АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

ім. Л.В. Громашевського

КАРІМОВ ІСКАНДЕР ЗАГІТОВИЧ

УДК: 616-022.7+616-92+616.153.96+616.155.3+616-

018.1-092+616-08:577.1+577.17

Клініко-патогенетична роль позитивних гострофазних білків,
деструкції клітин і метаболічної інтоксикації організму за різних
гострих інфекційних хвороб

14.01.13. – інфекційні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Кримському державному медичному університету ім. С.І.
Георгієвського МОЗ України.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор, заслужений діяч
науки

і техніки України,
Андрейчин Михайло Антонович,

завідувач кафедри
інфекційних хвороб, Тернопільський

державний медичний
університет ім. І.Я. Горбачевського

МОЗ України.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Малий Василь
Пантелейович,

Харківська медична академія
післядипломної освіти МОЗ України,

завідувач кафедри інфекційних
хвороб;

доктор медичних наук, професор
Мірошниченко Валентин

Павлович, Запорізська медична академія
післядипломної освіти

МОЗ України, завідувач кафедри інфекційних
хвороб;

доктор медичних наук, професор Шевченко
Леонід Юрійович,

Львівський державний медичний університет ім.
Данила Галицького

МОЗ України.

Провідна установа: Харківський державний медичний університет МОЗ
України

Захист відбудеться “ 26 ” жовтня___ 2006 р. о _____ годині на засіданні
спеціалізованої ради Д 26.614.01 при Інституті епідеміології та
інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України за адресою:
01015, м. Київ, вул. Січневого повстання, 23.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту епідеміології та
інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України за адресою:
03038, м. Київ, вул. Миколи Амосова, 5.

Автореферат розіслано “_25_” _вересня_ 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук
В.І. Матяш

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Вивчення розповсюдження інфекційних захворювань
свідчить про напружену епідемічну ситуацію, яка має тенденцію до
погіршення не тільки в Україні, але і в сусідніх країнах [Бережнов С.П.
і співавт., 2003]. Гострі інфекційні захворювання залишаються одними із
найбільш актуальних в системі охорони здоров’я України і медичній науці.
Проблема боротьби з інфекційними захворюваннями має не тільки медичне,
але й важливе соціально-економічне значення [Андрейчин М.А., 2003;
Бобильова О.О. і співавт., 2003; Гураль А.Л. і співавт., 2003].

Залишаються актуальними дослідження, що стосуються
клініко-патогенетичних особливостей таких найбільш розповсюджених на
території України гострих інфекційних хвороб, як кишкові інфекції
[Андрейчин М.А., Ивахив О.Л., 1998; Андрейчин М.А., Козько В.М., Копча
В.С., 2002], гострі вірусні гепатити [Возіанова Ж.І, Печінка А.М.,
Шкурба А.В., 2003; Шкурба А.В., 2003; Малый В.П., 2005; Мирошниченко
В.П., 2005], а також що нечасто зустрічається, але небезпечна своїми
ускладненнями дифтерія [Ізюмська О.М. і співавт., 1998; Дубинская Г.М. и
соавт., 2000].

В інфектології велике значення для розвитку патологічних процесів, і
перш за все – синдрому інтоксикації, має етіологічний чинник. У той же
час важливу роль відіграє ендогенна метаболічна інтоксикація, яка
обумовлена порушенням функціонування механізмів детоксикації, розвитком
депресії імунної системи у зв’язку з накопиченням в організмі хворого
надмірної кількості проміжних і кінцевих метаболітів, що мають токсичну
дію на органи і системи життєзабезпечення. Надалі розвивається
ендотоксикоз, який стає основним механізмом, що формує синдром
ендогенної інтоксикації і визначає результат захворювання [Громашевская
Л.Л., 2006]. У цілому патогенний агент змінює і порушує механізми
гомеостазу [Андрейчин М.А. і співавт., 2003]. Проте патологічний процес
може відбуватись у подальшому і без участі етіологічного чинника
(патогенний агент ? порушення саногенеза ? припинення дії патогенного
агента ? прогресування патологічних процесів).

Відомо, що зрив компенсації, незбалансованість реакцій на
біомолекулярному рівні ведуть до структурно-метаболічним змін, що
служать причиною розвитку ендогенної інтоксикації в організмі, при цьому
багато речовин можуть надобувати властивості ендотоксинів [Малахова
М.Я., 2000].

При розвитку інфекційного процесу збільшення рівня позитивних
білків гострої фази

(БГФ) має важливе захисно-компенсаторне значення [Долгов В.В., Шевченко
О.П., 1997; Ceciliani F. et al., 2002]. При всій розмаїтості досліджень,
присвячених БГФ, лише одиничні дослідження стосуються деяких білків при
таких актуальних інфекціях, як гострий гепатит А і В, шигельоз,
сальмонельоз, ангіна і дифтерія. Тому важливо здійснити комплексне
вивчення ролі основної групи позитивних БГФ, кожний з який впливає на
різні ланки патогенезу. Так, С-реактивний білок (СРБ) ( головний учасник
в опсонізації, альфа-інгібітор протеіназ (б1-ІП) – інгібітор протеіназ,
альфа-1-кислий глікопротеїн (б1-КГП) – впливає на імунореактивність
організму, церулоплазмін (ЦП) ( антиоксидант, здійснює транспорт і
депонування іонів міді.

В умовах гострофазного запального процесу і вільно-радикального
окислювання (ВРО) превалюють процеси нерегульованої окисної модифікації
білків (ОМБ), що приводять до втрати їхньої біологічної активності і
генерації нових антигенів, яка провокує імунну відповідь [Akaike T. et
al., 1998; Wuttge D.M. et al., 1999]. Отже, деструктивні та запальні
процеси ведуть до утворення і нагромадження в крові та тканинах
продуктів перекісного окислювання ліпідів (ПОЛ) й ОМБ [Васильков В.Г. и
соавт., 2001; Бахтина Т.П., Горбачев В.И., 2001; Рябов Г.А. и соавт.,
2002; Крюгер О.О., 2002; Матвеева С.Б. и соавт., 2003; Шуляк В.І.,
2003; Нагоев Б.С., Маржохова М.Ю., 2004].

Слід зазначити, що ОМБ і деградація хімічно змінених білків входять у
коло нормальних обмінних реакцій, і називають цей процес “хімічним
апоптозом”, що є одним з ранніх проявів програмованої клітинної смерті
[Chang T.C. et al., 2000; Губский Ю.И., 2001; Райхлин Н.Т., Райхлин
А.Н., 2002; Ueda S. et al., 2002; Song J.Y. et al., 2003; Annunziato L.
et al., 2003]. Важливе місце в апоптозі клітин-мішеней відводиться
кортикостероїдам, що розглядаються як найбільш могутні апоптогени. З
цими ефектами зв’язують протизапальну дію кортикостероїдів у стосовно
активованих клітин імунної системи [Ковальчук Л.В., Чередеев А.Н.,
1999]. Особливе значення феномен апоптозу має для клітин імунної системи
[Сепиашвили Р.И. и соавт., 2000; Tai D.I., Tsai S.L., 2001; Hotchkiss
R.S. et al., 2002; Игрунова К.Н. и соавт., 2004]. Відкритими залишаються
багато питань, що стосуються стану апоптозу при гострій інфекційній
патології. Збудники різних інфекційних хвороб впливають на процес
апоптозу безпосередньо й опосередовано [Dockrell D.H., 2001; Zuniga E.
et al., 2002; Васильева Г.И., Киселева А.К., 2002]. У той же час різні
бактерії (сальмонели) можуть проявляти антиапоптотичну активність
[Knodler L.A., Finlay B.B., 2001]. Незважаючи на велику зацікавленість
до проблеми, у літературі недостатньо висвітлені питання, що стосуються
апоптозу імунокомпетентних клітин у хворих з інтоксикаційним синдромом
при гострій інфекційній патології.

При гострих бактеріальних і вірусних захворюваннях, що супроводжуються
запальною реакцією та інтоксикацією, вирішального значення набуває
своєчасний вплив на відповідні патогенетичні ланки хвороби. Так,
використання антиоксидантів і адаптогенів є важливим коригуючим фактором
[Андрейчин М.А., 1996; Возианова Ж.И., 1997; Жданов Г.Г., Кулигин А.В.,
2003; Гейниц А.В. и соавт., 2003]. В умовах, що характеризуються
загрозою затяжного і хронічного перебігу хвороби, виникає необхідність
оптимізації лікування з метою підвищення захисних сил організму, що є
однією із задач патогенетичної терапії [Малеев В.В., 2000; Возианова
Ж.И. и соавт., 2001; Мирошниченко В.П., 2002].

Відсутність комплексних досліджень, присвячених з’ясуванню загальних
механізмів патогенезу метаболічної інтоксикації, встановленню
інформативних прогностичних критеріїв перебігу, і недостатня увага
оптимізації терапії гострих інфекційних захворювань бактеріальної і
вірусної етіології з врахуванням зазначених клініко-патогенетичних
підходів обґрунтовують актуальність виконання даної дисертаційної
роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт
Кримського державного медичного університету на тему: “Епідеміологічні
особливості і клініко-імунологічні, цитохімічні аспекти патогенезу
деяких інфекційних і неінфекційних захворювань, вдосконалення методів
діагностики, терапії і профілактики” (1998-2002 рр., № державної
реєстрації 0198U005834, шифр:1.103); “Регіональні клініко-патогенетичні
та епідеміологічні аспекти актуальних бактерійних і вірусних
захворювань, оптимізація діагностики, лікування і профілактики”
(2003-2007 рр. № державної реєстрації 0103U007102, шифр: 02/21). В
рамках вищевказаних тем був виконаний окремий розділ науково-дослідних
робіт за темою “Патогенетична роль позитивних гострофазних білків,
пероксидації білків і ліпідів у розвитку метаболічної інтоксикації у
хворих з гострою інфекційною патологією” (2002-2006 рр. № державної
реєстрації 0198U005834, шифр: 1.103).

Мета дослідження: установити роль і ґрунтовно поглибити знання про
значимість позитивних гострофазних білків, клітинної деструкції і
метаболічної інтоксикації в патогенезі та клініці сальмонельозу,
шигельозу, гострих кишкових інфекцій, викликаних умовно-патогенними
бактеріями, дифтерії, ангіни, гострих гепатитів А і В й оптимізувати
комплексну терапію при сальмонельозі та гепатиті В шляхом використання
засобів, що коригують виявлені зміни.

Основні задачі дослідження:

1. Вивчити особливості зміни змісту білків гострої фази ( С-реактивного
білка, альфа-1-інгібітору протеїназ, альфа-1-кислого глікопротеїну,
церулоплазміну в клінічних проявах сальмонельозу, шигельозу, гострих
кишкових інфекцій, викликаних умовно-патогенними бактеріями, дифтерії,
ангіни і гострих гепатитів А і В, залежить від етіології, періоду
захворювання, ступеня важкості, віку і характеру переважаючого
клінічного синдрому.

2. Виявити патогенетичну роль співвідношення позитивних білків гострої
фази в гострому періоді захворювання при досліджених вірусних і
бактеріальних інфекціях.

3. Вивчити особливості окислювальної модифікації білків (ОМБ) при
вказаних гострих інфекційних захворюваннях і з’ясувати можливе значення
ОМБ для оцінки тяжкості інтоксикації, перебігу і прогнозу захворювання.

4. Дослідити зміни ОМБ у взаємозв’язку з рівнем малонового діальдегіду
(МДА), СРБ, б1-ІП, б1-КГП, ЦП і з’ясувати її роль для оцінки
метаболічних порушень у хворих.

5. Дослідити морфологічний стан ДНК лейкоцитів крові хворих на
гострі кишкові інфекції та гостри гепатити А і В.

6. Вивчити характер взаємозв’язку вмісту в крові позитивних
гострофазних білків (СРБ, б1-ІП, б1-КГП, ЦП) з концентрацією кортизолу,
карбонільних груп білків і МДА у досліджених хворих.

7. Розробити корекцію виявлених порушень шляхом використання в
комплексній терапії бемітилу ( при сальмонельозі, стимолу і
гропринозину – при гострому гепатиті В.

Об’єкт дослідження: білки гострої фази – СРБ, б1-ІП, б1-КГП, ЦП;
карбонільні групи білків; кінцевий продукт ПОЛ ( МДА; стан ДНК
лейкоцитів; кортизол ( у динаміці різних інфекційних хвороб.

Предмет дослідження: хворі на сальмонельоз, шигельоз, гострі кишкові
інфекції спричинені умовно-патогенними бактеріями, дифтерію, ангіну,
гепатит А і В.

Методи дослідження: кількісний ракетний імуноелектрофорез, радіальна
імунодифузія, ензимологічний, спектрофотометричний, гель-електрофорез,
радіоімунний, фенол-хлороформна екстракція ядерної ДНК лейкоцитів,
імуноферментний, бактеріологічний і статистичний.

Наукова новизна одержаних результатів

1. Вперше встановлено спрямованість і кількісні зміни вмісту комплексу
позитивних БГФ – СРБ, б1-ІП, б1-КГП, ЦП при сальмонельозі, шигельозі,
ГКІ-УПБ, дифтерії, ангіні та гострих ГА і ГВ, що залежить від етіології,
ступеня важкості, періоду захворювання, переважаючого клінічного
синдрому та віку хворого.

2. Встановлена патогенетична значимість коефіцієнтів співвідношень БГФ
(СРБ/б1-ІП, СРБ/б1-КГП, СРБ/ЦП, б1ІП/б1КГП) у гострому періоді
захворювання при вказаних інфекційних хворобах.

3. Виявлено істотне підвищення рівня ОМБ сироватки крові залежно від
етіології, клінічного періоду і важкості гострих бактеріальних і
вірусних інфекціях, а також пряма кореляція цього показника з рівнем
МДА, що доцільно враховувати при трактуванні клініко-патогенетичних
особливостей конкретного захворювання.

4. Виявлено взаємозв’язок реакції позитивних гострофазных білків (СРБ,
б1-ІП, б1-КГП, ЦП) з дегенеративними процесами на клітино-субклітинному
рівні (ОМБ, ПОЛ, зміна стану ДНК лейкоцитів), що розширюють уявлення про
патогенез інтоксикаційного синдрому при гострих інфекційних хворобах
(ГКІ, ангіна, дифтерія, ГА, ГВ).

5. Вперше запропонован показник для оцінки ступеня ендогенної
метаболічної інтоксикації при гострих інфекційних захворюваннях – індекс
метаболічної інтоксикації (ІМІ). Встановлено, що в ранню
реконвалесценцію ІМІ (ОМБ/МДА) більш чутливий, ніж самі рівні ОМБ і МДА.

6. Отримані дані вперше показують можливий стимулюючий вплив кортизолу
на продукцію не тільки СРБ, б1-ІП, ЦП, МДА, але й на б1-КГП та
карбонільних груп білків.

7. Встановлено частоту фрагментаціі ДНК лейкоцитів у хворих на
сальмонельоз, шигельоз, ГКІ-УПБ, гепатит А і В у гострому періоді
залежно від тяжкості захворювання та рівня карбонільних груп у крові.

8. Вперше для корекції виявлених метаболічних порушень і зниження
інтоксикації показана клінічна ефективність застосування бемітила ( при
лікуванні хворих на сальмонельоз, гропринозина і стимола ( на гострий
гепатит В.

Практичне значення одержаних результатів.

