.

Проблеми музичного виховання школярів у діяльності західноукраїнських композиторів (друга половина ХІХ – початок ХХ сторіччя): Автореф. дис… канд. п

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3379
Скачать документ

ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

ФРАЙТ Іван Васильович

УДК 37(091)(477.8)

ПРОБЛЕМИ МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ
У ДІЯЛЬНОСТІ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ
(ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОРІЧЧЯ)

13.00.01 – теорія та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

Івано-Франківськ – 1998

Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника, Міністерство освіти України

Науковий керівник – доктор педагогічних наук‚ професор Черпінський Микола Васильович
Київська медична академія післядипломної освіти ім.П.Л.Щупика, завідувач курсу педагогіки і психології

Офіційні опоненти –

– доктор педагогічних наук‚ професор‚ член-кореспондент АПН України‚ дійсний член Міжнародної Академії Людини
Бутенко Володимир Григорович
Херсонський державний педагогічний університет‚голова психолого-педагогічного комплексу
кандидат педагогічних наук‚ старший науковий співробітник
Масол Людмила Михайлівна
Інститут проблем виховання АПН України‚
зав. лабораторією естетичного виховання

Провідна установа – Ніжинський державний педагогічний інститут ім.М.В.Гоголя

Захист відбудеться “28” грудня 1998 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.20.051.01 у Прикарпатському університеті ім.В.Стефаника за адресою: м.Івано-Франківськ‚ вул.Шевченка‚57.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Прикарпатського університету ім.В.Стефаника‚ м.Івано-Франківськ‚ вул.Шевченка‚57.

