МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О. О. Богомольця

ПОДЗОРОВА Алла Вікторівна

УДК 616. 342. 8-009.85

Морфологічні аспекти застосування лазерного випромінювання у комплексній
корекції загоєння виразки дванадцятипалої кишки

14.03.09 – гістологія, цитологія, ембріологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі гістології, цитології та ембріології
Української медичної стоматологічної академії (м. Полтава)

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

Грабовий Олександр Миколайович,

Національний медичний університет

імені О. О. Богомольця,

професор кафедри гістології та ембріології

Офіційні опоненти:

доктор біологічних наук,

Квітницька-Рижова Тетяна Юріївна,

Інститут геронтології АМН України,

завідуюча лабораторією морфології та цитології.

доктор медичних наук, доцент,

Шаповалова Олена Юріївна,

Кримський державний медичний університет

ім. С.І.Георгіївського,

завідувач кафедри гістології та ембріології.

Провідна установа: Тернопільська державна медична академія ім. І. Я.
Горбачовського, кафедра гістології, цитології та ембріології, МОЗ
України.

Захист дисертації відбудеться «3» лютого 2005 року о 1330 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.003.06 в Національному
медичному університеті імені О. О. Богомольця.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національному медичному
університеті імені О. О. Богомольця (вул. Зоологічна, 1, Київ, 03057).

Автореферат розісланий «22» грудня 2004 р.

В. о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук, професор

Черкасов В. Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Лазерне опромінення знайшло досить широке
використання у клінічній практиці при лікуванні виразкової хвороби і
характеризується високою ефективністю [Циммерман Я.С., Попова Н.И.,
2000; Brinkman J.M. et al., 2004; та інші]. Разом з тим данні стосовно
особливостей мікроморфології відбування відновлювальних процесів за цих
умов фрагментарні, переважно стосуються оцінки швидкості загоєння
виразкового дефекту [Матюшичев В.В., Солдатов А. И., 1990; Расулов М.И,
Рапопорт С.И., 1992; Преображенский В.А., Касаткин Н.Н, 1996; Василишин
Р.И., 1998; Нузов Б.Г., Нузова О.Б., 2003]. Результатом цього нині
складається така ситуація, коли поширення практичного використання
лазеротерапії виразкової хвороби значно випереджає розвиток уявлень про
тканинні реакції, що виникають у відповідь на дію лазерного опромінення.
Вище зазначене вказує на необхідність більш глибокого вивчення,
наукового обґрунтування і осмислення використання лазерів при лікуванні
виразкової хвороби.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота є фрагментом планової науково-дослідної роботи Української
медичної стоматологічної академії «Запальні і незапальні хвороби органів
і систем людини, які формуються під впливом екологічних, стресових,
імунних, метаболічних і інфекційних чинників. Стан гемогомеостаза,
гемодинаміки при застосуванні традиційних і нетрадиційних засобів
лікування» (держ. реєстраційний № 0198V000134).

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є вивчення особливостей перебігу
відновлювальних процесів при гоєнні експериментальної виразки
дванадцятипалої кишки у щурів за умов впливу лазерного опромінення та
його поєднанні з медикаментозною терапією.

Для досягнення поставленої мети були вирішити наступні задачі:

1. Визначити характерні риси перебігу тканинних та клітинних реакцій при
виникненні та загоєнні експериментальної виразки дванадцятипалої кишки у
щурів.

2. Вивчити особливості перебігу відновлювальних процесів при гоєнні
експериментальної виразки дванадцятипалої кишки у щурів за умов
лазерного опромінення зони її проекції та активних точок поверхні тіла.

3. Вивчити особливості перебігу відновлювальних процесів при гоєнні
експериментальної виразки дванадцятипалої кишки у щурів за умов
лазерного опромінення та його поєднанні з медикаментозною терапією.

Об’єкт дослідження. Експериментальна виразка дванадцятипалої кишки у
щурів.

Предмет дослідження. Тканинні реакції при формуванні та загоєнні
експериментальної виразки дванадцятипалої кишки у щурів за умов впливу
лазерного опромінення та його поєднанні з медикаментозною терапією.

Методи дослідження. Для оцінки тканинних реакцій при формуванні та
загоєнні експериментальної виразки дванадцятипалої кишки у щурів
використані загальногістологічні, морфометрічні та
електронномікроскопічний методи дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів. Отримані нові данні відносно
динаміки тканинних реакцій при виникненні та загоєнні експериментальної
ацетатної виразки дванадцятипалої кишки у щурів. Показано, що характер
деструктивних змін у стінці кишки прямо не відповідає місцю та ступеню
пошкоджуючого впливу. Запальна інфільтрація на протязі гоєння
експериментальної виразки дванадцятипалої кишки модельованої за S. Okabe
характеризується декількома хвилеподібними зростаннями та зниженнями
вмісту різних клітинних форм, а не поступовим збільшенням, досягненням
максимуму і наступним зменшенням їх кількості, як це характерно для
більшості відновлювальних процесів. Лазерне випромінювання оптимізує
репаративний процес при гоєнні експериментальної виразки та зумовлює
набуття відновленою ділянкою ряду ознак притаманних інтактній кишці.
Одночасне використання впливу лазерного опромінення та комплексу
медикаментозних засобів (блокатор Н2-рецепторів циметидин,
холіноблокатор атропіну сульфат та препарат в`яжучої і протизапальної
дії вікаїр) на процес гоєння експериментальної виразки дванадцятипалої
кишки взаємопотенціює їх позитивні морфогенетичні властивості.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані дані є передумовою
розробки засобів спрямованої дії на зміну перебігу відновлювальних
процесів у клінічній практиці. Отримані результати при впровадженні в
учбовий процес можуть розширити уявлення студентів і слухачів про
перебіг виразкової хвороби та підходи до методів корекції
відновлювальних процесів.

Особистий внесок здобувача. Особистий внесок здобувача полягає у
визначенні актуальності і ступеня вивченості досліджуваної проблеми,
виборі і виконанні методик експериментальних і статистичних досліджень,
проведенні експерименту і обробки первинних результатів, їх оформлення,
обґрунтування основних положень.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідалися на
VII Міжнародній науково-практичній конференції “Застосування лазерів у
медицині і біології”, (Ялта-Харків, 1996 р.), на міжнародній конференції
“Актуальні питання морфології” (Тернопіль, 1996), на XVII Міжнародній
науково-практичній конференції “Застосування лазерів у медицині і
біології” (Харків, 2002 р.). Апробація дисертації проведена на
міжкафедральній науковій конференції співробітників кафедр анатомії
людини, гістології, цитології та ембріології, патологічної анатомії
Української медичної стоматологічної академії м. Полтави.

