МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

імені П.Л.Шупика

ТРІНУС КОСТЯНТИН ФЕДОРОВИЧ

УДК 616.8-007:614-876/477

Присінкові порушення як рання ознака та прогностичний критерій
неврологічного дефіциту у осіб, що зазнали впливу іонізуючого
випромінення внаслідок чорнобильської катастрофи

14.01.15 — Нервові хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ-2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній медичній академії післядипломної освіти
імені П.Л. Шупика МОЗ України, м. Київ

Науковий консультант

Доктор медичних наук, професор

Головченко Юрій Іванович,

Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ
України, завідувач кафедри нервових хвороб № 1

Офіційні опоненти:

Доктор медичних наук, професор Зозуля Іван Савович, Національна медична
академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України, завідувач
кафедри медицини невідкладних станів

Доктор медичних наук, професор Дубенко Євгеній Григорович, Харківський
державний медичний університет МОЗ України, професор курсу неврології
кафедри загальної практики і сімейної медицини

Доктор медичних наук, професор Єфіменко Володимир Миколайович, Донецький
державний медичний університет імені М. Горького МОЗ України, професор
кафедри дитячої і загальної неврології ФПО

Провідна установа: Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН
України, м. Харків

Захист відбудеться “26” жовтня 2006 року о 11-00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.613.01 при Національній медичній
академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України (04112,
м.Київ, вул. Дорогожицька, 9).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної медичної
академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України за адресою
04112, м.Київ, вул. Дорогожицька, 9

Автореферат розісланий “22” вересня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
Т.М. Каліщук-Слободін

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Важливість ранньої діагностики нервових порушень, що
виникають після дії малих доз ІВ, обумовлена великою чисельністю
населення, яке мешкає на забруднених внаслідок аварії на ЧАЕС
територіях, значною кількістю УЛНА ЧАЕС, а також ростом поширеності
неврологічних уражень. Уже через 12 років після аварії рівень
захворювань нервової системи та органів чуття серед УЛНА перевищував
популяційні показники дорослого населення в 3,8 рази [Бузунов В.А. та
співав. 2001]. Діагностовані в УЛНА ЧАЕС порушення, які ідентифікували
як астенічний, церебрастенічний, депресивний синдроми, виявились
резистентними до традиційної медикаментозної терапії і потребували
розробки спеціального комплексу лікування [Здесенко И.В. 2001].

У неврологічному статусі серед ранніх симптомів відмічають вестибулярні,
окуловестибулярні та окулостатичні розлади. Подразнень ядерних утворень
звичайно не спостерігали. Виявлено виражені вестибулосенсорні та
вестибуловегетативні порушення [Мищанчук Н.С., 1995; Поліщук М.Є.,
Зозуля І.С., 1993].

В ході аналізу кокранівських звітів, звітів незалежних експертів,
поданих до Сенату США в 1994-2004 рр., контрактних звітів Національного
авіакосмічного агенства США (1988-2005 рр.), патентних та літературних
даних встановлено, що незважаючи на велику кількість праць, присвячену
клініці і лікуванню неврологічних уражень, викликаних дією МДР, маємо
лиш фрагментарні дослідження ролі присінка в патогенезі цих захворювань.
Відсутній системний підхід до аналізу анатомії і фізіології присінка,
його первинних датчиків, проекцій та симптомів, що виникають при їх
дисфункції. Дискусія про диференціацію запаморочення і головокружіння не
має підтвердження інструментальними методами обстеження. Не розроблені
критерії діагностики хворих з функціональними присінковими атаксіями.
Внаслідок чого, не обґрунтовані патогенетичні механізми і терапевтичні
підходи до даного контингенту хворих. Описані поодинокі спроби розробки
методу ПВП, вивчення вестибуло-моторних, вестибуло-вегетативних реакцій.
Відсутній єдиний протокол поетапного обстеження вказаних хворих.
Цефалгічний синдром у хворих, які зазнали дії ІВ, не поєднували з
присінковим порушенням. Вищенаведене змусило нас дослідити з
системно-функціональних позицій стан проекцій вестибулярної системи:
вестибуло-кіркової, вестибуло-моторної, вестибуло-вегетативної та
вестибуло-лімбічної, розробити методи, критерії та уніфікований протокол
їх діагностики, а також запропонувати патогенетично обґрунтовані
принципи лікування даного контингенту.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота є самостійною темою “Присінкові порушення, як рання ознака та
прогностичний критерій неврологічного дефіциту у осіб, що зазнали впливу
іонізуючого випромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, яка
виконана в структурі комплексних планових науково-дослідницьких робіт
кафедри нервових хвороб №1 Національної медичної академії післядипломної
освіти імені П.Л. Шупика (державний реєстраційний номер 0103U001036), та
міжнародних програм вивчення наслідків аварії на ЧАЕС відділу
невроотолоґії Клініки захворювань голови (Kopfklinikum) Баварського
університету ім. Ю.Максимілліана в м. Вюрцбурзі (Німеччина). Дисертація
виконана на базі лабораторії №14 психо-фізіологічного відбору ЧАЕС м.
Славутича (відповідальний від лабораторії д-р Данилов В.М.). За
підтримки з боку Академії наук Німеччини (DAAD grant No 325 – su 6 mj
from 17 December 1991) та фірм (Hennig Arzneimittel, Intersan, ENT
Clinic Univ. Hosp Groningen, Beaufour IPSEN, Heel) на базі Баварського
Університету ім. Ю.Максимілліана дисертантом організовано міжнародну
групу з вивчення питань ураження присінка в УЛНА ЧАЕС та інших
постраждалих контингентів.

Мета дослідження. Удосконалення ранньої діагностики неврологічних
порушень та підвищення ефективності лікувальних заходів у осіб, які
зазнали впливу іонізуючих випромінювань внаслідок аварії на ЧАЕС, на
основі комплексного клініко-неврологічного, невроотологічного та
електрофізіологічного дослідження, шляхом визначення неврофункціональних
механізмів і розробки діагностичних і прогностичних критеріїв
присінкових порушень.

Задачі дослідження:

1. Дати клінічну неврологічну, невроотологічну і неврофізіологічну
характеристику пацієнтам з неврологічними порушеннями, які зазнали
впливу іонізуючих випромінювань внаслідок Чорнобильської катастрофи, з
визначенням найбільш впливових чинників розвитку присінкових порушень.

2. Дати проспективну характеристику віддалених наслідків присінкових
порушень на підставі довготривалого спостереження за пацієнтами з
неврологічними порушеннями, які зазнали впливу іонізуючих випромінювань
внаслідок Чорнобильської катастрофи.

3. Визначити церебральні структури і системи, порушення яких у катамнезі
післяаварійних років є базисом розвитку присінкових порушень.

4. Провести аналіз динаміки розвитку неврологічного дефіциту у хворих з
віддаленими наслідками присінкових уражень

5. Розробити критерії діагностики присінкових порушень.

6. Розробити модель диференціального підходу до терапії постраждалих
внаслідок Чорнобильської катастрофи з присінковими порушеннями.

Об’єкт дослідження. Межові неврологічні розлади: вестибуло-сенсорні,
вестибуло-моторні, вестибуло-вегетативні та вестибуло-лімбічні у хворих,
які зазнали дії МДР (до 0,1 Зв).

Предмет дослідження. Клінічні прояви, особливості перебігу, патоґенез
функціональних змін присінка та його зв’язків у ЦНС у ході розвитку
віддалених наслідків його ураження.

Методи дослідження: клініко-неврологічні, невроотологічні,
електрофізіологічні обстеження в динаміці, інструментальні (ВП:
присінкові, слухові, зорові, соматосенсорні; ЕНГ, ЕКГ з навантаженням
Такагаші), статистичні методи обробки даних.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше поставлені та розв’язані
важливі завдання щодо оптимізації результатів ранньої діагностики та
лікування УЛНА ЧАЕС і осіб, що зазнали впливу малих доз (до 0,1 Зв)
іонізуючого випромінювання внаслідок аварії на ЧАЕС. Визначені
функціональні механізми виникнення та розвитку присінкових порушень в
осіб, які зазнали впливу МДР (до 0,1 Зв).

Доведено можливість реєстрації ПВП та їх діагностичну значимість для
ранньої діагностики уражень головного мозку. Розроблено концепцію
присінка і на її основі модель лікувально-профілактичних заходів для
присінкових порушень.

Вперше розроблені критерії диференціації запаморочень від головокружінь
і обґрунтовано патогенетичні принципи терапії кожного з симптомів.
Показана роль вестибулярних порушень у розвитку мігренозного головного
болю в УЛНА ЧАЕС та інших потерпілих контингентів. Набула подальшого
розвитку і обґрунтування концепція високої радіочутливості
вестибулярного аналізатора та ЦНС.

Отримані наукові результати у сукупності обґрунтовують доцільність
відокремлення нового міждисциплінарного напрямку у медичній науці –
невроотології.

Практичне значення одержаних результатів. На підставі проведеної прямої
об’єктивної кількісної оцінки стану сенсорних систем розроблено
уніфікований протокол клініко-інструментальної діагностики присінкових
порушень, їх діагностичні і прогностичні критерії, та комплекс
лікувальних заходів для пацієнтів з присінковими порушеннями („Спосіб
прямої об’єктивної кількісної оцінки стану сенсорних систем (варіанти)
та пристрій для його здійснення“ (Патент № 2003054109).

Рекомендовано удосконалити перелік хвороб, що пов’язані з впливом
комплексу чинників Чорнобильської катастрофи, зокрема з погляду
прогресування присінкових розладів у віддалений період після аварії.
Рекомендовано віднести контингент УЛНА до групи підвищеного ризику
вторинної невротизації та соматизації первинної вестибулярної атаксії з
подальшим розвитком хронічних захворювань внутрішніх органів.

Розроблено і застосовано спосіб прогнозування розвитку присінкових
порушень у особливо чутливих осіб (Патент № 23146 Україна,(51) 5 А61
В5/10).

Розроблена модель оптимізації терапевтичних та реабілітаційних заходів
для осіб з вестибулярними розладами. Запропоноване обов’язкове
проведення планових лікувальних заходів стосовно вестибулярних розладів
для осіб, які зазнали впливу МДР, а також для тих, що проживають на
забруднених територіях протягом тривалого часу.

На базі Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.
Шупика розроблено та впроваджено цикл тематичного удосконалення лікарів
зі спеціальності “Невроотологія”.

Розроблено уніфіковану методологію клініко-інструментальної діагностики
присінкових порушень, об’єктивні критерії ранньої документації уражень
головного мозку, що рекомендуються для удосконалення діагностики та
експертизи постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та
персоналу, який працює у контакті з джерелами ІВ („Клінічна діагностика
порушення вестибулярної функції у неврологічному дослідженні“, Методичні
рекомендації, 2003).

Розроблено бізнес-план та розраховано економічні ефекти від впровадження
спеціальності “Невроотологія” в Україні, внесення вестибулярної мігрені
до МКХ-10 та втілення невроотологічних методів діагностики і лікування
осіб, що зазнали впливу малих (до 0,1 Зв) доз ІВ.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом особисто розроблено дизайн
дослідження, обґрунтовано, проведено і відібрано клінічні, неврологічні
і електрофізіологічні та статистичні методи дослідження. Дисертант
переклав на українську мову і використав опитник НОАСК, розробив метод
реєстрації ПВП, єдиний протокол для опису результатів невроотологічного
обстеження та структуру бази даних на осіб, які зазнали впливу МДР (до
0,1 Зв) внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також осіб з груп
порівняння. Самостійно проведені клінічні невроотологічні,
психодіагностичні, неврологічні та електрофізіологічні обстеження
опромінених пацієнтів та груп порівняння, заповнена база даних та
проведено статистичний аналіз матеріалу. Дисертантом особисто виконано
інформаційний пошук, написано весь текст дисертації, сформульовані
висновки, створені ілюстрації та заповнені таблиці і додатки.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включені до
дисертації, оприлюднено на: 12 Конгресі Українського фізіологічного
товариства, Львів, 1986; Республіканській науково-практичній конференції
“Актуальные вопросы клинической лабиринтологии”, Киев, 1987; 2
International workshop “Criteria for the evaluation of effects of
whole-body vibration on man”, Moscow, 1988; 12 Midwinter Research
meeting of the Asociation for research in Otolaryngology, St.
Petersburg, USA, 1989; Forth International Evoked Potentials Symposium,
Toronto, 1990; 9 Всесоюзній конференції “Космическая биология и
авиакосмическая медицина”, Калуга, 1990; 13 Annual Joint Meeting of EEG
and Clinical Neurophysiology, Prague, 1990; 20 Annual Meeting of Society
for Neuroscience, St. Lewis, 1990; Першій республиканській
науково-практичній конференції “Медико-социальные и биологические
аспекты безопасности движения на городском пассажирском транспорте”,
Донецк, 1990; International Symposium on health effect of industrial
noise, Minsk, 1991; 6 European Conference on Eye movements, Leuven,
1991; 210 Annual Meeting of Society for Neuroscience, New Orleans, 1991;
22 Annual Meeting of Society for Neuroscience, Anaheim, 1992; 24 Annual
Meeting of Society for Neuroscience, Miami, 1994; 29 Annual Meeting of
Society for Neuroscience, Miami, 1999; 6-13 Міжнародних
науково-практичних конференціях “Сучасні інформаційні та
енергозберігаючі технології життєзабезпечення людини”, Харків,
1999-2003; 3 Міжнародній конференції “Медичні наслідки чорнобильської
катастрофи: підсумки 15-річних досліджень”, Київ, 2001; First Scientific
Conference of the Polish VNG-Ulmer Association, Bydgoszcz, 2000; 5
Щорічній науково-практичній конференції Міжнародного чорнобильського
центру “В 21 століття з безпечними ядерними технологіями”, Славутич,
2001; 5 Zjazde Otolaryngologow Wojskowych, Koscielisko-Zakopane, 2003;
30 Congress of the Neurootological and Equilibriometric Society, Porto,
Portugal, 2003, 31 Congress of the Neurootological and Equilibriometric
Society, Bad Kissingen, Germany 2004; 5 International
Neurooto??????????????????????

