.

Особливості терапевтичної ефективності бета-адреноблокаторів в попередженні розвитку та прогресування серцевої недостатності у хворих на гострий інфар

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
120 2542
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЇ

ТИТАРЕНКО НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК: 616.12-008.46-08-616.1-085.22+616-127-005.8

Особливості терапевтичної ефективності бета-адреноблокаторів в
попередженні розвитку та прогресування серцевої недостатності у хворих
на гострий інфаркт міокарда

14.01.11 – кардіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Дніпропетровськ-2004

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті терапії ім. Л.Т.Малої АМН України, м. Харків

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Бабак Олег Якович,

Інститут терапії ім. Л.Т.Малої АМН України, директор

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор

Коваль Олена Акіндинівна,

Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України,

кафедра госпітальної терапії №2

доктор медичних наук, професор

Рачинський Іван Данилович,

Сумський державний університет, Міністерство освіти та науки України,
медичний факультет, завiдувач курсу пропедевтики внутрiшнiх хвороб

Провідна установа:

Iнститут кардiологiї iм. акад. М.Д.Стражеска АМН України, вiддiл
серцевої недостатності, м. Київ

Захист відбудеться “04” листопада 2004 р. о 13.00 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.601.02 при
Дніпропетровській державній медичній академії МОЗ України та Інституті
гастроентерології АМН України

(пр. Правди, 96, м. Дніпропетровськ, 49074)

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Дніпропетровської
державної медичної академії (вул. Дзержинського, 9, м. Дніпропетровськ,
49044).

Автореферат розісланий “01” жовтня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, д. мед. н
М.Б.Щербиніна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серцева недостатність (СН) у хворих на інфаркт
міокарда (ІМ) є однією з головних проблем сучасної кардіології. Згідно
даним аналізу Американського Національного Регістра по ІМ (2002), що
включив більш 600 тисяч випадків ІМ, СН розвивається в 20,4 % хворих у
стаціонарі і 8,6% хворих протягом року, тобто приблизно у 30 % хворих
(F.A. Spencer, 2002). Розвиток СН приводить до збільшення ризику
госпітальної летальності в чотири рази, втричі – ризику річної
смертності (A.S. Ali, 1999, P.G. Steg, 2004). Незважаючи на розвиток
нових технологій у терапії гострого ІМ за останні десятиріччя: у першу
чергу, ранньої реперфузійної терапії і введенням у широку практику
застосування інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) та
бета-адреноблокаторів, частота розвитку СН після ІМ усе ще залишається
досить високою (D. Hasdai, 2003).

Встановлено, що в основі СН після ІМ головна роль належить утраті маси
кардіоміоцитів, що скорочуються, це приводить до виражених
гемодинамічних змін (О.І. Мартинов, 2001). Нейрогуморальна активація,
яка розвивається внаслідок зменшення маси скорочувального міокарду,
служить компенсаторним механізмом, спрямованим на підтримку серцевого
викиду і характеризується перевагою вазоконстрикторних впливів,
обумовлених викидом різних біологічно активних речовин, у тому числі
катехоламінів, ангіотензину, альдостерону, ендотеліну (M.K. Baig, 1998).
Їй протистоїть система вазодилататорів, що включає брадикінін,
ендотелійзалежний фактор гіперполяризації, простагландини,
натрійуретичні пептиди, адреномедулін та ін. (P.Uusimaa, 1999).
Дисбаланс цих різноспрямованих механізмів, а також процеси
функціональної і структурної перебудови міокарду лівого шлуночка (ЛШ),
активація процесів перекисного окислювання ліпідів (ПОЛ) відіграють
важливу роль у розвитку СН на фоні ІМ (R.Ferrari, 1999; М.А. Гуревич,
2002).

