.

Методологія і практика досліджень населення України (регіональний аспект): Автореф. дис… д-ра екон. наук / Г.Г. Старостенко, НАН України. Рада по ви

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5611
Скачать документ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

СТАРОСТЕНКО ГАННА ГРИГОРІВНА

УДК 911.3:312

МЕТОДОЛОГІЯ І ПРАКТИКА
ДОСЛІДЖЕНЬ ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ (РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ)

Спеціальність 08.09.01 – Демографія, економіка праці,
соціальна економіка і політика

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

Київ-1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор,
член-кореспондент НАН України
ДОРОГУНЦОВ СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,
академік НАН України,
ЛУКІНОВ ІВАН ІЛАРІОНОВИЧ
директор Інституту економіки НАН України

доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, академік НАН України,
ДОЛІШНІЙ МАР’ЯН ІВАНОВИЧ
директор Інституту регіональних досліджень НАН України

доктор економічних наук, професор,
КУЦЕНКО ВІРА ІВАНІВНА
завідувач відділом Ради по вивченню
продуктивних сил України НАН України

Провідна організація: Київський Національний економічний університет, кафедра статистики

Захист відбудеться « 7 » червня 1999 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 252032, м. Київ, бульвар Шевченка, 60

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України

Автореферат розісланий « 29 » квітня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,
доктор економічних наук, професор С.І. Бандур

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Актуальність дослідження обумовлена глобальною трансформацією соціально-економічної, соціо-психологічної та екологічної ситуації, що безпосередньо відбилось на зміні характеру та основних параметрів процесу демовідтворення. Постаріння населення і деформація статево-вікової структури в більшості регіонів України в поєднанні із загальною соціально-економічною кризою та падінням реального рівня життя широких верств населення, недостатньою адаптацією до принципово нових умов життєдіяльності на фоні значного зростання життєвих стандартів, передусім молоді, неминуче призвели до порушення основних співвідношень формування і реалізації відтворювальної активності, репродуктивних настанов та самозбережувальної, так званої “вітальної” поведінки населення. І хоча коріння цих проблем простежується ще з середини 60-х років, сучасність характеризується надто швидкими зрушеннями, які потребують точного емпіричного вимірювання та теоретичного осмислення і узагальнення. Вітчизняна демографічна наука має справу із принципово новими процесами, дослідження яких потребує нових методів, а регулювання – нових концепцій. На жаль, практично не може стати в нагоді і накопичений міжнародний досвід, оскільки ще ніколи жодна країна в мирні часи не переживала такого стрімкого процесу депопуляції. обумовленого сполученням як від`ємного зовнішньоміграційного сальдо, так і природним зменшенням населення.
Для ефективного впливу на процеси демовідтворення потрібні короткотермінові та довготривалі заходи системного характеру, на базі інтеграції зусиль державних та недержавних структур з метою поєднання засобів безпосереднього впливу на планування сім’ї та самозбережувальну поведінку, формування репродуктивних настанов та їх реалізацію, міграційний рух тощо. Є всі підстави розраховувати, що результатом цих цілеспрямованих дій стане зміна демовідтворювальних процесів в Україні в цілому та в її окремих регіонах, що не тільки поліпшить сучасну ситуацію, а й забезпечить збереження демографічного потенціалу в майбутньому.
Об`єктом дослідження є населення України як територіальної системи та її окремих регіонів, контрастних за своїм природно-географічним полоненням, соціально-економічним розвитком, структурою економіки, характером та змістом урбанізаційних процесів, екологічною ситуацією, зокрема – Київської, Луганської та Вінницької областей. Дослідження проводилось також на прикладі прикордонного регіону у складі всіх прикордонних адміністративних районів, у зв`язку із своєрідністю їхнього демографічного розвитку.
Предметом дослідження виступають проблеми відтворення територіальних демографічних спільностей України.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узагальнює авторські наробки в ході підготовки Державних програм, планових тем кафедри економічної теорії Українського фінансово-економічного інституту, відділів суспільно-географічних досліджень та географії населення Інституту географії НАН України (№№ державної реєстрації 01860044808, 02910005060, 02944001932, 8104712, 1328Ук94 та інші): “Исследование промышленных, агропромышленных комплексов и систем расселения в целях совершенствования их территориальной организации и рационального природопользования (на примере Киевского Приднепровья)” (1981-1985 рр.); “Конструктивно-географические основы природопользования в Украинской ССР (проблемы теории и методики)” (1986-1988 рр.); “Разработка экономико-географических основ общественно-территориальных комплексов для совершенствования их структуры и рационального природопользования” (1986-1990 рр.); дослідження в рамках Державної програми невідкладних заходів по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” (1990 р); “Разработка научных основ территориальной организации жизнедеятельности населения” (1991-1994 рр.); “Соціально-географічні закономірності розвитку процесів життєдіяльності населення в період глибокого реформування економіки” (1994-1998 рр.); Розробка економіко-географічної типології регіонів для формування та реалізації регіональної політики в Україні (замовлення Мінекономіки України за №31 від 15.01.1997 р.); “Науково-методичні основи оцінки стану середовища проживання, демографічних процесів, здоров”я населення (на прикладі столичного регіону)” (1993 р.)
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних основ дослідження регіональних проблем відтворення населення і формування концепції та основних засад механізму їх регулювання.
Реалізація сформульованої мети обумовила постановку та вирішення таких завдань:
• поглиблення теоретико-методологічних засад дослідження тенденцій відтворення населення;
• визначення та розкриття сутності категорії “відтворювальна територіальна система”, закономірностей її формування, функціонування та розвитку в просторі і часі;
• розкриття характеру сутності взаємозв`язків стану навколишнього середовища, здоров`я населення та процесів демовідтворення;
• розробка типології регіональної диференціації процесів відтворення населення на основі визначення їх взаємозв`язку з соціально-економічним та природним середовищем;
• формування та аналіз компонентно-пропорційної структури відтворення населення та роль основних соціально-економічних, демографічних та суспільно-політичних процесів у функціонуванні демогеосистем;
• оцінка активності соціальних, економічних та екологічних чинників відтворювання населення та його здоров`я;
• створення нової концепції формування трудової маятникової міграції сільського населення у зв`язку із соціальними, економічними та демографічними процесами на селі;
• встановлення регіональних особливостей, масштабів та динаміки трудової маятникової міграції в розрізі адміністративних районів;
• типізація регіонів України за особливостями природного та механічного руху населення;
• розробка концептуальних основ регіональної демографічної політики в Україні.
Методологічною основою дослідження є загальнотеоретичні положення та сучасні концепції формування територіальних соціально-демографічних систем, які розробляються в рамках економічної теорії, демографії, регіональної економіки та розміщення продуктивних сил, соціології та суспільної географії.
Методичне забезпечення роботи спирається на принципи системного аналізу та програмно-цільовий підхід; конкретний методичний інструментарій поєднує традиційні та сучасні методи економічних, демографічних, соціально-географічних та соціологічних досліджень: статистико-математичного та демостатистичного аналізу і моделювання, системно-структурний, картографічний, аналоговий, типологічний тощо.
Вивчено і узагальнено результати досліджень проблем відтворення населення, представлені в наукових працях демографів, економістів та соціологів, які працюють в Україні (С.І.Бандура, Д.П.Богині, Б.М.Данилишина, М.І.Долішнього, С.І.Дорогунцова, А.І.Доценка, Ф.Д.Заставного, Т.А.Заяць, С.М.Злупка, Є.П.Качана, П.С.Коваленка, М.О.Ковтонюка, Ю.О.Корчака-Чепурківського, В.І.Куценко, Е.М.Лібанової, Н.М.Лакізи-Сачук, І.І.Лукінова, В.І.Наулка, В.І.Нудельмана, М.І.Омелянця, В.В.Онікієнка, О.М.Паламарчука, М.М.Паламарчука, О.М.Палій, Л.А.Перковського, Л.А.Пирога, С.І.Пирожкова, В.П.Піскунова, Ю.І.Питюренка, В.А.Поповкіна, І.М.Прибиткової, М.В.Птухи, І.М.Рогожина, Л.Г.Руденка, О.П.Рудницького, В.А.Скуратівського, А.В.Степаненка, С.Г.Стеценко, В.С.Стешенко, М.Ф.Тимчука, С.А.Томіліна, М.І.Фащевського, А.М.Федорищевої, Г.С.Фтомова, А.П.Хоменка, О.У.Хомри, Л.В.Чуйко, В.Г.Швеца, Л.Т.Шевчук та ін.), ближньому зарубіжжі (А.Я.Боярського, Д.І.Валентея, А.Г.Вишневського, А.Г.Волкова, П.Егліте, Н.В.Звєрєвої, О.Я.Кваші, В.Г.Костакова, О.В.Ларміна, Ю.М.Нетьосіна, Н.В.Панкратьєвої, А.А.Ракова, Л.Л.Рибаковського, Я.І.Рубіна, В.Ц.Урланіса, Г.М.Федорова, В.С.Хорєва, О.П.Чернової, Д.К.Шелестова та ін.) і дальньому зарубіжжі (М.Бернштама, К.Геффнера, Г.Гешева, Д.Гелбрейта, О.Екерта, П.Калатбарі, А.Клінгера, Й.Коубека, М.Котера, Е.Коула, М.Мінкова, М.Мацури, К.Мільтеньї, З.Павлика, Р.Пресса, А.Романюка, Е.Россета, В.Роубічека, Е.Сабаді, А.Сові, В.Срба, Г.Фридляйна, А.Ягельского та ін.).
Інформаційну базу дослідження становлять дані державної статистичної звітності, матеріали соціологічного обстеження міжпоселенських трудових зв`язків, результати обстеження населення при переселенні із зони радіоактивного забруднення, дані управлінь охорони здоров`я обласних держадміністрацій, матеріали переписів населення.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація містить методологічні засади і поглиблення розвитку основ регіональних демографічних процесів та механізму регулювання процесів відтворення населення. Ці теоретико-методологічні та організаційно-методичні новації конкретизовані в таких розробках:
• введенні в науковий оборот, визначенні та розкритті сутності категорії “відтворювальна територіальна система”;
• поглибленні теорії компонентної структури відтворювальних процесів, зокрема встановленні їх територіальних особливостей відповідно до певних соціально-економічних та екологічних умов;
• розкритті сутності структурно-комплексного підходу до визначення та аналізу чинників відтворювальних процесів, створенні відповідного методичного забезпечення та його апробації на обраних територіальних системах;
• визначенні сутності та емпіричному визначенні взаємозв`язків стану навколишнього середовища (зокрема геоекологічної системи), здоров`я населення та процесів демовідтворення;
• типології регіональної диференціації демовідтворювальних процесів та визначенні впливу основних соціально-економічних, демографічних та суспільно-політичних чинників на функціонування геодемосистем;
• визначенні особливостей і характеру демовідтворювальних процесів у регіонах України, тенденцій їх змін у взаємозв’язку з основними параметрами соціально-економічного та природного навколишнього середовища;
• розкритті змісту та встановленні масштабів трудової маятникової міграції сільського населення та її ролі в соціальних, економічних та демографічних процесах на селі, визначенні регіональних особливостей та динаміки трудової маятникової міграції в розрізі адміністративних районів;
• типізації регіонів України за особливостями природного та механічного руху населення;
• пропозиціях щодо основних напрямів поліпшення умов життєдіяльності населення як підгрунтя для збереження демографічного та трудового потенціалу країни;
• формуванні концептуальних основ регіональної демографічної політики в Україні.
Практичне значення одержаних результатів. Результати теоретико-методологічного дослідження регіональних проблем відтворення населення є фундаментом розробки демографічної політики держави та вирішення конкретних питань регулювання процесів демовідтворення в окремих регіонах:
• теоретичні розробки використані при підготовці наукової доповіді “Розселення населення, забезпечення раціональної зайнятості трудових ресурсів і ефективне використання виробничого потенціалу зони радіоактивного забруднення Чорнобильської АЕС”, направленої Кабінету Міністрів України (1990 р.);
• результати аналізу динаміки чисельності населення і ролі міграційного руху в процесах демовідтворення застосовано при підготовці рекомендацій по вдосконаленню використання трудових ресурсів Чернігівської, Житомирської, Черкаської областей та м. Києва;
• аналіз територіальних відмінностей демографічних процесів в адміністративних районах області та типізація районів за територіальними відмінностями відтворення населення використано в комплексній оцінці соціально-економічного розвитку Вінницької області (1989, 1990 рр.);
• результати досліджень прикладного характеру реалізовано при розробці планів комплексного соціально-економічного розвитку Управлінням з праці і соціальних питань, відділами охорони здоров`я і соціального забезпечення Вінницької області (1990 р.);
• аналіз розміщення населення та стану природного середовища в Україні використано при складанні щорічної Національної доповіді Верховній Раді України (1993 – 1998 рр.);
• результати розробки науково-методичних основ оцінки стану середовища проживання, демографічних процесів і здоров`я населення (на прикладі столичного регіону) використані Управлінням охорони здоров`я обласної державної адміністрації при аналізі соціально-економічних та екологічних факторів здоров’я населення Київської області (1993 р.);
• аналіз трудоресурсної демографічної ситуації в прикордонних районах України використано Мінекономіки України при здійсненні економіко-географічної типології регіонів, застосованої для формування регіональної політики в Україні (1998 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною роботою, а одержані результати особистим внеском автора в науку. В дисертаційній роботі використано тільки особисті ідеї, викладені в одноосібних та спільних наукових працях. Сукупний внесок автора відображений в результатах досліджень складається з таких компонентів:
• розробка теоретико-методол¬гічних та методичних основ дослідження територіальної організації відтворювальних процесів у ієрархічній суспільній системі;
• встановлення структ󬬬ри загальнонаукових і спеціальних прийомів дослідження відтворення населення у територіальних системах;
• розробка науково-методичної схеми визначення регіональних особливостей та тенденцій демографічних процесів;
• формування системи кількісних та якісних показників, що характеризують обумовленість демографічних процесів територіальними особливостями умов життя;
• т謬¬пізація та виявлення закономірностей динаміки основних демографіч¬¬¬них процесів, а також співвідношень параметрів відтворен¬¬¬ня;
• розкриття сутності та принципів формування відтворювальної терит¬ріальної системи населення, визначення її структури, зокрема, впливу соціально-економічних та екологічних чинників;
• розробка наукових основ типізації відтворення населення;
• обгрунтування методики регіональних досліджень відтворювальних систем та побудова ієрархічної теоретико-методологічної схеми дослід¬¬¬ження;
• виявлення особливостей розвитку та розкриття взаємозв’язку і взаємозумовленості самих відтворювальних процесів з соці¬¬¬ально-економічним та екологічним середовищем у державі в цілому, а також на прикладі принципово різних територіальних систем нижчого рівня, прикордонних районів та районів Київської, Вінниць¬¬¬кої, Луганської областей.
Апробація результатів дисертації. Основні висновки і резуль¬¬¬тати роботи доповідались та публікувалися в мате𳬬¬алах наукових конференцій, нарад, з’їздів.
• Міжнародних конференціях:
 “Демографічні аспекти прискорення соціально-економічного розвитку” (Харків, 1987),
 “Тенденції та проблеми розвитку великих міст – як центрів соці¬¬¬ально-економічних комплексів” (Ленінград, 1988),
 “Актуальні проᬬ¬леми комплексного економічного і соціального розвитку регіонів” (Саранськ, 1988),
 “Самоорганізація в природі і суспільстві” (Л嬬¬нінград, 1988),
 “Екологія народонаселення-розселення: теорія і політика” (Ленінград, 1989);
 наукових сесіях Ради по територіаль¬¬¬ній організації суспільства (Алма-Ата, 1989, Архангельськ, 1993);
 “Проблеми раціонального використання, охорони та відтворення пр謬¬родно-ресурсного потенціалу УРСР” (Чернівці, 1991),
 “Здоров’я та відтворення народу України” (Київ, 1991),
 “Проблеми сільськогосподарської радіоекології – п’ять років після аварії на ЧАЕС” (Житомир, 1991),
 “Демографічна ситуація в Україні” (Київ, 1993),
 “Сучасні проблеми географії населення в Україні” (Луцьк, 1993),
 “Проблеми територіальної організації суспільства” (Перм, 1993),

