.

Проблема безпеки Перської затоки в 70-ті – 90-ті роки: Автореф. дис… д-ра іст. наук / О.А. Коппель, Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т міжнар. відносин

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 5338
Скачать документ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КОППЕЛЬ ОЛЕНА АРНОЛЬДІВНА

УДК 953

ПРОБЛЕМА БЕЗПЕКИ ПЕРСЬКОЇ ЗАТОКИ В 70-ті – 90-ті РОКИ

07.00.02 – Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора історичних наук

КИЇВ – 1999

Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Інституті міжнародних відносин
Київського університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант доктор політичних наук, доцент
ПЕРЕПЕЛИЦЯ Григорій Миколайович
Національний інститут стратегічних
досліджень, завідувач відділом

Офіційні опоненти : доктор історичних наук, професор
ГОНЧАР Борис Михайлович
Київський університет імені Тараса
Шевченка, завідувач кафедрою нової та
новітньої історії зарубіжних країн

доктор філософських наук, професор
ПАРАХОНСЬКИЙ Борис Олександрович
Національний інститут
українсько-російських відносин,
завідувач відділом політичних відносин

доктор історичних наук, старший
науковий співробітник
ЦВЄТКОВ Олександр Глібович
Міністерство закордонних справ України,
завідувач відділом ЮНЕСКО

Провідна установа Інститут історії України НАНУ, м. Київ

Захист відбудеться “_24___” _листопада_ 1999 року о 14.00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: 254119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ, вул. Володимирська 58, к.10.

Автореферат розісланий “_23__” жовтня 1999 р.

Вчений секретар
Спеціалізованої вченої ради Каменецький М.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Усвідомлення світу як єдиного цілого веде до формування нової системи поглядів на проблему безпеки. Існує нероздільність понять і тісний взаємозв`язок у забезпеченні національної, регіональної та міжнародної безпеки. Питання безпеки, що розглядалися раніше головним чином у їх військово-політичному вимірі, в наш час визначаються широким комплексом чинників економічного, соціального, політичного, гуманітарного й екологічного порядку, без урахування яких неможливе утворення надійної системи її забезпечення.
Закінчення епохи блокового протистояння, розпад СРСР і зникнення разом з ним системи біполярності в міжнародних відносинах поставили світ перед необхідністю розробки нових механізмів та гарантій забезпечення безпеки. Однією з найважливіших особливостей розвитку сучасних міжнародних відносин є те, що відбувся зсув основних викликів та загроз, перехід міжнародної конфліктності з глобального на регіональний та субрегіональний рівні. Виникає потреба дослідження питань безпеки не тільки на загальному – міжнародному, але й на регіональному, субрегіональному й національному рівнях. Зміна характеру загроз у сфері безпеки призводить до відповідної зміни завдань, що постають на порядку денному, та вимагає прийняття конкретних рішень у залежності від розвитку військово-політичної ситуації в тому чи іншому регіоні.
Актуальність теми. Проблема безпеки Перської затоки належить до найгостріших питань міжнародного життя й знаходиться у центрі уваги світового співтовариства. Ірано-іракська війна, кувейтська криза 1990-1991 рр., подальші кризові ситуації навколо Іраку свідчили, що у 70-ті – 90-ті роки виникла необхідність науково обгрунтованої концепції забезпечення безпеки регіону Перської затоки. Розвиток нових тенденцій в сфері безпеки в цьому регіоні та її вплив на ситуацію на Близькому Сході, а також на загальний стан міжнародних відносин є однією з найважливіших міжнародних проблем, дослідження якої має до того ж безперечний інтерес для політичної практики України.
Необхідність чітко сформулювати сучасну концепцію забезпечення безпеки, що відповідає національним інтересам української держави, пояснює важливість та пріоритетність вивчення досвіду вирішення цих проблем як на національному рівні (аналіз та використання досвіду окремих країн), так і на рівні регіональному та глобальному.
Напруженість у Перській затоці торкається національних інтересів України, адже сучасна архітектоніка її геополітичної орієнтації базується на принципі багатовекторності, одним з пріоритетів якої є розвиток відносин з країнами цього регіону. Зацікавленість України в збереженні миру та стабільності в районі Перської затоки як у регіональному масштабі, так і на рівні окремих країн, носить довгостроковий характер. Значення вказаного напрямку в системі зовнішньополітичних пріоритетів України зростатиме з розширенням відносин та співробітництва з усіма країнами регіону, насамперед у сфері постачання енергоресурсів.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційної роботи є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України” та Інституту міжнародних відносин Київського університету “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави.” Дослідження виконано згідно з науковою темою кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського університету “Зовнішньополітична стратегія України в контексті розбудови нової європейської архітектури”. Процеси формування принципово нової моделі безпеки охопили як європейський, так і азійський регіони. Вони мають як свою регіональну специфіку, так і загальні проблеми та тенденції, порівняльний аналіз яких сприяє глибшому осмисленню нової моделі забезпечення безпечного існування людства.
Наукова проблема, яку вирішує автор – визначення та аналіз особливостей процесу формування системи безпеки регіону Перської затоки і причин нестабільності у регіоні на трьох рівнях (теоретико-концептуальному, доктринальному і практично-політичному) та в двох сферах (військово-політичній та політико-дипломатичній).
Концепція дисертанта. Автор виходить з ідеї про тісний взаємозв’язок забезпечення національної, регіональної та міжнародної безпеки. Враховуючи особливе значення регіону в світовій політиці та економіці, в структурі міжнародних відносин, до проблеми досягнення його безпеки залучені провідні країни світу. Під забезпеченням безпеки автор має на увазі розробку необхідних рішень і здійснення на їх основі заходів, адекватних реальним та потенційним загрозам.
Безпека Перської затоки має розглядатися і як діяльність суб’єктів міжнародних відносин і як сфера відносин, що виникають між цими суб’єктами. Логічним тому вважаємо, що предметом даної праці є безпека регіону Перської затоки.
Об`єктом дослідження є міжнародні відносини в регіоні Перської затоки в період, що досліджується.
Поняття “регіональна безпека” має конкретно-історичний характер. Хронологічні межі роботи охоплюють 70-ті – 90-ті роки. Виділення цього періоду обумовлене такими чинниками: він характеризується суттєвою трансформацією регіональної системи міжнародних відносин, що мало вирішальний вплив на проблему досягнення безпеки Перської затоки. Нижня хронологічна межа дослідження визначається тим, що на початку 70-х років, після виведення з району “на схід від Суецу” збройних сил Великої Британії, там було утворено низку нових незалежних держав – Бахрейн, Катар, Оман, ОАЄ. В той же час активізуються процеси формування регіональної підсистеми міжнародних відносин як структуростворюючого компонента близькосхідної регіональної системи. Вирішальне місце в цих процесах посідала проблема формування умов регіональної безпеки.
Мета дисертаційного дослідження полягає в розкритті політичних та військово-політичних аспектів розвитку ситуації у сфері безпеки в Перській затоці в період 70-х – 90-х років та аналізі впливу цієї ситуації на загальний стан міжнародних відносин; визначенні принципів досягнення, місця і ролі безпеки Перської затоки в системі міжнародних відносин.
Відповідно до сформульованої мети вирішувалися такі конкретні завдання:
У теоретико-концептуальному плані:
– формування категорійно-понятійного наукового апарата проблеми, що досліджується;
– аналіз концептуально-теоретичних поглядів з питань місця та ролі проблеми регіональної безпеки в міжнародних відносинах, її функцій та форм реалізації;
– формулювання мети та завдань системи забезпечення регіональної безпеки й критеріїв оцінки її ефективності.
У доктринальному плані:
– означення найбільш впливових теорій та концепцій, які безпосередньо або опосередковано впливають на процес формування та реалізації політики як держав Перської затоки, так і позарегіональних держав у питаннях регіональної безпеки;
– виявлення й прогнозування патогенних впливів та визначення шляхів ефективного реагування на них, дослідження загроз регіональній безпеці, що передбачає означення джерел небезпеки, їх систематизацію та класифікацію;
– аналіз теоретичних засад стратегії гарантування безпеки державами Перської затоки, виявлення їх характерних особливостей та національної специфіки;
У практико-політичному плані:
– періодизація розвитку ситуації у сфері безпеки і визначення ступеню ефективності її забезпечення;
– визначення впливу центросилової динаміки в регіоні Перської затоки та на Близькому Сході на проблему забезпечення регіональної безпеки;
– характеристика та оцінка основних етапів еволюції позиції країн Перської затоки, арабських країн, провідних країн Заходу, СРСР, Росії та України щодо проблеми забезпечення безпеки Перської затоки.
Наукова новизна дисертації визначається розробкою авторської концепції шляхів забезпечення регіональної безпеки на прикладі регіону Перської затоки, що дає змогу надати практичні рекомендації стосовно формування та реалізації політики України з цього питання. В ній вперше розглядається стан міжнародних відносин в цьому регіоні в геополітичних умовах сучасності, що дало автору змогу виявити найважливіші тенденції їх розвитку. Вперше здійснено науково обгрунтовану періодизацію розвитку ситуації у сфері безпеки в регіоні Перської затоки і визначено ступінь ефективності її забезпечення. Автор запроваджує свою систематизацію та удосконалює класифікацію чинників дестабілізації ситуації в Перській затоці. Зроблено науково обгрунтований прогноз розвитку дестабілізуючих тенденцій на усіх структурних рівнях регіону. Вперше здійснено спробу систематизації та класифікації існуючих у сучасній історіографії поглядів, концепцій та теорій стосовно можливості розв’язання даної проблеми. На оригінальній джерельній базі (англомовні та арабомовні документальні матеріали, вперше введені автором у науковий обіг) визначені теоретичні засади, виявлені характерні особливості й національна специфіка позицій як країн регіону, так і позарегіональних держав з даної проблеми. У контексті компаративного переосмислення джерел визначено ступінь ефективності національних, регіональних, міжнародних механізмів забезпечення безпеки Перської затоки, залежність цього процесу від діяльності провідних країн світу. Дістало подальший розвиток осмислення інтересів України в досягненні стабільності і безпеки в Перській затоці, надані практичні рекомендації стосовно формування та реалізації політики України з цього питання.