З клінічної точки зору існує гостра необхідність пошуку раннього
специфічного маркера СН у хворих на ІМ. У цьому зв’язку істотний інтерес
викликає В-тип натрійуретичного пептиду (ВНП) у хворих СН на тлі ІМ. Як
було показано (M.J. Landray, 2000, A.S. Maisel, 2002), ВНП продукується
міоцитами шлуночків у відповідь на розтягнення, тобто навантаження
об’ємом і тиском, і відбиває, таким чином, порушення
внутрішньокардіальної гемодинаміки і функції шлуночків. В організмі він
викликає вазодилатацію, натрійурез, зменшуючи внутрішньосудинний об’єм,
пригнічує секрецію альдостерону та реніну (С.Н. Терещенко, 2002;
Cardarelli R., 2003). У раніше проведених дослідженнях було показано, що
зміст ВНП у плазмі підвищений як у хворих з СН, так і з безсимптомною
лівошлуночковою дисфункцією. Отримано дані, що ступінь підвищення
концентрації ВНП корелює з функціональним класом СН (NYHA) (S.C. Lee,
2002; S.J. Wieczorek, 2002). У рекомендаціях Європейського товариства
кардіологів (2001) зазначають, що визначення динаміки рівня ВНП доцільно
для моніторингу ефективності терапії й оцінки прогнозу в хворих з
хронічною СН. В даний час вивчається клінічне значення ВНП у хворих на
ІМ. Отримано дані, що визначення рівня ВНП у хворих на ІМ дозволяє
одержати більш повну інформацію про вагу лівошлуночкової дисфункції і
ступінь патологічного ремоделювання (A. M. Richards, 1999; J. G.
Crilley, 2001).

Різноманіття факторів, що лежать в основі патогенезу СН після ІМ,
взаємна активація симпатоадреналової і ренин-ангіотензин-альдостеронової
систем обумовили нову концепцію її терапії – модель “повної
нейрогуморальної блокади”. Класична базова терапія СН інгібіторами АПФ,
діуретиками, дігоксином доповнилася блокаторами бета-адренергічних
рецепторів, антагоністами альдостерону та блокаторами рецепторів до
ангіотензину II.

Особливе місце серед сучасних бета-адреноблокаторів займає карведилол –
неселективний блокатор бета- і альфа1 – рецепторів з додатковими
антиоксидантними властивостями. У чисельних багатоцентрових дослідженнях
було показано (US carvedilol heart failure group, 1996, AZNT, 1997,
COPERNICUS, 2001), що карведилол знижував летальність при хронічній СН.
Однак, при ІМ такі дослідження поодинокі і їхні результати неоднозначні,
включаючи дані найбільшого дослідження CAPRICORN (H.Dargie, 2001;
S.Basu, 1997, R.Senior, 1999). В даний час недостатньо з’ясованим
залишається механізм зниження смертності у хворих на ІМ з СН на фоні
терапії бета-адреноблокаторами. Невідомо, чи є вплив на смертність
хворих з постінфарктною СН клас-специфічним ефектом для всіх
бета-адреноблокаторів чи окремі його представники мають перевагу перед
іншими. Вищевикладене визначає актуальність ранньої діагностики СН у
хворих на ІМ і розробки методів терапії, спрямованої на попередження її
прогресування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконувалась, в рамках теми науково-дослідної роботи відділу
гострого інфаркту міокарда Інституту терапії ім. Л.Т.Малої АМН України:
“Вивчити нейрогуморальні і гемодинамічні механізми розвитку ранньої
постінфарктної серцевої недостатності і розробити диференційовані схеми
її лікування”, (№ державної реєстрації 0101U000152).

Метою дослідження було підвищення ефективності лікування гострого
інфаркту міокарда шляхом раннього диференційованого призначення
бета-адреноблокаторів на підставі вивчення гуморальних маркерів серцевої
недостатності для попередження її прогресування.