Публікації. По темі дисертації опубліковано 6 робіт, з них 5 у фахових
виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг і дисертації. Дисертація викладена на 159 сторінках
(основного тексту 114 стор.), складається із: вступу, огляду літератури,
розділу “Матеріали та методи дослідження”, 3 розділів власних
досліджень, аналізу та обговорення результатів дослідження, висновків,
списку використаних літературних джерел. Робота ілюстрована 5 таблицями
та 71 малюнками. Список використаної літератури містить 266 джерел: 204
країн СНД, 62 інших країн.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ. Експериментальні дослідження проведені на
83 статевозрілих щурах лінії Wistar вагою 180-250 грамів. Для оцінки
похідного стану стінки дванадцятипалої кишки щурів, використані 5
інтактних тварин. У тварин всіх дослідних груп (загальна кількість 78
щурів) здійснювалося моделювання ацетатної виразки дванадцятипалої кишки
за S. Okabe (1971).

Моделювання виразки дванадцятипалої кишки за S. Okabe здійснювалося
шляхом нанесення на її поверхню крижаної оцтової кислоти. Нижче
пілородуоденального сфінктера на 0,5 см за допомогою вікончатого пінцета
на зовнішню поверхню задньої стінки дванадцятипалої кишки накладалося і
утримувалося капронове кільце з отвором діаметром 4,0 мм. Через цей
отвір на стінку кишки наносилася крапля крижаної оцтової кислоти на 10
секунд. Після експозиції кислота видалялася і місце впливу промивалося
фізіологічним розчином. Черевну стінку зашивали пошарово.

Після проведення моделювання ацетатної виразки за S. Okabe було
відібрано 46 тварин, які склали контрольну групу. У них загоєння виразки
відбувалося самостійно без яких-небудь додаткових впливів. Тварин з
експерименту виводилися групами по 5 щурів через 15 хвилин, через 1 та 2
години, через 1, 3, 4, 6, 9 і 17 діб після проведення моделювання
виразки.

Щури другої експериментальної групи піддавалися лазерному опроміненню
(20 тварин). Їм, починаючи з 3 доби після дії ушкоджуючого чинника,
опромінювали лазером біологічно активні точки поверхні тіла (Е36, Е45,
4Ji) і зони проекції дванадцятипалої кишки. Лазеропунктура проводилася з
експозицією по 15 с на кожну точку [Николаев Н.А. та ін., 1989; Гапонюк
П.Я., 1983 Емельяненко И.В., Сердюк Н.Н., 1991]. Опромінення зони
проекції дванадцятипалої кишки проводилося за допомогою розфокусованого
променя гелій-неонового лазера ЛГ-75, d=2.0 см на відстані від джерела
3.0 см. Опромінення проводилося щодня в один і той час (1800). Матеріал
для дослідження (від 5 тварин на кожний термін спостережень) забирався
через 4 доби (1 опромінення), 6 діб (3 опромінення), 9 діб (6
опромінень), 17 діб (14 опромінень) від початку експерименту.

У третій експериментальній групі тваринам (6 щурів) була змодельована
ацетатна виразка за S. Okabe і, починаючи з четвертої доби від початку
експерименту, була розпочата медикаментозна корекція загоєння
виразкового дефекту. Введення лікарських препаратів здійснювалося per os
разом зі шматочками їжі. Були використані циметидин (блокатор Н2
рецепторів), атропіну сульфат (холіноблокатор), вікаїр (препарат
в`яжучої і протизапальної дії). Дози препаратів розраховували виходячи з
пропису, що рекомендується в довідковій літературі з урахуванням маси
кожної тварини [Машковский М.Д., 1993]. Медикаменти вводили кожній
тварині тричі на день в один і той же час (900, 1200 та 1700) протягом
14 діб. Тварин даної групи виводили з експерименту через 17 діб від його
початку.

Щури четвертої експериментальної групи, починаючи з 4 доби після початку
експерименту, піддавалися впливу, як медикаментів, так і лазерного
випромінювання по схемах, вказаних в 1-й і у 2-й експериментальних
групах (6 щурів). Тварин виводили з експерименту через 17 діб досліду.

Забір матеріалу від піддослідних тварин здійснювався під наркозом.
Отриманий матеріал фіксувався в 2,5% розчині глютаральдегіду на
фосфатному буфері рН 7,4, дофіксовувався в осмієвому фіксаторі за G.
Millonig (1962) і заливалися в Епон 812 [Карупу В.Я., 1984]. Напівтонкі
і ультратонкі зрізи отримували на ультрамікротомах УМТП-4 і УМТП-7.
Напівтонкі зрізи забарвлювалися 0,1% розчином толуїдинового синього на
фосфатному буфері (рН 7,4) [Пальцев М.А., 1974], також проводилося
поліхромне фарбування сумішшю метиленового синього, основного фуксину і
азуру-ІІ за методом Humphrey Ch.D., Pittman F.E. (1974). Контрастування
ультратонких зрізів здійснювалося за методом Лафта ураніл-ацетатом і,
потім, цитратом свинцю [Rеynolds E.S., 1963]. Вивчення і фотозйомка
об’єктів здійснювалася на електронному мікроскопі ЕМВ-100БР при
прискорюючій напрузі 75 кВ.

Морфометричні дослідження проводилося за методом стандартних площ
[Автандилов Г. Г., 1984]: на 5 зрізах від кожної тварини в 5 довільно
виставлених полях зору підраховувалося кількість клітинних елементів
сполучної тканини. Крім того проводили визначення відносної кількості
келихоподібних клітин у складі кишкового епітелію, що регенерував. Для
визначення ступеню відновлення будови слизової оболонки на місці
експериментальної виразки через 17 діб після початку експерименту
вимірювалися за допомогою окуляр-мікрометра висота ворсинок і щільність
їх розташування. Також вимірювалися діаметр крипт та щільності їх
розташування. Кількісні данні морфометричних досліджень оброблялися
стандартними методами математичної статистики з використанням критерію
достовірності Стьюдента.

РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ. При дії крижаної
оцтової кислоти на зовнішню поверхню (серозну оболонку) дванадцятипалої
кишки, у відповідності з використаним способом, в її стінці відбувається
низка деструктивних змін, що призводить до виникнення виразкового
дефекту вже через одну добу після початку експерименту, що співпадає з
даними S. Okabe (1971).