Публікації. Результати дисертації опубліковані 62 наукових працях, в
тому числі 1 монографії, 27 статтях у наукових фахових виданнях,
сертифікованих ВАК України та міжнародних (у тому числі 14 — за
кордоном), двох патентах України на винахід, 23 тезах конференцій (у
тому числі 17 – за кордоном), 1 методичних рекомендаціях. За
результатами дисертації розроблений цикл тематичного удосконалення
«Невроотологія».

Структура дисертації. Дисертація викладена на 311 сторінках друкованого
тексту (277 сторінок основного тексту), ілюстрованих 5 таблицями і 51
рисунком. Складається зі вступу, 6 розділів особистих досліджень,
узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій,
списку літератури з 312 джерел (з них 112 кирилицею, 200 латиницею).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал та методи досліджень. В ході роботи, в період 1983-2003 рр.
було проведено комплексне обстеження 793 осіб (Табл. 1.). З них 70 –
здорові добровольці, а 723 – хворі з неврологічними діагнозами. Симптоми
складали вегетативно-вестибулярний, вестибуло-атактичний, цефалгічний,
астенічний синдроми. За винятком контрольної групи хворих (58 осіб) зі
встановленими діагнозами, 665 хворих мали діагноз ВСД. Наявність
вестибулярного компоненту дозволяла згідно з МКХ-10 використати такі
уточнення як вестибулопатія (Н 81), дисфункція лабіринту (Н 83.0-2),
ністагм (Н 55), порушення координації рухів (R 27.8), мігрень (G 44),
неврози (F 41.1-4). В період 1984-88 рр. обстежено 128 осіб, серед них
70 осіб контрольна група здорових добровольців, 58 — хворі зі
встановленими діагнозами: Захворювання ЛОР-органів без ураження
статоакустичного нерва – 5 осіб, хвороби з ураженням вестибулярного
нерва: – 14, вібраційна хвороба – 39 осіб. За 1991-1996 рр. спостерігали
530 хворих, чоловіків — 225, жінок — 305. Середній вік — 41,10±12,21.
Згідно з концепцією ДМ визначали частоту настання клінічно важливих
результатів [Минцер О.П. и соавт., 2005]. З цією метою провели подальше
дослідження додаткових груп хворих, перша з яких 110 пацієнтів,
мешканців м. Києва, обстежених протягом 1996-1998 років. Середній вік
становив 42±14 років. А друга, 25 мешканців м. Києва зі скаргами на
запаморочення та головокружіння, були обстежені протягом 05.01.2002 –
25.09.2003 рр. з метою диференціальної діагностики симптомів
запаморочення від головокружіння.

Група обстежених Кількість обстежених Вік (роки)

Контрольна група 1983- 1988рр. 128 14-38

— Здорові добровольці 70 25,75±8,77

— Хворі з встановленими діагнозами 58

Хворі, що зазнали дії ІВ 1991-1995рр. 530 41,10±12,21

— УЛНА ЧАЕС 124 46,11±9,64

— Персонал ЧАЕС 67 36,23±9,25

— Відселенці з м. Прип’яті 113 41,11±11,78

— Мешканці м. Києва 109 41,02±14,58

— Мешканці м. Славутича 117 39,97±11,08

Додаткова група хворих 1996-2003рр. 135 40,59±13,49

Хворі на вестибулопатію 2003 р. 25 34,36±11,23

Хворі м. Київ 1996-1998 рр. 110 42,01±14,00

Таблиця 1. Характеристика груп обстежених і їх розподіл за віком та
роками спостережень.

Методи обстеження складались з загальноклінічних, неврологічних,
інструментальних і статистичних. До спеціальних невроотологічних методів
виявлення присінкових порушень входили із суб’єктивні та об’єктивні. До
суб’єктивних належав опитник NOASC (НОАСК, Невроотологічна система
анамнезу Клауссена, Бад Кіссінген [Claussen C.F., 2003]).

Об’єктивні методи складались з кількох груп.

1. Набору клінічних проб для вивчення координації рухів: Уемури;
крокової та письмової Фукуди, вказівної, стеження, формалізованого опису
запаморочень, об’єднаних у 20-бальну шкалу.

2. ЕНГ провадили за допомогою бітемпорального розташування хлор-срібних
електродів ПЕЕКГ, приєднаних до ЕЕГ-поліграфа Alvar REEGA MINIHUIT фірми
Alvar (Франція). Лабіринти стимулювали температурами 30° та 44°С,
реєстрацію ЕНГ проводили протягом 2 хв після завершення іррігації.
Визначали найбільшу частоту ністагму і відкладали її на відповідній осі.
Нормою вважали частоти від 0,7 до 1,7 Гц. Збільшення частоти ністагму
вважали гіперрефлексією, а зниження – гіпорефлексією лабіринтів
[Claussen C.F., et al., 1986].

3. Дослідження ЕКГ проводили за допомогою кардіографа Multiscriptor EK
26 фірми HESTIA (Німеччина). Реєстрували ЕКГ у спокої та після
навантаження за методом Такагаші (10 рухів головою у секторі 900).

4. ЕЕГ вивчали в рамках методів: ЕЕГ загальна; ВП: присінкові; слухові;
зорові; соматосенсорні. ПВП реєстрували за допомогою АПЧ-1, “Галактика”
(Київ). Аналізували відповідь горизонтальних півколових каналів. В
якості підсилювача використали REEGA Alvar-MINI8. Накопичення виконали
на комп’ютерах лінії IBM. Вивчали ЛП основних екстремумів у межах 250 мс
від моменту початку стимулу [Rossi G., et al., 1979]. Для реєстрації
СВП, ЗВП, ССВП використали ту ж саму систему, що й для ПВП. Стимулом для
СВП був звуковий сигнал тривалістю 0,5 мс та інтенсивністю 60 дБА.
Стимулом для ЗВП — спалах тривалістю 1 мс та інтенсивністю 100 лкс. Для
реєстрації ССВП використали електрошкірну стимуляцію за допомогою
електродів, накладених на передпліччя. Відстань між ними становила 1
дюйм, напруга 10-20 В, тривалість 0,5 мс.

Комп’ютерно-статистичні методи. Обробку результатів проводили за
допомогою електронних таблиць Excel та пакету статистичних програм для
комп’ютерів Макінтош LC III та Performa PowerPC 5200 фірми Apple (США).
Для визначення достовірності різниць застосовували якісний критерій
Фішера, роздвоєний t тест Стьюдента і непараметричний критерій
Вілкоксона-Уітні. В разі потреби, використовували критерій знаків
[Гублер Е.В., 1978]. Зміни показників описували за допомогою
коефіцієнтів динаміки [Русалов В.М. 1979]. При оформленні результатів
опирались на 20 правил викладення статистичних даних, рекомендованих
Ланґом [Lang T. 2004].

Результати дослідження та їх обговорення. В умовах стаціонару Донецької
обласної клінічної лікарні професійних захворювань і радіаційної
медицини було проконсультовано і поглиблено обстежено 26 осіб УЛНА ЧАЕС
гірників, мешканців м. Донецька з числа 530 осіб основної групи
дослідження. Вивчення захворювання показало наявність у всіх шахтарів
хвилеподібної динаміки захворювання. Для з’ясування профілю патології
спочатку проаналізували скарги.

Найчастіше зустрічались наступні скарги: головний біль (80,77% хворих),
запаморочення (65,39%), дисоційований біль (23,08%), загальна слабкість
(15,38%) та напади нудоти (11,54% хворих). Інші скарги – кардіалгії,
біль в епігастральній ділянці, втрата свідомості, страхи, вушні шуми та
заніміння кінцівок – відмічали у поодиноких хворих.

Таким чином, у симптоматиці домінували скарги на головні болі та
запаморочення. У всіх хворих був встановлений діагноз ВСД. Оскільки
причинами головного болю та запаморочення можуть бути різноманітні
захворювання, які супроводжують порушення основних систем організму:
захворювання крові, церебральні, серцево-судинні, метаболічні порушення,
наявність інтоксикацій, гострих та хронічних інфекцій тощо, — було
проведено дослідження їх можливого внеску в розвиток описаних симптомів.
При цьому, у обстежених хворих серцево-судинні розлади і захворювання
крові були виключені з етіологічних факторів симптоматики цефалгій та
запаморочень. Дещо підвищеним був рівень загального холестерину в крові
– 6,5±0,6 ммоль/л (максимум норми до 5,2 мМоль/л), що могло бути
наслідком неспецифічної реакції на оксидаційний стрес при дії ІВ.
Описане незначне порушення вмісту холестерину, виявлене менше ніж у
половини хворих, не могло бути поясненням виникнення вказаного
захворювання.

Неврологічний статус УЛНА ЧАЕС. Неврологічні скарги згрупували в
наступні синдроми: вегетативний, цефалгічний, астенічний, поліалгічний,
вестибуло-атактичний, та психоемоційний. В структурі цефалгічного
синдрому головний біль супроводжували запамороченнями. В тяжких випадках
він доходив до епізодів блювоти та втрати свідомості. Напади головного
болю могли тривати 2-3 доби з частотою до 5-7 випадків на місяць. При
цьому, у хворих змінювався зовнішній вигляд: лице ставало блідим,
з’являлась пастозність шкіри обличчя, найбільш виражена довкола орбіт.
Розвивались емоційно-вольові розлади з іпохондричними та тривожними
явищами.

У 92,45% випадків знайдено ознаки астенізації, яка проявлялась зниженням
працездатності, надмірною втомлюваністю, зниженням апетиту, емоційною
лабільністю та розладами сну. Розвивалась стовбурова мікросимптоматика:
звуження зіниць, в’ялість реакції на світло, недостатність акомодації,
легка анізокорія, обмеження рухливості очних яблук, птоз повік, очні
синкінезії. У 26,92% хворих документували слабкість конвергенції.
Патологічні ступневі рефлекси, відзначені у 30,77% хворих, вказували на
прояви пірамідної симптоматики, у 23,08% знаходили рефлекс Штрюмпеля,
рідше (в 19,23%) – Бабінського. Значно рідше (у 7,69% хворих) з’являлась
рання симптоматика функціональної кіркової недостатності у формі
оральних аксіальних рефлексів Марінеску-Радовичі. У 31,02% обстежених
спостерігали розлади рухливої сфери, у вигляді асиметрії очних щілин.
Ранні пірамідні та рухливі розлади у формі асиметрії рефлексів
спостерігали у 5 хворих. У 25 із 26 обстежених рефлекси були жвавими і
лише у одного – помічене раннє ураження поверхневих рефлексів у вигляді
зниження черевних рефлексів. Початкові екстрапірамідні порушення
стовбура мозку та мозочка, у вигляді тремора відмічено у 38,38% хворих.
Найчастіше він уражав пальці рук — у всіх названих пацієнтів. У
поодиноких випадках додатково спостерігали тремор повік, та тремор всієї
верхньої кінцівки.

У більшості пацієнтів виявляли вегетативні дисфункції:
вегетативно-судинні пароксизми симпато-адреналової і ваго-інсулярної
спрямованості, вазомоторну лабільність, “приливи”, озноб, гіпергідроз,
аж до змін дермографізму.

Виявлено ознаки хронічного інтоксикаційного синдрому. Він
характеризувався підвищенням ехогенності паренхіми нирок, що відмічено у
53,85% хворих, підшлункової залози у 42,31%, паренхіми печінки у 69,23%
хворих. Ці дані вказували на можливий внесок неспецифічного
інтоксикаційного стресу в формування цефалгічного синдрому. Однак,
цефалгічний синдром відмічений у 80,77% хворих, що не співпадало з
поширеністю інтоксикаційного синдрому. Останнє виключало інтоксикаційний
синдром як єдину причину цефалгій і всього симптомокомплексу в цілому.

Таким чином, загальноклінічне обстеження описаних хворих виявило
поліморфну симптоматику, в якій домінував неврологічний компонент.
Відповідно до названих скарг найчастіше зустрічались наступні синдроми:
цефалгічний (80,77% хворих), вестибуло-атактичний (65,39% хворих),
астенічній (92,45% хворих). У структурі серцево-судинних порушень 30,77%
хворих мали ознаки І стадії артеріальної гіпертензії без вторинного
ураження інших органів. Особливої уваги заслуговував інтоксикаційний
синдром, ознаки якого за різними симптомами відмічені від 42,31 до
69,23% хворих.

При вивченні наведених неврологічних даних, зокрема стосовно названих
синдромів, відмічався брак набору об’єктивних критеріїв. Необхідність
розробки прямих об’єктивних кількісних методів документації симптомів
ВСД, цефалгічного і вестибуло-атактичного синдромів змусила нас провести
аналіз даних реєстрації ПВП та координації рухів. Вивчали координацію
рухів у 16 здорових осіб чоловічої статі віком 25,75±8,77 років. У всіх
добровольців не було скарг на запаморочення. Загальна оцінка координації
рухів у цієї групи хворих становила 2,125±1,310, що узгоджується з
літературними даними. Умовно здоровими за даними цього набору проб
вважали осіб, у яких функція координації не перевищувала 5 балів
[Ніколенко В.Ю. 1999].

Верифікація присінкового походження ПВП. Для доказу присінкової природи
зареєстрованого ВП обстежена група добровольців з 81 осіб. З них 54 —
здорові, 27 — особи з отологічними захворюваннями. Зареєстровано 436 ВП,
серед них 52 — ССВП, 19 — СВП, 63 — накопиченої спонтанної ЕЕГ, 306 —
ПВП у здорових та хворих осіб. ПВП уявляв собою сигнал, що складався з 3
основних піків: 2 позитивних по відношенню до вертекса та одного
негативного. Процедура верифікації ПВП складалась з наступних кроків.

1. Виключення апаратних артефактів, пов’язаних з синхронізацією.

2. Усунення е.р.с., що з’являється при рухах дротів.

3. Виключення присутності будь-яких слухових складових.

4. Виключення внеску окуломоторних компонентів.

5. Доведення відсутності внеску міогенних складових.

6. Виключення хворих з високою б-активністю, тому що б-ритм змінює форму
ВП.

7. Особи з арефлексією лабіринтів, не мали ПВП в межових прискореннях.

8. У осіб з гіпорефлексією лабіринтів ЛП піків ПВП були збільшені.

9. Присінкові навантаження (сили Коріоліса, вібрації) змінювали ЛП ПВП.