Автореферат розісланий “28” литопада 1998 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Рега О.С.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми та ступінь наукової розробки теми. Розбудова української школи‚ виховання національно свідомого і духовно багатого підростаючого покоління неможливе без опрацювання теоретико-методологічних аспектів національної системи виховання і навчання з урахуванням педагогічного досвіду минулого‚ його грунтовного і об’єктивного вивчення.
Без знання того, як розвивалась теорія і практика виховання та навчання в минулому, неможливо збагнути сучасне й передбачити майбутнє, а також забезпечити єдність, наступність і спадкоємність поколінь. Як зазначено в Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), навчально-виховний процес повинен здійснюватися у невіддільності освіти від “національного грунту, її органічному поєднанні з національною історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу” .
Особливий інтерес у цьому плані викликає історія музичної освіти в Західній Україні‚ де в різні історичні періоди‚ в умовах іноземної окупації‚ було нагромаджено позитивний досвід музичного навчання і виховання. Це стосується, зокрема, другої половини ХІХ – початку ХХ сторіччя‚ коли на західноукраїнських землях‚ що перебували на той час під владою Австро-Угорської імперії, відбувалися активні процеси національно-культурного відродження, які зумовили появу великої кількості композиторів. Саме в цей історичний період‚ у складних умовах чужоземного панування ними були досягнуті помітні успіхи в організації музичного навчання та виховання.
Грунтовне вивчення джерельних матеріалів показує, що в основу музичного виховання школярів західноукраїнські композитори ставили принцип народності, який пронизує всю педагогічну спадщину митців.
Композитори робили все для того, щоб музичне виховання відбувалося на національному грунті, а такі проблеми‚ як з’єднання навчання з життям, розвиток музичних і творчих здібностей, єдності ідейного й естетичного виховання, формування в дітей здатності до емоцiйного сприймання музики, закріплення теоретичних знань на практиці та інші‚ позитивно вирішувалися ними і знайшли своє продовження і розвиток у педагогічній діяльності західноукраїнських композиторів першої половини ХХ сторіччя.
Вони і сьогодні не втратили своєї цінності. Вдумливо аналізуючи їх, стверджуємо, що педагогічна спадщина композиторів, їх досвід педагогічної діяльності здатні і на сучасному етапі забезпечити різноманітність прийомів‚ форм і методів музичного виховання‚ індивідуалізацію процесу навчання з урахуванням психологічних особливостей і вроджених здібностей учнів, а також виховання школярів на кращих здобутках нашого народу.
Вивчення процесу становлення і розвитку музичного виховання школярів у Західній Україні досліджуваного нами періоду було предметом багатьох наукових праць. В Австро-Угорський період‚ зокрема у другій половині ХІХ сторіччя, ця проблема розроблялася такими композиторами і музичними діячами: А.Вахнянином‚ М.Вербицьким‚ С.Воробкевичем‚ М.Копком‚ Й.Левицьким‚ В.Матюком‚ І.Сінкевичем. Саме вони, усвідомлюючи важливість музичного мистецтва у вихованні підростаючого покоління, і зробили вагомий внесок у розвиток теорії музичного виховання‚ яка грунтувалася на результатах глибокого вивчення історико-культурних надбань нашого народу, що забезпечувало виховання школярів на національному грунті.
Питання, пов’язані з діяльністю і творчим доробком композиторів другої половини ХІХ – початку ХХ сторіччя‚ знайшли помітне місце і в науково-публіцистичних працях західноукраїнських митців першої половини ХХ сторіччя (до 1939 року).
Інтерес становлять статті, дослідження, написані І.Біликовським‚ А.Вахнянином‚ В.Витвицьким‚ М.Волошином‚ О.Залеським‚ Р.Зарицьким‚ Ф.Колессою‚ Б.Кудриком‚ І.Левицьким‚ З.Лиськом‚ С.Людкевичем‚ В.Садовським‚ К.Студинським‚ С.Чарнецьким та іншими, в яких розкриті частково окремі питання музично-педагогічної діяльності західноукраїнських композиторів. У зв’язку з цим роботи згаданих авторів містять цінний фактичний матеріал і служать вагомим джерелом нашого дослідження.
В українській науці радянського періоду проблема музичної діяльності західноукраїнських композиторів другої половини ХІХ – початку ХХ сторіччя знайшла своє відображення у працях М.Білинської‚ І.Гриневецького‚ М.Загайкевич‚ С.Павлишин, в наукових статтях Й.Волинського, Р.Горака‚ Л.Мазепи‚ С.Процика, Л.Ханик, в дисертаційних роботах М.Білинської‚ Й.Волинського‚ Л.Мазепи‚ С.Павлишин‚ Т.Старух‚ Л.Ханик‚ Є.Штейнберг, у підручниках з історії української музики та іншій музикознавчій літературі. Однак вона писалася в той час‚ коли їх автори не могли об’єктивно і всебічно представити результати своїх досліджень. Треба мати на увазі ще й те, що здебільшого це були мистецтвознавці. Тому не дивно, що предметом їх аналізу ставали окремі аспекти музичної творчості композиторів, а щодо їх педагогічної діяльності, то вона практично не розкрита.
Дещо збагатилося вивчення проблеми за останні роки. В ряді праць, статтях, біо-бібліографічних словниках і енциклопедичних довідниках з питань розвитку музичного мистецтва в Західній Україні‚ написаних такими авторами‚ як І.Бермес‚ С.Івасейко‚ П.Медведик‚ Я.Михальчишин‚ М.Пономаренко‚ С.Процик‚ Р.Сов’як‚ М.Черепанин‚ Ю.Ясиновський‚ знайшли часткове відображення і питання просвітньо-виховної діяльності композиторів. Проте наявні публікації належать до музикознавчої літератури. Їх автори, як правило, висвітлюють музичну працю митців. Саме тому деякі аспекти їх діяльності ще до кінця не вивчені: відсутній аналіз педагогічної праці, їх підручників і збірників з музично-естетичного виховання‚ не визначено їх місце в становленні і розвитку музичного виховання в Західнiй Україні.
Окремо необхідно зупинитися і на дослідженнях І.Анісімової‚ О.Апраксіної‚ В.Бутенка‚ Т.Грищенко‚ Н.Добровольської‚ І.Зязюна‚ Л.Іванової‚ А.Калениченко‚ Л.Коваль‚ Л.Масол‚ Г.Падалки‚ О.Рудницької‚ С.Федотова‚ Л.Хлєбнікової‚ Ю.Юцевича та інших‚ в яких розкриті питання історичного розвитку музично-естетичного виховання в Україні. Високо оцінюючи названі роботи‚ відзначимо‚ що вони містять багатий фактичний матеріал‚ який дає комплексну оцінку стану музичного виховання в різних регіонах України. Проте тенденції й особливості його розвитку в Західній Україні‚ зокрема у другій половині ХІХ – початку ХХ сторіччя‚ ними висвітлені недостатньо‚ оскільки дослідники не ставили таких завдань.
Таким чином, актуальність дослідження зумовлена недостатнім вивченням педагогічної діяльності композиторів, необхідністю використання педагогічного досвіду митців у сучасних умовах, важливiстю об’єктивної оцінки їх ролі в національному поступі. Все це і зумовило вибір теми дисертаційної роботи “Проблеми музичного виховання школярів у діяльності західноукраїнських композиторів (друга половина ХІХ – початок ХХ сторіччя)”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з загальним напрямком історичних досліджень, що проводяться кафедрою історії педагогіки Прикарпатського університету ім.В.Стефаника. Тема роботи погоджена з Науково-координаційною Радою АПН України.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1848-1903 рр. Його нижня межа визначається початком якісно нових музично-освітніх змін у Західній Україні‚ викликаних революційними подіями 1848 року‚ верхня – збігається із заснуванням Вищого музичного інституту у Львові.
Об’єкт дослідження – педагогічна та просвітницька діяльність і теоретична спадщина західноукраїнських композиторів другої половини ХІХ – початку ХХ сторіччя.
Предмет дослідження – зміст, форми, методи музичного виховання школярів у педагогічній діяльності та теоретичній спадщині композиторів.
Мета дослідження – виявити і оцінити з сучасних позицій внесок західноукраїнських композиторів у розвиток музичного виховання школярів.
Відповідно до мети були поставлені такі завдання:
– проаналізувати процес розвитку музичної освіти і виховання на західноукраїнських землях від окупації їх Австрією до 1848 року;
