Міністерство ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я України

Український Науково-Дослідний інститут

соціальної і судової психіатрії та наркології

Чорний Микола Васильович

УДК 616.083 – 008.441.44 – 351.745.5

Особистісний та клініко-психопатологічний аспекти завершених самогубств
серед співробітників органів внутрішніх справ України та їх профілактика

14.01.16 – психіатрія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України.

Науковий керівник доктор медичних наук, старший науковий співробітник

Ревенок Олександр Анатолійович, Український науково-дослідний інститут
соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, відділ
судово-психіатричних проблем наркології, завідувач відділу

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Напрєєнко Олександр Костянтинович,
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України,
кафедра психіатрії, завідувач кафедри;

доктор медичних наук, професор Мішиєв В’ячеслав Данилович, Київська
медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України,
кафедра дитячої, соціальної і судової психіатрії, професор кафедри.

Провідна установа

Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгіївського МОЗ
України, м. Сімферополь.

Захист відбудеться “ 29 ” квітня 2004 р. о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 в Українському
науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та
наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського
науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та
наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

Автореферат розісланий “ 25 ” березня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук
Гриневич Є.Г. 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Матеріали ВООЗ, дані статистики, наукова література
свідчать про зростання рівня суїцидальної активності в Австралії, ФРН,
Великобританії, США, Японії, Франції, Бельгії, Данії, Росії і в багатьох
інших країнах (Войцех В.Ф., Амбрумова А.Г., 2001; WHO, 1999; Lindnay
J.B., 1978; Постовалова Л.И., 1989; Шестопалова Л. М., 2000; Lester D.,
2002; Анохин Л.В., Бойко И.Б., 2000; HYPERLINK
«http://www.ncbi.nlm.nih.gov:80/entrez/query.fcgi?cmd=Retrieve&db=PubMed
&list_uids=10712159&dopt=Abstract» Rothberg J.M. , 1999; HYPERLINK
«http://www.ncbi.nlm.nih.gov:80/entrez/query.fcgi?cmd=Retrieve&db=PubMed
&list_uids=10203946&dopt=Abstract» Schmidtke A., Fricke S., Lester D. ,
1999; Mokhovikov A., Donets O., 1996; Kryzanovskaya L., Pilyagina G.,
1999).

Самогубства виходять на 4-5 місце в світі по причинам смертності після
серцево-судинної патології, онкозахворювань, травматизму. Тенденція до
їх збільшення, як відзначають деякі автори (Короленко И.Л.,
Донських Т.А., 1990), продовжує існувати, незважаючи на дослідження
причин самогубств, як медичними, так і соціальними службами.
Підтвердженням цього є ситуація в Росії. На початку XX століття рівень
самогубств у Росії був найнижчим у Європі – 3 випадки на 100 тисяч
населення (Коровин А.М., 1916), але у подальші роки цей показник
неухильно зростав. Слід зазначити, що на території СРСР самогубства були
розподілені нерівномірно. Найчастіше вони вчинялися в країнах Балтії, на
заході Росії, а також у Білорусії і Україні і значно менше в республіках
Кавказу і Середньої Азії, де їх рівень становив 4-6 випадків на 100 тис.
населення (Амбрумова А.Г., Постовалова Л.И, 1991). В Україні з 1988 до
1996 року, відносний показник самогубств збільшувався в середньому на
1,3%. В даний період він стабілізувався. Проте, кожний рік добровільно
йдуть із життя 14500 людей (Пилягина Г.Я., Чуприков А.П., 1998; Пилягина
Г.Я., Табачников С.І, Чуприков А.П., 2000). Серед загиблих люди різного
віку, статі, професій, освітнього й культурного рівня. Основну частину
суїцидентів складають здорові і працездатні люди.

Проблема суїцидів є особливо актуальною для осіб, зв’язаних з
екстремальними умовами праці внаслідок перебування їх в стані постійного
психоемоційного стресу. Це особливо стосується співробітників органів
внутрішніх справ. Служба в ОВС висуває підвищені вимоги до стану
психічного здоров’я особового складу, оскільки вона містить у собі
постійний і підвищений фактор ризику, невизначеної інформації, високої
відповідальності за результати праці. Сильні емоційні й фізичні
навантаження, створюють передумови до виникнення у них психічних,
соматичних розладів, суїцидальної поведінки. Підвищення уваги до
дослідження самогубств серед працівників ОВС також пов’язане з тим, що
абсолютне число самогубств в системі МВС останнє десятиріччя утримається
на високих числах і в 2000 році перевищило рівень 1985 року в 2,8 рази
(Яковенко С.І., 2000). Зазначена тенденція не залишилась поза увагою
керівництва МВС України, яке розробляє й здійснює заходи для
попередження безглуздій загибелі працівників ОВС, оздоровлення
морально-психологічної обстановки в підрозділах (Вказівка МВС від
19.02.2000 р. № 661/Кв; Вказівка від 13.01.2000 р. № 158/Бч). Виконання
поставлених завдань неможливе без усебічного й глибокого дослідження
феномена самогубства, його причин і умов, визначення оптимальних форм і
методів як загальної, так і індивідуальної профілактики подібних
ексцесів. Вище викладене стало підставою для проведення цього
дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконана відповідно до плану НДР Національної академії внутрішніх
справ України за темою: “Психопрофілактична робота в органах внутрішніх
справ України” (№ держреєстрації 0198U002619 ) та в межах Державної
комплексної програми “Профілактика злочинності на 2001-2005 рр.”,
затвердженої Указом Президента від 25.12.00 р. № 1376, а також пп. 2.1,
2.6 та п. 5.2 “Комплексної програми психопрофілактичної роботи в органах
внутрішніх справ України”, затвердженої наказом МВС України № 334 від
05.04.02 р.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження – встановити особистісний та
клініко-психопатологічні аспекти завершених самогубств серед
співробітників ОВС та розробити комплексний підхід щодо їх профілактики.

Для реалізації цієї мети були поставлені такі задачі:

Проаналізувати тенденції вчинення завершених суїцидів серед
співробітників органів внутрішніх справ України.

Дослідити особистісний аспект в скоєнні завершених самогубств
співробітниками органів внутрішніх справ.

Дослідити клініко-психопатологічний аспект у скоєнні завершених
самогубств співробітниками органів внутрішніх справ.

Встановити основні фактори, які впливають на вчинення самогубств
співробітниками органів внутрішніх справ.

Розробити комплексний підхід щодо профілактики самогубств серед
співробітників органів внутрішніх справ.

Об’єкт дослідження: завершені самогубства серед співробітників органів
внутрішніх справ України.

Предмет дослідження – психічні, соціально-демографічні та особистісні
особливості, що сприяють вчиненню завершених самогубств серед
співробітників органів внутрішніх справ.