На підставі проведених досліджень інфекційних хвороб бактерійної (ГКІ,
дифтерія, ангіна) і вірусної (ГА, ГВ) етіології запропоновані показники,
що відображають ступінь метаболічних порушень: у якості критерію для
визначення ступеня інтоксикації, моніторингу перебігу і оцінки
ефективності лікування – визначення рівня ОМБ у крові та розрахунковий
показник ІМІ (відношення ОМБ/МДА). Одержано деклараційний патент на
корисну модель “Спосіб оцінки інтоксикації у хворих на вірусний гепатит
А і В” (№ 3920, МПК 7 А61В5/145 від 15.12.2004).

На підставі клініко-лабораторних досліджень установлено, що включення
в комплексну терапію сальмонельозу середнього ступеня важкості препарату
бемітил сприяє зниженню виразності інтоксикаційного синдрому, регресу
дегідратації, що приводить до швидшого клінічного видужання, скорочення
курсу антибактеріальної терапії, терміну перебування в стаціонарі.

На підставі клінічних і спеціальних біохімічних досліджень (БГФ, ОМБ,
МДА) встановлено ефективність включення в комплексну терапію гострого ГВ
препаратів стимол і гропринозин. Одержано деклараційний патент на
корисну модель “Спосіб лікування гострого вірусного гепатиту В
жовтяничної форми” (№ 5616, МПК 7 А61В5/00 від 15.03.2005; співавтор
І.М. Андрєєв).

На підставі результатів проведених досліджень Укрмедпатентінформ МОЗ
України видані інформаційні листи: “Удосконаленій спосіб лікування
хворих на сальмонельоз” (№ 232 – 2005, від 26.12.2005), “Спосіб
лікування хворих на гепатит В” (№ 233 – 2005, від 26.12.2005).

Результати досліджень впроваджені в роботу інфекційного відділення 7-ої
міської клінічної лікарні, м. Сімферополь (акт впровадження від
30.09.2005 р.); обласної інфекційної клінічної лікарні, м. Запоріжжя
(акт впровадження від 10.10.2005 р.); обласної інфекційної клінічної
лікарні, м. Суми (акт впровадження від 12.10.2005 р.); обласної
клінічної лікарні, м. Чернівці (акт впровадження від 01.11.2005).

Наукові результати і практичні рекомендації використовуються в
педагогічному процесі на кафедрах інфекційних хвороб Кримського
державного медичного університету ім. С.І.
Георгієвського (акт впровадження від 03.10.2005 р.); Запорізького
державного медичного університету (акт впровадження від 02.09.2005 р.);
Сумського державного університету (акт впровадження від 12.10.2005
р.), Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я.
Горбачевського (акт впровадження від 06.09.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведено аналіз наукової
літератури та патентно-інформаційний пошук з проблеми, сформульовані
мета і завдання для ії досягнення, проведено клінічне і епідеміологічне
обстеження хворих. Дисертантом створена картка обстеження тематичних
хворих, організовано і здійснено забір проб крові для визначення змісту
білків гострої фази, карбонільних груп, малнового діальдегіду, коризолу,
стану ДНК лейкоцитів, а також налагоджені методики визначення
окислювальної модифікації білків, малонового діальдегіду, виділення
лейкоцитів крові. Особисто отримані результати змісту у крові СРБ,
б1-ІП, б1-КГП, ЦП, карбонільних груп, малонового діальдегіду. Укладено
Договір про наукову співпрацю між КДМУ ім. С.І. Георгієвського і
державною установою “Науково-дослідний Інститут експериментальної
медицини РАМН” (ДУ НДІ РАМН, м. Санкт-Петербург) на 2000-2005 рр. за
темою виконуваного розділу досліджень. У співавторстві розроблена і
здійснена клінічна апробація, запропонована ефективна схема коригуючого
лікування хворих на сальмонельоз із застосуванням бемітила і хворих на
гострий ГВ ( стимола та гропринозина.

Особисто проведено комплексний аналіз і систематизацію отриманих
результатів клініко-лабораторного обстеження хворих, їх статистичну
обробку і написані всі розділи роботи, складені таблиці і гістограми,
сформульовані висновки і практичні рекомендації. Зроблено основний
внесок у підготовку наукових даних для їх публікацій і доповіді на
науково-практичних конференціях і з’їздах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і матеріали
дисертації доповідалися і обговорювалися на науково-практичних
конференціях: “Современные технологии диагностики и терапии инфекционных
болезней” (ВМА РФ, 27-28 жовтня 1999 р., м. Санкт-Петербург);
“Современные проблемы диагностики и терапии гепатитов” (14-15 березня
2000 р., м. Харків); “Нове в діагностиці і терапії інфекційних хвороб”
(18-19 травня 2000 р., м. Львів); “Free radicals and antioxidants in the
development and functions of the central nervous system: from fetus to
aging” (Aprill 18-20, 2001, Saint Petersburg, Russia); “Достижения
отечественной эпидемиологии в ХХ веке. Взгляд в будущее” (15-16
листопада 2001 р., м. Санкт-Петербург); “Тяжкі форми інфекційних хвороб
і невідкладні стани” (16-17 травня 2002 року, м. Дніпропетровськ);
“Керовані інфекції” (14-15 травня 2003 р., м. Івано-Франківськ);
“Вірусні хвороби. Токсоплазмоз, хламідіоз” (5-6 травня 2004 р., м.
Тернопіль); “Актуальні питання клінічної інфектології та паразитології”
(11-12 вересня 2004 р., м. Севастополь); “Хіміотерапія та імунокорекція
інфекційних хвороб” (30 травня — 1 червня 2005 р., м. Тернопіль);
“Інфекційні хвороби на межі тисячоліть” (21-23 вересня 2005 р., м.
Чернівці); “Хронічні інфекції: особливості патогенезу, перебігу,
терапії” (11-12 травня 2006 р., м. Одеса); “Інфекційні хвороби (
загально медична проблема” (26-29 вересня 2006 р., м. Миргород).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 40 наукових праць, з
них 24 статті в наукових професійних виданнях, ліцензованих ВАК
України, зокрема, 13 моно статей (з них 2 оглядові), 1 статтю в
зарубіжному журналі (Росія) і 14 тез конференцій, а також 2
інформаційних листи, одержано 2 деклараційних патенту.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 327 сторінках
тексту, містить 15 клінічних прикладів, ілюстрована 61 таблицями, 41
рисунками, 7 гістограмами і 2 фото, які займають 58 сторінок.
Складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів
дослідження, 4 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення
результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списку
використаних джерел. Список цитованої літератури включає 419 джерел (з
них 195 – зарубіжних), які займають 44 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для досягнення поставленої мети
проведено клінічне спостереження, лабораторне загальноклінічне і
спеціальне обстеження 585 хворих із різною гострою інфекційною
патологією з легким і середньотяжким перебігом, наявністю синдрому
інтоксикації. Обстеження проводилося під час надходження хворого в
стаціонар, в динаміці захворювання і перед випискою із стаціонару.
Досліджувані хворі перебували на стаціонарному лікуванні в клініці
інфекційних хвороб Кримського державного медичного університету ім. С.І.
Георгієвського на базі 1-го і 2-го інфекційних відділень 7-ої клінічної
лікарні м. Сімферополя (535 осіб) та інфекційного відділення
гарнізонного шпиталю (в/ч А4614) м. Сімферополя (50 осіб) у період з
1996 по 2003 р. Хворих для досліджень підбирали випадково-вибірковим
методом. Хворі із супутньою соматичною патологією, яка могла б вплинути
на ступінь інтоксикації, в розробку не включалися.

Обстеження хворих проводилося за спеціально розробленою картою в яку
вносили результати вивчення анамнезу життя, захворювання,
алергологічного та епідеміологічного анамнезу, суб’єктивних і
об’єктивних клінічних та лабораторних даних. Етіологічний діагноз
підтверджували за допомогою загальноприйнятих бактеріологічних і
серологічних методів дослідження.

Склад їх за етіологією і ступенем тяжкості захворювання в таку
структуру: ГКІ – 301 (51,5 %), ангіна і дифтерія мигдаликів – 68 (11,6
%), ГА і гострий ГВ – 216 осіб (36,9 %), в середньому 70 % склали хворі
із середньотяжким перебігом захворювання. Розподіл хворих в групах за
статю був приблизно рівномірним, при цьому частка чоловіків дещо
переважала в групах хворих на вірусні гепатити, а жінок – серед хворих
на ГКІ-УПБ, ГКІ-НЕ, ангіну і дифтерію.

Більшість хворих на гострий гепатит поступили в стаціонар в перші 5-6
днів від початку хвороби (ГА – 89,5 %; ГВ – 77,5 %), інші – на 7-9-ий
день хвороби. Переважне число хворих на ГКІ (85,7 %) було
госпіталізовано в перші три доби від початку хвороби, на решта на 4-5-ий
день – (11,0 %) і після 5-го дня хвороби (3,3 %). Хворих на ангіну і
дифтерію, госпіталізованих в перші три доби від початку захворювання,
було 78,4 і 64,7 % відповідно, інші (21,6 і 35,3 %) госпіталізовані на
4-6-у добу.

Етіологію ВГ розшифрували за допомогою ІФА та РЗПГА. Для ІФА
використовували тест-системи НВО “Діагностичні системи” (м. Н. Новгород)
і “ВЕКОГЕП-А” ЗАТ “Вектор-Бест” (м. Новосибірськ), для РЗПГА ( набір НВО
“Діагностичні системи” (м. Н. Новгород). Для діагностики ГА і ГВ та
виключення гепатиту Д і С виявляли наступні маркери: анти-HАV IgM,
HBsAg, HBeAg, анти-HBe Ig M, анти-HBs Ig M, анти-HBc IgM, анти-HDV IgM,
анти-HСV IgM. ІФА (ELISA-тест) здійснювався у відділенні лабораторних
досліджень навчально-науково-лікувального комплексу клініки КДМУ ім.
С.І. Георгієвського (м. Сімферополь), РЗПГА ( в бактеріологічної
лабораторії 7-ї міської клінічної лікарні (г. Сімферополь). Рівень
білірубіну і АлАТ у крові хворих визначали загальноприйнятими в Україні
уніфікованими методами в біохімічної лабораторії 7-ї міської клінічної
лікарні. Серед хворих на гострий гепатит 48,6 % склали хворі на ГА і
51,4 % – на ГВ.

Бактеріологічному обстеженню піддавалися всі хворі на ГКІ, ангіну і
дифтерію. Ідентифікацію причинно-значущих бактерійних збудників до виду
проводили в бактеріологічної лабораторії 7-ї міської клінічної лікарні
(м. Сімферополь) згідно з переліку нормативних документів по
лабораторної діагностиці та лабораторного контролю ЛПУ, складеному
Головним бактеріологом МОЗ України Глушкєвич Т.Г. від 10.11.2000, за №
01/1743-8.

Серед хворих на ГКІ сальмонельоз діагностовано в 73 (24,25 %) осіб, з
них у 10 (13,7 %) виділено S. Typhimurium і у 63 (86,3 %) ( S.
Enteritidis, шигельоз був у 57 (18,94 %) осіб, з них у 31 (54,39 %)
виділено S. flexneri, у 18 (31,58 %) – S. sonnei, у 5 (8,77 %) – S.
newcastle і у 3 хворих (5,26 %) – S. dysenteriae (1-ий тип). Ентероколіт
і гастроентероколіт, спричинений УПБ, спостерігався у 74 хворих, що
склало 24,58 % від числа хворих на ГКІ, Citrobacter виділено у 28 (37,84
%), Enterobacter – у 21 (28,38 %), Klebsiella – у 17 (22,97 %), Proteus
– у 8 (10,81 %).

У 37 (72,55 %) хворих на ангіну збудниками були стрептококи
(б-зеленіючий стрептококи, S. pyogenes), у 14 (27,45 %) – стафілококи
(S. aureus). Серед хворих на дифтерію мигдаликів у 10 (58,82 %) осіб
етіологічним чинником був Corynebacterium diphtheriae, тип gravis, tox
+, а в інших 6 (35,29 %) – тип mitis tox+ і в одного (5,89 %) – тип
intermedius tox+.

При оцінці ступеня тяжкості перебігу хвороби у хворих на ГКІ ми
враховували вираження інфекційно-токсичного і діарейного синдромів,
керуючись загальноприйнятими критеріями [Андрейчин М.А., Ивахив О.Л.,
1998; Возианова Ж.И., 2000; Андрейчин М.А., Козько В.М., Копча В.С.,
2002]. Ступінь тяжкості і форму перебігу захворювання у хворих на ВГ
оцінювали за загальноприйнятими клініко-лабораторними проявами
[Соринсон С.Н., 1998; Возианова Ж.И., 2000; Майер К.-П., 2004]. Тяжкість
перебігу і форму захворювання хворих на ангіну і дифтерію оцінювали на
підставі ступеня інтоксикації і клініко-лабораторних даних згідно
загальноприйнятим критеріям [Возианова Ж.І. и соавт., 1996; Турьянов
М.Х. и соавт., 1996; Возианова Ж.И., 2000]. Найважливіші клінічні прояви
і перебіг у всіх досліджених хворих легкого і середнього ступеня
тяжкості з гострим розвитком інфекційно-токсичного синдрому укладалися в
картину хвороби, детально описану в керівництві [Возианова Ж.И., 2000] і
монографіях останніх років [Турьянов М.Х. и соавт., 1996; Андрейчин
М.А., Козько В.М., Копча В.С., 2002].

Лікування хворих було комплексним і здійснювалося на основі
загальноприйнятих, стандартних засад. Включення додаткових
патогенетичних засобів, що підлягали апробації, в комплексну терапію
сальмонельозу і гострого ГВ проводилося хворим із середньотяжким
перебігом захворювання. Контрольну групу склали хворі, які одержували
тільки загальноприйняту терапію: з них на сальмонельоз – 33, гострий ГВ
– 52. У групі, який в лікувальний комплекс вперше були апробовані
бемітил було 25 хворих на сальмонельоз, в групі хворих на гострий ГВ,
котрі одержували стимол, – 15, гропринозин – 14 осіб. З огляду на те,
що розподіл досліджуваних груп і величин не відносився до нормального
типу, у зв’язку з широким індивідуальним діапазоном значень й різним
числом осіб у порівнюваних групах, статистичну обробку цифрових даних
здійснювали із застосуванням методів непараметричної статистики (див.
далі), що спроможні виявляти статистично значимі розбіжністи при малій
вибірці і великій стандартній помилці.

Забір периферичної крові для біохімічних і імунологічних досліджень
проводили в динаміці захворювання, в середньому 3 рази у кожного
хворого. Кров для досліджень брали одночасно на всі показники, що
забезпечувало зіставність отриманих результатів: 1-е дослідження – при
госпіталізації; 2-е – в розпал захворювання, в процесі комплексного
лікування: для хворих на ГКІ, дифтерію і ангіну – на 3-4-у добу, для
хворих на ВГ – на 7-14-й день стаціонарного лікування; 3-е – в періоді
ранньої реконвалесценції, що відповідало 5-10-у дню лікування для хворих
на ГКІ і ангіну та 14-35-у дню – для хворих на ВГ і дифтерію.

Відповідно до поставлених задач у сироватці крові досліджено вмісту
позитивних білків гострої фази – б1-ІП, б1-КГП, ЦП – методом кількісного
ракетного імуноелектрофорезу [Аксельсен Н., Крель Й, Бееке Б., 1977].
Оксидазну активність ЦП визначали ензимологічним методом [Ravin H.A.,
Harvard M.D., 1956]. Високоочищені препарати б1-ІП, б1-КГП і ЦП і
антитіла до електрофоретично чистих препаратів цих білків одержані у
Відділі молекулярної генетики ДУ НДІЕМ РАН (м. Санкт-Петербург) за
технологією, розробленою М.М. Шавловським. Як кількісні стандарти
використовували препарати цих (б1-ІП, б1-КГП, ЦП) білків [Назаров П.Г.,
2001]. Концентрацію СРБ визначали методом простої радіальної
імунодифузії [Manchini G, Carbonera A.O., Heremans J.F., 1965].
Електрофоретично чистий препарат СРБ одержано там само, антитіла до СРБ
( в Інституті вакцин і сироваток МОЗ РФ (м. Санкт-Петербург).
Дослідження проводилися у Лабораторії молекулярної генетики людини
Відділу молекулярної генетики ДУ НДІЕМ РАН (м. Санкт-Петербург).