Треба особливо відмітити, що характер деструктивних явищ у стінці
дванадцятипалої кишки за цих умов прямо не відповідає місцю та ступеню
пошкоджуючого впливу. Безпосередньо прямим ефектом дії крижаної оцтової
кислоти є розвиток протягом першої доби досліду некротичних змін у
серозній оболонці. При цьому вони не розповсюджуються на м’язову
оболонку кишки, а місцями може навіть частково зберігатися і
сполучнотканинна основа вісцерального листка очеревини.

Зміни ж з боку слизової оболонки дванадцятипалої кишки, які виявляються
вже на першій годині експерименту у вигляді порушення мікроциркуляції,
розвитку запальної інфільтрації, деструкції ворсинок, а до кінця першої
доби спостережень – руйнування слизової і м’язової оболонок кишки, що не
можуть бути пов’язані з безпосередньою дією оцтової кислоти на її
зовнішню поверхню. В частині випадків деструктивні процеси
розповсюджуються на всі оболонки кишки, що призводить до виникнення
перфорацій. Можна вважати, що вони обумовлені трофічними порушеннями, що
реалізуються опореседковано через порушення кровопостачання та нервові
впливи і що співпадає з даними отриманими на інших експериментальних
моделях та при клінічних дослідженнях [Тутченко Н.И.та ін..,
1990;Григорьев П.Я., Яковенко Э.П. 1997; Калинин А.В. та ін.., 2004;
Lizogub G.V. and all, 2002; Doucet M.Y., et al. 2003; Lychkova A.E. at
al., 2004].

Подальший розвиток тканинних реакцій в ділянці пошкодження
дванадцятипалої кишки в цілому співпадає з загальними уявленнями про
запальні та регенеративні процеси [Струков А.І., Сєров В.В. 1999], у
тому числі і при гоєнні виразок шлунку та кишки [Структурные основы …,
1987]. Однак йому притаманні також певні особливості. Однією з таких є
характер клітинної реакції в області виразки (Рис. 1.). Так, наприклад,
при загоєнні ран шкіри спостерігається поступове збільшення вмісту
різних клітинних елементів у регенеруючій сполучної тканини, набуття
максимуму їх вмісту для кожного виду у певний час, і наступне зменшення
їх кількості [Грабовой А. Н., 1999]. Зміни ж вмісту клітин у сполучній
тканині, яка приймає участь у виповненні виразкового дефекту має ламаний
вигляд. Це, непрямим шляхом, може підтверджувати припущення про
наявність трофічних та гемомікроциркуляторних порушень в ділянці
експериментальної виразки дванадцятипалої кишки.

До кінця першої доби досліду в краях і дні виразкового дефекту
збільшується кількість фібробластів, інколи можна бачити новоутворені
тонкостінні кровоносні судини, що можна розцінювати як початок
проліферативних процесів. Через 3 доби після початку експерименту дно та
краї виразки виявляються вкриті вузьким шаром регенеруючої сполучної
тканини, яка у наступному,по мірі росту, виповнює виразковий дефект.

Слід також відмітити, що основним джерелом для формування
сполучнотканинного регенерату, який виповнює порожнину виразки
дванадцятипалої кишки, є сполучна тканина підслизової основи.
Безпосередньо з неї спостерігається найбільш раннє та найбільш значне за
обсягом новоутворення сполучнотканинного регенерату. Це також співпадає
з характером формування регенератів при гоєнні ран шкіри, де основна
маса регенерату утворюється за рахунок міжчасточкової сполучної тканини
гіподерми [Шехтер А.Б., Сєров В.В., 1991, Грабовой А. Н., 1999].

Процес загоєння експериментальної виразки протікає на фоні виразного
спайкового процесу в черевній порожнині, коли до ділянки ушкодженої
дванадцятипалої кишки підпаювалися сусідні органи: печінка, підшлункова
залоза, сальник. В окремих випадках ці органи виповнюють порожнину
виразки.

Рис. 1. Вміст клітин у сполучнотканинному регенераті (4-17 доба) в
ділянці експериментальної виразки дванадцятипалої кишки при самостійному
гоєнні (контроль) та за умов лазерного опромінення, (кількість клітин у
полі зору мікроскопа, об. 40, ок. 10).

Новоутворена сполучна тканина, що виповнює виразковий дефект, поступово
набуває більшої щільності, ніж сполучна тканина в інтактній кишці. Це
пов’язано з формуванням в ній порівняно густої сітки колагенових
волокон, що також відзначається іншими авторами [Лекарева Л. И., 1994;
Reed S., 2002]. Обсяг новоутворених тканин за цих умов частіше за все
відрізняється від обсягу передіснуючих тканин. Так, наприкінці
спостережень (17 доба після моделювання виразки) у 3/5 щурів товщина
регенерату виявляється меншою, а у 2/5 – більшою за обсяг заміщених
тканин.

За рахунок спайок та неадекватного обсягу новоутворених тканин у частини
дослідних щурів має місце виразна деформація стінки дванадцятипалої
кишки в зоні виразкового дефекту, що також спостерігалося при
використанні інших експериментальних моделей виразок шлунково-кишкового
тракту [Василюк В.М. та ін., 1997; D.A.Brodie, H.M.Hanson 1960; Pospai D
and all, 1998].

Дозрівання сполучнотканинного регенерату, який виповнює виразковий
дефект супроводжується повільним диференціюванням елементів
мікроциркуляторного русла. Тонкостінні, а іноді і лакуноподібні
кровоносні мікросудини зберігаються в ньому до кінця спостережень. Також
зберігається в зоні ураження значний рівень запальної інфільтрації.

Епітелізація виразкового дефекту через 17 діб спостереження (на
прикініці терміну проведеного експерименту) відмічається лише у частини
тварин і проявляється в покритті рубця тонким шаром
малодиференційованого кишкового епітелію. Зазвичай ентероцити тут не
мають виразної призматичної форми і серед них часто не веріфікуються
різні клітинні типи. У інших випадках епітелізація регенерату не
завершується і частина його поверхні виявляється вкритою шаром
лейкоцитарно-некротичних мас. Формування кишкових ворсинок та крипт на
прикінці терміну спостережень (через 17 діб після початку досліду) при
самостійному гоєнні експериментальної виразки дванадцятипалої кишки не
спостерігається.