Методи дослідження: клініко-психопатологічний, клініко-анамнестичний,
експериментально-психологічний, соціально-демографічний,
епідеміологічний, статистичний.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше проведено порівняльний
аналіз завершених самогубств серед співробітників органів внутрішніх
справ, у тому числі тих, що брали участь у ліквідації наслідків аварії
на ЧАЕС. Уперше досліджено та проаналізовано клініко-психопатологічні,
соціально-демографічні, психологічні особливості осіб, що скоїли
завершене самогубство. Уперше описано причини й мотиви суїцидальної
поведінки, показана роль макросоціальних та мікросоціальних умов, в яких
опинилися співробітники ОВС у момент особистісно-значущого психогенного
конфлікту. Уперше проведено аналіз та класифікацію за змістом текстів
передсмертних записок із наступним формуванням висновків. Уперше
розроблений комплексний підхід щодо профілактики самогубств працівників
ОВС і наведені практичні рекомендації.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження
розширюють уявлення про психічні розлади у працівників ОВС, які вчинили
самогубство, що дозволяє здійснювати їх раннє виявлення, діагностику,
взяття на диспансерний облік, лікування та експертизу відповідно до
медичних показань.

Установлені у суїцидентів індивідуально-психологічні особливості,
створюють передумови для профілактики самогубств на рівні особистості,
яка спрямована на мінімізацію впливу несприятливих психосоціальних
чинників, шляхом використання методів психологічної діагностики й
корекції, а також підвищення психологічної компетентності працівників
ОВС.

Отримані результати, щодо ролі факторів суїцидального ризику,
клініко-психопатологічних та особистісних особливостей суїцидентів,
дозволяють уточнити напрямки і зміст роботи з попередження самогубств
серед співробітників ОВС, і можуть бути використані на етапах підбору і
відбору кандидатів на службу в органи ОВС, під час проходження ними
служби.

Результати дослідження впроваджені в Центрі практичної психології
Департаменту роботи з персоналом МВС України, та в
навчально-педагогічний процес кафедри судової медицини Національної
академії внутрішніх справ України.

Особистий внесок здобувача. Автором проаналізовано літературу присвячену
обраній темі, проведено інформаційний пошук, самостійно виділені та
досліджені наявні матеріали за випадками завершених самогубств.
Здійснено аналіз та інтерпретацію матеріалів дослідження, статистичну
обробку отриманих результатів, оформлено таблиці та додатки.
Проаналізовано тенденції розвитку завершених суїцидів серед
співробітників органів внутрішніх справ України, визначені основні
фактори, які впливали на вчинення самогубств, клініко-психопатологічні
та психологічні особливості самогубців. Розроблений комплексний підхід
щодо профілактики самогубств. Дисертантом особисто написані усі розділи
дисертації, сформульовані висновки.

Основні положення роботи повною мірою відображені у 6 публікаціях.
Особистий внесок здобувача до публікації в науковому фаховому виданні,
затвердженому ВАК України, яка написана в співавторстві (згідно з
переліком праць, опублікованих за темою дисертації та наведених
наприкінці автореферату), полягав у наступному: у статті за № 4
проведено аналіз завершених самогубств серед працівників ОВС за останні
11 років, охарактеризовано стан роботи з профілактики їх у системі МВС і
запропоновані автором підходи щодо вирішення цієї проблеми; оформлено
таблиці, сформульовані висновки.

Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи доповідалися
на нараді начальників Центрів психіатричної допомоги та професійного
психофізіологічного відбору і психологів відділу психологічного
забезпечення МВС України (м. Київ, 2000р.), Міжнародній
науково-практичній конференції “Актуальні проблеми соціальної і судової
психіатрії та наркології” (м. Київ, 2001р.) на ІІІ Міжнародній
науково-практичній конференції “Актуальні проблеми суїцидології” (м.
Київ, 2002 р.).

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 6 наукових
праць, з них 4 роботи в спеціалізованих фахових виданнях згідно з
переліком ВАК України.

Обсяг та структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 182
сторінках машинописного тексту (145 сторінок основного тексту),
складається зі вступу, аналітичного огляду літератури, матеріалів та
методів дослідження, 2 розділів власних досліджень, узагальнення
результатів дослідження, висновків, списку використаних джерел, який
містить 239 джерел, з них 149 вітчизняних авторів та країн СНД, 90 –
зарубіжних авторів та додатків. Матеріали дисертації ілюстровані 61
таблицею і 2 рисунками.

Основний зміст

Матеріали та методи дослідження. Дана робота базується на аналізі
матеріалів службових розслідувань, які були проведені працівниками
інспекції по роботі з особовим складом, психіатрами Центрів
психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору та
психологами Центрів практичної психології органів та підрозділів
внутрішніх справ України щодо випадків завершених самогубств здійснених
співробітниками ОВС. Автором були виділені та проаналізовані такі
документи: “Висновок службового розслідування випадку самогубства”,
“Довідка службового розслідування щодо психологічних аспектів
самогубства працівника ОВС”, медична документація, які в свою чергу
включали службову характеристику на суїцидента; витяг з особової справи
суїцидента; психологічну характеристику на особу, що скоїла суїцид;
копії медичних довідок; протоколи допитів свідків або пояснення осіб,
причетних до події; результати експертизи про причини смерті; довідку
про заробітну платню.

З метою систематизації отриманої інформації із вище перерахованих
документів, розроблено карту дослідження випадку завершеного суїциду.
Для аналізу самогубств співробітників, які були учасниками ліквідації
наслідків аварії на ЧАЕС, включено до карти дослідження осіб розділ:
“Радіологічний анамнез», у якому аналізували вплив фактора радіаційного
опромінення на стан здоров’я досліджуваних.

Усіх суїцидентів ми розділили на дві групи (А, Б): група А –
співробітники ОВС, які не були учасниками ліквідації наслідків аварії на
ЧАЕС (207 випадків); група Б – співробітники ОВС, які були учасниками
ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (46 випадків). З метою визначення
психологічних особливостей суїцидентів було сформовано контрольну групу
(група В). У склад якої входило 74 практично здорових співробітника ОВС
чоловічої статті.

При проведенні даного дослідження були використані наступні методи:
клініко-психопатологічний, який застосовувався для визначення психічних
розладів у осіб, які вчинили завершене самогубство;
клініко-анамнестичний метод для встановлення особливостей
пресуїцидального періоду, змісту конфлікту; комплекс
експериментально-психологічних методик дозволив проаналізувати
результати тестувань за такими методиками, як СМБДО (стандартизована
методика багатостороннього дослідження особистості), тест Люшера, тест
Равена, що проводились при прийомі досліджуваних на роботу в ОВС, з
метою дослідження особливостей емоційної сфери, профілю особистості,
розумової працездатності суїцидентів. Епідеміологічним методом автор
дослідив поширеність випадків самогубств по регіонам України,
підрозділам ОВС, а соціально-демографічним – поширеність та частоту
зустрічаємості факторів, що сприяли вчиненню самогубств. Статистична
обробка даних містила в собі визначення відсоткових характеристик;
вичислення значимості різниці долей (відсотків) з використанням
комп’ютерної програми Osa; факторний аналіз з використанням статистичної
комп’ютерної програми – SPSS/PC+ 4.01.