Практичне значення одержаних результатів.
Наукове та практичне значення дослідження визначається як його політичною актуальністю, так і науковою новизною. Результати дисертаційного дослідження знайшли практичне застосування при створенні автором програм вузівських навчальних дисциплін “Зовнішня політика країн Азії”, “Зовнішня політика арабських країн”, “Міжнародні відносини на Близькому Сході”, “Ісламський фактор в міжнародних відносинах”, “Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку”. На основі концептуальних матеріалів дисертації автором були підготовлені курси “Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку”, “Геополітика та геостратегія”, спецкурс “Ісламський фактор в міжнародних відносинах”.
Сформульовані автором наукові висновки та результати направлені до МЗС України. В них містяться авторські рекомендації щодо формування та реалізації політики України в районі Перської затоки, зокрема з проблеми регіональної безпеки.
Матеріали, основні положення та висновки дослідження можуть бути використані в діяльності зовнішньополітичних та військових відомств України, науково-дослідних інститутів та центрів:
– для використання теоретичного та практичного досвіду країн регіону в процесі розробки та реалізації політики національної безпеки та зовнішньополітичної стратегії;
– для розробки проблематики міжнародної та регіональної безпеки і визначення позиції України з цих питань;
– при аналізі та прогнозуванні зовнішньополітичних курсів провідних країн Заходу, арабських та азійських країн з проблеми, що досліджується;
– для визначення зовнішньополітичного курсу України щодо країн Перської затоки.
Матеріали роботи можуть бути використані при розробці нормативних та спеціальних курсів у вузах з проблем міжнародних відносин, міжнародної безпеки, зовнішньої політики країн Азії та провідних держав сучасного світу.
Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи пройшли апробацію і були оприлюднені у виступах на міжнародних і республіканських наукових конференціях, у тому числі на конференції Наукової Ради з проблем економічного, соціально-політичного і культурного розвитку країн Африки, Інституту Африки РАН та Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка “Національні інтереси Росії, України та Білорусі в Африці і на Близькому Сході (загальне та особливе)” (Київ, червень 1993 року), “Третій світ в сучасному світі” (Київ, січень 1992 року), Науковому семінарі Київського університету імені Тараса Шевченка, Української асоціації сходознавства і африканістики імені А. Кримського, Інституту соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР “СРСР, США і “третій світ” (Київ, травень 1990 року), конференціях Інституту сходознавства РАН, зокрема “Конфлікти в країнах третього світу” (1996 рік), конференції НАН України “Наука та технології в умовах реформування економіки, проблеми комерціалізації підприємництва і новаційного менеджменту” (Київ, грудень 1997 року), щорічних наукових конференціях Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, а також при викладанні автором нормативних курсів “Історія міжнародних відносин”, “Зовнішня політика арабських країн”, “Вступ до спеціальності “міжнародні відносини” для студентів I – IV курсів, “Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку”, “Геополітика і геостратегія” для магістрантів Інституту міжнародних відносин, спецкурсів “Ісламський фактор в міжнародних відносинах”, “Міжнародні відносини на Близькому Сході”.
Публікації. Теоретичний та фактичний матеріал дисертації знайшов відображення у публікаціях автора. У монографії “Перська затока: проблема безпеки в 80-ті – 90-ті роки” на широкому історичному матеріалі подана загальна концептуальна методологія, на якій базується авторське розуміння сутності регіональної безпеки та шляхів і можливостей її забезпечення в Перській затоці. Аналізуються зовнішні та внутрішні чинники, що впливають на безпеку регіону. Піддано аналізу історичний досвід забезпечення безпеки Перської затоки, позицію основних акторів з цієї проблеми. Визначено авторське бачення шляхів рішення проблеми забезпечення безпеки регіону Перської затоки.
У навчальному посібнику для студентів вищих закладів освіти “Міжнародні відносини. ХХ століття” на широкому фактичному матеріалі дається аналіз основних тенденцій розвитку міжнародних відносин ХХ століття. Значна увага приділяється, зокрема, проблемі безпеки Перської затоки.
Дисертант є співавтором (розділ “Міжнародні відносини на Близькому та Середньому Сході”) підготовленого авторським колективом кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики ІМВ КУ навчального посібника “Міжнародні відносини (1945-1980)”.
Основні положення дисертаційної проблематики знайшли відображення у 30 публікації автора.
Структура дисертації. Складність проблем, що підлягають дослідженню, зумовили загальну логіку і структуру роботи. Дисертація загальним обсягом 435 сторінок складається з вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (467 найменувань, 35 стор.) українською, російською, англійською та арабською мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі розкриваються сутність і стан наукової проблеми та її значущість, обгрунтовується її актуальність та необхідність проведення дослідження, викладено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, формулюється її мета і завдання, визначаються хронологічні межі дослідження, описано ступінь новизни, показано практичне значення одержаних результатів.
У першому розділі “Джерельно-документальна та концептуально-методологічна база дослідження. Історіографія проблеми” викладається загальна методика і основні методи дослідження, характеризується коло використаних при роботі над темою джерел. Аналізується ступінь наукової розробки теми, основні етапи розвитку наукової думки з проблеми, окреслюються питання, що потребують подальшого дослідження.
Сфера регіональної безпеки – один з найменш розроблених об’єктів наукового аналізу, що вимагає особливої уваги до вибору вірної методології дослідження. Виходячи із специфіки об’єкта дослідження, автор обирає в якості основних методів аналізу системний, порівняльний, проблемно-історичний, емпіричний підходи. Регіональна безпека може бути предметом як теоретичного, так і емпіричного аналізу, що спирається на реально існуючі в практиці міжнародних відносин взаємодії в межах географічних регіонів. Застосування емпіричних методів виступає певною запорукою наукової об’єктивності та достовірності результатів дослідження. Але досліджувати сутність проблеми, її генезу можна тільки за допомогою засобів теоретичного аналізу, одним з яких є політологічний аналіз. Він дозволяє уявити даний процес як явище, пов’язане із захистом та підтриманням стабільності шляхом вивчення політики акторів. Запровадження системного підходу дозволило сформулювати цілісне сприйняття процесів міжнародного життя та представити комплексне бачення цих процесів як сукупності поведінки міжнародних акторів, їх національних інтересів, що в контексті забезпечення безпеки розглядаються разом з категорією загрози.
В цілому, при дослідженні проблеми безпеки Перської затоки використовувався кожен з цих методологічних підходів, тому що лише в такому випадку можна говорити про всебічний та цілісний аналіз цього актуального у нинішній час наукового й практичного явища.
Найважливіший підхід до розробки проблематики безпеки – геополітичний. Геополітика виступає в концептуальному і світоглядному вимірах і тому є найвагомішим чинником політичного аналізу та прогнозу. Геополітичний аналіз використовується автором для оцінки міжнародно-політичних позицій держав, їх місця в системі міжнародних відносин, дослідженні комплексу політичних, військово-стратегічних, економічних та інших питань, котрі відіграють важливу роль у збереженні або зміні регіонального балансу сил.
Кожна держава чи група держав вибирає для себе найбільш прийнятний варіант забезпечення власної безпеки, враховуючи особливості свого географічного положення, економічного розвитку, характеру загроз та інших чинників. Геополітичний аналіз дає змогу встановити, якою мірою та чи інша модель безпеки відповідає специфіці державного простору, географії окремої країни чи регіону в цілому.
Таким чином, методологічна структура дослідження передбачає аналіз політико-дипломатичних та військово-політичних аспектів проблеми безпеки Перської затоки на трьох рівнях (теоретико-концептуальному, доктринальному та практико-політичному).
Джерельно-документальну базу дисертації складають:
Документи зовнішньополітичних відомств країн Перської затоки, договори, угоди, декларації, комюніке, офіційні заяви представників правлячих кіл цих країн;
Документи зовнішньополітичних відомств інших країн Близького та Середнього Сходу, країн Азії;
Документи міжрегіональних, регіональних та субрегіональних організацій – Організації Ісламська Конференція (ОІК), Ліги арабських держав (ЛАД), Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ);
Матеріали і рішення Організації Об’єднаних Націй, резолюції Ради Безпеки ООН;
Офіційні публікації законодавчих органів США, протоколи засідань обох палат конгресу, слухання комісій та підкомісій, перш за все щорічні слухання з питань політики США в районі Перської затоки, з окремих питань, пов’язаних з регіональною безпекою.
Дослідження та публікації науково-дослідних центрів, що мають не стільки академічний, скільки рекомендаційно-прикладний характер і справляють значний вплив на розробку та здійснення політики країн в галузі безпеки в цьому регіоні.
