.

Механізм регулювання рентабельності в торговому підприємстві: Автореф. дис… канд. екон. наук / А.В. Коструба, Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2743
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАІНИ
ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ

КОСТРУБА Андрій Володимирович

УДК 658.011.44:(043.3)

МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ В
ТОРГОВОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

Спеціальність 08.06.02 – Підприємництво, менеджмент та маркетинг

Автореферат
дисертації на здобуття
наукового ступеня кандидата економічних наук

Донецьк – 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому державному університеті економіки і торгівлі Міністерства освіти України.

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент Садеков Алімжан Абдулович, Донецький державний університет економіки і торгівлі, проректор з наукової роботи.

Офіційні опоненти – доктор економічних наук, професор Губерна Галина Костянтинівна, Донецька державна академія управління, професор кафедри загального та адміністративного менеджменту,

кандидат економічних наук, доцент Власова Наталія Олексіївна, Харківська державна академія технології та організації харчування, завідувач кафедри економіки підприємств харчування і торгівлі.

Провідна установа – Полтавський кооперативний інститут Укоопспілки, м. Полтава, факультет економiки та менеджменту.

Захист відбудеться 28 квітня 1999 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.055.01 у Донецькому державному університеті економіки і торгівлі за адресою: 340050, м. Донецьк, вул. Щорса, 31.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету економіки і торгівлі за адресою: 340017, м. Донецьк, б. Шевченка, 30.

