ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНАВєтрова Стелла
Семенівна УДК
316.74:314.145 (477.74) (043.3)ВІДТВОРЕННЯ

Населення:регіональні особливостіта стратегії реалізації життєвого
потенціалу

22.00.03 – соціальні структури та соціальні відносини

АВТОРЕФЕРАТдисертації на здобуття наукового ступенякандидата
соціологічних наукХарків – 2005

Дисертацією є рукопис.Робота виконана в Одеському національному
університеті імені I.I. Мечникова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий

керівник: доктор філософських наук, професор

ПОБЄДА Неллі Олександрівна,

Одеський національний університет

імені І.І. Мечникова,

професор кафедри соціології

Інституту соціальних наук.

Офіційні

опоненти: доктор економічних наук, професор

ПРИБИТКОВА Ірина Михайлівна,

Інститут соціології

Національної академії наук України (м. Київ),

провідний науковий співробітник

відділу соціальної структури;

кандидат соціологічних наук, доцент

ЯКОВЕНКО Тетяна Володимирівна,

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразiна,

доцент кафедри соціології управління

і соціальної роботи.

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана
Франка, кафедра соціології, Міністерство освіти і науки України, м.
Львів.

Захист відбудеться “ 25 ” жовтня 2005 року о _11.00_ годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 Харківського національного
університету імені В.Н. Каразiна за адресою: 61077, м. Харків, пл.
Свободи, 4, ауд. 2-49.

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці
Харківського національного університету ім. В.Н. Каразiна за адресою:
61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “21”_вересня___2005 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Шеремет І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Глибинні трансформаційні зміни, які відбуваються у
всіх сферах життєдіяльності українського суспільства торкаються і основи
основ його буття – відтворення населення, що обумовлює усталений
розвиток соціуму. Світовий історичний досвід свідчить, що
соціально-економічна, політична та інші дестабілізації суспільства
супроводжуються посиленням ризиків, зокрема, вичерпуванням природних
ресурсів та зниженням демографічного потенціалу країни. Демографічні
процеси у світовому просторі мають суперечливий характер. Розвинутим
країнам, як і Україні, притаманні загальні тенденції, що сьогодні
проявляються у зніжені народжуваності (малодітоцентризм, криза
соціальних інститутів сім’ї та шлюбу та ін.), репродуктивної активності
населення, подальшому його “старінні”, довготривалому зниженні
чисельності і збереженні такої ситуації у перспективі.

Однак є і специфічні відмінності. Включення країни до інтеграційних
процесів ускладнюється внутрішніми економічними, політичними та
соціальними протиріччями. Маргінальний стан суспільства негативно
відбивається на процесі відтворення населення України. Він пов’язаній з
кризою фізичного і духовного здоров’я населення, що відбивається у
безпрецедентному зниженні тривалості життя, посиленні соціальних
чинників захворюваності і смертності, погіршенні генофонду нації,
негативному сальдо міжнародного міграційного обміну, перевагою
“експорту” демографічних ресурсів.

На думку автора, все це свідчить про необхідність вивчення взаємозв’язку
процесу відтворення населення з трансформаційними змінами суспільного
буття, що виступають як суттєвий детермінант першого. У цих умовах
зростає роль соціальної політики держави, її переорієнтація з
технократичної моделі, яка орієнтована на екстенсивний розвиток
економіки, пріоритет засобів виробництва (тобто економіки для
економіки), на інноваційний підхід, в основі якого – людина з її
потребами та інтересами, задоволення яких виступає умовою мінімізації
ризиків демографічного розвитку країни. Тобто сьогодні реальна проблема
полягає у наявності протиріччя між потребою соціуму в попередженні та
зніжені негативних наслідків трансформації сучасного українського
суспільства, які детермінують процес відтворення населення, і
відсутністю не тільки відпрацьованих механізмів досягнення цієї мети,
але й теоретико-методологічних та методичних розробок, що мають сприяти
її вирішенню.

Виникає потреба вивчення сукупностей як об’єктивних та і суб’єктивних
чинників, що негативно впливають на демографічну ситуацію в Україні.
Дослідницькою проблемою виступає протиріччя між потребою у наявності
науково-обґрунтованої соціологічної теорії відтворення населення,
методики вивчення цього процесу, що дозволяє системно і комплексно
проаналізувати це складне суперечливе явище, визначити механізми його
функціонування та розвитку, розкрити регіональні особливості, і
фактичною відсутністю необхідних наукових розробок. Розглядаючи
об’єктивні умови та суб’єктивні фактори, що обумовлюють сутність,
спрямованість демографічного процесу, складний системний характер
останнього, вважаємо доцільним зосередити увагу на суб’єктивних
чинниках, як найменш досліджених.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Проблеми відтворення населення
в різних аспектах виступають предметом дослідження суспільних наук.

Ідеї Платона, Аврелія Августина, Йогана Зюссмільха започаткували
концепції надприродної теологічної обумовленості демографічних процесів.
Взаємозв’язки приросту демографічних ресурсів і соціальної еволюції
відображено у концепціях соціально-демографічного детермінізму
Ж.Ж. Руссо, К.А. Гельвеція, Ш.А. Монтеск’є, І.Г. Гердера,
М.М. Ковалевського. Позитивістській соціологічній традиції притаманна
оцінка так званого фізичного зростання населення як фактора розвитку
соціального організму (О. Конт, Г. Спенсер, Е. Дюркгейм, К. Маркс,
У. Самнер, А. Кост, А. Сєкрєтан, Ф.Г. Гіддінгс, С. Буглє). Критика ідей
“природного приросту без обмежень” у різноманітних аспектах (моральному,
інтелектуальному, гігієнічному, вітальному, економічному, соціальному)
присутня у дослідженнях А.П. Хоменка, С.А. Томіліна, А. Келлера,
Т. Мальтуса, Р. Парка, Э. Берджеса, Р. Редфілда, Х. Белшоу, Р. Нельсона,
Х. Лєйбенштейна, А. Сміта, Е. Фелпса та ін.