10. ПВП реєстрували в діапазонах прискорень, де обстежені відчували
рух.

11. У хворих з фарингітами і ларингітами реєстрували ПВП з параметрами,
типовими для здорових осіб.

Базуючись на концепції ДМ, рекомендованій центром в Оксфорді, визначали
вірогідність отриманої інформації. Після виходу наших перших публікацій
з описом параметрів ПВП у 1984 році, вони були незалежно повторені в
Чикаго (США) [Kast R., Lankford JE., 1986] і Вюрцбурзі (Німеччина)
[Kolchev Chr., et al., 1995]. Налагодженими методами, ці результати
повторені в Україні [Ніколенко В.Ю. 1999; Камінська ТА., та співавт.,
2000]. Наші результати, реферовані в контрактних звітах експертів НАКА
(NASA Contractor Report 3922, №№ 13 & 23. USSR Space Life Sciences
Digest, 1987 & 1988), що дозволяє вважати представлені дані за
інформацію високої вірогідності [Мінцер О.П. 2004].

Базуючись на описаних даних, можна зробити висновки, що здорові особи
характеризуються відсутністю скарг на головний біль і запаморочення.
Враховуючи статичні і динамічні параметри ПВП, їх варіабельність
визначили середні референтні значення ЛП піків ПВП здорової групи
добровольців, які порівнювали з хворими: для піка Р1 — 30,8±14,1 мс, ЛП
піка N1 — 68,6±18,4 мс і ЛП піка Р2 ПВП — 139,8±28,9 мс.