Автореферат розісланий 27 березня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої
вченої ради Виноградова О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Діяльність торгових підприємств в Україні пов’язана з масштабними процесами соціально-економічних перетворень. Торгові підприємства функціонують в умовах реструктуризації старого господарського механізму. Відбувається формування нових економічних відносин, яке супроводжується невизначеністю та ризиком. Це впливає на ефективність господарського процесу та обумовлює потребу в удосконаленні технології та методів управління підприємством.
В управлінні торговим підприємством на перший план висуваються питання формування і використання прибутку та ефективності функціонування власних коштів. Вишукуючи найбільш вигідні сфери застосування власного капиталу, підприємці здійснюють його інвестування в галузі, які є найбільш привабливими з точки зору одержання прибутку. Розмір та рівень прибутку обумовлює можливості підприємства по досягненню стратегічних цілей і вирішенню тактичних завдань, виступає головним чинником фінансової стійкості, платоспроможності та конкурентоспроможності. На фінансовому ринку прибуток формує попит споживачів на акції підприємств. Прибуткова діяльність підприємств має вплив на соціальний та економічний розвиток держави через діючу систему податків. У цих умовах зростає значення управління прибутком і рентабельністю.
Невизначеність зовнішнього середовища примушує торгові підприємства більше зосереджуватись на засобах оперативного регулювання своєї діяльності. Виникає необхідність оперативного коригування поточного стану підприємства з метою досягнення певного рівня рентабельності, що потребує більшої теоретичної обгрунтованості.
Торговим підприємствам різноманітних форм власності доводиться самостійно шукати шляхи найбільш ефективного використання власних коштів, підвищення прибутку від господарської діяльності, поступово набувати досвіду роботи в умовах ринкових відносин. Необхідно допомогти їм краще орієнтуватись в умовах ризику і невизначеності, приймати обгрунтовані економічними розрахунками управлінські рішення, мати теоретичну і методологічну базу для коректування показників, що характеризують ефективність господарського процесу. Це обумовлює потребу у систематизації знань з мікроекономіки, фінансового менеджменту, економіки підприємства, теорії економічного ризику, ціноутворення для раціональної організації регулювання рентабельності власних коштів. У вітчизняній економічній літературі ці проблеми висвітлено недостатньо, а зарубіжний досвід потребує адаптації до сучасної практики господарювання торгових підприємств України.
За цих умов підвищується актуальність вивчення питань ефективного управління підприємством та визначення ролі й місця регулювання у його господарському механізмі. Конструктивна роль таких досліджень спрямована на розробку комплексного підходу до регулювання рентабельності. Особливої актуальності набувають питання методичного забезпечення процесу регулювання рентабельності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з Концепцією розвитку внутрішньої торгівлі України, затвердженою постановою КМУ від 20.12.97 № 1449 і відповідно до плану науково-дослідницьких робіт Донецького державного університету економіки і торгівлі за такими темами: Г-93-1, “Джерела формування та використання прибутку в приватизованих підприємствах торгівлі“; Г-98-3 “Розробка автоматизованого робочого місця (АРМ) економіста”; госпдоговірна НДР № 508/97 “Розробка рекомендації щодо економічного регулювання рентабельності підприємства” згідно з договором з ПП “Рудоремонтне підприємство” від 15.12.1996; госпдоговірна НДР № 607/97 “Розробка методичних рекомендацій щодо підвищення рентабельності підприємства” згідно з договором з ТВТ “Філа” від 15.01.1996; госпдоговірна НДР № 653/98 “Механізм управління прибутком” згідно з договором з АТЗТ “Хімік” від 01.01.1998.
Мета дисертації полягає у визначенні механізму регулювання рентабельності в торгових підприємствах, розробці засобів та методів оптимізації управління рентабельністю, підвищенні наукового обгрунтування управлінських рішень, що приймаються в умовах нестабільності та ризику.
Досягнення поставленої мети здійснювалось шляхом вирішення таких завдань:
 вивчення теоретичної сутності поняття регулювання в загальній концепції управління підприємством, визначення змісту процесу регулювання;
 дослідження діючої практики оцінки показників рентабельності та обгрунтування найбільш доцільних;
 визначення сутності та розкриття змісту механізму регулювання рентабельності;
 аналіз прибутку та рентабельності торгових підприємств в умовах невизначеності та ризику;
 дослідження діючої практики управління рентабельністю в торгових підприємствах;
 розробка методики регулювання рентабельності власних коштів торгового підприємства;
 оцінка та облік рівня ризику управлінських рішень, що приймаються при регулюванні рентабельності.
Предметом дослідження виступає механізм регулювання рентабельності в підприємствах роздрібної торгівлі в умовах невизначеності та ризику.
Об’єктом дослідження є підприємства роздрібної торгівлі Донецького регіону.
