ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ імені Г.С.КОСТЮКА

АПН УКРАЇНИ

КУНЦЕВСЬКА Анастасія Володимирівна

УДК № 159.922.27 (048)

Інтраперсональні конфлікти у діяльності соціальних працівників

19.00.05 – соціальна психологія, психологія соціальної роботи

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ — 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса
Шевченка, на кафедрі соціальної роботи

Науковий керівник

доктор психологічних наук, професор

Швалб Юрій Михайлович,

Київський національний

університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри соціальної роботи

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор

Третьяченко Вікторія Віталіївна,

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля,
завідувачка кафедри психології

кандидат психологічних наук

Бєлавіна Тетяна Іванівна,

Інститут соціальної та політичної психології АПН України, докторант

Провідна установа – Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України,
відділ філософської антропології

Захист відбудеться 23 травня 2006 року об 11 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д.26.453.01 в Інституті психології імені
Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ-33, вул.
Паньківська,2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології імені
Г.С.Костюка АПН України (01033, м. Київ-33, вул. Паньківська,2).

Автореферат розісланий 21 квітня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
БАЛЛ Г.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Соціальна робота є одним з важливих напрямків
соціального захисту населення, що полягає у наданні допомоги,
різноманітних форм підтримки, ресоціалізації осіб, які цього потребують.
Про необхідність, важливість та відповідальність даної професійної
діяльності свідчить і поширення наукових досліджень у цій галузі,
найбільш значущими напрямами яких є “клієнт-центрований” та
“професійно-центрований”. Перший напрям представлено дослідженнями
широкого кола проблем клієнтів соціальних служб, їхніх витоків і
наслідків, розробці напрямів розв’язання цих проблем, визначення форм
цільової допомоги тощо. Другий напрям – дослідження, присвячені, власне,
професії: цінності, етика, правові аспекти, історія становлення,
специфіка підготовки фахівців, узгодженість законодавчої бази тощо.

Таким чином, нерозвиненим, на сьогоднішній день, є третій напрям
досліджень – дослідження особистості фахівця у галузі соціальної роботи.
Хоча, існує велика кількість досліджень професіогенезу у соціономічних
професіях, проблема особистості соціального працівника, особливо у
вітчизняних дослідників цієї галузі, залишається нерозробленою.

Натомість, соціальний працівник вочевидь витримує значне психологічне
навантаження, перебуваючи весь час у атмосфері людських проблем, болю,
неблагополуччя. На сьогодні існує велика кількість досліджень
особистісних наслідків дії постійного психічного навантаження у різних
видах професійної діяльності. Показано, що у таких видах професійної
діяльності, як практична психологія (E.J. Cooley, H.J.Freudenberger,
С.Maslach, S.T. Meir, V.Slavicki, Ю.Альошина, Є.Лекторська, В.Є.Орел,
Д.Г.Трунов), педагогіка (О.Кузьменкова, Л.Мітіна), соціальна робота
(Н.Бєлєнко, В.Горяніна) тощо у фахівців з часом виникає низка негативних
психологічних явищ, які виявляються у феноменах професійної деформації
особистості, психологічного вигоряння та внутрішньоособистісних
конфліктів.

Дослідження інтраперсонального конфлікту як психологічного феномену
буття і розвитку особистості бачимо у працях Л.І.Божович, Є.О. Донченко,
К.Левіна, В.С. Мерліна, Н.Міллера, Д.Г.Скотт, В.В.Століна,
Т.М.Титаренко, Л.Фестінгера, К.Хорні та інших.

Необхідність постійного професійного включення соціального працівника у
вирішення проблем клієнтів призводить до виникнення суперечностей між
професійними обов’язками та системою особистісних переживань фахівця.
Але визначення впливу змісту діяльності соціальних працівників на
виникнення у них інтраперсональних конфліктів досі не було предметом
спеціальних досліджень, що зумовило вибір теми роботи.

Подане дисертаційне дослідження спрямоване на визначення психологічних
чинників розвитку особистості соціального працівника, його професійної
свідомості.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертаційного дослідження пов’язана з науковими планами й темами
факультету НДР “Психологічні детермінанти життєвих цінностей
студентської молоді” № державної реєстрації 0102U003112.