Особливо плідними були 60-90-ті роки ХХ століття, у які вийшло більш ніж
400 наукових видань з даної проблеми, що сприяло формуванню
методологічних засад соціологічного аналізу демографічних процесів.
Представляють інтерес дослідження міграційного руху населення в роботах
Ж.А. Зайончковської, О.В. Топіліна, Б.Т. Хорєва, Л.Л. Рибаковського,
А.І. Тімуш, Т.І. Заславської. Передумови та наслідки трансформації
соціальної системи, що відбиваються на процесах відтворення населення
пострадянської України, відображено у монографії Т.Ю. Журженко
“Соціальне відтворення і гендерна політика в Україні” та у колективному
дослідженні “Посткомуністичні трансформації: вектори, вимірювання,
зміст” вчених Харківського національного університету імені
В.Н. Каразiна та ін. Різноманітність, протиріччя та регіональна
специфіка ідентифікаційних схем розглядається у роботах А.П. Горбачика,
у колективній монографії “Соціальні ідентифікації і ідентичності” вчених
Інституту соціології НАН України С.О. Макєєва, С.М. Оксамитної,
О.В. Швачко та ін. Ціннісно-мотиваційні підстави поведінкової активності
населення аналізуються у роботах Є.І. Головахи, Н.В. Паніної,
Є.І. Суіменка, М.О. Шульги.

У сучасній Україні теоретичними проблемами відтворення населення більш
ніж 20 років продуктивно займається колектив вчених під керівництвом
В.С. Стешенко. Динаміка світових та вітчизняних міграційних процесів
досліджується у роботах О.І. Піскуна О.У. Хомри, І.М. Прибиткової,
В.Б. Євтуха та ін. Як поле територіальної і соціальної взаємодії
трактуються міграційні процеси у роботах Н.О. Побєди. Проблеми
взаємозв’язку трудової міграції населення і соціально-економічного
розвитку суспільства у режимі моніторингу досліджуються науковцями
економічного факультету Львівського національного університету імені
Івана Франка, а саме Г.І. Щербою, Ю.Ф. Пачковськім, Л.В. Козак та ін.

Вивчення чинників депопуляційних тенденцій в Україні у регіональному та
загальнонаціональному аспектах проводиться колективами соціологів під
керівництвом Е.А. Гансової, Є.І. Головахи, Н.О. Побєди, Ю.І. Римаренка.
В Росії проблематику демографічних змін в інституціональній перспективі
представлено у дослідженнях О.І. Антонова, В.О. Борисова, М.О. Клупта,
С.П. Капиці, В.М. Медкова, Л.Л. Рибаковського та ін.

Незважаючи на багатоаспектні дослідження, концепт “відтворення
населення” трактується неоднозначно. У названих публікаціях він
визначається в залежності від цільових настанов авторів. Тому
дослідження відтворення населення в умовах трансформації соціального
простору сучасного суспільства потребує перш за все уточнення
концептуальних підходів соціологічного аналізу, методики його вивчення.
Депопуляція в Україні вимагає аналізу процесу відтворення населення в
сучасних умовах. У світлі сказаного актуалізується необхідність
дослідження об’єктивних і суб’єктивних чинників, зокрема, якості життя,
соціальних факторів формування населення, його життєвого потенціалу,
механізмів поведінкової активності. Необхідність урахування регіональної
особливості життєвих умов обумовлює вивчення проблем соціальної
інтеграції та консолідації територіальних спільнот на сучасному етапі
розвитку українського соціуму.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Спрямованість і
предметна сфера дисертаційної роботи пов’язані з реалізацією планової
наукової теми кафедри соціології Одеського національного університету
імені І.І. Мечникова “Соціальна політика як інструмент стабілізації
суспільства в умовах трансформації (регіональний аспект)”.

Метою дослідження є уточнення теоретико-методологічних та методичних
підходів до вивчення соціальних аспектів відтворення населення,
визначення тенденцій його розвитку, діагностика сучасного стану та
майбутніх перспектив.

Досягнення поставленої мети передбачало вирішення наступних задач:

на рівні теоретико-методологічної розробки проблеми:

уточнення поняття “відтворення населення”, упорядкування основних
теоретичних уявлень соціологічного та демографічного знання про
детермінанти розвитку суспільства та динаміку відтворення населення;

визначення суттєвого змісту поняття “життєвий потенціал”, здійснення
його операціоналізації та інтерпретації в контексті сталого розвитку
соціуму;

з’ясування характеру взаємовпливу факторів соціально-територіальної
організації (зовнішніх і внутрішніх) і поведінкової активності
територіальних спільнот як суб’єктів відтворення соціуму;

на рівні прикладних аспектів проблеми:

оцінка сучасного стану відтворення населення: з номінально-процесуальної
точки зору – природного і міграційного рухів населення; зі змістовної –
ціннісних орієнтацій та ідентифікаційних практик, інтегрованих у
стратегії реалізації життєвого потенціалу;

аналіз кореляційних зв’язків між формами руху населення і стратегіями
реалізації життєвого потенціалу.

виявлення загальних та регіональних тенденцій відтворення населення
України, які розкривають особливості формування населення та факторів що
їх зумовлюють;

Об’єктом дослідження є населення України як суб’єкт відтворення соціуму.
Населення представлено в трьох вимірах: як цілісна генералізована
соціально-територіальна спільнота, яка репрезентує загальнонаціональні
тенденції його відтворення; як сукупність регіональних територіальних
спільнот, що диференційована за специфікою джерел формування і
характером відтворення населення; як сукупність локальних територіальних
спільнот (на прикладі Одеської області і м. Одеси), що стимулюють або
обмежують стратегії реалізації життєвого потенціалу населення.

Предметом дослідження виступають особливості відтворення населення у
контексті регіонально диференційованих стратегій реалізації життєвого
потенціалу в умовах соціальної трансформації.

Методи дослідження обумовлені специфікою об’єкта і змістом завдань
дослідження: вибіркові соціологічні опитування (анкетування і
формалізоване інтерв’ю). В процесі інтерпретації емпіричних даних
застосовано загальнонаукові методи, основними з яких є: класифікація
(для упорядкування уявлень щодо ролі демографічних факторів у суспільній
еволюції); метод порівняльних характеристик (для висновків про місце
України на демографічній мапі світу); математико-статистичний аналіз
демографічних даних (для оцінки станів відтворення населення Україні у
анамнезі, сьогоденні та перспективі); метод кореляційних залежностей
змінних щодо багатофакторного аналізу ознак (для диференціації ціннісних
орієнтацій та критеріїв ідентичності населення як базисів стратегій
реалізації життєвого потенціалу).