Інтенсивність окислювальної модифікації білків сироватки крові визначали
спектрофотометричне за концентрацією карбонільних груп на підставі
реакції взаємодії окислених амінокислотних залишків білків з
2,4-динітрофенілгідразином (2,4-ДНФГ) [Levine R.L. et al., 1990; Tian
L. et al., 1998] на базі кафедри інфекційних хвороб КДМУ ім. С.І.
Георгієвського і лабораторії реанімаційного відділення 7-ї міської
клінічної лікарні (м. Сімферополь). Кількість МДА в сироватці крові,
кінцевого продукту ПОЛ, визначали за допомогою реакції з
тіобарбітуровою кислотою спектрофотометричне за Тімірбулатовим Р.А. і
Селезньовим Е.І. (1981) на базі кафедри біохімії Таврійського
національного університету ім. В.І. Вернадського. Забір крові і
виділення лейкоцитів проводили згідно з методичними рекомендаціям
[Хаитов Р.М., Пинегин Б.В., Истамов Х.И., 1995] на кафедрі інфекційних
хвороб КДМУ ім. С.І. Георгієвського. Дослідження стану ДНК лейкоцитів
методом гель-електрофорезу ДНК клітин [Weinert T., 1998; Renehan A.G.,
Booth C., Potten C.S., 2001] проводили у Лабораторії молекулярної
генетики людини Відділу молекулярної генетики ДУ НДІЕМ РАН (м.
Санкт-Петербург). Визначення вмісту кортизолу в сироватці крові
здійснювали радіоімунним методом [More A. et al., 1985] в Лабораторії
метаболізму та імунітету Відділу фізіології гомеостатических регуляції
ГНЦ РФ-ИМБП (м. Москва) за допомогою наборів «СТЕРОН-К-125 I-М”
(виробництво ИБОХ, м. Брест) і лічильника “Гамма – I” (м. Ташкент).

Групу порівняння склали 50 осіб донорів крові (наданих відділенням
переливання крові 7-ї міської клінічної лікарні м. Сімферополя), серед
яких було 29 (58 %) чоловіків і 21 (42 %) жінка у віці від 17 до 55
років.

Для математичної обробки одержаних даних використовували методи описової
статистики і кореляційний аналіз. При перевірці гіпотез для порівнюваних
вибірок застосовували дисперсійний аналіз з методами множинних порівнянь
Шеффе і Тьюки, а також t-критерій Ст’юдента для парних порівнянь. У
випадках, продиктованих типом розподілу досліджуваних величин, обробку
даних проводили із застосуванням рандомізації і методів непараметричної
статистики, серед них: Вілкоксона-Манна-Уїтні; серійний критерій
Вальда-Вольфовіця; критерій Колмогорова-Смірнова; точний метод Фішера;
метод кутового перетворення Фішера; методи Z-статистики;
ксі-квадрат-критерій. Кореляційний аналіз включав методи Пірсона,
Спірмена, Кендела, а також аналіз дихотомій Кертена. Вказані вище методи
були застосовані за допомогою пакетів статистичної інтегрованої обробки
даних: Stata v.6.0., Statistica v.5.5A. Методику розрахунку підбирали
відповідно до рекомендацій різних авторів [Гублер Е.В., 1978; Иванов
Ю.И., Погорелюк О.Н., 1990; Гублер Е.В., 1990]. Графічне оформлення
результатів проводили за допомогою програмних пакетів демонстраційної
графіки фірми «Microsoft».

Результаті досліджень та їх обговорення. Було проведено дослідження
реакції позитивних гострофазних білків у інфекційних хворих. Для
виявлення характеру гострофазної відповіді при ГКІ була досліджена
динаміка змін концентрації у крові СРБ, б1-ІП, б1-КГП, ЦП залежно від
етіології діареї, тяжкості перебігу, переважаючого клінічного синдрому і
віку хворих.

При сальмонельозі в гострому періоді в сироватці крові порівняно з
нормою відзначалося найбільш виражене підвищення рівня СРБ: у 7-8 разів
– при легкому ступені захворювання (Р<0,01) і в 20-30 разів – при середньотяжкому (Р<0,01); також відмічено найбільше відношення вмісту ЦП до оксидазної активності: 1,44 – при легкому ступені (Р<0,05) і 1,74 – при середній тяжкості (Р<0,01) і вищі рівні б1-КГП в порівнянні з шигельозом (Р<0,05). У хворих на шигельоз середнього ступеня тяжкості (3-4-й день захворювання) відзначалися найвищі значення б1-ІП порівняно з ГКІ-УПБ і сальмонельозом (Р<0,05) і ЦП (Р<0,05) порівняно з ГКІ-УПБ. Кишкові інфекції, спричинені УПБ, характеризувалися менш вираженою реакцією гострої фази в порівнянні з діареями іншої етіології, тоді як ГКІ-НЕ супроводжувалися помірним підвищенням концентрації більшості гострофазних білків при легкому перебігу хвороби, значним – при середньотяжкому перебігу. Підвищення б1-ІП (Р<0,01) відмічено при легкому і б1-ІП, б1-КГП – при середньому ступені захворювання у хворих на ГКІ-НЕ. У групах хворих на ГКІ-УПБ і ГКІ-НЕ значно підвищувався рівень СРБ тільки при середньотяжкому перебігу – в 15 разів і в 10 разів відповідно (Р<0,01). Не дивлячись на клінічне одужання і нормалізацію загальноклінічних лабораторних показників в періоді реконвалесценції у хворих із середньотяжким перебігом сальмонельозу зберігалось підвищення вмісту в крові СРБ в 5 разів (Р<0,01) і при шигельозі – в 4 рази (Р<0,01), а також підвищена концентрація б1-ІП у хворих на шигельоз (Р<0,01), б1-КГП – у хворих на ГКІ-НЕ (Р<0,05) і ЦП/оксидазна активність – на сальмонельоз (Р<0,05). При середньотяжкому перебігу ГКІ у хворих молодого віку (16-25 років) в гострому періоді (під час надходження до стаціонару) відмічено підвищений вміст всіх досліджених БГФ більшою мірою, ніж у хворих старшого віку (26-60 років), незалежно від етіології ГКІ. Так, при сальмонельозі особливо значно підвищувався (Р<0,05) рівень СРБ, б1-КГП, ЦП/оксидазна активність; при шигельозі – СРБ, б1-ІП (Р<0,05); при ГКІ-УПБ – СРБ (Р<0,05); при ГКІ-НЕ – б1-ІП, б1-КГП (Р<0,05). А в період реконвалесценції, незалежно від етіології ГКІ рівень БГФ був вищий у хворих віком 26-60 років, ніж у віці 16-25 років: при цьому виражене підвищення (Р<0,05) СРБ, б1-КГП відмічалося при сальмонельозі, СРБ, б1-ІП ( при шигельозі, СРБ, б1-КГП ( при ГКІ-УПБ, б1-ІП, б1-КГП, ЦП ( при ГКІ-НЕ. ЦП/оксидазна активність у хворих на ГКІ молодого віку (16-25 років) в гострому періоді (при госпіталізації) була нижча, ніж в групі хворих старшого віку (26-60 років). У стадії ж реконвалесценції цей показник змінювався в протилежному напрямі, окрім хворих на сальмонельоз і шигельоз (Р<0,05). Мабуть, вікові відмінності проявів гострофазної реакції пояснюються інертністю реактивності організму хворих старшого віку [Андрейчин М.А., 1970]. Важливим для розуміння фізіологічної ролі досліджених позитивних білків гострої фази є з'ясування зміни їх співвідношень залежно від етіології ГКІ в гострому періоді захворювання. Відношення абсолютних значень СРБ/б1-ІП, СРБ/б1-КГП, СРБ/ЦП збільшувалися в наступному порядку: ГКІ-УПБ ? Шигельоз ? Сальмонельоз. Подібна тенденція спостерігалась незалежно від ступеня тяжкості захворювання і віку. На цій підставі можна вважати, що в патогенезі ГКІ різної етіології важливу роль відіграють не тільки і не стільки абсолютні значення БГФ у крові, скільки їх пропорції. Використання тетрахоричного коефіцієнта кореляції дозволяє на підставі величин співвідношення СРБ/б1-ІП, СРБ/б1-КГП, СРБ/ЦП в гострому періоді прогнозувати етіологію сальмонельозу, шигельозу, ГКІ-УПБ з вірогідністю до 65%. Однак такий підхід є дискусійним і має переважно патогенетичне значення. Залежно від того, який синдром превалював в клініці – коліт чи ентерит, показано, що рівень СРБ (Р<0,001), б1-ІП (Р<0,05), ЦП (Р<0,05) в крові вище у хворих з вираженим колітичним синдромом. Актуальність вивчення патогенезу дифтерії дотепер зберігається внаслідок великої вірогідності розвитку ускладнень, які призводять до інвалідизації, а іноді до загибелі хворого. Тому метою подальших досліджень стало комплексне вивчення динаміки зміни СРБ, б1-ІП, б1-КГП, ЦП у хворих на дифтерію і ангіну. Аналіз одержаних даних показав, що у хворих на ангіну і дифтерію легкого ступеня в крові значно (Р<0,001) підвищувався рівень СРБ – в 5 і 7 разів відповідно; вміст б1-ІП збільшувався в 1,6 рази (Р<0,05), ЦП – в 2 рази тільки при дифтерії (Р<0,05). Підвищення рівня БГФ при середній тяжкості в гострому періоді – від незначного (б1-КГП), до більш ніж в 2-3 рази (б1-ІП, ЦП) і в 12-17 разів (СРБ) більш виражено (Р<0,05) у хворих на дифтерію, ніж на ангіну. У хворих на дифтерію при вищому, ніж при ангіні, вмісті ЦП в крові відмічалося збільшення концентрації цієї сполуки з низькою оксидазною активністю. При середньотяжкому перебігу дифтерії рівень СРБ, б1-ІП і б1-КГП у крові залишався високим (Р<0,05) навіть в періоді клінічного одужання. У гострому періоді (при госпіталізації) незалежно від тяжкості захворювання відношення СРБ/б1-КГП, СРБ/ЦП, б1-ІП/б1-КГП при дифтерії було вищим, ніж при ангіні, а відношення СРБ/б1-ІП, навпаки, нижчим. Найбільш виражена відмінність в співвідношенні середніх величин БГФ при ангіні і дифтерії в гострому періоді хвороби (під час надходження) виявлено щодо б1-ІП і б1-КГП. Так, при легкому перебігу б1-ІП/б1-КГП складав в середньому 2,64 – при ангіні, 4,03 – при дифтерії, а при середньотяжкому перебігу – 3,6 і 7,6 відповідно. На підставі розрахунку тетрахоричного коефіцієнта кореляції між етіологією і рівнем співвідношення б1-ІП/б1-КГП можливо в 75 % припустити етіологію дифтерії у хворих середнього ступеня тяжкості, якщо це співвідношення більше 6. Порівняльний аналіз одержаних даних дозволяє вважати, що підвищення рівня білків гострої фази в крові при дифтерії та ангіні відповідає тяжкості інтоксикації. Виражене підвищення рівня б1-ІП у крові при дифтерії супроводжувалося дисбалансом між протеазами і інгібіторами останніх, що, мабуть, може бути одним з чинників, які сприяють порушенню метаболізму серцевого м'яза. Не виключено також участь в ураженні міокарду неімунних комплексів, що містять б1-ІП та імуноглобуліни. З'ясування ролі БГФ як печінко-специфічних білків представляє особливий інтерес. Прийнято вважати, що вірусна інфекція мало впливає на рівень СРБ, а його ефекти виявляються тільки при супутній бактерійній інфекції або імунокомплексній патології. Залишається неясним, чи зв'язаний синтез СРБ з прогресуванням ГВГ. Вважається, що визначення вмісту б1-ІП, ЦП, б1-КГП доцільно для діагностики хронічних пошкоджень печінки, коли вміст цих білків в крові знижується [Возианова Ж.И. і співавт., 2002]. Проте ці білки відносяться до позитивних білків гострої фази, і концентрація їх при гострому запаленні, інтоксикації зростає. Існують дані, що свідчать про прогностичну роль б1-ІП при гепатоцелюлярній карциномі [Pirisi M. et al., 1996], а також про те, що ризик розвитку цирозу і гепатоцелюлярної карциноми не залежить від наявності в анамнезі гепатиту В або С, а пов'язаний з дефіцитом б1-ІП [Propst T. et al, 1994; Elzouki A.N, Eriksson S., 1996]. Наявні в літературі експериментальні дані щодо ролі ЦП як неспецифічного чинника противірусного імунітету говорять про пригнічення церулоплазміном вірусної реплікації, активації синтезу вірусної популяції, багатої дефектними частинками, і про прямий моделюючий вплив на імунну реакцію організму [Samuel I., Tomas E., 1982]. Проведені нами дослідження дозволили встановити наступне. У крові хворих на ГА і гострий ГВ легкого ступеня тяжкості виявлено підвищення рівня БГФ у всі періоди захворювання практично однаковою мірою, при цьому більш виражене було збільшення вмісту СРБ – в 6-7 разів (Р<0,001) і б1-ІП – в 1,7 разу (Р<0,05), ЦП – в 2 рази (Р<0,05). У хворих на гепатит А середнього ступеня важкості вміст СРБ у сироватці крові збільшувався в 10 разів (Р<0,001), а при ГВ – в 16 разів; вміст СРБ і б1-ІП у крові хворих на ГВ був вище (Р<0,05), ніж у хворих на ГА під час надходження до стаціонару і в періоді ранньої реконвалесценції; в розпал захворювання вміст б1-КГП вище (Р<0,05) при ГА, ніж при ГВ; вміст ЦП в крові хворих на ГА і ГВ підвищувався в 2 рази, не досягаючи нормальних значень в реконвалесценції, при цьому у хворих на ГВ синтез ЦП з низькою оксидазною активністю виявлено дещо вищий, ніж при ГА. У хворих на гострий гепатит з вираженим холестатичним синдромом всі показники БГФ значно вище (Р<0,05(0,001), ніж у хворих із слабко вираженим синдромом холестазу, а ЦП, що синтезується, відрізнявся нижчою оксидазною активністю. Незалежно від тяжкості перебігу ГА і ГВ коефіцієнти СРБ/б1-ІП, СРБ/б1-КГП, СРБ/ЦП, б1-ІП/б1-КГП були більші при ГВ, ніж при ГА. Використання тетрахоричного коефіцієнта кореляції між етіологічним чинником захворювання і коефіцієнтом б1-ІП/б1-КГП у хворих під час надходження до стаціонару дозволяє прогнозувати етіологічну причину виникнення жовтяниці (ГА або ГВ). Так, якщо в гострому періоді б1-ІП/б1-КГП > 5, то з вірогідністю до 72 % можна припустити, що у
хворого гострий ГВ. Аналіз співвідношень БГФ свідчать про те, що
патогенетичне значення мають не стільки абсолютні значення вмісту БГФ,
скільки показники їх співвідношення.