Завдання дослідження:

вивчити динаміку вмісту ВНП у плазмі крові пацієнтів з ІМ у залежності
від гемодинамічних показників, особливостей перебігу гострого періоду та
клінічних ознак СН;

розробити прогностичну модель вірогідності розвитку СН у хворих на ІМ на
підставі вивчення нейрогуморальних параметрів і показників, що
характеризують систолічну функцію ЛШ;

вивчити можливість застосування карведилолу з першої доби захворювання
на підставі даних про його профіль безпеки на фоні сучасної терапії
гострого ІМ;

вивчити вплив карведилолу та метопрололу на клініко-гемодинамічні,
електрофізіологічні, нейрогуморальні параметри та провести порівняльний
аналіз їхньої ефективності у хворих на гострий ІМ;

розробити схеми диференційованої терапії бета-адреноблокаторами,
спрямованої на попередження прогресування СН у хворих на ІМ, на підставі
вивчення клініко-гемодинамічних, електрофізіологічних, нейрогуморальних
показників.

Об’єкт дослідження: хворі на гострий ІМ з елевацією сегменту ST, яких
було госпіталізовано в першу добу від початку захворювання.

Предмет дослідження: клініко-гемодинамічні параметри, вміст В-типу
натрійуретичного пептиду, катехоламінів, показників ПОЛ і
антиоксидантної системи (АОС) в плазмі, активність МВ фракції
креатинфосфокінази (МВ-КФК), систолічна функція ЛШ, ефекти карведилолу і
метопрололу.

Методи дослідження: загальноклінічні, рентгенологічний, серійна
реєстрація електрокардіограми (ЕКГ), кількісна ехокардіоскопія в
динаміці, імуноферментний метод визначення вмісту ВНП, МВ-КФК,
спектрофлюориметричний метод визначення катехоламінів, показників
ПОЛ-АОС.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше встановлена динаміка ВНП у
хворих на ІМ протягом першого місяця від початку захворювання в
залежності від наявності клінічних ознак СН. Доведено вибір конкретного
граничного рівня ВНП для розмежування хворих з систолічною дисфункцією.

Вперше показано, що призначення карведилолу з перших годин захворювання,
на відміну від метопрололу, супроводжується істотно меншим наростанням
ВНП у хворих на ІМ з клінічними ознаками СН на 30-ту добу захворювання
та меншою частотою розвитку серцевої недостатності ІІ Б класу за
класифікацією Killip на 3-5-у добу ІМ.

Вперше встановлено, що застосування карведилолу, в такій же мірі як і
метопрололу, асоціюється зі зниженням дисперсії інтервалу QT у хворих на
ІМ.

Показано, що включення карведилолу з першої доби в комплексну терапію ІМ
у гемодинамічно стабільних хворих є безпечним і має такий же вплив, як і
метопролол, на частоту ішемічних подій, параметри периферичної та
центральної гемодинаміки, вміст катехоламінів в плазмі крові, показників
оксидантної-антиоксидантної системи.

Практичне значення одержаних результатів. Доведена доцільність
використання вмісту В-типу натрійуретичного пептиду як раннього
надійного маркера СН, в тому числі її латентних форм, у хворих на ІМ.
Запропоновано застосування ВНП як раннього прогностичного маркера
розвитку СН у хворих на ІМ у доповнення до показників центральної
гемодинаміки і вмісту норадреналіну (Пат. № 65802А України, МПК
А61В8/00, G01N33/48. Спосіб прогнозування серцевої недостатності у
хворих на гострий інфаркт міокарда / Л.Т.Мала, Я.В.Дикун, М.П.Копиця,
Н.Б.Волненко, Н.В.Титаренко (Україна). – №2003054824; Заявл. 27.05.2004;
Опубл.15.04.2004, Бюл.№4). Розроблені критерії для раннього
диференційованого застосування блокаторів бета-адренергічних рецепторів
карведилолу та метопрололу у хворих на ІМ в залежності від наявності
клінічних ознак СН і рівня ВНП. З урахуванням більш вираженого впливу
карведилолу на ВНП рекомендовано його призначення у хворих з рівнем
пептиду більше за 100 пг/мл в гострому періоді ІМ (Пат. № 67261А
України, МПК А61К31/403. Спосіб диференційованого лікування
бета-адреноблокаторами хворих на гострий інфаркт міокарда / Я.В.Дикун,
І.І.Князькова, Н.Б.Волненко, Н.В.Титаренко, Н.Б.Куріло (Україна). –
№2003087710; Заявл. 14.08.2004; Опубл.15.06.2004, Бюл.№ 6).