Із 207 досліджених випадків самогубств (група А) – 207 (100%) було
здійснено чоловіками. До цієї групи належали співробітники у віці 21-30
років – 105 осіб (50,7%); 31-40 років – 70 осіб (33,8%); 41-50 років –
30 осіб (14,5%); більше 50 років – 2 особи (0,97%). Серед них у 55 осіб
(26,5%) була вища і незакінчена вища освіта, у 60 осіб (29,0%) –
середньо-спеціальна, у 92 осіб (44,4%) – середня. Середній вік осіб
групи А – 30,5 років.

Серед суїцидентів, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на
ЧАЕС (група Б) чоловіки, у віці 21-30 років – 21 особа (45,7%); 31-40
років – 13 осіб (28,3%); 41-50 років – 8 осіб (17,4%); більше 50 років –
4 осіби (8,7%). Суїциденти цієї групи мали освіту: вищу – 6 осіб
(13,04%), середньо-спеціальну – 8 осіб (17,39%), середню – 32 особи
(69,57%). Середній вік осіб групи Б – 32 роки.

Усі співробітники до направлення у відрядження з ЛНА на ЧАЕС, згідно з
медичною документацією були практично здорові. Більшість із них
приступили до роботи безпосередньо після аварії, чи протягом перших
шести місяців після неї (52,17%). В офіційних документах доза
опромінення була зафіксована у 91,3% осіб, із них 82,6% осіб отримали
дозові навантаження в діапазоні 0,5-15 Бер. Тривалість роботи в умовах
підвищеного радіаційного фону в основному складала від 5 днів до 3
місяців – (71,73%) осіб. Упродовж перших двох тижнів після катастрофи,
коли з аварійного реактора відбувався активний викид радіоактивних
речовин, у забрудненій зоні працювало (19,57%) співробітників.

Третю контрольну групу склали 74 співробітника ОВС: чоловіки – 100%, які
мали незакінчену вищу освіту, були психічно і соматично здорові, віком
19-24 роки і вислугою в ОВС до трьох років (курсанти Національної
академії внутрішніх справ України).

Результати проведених досліджень. Високий рівень самогубств, як серед
цивільних осіб так і співробітників ОВС, був виявлений у розвинутих
промислових районах, і в областях, що найбільш постраждали від наслідків
аварії на Чорнобильській АЕС. Тільки в західних регіонах України
(Прикарпаття й Закарпаття) цей показник був найнижчим. Незважаючи на
зазначене вище, динаміка самогубств серед співробітників ОВС в останні
роки стабілізувалася і намітилася тенденція до їх зменшення (табл.1).
Проте, в окремих областях в окремі роки питома вага самогубств на 1 тис.
особового складу перевищувала середньостатистичний показник серед
населення України (29,54 випадки на 100 тис. населення) і коливалась в
межах від 0,20 до 0,54. Така суїцидальна активність була характерна для
УМВС України в Київській, Чернігівській, Житомирській, Донецькій
областях, АР Крим. Високий рівень самогубств серед працівників лінійних
підрозділів УМВС України на Львівській і особливо Придніпровській
залізницях.

Таблиця 1

Динаміка самогубств серед працівників органів внутрішніх справ України

Показник Рік здійснення самогубства

1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002

відносний (на 100. тис. співробітників) 13,5 11,9 19,2 16,8 23,8 20,8
19,1 19,2 23,2 19,7 21,0 12,9 5,1

відносний (на 100. тис. цив. населення) 20,6 20,7 22,5 24,0 26,8 28,3
29,9 29,6 29,6 29,0 28,7 29,5 29,2

Вивчення демографічних і соціальних показників показало, що серед
суїцидентів обох груп чітко простежується тенденція вчинення самогубств
здебільшого працівниками віком від 20 до 40 років і які пропрацювали в
органах внутрішніх справ від одного до двадцяти років. Половина (50,2%)
самогубств здійснено суїцидентами групи А в перші п’ять років служби.
Спостерігається збільшення їх кількості з першого до п’ятого років
служби. Суїциденти групи Б вчиняли самогубства переважно в віці (25-35)
років, із вислугою до 10 років. В обох досліджуваних групах переважали
особи, які мали середню й середню-спеціальну освіту (73,4% – група А),
(86,96% – група Б), а також особи, що відносились до рядового та
молодшого начальницького складу – 53,1%, 65,22% відповідно. Усі вони
виконували некваліфіковану роботу, в основному не мали спеціальностей, а
тому соціально були найменш захищені. Отримували за свою працю невелику
платню, найменшу з усіх силових структур. Не всі були забезпечені
нормальними умовами для проживання. На службі характеризувались
позитивно (67,1% – група А) (76,09% – група Б). Негативну характеристику
мали 12,1% суїцидентів групи А, що в 1,9 разів більше ніж в групі Б
(6,52%), вони і частіше притягувалися до дисциплінарної та громадської
відповідальності (13%), ніж суїциденти, які брали участь у ліквідації
наслідків аварії на ЧАЕС (8,7%). Більшість (72%) співробітників обох
груп, що покінчили життя самогубством були одружені, значна частина
досліджуваних були розлучені. Але розлучених у групі Б було у 1,8 рази
більше (17,39%) ніж в групі А (9,7%). Щодо неодружених співробітників
ситуація була протилежною – 17,4% у групі А і 8,7% у суїцидентів групи
Б. Половина розлучених не припинили сімейні стосунки з колишніми
дружинами і проживали разом – через відсутність житла, способів
існування. Більшість суїцидентів обох груп до моменту вчинення
самогубства працювали – 94%, 78,26% відповідно. Але в групі Б значна
частина осіб не працювала (19,57%), оскільки знаходилась на
амбулаторному чи стаціонарному лікуванні з приводу різних захворювань.
Не всі досліджувані були забезпечені нормальними умовами для проживання.
Так, у (34,3% – група А), (32,61% – група Б) випадках самогубств житлові
умови були визнані задовільними, а в 10,14%, 6,52% випадків відповідно
незадовільними.

Найпоширенішим способом самогубства співробітників обох груп було
повішення – 58% — група А, 73,91% — група Б і використання вогнепальної
зброї – 32,8%, 17,39% відповідно. При цьому суїциденти групи Б переважно
використовували такий спосіб, як повішення, а вогнепальну зброю 1,9
разів рідше ніж їхні колеги із групи А.

Більше половини суїцидентів на момент здійснення самогубства були одні.
І тільки в (21,8% – група А), (23,91% – група Б) випадків інші особи
були в сусідньому приміщенні, а в 10,1%, 6,52% випадках відповідно замах
був здійснений на очах інших осіб (частіше дружини), що свідчить про
наявність деструктивного конфлікту між суїцидентом і цими особами.