– дослідити формування теоретичних основ національної музичної освіти і виховання західноукраїнськими композиторами другої половини ХІХ – початку ХХ сторіччя і науково обгрунтувати періодизацію цього процесу;
– здійснити педагогічний аналіз підручників і збірників з музики‚ створених композиторами Західної України;
– розкрити музично-педагогічні ідеї композиторів і обгрунтувати шляхи творчого використання їх в сучасній школі України.
Теоретичною основою дослідження є праці видатних українських істориків, педагогів, композиторів і філософів, Закон України “Про освіту”, Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), концепція загальноосвітньої школи України, історико-педагогічна література з проблеми національного виховання.
Методи дослідження:
– хронологічний, який дав змогу розглядати діяльність композиторів у динаміці і часовій послідовності;
– історико-логічний, теоретичний та порівняльний аналіз архівних документів, підручників і збірників з музично-естетичного виховання;
– предметно-цільовий аналіз педагогічної і суспільно-політичної преси, що виходила в другій половині ХІХ – початку ХХ сторіччя в Західній Україні;
– методи узагальнення і систематизації виявлених документів і матеріалів, які відображають педагогічні погляди і діяльність композиторів.
Основними джерелами для написання роботи послужили підручники і збірники з музичного виховання школярів‚ створені західноукраїнськими композиторами у другій половині ХІХ – початку ХХ сторіччя. Автором вивчено майже всі статті й педагогічні видання композиторів‚ а також матеріали‚ пов’язані з їх життям‚ діяльністю та творчістю.
Важливим джерелом стали статути музичних товариств‚ окремі урядові закони, які дали можливість ширше пізнати ту реальну історичну соціально-педагогічну дійсність, яка спонукала композиторів до музично-освітньої діяльності серед українських школярів.
Як джерельну базу при написанні дисертації використано великий обсяг публікацій періодичних видань другої половини ХІХ – початку ХХ сторіччя, що виходили в Західній Україні. Це – “Зоря Галицька”, “Галичанин”, “Мета”, “Слово”, “Правда”, “Зоря”, “Родимий листок”, “Руський Сіон”, “Дяківський глас”, “Друг”, “Бесіда”, “Шкільна часопись”, “Основа”, “Діло”, “Учитель”, “Промінь”, “Русскоє слово”, “Народ”, “Громадський голос”, “Неділя”, “Руслан”, “Артистичний вістник”, “Ілюстрований музичний календар”, “Українська музика” та інші.
Велике значення мають і архівні матеріали. Основними джерелами дисертації стали фонди Центрального державного історичного архіву України у Львові, Львівського обласного державного архіву, а також фондів рукописного відділу Львівської наукової бібліотеки ім.В.Стефаника, які упродовж довгого часу знаходилися у спецсховищах і були недоступні для широкого кола науковців.
Дослідження проводилося протягом 1995-1998рр. у два етапи.
На першому етапі – (1995-1996рр.) – теоретично осмислювалась проблема‚ визначались предмет‚ об’єкт дослідження‚ його мета і завдання; розроблялась програма і методика дослідницької роботи; вивчалась історична‚ філософська‚ психолого-педагогічна і музикознавча література з обраної проблеми.
На другому етапі – (1997-1998рр.) – вивчались та аналізувались виявлені документи і матеріали‚ узагальнювались результати дослідження‚ які публікувалися у вигляді наукових статей та доповідей на науково-практичних конференціях; лекційних виступах; вивчались можливості й шляхи впровадження окремих аспектів педагогічної спадщини композиторів у педагогічну теорію і практику музичного виховання; формувалися висновки та рекомендації.
Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають в тому, що на основі проведеного аналізу різних джерел:
– розкрита цілісна картина становлення і розвитку музичної освіти та виховання в Західній Україні (1772-1903);
– визначено внесок західноукраїнських композиторів у педагогічну теорію і практику музичного виховання й навчання школярів;
– виявлено музично-педагогічні підручники‚ які можна використовувати в удосконаленні національної системи музичного виховання;
– вперше впроваджено в науковий обіг нові документи, історичні факти, зокрема, про педагогічну діяльність М.Вербицького, І.Лаврівського, С.Воробкевича, П.Бажанського, А.Вахнянина, І.Біликовського, В.Матюка, І.Кипріяна, М.Копка, Й. Кишакевича, О.Нижанківського, Д.Січинського та ін.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому‚ що матеріали‚ висновки, положення дисертації збагачують теорію і практику національного музичного виховання, сприятимуть збереженню і передачі досвіду минулих поколінь; вони можуть бути використані при читанні лекцій з методики музичного виховання, історії української музики і педагогiки на музично-педагогічних факультетах вищих закладів освіти, курсах підвищення кваліфікації, а також при підготовці підручників, збірників та іншої навчально-методичної літератури з музичного навчання і виховання молоді.
Особистий внесок здобувача полягає в комплексному дослідженні педагогічної діяльності західноукраїнських композиторів у другій половині ХІХ – початку ХХ сторіччя, зокрема аналізі праць, які не були раніше предметом дослідження; визначенні їх ролі в розвитку музичної освіти і виховання в Західній Україні; обгрунтуванні шляхів творчого використання музично-педагогічних ідей композиторів у процесі відродження національної системи освіти на сучасному етапі.
Вірогідність результатів дослідження забезпечується використанням широкої джерельної бази, зокрема, архівних матеріалів та спеціальної літератури з проблеми дослідження, їх об’єктивним аналізом, застосуванням комплексу взаємодоповнюючих методів, адекватних меті‚ предмету і завданням роботи.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження апробувались через публікації, виголошення доповідей на Всеукраїнських конференціях (Івано-Франківськ, 1997р.; Херсон, 1997р.; Ужгород, 1997р.; Тернопіль,1998р.), а також у виступах із науковими повідомленнями на засіданні кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах Дрогобицького державного педагогічного інституту ім. І.Франка.
Публікації. Основні положення і результати дисертації відображені у семи самостійних публікаціях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (263 найменування) та трьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 177с., додатки 5с. Робота містить три таблиці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовані актуальність і доцільність обраної теми‚ ступінь її наукової розробки‚ визначені об’єкт‚ предмет‚ мета‚ завдання і методи дослідження‚ розкриті наукова новизна і практичне значення роботи‚ наведені дані про апробацію результатів дослідження‚ тобто дана загальна характеристика дисертації.
У першому розділі – “Теоретичний аналіз становлення і розвитку музичного виховання в Західній Україні (1772 – 1903)” – встановлено‚ що основною причиною‚ яка мала вирішальний вплив на формування музичного виховання школярів у Західній Україні‚ був процес національно-культурного відродження на західноукраїнських землях‚ внаслідок якого уже у 1828 році в Перемишлі була заснована перша українська музична школа.
У розділі розкрито стан музичного навчання й виховання до заснування музичного закладу в Перемишлі. Відзначено‚ що воно обмежувалося виключно релігійно-культовими потребами. Такий стан справ остаточно зумовив необхідність у негайному створенні музичного закладу‚ в якому українська молодь могла б єднатися‚ вчитися‚ виховуватися та вдосконалюватися на кращих національних та європейських традиціях. Таким закладом і стала українська школа в Перемишлі‚ яка перетворилася у своєрідний національний центр‚ де створилися необхідні передумови для початку організованої педагогічної праці і подальшого розвитку музичного виховання в Західній Україні. Основна заслуга в цьому належала І.Снігурському‚ Й.Левицькому‚ а також першим вчителям закладу А.Нанке‚ В.Серсавію. Вихованці школи‚ після її закінчення розповсюджували музичну освіту і культуру в шкільництві і серед населення Західної України.