Урядові документи США, зокрема публікації держдепартаменту США, збірники виступів президентів, виступи державних секретарів, інших представників американських правлячих кіл.
Протоколи засідань законодавчих органів інших позарегіональних держав, що відіграють особливу роль в забезпеченні безпеки Перської затоки, зокрема Великої Британії.
Документи зовнішньополітичних відомств України, Росії, СРСР.
10. Документи Європейського Співтовариства (з 1 листопада 1993 року – Європейського Союзу).
11. Документи політичних партій та рухів країн Перської затоки: публікації Народного Фронту Бахрейну, щотижневик Національного Фронту Визволення Оману, з’їздів Партії арабського соціалістичного відродження Іракського регіону, інших арабських та мусульманських країн.
12. Збірники виступів, статті, книги та мемуари політичних діячів, які виконували чи виконують функцію теоретиків та ідеологів при формулюванні основ політики їх країн з проблеми безпеки Перської затоки – політичних діячів країн-членів РСАДПЗ, Ірану, зокрема Р.Хомейні, А.А.Хашемі-Рафсанджані, А.-А.Велаяті. А.Малекі, Іраку – С.Хусейна, Тарика Азіза, Сполучених Штатів – Г.Кіссінджера, З.Бжезинського, Лі Гамільтона, Дж.Нойеса, представників інших країн.
Розглядаючи закономірності та специфічні особливості розвитку міжнародних відносин в районі Перської затоки, необхідним було перш за все критично оцінити методологічні підходи історіографії до дослідження міжнародних відносин і проблеми безпеки. В залежності від різних критеріїв існує значна кількість класифікацій сучасних течій в науці про міжнародні відносини. Зокрема, на основі географічної та ідеологічної приналежності автором вирізняються українська, російська, радянська історіографія, західні концепції, та дослідження авторів країн, що розвиваються. Щодо західної історіографії, то відокремлюється декілька основних напрямів – політичний реалізм, політичний ідеалізм, модернізм, транснаціоналізм, неореалізм (структурний реалізм, структуралізм) та неомарксизм. Автор вважає за необхідне при дослідженні даної проблеми використовувати наступну типологію:
– українська історіографія.
– західна історіографія, включаючи представників всіх основних шкіл та декількох окремих теорій;
– японська історіографія, що має свої особливості з проблеми, що досліджується;
– історіографія країн, що визволилися – арабська, іранська, індійська, пакистанська;
– радянська історіографія;
– російська історіографія;
Американська та західноєвропейська історіографія. Протягом періоду, що досліджується, проблема безпеки регіону Перської затоки, яка має особливе значення внаслідок, перш за все, причин геоекономічного та геополітичного характеру, привертала увагу представників американської за західноєвропейської історіографії. Слід підкреслити, що західна література заснована на методологічних підходах, опрацьованих представниками всіх головних напрямів сучасних теорій міжнародних відносин. Цими проблемами займалися представники всіх основних течій в сучасній науці про міжнародні відносини – політичного реалізму (Г.Кіссінджер, Р.Такер), політичного ідеалізму (З.Бжезинський), транснаціоналізму (Дж.Най), неомарксизму (Ф.Холлідей), модернізму (Я.Рошандел), неореалізму (М.Мозаффарі) та біхевіоризму (С.Ренсон, С.Уейн), теорії міжнародних акторів (Богат Корані), теорії взаємодії в межах міжнародних систем (Самір Амін).
Автор вважає за необхідне виокремити основні розбіжності в підходах представників цих течій до проблеми безпеки Перської затоки. Представники політичного реалізму виходили з традиційного для них підходу до оцінки міжнародних відносин як арени гострого протиборства держав, розглядаючи стан миру як стан рівноваги між державами і вбачаючи в забезпеченні балансу сили єдиний реалістичний засіб збереження миру. Щодо рішення проблеми забезпечення безпеки Затоки, то вони впевнені, що для цього необхідна допомога позарегіональних держав через неможливість країн регіону зробити це власними силами. В 60-ті роки більшість представників політичного реалізму вважала за передчасне рішення Великої Британії про виведення звідти збройних сил. В 70-ті роки підтримували політику “двосторонньої опори” на Іран та Саудівську Аравію в забезпеченні регіональної безпеки, не виключаючи можливість збройного втручання у Затоці в разі “загрози придушення індустріального світу”, в 90-ті – критикували політику “подвійного стримування” Ірану та Іраку як невдалу спробу встановлення балансу сил . Вони виступали за застосування сили проти Іраку і нарощування військової присутності Заходу для забезпечення регіональної безпеки. В межах цього напряму формулювалась офіційна політика США і Великої Британії з проблеми безпеки Перської затоки взагалі.
В той же час на формування політики провідних країн Заходу з цієї проблеми впливають й інші провідні теорії і концепції. Це, зокрема, модернізм, що відрізняється від політичного реалізму перш за все застосуванням інших методів дослідження, зокрема формалізації, моделювання, емпіричної верифікації результатів. В цьому плані характерними є праці професора Джорджтаунського університету М.Хадсона, а також М.Селіма, Л.Мартіна та інших.
Представники неореалізму пов’язують системний характер міжнародних відносин з якостями структури міжнародної системи. З їх точки зору, структурні якості міжнародної системи не залежать від зусиль малих та середніх держав, а є наслідком взаємодії між великими державами. Цілком природньо, що головну увагу вони приділяли аналізу політики США та СРСР в районі Перської затоки (Ш.Шубін), а на сучасному етапі – політиці США та інших провідних країн Заходу.
Для представників політичного ідеалізму був притаманний нормативістський підхід, перебільшення ролі міжнародних організацій в справі досягнення миру і безпеки шляхом правового регулювання та демократизації міжнародних відносин.
Після кувейтської кризи в західній політології виникають нові підходи до проблеми безпеки. В найбільш повному вигляді вони знайшли відображення в концепціях “загальної безпеки”, та “нового інтервенціонізму”. Вони обгрунтовували необхідність обмеження поняття національного суверенітету та право міжнародного співтовариства на активні дії з забезпечення міжнародної безпеки та припинення дій тієї чи іншої держави, що її порушує. Водночас деякі автори відстоювали точку зору, що така концепція визнає право на втручання у внутрішні справи інших держав і є ідеологічним обгрунтуванням для спроб деяких країн виправдати свої гегемоністські прагнення.
Представники транснаціонального напряму акцентували увагу на посиленні взаємозалежності світу та відносному зменшенні ролі сили в міжнародних відносинах. Значний вплив на політику США в районі Перської затоки справляли ідеї, сформульовані такими вченими, як Е.Накле, Дж.Най, Д.Болдуін, що передбачали “партнерство”, “взаємозалежність” та “взаємодоповненість”.
Рішення Великої Британії відносно виведення своїх збройних сил з району Перської затоки привернуло увагу до цього регіону, було проведено декілька семінарів з проблеми регіональної безпеки. Визнавалась передчасність рішення Великої Британії, неможливість країн Затоки забезпечити безпеку власними силами.
Новим поштовхом до дослідження проблем району Перської затоки стало зростання значення нафтового фактора в міжнародних відносинах, посилення залежності економіки країн Заходу від імпорту нафти регіону. В роботах Дж.Петерсона, С.Х.Аміна та інших особлива увага приділяється політиці США та Великої Британії.
Значна кількість досліджень з’явилася на Заході після революції в Ірані та під час ірано-іракської війни. Це, зокрема, дослідження під редакцією одного з лідерів опозиції режиму Хомейні Х.Амірзаде “Безпека Перської затоки”, праці А.Кордесмена і Г.Ноннемана. Але означені автори залишають без відповіді ряд ключових питань, пов’язаних з дослідженням факторів дестабілізації ситуації в регіоні. Внутрішньополітичні аспекти проблеми безпеки розглядаються ними виходячи з європоцентристських аналогій, не враховуючи специфіку розвитку країн Сходу.
На особливу увагу в плані дослідження політики Ірану в районі Перської затоки заслуговує праця “Затока та міжнародна безпека: 80-ті роки і далі” під редакцією М.Є.Ахрарі. Зокрема, М.Є.Ахрарі детально досліджує політику правлячих кіл Ірану з проблеми безпеки Перської затоки, Дж.Нойєс та М.Кац аналізують місце цієї проблеми у відносинах Ірану з супердержавами. Автори приходять до висновку, що політика Ірану в Перській затоці як у період правління шаха, так і за часів Ісламської Республіки, мало відрізнялась і була спрямована на здобуття там домінуючих позицій. Дж.Петерсон аналізує політику країн-членів РСАДПЗ з проблеми регіональної безпеки, зокрема їх концепцію “опори на власні сили”. В той же час поза увагою більшості авторів залишилась політика Іраку в Перській затоці.
Після війни в Перській затоці з’явилася велика кількість літератури з проблеми розвитку міжнародних відносин в регіоні. Вона містить велику інформацію відносно розвитку ситуації в період кувейтської кризи і подальших подій, але обмежується констатуючим їх висвітленням, фактично залишаючи без адекватного пояснення причини нестабільності в регіоні та шляхи їх ефективного подолання. Новий, досить цікавий ракурс проблеми розглядається в монографії “Політична психологія в війні в Перській затоці: лідери, громадськість та конфліктний процес”. В її основі є матеріали конференції, що була організована університетом Нью-Йорка. В розділах, написаних Л.Брауном, Д.Растоу детально досліджуються передумови кризи в Перській затоці. С.Уєйн, Дж.Пост, С.Ренсон аналізують роль суб’єктивного фактору в кувейтській кризі, процес прийняття рішень арабськими керівниками, зокрема С.Хусейном, президентом США Дж.Бушем. Певну увагу викликає висновок Л.Брауна, що під час кувейтської кризи сталося психологічне відновлення арабської історичної пам’яті, чим досить вдало маніпулювала іракська пропаганда. Проблеми розвитку міжнародних відносин у районі Перської затоки після кувейтської кризи аналізуються в працях Г.Гауза, Т.Ісмаіла, Ж.Ісмаіл, Л.Канторі, Барда О`Нейла, Р.Фалька, Р.О.Фрідмана, Р.Хантера та інших.