Самогубства найчастіше вчинялися на весні і на початку літа (квітень,
травень, червень). Протягом тижня розподіл був нерівномірним. Найменша
їх кількість у групі А була здійснена в понеділок і суботу, а найбільша
припадає на вівторок, п’ятницю й неділю. У суїцидентів групи Б пік
самогубств припадає на понеділок, вівторок та п’ятницю, а найменше
випадків у суботу й неділю. Протягом доби – найбільш “небезпечний” час –
вечір і ніч (з 19 до 24 години).

Мотиви самогубств були виявлені в (83,1% – група А), (89,13% – група Б)
випадках. Серед них переважали особисто-сімейні конфлікти – (62,8% –
група А), (54,34% – група Б). На другому місці – мотиви, пов’язані з
психічними й соматичними захворюваннями — 6,72%, 23,91% відповідно.
Значну частку особисто-сімейних конфліктів займають конфлікти, пов’язані
з нерозділеним коханням: (12,8% – група А), (2,44% – група Б). Високі
показники в групі А, можна пояснити тим, що 50,7% суїцидентів цієї групи
– молоді співробітники. На третьому місці, в обох групах, самогубства з
приводу таких мотивів як самотність (5,8% — група А), (4,88% — група Б),
хвороби й смерть близьких — 4,6%, 2,44% відповідно. Виявлена залежність
мотивів самогубств від віку. Так, сімейні конфлікти були причиною
самогубств у віці 25-40 років. У молодому віці (21-25) і із збільшенням
віку (40 і більше) роль цього мотиву знижується. Нерозділене кохання
частіше приводило до суїциду молодих людей 21-25 років; самотність,
хвороби й утрата близьких – співробітників середнього й особливо
передпенсійного віку. З метою більш повного дослідження мотивів
самогубств були проаналізовано 33 передсмертні записки, залишені на
місці самогубства кожним шостим суїцидентом групи А (16%). Аналіз
текстів записок дозволив виявити мотиви самогубств з 45,5% записок, в
основному це особисто-сімейні. Це також дало нам право стверджувати, що
більшість передсмертних записок малоінформативні, в них повторюються
одні і ті ж словесні вислови, стиль і міркування, звучить тільки один із
мотивів, незважаючи на те, що вони написані різними суїцидентами.

При досліджені медичної документації була виявлена соматична й психічна
патологія. Так, у суїцидентів групи А соматична патологія мала місце у
28 (13,53%) випадках, а в групі суїцидентів, які зазнали вплив
іонізуючих випромінювань у 35 (76,09%) випадках (р( 0,01) (табл. 2).

Таблиця 2

Розподіл суїцидентів за видами супутньої соматичної патології (абс., %)

Соматична патологія Група А % Група Б %

хвороби серцево-судинної системи 5 2,42 10 21,74

хвороби органів травлення 4 1,93 28 60,87

хвороби органів дихання – – 7 15,22

хвороби сечовидільної системи 1 0,48 3 6,52

хвороби статевої системи 5 2,42 3 6,52

хвороби ендокринної системи – – 10 21,74

хвороби шкіри 1 0,48 1 2,17

хірургічні хвороби 2 0,96 3 6,52

ЛОР патологія 1 0,48 5 10,87

онкологічні хвороби 1 0,48 4 8,70

хвороби нервової системи (ВСД) 5 2,42 22 47,83

хвороби системи опори і руху 2 0,96 5 10,87

хвороби очей 1 0,48 2 4,35

Не виявлено захворювань 179 86,47 11 22,91

Найчастіше причинами для звернення суїцидентів групи А до лікарів були
захворювання статевої, нервової, серцево-судинної систем,
шлунково-кишкового тракту. А структура захворювання й кількість звернень
суїцидентів, які зазнали вплив іонізуючих випромінювань, кардинально
відрізнялась від попередньої групи. Серед соматичної патології у них
зустрічались розлади системи травлення – (1,93% – група А), (60,87% –
група Б); (р( 0,01), серцево-судинної – (2,42% – група А), (21,74% –
група Б); (р( 0,05) і нервової системи – (2,42% – група А), (47,83% –
група Б); (р( 0,05. Достатньо високий відсоток уражень щитовидної залози
– 0% — група А і 21,74% — група Б, (р( 0.01), ЛОР – органів – 0,48% —
група А і 10,87% — група Б, (р( 0,05).

Суїцидальна поведінка у співробітників, які мали соматичні захворювання,
залежала від їх реакції на хворобу і була обумовлена хронічним чи
рецидивуючим її протіканням, частотою госпіталізації, глибиною психічних
розладів і результатами лікування.

Психічна патологія в суїцидентів обох груп, згідно з медичною
документацією, найбільш представлена астенічними, астено-невротичними,
астено-депресивними, психоорганічними розладами (табл. 3).

Таблиці 3

Розподіл суїцидентів за психічними розладами (абс., %)

Психічні розлади (за критеріями МКХ-10) Група А % Група Б %

шизофренія параноїдна (F20.0) 1 0,48 2 4,35

органічне ураження головного мозку (F06, F07):

а) органічний емоційно лабільний (астенічний) розлад (F06.6);

б) органічний розлад особистості (F07.0)

3

5

1,45

2,42

3

5

6,52

10,87

неврастенія (F48.0) 7 3,38 13 28,26

реакція на важкий стрес і порушення адаптації (F43):

а) розлад адаптації з пролонгованою депресивною реакцією (F43.21);

б) гостра реакція на стрес (F43.0)

77

4

37,19

1,93

16

2

34,78

4,35

вживання алкоголю з шкідливими наслідками (F10.1) 82 39,61 13 28,26

синдром алкогольної залежності (F10.2) 12 5,80 2 4,35

стан синдрому відміни ускладнений делірієм (F10.4) 2 0,96 – –

Не виявлено ознак психічного захворювання 112 54,11 22 47,83

У суїцидентів групи А вона була виявлена у 95 (45,89%) осіб, а в групі
суїцидентів, які зазнали вплив іонізуючих випромінювань у 24 (52,17%)
осіб (р( 0,05). Психічні розлади психотичного рівня були установлені у
хворих на шизофренію (F20,0) – (0,48% – група А), (4,3% – група Б) і у
суїцидентів із синдромом відміни (F10.3), ускладнений алкогольним
делірієм (F10.4) (0,96% – група А).

Різні прояви органічного ураження головного мозку (ОУГМ) мали (3,86% –
група А), (17,39% – група Б) суїцидентів (р( 0,05). Відповідно до
класифікації психічних і поведінкових розладів МКХ-10 згруповано їх у
дві групи: а) органічний емоційно лабільний (астенічний) розлад (F06.6),
б) органічний розлад особистості (F07.0).