Теоретичною та методологічною основою роботи є наукові концепції та розробки в галузі менеджменту, теорії регулювання, управління прибутком, капіталом, витратами, позиковими коштами тощо.
Дослідження здійснювались на основі критичного аналізу роб?т вітчизняних авторів, таких як В.Е.Адамов, М.І.Баканов, Л.В.Балабанова, І.А.Бланк, О.С.Виханський, О.В.Завіялова, С.Д.Ілліченко, В.В.Ковальов, Л.І.Кравченко, Л.О.Омелянович, В.І.Родіонова, В.С.Синавіна, Т.Е.Унковська, Н.Н. Ушакова і зарубіжних – М.Вебер, Д.Двід, Р.Діглас, Р.Зербе, Ф.Кейн, Р.Колб, Р.Манн, Э.Майєр, Ф.Майо, А.Мескон, Р.Хадчінсон, Р.Хелферд, А.Файоль та інші.
У роботі дістали відображення законодавчі акти України, постанови Кабінету Міністрів України, облікові та статистичні звіти підприємств роздрібної торгівлі Донецького регіону.
У процесі роботи використовувались системний підхід, методи економічного аналізу (порівняння, групування, середніх величин) і синтезу, абстрактно-логічного моделювання. Для обробки первинної інформації і для побудови математичних моделей залучались пакети прикладних програм ІBM PC/AT такі як: Exel, DSRA, Wineco.
Наукову новизну роботи становлять такі положення.
1. Уточнено теоретичну сутність регулювання, визначено її роль і місце в системі управління торговим підприємством в умовах невизначеності та ризику.
2. Набула подальшого розвитку система показників оцінки та характеристики рентабельності. Викладено показники рентабельності на основі економічного прибутку.
3. Запропоновано модель механізму регулювання рентабельності торгового підприємства, яка містить мету, об’єкти, форми і методи регулювання.
4. Визначено сучасні тенденції в формуванні та використанні прибутку в умовах економічної й законодавчої невизначеності та високого рівня динамічного ризику.
5. Зроблено узагальнення практики управління рентабельністю та визначено потенційні можливості й вузькі місця торгових підприємств, які обумовлюють форми та методи регулювання.
6. Запропоновано класифікацію ризиків, що виникають у господарській діяльності підприємства, охарактеризовано їх зв’язок з процесом регулювання рентабельності. Систематизацію видів ризиків зроблено на основі розробки портфеля ризиків при регулюванні рентабельності.
7. Розроблено методичний інструментарій оцінки ризиків з використанням фактор-карти й обліку ризиків на основі сценаріїв впливу ризик-факторів на діяльність підприємства при регулюванні рентабельності.
8. Розроблено методику регулювання рентабельності з використанням методу сценаріїв. Запропоновано чотири сценарії регулювання рентабельності власних коштів в умовах активного зростання, уповільненого зростання, збиткової діяльності та зниження комерційної і господарської активності
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що нові підходи, а також теоретичні та практичні рекомендації можуть використовуватись як система прийняття управлінських рішень щодо регулювання рентабельності та обліку ризику в цьому процесі.
Запропоновані теоретичні підходи та рекомендації були впроваджені в практику діяльності торгових підприємств України. Для ПП “Рудоремонтне підприємство” (м. Павлоград, госпдоговірна НДР № 508/97, 1996-1997 рр.) були розроблені рекомендації щодо економічного регулювання прибутковості підприємства, та для ТВТ ”Філа” (м. Маріуполь, госпдоговірна НДР № 607/97, 1997р.) – рекомендації щодо підвищення прибутковості підприємства. Система управління прибутком у торговому підприємстві була адаптована до поточної діяльності АТЗТ “Хімік”(м. Макіївка, госпдоговірна НДР № 653/98, 1998 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертації доповідались на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Донецького державного університету економіки і торгівлі (1994-1998 рр.), на Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми формування антикризової політики та механізм банкрутства підприємств” Інституту економіки промисловості НАН України (1998р.), на 5-му Міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій в економіку України” Донецького державного університету (1998р.), на міжнародной науково-практичній конференції “Сталий розвиток країн з перехідною економікою” за проектом Tempus/Tacis (1998р.).
Деякі з отриманих результатів дисертаційної роботи були апробовані в ДонДУЕТ при викладанні курсів “Економіка підприємств”, “Економічні ризики і методи їх оцінки” та використані при модернізації курсу “Мікроекономіка” в рамках виконання міжнародного проекту T-JEP 10095-30 за програмою Tempus/Tacіs.
Особистий внесок. Наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно.
Публікації. За темою дисертації опубліковано дев’ять статей загальним обсягом 2,05 др.арк. (особисто автору належить 1,71 др.арк.). Головні висновки і положення дисертації викладені як у самостійних публікаціях, так і публікаціях у співавторстві.
Обсяг та структура роботи. Дисертація містить вступ, три розділи, висновки, список літератури з 131 найменування та 17 додатків. Обсяг текстової частини складає 161 сторінку машинописного тексту, 29 таблиць обсягом 11 сторінок та 28 рисунків обсягом 11.5 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІІ

У першому розділі “Теоретичні основи організації регулювання рентабельності“ досліджено: сутність, роль і місце процесу регулювання в системі управління підприємством; рентабельність господарської діяльності як об’єкт регулювання; зміст механізму регулювання рентабельності в торговому підприємстві. За результатами теоретичного дослідження були зроблені такі висновки.
 Регулювання являє собою інтегровану частину процесу управління, яка складається з набору управлінських рішень, що носять директивний характер і спрямовані на коректування поточних результативних показників і приведення їх стану у визначені обмеження.
Регулювання виникає за умов зворотного зв’язку між виконанням функцій контролю та планування. Воно проявляє себе, якщо внаслідок поточного контролю визначено відхилення у фінансово-господарському становищі підприємства і спрямовується на реорганізацію господарського процесу та досягнення запровадженої мети.
 В ринкових умовах господарювання основною метою торгових підприємств є ефективне використання власних коштів. Ефективність визначається досягненням оптимального рівня рентабельності власних коштів. Цей рівень характеризує стабільну господарську діяльність і стійку дивідендну політику підприємства у довгостроковому періоді. Тому в роботі рекомендовано використовувати показник рентабельності власних коштів як інтегральний показник ефективності господарського процесу.
 У роботі було виконано критичний огляд показників рентабельності і запропоновано систему розрахунку рентабельності на основі чистого і економічного прибутку. Чистий прибуток характеризує якість господарського процесу, ефективність управлінських рішень. Він визначає прибутковість акцій, окупність інвестицій і повинен відображатись в облікових звітах. Залучення до розрахунків економічного прибутку дає змогу оцінити альтернативну вартість застосування капіталу і характеризує доцільність вибраного напрямку функціонування. Економічний прибуток визначається як прибуток, одержаний понад чистий прибуток і розраховується як різниця чистого та нормального прибутків.
Для розрахунку нормального прибутку залучаються власні кошти і вартість їх альтернативного використання. Це може бути або облікова ставка відсотка в комерційних банках, або відсоток прибутковості за ОВДП, або середньогалузевий рівень прибутковості власних коштів, або дивіденди за найбільш привабливими акціями.
 Регулювання рентабельності розглядається як система, яка, крім мети та об’єктів, включає форми і методи регулювання. Розрізняють прямий і посередній методи регулювання. В сучасних умовах господарювання здійснення прямого методу регулювання утруднено. Досягнення мети відбувається за умов посереднього регулювання його чинників.
Об’єктами прямого регулювання рентабельності власних коштів у дисертаційній роботі визначені прибуток і власні кошти. Поглиблене вивчення рентабельності власного капіталу дозволило встановити об’єкти посереднього регулювання. Воно спрямовується на чинники рентабельності товарообігу, оборотності капіталу та його структури.
Поточна і перспективна форми регулювання відрізняються за часом і метою. Мета перспективного регулювання спрямована на досягнення оптимального рівня рентабельності у більш тривалому часі, поточне регулювання коригує перспективну мету в залежності від поточного стану підприємства і може значно відрізнятися від першої.
 Система регулювання рентабельності власних коштів викладена у вигляді блок-схеми механізму регулювання (рис.1). Організація регулювання починається з виконання блоку А. Якщо контроль виявив негативні відхилення, з’являються об’єктивні умови для регулювання. Висувається мета регулювання, яка може коригуватись в залежності від результатів контролю (блок Б), та приймається управлінське рішення щодо об’єктів регулювання (блок В). Якщо мета пов’язана з стратегічними планами підприємства, то у механізмі застосовується перспективна форма регулювання. При коректуванні мети використовують поточну форму.

