АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

Інститут дерматології та венерології

КОПАНИЦЯ ОЛЬГА МИХАЙЛІВНА

УДК 616.5-616.594; 616-53-002.225-08

Обгрунтування патогенетичної терапії хвороб сальних залоз у жінок в
перименопаузальному періоді

14.01.20 – шкірні та венеричні хвороби

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київській медичній академії післядипломної освіти

ім..П.Л. Шупика МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч
науки та техніки Калюжна Лідія
Денисівна, Київська медична академія післядипломної освіти ім..П.Л.
Шупика МОЗ України, завідуюча кафедрою дерматовенерології.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Болотна Людмила
Анатоліївна, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ
України, професор кафедри дерматовенерології;

кандидат медичних наук, доцент Бєлік Ізабела Єфимівна, Донецький
державний медичний університет ім..М.Горького МОЗ України, доцент
кафедри дерматовенерології та косметології факультету

післядипломної освіти.

Провідна установа: Дніпропетровська державна медична
академія МОЗ України,

м. Дніпропетровськ,
кафедра шкірних та венеричних хвороб.

Захист відбудеться “15” червня 2005 р. о 12.00 годині на засіданні
Спеціалізованої вченої ради Д.64.603.01 при Інституті дерматології та
венерології АМН України за адресою: 61057, м. Харків, вул.
Чернишевського 7/9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту дерматології та
венерології АМН України (61057, м. Харків, вул. Чернишевського 7/9).

Автореферат розісланий “10” травня 2005 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, ст. н. с.
Бондаренко Г.М. ЗАГАЛЬНА
ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В менопаузальному віці зміна функції сальних залоз
відбувається не тільки у бік зниження секреторної активності останніх,
визначаючи одну з причин формування надмірної сухості шкіри (за рахунок
вторинної гіпофункції сальних залоз), але й у бік підвищення, що
призводить, зокрема, до розвитку себореї та її ускладнень (різні форми
вугрової висипки) [K.Kitamura et al., 2000; B.A.Gilchrest, 2001;
V.Goulden, 2001; та ін.].

Хвороби сальних залоз реєструються у 70-80% дорослої популяції, займаючи
перше місце в структурі косметологічної патології і третє — по частоті
звертання в заклади дерматологічного профілю, характеризуються
тенденцією до хронічного перебігу з частими рецидивами, прогредієнтністю
та рефрактерністю до загальноприйнятої терапії [К.А.Папий, 1999; T.Ryan,
2000].

Літературні дані свідчать, що 10% усіх дерматологічних хворих складають
пацієнти, старше 25 років з діагностованою себореєю, та вугровою
хворобою у вигляді acne adultorum [J.Fallon, 1992; L.Dorothy et al.,
2001]. Біля 5% жінок і 3% чоловіків у віці від 40 до 49 років мають
клінічні прояви вугрової хвороби, що виникли вперше в даному віці (acne
tarda); акне можуть спостерігатись й до віку 60 років [N.Levine, 1998].

Водночас, після 35-40 років у жінок розвивається надмірна сухість шкіри
[M.Engelke et al., 1999; L.Levine, 2001; та ін.]. У 38% жінок остання
виникає в віці після 35 років, в 77% випадках — у пацієнток старше 64
років і в 100% — після 80 років [S.Olbrich, 1992].

В етіолопатогенезі вище вказаних дерматозів значне місце займають
ендокринні розлади. Проте, малоінформативні дані про вплив дисбалансу
тих чи інших гормонів на метаболізм інших ендогенних факторів, що також
впливають на стан дерми і епідермісу [I.Lidfelt et al., 1999; D.Seukeran
et al., 2000; та ін.].

Серед жінок із резистентними до терапії формами acne vulgaris, в 17,6%
випадків відзначаються нерегулярні менструальні цикли, в 15% випадків —
аменорея [A.Rogerio, 2000;та ін.].

До обмінно-ендокринних порушень в менопаузальному періоді відносяться
зміни функції щитовидної залози, порушення структурно-функціонального
стану кісткової тканини, тощо [Е. Вихляева, 1997; S.Imzucchi et al.,
2001; та ін.].

Отже, себорея, пізні вугри і надмірна сухість шкіри нерідко виникають у
жінок в періоді перименопаузи — у віці їх найбільш активної соціальної
та професійної діяльності. Це зумовлює доцільність глибокого вивчення
особливостей механізму розвитку хвороб сальних залоз у жінок в
перименопаузальному періоді з метою подальшого вдосконалення методів
профілактики та корекції змін, пов?язаних із зниженням рівня статевих
стероїдних гормонів.

Зв?язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана робота
виконувалась у рамках науково-дослідної роботи, що проводилась кафедрою
дерматовенерології КМАПО за конкурсною темою: 34.3 МКП “Патогенез та
лікування хронічних дерматозів” (Держ.реєстр. № 01980006009).Дисертант
самостійно вивчав ланки патогенезу хвороб сальних залоз у жінок в
періоді перименопаузи; розробляв та виконував клінічну апробацію нових
комплексних патогенетично обґрунтованих методів лікування жінок з
хворобами сальних залоз в перименопаузальному періоді.

Мета дослідження: обгрунтування та удосконалення методів патогенетичної
терапії жінок з хворобами сальних залоз в перименопаузальному періоді на
основі вивчення рівня статевих та гонадотропних гормонів, тяжкості
перебігу клімактеричного синдрому та морфо-функціональних особливостей
шкіри.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні
завдання:

1.Вивчити рівень статевих стероїдних гормонів у жінок з хворобами
сальних залоз в періоді перименопаузи.

2.Охарактеризувати рівень гіпофізарних гормонів у жінок з хворобами
сальних залоз в перименопаузальному періоді.

3.Визначити рівень тиреоїдних гормонів у жінок з хворобами сальних залоз
в перименопаузальному періоді.

4.Охарактеризувати вплив статевих гормонів на стан кісткової тканини у
жінок з хворобами сальних залоз в періоді перименопаузи.

5. Вивчити функціональні параметри шкіри у жінок із хворобами сальних
залоз в перименопаузальному періоді.

6.Вивчити морфологічні особливості шкіри у жінок з хворобами сальних
залоз в періоді перименопаузи.

7.Обгрунтувати патогенетичну терапію хвороб сальних залоз у жінок в
перименопаузальному періоді в залежності від виявлених змін в
ендокринній системі, і з огляду на функціональні та морфологічні
особливості шкіри.

Об?єкт дослідження – жінки з хворобами сальних залоз в
перименопаузальному періоді.

Предмет дослідження – нейро-ендокринні особливості у жінок з хворобами
сальних залоз в періоді перименопаузи.