 “Екологічна безпека зон містопромисл¬вих агломерацій західного Уралу” (Перм, 1993),
 “Карпати – Укрବ¬їнський міст в Європу: проблеми і перспективи (Львів, 1993),
 “Фундаментальні географічні дослідження, стан проблеми і напрямки” (Київ, 1994),
 “Велика Волинь: минуле і сучасне” (Хмель¬¬¬ницький, 1994),
 “Соціальні процеси в регіонах України” (Харків, 1994),
 “Розвиток руху за продуктивність в Україні” (Краматорськ, 1995),
 “Проблеми раціонального використання природно-ресурсного потенціалу Українського Приазов’я і суміжних територій” (Меліт¬поль, 1995),
 “Р嬬¬гіон і географія” (Перм, 1995),
 “Проблеми економіки оплати та нормування праці в умовах формування ринкових механізмів” (Хмель¬¬¬ницький 1995),
 “Єврорегіон Буг: проблеми транскордонного співр¬бітництва” (Луцьк, 1995),
 “Нові підходи до організації і пров嬬¬дення лікування, реабілітації та рекреації в умовах курорту” (Трускавець, 1995),
 “С󬬬часний стан та шлях вирішення економічних проблем Чернігівської області” (Ніжин, 1996),
 “Теоретичні та прикладні аспекти соціо嬬¬кології” (Львів, 1996),
 “Приграничні терит¬рії або трансграничні регіони – географічні, соціальні, політичні проблеми” (Вісла, 1996 р.),
 “Науково-практичні підходи до узгодження 𳬬¬шень соціально-економічних проблем Чорнобильської катастрофи” (Київ, 1996),
 “Чорнобиль та здоров’я населення (10 років після аварії)” (Київ, 1996);
 “Демо㬬¬рафічна ситуація в Карпатському регіоні: реальність, проблеми, прогнози на XXI століття” (Чернівці, 1996),
 “Житомирщина крізь призму століть” (Житомир, 1997),
 “Соціально-економічні та екологічні проᬬ¬леми розвитку адміністративних районів (Тернопіль, 1997),
 “КОНГЕО’97” (Ледниця, 1997),
 “Трудовий п¬тенціал України і його реалізація в умовах розбудови національної економіки” (Львів, 1997),
 “Трансформаційні процеси в структурі економіки і соціальної сфери в Україні та державах Центральної і Східної Європи (регіональні відміни, результати і напрями розвит¬¬¬ку)” (Ірпінь, 1997),
 “Управління трудовими ресурсами та інформବ¬ційними системами у менеджменті” (Хмельницький, 1997),
 “Етнонаціо¬¬¬нальний розвиток в Україні та стан української етнічності в діас¬¬¬порі: сутність, реалії, конфліктності, проблеми та прогнози на порозі XXI століття” (Київ, 1997),
 “Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки: досвід, проблеми і перспективи” (Луцьк, 1998),
 “Проблеми економічної теорії і практики в сучасних умовах” (Хмельницький, 1998),
 “Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми” (Львів, 1998).
 “Полікультурні регіони та міста” (Криниця Морська, 1998)
• Міжнародних семінарах:
 “Соціально-економіч¬¬¬ні функції ландшафтів та стан екосистем” (Чернігів, 1987),
 “Ка𬬬тографічне забезпечення основних напрямків економічного і соці¬¬¬ального розвитку УРСР та її районів” (Чернівці, 1987),
 “Національна еліта та інт嬬¬лектуальний потенціал України” (Львів, 1996).
• Національних науково-практичних конференціях:
 “Соціальні проблеми праці” (Хмельницький, 1989),
 “Активізація ролі людського фактора” (Вінниця, 1989),
 “Проблеми охорони природи і відтворення природно-ресурсного потенціалу Західного Поділля” (Тернопіль, 1990),
 “Туризм в Україні: економіка та культура” (Луцьк, 1998),
 “Проблеми та шляхи вдосконалення податкової системи в Україні” (Ірпінь, 1998).
Ретроспективний аналіз доповідей, виступів на наукових конф嬬¬ренціях, симпозіумах, сесіях, семінарах, з’їздах, нарадах та пуᬬ¬лікацій дає можливість підтвердити логічну завершеність вивчення даної проблеми.
Публікації результатів дослідження. Основні положення дисертації опубліковані в 142 наукових працях загальним обсягом 134 друк. аркуші, 88,8 друк. арк. належать особисто автору (у т.ч. в одній особистій і семи колективних моно㬬¬рафіях та словнику, 83 статтях в наукових журналах та 48 матеріалах і тезах конференцій).
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, 7 розділів, висновків; загальний обсяг – 380 сторінок друкованого тексту, 39 рисунків, 12 таблиць; список використаної літератури налічує 300 джерел.
ВСТУП.
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ 1.1. Сутність, принципи, закономірності формування відтворювальних територіальних систем; 1.2. Методологія дослідження відтворення населення та його територіальної організації; 1.3. Методичні основи оцінки характеру, особливостей і тенденцій відтворення населення; 1.4. Здоров’я населення як фактор його відтворення.
Розділ 2. ДЕМОГРАФІЧНИЙ РОЗВИТОК І ФАКТОРИ ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ. 2.1. Розвиток соціальної сфери та її вплив на процеси відтворення і здоров’я населення; 2.2. Екологічний стан навколишнього середовища, його вплив на особливості відтворювальної активності та здоров’я населен¬¬¬ня України; 2.3. Динаміка, тенденції, характер та специфіка відтворення населення України, типи територіальної диференціації; 2.4. Регіональні особливості маятникової міграції сільськго населення України, її масштаби і динаміка; 2.5. Аналіз змін здоров’я населення та їх впливу на відтворювальні процеси.
Розділ 3. ДЕМОЕКОНОМІЧНА СПЕЦИФІКА ПРИКОРДОННИХ РАЙОНІВ УКРАЇНИ: МЕТОДОЛОГІЯ ТА ПРАКТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ
3.1. Демографічні проблеми розвитку прикордонних районів України; 3.2. Територіальна організація відтворення населення прикордонних районів України; 3.3. Регіональні особливості трудових зв’язків сільського населення прикордоння; 3.4. Ринок праці прикордонних регіонів.
Розділ 4. ТЕНДЕНЦІЇ ВІДТВОРЮВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ І ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕН¬¬-НЯ В УРБАНІЗОВАНОМУ СТОЛИЧНОМУ РЕГІОНІ З ЕКСТРЕМАЛЬНОЮ ЕКОЛОГІЧНОЮ СИТУАЦІЄЮ. 4.1. Визначення та оцінка територіальних особливостей окремих компонентів природного середовища та соціально-побутових умов життя населення; 4.2. Територіальні особливості природного та міграційного руху населення столичного регіону; 4.3. Рівень здоров’я населення і його зміни в територіальних суспіль¬¬¬них системах столичного регіону; 4.4. Вплив чорнобильської катастрофи на здоров’я населення Київської області; 4.5. Взаємозв’язок де¬мографічних процесів і показників зд¬ров’я населення.
Розділ 5. ДОСЛІДЖЕННЯ УМОВ ЖИТТЯ, ВІДТВОРЮВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ І ЗДО¬¬-РОВ’Я ЛЮДЕЙ У СЛАБОУРБАНІЗОВАНИХ РЕГІОНАХ ІЗ ЗАДОВІЛЬНОЮ ЕКОЛОГІЧНОЮ СИТУАЦІЄЮ. 5.1. Регіональні особливості розвитку соці¬¬¬альної інфраструктури; 5.2. Особливості демографічних процесів у локальних системах розселення; 5.3. Регіональні відмінності рівнів розвитку охорони здоров’я та здоров’я населення Вінницької області як типового регіону із задовільною екологічною ситуацією; 5.4. Типізація взаємозв’язків соціально-економічного та демографічного розвитку тер謬¬торії.
Розділ 6 ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ У ВИСОКОУРБАНІЗОВАНИХ РЕГІОНАХ З НАПРУЖЕНОЮ ЕКОЛОГІЧНОЮ СИТУАЦІЄЮ. 6.1. Демографічні передумови розробки територіальної комплексної схеми охорони природи. 6.2. Особливості відтворювальних процесів населення у різних урбоекологічних умовах.
¬¬¬Розділ 7 РЕГІОНАЛЬНА СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА: СУЧАСНІ І ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ. 7.1. Особливості соціально-д嬬¬мографічних процесів у регіонах можливих екстремальних ситуацій; 7.2. Регіональний підхід у с¬ціально-демографічній політиці; 7.3. Основні напрями вирішення соціально-демографічних проблем в регіонах.
ВИСНОВКИ.
ЛІТЕРАТУРА.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