Особливо важливе те‚ що в школі здобували музичну освіту перші західноукраїнські композитори‚ які свій талант і енергію віддавали справі національного відродження‚ а також розвиткові музичного виховання в західноукраїнському регіоні.
Розкрито стан музичного навчання й виховання і в інших закладах Західної України. Незважаючи на несприятливу ситуацію‚ яка склалася в цій галузі – постійна практика жорстоких утисків і зловживань‚ відверте нехтування здобутками української музики‚ – визначні діячі першої половини ХІХ сторіччя‚ серед яких з’являються і композитори‚ домагаються помітних успіхів у питаннях мистецького навчання та виховання. Детально аналізується педагогічна діяльність М.Вербицького‚ відзначено також заслуги І.Сінкевича‚ який був палким патріотом і борцем за розвиток національної музичної освіти. Наслідком такої боротьби стало запровадження в 1838 році у Львівській духовній семінарії нотного співу.
У розділі дано аналіз педагогічної діяльності західноукраїнських композиторів другої половини ХІХ – початку ХХ сторіччя. Відзначено‚ що саме вона мала вирішальний вплив на формування національних основ музичного виховання. Аналіз праці композиторів дозволив виділити три періоди їх діяльності від 1848 до 1903 рр.: період становлення – 1848 – 1873 рр.; період розвитку – 1873 – 1891 рр.; період інтенсифікації – 1891 – 1903 рр.
Встановлено‚ що основними напрямками діяльності композиторів‚ які сприяли розвитку музичного виховання в Західній Україні‚ були їх педагогічна‚ видавнича‚ публіцистична праця і концертна діяльність. Кожен із названих напрямків детально аналізується. Проте особливий наголос робиться на педагогічній діяльності композиторів‚ яка була стимулом їх творчості і спонукала писати музику для школярів.
До першого періоду належала діяльність таких композиторів‚ як М.Вербицький‚ І.Лаврівський‚ С.Воробкевич‚ П.Бажанський‚ А.Вахнянин. Незважаючи на всі спроби владних структур‚ які у своїй політиці онімечення західноукраїнського населення намагалися використати і музичне мистецтво‚ композитори прагнули протистояти насильницькій політиці Австро-Угорської імперії. Виявлено‚ що з самого початку педагогічна діяльність композиторів мала виразно національний характер і була спрямована на патріотичне виховання молоді. У зв’язку з цим‚ українська народна пісня стає одним із вагомих чинників у вихованні дітей‚ школярів‚ молоді.
У розділі розкривається роль “Просвіти”(1868)‚ а також таких музичних товариств‚ як “Руська Бесіда”(1861)‚ “Теорбан”(1870)‚ які активно впливали на формування й розвиток музичного виховання. Великі заслуги в справі заснування “Просвіти”‚ “Січі” у Відні‚ “Теорбана” належали А.Вахнянинові‚ який був першим головою “Просвіти”. Зазначається‚ що створення “Просвіти” стало важливою подією в культурному житті західноукраїнського населення і що вона дала поштовх до позитивних змін в галузі науки та освіти і‚ зокрема‚ утвердженню національного виховання‚ в якому вагоме місце зайняла й музика.
У другому періоді‚ крім С.Воробкевича‚ П.Бажанського‚ А.Вахнянина‚ розкривається діяльність композиторів: І.Біликовського‚ В.Матюка‚ І.Кипріяна‚ М.Копка‚ О.Нижанківського‚ Є.Купчинського‚ Д.Андрейка. Відзначено‚ що поява великої кількості композиторів‚ які своє життя присвячують розвиткові українського музичного мистецтва і‚ зокрема‚ формуванню національних основ музичного виховання‚ було‚ передусім‚ зумовлено суспільно-політичними‚ культурно-освітніми і професійними факторами. Встановлено‚ що жоден з періодів в історії української музики‚ включаючи й сучасний‚ не характеризувався такою великою кількістю митців‚ які‚ будучи не професіоналами‚ зробили вагомий внесок у педагогічну теорію і практику.
Вивчення джерельної бази дало підстави стверджувати‚ що великий вплив на працю композиторів мала діяльність визначних діячів і митців Східної України‚ які в Галичині вбачали національно-культурний центр‚ де спільними зусиллями творилися вартості на потребу всієї України. В роботі підкреслено особливо вагомий вплив М.Лисенка на діяльність західноукраїнських композиторів.
Незважаючи на деякі відмінності в діяльності композиторів‚ відзначено і чимало спільних рис в їх праці. Характерним є те‚ що вона розпочиналася ще під час їхнього навчання в гімназіях і семінаріях‚ де вони‚ будучи диригентами учнівських та студентських хорів‚ навчали нотного співу‚ який виступав важливим чинником музично-естетичного виховання. Композиторів поєднувала спільна мета‚ яка полягала в тому‚ щоб навчання музики поставити на науково-педагогічну основу і за її допомогою виховувати національно свідомих патріотів своєї Вітчизни.
Саме ця мета‚ а також прагнення протистояти насильницькій політиці австро-угорських властей‚ спонукала композиторів до педагогічної діяльності. Велика кількість підручників з музики‚ видана ними у 80-х роках ХІХ сторіччя‚ є підтвердженням того‚ що проблема музичного виховання була домінуючою в їх діяльності. Встановлено помітну роль музичних видань композиторів у розвитку музичного виховання‚ а також їх вагомий внесок у теорію і практику музично-естетичного виховання. Сама ж праця композиторів стала тим наріжним каменем‚ який навіть у важкі роки визвольних змагань був основою розвитку теорії і практики музичного навчання й виховання школярів і молоді.
Третій період розділу охарактеризований переломним етапом у розвитку музичної освіти. Крім згаданих композиторів‚ висвітлена педагогічна діяльність Й.Кишакевича і Д.Січинського‚ обгрунтовано їх заслуги у формуванні музичного виховання.
У цьому періоді простежується шлях зародження музичних товариств національного спрямування. Хронологічно поєднано логіку їх виникнення і проаналізовано діяльність аж до створення в 1903 році Вищого музичного інституту у Львові. Виявлено вплив мистецьких об’єднань на розвиток музичної освіти і виховання в регіоні. Ідея заснування музичного товариства проходила через весь досліджуваний період‚ а його виникнення було підготовлено всім ходом суспільно-політичного і культурного життя. Наголошується‚ що серед першопричин створення Вищого музичного інституту стали професійні проблеми‚ пов’язані‚ передусім‚ з відсутністю національного музичного закладу для західноукраїнського населення.
Однак перші музичні товариства мали той недолік‚ що об’єднували перш за все молодь старшого покоління. Таким чином‚ виникло усвідомлення потреби і подальшого музичного виховання школярів. Саме тому західноукраїнські композитори‚ крім участі в товариствах‚ продовжують працювати і в навчальних закладах регіону‚ в яких важливого значення надають музично-естетичному вихованню. В розділі аналізується їх діяльність у школах‚ гімназіях‚ семінаріях та інших закладах Західної України.
Особливе місце в цьому періоді надається висвітленню педагогічної діяльності Д.Січинського. На основі аналізу архівних матеріалів‚ періодичної преси виявлено вагомий внесок композитора у розвиток музичної освіти. В розділі доведено‚ що композитор у підході до розв’язання назрілих тогочасних проблем музичного виховання пройшов нелегкий‚ тернистий шлях. Проаналізовано діяльність першої української музичної школи в Західній Україні‚ яку заснував Д.Січинський у 1902 році. Наведено дані про кількість учнів‚ що навчались на першому році її існування‚ а також‚ за матеріалами періодичних видань того часу‚ підтверджено високий професійний рівень школи.
Вивчення джерельної бази дало можливість відзначити і той факт‚ що в останні десятиріччя ХІХ ст.‚ крім питань мистецького навчання і виховання в початкових і середніх школах‚ композитори щораз частіше звертають увагу на створення вищого музичного закладу з українською мовою навчання. В розділі показано еволюцію його створення. Відзначено‚ що виникнення Вищого музичного інституту не було якимось відокремленим явищем‚ а стало результатом важливих досягнень на політичному‚ економічному‚ культурному полі загального процесу національного відродження.