Неврологічні синдроми детально вивчали у 530 хворих, обстежених в
1991-1996 рр. Для стандартизації скарг пацієнтів використали опитник
НОАСК. Для оцінки внеску окремих симптомів до загальної картини
захворювання аналізували показник вираженості (expression index, Ів). Ів
вираховували шляхом поділу кількості симптомів розділу опитника на
кількість пацієнтів. Він вказував на число симптомів розділу, що
припадало на одного пацієнта. В структурі захворювання домінувало
запаморочення (Ів = 3,75), після чого йшли ознаки психоемоційного та
вегетативного синдромів: аcтенія (Ів = 3,00), відчуття хворобливого
стану (Ів = 3,02) та головний біль (Ів = 2,51), після них — втрата
свідомості (Ів = 1,80), що вказувало на виражений ступінь порушень, а
далі – скарги на розлади вегетативні (Ів = 2,25), зорові (Ів = 1,30) та
серцево-судинні (Ів = 1,22). Інші проблеми мали Ів<1,00. Патологія починалась з короткотривалих випадків запаморочення легкої вираженості. Протягом кількох місяців тривалість нападів збільшувалась, а інтенсивність наростала. Симптоматика ускладнювалась інтенсивним головним болем, нудотою, блювотою та втратамою свідомості. Саме тоді хворі вперше звертались до лікаря, а в картині хвороби запаморочення вже ігнорували, бо на перший план виходила “більш важлива симптоматика”. І тільки при акцентуванні уваги на запамороченні, хворі починали пригадувати, що саме з них починалось захворювання. В більшості випадків опис симптомів пацієнтами досить розмитий, нечіткий. В стандартизованому вигляді в структурі запаморочень затьмарення (black-outs) та власне запаморочення (dizziness) були типовими для 70,19 і 60,00% хворих відповідно, тоді як чітке відчуття руху (vertigo) зустрічались лише у 22,08% хворих. Вестибуло-сенсорні порушення. Оскільки точилась дискусія чи треба розрізняти головокружіння (vertigo) та запаморочення (dizziness) як різні симптоми [Brandt T., 1991; Claussen C.F., 2003], протягом 2002-2003 рр. здійснено обстеження 25 хворих з діагнозом “Вестибулопатія” (Н81), серед яких було 16 осіб жіночої статі та 9 – чоловічої. Присінкові порушення у цих хворих підтверджені середнім ступенем розладу координації рухів, подовженням ЛП всіх піків ПВП та наявністю спонтанного ністагму. При проведенні калоричної проби у хворих детально розпитували про їх відчуття. Із 25 осіб лише 60,00% розповіли про головокружіння чи запаморочення, інші 40,00% вказували на відчуття тепла, присутності вологи. Виключно на наявність запаморочень скаржились 8,00%, на головокружіння - 20,00% хворих. 28,00% хворих вказували, що в ході однієї процедури вони відчували запаморочення, а в ході іншої – головокружіння. А 4,00% хворих відмічали появу додаткових симптомів: головного болю і нудоти. При цьому, за наявності скарг на запаморочення, частота ністагму складала 0,71±0,19 Гц, а на головокружіння, – 1,01±0,35 Гц. (За критерієм Фішера р=0,04). Результат документує доцільність розгляду запаморочення та головокружіння в якості окремих симптомів. При врахуванні факту більшої швидкості проведення імпульсів та вищої їх частоти в нервових волокнах більшого діаметру це означало, що головокружіння формувалось за рахунок волоскових клітин І типу, товстих волокон і прямого трьохневронного вестибуло-кіркового тракту. Запаморочення виникало за рахунок активації волоскових клітин ІІ типу, тонких волокон присінкового нерву та полісинаптичних вестибуло-кіркових шляхів [Gacek R.R., 1982; Lysakowski A., 2000]. Отже, запаморочення і головокружіння формуються різними структурами на периферії і різними провідними шляхами. У контингенту, опроміненного МДР (основна група 530 осіб), подальший аналіз характеру вестибуло-сенсорної дисфункції провели за допомогою ПВП. Виявили, що ЛП піка Р1 подовжились до 53,6±29,4 мс (у контрольної групи 30,8±14,1 мс, р<0,001 за критерієм Фішера). Аналогічні зміни відбувались і з ЛП ПВП N1 до рівня 98,6±33,9 мс у осіб, що зазнали опромінення малими дозами ІВ (контроль 68,6±18,4 мс, р<0,001). ЛП ПВП Р2 в порівняні з контролем (139,8±28,9 мс) і сягали 160,1±35,1 мс (р=0,002). Таким чином, реєстрація ПВП, разом з аналізом скарг та результатів, отриманих за допомогою опитника НОАСК, дала змогу задокументували порушення у вестибуло-кірковій проекції в осіб, опромінених малими дозами ІВ. Аналогічні результати отримані незалежно і в інших наукових центрах [Ніколенко В.Ю., 1999; Мостова Т.С. і співав., 1993], що зробило їх помірно достовірними в рамках концепції ДМ. Використовуючи загальноприйняте визначення, що пік Р1 являв собою зафільтрований коротколатентний ВП (переважно збудження периферичної частини рецептора та стовбура мозку), N1 – відбивав збудження підкіркових центрів, а Р2 – розповсюдження збудження у кірковій зоні аналізатора, виявили топографічні деталі патологічного процесу, який відбувався у хворих. Збільшення ЛП ПВП піка Р1 відбулось на 75,75%, збільшення ЛП ПВП піка N1, - на 43,74%, а ЛП ПВП піка Р2 - на 14,52%. Це вказувало на прогресивне зменшення ступеня вираженості патологічних змін від периферичної ланки аналізатора до кіркової його зони. Вестибуло-моторні порушення. У структурі скарг вестибуло-атактичного синдрому, задокументованих за допомогою опитника НОАСК, до 60,00% хворих відмічали похитування при ходінні. Це відбивало зацікавленість вестибуло-моторної проекції. Для деталізації та об’єктивізації вестибулярної атаксії використали 20-бальну шкалу присінкових випробувань. Результати обстеження показали, що для контрольної групи здорових осіб середній бал становив 2,1±1,3, тоді як у описаних хворих він сягав 9,5±3,4 бала (середній ступінь розладу). Різниця між групою здорових та хворих була статистично достовірною, р=0,0001. Причому, найбільший внесок у виявлення порушення координації рухів дали проба Уемури - 2,2±1,3 бала, у здорових – 0,5±0,52 (р=0,0002) та крокова проба Фукуди у хворих 1,3±1,0, у здорових – 0,25±0,45 (р=0,0007). Отже, ураження розповсюдилось і на вестибуло-моторну проекцію, захоплюючи системи контролю постави і локомоції. Класикою дослідження вестибуло-моторної проекції є метод ЕНГ. При її проведені виникали значні труднощі. Вони полягали в тому, що навантаження (калорична проба, оптокінетичні тести) викликали виражені вегетативні реакції у хворих: нудоту, пітливість, серцебиття, а також страх смерті. Тому, обмежились описом попередніх даних. При заплющених очах реєстрували спонтанний ністагм. При калоричній пробі поряд з випадками запаморочення з’являлось головокружіння, відмічали нормофлексію при іррігації теплою водою та помірну гіперрефлексію – при іррігації холодною, рекруїтмент (recruitment), що маніфестував периферичну функціональну недостатність гальмівних еферентів. Помітна була також асиметрія лабіринтів, та перевага напрямку (directional preponderance). Хворі скаржились, на виражене головокружіння, яке супроводжувалось нудотою. Обмежений обсяг даних та їх певна різноманітність: латералізація асиметрії та переваги напрямку, гіперрефлексії та гіпорефлексії лабіринтів, - унеможливили проведення повноцінного статистичного аналізу. Але навіть поодинокі результати виявили ряд важливих фактів. Перш за все, хворі скаржились на яскраве головокружіння, що вказує на збудження вестибуло-кіркового прямого трьохневронного тракту. Негативне емоційне забарвлення запаморочення доводить його патологічний характер. Порівняння цих даних з результатами дослідження координації рухів, вказувало на залучення всієї моторної системи до патологічного процесу. Порушення координації рухів з’являлось на тлі ознак дисфункції вестибулярного аналізатора, що і формувало вестибуло-атактичний синдром. Наявність гіперрефлексії вказувала на перезбудження у центральній частині аналізатора і перехід його з власне аналізатора на вестибуло-моторну проекцію. Такий перехід відбувався при виснаженні гальмівних невронів присінкових ядер ромбовидної ямки, функція яких полягала в контролі обсягів електричної імпульсації, що поступала до ЦНС. Виявлена асиметрія гіперрефлексії лівого та правого лабіринтів первинно формувалась, як це описано в літературі, на рівні МПЯ [Gacek R.R., 1982]. Перевага напрямку формувалась у вищерозташованих ядрах задньої частини черва мозочка, та генераторах ністагму в зоровому бугрі [Jackler R. K., Braсkmann D. E. 1994]. Як і гіперрефлексія, перевага напрямку вказувала на процеси розгальмування в ЦНС. Сильна нудота, була індикатором порушення у вестибуло-вегетативній проекції, а негативна емоційна реакція хворого наводила на думку про наявність вестибуло-лімбічних функціональних розладів. Вестибуло-вегетативні реакції. Поява вегетативних симптомів вказувала на залежність їх від вестибулярної стимуляції. Дослідження функціональних уражень у вестибуло-вегетативній проекції проведені на основі аналізу скарг, опитника НОАСК, ЕКГ в модифікації Такагаші. Значення Ів перевищували 2,2 симптоми на одного хворого. На напади пітливості скаржилось 52,08% хворих, серцебиття – 50,94%, кінетози – 37,92%, напади нудоти – 43,96%, у 27,92% хворих вони супроводжувались блювотою. У літературі вегетативний синдром розглядали як незалежний від вестибуло-атактичного, більше того, його визначали як первинний [Гуськова А.К., и соавт., 1971]. Для з’ясування цього питання використали пробу Такагаші [Takahashi S., 1991]. Вивчення результатів провадили з візуальним обстеженням наявності ністагму після випробування, реєстрацією скарг та пульсометрії. Після навантаження 36,60% обстежених поскаржились на запаморочення. Поява ністагму зареєстрована у 21,13% хворих. Кардіологічна симптоматика - тахікардія, брадикардія, екстрасистоли, - з’явилась у 30,00% хворих і розподілилась таким чином: тахікардія у 23,58%, брадікардія 0,75%, екстрасистоли – 5,66% хворих. Для об’єктивізації результатів провели реєстрацію ЕКГ у 50 із 530 названих хворих і при цьому: інтервали PQ, QRS, ST залишились незмінними до і після випробування. ЧСС до навантаження становила 83,69±21,19 уд./хв., а після проби - 82,77±26,33 уд/хв. Різниця статистично недостовірна. При цьому із 50 обстежених хворих у 43 відмічалось збільшення ЧСС, а у 7 - зменшення. Аналіз змін ЧСС окремо в кожній із цих груп показав, що там, де реєстрували її збільшення, ЧСС до проби становила 71,14±17,38 уд./хв., після - 93,43±32,10. А в групі, де спостерігали зменшення ЧСС, до проби 86±21,21, після - 70,33±9,05 уд./хв. Різниці достовірні (р<0,05). Такий результат був доказом залежності вегетативної симптоматики від присінкової дисфункції. Особливості цефалгічного синдрому. В силу його особливої значимості цефалгічний синдром розглядали як окремий розділ в опитнику НОАСК. Цефалгії зареєстровані у 92,45% хворих. Вони відрізнялись яскравим пароксизмальним перебігом, нагадуючи мігрень. Чіткого переважання однієї локалізації в їх структурі відмітити не вдалось. Спільною рисою у всіх хворих був головний біль, поєднаний з документованим вестибулярним розладом. При проведенні тесту Такагаші головний біль був спровокований у 10 обстежених хворих (1,88%). І хоча їх відсоток невеликий, він вказував на можливість появи нападів головного болю при вестибулярній дисфункції. Ефективними в лікувані цих нападів виявились препарати, які нормалізують функцію вестибулярної системи. На тлі лікування позитивна динаміка головних болів співпадала з ліпшенням вестибулярної функції, засвідченим за допомогою ПВП, 20-бальної шкали та суб’єктивної оцінки хворих. Розроблені діагностичні критерії цього розладу, дозволили запропонувати включити його до МКХ-10 як нову діагностичну категорію G43.4 – присінкова мігрень до підрозділу G43 – мігрень до розділу G40-G47 – епізодичні та пароксизмальні розлади класу VI хвороби нервової системи G00-G99. Психоемоційній синдром та ознаки астенізації ЦНС. Хворобливий стан відмічали у 54,34% всіх обстежених осіб. При цьому, в структурі загальної картини захворювання Ів досягав 3, що було одним з найвищих показників. Розподіл скарг в цій групі показав, що всі ознаки зустрічались доволі часто - мінливість настрою (67,80% хворих) та дратівливість (73,22%), відчуття самітності (40,00%), депресія (54,24%), панічні напади (61,02%) хворих. Функціональний стан сенсорних систем. Через анатомо-фізіологічну близькість органів слуху та рівноваги, логічно було очікувати на появу значних розладів слухової функції. При аналізі даних, отриманих за допомогою опитника НОАСК, Ів скарг на слухові порушення не досягав навіть 1,0, а окремі симптоми зустрічали не частіше ніж у 25,09% хворих. Найпоширенішою скаргою хворі був пульсуючий високочастотний вушний шум (tinnitus), поєднаний з відчуттям тиску у вухах. Оскільки результати ПВП легше порівнювати з СВП ніж з даними аудіограми, для документування стану слухової функції обрали реєстрацію СВП. Виявили статистично незначне подовження ЛП піків Р1 = 66,22±38,37 мс та N1 = 110,61±51,85 мс. ЛП піка Р2 збільшені не були, ЛП Р2 = 163,12±49,38 мс. Відмічена дисоціація вестибуло-акустичних функціональних порушень, що виражена у вигляді локалізованого присінкового розладу без кохлеарного компоненту. Для стандартизованої оцінки неврологічних порушень використали опитник НОАСК, який дав змогу встановити серед неврологічних ознак наявність парестезій, на які вказували 40,00% хворих. Для об’єктивізації парестезій використали ССВП. Для контролю провели аналіз фонової ЕЕГ і порівняли її з даними ЕЕГ, описаними в медичних картках хворих. У невеликої кількості осіб відмічали дисоціацію ритмів ЕЕГ, та зниження її амплітуди, які вважали неспецифічними ознаками загального стресу. Надалі зареєстрували середньо- та довголатентні ССВП. Для середньолатентних: Ра = 17,17±9,83 мс, Nа = 36,67±8,78 мс та Рb = 60,00±15,62 мс. Для довголатентних ЛП піків складали: Р80 = 79,07±20,01 мс, N140 = 127,64±34,38 мс та Р180 = 181,71±37,33 мс. Параметри виявились в межах норми, що вказувало на маловиражений характер невро-сенсорної недостатності. Оскільки головні болі та запаморочення можуть бути спричинені порушеннями зору, слід було вивчити внесок останніх до картини захворювання. Ів порушень зору досягав 1,3, що може вказувати на достатню їх вираженість. При цьому, особливістю цієї групи було те, що значимою ознакою виявились лише скарги на транзиторні фотопсії. Всі інші ознаки: гіпер та гіпометропія, - зустрічали менше ніж у 20,00% хворих. Результати, отримані при вивченні ЗВП, також не показали наявності патологічних змін - Р1 = 38,80±22,91 мс, N1 = 77,60±5,68 мс та Р2 = 150,87±37,18 мс. Це дало право вважати документованим несуттєвий внесок розладів зорової системи до описуваної симптоматики у контингентів, що досліджували. З позицій ДМ важливим питанням була стратифікація обстежених хворих. Оскільки УЛНА ЧАЕС отримали найбільші дозові навантаження (50 мЗв), було важливо порівняти їх стан здоров’я зі станом здоров’я персоналу ЧАЕС, відселенців м. Прип’ять, мешканців мм. Славутича та Києва, які отримали значно менші дози опромінення (0,6 мЗв) [Отчет НКДАР, 2000]. Аналізували різниці вираженості запаморочень у різних контингентів. УЛНА ЧАЕС мали найвищий Ів запаморочень (4,39). На другому місці знаходились відселенці з м. Прип’яті та мешканці м. Славутича, для яких Ів становив по 4,0. Дещо нижчий - у персоналу ЧАЕС (Ів = 3,68) і найнижчий у мешканців м. Києва (Ів = 3,16). Різниця між Ів УЛНА ЧАЕС та мешканців м. Києва недостовірна (р= 0,56). Залежності Ів запаморочення від поглинутої дози не виявлено. Для оцінки однорідності використали коефіцієнт відмінності, який розраховували як відношення різниці ІвЯ для даного контингенту до середнього індексу вираженості Івз,загального для всіх груп. К = (ІвЯ – Івз) / Івз, (1) де ІвЯ – індекс вираженості запаморочення у даного контингенту, Івз – індекс вираженості симптому середній для всієї групи. При цьому для УЛНА ЧАЕС К = 13,74%, відселенців з м. Прип’яті та мешканців м. Славутича – по 3,63%, персоналу ЧАЕС – 4,65%, і мешканців м. Києва – 18,13%. Показники Ів запаморочень найбільше відрізнялись від середніх даних у мешканців м. Києва і УЛНА ЧАЕС, інші контингенти мали однорідність р<0,05. Отже, визначено, що контингенти відселенців з м. Прип’яті, мешканців м. Славутича і персоналу ЧАЕС за вираженістю запаморочення однорідні. Подальше дослідження вестибуло-сенсорного компоненту, провели за допомогою методу ПВП. Встановлено, що ЛП Р1 у мешканців м. Києва були найбільшими – 56,25±33,93 (достовірність різниці з контролем, р<0,05), меншими в УЛНА ЧАЕС – 55,36±26,79 мс (р<0,05), відселенців з м. Прип’яті – 55,36±26,79 мс (р<0,05), найменшими - у персоналу ЧАЕС – 44,64±16,96 мс (р=0,04), та мешканців м. Славутич – 43,75±25,00 мс (р=0,07). Різниця між ЛП Р1 між групами мешканців м. Києва і м. Славутича була статистично достовірною (р=0,046 за критерієм Стьюдента). Показано, що ЛП N1 мешканців м. Києва були найбільшими – 102,53±41,30 (контроль – 68,6±18,4 мс, р<0,001 за критерієм Фішера), меншими в УЛНА ЧАЕС – 102,09±29,85 мс (р<0,01), відселенців з м. Прип’яті – 99,31±32,48 мс (р<0,01), персоналу ЧАЕС – 98,14±20,20 мс (р=0,01), та найменшими у мешканців м. Славутича – 91,34±30,20 мс (р<0,05). Різниця між ЛП N1 між групами мешканців м. Києва і м. Славутича була статистично недостовірною (р=0,78 за критерієм Стьюдента). ЛП ПВП Р2 у мешканців м. Києва були найбільшими (у порівняні з контролем 139,8±28,9 мс) і становили Р2 = 165,42±37,97 мс (р=0,001). Другим за величиною було збільшення ЛП Р2 у відселенців з м. Прип’яті – 162,71±29,83 мс (р<0,001), дещо меншими в УЛНА ЧАЕС – 160,00±32,54 мс (р<0,001), персоналу ЧАЕС – 154,58±13,56 мс (р=0,001), та найменшими - у мешканців м. Славутича – 151,86±32,54 мс (р<0,05). Позаяк найбільш достовірними з діагностичної точки зору вважали дані, отримані за допомогою реєстрації ЛП піка N1, проведено аналіз відмінності саме цього параметра. Розрахунок здійснили за формулою (1). При цьому КУЛНА ЧАЕС = 3,53%, для персоналу ЧАЕС – 0,47%, мешканців м. Славутича – 7,36%, мешканців м. Києва – 3,99%, відселенців з м. Прип’яті – 0,72%. У багатьох медико-біологічних дослідженнях варіабельність до 10,00% вважається припустимою. Тому, за параметрами ПВП зареєстрували виражену однорідність всієї групи хворих. Порівняння цих даних з тими, що отримали аналізуючи Ів запаморочень, виявило розбіжність у результатах. Наприклад, для мешканців м. Славутича запаморочення мало Ів = 4,0, тоді як подовження ЛП N1 становило 33,13%, а для мешканців м. Києва запаморочення мало Ів = 3,16, а подовження ЛП N1 становило – 49,46%. Очевидно, що відношення Ів до подовження ЛП було внеском суб’єктивного компоненту чи відсотком. психогенного запаморочення [Casagrande VC, Kuhn AMB., 2002]: Пз = Ів : % подовження ЛП (2) Розрахунок показав, що для мешканців м. Славутича Пз = 1,32, тоді як для мешканців м. Києва Пз = 0,49. Відмінність вказувала, що роль психогенного компонента в формуванні вестибуло-сенсорного компонента вестибуло-атактичного синдрому у мешканців м. Києва була найменшою, у мешканців м. Славутича – найбільшою, а у інших контингентів, займала проміжні значення, менші за 1,00. Важливо те, що в межах малих доз не виявили відмінностей між контингентами як за даними Ів запаморочень, так і за ПВП. Наведене доводить однорідність обстежених хворих за параметрами вестибуло-сенсорних порушень. Вивчення вестибуло-моторного компонента за допомогою 20-бальної шкали координації рухів показало, що УЛНА ЧАЕС мали найвищий ступінь порушення – 10,86±2,93, для контрольної групи здорових осіб 2,1±1,3 (за критерієм Фішера р<0,001). Менша вираженість розладу була у відселенців м. Прип’ять (10,17±3,79 бала, р<0,001), мешканців м. Києва (9,31±2,59 бала р<0,01), мешканців м. Славутич 8,62±2,93 бали, р<0,05). Найменшою вираженістю порушень координації рухів характеризувався персонал ЧАЕС – 6,38±3,97 бали, р=0,047. Аналіз внутрішньогрупових різниць засвідчив відсутність достовірної різниці в ступені порушення координації рухів між УЛНА ЧАЕС, відселенцями з м. Прип’яті, мешканцями мм. Києва та Славутича, виявлено не було. Водночас, різниця в ступенях розладу координації рухів між УЛНА ЧАЕС та персоналом ЧАЕС була статистично достовірною 10,86±2,93 і 6,38±3,97 бали, р=0,045 за критерієм Стьюдента. Залежності порушення координації рухів від поглинутої дози не виявлено. Вивчення вестибуло-вегетативної проекції проведено за допомогою оцінки Ів вегетативної симптоматики в цілому, головного болю та показників серцево-судинної системи: АТ і ЧСС. Найбільша вираженість вегетативної симптоматики була відмічена серед УЛНА ЧАЕС (Ів = 2,77) та колишніх мешканців м. Прип’яті (Ів = 2,70), а найнижча - серед персоналу ЧАЕС (Ів = 2,25) та мешканців Києва (Ів = 2,2), різниця статистично недостовірна. Коефіцієнти відмінності становили для УЛНА ЧАЕС – 10,36%, для персоналу ЧАЕС – 10,36%, для відселенців з м. Прип’яті – 7,57%, для мешканців мм. Славутича і Києва – 4,39 і 12,35%, відповідно. Цефалгічний синдром вважали важливою складовою ВСД. Його Ів у всіх контингентів був високим з найбільшою різницею між показниками УЛНА ЧАЕС (Ів = 2,58, К = 3,20%) та мешканців м. Києва (Ів = 2,1, К = 16,00%). Слід відзначити, що відрізнялись лише дані мешканців м. Києва, коефіцієнти відмінності інших контингентів були в діапазоні менше 10,00%. Для персоналу ЧАЕС К = 0,00%, для відселенців з м. Прип’яті К = 0,40% і для мешканців м. Славутича – 2,00%. Однорідність Ів цефалгічного синдрому виявилась більшою, ніж вегетативної симптоматики. Відмічено, що найвища вираженість скарг на серцево-судинні розлади була у УЛНА ЧАЕС та мешканців м. Києва (Ів = 1,1), найнижча - у персоналу ЧАЕС та мешканців м. Славутича (Ів = 0,9). Всі коефіцієнти відмінності знаходились в межах діапазону 10,00%. При цьому, пульсовий тиск був найвищим в УЛНА ЧАЕС і становив 136,93±28,72мм рт.ст., найнижчим у персоналу ЧАЕС – 120,58±19,15мм рт.ст. Різниці статистично недостовірні. Коефіцієнти відмінності значень пульсового тиску були в діапазоні менше 10,00%: для персоналу ЧАЕС К = 6,95%, для УЛНА ЧАЕС – 5,66%, для відселенців м. Прип’ять – 0,93%, для мешканців мм. Славутича і Києва відповідно – 3,80 і 4,08%. Подібні дані отримані для показників діастолічного тиску та ЧСС. Ці результати об’єктивізують картину однорідності вегетативного синдрому. З позиції концепції присінкових проекцій вестибуло-лімбічну оцінювали за допомогою опитника НОАСК, як різні компоненти психоемоційного синдрому. Самооцінка хворобливого стану була найвищою у УЛНА ЧАЕС (Ів = 3,28, К = 2,39%), однаковою у відселенців з м. Прип’яті (Ів = 3,14, К = 7,17%) та персоналу ЧАЕС (Ів = 3,14, К = 7,17%), меншою у мешканців м. Славутича (Ів = 3,07, К = 4,78%), найнижчою у мешканців м. Києва (Ів = 2,32, К = 20,82%). Ці дані свідчать на користь однорідності контингентів, за винятком мешканців м. Києва, причому вони характеризувались заниженою оцінкою хворобливого стану. Достовірної різниці між контингентами не виявлено. Аналіз вираженості та відмінності симптоматики показав, що найбільшою вираженістю і однорідністю відрізнялись дані, отримані за допомогою методу ПВП, який характеризує вестибуло-кіркову проекцію. Дещо меншою вираженістю та більшою відмінністю харатеризувались параметри вегетативно-судинного, вестибуло-моторного та психоемоційного синдромів. Привертає увагу відсутність залежності “доза-ефект”, отже віддалені наслідки дії МДР могли розвиватись за принципом ендогенної реакції. Динамічне спостереження. Попередні дані про вестибуло-атактичний синдром були отримані при обстеженні УЛНА ЧАЕС в травні-вересні 1986 року. З осіб, що вже працювали в зоні аварії, атаксія в 5 і більше балів була відмічена у 37,01% обстежених. З тих осіб, які не мали контакту з ІВ - лише у 14,53%. Різниця показала, що серед осіб, які вже зазнали дії ІВ, зустрічали ознаки атаксії. Інші синдроми, цефалгічний, астенічний та вегетативний, - в 1986 році зареєстровані ще не були. Початок симптоматики в 1988,2±5,0р. вказував на наявність періоду уявного благополуччя, який тривав близько 2 років. Наявність періоду видимого благополуччя описане і для інших видів вестибулопатій, наприклад, внаслідок ЧМТ [Claussen C.F., 2003]. Починаючи з 1991 р., запаморочення стало домінуючим симптомом, маючи загальний Ів = 3,75. Зростання вираженості запаморочень від 0 до 3,1 в 1992 році, вказувало на розгорнутий період віддалених реакцій. В 1994 році вираженість запаморочення стала найбільшою (Ів = 4,1). F L x z | ~ ? ‚ „ † ?????????????† ? ? ?   I F & & „A ¤x`„A O:1/4 ?*@?AaeBAD3/4G‚IlL?M>Q^T~UXiYYYYIII1/2?? 1/2’’’