Методи дослідження: клінічні – аналіз скарг, анамнезу, об?єктивного
статусу; поряд з загальноприйнятими лабораторними методами (загальний
аналіз крові, загальний аналіз сечі, аналіз калу на яйця гельмінтів,
аналіз крові на цукор) визначали імуноферментним методом рівень
гонадотропних гормонів, тиреотропного гормону і пролактину; радіоімунним
методом — рівні статевих стероїдних гормонів, гормонів тиреоїдної
системи; методом ультразвукової денситометрії — показники
структурно-функціонального стану кісткової тканини; рН-метр — рН шкіри;
методом фотометрії — жирність шкіри; морфологічне дослідження шкіри; УЗД
органів малого тазу; статистичні – оцінка вірогідності і визначення
кореляційних зв?язків між одержаними результатами.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у жінок з хворобами
сальних залоз в періоді перименопаузи проведено комплексне обстеження:
ендокринного статусу на основі вивчення в сироватці крові рівня статевих
стероїдних гормонів (естрадіолу, прогестерону, тестостерону),
гонадотропних гормонів (ФСГ, ЛГ), та гормонів тиреоїдної системи (ТТГ,
Т3, Т4); проведена оцінка структурно-функціонального стану кісткової
системи на основі визначення денситометричних показників (ШПУ, ШОУ, ІМ);
вивчені морфологічні та функціональні (кислотність, жирність)
особливості шкіри;

— проаналізовані функціональні взаємовідносини системи гіпофіз-гонади і
системи гіпофіз-щитовидна залоза;

— зіставлене значення ролі ендокринної сфери та морфо-функціональних
особливостей шкіри в патогенезі неускладненої себореї, пізніх вугрів та
надмірної сухості шкіри у жінок в перименопаузальному періоді;

— проведено комплексне лікування жінок з хворобами сальних залоз в
періоді перименопаузи з включенням препарату, що корегує гормональний
статус (фемостон), і проаналізований вплив такого лікування на шкіру
обличчя.

Практичне значення одержаних результатів. На підставі аналізу
клініко-лабораторних, інструментальних, імуноферментних, радіоімунних
методів, методу ультразвукової денситометрії, аналізу
морфо-функціонального дослідження шкіри у жінок з хворобами сальних
залоз в перименопаузальному періоді встановлено, що комплексний
патогенетично обгрунтований метод терапії жінок з хворобами сальних
залоз в періоді перименопаузи з включенням замісної гормональної терапії
поряд з загальноприйнятим лікуванням препаратом, що корегує гормональний
стан (фемостон по 1 таблетці в день на протязі 3 місяців) з урахуванням
виявлених зрушень в ендокринній системі, зрушень в
структурно-функціональному стані кісткової системи, та виявлених
морфо-функціональних змін у шкірі дозволяє підвищити ефективність
лікування цих хворих.

Проведені дослідження розкривають характер ендокринних порушень і
дозволяють доповнити існуючі уявлення про гормональний дисбаланс і
морфо-функціональні особливості шкіри у жінок з хворобами сальних залоз
в перименопаузальному періоді.

Результати науково-дослідної роботи впроваджено у лікувальну практику
Київського шкірно-венерологічного диспансеру №4, поліклініки №1
Державного управління справами м.Києва, Київського
шкірно-венерологічного диспансеру №5, клінічної міської лікарні №16
м.Києва, Вінницького обласного шкірно-венерологічного диспансеру.
Наукові положення дисертації впроваджено у навчальний процес кафедри
дерматовенерології Київської медичної академії післядипломної освіти ім.
П.Л. Шупика МОЗ України.

Особистий внесок здобувача. Автор самостійно проводила відбір,
клініко-параклінічне обстеження 113 жінок і комплексне лікування 89
пацієнток з хворобами сальних залоз в перименопаузальному періоді, брала
безпосередню участь у всіх лабораторних дослідженнях. Особисто проводила
відбір пацієнток для морфологічного дослідження шкіри. Автором
самостійно обгрунтована мета і задачі наукової роботи, проведено аналіз
літературних даних, аналіз і статистичну обробку отриманих результатів
дослідження, написані усі розділи дисертації, підготовані наукові статті
й методичні рекомендації до друку.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації оприлюднено й
обговорено на науково-практичній конференції “Вікові аспекти
дерматовенерологічних захворювань придатків шкіри” (Київ, 2001); першому
Російському конгресі з менопаузи (Москва, 2001); ХІІ Всесвітньому
конгресі дерматовенерологів (Париж, 2002); ХІ конгресі Європейської
академії дерматологів і венерологів (Прага, 2002); науково-практичній
конференції “Вік та шкіра” (Київ, 2004); науково-практичній конференції
“Шкіра та внутрішні хвороби, дерматологічні симптоми” (Київ, 2005);
міських науково-практичних семінарах дерматовенерологів (2000, 2001,
2002, 2003, 2004, 2005).

Публікації. За матеріалами дисертації надруковано 13 праць: 7 – в
наукових фахових виданнях, визнаних ВАК України (3 статті – в наукових
збірниках, 4 статті — в наукових журналах, з них 2 – у моноавторстві), 4
тези доповідей у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій;
опубліковані 2 методичні рекомендації згідно дисертаційної теми.

Обсяг та структура дисертації. Дисертаційна робота викладена українською
мовою на 133 сторінках машинописного тексту. Робота складається із
вступу, огляду літератури, 5 розділів власних досліджень, аналізу та
обговорення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій,
списку використаних джерел: загальна кількість – 240, із них – 59
кирилицею (роботи авторів України та країн СНД), 181 – латиною (роботи
авторів далекого зарубіжжя); ілюстрована 7 таблицями, 23 рисунками (з
них 10 займають об?єм 9 повних сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Відбір, обстеження та лікування хворих
проводились на кафедрі дерматовенерології Київської медичної академії
післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, та в міському клінічному
спеціалізованому відділенні гінекології перехідного віку Інституту
педіатрії, акушерства, та гінекології АМН України на базі Київської
міської клінічної лікарні №16.

За період 2000-2003 рр. проведене комплексне обстеження 113 жінок в
періоді перименопаузи у віці від 40 до 55 років: 21(23,6%) жінка, хвора
на неускладнену себорею, 52(58,4%) – на пізні вугри, та 16(18%) жінок з
надмірною сухістю шкіри в перименопаузальному періоді; контрольну групу
становили 24 жінки в періоді перименопаузи без вказаних захворювань.
Прояви патологічного клімаксу спостерігалися у всіх обстежених жінок у
вигляді клімактеричного синдрому. Віднесення хворих до
перименопаузального періоду проходило сумісно з
гінекологом-ендокринологом на основі встановлених клімактеричних скарг,
порушення менструального циклу, аналізу УЗД органів малого тазу з
визначенням стану ендометрія, та оцінки стану фолікулярного апарату
яєчників. Діагноз клімактеричного синдрому був виставлений також сумісно
з гінекологом-ендокринологом із застосуванням індексу Куппермана. На
протязі більше 2 років після лікування спостерігались 74 пацієнтки.

Обстежувані консультовані терапевтом, гастроентерологом,
гінекологом-ендокринологом, мамологом, психоневрологом з метою виявлення
і лікування супутньої патології: найчастіше зустрічалися симптоми,
притаманні клімактеричному синдрому (ВСД (81,3%), астеноневротичний
синдром (50,0%), неврози (56,3%)), та захворювання ШКТ.

Хвороби сальних залоз в перименопаузі характеризуються хронічним,
затяжним перебігом, в переважній більшості з тривалістю захворювання від
36 і більше місяців (51,7% хворих).

Після проведення аналізу ефективності попереднього лікування було
з?ясовано, що більша частина хворих отримувала традиційну комплексну
терапію, що відповідало прийнятому стандарту лікування і було мало
ефективним. Не лікувалися взагалі лише 14,6% жінок.

У 52 хворих на пізні вугри досліджували вміст папулопустул на наявність
кліща Demodex folliculorum. Останній було знайдено у 20% жінок цієї
групи.