Характеризуючи проблемно-наукові монографічні праці з питань розвитку міжнародних відносин в регіоні Перської затоки, слід зазначити відсутність цілісного і комплексного дослідження з проблеми його безпеки протягом всього періоду, що досліджується. В працях західних авторів розроблялись лише окремі аспекти вказаної проблематики.
Японська історіографія. Враховуючи значення Перської затоки для японської економіки, проблеми її безпеки викликали увагу японських дослідників. Виокремлюється п’ять напрямів у японській історіографії з проблеми, що досліджується, що значною мірою є відображенням протиріч в її правлячих колах з проблем політики в районі Перської затоки, місця і ролі Японії в системі міжнародних відносин взагалі. Аналіз цих напрямів дає змогу деякою мірою прогнозувати можливі зміни в політиці Японії .
Перший напрям, що можна позначити як “мінімалістський”, підкреслює необхідність для Японії скоротити свою участь у зусиллях по забезпеченню безпеки Перської затоки, дистанціюватися від політики США в регіоні, акцентує увагу на особливостях політики Японії в регіоні як азійської держави, її економічної залежності від нафти Затоки. Він має найбільшу підтримку серед правлячих та наукових кіл країни, в усіх п’яти провідних японських політичних партіях, але насамперед в Соціалістичній та Комуністичній. Її прибічниками є відомі політичні діячі, такі як Ясухіро Накасоне, Масахару Готода, представники вищих бізнесових кіл, зокрема Казуо Кукузава.
Друга група дослідників, так звані “реалісти”, виступають за активну участь Японії в заходах по підтриманню безпеки в районі Перської затоки, у тому числі і у військових. Найбільш чітко погляди цієї групи дослідників відображає професор Токійського університету Сейзабуро Сато. Вплив їх на формування зовнішньополітичної думки Японії можна оцінити як поміркований.
Третій напрям, так звані “моралісти”, вважають, що в умовах агресії проти суверенної держави, як це трапилось під час кувейтської кризи, Японія просто має моральний обов`язок втручатися більш активно. Інакше її будуть розглядати як егоїстичну, непринципову країну, що занепокоєна тільки власними економічними інтересами, “країну без обличчя”.
Четвертий напрям – так звані “утілітаристи”. Вони вважають за необхідне проводити більш активну зовнішню політику, в тому числі з проблеми безпеки Перської затоки, що буде сприяти посиленню впливу Японії на міжнародні відносини.
Нарешті, останні, так звані “білатералісти”, розглядають політику Японії перш за все в контексті японсько-американських відносин. Вони наполягають на тому, що Японія має відігравати більш активну роль у забезпеченні безпеки Перської затоки, щоб не зашкодити розвитку японсько-американських відносин.
Таким чином, можна зробити висновок, що саме політика Японії в районі Перської затоки стала наріжним каменем дискусій з проблем зовнішньої політики взагалі, її альтернатив.
Арабська історіографія. Дослідження з цієї проблематики ведуться в спеціальних науково-дослідних центрах Ель-Кувейта, Каїра, Аммана, Бейрута. Вона представлена працями таких вчених, як Абдалла аль-Нафісі (провідний кувейтський політолог), М.Рушейх, Яхья Хельмі Раджаб, М. Румейхі (головний редактор журналу аль-Арабі, радник міністра закордонних справ Кувейту), Ю.Ас-Сабах (представник правлячої династії Кувейту), Зукар Шукейр. Слід особливо виокремити за обсягом, інформативністю та джерельним забезпеченням праці Я.Х.Раджаба “Рада співробітництва держав Арабської затоки” та Б.Аль-Хомейді “Роль держав Арабської затоки у допомозі міжнародному розвитку”.
В арабській історіографії існує декілька концепцій з проблеми, що досліджується. Перша, що певний час була досить поширеною, виходить з того, що безпека Перської затоки є складовою частиною загальноарабської безпеки, вона має забезпечуватися спільними зусиллями арабських країн. Виходячи з цього, ряд авторів відкидали необхідність утворення Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ), тому що вже існує організація, що об’єднує всі арабські країни, а саме Ліга арабських держав (Мухаммед Лабіб Шукейр, Валід Абдул Хай, Абдул Мунім Саід Алі, Джурдж Аль-Абад). В утворенні субрегіональних об’єднань вони вбачають негативну тенденцію до місцевого регіоналізму, що йде всупереч загальноарабським інтересам. Вони вважають, що утворення Ради стало негативним фактором, що сприяв залежності безпеки арабських країн від позарегіональних держав, перш за все США, відокремленню загальноарабської безпеки від безпеки Перської затоки.
Друга концепція розглядає безпеку Перської затоки відокремлено від загальноарабських проблем. В межах цієї концепції існує кілька підходів. Перший підхід, що був докринально оформлений в рішеннях РСАДПЗ в 80-х роках, передбачав “опору на власні сили” в забезпеченні регіональної безпеки. Такі автори, як Яхья Хельмі Раджаб, Алі Халіфа аль-Куварі, Абдалла аль-Насіфи вважають, що згадана організація відіграє важливу роль в забезпеченні регіональної безпеки. Другий підхід передбачав використання для цієї мети збройних сил арабських країн, зокрема Єгипту та Сирії, або мусульманських країн – Ірану, Пакистану, Туреччини, тощо. Третій підхід, що знайшов доктринальне закріплення в 90-х роках (розуміючи під доктриною офіціально сформульовані державами, зокрема Кувейтом і Оманом, принципи політики) передбачав опору на позарегіональні держави в забезпеченні регіональної безпеки – постійних членів Ради Безпеки ООН, перш за все США і Велику Британію.
Найбільш дискусійним в арабській історіографії є питання відносно західної військової присутності і ролі країн Заходу в забезпеченні безпеки Перської затоки. Проти цього, зокрема, виступали такі дослідники, як Ахмед аль-Рубаі та інші, що наполягали на арабському варіанті вирішення цієї проблеми. В той же час деякі автори, перш за все кувейтські, зокрема Набіль Закі, Ріфаат Саід, визнали необхідність в сучасних умовах вдаватися до допомоги позарегіональних держав у забезпеченні безпеки.
Відносно кризи в Перській затоці слід зазначити декілька досліджень, зокрема доктора Фуазі Закарія “Арабська культура та криза в Перській затоці”, в якій він аналізує міжарабські відносини в період кризи. Генезі кувейтської кризи присвячені дослідження Абдулли Салмана “Міжнародна боротьба в районі Перської затоки”, Анвара Мухаммада “Криза”, Абдулли Ніджасі “Кувейт з іншої точки зору”, Бутроса Бутроса Галі “Конфлікт в Перській затоці і проблеми, що виникають після нього”.
Іранська історіографія традиційно мала офіційний характер і віддзеркалювала погляди правлячих кіл. У зв’язку з цим можна чітко відокремити декілька періодів у підході іранських авторів до проблеми безпеки Перської затоки. До 1979 року в ній робився акцент на тому, що безпека має забезпечуватись перш за все державами регіону, без втручання зовні. Головну роль в цьому має відігравати Іран, спираючись на військову допомогу з боку США. Після 1979 року головна теза залишилася – але був знятий акцент відносно необхідності співробітництва у військовій галузі з позарегіональними державами.
Ідеї регіоналізму, в тому числі регіональної безпеки, отримали подальший розвиток через систему конференцій за участю широкого кола політиків та вчених з різних країн. Важливе місце в концептуальній діяльності належить конференціям з проблем регіональної безпеки, що проходили в Тегерані, на яких розглядалися різні пропозиції з забезпечення безпеки. Різні за своїм складом та конкретною проблематикою, вони сприяли розробці елементів системи безпеки, що створювається крок за кроком.
Індійська історіографія. Враховуючи значення цього регіону в зовнішній політиці країни, індійська історіографія приділяла особливу увагу питанням безпеки в регіоні Індійського океану, зокрема Перській затоці. В цьому плані слід згадати монографії відомих фахівців Девендри Каушика та Б.Н.Банерджи . Але враховуючи дату видання, головна увага приділяється подіям 70-х – 80-х років. Цим роботам притаманна гостра критика політики США та Пакистану в районі Перської затоки, апологія “миролюбного” характеру зовнішньої політики Індії. Проблема безпеки Перської затоки в 90-х роках аналізується в працях Я.Сінгха та А.Х.Х.Абіді. З точки зору цих авторів, рішення проблеми безпеки Перської затоки необхідно шукати перш за все на шляхах співробітництва між країнами регіону, із залученням інших азійських країн, зокрема Індії.