Проведені електронно-мікроскопічні дослідження певним чином
підтверджують припущення про порушення трофічного забезпечення в області
виразки. Це пов’язано з виявленням у кишковому епітелії в зоні виразки
як ознак відновлювальних процесів, так і, значно поширених,
дистрофічних. Крім того, враховуючи обсяг дефекту стінки кишки та час,
протягом якого відбувалося його гоєння, і порівнюючи це з гоєнням ран
шкіри [Грабовой А. Н., 1995], можна було очікувати у більшій мірі
відновлення стану ендотелію кровоносних судин в області виразки, ніж ті
що були виявлені.

Оцінюючі результати гоєння експериментальних гострих виразок
дванадцятипалої кишки в цілому необхідно зазначити, що не відбувається
органотипового відновлення її стінки. За цих умов виникає стан, коли
запально-репаративна реакція пролонгується та відбувається надмірне
утворення сполучнотканинних волокон у регенераті. Це прийнято розглядати
як несприятливий фактор для відновлювального процесу як у цілому
[Маянский Д. Н., 1982: Шехтер А.Б., Серов В.В., 1995], так і для гоєння
виразок шлунково-кишкового тракту [Майоров В.М. та ін., 1992; Лекарева
Л. И., 1994; Дмитриев И.В., Доросевич А.Е., 1996; Минушкин О.Н., Зверков
И.В., 2000; Оноприев В.И., Корочанская В.И., 2004; Reed S. 2002]. Тому,
враховуючи все вищезазначене, доцільним є проведення корегування
перебігу репаративного процесу для формування регенерату, який б за
будовою наближався до передіснуючого тканинного комплексу стінки
дванадцятипалої кишки.

Значною мірою властивість оптимізувати відновлювальні процеси притаманна
лазерному випромінюванню, яке як безпосередньо, так і непрямим шляхом
впливає на відбування запалення, проліферації та диференціювання
[Циммерман Я.С., Попова Н.И., 2000; Воробьев Л.Г. та ін., 1991;
Мавлян-Ходжаев Р. Ш., 1995; Лапина Т.Л. та ін., 2000; Reed S., 2002].

Проведені дослідження впливу лазерного опромінення на гоєння
експериментальної виразки дванадцятипалої кишки у щурів показали, що вже
через добу після однократної дії (4 доби після моделювання виразки)
спостерігається зменшення ступеню розширення судин в зоні ураження та
крайового стояння в них лейкоцитів, зменшення проявів явищ набряку та, в
цілому, запальної інфільтрації. Регенераторні процеси в області загоєння
виразки за цих умов характеризуються посиленням макрофагальної та
фібробластичної реакцій. У краях виразкового дефекту та в
сполучнотканинному регенераті, якій на 4 добу після моделювання виразки
утворює тонкий шар, наряду зі збільшенням кількості фібробластів
виявляється більше і новоутворених мікросудин у порівнянні з контролем
(самостійним гоєнням виразки), що співпадає з даними отриманими на інших
експериментальних моделях [Байбеков И.М. та ін., 1995; Солдатов А.И.,
1994].

За умов лазеротерапії вже на 4 добу досліду, на відміну від контролю,
спостерігається наростання тонкого пласта кишкового епітелію на
регенеруючу сполучну тканину.

Надалі, протягом всього курсу лазероїтерапії, як на макрорівні, так і на
рівні мікроскопічного і ультрамікроскопічного дослідження тканин
дванадцятипалої кишки в зоні виразкового ураження визначаються ознаки
активації репаративної регенерації. Це супроводжується підвищенням
вмісту клітин фібробластичного ряду в регенераті на 4, 6 та 9 добу після
моделювання виразки у порівнянні з контролем. У подальшому, до 17 доби,
кількість цих клітин лише незначно збільшується, і стає на цьому строку
спостереження меншим ніж у контролі. Це дає змогу говорити, що лазерне
опроміненні зменшує надмірне накопичення клітин фібробластичного раду у
сполучнотканинному регенераті, яке за звичай спостерігається при його
формуванні [S. Okabe, 1974], і що є певною передумовою для формування
порівняно ніжного рубця.

І дійсно, хоча за умов лазерного опромінення спостерігається деяка
інтенсифікація процесів колагеногенезу у період з 4 до 9 доби досліду,
наприкінці експерименту (17 доба) виявляється, що регенерат містить
менше сполучнотканинних волокон, ніж у контролі. Крім того, від
останнього він відрізняється і якісно, оскільки його поверхневі ділянки
містять менш щільну сітку колагенових волокон ніж глибокі, що наближає
їх щільність до такої підслизової основи інтактної кишки. Відновлення
будови стінки кишки на місці виразкового дефекту проходить практично без
деформації органу, що можна пов’язати зі зменшенням щільності
новоутвореної сполучної тканини при дії лазерного опромінення. [Воробйов
Л.П. і ін., 1991; Солдатов А.И., 1994; Случанко Е. И., 1997; Циммерман
Я.С., 2000; Brinkman J.M., et al. 2004].

Динаміка змін клітинного складу сполучнотканинного регенерату тканини в
порожнині виразкового дефекту при лазерному опроміненні (див. Рис. 1.)
набуває характеру якій більш чітко, ніж у контролі, відображає стадії
типового перебігу відновлювального процесу [Грабовой А. Н., 1999].
Причому вигляд кривих, що відображують цей процес, наближається до
параболи, на відміну від контролю де вони, у більшості, мали вигляд
ламаних ліній.

Васкуляризація сполучнотканинного регенерату, що виповнює виразковий
дефект, також відбувається активніше ніж у контролі. Крім того,
наприкінці експерименту (17 доба після початку) в ньому виявлялися, на
відміну від контролю, диференційовані ланки гемоциркуляторного русла, що
також свідчить про підвищення активності репаративних процесів, а
точніше про прискорення процесів дозрівання новоутворених тканинних
комплексів.

Спайковий процес в черевній порожнині при гоєнні експериментальної
виразки за умов впливу лазерного опромінення має незначну виразність і
суттєво поступається тому, що спостерігається при її самостійному
гоєнні.