Поряд із загальноприйнятими лабораторними дослідженнями (загальний
аналіз крові, загальний аналіз сечі, аналіз калу на яйця гельмінтів,
аналіз крові на цукор) в сироватці крові визначали вміст гонадотропних
гормонів (лютропіну (ЛГ), фолітропіну (ФСГ)), тиреотропного гормону
(ТТГ), пролактину (ПРЛ) за імуноферментним методом з використанням
реактивів фірми Syntron bio research IND. Рівні статевих стероїдних
гормонів (естрадіолу, прогестерону та тестостерону), і рівні гормонів
тиреоїдної системи (трийодтироніну (Т3), тироксину (Т4)) — радіоімунним
методом.

Для визначення структурно-функціонального стану кісткової тканини
застосовували метод ультразвукової денситометрії. За допомогою апарату
“Асhilles+” (LUNAR Согр., Маdison, WI), на п’ятковій кістці визначали
наступні параметри: швидкість поширення ультразвуку (ШПУ, м/с);
широкосмугове ослаблення ультразвуку (ШОУ, дБ/МГц); індекс міцності
кісткової тканини (ІМ, %), що вираховувався комп’ютером на основі
показників ШПУ та ШОУ:

ІМ = 0,5 х (п ШОУ + nШПУ), де nШОУ = (ШОУ — 50):0,75 і nШПУ = (ШПУ —
1380): 1,8), і відображав стан губчастої кісткової тканини обстежуваних
відносно жінок віком 20 років.

Кислотність та жирність шкіри обличчя вимірювали апаратом Skin-o-mate
виробництва Cosmomed GmbH (Німеччина), де скомбіновані три
науково-дослідних прилади — Себуметр, Корнеометр і рН-метр. рН на
поверхні шкіри в ділянці підборіддя визначали за допомогою рН-метра;
жирність — методом фотометрії за допомогою Себуметра. УЗД органів малого
тазу виконували на апараті Aloka SSD-2000(Японія).

Діагностична біопсія шкіри проведена у 27 обстежених жінок в періоді
перименопаузи в ділянці підборіддя під час естетичного втручання з
приводу пластичної корекції. Для фарбування застосовані наступні
методики: гематоксилін-еозин, Ван-Гізон, Азур-ІІ-еозин, реакція
Шифф-йодною кислотою (ШІК-реакція) з гематоксилін-еозином та
резорцин-фуксином.

Цифрові матеріали піддавали варіаційно-статистичній обробці за
загальноприйнятими методиками. Для визначення вірогідності отриманих
даних використовували парний t-тест і прикладний пакет “Statgraphics”
(версія 2.6) фірми Statistical Graphics System (США).

Результати власних досліджень. При аналізі гормонального статусу у
жінок, хворих на себорею та надмірну сухість шкіри в перименопаузі
отримано вірогідне зниження рівня естрадіолу в сироватці крові:
0,31±0,03 і 0,47±0,05 нмоль/л відповідно проти 0,67±0,07 нмоль/л в
контролі (р<0,05). Найбільше зниження рівня естрадіолу відмічене у хворих на пізні вугри (0,24±0,02 проти 0,67±0,07 нмоль/л в контролі, р<0,05), де рівень даного гормону був майже в 3 рази нижчим за такий в контролі. Вірогідно низьке значення рівня естрадіолу у хворих на acne tardа мало місце і по відношенню до рівня вказаного гормону в групі жінок з надмірною сухістю шкіри (0,24±0,02 проти 0,47±0,05 нмоль/л відповідно, р<0,05), проте, по відношенню до рівня естрадіолу в групі хворих на неускладнену себорею спостерігалася лише тенденція до його зменшення (0,24±0,02 проти 0,31±0,03 нмоль/л відповідно, р<0,1); також відмічено зниження рівня естрадіолу в групі хворих на себорею порівняно з таким гормоном в групі жінок з надмірною сухістю шкіри (0,31±0,03 проти 0,47±0,05 нмоль/л відповідно, р<0,05). При всіх захворюваннях спостерігалося зниження рівня прогестерону. Так, рівень прогестерону в групі хворих на себорею та пізні вугри був вірогідно низьким (3,28±0,2 і 3,31±0,21 нмоль/л відповідно проти 4,99±0,3 нмоль/л в контролі, р<0,05). Максимальне зниження даного гормону (майже в 1,5 рази) виявлено при надмірній сухості шкіри (3,0±0,13 проти 4,99±0,3 нмоль/л в контрольній групі, р<0,05). Не досягаючи вірогідної різниці, рівень прогестерону був нижче в групі жінок із надмірною сухістю шкіри, ніж в групі хворих на себорею і пізні вугри. Вірогідних змін рівня тестостерону в сироватці крові у хворих на себорею, пізні вугри та надмірну сухість шкіри відмічено не було (2,47±0,16; 2,76±0,27 і 2,27±0,12 нмоль/л відповідно проти 2,32±0,15 нмоль/л в контролі, р>0,05), що свідчило про відсутність абсолютної
андрогенезації у таких пацієнток.

Враховуючи те, що у хворих на себорею, та пізні вугри рівень
прогестерону був майже в 1,5 рази вищим ніж у жінок з надмірною сухістю
шкіри при практично незмінних низьких показниках рівня тестостерону в
усіх групах хворих, можна стверджувати про більш визначену, хоча і
відносну роль прогестерону порівняно з тестостероном в підвищеній
секреторній активності сальних залоз і, як наслідок, в розвитку себореї
та пізніх вугрів у жінок в періоді перименопаузи.

