичної партії України по перебудові і розвитку сільськогосподарських навчальних закладів у 1921-1925 рр. // Наукові праці з історії КПРС: Міжвід. наук. зб. – К., 1976. – Вип. 81. – С. 133-138.
13. З досвіду реформування економіки 20-х років // Вісник Українського транспорт. ун-ту. – 1998. – № 2. – С. 139-142.
14. Мир 20-х годов: от стабилизации к кризисам: Методические рекомендации к чтению лекций и проведению практических занятий по курсу “Политическая история ХХ века”. – К., ИПК при КГУ, 1990. – С. 77-80.
15. Центральна Рада і селянство // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей. – К., 1999. – Вип. 5. – С. 160-166.
16. Актуальні питання дослідження історії колективізації на Україні та її соціально-економічних наслідків // Проблеми викладання історії народів України в технічному вузі: Тези доповідей республіканської науково-методичної конференції 18-20 вересня 1991 р., м. Одеса. – К.: НМКВО, 1991. – С. 129-132.
17. Уроки непу, реформування економіки і політична консолідація суспільства // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Політична консолідація державотворчих сил України: проблеми, перспективи” (Київ, 11 лютого 1998 р.). – К.: УФІМБ, 1998. – С. 92-95.
18. З історії формування податкової системи на селі в умовах непу // Матеріали науково-практичної конференції “Проблеми та шляхи розвитку податкової системи України” (м. Ірпінь, травень 1998 р.). – Ірпінь: УФЕІ, 1998. – С. 116-118.
19. Продовольча проблема в Україні в 20-30-ті роки: від голоду до голоду. – К., 1992. – 132 с. – Укр. – Деп. в Укр. ІНТЕІ 08.09.92, № 1401. – Ук 92.
20. Із історії організації безгрошового товарообміну в Україні в 1921 р. –К., 1992. – 17 с. – Укр. – Деп. в Укр. ІНТЕІ 27.10.92, № 1761. – Ук 92.
21. Із досвіду минулого (Розвиток контрактації в сільському господарстві України в 20-ті роки). – К., 1992. – 15 с. – Укр. – Деп. в Укр. ІНТЕІ 27.10.92, № 1760. – Ук 92.
АНОТАЦІЇ
Хорошун Б.І. Продовольча політика в Україні в 1920-1930-х роках. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ, 1999.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню суті продовольчої політики більшовицької партії в Україні в 1920-1930-х роках. Аналізуються як позитивний досвід вирішення продовольчої проблеми в умовах непу (співіснування на селі різних форм господарювання, розвиток кооперативного руху і сільськогосподарської контрактації, матеріальна заінтересованість селянства у розширенні свого виробництва), так і ті злочинні дії сталінського керівництва, які були вчинені проти українського народу, передусім селянства, під час численних реквізицій, примусових хлібозаготівель, проведення колективізації і штучного голодомору 1932-1933 рр. У дисертації підкреслюється, що продовольча політика більшовицького режиму була складовою частиною сталінської політики щодо України, дієвим інструментом тиску і впливу на українське селянство, знаряддям терору проти нього.
Ключові слова: Комуністична партія (більшовиків) України, Українська РСР, нова економічна політика (неп), продовольча політика, сільське господарство, хлібозаготівлі, продподаток, колективізація, голод 1921-1923 рр., голод 1932-1933 рр.
Хорошун Б.И. Продовольственная политика в Украине в 1920-1930-х годах. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины. – Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1999.
Диссертация посвящена комплексному исследованию сущности продовольственной политики большевистской партии, механизма и последствий осуществления ее в Украине в 1920-1930-х годах. Излагаются теоретические аспекты предмета исследования, обосновывается авторская трактовка основных понятий и определений диссертационной работы: “продовольственная политика”, “продовольственная проблема”, “продовольственный комплекс”, “аграрная политика”. Подчеркивается, что большевистская партия рассматривала продовольственную политику как составную часть классовой борьбы. Для правящего режима борьба за хлеб была одновременно борьбой за социализм. Во время хлебозаготовительных кампаний советская власть стремилась не только изъять хлеб у сельских товаропроизводителей, но и углубить социальное расслоение крестьянства, что обеспечивалось проведением на практике классового принципа продовольственной политики, когда основная тяжесть по сдаче хлеба ложилась на плечи зажиточных крестьян. Советская продовольственная политика 1920-1930-х годов была составной частью государственной политики союзного правительства, Сталина относительно Украины, действенным инструментом давления и влияния на украинское крестьянство, орудием террора против него.
В диссертации раскрываются сущность и особенности продовольственной политики большевиков периода нэпа, его демонтажа, проведения коллективизации и насаждения командно-административной системы. Анализируется как положительный опыт решения продовольственной проблемы в условиях нэпа (существование в селе различных форм хозяйствования, развитие кооперативного движения и сельскохозяйственной контрактации, материальная заинтересованность крестьянства в расширении своего производства), так и те преступные действия сталинского руководства, которые были совершены против украинского народа и прежде всего против крестьянства, во время многочисленных реквизиций, принудительных хлебозаготовок, проведения насильственной коллективизации и искусственно организованного голодомора 1932-1933 гг.
Исследуя сущность продовольственной политики правящего режима, автор пришел к выводу, что осуществление этой антинародной, антикрестьянской политики – следствие колониальной зависимости Украины от Москвы. Государственно-правовая зависимость республики обусловила отсутствие экономической самостоятельности, что отрицательно отразилось на развитии ее экономики, в частности сельского хозяйства, обеспечении населения продовольствием. Преступление против украинского народа стало возможным и потому, что партийно-государственное руководство республики занимало нерешительную и беспринципную позицию в отстаивании своих национальных интересов, действовало в угоду Москве и несет в связи с этим полную ответственность за содеянное.
В диссертации обоснованы некоторые практические рекомендации относительно дальнейшей научной разработки исследуемой темы, использования всего положительного из собственного прошлого, учета поучительных уроков истории с целью недопущения грубейших ошибок и просчетов в решении продовольственной проблемы на современном этапе и в будущем.
Ключевые слова: Коммунистическая партия (большевиков) Украины, Украинская ССР, новая экономическая политика (нэп), продовольственная политика, сельское хозяйство, хлебозаготовки, продналог, коллективизация, голод 1921-1923 гг., голод 1932-1933 гг.
Khoroshun B.I. Food Policy in Ukraine in the 1920-1930ies – Manuscript
Thesis for a degree of Doctor of History in speciality 07.00.01 – History of Ukraine. – Kyiv University named after Taras Shevchenko, city of Kyiv, 1999.
The thesis is dedicated to the all-round investigation of the essence of food policy of Bolshevist regime in Ukraine in the 1920-1930ies. The positive experience of solving of food problem in the conditions of New Economic Policy / co-existence of different forms of management in the village, development of cooperative movement and agricultural contracting, material incentive of the peasants in expansion of their production /, and the criminal acts of Stalin management which were committed against the Ukrainian people, the peasants above all, during numerous requisitions, forced grain-collections, holding of collectivization and forced starvation in 1932- 1933 are being analyzed. The thesis emphasizes that the food policy of Bolshevist regime was a constituent part of Stalin policy as to Ukraine.
Key words: Communist party (bolsheviks) of Ukraine, The Ukrainian Soviet socialist republic, new economic policy, food policy, agriculture, grain-collections, food tax, collectivization, famine in 1921-1923, famine in 1932-1933.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019