В дисертацiї розроблено концептуальнi положення щодо методологiї та практики регiонального дослiдження вiдтворення населення України, суть якого полягає у наступному:
1. Людину формує середовище її проживання (зовнiшнє середовище). Воно складається з багатьох компонентiв, що визначають особливостi способу життя, демографiчної поведiнки i т.д.:
Вiдтворення населення – це насамперед основна складова його життєдiяльностi. У цiй якостi воно є не лише ресурсом, а й динамiчним чинником. Основним i визначальним у процесi демовiдтворення є фiзичне вiдновлення населення, тобто змiна поколiнь, вiдновлення якiсних характеристик населення, а також перемiщення по територiї. У широкому розумiннi демовiдтворення охоплює всi процеси руху населення – природний, мiграцiйний та соціальний.
Відтворювальна територіальна система – це просторове утворення, що складається з територiальних спiльнот людей, а також тих компонентiв навколишнього середовища (житла, робочих мiсць, мiсць вiдпочинку, отримання послуг), якi забезпечують життєдiяльнiсть i вiдтворення населення та його здоров’я. При цьому життєдiяльнiсть розглядається як органiзуюча територiю, а населенi пункти – як iнтегральнi елементи демогеосистеми. Демогеосистему можна розглядати в статицi (як демогеоситуацiю) та в динамiцi (як демогеопроцес).
Особливiстю всiх демографiчних процесiв є парнiсть, протилежна спрямованiсть, взаємозумовленiсть та залежнiсть (народження – смерть, вибуття – прибуття, шлюб – розлучення та iн.) (Рис.1). Цi властивостi є системоутворюючими чинниками, що формують населення як систему з усiма його якостями. Кожний розглянутий компонент пов’язаний iз численними iншими як структурно, так i функцiонально.
Дослiдженнями доведено, що кiлькiснi та якiснi показники вiдтворення населення
визначаються чинниками зовнiшнього середовища, насамперед умовами життя. Для нашої держави властивий дуже великий дiапазон коливання цих умов i вiдповiдно iстотнi територiальнi вiдмiнностi в рiвнях та динамiцi показникiв вiдтворення.
З метою уникнення впливу суб’єктивних чинникiв, це завдання було розв’язане не для кожної окремої людини, а для сукупностi людей, тобто населення певних населених пунктiв, або територiй. Щоб отримати об’єктивну картину, логiчно об’єднати населенi пункти або територiї з близькими соцiально-економiчними та екологiчними умовами проживання в групи, а потiм для кожної групи визначити сезоннi значення чинникових ознак (тобто перелiчених соцiально-економiчних та екологiчних умов) i результативних (тобто показникiв народжуваностi, смертностi, прибуття, вибування, здоров’я та iн.).
Одним з найголовнiших методологiчних прийомiв є врахування постiйної змiни та розвитку явищ i процесiв, що визначають характер вiдтворення. У ходi поступального розвитку суспiльства змiнюються економiчна база, суспiльнi вiдносини та всi чинники, що складають об’єктивнi умови вiдтворення населення, а також змiнюють тенденцiю його розвитку.
2. Для вiдтворення населення як однiєї з форм життєдiяльностi, такими необхiдними положеннями є вiднесення вiдповiдних процесiв до суспiльних явищ та зумовленiсть рiвнем економiчного розвитку. Основоположне значення має змiст поняття “вiдтворення населення”. Ми дотримуємося розширеного його трактування – включаємо в це поняття не лише чисельне вiдтворення суб’єктiв життєдiяльностi, а й вiдтворення всiєї сукупностi їх соцiальних якостей, якi б вiдповiдали потребам суспiльства. На основi цих положень з дотриманням принципів системного підходу сформульовано загальнонауковi прийоми дослiдження територiальної органiзацiї життєдiяльностi населення щодо його вiдтворення.
Полiкомпонентнiсть. Вiдтворення населення – це складна система з компонентами або пiдсистемами нижчого рiвня. Такими складовими є процеси природного, механiчного та соцiального руху населення – народжуванiсть, смертнiсть, шлюбнiсть, розлучуванiсть, мiграцiя, а також формування соцiальних якостей (рiвня здоров’я, освiти, квалiфiкацiї та iн.) та структурних характеристик (демографiчного, соцiального, нацiонального складу та iн.). Кожний iз перелiчених компонентiв, у свою чергу, включає ряд складових ще нижчого рангу. Отже, для вiдтворення населення характерна полiкомпонентнiсть зi складною iєрархiчною структурою кожного з компонентiв.
Цiлiснiсть. Кожний розглянутий компонент пов’язаний iз численними iншими як структурно, так i функцiонально, й тому в аналiзi не може знаходитись iзольовано. Так, процеси природного та механiчного руху населення залежать вiд його демографiчної структури, соцiального складу, потенцiалу здоров’я, нацiонального складу, освiтнього рiвня тощо; у свою чергу, формування соцiальних якостей, зокрема потенцiалу здоров’я та освiтнього потенцiалу, тiсно пов’язане з процесами природного та механiчного руху населення, його складом за статтю i вiком, соцiальними групами та iн.
Ієрархiчнiсть. Основоположним чинником вiдтворення населення є економiчна база суспiльства: економiчна дiяльнiсть вiдiграє вирiшальну роль у вiдтворювальному процесi, а економiчнi вiдносини є провiдним чинником суспiльного розвитку, складаючи основу всiх iнших соцiальних вiдносин. Опускаючись на наступний рiвень конкретизацiї причинно-наслiдкових зв’язкiв у галузi вiдтворення населення, визначаємо, що провiдним його чинником є праця, яка формує соцiальнi якостi учасникiв трудового процесу.
Динамiчнiсть. Урахування постiйної змiни та розвитку явищ i процесiв, що становлять змiст демовiдтворення, є одним з найважливiших методологiчних принципiв. У ходi поступального розвитку суспiльства змiнюються економiчна база, суспiльнi вiдносини та всi чинники, що складають об’єктивнi умови вiдтворення населення.
Соцiальна прiоритетнiсть. При дослiдженнi треба враховувати пiдвищення ролi соцiальних умов та чинникiв у процесах вiдтворення населення. Це зумовлюється не лише зростанням значення соцiальної сфери у формуваннi умов як фiзичного вiдновлення життя iндивiдiв та цiлих людських спiльнот, а й вiдтворення їх соцiальних якостей на рiвнi, що вiдповiдає потребам суспiльства.
Диференцiйованiсть. Цей методологiчний прийом стосовно до вiдтворення населення означає, що на базi навiть однотипних суспiльних вiдносин вiдтворювальнi процеси iстотно рiзняться в рiзних територiальних, соцiальних, нацiональних та iнших спiльнотах людей.
Об’єктнiсть. Для визначення закономiрностей ходу демографiчних процесiв виключно важливо правильно вибрати об’єкт дослiдження. Тут першорядне значення мають ознаки та критерiї вiдокремлення спiльнот. За допомогою цих ознак можна встановити типи спiльнот, вiдмiннi за особливостями демовiдтворення.
Системнiсть. Цей прийом означає, що вiдтворення населення в кiлькiсному та якiсному аспектах вiдбувається в системних формах, об’єднує систему рiзноманiтних соцiальних вiдносин, якi прямо чи посередньо впливають на вiдтворення життя або сутнiсних властивостей людей. Водночас кiлькiснi параметри та якiснi характеристики демовiдтворювальних процесiв є одним з iстотних критерiїв вiдокремлення рiзних суспiльних систем.
Просторово-часова єднiсть. Вiдтворення населення не можна розглядати абстрактно, поза часом чи мiсцем здiйснення. Час i мiсце – це два вектори, що обмежують поле протiкання процесiв у системi соцiально-економiчних координат й надають їм визначеностi в розумiннi врахування як регiональних особливостей суспiльних систем, так i етапiв їх розвитку.
Єднiсть аналiзу та синтезу. Цей принцип дає змогу перейти вiд виявлених окремих часткових явищ та тенденцiй до узагальнень i виявлення на цiй основi стiйких взаємозв’язкiв, стабiльних спiввiдношень та закономiрних процесiв у галузi природного, механiчного та соцiального руху населення.
Соцiоекологiчний пiдхiд. Екологiчнi умови життя населення iстотно впливають на показники його руху та життєдiяльнiсть. Забруднення навколишнього середовища негативно вiдбивається на здоров’ї не лише сучасного, а й майбутнiх поколiнь. Соцiологiчнi обстеження свiдчать, що екологiчна ситуацiя виходить у розряд найважливiших чинникiв мiграцiї. Зниження потенцiалу здоров’я призводить до прямих економiчних втрат суспiльства. Урахування екологiчної ситуацiї є обов’язковою умовою всебiчного аналiзу демовiдтворювальних проблем.
Крiм розглянутих .загальнонаукових прийомiв дослiдження територiальної органiзацiї всiх форм життєдiяльностi населення вiдокремлюються й специфiчнi прийоми, якi лежать в основi аналiзу лише вiдтворювальної дiяльностi. Найголовнiшими з них є такi:
– поєднання бiологiчних та соцiальних чинників; самі процеси народження людини, старiння та вмирання є бiологiчними, а рiвнi народжуваностi, середньої тривалостi життя, смертностi – детермiнованими соцiально-економiчними умовами, тобто межi бiологiчним процесам ставлять суспiльнi вiдносини;
– системнiсть чинникiв вiдтворення населення; вiдтворення населення в широкому розумiннi слова з усiма кiлькiсними та якiсними характеристиками, передбачає видiлення на новому рiвнi також усiєї системи суспiльних вiдносин, що є прямо чи опосередковано чинниками демографiчного розвитку.
– вiдповiднiсть кiлькiсних та якiсних параметрiв вiдтворення населення рiвню соцiально-економiчного розвитку суспiльства; у зв’язку зi змiнами вимог суспiльства до кiлькiсних та якiсних характеристик населення змiнюються не лише параметри демографiчних процесiв, а й критерiї їх оптимальностi.
Сформульованi науковi прийоми послужили вiдправним пунктом дослiдження та необхiдною передумовою виявлення регiональних особливостей, закономiрностей та тенденцiй протiкання демовiдтворювальних процесiв, та його здоров’я.
3. Навколишнє середовище трактується як поєднання його природної, економiчної та соцiальної складових, визначається як складна система фiзичних, хiмiчних, бiологiчних та соцiальних чинникiв, що справляють на органiзм комбiнований, сполучний ефект при комплексному впливi. Отже, поняття “навколишнє середовище” охоплює все оточення людини, усi елементи зовнiшнього свiту, якi впливають на неї прямо чи опосередковано.
Поняття “екологiчна ситуацiя” вiдбиває стан навколишнього природного середовища i характеризується, по-перше, ландшафтно-географiчними умовами життя людей (середньорiчною температурою, вологiстю повiтря, атмосферним тиском тощо та iснуванням ендемiчних осередкiв захворювань), i, по-друге, фiзико-хiмiчними властивостями елементiв природного середовища – повiтря, води та землi. Цi властивостi подiляються на природнi та антропогеннi, що зумовлюються виробничою, розселенською та рекреацiйною дiяльнiстю населення. Отже, якщо термiн “навколишнє середовище” відбиває стан усього середовища існування людини (природного та соціального), то термін “екологічна ситуація” характеризує стан лише природної складової цього середовища. Іншими словами, екологічна ситуація є складовою частиною характеристики стану навколишнього середовища.
Встановлено компонентну структуру навколишнього середовища, що визначає умови фізичного існування людини та формування всiх її соцiальних якостей, включаючи здоров’я. Насамперед навколишнє середовище в прийнятому в роботі тлумаченнi подiляється на два великих блоки – природно-географiчнi та соцiально-економiчнi умови iснування людини (Рис.2). Першi включають ландшафтнi особливостi територiї (рельєф, температуру, вологiсть, атмосферний тиск, бiоту та iн.), а також фiзико-екологiчнi властивостi елементiв природного середовища (повiтря, води та землi). Що ж до соцiально-економiчних умов, то серед них видiляються умови iснування людини: матерiальнi (продукти харчування, одяг, взуття, житло, предмети тривалого користування та iн.), нематерiальнi (рiзноманiтнi послуги соцiально- iнфраструктурної сфери – охорони здоров’я, освiти, культури, торгiвлi, побутового обслуговування, транспорту, зв’язку та iн.) та суспiльнi вiдносини (форми власностi, характер розподiлу, трудова дiяльнiсть, сiм’я та iн.).
Встановлено систему чинникiв здоров’я. Здоров’я належить до головних прiоритетiв серед усiх життєвих цiнностей.. Це той синтетичний показник, котрий в найбiльш концентрованому виглядi характеризує якiсть життя. Здоров’я окремої людини вiдображають її iндивiдуальнi умови життя, а також придатна тiльки їй якiсть iндивiда як бiологiчної iстоти. Здоров’я всього населення є головним показником орiєнтованостi соцiально-економiчного та екологiчного розвитку суспiльства на користь людини i водночас важливим чинником такого розвитку.
Із рiвнем соцiально-економiчного розвитку суспiльства пов’язанi, з одного боку, конкретнi технiко-технологiчнi параметри виробничо-господарської дiяльностi, з iншого – її економiчнi результати. І тi й iншi в одних випадках прямо, в iнших – опосередковано впливають на здоров’я населення.
Вiд ступеня досконалостi та безпеки впроваджуваних у виробництво технiки, сировини та технологiї, ефективностi умов захисту й охорони працi залежать умови, в яких перебуває людина пiд час трудового процесу (якiсть середовища виробничих примiщень). У даному випадку технiко-технологiчнi параметри виробництва прямо визначають рiвнi професiйних захворювань та виробничого травматизму. Цi самi параметри прямо впливають також на здоров’я всього населення (включаючи виробничий травматизм), оскiльки вiд рiвня досконалостi iснуючої технiки та технологiї, складу сировини, ефективностi очисних споруд залежить кiлькiсть шкiдливих речовин, що потрапляють у навколишнє середовище i впливають уже на все населення. В iнших випадках виробничо-господарської дiяльностi людина сама по собi не чинить прямого впливу на здоров’я iнших людей. Але в таких випадках часто можна виявити вплив ряду промiжних ланок: деякi види виробничої дiяльностi (будiвництво гiдроелектростанцiй, осушення та зволоження земель, вирубування лiсiв та iн.) призводять до змiни природи, ландшафту, клiмату, бiоти (у тому числi) i через цi промiжнi ланки впливають на здоров’я людей.
На вiдмiну вiд технiко-технологiчної спрямованостi виробничо-господарської дiяльностi, пов’язаної зi здоров’ям людей як прямо, так i опосередковано, економiчна її сторона впливає на здоров’я тiльки зумовлено, через ланцюжок промiжних ланок.
Економiчнi результати виробничо-господарської дiяльностi обумовлюють рiвень матерiального добробуту населення, а також натурально-речовинний склад фонду споживання. Конкретний рiвень (обсяг) споживання населення залежить вiд рiвня та структури його потреб, матерiального добробуту та насиченостi ринку споживчих товарiв i послуг. Серед матерiальних благ – це насамперед продукти харчування та житло, а також iншi предмети споживання (одяг, взуття, медикаменти, паливо та iн.); серед послуг, що надаються охороною здоров’я, сферою органiзованого вiдпочинку, побутовим обслуговуванням, народною освiтою, культурою тощо.
Рiвень споживання матерiального добробуту та послуг визначає умови життя, побуту та вiдпочинку; впливає на кiлькiсть вiльного часу; на рiвень гiгiєнiчної грамотностi населення, формування в людей свiдомого ставлення до свого здоров’я; у кiнцевому пiдсумку зумовлює вплив на весь спосiб життя.
Отже, в об’єднаному угрупуванні можна виділити такі чинники здоров’я: становище природного середовища, рiвень споживання та пов’язаний з ним спосiб життя. На рiвнi iндивiда впливають також бiологiчнi чинники, включаючи спадковiсть.