dh ¤x]„`„A

&

&

&

h

h

$If

dh ¤x`„Aa$

„A ¤x]„`„A

k:k>kJk`klknk|k~k‚k„k’k”k?k?k?k?k1/4kAkEk4mNmPmbmdmhmjmvmxm„m†m?m?m mcm¬
m°m?mImTHmamomoemumuemnn

n

o o o

?x???Документування динаміки вестибуло-сенсорної симптоматики провели за
допомогою ПВП. Уже в 1991 р. відмітили достовірне збільшення ЛП Р1 ПВП
(Р1 = 40,42±16,89 мс, у контрольної групи 30,8±14,1 мс, р<0,05). Зміну параметру визначали як коефіцієнт динаміки за формулою (1). За референтне вибрали нормальне значення ЛП ПВП. Збільшення ЛП Р1 по роках виглядали таким чином: 1991 рік – 29,87%, 1992 – 36,36%, 1993 – 62,34%, 1994 – 94,81% і 1995 – 78,57%. Різниці між роками 1991-1994 були статистично достовірні (р<0,05). Статистично достовірними виявились також різниці між роками 1991-1993 і 1991-1995 (р<0,05). Наростання симптоматики по роках не вдалось описати математичною функцією. Така нерівномірність динаміки вказувала на стохастичний характер процесу і межовий або віддалений характер етіологічного фактору. Уже в 1991 році ЛП N1 ПВП досягнув 89,74±17,95 мс, що перевищувало дані норми 68,6±18,4 мс (різниця достовірна за даними непараметричних критеріїв). У 1992р. вона стала статистично достовірною за критерієм Фішера. Коефіцієнти динаміки виявились наступними: 1991 р. – 29,94%, 1992 – 34,11%, 1993 – 42,04%, 1994 – 53,25% і в 1995 – 42,04%. Порівняння цих даних з даними для ЛП Р1 показує значно плавніше прогресивне збільшення ЛП і в 2 рази меншу зміну коефіцієнта динаміки. Статистично достовірною була лише різниця між хворими, обстеженими в 1991 і 1994 роках. В 1991-1993 рр. відмічено прогресивне збільшення ЛП піка Р2 ПВП (спочатку на 7,30%, потім воно досягло 10,86%), але різниця з контролем не була значимою. Зате в 1994 і 1995 рр. відбулось статистично значиме подовження ЛП, р<0,05. ЛП піка Р2 ПВП досягли значень 168,00 і 160,04 мс з коефіцієнтами динаміки 20,17% і 14,45%. Загальний аналіз динаміки параметрів ПВП показав, що в період 1991-1995 рр. відбулось прогресивне подовження ЛП всіх піків. Найвиразніших змін воно зазнало в 1994 р., причому найбільше збільшився ЛП Р1 – 112,77%, зміни ЛП N1 ПВП мали проміжне збільшення – 53,25%, а пік Р2 зазнав найменших змін з коефіцієнтом динаміки – 14,45%. Причому, зміни ЛП Р1 ПВП були достовірними вже в 1991 р., ЛП N1 – в 1992 р., тоді як подовження ЛП Р2 стали достовірно значимими лише в 1994 р. Рис. 1. Порушення координації рухів. По горизонталі - роки спостережень, по вертикалі - кількість балів. Вестибуло-моторний компонент вестибуло-атактичного синдрома аналізували за даними 20-бальної шкали. Результати, наведені на рис. 1, показують появу розладу в 1986р. Починаючи з 1991 р. різниця між обстеженими (6,3±3,7) бала і контролем була статистично достовірною (р<0,05 за критерієм Вілкоксона-Манна-Уїтні (р=0,15 за критерієм Фішера). Щороку відбувалось наростання вираженості патології, особливо чітке між 1991 та 1994 роками (1992 – 9,0±4,2 бала, 1993 – 9,5±2,7, 1994 – 11,0±2,7, 1995 – 9,5±2,6 бали). Уже в 1992 році різниця з контрольною групою стала статистично достовірною за параметричним критерієм Фішера (р<0,01), в наступні роки 1993-1995 різниця з контрольною групою була достовірною (р<0,001). Важливо, що результати реєстрації ЛП піка Р1 демонстрували статистично значимі порушення в 1991 р., а інших піків ПВП та симптомів вестибуло-моторної проекції – починаючи з 1992 р. Це вказувало на ініціальну появу дисфункції в периферичній частині та подальшому розповсюдженні патології на вищерозташовані відділи аналізатора та вестибуло-моторну проекцію. З позиції концепції присінкових проекцій важливо було дослідити динаміку вегетативно-судинної симптоматики. Привертав увагу факт, що в 1992 р. Ів вегетативної симптоматики становив 2,1, в 1994 – досягнув максимального значення 2,7, а в 1995 році відбувся невеликий його спад – до 1,9. Причому, різниця між даними 1992 і 1994 рр. – була достовірна (р<0,05). Для об’єктивізації вегетативно-судинної симптоматики використали дані вимірювання АТ. АТ наростав прогресивно в роки обстеження, досягаючи максимуму в 1994-1995 роках. Пульсовий тиск становив 114,91±17,04 в 1991р, 125,00±19,67 в 1992 р., 128,24±19,67 в 1993, а в 1994-95 рр. різко підвищився до 138,44±23,83мм рт.ст. Різниця між даними, отриманими в 1991 р. і 1994-95 рр. досягла статистичної достовірності (р=0,05). Динаміка діастолічного тиску та ЧСС повністю повторювала динаміку пульсового тиску. Значення АТ в діапазоні 120/80мм рт.ст. вважали оптимальними [Нетяженко В.З. 2001], тоді як 130-139 та 85-89 – високим нормальним. Таким чином, об’єктивізували наростання вегетативно-судинної патології. Динаміка порушень показала, що статистично достовірна патологія у вестибуло-вегетативній проекції з’явилась пізніше (в 1994-95 рр.) ніж у вестибулярній периферії (в 1991 р. за даними ЛП Р1 ПВП), та центральній частині аналізатора (в 1992 р. за даними ЛП N1 ПВП), що було додатковим доказом на користь ведучої ролі ураження функції вестибулярної периферії в патогенезі вегетативного синдрому. В структурі ВСД окремо виділили цефалгічний синдром. Динаміка скарг на головний біль збігалась з даними, отриманими для вестибуло-атактичного та вестибуло-вегетативного синдромів – наростання патологічної симптоматики в 1992 р. (Ів = 2,7) досягнення максимума в 1994 (Ів = 3,4). В 1995 р. відбулось достовірне (р<0,05) зниження вираженості скарг (Ів = 1,5). Наростання вираженості хворобливого стану з 1992 по 1994 рік було подібним до динамікою вестибуло-сенсорних порушень, в 1992 р. Ів = 2,7, 1993 р. – 3,25, 1994 р. – 3,4, 1995 р. – 1,6. Відмічали достовірне (р<0,05) зниження Ів хворобливого стану в 1995 році. Таким чином, показано наростання тяжкості симптоматики з 1991 р. до 1994 р. та зменшення її вираженості в 1995 р. Зміна картини захворювання в 1997-1998 рр. З метою уточнення динаміки перебігу захворювання провели подальший моніторінг ще 110 хворих, здебільшого, мешканців м. Києва. Починаючи з 1996 р. скарги стали більш різноманітними, зменшився відсоток хворих, які скаржились на запаморочення (43,01% хворих), головний біль (48,63% хворих), астенію (37,8%), вушні шуми (8,12%) і фобії (8,12%), практично відсутні стали поліалгії, остео та міалгії. Зате почастішали скарги на головокружіння (48,63%), напади серцебиття (43,01%), внутрішнє напруження (16,22%), судоми (10,80%). В анамнезі хворих почастішали посилання на побутові та виробничі стреси (70,33%) як причину захворювання. Подовжились ЛП піків ВП інших модальностей, в першу чергу ЗВП та ССВП. Спостерігалия мозаїчну картину електричних порушень нервової системи за даними ВП. Подальшого зниження зазнало порушення координації рухів до 7,7±2,6 бала. Вестибулопатія (Н81 за МКХ-10) перестала домінувати в комплексі симптомів. Вестибуло-атактичний, цефалгічний синдроми втратили ведучу роль у структурі симптоматики. Тому, в даній праці ми не провадили детального аналізу і моніторінгу хворих, обстежених у подальші роки. Таким чином, у симптоматиці, що розвивалась у віддаленому періоді у хворих, які зазнали опромінення МДР, провідну роль займав вестибуло-атактичний синдром. Він задокументований у УЛНА ЧАЕС в 1986 р. як первинна реакція. Потім, протягом 1986-88рр. тривав період уявного благополуччя. В 1989-90 рр. вираженість симптоматики була незначною. Масові звернення хворих почались з 1991 р., коли фіксували подовження ЛП Р1 ПВП (ураження вестибулярної периферії). Останнє, в 1992-1994 рр. призводило до вторинного перезбудження вестибулярних трактів і дефіциту гальмівних зв’язків. Патологічний процес розвивався в вестибуло-кірковій проекції (запаморочення і подовження ЛП N1 і Р2 ПВП), вестибуло-моторній (ністагм, порушення координації рухів), вестибуло-вегетативній (вегетативна симптоматика, цефалгічний синдром, вестибуло-кардіальні порушення при реєстрації ЕКГ з навантаженням Такагаші та підвищення АТ) і вестибуло-лімбічній проекції (астенічний, психоемоційний синдроми). З 1995р. в структурі захворювання вестибуло-атактичний синдром втратив провідне значення, його вираженість зменшилась. З 1997 р. відбулась поступова трансформація симптоматики: хворі перестали пов’язувати причину захворювання з аварією на ЧАЕС, скарги стали різноманітними, вестибуло-атактичний, цефалгічний, астенічний, вегетативний синдроми перестали домінувати, на перше місце вийшов невротичний синдром. Типова для УЛНА ЧАЕС в період 1991-1995рр. симптоматика пізніше зустрічалась у окремих хворих. Незважаючи на наявність великого арсеналу терапевтичних засобів, проблема лікування УЛНА ЧАЕС залишалась нерозв’язаною задачею. Доказом тому був експрес-аналіз ефективності лікування. 70,00% хворих оцінювали результати попереднього лікування як погіршення або значне погіршення, 25,09% - без змін і лише 7,92% - покращання. В зв’язку з цим, були розглянуті підходи, спрямовані на корекцію присінкових уражень. Оскільки порушення починалось з периферичної частини аналізатора, звернули увагу на повідомлення, що цилії волоскових клітин вестибулярної периферії мали найчутливіші тіолові групи [Stommel F.W., et al., 1980]. Враховуючи думку, що однією з функцій присінка було відчуття токсинів, включаючи вільні радикали, особливу цікавість викликав препарат з вираженою ноотропною і антипероксидазною активністю – танакан (49 хворих). Його призначали в дозі 120 мг на добу. Вже через місяць терапії хворі відмітили позитивний ефект. Значно покращилось самопочуття, зменшились головні болі, запаморочення, регресувала загальна слабкість. Стандартизацію досліджень щодо поліпшення стану здоров’я почали з Ів запаморочення, який зменшився від 3,3 до 0,56 (р<0,05). Деталізація впливу препарату на симптоми запаморочення і головокружіння показала що на останній танакан справляв невеликий вплив, кількість хворих з цією скаргою зменшилась від 9,18% до 6,86%. На симптоми запаморочення він відчутно діяв, знижуючи їх появу від 72,95% до 20,48% хворих. Особливий ефект проявлявся тоді, коли хворі скаржились на випадки падіння – кількість зменшилась з 28,02% до лікування до 2,04% після та клаустрофобії - зменшилась з 28,98% до лікування до 2,04% після терапії. Аналогічні знахідки стосувались неясних відчуттів гойдання, провалювання, які також відносили до запаморочень. Найменших змін зазнали запаморочення при рухах головою, які зменшились з коефіцієнтом динаміки К=63,64%, найбільших - ортостатичні та запаморочення при нахилах К=81,67%. Наявність змін в вестибуло-кірковій проекції засвідчили дані, отримані при реєстрації ПВП. Зменшення ЛП піка Р1 відбулось з 40,00±20,74 мс до лікування до 37,60±16,31 мс після (р=0,48). ЛП N1 зменшився з 90,09±30,97 мс до лікування до 85,45±12,49 мс після (р=0,008). ЛП Р2 зменшився з 151,91±28,91 мс до лікування до 149,55±26,49 мс після (р=0,91). Виявлено, що за параметрами ЛП N1 відбулось статистично достовірне зменшення патології. В той же час коефіцієнти динаміки піків становили: КР1 – 7,79%, КN1 – 6,76%, КР2 – 1,69%. Слід звернути увагу на те, що найбільших змін зазнали ЛП піка Р1. Це вказувало на переважно периферичний механізм дії препарату. Ефективність терапії танаканом підтверджена при вивченні параметрів атаксії. Порушення координації зменшилось з 10,6±3,2 до лікування до 6,5±2,8 балів після, зменшення статистично незначиме, р=0,37. Проте, воно ставало значимим при аналізі напрямку змін в окремих пробах за критерієм знаків. Позитивну дію проявив танакан на вегетативну симптоматику, відсоток пацієнтів, зі скаргами на пітливість знизився з 58,94 до 18,37%, серцебиття з 55,07 до 14,29%, нудоту з 33,82 до 8,16%, випадки блювоти з 25,02 до 16,33%, а коллапси, які відмічали 11,11% хворих, зникли зовсім. Зменшились скарги на слабкість з 83,09% до 36,73%, погіршення пам’яті з 77,78% до 24,49%, хронічну втому з 50,24% до 25,49%. Таким чином, дією препарату слід вважати корекцію функції присінкових периферичних рецепторів. Вперше відмічена селективна ефективність препарату на симптом запаморочення. Окрім того, нормалізація функції рецептора призводила до покращання стану вестибуло-моторної, вестибуло-вегетативної і вестибуло-лімбічної проекцій. Це приводило до регресії симптоматики вестибуло-атактичного, вегетативного, цефалгічного і психоемоційного синдромів. Останнє було доказом вестибулярного походження всієї поліморфної симптоматики. Оскільки ураження периферичної ланки призводило до поширення дисфункції на центральні зони аналізатора, виникла необхідність дослідити ефективність препаратів, дія яких була спрямована на корекцію функції центральної частини присінка. До них належали блокатори кальцієвих каналів, циннаризин та його аналог, натил (19 хворих). Їх м’яко виражений гальмуючий ефект при виснаженні гальмівних зв’язків в ЦНС, передбачав, що такі засоби повинні бути ефективними. Добова доза натилу становила 1200 мг, на протязі 1 місячного курсу лікування. Якщо до лікування більшість хворих оцінювала свій стан як значне погіршення - 34,78% або невелике погіршення - 26,09%, то після місячного курсу терапії такі оцінки зникли зовсім. З іншого боку, після курсу лікування 