Кажучи про реакцію БГФ у цілому, слід зазначити наступні особливості.
Найбільш високі рівні СРБ у крові спостерігалися при шигельозі, ГКІ-УПБ,
ГКІ-НЕ, дифтерії, ангіні й особливо при сальмонельозі ( 28,75±5,04
мг/100 мл; б1-КГП – при дифтерії (135,54±17,82 мг/100 мл) і особливо
ГКІ-НЕ (167,22±34,28 мг/100 мл); б1-ІП – при шигельозі, ГКІ-НЕ, ГА, ГВ і
особливо при дифтерії ( 672,46±41,06 мг/100 мл. Можна припустити, що
гострофазна реакція, спрямована переважно на синтез СРБ, здійснюється в
основному відносно бактерійних інфекцій, це і зрозуміло; синтез же
б1-КГП при інфекційнотоксичних захворюваннях (дифтерія і ГКІ-НЕ),
оскільки існує велика вірогідність того, що в структурі ГКІ-НЕ певний
відсоток складали харчові токсикоінфекції; синтез б1-ІП переважно
реалізується також при бактерійних диареях з вираженим токсикозом і
гострих вірусних гепатитах (ГА і ГВ), які перебігають триваліше.

Виходячи із результатів проведеного дослідження ряду позитивних БГФ і
аналізу існуючих в літературі даних, можна підтвердити думку деяких
авторів [Mortensen R.F., Zhong W., 2000; Herrera P., Duffau G., 2005;
Tan S.S. et al., 2005; Asseray N. еt al., 2005], про мультифункціональну
роль СРБ у запальному процесі. СРБ відображає резистентність
макроорганізму і протизапальні реакції при бактерійних діареях. Помірне
підвищення рівня СРБ при ГА і гостром ГВ порівнянні з ГКІ, ймовірно,
обумовлено його імунорегуляторною властивістю і здатністю впливати на
імунні та неспецифічні реакції. Оскільки СРБ, як з’ясовується останнім
часом, є одним з головних індикаторів ішемічного пошкодження при
серцево-судинних захворюваннях [Westhuyzen J., Healy H., 2000; Yeh E.T.,
Palusinski R.P., 2003], необхідно звертати увагу на рівень цього білка у
інфекційних хворих старшого віку в періоді реконвалесценції. І якщо
подібна настороженість при дифтерії очевидна, то хворі після перенесеної
ГКІ і гострого ГВ не викликали побоювання. А саме в цьому періоді
відмічена вища концентрація СРБ в крові у хворих на ГКІ у віці 26-60
років в порівнянні з хворими віком 16-25 років, а також при гостром ГВ
середнього ступеня тяжкості.