До 17 доби експерименту при лазеротерапії відбувається повна
епітелізація регенерату у всіх піддослідних тварин. Новоутворена ділянка
кишкового епітелію складається переважно зі стовпчастих клітин, серед
яких добре розрізняються також келихоподібні ентероцити. Це співпадає з
даними інших авторів, які спостерігали більш ранню епітелізацію при
гоєнні виразки дванадцятипалої кишки в результаті застосування лазерного
випромінювання [Сахаутдинов В.Г., Хасанов А.Г., 1989; Самсонов А.А. и
др.,1990; Русаков.В.И, Бубнова.В.И., 1995; Преображенский В.А. и др.,
1996].

h

« $ \ ^ ` „ ?

o

8

h

H

x

I

?

oe

?????????????oe

??„????$??

???????

????$??

PПринципово важливою відмінністю вторинного гістогенезу при загоєнні
експериментальної виразки за умов лазеротерапії є наближення до
органотипової будови відновленої ділянки слизової оболонки. При цьому
відбувається формування кишкових ворсинок, крипт і, навіть у невеликій
кількості, дуоденальних залоз. Крім того, у сполучнотканинному
регенераті виявляються поодинокі гладкі міоцити, що не спостерігається у
тварин контрольної групи при самостійному гоєнні експериментальної
виразки.

Електронномікроскопічні дослідження відновленої ділянки кишкового
епітелію при лазеротерапії виявили, що в частині його клітин
спостерігаються дистрофічні процеси. Однак кількість таких клітин, та
ступінь зміни їх ультраструктури є меншими, ніж у тварин контрольної
групи. Для більшої ж частини епітеліоцитів є характерним добре
розвинутий синтетичний апарат (велика кількості рибосом і полісом,
гіперплазія ендоплазматичної сітки та комплексу Гольджі). Переважна
більшість келихоподібних екзокриноцитів за цих умов має типову
субмікроскопічну будову і, відповідно, розвинутий синтетичний апарат та
велику кількість секреторних гранул. Отримані дані співпадають з
результатами дослідження епітелію шлунку при гоєнні виразки за умов
лазеротерапії [Байбеков И.М., Мусаев Е.Ш., 1991].

У цитоплазмі ендотеліоцитів капілярів сполучнотканинного регенерату, що
виповнює дефект дванадцятипалої кишки за умов лазеротерапії,
спостерігається збільшення, у порівнянні з контролем, кількості
мікропіноцитозних пухирців, що є непрямим свідченням активації
трансцелюлярного транспорту через капілярну стінку. Подібні данні
отримані і при вивченні впливу лазерного опромінення на гоєння язв
шлунку [Байбеков И.М. та ін.,. 1991; Байбеков И.М. та ін., 1995;
Петракова В.С. та ін., 1997; Циммерман Я.С., 2000; Doucet M.Y., et al.
2003].

Отже, оцінюючи в цілому будову новоутвореної ділянки дванвтцятипалої
кишки у місці виразкового дефекту, можна говорити, що лазерне
опромінення призводить як до прискорення відновлювальних процесів, так і
оптимізації вторинного гістогенезу і формування фрагменту стінки кишки,
який за рядом ознак наближається до будови інтактної.

Проведені дослідження впливу комплексу медикаментозних препаратів
(циметидину (блокатора Н2-рецепторів), атропіну (м-холіноблокатора),
вікаїру (препарат в’яжучої і протизапальної дії)) на гоєння гострої
експериментальної виразки дванадцятипалої кишки показали, що за цих умов
покращуються результати відновлювального процесу.

За умов медикаментозної терапії через 17 діб після моделювання виразки
дванадцятипалої кишки у щурів відбувається повне загоєння виразкового
дефекту. Крім того спостерігається часткове набуття новоутвореною
ділянкою слизової оболонки рис будови притаманних інтактній кишці. Це
проявляється утворенням ворсинок, крипт та поодиноких дуоденальних
залоз, що є принциповою відзнакою від стану відновленої ділянки кишки
при самостійному загоєнні виразкового дефекту.

Крім того, у тварин цієї дослідної групи відмічаються певні відмінності
від контролю у будові сполучнотканинного регенерату. Він виявляється не
таким щільним за рахунок меншого вмісту сполучнотканинних волокон, та
більше васкуляризованим. Крім того відмічається досить виразна різниця у
кількості сполучнотканинних волокон на різних рівнях регенерату, що
відповідають різним оболонкам кишки. Поверхневі шари новоутвореної
ділянки кишки на рівні слизової оболонки містять ніжнішу сітку
колагенових волоко, ніж глибше розташовані.

Електронно-мікроскопічні дослідження також виявляють посилення
компенсаторно-відновлювальних процесів у порівнянні з виразкою, яка
гоїться самостійно. За умов проведеної медикаментозної корекції стають
менш виразними негативні зміни в ентероцитах мітохондрій,
ендоплазматичної сітки та комплексу Гольджі. Крім того дещо збільшується
кількість рибосом і полісом у цитоплазмі.

Зміни в ультраструктурі ендотеліоцитів судин сполучнотканинного
регенерату, свідчать про незначне покращення у порівнянні з контролем
трансцелюлярного транспорту речовин через капілярну стінку, що
виражається деяким збільшенням кількості мікропіноцитозних пухирців у
цитоплазмі цих клітин.

У цілому все це свідчить про певну активацію та оптимізацію відбування
відновлювальних процесів при загоєнні експериментальної виразки під
впливом використаних медикаментів. При чому, зміни стану регенеруючої
сполучної тканини за таких умов, як і при відбуванні відновлювальних
процесів у інших органах [Грабовой А. Н., 1996] призводять до змін у її
взаємовідносин з регенеруючим кишковим епітелієм. Результатом цього стає
можливість, хоча і в обмеженому обсязі, новоутворення кишкових ворсинок
та крипт.

Вивчення комплексу медикаментозних впливів та лазерного опромінення на
загоєння гострої експериментальної виразки дванадцятиперстної кишки у
щурів показало його певні переваги перед самостійним використанням
зазначених способів впливу.

Навіть на етапі узяття матеріалу відзначався різний ступінь розвитку
спайкового процесу в тварин різних дослідних груп. Тільки в половині
випадків у тварин, що отримали курс комплексної терапії, визначалися
спайки, причому вони мали ніжну консистенцію і легко розділялися при
виділенні цибулини дванадцятипалої кишки, тоді як після медикаментозної
корекції та, в дещо в меншій ступені, при лазеротерапії, майже у всіх
випадках, спостерігалися спайки із сусідніми органами: печінкою,
підшлунковою залозою і т.д.