Блок А: Контроль поточної діяльності  позитивне відхилення
 
негативне відхилення регулювання не здійснювати

Блок Б: Перспективна мета: Оптимальний рівень рентабельності власних коштів  Коригування поточної мети
 
Блок В: Прийняти управлінське рішення щодо регулювання

зростання пряме регулювання

Блок Г: Прибуток зниження Блок Д: Власні кошти

константа

Е. Рентабельність обігу Ж. Оборотність активів З. Структура капіталу

 
И. Операційний важіль К. Фінансовий важіль
   
Витрати обігу постійні Комерційна маржа Позичені кошти Власні кошти

   
Чисельність Еластичність Товарообіг Кредиторська заборгованість Інвестиції

Основні фонди Обіговість залишків Кредити банків Прибуток чистий
 
Постачальники  Ланковість Середня ставка відсотка Податки
посереднє регулювання

Блок Л. Контроль отриманих результатів

Блок М. Чи забезпечується виконання висунутої мети?
так ні
Н. Висновок: Відбулась реалізація мети О. Висновок: Реалізації мети не відбулось

Рисунок 1. Блок-схема механізму регулювання рентабельності торгового підприємства.

Блоки Г і Д характеризують об’єкти та напрямки прямого регулювання. При виконанні блоків Е, Ж, З, И, К здійснюється коректування показників посереднього регулювання, яке завершується контролем отриманих результатів (блок К) та їх порівнянням з висунутою метою (блок М). Виведення результату у блок Н характеризує раціональну організацію регулювання, у блок О – хибність прийнятих управлінських рішень. В останньому випадку здійснюють коректування мети і повторюють процес регулювання.
У другому розділі дисертації “Дослідження практики управління прибутком і рентабельністю в торгівлі“ здійснено аналіз діючої практики формування, розподілу та використання прибутку, розглянуто ефективність регулювання рентабельності в торгівлі, зроблено загальну діагностику управління прибутком і рентабельністю на основі даних господарської діяльності 25 торговельних підприємств Донецької області. Аналіз показав такі результати.
 Оцінюючи сучасний стан торгової мережі, необхідно відмітити, що тенденції в формуванні прибутку певним чином залежать від ресурсного потенціалу підприємства, який обумовлює напрямки господарської активності. У роботі здійснено аналіз формування прибутку на підприємствах з розміром капіталу до 1 млн.грн. та більш як 1 млн.грн. На підприємствах першого типу визначається зростання товарообігу і валових доходів на фоні незначного зростання витрат обігу. На підприємствах другого типу відбувається загальне зниження комерційної активності: зниження товарообігу, валових доходів, підвищення витрат. Проведені дослідження показали, що в середньому рівень витрат обігу зріс у 1997 році на 2%, а рівень валових доходів знизився на 3%.
 Аналіз чинників показав, що на великих підприємствах основним чинником отримання балансового прибутку виступають позареалізаційні доходи. Ресурсна база дає можливість керівникам таких підприємств використовувати альтернативний варіант формування прибутку. У невеликих підприємств головним чинником формування прибутку виступає товарообіг. Було встановлено, що значний вплив на зростання товарообігу мало зниження рівня торгової надбавки на еластичні групи товарів.
 Залучення до роботи кореляційно-регресійного аналізу показало високу тісноту зв’язку між прибутком та розглянутими вище чинниками. Треба зазначити, що між прибутком від реалізації і витратами існує слабка тіснота зв’язку (0.43). Це свідчить про те, що у формуванні витрат обігу існують ірраціональні підходи. Постійні витрати на здану в оренду частину торгової площі враховуються у витратах обігу підприємства, що вказує на недосконалість обліку загальних витрат і витрат обігу.
 Дослідження економічного прибутку показало, що великі торгові підприємства значно віддалені від межі економічного ефекту. Серед дослідженої сукупності тільки 15% підприємств завершили 1997 рік з економічним прибутком. Також треба відзначити той факт, що питома частина підприємств, які отримали не тільки чистий прибуток, а й економічний прибуток у цій сукупності, в 1997 році у порівнянні з 1996 роком зросла на 8%. При цьому 75% цих підприємств належать до групи підприємств з розміром капіталу до 1 млн.грн.
 У роботі при здійсненні аналізу рентабельності за результатами залучались синтетичні таблиці з використанням методу токсонометрії для розрахунку динаміки середніх показників рентабельності (табл.1). Динаміка рентабельності на основі прибутку від реалізації і на основі чистого прибутку має тенденцію до зниження. Так, рентабельність товарообігу у 1997 році склала 4.40%, що на 0.35% нижче ніж у 1996 році. Зниження визначається і за показниками рентабельності капіталу та власних коштів.

Таблиця 1
Середні показники рентабельності за 1996 і 1997 рр.
Показники рентабельності Середні показники рентабельності по прибутку від реалізації, % Середні показники рентабельності по чистому прибутку, %
1996 1997 відх. % вик. 1996 1997 відх. % вик.
товарообігу 4.66 4.54 -0.12 97.42 4.75 4.40 -0.35 92.63
витрат 33.11 23.74 -9.37 71.70 26.92 19.70 -7.22 73.18
активів 14.24 8.30 -5.94 58.29 10.15 5.49 -4.66 54.09
фонду оплати праці 123.94 79.50 -44.44 64.14 113.28 59.54 -53.74 52.56
власних коштів 46.61 21.70 -24.91 46.56 28.74 13.90 -14.84 48.36