Видiлено роль екологiчної ситуацiї серед чинникiв здоров’я. Як пiдкреслювалося, на здоров’я людини впливає все навколишнє середовище, тобто й природнi, й соцiальнi його компоненти. Але їх спiввiдношення у формуваннi потенцiалу здоров’я населення в рiзнi перiоди життя суспiльства неоднакове. Протягом багатьох столiть на долю природного середовища припадали лише такi чинники як природний геохiмiчний склад води та грунту, а також iснування осередкiв поширення збудникiв iнфекцiйних та паразитарних хвороб. Проте з розвитком процесу iндустрiалiзацiї, особливо в перiод прискорення науково-технiчного прогресу, природне середовище зазнає значних змiн i стає, по сутi, природно-техногенним. Його вплив на соцiальне середовище посилюється. Це стосується економiки, традицiйних сфер прикладання працi: умов життя та чинникiв здоров’я населення, демографiчних процесiв.
Трансформація суспільно-демографічної системи в Україні, осоᬬ¬ливо в період здобуття нею державної незалежності і самостійного управління соціально-економічним та екологічним розвитком, вимагає всебічного аналізу та розробки глибоких наукових засад вдосконалення соціальної та демографічної політики загальнодержавного та регіо¬¬¬нального розвитку, макро- та мікрооснови конкретних перет¬¬¬ворень, прогнозів і політики реформування суспільства на коротко- та довгострокову перспективу.
Підставою, що зумовлює потреби розробки теорії суспільно-д嬬¬мографічного розвитку стосовно умов перехідного періоду в Україні, є тривала і всеосяжна економічна та соціально-політична криза, що призвела до погіршення всіх процесів життєдіяльності людей ¬¬¬рівня зайнятості населення, режиму його кількісного та якісного п嬬¬ретворення, рівня споживання товарів та послуг, розселення, взаєм¬дії з природним середовищем тощо.
Складна економічна ситуація та зниження рівня життя населення негативно впливають на демографічні процеси в країні, стан ринку праці, спричиняють соціально-психологічне напруження в суспільстві. У свою чергу, на рівень життя населення істотно впливають зменшення ¬¬¬обсягів виробництва, особливо товарів народного споживання, подаль¬¬¬ше підвищення споживчих цін та неадекватне йому зростання заробіт¬¬¬ної плати трудящих, що працюють у державному секторі економіки, пен¬¬¬сій, допомог і стипендій.
Останніми роками загальна економічна криза в усіх регіонах Уꬬ¬раїни призвела до повсюдного різкого погіршення демографічної сит󬬬ації. Крім суто економічних та екологічних чинників, причинами п¬гіршення демографічної ситуації є безсистемний підхід до керування адміністративними територіями та регіонами; відсутність методології стратегічного керування майбутньою поведінкою організаційних систем регіонів; відсутність гармонізації в матеріальному виробництві та духовній сфері, відсутність обгрунтованих параметрів обмежень, ч嬬¬рез які система втрачає контроль над своїм внутрішнім і зовнішнім середовищами, що приводить до її розпаду; значною мірою невідповід¬¬¬ність функцій, що їх виконують територіальні органи керування, дійсному призначенню цих функцій у системі. Територія як соціальна, економічна, демографічна та екологічна система не розглядається як цілісність зі своїми загально- та внутрішньосистемними завданнями, потребами і інтересами. З позицій цілісності територія як система на діагностується. Відсутні також відповідні служби. Не використ¬вуються й спеціалісти даного профілю. Усе наведене в сукупності й призводить до погіршення і без того складної демографічної ситуації в кожному регіоні та в країні в цілому.
Суспільно-територіальні дослідження відтворення населення з усієї сукупності процесів відтворення людей виділяють територіальну організацію відтворення власного та суспільного життя , тобто соці¬¬¬альне функціонування територіальної спільності людей у часі і прос¬¬¬торі, територіальні особливості єдиного процесу відтворення життя, еволюції соціально-демографічних процесів, умов і закономірностей ¬¬¬їх трансформації. Взаємодія умов життя і демогеографічної системи здійснюється через демографічну поведінку, тобто через інтенси⬬¬ність демографічних процесів. Зміна демографічних процесів прискорилась і сьогодні всі демографічні процеси характеризуються швидкою зміною як на національному, так і на регіональному рівні. В 90-х роках на Україні розгорнулась глибока демографічна криза, яка назрівала впродовж останніх тридцяти років, як за рахунок природного, так і міграційного руху, а також погіршення якісних характеристик нас嬬¬лення. В умовах глибокого спаду виробництва та дестабілізації сус¬¬¬пільства негативні тенденції відтворення населення дуже швидко п¬силюються.
За останні десятиріччя на Україні знижувалась народжуваність, особливо помітно протягом останніх років (зниження відбулося з 1.8 – 1990 р. до 1.3 – 1997 р.), у тому числі у великих містах сумарний коефіцієнт народжуваності знизився до 1 дитини; у міських поселеннях – до 1,1; у сільській місцевості – до 1,7. Але депопуляція, яка дістала в Уꬬ¬раїні широкого розповсюдження, є не тільки результатом всеохоплюючої кризи, але і наслідком трансформації вікової структури населення. В Україні більшість сімей мають одну дитину, або відкладають її народження. Тільки офіційно зафіксованих абортів майже вдвічі більше кількості народжених ді¬¬¬тей. Збільшується кількість абортів у неповнолітніх. Значну частину новонароджених становлять діти, народжені поза шлюбом (1996 р. – ¬¬¬13.6%).
Тривале зниження народжуваності, розширення масштабів бездітності та однодітності створили демо㬬¬рафічні умови депопуляції. Сім’ї з однією дитиною стан¬влять 29,4% загальної кількості сімей. Рівень сімейності в Україні становить 3,2 чол. У таких умовах демографічна ситуація в Україні є ¬¬¬вкрай негативною. Скорочення чисельності населення України – явище негативне не лише з огляду на демографічну ситуацію, воно небезпеч¬¬¬не також і з огляду на становище в економіці, оскільки зміни в стат嬬¬во-віковій структурі населення впливають на ресурсні можливості розвитку країни. В умовах загострення демографічної ситуації в Уꬬ¬раїні вкрай необхідно розробити та провадити в життя Національну програму демовідтворення, в якій варто передбачити комשּׁ¬лекс заходів щодо соціальної підтримки різних вікових груп населен¬¬¬ня, охороні здоров’я, захищеності населення, створення соціаль¬¬¬но-економічних умов для підвищення рівня сімейності.
Формування деструктивних, здебільшого руйнівних явищ і проц嬬¬сів у сучасній демографічній ситуації України дає підстави ствер䬬¬жувати, що ми стали сучасниками справді унікального, екстраордина𬬬ного феномену новітньої демографічної історії України: вперше в мирний час з’явилися та набувають сили явища, які раніше зв謬¬чайно спостерігалися тільки у відносно короткочасні періоди війн. Стан сучасної демографічної ситуବ¬ції можна кваліфікувати як демографічну катастрофу, тому що депопуляція поєднується зі зниженням якості населення.
Зростали як абсолютні, так і відносні показники смертності, відбулося безпрецедентне підвищення її загального рівня. Значне підвищення рівня смертності населення відбулося за рахунок зростання її інтенсивності серед всіх вікових груп чол¬віків та серед жінок старших 20 років. Показники смертності нас嬬¬лення зростали по всіх класах причин смертності, крім того, швидко зростають масштаби смертності населення від неприродних причин смерті. З 1995 р. нещасні випадки, отруєння, травми, самогубства займають друге місце серед причин смерті чоловіків та четверте ¬¬¬жінок, особливо це зростання відбувається в містах. Скорочується середня тривалість життя як чоловіків, так і жі¬¬¬нок. Цей процес охопив як села, так і міста. Протягом 1990 – 1995 рр. середня тривалість життя зменшилась у чоловіків на 4.1 року (в містах – на 4.3 року, в селах – на 3.2 року), а в жінок – на 2.1 року (в містах – на 2.1 року, в селах – на 1.9 року). Протягом 1996-1997 рр. відбулося незначне підвищення показників середньої тривалості життя (на 0,8 року). Зростають втрати населення від передчасної смерті.
Протягом 1996 – 1998 рр. намітилась позитивна тенденція до зниження рівня смертності (1996 р. ¬¬¬15.2 о/оо; 1997 р. – 14,9о/оо; 1998 р. – 14,2 о/оо).
Негативний вплив на природний приріст населення має досить в謬¬сока дитяча смертність дітей до 1 року (1996 р. – 14.3 о/оо). Осоᬬ¬ливу тривогу викликає висока дитяча смертність в містах Івано-Фран¬¬¬ківську, Луцьку та Чернівцях. Падіння народжуваності, погіршення здоров’я нар¬ду, скорочення тривалості життя, ріст смертності змінили природний приріст населення на убуток (депопуляцію). Депопуляція села розп¬чалася в 1979 р. і охопила 90% сільської місцевості України, в 1992 р. – поширилась на частину міських поселень, а в 1991 р. – все населення України перейшло в депопуляцію. Загальний коефіцієнт природного зменшення населення в 1996 р. становив в Україні – 6.1 о/оо, в містах – 4.9 о/оо; в сільській місцевості – 8.5о/оо. Значно нижче межі (менше 1) прост¬го відтворення величина відтворення населення в містах і в селах. За сім років тільки за рахунок природного убутку чисельність нବ¬селення України зменшилась на 1488 тис. осіб.
Крім того, катастрофа на ЧАЕС та радіаційне забруднення знач¬¬¬ної території України зумовили суттєві зміни в розселенні населен¬¬¬ня, в характері демографічних процесів, трансформації демографічної структури населення. Найбільш суттєві зміни відбулись в зоні на鬬¬більшого радіаційного забруднення: звідки з перших днів після кବ¬тастрофи почалось масове виселення людей.
Дослідження соціально-демографічних процесів у зоні радіацій¬¬¬ного забруднення свідчить про те, що найбільший скачок показників ¬¬¬постійної міграції населення відбувся в перші два роки після кବ¬тастрофи, потім спостерігалось зменшення цього показника. Але і сьогодні продовжується як організоване, так і самостійне переселення людей в інші більш безпечні в радіаційному відношенні регіони України, та за її межі. Але є люди, які повертаються до своїх домівок. Природний приріст населення, перейшов в природне скорочення. Міграційний відтік та природне скорочення суттєво погіршили д嬬¬мографічну обстановку в зоні найбільшого забруднення. Таким чином, регіон зі стабільним зменшенням населення в результаті катастрофи на ЧАЕС перетворився в регіон з різким посиленням цього процесу аж до втрати можливості природного відтворення. Все це негативно вплинуло на статево-вікову та сімейну структуру населення. Депопуляцій¬¬¬на зона перетворилася в зону демографічної деградації територіаль¬¬¬ної спільності людей. З 1987 р. смертність серед учасників ліквідації наслідків катастрофи виросла майже у сім разів. Останні сім років міграційні процеси в Україні набули принципово нового змісту, характеру та якості, змінились пріоритети. Трансформація напрямку географії переміщень, структури та інтенси⬬¬ності сучасних міграційних процесів – якісно нове явище, яке потр嬬¬бує підвищеної уваги з боку вчених, політиків, юристів, правозахис¬¬¬ників, влади, органів правопорядку.
За весь повоєнний період в колишньому Радянському Союзі і в Україні зокрема, динаміка, географія переміщень та структура міграційних потоків визначалася та підтримувалася екстенсивним розвитком економіки, постійним ростом кількості робочих місць в містах. Витратна економіка застійного періоду породила масові центрострімкі потоки малокваліфікованої робочої сили з села в місто, а злиденність та безправність селянина – дали цьому процесу прискорення.
Завдяки відтоку сільських жителів до міст відбулись радикальні ¬¬¬зміни характеру розселення в межах України. Тут сформувались сист嬬¬ми розселення, відмічені високою концентрацією не тільки міського, а й сільсь¬¬¬кого населення. Вони приурочені до найбільш складних та динамічних виробничих, урбаністичних, транспортних структур України. Одночасно в сільській місцевості в багатьох регіонах проходить формування та розширення обширних слабо заселених територій, в яких опинились виведені з господарського обороту значні за площею землі.
Переважає відтік сільської молоді у міста та за межі України, який щорічно в середньому становив 125 тис. чол. З 1986 року відтік сільських жителів зменшується і поступово, вже з 1992 року переходить в позитивне сальдо міграції. Багаторічний відплив сільської молоді в міста України та за її межі визначив деформацію всіх демографічних структур і процесів в сільській місцевості. Адже село залишали переважно молоді та працездатні контингенти, цей пр¬цес супроводжували збільшення частки осіб пенсійного віку, зростан¬¬¬ням смертності сільського населення, скороченням його народжуванос¬¬¬ті, зниженням природного приросту населення. Незважаючи на те, що у 1992 році вперше за багато десятиліть сальдо міграції сільського населення в Україні стало позитивним, воно не призвело до поліпшення вікової структури сільського населення, тому що в село поїхали люди пенсійного віку.
Обмін населення між Україною та іншими республіками колишнього Радянського Союзу, за винятком кількох останніх років, характериз󬬬вався усталеністю міграційних потоків і постійною географією мігрବ¬ційних зв’язків. Головним партнером України щодо міграційного обміну всі ці роки була Росія. Молодь України брала активну участь в осв¬єнні цілини в Казахстані, новобудовах Сибіру, в Прибалтиці. Водн¬час, міжреспубліканський приріст населення в Україні впродовж ос¬¬¬танніх тридцяти років становив майже 25 відсотків.
Особливо сильний потенційний заряд несла репатріація кримсь¬¬¬ко-татарського народу. З 1989 по 1997 рік на Батьківщину поверн󬬬лось 243 тис. кримських татар і 12 тис. депортованих разом з ними вірмен, болгар, греків, німців. Серед цього населення проходять зବ¬кономірна трансформація режиму відтворення, зниження коефіцієнтів природного приросту (1989 – 14.8 о/оо, 1994 – 5.2 о/оо) за рахунок зниження показників народжуваності (з 20.2 о/оо до 10.7 о/оо) при майже стабільних показниках смертності. Більша частина кримських татар, окрім власних проблем, розділяє тепер з іншими людьми на Бать¬¬-ківщині всі труднощі всеохоплюючої кризи. У місцях депортації чекବ¬ють на повернення ще 220 тис. кримських татар і близько 100 тис. вірмен, болгар, греків і німців.
Ще до 1991 року приплив населення в Україну перевищував його відплив. З 1994 року зареєстровано негативне сальдо міграції (еміг¬¬¬рація) всього населення. Україна стає країною еміграції фахівців та етносів. Виїжджають євреї, німці, греки, вірмени.
Отже, відбулася також трансформація міграційних процесів. Хବ¬рактерними особливостями сучасних міграційних процесів на націо¬¬¬нальному рівні є: постійне збільшення кількості потоку в країни СНД та зменшення їх потоку в зворотному напрямку; ріст еміграції нас嬬¬лення України в країни далекого зарубіжжя; поява нового типу корот¬¬-котермінових міграцій в комерційних та рекреаційних цілях, зміна напрямку відтоку населення село-місто на місто-село; ріст вимушеної та екологічної міграції; ріст нелегальних та транзитних мігрантів.
За рахунок природного скорочення населення загальна чисельність населення України зменшилась з 52.2 млн.чол. на 1.01. 1993 р. до 50.1 млн. чол. – на 1.01.1999 р.