Результати впроваджено в практику роботи відділень реанімації та
інтенсивної терапії Інституту терапії АМН України (акт впровадження від
17.08.2004), міської клінічної лікарні №8 (акт впровадження від
12.08.2004), міської клінічної лікарні №27 (акт впровадження від
30.06.2004), міської лікарні швидкої та невідкладної допомоги №4 (акт
впровадження від 17.08.2004), міської клінічної лікарні №5 (акт
впровадження від 17.08.2004), лікарні Барвінківського району (акт
впровадження від 15.06.2004); за матеріалами роботи отримано 2
деклараційних патенти України на винахід.

Особистий внесок дисертанта. Автор самостійно обстежив переважну частину
хворих, приймав участь у їх лікуванні, здійснював моніторинг клінічного
стану, розрахунок показника дисперсії інтервалу QT, ехокардіографію у
частини хворих, взяття крові та приготування замороженої плазми, брав
участь у проведенні досліджень нейрогуморальних маркерів, показників
оксидантної та антиоксидантної систем. Проведення
патентно-інформаційного пошуку, обробка та аналіз ехокардіографічних та
біохімічних досліджень, формування бази даних, статистична обробка,
аналіз отриманих результатів за допомогою статистичного пакета
Statistica (version 5,0, StatSoft Inc, США) і підготовка їх до друку,
підготовка та отримання деклараційних патентів на винахід, оформлення
наукової роботи у вигляді дисертації, – зроблені автором самостійно.

Апробація роботи. Основні положення дисертаційної роботи були викладені
на науково-практичних конференціях Інституту терапії АМН України
(Харків, 2002-2004 рр.), засіданнях Харківського Наукового Медичного
товариства (2004 р.), I-ої міжнародної конференції “Аналіз
варіабельності ритму серця в клінічній практиці” (Київ, 2002 р.), на
конференції “Атеросклероз і ішемічна хвороба серця: сучасний стан
проблеми. Артеріальна гіпертензія як фактор ризику ІХС; профілактика
ускладнень”(Київ, 2003 р.), на науково-практичних конференціях “Нові
напрямки в діагностиці та терапії гострих коронарних синдромів” (Харків,
2003 р.), “Терапевтичні читання пам’яті академіка Л.Т. Малої” (Харків,
2004 р.).