?

?

¤

,

N

?

??????????$?????$??

?

?

?

¤

O

???

?????

Ff?

??

??

??

??

??

-чомусь. Відбувалося зменшення числа уявлень, унаслідок чого виникали
труднощі при висловлюванні думок. Труднощі при концентрації уваги було
причиною неуважності, що спричиняло погіршення запам’ятовування.
Зазначене вище стало причиною появи у хворих почуття неспокою,
невпевненості у своїх силах, розумових здібностях. Разом із підвищеною
втомлюваністю та непродуктивністю інтелектуальної діяльності у
досліджених спостерігалася психічна неврівноваженість, будь-яке
неприємне враження викликало у них тривалу реакцію і суттєво погіршувало
загальний стан, спостерігалася підвищена чутливість до шуму і яскравого
світла. Соматичні ознаки астенії проявлялися різноманітними порушеннями,
а саме: головний біль, запаморочення, порушення рівноваги, нестійкість
ходи. В обстежених також зустрічалися короткочасні випадки втрати
свідомості (синкопальні стани) і запаморочення, афективні реакції були
нестійкими і короткочасними. Зміна афекту відбувалася як під впливом
психотравмуючої ситуації, так і спонтанно. Відмічалася схильність до
експлозивних реакцій та дисфоричних станів тощо. На службі такі
співробітники характеризувалися посередньо – у службових характеристиках
відмічалася їхня конфліктність, брутальність, непокірність. У чотирьох
випадках, проведене стаціонарне лікування (із приводу дисциркуляторної
енцефалопатії), не привело до покращання стану здоров’я, а тільки
викликало усвідомлення хворих про невиліковність даного захворювання,
підозру на наявність онкологічної патології, думки про недоцільність
життя і як вихід – самогубство. Визнання непридатними до військової
служби, і звільнення від виконання службових обов’язків за станом
здоров’я стало причиною самогубств, ще трьох хворих з ОУГМ протягом
одного тижня до двох місяців.

Невротичні розлади були виявлені в 20 випадках: 3,38% – група А, 28,26%
– група Б, (р( 0,05). Діагноз “Неврастенія” (F48.0) був супутнім і
виставлявся при стаціонарному лікування співробітників із приводу
соматичних і неврологічних захворювань. Для клінічної картини цього
розладу був характерний поліморфізм симптомів: роздратованість,
підвищена стомлюваність, нестійкий, часом тривожний настрій, порушення
сну. Хворі скаржились на головний біль, запаморочення, ослаблення
пам’яті, фізичної й розумової працездатності, потенції, був знижений
настрій, виявлялась незначна моторна загальмованість. Суїцидальна
активність таких осіб була частіше пов’язана із сімейно-побутовими
проблемами, незадовільною службовою ситуацією, незадовільними умовами
праці, а захворювання виступало як додатковий ослаблюючий фактор.

Серед суїцидентів обох груп у (38,65% — група А), (39,13% — група Б)
випадків, на основі показань дружин самогубців і колег по службі, були
встановлені депресивні і субдепресивні розлади (F43,21), (р( 0,05). Вони
виникали в умовах психотравмуючих ситуацій і частіше торкалися сфери
сімейних відносин (розрив значимих зв’язків з особою протилежної статі,
розлучення чи його перспектива). Суїциденти частіше всього скаржилися на
загальну слабість, стомлюваність, головні болі, порушення сну. Дружини
відмічали, що їх чоловік змінився: став мовчазним, не веселим, погано
спав, менше цікавився домашніми справами, не приділяв уваги родині,
часто пізно вертався з роботи, інколи в стані сп’яніння, що раніше для
нього не було характерно. Деякі із суїцидентів виказували думки про
недоцільність життя. У службових характеристиках зазначалось, що
співробітник став безініціативним, не справляється з поставленими
завданнями керівництва, що розцінювалося, як небажання виконувати свої
обов’язки, недисциплінованість. У п’яти випадках установлено тяжкі
прояви депресії (F43.0), що виникла в умовах переживання загрози змін у
соціальному положенні суїцидента і характеризувалася значними явищами
пригніченого настрою, ідеями самозвинувачення чи звинувачення інших –
винних у їхніх нещастях, маячноподібними ідеями, хворі виказували думки
і робили спроби самогубства. Причиною самогубства був складний
матеріальний стан сім’ї співробітника, посилений непомірними додатковими
матеріальними втратами.

Виявлено, що в (44,9% – група А, 32,6% – група Б) випадків, самогубства
були здійснені в стані алкогольного сп’яніння, переважно середнього й
тяжкого ступеня тяжкості (р( 0,05). Ступінь алкоголізації у досліджених
суїцидентів була різною – від епізодичних прийомів алкоголю (F10.1) –
(39,61% – група А), (28,26% – група Б), до алкогольної залежності
(F10.2) – 5,8%, 4,3% відповідно.

Досліджуючи психологічні особливості суїцидентів, було встановлено, що в
обох групах порівняно із контрольною переважала інтроверсія – (82,05% –
група А), (83,46% – група Б); (р( 0,01), а у вибірці здорових осіб
більшість – екстравертовані особистості (83,8%; р( 0,01).

Отримані результати дозволили виділити також типи темпераменту
характерні для здорових особистостей у групі В – це насамперед
сангвінічний темперамент (62,2%; р( 0,01); на другому місці за
розповсюдженістю флегматичний тип (18,9%; р( 0,05), а у суїцидентів обох
груп – меланхолійний темперамент – (81,1% – група А), (79,48% – група
Б); (р( 0,01).

Нами був складений і проаналізований усереднений профіль співробітників
ОВС, які мали в преморбіді велику імовірність формування і розвитку
суїцидальної поведінки (рис. 1).

Як видно із графіка, піки профілю на 8-ій (індивідуальність) і 7-ій
(тривожність) шкалах розташовані на рівні 93 і 86 Т-балів. На рівні
69 Т-балів знаходиться пік за 1 шкалою (надконтроль), підвищеними є і
показники за 9 і 4-ій шкалами.

При поєднанні піків на 7, 8, 4 і 9-ій шкалах найбільш вірогідний
змішаний тип реакції на стрес або (в одних випадках стенічний, в інших –
астенічний, але завжди – непередбачуваний, оскільки і сама людина не
знає, як вона поведе себе в тій чи іншій ситуації).

Рис. 1. Усереднений профіль співробітників ОВС за тестом СМБДО

(стандартизована методика багатостороннього дослідження особистості).

Зазначені особливості підтверджують ймовірність формування
внутрішньоособистісного конфлікту, коли в людині одночасно присутні
альтернативні тенденції: до дії і бездіяльності, честолюбство й комплекс
неповноцінності тощо, хоча зовні це не виявляється через потайність.
Підйом профілю на 1-ій шкалі й зниження на шкалі 0-ій
(екстравертованість) указують на схильність до іпохондрії, песимізму,
бажання поділитися своїми проблемами з оточуючими, що блокується
побоюванням виказати свою слабкість або бути незрозумілим.

