.

Принципи оптимізації хірургічного лікування хворих на рак гортані: Автореф. дис… д-ра мед. наук / С.М. Тимчук, Київ. НДІ отоларингології ім. О.С.Кол

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3876
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ОТОЛАРИНГОЛОГІЇ
ім. акад. О.С. Коломійченка

ТИМЧУК СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 616.22-006.6-089.844-036.82/.838

ПРИНЦИПИ ОПТИМІЗАЦІЇ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА РАК ГОРТАНІ

(14.01.19 – оториноларингологія)

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора медичних наук

Київ – 1999

Дисертацією є рукопис
Роботу виконано в Дніпропетровській державній медичній академії

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор, Соколенко Станіслав Михайлович, кафедра оториноларингології Дніпропетровської державної медичної академії

Офіційні опоненти:
доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки України Процик Володимир Семенович, завідувач науково-дослідного відділу пухлин голови, шиї і модифікуючих методів лікування НДІ онкології та радіології МОЗ України

доктор медичних наук, професор, Абизов Рустем Адильович, кафедра оториноларингології Київської державної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ України

доктор медичних наук, професор, Гарюк Григорій Іванович, завідувач кафедрою оториноларингології Харківської державної медичної академії післядипломної освіти

Провідна установа: кафедра оториноларингології Національного медичного університету ім. акад. О.О.Богомольця МОЗ України, м. Київ

Захист дисертації відбудеться ” 22 ” червня 1999р. о 14-00годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.611.01 Київський науково-дослідний інститут отоларингології ім. акад. О.С. Коломійченка МОЗ України (252057, м. Київ, вул. Зоологічна, 3)

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського науково-дослідного інституту отоларингології ім. акад. О.С. Коломійченка

Автореферат розіслано “ 20 ” травня 1999р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат медичних наук

А.І.РОЗКЛАДКА

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Рак гортані являє собою вельми поширену патологію: вона становить від 1 до 8% загальної онкологічної захворюваності (Р.А.Абизов зі співавт., 1996), і частота її дедалі зростає (Є.В.Лукач, 1991 та ін.). При цьому первинна діагностика раку гортані в 60-70% випадків здійснюється при ІІІ-ІV стадіях захворювання, коли зберегти структури органа для подальшої хірургічної корекції його порушених функцій стає вже складним завданням. Повне видалення ураженої пухлиною гортані спричиняє втрату всіх її функцій. Проте, навіть при оперативному лікуванні хворих із початковими стадіями пухлини, коли виконується часткова резекція гортані, основні її функції неминуче порушуються, що в свою чергу веде до медичної і соціальної інвалідизації.
Актуальність теми.
Інтенсивні пошуки шляхів відтворення знижених, або втрачених функцій гортані внаслідок хірургічного видалення її пухлини, спричинили розвиток реконструктивно-відновлювальної хірургії, ларингопластики із застосуванням аутотрансплантатів, що поліпшило функціональні результати оперативних втручань і ступінь реабілітації основних функцій гортані. (А.И. Цыганов, 1976; В.С. Погосов, 1984; Г.А.Опанащенко зі співавт., 1985; С.Н.Лапченко зі співавт., 1987; В.Ф. Антонів, 1988; С.М.Соколенко, 1991; А.Л.Ключихин, Г.И.Марков, 1995; В.О.Ольшанский, 1995; A.Pech et al., 1985; Chen Zin, 1986; Burgess, Tim, 1988). Новим етапом в хірургії гортані стали субтотальні резекції та ларингектомії, які розширили діапазон і ефективність втручань (С.Н.Лапченко, А.А. Чесноков, В.В. Рево, 1987; В.А.Толчинский, 1990; В.С.Погосов, 1995; Лукач Э.В., Образцов И.Г., 1995; Д.І.Заболотний із співавт., 1995; Draner et al., 1982).
Незважаючи на ці досягнення, проблема реабілітації хворих на рак гортані є ще далекою від свого розв’язання. І в цьому плані резерви реабілітаційних операцій із застосуванням аутотрансплантаційного матеріалу, мало вивчені і особливо можливості застосування аутотрансплантатів в залежності від застосування променевої терапії. Не досить вивчена проблема критеріїв деканюляції хворих, після виконання реконструктивно-відновлювальних операцій із застосуванням аутотрансплантатів. Крім того, проблема застосування реабілітаційних операцій з аутотрансплантацією ще більш ускладнюється при появі регіонарних метастазів, частота яких, у залежності від первинної локалізації пухлини і ряду інших чинників, становить від 6 до 80% (Р.Г.Акопян, 1991; В.С. Процик, 1996). Суперечливість даних щодо ефективності різних методів лікування регіонарних метастазів раку гортані вимагає пошуку й розробки оптимальних варіантів операцій, які дали б змогу досягнути максимального відновлення функцій органа, втрачених у зв’язку з обширністю оперативних втручань.
Зазначені обставини обумовлюють актуальність і необхідність розробки й розв’язання складної проблеми медичної та соціальної реабілітації хворих на рак гортані.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дисертація є фрагментом комплексної науково-дослідної теми кафедри оториноларингології Дніпропетровської державної медичної академії “Розробка способів хірургічного лікування злоякісних новоутворень верхніх дихальних шляхів з метою реабілітації онко-хворих”, регістраційний номер якої 01870039200.
Мета і завдання дослідження.
Мета дослідження – вирішуючи проблему хірургічної реабілітації хворих на рак гортані шляхом розробки ефективних способів реконструктивно – відновлювальних операцій з аутотрансплантацією оптимізувати хірургічну тактику і методи досліджень.