Склалися досить стійкі негативні тенденції: виїзд на постійне ¬¬¬місце проживання сільського населення за межі України; інтенсивна міждержавна трудова міграція. Протягом року за межі України із сільської місцевості виїжджає майже 50 тис. чол., переважно особи працездатного віку. Обсяги ж трудової тимчасової міграції за кордон набагато більші і обчислюються в мільйонах чоловік. На жаль, офі¬¬¬ційна статистика цього явища відсутня і розміри його можна уявити лише за експертними оцінками. У Закарпатській та Львівській облас¬¬¬тях, наприклад, за кордон на роботу постійно виїжджає в середньому по 1,0 тис.чол. переважно молодого віку (Рис.3). Маятникові мігранти за кордон не сплачують п¬датків за місцем проживання, у той час як члени їх сімей, та й вони після повернення, повністю користуються існуючою соціальною інфраструктурою, соціальним захистом тощо, які повністю утримуються за рахунок податкових надходжень до бю䬬¬жету та соціальних органів. Крім цього слід підкреслити, що за кордон на роботу їде насамперед молодь. Тим самим зростає демоекономічне наван¬¬¬таження на працюючих, що спричиняє скорочення валового внутрішнього продукту, а відповідно й суми грошових надходжень до бюджету, згортання соціальних програм. Нарешті, відсутність міждержавних угод, які згідно з чинним зак¬нодавством покликані захищати інтереси тимчасово працюючих за кор¬¬-доном, перетворює їх на дешеву робочу силу (рівень оплати нижчий порівняно з місцевими працівниками в 5 разів і більше), позбавляє будь-яких гарантій щодо умов оплати та охорони праці. Сім’ї таких мігрантів тривалий час є фактично неповними, діти не отримують належного виховання, розпадаються шлюби тощо.
Глибоку стурбованість викликає та обставина, що зменшення ч謬¬сельності населення України супроводжується погіршенням його якості, насамперед здоров’я. Актуалізується проблема не лише поліпшення здоров’я, а й його ел嬬¬¬¬¬ментарного збереження. Погіршення стану здоров’я населення призв¬дить до значного зменшення очікуваної середньої тривалості життя, насамперед по досягненні пенсійного віку. Негативні зміни відбуваються в стані здоров’я всіх вікових груп, у тому числі працездатного населення. Зростають травматизм та інвалідизація, а захворюваність на активний туберкульоз наближається до межі епід嬬¬мії. Швидко поширюється ВІЛ (СНІД). Спостерігаються спалахи інших небезпечних інфекційних захворю¬¬¬вань, небачених у мирний час. Поширюється соціальна патологія, наשּׁ¬риклад алкоголізм, наркоманія та токсикоманія. Усе це призводить до зниження соціальної активності населення, зокрема його працездат¬¬¬ності, а отже і трудового потенціалу.
Погіршуються якісні параметри макродемографічного рівня. Кବ¬тастрофічно знизився потенціал відтворення населення, посилилося постаріння людності, особливо в сільській місцевості, що має не л謬¬ше демографічні, а й економічні наслідки. Зокрема, надзвичайно в謬-соке демоекономічне навантаження спостерігається в с嬬¬лах України, де кожний працездатний має утримувати більше, ніж о䬬¬ного непрацездатного, що погіршує можливості зростання рівня життя сільського населення.
На основі виконаного ретроспективного регіонального аналізу динаміки та структури інвалідності населення України та її регіонів встановлені деякі стійкі співвідношення та тенденції. Загальна абсолютна чисельність інвалідів мало коливається в часі, залишаючись протягом ряду років достатньо стବ¬більною, що свідчить про стійкість чинників, які визначають інвବ¬лідність. Найголовнішими причинами інвалідності, що дають найбільші абсолютні та інтенсивні показники її рівня, є злоякісні новоутворення, хвороби системи кровообігу і травми. Інтенсивні показники інвалідності від захворювань з ендогенною етіологією (зокрема, зл¬якісних новоутворень, хвороб системи кровообігу) за попередні роки ¬¬¬зростали, а з екзогенною (зокрема, туберкульозу) знижувалися, але останніми роками обидва ці показники зростають. Міжобласні відмін¬¬¬ності інтенсивних показників інвалідності в динаміці зменшуються.
Великі міжрегіональні відмінності в кількісних та якісних характеристиках природного та міграційного відтворення населення визначають і своєрідність стратегії соціо-економіко-екологічного розвитку в кожному регіоні. Стратегія виходить із загальнодержавних завдань, які в свою чергу випливають із розробленої під егідою ООН концепції сталого розвитку та інтересів і можливостей кожного регіону, його населення і природи. Саме в розробці і реалізації такої стратегії і втілюється регіональна політика держави, регіоналізація всіх сторін її суспільного розвитку. Тактика і стратегія розвитку продуктивних сил, пріоритетність у цих складних і взаємопов’язаних процесах тієї чи іншої суспільно-природної активності будуть різні у кожному регіоні. У найбільш спрощеному вигляді можна визначити, що в прикордонних регіонах пріоритетним стає фактор геополітичного положення; в центральних, з великим науково-технічним та кадровим потенціалом – створення наукоємких промислових виробництв, транснаціональних коридорів; у промислових регіонах – розвиток технополісів та технопарків; у агровиробничих – пріоритетний розвиток АПК, створення належних побутових умов та сфери послуг.
Але в кожному з регіонів визначальними є чинники ефективного використання їх інтегрального потенціалу, структура якого значною мірою буде впливати на структурно-трансформаційні процеси в економіці.
Виділені типи мають різний рівень і неоднакові тенденції соціально-демографічного розвитку. Тому розрізняються соціально-демографічні проблеми і шляхи їх вирішення. Більш благополучні з них можуть служити орієнтиром для інших. Аналіз особливостей більш розвинутих в соціально-демографічному плані районів можна використовувати для прогнозування розвитку типів з нижчим рівнем розвитку. Соціально-демографічна типологія, запропонована і на більш низьких таксономічних рівнях, дозволяє диференціювати заходи демографічної політики і обгрунтувати регіональне соціально-демографічне регулювання.
Демогеографічна типологія є яскравим проявом підходу до вивчення територіальних особливостей демографічних процесів, що розглядаються в закономірній взаємообумовленості. Всебічний теоретично обгрунтований аналіз зв’язків населення з іншими компонентами суспільного відтворення, що враховує роль і характер відносин демографічних процесів з різними територіальними соціально-економічними та екологічними системами, дозволяє перейти від опису окремих сторін геодемографічної обстановки до її пояснення, оцінки на основі об’єктивних критеріїв, прогнозування і регулювання.
Як показало дослідження, трансформацію відтворювальних процесів населення потрібно розглядати як функціонуючу систему через сукуשּׁ¬ність і динаміку комплексу всіх процесів життєдіяльності людей. Регіональне дослідження процесів відтворення населення в їх єдності і взаємозумовленості дозволяє зробити обгрунтовані висновки про хବ¬рактер їх змін, соціальних і економічних наслідках трансформації цих процесів, а також розробити пропозиції по оптимізації геодемо㬬¬рафічних процесів стосовно конкретних умов для різних типів геодемографічних систем. Ці матеріали важливі для розробки стратегії економічного і соціального розвитку кожної територіальної одиниці.
Ринкова трансформація суспільно-економічних від¬¬¬носин в Україні потребує нових концептуальних підходів як до окр嬬¬мої людини, так і до територіальної спільності людей – як об’єкта соціальної, демографічної, економічної політики. Турбота про людей повинна зайняти центральне місце в умовах по забезпеченню стійкого розвитку. Людина повинна мати не тільки право, а і можливість на достатній життєвий рівень для неї самої та її сім’ї, на здорове та плідне життя в гармонії з природою. Нова модель екологічного, соці¬¬¬ально-економічного, демографічного розвитку висуває принципово нові вимоги до професійної підготовки та здоров’я населення, збереження та відтворення нації.
Комплексне регiональне дослiдження умов життя, вiдтворення та здоров’я населення, що проживає у рiзних умовах у взаємозв’язку як iз загальним рiвнем соцiально-економiчного розвитку, так i, зокрема, зi станом соцiальної iнфраструктури, розселенням, трудовою та соціоприродною видами діяльності, дало змогу встановити основнi закономiрностi динамiки, кiлькiснi пропорцiї та взаємозалежностi розглядуваних показникiв та видiлити типи територiальних утворень.
Висновки. Нині полiпшення процесів вiдтворення та здоров’я населення пов’язане з умовами працi та побуту, усiм способом життя населення, оскiльки захворюванiсть iнфекцiйними хворобами зумовлюється переважно соцiально-економiчними чинниками – забрудненням навколишнього природного середовища, шкiдливими умовами працi, низькокалорiйним харчуванням, низьким рiвнем доходу, незадовiльними житловими умовами, нерозвиненiстю всiєї системи рiзноманiтних послуг, необхiдних людинi у сферi працi, побуту та вiдпочинку.
У зв’язку з цим потрiбно чiтко сформулювати генеральний стратегiчний напрямок державної демографiчної полiтики, а також питання охорони здоров’я людей. Воно не може обмежуватися лише кiлькiсним нарощуванням забезпеченостi населення медичною допомогою, хоча потреба цього безперечна в умовах вiдсталостi матерiально-технiчної бази медицини, недостатньої квалiфiкацiї медичного персоналу, про що свiдчать результати атестацiї, розмiщення значної кiлькостi лiкувальних закладiв у непристосованих спорудах, не оснащених необхiдними комунальними зручностями тощо.
Генеральним напрямом такої полiтики повинна бути комплекснiсть, тобто врахування всiх соцiально-економiчних та екологiчних чинникiв, що визначають здоров’я людей. Важко знайти серед цих чинникiв такi, якi б прямо чи опосередковано не впливали на здоров’я. Тому створення умов для збереження здоров’я людей, прiоритет соцiально-екологiчного ефекту над економiчним необхiдно розглядати як головний критерій при виробленнi великих господарських рiшень, закладати цей принцип у розвиток держави.
Такий пiдхiд потребує радикальних змiн у технiцi, технологiї та органiзацiї виробництва, iнвестицiйнiй полiтицi, охоронi навколишнього середовища, розвитку соцiальної iнфраструктури, споживаннi населення. Докорiнних зрушень у життєвому рiвнi населення, полiпшенні його здоров’я, збiльшенні тривалостi життя можна досягти тiльки пiдвищенням ефективностi економiки, та на цiй основi – споживання матерiальних благ та послуг, доведення їх до науково обгрунтованих нормативiв як за кiлькiстю, так i за якiстю.
Із всього комплексу взаємопов’язаних чинникiв, що впливають на вiдтворення населення та його здоров’я, можна вiдокремити головнi напрямки зниження захворюваностi, травматизму та iнвалiдностi:
А. Заходи по полiпшенню навколишнього середовища. Розвиток виробництва за відсталих технологій збільшує забруднення води, грунту та атмосферного повiтря шкiдливими для здоров’я людини речовинами, що призводить до зростання захворюваностi, збiльшення частоти вроджених аномалiй розвитку i розумово вiдсталих осiб. Разом iз тим природоохороннi заходи за масштабами та ефективнiстю не забезпечують нейтралiзацiї шкiдливих впливiв людини на навколишнє середовище. Фінансування, що видiляється на цi цiлi, недостатнє. В Українi впродовж останнiх п’ятнадцяти рокiв скорочувалося введення в дiю очисних споруд. У рядi регiонiв спостерiгається багаторазове перевищення гранично допустимих норм концентрацiї шкiдливих речовин. особливо турбують територiї екологiчного лиха та катастроф.
Б. Полiпшення умов працi. Широке впровадження у виробництво досягнень науково-технiчного прогресу сприяє зменшенню фiзичних зусиль у трудовому процесi, полегшує працю, але в рядi випадкiв погiршує її умови. Використання деяких видiв сировини, технiки та технологiї створює в робочiй зонi пiдвищену запиленiсть, загазованiсть, вiбрацiю, iонiзуюче випромiнення та iншi явища, що негативно впливають на людський органiзм. Труд працiвникiв на механiзованих поточних i автоматичних лiнiях є вкрай монотонним, складається з невеликої кiлькостi нетривалих операцiй, що багаторазово повторюються. Тривале перебування в таких умовах викликає професiйнi захворювання та ранню iнвалiднiсть.
Впроваджувані нині заходи з охорони працi недостатньо ефективнi, оскiльки вони бiльшою частиною спрямованi не на вилучення джерел виробничих шкiдливостей, а на компенсацiю за роботу в шкiдливих умовах.
Незважаючи на певну роботу з полiпшення охорони працi, чисельнiсть працюючих у шкiдливих умовах не знижується i протягом ряду рокiв перебуває на рiвнi 10% усiх зайнятих у народному господарствi. Вiбрацiйна хвороба займає серед профзахворювань одне з перших мiсць.
Соцiальнi обстеження показали, що причиною багатьох професiйних захворювань є недолiки в конструкцiї машин та обладнання. Органи санiтарного нагляду вiдхиляють 30-40% проектiв нового обладнання через перевищення са-нiтарних норм з вiбрацiї, шуму та iнших параметрiв умов працi, а проте обладнання iз
серйозними конструктивними недолiками виробляється й експлуатується, чим завiдомо закладається у виробництво високий рiвень професiйних захворювань.
Аналогiчний стан i з виробничим травматизмом. У багатьох випадках травматизм, як i профзахворювання, пов’язаний iз недолiками в конструкцiї машин та обладнання. У динамiцi виробничого травматизму не видно тенденцiї до зниження i рiвень його залишається високим, особливо на пiдприємствах металургiї, важкого машинобудування, вугiльної промисловостi. Щоб знизилися профзахворювання та виробничий травматизм слiд радикально змiнити умови працi. Така постановка питання потребує перегляду технiчної полiтики пiд кутом зору iнтересiв людини.
Перенесення в заходах з охорони працi центру ваги з компенсацiї за виробниче забруднення на усунення його джерел потребує докорiнного вдосконалення технiки та технологiї виробництва, а отже, i великих капiталовкладень, проте без цього завдання радикальної змiни умов працi розв’язати наможливо.
В. Полiпшення медичного обслуговування. Важливим напрямком боротьби за зниження захворюваностi та iнвалiдностi населення є полiпшення медичного обслуговування. Нинi в регiонах України високi не лише захворюванiсть та iнвалiднiсть, а й смертнiсть населення в працездатному вiцi, особливо серед чоловiкiв. Причин цього багато, i одна з них – незадовiльний стан медичної допомоги.
Низька ефективнiсть суспiльного виробництва зумовила залишковий принцип видiлення капiталовкладень на соцiальну сферу. Тому матерiально-технiчна база медицини не вiдповiдає потребам галузi i не забезпечує розв’язання поставлених перед нею завдань. Близько 40% лiжкового фонду України розмiщується в непристосованих примiщеннях, що не мають вiдповiдних комунальних зручностей. Населення не забезпечене медикаментами через їх дорожнечу, особливо гостро стоїть проблема медичного обслуговування сiльського населення, кiлькiсть звернень якого до лiкувальних закладiв менша, нiж у мiстах, через меншу доступнiсть медичної допомоги. Точку зору автора, що перехiд на платну медицину в умовах невиплат заробiтної плати, пенсiй i стипендiй ще бiльше ускладнить рiвень соцiального здоров’я населення, пiдтвердила практика початку минулого року, коли було введено платні медичні послуги.
Важливо пiдкреслити потребу переходу при оцiнцi розвитку охорони здоров’я вiд кiлькiсних показникiв (кiлькостi лiкарняних лiжок, чисельностi лiкарiв та середнього медичного персоналу, кiлькостi вiдвiдувань тощо.) до якiсних показникiв, що характеризують рiвень здоров’я населення, оскiльки кiлькiснi показники не вiдбивають ефективностi роботи галузi.
Г. Пiдвищення матерiального та культурного рiвня населення. Як підтвердило дослідження, вiдтворення та стан здоров’я населення залежать вiд комплексу умов працi та життя людини. Крiм екологiчного становища, умов працi, медичного обслуговування на нього впливають житловi умови, якiсть харчування, рiвень комунального обслуговування, розвиток фiзичної культури, сфери органiзованого вiдпочинку та iн. З урахуванням впливу всього багатоманiття умов життя на вiдтворення та здоров’я людей вважаємо, що в узагальненому виглядi пiдвищення матерiального та культурного рiвня населення можна розглядати як напрямок полiпшення його здоров’я, оскiльки цi чинники визначають розмiри та структуру споживання матерiальних благ i послуг.