За умов комплексної корекції відновлювальних процесів зона виразкового
ураження через 17 діб після початку досліду визначається лише при
ретельному дослідженні слизової оболонки кишечнику під бінокулярною
лупою. Вона виглядала як ділянка діаметром близько 1,5 мм із більш
довгими ворсинками, ніж у ділянках слизової оболонки, що її оточують, в
той час як при застосуванні медикаментозної або лазерної терапії область
виразкового ураження визначалася без додаткових приладів як ділянка
діаметром до 2 мм з нерівною поверхнею.

При мікроскопічному дослідженні також визначається більш повноцінне
відновлення слизової оболонки дванадцятипалої кишки на місці виразкового
дефекту при комплексному впливі, ніж при окремо використаних
медикаментозної або лазерної терапії. За цих умов відбувається найбільш
виражене формування ворсинок, крипт, а також дуоденальних залоз. Причому
новоутворені ворсинки і крипти мають досить правильну форму, на відміну
від таких у інших експериментальних групах, і за морфометричними
показниками у цілому найбільш подібні до інтактних (Рис. 2.). Це є
безпосереднім кількісним та якісним свідченнями про покращення
результатів відбування репаративного процесу.

Слід також відмітити, що як в ентероцитах крипт, так і в клітинах
кінцевих секреторних відділах новоутвореної ділянки кишки за умов
комплексної корекції відмічається накопичення секрету, кількість якого
може не поступатися, а іноді і перевищувати вміст такого в інтактній
кишці. Це, у свою чергу, є непрямим показником більш виразного, ніж у
інших експериментальних групах, відновлення функціональної активності
слизової дуоденум.

Рис. 2. Кількісні характеристики новоутвореної ділянки слизової оболонки
дванадцятипалої кишки на місці гострої експериментальної виразки у щурів
за умов різних впливів (зліва направо): інтактна кишка, лазерне
опромінення, медикаментозна корекція, одночасне лазерне опромінення та
медикаментозна корекція.

При комплексній терапії стан сполучнотканинного регенерату, що виповнює
виразковий дефект, на рівні слизової оболонки кишки за щільністю сітки
колагенових волокон лише незначно перевищує такий в інтактній кишці.
Глибше розташовані ділянки регенерату хоча і містять більше
сполучнотканинних волокон, виявляються не такими щільними, як при
самостійному гоєнні виразки чи за умов окремо проведених медикаментозної
корекції або лазеротерапії. Крім того тут спостерігається більш
впорядковане розташування колагенових волокон, значна частина яких має
досить чітко виражену тангенціальну орієнтацію. Особливо слід
відзначити, що у сполучнотканинному регенераті на рівні м’язової
оболонки кишки виявляються пучки гладких м’язових клітин, в той час як
при самостійному застосуванні медикаментозної терапії вони не
визначаються взагалі, а при впливі лазерного опромінення лише зрідка
виявлялися поодинокі клітини цього типу.

Позитивний ефект від одночасного медикаментозного лікування та лазерного
опромінення на гоєння експериментальної виразки підтверджується також
даними електронної мікроскопії. За цих умов, у порівнянні з особинами
інших дослідних груп, виявляється суттєве покращення у клітинах
кишкового епітелію та ендотелії судин регенерату стану мітохондріального
та синтетичного апаратів. Підвищення кількості мікропіноцитозних
пухирців у цитоплазмі ендотелиоцитів кровоносних капілярів свідчить про
порівняно високу активність трансцелюлярного транспорту речовин через
капілярну стінку.

Отримані данні щодо ультраструктури вивчених компонентів новоутвореної
на місці виразкового дефекту ділянки дванадцятипалої кишки за умов
різних впливів у значній мірі співпадають з результатами аналогічних
досліджень проведених на шлунку та кишечнику [Дмитриєв И.В., Доросевич
А.Е., 1996; Нурмухамбетова Б.Н., 1997; Гулов М.К., Невзоров В.П., 1998].
Це дозволяє говорити про наявність відповідності між характером
вторинного гістогенезу та ультраструктурою епітелію шлунково-кишкового
тракту і ендотелію мікросудин при гоєнні виразок.

Оцінюючі в цілому зміни відбування репаративного процесу при гоєнні
експериментальної виразки дванадцятипалої кишки за умов впливу лазерного
опромінення слід враховувати, що поверхневі враження слизової оболонки
дуоденум різного ґенезу за звичай загоюються з повним відновленням її
структури [Джабиев А.Н. та ін., 1989; Гуцу В.М., 1990; Дронова О.Б. та
ін., 1990; Матюшичев В.В., Солдатов А. И, 1990; Marsh M. N., 1992;].
Виходячи з цього можна вважати, що стан сполучнотканинного регенерату
при глибоких виразкових дефектах визначає можливість органотипового
відновлення слизової оболонки. Це збігається з характером міжтканинних
взаємовідносини при гоєнні ран шкіри [Грабовой А. Н., 1996], коли
регенеруючий епідерміс здатний моделювати стан підлеглої незрілої
сполучної тканини. Відповідно впливи, які призводять до зменшення
надмірного вияву запальних процесів, фібробластичної реакції та
утворення сполучнотканинних волокон, одночасно з прискоренням
регенерації епітелію створюють передумови при гоєнні виразкових дефектів
для формування таких утворень як кишкові ворсинки, крипти і навіть
дуодеденальні залози.

Таким чином, проведені дослідження підтверджують, що лазерне опромінення
біологічно активних точок та проекції дванадцятипалої кишки, призводить
до низки змін у перебігу відновлювального процесу, що веде до
відновлення ділянки стінки дуоденум, яка набуває ряд ознак притаманних
інтактній кишці. Ці ефекти спостерігаються як при самостійному
використовуванні лазерного опромінення, так і стають більш виразними при
його одночасному застосуванні з медикаментозною терапією, що зазвичай
використовується при виразковій хворобі.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі викладені дані про особливості перебігу
відновлювальних процесів при гоєнні експериментальної виразки
дванадцятипалої кишки у щурів за умов впливу лазерного опромінення та
його поєднанні з медикаментозною терапією.

При моделюванні гострої виразки дванадцятипалої кишки за S. Okabe
(нанесення крижаної оцтової кислоти на серозну оболонку) характер
деструктивних змін у її стінці прямо не відповідає місцю та ступеню
пошкоджуючого впливу. Безпосередньо прямим ефектом дії крижаної оцтової
кислоти є розвиток некротичних змін серозної оболонки, які не
розповсюджуються на м’язову оболонку кишки, а місцями може навіть
частково зберігатися і сполучнотканинна основа вісцерального листка
очеревини. Деструктивні ж зміни з внутрішньої поверхні дванадцятипалої
кишки призводять до руйнування її слизової і м’язової оболонок, а в
частині випадків вони можуть розповсюджуються на всі оболонки кишки, що
призводить до виникнення перфорацій.