Радянська історіографія. Автор критично використовував наукову літературу, що була опублікована в колишньому СРСР. Це перш за все загальнотеоретичні роботи, що досліджували тією чи іншою мірою процеси розвитку країн Близького Сходу, їх роль в міжнародних відносинах. В радянській історіографії міжнародні відносини в регіоні аналізувалися з точки зору біполярного протистояння, протиборства двох наддержав. Для аналізу загальних проблем зовнішньополітичного курсу США використовувались монографії Г.А.Трофіменка і В.Ф.Петровського, праці “Глобальна стратегія США в умовах науково-технічної революції”, “Сучасні зовнішньополітичні концепції США”, “США: військово-стратегічні концепції”. Окремі аспекти політики США в районі Перської затоки розглядалися в роботах радянських американістів Г.А.Арбатова, В.В.Журкіна, В.І.Павлюченка, сходознавців Г.І.Мирського, Є.М.Примакова, О.Е.Туганової та інших. Загальною ознакою, притаманною для цих праць, є політизованість у збиток наукової об’єктивності. В той же час автори використовують значний документальний матеріал, що став у пригоді при дослідженні теми. В ході дослідження проблем “кризової стратегії” США використовувались праці В.А.Кременюка та В.В.Журкіна. .
Автор вважає за необхідне проаналізувати, як проходило формування даного регіонального напряму в радянській історіографії, виокремити декілька періодів та окреслити питання, що були головним об’єктом дослідження на тому чи іншому етапі.
Перший етап – друга половина 40-х – 60-ті роки. Увага до проблем близькосхідного регіону посилюється в радянській літературі після другої світової війни. Головна увага приділялась таким питанням, як політика західних держав на Близькому Сході. Дослідження цієї проблематики було започатковано монографією професора Г.Л.Бондаревського “Англійська політика і міжнародні відносини в басейні Перської затоки”. Незважаючи на ідеологічні штампи, викликані умовами того часу, для праці притаманна наукова сумлінність та використання унікальних архівних матеріалів, що вперше вводилися в науковий обіг.
Значна увага приділялась дослідженню особливостей національно-визвольної боротьби на Арабському Сході, тому країни Перської затоки (за винятком Ірану та Іраку) опинились осторонь внаслідок її фактичної відсутності , що пояснювалось в радянській історіографії як відсталістю, так і військовою присутністю Великобританії.
У цей період було опубліковано значну кількість літератури країнознавчого та інформаційно-довідкового характеру, їх наукова цінність майже завжди є мінімальною .
Другий етап – 70-ті роки. Поштовхом до дослідження проблем Перської затоки стала активізація національно-визвольної боротьби, зокрема в Омані та Бахрейні, а головне – це рішення Великої Британії про виведення своїх збройних сил з регіону та зростання ролі нафтового фактору в світовій політиці. Головні проблеми, що аналізувалися в радянській історіографії на цьому етапі :
1) національно-визвольний рух в країнах регіону;
2) політика країн Заходу;
3) міжнародні відносини в регіоні;
4)зовнішня та внутрішня політика країн регіону.
Значна увага приділялась питанням так званої “антиімперіалістичної боротьби”, в межах якої розглядалась нафтова політика країн Перської затоки. Особливе місце тут посідали праці професора Р.А.Ульяновського, що виконував функції офіційного партійного теоретика з цих проблем. Зазначенні питання розглядалися в такому самому аспекті і в монографії “Енергетична криза в капіталістичному світі”. Нафтові проблеми країн Перської затоки, проблема їх взаємовідносин в “трикутнику” – країни-виробники нафти – нафтові монополії і західні країни досліджуються в роботі О.Є.Примакова “Перська затока: нафта та монополії”. Окремі аспекти національно-визвольної боротьби народів країн Перської затоки досить тенденціозно розглядалися в монографіях А.В.Швакова и А.М.Васильєва.
Щодо питань зовнішньої політики, то головна увага, звичайно, приділялась таким країнам, як Іран і Саудівська Аравія. Відносно Іраку слід констатувати невелику кількість праць з питань його зовнішньої та внутрішньої політики. Це пояснювалося тим, що після приходу до влади в Іраку баасистського керівництва та з розвитком тісних відносин з СРСР було не прийнято критикувати свого союзника, що робило неможливим дати об’єктивний науковий аналіз подій, що відбувалися в цій країні.
Третій етап – 80-ті – 1991 р. Посилення уваги до проблем Перської затоки було пов’язане, по-перше, як з подіями в Ірані та їх впливом як на міжнародну і регіональну ситуацію, так і на внутрішньополітичну ситуацію в СРСР, зокрема в регіонах поширення ісламу.
Все це обумовило і головні проблеми, що досліджувалися:
1) ісламський фактор та його вплив на міжнародні відносини;
2) політика провідних країн Заходу, зокрема США, в районі Перської затоки;
3) зовнішня політика країн Перської затоки, доцентрові тенденції, утворення РСАДПЗ. Посилення регіоналістських тенденцій в регіоні викликало деяку розгубленість у радянських авторів. Спочатку була помітною тенденція розглядати РСАДПЗ у якості нового військово-політичного блоку імперіалізму. Але потім з’явилися більш серйозні наукові дослідження з цієї проблеми, зокрема О.С.Мелкумян, К.Г.Сусаняна, Р.В.Маркаряна;
4) міжнародні відносини в Перській затоці, зокрема вплив на них ірано-іракської війни та кувейтської кризи;
5) політика Радянського Союзу в Перській затоці, зокрема в монографії В.Ю.Гошева “СРСР і країни Перської затоки”;
6) історія країн регіону. Зберігають свою наукову цінність посмертне видання 1986 року роботи видатного сходознавця В.Л.Бодянського “Східна Аравія”, праця А.М.Васильєва “Історія Саудівської Аравії”. Вони написані на основі використання джерел, що вперше вводились в науковий обіг і були недоступні для дослідників.
В російській історіографії головна увага приділялась таким проблемам:
1) аналіз та критичне використання досвіду політики Радянського Союзу в Азії, на Близькому та Середньому Сході. В цьому плані заслуговує на особливу увагу монографія А.М.Васильєва “Росія на Близькому та Середньому Сході: від месіанства до прагматизму”. На основі значного фактичного матеріалу, бесід автора з провідними радянськими науковцями та дипломатами розглядається процес прийняття зовнішньополітичних рішень керівництвом Радянського Союзу та їх реалізації. Щодо Перської затоки, то увага приділяється політиці Радянського Союзу під час кувейтської кризи 1990-1991 років, його підтримці національно-визвольних рухів в Омані та на Бахрейні, проблема безпеки Перської затоки торкається лише побіжно;
2) стан відносин і перспективи співробітництва Росії з країнами регіону;
3) міжнародні відносини в регіоні, зокрема вплив на них ісламського та нафтового факторів.
Основні етапи розвитку наукової думки за проблемою, що досліджується, в Україні. В сучасній українській історіографії з`явилося чимало досліджень, в яких аналізуються проблеми міжнародної безпеки, національної безпеки України. Цими проблемами плідно займаються українські вчені В.С.Бруз, М.М.Білоусов, Л.В.Губерський, С.П.Галака, О.М.Гончаренко, Є.Е.Камінський, В.А.Манжола, Б.О.Парахонський, О.В.Потєхін, Г.М.Перепелиця, О.Г.Цвєтков та інші.
Українська історична наука має давні сходознавчі традиції, які значною мірою були порушені в радянський період втручанням центральної влади. З 60-х років розробка окремих аспектів міжнародних відносин на Близькому Сході знов починає зосереджуватися в Україні. Це було започатковано Інститутом історії Академії наук УРСР, Інститутом світової економіки та міжнародних відносин, зокрема, працями С.М.Пархомчука, І.Ф.Чернікова, В.К.Гури, Г.Г.Зибіної, М.Д.Несука. Дисертація І.М.Хворостяного стала першим в українській історіографії дослідженням даного регіонального напряму (в контексті політики Великої Британії).
З 70-их років регіональні проблеми міжнародних відносин, зокрема на Близькому та Середньому Сході, в Африці, у сусідніх регіонах досліджувалися науковцями Київського університету імені Тараса Шевченка на історичному факультеті та на факультеті міжнародних відносин та міжнародного права (потім Інституті міжнародних відносин). Особливе значення мають праці Г.М.Цвєткова, Б.М.Гончара, Б.І.Гуменюка, П.Ф.Кірпенка, І.Д.Коміренка, М.А.Кулініча, П.І.Міщенка. Автором була захищена кандидатська дисертація по темі “Особливості військово-політичної стратегії США в районі Перської затоки в 70-ті роки”. Під науковим керівництвом автора були захищені дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Мусаідом Алі Османом “Розвиток відносин країн-членів РСАДПЗ з Сполученими Штатами”, Даханом Алі Абдалой “Міжарабська інтеграція та проблеми субрегіонального співробітництва в 80-ті роки”, де головна увага приділялась саме інтеграційним процесам в районі Перської затоки. Автор виступав в якості консультанта при підготовці дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Ахмадом Гасемом Мохаммадом Алі Аль-Газі “Утворення Ради співробітництва арабських держав Перської затоки та основні напрями її діяльності”. Був опублікований спільний препринт “Перська затока: проблеми регіональної безпеки”. Автором була опублікована індивідуальна монографія “Перська затока: проблема безпеки в 80-ті – 90-ті роки”.
Все це свідчить про те, що в Україні створена і досить активно діє школа дослідження питань, пов’язаних з розвитком міжнародних відносин в районі Перської затоки, регіоні, що займає чільне місце в зовнішній політиці України. Автор вважає за необхідне окреслити коло питань, що потребують докладного дослідження у майбутньому. Зокрема, це питання, пов’язані з національними інтересами України в цьому регіоні, розвитком відносин України з країнами Перської затоки. Це проблеми мілітаризації регіону Перської затоки та нерозповсюдження зброї масового знищення. Це також політика окремих арабських країн, зокрема Єгипту, Сирії в районі Перської затоки. Недостатньо досліджені питання політики там позарегіональних держав – Франції, Німеччини, Японії, Індії. Предметом окремого дослідження може бути політика країн Перської затоки, зокрема Саудівської Аравії, Ірану, Іраку з проблеми регіональної безпеки.