26,32% хворих дали оцінку трохи кращого самопочуття, а 57,89% визнали значне покращання свого стану. На відміну від танакану, терапія яким призвела до значного зниження Ів запаморочень у хворих (з 3,3 до 0,56, р<0,05.) активність натила на регресію цього симптому виявилась менше вираженою, Ів зменшився з 3,0 до 1,6. Інші Ів також знизились: для головного болю з 2,3 до 0,65, для астенії з 3,5 до 1,2, для втрат свідомості – з 2,5 до 0,67, а для вегетативної симптоматики - від 1,8 до 0,7. На відміну від решти препаратів, натил виявився найбільш ефективним у випадках головокружіння - відсоток пацієнтів, що скаржились зменшився з 26,09 до 5,26%. Знизився процент хворих зі скаргами на похитування (з 52,17 до 26,32%), випадки падіння (з 21,74 до 10,53%), хитання при ході (з 30,43 до 15,79%), нестабільність (з 30,43 до15,79%), клаустрофобію (з 47,37 до 15,79%). Для об’єктивізації змін вестибуло-сенсорної симптоматики використали ПВП. При цьому, ЛП Р1 зменшився з 51,34±38,28 мс до 44,92±24,37 мс, різниця була достовірна між даними, зареєстрованими до лікування та контролем (р<0,001). Різниці між даними, зареєстрованими у хворих до і після лікування, а також між даними, зареєстрованими після лікування і контролем - недостовірні. Коефіцієнт динаміки КР1 – 20,84%. ЛП N1 зменшились з 106,68±32,70 мс до 83,45±27,32 мс. При використанні критерія Вілкоксона, різниця статистично достовірна (р<0,05). Порівняння з контрольною групою здорових осіб (68,6±18,4 мс) засвідчило достовірність різниці з результатами, зареєстрованими до лікування (р<0,01) і відсутність достовірності різниці при порівнянні з результатами, зареєстрованими після лікування. Коефіцієнт динаміки КN1 – 33,86%. Дослідження ЛП піка Р2 показало його зменшення після проведеного курсу лікування з 160,08±51,94 мс до 149,44±52,42 мс. Різниця статистично недостовірна. Порівняння з контрольною групою (139,8±28,9 мс), показало достовірність різниці з даними, зареєстрованими до лікування (р<0,05) та відсутність достовірності з даними, зареєстрованими у хворих після лікування (р=0,65). КР2 – 7,61%. Коефіціент динаміки КN1 виявився найбільшим. Наступним етапом роботи було вивчення вестибуло-моторної проекції. Дані 20-бальної шкали вказують на зниження патології від середнього ступеня (9,6±2,8 балів) до діапазону норми (5,2±3,8 бали). Зниження достовірне за критерієм Вілкоксона (р<0,05). Порівняння з контрольною групою осіб показало статистично достовірну різницю між групою здорових осіб і даними, зареєстрованими у хворих до лікування (р<0,01). Особливо цікавою є динаміка змін параметрів стеження - з 1,6±0,7 знизилась до 1,0±0,9 бала (р=0,05). Стеження формувалось вестибулярними ядрами ромбовидної ямки отже, знахідка відбивала локалізацію рівня дії препарата. Натил виявився ефективним до ознак ВСД. Відсоток хворих, які скаржились на пітливість зменшився з 43,48% до 15,79%, серцебиття – з 34,78% до 5,26%, нудоти – з 30,43% до 5,26%, епізоди блювоти – з 13,04% до 5,26%, а коллапси, на які скаржились 5,26% хворих зникли зовсім. Ефект натилу на цефалгії різної локалізації виявився різноманітним. Найбільш значимим було зменшення числа пацієнтів, що скаржились на біль у лобній (з 43,48 до 15,79%) та потиличній ділянках (з 43,48% до 10,53%), зовсім зник біль, що нагадував стискання обручем, в той час, як біль в скронях практично не змінився (13,04% хворих). В динаміці психоемоційного синдрому, спостерігали виражений позитивний ефект. Натил найбільше діяв на хворих зі скаргами на хворобливий стан, Ів яких зменшився з 4,00 до 0,67. Серед інших симптомів Ів астенізації зменшився з 2,85 до 1,03. Найменших змін зазнали скарги на дратівливість, кількість яких зменшилась всього вдвічі, відсоток хворих зменшився з 78,26% до лікування і 36,84% після проведеного курсу. Найбільших змін зазнали скарги на фобії (69,57% хворих до лікування та 5,26% після терапії) і депресію (52,17% та 10,53% відповідно). Таким чином, натил виявився ефективним при головокружінні. Дані реєстрації ПВП показали, що основна локалізація терапевтичної дії натилу знаходиться між периферичним і кірковим відділом аналізатора, поскільки найбільших статистично достовірних змін зазнали ЛП піка N1. Ці результати вказують, що основна терапевтична дія препарата була спрямована або на великі неврони ВПЯ, або на неврони ядер Даркшевича і Кахала. Виражене покращання функції стеження вказувало, що дія натилу спрямована, переважно, на неврони ВПЯ ромбовидної ямки. В структурі цефалгічного і ВСД синдромів найбільшої регресії досягнуто для цефалгій окципітальної, і лобної локалізації, зовсім зникли стискаючі болі. Навпаки, вираженість темпоральних цефалгій залишилась без змін. Висока ефективність препарату на ознаки психоемоційного синдрому була додатковим доказом на користь вестибулярного походження лімбічної симптоматики. Арлеверт – це комбінований препарат, одна пігулка якого містила 20 мг циннаризину і 40 мг діменгідрінату. Циннаризин – кальцієвий блокатор з вираженою присінкотропною дією. Серед інших препаратів для корекції вестибулярної функції, виділяють гістамінові блокатори. В їх переліку діменгідрінат займав особливе місце, його використовували для профілактики кінетозів. Комбінація циннаризину з діменгідрінатом в терапії вестибулярних розладів призводила до потенціації ефективності цих лікарських засобів. Хворих обстежували до лікування, через 1 місяць курсу терапії, частину хворих спостерігали на протязі від 3 місяців до 1 року, що відзначали терміном віддалені наслідки (56 хворих). Відмічається стійке зниження Ів скарг на запаморочення з 2,7 до 1,5 після лікування та 1,2 у віддалений період. Якщо до лікування на значимі запаморочення скаржилось 80,09% хворих, після лікування – 19,67%, то у віддалений період - 39,34%. З’ясувалось, що Ів запаморочення знизився з 2,0 до 0,6 ознаки на особу. Моніторинг виявив наявність довготривалого ефекту, Ів у віддалений період становив 0,68. Документували поліпшення вестибуло-сенсорної функції за допомогою ПВП. Через 1 місяць терапії арлевертом ЛП Р1 зменшився з 52,97±29,71 мс до 38,07±15,46 мс і залишився 45,38±18,68 мс. Дані зареєстровані у хворих до лікування та після нього достовірно відрізнялись, р=0,001. Після одномісячного курсу терапії арлевертом ЛП N1 зменшився з 98,31±34,55 мс до 78,49±19,06 мс і залишався зниженим - 88,00±25,25 мс. Різниця була достовірною між результатами хворих, зареєстрованими до і після лікування (р=0,001). Через 1 місяць терапії арлевертом ЛП Р2 зменшились з 158,79±34,81 мс до 139,70±29,64 мс і залишались 140,28±35,08 мс. Дані хворих, зафіксовані до лікування, відрізнялись від даних хворих після лікування, р=0,002. Показники, зареєстровані у віддалений період, не відрізнялись від таких після закінчення терапії. Вплив арлеверту на вестибуло-моторну проекцію ілюстрували результати, отримані за допомогою 20-бальної шкали. Відбулось зниження з 9,6±3,1 до 6,5±3,4 балів після курсу лікування, а через тривалий час – 5,8±3,8 бали. Відмінність була достовірна між показниками „до лікування“ та „після лікування“ (р<0,05); відмінність достовірна між „до лікування“ та „віддалені наслідки“(р<0,05); відмінність недостовірна між „після лікування“ та „віддалені наслідки“(р=0,45). Наступним етапом було з’ясування впливу препарата на ВСД і цефалгічний синдроми. Зменшення вираженості вегетативної симптоматики відбулося з 2,1 до 0,7 і це значення (Ів =0,7) збереглось надовго. Вивчення скарг на серцево-судинну патологію показало зниження Ів цієї групи симптомів з 0,94 до 0,29. АТ та ЧСС не змінились під час лікування. Водночас, до лікування у відповідь на тест Такагаші відмічена патологічна симптоматика у 46,61% хворих, тоді як після лікування – тільки у 27,86%, а у віддалений період – 30,36% хворих. Наведені дані вказують на наявність позитивної динаміки вегетативного синдрому. Відповідно до динаміки Ів значно знизились цефалгії, до лікування - 2,4, після лікування – 0,5, у віддалений період – 0,6. Структура динаміки головного болю має особливий інтерес при порівнянні дії арлеверта та натилу. Якщо арлеверт виявляється ефективний переважно при головному болі у скронях (відсоток хворих, що скаржились знизився з 23,53% до 3,57%), то під впливом натилу зменшився відсоток хворих, зі скаргами на біль, локалізований в лобній (з 43,48 до 15,79%) та потиличній ділянці (з 43,48% до 10,53%), зовсім зник біль, що нагадував стискання обручем, в той час як біль в скронях практично не змінився під впливом натилу (13,04% до і після лікування). Серед компонентів психоемоційного синдрому астенія належала до провідних ознак. На тлі лікування відмічали зниження Ів астенії з 3,3 до 1,2 після лікування і затримку його на рівні 1,0 протягом тривалого часу. Ів хворобливого стану знизився з 3,3 до 1,1 і залишався 0,9 тривалий час. Відсоток хворих, що скаржились, також знизився з 39,82% до 19,67% і тримався в межах 19,54% протягом тривалого часу. Скарги на втрату свідомості знизились від 1,83 до 0,75 як за Ів, так і за відсотком хворих, що на неї скаржились (від 33,03 до 4,92%). Всі дані свідчили про те, що арлеверт мав виражений вплив на синдроми, пов’язані з дисфункцією проекцій присінка. Відбулась регресія вестибуло-сенсорного і вестибуло-моторного компонентів. Зменшились вираженості вегетативного, цефалгічного, астенічного та психоемоційного синдромів. Позитивний ефект виявився тривалим. При використанні “золотого стандарту” в рамках концепції ДМ припустиме порівняння ефективності дії комбінації двох препаратів з дією кожного лікарського засобу окремо. Проведено попереднє порівняння ефективності арлеверта з іншими препаратами. В якості критеріїв вибрали об’єктивні параметри поліпшення присінкового стану: ПВП, 20-бальну шкалу координації рухів, ЕКГ з навантаженням Такагаші. Всі препарати за параметрами вказаних методів, показали покращання, які наближались до статистично достовірних значень. Враховуючи пілотний характер дослідження, однонаправленість реакцій та їх чисельність, можна було використати критерій знаків і вважати покращання стану хворих достовірним для всіх препаратів. В той же час, результати змін ПВП, внаслідок терапії арлевертом, виявились статистично достовірними (для змін ЛП Р1 р=0,001, для N1 р=0,001 і для Р2 р=0,002). Отже, комбінований препарат виявився більш ефективним при лікуванні хворих, ніж натил, що може бути наближенням до “золотого стандарту” ДМ. ВИСНОВКИ 1. В дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми: визначення ролі присінкової дисфункції в патогенезі віддаленого неврологічного дефіциту у осіб, що зазнали впливу малих доз ІВ, внаслідок аварії на ЧАЕС, на основі комплексного клініко-неврологічного, невроотологічного та електрофізіологічного дослідження. 2. Рання симптоматика хворих характеризувалась непостійністю клінічних симптомів і у випадку мінімального неврологічного дефіциту проявлялась у формі вестибуло-сенсорного синдрому, який мав тенденцію до наростання, у патологічний процес втягуються вестибуло-моторна, вестибуло-лімбічна та вестибуло-вегетативна системи, формуючи при цьому вестибуло-атактичний, цефалгічний, вегетативний, психоемоційний, астенічний синдроми, які при прогресуванні процесу, приводили до появи розсіяної мікроорганічної симптоматики, що надалі переростала в органічні ураження. Проведено вивчення умов реєстрації, статичні і динамічні параметри присінкових викликаних потенціалів. Показана особлива важливість їх часових характеристик. Визначені нормативні значення латентних періодів піків присінкових викликаних потенціалів і характер їх змін при фізіологічних навантаженнях та в патології. Показана особлива стабільнісь та діагностична значимість параметрів присінкових викликаних потенціалів при реєстрації їх у надмежовому діапазоні. 