Теоретична база дослідження. Розробку методологічних підходів
соціологічного аналізу відтворення населення здійснено на базі парадигми
соціальних систем, які самоорганізуються, І.Г Пригожина.,
І.Л. Герловіна, теорії демографічних змін С.П Капиці , М.О. Клупта та
ін., соціально-екологічної концепції сталого розвитку С.М. М’ягкова.
Опис і операціоналізацію поняття “життєвого потенціалу” виконано з
позицій реалізаційного підходу “концепції” життєвих властивостей
соціальної спільноти (К. Маркс, П. Бурд’є, Э. Кассирер, Е.З. Маймінас.
та ін.). Звернення до суб’єктних факторів відтворення населення апелює
до активістської парадигми структурно-діяльнісного підходу (В.О. Ядов,
Т.І. Заславська, О.Д. Куценко та ін.). У процесі вивчення об’єктивних
факторів регіональної диференціації стратегій реалізації життєвих
потенціалів використано результати соціологічних досліджень В.Б. Євтуха,
М.О. Шульги, І.М. Ільїна, а також роботи з питань соціальної
ідентифікації та проблем інтеграції С.О. Макєєва, Н.О. Побєди та ін.
Використано принципи соціологічного плюралізму, ідеї динамічної
рівноваги соціальних систем через їх самоорганізацію та самовідтворення,
ідеї цілісного соціокультурного розвитку українського соціуму.

Емпіричну базу дослідження складають результати соціологічного
дослідження, проведеного автором за підтримки кафедри соціології
Одеського національного університету імені І.І. Мечникова протягом
1996-2003 рр. Емпірична база дослідження в її проблемних аспектах
представлена такими дослідженнями: “Міграція як індикатор екстенсивної
діяльної орієнтації соціального суб’єкту” – анкетне опитування
(пілотажне) населення, яке вибуває на інше місце постійного проживання
(n=156), м. Одеса, березень – квітень 1996 року; “Життєздатність
локальних територіальних спільнот як фактор міграції населення” –
анкетне опитування населення, яке вибуває на інше місце постійного
проживання (n=412), Одеська область, березень – квітень 1999 року;
“Міська територіальна спільнота як суб’єкт відтворення суспільних
відносин (м. Одеса)” – формалізоване інтерв’ю населення міста (n=352),
квітень 2003 року.

У висновках дисертаційної роботи були використані опубліковані на
інтернет-сайтах офіційні статистичні матеріали щодо стану населення
Державного Комітету Статистики України, (www.ukrstat.gov.ua), Програми
Розвитку населення ООН (www.un.kiev.ua), а також матеріали
моніторингового дослідження соціальної ситуації в м. Одесі, виконаного
дослідницькою групою Південноукраїнського відділення Соціологічної
асоціації України за замовленням Управління інформації Одеської міської
Ради (2003 р., м. Одеса (n=599).

Наукова новизна отриманих результатів полягає у вирішенні важливого
наукового завдання комплексного теоретичного аналізу відтворення
населення не лише в традиційній парадигмі природного і міграційного
рухів, але і з точці зору інноваційного підходу – у зв’язку з оцінкою
стратегій реалізації життєвого потенціалу різними соціальними групами.

Наукова новизна роботи включає наступні положення:

уточнено сутність поняття “відтворення населення” яке розглянуто у межах
соціологічного підходу, як функціональну цілісність соціальної системи
що детермінує відтворення, збереження та розвиток соціуму в цілому;

реалізовано авторську позицію щодо класифікації наявних
теоретико-методологічних положень до тлумачення взаємозв’язку розвитку
суспільства та відтворення населення: акцентовано увагу на факторах
макросередовищного та інституційного впливу, принципах конструювання
соціальної реальності;

теоретичне знання про закономірності відтворення населення доповнено
новим аспектом, який розкриває обумовленість стратегії реалізації
життєвого потенціалу соціальних суб’єктів їх орієнтаціями раціонального
вибору;

визначено особливості впливу ціннісно-нормативних конструктів і
ідентифікаційних практик, інтегрованих у стратегії реалізації життєвого
потенціалу, як латентних механізмів відтворення населення;

розроблено систему соціальних показників та індикаторів, які
характеризують соціальні аспекти процесу відтворення населення в
об’єктивному та суб’єктивному вимірах (запропоновано показники
реалізації соціально-економічного і соціально-політичного потенціалів,
потенціалів комунікації і інтеграції, соціально-культурного та
демографічного потенціалів тощо);

обґрунтовано тезу про зв’язок стратегій реалізації життєвого потенціалу
і динаміки регіональних відтворювальних систем: змін транснаціональних
макрорегіональних структур; трансформації загальнонаціональних державних
інтересів та особливості формування суб’єктного потенціалу регіонів
України.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Дисертантом
упорядковано і систематизовано основні теоретичні концепти та поняття,
описані і інтерпретовані показники, які характеризують відтворення
населення та формують передумови їх подальшого теоретичного аналізу та
емпіричного дослідження. Традиційне, переважно демографічне, уявлення
про відтворення населення уточнюється представленням про його якісні
сторони з точки зору соціологічного підходу. Актуалізується суб’єктне
відношення до раціонального вибору стратегій реалізації життєвого
потенціалу та відповідальності за наслідки поведінкової активності
(репродуктивної, матримоніальної тощо); підкреслюється необхідність його
урахування у процесі прийняття рішень щодо соціально-демографічної
політики сучасної української держави зокрема умов постійного зростання
депопуляційних тенденцій. Висновки дисертаційного дослідження щодо
характеру взаємозв’язків регіональних відтворювальних систем різних
рівнів корисні для подальших науково-дослідницьких розробок процесів
формування населення України як цілісного органічного утворення. Наукові
розробки автора можуть бути використані у викладанні навчальних курсів з
соціології, спеціальних та галузевих соціологічних дисциплін,
демографічної статистики, регіоноведення, а також при проведенні
маркетингових і соціально-демографічних досліджень.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного
дослідження обговорено на таких наукових форумах: міжнародних школах
молодих соціологів і викладачів соціальних дисциплін, які були проведені
Харківським національним університетом імені В.Н. Каразiна (1997, 1998,
2001 р., м. Харків – Ялта, Україна), Всеукраїнській науково-теоретичній
конференції “Проблеми інтеграції України до європейської культури”
(2001 р., м. Одеса, Україна); Всеукраїнській науково-практичній
конференції “Національно-культурне відродження і процес державотворення
України: проблеми і перспективи (до 10-річчя незалежності України)”
(2001 р., м. Київ, Україна); міжнародному науково-практичному семінарі
“Проблеми інтеграції емігрантів і біженців у європейське співтовариство”
(2002 р., м. Одеса, Україна); міжнародній науково-практичній конференції
“Соціальна політика і механізми інтеграції українського суспільства”
(2002 р., м. Одеса, Україна); Всеукраїнській науково-практичній
конференції “Дії соціальних партнерів щодо адаптації економіки України
до членства в СОТ та упередження негативних соціальних наслідків”
(2003 р., м. Київ, Україна); міжнародній науково-практичній конференції
“Соціологічне забезпечення регіональних реформ” (2003 р., м. Одеса,
Україна). Матеріали дисертаційного дослідження викладено на
методологічних семінарах кафедри соціології в Одеському національному
університеті імені І.І. Мечникова і використано автором у викладанні
навчальних курсів “Соціологія територіальних спільнот”, “Основи
демографії”, “Соціально-економічна статистика” (2000-2004 рр.).