Для досягнення поставленої мети були поставлені наступні завдання:
Удосконалити методи реконструктивно – відновлювальних операцій при раку гортані І -ІІ стадій завдяки використанню різних аутотрансплантатів.
Розробити новий метод реконструктивно – відновлювальної операції при раку гортані ІІІ стадії з використанням жорсткотканинних та комбінованих аутотрансплантатів.
Розробити новий ефективний метод тотальної або розширеної ларингектомії з одномоментним трахеоезофагальним шунтуванням при хірургічному лікуванні хворих раком гортані ІІІ – ІV стадій.
Вивчити вплив променевої терапії на приживлення аутотрансплантатів при комплексному лікуванні хворих раком гортані.
Вивчити особливості декануляції після реконструктивно – відновлювальних операцій у хворих раком гортані ІІІ стадії в залежності від розмірів іі отвору за даними комп’ютерної томографії.
Вивчити критерії діагностики поширеності пухлин і регіонарних метастазів за даними комп’ютерної томографії, ехотомоскопії, доплерографії.
Провести оцінку ефективності реабілітації хворих в різні терміни спостереження після реконструктивно – відновлювальних операцій.
Наукова новизна дослідження.
Вперше розроблені способи відновлення основних функцій гортані після резекцій і ларингектомій із застосуванням різних аутотрансплантаційних матеріалів, зокрема розроблений спосіб одномоментного трахеофарингеального шунтування після субтотальної резекції гортані, який дає змогу відновити дихальну фонаторну й розділювальну функції гортані з параметрами, достатніми для соціальної реабілітації хворих і новий метод трахеоезофагального шунтування, який розширює можливості зберігаючої хірургії раку гортані. Вперше визначені показання для аутотрансплантації при операціях на гортані в залежності від застосованої променевої терапії.
Підвищена ефективність системи комплексної діагностики поширеності пухлинного процесу з використанням методів комп’ютерної томографії, безконтактного теплобачення, ультразвукової ехотомоскопії, радіоізотопної сцинтиграфії, а також запропонована нова методика визначення ознак регіонарного метастазування за реологічними показниками стану судин шиї.
Систематезовано і обгрунтовано механізм голосоутворення і визначено його параметри в залежності від застосованого аутотрансплантаційного матеріалу при початкових стадіях раку гортані. Новими є вибір аутотрансплантатів на підставі даних інтраскопічних досліджень первинної пухлини при раку гортані І-ІІ стадій, розробка критеріїв використання аутотрансплантаційного матеріалу в зв’язку застосуванням передопераційного курсу променевої терапії і комплексна оцінка відтворених функцій гортані в результаті операцій із застосуванням аутотрансплантатів за даної патології. Досягнуто оптимальне відновлення дихальної, фонаторної і розділювальної функцій гортані завдяки використанню комбінованих аутотрансплантатів при раку гортані ІІІ стадії. Показані можливості діагностичних методів у визначенні критерії для деканюляції хворих після хірургічного лікування з використанням аутотрансплантатів.
Новим є відновлення фонаторної і розділювальної функцій гортані при раку ІІІ стадії після субтотальних резекцій та трахеофарингеального шунтування, а також відновлення цих функцій після тотальної ларингектомії з приводу раку ІІІ-ІV стадій завдяки різним видам трахеоезофагального шунтування.
Практична значущість роботи.