4. Згідно розробленої концепції присінка в структурах периферичних рецепторів описаний датчик ред-окс потенціалу, який реагує на зміни метаболізму і дію іонізуючих випромінювань. Вестибулярна система складається з вестибуло-кіркової, вестибуло-моторної, вестибуло-вегетативної та вестибуло-лімбічної проекцій, стимуляція чи патологія яких може виражатись у поліморфній симптоматиці вестибуло-атактичного, вегетативного, цефалгічного та психоемоційного синдромів. В структурі вестибуло-сенсорних порушень встановлено, що запаморочення і головокружіння – це різні симптоми, які формуються різними анатомічними структурами. Перший означає порушення сприйняття руху, простору і часу, характеризується гіпорефлексією лабіринтів, низькочастотним ністагмом, препаратом вибору для лікування виявився танакан. Головокружіння – це ілюзія неіснуючого руху, характеризується гіперрефлексією лабіринтів, високочастотним ністагмом, препаратами терапевтичного вибору визначили блокатори кальцієвих каналів з седативною дією – натил. У формуванні вегетативного синдрому провідну роль відіграють вестибулярні порушення, що підтверджуються достовірними змінами артеріального тиску в структурі цього синдрому задокументованими пізніше появи вестибуло-атактичного синдрому. При реєстрації електрокардіограми з вестибулярним навантаженням у 30,00% хворих відмічені зміни частоти серцевих скорочень. Цефалгічний синдром зареєстрований у 92,45% хворих. Показано, що він супроводжував вестибуло-сенсорну дисфункцію, а вестибулярні навантаження провокували головний біль. Медикаментозна корекція вестибуло-сенсорної дисфункції призводила до регресії цефалгічного синдрому. Причому, натил виявився більш ефективними при цефалгії фронтальної локалізації, а арлеверт - темпоральної. Розроблені та удосконалені діагностичні критерії цього розладу, показують доцільність його включення до МКХ-10 у виді нової категорії G43.4 – присінкова мігрень до підрозділу G43 – мігрень розділу G40-G47 – епізодичні та пароксизмальні розлади класу VI хвороби нервової системи G00-G99. Вестибуло-лімбічні порушення проявлялись у формі психоемоційного синдрому, до якого належать мінливість настрою та дратівливість, ознаки відчуття хворобливого стану, самітність, депресія, панічні напади. Висока однорідність у всіх контингентів, подібність перебігу до динаміки вестибуло-сенсорного синдрому, зменшення вираженості цього синдрому при корекції присінкового стану, - вказує на його тісний зв’язок з вестибуло-сенсорним розладом та провідну роль останнього в формуванні всього комплексу синдромів, що характеризують реакцію на ІВ. Аналіз динаміки результатів показав, що перші ознаки вестибуло-атактичного синдрому зареєстровані уже в 1986 р. У осіб, які зазнали дії малих доз радіації, потім настав період уявного благополуччя. Скарги на епізоди запаморочення почались в 1988 р., а в 1991 р. симптоматика досягла достовірної вираженості, задокументованої ініціально в зоні вестибулярної периферії у формі подовження латентних періодів піків присінкових викликаних потенціалів. Виснаження еферентних гальмівних невронів ядер ромбовидної ямки, призвело до асиметричних розгальмувань і переходу порушень на моторну сферу, що виразилось у формі атаксії, а також вегетативному і психоемоційному синдромах. Перша поява атаксії за даними проб на координацію рухів відмічена в 1986 р. Значимою вона стала в 1992 р., на 1 рік пізніше ніж вестибуло-сенсорне порушення. Максимального вираженості атаксія досягла в 1994 р. після чого відмічався її спад. В 1994 році виснаження відбулось в еферентних гальмівних невронах іпсілатеральних каудальних ретикулярних ядер моста, що призвело до яскравих маніфестацій вегетативного синдрому з пароксизмами підвищень артеріального тиску, інтенсивними цефалгіями і порушеннями у кірковій зоні вестибулярного аналізатора. Після 1996 р. симптоматика переросла в невротичний синдром. Порівняння даних учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, персоналу ЧАЕС, відселенців з м. Прип’яті, мешканців мм. Славутича і Києва показало, що найбільшою однорідністю характеризувалось вестибуло-сенсорне порушення (середній коефіцієнт відмінності К=3,21%), найбільшою різноманітністю – атактичне (13,10%), а для вегетативного і психоемоційного синдромів однорідність становила 9,06 і 7,02% відповідно. Отже, названі контингенти мають ідентичний набір симптомів ураженння присінка і його проекцій. Основними критеріями діагностики присінкових порушень, які характеризують ранні ознаки неврологічного дефіциту, виявились скарги на запаморочення, головокружіння і головний біль, подовження латентних періодів піків присінкових викликаних потенціалів, порушення координації рухів, ністагм, додаткова симптоматика: ознаки вегетативного та психоемоційного синдромів. Комплекс виявлених функціональних порушень став основою для розробки медикаментозної корекції патологічних процесів з використанням танакана, натилу, арлеверту. Показана можливість диференційного підбору препаратів відповідно до окремих симптомів. Так, у випадках запаморочення більш ефективним виявився танакан, а при головокружіннях – натил, при головних болях темпоральної локалізації – арлеверт, фронтальної та окципітальної - натил. Вивчення особливостей анатомії присінка та його взаємодій з моторною, вегетативною, лімбічною системами, з одного боку, висока чутливість та специфічність присінкових викликаних потенціалів, проб на координацію рухів, з іншого - дозволили отримати результати, які в сукупності обґрунтовують доцільність відокремлення нового напрямку у медичній науці – невроотології. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Проведення діагностичних і лікувальних заходів, стосовно присінкових неврофункціональних розладів для осіб, які зазнали впливу ІВ в дозах менших за 0,1 Зв, а також моніторінг осіб, працюючих в зонах забруднення протягом 2 – 3 і більше років. Слід використовувати розроблену уніфіковану методологію діагностики присінкових розладів для удосконалення діагностики та експертизи постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та персоналу, що працює у контакті з джерелами ІВ. Варто диференціювати запаморочення від головокружіння як на підставі скарг, так і за допомогою інструментальних методів дослідження. При терапії запаморочень слід віддавати перевагу препаратам з нооторопною дією, а головокружінь- з седативною, блокаторам гістамінових рецепторів та кальцієвих каналів. Крім УЛНА ЧАЕС до групи підвищеного ризику слід віднести персонал ЧАЕС, відселенців м. Прип’яті, мм. Києва та Славутича, з підвищеною індивідуальною чутливістю до ІВ, а також всіх працюючих з джерелами ІВ. Виділити в окрему діагностичну категорію мігрень присінкового походження, причому при локалізації цефалгій в темпоральній зоні віддавати перевагу комбінації кальцієвих блокаторів з блокаторами гістамінових рецепторів, а в лобній і фронтальній – кальцієвим блокаторам. З метою оптимізації медичного обслуговування постраждалих, проведення циклу тематичного удосконалення лікарів зі спеціальності “Невроотологія”, що включає не тільки удосконалення лікарів, а також створення невроотологічних відділень в поліклініках і лікарнях, розвиток приладобудування і фармакології галузі. Список праць, опублікованих за темою дисертації: Тринус К.Ф. О биоэлектрической активности мозга человека, регистрируемой в ответ на адекватное вестибулярное раздражение // Врач. дело. – 1984. – №3. – С. 83-84. Тринус К.Ф. Сравнительная характеристика некоторых инструментально-клинических подходов к оценке состояния вестибулярного анализатора // Медико-технические проблемы индивидуальной защиты человека. Под ред. В.С. Кощеева. - М.: ИБФ, 1985. – С. 87-94. Тринус К. Ф., Назаренко В.И. Применение метода длиннолатентных вызванных потенциалов для объективной оценки вестибулярной чувствительности // Эргономические проблемы профессионального отбора, подготовки и адаптации авиационного персонала – К.: КИИГА, 1985. – С. 42-46 (Самостійно провів аналіз літературних даних, визначив мету роботи, провів відбір обстежених і їх обстеження, провів статистичний аналіз, формулювання висновків і підготовку матеріалів до друку). Тринус К.Ф. Пороги длиннолатентных визванных потенциалов и ощущений движения, возникающих при действии на человека линейных ускорений // Косм. Биол. Авиакосм Мед. – 1986. – Т. 20, №6. – С. 62-66. Славинский Е.Ю., Тринус К. Ф. Вызванные корковые потенциалы на вертикальные пороговые ускорения у человека // Физиология Человека. – 1986. – Т.12, №4. – С. 651-656 (Самостійно провів аналіз, визначив мету роботи, провів відбір обстежених і їх обстеження, формулювання висновків і підготовку матеріалів до друку). Тринус К. Ф., Поскрипко Ю.А. Роль вестибулярного анализатора в эргономическом обеспечении безопасности полетов // Сб. научн. Трудов. - К.: КИИГА, 1987. – С. 92-97 (Самостійно провів аналіз літературних даних, визначив мету роботи, провів відбір добровольців і їх обстеження, провів статистичний аналіз, формулювання висновків і підготовку матеріалів до друку). Тринус К.Ф. Индивидульная вариабельность вестибулярной чувствительности по субъективным ощущениям и длиннолатентным вызванным потенциалам // Физиол. Чел. – 1988. – Т. 14, №4. – С. 562-568. Тринус К.Ф., Майский В.А. Микроскопия ретроградно меченных флюорохромами мотонейронов в фиксированных и переживающих срезах спинного мозга крыс // Физиол. журн. – 1983. – Т. 29, № 4 – С. 499-501 (Самостійно провів аналіз літературних даних, визначив мету роботи, провів статистичний аналіз, формулювання висновків і підготовку матеріалів до друку). Ключко Е.М., Тринус К.Ф. Влияние медиаторов на мотонейроны, ретроградно меченные примулином // Физиол журн. – 1984. - № 6. - С. 730-733 (Самостійно визначив мету роботи, провів статистичний аналіз, формулювання висновків). Николенко В.Ю., Валуцина В.М., Ластков Д.О., Тринус К. Ф. Состояние вестибулярного анализатора и психофизиологические показатели у горнорабочих и ликвидаторов последствий аварии на ЧАЭС // Гигиена труда и проф. заболевания. – 1992. - №9-10. - С. 5-7 (Самостійно провів аналіз літературних даних, статистичний аналіз, формулювання висновків). Клауссен К.-Ф., Шнайдер Д., Демиденко Н.В., Трінус К. Ф. Чорнобильське запаморочення: об’єктивні та суб’єктивні ознаки // Лікарський вісник, (JUMA), 1994. – Т. 41, №2. – С. 93-99 (Самостійно провів аналіз літературних даних, визначив мету роботи, провів обстеження хворих, статистичний аналіз і підготовку матеріалів до друку). Трінус К. Ф. Зміни ритму серця у ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС під час присінкового навантаження (випробування Такагаші) // Укр. Кард. Журн., 1999. – Т.2, №2. – С. 30-31. Трінус К.Ф., Клименко О.І. Вестибулярна міґрень // Лікарсько справа, 2003. - №1. – С. 82-85 (Самостійно провів аналіз літературних даних, визначив мету роботи, провів відбір хворих і їх обстеження, провів статистичний аналіз, формулювання висновків і підготовку матеріалів до друку). Трінус К.Ф., Клименко О.І., Загра Т.І. Вестибулярний компонент синдрому хронічної втоми персоналу ЧАЕС // Зб. науков. праць співробітників КМАПО ім. П.Л.Шупика. – Київ – 2003. – Вип. 12, №1. – С. 629-636 (Самостійно провів аналіз літературних даних, визначив мету роботи, провів відбір хворих і їх обстеження, провів статистичний аналіз, формулювання висновків і підготовку матеріалів до друку). Николенко В.Ю., Бондаренко Г.А., Тринус К,Ф, и др. Психосоматическая проблема головокружений у горнорабочих – ликвидаторов аварии на Чернобыльской АЭС при цереброваскулярной патологии // Реабилитация и абилитация человека. Интегративно-информационные технологии: Сб. научных работ / Под ред. Казакова В.Н – КВІЦ, 2004. – С. 281-286 (Самостійно провів статистичний аналіз, формулювання висновків). Trinus K.F. Chornobyl vertigo. 10 years of monitoring // Neurootology Newsletter, 1996. - Suppl. 1. – 140 p. Trinus K. Chronic viral encephalitis, diagnostics with multisensory long latency evoked potentials // Neurootology Newsletter, 1999. - Suppl. 2 – P. 22-25. Trinus K.F. Chornobyl vertigo: therapy // Vertigo, nausea, tinnitus and hearing loss in central and peripheral vestibular diseases. - Claussen C.F., Sakata E., Itoh A. eds., Elsevier Sci. BV, 1995. – P. 227-230. Trinus K.F. Chornobyl vertigo, vestibulocardiac syndrome // Vertigo, nausea, tinnitus and hypoacusia due to central disequilibrium. Visual mechanisms in balance control. - Proc. of the NES, Claussen C.F., Kirtane M.V., Schneider D. eds., 1994. - Vol. 20 - P. 121-126. Trinus K.F., Claussen C.F., Schneider D., Demidenko N.V. Studies of vestibular disorders after Chornobyl - a specific vestibular syndrome // Neurootology Newsletter, 1995. – Vol. 2, № 1. – P. 46-53 (Самостійно провів аналіз літературних даних, визначив мету роботи, провів обстеження хворих, провів статистичний аналіз і підготовку матеріалів до друку). Trinus K.F., Oleinik V.I., Cherniuk V.I., Lastovchenko V.B., Meshcheriakov G.V., Nikolenko V.Y. Vestibular traumatic action of the different loadings // Vertigo, nausea, tinnitus and hypoacusia due to head and neck trauma. - Claussen C.-F., Kirtane M.V. eds., Elsevier Science Publishers, 1991. – P. 171-174 (Самостійно провів аналіз літературних даних, визначив мету роботи, провів відбір хворих, провів статистичний аналіз, формулювання висновків і підготовку матеріалів до друку). Trinus K.F. The neurotic patient // Giddiness and Vestibulo-Spinal Investigations. Combined Audio-Vestibular Investigations. Experimental Neurootology. - Claussen C.F., Kirtane M.V., Constantinescu L., Schneider D. (eds.). – 1996. – P. 423-428. Trinus K.F. Vestibular evoked potentials - a new method for study of the combined effects of environmental factors // Recent advances in researches on the combined effects of environmental factors. Manninen O. (ed.) - 1988. – P. 143-152. Trinus K.F. Vestibular evoked potentials // Adv. Otolaryngol., Alford B.R., Jerger J., Jenkins H.A. (eds.): Electrophysiologic Evaluation in Otolaryngology. - Basel, Karger, 1997. - Vol. 53. –P. 155-181. Trinus K., Komar I. Video-cranio-corpo-graphy // Neurootol. Newsletter, 2002. – Vol. 6, №1. – P. 42-44 (Самостійно провів аналіз літературних даних, визначив мету роботи, провів відбір хворих і їх обстеження, провів статистичний аналіз, формулювання висновків і підготовку матеріалів до друку). Trinus K., Toupet M. L'Atteinte de la fonction vestibulaire chez les decontaminateurs de Tchernobyl // La Revue d'ONO, 1993. – Vol. 19, Suppl. 