Публікації. Основні ідеї і результати дисертаційного дослідження
викладено в 8 публікаціях, у тому числі: одна – у колективній монографії
(за редакцією Н.О. Побєди); 4 – у наукових виданнях, включених у
затверджений ВАК України перелік спеціалізованих фахових соціологічних
видань; 3 – у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох
розділів, висновків до кожного з них і загальних висновків, списку
використаних джерел, а також додатків. Основний зміст роботи
представлено на 172 сторінках тексту; список використаних джерел – 12
сторінок (143 найменування), 42 сторінки займає додаток, у якому
розташовані 12 таблиць і 13 рисунків. Загальний обсяг дисертації складає
226 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, розкрито сутність наукового
завдання, визначено мету і задачі дослідження, його об’єкт, предмет і
методи, аргументовано наукову новизну одержаних результатів, наведено
відомості про публікації та апробацію одержаних результатів.

У першому розділі “Відтворення населення і відтворення соціального
життя: теоретико-методологічні засади та обмеження” на макрорівні
соціологічного знання здійснено порівняльний аналіз змісту категорій
“соціальне відтворення” і “відтворення населення”, узагальнено і
систематизовано уявлення про роль “демографічних” факторів у соціальній
еволюції.

У підрозділі 1.1.“Відтворення населення: межі і концепти наукового
визначення поняття” доводиться правомірність розгляду відтворення
населення як процесу, що притаманний соціальним системам. Доводиться що
сучасна парадигма нерівновагових і рівновагових станів складних і
надскладних соціальних систем не тільки легітимізує методологію
самореферентних систем, а й акцентує увагу на потребі врахування
міжсередовищних і внутрішньосередовищних інтеракцій у процесах системної
організації, функціонування і самовідтворення. Здатність соціальних
систем до переструктурацій унаслідок тих або інших флуктуацій на рівні
нових системних станів, які є підсистемами систем більш високих рівнів,
передбачає нову упорядкованість системи, її усталеність і потенціал
життєздатності. Застосовуючи образ системи, що самоорганізується, до
сучасного соціуму, соціальне відтворення визначається як багатомірний
процес. Він комплексно реалізується в трьох відносно самостійних сферах:
відтворення населення; відтворення соціальних відносин (як форм
взаємодії соціальних суб’єктів); відтворення умов життєдіяльності
населення (соціокультурних норм, цінностей, зразків, ідеалів,
організаційних структур). При цьому пріоритети належать відтворенню
населення як популяції, так і соціального суб’єкта, тому що саме свідома
активність і творча перетворювальна енергія індивідів є основою
існування будь-якого соціуму.

Відтворення населення (суть категорії “населення” є предметом другого
підрозділу 1.2.), на противагу домінуючій у демографічній літературі
тенденції, інтерпретується як масовий, безперервний триєдиний процес
природного, міграційного і соціального рухів населення. Дослідницький
пошук фокусується не стільки на змісті, субстанції даного соціального
процесу, скільки на факторах і закономірностях його розвитку.
Підкреслюється, що тип відтворення населення визначається соціальною
системою як свого роду реакція на зовнішній вплив соціальних конфліктів
діючих соціальних суб’єктів. Основний соціальний конфлікт поділяє
суспільство на тих, хто визначає стратегії поведінкової активності
(культурні моделі, символи, значення) або є їхнім агентом, і тих, хто їх
змушений приймати, усвідомлюючи необхідність звільнення від подібного
впливу. Соціальна міфологема про асиміляцію українського етносу стала
аргументом по суті дискримінаційних висновків про загрозу з боку
іноетнічних утворень, звела в ранг пріоритетних економічні механізми
стимулювання природного зростання “етнічної більшості”. У дисертаційному
дослідженні підкреслюється неправомірність і помилковість подібних
інституціональних заходів. “Закон духовно-демографічної детермінації”
(доведений репрезентативними соціологічними і статистичними
дослідженнями ООН по країнах Східної Європи і СНД більш ніж за 15 років)
зниження соціальної активності населення, його фізико-генетичних
якостей, життєздатності зв’язує з погіршенням соціального самопочуття
населення. Індикативними показниками цього є: приховане безробіття,
зростання рівня вбивств і самогубств, смертність унаслідок соціальних
причин, “соціальна” захворюваність, підвищення еміграційної рухливості
населення. Латентними показниками є: дискурсивність соціальної
ідентичності, пасивна соціальна позиція, некритичне використання
життєвого потенціалу. Аналіз цих показників в умовах українського
соціуму дається у розділах 2 та 3.

У підрозділі 1.2. “Населення: діапазон теоретико-методологічних підходів
соціологічного аналізу проблеми” обґрунтовуються розбіжності в
тлумаченні категорії “населення” різними науками. Для соціальних наук
населення є об’єктом і суб’єктом суспільних відносин (народ,
суспільство, етнос, група, територіальна громада), для природничих –
біологічна єдність, співтовариство (вид, популяція). У дисертації
населення розглянуто як інтегральний суб’єкт соціальних відносин:
соціально-територіальна спільнота, яка володіє специфічною
територіальною ідентичністю, статусом у просторовій організації життя
соціуму, задає кількісні і змістовні параметри самовідтворення у часі.

E

I

I

?