Практичне значення для клініки мають розроблені системні показники для застосування аутотрансплантаційного матеріалу при хірургічному лікуванні хворих на рак гортані початкових стадій, які дають змогу у найповнішому обсязі відновити втрачені функції гортані. Практичну цінність становлять використання методів рентгенопневмополіграфії, спірометрії, пневмотахометрії, реопульмографії, рентгеноконтрасного дослідження стравохідних шляхів, спектрографічного дослідження голосу, а також визначення розмірів регіонарних метастазів за допомогою ультразвукової доплерографії з метою об’єктивної оцінки функціонального стану ураженої пухлиною гортані і ефективності хірургічного відновлення її функцій.
Важливим для клінічної практики є запропоноване додаткове інтраскопічне дослідження при плануванні реконструктивної операції з приводу раку І-ІІ стадій із застосуванням аутотрансплантатів.
Розроблений спосіб передньобічної резекції гортані дозволяє відновити основні функції гортані за допомогою комбінованого аутотрансплантаційного матеріалу.
Практичне значення має використання комплексу рентгенодіагностичних методів для оцінки ступеня відновлення функцій, насамперед дихальної, після виконання органозберігаючих операцій з комбінованою аутотрансплантацією при раку гортані ІІІ стадії. Розроблені інтраскопічні і реовазографічні показники стану магістральних судин шиї в залежності від поширеності регіонарних метастазів дають змогу перед операцією виробити план і визначити об’єм втручання, отже, й скоротити тривалість операції.
Особистий внесок автора.
Планування і здійснення всіх досліджень, комплекс реконструктивно-відновлювального хірургічного лікування 348 хворих на рак гортані І-ІV стадій виконані особисто автором. Протягом 1990-1998рр проведено 1864 дослідження, виконано 437 операцій. Автором обгрунтована й здійснена на практиці система медичної та соціальної реабілітації оперованих хворих.
Статистична обробка і наукова інтерпретація здобутих у дослідженнях даних виконана також автором.
Апробація і впровадження результатів роботи у практику.
Матеріали дисертації доповідалися на VII з’їзді онкологів УРСР (Донецьк, 1990), ХІІ Всесоюзному з’їзді рентгенологів і радіологів (Ленінград, 1990), міжобласній науково-практичній конференції “Современные проблемы клинической и экспериментальной медицины” (м.Кривий Ріг, 1991), XVII конгресі Спілки європейських фоніатрів (Москва, 1991), науково-практичній конференції “Праця, екологія, здоров’я. Актуальні питання, діагностики, клініки та лікування захворюваннь” (м.Кривий Ріг, 1993), науково-практичній конференції “Променева діагностика захворювань голови та шиї” (м.Одеса, 1994), Республіканській науково-практичній конференції “Місцеві променеві ушкодження м’яких тканин” (м.Харків, 1994), Українському конгресі радіологів (Київ, 1995), VII з’їзді оториноларингологів України (Київ, 1995), міжнародній науково-практичній конференції (Дніпропетровськ, 1997), а також на розширених засіданнях Товариства отоларингологів Дніпропетровської і Запорізької областей (1996, 1997).
За темою дисертації опубліковано 42 праці, з них 15 в фахових наукових виданнях (самостійно 7, у співавторстві 8). Отримано 2 патенти, 1 авторське свідоцтво, видана 1 монографія, задепонована 1 монографія.
Результати проведених досліджень впроваджено у практику роботи Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І.І.Мечнікова, Дніпропетровського обласного онкологічного диспансеру, Криворізького міського онкологічного диспансеру, Запорізької обласної клінічної лікарні, Запорізького обласного онкологічного диспансеру, Полтавської обласної клінічної лікарні, лікарні №24 міста Харкова, а також у педагогічний процес Дніпропетровської Державної медичної академії, Харківського інституту удосконалення лікарів, Запорізького інституту удосконалення лікарів, Полтавського медичного інституту