Для порівняння групи суїцидентів (А) та контрольної групи (В) був
проведений факторний аналіз результатів трьох груп за тестом СМБДО та
типом темпераменту. Відповідно, виділилося дві групи факторів, які є
функціональними одиницями та детермінантами суїцидальної поведінки та
одна група факторів, які характеризують профіль здорової особистості не
схильної до суїциду.

В результаті проведення процедури факторного аналізу за такими змінними,
як: 1 – надконтроль; 2 – песимістичність; 3 – емоційна лабільність; 4 –
імпульсивність; 5 – ригідність; 6 – тривожність; 7 –
індивідуалістичність; 8 – інтроверсія; 9 – меланхолік; 10 – сангвінік;
11 – флегматик; 12 – холерик – було установлено, що при порівняні
генеральні фактори у групі А та групі В змістовно є кардинально
протилежними. Генеральний фактор групи суїцидентів (А) значимо
навантажений такими змінними: недостатній самоконтроль, песимістичність,
інтроверсія, меланхолічний тип темпераменту, тривожність,
імпульсивність, емоційна лабільність, ригідність, конформність,
холеричний темперамент. Генеральний фактор контрольної групи (В)
наповнюють такі змінні: виражений самоконтроль, екстраверсія, низька
тривожність, оптимістичність, сангвінічний тип темпераменту, поведінкова
гнучкість.

В результаті порівняння двох груп суїцидентів (А та Б) між собою були
отримані дані, що свідчать про ідентичність в них генерального фактору.
У групі А він пояснює 37,9%, а в групі Б – 38,5% дисперсії. Основна
тенденція в обох групах загальна, і це потрібно враховувати при
прогнозуванні суїцидальної поведінки співробітника. В осіб із виявленим
характерологічним конструктом, згідно з отриманими даними, особистісна
дисгармонія та дизадаптивні стани визначаються сильним афективним
захопленням, яке стосується, як правило, міжособистісної конфліктної
ситуації. Такі переживання можуть проявлятися: надцінним ставленням до
змісту конфлікту; почуттям ревнощів та суперництва; тенденцією до
побудови жорсткої суб’єктивної логічної схеми дій, яка не піддається
корекції ззовні; можливими антисоціальними експлозивними реакціями або
аутоагресивними діями.

Було встановлено, що потенційно небезпечними щодо суїциду є такі риси
особистості та індивідуальні якості, як: низька емоційна стійкість;
емоційна й інтелектуальна незрілість, максималізм, категоричність і
поверховість суджень; інтровертованість, комунікативні труднощі;
несформованість адаптивних механізмів психологічного захисту
(ідентифікації, раціоналізації), перевага примітивних (заперечення,
дисоціація) чи конфліктних (проекція, витіснення) форм; неадекватна
особистісним можливостям самооцінка: завищена, занижена або нестійка.

Запобігання суїциду – це надзвичайно важливе питання, воно не може бути
обмежене рамками відомчих служб або тільки психіатричною практикою.
Ефективність профілактики визначається участю в ній усіх рівнів
соціальної ієрархії – від загальнодержавних, мікросоціальних до
індивідуальних. Сюди повинні входити психологічні, медичні, соціальні,
правові та педагогічні заходи.

Дослідження показало наявність у значної кількості суїцидентів психічних
і соматичних розладів і важливість раннього виявлення їх,
диспансеризації даного контингенту осіб, забезпечення додержання ними
режиму праці та відпочинку, раціонального і своєчасного
працевлаштування. Ці особи потребують своєчасного амбулаторного
лікування, відбору для стаціонарного лікування залежно від перебігу
захворювання, з урахуванням факторів ризику.

В умовах діяльності ОВС, крім медичних заходів пропонуються наступні
рекомендації щодо профілактики суїцидальної активності:

ретельний кадровий і медико-психологічний відбір осіб для роботи в
органах внутрішніх справ (проведення спеціального професійного відбору);

використання співробітників з урахуванням їхніх психологічних
особливостей, установок і стану психічного здоров’я (тобто проведення
заходів щодо професійної орієнтації), з урахуванням результатів нашого
дослідження;

раннє виявлення осіб із психічними розладами, взяття їх на диспансерний
облік, динамічне спостереження за ними, обстеження, лікування й
експертиза відповідно до медичних показань;

забезпечення матеріального й духовного добробуту працівників;

створення оптимальних умов для службової й позаслужбової діяльності,
забезпечення нормального мікроклімату в колективі;

проведення виховної й соціально-психологічної роботи на всіх етапах
службової діяльності.

Заходи профілактики власне суїцидальної поведінки, на нашу думку,
повинні складатися з таких етапів:

своєчасного виявлення суїцидальних тенденцій і дій у працівників, що
перебувають у стані соціально-психологічної дизадаптації чи в
передсуїцидальному періоді й надання їм швидкої суїцидологічної
допомоги;

проведення заходів щодо вирішення, чи усунення причин і факторів, які
сприяють виникненню станів дизадаптації чи є причиною суїцидальної
поведінки.

Ураховуючи проведене дослідження, пропонуємо такі заходи, спрямовані на
попередження вчинення самогубства співробітниками ОВС, що впливають на
явище в цілому і на його причини:

1. Створити спеціальний матеріальний (грошовий) фонд за рахунок
бюджетних та інших коштів для підтримки тих осіб, які перебувають у
скрутному матеріальному становищі, потребують тривалого лікування тощо.
Таким чином можна буде впливати на соціально-економічну групу обставин
вчинення самогубства.

2. Враховуючи виявлені причини вчинення самогубств, головними мають
стати заходи соціально-економічного захисту працівників ОВС (повернення
пільг, виплата компенсацій, поліпшення житлових умов тощо).

3. Поліпшити кадрове забезпечення ОВС фахівцями, зокрема, практичними
психологами. Психологічні служби необхідно зробити абсолютно
конфіденційними і доцільно вивести їх із підпорядкування МВС. Проводити
підвищення їх кваліфікації на тематичних циклах із суїцидології.

4. Введення інституту релігійного піклування в органи ОВС. Оскільки
духівник може стати, першим, хто виявить суїцидогенну ситуацію, до нього
першого, можливо, найпростіше звернутися людині, яка має суїцидальні
думки чи наміри, це може стати єдиним видом допомоги, сприйнятої
співробітником добровільно.

5. Обов’язково проводити зустрічі керівництва підрозділів з дружинами
співробітників, систематично відвідувати їх з метою з’ясування взаємин у
сім’ї і умов проживання; надавати психологічну та соціальну підтримку
тим, у кого є важко хворі члени сім’ї, які мають багатодітні сім’ї чи
утримують батьків похилого віку.