У другому розділі “Геополітичні параметри регіону Перської затоки та його місце в системі міжнародних відносин” аналізується історичний досвід забезпечення безпеки Затоки, процес формування там єдиного геополітичного комплексу, фактори дестабілізації ситуації в регіоні.
Розглядаючи процес формування єдиного геополітичного комплексу в районі Перської затоки, автор приходить до висновку, що вын посідає особливе місце серед регіонів світу, де особливо гостро постає проблема безпеки, що визначається факторами геополітичного та геоекономічного характеру. Внутрішньорегіональна система міжнародних відносин є досить складною та своєрідною. Приклад Перської затоки наочно демонструє життєву важливість водних ресурсів в еволюції суспільства, вплив водного простору в якості формуючого історію елемента. Спільна географічна приналежність, спорідненість або збіг мети та завдань у різноманітних сферах діяльності, як в економіці, політиці та соціальній сфері, так і в галузі безпеки сприяла розвитку зв’язків між окремими елементами регіональної підсистеми Перської затоки.
На регіональну безпеку справляли вплив фактори геополітичного, економічного, історичного та іншого характеру. Автор позначає ряд періодів в історії регіону. Перший – доісламський, від перших відомостей про торговельні та культурні центри на узбережжі Перської затоки в Ш тисячолітті до нашої ери до виникнення ісламу та утворення Арабського халіфату. Його головною характеристикою була боротьба імперій за гегемонію в регіоні.
Другий період – ісламський, з VI по XV століття. Регіон, батьківщина ісламу, входить до складу Арабського халіфату, а після захоплення в 1453 році Константинополя Османською імперією господарювання турок поширюється на узбережжя Перської затоки.
Третій період – (ХVI століття) період колоніальних завоювань, завершується розподілом узбережжя Затоки на “сфери впливу” між Великою Британією та Османською імперією. Це завдало ушкоджень традиційним зв’язкам між окремими частинами регіону, регіоном та зовнішнім світом.
Четвертий період (ХVII століття – 1918 р.) період британського домінування, британської гегемонія в регіоні. Майже вся територія Південно-Східної та Східної Аравії увійшла до складу британської колоніальної імперії, Ірак став підмандатною територією Великої Британії, іранське узбережжя Затоки та прилеглі острови фактично теж опинились під її контролем.
П’ятий період – формування державності, з закінчення першої світової війни до початку 70-х років.
Шостий період – 70-ті – 90-ті роки. Це період формування єдиного геополітичного комплексу, становлення специфічної структури субрегіональної системи Перської затоки. На базі спорідненості або збігу мети та завдань у різноманітних сферах діяльності, як в економіці й соціальній сфері, так і в галузі безпеки розвивалося двостороннє або багатостороннє (регіональне) співробітництво.
Саме спорідненість країн Перської затоки дозволяє автору позначити три геостратегічні регіональні зони з загальною для них усіх складною проблемою забезпечення регіональної безпеки: країни РСАДПЗ на чолі з Саудівською Аравією; Іран, який завдяки чисельності населення, розмірам площі, яку він обіймає, ресурсам та військовому потенціалу, сталій багатовіковій історичній спорідненості, являє собою регіональний “центр сили”; Ірак, тимчасово послаблений внаслідок ірано-іракської війни та кувейтської кризи, та який зберігає свої потенційні можливості регіонального “центру сили”.
На основі аналізу розвитку міжнародних відносин в районі Перської затоки автор виокремлює та піддає аналізу етапи у розвитку там ситуації у сфері безпеки.
Перший етап – “британський”, або “великих держав” – від початку англійської колоніальної експансії до 70-х років ХХ століття. На цьому етапі безпека регіону забезпечувалась англійською військовою присутністю при поступовому зростанні ролі США.
Другий етап – 1971 – 1979 рр., тобто від виводу з регіону англійських збройних сил до повалення шахського режиму в Ірані. Цей режим був головною опорою західних держав в забезпеченні регіональної стабільності в межах “політики двосторонньої опори” на Іран та Саудівську Аравію.
Третій етап – від 1979 року до кувейтської кризи 1990-1991 рр. РСАДПЗ розробляла принципи утворення системи безпеки і почала робити перші кроки по її практичній реалізації. Але головною вадою цієї системи була ізоляція регіональних “центрів сили” – Ірану та Іраку. Країни-члени Ради співробітництва проводили політику “балансування” між ними та опори на США. Складається специфічна ієрархія: в межах РСАДПЗ Саудівська Аравія стає гарантом внутрішньополітичної стабільності. США дає гарантії захисту внутрішньополітичної стабільності Саудівської Аравії та захисту регіону від зовнішніх загроз (“доктрина Картера”).
Четвертий етап охоплює 90-ті роки. Після кувейтської кризи країни РСАДПЗ продовжували політику військового співробітництва в межах цієї організації перш за все з метою забезпечення внутрішньополітичної стабільності. Для забезпечення регіональної безпеки на початку 90-х років робляться спроби консолідації сил на міжарабському рівні шляхом утворення міжарабських сил безпеки за участю Єгипту та Сирії. Але головною опорою в запобіганні загроз стає американська військова присутність. Країни РСАДПЗ укладають угоди в галузі безпеки з постійними членами Ради Безпеки ООН – США, Великою Британією, Францією, Росією.
В третьому розділі “Позиція країн Перської затоки з проблеми безпеки” досліджується позиція з цієї проблеми Іраку, Ірану, Саудівської Аравії, монархій Південно-Східної та Східної Аравії. У системі міжнародних відносин на регіональному рівні одне з головних місць посідає аспект національної безпеки, який значною мірою впливає на характер та еволюцію регіональних відносин. Стабільність та безпека у регіоні залежить, передусім, від позиції кожної країни Перської затоки, від взаємовідносин між цими країнами. Особливого значення набуває внутрішньополітичний вимір безпеки, під яким автором розуміється потенційна ймовірність переростання внутрішнього конфлікту будь-якої країни у кризову ситуацію з можливим втягненням до неї однієї або більше зовнішніх сил.
Автор аналізує специфіку підходу Іраку до проблеми регіональної безпеки. Виокремлюються та піддаються аналізу етапи еволюції позиції Іраку з проблеми регіональної безпеки.
Автор досліджує еволюцію позиції Ірану з проблеми безпеки Перської затоки. Ключове геополітичне та геостратегічне положення Ірану в районі Перської затоки, його військовий, демографічний, економічний потенціал, що перевершує як іракський, так і країн-членів РСАДПЗ, визначає важливе місце і роль, яку він там відіграє. На основі аналізу еволюції позиції Ірану з проблеми забезпечення регіональної безпеки автором виокремлюються два етапи: “шахський” (70-ті роки) та “республіканський” (80-ті-90-ті роки) та підсумовуються головні складові іранської концепції забезпечення регіональної безпеки на цих етапах.
Автор проаналізував позицію Саудівської Аравії з проблеми безпеки в контексті забезпечення її національних інтересів. Її характерною особливістю є тісний взаємозв’язок національної і регіональної безпеки. Розширене тлумачення поняття національна безпека включає в себе соціально-економічні аспекти. Для Саудівської Аравії завдання забезпечення внутрішньої безпеки, яку вона розуміє передусім як стабільність існуючого режиму, є однією з найважливіших. Не меншу занепокоєність викликає в правлячих кіл Саудівської Аравії забезпечення внутрішньої політичної стабільності малих країн Затоки. У зв’язку з цим автор виокремлює та аналізує чотири етапи в підході саудівських правлячих кіл до забезпечення регіональної безпеки в період, що досліджується.
Зовнішня політика малих держав Перської затоки та їхня політика в галузі безпеки завжди були підпорядковані завданню збереження влади правлячих режимів. Їхні зовнішньополітичні інтереси були зосереджені передусім на рівні регіону й сконцентровані на проблемах регіональної безпеки.
У формуванні зовнішньополітичних курсів малих країн Перської затоки, у тому числі з проблем безпеки, автором визначається кілька основних напрямків, що мають власну динаміку розвитку. Перший – міжнародна діяльність, спрямована на пріоритетне співробітництво з провідними країнами Заходу, передусім у питаннях безпеки. Другий – розвиток відносин з арабськими країнами. Третій – налагодження та розвиток політико-економічного співробітництва в межах РСАДПЗ з можливим залученням до нього Ірану. Характерною особливістю підходу малих держав Перської затоки до проблеми забезпечення безпеки було прагнення поєднувати безсумнівну орієнтацію на позарегіональні держави, що стала найбільш очевидною після ірано-іракської війни та кувейтської кризи, із збереженням офіційних доктрин, які декларували прихильність принципам регіонального суверенітету, розвитку й зміцнення взаємного співробітництва. В цілому вони спромоглися досить впевнено балансувати між інтересами Заходу та інтересами арабського й ісламського світу.
Спостерігається наступна послідовність розвитку взаємовідносин малих країн Перської затоки з проблеми безпеки:
– на першому етапі, у 70-ті роки, головною тенденцією є розвиток відносин з сусідніми державами Затоки – Саудівською Аравією та Іраном, що досягалося шляхом двосторонніх угод;
– на другому етапі, у 80-ті роки, пріоритетним для них стає розвиток відносин з Саудівською Аравією та Іраком, та відносини в межах РСАДПЗ;
– на третьому етапі, безпосередньо після кувейтської кризи, робиться спроба залучення до регіональної системи безпеки арабських центрів сили – Єгипту та Сирії. Не сподіваючись на ефективність Дамаської декларації, ці країни Затоки виступили згодом за продовження військово-політичного співробітництва з Заходом, яке склалося під час кувейтської кризи, зробивши ставку на військово-стратегічний союз з ним.
Отже, на усіх етапах простежувалася тенденція до опори на позарегіональні держави, передусім США та Велику Британію, причому ця тенденція розвивалася із зростанням.
Диференціація підходів малих країн Перської затоки з проблеми регіональної безпеки обумовлювалася наступними чинниками:
– їх ставленням до проблем іноземної військової присутності;
– відносинами з трьома регіональними “центрами сили” – Іраном, Іраком та Саудівською Аравією.
Вона здійснювалася за такими параметрами: оцінка загроз; визначення шляхів забезпечення безпеки та протидії вказаним загрозам, зокрема, ставлення до ролі позарегіональних держав в цьому процесі.
За формами та засобами забезпечення безпеки країни Перської затоки умовно розподіляються автором на декілька груп. При цьому слід враховувати, що на протязі періоду, що досліджується, їх позиція зазнавала певної еволюції, що сприяло переходу з однієї групи до іншої.
До першої групи належать країни, що прагнули забезпечувати безпеку національними засобами. До їх складу слід віднести Іран та Ірак. Країни другої групи прагнули до забезпечення безпеки на шляху регіонального співробітництва в межах такого регіонального об’єднання, як РСАДПЗ (Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар, Кувейт, ОАЄ в 80-ті роки).
Третя група країн орієнтувалася на військово-політичне та стратегічне співробітництво з позарегіональними державами, перш за все з провідними країнами Заходу, зокрема США. Таку позицію зайняли країни-члени РСАДПЗ після кувейтської кризи, її завжди підтримувався Оман.
В четвертому розділі – “Проблема безпеки Перської затоки в регіональних, субрегіональних, та міжрегіональних відносинах” розглядається еволюція концепції регіональної безпеки в діяльності РСАДПЗ, місце проблеми безпеки Перської затоки в міжарабських відносинах, позиція окремих країн Південної та Південно-Західної Азії з цієї проблеми.
Загострення проблеми безпеки в умовах дестабілізуючого впливу ірано-іракської війни прискорило об’єднання арабських монархій Затоки в закриту організацію – РСАДПЗ. Автором підсумовуються основні принципи її діяльності в галузі безпеки.
Субрегіональні механізми багатостороннього забезпечення миру та стабільності виявилися надзвичайно слабкими й нерозвинутими. Усе це спонукало членів РСАДПЗ з одного боку до збільшення й вдосконалення своїх військових потенціалів, а з іншого – до зміцнення співробітництва з питань оборони як в межах цієї організації, так і з іншими державами, як на міжарабському рівні, так із провідними країнами Заходу.
У період, що досліджується, особливо в 80-ті-90-ті роки, проблема безпеки Перської затоки, разом з проблемою близькосхідного врегулювання, стає центральною проблемою міжарабських відносин, розглядалась арабськими країнами як невід’ємна складова частина загальноарабської безпеки.
Автор визначає підходи арабських країн до проблеми її забезпечення. Перший передбачає, що ця проблема повинна вирішуватись в межах міжарабських відносин, за участю тільки арабських країн. Другий підхід не виключає можливості залучення інших мусульманських країн, зокрема Ірану, Туреччини та Пакистану. Третій підхід розглядає військову присутність США головним гарантом забезпечення регіональної безпеки.
Проміжна позиція окремих країн не виключає певних зовнішніх гарантій безпеки з боку позарегіональних держав або постійних членів РБ ООН.
В розділі п’ятому – “Проблема безпеки Перської затоки в політиці зовнірегіональних держав” піддається науковому аналізу позиція провідних країн Заходу, СРСР, України, Росії з цієї проблеми.
Особливу роль у забезпеченні безпеки Перської затоки грали США. В 70-ті роки Перська затока остаточно відокремлюється як самостійний регіональний напрям у політиці США, в американській історіографії цей регіон починає розглядатися як особлива геополітична і соціально-економічна спільнота з притаманними їй специфічними ознаками. На протязі періоду, що досліджується, головні цілі політики Сполучених Штатів майже не зазнали еволюції. Їх можна підсумувати наступним чином: забезпечення доступу до нафти; підтримка внутрішньої стабільності, що розглядалась як вирішальний чинник у забезпеченні доступу до нафти; протидія радянському втручанню в регіон (до кінця 80-х років); забезпечення безпеки Ізраїлю та прозахідних режимів регіону. Політика США в регіоні базувалась на основі глобальних доктрин, які ставили головні завдання і визначали шляхи їх реалізації.
На протязі 70-х – 80-х років провідні країни Заходу, зокрема США, здійснювали політику надання переваги одному або декільком регіональним “центрам сили” для забезпечення безпеки. На першому етапі – в 70-х роках, це був шахський Іран та Саудівська Аравія в межах політики “двосторонньої опори”. В 80-ті роки, на другому етапі, це були країни-члени РСАДПЗ на чолі з Саудівською Аравією. Після кувейтської кризи США перейшли до політики “подвійного стримування”, тобто ізоляції двох регіональних “центрів сили” – Ірану та Іраку.
Після кувейтської кризи США почали створення такого військово-політичного механізму забезпечення безпеки, основою якого була їх власна військова присутність при штучній ізоляції двох регіональних “центрів сили” – Ірану та Іраку. Він передбачав збереження військової присутності; створення відповідної військової інфраструктури, включаючи сховища військової техніки, з допомогою яких можна швидко розвернути СШР; угоди в галузі забезпечення безпеки з країнами регіону; політика “подвійного стримування” Ірану та Іраку; залучення своїх союзників по НАТО, перш за все Великої Британії.
Позиція інших провідних країн Заходу зазнала певної еволюції і мала свої особливості. Найбільш активну політику в галузі забезпечення безпеки Перської затоки проводила Велика Британія. Франція висловлювала незадоволення військовою присутністю США в Затоці і підтримала зусилля по забезпеченню безпеки на міжарабському рівні. В Японії політика в районі Перської затоки стала предметом активної дискусії в правлячих та наукових кругах, що віддзеркалює розбіжності у поглядах на зовнішню політику країни взагалі.
Досліджується позиція радянської наддержави з проблеми безпеки Перської затоки. Цей регіон належав до сфери радянських військово-стратегічних, економічних, політичних, ідеологічних та інших інтересів. В 70-ті – 80-ті роки з точки зору пріоритетності найбільш важливими інтересами СРСР були політико-стратегічні, а саме: важливість цього регіону для його безпеки, збереження стабільності на південних кордонах, використання його як арени радянсько-американського протиборства.
Радянська наддержава проводила там політику, спрямовану на зміцнення своїх позицій та впливу. Для позиції СРСР з проблеми регіональної безпеки були характерними антиамериканська спрямованість, політика підтримки національно-визвольних рухів, опора на Ірак.
Аналізується процес формування політики України та Росії з цієї проблеми. Даються авторські рекомендації щодо використання позитивного досвіду інших країн в формуванні політики України по проблемі безпеки Перської затоки.