Тема затверджена на засіданні кафедри соціальної роботи та педагогіки,
факультету соціології та психології Київського Національного
Університету ім. Тараса Шевченка (протокол №4 від 29 жовтня 2002р.) та
узгоджена в координаційній раді АПН України (протокол №6 від 14 червня
2005р.)

Об’єкт дослідження – процес виникнення, розгортання та розв’язання
інтраперсональних конфліктів у соціальних працівників.

Предмет дослідження – психологічна структура інтраперсональних
конфліктів у соціальних працівників.

Мета дослідження – розробка психологічних засобів діагностики та
подолання інтраперсональних конфліктів у фахівців соціальної роботи та
впровадження методики формування особистісної готовності до діяльності у
ситуаціях інтраперсонального конфлікту в процесі підготовки соціальних
працівників.

Гіпотеза дослідження. Інтраперсональні конфлікти у соціальних
працівників виникають внаслідок наявності протиріч у системі
професійної діяльності, а їх розв’язання залежить від рівня розвитку
професійної свідомості.

Завдання дослідження.

Проаналізувати наявні теоретичні моделі професіогенезу особистості у
соціономічних професіях;

Визначити провідні фактори виникнення інтраперсональних конфліктів у
практичній діяльності соціальних працівників;

Розробити методику та провести емпіричне дослідження інтраперсональних
конфліктів, що виникають у професійній діяльності соціальних
працівників;

Побудувати модель типів інтраперсональних конфліктів та можливих засобів
їх подолання у практиці соціальних працівників;

Розробити та апробувати методику подолання та профілактики
інтраперсональних конфліктів у професійній діяльності соціальних
працівників.

Теоретико-методологічною основою дослідження є діяльнісний підхід у
психології (К.О.Абульханова-Славська, Л.І.Божович, О.М.Леонтьєв,
С.Д.Максименко); загальнопсихологічні теорії інтрапсихічних конфліктів
(К.Левін, В.Мерлін, Я.Морено, В.М.Мясіщев, Л.О.Петровська, Л.Фестінгер,
З.Фройд, К.Хорні); соціально-психологічні теорії конфліктів
(С.Грушевська, М.І.Пірен, В.В.Третьяченко); теорія цілепокладючої
свідомості (Ю.М.Швалб); концепція самосвідомості та життєвих смислів
особистості (В.В.Столін) та типологія життєвих світів (Ф.Ю.Василюк).

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовували:
теоретичний аналіз проблеми; метод теоретичного моделювання, методи
збору первинної соціологічної інформації, метод анкетування, метод
формуючого експерименту, психологічні діагностичні методики (методика
Дембо-Рубінштейн, методика дослідження самоставлення В.Століна та
С.Пантєлєєва); статистичні методи обробки емпіричних даних.

Дослідження проводилось впродовж 2002-2005 років у м. Києві. Загальний
обсяг вибірки склав 121 особу: психологи соціальних служб та
психологічних центрів, викладачі-практики, науковці в галузі соціальної
роботи та психології, соціальні працівники, студенти, які навчаються
за спеціальністю “соціальної робота”.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше розроблено модель
чинників виникнення інтраперсональних конфліктів у діяльності соціальних
працівників. Показано, що інтраперсональні конфлікти виникають внаслідок
неадекватного відображення у професійній свідомості фахівців наявних
протиріч у функціональній структурі соціальної роботи. Запропоновано
типологію інтраперсональних конфліктів, побудовано ієрархічну модель їх
структури та розкрито характер їх перебігу. Розроблено тренінг
позитивного переживання інтраперсональних конфліктів у соціальній роботі
для фахівців та студентів.

Теоретичне значення дослідження полягає у поглибленні психологічних
уявлень про особливості виникнення, перебігу та розв’язання особистістю
інтраперсональних конфліктів.