Рівні гонадотропних гормонів гіпофізу (ФСГ і ЛГ) були істотно підвищені
при всіх захворюваннях. Так, рівень ФСГ був вірогідно високим в групі
хворих на себорею, пізні вугри та надмірну сухість шкіри і становив
відповідно 29,2±3,3; 32,3±5,04 і 35,9±2,43 мМО/мл проти 18,23±2,07
мМО/мл в контролі (р<0,05); рівень ЛГ також був вірогідно підвищеним в групі хворих на себорею, пізні вугри та надмірну сухість шкіри (26,9±2,4; 27,08±3,02 і 26,8±1,7 мМО/мл відповідно проти 13,6±1,5 мМО/мл в контрольній групі, р<0,05); відмічалась тенденція до збільшення рівня ЛГ у хворих на пізні вугри по відношенню до такого в групах хворих на себорею та надмірну сухість шкіри (р<0,1). Таким чином, у хворих на себорею і acne tarda на фоні абсолютної гіпоестрогенії, збільшення рівня тестостерону та прогестерону є проявом відносної гіперандрогенії і відносної гіперпрогестеронемії; а розвиток надмірної сухості шкіри в перименопаузі є наслідком абсолютної гіпоестрогенії і абсолютної гіпопрогестеронемії. Рівень ТТГ, тиреоїдних гормонів (Т3, Т4) та пролактину в сироватці крові мало чим відрізнявся в показниках: не спостерігалося вірогідної різниці відносно групи контролю і в межах груп хворих, що свідчило про відсутність субклінічного гіпо- чи гіпертиреозу, гіперпролактинової аменореї у наших пацієнток (р>0,05). Однак, відмічено підвищення рівня
ТТГ у хворих на пізні вугри (2,63±0,34 проти 1,86±0,28 мМО/л в контролі,
р<0,05). Між тим, з літературних джерел відомо, що збільшення рівня тиреотропного гормону нерідко зустрічається у пацієнток з патологічним клімаксом, і не приводить до порушення функції щитовидної залози (Старкова Н.Т., 1996; Thzuci E. et al., 1999). Очевидно, встановлене збільшення є результатом підвищення рівня лютеїнізуючого гормону у хворих на acne tardа. Так як одним з головних механізмів посилення кісткових втрат в перименопаузі є зниження захисної дії естрогенів на кісткову тканину в результаті падіння їх секреції (КалервоХ.,1997; Краснопольская К.В.,1999; Mosekilde L.,et al.,1999), з метою з'ясування структурно-функціонального стану кісткової системи у 55 хворих методом ультразвукової денситометрії визначали ряд денситометричних показників (ШПУ, ШОУ, ІМ). В результаті у хворих на себорею, пізні вугри та надмірну сухість шкіри спостерігалося вірогідне зниження показника індексу міцності кісткової тканини (79,2±1,8; 73,4±2,8 і 80,3±2,5% відповідно проти 88,7±2,17% в контрольній групі, р<0,05) і показника широкосмугового ослаблення ультразвуку у хворих на acne tarda в порівнянні з такими в групі жінок з надмірною сухістю шкіри та в групі контролю (103,0±1,6 проти 107,8±1,8 і 108,5±2,06 дБ/МГц відповідно, р<0,05). Отримані результати розцінювались як прояв остеопенічного синдрому за рахунок виявленого зменшення кісткової маси та порушення мікроструктури кісткової тканини. В більшості випадків встановлене обмінно-ендокринне порушення мало місце у хворих на acne tarda (у 12,5% діагностовано остеопороз і у 37,5% - остеопенію), і саме в даній групі рівень естрадіолу був вірогідно найнижчим (0,21±0,03нмоль/л), тоді як в групах хворих на себорею та надмірну сухість шкіри знижений структурно-функціональний стан КТ відмічався в значно меншій кількості – остеопороз був виявлений у 7,7% і 7,4% осіб відповідно, а остеопенія – у 30,8% і 37,0% жінок відповідно. Під час морфологічного дослідження шкіри було виявлено, що при незначних коливаннях рівнів статевих гормонів в межах вікової норми, спостерігалася інволютивна гіпотрофія придатків шкіри, потовщення та звивистий характер волокнистих структур дерми, серед клітин переважали фібробласти і макрофаги. При жирній формі себореї - проліферативні зміни в сальних залозах у вигляді підвищення їх кількості порівняно з віковою нормою, структурного поліморфізму та гіперплазії, потовщення колагенових, фрагментація і лізис ретикулярних та еластичних волокон. У хворих на пізні вугри встановлена картина панікуліту, що співпадає з даними літератури (Plewig L., Kligman A.M.,1993), що в більшості випадків спостерігалася у хворих з найнижчим рівнем естрадіолу в сироватці крові (в межах 0,17±0,02нмоль/л), та морфологічно виглядала як вогнищевий некроз жирової тканини з помірною регіонарною запальною реакцією. При надмірній сухості шкіри мала місце атрофія сальних залоз, деструкція волокнистих структур дерми, остання була більш виражена у пацієнток, де рівень естрадіолу в середньому складав 0,27±0,01нмоль/л; у більшості хворих цієї групи виявлена картина мікроваскуліта. Отже, в дермі на фоні вікових змін встановлені структурно-функціональні порушення, які клінічно протікали у вигляді себореї, пізніх вугрів та надмірної сухості шкіри. Описані зміни стосуються всіх структурних елементів шкіри, є суто вікові та патологічні. Таким чином, можна припустити зв?язок цих змін з дефіцитом статевих стероїдних гормонів, насамперед естрадіолу. Під час виміру деяких функціональних параметрів шкіри (кислотність і жирність) виявлено підвищення показника жирності шкіри обличчя у хворих на себорею та пізні вугри (96,8±1,8 і 105,6±1,83 мкг/см2 відповідно проти 69,2±0,79 мкг/см2 в контролі, р<0,05); у хворих на пізні вугри вказаний був вірогідно вищим і по відношенню до групи хворих на неускладнену себорею (105,6±1,83 проти 96,8±1,8 мкг/см2, відповідно, р<0,05). При надмірній сухості шкіри навпаки спостерігалося вірогідне зниження жирності шкіри обличчя (52,5±1,06 проти 69,2±0,79 мкг/см2 в контролі, р<0,05). При всіх захворюваннях знижена кислотність шкіри: у хворих на себорею відмічалося зниження кислотності по відношенню до контролю, і по відношенню до такого показника в групі хворих на пізні вугри (5,89±0,06 проти 5,58±0,04 і 6,73±0,08 відповідно, р<0,05). В групі жінок з надмірною сухістю шкіри мало місце вірогідне зниження кислотності по відношенню до групи контролю і по відношенню до такого показника в групі хворих на пізні вугри (5,7±0,04 проти 5,58±0,04 і 6,73±0,08 відповідно, р<0,05). Найбільш низьке значення кислотності було в групі хворих на acne tarda - вірогідну різницю даний показник мав відносно групи контролю і відносно групи жінок з надмірною сухістю шкіри (6,73±0,08 проти 5,58±0,04 і 5,7±0,04 відповідно, р<0,05). Тобто, рН шкіри обличчя у жінок з надмірною сухістю шкіри та у хворих на себорею мав слабо-лужну реакцію, в групі хворих на пізні вугри – лужну. Таким чином, наведені порушення гормонального статусу, і, як наслідок, встановлені зміни структурно-функціонального стану кісткової системи, та морфо-функціональні зміни в дермі у жінок з хворобами сальних залоз в перименопаузальному періоді послужили підставою для розробки комплексного патогенетично обґрунтуванного лікування із застосуванням замісної гормональної терапії з метою корекції ендокринного дисбалансу. Для зручності аналізу результатів проведених досліджень, та з метою встановлення ефективності розробленого методу комплексного лікування, пацієнтки були розподілені на групи, в залежності від включення в схему лікування замісної гормональної терапії (ЗГТ). Таким чином, групу І (n=54) склали хворі, що отримували фемостон поряд із загальноприйнятим методом терапії, а групу ІІ (n=20) склали пацієнтки, що отримували безгормональний комплекс лікування. Фемостон являє собою комбінований препарат, призначений для замісної гормонотерапії, до складу якого входять 17?-естрадіол - естроген, подібний тому, що виробляється в яєчниках жінки, і дидрогестерон (Дуфастон) - чистий прогестаген, близький за молекулярною структурою до природнього прогестерону. Дидрогестерон не має властивостей андрогенів, естрогенів чи мінералокортикоїдів, тому не зменшує корисний ефект 17?-естрадіолу і забезпечує наявність необхідного прогестагенного компоненту. Таким чином, вибір препарату ЗГТ базувався на відсутності андрогенного і антиандрогенного ефектів, впливу на згортання крові, вуглеводний обмін, обмін ліпідів, і відсутності гепатотоксичності препарату. Призначалася одна із форм випуску препарата - Фемостон 2/10 за схемою: перші 14 днів 28-денного циклу щодня по 1 таблетці, що містить 2мг 17?-естрадіола, а наступні 14 днів – щодня по 1 таблетці, що містить 2мг 17?-естрадіола та 10мг дидрогестерона протягом 3-х місяців після попередньої консультації гінеколога-ендокринолога. U ? th ( * ? i E Хворим з остеопенічним синдромом додатково призначали препарат кальція та вітаміну Д3 – вітрум остеомаг по 2 таблетки в день протягом 3 місяців, надалі – курсами з перервою прийому препарату до 1 місяця. Внаслідок комплексного лікування при застосуванні ЗГТ (групаІ) спостерігалася позитивна динаміка гормональних змін: після лікування у хворих на неускладнену себорею підвищився рівень естрадіолу (0,29±0,04 нмоль/л до лікування проти 0,51±0,04 нмоль/л після лікування, р<0,05) і по відношенню до групи ІІ (0,37±0,03 нмоль/л, р<0,05). Рівень прогестерону також мав вірогідну різницю в динаміці лікування відносно показника своєї групи (від 3,48±0,29 нмоль/л до 4,24±0,22 нмоль/л, р<0,05) і групи ІІ (2,84±0,22 нмоль/л, р<0,05). Проте, рівень тестостерону не досяг вірогідних значень, хоча мав тенденцію до зменшення (р>0,05). Вірогідно знизились рівні гонадотропних гормонів
(ФСГ, ЛГ) від 26,9±3,28 і 23,44±3,78 мМО/мл відповідно до лікування
проти 15,9±1,74 і 14,3±2,2 мМО/мл після лікування (р<0,05) і відносно групи ІІ (27,6±1,83 і 27,3±3,6 мМО/мл відповідно, р<0,05). У хворих на пізні вугри відмічалося суттєве підвищення рівня естрадіолу після лікування (0,19±0,04 нмоль/л до лікування проти 0,46±0,05 нмоль/л після лікування, р<0,05) і по відношенню до групи ІІ (0,27±0,02 нмоль/л, р<0,05). Рівні ФСГ і ЛГ значно зменшились після лікування (32,2±6,67 і 29,7±4,22 мМО/мл відповідно до лікування проти 16,9±3,6 і 14,7±1,6 мМО/мл відповідно після лікування, р<0,05) і по відношенню до групи ІІ (29,1±3,62 і 22,2±3,4 мМО/мл відповідно, р<0,05). Рівень прогестерону вірогідно підвищився при призначенні фемостону від 3,79±0,18 до 4,28±0,12 нмоль/л (р<0,05) і по відношенню до групи ІІ (2,9±0,4 нмоль/л, р<0,05). Рівень тестостерону після лікування не мав вірогідного значення (р>0,05).