Комплексний аналiз захворюваностi та бюджетiв окремих груп населення показав наявнiсть прямого зв’язку мiж матерiальним добробутом i здоров’ям. Вищий рiвень прибуткiв дає змогу забезпечити також вищу якiсть усiх життєвих умов: краще харчування, житло, вiдпочинок, лiкування, бiльший побутовий комфорт, бiльше вiльного часу та iн.
Пiдвищення культурного рiвня також можна розглядати як один з напрямкiв зниження захворюваностi. оскiльки вiн сприяє формуванню свiдомого ставлення до свого здоров’я. Таке ставлення передбачає дотримання рацiонального режиму працi та вiдпочинку, забезпечення збалансованостi харчування, правильну органiзацiю дозвiлля, заняття фiзкультурою i спортом, позбавлення шкiдливих звичок та iн.
Пiдвищення матерiального добробуту та культурного рiвня людей, їх екологiчної безпеки є однiєю з найважливiших цiлей соцiально-економiчного розвитку країни, досягнення якої знаменує перехiд до нового якiсного стану суспiльства. Розв’язання цiєї соцiально-економiчної та екологiчної проблеми поряд з iншими сприятиме пiдвищенню якостi життя i стане важливою передумовою полiпшення здоров’я населення. При цьому важливо пiдкреслити, що на вiдмiну вiд деяких конкретних завань (наприклад, з автоматизацiї дiлянок виробництва зi шкiдливими умовами працi) дана проблема завжди залишатиметься на порядку денному.
Практика територiального розвитку реалiзується в регiональнiй демографічній, соцiальнiй, економiчнiй та екологiчнiй полiтицi держави. Основним засобом її здiйснення є механiзм керування на мiждержавному, регiональному та мiсцевому рiвнях. Планування загальнодержавних соцiальних прiоритетiв потребує для кожного iєрархiчного територiального рiвня своєрiдної демографічної, економiчної, екологiчної та соцiальної полiтики.
Згiдно з концепцiєю регiоналiзацiї демографічних процесів, здiйснення регiонального пiдходу в демографічнiй полiтицi стає одним iз загальних принципiв керування суспiльним вiдтворювальним процесом. При цьому слiд ураховувати рiзноманiтнiсть видiв регiональної вираженостi – вiд мiкролокальної до макрорегiональної, яка об’єднує сукупнiсть нижчих за рангами регiональних систем.
Практична реалiзацiя програм регiонального розвитку ще не має достатньої теоретичної бази, починаючи з понятiйного апарату та його сутностi й завершуючи конкретними науковими рекомендацiями. Вченими i практиками при визначеннi регiонiв та районiв береться до уваги переважно лише один аспект – економiчний, виробничий, соцiальний, етнiчний та iн. Такий пiдхiд дає можливiсть характеризувати лише один аспект проблеми прозвитку регiону.
Іншi аспекти регiонального розвитку часто залишаються поза увагою науковцiв i практикiв. І особливо питання цiлiсного суспiльного розвитку регiонiв, де суттю регiональної полiтики держави має бути кiлькiсне, iнтелектуальне та моральне вдосконалення територiальних спiльнот людей, їх фiзичне та якiсне вiдтворення, гармонiзацiя вiдносин мiж людиною та природним середовищем проживання. Із цих позицiй стає очевидним, що проблема регiональних дослiджень набуває фундаментального значення. До того ж зазначимо, що розв’язання лише окремих, навiть дуже важливих регiональних проблем – економiчних, виробничих, чи iнших з часом призведе до потреби звернути увагу i на розв’язання дуже складних проблем в iнших сферах людської дiяльностi – соцiальнiй, моральнiй, природоохороннiй та iн.
Очевидно, на даний переломний перiод суспiльного розвитку, коли ринковi механiзми ще достатньою мiрою не виявилися: потрiбно прийняти нову концепцiю регiонального розвитку. Вона має включати не окремо взятi концепцiї економiчного, екологiчного чи соцiального розвитку або розселення населення, реалiзацiя кожної з яких не дасть бажаних результатiв, оскiльки просторово-часовi особливостi призводять до виникнення нових проблем. Концепцiя iнтегрального (єдиного) розвитку суспiльних процесiв життєдiяльностi людей у кожному соцiумi може стати тiєю платформою, на якiй вироблятиметься регiональна полiтика держави. В її основi має бути модель iнтенсивного економiчного зростання на базi досягнень НТП i пiдсилення сервiзацiї економiчного, технiчного та соцiального розвитку кожного соцiуму, а також вибiр тих прiоритетiв для конкретної територiї, якi будуть покладенi в основу визначення напрямкiв її розвитку i складатимуть фундаментальнi цiнностi людського буття в даному регiонi.
Не можна очікувати швидкого подолання диспропорцій в демографічному, соціально-економічному та екологічному розвитку регіонів України. І цілком очевидно, що рівень економічного розвитку регіонів України і умови життя населення будуть багато в чому залежати від географічних особливостей території, до яких перш за все відносяться великі розміри більшості регіонів, нерівномірність розміщення природних ресурсів і населення, відстані між поселеннями та різна екологічна ситуація.
Розміщення і територіальна організація продуктивних сил повинні забезпечувати створення рівних умов життя в усіх містах і регіонах незалежно від їх величини та природно-кліматичних умов. Рівність умов життя в усіх частинах країни означає надання в кожній з них можливостей вибору місць прикладання праці і отримання освіти, підприємництва, досягнення певного рівня забезпеченості житлом і об’єктами соціально-культурного та побутового обслуговування і проведення дозвілля у встановлених межах часової доступності, а також здорового навколишнього середовища. Відставання в розвитку якої-небудь з цих сфер не може компенсуватися надлишками в інших. Рівність при цьому не означає, що в кожному поселенні забезпечуються на місці всі види благ без винятку. Межі часової доступності об’єктів прикладання праці, отримання освіти і обслуговування встановлюються нормами містобудування і районного планування.
Можливості вибору в межах невеликих регіонів місць прикладання праці і отримання освіти без зміни місця проживання забезпечуються розміщенням відповідних об’єктів і маятниковою міграцією. Основа для відносного вирівнювання умов соціально-культурного та побутового обслуговування створюється обслуговуючими об’єктами загальнорегіонального значення, котрі, розміщуючись в одному чи кількох поселеннях регіону, можуть обслуговувати і жителів усіх інших частин регіону, для чого поряд з культурно-побутовими поїздками населення можлива організація виїзного обслуговування.
Різноманітність природно-кліматичних умов в регіонах України обумовлюють відмінності між ними за рівнем економічного розвитку і умовами життя населення, однак не роблять їх неминучими. Навіть відлагоджена до досконалості ринкова економіка не здатна забезпечити повне вирівнювання умов життя населення різних регіонів. Навпаки, її механізми можуть підсилювати відмінності регіонів за якістю життя.
Все це робить необхідною розробку основ регіональної політики, що передбачає обгрунтування шляхів і методів сталого комплексного розвитку країни для створення повсюдно умов, що забезпечують пристойне життя і вільний розвиток людини, вирівнювання цих умов в різних регіонах і ліквідацію виникаючих диспропорцій.
При цьому під вирівнюванням розуміється не створення абсолютно рівних умов життя в усіх регіонах, а ліквідація різких відмінностей між ними за якістю життя. Та й сама якість життя в регіонах – не одномірний показник. Вона характеризується станом навколишнього середовища, густотою населення, його забезпеченістю житлом і різноманітними об’єктами соціально-побутової інфраструктури, можливостями зайнятості і підприємництва, відпочинку та ін.
Оцінка, аналіз і прогнозування якості життя в регіонах повинні спиратися на систему показників, що розглядається як набір невзаємозамінних кількісних і якісних характеристик умов життя та їх нормативних значень, при яких забезпечуються різні потреби людини. Очевидно, що така система показників і нормативів повинна враховувати різноманітність видів регіонів і відмінності у об’ємах повноважень органів влади різних рівнів.
Найбільш істотною ознакою виділення регіонів можна вважати наявність на їх території органів державної влади і муніципального управління. Такими регіонами в Україні є автономна республіка, області, міста обласного підпорядкування та їх складові частини – райони, міські і сільські поселення.
Поширення терміну «регіон» на міста, селища і інші населені пункти виправдовується тим, що вони мають такі ж властивості , що й великі адміністративні одиниці. Переваги регіонів такого типу полягають у чіткості кордонів між виділеними просторовими частинами і в наявності соціально-економічної та екологічної інформації про їх розвиток. Ці переваги доповнюються зв’язками, що історично склалися в межах окремих частин території, окреслених адміністративними кордонами, і діяльністю регіональних органів управління, котрі реалізують певну стратегію соціально-економічного та екологічного розвитку своїх регіонів. Періодичні перегляди кордонів між адміністративними одиницями дозволяють врахувати зміни в інтенсивності зв’язків всередині окремих регіонів і між ними.
Комплексне регіональне дослідження найефективніше в демографічних науках, об’єкти яких за природою складні й багатомірні, вимагають багатопланового вирішення проблем, зваженого охоплення всіх сторін демографічного явища: економічного, екологічного, соціального, політичного, організаційних тощо. Орієнтація на принцип системності є не обов’язковою, оскільки об’єкти комплексного регіонального дослідження можуть і не бути системами. В основу комплексного регіонального дослідження покладені діалектичні принципи загальності зв’язку, єдності протилежності, всебічності, конкретності тощо. Комплексне регіональне дослідження повинно набути значного поширення в умовах реформування українського суспільства, оскільки перехід до ринкових відносин сам по собі має комплексний характер.
Оптимізацію зміни демографічної ситуації слід здійснювати у вертикальному напрямку, використовуючи ієрархічний підхід і поступово змінюючи демографічну ситуацію від нижчого рівня до верхнього, і в горизонтальному, використовуючи типологічний підхід, враховуючи особливості демографічного розвитку кожного регіону. В першу чергу необхідно адресувати допомогу регіонам з найнесприятливішою демографічною ситуацією. Вважаємо доцільним здійснити за наведеною методикою типологічне групування адміністративних районів та міст України з використанням обчислювальної техніки та збільшенням кількості враховуваних факторів, що формують демографічну ситуацію.
Оцiнка демографічного розвитку якої-небудь територiальної спiльноти людей шляхом визначення процесiв житєдiяльностi вбирає в себе всi iншi (економiчнi, екологiчнi та соцiальнi) частковi оцiнки. Спiльнота людей – соцiум у своєму суспiльному розвитку як компонент усiєї системи територiальної органiзацiї суспiльства – стає iндикатором модифiкацiї людського супiльства взагалi в кожну конкретну дану iсторичну епоху. Динамiка розвитку соцiумiв рiзних типiв, етносiв, нацiй i народу держави в цiлому зумовлюється змiнами конкретних процесiв життєдiяльностi людей нинiшнiх i майбутнiх поколiнь.
Дослiдити вiдтворення населення та його здоров’я рiзних видiв соцiумiв надзвичайно важливо, оскiльки суспiльство вiдтворює себе через самоцiльну життєдiяльнiсть своїх суб’єктiв, якими є цi соцiуми та їх структурнi компоненти – рiзноманiтнi спiльноти людей або конкретної особи.
Потенцiал здоров’я окремих iндивiдiв, соцiальних груп та цiлих територiальних спiльнот людей iстотно впливає на багато сторiн життя суспiльства,i в першу чергу на демографiчнi процеси, трудову дiяльнiсть та формування здорового генофонду.
Освiтньо-квалiфiкацiйний потенцiал забезпечує вiдповiднiсть професiйно-дiлових якостей економiчно активної частини населення потребам усiх сфер зайнятостi, постiйний розвиток робочої сили в мiру вдосконалення матерiально-речовинних елементiв продуктивних сил.
Пiсля фiзичного вiдновлення спiльноти людей певної якостi наступним етапом виробництва дiйсного життя є вiдтворення його процесiв. Якщо перший етап вiдтворювального циклу створює фiзичних носiїв життя, самих суб’єктiв, то другий – їх дiяльнiсть.
Довгий час не придiлялося належної уваги явищам звуженого вiдтворення поколiнь та вiд’ємному iстинному коефiцiєнту природного приросту населення України, скороченню середньої тривалостi майбутнього життя, збiльшенню розриву її мiж чоловiками та жiнками, припиненню збiльшення смертностi немовлят, викривленням у статево-вiковiй структурi сiльського та мiського населення, переважаннi жiнок у чисельностi всього населення через надсмертнiсть чоловiкiв.
Якщо вiдкладання народжень можна перебороти вiдносно швидко, то довгоiснуючi риси демографiчної кризи є набагато небезпечнiшими й їх подолання потребує пiдсилити наукове обгрунтування регiональної демографiчної полiтики.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ ПО ТЕМІ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії та розділи у колективних монографіях
1. Старостенко Г.Г. Методологія і практика досліджень відтворення населення України (регіональний аспект): Монографія. – К.: УФЕІ¬. 1997, – 270 с.
2. Фащевский Н.И., Старостенко А.Г. Расселение населения и природопользование. Конструктивно-гео㬬¬рафические основы рационального природопользования в Украинской ССР: Киевское Приднепровье. – К.: Наук. думка, 1988, С. 148-155.
3. Фащевский Н.И., Старостенко А.Г., Немченко М.П. География населения и проблемы природопользования. Конструк¬тивно-географические основы рационального природопользования. – К.: Наук. думка, 1990. – С. 98-108.
4. Фащевский Н.И., Палий Т.М., Немченко М.П., Старостенко А.Г. Территориальная организация жизнедеятельности населения. К.: Наук. думка, 1992. – 136 с.
5. Фащевский Н.И., Паламарчук А.М., Палий Т.М., Старостенко А.Г. Немченко М.П., Булычева Т.В. Воспроизводственная деятельность (исходные теоретические положения и методологические принципы исследования) //Теоретические предпосылки исследования территориальной орган謬¬зации жизнедеятельности населения. К.: ИГ АН Украины. – 99с. Деп. в УкрИНТЭИ 07.05.92, N 650-Ук.92.
6. Науковий комунізм: Словник. К.: Політвидав України, 1985, – 262 с. (колектив авторів).
7. Демографические проблемы переселения населения //Расселение населения, обеспечение рациональной занятости трудовых ресу𬬬сов и эффективное использование производственного потенциала зоны радиоактивного заражения Чернобыльской АЭС Украинской ССР Науч. докл./Отв. ред. С.И. Дорогунцов. – К.: СОПС УССР АН УССР, 1991. – С.23-105 (коллектив авторов).
8. Фащевский Н.И., Старостенко А.Г., Немченко М.П., Булычева Т.В. Социально-географические аспекты развития зоны радиоактивного загрязнения //Географические исследования в зоне аварии на Чернобыльской АЭС /Балабанов Г.В., Гринивецкий В.Т., Давыдчук В.С. Ин-т географии НАНУ. – Киев, 1994. – 269 с. Деп. в ГНТБ Украины 20.07.09 N 1328 Ук 94.
9. Фащевский Н.И., Старостенко А.Г., Немченко М.П. Эволюция взаимосвязей урбанизации и миграции населения. Миграция и урбанизация населения //АН Украины, Ин-т экономики; Отв. ред. А.У. Хомра, П. Эберхардт, – К.: Наук. думка, 1991, – С. 67-74.