Одержані дані підтверджують думку [Hedstrom J. et al., 1996; Liaw P.C.
et al., 2004; Stoller J.K., Aboussouan L.S., 2005] про те, що б1-ІП
надає також бактеріостатичну дію проти широкого кола бактерій. Рівень
цього білка значно підвищувався (P<0,001) при шигельозі (у 2,5 рази) та дифтерії (у 3 рази) середнього ступеня тяжкості. При гострих вірусних інфекціях (ГА і ГВ) також збільшувалась (P<0,001) концентрація б1-ІП, що говорить про важливу антипротеолітичну функцію цього білка при ВГ [Hayes V.M., Gardiner-Garden M., 2003]. Відзначено, що концентрація б1-КГП підвищувалася при сальмонельозі (P<0,05), дифтерії (P<0,001), ГА (P<0,05) середнього ступеня тяжкості, а також при гострому гепатиті з вираженим холестатичним синдромом (P<0,05) і при ГКІ-НЕ середнього ступеня тяжкості (P<0,001), який виконує імуномодулюючу роль [Theilgaard-Monch K. et al., 2005]. Наші результати узгоджуються з літературними даними про те що ЦП в умовах запалення є активним учасником і регулятором вільнорадикальних процесів, а також неспецифічним чинником противірусного імунітету [Mukhopadyay C.K. et al., 1997]. Оскільки гостра інфекційна патологія супроводжується підвищенням ВРО, природно, що рівень цього білка був підвищений при всіх досліджених інфекційних захворюваннях, і найбільше (P<0,05(0,001) при сальмонельозі, шигельозі, дифтерії, гострому ГВ, тобто за високого ступеня інтоксикації. Окремої уваги заслуговує твердження про те, що в стані окислювального стресу атаці за рахунок АФК піддаються, в першу чергу, не ліпіди, а білки плазматичних мембран, що призводить до їх деполімеризації і лізису клітин [Mold C. et al., 1999]. Агресія ВР що до білків призводить до зміни їх фізико-хімічних властивостей, що є причиною ушкодження клітин, внаслідок окислення амінокислотних залишків білків з утворенням карбонільних груп. Крім того, карбогідрати і ліпідні деривати можуть реагувати з білками, утворюючи аддукти [Stadtman E.R, Levine R.L., 2000; Chevion M. et al., 2000]. Вміст карбонільних груп білка в крові – найбільш широко використовуваний маркер ОМБ [Chang T.C. et al., 2000]. Сполучення модифікації білків і деградації хімічно змінених білків – це один з нормальних шляхів їх обміну, і називають цей процес “хімічним апоптозом”, який є одним з ранніх проявів програмованої клітинної смерті. Деструктивні і запальні процеси порушують продукцію клітинами пероксидрадикалів, що веде до утворення і накопичення в крові і тканинах продуктів ОМБ і ПОЛ, які, як і метаболічні токсини, відіграють важливу роль в розвитку СЕМІ [Рябов Г.А. и соавт., 2002]. Отримані результати по з'ясуванню ролі процесів клітинної деструкції у розвитку метаболічної інтоксикації у інфекційних хворих свідчать про те, що у хворих на ГКІ істотно підвищується рівень ОМБ сироватки крові залежно від тяжкості інфекції. При цьому у хворих на сальмонельоз і шигельоз збільшення рівня ОМБ у крові більш виражено (P<0,05), ніж у хворих на ГКІ іншої етіології (при легкому ступені тяжкості – на 40 і 25 %; при середньому ступені тяжкості – в 2,1 і 1,9 разу відповідно). У періоді реконвалесценції рівень карбонільних груп в крові залишається підвищеним у хворих на сальмонельоз і ГКІ-НЕ середнього ступеня тяжкості (на 10 і 30 % відповідно). У хворих на ГКІ середнього ступеня тяжкості, у яких переважав синдром ентериту, виявлено більше виражене підвищення (P<0,05) рівня карбонільних груп у крові порівняно з таким у хворих з переважанням коліту. У крові хворих на ГКІ рівень МДА зростав (P<0,05) залежно від ступеня тяжкості захворювання, причому більшою мірою при сальмонельозі й шигельозі. Середні та високі значення коефіцієнтів кореляційного аналізу (r = 0,57-0,82) свідчать про взаємозв'язок процесів ОМБ і ПОЛ при ГКІ, особливо при сальмонельозі й шигельозі, причому ( при госпіталізації і в ранній реконвалесценції. Ми провели комплексне дослідження динаміки зміни ОМБ у взаємозв'язку з МДА у хворих на дифтерію і ангіну легкого і середнього ступеня тяжкості. Результати, одержані на цьому етапі досліджень, свідчать про наступне. У хворих на дифтерію і ангіну легкого ступеня тяжкості рівень ОМБ і МДА в сироватці крові зростав в 1,7-1,8 разу (P<0,01), знижуючись до нормальних величин в періоді реконвалесценції. При середньотяжкому перебігу дифтерії та ангіни рівень ОМБ і МДА був вище, ніж при легкому ступені тяжкості (P<0,05). При дифтерії середнього ступеня тяжкості в гострому періоді концентрація карбонільних груп і МДА в крові зростала більшою мірою (P<0,01), ніж у хворих на ангіну. Ці дані говорять про посилення дисбалансу між процесами ОМБ і ПОЛ у хворих, пов'язаного або із збільшенням більшою мірою ОМБ, ніж ПОЛ, або із зменшенням концентрації МДА. При досліджених інфекціях виявлена пряма кореляційна залежність між концентрацією карбонільних груп і рівнем МДА в крові; найбільші коефіцієнти кореляції (r = 0,69-0,82) встановлені при середньотяжкому перебігу хвороб. Подальші дослідження були присвячені з'ясуванню динамічних змін рівня ОМБ у взаємозв'язку з МДА у хворих на ГА і ГВ. Встановлено істотне підвищення рівня карбонільних груп у сироватці крові залежно від тяжкості перебігу хвороби. У динаміці захворювання за легкого ступеня гепатиту вміст ОМБ зростав в 1,5-2 рази (P<0,05), при середньотяжкому перебігу – в 2-2,5 разу (P<0,01). Найбільше підвищення (Р<0,05) вмісту карбонільних груп у крові встановили при гострому ГВ. У ранню реконвалесценцію при середній тяжкості гострого ГВ рівень ОМБ залишався вищим за норму (P<0,05). Концентрація МДА в крові хворих на ГА легкого ступеня в гострому періоді підвищувалася (P<0,05) на 40-50 %, а при при гострому ГВ ( на 50-70 % (P<0,05). При середньотяжкому перебігу вміст МДА збільшувався (P<0,01) більшою мірою: у 1,7 разу – при ГА і в 2 рази – при ГВ. На 7-14-й день лікування концентрація МДА в крові збільшувалася відповідно на 10 – 20 % порівняно з показниками під час надходження до стаціонару і залишалася трохи підвищеною (на 3-5 %) в періоді ранньої реконвалесценції. Виявлено помірну і високу позитивну кореляцію між рівнем ОМБ і МДА в сироватці крові хворих на ВГ (r = від 0,52 до 0,82), при цьому слід зазначити, що у хворих з легким перебігом у процесі видужання ступінь взаємозв'язку між карбонільними групами і МДА знижувався. Таким чином, у хворих на гострий ГВ середнього ступеня тяжкості в періоді реконвалесценції рівень ОМБ залишається підвищеним (P<0,05), при цьому концентрація МДА не досягає норми. Ймовірно, можуть утворюватись аддукти МДА з модифікованими білками [Kim J.G. et al., 1999; Chen J. et al., 1999] і аутоантитіла до різних типів аддуктів та окислювальне модифікованих білків [Wuttge D.M. et al., 1999; Niemela O., 2001]. Все це сприяє посилюванню аутоімунних реакцій. Вважається, що окислювальна модифікація білків генерує нові антигени і провокує імунну відповідь [Uchida K. et al., 1998]. Продукти такої модифікації можуть не тільки впливати на розвиток синдрому метаболічної інтоксикації, але й служити причиною вторинного пошкодження інших біомолекул. Ми дійшли висновку, що вміст карбонільних груп, особливо альдегід-динітрофенілгідразонів нейтрального характеру, може повною мірою відображати ступінь окислювального пошкодження білків і корелювати з тяжкістю інфекційних захворювань. Одержані дані свідчать про залежність рівня ОМБ від етіології захворювання, що найчіткіше виявлялось при середньотяжких формах. Так, найбільш високі показники ОМБ (P<0,01) відмічені при дифтерії, менші при гострому ГВ, ГА, ще менші – при ангінах і ГКІ бактерійної етіології. В цілому слід зазначити, що у хворих гострими бактерійними інфекціями (ГКІ, дифтерія, ангіна) в порівнянні з ГА і ГВ має місце вищий ступінь кореляції між ОМБ і БГФ. При цьому найбільш виражений зв'язок між вмістом карбонільних груп і СРБ, б1-ІП, ЦП, що, ймовірно, пояснюється дією при бактерійних інфекціях токсинів мікробного походження разом з ендогенними метаболітами. При бактерійних інфекціях у динаміці захворювання цей взаємозв'язок часто залишається високим або зростає, а при вірусних гепатитах набуває негативного вектора, за винятком взаємозв'язку між рівнем ОМБ і б1-КГП, ЦП. Мабуть, це обумовлено тим, що на початкових етапах інфекційного процесу реалізуються єдині, універсальні механізми гострофазної відповіді; потім вони функціонують по-різному, залежно від етіології і/або ступеня ендогенної метаболічної інтоксикації (яка зростає при гострому гепатиті), а також, можливо, внаслідок тривалішого збереження збудника при ГВ і метаболічних зрушень, дисадаптації в поєднанні з деякою переорієнтацією білково-синтетичної функції печінки у бік збільшення синтезу “найбільш необхідних” БГФ. При гострих бактерійних і вірусних інфекціях із середньотяжким перебігом взаємозв'язок між ОМБ, МДА і БГФ зростав у порівнянні з легким перебігом хвороби, при цьому ступінь взаємозв'язку між рівнем ОМБ і БГФ у цілому вище, ніж між МДА і БГФ, що ще раз підтверджує більшу інформативність показника ОМБ, ніж ПОЛ, при гострому інфекційному процесі бактерійного і вірусного генезу. Виходячи з того, що абсолютні величини вмісту карбонільних груп, МДА в крові можуть мати велику індивідуальну варіабельність і залежати від ряду чинників (ступінь обезводнення, маса тіла, вік, індивідуальні особливості макроорганізму та ін.), ми визнали логічним припустити, що співвідношення концентрацій карбонільних груп і МДА в крові хворих повнішою мірою може відображати метаболічні порушення і, отже, використовуватися як орієнтовний критерій в комплексі симптомів, що визначають тяжкість і прогноз захворювання. На наш погляд, цей коефіцієнт може мати самостійне значення як показник метаболічних порушень при окислювальному стресі. Для цього ми привели показники вмісту МДА в крові (мкмоль/мл) до однієї шкали одиниць з карбонільними групами, тобто до нмоль/мл. Потім склали відношення середніх величин цих метаболітів залежно від етіології і ступеня тяжкості захворювання. Для даного співвідношення (рівень ОМБ/МДА в крові) було введено визначення – індекс метаболічної інтоксикації (ІМІ). Розрахунки показали, що ІМІ зростає залежно від ступеня тяжкості захворювання при всіх досліджених нами гострих інфекційних захворюваннях. Одержані дані дозволяють вважати, що при ІМІ, що перевищує 11,15±0,06 х 103 (ОМБ/МДА контрольної групи), можна говорити про виражений дисбаланс метаболічних процесів в організмі, не дивлячись на те, що при цьому клінічно у хворих можуть спостерігатись слабко виражені ознаки загальної інтоксикації і швидка їх регресія. Далі оцінено ІМІ з погляду етіології інфекційного захворювання (табл. 1). Найбільш високі значення ІМІ отримані у хворих на сальмонельоз, шигельоз, дифтерію, ангіну, гострий ГВ і ГА, а при середньотяжкому перебігу з цих інфекцій тільки у хворих на ангіну цей показник знижувався до норми в періоді реконвалесценції, а при дифтерії перевищував норму. Відмічено, що на початковому етапі й в розпал хвороби, що супроводжується досить вираженим клінічним синдромом інтоксикації, ІМІ відповідає загальноклінічним проявам. Але в ранній реконвалесценції, коли клінічно і лабораторно у хворих настає відносна нормалізація біохімічних показників, підвищений ІМІ свідчить про збереження метаболічних порушень в організмі, що, безумовно, важливо враховувати, оскільки прогностично подібні “приховані” метаболічні розлади можуть несприятливо позначитися на здоров’ї реконвалесцентів надалі. Предметом особливої уваги було з'ясування характеру і ступеня взаємозв'язку між ІМІ і вмістом БГФ у крові досліджених хворих. Встановлено, що сила кореляційної залежності між ІМІ і вмістом БГФ у крові всіх груп досліджених хворих при середньотяжкому перебігу інфекційного захворювання (r = 0,46-0,91) вище, ніж при легкому ступені тяжкості (r = 0,25- 0,84). У динаміці захворювання в більшості випадків ступінь взаємозв'язку між ІМІ і концентрацією БГФ у крові знижується або залишається приблизно на тому ж рівні, що відповідає клінічним ознакам синдрому інтоксикації, яка зберігається, при конкретної нозології. Таблиця 1 Значення ІМІ (ОМБ/МДА) у хворих на гострі бактеріальні та вірусні захворювання в динаміці (M±m) Хвороба Період хвороби Легка ступень важкості Середня ступень важкості Сальмонельоз J R c ae e i ¦ H J L N P R V ‚ „ † ? ? ? ¤ ¦ O O ? 9,59±0,52 х 103 11,60±0,69 х 103 III * 10,56±0,38 х 103 11,61±0,52 х 103 Шигельоз (n = 57) I * 10,70±0,74 х 103 11,89±0,38 х 103 * II 8,39±0,09 х 103 9,76±0,08 х 103 III * 10,42±0,11 х 103 11,17±0,46 х 103 ГКІ-УПБ (n = 74) I * 10,17±0,53 х 103 11,74±0,61 х 103 II 9,28±0,08 х 103 10,41±0,09 х 103 III 10,66±0,72 х 103 10,29±0,08 х 103 ГКІ-НЕ (n = 97) I 9,31±0,64 х 103 9,91±0,72 х 103 II 10,25±0,45 х 103 10,94±0,58 х 103 III 10,26±0,62 х 103 10,59±0,82 х 103 Дифтерія (n = 17) I 12,15±0,92 х 103 * 13,79±0,95 х 103 * II 11,37±0,75 х 103 12,12±0,89 х 103 III * 11,19±0,86 х 103 14,20±0,73 х 103 * Ангіна (n = 51) I 13,59±0,78 х 103 * 13,85±0,85 х 103 * II 11,95±0,97 х 103 12,56±0,78 х 103 * III 10,75±0,64 х 103 10,63±0,71 х 103 ГА (n = 105) I * 13,23±0,11 х 103 * 11,67±0,94 х 103 II* 11,55±0,95 х 103 13,13±0,48 х 103 * III 10,88±0,87 х 103 11,73±0,74 х 103 ГВ (n = 111) I 13,38±0,76 х 103 * 13,54±0,92 х 103 * II * 13,37±0,11 х 103 * 14,29±0,55 х 103 * III 11,19±0,93 х 103 12,59±0,84 х 103 * Примітки: I – при находженні в стаціонар; II – 3-4-а доба після госпіталізації (сальмонельоз, шигельоз, ГКІ-УПБ, ГКІ-НЕ, дифтерія, ангіна), 7-14-а доба після госпіталізації (ГА, ГВ); III – при виписці зі стаціонару; * – вірогідність розходжень між хворими і контролем на рівні P<0,05; I*, II*, III* – вірогідність розходжень між групами на рівні P<0,05 за критерієм Уайта і/або Вілкаксона-Манна-Уітні. Індекс метаболічної інтоксикації (ІМІ) – відношення вмісту карбонільних груп нейтрального характеру (нмоль/мл) до концентрації МДА (нмоль/мл) у сироватці крові хворих. ІМІ в нормі: 11,15±0,06 х 103. Відомо, що апоптоз займає ключові позиції у фізіології і асоціюється з гіперпластичними, дегенеративними і атрофічними процесами. До фізіологічних активаторів апоптозу відносяться цитокіни і деякі гормони, а кортизол розглядаються як найбільш могутні апоптогени [Ковальчук Л.В., Чередеев А.Н., 1999; Фильченков А.А., Стойка Р.С., 1999]. ДНК клітини вельми схильна до деструкції АФК [Губський Ю.І., Левицький Є.Л., 1997; Curtin J.F. et al., 2002], а також і такими ендогенними метаболітами, як білірубін, жовчні кислоти [Hughes R.D., 2002]. Глибокі пошкодження ДНК виявлені в гранулоцитах при хронічному активному гепатиті та цирозі печінки, ці пошкодження пов'язують з накопиченням в периферичній крові клітин, підготовлених до апоптозу [Максимов С.Л., 2002]. Важливе теоретичне і практичне значення має недостатньо вивчена проблема апоптозу імунокомпетентних клітин в умовах гострих інтоксикацій. Тому перед нами встало завдання – виявити морфологічні зміни лейкоцитів (деградація ДНК) при деяких ГКІ, ГА і гострому ГВ за різного рівня ендотоксикозу (рис 1). У хворих на ГКІ в гострому періоді виявлена фрагментація ДНК лейкоцитів, при цьому частка хворих з фрагментацією ДНК залежала від етіології, періоду і ступеня тяжкості захворювання. Найбільший відсоток виявлення зміненої ДНК лейкоцитів констатовано в гострому періоді серед хворих (P<0,05-0,01) на сальмонельоз (легка ступень тяжкості – 16,6 %; середня ступень тяжкості – 20 %) і шигельоз (відповідно 10 і 14,8 %). При ГКІ відсоток хворих із фрагментацією ДНК лейкоцитів знижувався в період реконвалесценції у всіх групах хворих, але був вище норми (P<0,05) серед хворих на сальмонельоз (8 %). Подібна апоптотична готовність лейкоцитів при сальмонельозі і шигельозі зрозуміла, оскільки в цих умовах індукують апоптоз імунокомпетентних клітин токсини мікробного походження, продукти ОМБ, ПОЛ, а також кортизол та інші фактори. У хворих на гострий гепатит при госпіталізації виявлено фрагментацію ДНК лейкоцитів (ГА: легка ступень тяжкості – 16,7 %, середня ступень тяжкості – 17,5 %; ГВ: відповідно 17,5 і 25 %) (P<0,05-0,01), а в динаміці захворювання відсоток хворих з фрагментованою ДНК лейкоцитів був найбільший (32,5 %) при ГВ (P<0,001). У ранню реконвалесценцію відсоток хворих на гострий ГВ середнього ступеня тяжкості з фрагментацією ДНК лейкоцитів залишався (15 %) досить високим (P<0,05) і помітно знижувався в групі хворих на ГА (5 %). На підставі одержаних даних можна стверджувати, що при гострих вірусних інфекціях (ГА і ГВ), коли синдром інтоксикації обумовлений в основному дією ендогенних метаболітів, вірогідність деградації ДНК лейкоцитів більша, ніж при бактерійних діареях. Щоб повніше виясните ступінь взаємозв'язку між процесами ОМБ і апоптозом лейкоцитів крові, ми провели рівневу кореляцію між величиною вмісту карбонільних груп і часткою хворих, у яких відбувалася деградація ДНК лейкоцитів. Коефіцієнт кореляції Fi в інтерпретації Кертена між рівнем ОМБ і відсотком хворих з деградацією ДНК лейкоцитів показав, що у 48 % хворих на ГКІ і гострий ГВ середнього ступеня тяжкості із значенням ОМБ сироватки крові, що рівний або перевищує порогову величину 200 нмоль/мл, наступить деградація ДНК лейкоцитів. Примітки: 1 – при находженні в стаціонар; 2 – 3-4-а доба після госпіталізації (сальмонельоз, шигельоз, ГКІ-УПБ, ГКІ-НЕ), 7-14-а доба після госпіталізації (ГА, ГВ); 3 – при виписці зі стаціонару. Рис. 1 Динаміка зміни кількості (%) хворих ГКІ і ВГ з фрагментацією ДНК лейкоцитів. Відомо, що системна реакція на інфекцію супроводжується глибокими нейроендокринними і метаболічними змінами. Добре відомі різні ефекти гормону стресу – кортизолу. Вже визнається доведеним участь ГК в індукції апоптозу імунокомпетентних клітин [Маянский А.