O

O

4 H \ c Ue 6

8

ae

$

4 H c Ue »

N

aaaaaaC«C?hh&

@

?ний соціальний характер”, обумовлюють специфіку соціального розвитку.
Концепцій про взаємозв’язок відтворення населення і соціального розвитку
диференційовано: по факторах макросередовищного впливу (концепції
теологічного детермінізму, концепції соціального (демографічного,
географічного, економічного) детермінізму; факторах інституційного
впливу (етатистсько-орієнтовані та ліберально-орієнтовані концепції); за
принципами конструювання соціальної реальності (структуралістські и
субстанціалістські концепції).

У другому розділі “Відтворення населення України: регіональний вимір”
регіональний вимір соціального життя представлено на соцієтальному і
соціальному рівнях соціологічного знання. Відродження регіонів та
посилення їхньої ролі в суспільному житті на рубежі XX – XXI сторіч є
домінуюча тенденція соцієтального рівня, реакція на тверду політику
найбільш розвинутих країн, які розглядають “малі держави” як інструмент
геополітики. “Нове” розуміння регіоналізму соціального рівню обумовлено
переструктураціею напрямків взаємодії територіальних спільнот на
субнаціональному рівні: тенденціями децентралізації (переважно
адміністративної) і зростаючою самостійністю органів місцевого
самоврядування. Даний розділ складається з трьох підрозділів. У
підрозділі 2.1. “Новий” регіоналізм: життєві потенціали територіальних
спільнот як патерни консолідації соціуму” визначено зміст та
співвідношення понять “регіон” і “регіоналізм”; представлено варіант
ієрархії регіонів у різних сферах життєдіяльності соціуму. Підкреслено
подібність уявлень теорії регіонального відтворення про регіон як
цілісну систему, яка інкорпорує причини та результати розвитку, ідеям
взаємного впливу соціального відтворення і відтворення населення.
Функціональна структура регіональної відтворювальної системи об’єднує
екологічну, соціальну та виробничу підсистеми, центром яких є
демографічна підсистема. Діяльність населення як суб’єкта соціальних
відносин обумовлює саме наявність та розвиток усіх інших підсистем.
Водночас, характер відтворення населення суттєво змінюється внаслідок
дій природної, соціальної та екологічної підсистем. Відмічено
багатоплановість соціально-територіальної організації України, яку
опосередковано специфікою геоморфологічного устрою країни, структури
розміщення населення, інфраструктури господарства, особливостями
комунікації та організації.

Логічно продовжуючи розвиток теми регіоналізму, у підрозділі 2.2.
“Сучасний стан відтворення населення України в контексті
загальноєвропейських тенденцій динаміки населення (за документами
офіційної статистики)” дається аналіз масштабів і наслідків впливу
транснаціональної та субнаціональної регіоналізації на
соціально-демографічне положення України. За залученням офіційних
матеріалів Державного комітету статистики більш ніж за 60-річний період
дано оцінку закономірностей розвитку населення України. На підставі
аналізу динамічних змін статево-вікової структури населення, структури
захворюваності та причин смертності, а також на основі розрахунку
показників демографічного навантаження, коефіцієнтів життєвості
(Покровського), коефіцієнтів сумарної народжуваності, нетто-коефіцієнтів
відтворення населення за період 1990-2003 рр., доведено, що сучасну
демографічну ситуацію слід характеризувати як кризову. Життєві
потенціали українського населення (у демографічному сенсі) фактично
знищено: щорічно зростає навантаження на працездатне населення,
поширюється постаріння населення, зменшується тривалість життя,
співвідношення кількості народжувань та смертей досягає більш ніж 1:2,
серед причин смертності домінують онкологічні захворювання, порушення
систем кровообігу, та соціально обумовлені інфекції (туберкульоз,
порушення імунної системи людини). Прогнози демографічного стану України
також вкрай несприятливі: за матеріалами Держкомстату України проведено
оцінку перспектив розвитку населення на період до 2025 року (методом
апроксимації поліноміального розподілу коефіцієнтів природного та
міграційного рухів, коефіцієнтів народжуваності та смертності), а також
приведено результати розрахунку потенціалів чисельності населення країни
експертами ПРООН (2025 та 2050 рр.). Акцентовано увагу на те, що
депопуляція розвивається в умовах фактичної відсутності впливу зовнішніх
факторів зростання смертності та зниження народжуваності. Україна не є
країною бойових дій, політичних репресій, голоду, несприятливих
природних умов. Щорічне зростання ВВП, перспективи євроатлантичної
інтеграції, розвиток демократії у всіх сферах суспільства
супроводжується зменшенням демографічного потенціалу населення. У
наступному підрозділі реалізується завдання перевірки сформульованого
протиріччя та демонструється зв’язок особливостей відтворення населення
та рівня розвитку життєвого потенціалу.

У підрозділ 2.3. “Регіональні особливості відтворення населення як прояв
специфіки стратегій реалізації життєвих потенціалів” – висвітлюється
варіант регіонального структурування на субнаціональному рівні.
Побудовано матрицю диференціювання адміністративних областей. Фактором
диференціювання виступають джерела формування населення, тобто впливи
природного або міграційного рухів на зростання/скорочення зменшення
загальної чисельності населення; супутні фактори – рівень соціального
розвитку територіально-адміністративної області (регіональний індекс
людського розвитку ПРООН) та інтегральний показник характеру формування
населення (нетто-коефіцієнт відтворення). Розраховані показники
свідчать: існує можливість відділення груп областей або регіонів, які
мають особливості у характері відтворення населення.

Першій регіон представляє адміністративні області України, які займають
прикордонне положення щодо країн Східної Європи (Румунії, Польщі) і СНД.
Це регіон, у складі якого Карпати (Львівська, Івано-Франківська,
Закарпатська, Чернівецька області), Західне Полісся (Рівненська,
Волинська області). Населення регіону відрізняється підвищенням рівню
сумарної народжуваності. Закарпатська і Рівненська області у
міжпереписній період (1989-2001 рр.) мали природний приріст населення.
Проте відбувається зменшення населення, розміщеного на цій території,
перш за все завдяки щорічному негативному міграційному сальдо.
Трансформація геополітичного простору України та розвиток прикордонного
співробітництва населення, комерційна “індустрія міграції” активізують
міжнародну (економічну, трудову, транзитну) міграцію. Формування
міжнародних господарсько-економічних комплексів, достатня прозорість
кордонів, з одного боку, та обмеженість потреби у працездатному
населенні у внутрішній соціально-економічній підсистемі українського
суспільства, з другого боку, обумовлюють переважно вибуття населення
певного регіону.