Зроблено висновок‚ що Вищий музичний інститут‚ постійно удосконалюючи систему навчально-виховного процесу‚ став одним із провідних закладів Західної України‚ в якому продовжувало і розпочинало свою діяльність чимало західноукраїнських композиторів‚ і що саме в ньому формувався новий тип композитора-професіонала‚ який згодом‚ ставши педагогом‚ значно розширив сфери музичного шкільництва.
Другий розділ – “Зміст‚ форми і методи музичного виховання у спадщині західноукраїнських композиторів другої половини ХІХ – початку ХХ сторіччя” – дає оцінку внеску композиторів у теорію і практику музично-естетичного виховання‚ а також обгрунтовує можливості використання їх педагогічних ідей у навчально-виховному процесі сучасної української школи.
У розділі здійснено аналіз педагогічної спадщини таких композиторів: В.Матюка‚ М.Копка‚ А.Вахнянина‚ І.Кипріяна‚ Д.Січинського. На основі різних джерел виявлено їх практичний внесок у педагогічну науку та загальний процес національно-культурного відродження.
Зокрема‚ в процесі дослідження педагогічної спадщини В.Матюка значна увага приділяється аналізу таким його виданням: “Руський співаник для шкіл народних”‚ “Малий катехиз музики”‚ “Боян”‚ “Короткий начерк науки гармонії і композиції”‚ “Пісні до пресвятої Богородиці”‚ “Пісні церковні різних авторів‚ переложені на жіночий хор”‚ “Коляди”‚ “Церковно-народний співаник”‚ “Співаник церковно-народний для шкіл народних”. В розділі відзначені також підручники і збірники композитора‚ які залишились у рукописах. Це – “6 пісень для дитячого голосу в супроводі фортепіано”‚ “Вправи в музиці теоретичній”‚ “Наука музикальної композиції” і “Школа співу”.
Встановлено‚ що в історії музичного виховання підручники композитора займають вагоме місце завдяки їх тісному зв’язку з народно-пісенною творчістю і строгим збереженням основних дидактичних принципів доступності і послідовності у викладі матеріалу. В спадщині композитора виявлено також педагогічні основи релігійно-морального‚ патріотичного‚ естетичного виховання.
Педагогічна спадщина М.Копка представлена такими виданнями: “Самоучка”‚ а також 14 випусками “Бібліотеки музикальної”‚ яку видавав композитор. Обгрунтовано педагогічну цінність публікацій‚ а також доведено вагомий внесок композитора в теорію і практику музично-естетичного виховання.
Педагогічні основи музичного виховання досліджені і в спадщині А.Вахнянина. В розділі вони висвітлені через аналіз таких підручників і збірників: “Співанки шкільні”‚ “Співаник церковний для шкіл народних”‚ “Кобзар”‚ а також праці “Наука гармонії”‚ рукопис якої зберігається в Центральному історичному архіві Львова.
Дисертант дійшов висновку‚ що педагогічна спадщина А.Вахнянина‚ повністю підпорядкована цілям національного виховання‚ значною мірою компенсувала відсутність музичного навчального матеріалу для дітей і була вагомим внеском у теорію і практику музичного виховання школярів.
Педагогічна спадщина І.Кипріяна також орієнтована на реалізацію національної ідеї. Такі його видання як “Учебник початкових відомостей музики і співу”‚ “Наука співу по слуху в перших двох роках народних шкіл”‚ “До руководства при закладанню хору”‚ “Співи набожні для вжитку молодіжи для сопрано і альта” та ін. є вагомим джерелом музично-педагогічної теорії і практики в Західній Україні. І хоча в дисертації відзначено той факт‚ що деякі праці композитора не досягали високого наукового рівня‚ проте виявлено‚ що його “Учебник початкових відомостей музики і співу”‚ як і ряд інших робіт‚ справив помітний вплив на розвиток змісту навчання‚ а також відіграв важливу роль у становленні рідної школи і спонукав до створення більш досконалих за формою і змістом видань з музично-естетичного виховання.
Педагогічний доробок Д.Січинського у розділі представлений “Збірником народних і патріотичних пісень на голоси дитячі в супроводі фортепіано”‚ співаником “Ще не вмерла Україна”‚ а також збіркою коляд “Христос Родився”.
Визначено вагомий внесок композитора не тільки у музично-естетичне виховання‚ а й у фортепіанну педагогіку. Як показав аналіз збірок “Ще не вмерла Україна” і “Христос Родився”‚ фортепіанний виклад може бути з успіхом використаний як музично-педагогічний репертуар для підготовки майбутніх піаністів. Відзначено‚ що саме через відсутність у шкільній фортепіанній літературі високохудожніх зразків національної музики‚ Д.Січинський‚ продовжуючи традиції М.Лисенка та інших українських композиторів‚ створив повноцінний репертуар для дітей‚ педагогічна вартість якого цінна і сьогодні.
В розділі зроблено висновок‚ що педагогічна спадщина західноукраїнських композиторів‚ будучи національно спрямованою‚ відіграла важливу роль у становленні основ рідної школи і розвитку музично-естетичного виховання. Їх підручники й збірники з музики сприяли духовному оздоровленню нації та формуванню свідомого молодого покоління‚ активних борців за державну самостійність України.
Особливе місце в розділі відводиться висвітленню музично-педагогічних ідей композиторів і обгрунтовуються можливості їх використання в сучасній українській школі.
Здійснений аналіз наявних матеріалів дав підставу для висновку про те‚ що великий вплив на формування педагогічних ідей західноукраїнських митців‚ зокрема композиторів‚ мала українська педагогічна наука‚ яка у другій половині ХІХ сторіччя досягнула значних успіхів. В її основі домінувала ідея народності‚ яка дала поштовх до боротьби за національну школу.
В роботі дано оцінку працям К.Ушинського і О.Духновича. Наголошується‚ що ними уже в 50-х рр. ХІХ ст. була теоретично обгрунтована ідея народності виховання‚ яка знайшла свій подальший розвиток у діяльності визначних педагогів Західної України і‚ зокрема‚ композиторів. Підтвердженням цього є той факт‚ що педагогічна спадщина композиторів грунтувалася на місцевому матеріалі і несла в собі великий заряд любові до рідного народу. Композитори дали зразки‚ які підкреслювали їх рідношкільну орієнтацію. Саме тому народна пісня була головним дидактичним матеріалом їх підручників і збірників‚ а пріоритетним напрямком виховної діяльності стало формування національної свідомості і громадянської зрілості школярів. Таким чином‚ зроблено висновок‚ що провідною у діяльності композиторів стала ідея національного виховання‚ яка викристалізувалася під впливом досягнень української педагогічної науки. Крім К.Ушинського‚ О.Духновича‚ на її формування мала помітний вплив праця таких визначних педагогів‚ як І.Франко‚ Г.Верцьона‚ Г.Зарицький‚ М.Грушевський‚ О.Барвінський‚ І.Бартошевський‚ М.Драгоманов‚ В.Ільницький та інших прогресивних діячів – відданих борців за національну ідею.
Безперечну цінність становлять різноманітні методи і прийоми музичного виховання школярів‚ в удосконаленні яких композитори брали безпосередню участь. Виявлено‚ що методика розвитку музичних здібностей у педагогічній спадщині композиторів включає в себе виховання таких якостей: відчуття ладу‚ ритму‚ метру. Підкреслено‚ що реалізація ідеї композиторів про розвиток музичних здібностей школярів‚ які органічно поєднували б сформованість ладового‚ ритмічного і метроритмічного відчуття з опорою на народнопісенну творчість‚ здатні самі підносити музичне виховання та розвиток особистості відповідно до потреб суспільного життя.
До найбільш вагомих музично-педагогічних досягнень композиторів у розділі віднесено також ідеї закріплення теоретичних знань на практиці‚ розвитку творчих здібностей школярів‚ єдності естетичного та ідейного‚ релігійно-морального‚ патріотичного‚ естетичного виховання. Дано характеристику і науково обгрунтовано можливості використання їх в сучасній школі.
Виявлено пріоритет внеску кожного композитора у теорію і практику музичного виховання школярів‚ а саме:
– С.Воробкевичем започатковано ідею створення дитячого вокального репертуару‚ що знайшла своє продовження у діяльності таких композиторів як В.Матюк‚ М.Копко‚ І.Кипріян‚ А.Вахнянин‚ Д.Січинський та інших західноукраїнських митців другої половини ХІХ – початку ХХ сторіччя‚ які за основу до своїх видань беруть народнопісенний матеріал;