У висновках узагальнюються результати дослідження.
Проблематика регіональної безпеки є недостатньо опрацьованою в науковому плані, належить до одного з найменш розроблених об’єктів наукового аналізу. Відсутні загальноприйняті принципи її забезпечення, існують серйозні проблеми з формуванням категоріально-понятійного апарату, з визначенням критеріїв регіональної безпеки та пріоритетів діяльності з її забезпечення.
Автором визначено якісні параметри категорії “регіональна безпека” та їх співвідношення з категоріями “міжнародна” та “національна безпека”, “національний інтерес”, “загроза”. Регіональна безпека визначається як таке поєднання внутрішніх і зовнішніх умов, при яких відсутні загрози критичного характеру та існує спроможність адекватного реагування на загрози у випадку їх виникнення. При цьому під поняттям “загроза” автор розуміє таку взаємодію чинників об’єктивного та суб’єктивного характеру, що може спричинити порушення стабільного функціонування регіональної системи.
Регіональна безпека охоплює низку взаємопов’язаних компонентів:
– фізично-географічних (недоторканість кордонів, територіальну цілісність країн регіону, контроль над власними природними ресурсами та шляхами їх транспортування);
– внутрішньополітичних (політична стабільність регіональної системи в цілому та окремих її компонентів);
– міжнародний аспект (захист від зовнішніх загроз).
При розгляді питань регіональної безпеки автором застосовується аналіз взаємодій тієї чи іншої підсистеми з глобальними компонентами та елементами системи міждержавних відносин різних рівнів та напрямів: регіонально-глобального; двостороннього з елементами різних рівнів; між складовими частинами підсистеми.
Сучасна система безпеки Перської затоки знаходиться на етапі формування, коли значний вплив продовжують мати дестабілізуючі фактори. Розглядаючи Перську затоку як самостійний регіон, а також як субрегіон близькосхідної регіональної системи та структурну частку системи міжнародної, автор запроваджує власну класифікацію загроз його безпеці. За своєю структурою вони є багатогранними і визначаються автором як внутрішні, або внутрішньонаціональні (на рівні окремих країн), регіональні (на рівні регіону Перської затоки), субрегіональні (на рівні Близького Сходу) та зовнішні.
Головні чинники, що в цілому визначають співвідношення конфліктності та стабільності в районі Перської затоки, узагальнюються таким чином:
– зовнішні загрози, включаючи небезпеку військової агресії з боку позарегіональних держав;
– субрегіональні загрози (арабо-ізраїльське протистояння, міжарабські конфлікти, ісламський тероризм, якісна та кількісна мілітаризація регіону);
– регіональні загрози, джерелом яких є арабо-іранські протиріччя та існуючі протиріччя між арабськими країнами Затоки);
– внутрішні загрози (внутрішня політична та соціальна нестабільність, релігійні та етнічні конфлікти, суперечності, що існують в межах суспільства, між владою та народом або усередині самої влади).
Найбільш реальними загрозами безпеки Перської затоки є загрози першого, другого та третього рівнів.
Аналіз сучасного стану міжнародних відносин у Перській затоці, дослідження факторів дестабілізації дає можливість зробити висновок, що проблема безпеки Затоки в майбутньому буде залишатися важливим негативним чинником як на регіональному, так і на глобальному рівні. Але безпека та успішний розвиток країн Перської затоки визначаються не досягненням повної безконфліктності, а усвідомленням міжнародними суб’єктами можливих джерел загроз і застосуванням ними дійових засобів їх нейтралізації.
Сучасна концепція безпеки повинна базуватися на необхідності досягнення політичних угод та урахування інтересів як національної, так і регіональної та міжнародної безпеки. В сучасну епоху не існує реальних надійних засобів гарантування безпеки, окрім широкого регіонального та надрегіонального співробітництва.
Проблема безпеки Перської затоки, враховуючи своєрідність економічної та соціально-політичної ситуації в регіоні, не може бути відокремлена від глобальних процесів, що визначають специфіку міжнародно-політичного клімату на межі двох тисячоліть. Звичайно, кожна регіональна система знаходиться в постійній взаємодії з зовнішнім середовищем, що оточує систему. Але чим більше економічна значущість регіону, чим більше держав мають там свої інтереси, тим гостріше постає проблема його безпеки.
Посилення ролі економіки в міжнародних відносинах справляє значний вплив на зміну підходів сучасної науки до трактовки поняття безпека. Слід визнати, що забезпечення безпеки практично неможливе індивідуальними зусиллями одного чи декількох країн. Це найбільш виразливо проявляється на прикладі країн Перської затоки.
Найважливіші події регіонального та глобального масштабів кінця 80-х – початку 90-х років впливали на стан міжнародних відносин в районі Перської затоки, на характер та основні напрямки діяльності країн регіону щодо підтримання там миру й стабільності та нейтралізації внутрішніх і зовнішніх загроз. Ліквідація біполярної структури міжнародних відносин не ліквідувала там причин та джерел загрози миру та стабільності. Це стимулювало країни регіону до пошуку стабілізуючих сил за його межами. В 90-ті роки простежується чітка тенденція до посилення ролі позарегіональних держав у забезпеченні безпеки Перської затоки. Ця тенденція знаходить відображення в зростанні іноземної військової присутності, зміні характеру союзницьких угод країн Затоки з позарегіональними державами. Внесок позарегіональних держав у забезпечення безпеки Перської затоки не завжди можна оцінювати як позитивний. Рішення Ради Безпеки ООН дають США можливість завжди знайти привід для втручання, в тому числі й військового, що Вашингтон вже неодноразово здійснював на протязі досліджуваного періоду, а це загалом негативно позначалося на безпеці регіону.
У сучасних умовах спроможність держав підтримувати громадську рівновагу, забезпечувати регіональну безпеку зменшується. Найбільшою мірою це властиве для держав Півдня у системі координат Південь-Північ, що особливо наочно демонструється прикладом країн регіону Перської затоки. Спостерігається відхід від тенденції посилення держави як особливого інституту, що може привести до кардинальних змін у напрямах історичного розвитку. Послаблення держав та державності певною мірою підриває й міжнародну систему, її регіональні та субрегіональні підсистеми. В умовах недостатньої ефективності діяльності держав у сфері забезпечення безпеки буде посилюватися тенденція щодо її забезпечення на колективному рівні – субрегіональному, регіональному, міжнародному.
Реальна система безпеки Перської затоки може бути утворена лише на основі консенсусу та спільної розробки комплексного підходу до проблеми безпеки з боку всіх держав. Головним напрямом діяльності щодо підтримання миру й стабільності в регіоні Перської затоки та нейтралізації як внутрішніх, так і зовнішніх загроз повинна стати розробка політичних механізмів забезпечення безпеки.
Країни, що входять до даного регіону, можуть спільно протистояти загрозі безпеці шляхом налагодження між собою таких відносин, що передбачали б як двосторонні, так і багатосторонні зобов’язання, а також зобов’язання кожної країни щодо регіону в цілому. Регіональна система безпеки, до якої мають бути залучені усі держави регіону, в тому числі Іран та Ірак, повинна підтримувати передусім внутрішньосистемну стабільність, регулювати територіальні, релігійні, етнічні, економічні та інші протиріччя, тобто бути налаштованою проти внутрішніх та регіональних загроз. Сприятливий вплив на безпеку Перської затоки мала б тенденція до розширення РСАДПЗ за рахунок Ірану та Іраку, що прискорило б процес утворення в Затоці єдиної регіональної системи. Розвиток подій дає підставу зробити висновок, що в історичній перспективі цей процес напевно стане неминучим, але поки що це питання віддаленого майбутнього.
Утворення ефективно діючої системи безпеки Перської затоки є неможливим без нормалізації загальної ситуації на Близькому Сході, врегулювання близькосхідного конфлікту.
Нарешті, система регіональної безпеки повинна стати складовим елементом системи глобальної безпеки.
Отже, утворення ефективно діючої системи регіональної безпеки автор вважає неможливим без залучення до нього, по-перше, всіх держав регіону, зокрема Ірану та Іраку. По-друге, активну участь у розбудові структури регіональної безпеки повинні грати інші арабські країни. Безпека Перської затоки повинна стати складовою частиною близькосхідної системи безпеки, що вимагає залучення до неї Ізраїлю, азійської системи безпеки з залученням мусульманських та інших азійських країн, міжнародних організацій. Нарешті, гарантом безпеки Перської затоки повинна стати ООН, її Рада Безпеки .
Дисертаційні висновки завершуються авторськими рекомендаціями щодо формування та реалізації політики України в районі Перської затоки, зокрема з проблеми регіональної безпеки.