Другій регіон об’єднує адміністративні області Центральної, Східної
(частково) і Південної України (теж частково): Лівобережне Придніпров’я
(Полтавська та Сумська області); Промислове Придніпров’я
(Дніпропетровська, Запорізька, Кировоградська області); Поділля
(Вінницька, Хмельницька області); Миколаївська та Черкаська області; АО
Крим. Відповідно висновкам спеціалістів Інституту географії НАН України,
у системі міжрегіональних відносин у країні саме дані області складають
“регіон зниженого рейтингу”. Чисельність населення даного регіону
щорічно зменшується загалом внаслідок зростання природного скорочення
населення. Нетто-коефіцієнт відтворення населення не перевищує 0,6 дітей
на жінку фертильного віку, а РІЛР знаходиться у межах 0,486-0,409 (за
виключенням Полтавської та Запорізької областей). Подібне положення
характерно в Україні в цілому, де природне скорочення населення більш
ніж удвічі перевищує міграційне.

Третій регіон дисперсно розташовано на півдні України, у центральній
частині – навколо крупних столичних агломерацій; та сході – у
прикордонній зоні з Росією: Київське Придніпров’я (Київська,
Чернигівська, Житомирська області); Донбас (Донецька, Луганська
області); Причорномор’я (Одеська, Херсонська області); Харківська та
Тернопільська області. Загальний спад чисельності населення регіону
зменшується через міграційне сальдо. За сукупними показниками якості
життя, внаслідок особливостей геополітичного положення цих територій,
прогресивності структури виробництва, вони є територіями “зростаючого
рейтингу”. На відміну від першого регіону, він відзначається більш
високими інтегральними показниками людського розвитку, що сприяє
життєвій реалізації населення.

Третій розділ “Життєвий потенціал соціально-територіальної спільноти як
основа сталого розвитку соціуму” вирішує задачу уточнення
теоретико-методологічних уявлень щодо поняття “життєвий потенціал” та
з’ясування характеру взаємовпливу стратегій реалізації потенціалу
соціально-територіальної спільноти і сталого розвитку українського
соціуму загалом.

У підрозділі 3.1. “Життєвий потенціал соціальної спільноти (міської):
методологічні аспекти” підкреслюється неоднозначність розуміння
усталеного розвитку соціуму: розглядаються або моменти розвитку як
необмеженого підвищення матеріального добробуту при збереженні якості
навколишнього середовища, або аспекти протиріччя необхідності
економічного зростання добробуту суспільства та обмеженості екологічної
місткості біосфери. Дається нова інтерпретація “сталого розвитку”
територіальної спільноти як соціального суб’єкта в контексті відтворення
життя цілісної самоорганізуючої соціальної системи. Здійснено критичний
опис та угрупування теоретичних уявлень щодо життєвих сил та потенціалів
соціальних організмів.

Доведено відмінність уявлень про демографічний потенціал населення як
категорію потенціальної демографії (сукупний час майбутнього життя
людини певного року) та його життєвий потенціал як категорію соціології
життя (історично сформована властивість соціальної
локально-територіальної спільноти забезпечувати свій усталений розвиток,
яка сформувалася внаслідок взаємовпливу і різних комбінаційних поєднань
базових, структурних і специфічних характеристик об’єктивних життєвих
умов).

У підрозділі 3.2.“Стратегії реалізації життєвого потенціалу соціальної
спільноти в контексті сталого розвитку (на прикладі міської
територіальної спільноти)” здійснено виявлення, аналіз та інтерпретацію
базисів стратегій реалізації життєвого потенціалу – цінносно-нормативних
конструктів та ідентифікаційних практик у порівнянні двох сукупностей
населення: постійних жителів міста і потенційних мігрантів, які
вибувають на постійне проживання із міста.

Матеріали соціологічного дослідження підтверджують зв’язок модусів
стратегій життєвої реалізації, вербалізованих респондентами, з їх роллю
у процесах відтворення населення. Виявлено, що постійне населення більш
охоче обирає так звані екстенсивні стратегії: “колективістські” і
патерналістські групові цінності, висловлюється за толерантне ставлення
до іноземців, мігрантів, представників інших національностей і конфесій,
заявляючи про відчуженість від владних структур і організацій. У той же
час, визначаючи інтенсивні стратегії реалізації життєвих потенціалів,
вони заявляють про потреби доступу до владних ресурсів для досягнення
індивідуально-раціональних перспектив.

На відміну від них, потенційні мігранти схильні поділяти
індивідуалістські цінності особистісних рішень, які не залежать від
домінант суспільної думки; вони підтримують прагматичні життєві
практики, які орієнтовані на інтенсифікацію життєвої реалізації.
Водночас значна частина мігрантів орієнтована на екстенсивні стратегії
життєвої реалізації: зміну місця проживання як свого роду соціальну
ексклюзію – відчуження, відхід від потреби особистісного
самовдосконалення та формування рішень, спрямованих на оптимізацію своєї
участі в реалізації життєвих потенціалів українського соціуму.

Доведено гіпотезу про континуум стратегій реалізації життєвого
потенціалу, який утворено сукупністю проміжних варіацій між двома
полюсами: екстенсивною та інтенсивною орієнтаціями діяльності.

ВИСНОВКИ

У дисертації відзначено відтворення населення в його функціональному
значенні: як ресурсу і як фактора, що визначає і забезпечує цілісність
соціальної системи. Соціальна система як та, що самоорганізується і
самовідтворюється, реалізуючи властивість самозбереження, здатна
забезпечити власний усталений розвиток у часі і просторі, відтворення
власних демографічних ресурсів. Системи мають фундаментальну здатність
зв’язаності існування: вони трансформуються під впливом власних
структурних або зовнішніх факторів, постійно переходять в інший стан, а
на макрорівні приймають ознаки якісно іншого системного утворення. Отже,
зміна характеру відтворення населення, розглянутого як підсистема
відтворення соціуму, принципово не може розглядатися як та, що сприяє
дезорганізації або деструкції соціального організму.