Запальна інфільтрацій на протязі гоєння експериментальної виразки
дванадцятипалої кишки модельованої за S. Okabe характеризується
декількома хвилеподібними зростаннями та зниженнями вмісту різних
клітинних форм, а не поступовим збільшенням, досягненням максимуму і
наступним зменшенням їх кількості, як це характерно для більшості
відновлювальних процесів.

Лазерне опромінення у цілому зменшує запальну інфільтрацію регенеруючої
сполучної тканини, що виповнює виразковий дефект, та суттєво зменшує
виразність коливань в ньому вмісту клітинних елементів. Одночасно з цим,
під час активного росту молодої сполучної тканини інтенсифікується
фібробластична реакція, але, після виповнювання виразкового дефекту і
дозрівання регенерату, попереджається її надмірна виразність.

Утворення колагенових волокон у процесі формування регенерату при
лазерному опроміненні прискорюється, але після його дозрівання щільність
новоутвореної сполучної тканини виявляється меншою, ніж при самостійному
її гоєнні виразки. Крім того, лазерне опромінення призводить до особливо
суттєвого зменшення вмісту колагенових волокон у регенераті на рівні
слизової оболонки, що наближає його до будови останньої в інтактній
кишці.

Лазерне опромінення призводить до зміни взаємовідносин між регенеруючими
сполучною тканиною та кишковим епітелієм при гоєнні експериментальної
виразки. Це виявляється формуванням у певному обсязі ворсинок, крипт і
дуоденальних залоз у новоутвореній ділянці слизової оболонки кишки, що
не спостерігається при самостійному гоєнні виразки.

Загоєння експериментальної виразки у щурів за умов застосування
комплексу медикаментозних засобів, що використовуються при лікуванні
виразок (блокатор Н2-рецепторів циметидин, холіноблокатор атропіну
сульфат та препарат в`яжучої і протизапальної дії вікаїр), призводить до
зменшення щільності сполучнотканинного регенерату, дещо більш виразному
в його поверхневих ділянках, до формування певної кількості ворсинок та
крипт, які однак суттєво відрізнялися від інтактних як кількісно так і
якісно (різноманітністю розмірів та форми).

Одночасне використання впливу лазерного опромінення та комплексу
медикаментозних засобів (блокатор Н2-рецепторів циметидин,
холіноблокатор атропіну сульфат та препарат в`яжучої і протизапальної
дії вікаїр) на процес гоєння експериментальної виразки дванадцятипалої
кишки взаємопотенціює їх позитивні морфогенетичні властивості.
Результатом цього є відновлення ділянки стінки кишки в якій
сполучнотканинний регенерат має невелику щільність, особливо у
поверхневих ділянках, і які практично відповідають стану сполучної
тканині у складі слизової оболонки інтактної кишки. В новоутвореній
ділянці стінки дванадцятипалої кишки формуються крипти та ворсинки,
кількість яких хоча і поступається інтактній кишці, але які якісно до
них найбільш наближаються. Відбувається також утворення певної кількості
дуоденальних залоз. Якісною відзнакою регенерату стінки дванадцятипалої
кишки за умов поєднаного впливу лазерного опромінення та медикаментозних
препаратів є утворення на рівні м’язової оболонки пучків гладких
м’язових клітин.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Пордзорова А.В. Методы экспериментального моделирования язвы
двенадцатиперстной кишки в разных отделах желудочно-кишечного тракта
//Вісник проблем біології і медицини.-1999.-№2.-С.48-52.

Подзорова А.В., Загоруйко Г.Е. Современные принципы лечения язвы желудка
и двенадцатиперстной кишки //Вісник проблем біології і
медицини.-1999.-№14.-С.45-51.

Подзорова А.В., Еремина Н.Ф. Структурные преобразования соединительной
ткани стенки двенадцатиперстной кишки в процессе репаративной
регенерации экспериментальной язвы при действии лазерного излучения
//Експериментальна і клінічна медицина.-2002. — № 1. – С. 36-38.

Подзорова А.В. Сравнительная характеристика морфологических изменений в
зоне экспериментальной язвы двенадцатиперстной кишки после проведения
медикаментозной терапии в комплексе с лазерной рефлексотерапией
//Проблеми екології та медицини. – 2002. –Т.6, № 5. – С.41-43.

Подзорова А.В., Губина-Вакулик Г.И. Динамика воспалительного инфильтрата
при моделировании экспериментальной язвы двенадцатиперстной кишки по
Окабэ //Актуальні проблеми сучасної медицини. 2002.- Т. 2, № 2 (4). – С.
32-34.

Подзорова А.В. Структурные критерии влияния лазерного излучения на
регенерацию экспериментальной язвы двенадцатиперстной кишки //Мат. XVII
Междунар. научно-практ. конф. “Применение лазеров в медицине и
биологии.” (23–27 апр. 2002.).- Харьков.-2002.-С.35.

АНОТАЦІЯ

Подзорова А.В. Морфологічні аспекти застосування лазерного
випромінювання у комплексній корекції загоєння виразки дванадцятипалої
кишки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за
спеціальністю 14.03.09 – гістологія, цитологія, ембріологія. –
Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Київ, 2005 р.

Дисертація присвячена вивченню особливостей перебігу відновлювальних
процесів при гоєнні експериментальної ацетатної виразки дванадцятипалої
кишки у щурів модельованої за S. Okabe за умов впливу лазерного
опромінення та його поєднанні з медикаментозною терапією. Показано, що
характер деструктивних змін у стінці кишки прямо не відповідає місцю та
ступеню пошкоджуючого впливу. Запальна інфільтрація на протязі гоєння
виразки характеризується декількома хвилеподібними зростаннями та
зниженнями вмісту різних клітинних форм, а не поступовим збільшенням,
досягненням максимуму і наступним зменшенням їх кількості, як це
характерно для більшості відновлювальних процесів. Лазерне
випромінювання оптимізує відновлювальний процес при гоєнні
експериментальної виразки та зумовлює набуття відновленою ділянкою ряду
ознак притаманних інтактній кишці. Одночасне використання впливу
лазерного опромінення та комплексу медикаментозних засобів (блокатор
Н2-рецепторів циметидин, холіноблокатор атропіну сульфат та препарат
в`яжучої і протизапальної дії вікаїр) на процес гоєння експериментальної
виразки дванадцятипалої кишки взаємопотенціює їх позитивні
морфогенетичні властивості.