В групі жінок з надмірною сухістю шкіри після лікування відбулося
вірогідне зменшення гонадотропних гормонів гіпофізу (ФСГ і ЛГ) від
36,03±3,37 і 30,3±2,45 мМО/мл відповідно до лікування проти 20,1±1,98 і
18,03±1,5 мМО/мл відповідно після лікування (р<0,05) і відносно групи ІІ (26,4±2,7 і 24,8±2,1 мМО/мл, р<0,05), та вірогідне збільшення рівня естрадіолу (0,32±0,04 нмоль/л до лікування проти 0,49±0,03 нмоль/л після лікування, р<0,05) і відносно групи ІІ (0,34±0,06 нмоль/л, р<0,05). Змін в рівнях тестостерону після лікування практично не відбулося (р>0,05),
проте, відмічено суттєве збільшення рівня прогестерону (3,22±0,21
нмоль/л до лікування проти 4,22±0,19 нмоль/л після лікування, р<0,05) і відносно групи ІІ (2,83±0,24 нмоль/л, р<0,05). Таким чином, в групі І відбулося повне відновлення ендокринного балансу. Водночас, під час безгормонального комплексного лікування суттєвої позитивної динаміки не спостерігалося (р>0,05).

Крім того, після призначення фемостону встановлено вірогідне зменшення
рівня ТТГ в групах хворих на себорею (2,52±0,32 мМО/л до лікування проти
2,16±0,25 мМО/л після лікування, р<0,05), та пізні вугри (2,63±0,34 мМО/л до лікування проти 2,26±0,18 мМО/л після лікування, р<0,05). Під час лікування в усіх пацієнток не відмічалося вірогідних змін з тиреоїдними гормонами (Т3, Т4) та пролактином (р>0,05).