Населення в його власному соціальному значенні уявляє собою
конкретно-історичну сукупність людей, істотними характеристиками якої є
темпроральність і територіальність. Відтворення населення не існує поза
його територіальною дислокацією із усіма соціальними розбіжностями та
ступенями нерівностей, які випливають з нерівностей
соціально-територіальної структури суспільства. Безперервний процес
зміни генерацій (поколінь) людей пов’язаний також з безліччю часових
ритмів (астрофізичними, історико-культурними, психологічними,
біологічними) і здійснюється у певних геостратифікаційних межах. Автор
доводить, що варіанти стратегій досягнення бажаного в умовах
наростаючого ускладнення соціального простору, необмежені.

Стратегії реалізації життєвого потенціалу розглядаються як цільові
настанови, спрямованість діяльності соціальних суб’єктів, регульовані
сукупністю домінуючих цінностей соціальної спільноти, які історично
формуються в процесі становлення і генези її ідентифікаційних практик і
реалізуються в процесі її повсякденного життя. Сукупність стратегій
реалізації життєвих потенціалів соціальних груп і спільнот складає
патерни консолідації соціуму, обумовлює його адаптаційні та інтеграційні
можливості. Ідентифікаційні практики та ієрархії базових і
інструментальних цінностей населення визначають такі стратегії, а отже
орієнтацію і модус розвитку системи в цілому. В умовах невизначеності
системи соціальних пріоритетів і принципової дискурсивності
ідентичностей (усвідомлюваних, вербалізованих і реалізованих у
діяльності) територіальні ідентичності виступають ядром або центром,
який визначає спрямованість і зміст поведінкової активності діючого
суб’єкта. Саме сукупність регіонально диференційованих локальних
ідентичностей, відображаючи дійсне прагнення суб’єктів до
самореалізації, до інтенсифікації власних можливостей, виступає
своєрідним гарантом розвитку українського соціуму у цілому, забезпечує
його утворювальні та інтеграційні життєві потенціали.

“Демографічний хрест” (перетинання зростання кривої смертності і
зниження кривої народжуваності) відобразив складність соціального
розвитку України ще на початку дев’яностих років минулого століття.
Сьогодні країна належить до категорії демографічно депресивних регіонів
світу. Кількісні сторони та статистично фіксовані наслідки депопуляції
кваліфікуються як вкрай несприятливі для населення країни. Неадекватні
інтерпретації результатів Всеукраїнського перепису населення в їх
етнонаціональному розрізі призводять до помилкових висновків щодо
пріоритетів інституціональної регуляції відтворення населення.

Необхідні загальнонаціональні міждисциплінарні дослідження, які б
дозволили більш докладніше визначити суттєве значення категорій “якість
життя”, “життєвий потенціал” та проаналізувати стратегії реалізації
життєвого потенціалу, які формуються та відтворюються населенням
України.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Ветрова С.С. Поколение выбирает … или подчиняется выбору

(к проблеме моделей социокультурного воспроизводства) // Молодіжна
субкультура: Кол. монографія / Наук. ред. Н.О. Побєда. – Одеса,
Астропринт, 1999. – С. 130-143.

2. Ветрова С.С. Социокультурные и демографические факторы в механизме
территориального воспроизводства населения // Вісник Харківського
державного університету: “Соціологічні дослідження сучасного
суспільства: методологія, теорія, методи”. – 1997. – № 393. – С.
162-165.

3. Ветрова С.С. Интенсификация воспроизводства социокультурной
деятельности населения Южного региона Украины: постановка проблемы //
Вісник Харківського державного університету: “Соціологічні дослідження
сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. – 1998. – № 416. –
С. 155-166.

4. Ветрова С.С. Социология территориальных общностей // Вісник
Харківського національного університету ім. В.Н. Каразiна: “Соціологічні
дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. – 2000.
– № 462. – С. 154-163.

5. Ветрова С.С. Интенсификация реализации жизненного потенциала
населения как возможная детерминанта мирового интеграционного процесса
// Вісник Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок
України. – 2004. – № 1. – С. 320-327.

6. Ветрова С.С. Экстенсивная модель воспроизводства населения как фактор
интеграции социума // Вісник Одеського національного університету. –
2003. – Т. 8. – Вип. 9. – С. 359 – 365.

7. Ветрова С.С. Проблема динамики пространства в концепции модернизации
// Постмодерн: новая магическая эпоха: Сб. статей / под ред. Л.Г. Ионина
– Харьков, 2002. – С. 27 – 30.

8. Ветрова С.С. Специфика воспроизводства населения региона в контексте
европейских интеграционных процессов // Проблеми інтеграції України в
європейську культуру: Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної
конференції, 25 – 28 червня, 2001, м. Одеса / Одеський державний
політехнічний університет. – Одеса: АО Бахва, 2001. – С. 42 – 45.

АНОТАЦІЯ

Вєтрова С.С. Відтворення населення: регіональні особливості та стратегії
реалізації життєвого потенціалу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за
спеціальністю 22.00.03. – соціальні структури і соціальні відносини. –
Харківський національний університет імені В.Н. Каразiна – Харків, 2005.

Дисертацію присвячено обґрунтуванню специфіки відтворення населення як
системного процесу циклічного відновлення суб’єкта відтворення
соціальних відносин та структур.

На рівні концептуалізації проблеми акцентовано увагу на процесі
відтворення як основи і результату єдності процесів природного,
міграційного, соціального рухів населення, як процесу суб’єктивної
самореалізації життєвого потенціалу особистості, що обумовлено його
раціональним вибором.

Доводиться неможливість раціонального вибору без суб’єктивного
сприйняття добробуту, яке має формуватися в умовах динамічної рівноваги
інституційних та самоорганізаційних елементів у межах регіональної
відтворювальної системи.

У практичній частині дисертаційного дослідження представлено результати
соціологічних досліджень та статистичних обстежень населення на предмет
його життєвих стратегій та регіональних особливостей його формування.
Аргументовано значущість регіонально диференційованих стратегій
реалізації життєвого потенціалу стосовно сталого розвитку українського
соціуму.

Ключові слова: населення, процес відтворення населення, сталий розвиток,
стратегії реалізації життєвого потенціалу, регіональна відтворювальна
система.

АННОТАЦИЯ

Ветрова С.С. Воспроизводство населения: региональные особенности и
стратегии реализации жизненного потенциала – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук
по специальности 22.00.03 – социальная структура и социальные отношения.
– Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина – Харьков,
2005.