СПИСОК ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

Коппель О.А. Перська затока: проблема безпеки в 80-ті – 90-ті роки. – К.: Школяр, 1998. – 200 с.
Коппель О.А. Пархомчук О.С. Міжнародні відносини. ХХ століття. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Школяр, 1999. – 256 с.

Статті у наукових виданнях

Коппель О.А. Сезон паломництва на Схід // Людина і світ. – 1980. – № 4. – С. 56-59.
Коппель О.А. Безглуздий конфлікт. // Людина і світ. – 1984. – № 10. – С. 46-49.
Коппель О.А.Немає й досі миру під оливами. // Людина і світ. – 1985. – № 9. – С. 54-58.
Коппель О.А. Близький Схід: “війна Яхве з Аллахом”. // Людина і світ. – 1988. – № 6. – С. 51-56.
Коппель О.А. Священна війна без переможців // Людина і світ. -1989. – № 1. – С. 49-54.
Коппель О.А. Ліван: розколота країна// Людина і світ. – 1989. – № 9. – С. 43-47.
Коппель Е.А. Усиление агрессивности США в районе Персидского залива в 80-е годы // Вестник Киевского университета. Международные отношения и международное право. – 1987. – Вып. 25. – С. 25-29.
Коппель Е.А. Милитаризация ближневосточной политики США в 80-е гг. // Вестник Киевского университета. Международные отношения и международное право. – 1988. – Вып. 27. – С. 27-33.
Коппель Е.А., Мусаид Али Осман. Ирано-иракская война и позиция стран Совета сотрудничества арабских государств Персидского залива // Вестник Киевского университета, Международные отношения и международное право. – 1989. – Вып. 28. – С-22 -28.
Коппель Е.А. Эволюция курса США в отношении района Персидского залива в 1970 -1980-е гг. Межвузовский сборник. Горький,1990.
Коппель Е.А., Дахан Али Абдулла. Межарабские интеграционные процессы в 80-е годы и проблемы арабского единства // Вісник Київського університету. Суспільно-політичні науки. – 1991. – Вып. 1 – С. 107 – 110.
Коппель Е.А. Западная Европа и кризис в районе Персидского залива // Материалы научной конференции “Третий мир” в современном мире. – К.: КУ. – 1992. – С. 46-49.
Коппель О.А. Вплив єврейської еміграції на становище на Близькому Сході (кінець 80-х – початок 90-х років) // Вісник Київського університету. Суспільно-політичні науки. – 1992. – С. 59-63.
Коппель Е.А. Кувейтский вопрос в межарабских отношениях (60-80-е годы) // Вопросы новой и новейшей истории. Межведомственный научный сборник. – 1992. – Вып. 38. – С. 35-41.
Коппель Е.А., Пархомчук Е.С. Некоторые вопросы развития отношений Украины с государствами Персидского залива // Материалы научной конференции, состоявшейся в г. Киеве, 9-11 июня 1993 г. Национальные интересы России, Украины и Беларуси в Африке и на Ближнем Востоке. – М.: Ин.т Африки РАН, 1994. – С.198-199.
Коппель О.А. Проблема безпеки країн Перської затоки // Питання нової та новітньої історії. – 1994. – Вип. 40. – С. 177-185.
Коппель Е.А., Пархомчук Е.С. Еврейская эмиграция и некоторые аспекты научно-технического и культурного развития Украины // Организация и регулирование экономики. Межведомственный научный сборник. – 1994. – Вып. 114. – С. 56-62.
Коппель О.А., Пархомчук О.С. ООН і проблема стримування гонки озброєнь в районі Перської затоки // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. – 1995. – Вип. 3. – С. 31-36.
Коппель О.А., Пархомчук О.С. Проблеми та перспективи конверсії на Близькому Сході та в Азії // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. – 1996. – Вип.5. – С. 28-40.
Коппель О.А. Пархомчук О.С. Деякі питання розвитку відносин України з державами Близького Сходу // Питання нової та новітньої історії. – 1995. – Вип. 41. – С. 135-142.
Коппель О.А. Мануїльська Т.В., Пархомчук О.С. Загальні тенденції становлення та розвитку військового виробництва країн близькосхідного регіону // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. – 1997. – Вип. 6. – С. 70-79.
Коппель О.А. Еволюція підходів до проблем міжнародної безпеки // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. – 1998. – Вип. 8. – С. 9-13.
Коппель О.А. Загрози безпеки Перської затоки: методологічні основи аналізу та оцінки // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. – 1998. – Вип. 9. – С. 30-36.

Брошури

Коппель Е.А., Щербак Н.Г. К событиям на Ближнем Востоке. – К.: Изд-во культурно-просветительного центра Киевского горкома и обкома КПУ, 1991. – 32 с.
Коппель Е.А., Аль-Гази Ахмед Персидский залив: проблемы региональной безопасности. – К., 1995. – 48 с.
Коппель Е.А., Пархомчук Е.С. Проблемы безопасности и перспективы конверсии на Ближнем Востоке (анализ зарубежного опыта для Украины). – К., 1995. – 40 с.

Депоновані та анотовані статті

Коппель Е.А. Карб Абдельгани. ХVIII сессия Национального Совета Палестины и позиция арабских стран. Деп. в ИНИОН АН СССР, 20.06.1988, №34362. 1,0 д.а.
Коппель Е.А., Комиренко И.Д. Новые подходы СССР к проблеме ближневосточного урегулирования // Проблемы регулирования регио-льных конфликтов в Азии, Африке и Латинской Америке. Сб. статей. Деп. в ИНИОН АН СССР №43581 от 05.02.1991 1,0 д.а.

АНОТАЦІЇ

Коппель О.А. Проблема безпеки Перської затоки в 70-ті – 90-ті роки. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Інститут міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, Київ, 1999.

Дисертацію присвячено дослідженню особливостей процесу формування системи безпеки регіону Перської затоки на трьох рівнях (теоретико-концептуальному, доктринальному та практико-політичному) та в двох сферах (військово-політичній та політико-дипломатичній). Розкрито політичні та військово-політичні аспекти розвитку ситуації у сфері безпеки в цьому регіоні в 70-ті – 90-ті роки. Складено науковий прогноз розвитку дестабілізуючих тенденцій на усіх структурних рівнях регіону. Визначено принципи забезпечення, місце і роль безпеки Перської затоки в системі міжнародних відносин. Запропоновано авторську концепцію шляхів забезпечення регіональної безпеки на прикладі Перської затоки.
Висловлені рекомендації стосовно формування та реалізації політики України в регіоні Перської затоки, зокрема з проблеми безпеки.

Ключові слова: Перська затока, міжнародна система, регіон, регіональна безпека, національна безпека, загрози

Koppel H.A. The Problem of Persian Gulf Security in the 1970-s – 1990-s. – Manuscript.
Thesis for a doctor degree on specialty 07.00.02 – universal history. The Institute of International Relations at Taras Shevchenko University, Kyiv, 1999.
The thesis is dedicated to studying peculiarities of formation process of the Persian Gulf security system at three levels (theory and concept, doctrine practical and political). Described are political and military political aspects of situation development in the area of security in this region during the 70-90 -ies. Scientific prognoses has been elaborated for development of destabilizing tendencies at all structural levels of the region.
The principles for provision, place and role of security in the Persian Gulf in international relations system are determined.
The author`s concept of directions to provide regional security at the example of the Persian Gulf is proposed.
Given are recommendations concerning formation and realization of Ukrainian policy in the Persian Gulf region security problem included.

Key words: Persian Gulf, international system, regional security, national security, threats.

Коппель Е.А. Проблема безопасности Персидского залива в 70-е – 90-е гг. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.02 – всеобщая история. – Институт международных отношений Киевского университета имени Тараса Шевченко. Киев, 1999.

Диссертация посвящена анализу особенностей процесса формирования системы безопасности региона Персидского залива и причин нестабильности на трех уровнях (теоретико-концептуальном, доктринальном и практико-политическом) и в двух сферах (военно-политической и политико-дипломатической). Раскрыты политические и военно-политические аспекты развития ситуации в сфере безопасности в регионе в 70-е – 90-е годы.
Раскрыта сущность категории “региональная безопасность” и ее соотношение с категориями “международная” и “национальная безопасность”, “национальный интерес”, “угрозы”.
Рассмотрено состояние международных отношений в районе Персидского залива в изменяющихся геополитических условиях, выявлены важнейшие тенденции их развития.
Впервые осуществлена периодизация развития ситуации в сфере безопасности Персидского залива. Подчеркнуто, что на этапах формирования и становления системы безопасности, когда внутренняя структура еще находится в стадии формирования, особое влияние имеют дестабилизирующие факторы. Ирано-иракская война, кувейтский кризис и война и Персидском заливе, последующие кризисные ситуации вокруг Ирака являются свидетельством кризиса всей системы межгосударственных отношений в регионе, а также системы международных отношений в той ее части, которая касается Персидского залива.
В работе предложена авторская систематизация и усовершенствована классификация факторов дестабилизации ситуации в Персидском заливе. Обозначены основные угрозы безопасности региона, дан научный прогноз развития дестабилизирующих тенденций на всех его структурных уровнях.
Впервые предпринята попытка систематизации и классификации существующих в современной историографии взглядов, представлений, концепций и теорий в отношении путей обеспечения безопасности Персидского залива. Определены наиболее влиятельные теории и концепции, которые прямо или косвенно влияют на процесс формирования и реализации политики стран Залива, внерегиональных держав по указанной проблеме.
На базе обширного документального материала определены теоретические основы, выявлены характерные особенности и национальная специфика позиций как стран Залива, так и внерегиональных держав по данной проблеме. Дана характеристика и оценка основных этапов эволюции их позиции по проблеме региональной безопасности.
В работе изложено авторское понимание влияния центросиловой динамики на Ближнем Востоке на проблему безопасности Персидского залива, показана позиция Лиги арабских государств, отдельных арабских стран по указанной проблеме.
Определена степень эффективности существующих механизмов обеспечения безопасности Персидского залива на национальном, региональном и международном уровне, зависимость данного процесса от ведущих стран Запада.
Определены пути обеспечения, место и роль проблемы безопасности Персидского залива в системе международных отношений. Предложена авторская концепция путей обеспечения региональной безопасности на примере Персидского залива.
Даны рекомендации по вопросу формирования и реализации политики Украины в районе Персидского залива, в том числе по проблеме его безопасности.
Ключевые слова: Персидский залив, международная система, регион, региональная безопасность, национальная безопасность, угрозы.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020