– В.Матюк є першим серед композиторів Західної України автором “Руського співаника для шкіл народних”‚ який‚ разом із “Малим катехизом музики”‚ створив малу прогресивну школу співу‚ де теоретичний матеріал катехизу закріплювався практичними вправами із співаника. Згодом ця ідея була підтримана С.Воробкевичем‚ М.Копком‚ іншими західноукраїнськими митцями;
– І.Кипріян‚ видавши “Учебник початкових відомостей музики і співу”‚ увійшов в історію як автор першого теоретичного підручника з музики;
– М.Копко має особливі заслуги в розвитку педагогічної науки як редактор-видавець‚ який заснував видавництво‚ де друкував окремими випусками підручники і збірники з музично-естетичного виховання;
– Д.Січинський‚ будучи першим професійним композитором Західної України‚ підняв престиж фортепіанної педагогіки‚ увійшовши в історію як автор якісного дитячого фортепіанного‚ а також вокального репертуару;
– А.Вахнянин своєю організаційно-педагогічною діяльністю заклав фундамент вищої музичної освіти в регіоні. Його постать є однією з найяскравіших в історії західноукраїнської музики другої половини ХІХ – початку ХХ сторіччя.
Хоча цілісної системи національного музичного виховання в повному і завершеному вигляді західноукраїнськими композиторами не було сформовано‚ в ряді наукових праць‚ численних газетних і журнальних статтях‚ підручниках‚ збірниках вони висунули ряд важливих ідей щодо удосконалення змісту‚ форм і методів музичного виховання. Ці здобутки знайшли своє продовження і розвиток у діяльності С.Людкевича‚ Ф.Колесси‚ В.Барвінського‚ Б.Вахнянина‚ М.Гайворонського‚ Н.Нижанківського та інших українських композиторів першої половини ХХ сторіччя‚ а сьогодні заслуговують на глибоке й всебічне вивчення‚ оскільки можуть і повинні стати активними чинниками розбудови національної освіти в Україні.
На основі результатів дослідження сформульовано такі висновки:
1. Становлення і розвиток музичної освіти та виховання в Західній Україні були зумовлені процесом національно-культурного відродження. Політика національного і духовного поневолення західноукраїнського населення в першій половині ХІХ сторіччя зіткнулась із зростаючим опором національного руху, в якому, поряд з визначними освітніми діячами, активну участь брали і композитори. Високо оцінюючи виховне значення музичного мистецтва, вони здійснили значний вплив на становлення, удосконалення і розвиток музично-естетичного виховання, розкрили ряд нових перспектив в історії педагогічної науки і, зокрема, теорії і практики музичного виховання в Західній Україні.
2. Проблеми музичного виховання школярів займали одне з важливих місць у діяльності композиторів. Найбільш повне своє відображення вони знайшли у педагогічній праці західноукраїнських композиторів другої половини ХІХ – початку ХХ сторіччя, яка у своєму розвитку пройшла три основні періоди: період становлення – 1848-1873 рр.; період розвитку – 1873-1891 рр.; період інтенсифікації – 1891-1903 рр.
У першому періоді (1848-1873) відбувається процес становлення музично-освітньої діяльності композиторів‚ яка мала вирішальний вплив на формування теоретичних основ національної музичної освіти і виховання‚ давши поштовх до подальшого її розвитку.
Другий період (1873-1891) характеризується вагомими здобутками в галузі педагогіки‚ зокрема виданням у 80-х роках цілої серії практичних підручників з музики‚ які збагатили теорію і практику музичного виховання школярів.
Третій період (1891-1903) є переломним етапом у розвитку музичної освіти в регіоні‚ який привів до заснування Вищого музичного інститутуту у Львові.
3. Найістотнішими тенденціями й особливостями педагогічної діяльності західноукраїнських композиторів стали:
– обумовленість музичного поступу обставинами суспільно-політичного розвитку, рівнем розгортання процесів національного відродження;
– еволюційний шлях їх діяльності від простого просвітництва й залучення молоді до співу до організації рiзних форм музичного виховання, в основі яких домінуючою стала національна ідея;
– розширення цiлей і завдань музичного виховання залежно від суспільних потреб, рівня національної свідомості, культури народу, загальнопедагогічних пріоритетів на тому чи іншому етапі національно-визвольного руху;
– вдосконалення змісту діяльності, перехід від малоефективних форм, методів і засобів до пошуку шляхів самостійного вирішення актуальних проблем музичного виховання школярів і молоді.
4. Педагогічна діяльність західноукраїнських композиторів за характером і змістом роботи була прогресивним суспільно-педагогічним явищем, бо вона сприяла:
– збагаченню змісту, форм і методів навчально-виховного процесу національним елементом, його науково-методичним забезпеченням;
– розвитку ідеї української національної школи та національного виховання, утвердженню її засад у практичній діяльності;
– формуванню розгалуженої мережі музичних товариств, в яких композитори активно проводили свою просвітницьку працю серед українського населення, будили його національну свідомість;
– створенню української музичної школи і Вищого музичного інституту як альтернативи до аналогічних польських, німецьких закладів;
– встановленню тісних зв’язків, пошуку шляхів співпраці між Східною і Західною Україною;
– появі нових імен композиторів-педагогів, які, продовжуючи традиції попередників, вносили і свою вагому частку в процес становлення і розвитку музичного виховання в Західній Україні.
5. Важливим наслідком діяльності композиторів стало створення перших музичних товариств – виразникiв національних інтересів. Так, в особі “Львівського Бояна” 1891 року постало товариство, що мало вирішальний вплив на подальший розвиток музичної освіти в західних областях України, зокрема на заснування Вищого музичного інституту у Львові.
6. Одним із найвагоміших результатів діяльності західноукраїнських композиторів є їх педагогічна спадщина. В.Матюк, М.Копко, І.Кипріян, С.Воробкевич, А.Вахнянин, Д.Січинський та інші вважали своїм обов’язком створювати різноманітні підручники і збірники для дітей. Навчання музики вони поставили на наукову основу, тобто у своїх виданнях вміщували методичні розділи, які висвітлювали основи дидактики музики і були призначені як для вчителів, так і учнів. Все це свідчить про глибоке розуміння композиторами ролі музичного мистецтва у вихованні освіченого, національно свідомого молодого покоління.
7. Результати дослідження дають можливість простежити еволюцію педагогічних поглядів композиторів. Якщо в першій чверті другої половини ХІХ сторіччя характерною особливістю їх діяльності була обмеженість цілей музичного виховання (композитори домагалися включення уроків музики у шкільні навчальні плани і програми), то наприкінці ХІХ – початку ХХ сторіччя їм довелось вирішувати більш складні завдання. Головна мета полягала в тому, щоб підручники і збiрники з музичного виховання були спрямовані на національні потреби школярів‚ і щоб навчання відбувалося рідною українською мовою.
8. Діяльність західноукраїнських композиторів носила подвижницький характер. Їм було властиве почуття суспільного обов’язку, висока національна свідомість, справжня самопожертва. В умовах асиміляцiйної політики влади, постійного наступу на рідну мову й освіту їх праця ставала осередком національного життя. Імена цих композиторів повинні зайняти почесне місце в історії української національної школи в Західній Україні, а також мають бути відповідно й об’єктивно поціновані.
9. Педагогічна спадщина композиторів не втратила своєї актуальності і на сучасному етапі розвитку музичного виховання в Україні. Продовжується удосконалення дидактики і методики навчання, спрямованої на вирішення важливих музично-педагогічних та ідейно-виховних завдань. Ці питання успішно вирішувалися митцями і зафіксовані в навчальних підручниках і збірниках.
Дане дослідження не претендує на вичерпний розгляд усіх аспектів музичного виховання школярів. Тому предметом подальшого вивчення могла б стати: педагогічна діяльність західноукраїнських композиторів у період від заснування Вищого музичного інституту у Львові до 1939 року; виховна діяльність музичних товариств; окремі дослідження могли б бути присвячені педагогічній спадщині В.Матюка, М.Копка, А.Вахнянина, І.Кипріяна, Д.Січинського.