Н. и соавт., 1997; Sendo F. et al., 1997]. Гострофазна відповідь може бути розцінена як надзвичайна реакція, яка ослабляє специфічний імунний захист і стимулює менш специфічний імунний захист. Для поглиблення розуміння патогенезу гострих бактерійних і вірусних інфекцій, а також для вирішення клінічного завдання про тактику гормональної терапії, ми визнали доцільним з'ясування кортикоїдної регуляції (кортизол) вмісту позитивних гострофазних білків, тісно пов'язаних з патологічними реакціями на клітинно-субклітинному рівні (ОМБ, ПОЛ, апоптоз). Аналізуючи взаємозв’язок рівня кортизолу з реакцією гострої фази і вільно-радикальними процесами при гострих бактерійних кишкових інфекціях та вірусних гепатитах А і В, встановлено (табл. 2), що при синдромі інтоксикації бактерійної етіології, на відміну від ГА і гострого ГВ, відмічається сильніший взаємозв'язок між кортизолом і СРБ (r = 0,89), б1-ІП (r = 0,88), б1-КГП (r = 0,84), обумовлений, мабуть, тим, що при ВГ органом-мішенню є печінка, у якої знижена здатність синтезувати БГФ. Можливо, високий вміст СРБ, б1-КГП, ЦП при досліджених бактерійних інфекціях в порівнянні з ВГ в гострому періоді хвороби обумовлено сильнішим регуляторним зв'язком ГК з БГФ. У цілому спостережувані відмінності між глюкокортикоїдною активністю і гострофазною реакцією певною мірою залежать від етіології інтоксикації. Таблиця 2 Ступінь кореляції (r) між рівнем кортизолу і БГФ, ОМБ, МДА у крові хворих бактеріальними та вірусними захворюваннями середньої ступені тяжкості Показник Хвороба Період хвороби СРБ б1-ІП б1-КГП ЦП ОМБ МДА Кортизол Сальмонельоз (n = 58) I 0,85 0,41 0,81 0,63 0,89 0,84 II 0,89 0,59 0,84 -0,45 0,85 0,78 Шигельоз (n = 45) I 0,83 0,62 0,21 0,61 0,91 0,79 II 0,87 0,23 0,27 0,38 0,84 0,46 ГКІ-УПБ (n = 55) I 0,34 0,69 0,62 0,65 0,63 0,63 II 0,57 0,88 0,33 0,59 0,55 0,38 ГКІ-НЕ (n = 62) I 0,71 0,76 0,54 0,34 0,57 0,62 II 0,32 0,64 0,42 0,38 0,76 0,54 ГА (n = 63) I 0,65 0,75 0,61 0,76 0,65 0,78 II -0,35 0,12 0,72 0,58 0,74 0,69 ГВ (n = 81) I 0,74 0,78 -0,25 0,81 0,88 0,89 II -0,48 0,10 0,12 0,63 0,75 0,62 Примітки: I – гострий період (при госпіталізації); II – 3-4-а доба госпіталізації для хворих ГКІ; 7-14-а доба госпіталізації для хворих ВГ. Мабуть, ці процеси взаємо підсилюються, діючи за принципом зворотного зв'язку. Можна вважати, що гострофазна реакція, обумовлена вираженою антигенною агресією при ГКІ, більш орієнтована на синтез СРБ, б1-ІП, б1-КГП, а низька залежність синтезу б1-ІП (r = 0,1), б1-КГП (r = 0,12) і зворотна залежність СРБ (r = -0,48) від рівня кортизолу в крові при ГВ в динаміці захворювання до певної міри підтверджує переконання багатьох дослідників про недоцільність застосування ГК у терапії ГВ [Возианова Ж. И. и соавт., 1998]. Отже, зіставлення рівня кортизолу і БГФ дозволяє визначити виразистість стресової реакції, а також розкриває в деякій мірі особливості регуляції гострофазної відповіді. Крім того, зіставлення показників кортизолу і БГФ дозволяє прогнозувати розвиток ЕМІ, своєчасно обґрунтувати проведення адекватної синдромальної терапії. В той же час помірний і високий кореляційний взаємозв'язок між кортизолом і ЦП (r = 0,58-0,81), ОМБ (r = 0,65-0,88), МДА (r = 0,62-0,89) у хворих на ГА і ГВ свідчить про важливу роль кортикостероїдів в регуляції вільнорадикальних процесів при цих інфекціях, що нерідко виявляється в короткочасному позитивному ефекті застосування преднізолону та його аналогів. Розповсюдження гострих бактерійних і вірусних інфекційних захворювань і потенційна загроза їх ускладнень диктують необхідність пошуку нових засобів для підвищення захисних сил макроорганізму шляхом застосування різних антиоксидантних, детоксикаційних, імуномодулюючих засобів, що є одним із завдань патогенетичної терапії. Впроваджуючи нові засоби, що впливають на різні ланки патогенезу СЕМІ, ми мали на меті – поліпшити результати лікування шляхом медикаментозної корекції порушень, викликаних метаболічної інтоксикацією при сальмонельозі та гострому ГВ. Одне з центральних місць в етіологічній структурі діарейних інфекцій займає сальмонельоз. Активація процесів ВРО при сальмонельозі в експерименті і у хворих відмічена як в клітинах-мішенях, так і в крові, що встановлено також нами в рамках даного дослідження. Підвищена продукція ВР може призводити до необоротних пошкоджень багатьох клітинних структур, включаючи мембрану, цитоскелет і ДНК [Губский Ю.И., 2001]. Відомо, що терапія хворих на ГКІ істотно обмежена через розвиток резистентності збудників до антибіотиків та інших хіміопрепаратів, а також внаслідок розвитку дисбактеріозу, лактазної недостатності, зростання ризику формування хронічних захворювань кишечнику. До того ж для лікування гастроінтестинальної форми сальмонельозу використання антибактеріальних препаратів не показано [Андрейчин М.А., Ивахив О.Л., 1998]. Тому призначення в гострому періоді сальмонельозу препарату, що має виражену антиоксидантну, мембраностабілізуючу, антигіпоксичну та імуномодулюючу дію, може виявитися цілком доцільним. Ґрунтуючись на цих доводах і результатах наших досліджень, ми вперше застосували для лікування хворих на сальмонельоз препарат бемітил із сильного антиоксидантною, а саме супероксиддисмутаза-подібною активністю [Краюшкин С.И. и соавт., 2001] та імуномодулюючою дією [Лахин Р.Е., 1998]. Нами було обстежено 58 хворих на сальмонельоз середнього ступеня тяжкості у віці 17-58 років. У комплексну терапію основної групи – I (25 хворих) ( був включений бемітил по 0,25 г 3 рази на добу або по 0,5 г 2 рази всередину курсом 4-6 днів, контрольну групу – II (33 особи) ( склали хворі, яким проводилася тільки традиційна терапія [Андрейчин М.А., Ивахив О.Л., 1998]. Враховуючи те, що тип розподілу досліджуваних груп і величин не відносився до нормального, у зв'язку з широким індивідуальним діапазоном значень й різним числом осіб у порівнюваних групах, то статистичну обробку цифрових даних, одержаних при випробуванні бемітилу в цьому фрагменті роботи, а також стимолу і гропринозину – при ГВ, проводили із застосуванням методів непараметричної статистики. Ефективність лікування оцінювали шляхом зіставлення в обох групах термінів регресу симптомів інтоксикації, дегідратації, спеціальних біохімічних показників, що відображають ОМБ, ПОЛ і гострофазну відповідь. У групі хворих, котрі одержували комплексну терапію з включенням бемітилу, зникали спрага, сухість слизистих оболонок, зменшувалися частота (з 6-10 до 3-4 разів на добу) і об'єм випорожнення, відновлювався діурез на другу добу, а в контрольній групі – на третю. У всіх хворих основної групи раніше припинилась блювота, діарея, гарячка, а в контрольній групі – дещо пізніше. Всі хворі основної групи відзначали зменшення або зникнення метеоризму, болю в животі, тоді як в контрольній групі ці симптоми зберігалися триваліше (табл. 3). Аналіз біохімічних показників свідчить, що в групі хворих, які одержували бемітил, в перші 3-4 доби знизився вміст ОМБ (на 38 %), МДА (на 33 %), тоді як в контрольній групі ОМБ – на 22 % і МДА – на 18 %. При цьому слід врахувати, що хворі I групи виписувалися із стаціонару в середньому на 1,5 доби раніше; до того ж ІМІ (ОМБ/МДА) в цій групі при виписці був нижчий (11,36±0,07 х 103), ніж в II групі (11,60±0,09 х 103). Динаміка зниження вмісту БГФ у крові також була більш виражена в I групі хворих ніж в контрольній групі (табл. 3). Застосування бемітилу в комплексному лікуванні дозволило скоротити термін перебування хворих в стаціонарі, тривалість антибактеріальної терапії, а у 16 % – уникнути її використання. Таким чином, використання бемітилу в комплексній терапії сальмонельозу середнього ступеня тяжкості сприяло зниженню вираження синдрому інтоксикації і регресу дегідратації, що призводить до швидшого клінічного одужання, скорочення курсу антибактеріальної терапії і термінів перебування в стаціонарі. Препарат бемітил необхідно включати в комплексну терапію хворих з підозрою на сальмонельоз, особливо в ранні терміни захворювання. При інфекційних захворюваннях вірусної природи етіотропне лікування повною мірою не розроблене і часто носить неспецифічний характер, особливо при гострих вірусних гепатитах. У цих умовах вирішального значення набуває своєчасна дія на основні ланки патогенезу. Відомо, що у хворих на гострий ГВ однією з ознак погіршення стану є розвиток астенії, що виникає у зв'язку з енергетичним виснаженням, інтоксикацією кінцевими продуктами метаболізму. Зважаючи на результати наших досліджень, що свідчать про наростання СЕМІ в динаміці гострого ГВ, корисно було б виконати корекцію метаболічних процесів з метою усунення першопричини астенічного синдрому. Таблиця 3 Клініко-біохімічні показники хворих на сальмонельоз в залежності від варіанта лікування (М±m) Клінічні критерії I група (n = 25) II група (n = 33) Тривалість (доба): гарячка 3,8 ± 0,7 * 5,1 ± 0,6 порушення діурезу 2,0 ± 0,5 2,9 ± 0,5 метеоризм 3,7 ± 0,1 4,3 ± 0,3 блювота 1,8 ± 0,4 * 2,5 ± 0,4 діарея 4,2 ± 0,2 * 5,3 ± 0,5 антибактеріальна терапія 4,5 ± 0,3 5,9 ± 0,4 ліжко-день 7,3 ± 0,4 * 8,7 ± 0,6 Біохімічні показники Контроль (n = 50) Період хвороби I група II група Карбонільні групи (нмоль/мл) 115,36 ± 9,85 I 239,25 ± 15,37 243,78 ± 19,54 II** 148,15 ± 6,44 188,45 ± 12,72 III 126,34 ± 10,21 132,06 ± 11,57 МДА (мкмоль/мл) 10,54 ± 1,06 I 21,32 ± 4,56 22,14 ± 4,85 II* 14,65 ± 1,03 16,14 ± 1,05 III 11,12 ± 1,28 11,38 ± 1,12 СРБ (мг/100 мл) 1,00 ± 0,25 I 27,38 ± 3,42 28,75 ± 5,04 II* 8,11 ± 1,35 13,27 ± 3,52 III** 1,45 ± 0,38 5,12 ± 1,74 б1-ІП (мг/100 мл) 192,16 ± 21,84 I 364,76 ± 27,82 352,57 ± 35,14 II 250,31 ± 26,48 281,56 ± 41,75 III 201,25 ± 18,55 240,02 ± 35,59 б1-КГП (мг/100 мл) 83,36 ± 8,42 I 118,38 ± 15,37 121,23 ± 26,16 II 95,33 ± 8,65 101,44 ± 18,58 III 80,25 ± 7,44 81,04 ± 22,05 ЦП (мг/100 мл) 34,95 ± 5,44 I 70,21 ± 6,38 66,72 ± 9,31 II** 41,88 ± 3,64 74,32 ± 4,25 III 35,22 ± 3,75 40,26 ± 4,04 Примітки: I група – хворі, яким проводилася традиційна терапія, + бемітил; II група – хворі, яким проводилася тільки традиційна терапія; * – вірогідність розходжень між групами на рівні P<0,05 за критерієм Уайта і/або Вілкаксона-Манна-Уітні; ** ( вірогідність розходжень між групами на рівні P<0,01 за критерієм Уайта і/або Вілкаксона-Манна-Уітні.; I – при находженні в стаціонар; II – 3-4-а доба після госпіталізації; III – при виписці зі стаціонару. Для цього нами вперше застосовано препарат стимол (50 % малат цитруліну) в комплексному лікуванні хворих на гострий ГВ, причому в тих випадках, коли після деякої позитивної динаміки знов з'являлися ознаки інтоксикації, наростали показники амінотрансфераз і білірубіну в крові, а також не було супер-інфекції гепатиту D. Фармакологічна дія стимолу – антиастенічний, нормалізуючий метаболічні процеси. Цитрулін вбудовується в цикл сечовини і підвищує виведення іонів амонію; малат залучається до циклу Кребса і процес глюконеогенезу, знижує рівень лактату в крові. Обстежено 67 хворих на гострий ГВ у віці 18-55 років (36 жінок і 31 чоловік). Першу групу (15 осіб) склали хворі, яким в комплексну терапію був включений стимол, що застосовувався по 1 пакетику 2-3 рази на добу (рer os) протягом 7-10 днів. Другу групу (52 людини) склали хворі, що одержували традиційну терапію. У обох групах хворі за віком і статю були розподілені рівномірно. Порівняльний клініко-лабораторний аналіз показав, що в групі хворих, в комплекс лікування яких був включений стимол, спостерігається більш виражена нормалізація загальноприйнятих і спеціальних біохімічних показників (табл. 4). Особливо добре це простежувалося по рівнях: АлАТ, ОМБ, СРБ, б1-ІП. Показники загального білірубіну і МДА в обох групах були практично ідентичні в динаміці захворювання, проте ІМІ після лікування в I-й групі був нижчий (Р<0,05), ніж в II-й (I група – 12,69±1,02 х 103 і 11,25±0,91 х 103; II група – 17,84±1,25 х 103 і 13,07±0,73 х 103). При цьому слід вказати, що хворі першої групи в середньому перебували в стаціонарі (39,2±0,8) доби, а другої – (44,5±2,8) доби (Р<0,05). Таким чином введення стимолу в комплексну терапію хворих на гострий ГВ жовтяничної форми середнього ступеня тяжкості, у якої після нетривалої позитивної динаміки спостерігалося погіршення клініко-лабораторних показників і не було супер-інфекції гепатиту D, позитивно позначається на перебігу захворювання, оскільки, будучи засобом патогенетичної дії при патології печінки, стабілізує обмінні процеси, сприяє зменшенню ознак СЕМІ. Досі надійних і високоефективних етіотропних засобів для лікування ВГ не знайдено. У даний час застосовуються препарати б-інтерферону, однак варто врахувати їхню невисоку ефективність і імовірність виникнення побічних ефектів. Немає єдиної думки відносно доцільності призначення противірусних препаратів. У цих умовах залишається актуальним підбір лікарських засобів для включення в комплексну терапію ГВ, особливо в тих ситуаціях, коли захворювання може набувати затяжного перебігу, а також є ризик розвитку ускладнень. А в тих випадках, коли у хворого на гострий ГВ відмічається друга хвиля погіршення стану, дисрегуляція імунної системи очевидна. Таблиця 4 Біохімічні показники у хворих на ГВ в залежності від варіанта лікування (М±m) Показник Норма Терміни обстеження I група (n = 15) II група (n = 52) Загальний білірубін (мкмоль/л) 5 – 21 I 170,22 ± 61,47 168,27 ± 35,12 II 98,55 ± 39,66 111,78 ± 26,45 III 22,54 ± 4,75 24,63 ± 3,18 АлАТ (мккат/л) 0,17 – 0,68 I 5,5 ± 1,3 5,4 ± 1,1 II* 2,8 ± 0,1 3,7 ± 0,2 III* 1,2 ± 0,05 1,5 ± 0,2 Карбонільні групи (нмоль/мл) 115,36 ± 9,85 (n = 50) I 259,57 ± 22,14 267,04 ± 21,82 II** 225,35 ± 16,62 291,13 ± 24,93 III* 125,48 ± 11,08 155,06 ± 14,22 МДА (мкмоль/мл) 10,54 ± 1,06 (n = 50) I 20,18 ± 1,76 21,14 ± 1,35 II 17,75 ± 1,64 16,31 ± 1,47 III 11,15 ± 1,08 11,86 ± 1,24 СРБ (мг/100 мл) 1,0 ± 0,25 (n = 50) I 12,04 ± 1,36 11,54 ± 1,25 II 8,22 ± 1,53 7,55 ± 1,06 III* 2,04 ± 0,28 5,85 ± 0,34 б1-ІП (мг/100 мл) 192,16 ± 21,84 (n = 50) I 435,81 ± 23,57 451,78 ± 37,05 II* 281,68 ± 25,44 392,25 ± 28,56 III* 201,05 ± 19,95 362,06 ± 31,72 б1-КГП (мг/100 мл) 83,36 ± 8,42 (n = 50) I 92,45 ± 7,32 78,06 ± 9,75 II 87,05 ± 6,08 91,05 ± 8,28 III 82,65 ± 5,35 81,34 ± 7,02 ЦП (мг/100 мл) 34,95 ± 5,44 (n = 50) I 90,04 ± 8,15 89,06 ± 9,22 II 64,72 ± 5,38 65,05 ± 6,45 III 38,25 ± 4,36 45,08 ± 5,11 Примітки: I група – хворі, яким проводилася традиційна терапія, + стимол; II група – хворі, яким проводилася тільки традиційна терапія; * – вірогідність розходжень між групами на рівні P<0,05 за критерієм Уайта і/або Вілкаксона-Манна-Уітні; ** ( вірогідність розходжень між групами на рівні P<0,01 за критерієм Уайта і/або Вілкаксона-Манна-Уітні; I, II, III – до лікування, після скасування стимола, при виписці зі стаціонару. Виходячи з цього, ми вважали доцільним застосувати препарат групи інозину – гропринозин, що володіє противірусною та імуномодулюючою дією. Обстежено 66 хворих на гострий ГВ у віці 18-55 років (32 жінки і 34 чоловіки). Хворих включали в дослідження при появі несприятливих ознак перебігу після нетривалої позитивної динаміки (в середньому 10-20-й день перебування в стаціонарі). Першу групу (14 осіб) склали хворі, яким в комплексну терапію був включений гропринозин, що застосовувався по 50 мг/кг на добу (рer os) протягом 5-10 днів. Другу групу (52 людини) склали хворі, котрі одержували традиційну терапію. У групі хворих, в комплекс лікування яких був включений