Наукові статті у журналах та збірниках, наукові доповіді.

10. A. Starostenko, I.Gorlenko,G. Friedlein. Die Tscernobul-katastrophe in der Ukraine-Soziale und wirtshaftliche Folgen// Europa Regional fur Zanderkunde Leipzig, 03,97, – st. 5-11.
11. Leonid Rudenko, Inga Gorlenko, Olexandr Khomra, Anna Starostenko. Social-geographical peculiarities of borderlands (based on date from the Ukraine)// Borderlands or transborder regions – geographical, social and political problems // Region and Regionalism № 3, Opole – Lodz, 1998. – P. 250-256.
12. Olexandr Khomra, Anna Starostenko. New Etnic Processes in theTranscarpathians Under Conditions of the Transformation Crisis// Multicultural Regions and Cities// Region and Regionalism № 4, Lodz- Opole -Gdansk, 1998.
13. Hanna Starostenko. Economic and Ecological Factors of Transformations in Demographic Process in Ukraine// Welcome to Ukraine, 2’98, P.56-57.
14. Питюренко Е.И., Старостенко А.Г., Булычева Т.В. Внутрирегиональные миграционные связи населения в Киевском Приднепровье. //Экономическая география: Респ. межвед. науч. сб. К.: 1986, Вып. 36. – С. 50-55.
15. Старостенко А.Г. О влиянии социально-экономических факторов на миграционные процессы в СССР.//Экономическая география: Респ. межвед. науч. сб. Вып. 40. – К.: Вища. шк. изд-во при К.: гос. ун-те, 1988. – С. 47-651.
16. Старостенко А.Г. Миграция населения в системе социальных факторов развития об-щества.//Географические аспекты рационального природопользования: сб. науч. тр. – К.: Наук. думка, 1987. – С. 103-106.
17. Старостенко А.Г. Социально-экономические аспекты регуляции миграционных процес¬¬-сов в социалистическом обществе. //Вопросы научного коммуни第¬ма: Респ. межвед. науч. сб. – К., 1988 г. вып. 72. – С. 75-82.
18. Фащевский Н.И., Немченко М.П., Старостенко А.Г. Особенности демографических процессов в столичной региональ¬¬ной системе расселения. //Демографические исследования: Респ. межвед. сб. науч. тр. Ин-т экономики, – К.: Наук. думка, 1989. – С. 86-93.
19. Фащевский Н.И., Старостенко А.Г., Немченко М.П. Научно-методические основы исследования социально-демограф謬¬ческих условий формирования общественных территориальных комплексов. //Методические основы географических исследований природных и общественных территориальных комплексов: Сб. нବ¬ уч. тр. – К.: Наук. думка, 1989. – С. 54-58.
20. Питюренко Е.И., Фащевский Н.И., Старостенко А.Г. Исследование географии населения Украинской ССР.//Развитие географической науки в УССР, К.: Наук. думка, 1989. – С.101-105
21. Старостенко Г.Г. Про управління міграційними процесами. Питання соціально-п-літичних наук.: Респ. міжвід. наук.зб. 35, К.: Либідь. 1991, вип. 82. – С. 54-57.
22. Старостенко А.Г. Воспроизводство населения: проблемы, поиск. //Экономика Советской Украины. – Изд-во “Советская Украина” N 2, 1991. С. 95-96.
23. Фащевский Н.И., Палий Т.М., Старостенко А.Г., Немченко М.П. Сравнительный анализ условий жизнедеятельности населения областей Украины. //Экономика Советской Украины N 10, 1991 Изд-во “Советская Украина” С.71-76.
24. Палий Т.М., Старостенко А.Г. Демографические процессы в локальных системах расселения /на примере Винницкой области. //Демографические исследования: Респ. межвед. сб. науч. тр. Вып. 25. Ин-т экономики. – К.: Наук. думка, 1991. – С. 126-134.
25. Старостенко А.Г. Территориальные различия демографических процессов в высокоурбанизованных регионах. //Экономика Украины, Изд-во “Пресса Украины” N2, 1992. – С. 68-71.
26. Старостенко Г.Г. Регіональні особливості у відтворенні населення України /за міжпереписний період – 1979-1989 рр.). // Економічна та соці¬¬¬альна географія: Респ. міжвід. наук. зб. 44. К.: вид. “Л謬¬бідь”, 1992. – С.40-45.
27. Фащевський М.І., Палій Т.М., Старостенко Г.Г., Немченко М.П. Життєдіяльність населення в локальних суспільних системах. //Вісник Київського університету Хіміко-біологічні науки та нବ¬уки про землю. зб. наук. робіт, вип. 3 К.: “Либідь”, 1991. ¬¬¬С. 67-74.
28. Фащевский Н.И., Старостенко А.Г., Немченко М.П. Расселенческий фактор в разработке региональных комплексных программ охраны природы. //География и природные ресурсы, № 3, 1992, С.70-76.
29. Фащевский Н.И., Старостенко А.Г., Немченко М.П. Геодемографический фактор в разработке ТеркСОП. //Фізична географія і геоморфологія, Міжвід. наук. зб., 1992, вип. 39, с.80-88.
30. Фащевский Н.И., Палий Т.М., Старостенко А.Г., Немченко М.П. Методологические аспекты региональных исследований жизнедеятельности населения. //Методологические проблемы современной географии. – Киев: Наук. думка, 1993. – С. 166-168.
31. Фащевский М.І., Палій Т.М., Старостенко Г.Г., Немченко М.П. Вплив забруднення навколишнього середовища на здоров’я нвселення України. //Економічна та соціальна географія. Вип, 45. Видав-во поліграфцентр “Київський ун-т”, 1993. – С. 141-147.
32. Фащевский М.І., Старостенко Г.Г., Немченко М.П. Рух населення на територіях радіоактивного забруднення. //Укрବ¬їнський географічний журнал, К.,1993, N 4. – С. 36-41.
33. Старостенко А.Г. Взаимосвязь трудовой маятниковой миграции сельского населения и социально-демографических процессов. //Экономика Украины, 1994, N 2. – С. 71-75.
34. Фащевский М.І., Старостенко Г.Г., Немченко М.П. Регіональні особливості маятникової міграції сільського нас嬬¬лення. //Зайнятість і ринок праці.Міжвід. наук. зб. – К.: НЦ ЗРП НАНУ, 1993. – С. 191-203.
35. Старостенко Г.Г. Вплив маятникової міграції на демографічні аспекти зайнятості. //Державність, 1994, № 1-2. – С. 31.
36. Старостенко Г.Г. Відтворення трудового потенціалу та демовідтворення в столичному регіоні. //Зайнятість і ринок праці Міжвід. наук. зб. К.: НЦ ЗРП НАНУ, 1994. Вип. 2. – С. 111-119.
37. Старостенко Г.Г., Регіональні особливості демографічних процесів у Київській області. //Укр. геогр. журнал, 1994, N 4. – С. 32-39.
38. Старостенко Г.Г. Методичні принципи дослідження відтворення населення у тер謬-торіальних суспільних системах. //Економічна та соціальна географія; Міжвід. наук. зб. /Ред.кол.: М.Д.Пістун /відп. ред./ та ін. – К., 1995. – Вип. 46. – С. 22-26.
39. Старостенко А.Г. Взаимосвязь среды обитания и основных параметров воспроизводства населения. //География и природные ресурсы N 3, 1996. – С. 116-123.
40. Руденко Л.Г., Хомра О.У., Старостенко Г.Г. Відтворення населення прикордонних районів України: територіальний аспект.// Укр. геогр. журнал N4, 1995, С. 12-20.
41. Старостенко Г.Г. Географічні дослідження проблем радіаційно забруднених тер謬¬торій. //Укр. геогр. журнал N1, 1996, С. 32-39. (колектив авторів).
42. Старостенко Г.Г. Тенденція відтворення населення та трудових ресурсів. //Укрବ¬їна: аспекти праці. – Наук., економ. та сусп.-політ. Журнал N5, 1996. – С. 3-8.
43. Руденко Л.Г., Хомра О.У., Старостенко Г.Г. Трудова маятникова міграція сільського населення прикордонних районів України. //Укр. геогр. журнал N4, 1996, С. 42-48.
44. Старостенко Г.Г. Соціально-демографічні наслідки аварії на ЧАЕС. //Попередженя надзвичай¬них ситуацій. – К.: Штаб ЦО України, 1996. – С. 140-142.
45. Старостенко Г.Г. Картографічні дослідження відтворення населення //Картографія та вища школа: зб. наук. праць/Відп.ред. А.М. Молочко. – К., 1996. – с. 29-32.
46. Старостенко Г.Г. Демографічна катастрофа //Український світ /укр.,англ.,німец. мов., N 4-6, 1996, с. 24-25.
47. Старостенко Г.Г. Методичні засоби дослідження тенденцій відтворення населення та трудових ресурсів //Зайнятість та ринок праці. Міжвід. наук. зб. – НЦ ЗРП НАНУ і Мінпраці у 1996, вип.4 С.74-85.
48. Старостенко Г.Г. Соціально-трудові аспекти рзвитку прикордонних територій //Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку адмін. районів. Наук. доп. міжнар. наук.-практ.конф./м.Тернопіль, 17-18 квітня 1997 /ІРД НАНУ – Львів: 1997. – С.274-279.
49. ¬¬Старостенко Г.Г. Стан середовища, демографічних процесів і здоров’я населення столичної області. //Розбудова держави N 5, 1997, – С. 58-64; N 6, 1997, С. 55-57.
50. Старостенко Г.Г. Ретроспективний регіональний аналіз відтворення населення Уꬬ¬раїни. //Регіональна економіка, N 1, 1997, – С. 20-28.
51. Старостенко Г.Г. Особливості геодемографічних процесів у Київській області.//Інформаційний бюлетень Міністерства статистики України № 3, 1997, – С.20-22.
52. Старостенко Г.Г.Забезпечення життєдіяльності людей – один із напрямів гармонізації суспільства.//Україна: аспекти праці. Наук.-економ. та сусп.- політ. Журн. № 3-4, 1997, С. 40-43.
53. Старостенко Г.Г. Соціально-демографічні наслідки Чорнобильської катастрофи.//Інформаційний бюдетень Міністерства статистики України №4, 1997, – С. 102-104.
54. Старостенко Г.Г., Тарангул Л.Л. Вивчення демографічної місткості стабільного розвитку території//Трудовий потенціал України і його реалізація в умовах розбудови національної економіки. Матеріали міжнародної наук. конф. Львів, 1997, С. 94-98.
55. Старостенко Г.Г., Мірко Н.В. Формування трудового освітньо-культурного потенціалу України//Трудовий потенціал України і його реалізація в умовах розбудови національної економіки. Матеріали міжнародної наук. конф. Львів, 1997, С.98-102.
56. Старостенко Г.Г. Відтворення освітньо-культурного та трудового потенціалу населення і його реалізація в умовах розбудови економіки України.//Науковий вісник. Зб. наук. праць УФЕІ, №1, 1997, С. 52-57.
57. Мельник П.В., Старостенко Г.Г. Сучасні суспільно-економічні системи.//Проблеми економічної теорії і практики в сучасних умовах. Мат. міжнар. наук.-практ. Конф. Хмельницький, 1998, С. 73-76.
58. Старостенко Г.Г., Накай А.І., Прядко В.М. Деякі питання формування соціально-економічної політики// Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми. Зб.наук. праць НАНУІРД – ч.І, Львів, 1998, С.138-143.
59. О.У. Хомра, Г.Г. Старостенко Дослідження теоретичних і практичних аспектів демографії.//Укр.геогр.журн, – 1998, №1, С.59-60.
60. Старостенко Г.Г. Новітні демографічні тенденції в Україні.//Економіка України, 1998, №5, С.22-30.
61. Мірко Н.В., Старостенко Г.Г., Тарангул Л.Л. Трансформація демографічних процесів // Україна: аспекти праці, №7, 1998, С. 31-33
62. Старостенко Г.Г. Основні напрямки вдосконалення геодемографічної політики.// Науковий вісник. Зб.наук. праць УФЕІ, 2’98, С. 81-91.