Список опублікованих праць:

1. Віктор Матюк – композитор і священик // Світ дитини. – 1997. – №1.– С.12-13.
2. Ідея національного виховання в просвітницькій діяльності галицького композитора Остапа Нижанківського (1863-1919) // Ідея національного виховання в українській психолого-педагогічній науці ХІХ-ХХст.: Збірник статей і доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Коломия‚ 1997. – С.264-267.
3. Педагогічна спадщина А.Вахнянина і її використання в сучасній українській школі // Українське народознавство у педагогічному процесі освітніх установ: Збірник статей. – Івано-Франківськ‚ 1997. – С.120 – 123.
4. Педагогічно-просвітницька діяльність Дениса Січинського (1865-1909) // Обрії. – 1998. – №1. – С.12-15.
5. Просвітницька діяльність Максима Копка (1859-1918) // Мистецтво та освіта. – 1998. – №2. – С.33-34; 52-54.
6. Проблема розвитку творчих здібностей дітей у педагогічній спадщині галицьких композиторів кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя // Освітянин. – 1998. – №2. – С.16-17.
7. Історія створення перших українських шкільних підручників з музики в Західній Україні в другій половині ХІХ сторіччя // Джерела. – 1998. – №2. – С.19-22.

АНОТАЦІЇ:

Фрайт І.В. Проблеми музичного виховання школярів у діяльності західноукраїнських композиторів (друга половина ХІХ – початок ХХ сторіччя).
Дисертація у вигляді рукопису на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – теорія та історія педагогіки. Прикарпатський університет ім.В.Стефаника. Івано-Франківськ‚ 1998.
У роботі аналізується діяльність західноукраїнських композиторів другої половини ХІХ – початку ХХ сторіччя‚ визначається їх внесок у розробку ідей‚ що стосуються розвитку національного музичного виховання в Західній Україні. Встановлено‚ що‚ незважаючи на складні соціально-економічні‚ політичні і культурні обставини‚ композитори в умовах австро-угорської окупації внесли вагому лепту в теорію і практику музично-естетичного виховання.
Прогресивні музично-педагогічні ідеї композиторів можуть бути використані при розробці концептуальних основ національної освіти і музичного виховання в сучасних умовах.
Ключові слова: музичне виховання школярів‚ національна свідомість‚ навчання‚ дидактика‚ педагогічна діяльність‚ спадщина‚ ідеї композиторів.

Фрайт И.В. Проблемы музыкального воспитания школьников у деятельности западноукраинских композиторов (вторая половина ХІХ – начало ХХ столетия).
Диссертация в виде рукописи на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – теория и история педагогики. Прикарпатский университет им.В.Стефаника. Ивано-Франковск, 1998.
В работе анализируется деятельность западноукраинских композиторов второй половины XIX – начала XX столетия, определяется их вклад в разработку идей, касающихся развития национального музыкального воспитания в Западной Украине. Установлено, что, несмотря на сложные социально-экономические, политические и культурные обстоятельства, композиторы в сложных условиях австро-венгерской оккупации внесли вклад в теорию и практику музыкально-эстетического воспитания.
Прогрессивные музыкально-педагогические идеи композиторов могут быть использованы для разработки концептуальных основ национальной системы образования и музыкального воспитания в современных условиях.
Ключевые слова: музыкальное воспитание школьников, национальная сознательность, обучение, дидактика, педагогическая деятельность, наследие, идеи композиторов.

Frait I.V. The problems of musical education of schoolchildren in the activity of West Ukrainian composers (the second half of the 19-th – the beginning of the 20-th century).
Thesis in manuscript for a Candidate of Sciences degree (Pedagogics), speciality 13.00.01 – Theory and History of Pedagogics. V.Stefanyk Precarpathian University, Ivano-Frankivs’k, 1998.
In this work the activity of West Ukrainian composers of the second half of the 19-th – the beginning of the 20- th century is analysed, their contribution to the working out of the ideas concerning the development of national musical education in Western Ukraine is underlined.
It is investigated that the composers made a great contribution to the theory and practice of musical and aesthetic education during the Austro-Hungarian occupation, notwithstanding the difficult socioeconomic, political and cultural conditions.
The progressive musical and pedagogical ideas of the composers can be used in the development of conceptual principles of national education and musical education at present.
Key words: musical education of schoolchildren, national consciousness, education, didactics, pedagogical activity, heritage, ideas of the composers.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019