гропринозин, спостерігали більш виражену й швидку нормалізацію біохімічних показників (табл. 5). Особливо переконливо це простежувалося при співставленні показників: АлАТ, карбонільних груп, а також загального білірубіну. Рівень загального білірубіну в I-й групі був нижчий, ніж в другій, після включення в терапію гропринозину. Рівень МДА в порівнюваних групах був ідентичний в динаміці захворювання. Показово, що ІМІ (ОМБ/МДА) в I-й групі був нижчий (Р<0,05), ніж в II-й (I група – 11,24±0,75 х 103; II група – 13,07±0,87 х 103). Таблиця 5 Біохімічні показники у хворих на ГВ в залежності від варіанта лікування (М±m) Показник Норма Терміни обстеження I група (n = 14) II група (n = 52) Загальний білірубін (мкмоль/л) 5 – 21 I 161,76 ± 63,79 168,27 ± 35,12 II* 78,75 ± 36,14 111,78 ± 26,45 III 22,15 ± 8,56 24,63 ± 3,18 АлАТ (мккат/л) 0,17 – 0,68 I 5,5 ± 1,5 5,4 ± 1,1 II* 2,9 ± 0,1 3,7 ± 0,2 III* 1,2 ± 0,07 1,5 ± 0,2 Карбонільні групи (нмоль/мл) 115,36 ± 9,85 (n = 50) I 269,65 ± 61,38 267,04 ± 21,82 II* 192,12 ± 53,22 291,13 ± 24,93 III 145,94 ± 44,75 155,06 ± 14,22 МДА (мкмоль/мл) 10,54 ± 1,06 (n = 50) I 19,05 ± 1,85 21,14 ± 1,35 II 16,76 ± 1,36 16,31 ± 1,47 III 12,98 ± 1,02 11,86 ± 1,24 СРБ (мг/100 мл) 1,0 ± 0,25 (n = 50) I 11,75 ± 1,22 11,54 ± 1,25 II 6,38 ± 0,58 7,55 ± 1,06 III* 2,21 ± 0,18 5,85 ± 0,34 б1-ІП (мг/100 мл) 192,16 ± 21,84 (n = 50) I 428,36 ± 25,75 451,78 ± 37,05 II* 289,25 ± 27,56 392,25 ± 28,56 III** 205,92 ± 19,41 362,06 ± 31,72 б1-КГП (мг/100 мл) 83,36 ± 8,42 (n = 50) I 87,65 ± 7,06 78,06 ± 9,75 II 85,22 ± 7,15 91,05 ± 8,28 III 76,38 ± 3,42 81,34 ± 7,02 ЦП (мг/100 мл) 34,95 ± 5,44 (n = 50) I 88,62 ± 7,35 89,06 ± 9,22 II* 49,04 ± 3,95 65,05 ± 6,45 III* 33,28 ± 2,18 45,08 ± 5,11 Примітки: I група – хворі, яким проводилася традиційна терапія, + гропринозин; II група – хворі, яким проводилася тільки традиційна терапія; * – вірогідність розходжень між групами на рівні P<0,05 за критерієм Уайта і/або Вілкаксона-Манна-Уітні; ** ( вірогідність розходжень між групами на рівні P<0,01 за критерієм Уайта і/або Вілкаксона-Манна-Уітні; I, II, III – до лікування, після скасування гропринозину, при виписці зі стаціонару. Після курсу лікування гропринозином вміст БГФ в крові хворих I-ї групи знижувався інтенсивніше, ніж в другій; відмічено найбільш виражене зниження рівнів: СРБ, б1-ІП, ЦП. Слід зазначити, що у одного хворого виникли диспепсичні явища, проте стверджувати, що вони були пов'язані з прийомом даного препарату ми не можемо. Хворі першої групи в середньому перебували в стаціонарі (37,2±1,1) доби, а другої групи – (44,5±2,8) доби (Р<0,05), і клінічні ознаки інтоксикації, астенічного синдрому в першій групі мали тенденцію до швидшого, ніж у другій. Перебування хворих у стаціонарі першої групи тривало на 7 днів менше (Р<0,05), і біохімічні (білірубин, АлАТ) показники в цій групі при виписці були наближені до нормальних. Таким чином, у хворих на гострий ГВ жовтяничної форми середньої тяжкості, у яких після короткочасного поліпшення стану спостерігалося негативна динаміка клініко-лабораторних показників при відсутності супер-інфекції гепатиту D, включення гропринозину в комплексну терапію позитивно позначалося на перебігу захворювання, сприяючи прискоренню регресу клінічних симптомів, нормалізації біохімічних показників і скороченню тривалості стаціонарного лікування. Слід зазначити, що одержані клініко-лабораторні дані комплексного обстеження інфекційних хворих з гострими бактерійними (ГКІ, ангіна, дифтерія) і вірусними (ГА, ГВ) захворюваннями можуть бути підставою для подальших фундаментальних досліджень, що відкриває перспективу і широкі можливості для істотного удосконалення лікування інфекційних хворих. ВИСНОВКИ У дисертаційній роботі встановлені клініко-патогенетични особливості та подібні рисі сальмонельозу, шигельозу, гострих кишкових інфекцій викликаних умовно-патогенними бактеріями, дифтерії, ангіни, гострих гепатитів А і В на основі вивчення спрямованості, кількісних змін і взаємозв'язку позитивних гострофазних білків, окисної модифікації білків, ліпідів, кортизола і деградації ДНК лейкоцитів у зв’язку з ступенем важкості, періоду захворювання, переважаючого клінічного синдрому та віку хворого. На підставі отриманих даних обґрунтоване нове рішення проблеми оцінки ендогенної метаболічної інтоксикації, оптимізації комплексної терапії при сальмонельозі за допомогою бемітила, при гострому гепатиті В ( стимола і гропринозина, що суттєво поліпшує результати лікування. Направленість і ступінь зміни рівня вмісту білків гострої фази – С-реактивного білка, б1-інгібітора протеіназ, б1-кислого глікопротеїну, церулоплазміну в клінічних проявах сальмонельозу, шигельозу, гострих кишкових інфекцій, викликаних умовно-патогенними бактеріями, дифтерії, ангіни і гострих гепатитів А і В залежать від етіології захворювання, клінічного періоду, ступеня тяжкості, характеру переважаючого клінічного синдрому та віку хворого. Встановлена етіологічна і патогенетична значущість коефіцієнтів співвідношення білків гострої фази в гострому періоді захворювання: а) СРБ/б1-ІП, СРБ/б1-КГП, СРБ/ЦП при гострих кишкових інфекціях ці коефіцієнти мають тенденцію до збільшення в наступному порядку: ГКІ, викликані умовно-патогенними бактеріями ? шигельоз ? сальмонельоз; б) СРБ/б1-КГП, СРБ/ЦП, б1-ІП/б1-КГП ( при дифтерії вище, чим при ангіні; в) СРБ/б1-ІП, СРБ/б1-КГП, СРБ/ЦП, б1-ІП/б1-КГП ( при гострому гепатиті В вище, чим при гепатиті А. При досліджених гострих бактерійних і вірусних інфекціях відбувається значне (у 1,5 - 3 рази) підвищення рівня окислювальної модифікації білків сироватки крові залежно від етіології, клінічного періоду і тяжкості захворювання. Вміст карбонільних груп білків у крові є об'єктивним критерієм оцінки ступеня інтоксикації організму і ефективності лікування, що проводиться. У хворих на сальмонельоз, дифтерію, гострий гепатит В середнього ступеня тяжкості в період ранньої реконвалесценції рівень окислювальної модифікації білків у крові зберігався підвищеним (на 15-40 %), що може служити додатковим показником повноти одужання. Виявлена пряма кореляція між концентрацією карбонільних груп і малонового діальдегіду в крові з більш високим коефіцієнтом при середньому ступені тяжкості захворювання порівняно з легким ступенем. При цьому найбільші коефіцієнти кореляції відмічені при сальмонельозі, ангіні, дифтерії, гепатиті А і В (r = від 0,69 до 0,82). Вперше введений показник “індекс метаболічної інтоксикації” (відношення вмісту карбонільних груп білків і малонового діальдегіду в крові), що відображав загальноклінічні прояви інтоксикації, тяжкість перебігу захворювання, а його збільшення понад 11,15 х 103 свідчить про дисбаланс метаболічних процесів в організмі інфекційних хворих. Найбільші значення індексу метаболічної інтоксикації виявлені при сальмонельозі, дифтерії, гепатиті А і гострому гепатиті В. Нормалізація цього показника в періоді ранньої реконвалесценції при середньотяжкому перебігу захворювання відстає від термінів клінічного одужання. Виявлена пряма кореляція між вмістом карбонільних груп і білків гострої фази в гострому періоді інфекційного процесу, причому у хворих з бактерійною інфекцією (сальмонельоз, шигельоз, ангіна, дифтерія) вона вище, ніж у за гострої вірусної інфекції (гепатит А і В). Взаємозв'язок між рівнем окислювальної модифікації білків у крові та вмістом білків гострої фази вище, ніж між концентрацією малонового діальдегіду і вмістом гострофазних білків. Виявлена пряма залежність між вмістом у крові кортизолу і С-реактивного білка, б1- інгібітора протеіназ, церулоплазміна, карбонільних груп, малонового діальдегіду у хворих на сальмонельоз, шигельоз, гепатити А і В. Частота фрагментації ДНК лейкоцитів у хворих на сальмонельоз, шигельоз, ГКІ, викликані умовно-патогенними бактеріями, гепатит А і В у гострому періоді зростає залежно від тяжкості захворювання. Частота фрагментації ДНК лейкоцитів у хворих на гострий гепатит В середнього ступеня тяжкості залишається високою (15 %) і в ранню реконвалесценцію. У хворих на ГКІ і гострий гепатит В з рівнем карбонільних груп у крові, що перевищує 200 нмоль/мл, в 48 % випадків можна прогнозувати вірогідність деградації ДНК лейкоцитів. Включення бемітилу, що володіє антиоксидантними властивостями, в комплексну терапію сальмонельозу сприяє згасанню синдрому інтоксикації, регресу дегідратації, що призводить до швидшого клінічного одужання, скорочення курсу антибактеріальної терапії та терміну перебування в стаціонарі. Використання стимолу, що сприяе нормалізації метаболічних процесів, в комплексній терапії хворих на гострий ГВ середнього ступеня тяжкості, в яких після деякого поліпшення настає негативна клініко-біохімічна динаміка, дає змогу запобігти дальшому погіршенню стану, сприяє нормалізації біохімічних показників у крові, зменшенню інтоксикації організму, скороченню терміну перебування хворого в стаціонарі. Застосування в аналогічних клінічних умовах гропринозина, що володіє антивірусною та імуномодулюючою дією, також сприяє прискоренню регресу клінічних симптомів, нормалізації біохімічних показників і скороченню тривалості стаціонарного лікування. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 1. З метою підвищення ефективності терапії, що проводиться, і корекції порушень, викликаних метаболічною інтоксикацією, при сальмонельозі середнього ступеня тяжкості рекомендується на додаток до комплексного лікування хворих призначати бемітил (що володіє антиоксидантною і імуномодулюючою властивістю) – по 0,25 г 3 рази або по 0,5 г 2 рази на добу всередину курсом 4-6 днів постіль. Таке лікування сприяє купіруванню інфекційно-токсичного і діарейного синдромів й забезпечує ліпший клінічний ефект в порівнянні з традиційними засобами. 2. Якщо при гострому гепатиті В (HВsAg +), жовтяничної форми середнього ступеня важкості після короткочасного поліпшення спостерігається негативна динаміка клініко-біохімічних показників, рекомендується на додаток до комплексного лікування призначати стимол (що володіє антиастенічною і нормалізуючою метаболічні процеси діями) – по 1 пакетику 3 рази на добу протягом 7-10 днів. Застосування стимолу в комплексній терапії сприяє прискоренню детоксикації, зняттю астенічного синдрому, скороченню терміну перебування в стаціонарі. 3. При гострому гепатиті В (HВsAg +), жовтяничної форми середнього ступеня важкості в тих випадках, коли після нетривалої позитивної динаміки клініко-біохімічних показників спостерігається погіршення стану, рекомендується на додаток до комплексного лікування призначати гропринозин (що володіє противірусною і імуномодулюючою дією) – по 50 мг/кг на добу всередину в три прийоми протягом 5-10 днів. Включення гропринозину в комплексну терапію забезпечує вищий клінічний ефект порівняно із загальноприйнятим методом лікування. 4. Для оцінки вираження інтоксикації організму, моніторингу перебігу і прогнозу захворювання при сальмонельозі, шигельозі, ГКІ-УПБ, дифтерії, ангіні, гепатитах А і В як додатковий об’єктивний критерій доцільно визначати рівень окислювальної модифікації білків у сироватці крові. Виходячи з того, що абсолютні величини вмісту карбонільних груп, МДА в крові можуть мати велику індивідуальну варіабельність і залежати від ряду чинників (ступінь обезводнення, маса тіла, вік, індивідуальні особливості макроорганізму та ін.) рекомендується визначення коефіцієнта ОМБ/МДА (індекс метаболічної інтоксикації), що докладно відображає ступінь ендогенної метаболічної інтоксикації. Методи визначення в сироватці крові вмісту карбонільних дериватів (показник ОМБ) і МДА (кінцевий продукт ПОЛ) доступні для виконання і можуть бути рекомендовані в клінічній лабораторній практиці. СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 1. Каримов И.З., Одинец А.А., Дегтярева А.А. Исследование окислительной модификации белков сыворотки крови у больных вирусными гепатитами // Вирусные гепатиты с парентеральным механизмом передачи возбудителей и их исходы: Сборник статей. – Киев, 2001. ( С. 102-104. 2. Каримов И.З. Окислительная модификация белков сыворотки крови как показатель эндотоксикоза у послеоперационных больных // Лабораторная диагностика. – 2002. – № 1. ( С. 41-43. 3. Каримов И.З. Окислительная модификация белков у больных острыми кишечными инфекциями // Сучасні інфекції. – 2002. ( № 3. – С. 59-62. 4. Каримов И.З., Одинец А.А., Дегтярева А.А. Изменение содержания белков острой фазы в крови больных острыми вирусными гепатитами // Сучасні інфекції. – 2003. ( № 2. – С. 50-54. 5. Каримов И.З., Одинец А.А., Дегтярева А.А. Изменение содержания белков острой фазы в крови больных дифтерией и ангиной // Експериментальна і клінічна медицина. – 2003. – № 3-4 . ( С. 118-120. 6. Каримов И.З. Изменение содержания некоторых белков острой фазы в крови больных острыми кишечными инфекциями // Таврический медико-биологический вестник. – 2003. – Том 6, № 4. – С. 56-59. 7. Каримов И.З. Изменение содержания СРБ в крови больных острыми кишечными инфекциями // Труды Крымского государственного медицинского университета им. С.И. Георгиевского. “Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологическмих наук и практического здравоохранения”. – 2003. – Т. 139, № 4. – С. 61-63. 8. Каримов И.З., Одинец А.А., Дегтярева А.А. Окислительная модификация белков и реакция некоторых позитивних белков острой фазы у больных вирусными гепатитами // Експериментальна і клинична медицина. – 2004. – № 1. ( С. 61-63. 9. Карімов І.З. Вміст позитивних білків гострої фази в крові хворих на гострі кишкові інфекції // Інфекційні хвороби. – 2004 – № 1. – С. 44-48. 10. Каримов И.З. Эффективность применения стимола при лечении острого вирусного гепатита В // Сучасні інфекції. – 2004. - №.1. – С.17-20. 11. Андрейчин М.А., Карімов І.З. Вміст позитивних білків гострої фази у крові хворих на гострі вірусні гепатити і загострення хронічного холецистопанкреатиту // Інфекційні хвороби. – 2004 ( № 2. – С. 12-16. 12. Карімов І.З., Лось-Яценко Н.Г., Одинець О.А., Дегтярьова А.О., Кузнєцова Л.Г., Берегова М.В., Мустафаєва А.А. Зміна окисної модифікації білків сироватки крові та ДНК лейкоцитів при гострих кишкових інфекціях // Інфекційні хвороби. – 2004. - № 3. – С. 44-48. 13. Каримов И.З. Изменение окислительной модификации белков сыворотки крови и ДНК лейкоцитов при острых вирусных гепатитах // Сучасні інфекції. – 2004. ( № 3. – С. 4-9. 14. Каримов И.З. Изменение содержания С-реактивного белка в крови больных вирусным гепатитом // Експериментальна і клинична медицина. – 2004. ( № 4. - С. 141-144. 15. Каримов И.З. Реакция позитивных белков острой фазы в патологи // Таврический медико-биологический вестник. - 2004. – Том 7, № 4. – С. 16-24. 16. Каримов И.З., Шавловский М.М., Назаров П.Г. Изменение содержания С-реактивного белка и других белков острой фазы в крови больных вирусным гепатитом // Цитокины и воспаление. – 2004. – Том 3, № 4. – С. 42-46. 17. Аршинов П.С., Каримов И.З. Реакция некоторых белков острой фазы и окислительная модификация белков у больных дифтерией и ангиной // Труды Крымского государственного медицинского университета им. С.И. Георгиевского. “Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологическмих наук и практического здравоохранения”. – 2004. – Т. 140, Ч. 3. – С. 10-14. 18. Каримов И.З. Фрагментация ДНК лейкоцитов при острых кишечных инфекциях // Труды Крымского государственного медицинского университета им. С.И. Георгиевского. “Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологическмих наук и практического здравоохранения” – 2004. – Т. 140, Ч.3. – С. 82-85. 19. Каримов И.З. Эффективность применения гропринозина в комплексном лечении острого вирусного гепатита В // Лікарська справа. – 2004. ( №7 (1076). – С. 74-77. 20. Каримов И.З. Фрагментация ДНК лейкоцитов при остром вирусном гепатите А и В // Експериментальна і клинична медицина. – 2005. – № 1. – С. 101-103. 21. Каримов И.З. Окислительная модификация белков и перекисное окисление липидов в развитии метаболической интоксикации при патологии // Лабораторна діагностика. ( 2005. ( № 1 (31). ( С. 7-13. 22. Андрейчин М.А., Карімов І.З. Ефективність застосування бемітилу в комплексному лікуванні сальмонельозу // Інфекційні хвороби. ( 2005. ( № 2. – С. 12-16. 23. Андрейчин М.А., Карімов І.З. Зміна вмісту карбонільних груп білків і малонового діальдегіду в крові хворих на гострі кишкові інфекції // Інфекційні хвороби. ( 2005. ( № 4. – С. 54-58. 24. Карімов І.