Анотація
Старостенко Г.Г. Методологія і практика досліджень відтворення населення України (регіональний аспект).
Рукопис, дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.09.01 – демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика: – Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ. 1999.
Дисертацію присвячено дослідженню особливостей відтворювальних процесів і здоров’я людей, що проживають у різних умовах. Розроблено ієрархічну теоретико-методологічну схему дослідження, що поєднує вивчення об’єктів різного рівня – національного, регі¬онального, обласних і районних. Розкрито взаємозв’язок та взаємо-зумовленість комплексу власне самих відтворювальних процесів із соціально-економічним та екологічним середовищем. Виявлені типи територіальних утворень по ступеню задовільності умов життя насе¬лення та соціально-демографічній ситуації даного територіального утворення. Обгрунтовані практичні рекомендації для покращення умов життя, відтворення та здоров’я населення.
Ключові слова: відтворення та здоров’я населення, умови життя населення, типізація регіонів за показниками відтворення населення, Україна, прикордонні райони, Київська, Луганська, Вінницька області.

Аннотация
Старостенко А Г. Методология и практика исследований воспроизводства населения Украины (региональный аспект).
Рукопись, диссертация на соискание научной степени доктора экономических наук по специальности 08.09.01 – демография, экономика труда, социальная экономика и политика.
Диссертация посвящена исследованию особенностей процессов воспроизводства и здоровья людей, проживающих в различных условиях. Разработана иерархическая теоретико-методологическая схема исследования, объединяющая изучение объектов различных уровней – национального, регионального, областных и районных. Раскрыта взаимосвязь и взаимообусловленность комплекса собственно воспроизводственных процессов с социально-экономической и экологической средой. Выявлены типы территориальных образований по степени удовлетворительности условий жизни населения и социально-демографический ситуации данного территориального образования. Обоснованы практические рекомендации для улучшения условий жизни, воспроизводства и здоровья населения.
Разработаны теоретико-методологические и методические основы исследования процессов территориальной организации воспроизводственных процессов в иерархической общественной системе; введена в научный оборот, определена и раскрыта суть категории «воспроизводственная территориальная система»; сформирована научно-методическая схема определения региональных особенностей и тенденций демогеографических процессов; сформированы системы количественных и качественных показателей, характеризующих обусловленность демографических процессов территориальными особенностями условий жизни; раскрыта суть и принципы формирования воспроизводственной территориальной системы населения, определена ее территориальная организация и взаимосвязи с социально-экономическим и экологическим развитием; обоснована методика региональных исследований воспроизводственных систем и построена иерархическая теоретико-методологическая схема исследования; создано соответствующее методическое обеспечение, апробированное на избранных территориальных системах; определены особенности и характер демовоспроизводственных процессов в региона х Украины, тенденции их изменения во взаимосвязи с основными параметрами социально-экономической и природной окружающей среды; раскрыто содержание, установлены мощности трудовой маятниковой миграции сельского населения и ее место в социальных, экономических и демографических процессах села, определены региональные особенности современных масштабов и динамики трудовой маятниковой миграции в разрезе административных районов.
Разработаны концептуальные положения, касающиеся методологии и практики регионального исследования воспроизводства населения Украины, суть которого состоит в следующем.
Человека формирует среда проживания (внешняя среда). Она состоит из многих компонентов, определяющих особенности образа жизни, демографического поведения и т.д.
Воспроизводство населения – это прежде всего основная составляющая его жизнедеятельности. В этом качестве оно является не только ресурсом, но и динамическим фактором. Главным и определяющим в процессе демовоспроизводства является физическое восстановление населения, то есть смена поколений, восстановление качественных характеристик населения, а также передвижение по территории. В широком понимании демовоспроизводство охватывает все процессы движения населения – естественный, миграционный и социальный.
Воспроизводственная территориальная система – это пространственное образование, состоящее из территориальных общностей людей, а также тех компонентов окружающей среды (жилья, рабочих мест, мест отдыха, получения услуг), которые обеспечивают жизнедеятельность и воспроизводство населения и его здоровья. При этом жизнедеятельность рассматривается как организующая территорию, а населенные пункты – как интегральные элементы демогеосистемы. Демогеосистему можно рассматривать в статике (как демогеоситуацию) и в динамике (как демогеопроцесс).
Особенностью всех демографических процессов является парность, противоположная направленность, взаимообусловленность и зависимость (рождение – смерть, прибытие – убытие, брак – развод и др.). Эти особенности являются системообразующими факторами, формирующими население как систему со всеми его качествами. Каждый рассмотренный компонент связан с многочисленными другими как структурно, так и функционально.
Исследованиями доказано, что количественные и качественные показатели воспроизводства населения определяются факторами внешней среды, прежде всего условиями жизни. Нашему государству присущ очень большой диапазон колебания этих условий и соответственно существенные территориальные различия в уровнях и динамике показателей воспроизводства.
С целью избежания влияния субъективных факторов, эта задача была решена не для каждого отдельного человека, а для совокупности людей, то есть населения определенных населенных пунктов или территорий. Чтобы получить объективную картину, логично объединить населенные пункты или территории с близкими социально-экономическими и экологическими условиями проживания в группы, а затем для каждой группы определить сезонные значения факторных признаков (то есть перечисленных социально-экономических и экологических условий) и результативных (то есть показателей рождаемости, смертности, прибытия, убытия, здоровья и др.).
Одним из главнейших методологических приемов является учет постоянного изменения и развития явлений и процессов, определяющих характер воспроизводства. В ходе поступательного развития общества изменяется экономическая база, общественные отношения и все факторі, составляющие объективные условия воспроизводства населения, а также изменяют тенденции его развития.
Для воспроизводства населения как одной из форм жизнедеятельности, такими необходимыми положениями являются отнесение соответствующих процессов к общественным явлениям и обусловленность уровнем экономического развития. Основоположное значение имеет содержание понятия «воспроизводство населения». Мы придерживаемся расширенной его трактовки – включаем в это понятие не только численное воспроизводство субъектов жизнедеятельности, а и воспроизводство всей совокупности их социальных качеств, которые отвечали бы потребностям общества. На основании этих положений с соблюдением принципов системного подхода сформулированы общенаучные приемы исследования территориальной организации жизнедеятельности населения относительно его воспроизводства.
Результаты теоретико-методологического исследования региональных проблем воспроизводства населения являются фундаментом разработки общегосударственной демографической политики и решения конкретных вопросов регулирования процессов демовоспроизводства в отдельных регионах. Практическое значение работы обусловлено предложенной типизацией регионов Украины по особенностям природного и механического движения населения; предложениями относительно основных направлений улучшения условий жизнедеятельности населения как основы сохранения демографического и трудового потенциала страны; сформированными концептуальными основами региональной демографической политики в Украине.
Ключевые слова: воспроизводство и здоровье населения, условия жизни населения, типизация регионов по показателям воспроизводства населения, Украина, пограничные районы, Киевская, Луганская, Винницкая области.

Abstract
Starostenko A.G. Methodology and Practice of the Study of Reproduction of Population of Ukraine (regional aspect).
The manuscript, the dissertation for the scientific degree of doctor of economical sciences on specialty 08.09.01 – Demography, Economy of Labour, Social Economy and Policy.
Dissertation is devoted to the studying of peculiarities of the reproduction processes and health of population living in different conditions. The hierarchical theoretical and methodological scheme of investigation is elaborated. It combines the study of objects of different levels – national, regional, local. Mutual connection and relations within the complex of proper reproduction processes and social-economical and ecological conditions are shown. The types of territorial structures, depending on a degree of living standards of population and social-demographic situation of a certain territorial structure, are revealed. The practical recommendations for an improvement of living standards, reproduction and health of population are substantiated.
Key words: reproduction and health of the population, typification of regions on indices of reproduction, Ukraine, transboundary regions, the Kyiv, Lugansk and Vinnitsa districts.

Підписано до друку 09.03.1999 р.
друк.арк. 2.0
Тираж 100.
Редакційно-видавничий відділ
Українського фінінсово-економічного інституту
м. Ірпінь, вул. К. Маркса, 31, тел. 5-41-20

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020