1, № 20. – P. 152-156 (Самостійно провів аналіз літературних даних, визначив мету роботи, провів відбір хворих і їх обстеження, провів статистичний аналіз, формулювання висновків). Mierzwinski J, Trinus K, Kazmierczak H. The influence of vestibular habituation on polymodal evoked potentials // Neurootol. Newsletter, 1999. – Suppl. 2. – Р. 78-83 (Самостійно визначив мету роботи, провів відбір добровольців і їх обстеження, сформулював висновки). Trinus K. Chornobyl vertigo: vestibular neurosis // Equilibrium research, clinical equilibriometry and modern treatment. - CFC Claussen, CT Haid, B. Hofferberth (eds.) - Elsevier Science BV, 1999. – Р. 479-486. Trinus K. Gaze nystagmus in static and dynamic stimulation conditions / First Scientific Conference of the Polish VNG-Ulmer Association Poland, - Bydgoszcz, 2000. – Р. 40-42. Ніколенко В.Ю., Трінус К.Ф., Ластков Д.О. Клінічна діаґностика порушення вестибулярної функції у неврологічному дослідженні // МООЗ, Метод. Реком. – Донецьк, 2003. – 14с (Самостійно провів аналіз літературних даних, визначив мету роботи, провів відбір хворих і їх обстеження, провів статистичний аналіз, формулювання висновків і підготовку матеріалів до друку). Trinus K.F. Vestibular evoked potentials in response to angular acceleration // Abstracts of the twelfth midwinter meeting of the Association for research in Otolaryngology. - St. Petersburg Beach, Florida. – Febr.5-9, 1989. – P. 245-246. . Trinus K. Przedsinkowe potencjaіy wywoіane bodџcem obrotowym – parametry i wyniki badania // Biblioteczki Prospera Mйniиreґa. – Kwartalnik Rok, - Warszawa, 2003. – Vol.7. – P. 31-35. Пат. 23146 Україна, (51) 5 А61 В5/10. Спосіб проґнозування розвитку вібраційної хвороби / В.Ю. Ніколенко, М.О. Нехорошева, В.М. Валуцина, Д.О. Ластков, О.В. Соловйов, К.Ф. Трінус; Донецький науковий центр гігієни та профілактики травматизму. № 93007569; Заявлено 26.11.93; Опубл. 30.06.97, Бюл. № 3 (Самостійно провів аналіз літературних даних, визначив аналоги і прототип, провів формулювання формули винаходу). Пат. 63574 А Україна, (51) 7 А61В5/00. Спосіб прямої об’єктивної кількісної оцінки стану сенсорних систем (варіанти) та пристрій для його здійснення / К.Ф. Трінус; № 2003054109; Заявлено 06.05.03; Опубл. 15.01.04, Бюл. № 1. Тринус К. Ф. Вестибулярный анализатор и его роль в жизнедеятельности человека // Врач. Дело. – 1988. - № 6. – С.108-113. Трінус К.Ф. Характеристики вестибулярних викликаних потенціалів // XII Конґр. Укр. Фізіол. – Львів, 1986. - 409 с. Trinus K. Evoked potentials recorded in responce to magnetic stimulation // Przeglad Wojskowo-Medyczny., 2001. – Suppl. 1, Vol. 43. – P.66. Trinus K.F. Eye movements specific in tractor drivers and welders // 6 European Conference on Eye Movements. - Proc. Rensbergen J. van, Devijver M., d’Ydewalle G. eds. - Katholieke Univ. Leuven, Lab. of Exptl. Psychol., 1991. – P.110. Trinus K.F. Vestibular analyzer: criteria of its state evaluation // 2nd workshop on criteria for the evaluation of effects of whole-body vibration on man. - Moscow, 1988. – Р. 92. Тринус К. Ф. Исследование вызванных потенциалов, обусловленных действием ускорений при дополнительных вибрационных нагрузках. // IX Наукова конференція космічної медицини та авіакосмічної біології, Калуга, 1990. – С. 195. Трінус К.Ф. Порушення присінкової функції у населення України, пов’язані з аварією на ЧАЕС // Международный журнал Радиац. Мед. 2001. – Т. 3, №1-2. – С. 301-302. Трінус К.Ф. Астенізація персоналу ЧАЕС // В зб: В ХХІ століття з безпечними ядерними технологіями. - Славутич, 2001. – С. 228. Trinus K.F. Chornobyl Vertigo: the comparison of the acute and chronic forms // Soc for Neurosci 22 Ann. Meeting. - Anaheim, California, 1992. – Vol. 18, part 2. – Р.1048. Trinus K. Multisensory evoked potentials (MEP) in differentiation of neurosis, encephalitis and epilepsy // Soc for Neurosci 29 Ann. Meeting. - Miami Beach, 1999.- Vol. 25, part 2. – Р. 1417. Trinus K.F. Vestibular disorders in Chornobyl clean-uppers // Soc. for Neurosci. 21st Ann. Meeting. - New Orleans, 1991. – Vol. 17, part 1. – Р. 316. Trinus K.F. Action of the occupational hazards on the vestibular system // 20 Ann. Meeting Soc. for Neurosci. - St.Levis, Missouri, 1990. – Р. 969. Трінус К. Невроотолоґія, сучасні досягнення // СИЕТ 6-99. “Сучасні інформаційні та енергозберігаючі технології життєзабезпечення людини”. – Київ: ФАДА, ЛТД, 1999. – С. 860-864. Трінус К. Неврози, об’єктивна оцінка // СИЕТ 7-00. “Сучасні інформаційні та енергозберігаючі технології життєзабезпечення людини”. – Київ: ФАДА, ЛТД, 2000. – С. 422-425. Трінус К. Позоровий нистаґм за рухливої та нерухомої стимуляції // СИЕТ 8-00. “Сучасні інформаційні та енергозберігаючі технології життєзабезпечення людини”. - Київ: ФАДА, ЛТД, 2000. – С. 415-417. Тринус К. Ф. Иccледование отолитовой асимметрии при помощи субьективных ощущений и вызванных потенциалов, обусловленных действием линейных ускорений, направленных вверх // Респ. научно-практ. Конф. – Киев, 1987. – С.79-80. АНОТАЦІЯ Трінус К.Ф. Присінкові порушення як рання ознака та прогностичний критерій неврологічного дефіциту у осіб, що зазнали впливу іонізуючого випромінення внаслідок чорнобильської катастрофи. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.15. - нервові хвороби. Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України, Київ, 2006. Дисертаційна робота присвячена актуальній проблемі сучасної неврології вдосконаленню діагностики вестибулярної атаксії у хворих, що зазнали впливу малих доз іонізуючого випромінення. У роботі представлена комплексна оцінка симптоматики, яка розвивається при ураженні периферичного присінкового рецептора та його зв’язків у ЦНС: сенсорних, моторних, вегетативних і лімбічних. Серед вестибуло-сенсорних порушень окремо виділені симптоми запаморочення і головокружіння, які мають різні параметри ністагму. При цьому, ноотропні засоби виявились ефективними при терапії запаморочень, а блокатори кальцієвих каналів – головокружінь. Показано, що пошкодження периферичного рецептора вільними радикалами, відбулось у 1986р., після чого до 1988р. слідував період уявного благополуччя. Розвиток віддалених наслідків починався з короткочасних епізодів запаморочення, які стали вираженими в 1991р. В цей час зареєстровані ураження периферичного рецептора. Причому, сенсорну дисфункцію супроводжували ознаки цефалгічного, вегетативного і психоемоційного синдромів. У 1992р. задокументовані порушення в ЦНС і вестибуло-моторній проекції, а в 1994р. розлади кіркової зони аналізатора та зміни АТ. В 1995-1997рр. вестибуло-атактичний синдром інкорпорується в органічну симптоматику і перестає домінувати в структурі захворювання. Ефективними в терапії описаної симптоматики виявились ноотропні засоби, блокатори кальцієвих каналів, гістамінові блокатори. На основі отриманих результатів обґрунтовані схеми лікування хворих з вестибулярними атаксіями. Ключові слова: вестибуло-атактичний синдром, запаморочення, головокружіння, мігрень вестибулярного походження, присінкові викликані потенціали, УЛНА ЧАЕС, ноотропні засоби, блокатори кальцієвих каналів, гістамінові блокатори. Аннотация Тринус К.Ф. Вестибулярные нарушения как ранний признак и прогностичческий критерий неврологического дефицита у лиц, подверженных воздействию ионизирующего излучения вследствие чернобыльськой катастрофы. – Рукопись. Дисертация на соискание научной степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.15. - нервные болезни. Национальная медицинская академия последипломного образования имени П.Л. Шупика МОЗ Украины, Киев, 2006. Дисертационая работа посвящена актуальной проблеме современной неврологии усовершенствованию диагностики вестибулярной атаксии у больных, которые были подвержены действию малых доз ионизирующего излучения. В работе представлена комплексная оценка симптоматики, которая развивается при поражении периферического вестибулярного рецептора и его связей в ЦНС: сенсорных, моторных, вегетативных и лимбических. Среди вестибуло-сенсорных нарушений отдельно виделены симптомы несистемных (dizziness) и системных (vertigo) головокружений, которые имеют разные параметры нистагма. При этом, ноотропные средства оказались эффективными при терапии несистемных, а блокаторы кальциевых каналов – системных головокружений. Показано, что поражение периферического рецептора свободными радикалами, произошло в 1986г., после чего до 1988г. следовал период мнимого благополучия. Развитие отдаленных последствий начиналось с кратковременных эпизодов несистемных головокружений, которые стали выраженными в 1991г. В это время зареєгистрированы поражения периферического рецептора. Причем, сенсорную дисфункцию сопровождавали признаки цефалгического, вегетативного и психо-эмоцинального синдромов. В 1992г. документованы нарушения в ЦНС и вестибуло-моторной проекции, а в 1994г. нарушения корковой зоны анализатора и изменения АТ. В 1995-1997гг. вестибуло-атактический синдром инкорпоруется в органическую симптоматику и перестает доминировать в структуре заболевания. Эфективными в терапии описанной симптоматики оказались ноотропные препараты, блокаторы кальциевых каналов, гистаминовые блокаторы. На основе полученных результатов обоснованы схемы лечения больных с вестибулярными атаксиями. Ключевые слова: вестибуло-атактический синдром, несистемные (dizziness) и системные (vertigo) головокружения, мигрень вестибулярного происхождения, вестибулярные вызванные потенциалы, УЛПА ЧАЭС, ноотропные средства, блокаторы кальциевых каналов, гистаминовые блокаторы. Summary Trinus K.F. Vestibular dysfunction as an early sign and prognostic criterium of neurological deficiency in the persons, exposed to the ionizing irradiation after Chornobyl disaster. – Manuscript. Thesis for the scientific degree of Doctor of Medical Science in specialty 14.01.15. – nervouse diseases. National Medical Academy of Post-Graduate Education named after P.L. Shupyk, Ministry of Public Health of Ukraine, Kyiv, 2006. An important problem in the modern neurology of the vestibular ataxia diagnostics improvement in the patients exposed to small doses of ionizing irradiation, being the goal of the thesis. In the presentation the complex evaluation of symptomatics developing after the lesion of the vestibular peripheral receptor and its connections in CNS: sensory, motor, vegetative and lymbic, – is proposed. Among vestibulo-sensory dysfunctions vertigo and dizziness symptoms have been especially separated, because of different nystagmus parameters. Nootropic drugs have appeared to be effective in the dizziness cases and calcium channel blockers in vertigo patients. Monitoring shows that the damage of the peripheral receptor with free radicals has happened in 1986, after that up to 1988 the period of illusive wellbeing followed. Development of the delayed consequences has started with short dizziness episodes, which become exaggerated in 1991. At that time the lesion of the peripheral receptor has been recorded. Sensory desfunction is followed with the signs of cephalgic, vegetative and psycho-emotional syndromes. In 1992 the dysfunctions have been documented in CNS in vestibulo-motor projection and in 1994 the damage of the cortical zone of the analyzer and increase of blood pressure recorded. In 1995-1997 vestibular atactic syndrome incorporates into organic symptomatics and looses its domination in the structure of disease. Nootropic drugs, calcium channel and histaminic blockers have proved to be effective in the therapy of the symptomatics described. The data obtained allow arguing the treatment procedures of the patients with vestibular ataxia. Key words: Vestibular atactic syndrome, dizziness, vertigo, migraine of vestibular origine, vestibular evoked potentials, Chornobyl clean-upper, njjtropic drugs, calcium channel blockers, histaminic blockers. Перелік умовних скорочень МДР – малі дози радіації ІВ – іонізуючі випромінення ПВП – присінкові викликанs потенціали ЛП - латентні періоди ЧАЕС – Чорнобильська атомна електростанція УЛНА ЧАЕС – учасник ліквідації аварії на ЧАЕС ЕНГ - елктроністагмографія ЕКГ - електрокардіографія ЕЕГ - електроенцефалографія ЗВП – зоровий викликаний потенціал СВП – слуховий викликаний потенціал ССВП – соматосенсорний викликаний потенціал ВСД – вегетативно-судинна дистонія АТ – артеріальний тиск ЧСС – частота серцевих скорочень ЕхоКГ - ехокардіографія Ів – індекс вираженості МКХ-10 – міжнародна класифікація хвороб, 10 редакція ЦНС – центральна нервова система ДМ – доказова медицина ВПЯ – верхнє присінкове ядро МПЯ - медіальне присінкове ядро НОАСК – невроотологічний анамнестичний опитник Клауссена НАКА – Національне аерокосмічне агенство (США) Е.р.с. – електрорушійна сила PAGE 1

Похожие записи