Диссертация посвящена анализу специфики воспроизводства населения как
системного процесса непрерывного воссоздания субъекта воспроизводства
социальных отношений и структур. На уровне теоретико-методологической
концептуализации проблемы осуществлена попытка синтеза парадигм
динамического равновесия сложных систем и теории изменений.

Теоретико-методологические основы диссертационного исследования связаны
с актуализацией идей, разрабатываемых социологией жизни (витализма) о
стратегиях реализации жизненных потенциалов социальных общностей;
социальной экологией о возможности устойчивого развития социальной
системы при неизбежном “размене рисков” потенциалами самой системы (чаще
демографическими и природными в пользу политико-экономических);
социальной генетикой и демографией о детерминации физиологических
процессов (репродукции) факторами социального и психофизического
благополучия населения; теорией регионального воспроизводства о
комплексном характере жизнеосуществления локально-территориальной
социальной общности, интегрирующей всю совокупность человеко-средовых
интеракций.

Систематизированы воззрения о взаимной обусловленности воспроизводства
населения и эволюции общественных отношений. На основе критического
анализа понятий – “архетипы коллективного бессознательного”, “модели
освоения пространства”, “модусы поведения” и др., – определено понятие
“стратегии реализации жизненного потенциала”. Стратегии реализации
жизненного потенциала рассматриваются как целевые установки,
направленность жизнедеятельности социальных субъектов, регулируемые
совокупностью доминирующих ценностей социальной общности, исторически
формирующихся в процессе становления и генезиса ее идентификационных
практик отличных от иных и реализующихся в процессе ее повседневной
жизни. В тезаурус понятия включены показатели направленности
деятельности социального субъекта, дифференцированные по уровням
объектных стимулов и субъективных мотиваций и по видам потенциалов:
социально-экономические, социально-политические, коммуникативные,
интегративные, социально-культурные, демографические.

В диссертации прикладные задачи решены путем использования
социологических и математико-статистических методов. Эмпирические данные
позволили выделить и сравнить различные стратегии реализации жизненных
потенциалов: социально-территориальной общности (как базовой группы) и
группы мигрантов (как группы, обладающей специфическим характером
поведения в процессах воспроизводства населения). Обнаружено совпадение
ценностно-нормативных приоритетов обеих сравниваемых групп. В то же
время в результате многомерного факторного анализа зафиксировано, что
бьльшими “нагрузками” наделены группы традиционно-экстенсивной
направленности действия в среде постоянного населения, демонстрирующего
преимущественно локально-территориальные идентичности. Стратегии
субъективно-рациональной направленности жизненной активности в большей
степени присущи потенциальным мигрантам. Учитывая историческую
обусловленность стратегий реализации жизненного потенциала, автор делает
вывод о влиянии на последний особенностей развития региональной
воспроизводственной системы.

Результаты социологического исследования коррелируют с данными
официальной статистики. Матрица дифференциации областей Украины,
построенная по показателям роста/сокращения абсолютной убыли населения
преимущественно за счет естественной/миграционной убыли, позволила
выделить регионы по специфике воспроизводства населения. При этом
показано, что регион повышенной миграционной убыли на фоне снижения
численности населения, характеризуются более высокими показателями
воспроизводства населения (нетто-коэффициент воспроизводства) и
региональными индексами человеческого развития (ПРООН), чем регион
повышенной естественной убыли населения. Третий регион отмечается как
территория, где постепенно сокращается миграционная убыль населения и
замедляется его общее сокращение. Автор предполагает, что данные
тенденции свидетельствуют: в относительно благополучных регионах
формируются более активные позиции личности и соответственно стратегии
жизненной реализации, фиксируются более высокие запросы и уверенность в
их осуществлении. Депрессивные регионы, напротив, порождают пассивные
позиции личности, сводят потребности к витальным, обеспечивающие
минимальный жизненный уровень, что ведет к снижению значимости
социальных потребностей, пассивным стратегиям реализации жизненного
потенциала. Обоснована необходимость комплексных междисциплинарных
исследований факторов повышения качества жизни населения страны,
поскольку его повышение способствует позитивной трансформации стратегий
реализации жизненного потенциала, что позволит оптимизировать ситуацию в
сфере воспроизводства населения, и следовательно, развития современного
украинского общества.

Ключевые слова: население, процесс воспроизводства населения, устойчивое
развитие, стратегии реализации жизненного потенциала, региональная
воспроизводственная система.

SUMMARY

Vetrova S.S. Reproduction of the population: regional features and
strategies of realization of vital potential. — Manuscript.

Dissertation for the scientific degree of Candidate of Sociology
specializing in Social Structures and Social Relations (22.00.03). –
V.N. Karazin Kharkiv National University. – Kharkiv, 2005.

The dissertation is devoted to the population’ reproduction on
considered as systemic process of the non-discrete cyclic social
reconstruction. The population is meaning as the subject of social
action and social structures and relation’ reconfiguration. The author
focuses on study of reproduction of the population, as the complex
consisting three kinds of movement of the population: natural, migration
and social movement. The social aspects of the movement of the
population explained as a rational choice of the person’s life strategy.

The sociological researches of the basic types of strategy of
realization of vital potential of available population and migrants as a
group, which differ to participation during reproduction of the
population are executing. Specific of their positions depends on
identification practices and values. Administrative districts of Ukraine
are classifying by objective statistics criterions of formation of the
population. The comparative analyses of movement of the population of
Ukraine and Europe in the long term are conducting. As result of the
dissertation’ research is instancing arguments of significance of
regional different strategy of realization of vital potential in
sustainable development of Ukrainian society.

Keywords: population, process of reproduction of the population,
sustainable development, strategy of realization of vital potential,
regional system of reproduction.

Вєтрова Стелла Семенівна

ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ:

РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

ТА СТРАТЕГІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ЖИТТЄВОГО ПОТЕНЦІАЛУ

22.00.03 – соціальні структури та соціальні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Відповідальний за випуск

доктор філософ. наук, професор Побєда Н.О.

Підписано до друку 06.09.05

Формат 60х90/16.

Гарнітура Таймс.

Папір офс.

Обл.-вид. арк. 0,9

Тираж 100 прим.

Зам. № _____________

Надруковано

“РІЗО” при видавничому центрі Харківського національного університету
імені В.Н. Каразiна

61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 1

PAGE \* Arabic 1

Похожие записи