Аналіз динаміки функціональних параметрів шкіри показав, що в групі І
(комплекс+ЗГТ) у хворих на себорею кислотність шкіри після лікування
досягла слабо-кислої реакції: 5,84±0,06 до лікування проти 5,3±0,03
після лікування (р<0,05), та відносно групи ІІ (5,74±0,1, р<0,05). Жирність шкіри зменшилась (96,8±2,35 мкг/см2 до лікування проти 72,6±2,5 мкг/см2 після лікування, р<0,05), і даний показник став характерний для шкіри “нормальної” жирності. В групі хворих на пізні вугри також мало місце підвищення кислотності шкіри після призначення фемостону від 6,69±0,11 до лікування до 5,4±0,05 після лікування (р<0,05) відносно показників своєї групи і групи ІІ (6,4±0,13, р<0,05), та зменшення показника жирності: 106,8±2,34мкг/см2 до лікування проти 78,4±2,1мкг/см2 після лікування (р<0,05), жирність шкіри оцінювалася як “нормальна”. У жінок з надмірною сухістю шкіри кислотність шкіри вірогідно підвищилась після лікування (5,63±0,05 до лікування проти 5,4±0,02 після лікування, р<0,05) і по відношенню до групи ІІ (5,7±0,07, р<0,05), та збільшився показник жирності після лікування фемостоном (55,8±1,72мкг/см2 до лікування проти 65,4±2,6мкг/см2 після лікування,р<0,05), що можна пояснити суттєвим підвищенням рівня прогестерону в сироватці крові даної групи, що, очевидно, привело до стимулювання секреторної активності сальних залоз, внаслідок чого шкіра обличчя від “надмірно сухої” до лікування стала майже “нормальної” жирності після лікування. У жінок групи ІІ показники жирності і кислотності в динаміці лікування практично не змінилися (кислотність шкіри у хворих на себорею і пізні вугри залишалася бути слабо-лужної реакції, а шкіра обличчя у жінок з надмірною сухістю шкіри - надмірно сухою). Таким чином, у пацієнток, що отримували в комплексному лікуванні фемостон було досягнуто нормалізації кислотності та жирності шкіри обличчя. При аналізі структурно-функціонального стану кісткової тканини після призначення в складі комплексного лікування фемостону отримано вірогідне збільшення денситометричного показника ІМ в групі хворих на неускладнену себорею (79,2±1,8% до лікування проти 84,5±1,9% після лікування, р<0,05), в групі хворих на пізні вугри (73,4±2,8% до лікування проти 81,9±3,3% після лікування, р<0,05), та в групі жінок з надмірною сухістю шкіри від 80,3±2,5% до лікування до 87,7±2,6% після лікування (р<0,05); спостерігалася тенденція до збільшення денситометричних показників (ШОУ, ШПУ) при всіх захворюваннях (р<0,1). А після призначення фемостону на протязі приблизно одного року спостерігалося зменшення кількості пацієнток, хворих на остеопороз і остеопенію: в групі хворих на себорею до лікування остеопороз відмічався у 7,7%, після лікування – лише у 1,4% жінок (р<0,05); до лікування остеопенію діагностовано у 30,8% хворих даної групи, після лікування остеопенічний синдром спостерігався у 7,7% пацієнток (р<0,05). У хворих на пізні вугри остеопороз діагностовано до лікування у 12,5%, після лікування - у 2,1% пацієнток (р<0,05); до лікування остеопенія мала місце у 37,5% хворих на пізні вугри проти 12,5% після лікування (р<0,05). В групі жінок з надмірною сухістю шкіри до лікування фемостоном остеопороз спостерігався у 7,4%, після лікування - лише у 1,3% осіб (р<0,05); до лікування остепенію мали 37,0% пацієнток вказаної групи проти 7,4% після лікування (р<0,05). Таким чином, можливе обґрунтування призначення замісної гормональної терапії в комплексному лікуванні жінок, хворих на себорею, пізні вугри, надмірну сухість шкіри в перименопаузальному періоді після обов?язкової консультації ортопеда та гінеколога-ендокринолога. Крім того, вдалося виконати біопсію шкіри у 9 обстежених жінок під час повторного естетичного втручання з приводу косметичної корекції післяопераційних рубців, чи косметичної “підтяжки” шкіри обличчя після призначення фемостону в середньому на протязі більше півроку. В результаті, морфологічна картина шкіри після лікування жирної форми себореї виглядала як зменшення проліферативних змін в сальних залозах; після лікування пізніх вугрів, папульозна форма як грубоволокнистий крупновогнищевий склероз на фоні відсутності запальних змін (санація панікуліту); після усунення надмірної сухості шкіри - поодинокі редуковані сальні залози, структурно зближені до фізіологічної та функціональної вікової норми, стабілізація процесу і формування волокнистих структур дерми. Таким чином, позитивна динаміка процесів реалізувалась через утворення волокнистих структур на фоні зниження рівня запальних змін та стабілізації трофіки всіх структурних компонентів дерми. Дані динаміки клінічного покращення у хворих відмічалися від незначного поліпшення стану шкіри до повного клінічного видужання (кількість тижнів відповідала середньому значенню). Після лікування спостереження за пацієнтками відбувалося на протязі більше 2 років. Так, під час призначення ЗГТ покращення та повне клінічне видужання у хворих на себорею спостерігалося приблизно на 8 тижні лікування, у хворих на пізні вугри – на 12-му і на 10-му тижні – у жінок з надмірною сухістю шкіри в перименопаузі. Водночас в групі з загальноприйнятим комплексом терапії процес лікування протікав дуже повільно і мав затяжний характер з випадками рецидивів. Для забезпечення безпечності лікування усім жінкам перед призначенням ЗГТ та в динаміці лікування проводили УЗД органів малого тазу з метою визначення товщини ендометрія, та обстеження молочних залоз (пальпація, мамографія). Результати УЗД геніталій показали, що застосування ЗГТ суттєво не впливає на збільшення товщини ендометрія, яка істотно не відрізнялася до та після лікування (3,7±0,21мм до лікування проти 3,6±0,27мм після лікування, р>0,05), та від групи контролю (3,64±0,31мм,
р>0,05). При обстеженні молочних залоз (пальпація, мамографія) в
динаміці лікування також не було відмічено ніяких змін.

Побічні ефекти на фоні призначення ЗГТ спостерігалися лише у деяких
хворих на протязі першого місяця прийому фемостону у вигляді незначної
мастодінії, та періодичного головного болю. Після адаптації організму до
препарату побічних ефектів більше не відмічалося.

За рекомендацією гінеколога-ендокринолога продовжили приймати курс
лікування фемостоном до 1,5 року – 66,2%; до 1 року – 30,0% хворих.
Відмовилися від подальшої ЗГТ за фінансових міркувань 3,8% жінок.

Отже, зважаючи на швидку позитивну динаміку (поліпшення стану шкіри і
зменшення клімактеричних зрушень), та зменшення кількості рецидивів
захворювань на протязі більше 2 років спостережень, включення замісної
гормональної терапії в комплексне лікування хворих на себорею, пізні
вугри та надмірну сухість шкіри в перименопаузальному періоді можна
вважати ефективним і патогенетично обґрунтованим.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове рішення наукової
задачі, що полягає в підвищенні ефективності терапії жінок з хворобами
сальних залоз в перименопаузальному періоді шляхом застосування в
комплексному лікуванні препарату замісної гормональної терапії на
підставі встановлення патогенетичної ролі порушень гормонального
гомеостазу.