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 10 наукових
праць, з них 3 статті у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК
України, 2 статті у збірниках наукових праць, 3 – тези доповідей у
матеріалах наукових конференцій. Отримано 2 деклараційних патенти
України на винахід.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, огляду
літератури, опису матеріалів та методів дослідження, аналізу результатів
власних досліджень у вигляді 3 розділів, аналізу та узагальнення
результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій і списку
використаних джерел. Робота викладена на 169 сторінках машинописного
тексту, ілюстрована 16 таблицями та 10 малюнками. Покажчик літератури
містить 201 джерело.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Клінічна характеристика хворих та методи дослідження. Робота базується
на обстеженні 118 хворих на гострий ІМ (94 чоловіка і 24 жінки) з
елевацією сегменту ST віком від 40 до 86 років (у середньому 63,4±9,5
роки), яких було госпіталізовано до відділення реанімації та інтенсивної
терапії Інституту терапії АМН України та 27-ої міської клінічної лікарні
м. Харкова в першу добу захворювання. Контрольну групу склали 19
практично здорових осіб (середній вік 36,5±4,5 років). У дослідження не
включалися хворі із систолічним АТ менш 90 мм рт. ст., брадикардією менш
60 уд/хв, атріовентрикулярною блокадою II і ІІІ ступеня, декомпенсованим
цукровим діабетом, з вираженими супутніми захворюваннями печінки, нирок,
легень із бронхообструктивним синдромом, СН ? III за класифікацією
Killip, а також пацієнти, що лікувалися раніше з приводу хронічної СН.
Серед обстежених артеріальну гіпертензію мали 77,1 % хворих,
цукровий діабет – 13,5% хворих. У 51,7 % хворих в анамнезі була
стабільна стенокардія різних функціональних класів, нестабільна
стенокардія передувала розвитку ІМ в 29,7%хворих. У 25,4% хворих в
анамнезі був перенесений раніше ІМ. За даними ЕКГ ІМ з зубцем Q мав
місце у 89%, ІМ без зубця Q – у 11,0%, передня локалізація ІМ – у 59%
хворих, задня – у 41% хворих. Для оцінки ступеня СН у гострому періоді
ІМ користувалися класифікацією Killip, хворі з ознаками СН вище, ніж І
класу за Killip були віднесені в групу з наявністю СН. На 28-30-ту добу
від початку ІМ наявність хронічної СН діагностували за класифікацією
NYHA. У групу хворих з СН були віднесені пацієнти вище, ніж І класу за
класифікацією NYHA. Серцева недостатність вище I класу за Killip при
надходженні виявлена у 29,7% хворих.

Хворі отримували базисну терапію, що включала дезагреганти (98,3%),
антикоагулянти (97,4%), нітрати (75,4%), інгібітори АПФ (95,7%),
діуретики (41,5%), статини (28,8%). У 42,3% випадків проводилась
тромболітична терапія. Відповідно до мети дослідження усі хворі були
розділені на дві групи. Основну групу склали 51 хворий на гострий ІМ, що
одержували неселективний блокатор бета-адренергічних рецепторів
карведилол з першої доби захворювання (кориол, “KRKA”, Словенія), (у
початковій дозі 3,125 мг 2 рази на добу з наступним збільшенням дози до
максимальної 25 мг 2 рази на добу (середня доза до кінця 1-го місяця
терапії склала 41±3,6 мг на добу). При наявності артеріальної
гіпертензії початкова доза склала 6,25 мг двічі на добу. У групу
порівняння увійшли 67 хворих на гострий ІМ, що одержували бета-блокатор
метопролол (вазокардин, “Slovakofarma”, Словаччина) з першого дня ІМ.
Метопролол призначали в початковій дозі 12,5 мг двічі на добу з
наступним збільшенням дози кожні 1-2 дня до максимальної дози 50 мг 2
рази на добу при стабільному стані пацієнта (середня доза до кінця 1-го
місяця терапії склала 77±3,4 мг на добу).) В основній групи у 84,3%
хворих відзначався ІМ із зубцем Q, у 15,7% – ІМ без зубця Q. Передня
локалізація поразки міокарда за даними ЕКГ виявлена у 64,7% хворих,
задня – у 35,3%. Порушення ритму серця на першу добу ІМ зафіксовані у
35,3% хворих, атріовентрикулярна блокада різного ступеня у 3,9% хворих.
Серцева недостатність вище І класу за Killip виявлена у 29,4% хворих. У
хворих групи порівняння в 92,5% випадків відзначався ІМ із зубцем Q, у
7,5% – ІМ без зубця Q. Передня локалізація поразки міокарда за даними
ЕКГ виявлена у 55% хворих, задня – у 45%. Порушення ритму серця в першу
добу ІМ зафіксовані у 44,7% хворих, атріовентрикулярна блокада різного
ступеня у 1,5% хворих. Серцева недостатність вище І класу за Killip
виявлена у 29,9% хворих. Аналіз клініко-анамнестичних даних за допомогою
непараметричної статистики з залученням методу Манна-Уітні показав, що
за основними параметрами: статтю, віком, локалізацією та поширеністю ІМ,
частотою СН, часом надходження в клініку і наявністю супутніх
захворювань обидві групи вірогідно не відрізнялися, що дозволило вести
їхній порівняльний аналіз.