Обсяг та структура роботи.
Дисертація викладена на 295 сторінках машинописного тексту і складається із вступу, огляду літератури, 7 розділів власних досліджень, підсумків, висновків. Матеріали дисертації ілюстровані 41 таблицями та 17 схемами. Покажчик використаної в роботі літератури включає 318 джерел, у тому числі 125 зарубіжних.
ЗМІСТ РОБОТИ. ЗДОБУТІ РЕЗУЛЬТАТИ
В основу роботи покладені результати спостереження і лікування 348 хворих на рак гортані, з них чоловіків було 334, жінок – 14. Хворі були віком від 30 до 70 років, причому переважна більшість із них – віком від 41 до 60 років.
Найчастішим було серединне розташування пухлини, найрідше зустрічалася підскладкова її локалізація. У більш ніж половини хворих рак гортані було діагностовано у III стадії (190 хворих, або 54,6%), на другому місці за частотою була II стадія (95; 27,3%), IV стадія діагностована у 38 хворих (10,9%) і найрідше пухлину було виявлено у I стадії (у 25 хворих, 7,2%).
При гістологічному дослідженні злоякісних пухлин у більшості хворих (208, або 59,8%) було виявлено плоскоклітинний роговіючий рак, у 122 (35,0%) – плоскоклітинний нероговіючий і у 18 (5,2%) – базальноклітинний рак.
Серед усіх хворих (348 чоловік) у 81 (23,3%) були виявлені метастази в регіонарні лімфатичні вузли. У хворих із пухлиною гортані І, ІІ стадій (T1N0M0, T2N0M0) ми не виявили метастазування. При ІІІ стадії раку (T2N1M0, T3N0M0, T3N1M0) було встановлено однобічне залучення регіонарних лімфатичних вузлів у 60 (31,6%), серед хворих на рак гортані IV стадії процесу (T3N2M0, T4N1M0, T4N2M0) метастазування мало місце у 21 (55,3%) хворого, причому у 9 – контрлатеральне метастазування, і у одного – двостороннє.
До госпіталізації 153 хворим (44,0%) були виконані гістологічні дослідження і у значної частини з них (у 44, або 28,8%) отримані негативні відповіді, причому у 13 (8,5%) чоловік дослідження проводились двічі, а у 6 (3,9%) – тричі. За наявності клінічних даних, у випадках негативних результатів доопераційних обстежень ми проводили діагностично-лікувальну операцію – розщеплення гортані для взяття глибокої біопсії і визначення достатнього за обсягом хірургічного втручання. Таке хірургічне втручання було вжито у 101 (29,0%) хворого, і в усіх випадках був підтверджений діагноз злоякісного утворення в гортані.
Нами було здійснено 296 (85,0%) резекцій гортані, починаючи від хордектомій і закінчуючи субтотальними резекціями, і 52 (15,0%) тотальних і розширених видалень гортані.
У всіх хворих досліджували функції гортані до оперативного лікування і після нього, використовуючи методики первинної і топічної діагностики (комп’ютерну томографію, ультразвукове сканування, ультразвукову доплерографію, інфрачервону термографію, радіоізотопну сцинтиграфію, томографію гортані), методики дослідження ефективності відновленої дихальної функції (комп’ютерну томографію, спірометрію, пневмотахометрію, рентгенопневмополіграфію та реопульмографію); методику дослідження фонаторної функції – спектрографію; і методику дослідження розділювальної функції – контрасну рентгенографію.
Комп’ютерну томографію проводили на апараті Соматом СП фірми “Сіменс” (Німеччина). Для ультразвукового дослідження шиї використовували ехокамеру 35А фірми “Toshiba” (Японія).