Ключові слова: виразка, дванадцятипала кишка, лазерне опромінення,
регенерація, епітелій, сполучна тканина.

АННОТАЦИЯ

Подзорова А.В. Морфологические аспекты применения лазерного излучения в
комплексной коррекции заживления язвы двенадцатиперстной кишки. –
Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по
специальности 14.03.09 – гистология, цитология, эмбриология. —
Национальный медицинский университет имени А. А. Богомольца, Киев, 2005.

Диссертация посвящена изучению особенностей протекания восстановительных
процессов при заживлении экспериментальной ацетатной язвы
двенадцатиперстной кишки у крыс моделированной по S. Okabe в условиях
влияния лазерного облучения и его сочетании с медикаментозной терапией.

Показано, что характер деструктивных изменений в стенке кишки прямо не
соответствует месту та степени повреждающего влияния. Непосредственным
прямим эффектом действия ледяной уксусной кислоты является развитие
некротических изменений серозной оболочки, которые не распространяются
на мышечную оболочку кишки, а местами может даже частично сохраняться и
соединительнотканная основа висцерального листка брюшины. Деструктивные
же изменения с внутренней поверхности двенадцатиперстной кишки приводят
к разрушению ее слизистой и мышечной оболочек, а в части случаев они
могут распространяться на все оболочки кишки, что приводить к
возникновению перфораций.

Воспалительная инфильтрация на протяжении заживления экспериментальной
язвы двенадцатиперстной кишки моделированной по S. Okabe характеризуется
несколькими волнообразными увеличения и уменьшения содержания разных
клеточных форм, а не постепенным нарастанием, достижением максимума и
последующим уменьшением их содержания, как это характерно для
большинства восстановительных процессов.

Лазерное облучение в целом уменьшает воспалительную инфильтрацию
регенерирующей соединительной ткани, которая выполняет язвенный дефект,
и существенно уменьшает выраженность колебаний в нем содержания
клеточных элементов. Одновременно с этим, во время активного роста
молодой соединительной ткани интенсифицируется фибробластическая
реакция, однако, после выполнения язвенного дефекта и созревании
регенерата, предотвращается ее чрезмерная выраженность.

Образование коллагеновых волокон в процессе формирования регенерата при
лазерном облучении ускоряется, но при его созревании плотность
новообразованной соединительной ткани оказывается меньшей, чем при
самостоятельном заживлении язвы. Кроме того, лазерное облучение приводит
к особо существенному уменьшению содержания коллагеновых волокон в
регенерате на уровне слизистой оболочки, что приближает его к строению
последней в интактной кишке.

Лазерное облучение приводит к изменению взаимоотношений между
регенерующими соединительной тканью и кишечным эпителием при заживлении
экспериментальной язвы. Это проявляется формированием в определенном
объеме ворсинок, крипт и дуоденальных желез в новообразованном участке
слизистой оболочки кишки, что не наблюдается при самостоятельном
заживлении язвы.

Заживление экспериментальной язвы у крыс в условиях применения комплекса
медикаментозных средств, использующихся при лечении язвенной болезни
(блокатор Н2-рецепторів циметидин, холиноблокатор атропна сульфат и
препарат вяжущего і противовоспалительного действия викаир), приводит к
уменьшению плотности соединительнотканного регенерата, несколько более
выраженному в его поверхностный участках, к формированию определенного
количества ворсинок и крипт, которые однако существенно отличаются от
интактных как количественно так и качественно (разнообразие размеров и
форм).

Одновременное использование влияния лазерного облучения и комплекса
медикаментозных средств (блокатор Н2-рецепторів циметидин,
холиноблокатор атропина сульфат, препарат вяжущего и
противовоспалительного действия викаир) на процесс заживления
экспериментальной язвы двенадцатиперсстной кишки взаимопотенциирует их
позитивные морфогенетические свойства. Результатом этого является
восстановление участка стенки кишки в котором соединительнотканный
регенерат имеет небольшую плотность, особенно в поверхностных участках,
и которые практически соответствуют состоянию соединительной ткани в
составе слизистой оболочки интактной кишки. В новообразованном участке
стенки двенадцатиперстной кишки формируются крипты и ворсинки,
количество которых хотя и уступает интактной кишке, однако которые
качественно к ним наиболее приближаются. Происходит также образование
определенного количества дуоденальных желез. Качественным отличием
регенерата стенки двенадцатиперстной кишки в условиях сочетанного
воздействия лазерного облучения и медикаментозных препаратов является
образование на уровне мышечной оболочки пучков гладких мышечных клеток.

Ключевые слова: язва, двенадцатиперстная кишка, лазерное облучение,
регенерация, эпителий, соединительная ткань.

SUMMARY

Podzorova А.V. Morphological aspects of application of laser radiation
in complex correction of an ulcer repair duodenum. – Manuscript.

Dissertation to obtain the scientific degree of Candidate of Medical
Sciences (Medicine) in specialty 14.03.09 – histology, cytology,
embryology. — Bogomolets National Medical University, Kyiv, 2005.

The dissertation is devoted to studying of features of course of
regenerative processes at healing experimental acetate ulcers of a
duodenal gut at rats modelled on S. Okabe in conditions of influence of
a laser irradiation and its combination with medicamentous therapy. It
is shown, that character of destructive changes in a wall of a gut
directly does not correspond to a place and a degree of injuring action.
Inflammatory infiltration during healing a ulcer it is characterized by
several wavy increases and decrease in the contents of different
cellular forms, instead of gradual increase, achievement of a maximum
and the subsequent reduction of their contents as it is typical of the
majority of regenerative processes. The laser irradiation optimizes
regenerative process at healing an experimental ulcer and promotes
purchase by a restored site of some attributes inherent intact to a gut.
Simultaneous use of influence of a laser irradiation and complex of
medicamentous means (Н2-receptors blocker cimetidin, cholinoblocker
atropine sulfate, a preparation of knitting and anti-inflammatory action
vicair) on process of healing of an experimental ulcer of a duodenal gut
potentiation their positive morphogenesis properties.

Key words: ulcer, duodenum, laser reflexotherapy, regeneration of
epithelium, connecting tissue.

PAGE 1

Похожие записи