Під час виконання роботи були використані сучасні методики, що включали
комплекс клінічних, інструментальних та біохімічних досліджень.
Загальноклінічні дані були отримані шляхом аналізу скарг, анамнестичного
та фізікального обстеження. Комплекс імунобіохімічного дослідження крові
включав визначення плазмового рівня ВНП, МВ-КФК імуноферментним методом,
катехоламінів, продуктів ПОЛ та АОС. Інструментальне обстеження
проводилося за допомогою серійної реєстрації ЕКГ на апараті “FX-326 U”
(Японія) та розрахунком показника дисперсії інтервалу QT,
рентгентелебачення органів грудної клітини на апараті “EDR 750 B”
(Угорщина), кількісної динамічної двомірної ехокардіографії на апараті
“LS SSD-280”. Дані подані у вигляді М±SD. Статистичний аналіз
результатів проводився за допомогою пакета програм статистичної обробки
даних у середовищі Windows Statistica (version 5,0, StatSoft Inc, США).
Крім параметричних методів – критерію вірогідності Стьюдента t, були
також використані непараметричні методи статистичного аналізу – критерій
Вілкоксона і Манна-Уітні; а також покроковий регресійний і кореляційний
аналіз.

першу добу ІМ (r = 0,61, p=0,007).

Найбільш виражені розбіжності рівня ВНП нами знайдені у хворих на ІМ з
наявністю і відсутністю клінічних ознак СН. У першу добу ІМ у хворих з
СН рівень ВНП був в 2 рази вище та складав 84,3±161,2 пг/мл у порівнянні
з 40,1±18,7 пг/мл у хворих без наявності клінічних ознак СН. Ці
розбіжності досягли статистичної вірогідності на 3-5-ту добу
захворювання – 190,5±223,3 пг/мл і 53,9±35,8 пг/мл у хворих з
наявністю і відсутністю клінічних ознак СН, відповідно, p=0,019. На
28-30-ту добу рівень ВНП у хворих з наявністю СН також був вірогідно
вище (в 5 разів), ніж у хворих без значимої СН – 206,2±214,6 пг/мл проти
41,8±23,6 пг/мл, p=0,004. Підвищення концентрації ВНП у хворих на ІМ з
СН до кінця періоду спостереження вірогідно відрізнялося від групи
контролю (p=0,004) і значення ВНП у хворих на ІМ при надходженні до
стаціонару (p=0,046).

і

Рис1. Динаміка рівню ВНП у хворих на гострий ІМ в залежності від
наявності клінічних ознак СН:

*- p F ^ B D F ^ ^ ? a ae ae e e i i oPq?tu?cOOOOOE1/41/4?????????? & 18,5% і 5,1%, відповідно. Відновлення активності глютатіонпероксідази відбувалося пізніше, ніж каталази, - на 28-30-ту добу ІМ. При ускладненні перебігу ІМ серцевою недостатністю значення антиоксидантних ферментів за весь період спостереження були нижче і відновлення їхньої активності спостерігалося пізніше – на 28-30-ту добу ІМ, ніж у хворих без клінічних ознак СН (на 7-9-ту добу захворювання). Для оцінки ефективності і безпечності карведилолу у хворих на ІМ проводили зіставлення клінічного перебігу захворювання, параметрів периферичної і центральної гемодинаміки, вмісту ВНП, катехоламінів, показників ПОЛ-АОС у хворих основної групи і групи порівняння. На момент надходження за основними гемодинамічними показниками хворі основної групи і групи порівняння вірогідно не розрізнялися - ЧСС склала 83,5±15,1 уд/хв в основній групі та 81,5±14,7 уд/хв – у групі порівняння., АТ - 145,1±8,4/88,3±6,0 мм рт.ст.- в основній групі та 142,7±10,8/86,8±4,7 мм рт.ст. в групі порівняння. Частота ішемічних подій вірогідно не відрізнялася в обох групах. Рецидиви ІМ виявлені у 11,7 % і 8,9 % хворих в основній групі і групі порівняння, відповідно. Постінфарктна стенокардія зустрічалася трохи частіше в групі карведилолу – у 9,8% випадків у порівнянні з групою метопрололу – 8,9%, усі вищенаведені розбіжності статистично недостовірні. Летальність в основній групі склала 7,8% випадків проти 7,5% випадків у групі порівняння, р>0,05. При надходженні до стаціонару по наявності гострої
СН обидві групи були досить близькі. Так, в основній групі клінічно
значима СН виявлена у 29,4% проти 29,9% хворих групи порівняння, серед
них в основній групі СН ІІ А за класифікацією Killip відзначена у 17,6%
хворих, ІІ Б – у 11,8% хворих, в групі порівняння СН ІІ А мала місце у
16,4% хворих, ІІ Б – у 13,5% хворих. На 3-5-ту добу в основній групі
частота проявів СН зменшилася – СН виявлена у 27,5% хворих. У той же час
у групі порівняння частота СН залишалась такою же – у 29,9% хворих. В
основній групі на 3-5-ту добу частота СН ІІ А склала 17,6%, СН ІІ Б –
9,9%. В групі порівняння на 3-5 добу ІМ у 16,4% хворих була СН ІІ А, у
13,5% хворих – СН ІІ Б, у 1,5% хворих розвинулась СН ІІІ за
класифікацією Killip (набряк легень), що вимагало тимчасової відміни
препарату. Розбіжності в частоті СН ІІ Б в двох групах на 3-5-ту добу ІМ
досягли статистичної достовірності (на 45%, р0,05) у хворих з наявністю
клінічних ознак СН. Динаміка ЧСС під впливом терапії бета-блокаторами в
обох групах хворих з першої по 28-у добу ІМ була порівняльною: з
82,5±10,4 уд/хв до 65,3±2,5 уд/хв у хворих основної групи, і з 81,4±9,6
до 65,9±3,9 уд/хв – у групі порівняння. Динаміка АТ при лікуванні
бета-блокаторами аналізувалася на тлі інших препаратів з
антигіпертензивним ефектом (інгібітори АПФ, нітропрепарати, діуретики) –
в групі карведилолу відзначено зниження рівню систолічного АТ з
145,1±8,4 мм рт.ст до 121,1±10,5 мм рт.ст. (p0,05). При наступному спостереженні
виявлена подібна динаміка досліджуваного показника – зниження QTcd в
обох групах – на 3 добу – 90,4 ± 18,6 мс 1/2 і 71,7 ± 13,6 мс 1/2,
відповідно, p>0,05 у порівнянні з вихідним значенням, на 7-у добу ІМ –
56,7 ± 14,5 мс 1/2 і 46,3 ± 23,4 мс 1/2, відповідно, p>0,05 у
порівнянні з вихідним значенням, на 28-у добу захворювання – 51,6 ± 14,9
мс 1/2 і 46,3 ±7,0 мс 1/2, відповідно, p0,05). Варто відзначити, що здатність
впливати на гетерогенність деполяризації є клас-специфічним ефектом
бета-адреноблокаторів, і, можливо, пов’язана з їх антиішемічною і
антиаритмічною дією.

При аналізі впливу бета-адреноблокаторів на рівень катехоламінів
виявлено, що динаміка катехоламінів в обох групах повторювала їхню
динаміку в загальній вибірці хворих на ІМ. Карведилол і метопролол
знижували рівень адреналіну вже на 3-ю добу (з 6,10±1,46 нмоль/л до
3,11±1,53 нмоль/л в групі карведилолу та з 5,81±0,49 нмоль/л до
3,30±0,76 нмоль/л в групі метопрололу, р0,05). На 3-5-ту добу рівень ВНП
наростав (р1,5) і низьким (Кпр

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020