6. Обов’язкове наукове забезпечення попередження самогубств повинно
передбачати проведення комплексних досліджень із залученням соціологів,
психологів, медиків, кримінологів.

ВИСНОВКИ

1. У дисертаційній роботі наведене теоретичне обґрунтування і нове
вирішення наукової задачі щодо діагностики й профілактики самогубств у
співробітників органів внутрішніх справ, які здійснили завершене
самогубство, шляхом дослідження клініко-психопатологічних та
особистісних особливостей осіб, а також факторів суїцидального ризику.

2. Рівень суїцидальної активності серед співробітників органів
внутрішніх справ України нижчий, ніж у середньому по країні (21 випадок
на 100 тисяч співробітників проти 29 випадків на 100 тисяч цивільного
населення за 2000 рік). Цей показник в останній час стабілізувався з
тенденцією до зниження. Розповсюдженість випадків самогубств по регіонам
України свідчить про відносно благополучний рівень північно-західного
регіону порівняно з південно – східним. У 1,3 рази частіше суїциди
реєструвалися в оперативних підрозділах і службі дільничних інспекторів
міліції.

3. Ризик аутоагресивної поведінки вищий у осіб із середньою і
с/спеціальною освітою, у рядового та молодшого начальницького складу, в
осіб із низькою професійною кваліфікацією і відповідно заробітною
платою, вислугою від 2 до 5 років, віком від 20 до 40 років, самотніх,
розведених, які зловживають спиртними напоями, а також співробітників,
які негативно характеризувались за місцем роботи й проживання.

4. Виявлені у суїцидентів порушення психіки частіше були представлені
розладами непсихотичного рівня: астенічними, депресивними, невротичними
та органічними. Саме вони у 3,36% випадків (група А) та 15,22% випадків
(група Б) стали мотивом самогубства. Незважаючи на легкий доступ до
табельної зброї, для вчинення суїциду найчастіше вибирався спосіб –
смерть через повішення. Соматична патологія у формі гострих і хронічних
захворювань не мала істотного зв’язку з аутоагресивною поведінкою і
тільки у 3,36% та 8,7% випадків, відповідно за групами, захворювання
розцінювались як важкі, невиліковні і саме вони стали мотивом
самогубства.

5. Для суїцидентів обох основних груп були характерні особистісні
властивості, а саме: інтровертованості – (82,05% – група А), (83,46% –
група Б) й меланхолійного темпераменту – (81,1% — група А), (79,48% —
група Б), а у контрольній групі (група В) переважала екстравертованість
(83,8%; р( 0.01) та особи із сангвінічним темпераментом (62,2%; р(
0,01). Крім того, серед суїцидентів переважали особи, які мали в
преморбіді високі рівні профілю на 1, 7, 8, 4, 9-ій шкалах і зниження на
шкалі 0-ій. Наявність вищезгаданих психологічних особливостей у
співробітників, службова діяльність яких була пов’язана з перебуванням в
екстремальних ситуаціях, слід вважати критерієм схильності до
суїцидального ризику.

6. При порівнянні генеральних складових, отриманих у ході факторного
аналізу у групі суїцидентів (А) та групі здорових осіб (В), виявлено, що
змістовно вони є кардинально протилежними. Генеральний фактор групи
суїцидентів (група А) значимо навантажений такими змінними як:
недостатній самоконтроль, песимістичність, інтроверсія, меланхолійність,
тривожність, імпульсивність, емоційна лабільність, ригідність,
конформність, холеричний темперамент. Генеральний фактор групи В
наповнюють такі змінні як: виражений самоконтроль, екстраверсія, низька
тривожність, оптимістичність, сангвінічний тип темпераменту, поведінкова
гнучкість.

7. В результаті порівняння двох груп суїцидентів (А та Б) між собою були
отримані дані, що свідчать про ідентичність в них генерального фактору,
який значимо навантажений такими змінними як: тривожність, недостатній
самоконтроль, песимістичність, інтроверсія, меланхолійність,
імпульсивність, емоційна лабільність, ригідність, конформність. У групі
А він пояснює 37,9%, а в групі Б – 38,5% дисперсії. Основна тенденція в
обох групах загальна, що дозволяє вести мову про існування
характерологічного конструкту суїцидальної схильності.

8. Аутоагресивна поведінка атестованих співробітників ОВС в більшій мірі
залежить не від особливостей їх військової служби, а від тих же
факторів, що й у цивільного населення. Причому цей контингент осіб є
менш суїцидонебезпечним і характеризується більш низьким суїцидальним
ризиком. Основною причиною аутоагресивної поведінки в співробітників ОВС
є особисто-сімейний конфлікт – (62,8% – група А), (54,34% – група Б),
який не пов’язаний з виконанням службових обов’язків, а на другому місті
– мотиви, зв’язані з психічними й соматичними захворюваннями – (6,72% –
група А), (23,91% – група Б).

9. Використання виявлених в процесі дослідження факторів суїцидального
ризику, причин і мотивів самогубств, клінічних та психологічних
особливостей суїцидентів, дозволило розробити підходи до профілактики
самогубств і дати рекомендації, які можуть бути використані при
організації роботи на етапах профвідбору кандидатів на службу в органи
ОВС, під час проходження ними служби, при проведені з ними індивідуально
– виховної й психологічної роботи.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Чорний М. В. Соціоепідеміологічний аналіз самогубств серед працівників
органів внутрішніх справ України // Архів психіатрії. – 2002. – № 1(28).
– С. 35-38.

Чорний М. В. Аналіз самогубств, здійснених співробітниками органів
внутрішніх справ у стані алкогольного сп’яніння // Лікар. справа. –
2002. – № 1. – С. 146-150.

Чорний М. В. Виявлення мотивів самогубств по текстам передсмертних
записок // Архів психіатрії. – 2002. – № 2(29). – С. 20-24.

Ревенок О. А., Чорний М. В. Напрямки профілактики самогубств серед
працівників органів внутрішніх справ //Архів психіатрії. – 2002. –
№ 4(31). – С. 9-13.

Чорний М. В. Алкогольне сп’яніння і суїцид // Актуальні проблеми
суїцидології: Зб.2. – К., 2002. — С. 47-53.

Чорний М. В. Виявлення мотивів самогубств по текстам передсмертних
записок //Актуальні проблеми суїцидології: Зб.2. – К., 2002. — С. 53-60.

АНОТАЦІЯ

Чорний М.В. Особистісний та клініко-психопатологічний аспекти

завершених самогубств у співробітників органів внутрішніх справ України
та їх профілактика. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за
спеціальністю 14.01.16 – психіатрія. – Український науково-дослідний
інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України,
Київ, 2004.