1. У жінок з хворобами сальних залоз в перименопаузальному періоді
встановлено дисбаланс в рівні статевих стероїдних гормонів в сироватці
крові у вигляді відносної гіперандрогенемії та відносної
гіперпрогестеронемії на фоні абсолютної гіпоестрогенії (0,24±0,02 проти
0,67±0,07 нмоль/л в контролі, р<0,05) в групі хворих на неускладнену себорею та пізні вугри, та абсолютної гіпоестрогенії (0,47±0,05 нмоль/л відповідно проти 0,67±0,07 нмоль/л в контролі, р<0,05) і абсолютної гіпопрогестеронемії (3,0±0,13 проти 4,99±0,3 нмоль/л в контрольній групі, р<0,05) у жінок з надмірною сухістю шкіри. Виявлено підвищення рівнів гонадотропних гормонів (ФСГ, ЛГ) у жінок з хворобами сальних залоз в періоді перименопаузи з найвищим рівнем ЛГ в групі хворих на пізні вугри (27,08±3,02 мМО/мл відповідно проти 13,6±1,5 мМО/мл в контролі, р<0,05). 2. З?ясовано, що у жінок з хворобами сальних залоз в перименопаузальному періоді відсутні субклінічний гіпер- та гіпотиреоз, як можливі обмінно-ендокринні порушення в клімактерії. Встановлено, що у жінок з хворобами сальних залоз в періоді перименопаузи мають місце метаболічні менопаузальні розлади у вигляді структурно-функціональних порушень в кістковій системі (зменшення щільності та еластичності кісткової тканини) згідно з виявленими вірогідно низькими денситометричними показниками (ІМ, ШПУ, ШОУ) стану кісткової тканини (р<0,05) з наступним розвитком менопаузального остеопорозу, що співпадає з встановленою абсолютною гіпоестрогенією (р<0,05). 3. У жінок з хворобами сальних залоз в періоді перименопаузи в дермі мають місце структурно-функціональні порушення, які клінічно протікають у вигляді себореї, пізніх вугрів та надмірної сухості шкіри, і є наслідком встановленого дефіциту статевих стероїдних гормонів, насамперед естрадіолу (р<0,05). 4. Виявлено порушення секреторної активності сальних залоз: збільшення показника жирності шкіри у хворих на себорею, та пізні вугри, і зменшення його у жінок з надмірною сухістю шкіри в періоді перименопаузи; зменшення показника кислотності шкіри обличчя при всіх вищевказаних захворюваннях (р<0,05). 5. Розроблено методику комплексного лікування жінок з хворобами сальних залоз в перименопаузальному періоді з урахуванням встановлених порушень ендокринного статусу; порушень в структурно-функціональному стані кісткової системи; морфо-функціональних та клінічних проявів себореї, пізніх вугрів, та надмірної сухості шкіри шляхом призначення фемостона (по 1 таблетці в день на протязі 3 місяців). Поряд із замісною гормональною терапією проводилось традиційне лікування у таких хворих. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 1. У жінок в віці 40-55 років з хворобами сальних залоз нерідко патологічний процес на шкірі асоційований з наявністю патологічного клімаксу (прояви клімактеричного синдрому -КС). 2. Рекомендовано жінкам з хворобами сальних залоз в перименопаузальному періоді при наявності КС обстеження ендокринного статусу (статеві стероїдні, та гонадотропні гормони). 3. При тяжкому перебігу КС у жінок з хворобами сальних залоз в періоді перименопаузи доцільно проводити скрінінг на наявність порушень в структурно-функціональному стані кісткової тканини. 4. У випадках перебігу хвороб сальних залоз у жінок в періоді перименопаузи з ознаками наявності клімактеричного синдрому (за даними аналізу клініко-лабораторних, інструментальних, імуноферментних, радіоімунних методів дослідження, з урахуванням встановлених зрушень в ендокринній системі, порушень в структурно-функціональному стані кісткової тканини) рекомендовано до комплексного методу лікування поряд з загальноприйнятою терапією включення препарату, що корегує гормональний стан (фемостон по 1 таблетці в день на протязі 3 місяців). СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 1.Калюжная Л.Д., Копаница О.М. Болезни сальных желез у женщин в перименопаузальном периоде // Дерматологія та венерологія.- 2002.- №1 (15).- С. 22-24. 2. Копаница О.М. Клиническая характеристика больных в перименопаузальном периоде с болезнями сальных желез до и после лечения препаратом ЗГТ // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология.- 2002.- №1-2 (5).- С. 102-105. 3. Калюжна Л.Д., Копаниця О.М., Міхньова Є.М. Характеристика гормонального статусу у жінок менопаузального періода з хворобами сальних залоз і андрогенетичною алопецією // Український медичний Часопис.- 2002.- №6 (32).- С. 106-109. 4. Копаница О.М., Михнева Е.Н. Изменение функциональных параметров кожи и волос у женщин менопаузального периода с болезнями сальных желез и андрогенетической алопецией до и после приема ЗГТ // Репродуктивное здоровье женщины.- 2002.- №3 (12).- С. 56-58. 5. Калюжная Л.Д., Шармазан С.И., Михнева Е.Н., Копаница О.М., Долот В.Д. Механизмы формирования хронических дерматозов у женщин перименопаузального периода // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім.. П.Л. Шупика.- Випуск 11.- Книга 1.- Київ, 2002.- С. 73-78. 6.Калюжна Л.Д., Копаниця О.М. Функція щитовидної залози у жінок в перименопаузальному періоді з хворобами сальних залоз // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім.. П.Л. Шупика.- Випуск 11.- Книга 2.- Київ, 2002.- С. 626-629. 7. Копаниця О.М. Замісні гормональні препарати в терапії хвороб сальних залоз у жінок в періоді пери менопаузи // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім.. П.Л. Шупика.- Випуск 11.- Книга 3.- Київ, 2002.- С. 531-537. 8. Калюжна Л.Д., Копаниця О.М., Шармазан С.І. Лікування вульгарних вугрів // Методичні рекомендації.- Київ, 2002.- 28 с. 9.Калюжна Л.Д., Татарчук Т.Ф., Бондаренко І.М., Копаниця О.М., Корольова Ж.В., Міхньова Є.М., Шармазан С.І. Гормонозамісна терапія в комплексному лікуванні хронічних дерматозів у жінок перименопаузального віку // Методичні рекомендації.- Київ, 2003.- 45 с. 10.Татарчук Т.Ф., Калюжная Л.Д., Копаница О.М., Михнева Е.Н., Шармазан С.И. Особенности гормонального статуса у женщин климактерического возраста, больных андрогенетической алопецией и болезнями сальных желез, ЗГТ в их коррекции // Сборник тезисов І Российского конгресса по Менопаузе.- Москва, 2001.- С. 61. 11.Калюжна Л.Д., Копаниця О.М. Можливі побічні ефекти при застосуванні ЗГТ у жінок в перименопаузальному періоді з хворобами сальних залоз // тези доповідей науково-практичної конференції “Токсикодермії та алергічні захворювання шкіри”.- Київ, 2002.- С. 45. 12. L. Kaliuzhna, O. Kopanitsa, L. Mikhnova, T. Tatarchuk. The functional parameters of the skin status in women of climacteric age with sebaceous glands diseases and androgenetic alopecia after usage the hormone replacment therapy // 11th Congress of the European Academy of Dermatology and Venereology.- Prague, 2002.- V. 16, №1.- P. 184. 13. Kaliuzhna, O. Kopanitsa, L. Mikhnova, T. Tatarchuk. The hormonal status in the androgenetic alopecia and the diseases of sebaceous glands in women of climacteric age // Ann Dermatol et Venerol.- Paris, 2002.- V.1, №129.- P. 400. АНОТАЦІЯ Копаниця О.М. Обґрунтування патогенетичної терапії хвороб сальних залоз у жінок в перименопаузальному періоді. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.20 – шкірні та венеричні хвороби. – Інститут дерматології та венерології АМН України, Харків, 2005. Дисертація присвячена обгрунтуванню та удосконаленню методів патогенетичної терапії жінок з хворобами сальних залоз в перименопаузальному періоді на основі вивчення рівня статевих та гонадотропних гормонів, тяжкості перебігу клімактеричного синдрому та морфо-функціональних особливостей шкіри. Встановлений дисбаланс в рівні статевих стероїдних гормонів в сироватці крові у жінок з хворобами сальних залоз в перименопаузальному періоді у вигляді відносної гіперандрогенемії та відносної гіперпрогестеронемії на фоні абсолютної гіпоестрогенії (0,24±0,02 проти 0,67±0,07 нмоль/л в контролі, р<0,05) в групі хворих на неускладнену себорею та пізні вугри, та абсолютної гіпоестрогенії (0,47±0,05 нмоль/л відповідно проти 0,67±0,07 нмоль/л в контролі, р<0,05) і абсолютної гіпопрогестеронемії (3,0±0,13 проти 4,99±0,3 нмоль/л в контрольній групі, р<0,05) у жінок з надмірною сухістю шкіри; виявлено підвищення рівнів гонадотропних гормонів (ФСГ, ЛГ) при вказаних захворюваннях з найвищим рівнем ЛГ в групі хворих на пізні вугри (р<0,05). З?