Ультразвукову доплерографію проводили ультразвуковим дебітметром Д-800 фірми “Medata AB” (Швеція). Крім графічного відбиття (доплерограми), за допомогою звукової стереосистеми оцінювали особливості кровотоку в досліджуваних судинах. Розраховували максимальну систолічну і діастолічну складові та середню швидкість кровотоку.
Дистанційну інфрачервону термографію проводили на швидкодіючому термографі ТВЦ-01 (“Райдуга”) з комп’ютерним забезпеченням.
Для дослідження пухлин гортані методом радіоізотопної сцинтиграфії застосовували два туморотропних радіофармпрепарати: гама-випромінювачі 67Ga-цитрат із періодом напіврозпаду 78 год., та 111In-цитрин із періодом напіврозпаду 67,2 год. Радіонуклідне обстеження хворих проводили через 24-72 год після введення препаратів. Здобута інформація дозволяла провести не тільки топічну, а здебільшого й диференційну діагностику злоякісних новоутворень. Накопичення туморотропних радіофармпрепаратів понад 150% вважали характерним для злоякісних новоутворень, рівень накопичення нижчий від 150% – для доброякісних пухлин і запальних процесів.
Повноцінність дихальної функції гортані до і після хірургічного лікування визначали методами спірометрії та пневмотахометрії.
Спірографія проводилася нами як за загальновідомою методикою, так і за розробленою в Петербурзькому НДІ пульмонології методикою визначення максимально об’ємної швидкості повітря. Об’ємну потужність вдиху і видиху визначали за допомогою пневмотахометрії. Дані визначали у хворих як до, так і після операції, за винятком тих випадків коли хворим були проведені субтотальні резекції гортані і вони не були деканюльовані, а також тотальні ларингектомії з різними видами шунтування.
Проводячи рентгенопневмополіграфію (РППГ) використовували растра-решітки шахматного типу, запропоновані І.С.Амосовим. Такий метод дає змогу робити два рентгенівських знімки на одну й ту саму плівку – в момент максимального вдиху і після максимального видиху – в умовах звичайного рентгенівського кабінету.
Реопульмографія проводилася нами за допомогою портативного двоканального транзисторного реографа.
При дослідженні голосової функції гортані за допомогою спектрографії визначали інтенсивність голосу хворих до і після операції. З цією метою користувалися шумоміром фірми “Bruel, Kjour 2203”. Здобуті дані записували на спеціальний бланк, на якому було показано характеристику інтенсивності звуку. Використовували також методику визначення довжини фонації, виходячи з того, що час нормальної фонації становить у чоловіків 15, у жінок – 10 сек.
Акт ковтання і розділювальну функцію хворих після реконструктивних операцій на гортані досліджували методом контрастної рентгенографії. За контрастну масу правив барій. При оцінці функціонального стану розділювального механізму гортані ми грунтувалися на клінічній класифікації порушень ковтання, запропонованій В.В.Рево (1978).
Статистичну обробку матеріалу по обрахуванню середніх показників проводили застосовуючи середнє арифметичне значення. Ступінь достовірності рахували за Р.Н. Бирюковой (1962). Достовірність розходжень знаходили користуючись таблицями Стьюдента. Розраховано такі характеристики: М – середня арифметична; m – середня квадратична помилка;  – середнє квадратичне відхилення;  – вірогідність зрушення; Р – імовірність відхилень.
У лікуванні хворих на рак гортані в цілому не існує єдиної концепції оцінки як результатів самостійного оперативного втручання, курсу променевої терапії або їхньої комбінації, так і послідовності застосування цих методів.