На основі аналізу матеріалів розслідування 253 випадків завершених
самогубств, здійснених співробітниками органів внутрішніх справ України,
були виявлені клініко-психопатологічні, психологічні,
соціально-демографічні особливості цих осіб; описані причини й мотиви
суїцидальної поведінки, показана роль макросоціальних та мікросоціальних
умов, в яких опинилися ці особи в момент особистісно-значущого
психогенного конфлікту; розроблені підходи до профілактики самогубств у
системі МВС.

Виявлені у суїцидентів порушення психіки частіше проявлялися розладами
непсихотичного рівня: астенічними, депресивними, невротичними та
органічними. Дані розлади у (3,36% – група А), (15,22% – група Б)
випадках стали мотивом самогубства. Соматична патологія у формі гострих
і хронічних захворювань не мала істотного зв’язку з аутоагресивної
поведінкою і тільки у (3,36% – група А), (8,7% – група Б) випадках,
захворювання розцінювались як важкі, невиліковні і стали мотивом
самогубства. Основними факторами, які впливали на суїцидальну активність
– були прогредієнтність і відсутність ефекту від проведеного лікування.

Ключові слова: завершене самогубство, працівник ОВС, учасники ліквідації
наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, епідеміологія, мотиви, психічні
розлади, профілактика.

АННОТАЦИЯ

Черный Н.В. Личностный и клинико-психопатологический аспекты завершенных
самоубийств у сотрудников органов внутренних дел Украины и их
профилактика. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по
специальности 14.01.16 – психиатрия. – Украинский
научно-исследовательский институт социальной и судебной психиатрии и
наркологии МЗ Украины, Киев, 2004.

Данная работа базируется на анализе материалов служебных расследований
случаев завершенных самоубийств, осуществленных сотрудниками ОВД.
Расследования были проведены специалистами инспекции по работе с личным
составом, психиатрами Центров психиатрической помощи и профессионального
психофизиологического отбора и психологами Центров практической
психологии органов и подразделений внутренних дел Украины.

На основе анализа материалов расследования 253 случаев завершенных
самоубийств осуществленных сотрудниками органов внутренних дел Украины,
в том числе и тех, что принимали участие в ликвидации последствий аварии
на ЧАЭС, были выявлены клинико-психопатологические,
социально-демографические, психологические особенности этих лиц. Это
позволило разработать подходы к профилактике самоубийств и дать
рекомендации, которые могут быть использованы при организации работы на
этапах профотбора кандидатов на службу в органы ОВД, во время
прохождения ими службы, при проведении с ними индивидуально –
воспитательной и психологической работы.

В работе описаны причины и мотивы суицидального поведения, показана роль
макросоциальных и микросоциальных условий, в которых оказались эти лица
в момент личностно-значимого психогенного конфликта. Установлено, что
основным мотивом самоубийств сотрудников ОВД есть личностно-семейный
конфликт – (62,8% — група А), (54,34% — група Б), который не связан с
выполнением служебных обязанностей, а на втором месте – мотивы связанные
с психическими и соматическими заболеваниями – 6,72%, 23,91%
соответственно.

Были изучены посмертные записки, которые оставили суициденты на месте
или возле места самоубийства, что дало возможность выявить мотивы
суицидального поведения в 45,5% случаях и в основном это
личностно-семейные (21,2%).

В суицидентов обеих групп были выявлены соматические и психические
нарушения, которые являлись в одних случаях непосредственной причиной
самоубийств, а в других, фактором, который влиял на суицидальную
активность сотрудников. Изменения психики были представлены нарушениями
непсихотического уровня: астеническими, депрессивными, невротическими и
органическими. В (3,36% — група А), (15,22% — група Б) случаях они стали
мотивом самоубийства. Соматическая патология в форме острых и
хронических заболеваний не имела важной связи с аутоагрессивным
поведением и только в (3,36%- група А), (8,7% — група Б) случаях,
заболевания расценивались как неизлечимые и стали мотивом самоубийства.
Основными факторами, которые влияли на суицидальную активность, были —
прогредиентность и отсутствие эффекта от проведенного лечения.

При исследовании психологических особенностей были выделены типы
темперамента характерные для здоровых личностей – это прежде всего
сангвинический темперамент (62,2%); на втором месте за
распространенностью флегматичный тип (18,9%), а в суицидентов обеих
групп – меланхолический темперамент (81,1% — група А), (79,48% — група
Б); установлено, что у них в большинстве случаев преобладала интроверсия
– (82,05% — група А), (83,46% — група Б), а в выборке здоровых лиц,
основную массу составили екстравертированые личности 83,8%; был
составлен и проанализирован усредненный профиль сотрудника органов
внутренних дел, который имел в преморбиде большую вероятность
формирования и развития суицидального поведения; определены показатели
интеллектуального развития сотрудников; проведен факторный анализ по
результатам трех групп за тестом СМИЛ и типом темперамента; получены
объемные и показательные характеристики здоровой личности не
предрасположенной к суициду и типичного профиля личности суицидента.

Разработаны подходы к профилактике самоубийств в системе МВД, среди них:
тщательный кадровый и медико-психологический отбор лиц для работы в
органах внутренних дел (проведение специального профессионального
отбора); использование сотрудников с учетом их психологических
особенностей, установок и состояния нервно-психического здоровья (то
есть проведение мероприятий по профессиональной ориентации); сохранение
и укрепление здоровья личного состава; раннее выявление лиц с
психическими нарушениями, взятие их на диспансерный учет, динамическое
наблюдение за ними, обследование, лечение и экспертиза соответственно
медицинским показаниям; своевременного выявления суицидальных тенденций
и действий у сотрудников, которые находятся в состоянии
социально-психологической дизадаптации или в предсуицидальном периоде и
предоставление им быстрой суицидологической помощи; обеспечение
материального и духовного благосостояния работников.

Ключевые слова: завершенное самоубийство, работник ОВД, участники
ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС, эпидемиология,
мотивы, психические нарушения, профилактика.

Summary

Chorniy M.V. Personal and clinico-psychopathological aspects of
completed suicides among officers of law enforcement bodies of Ukraine
and prevention of them. – Manuscript.

The thesis for the obtaintion of a Candidate Medical sciences degree in
specialty 14.01.16 – Psychiatry. – Ukrainian Research Institute of the
Social and Forensic Psychiatry and Drug Abuse, Ministry of Public Health
of Ukraine, Kiеv, 2004.

On the basis of analysis of investigation materials of 253 completed
suicides cases committed by law enforcement officers, it is determined
epidemiological, social-demography, clinical- pathologic and
psychological peculiarities of individuals which took part and didn’t
take part in the liquidation of the Chemobyl AES disaster consequences.
The reasons and motives of suicide behavior are described, the role of
social and micro-social conditions under which these persons were found
at the moment of personal- significant psychogenic conflict are showed,
the suicides prevention approaches in the MIA system are elaborated.

Key words: completed suicide, law enforcement officer, participants of
liquidation of the Chemobyl disaster consequences, epidemiology,
motives, mental disorders, prevention.

PAGE 1

Похожие записи