ясовано, що у жінок з хворобами сальних залоз в перименопаузі відсутні субклінічний гіпер- та гіпотиреоз, як можливі обмінно-ендокринні порушення в клімактерії. Встановлені метаболічні менопаузальні розлади у вигляді структурно-функціональних порушень в кістковій системі з наступним розвитком менопаузального остеопорозу, що співпадає з наявністю абсолютної гіпоестрогенії (р<0,05). Під час морфологічного дослідження виявлені структурно-функціональні порушення, що клінічно протікали у вигляді себореї, пізніх вугрів та надмірної сухості шкіри на фоні вікових змін в дермі, і є наслідком встановленого дефіциту статевих стероїдних гормонів, насамперед естрадіолу (р<0,05). Розроблено, обгрунтовано та впроваджено в практику новий метод комплексного лікування жінок з хворобами сальних залоз в перименопаузальному періоді при наявності клімактеричного синдрому із застосуванням ЗГТ, що приводить до усунення порушень ендокринного статусу, порушень в структурно-функціональному стані кісткової системи, морфо-функціональних та клінічних проявів себореї, пізніх вугрів, та надмірної сухості шкіри, що значно підвищує ефективність лікування вказаних захворювань. Ключові слова: хвороби сальних залоз, жінки, перименопаузальний період, гормони, лікування. АННОТАЦИЯ Копаница О.М. Обоснование патогенетической терапии болезней сальных желез у женщин в перименопаузальном периоде. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.20 – кожные и венерические болезни. – Институт дерматологии и венерологии АМН Украины, Харьков, 2005. Диссертация посвящена обоснованию и усовершенствованию методов патогенетической терапии женщин с болезнями сальных желез в перименопаузальном периоде на основании изучения уровня половых и гонадотропных гормонов, тяжести течения климактерического синдрома и морфо-функциональных особенностей кожи. Проведено комплексное обследование 113 женщин в перименопаузальном периоде в возрасте от 40 до 55 лет. Среди них - 21(23,6%) пациентка с неосложненной себореей, 52(58,4%) - с поздними угрями; кроме того, обследовано 16(18%) женщин с чрезмерной сухостью кожи, возникшей в периоде перименопаузы. Контрольную группу составили 24 женщины без вышеуказанных заболеваний в перименопаузальном периоде. Проявления патологического климакса наблюдались у всех обследованных женщин в виде климактерического синдрома. При анализе эндокринного статуса выявлено, что у пациенток с себореей и поздними угрями на фоне достоверного снижения уровня естрадиола (0,24±0,02 против 0,67±0,07 нмоль/л в контроле, р<0,05), повышение уровня тестостерона и прогестерона характеризуются явлениями относительной гиперандрогении, и относительной гиперпрогестеронемии; а развитие чрезмерной сухости кожи в перименопаузе - явлениями абсолютной гипоэстрогении (0,47±0,05 нмоль/л соответственно против 0,67±0,07 нмоль/л в контроле, р<0,05) и абсолютной гипопрогестеронемии (3,0±0,13 против 4,99±0,3 нмоль/л в контрольной группе, р<0,05). Уровни ТТГ, тиреоидных гормонов (Т3, Т4) и пролактина в сыворотке крови практически не отличались в показателях: не наблюдалось достоверной разницы в пределах груп больных и относительно группы контроля, что свидетельствует про отсутствие субклинического гипо- или гипертиреоза, а также гиперпролактиновой аменореи у наших пациенток (р<0,05). При морфологическом исследовании дермы на фоне возрастных изменений выявлены структурно-функциональные нарушения, которые клинически протекали в виде себореи, поздних угрей и чрезмерной сухости кожи. Описанные изменения всех структурных елементов кожи являются возрастными и патологическими, можна предположить связь этих изменений с дефицитом половых стероидных гормонов, в частности эстрадиола. Кроме того, наблюдалось увеличение показателя жирности кожи лица у больных с себореей, и поздними угрями, и уменьшение указанного у женщин с чрезмерной сухостью кожи; уменьшение показателя кислотности кожи при всех заболеваниях (р<0,05). Выявлены метаболические менопаузальные нарушения в виде структурно-функциональных изменений в костной системе (уменьшение плотности и эластичности костной ткани) согласно с полученными достоверно сниженными денситометрическими показателями (р<0,05) с последующим развитием менопаузального остеопороза, что совпадает с выявленной абсолютной гипоэстрогенией (р<0,05). Приведенные выше изменения послужили основанием для разработки комплексной патогенетически обоснованной терапии женщин с болезнями сальных желез в периоде перименопаузы с целью коррекции эндокринного дисбаланса методом включения препарата заместительной гормональной терапии (фемостон). В результате, групу І (n=54) составили пациентки, которые получали комплекс лечения с фемостоном, а групу ІІ (n=20) – пациентки с безгормональным комплексом терапии. Фемостон назначали по схеме на протяжении 3-х месяцев после предварительной консультации гинеколога-эндокринолога в составе общепринятого комплексного лечения. Под влиянием заместительной гормональной терапии, уровень эстрадиола и прогестерона в сыворотке крови достоверно повысился, а уровень гонадотропных гормонов (ФСГ, ЛГ) – достоверно снизился; уровень тестостерона не изменился в процессе терапии. Как следствие, наблюдалась позитивная динамика в структурно-функциональном состоянии костной системы - уменьшение количества пациенток с остеопеническим синдромом; нормализовались функциональные параметры кожи; морфологически - образование волокнистых структур дермы на фоне снижения воспалительного процесса и стабилизации трофики всех структурных компонентов. В группе І улучшение и полное клиническое выздоровление наступило значительно быстрее; обострений заболеваний на протяжении 26 месяцев практически не наблюдалось. Полученные данные свидетельствуют об эффективности предложенного комплексного лечения женщин с болезнями сальных желез в перименопаузальном периоде, где наряду с общепринятым лечением рекомендовано применение заместительной гормональной терапии. Ключевые слова: болезни сальных желез, женщины, перименопаузальный период, гормоны, лечение. ABSTRACT Kopanitsa O.M. Substantiation of pathogenetic therapy of sebaceous glandsґ diseases in women in perimenopausal period. – Manuscript. Thesis for a scientific degree of Candidate of Medical sciences by a speciality 14.01.20 – skin and venereal diseases. - Institute of Dermatology and Venereology of the Academy of Medical Sciences of Ukraine, Kharkiv, 2005. The thesis is devoted to the substantiation and improvement of methods of pathogenetical treatment of sebaceous glandsґ diseases in women in perimenopausal period on the basis of the research of the level of sexual and pituitary hormones, the severity of the course of climacteric syndrome, and morphological, and functional peculiarities of the skin. It was established the imbalance in the level of sexual steroid hormones in blood serum in women with sebaceous glandsґ diseases in perimenopausal period: relative hyperandrogenemia and relative hyperprogesteronemia were on a background of absolute hypoestrogenia (0.24±0.02 nmol/l) in patients with seborrhea and acne tarda; absolute hypoestrogenia and absolute hypoprogesteronemia (3.0±0.13 nmol/l) were in women with an excessive dry skin; the level of pituitary hormones (FSH, LH) in all patients was increased. It was found the connection menopausal metabolic disorders (osteopenia, osteoporosis), structural and functional disorders in derma associated absolute hypoestrogenia. Subclinical hypo- and hyperthyroidism were not determined as metabolic disorders of climacteric age in our patients. A new pathogenetical method of treatment of patients with sebaceous glandsґ diseases and climacteric syndrome in perimenopausal period by hormone replacement therapy (femoston) in shorter terms to reach the regression of clinical signs of seborrhea, acne tarda and excessive dry skin was worked out, substantiated and applied in practice. Key words: Sebaceous glandsґ diseases, women, perimenopausal period, hormones, treatment. Підписано до друку21.04.2005р. здано до набору 25.04.2005р. 60Х901-16. Папір друкарський. Ум. друк.арк.0,9. Обл.вид.арк.0,9. Тираж 100. Замовлення № ____ ООО “Инсит“ м.Київ, вул. Саксаганського, 108. Тел.: (044) 428-06-87. PAGE \* Arabic 23

Похожие записи