Доведено, що психологічними чинниками виникнення інтраперсональних
конфліктів у соціальних працівників є низка протиріч між практичними
функціями соціальної роботи та змістовними компонентами професійної
свідомості. Вказані протиріччя мають рівнево-ієрархічний характер та
розгортаються на таких рівнях, як: професійно-ситуативний,
професійно-нормативний та професійно-ціннісний.

Практичне значення дослідження полягає у розробці та апробації
діагностичного інструментарію, спрямованого на виявлення
інтраперсональних конфліктів у соціальних працівників, та тренінгової
технології профілактики та подолання інтраперсональних конфліктів.

Розроблений тренінг впроваджено у навчання соціальних працівників у
практичному курсі “Самокерована групова робота”. Отримані дані
використовуються в лекційному курсі “Практична психологія в соціальній
роботі” при підготовці фахівців за спеціальністю “соціальна робота”.

Апробація роботи. Основні результати дослідження обговорювалися на
засіданнях кафедри соціальної роботи КНУ ім. Тараса Шевченка; на
щорічних конференціях “Дні науки на факультеті соціології та психології”
КНУ ім. Т. Шевченка (2003, 2004 та 2005 років); на сьомій Міжнародній
конференції молодих науковців вересень 2004р.; на міжнародній
науково-практичній конференції “Актуальні проблеми навчання і виховання
людей з особливими потребами”, 2004; на науково-практичному семінарі
“Діяльність груп самодопомоги” (другі міські методичні збори), що
відбувся 26 квітня 2004 року у приміщенні київського будинку вчителя.

Публікації. Основний зміст та результати дослідження представлені у 6
одноосібних публікаціях, 4 з яких надруковано у фахових виданнях,
затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація містить вступ, три розділи,
висновки, список використаних джерел (180 назв) та додатки. Основний
зміст дисертації викладено на 190 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено його
об’єкт, предмет і мету; сформульовано гіпотезу і завдання; розкрито
наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи.

У розділі І “Теоретичні моделі конфлікту” розглянуто визначення поняття
конфлікту у соціономічних науках (психології, соціології та соціальній
психології) а також аналіз підходів до розуміння структури та функцій
інтраперсонального конфлікту.

Науковий аналіз конфліктів має давню історію. Існує велика кількість
теорій конфлікту в межах соціології (М.Вебер, Е.Гідденс, Р.Дарендорф,
Л.Козер, К.Маркс, Г.Маркузе, Р.Мертон, Т.Парсонс) та у різних галузях
психології (С.М.Ємельянов, К.Левін, Д.Майєрс, В.Н.Мясіщев, Л.Фестінгер,
Р.Фішер, З.Фройд, Е.Фромм, К.Хорні, К.Юнг тощо). На сьогодні теорія
конфліктів навіть виокремилась в окрему галузь наукового знання –
конфліктологію.

Представники теорій конфлікту розглядають цей феномен з різних позицій,
погоджуючись загалом у тому, що сутністю конфлікту є зіткнення.
Теоретичний аналіз конфліктологічних підходів (Н.В.Грішина, Г.В.Ложкін,
Н.І.Повякель) виявив ще низку істотних ознак конфлікту, спільних для
більшості підходів: наявність усвідомленого протиріччя; суб’єктність
носія протиріччя; особистісна значущість предмету протиріччя для кожного
із суб’єктів; стан (переживання) напруги.

Представники різних підходів висували свої критерії класифікації
конфліктів, розрізняючи їх за ознаками джерела, інтенсивності,
тривалості, за характером наслідків, суб’єктами тощо. Розрізнення
зовнішнього та внутрішнього конфліктів столо поштовхом до усвідомлення
низки наукових психологічних проблем, пов’язаних із процесами розвитку і
становлення особистості (Е.Еріксон, В.С.Мерлін, Т.М.Титаренко).

Більшість дослідників пов’язують виникнення інтраперсональних конфліктів
із наявністю зовнішніх (ситуативних) та внутрішніх (особистісних)
детермінант. При цьому зовнішні умови інтраперсонального конфлікту
пов’язані з неминучим протиріччям між потребами людини та об’єктивними
можливостями їх задоволення. Серед внутрішніх детермінант
інтраперсонального конфлікту найбільш вагомою є протиріччя у смисловій
сфері особистості, але значущими факторами є також протиріччя рольові,
мотиваційні та когнітивні.