Видалення згідно з принципами абластики не тільки самої пухлини, але й частини оточуючих її здорових тканин обумовлює розвиток поширеного неконтрольованого рубцювання та часткової або повної втрати функцій гортані.
Запобігти розвиткові цього небажаного процесу значною мірою вдається завдяки застосуванню аутотрансплантації для заміщення дефекту гортані після видалення пухлини.
У відповідних напрямках ми проводили свої дослідження.
Резекція гортані з аутотрансплантацією була виконана нами у 141 хворого на рак І (25 чоловік) і ІІ стадій (116 чоловік). При цьому м’якотканинні аутотрансплантати були застосовані у 85 хворих (вільний шматок шкіри; слизова оболонка щоки; м’яз із ніжкою для живлення; охрястя щитовидного хряща; фасція шиї; широка фасція стегна; шматок піхви прямого м’яза живота). Жорсткотканинні трансплантати використали у 36 хворих (хрящ вушної раковини, щитовидний хрящ). Комбіновані аутотрансплантати застосували у 20 чоловік (слизово-хрящовий трансплантат і охрястево-хрящовий).
Ці хворі були розділені на три групи в залежності від застосованої променевої терапії. Перша група хворих, яким одночасно опромінювали як уражену пухлиною ділянку гортані, так і ділянку трансплантата, чисельністю 33 чоловіка (23,4%), з яких доопераційний курс променевої терапії отримали 15, післяопераційний – 18 пацієнтів. Друга група хворих склала 67 чоловік, (47,5%), яким опромінювали лише гортань (до операції – ділянку, уражену раком (40 чоловік), а після видалення пухлини – ту ж саму ділянку, але вже з трансплантатом (27 чоловік). Третя група хворих – 41 чоловік, (29,1%), що не отримували променевої терапії ні до, ні після реконструктивно-відновлювальної операції в зв’язку з їхньою категоричною відмовою від опромінення.
Аналіз ефективності застосування аутотрансплантатів з точки зору їхнього приживлення показав, що в цілому пересаджені тканини прижилися у 115 (81,5%) хворих. Залежно від виду тканини, вибраної для трансплантації, відсоток приживлення коливався від 72,7% до 97,5%, за винятком слизово-хрящового трансплантата з носа і трансплантата з м’яза з ніжкою для живлення, які дали нижчий відсоток приживлення – 50,0% і 60,0% відповідно.
Дещо інші співвідношеннями спостерігали при аналізі результатів операції з врахуванням застосування променевої терапії. Так, в першій групі хворих яким опромінювалися одночасно ділянка пухлини гортані і ділянка майбутнього трансплантата, приживлення склало 66,6%. При цьому, при опроміненні до операції результат був найнижчим – 33,3% приживлення (з 15 хворих трансплантат прижився лише у 5), тоді як при опроміненні ділянки гортані після видалення пухлини, на місце якої було пересаджено трансплантат, ефективність приживлення була найвищою – 94,4% (з 18 хворих трансплантат прижився у 17). На підставі одержаних даних ми дійшли до висновку, що невелика доза опромінення, яка в сумі становила 40-45Гр, впливала позитивно, протизапально на вже здорові післяопераційні ділянки тканин як кукси гортані, так і аутотрансплантата.
Приблизно таку ж саму тенденцію ми спостерігали в другій групі хворих, яким проводилося і до-, і післяопераційне опромінення гортані. У цих хворих приживлення склало 71,6%, причому приживлення аутотрансплантата опроміненої до операції гортані склало 65,0% (із 40 хворих вони прижилися у 26), а опромінення ділянки гортані з пересадженим на неї трансплантатом дало приживлення 81,5% (з 27 хворих вони прижилися у 22).