 Аналіз рентабельності власних коштів, зроблений на основі чистого прибутку, показав, що у його структурі відбуваються зміни, пов’язані з посиленням впливу рентабельності капіталу у порівнянні з фінансовим важелем. Проте сила останнього у формуванні рентабельності власних коштів складає 60%. Підприємства з незначним ресурсним потенціалом найбільш часто використовують фінансовий важіль, за рахунок якого вони поповнюють обігові кошти і підвищують рівень рентабельності. Великі підприємства майже не використовують цей елемент для підвищення рентабельності власних коштів.
 Аналіз практики управління і регулювання прибутком та рентабельністю був доповнений анкетним опитуванням та розробкою матриці SWOT- аналізу.
У процесі анкетного опитування було досліджено 67 підприємств. Використовуючи експертний метод оцінки, було встановлено, що процес управління є неповним (53%). Функції управління або не виконуються, або їх вплив на господарський процес обмежений. Найбільш часто і повно виявляються функції організації (8 балів) і контролю (5 балів). Деякі підприємства залучають мотивацію праці. Проте треба відзначити, що не існує зв’язку між контролем і плануванням, тому що остання функція майже не виконується. Контроль не виявляє вузькі місця, на які спрямовується регулююча дія. Тому зроблено припущення, що регулювання виконується постфактум.
 Використовуючи матриці можливостей і погроз та інтегральні показники їх оцінки, було визначено, що основними можливостями підвищення комерційної активності торгових підприємств є зростання товарообігу, залучання товарних і комерційних кредитів, регулювання господарського важеля. Найбільш важливою погрозою діяльності підприємств вважається зниження показників господарської діяльності і спад виробництва товарів народного споживання, а вузькими місцями – зростання рівня постійних витрат, обмеженість конкурентним середовищем рівня торгової надбавки, зниження товарообігу і прибутку.
У третьому розділі “Методичні рекомендації щодо регулювання рентабельності в торговому підприємстві” за результатами теоретичного і практичного дослідження визначено зміст методики регулювання рентабельності власних коштів на основі запропонованого механізму регулювання, результатів аналізу торгових підприємств та оцінки і обліку ризику.
 У роботі запропоновано методику регулювання прибутковості, яка складає етапи, що викладені на рис.2:

Блок А  Визначення загального стану
 
Блок Б  Запровадження мети
 
Блок В  Вибір об’єкта регулювання
 
Блок Г  Організація регулювання
Рисунок 2. Схема методики регулювання рентабельності

 Розробка управлінських рішень з регулювання рентабельності починається з визначення загального стану підприємства. Фактичний товарообіг, прибуток чи збиток і темпи їх змін, а також фактор-карта ризиків покладені в основу розробленої матриці ситуацій господарської діяльності підприємств (рис.3).

Iт 0 Iчп  100%
ЕП > 0 Зниження комерційної активності Активне зростання
Рисунок 3. Характеристика поточної активності підприємства

де ЧП – чистий прибуток; Iт – темп зростання товарообігу; Iчп – темп зростання чистого прибутку; ЕП – економічний прибуток.

 Наступним кроком є визначення мети. Насамперед ми маємо глобальну мету, запропоновану у механізмі регулювання: оптимізацію рівня рентабельності. Після оцінки поточного стану здійснюється коригування мети, – це досягнення критичної точки (ситуації глибокого спаду і турботи), підтримка стану рівноваги й оптимального рівня рентабельності (ситуація активного зростання), досягнення оптимального рівня рентабельності (інші ситуації).
В дисертації запропоновано економіко-математичну модель обгрунтування оптимального рівня рентабельності власних коштів. Модель побудована з використанням методу багатокритеріальної оптимізації. Вибір доцільного показника здійснюється з використанням середньоквадратичного відхилення.
 До об’єктів регулювання належать такі чинники рентабельності капіталу: товарообіг, рівень торгової націнки, витрати обігу, основні фонди, обігові кошти; та чинники фінансового важеля: власні кошти, позичені кошти, у тому числі кредиторська заборгованість, середня ставка відсотка.
 Вибір об’єкта регулювання здійснюється на основі побудови фактор-карти, яку складають згруповані у портфель ризики, що виникають при регулюванні рентабельності. Поділяють ризики за чинниками, що обумовлюють ризик (економічні, політичні і соціальні), та за операціями, яким притаманний ризик (операційні, фінансові та інвестиційні). У фактор-карті за допомогою експертного та розрахунково-аналітичного методів оцінюються ризики при регулюванні рентабельності, що склалися в сучасних умовах (табл.2).

Таблиця 2
Фактор-карта ризиків при регулюванні рентабельності власних коштів
Чинники, що обумовлюють Алгоритм Рівні ризиків
рівень ризику розрахунку Безрисковий Нормальний Підвищений Критичний Кризовий
Операційний ризик ЗФМ : Тф ; 25% 25%; 0 0; – 25% -25%; -50% -50%; 
Кредитний ризик ПК : ВК 0; 0.75 0.75; 1.50 1.50; 2.00 2.00; 3.00 3.00; 
Ризик неплатоспроможності РК – ССВ ССВ=0 РК > ССВ ССВРК РК0 ЧПП>0 ЧПП

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019