Серед фундаментальних теорій інтраперсонального конфлікту є такі, що
фокусують увагу на психодинамічних структурах особистості (З.Фройд,
К.Хорні, К.Г.Юнг), на мотивах (К.Левін), на суперечливих ролях
особистості (Я. Морено) або на суперечливих знаннях, ідеях, цілях
(Л.Фестінгер). Останнім часом, виникла низка теорій (О.Я.Анцупов,
О.І.Шипілов), у яких зроблено спробу спертися на такі фундаментальні
соціально-психологічні категорії, як мотив, дія та образ.

За структурою, формами виявлення та переживання з інтраперсональними
конфліктами пов’язані феномени вигоряння та професійних деформацій.
Встановлено, що вигоряння та професійні деформації як невротичні
утворення можуть бути наслідками нерозв’язаного інтраперсонального
конфлікту. Проаналізовано типологію показників та чинників вигоряння,
структуру, різновиди та походження професійних деформацій (В.В.Бойко,
В.Є.Орел, Д.Г.Трунов та ін.)

Визначені теоретичні моделі чинників виникнення інтраперсонального
конфлікту стали підґрунтям дослідження психологічного змісту тих умов
діяльності соціальних працівників, які можуть призвести до виникнення
інтраперсональних конфліктів. Специфікою соціальної роботи як професії є
необхідність безпосереднього втручання соціального працівника у ситуацію
життєдіяльності клієнта (іноді, навіть, без згоди останнього), що
призводить до виникнення специфічних системних протиріч.

Соціальну роботу можна представити у вигляді трьох рівнів організації
діяльності: рівень ситуативної взаємодії соціального працівника з
клієнтом та іншими суб’єктами діяльності; рівень принципів та норм, що
визначають характер зазначеної взаємодії; рівень загальних цілей і
вимог, що, регулюють усю діяльність фахівців, породжуючи професійні
норми та стандарти. На кожному з цих рівнів виникають свої протиріччя,
які соціальний працівник може переживати як конфлікт. Так, на рівні
конкретної ситуації виникають труднощі, пов’язані з такими факторами,
як: перетин життєвої та професійної ситуацій фахівця; необхідність
втручання у справи клієнта без його згоди; включення клієнта та його
життєвої ситуації в життєву ситуацію фахівця тощо. Для рівня
ситуативного регулювання діяльності протиріччя виникають внаслідок
наявності різнорідних та різноманітних професійних норм та правил, які
можуть бути неузгоджені між собою (та зазвичай такими і є). Тому, щоразу
ситуація професійної діяльності вимагає від фахівця здійснення
особистісного вибору у процесах постановки професійних задач діяльності
та встановленні правил взаємодії з клієнтом та його соціальним
середовищем. Для ціннісного рівня професійної діяльності соціального
працівника основним протиріччям є протиріччя між задекларованими
цінностями й загальними цілями соціальної роботи, з одного боку, та
реальними можливостями їх втілення в практичній діяльності, з іншого.
Почасти це виявляється у неузгодженості між цілями соціальної роботи і
законодавчо-правовою базою її виконання.

Структурно-функціональна організація діяльності знаходить своє
відображення у відповідних формах професійної свідомості. Спираючись на
вже існуючі моделі свідомості та діяльності (О.М.Леонтьєв, Ю.М.Швалб,
Н.Ф.Шевченко), ми визначили три рівні професійної свідомості:
ситуативний, що уможливлює ідентифікацію професійної ситуації (рівень
безпосереднього змісту професійної діяльності); рівень задач і
технологій (професійні еталони, стандарти та норми професійної
діяльності), що регулює діяльність у ситуаціях, та рівень цінностей, що
детермінує загальний смисл професійної діяльності.

Конгруентність організаційної структури професійної діяльності
структурам професійної свідомості призводить до того, що об’єктивні
протиріччя в діяльності особистість може переживати як внутрішні
протиріччя, тобто, як інтраперсональний конфлікт. Хоча, дійсні
протиріччя виникають в реальній діяльності, суб’єкт професійної
діяльності переживає їх як суперечність між різними структурами власної
професійної свідомості.