З. Зміна вмісту карбонільних груп білків і малонового діальдегіду в крові хворих на вірусні гепатити А і В // Сучасні інфекції. – 2005. ( № 3-4. – С. 44-49. 25. Деклараційний патент України на корисну модель № 3920 U Україна, МПК 7 А 61 В 5/145. Карімов І.З. “Спосіб оцінки інтоксикації у хворих на вірусний гепатит А і В”. ( № 2004042450; Заявлено 01.04.2004; Опубліковано 15.12.2004, Бюл. № 12. 26. Деклараційний патент України на корисну модель № 5616 U, Україна, МПК 7 А 61 В 5/00. Карімов І.З., Андрєєв І.М. “Спосіб лікування гострого вірусного гепатиту В жовтяничної форми”. - № 20040706031; Заявлено 20.07.2004; Опубліковано 15.03.2005., Бюл. № 3. 27. Каримов И.З., Врабие И.П. Изменение содержания белков острой фазы в крови больных вирусным гепатитом (А, В, Д) в динамике заболевания // Современные технологии диагностики и терапии инфекционных болезней: Тезисы докл. научной конференции (ВМА РФ, 27-28 окт. 1999 г.). – Санкт-Петербург, 1999. – С.111. 28. Каримов И.З., Врабие И.П. Содержание белков острой фазы в крови больных вирусным гепатитом в остром периоде заболевания // Современные технологии диагностики и терапии инфекционных болезней: Тезисы докл. научной конференции (ВМА РФ, 27-28 окт. 1999 г.). – Санкт-Петербург, 1999. – С.112. 29. Каримов И.З. Содержание белков острой фазы и кортизола в крови больных вирусным гепатитом (А, В, Д) в динамике заболевания // Современные проблемы диагностики и терапии гепатитов: Материалы научно-практической конференции с международным участием (14-15 марта 2000 г.). – Харьков, 2000. – С. 55. 30. Каримов И.З., Врабие И.П., Одинец А.А., Дегтярева А.А. Содержание белков острой фазы и кортизола в крови больных вирусным гепатитом (А,В,Д) в остром периоде заболевания // Современные проблемы диагностики и терапии гепатитов: Материалы научно-практической конференции с международным участием (14-15 марта 2000 г.). – Харьков, 2000. – С. 55-56. 31. Karimov I.Z., Luzhetskay G.E. The oxidized modification of the serum blood proteins in patients with acute impairment of cerebral circulation and bacterial meningoencephalitic disease // Free radicals and antioxidants in the development and functions of the central nervous system: from fetus to aging (Aprill 18-20, 2001. – Saint Petersburg, Russia). - Advances in Gerontology. – 2001. – Vol. 6. – C. 55. 32. Карімов І.З., Одинець О.А, Дегтярьова А.О. Вміст білків гострої фази і кортизолу в крові хворих на менінгококовий менінгіт // Нейроінфекції. Інші інфекційні хвороби: матеріали науково практичної конференції і пленуму Асоціації інфекціоністів України (26-27 квітня 2001 року, м. Харків). – Тернопіль, 2001.- С. 67. 33. Карімов І.З.,Одинець О.А, Дегтярьова А.О. Динаміка вмісту білків гострої фази і кортизолу в крові хворих на дифтерію та ангіну // Нове в діагностиці і терапії інфекційних хвороб: матеріали науково-практичної конференції і пленуму Асоціації інфекціоністів України (18-19 травня 2000 року, м. Львів). – Тернопіль, 2000. – С. 242-243. 34. Каримов И.З., Одинец А.А., Дегтярева А.А. Содержание белков острой фазы и кортизола в крови больных дифтерией и ангиной в остром периоде заболевания // Достижения отечественной эпидемиологии в ХХ веке. Взгляд в будущее: Труды научной конференции с международным участием (15-16 ноября 2001 г., г. Санкт-Петербург). – 2001. – С. 230. 35. Содержание белков острой фазы и кортизола в крови больных вирусным гепатитом В с локализованным герпетическим поражением кожи в остром периоде заболевания // Імунологія та алергологія. – 2001. ( № 4. – С. 32. 36. Карімов І.З., Одинець О.А, Дегтярьова А.О. Вміст білків гострої фази і кортизолу в крові хворих на гострі кишкові інфекції // Тяжкі форми інфекційних хвороб і невідкладні стани”: матеріали науково-практичної конференції і пленуму асоціації інфекціоністів України (16-17 травня 2002 року, м. Дніпропетровськ). – Тернопіль. – 2002. – С. 77-78. 37. Карімов І.З., Одинець О.А, Дегтярьова А.О. Ефективність стимолу в лікуванні гострого гепатиту В // Керовані інфекції: Матеріали науково-практичної конференції і пленуму Асоціації інфекціоністів України (14-15 травня 2003 року, м. Івано-Франківськ). – Тернопіль, 2003. – С. 93-94. 38. Карімов І.З., Лось-Яценко Н.Г., Одинець О.А., Дегтярьова А.О., Кузнєцова Л.Г., Берегова М.В., Мустафаєва А.А. Зміна ДНК лейкоцитів при гострому вірусному гепатиті А і В // Вірусні хвороби. Токсоплазмоз, Хламідіоз: Матеріали науково-практичної конференції і пленуму Асоціації інфекціоністів України (5-6 травня 2004 року, м. Тернопіль). – Тернопіль: Укрмедкнига. – 2004. ( С. 90-92. 39. Карімов І.З., Аршинов П.С., Лось-Яценко Н.Г., Одинець О.А., Дегтярьова А.О., Козловський О.А., Пєтров В.М. Застосування гропрінозину в лікуванні вірусного гепатиту В // Хіміотерапія та імунокорекція інфекційних хвороб: матеріали науково-практичної конференції і пленуму Асоціації інфекціоністів України (30 травня - 1 червня 2005 р., м. Тернопіль). ( Тернопіль, 2005. ( С. 31-33. 40. Карімов І.З., Аршинов П.С., Лось-Яценко Н.Г., Одинець О.А., Дегтярьова А.О., Козловський О.А., Кузнєцова Л.Г. Застосування бемітилу в лікуванні сальмонельозу середнього ступеня важкості // Хіміотерапія та імунокорекція інфекційних хвороб: Матеріали науково-практичної конференції і пленуму Асоціації інфекціоністів України (30 травня - 1 червня 2005 р., м. Тернопіль). ( Тернопіль, 2005. ( С. 139-142. . АНОТАЦІЯ Карімов І.З. Клініко-патогенетична роль позитивних гострофазних білків, деструкції клітин і метаболічної інтоксикації організму за різних гострих інфекційних хвороб. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за фахом 14.01.13 ( інфекційні хвороби. Інститут епідеміології і інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України, Київ, 2006. У роботі імунологічними методами визначені концентрації позитивних білків гострої фази (С-реактивний білок, б1-інгібітор протеіназ, б1-кислий глікопротеїн, церулоплазмін) і кортизолу у крові в динаміці гострих інфекційних захворювань (сальмонельоз, шигельоз, гострі кишкові інфекції викликаних умовно-патогенними бактеріями, ангіна, дифтерія, гепатит А і В). Вперше показано, що вмісту цих сполук й і індексів співвідношення між ними взаємозв'язані з дегенеративними клітинними процесами, які оцінювали за рівнем окислювальної модифікації білків (ОМБ), ліпідів (вміст малонового діальдегіду) і деградації ДНК в лейкоцитах. Статистичний аналіз вмісту у крові позитивних білків гострої фази (БГФ) дозволив виявити їх патогенетичну і прогностичну роль при досліджених захворюваннях. Обґрунтована доцільність використання показника ОМБ крові для оцінки ступеня метаболічної інтоксикації, перебігу і прогнозу захворювання. Виявлено кореляцію між рівнем ОМБ і МДА, ОМБ і БГФ, МДА і БГФ, кортизолу і БГФ. Запропоновано новий показник оцінки ендогенної метаболічної інтоксикації при гострих інфекційних захворюваннях – індекс метаболічної інтоксикації (відношення ОМБ/МДА). Вперше показана клінічна ефективність бемітилу в комплексному лікуванні хворих на сальмонельоз; стимолу, гропринозину ( при гострому ГВ. Одержані дані доповнюють концепцію про загальні механізми патогенезу і синдрому інтоксикації при гострих інфекційних захворюваннях. Ключові слова: сальмонельоз, шигельоз, ГКІ-УПБ, дифтерія, ангіна, гепатит А, гепатит В, білки гострої фази, окислювальна модифікація білків, малоновий діальдегід, метаболічна інтоксикація, ДНК лейкоцитів. АННОТАЦИЯ Каримов И.З. Клинико-патогенетическая роль позитивных острофазных белков, деструкции клеток и метаболической интоксикации организма при различных острых инфекционных заболеваниях. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.13 ( инфекционные болезни. Институт эпидемиологии и инфекционных болезней им. Л.В. Громашевского АМН Украины, Киев, 2006. Обследовано 585 больных острыми инфекционными заболевания легкой и средней степени тяжести. Исследовалась клинико-патогенетическая роль позитивных белков острой фазы, деструкции клеток и метаболической интоксикации в динамике у больных сальмонеллезом (12,5 %), шигеллезом (9,7 %), ОКИ-УПБ (12,6 %), ОКИ-НЭ (16,6 %), дифтерией миндалин (2,9 %), ангиной (8,7 %), гепатитом А (18 %) и острым гепатитом В (19 %). Впервые в качестве средств корригирующей терапии выявленных изменений апробирована эффективность бемитила – при сальмонеллезе, стимола и гропринозина – при остром ГВ. Методы исследования: общеклинические, эпидемиологические, биохимические, бактериологические, серологические, иммуноферментные – с целью диагностики острого инфекционного заболевания; количественный ракетный иммуноэлектрофорез – для определения в сыворотке крови содержания позитивных белков острой фазы ( б1-ИП, б1-КГП, ЦП; метод простой радиальной иммунодиффузии – для определения СРБ; спектрофотометрический – для определения содержания карбонильных групп и МДА; гель-электрофорез – для исследования морфологического состояния ДНК лейкоцитов; радиоиммунный – для определения содержания кортизола в сыворотке крови. Антитела к электрофоретически чистым препаратам БОФ получены из отдела молекулярной генетики ГУ НИИЭМ РАМН (г. Санкт-Петербург). Исследование БОФ и ДНК лейкоцитов проводилось в отделе молекулярной генетики того же института. Для математической обработки результатов использовали методы описательной и непараметрической статистики, корреляционный анализ. На основании клинико-биохимических исследований установлена важная роль позитивных белков острой фазы (СРБ, б1-ИП, б1-КГП, ЦП) в патогенезе и клинических проявлениях сальмонеллеза, шигеллеза, ОКИ-УПБ, ОКИ-НЭ, дифтерии, ангины и острых гепатитов А и В. Направленность и степень изменения исследованного комплекса БОФ зависит от этиологии, клинического периода, степени тяжести заболевания, характера преобладающего клинического синдрома и возраста больного. Показана этиологическая и патогенетическая значимость коэффициентов соотношения БОФ (СРБ/б1-ИП, СРБ/б1-КГП, СРБ/ЦП, б1-ИП/б1-КГП) в остром периоде указанных инфекционных заболеваний. Установлено, что при исследованных острых бактериальных и вирусных инфекциях происходит значительное повышение уровня ОМБ сыворотки крови в зависимости от этиологии, клинического периода и тяжести заболевания. Содержание карбонильных групп белков в крови может служить объективным критерием для оценки степени интоксикации и эффективности лечения. У больных выявлена прямая корреляция между концентрацией карбонильных групп и МДА в крови с наиболее высоким коэффициентом при средней степени тяжести заболевания по сравнению с легкой степенью. При этом наибольшие коэффициенты корреляции (r = 0,78-0,82) отмечены при сальмонеллезе, ангине, дифтерии, гепатите А и В. Впервые введен показатель “индекс метаболической интоксикации” (отношение содержания карбонильных групп белков и малонового диальдегида в крови), соответствующий общеклиническим проявлениям интоксикации и тяжести течения заболевания. Его увеличение больше 11,15 х 103 свидетельствует о дисбалансе метаболических процессов. Наиболее высокий индекс метаболической интоксикации отмечен в остром периоде сальмонеллеза, дифтерии, ГА и ГВ. В раннюю реконвалесценцию при среднетяжелом течении этих заболеваний его нормализация отставала от сроков клинического выздоровления. Сопоставленный анализ свидетельствует о том, что у больных острой бактериальной инфекцией (сальмонеллез, шигеллез, ангина, дифтерия) корреляционная взаимосвязь между содержанием карбонильных групп и исследованных БОФ в остром периоде выше, чем у больных острой вирусной инфекцией (гепатиты А и В), а взаимосвязь между уровнем ОМБ в крови и БОФ выше, чем между МДА и БОФ. Выявлена средняя и сильная корреляционная зависимость между содержанием в крови кортизола и СРБ, б1-ИП, ЦП, карбонильных групп, МДА у больных сальмонеллезом, шигеллезом, ГА и ГВ. Особого внимания заслуживает обнаруженная у части больных фрагментация ДНК лейкоцитов (при ОКИ – до 20 %; при ОВГ – до 32,5 %), возрастающая в зависимости от тяжести заболевания. Частота этой фрагментации у больных острым ГВ оставалась высокой (15 %) и в раннюю реконвалесценцию. Включение бемитила в комплексную терапию сальмонеллеза средней тяжести способствует снижению выраженности интоксикационного синдрома, регрессу дегидратации, что приводит к более быстрому клиническому выздоровлению, сокращению курса антибактериальной терапии, срока пребывания в стационаре. Использование стимола в комплексной терапии больных острым ГВ средней степени тяжести, у которых после некоторого улучшения отмечается отрицательная клинико-биохимическая динамика и отсутствует суперинфекция гепатита D, способствует снижению интоксикации организма, сокращению срока пребывания больного в стационаре. В подобных же случаях применение в комплексной терапии гропринозина, обладающего антивирусным и иммуномодулирующим действием, также способствует ускорению регресса клинических симптомов, нормализации биохимических показателей и сокращению продолжительности стационарного лечения. Разработаны объективные критерии эндогенной метаболической интоксикации при разных острых бактериальных и вирусных инфекционных болезнях и методы эффективного применения бемитила в комплексном лечении больных сальмонеллезом; стимола и гропринозина – в терапии при остром ГВ. Ключевые слова: сальмонеллез, шигеллез, ОКИ-УПБ, дифтерия, ангина, гепатит А, острый гепатит В, белки острой фазы, окислительная модификация белков, малоновый диальдегид, метаболическая интоксикация, ДНК лейкоцитов. SUMMARY Karimov I.Z. The clinical and pathogenetic role of positive acute phase proteins, cells destruction and metabolic intoxication of an organism at different acute infectious diseases. - Manuscript. Thesis of the doctor of medical sciences degree in the specialty 14.01.13 - infectious diseases. Institute of epidemiology and infectious diseases n. a. L.V. Gromashevsky AMS Ukraine, Kiev, 2006. The positive acute phase proteins (APP) concentration C-reactive protein, б1-inhibitor proteinases, б1-acid glycoprotein, ceruloplasmin as well as cortisol concentration were determined by immunological methods during some acute infectious diseases (acute intestinal infections, angina, diphtheria, acute virus hepatitis A and B). It was first shown that the changes of absolute value rates and indexes between them are correlated with level of cellular degenerative processes evaluated by oxidative modification of proteins (OMP), content malonic dialdehyde (MDA) and leucocyte’s DNA degradation. Statistic analysis of APP responses revealed their pathogenetic and prognostic roles at the acute infectious. The obtained data suggest that serum blood OMP values can de used for estimation of metabolic intoxication extent, clinical course and prognosis. The correlative interrelations between levels of OMP and MDA, OMP and APP, MDA and APP, cortisol and APP are revealed. There is a metabolic intoxication index (ratio OMP/MDA) is proposed as a new criterion to serve for estimation of endogen metabolic intoxication extend. It was first shown the clinical efficiency of application bemithyli ( at treatment of the patients by salmonellosis, stimuli and inosine pranobexi ( at treatment of the patients by acute virus hepatitis B. Presented data complement conception on general mechanisms of endogenesis and pathogenesis of intoxication syndrome. Key words: acute intestinal infections, salmonellosis, shigellosis, diphtheria, angina, HAV, HBV, acute phase proteins, oxidative modification proteins, malonic dialdehyde, intoxication, DNA leucocytes. . ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ АлАТ ( аланінамінотрансфераза б1-ІП – альфа-1-інгібітор протеіназ б1-КГП – альфа-1-кислий глікопротеїн АФК – активні форми кисню БГФ – білки гострої фази ВГ – вірусний гепатит ВР – вільні радикали ВРО – вільно-радикальне окислювання ГА – гепатит А ГВ – гепатит В ГВГ – гострий вірусний гепатит ГК ( глюкокортикоіди ГКІ – гострі кишкові інфекції ГКІ-НЕ – гострі кишкові інфекції нез'ясованої етіології ГКІ-УПБ – гострі кишкові інфекції, викликані умовно-патогенними бактеріями ДНК – дезоксирибонуклеїнова кислота ЕІ – ендогенна інтоксикація ЕМІ – ендогенна метаболічна інтоксикація ІМІ – індекс метаболічної інтоксикації ІФА – имуноферментний аналіз МДА – малоновий діальдегід мкм ( мікромоль нм ( нанометр нмоль – наномоль ОМБ – окисна модифікація білків ПОЛ – перекісне окислювання ліпідів РЗПГА ( реакція зворотної пасивної гемаглютинації СРБ – С-реактивний білок СЕМІ – синдром ендогенної метаболічної інтоксикації ЦП – церулоплазмін ШОЕ – швидкість осідання еритроцитів. PAGE 1

Похожие записи