Таким чином, якщо променева терапія застосовувалася до операції одночасно на пухлину і на ділянку майбутнього трансплантата, то ефективність приживлення трансплантатів у цілому склала 56,3%. У тих випадках, коли опромінення проводилося лише після операції, приживлення становило 86,6%.
Аналіз одержаних результатів дозволив дійти висновку, що, по-перше, доопераційне опромінення як ураженої пухлиною ділянки гортані, так і ділянки майбутнього трансплантата негативно впливає на процес приживлення аутотрансплантатів.
По-друге, опромінення зобумовлює склерозування тканини, з якої формується трансплантат, що породжує технічні труднощі при взятті трансплантата, роблячи цей етап операції більш травматичним з необхідностю пересаджувати травматизовану, тобто певною мірою неповноцінну тканину. Не виключена можливість і небажаного впливу променевої терапії на тканини гортані, хоч клінічно вони мають здоровий вигляд і на них пересаджується аутотрансплантат.
По-третє, заготівля деяких трансплантатів – слизово-хрящового трансплантата з носа, трансплантата з щитовидного хряща – пов’язана з технічними труднощами, які спричиняють їхню травматизацію, що негативно впливає на ефективність приживлення. Тому ми вважаємо, що їх використання має бути обмеженим до мінімуму.
Мета будь-якої реконструктивно-відновлювальної операції при раку гортані не тільки видалення пухлини, але й відновлення втрачених або послаблених функцій органа. Бо навіть при наявності раку гортані І-ІІ стадій її фонаторна, дихальна й розділювальна функції значною мірою знижуються, хоч і не втрачаються цілком.
Для дослідження механізму голосоутворення після оперативних втручань ми використали класифікацію Л.А.Бухман (1972), доповнену С.М.Соколенком із співавт. (1990). Вона передбачає рубцево-складковий, моноскладковий, хибноскладковий і складково-реконструктивний механізми голосоутворення, з яких за своїми якісними параметрами найбільш фізіологічними є рубцево-складковий та складково-реконструктивний.
На підставі ларингоскопічних досліджень ми переконалися, що використання будь-якого аутотрансплантаційного матеріалу після латеральних та фронто-латеральних резекцій завжди ефективніше щодо відновлення голосової функції, ніж без нього.
При застосуванні м’якотканинних трансплантатів (за винятком шкірного, що виявився непридатним через погану приживаність) рубцево-складкове голосоутворення мало місце у 34 (40,1%) із 85 хворих, хибноскладкове – у 37 (43,2%) і моноскладкове у 14 (16,7%). Складково-реконструктивного голосоутворення ми не спостерігали. Відсутність його пояснюється, на нашу думку, тим, що в післяопераційний період відбувається залучення трансплантата в процес запалення з його інтимним “припаюванням” до внутрішнього охрястя, і це перешкоджає відновленню рухомості оперованої гортані. Проте м’якотканинні аутотрансплантати запобігають грубому, неконтрольованому рубцюванню, тому їхнє застосування є доцільним, тим більше що спектр їхнього використання набагато ширший, ніж жорсткотканинних і комбінованих.
З метою порівняльної оцінки механізмів голосоутворення при використанні різних аутотрансплантатів ми провели 257 спектрографічних досліджень голосу як до, так і після операції на тлі контрольної групи з 20 чоловік без порушень голосу і 18 чоловік після резекції гортані без застосування аутотрансплантатів.
Аналізуючи здобуті дані, ми відзначили, що при застосуванні жорсткотканинних трансплантатів у 76,1%+0,7 (р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020