Таким чином, інтраперсональні конфлікти у професійній діяльності
соціальних працівників розгортаються на розривах між трьома
підструктурами професійної свідомості та всередині цих підструктур.
Звідси маємо наступні різновиди інтраперсональних конфліктів:
“ситуативний”, “нормативно-цільовий”, “нормативно-ціннісний” та
“ціннісно-ситуативний” конфлікт. Відповідно до кожного рівня професійної
свідомості виокремлено блок конфліктогенних чинників. Так, на рівні
ситуації діють чинники, так чи так пов’язані з клієнтами соціальної
роботи (блок “фактор клієнта”); на нормативному рівні інтраперсональні
конфлікти пов’язані з організаційними чинниками; на ціннісному рівні – з
особистісними характеристиками соціального працівника.

У розділі ІІ “Емпіричні дослідження інтраперсональних конфліктів у
соціальних працівників” подано загальну організаційну схему емпіричної
частини дослідження, наведено отримані результати експертного
дослідження та анкетування соціальних працівників, спрямованих на
перевірку гіпотетичної моделі, представленої у попередньому розділі.

Теоретичну модель, розроблену у процесі аналізу функціональної структури
соціальної роботи, було закладено в експертне, а потім і в масове
опитування соціальних працівників. Емпіричну частину дослідження
складають два етапи.

На першому етапі було проведено експертне дослідження, спрямоване на
визначення чинників інтраперсональних конфліктів у практичній діяльності
соціальних працівників.

Добір експертів здійснювався за такими критеріями: наявність фахової
освіти у галузі психології чи соціальної роботи; термін досвіду
безпосередньої роботи з клієнтами (не менше трьох років надання
психологічної підтримки, допомоги, психокорекція тощо); наявність
наукових праць у галузі соціальної роботи. Весь масив опитаних експертів
становив 17 респондентів: психологи соціальних служб та психологічних
центрів, соціальні працівники, викладачі-практики та наукові
співробітники за спеціальністю соціальна робота, психологія. Опитування
експертів здійснювалось методом напівстандартизованого анкетування.
Запитання анкети були сконструйовані таким чином, аби стимулювати
респондентів до відтворення (пригадування) переживання інтраперсональних
конфліктів та суперечностей, що їх викликали.

Експерти пов’язують виникнення інтраперсональних конфліктів у соціальних
працівників переважно з такими чинниками як: особистісні якості та риси
фахівця (47,0%); стосунки фахівця з оточенням (17,6%); якість
професійного та життєвого досвіду (11,7%); особистість клієнта та його
проблеми (11,7%); фізично-емоційний стан фахівця (11,7%).

За оцінками експертів проведено ранжування значущості чинників
виникнення інтраперсональних конфліктів у соціальних працівників.
Найбільш значущими виявилися такі, як: тривожність фахівця, робоче
навантаження, самооцінка, толерантність фахівця, дефіцит часу,
психоемоційна реакція на стресову ситуацію, рівень саморефлексії,
самооцінка успішності в роботі, тривалість робочого дня, робочий стаж.
Найменше впливають: глибина контакту з клієнтом, локус контролю,
соціальний статус спеціаліста, розмір зарплатні фахівця, ступінь
прийняття клієнта, вік спеціаліста, екстравертованість, самооцінка
клієнта, установки клієнта. Як бачимо, експерти серед найбільш значущих
конфліктогенних чинників визнають такі, що пов’язані з особистістю
фахівця та низкою організаційних чинників. Натомість, усе, що стосується
клієнта (його особистісні риси, поведінка, специфіка взаємодії) – на
останніх місцях за ступенем впливу на утворення інтраперсональних
конфліктів.

За предметним наповненням інтраперсональні конфлікти, що виникають у
соціальних працівників, охоплюють достатньо широке коло переживань,
таких, як:

відчуття перетину проблеми клієнта з власними проблемами соціального
працівника;

бажання допомогти клієнтові за відсутності необхідних ресурсів;

переживання професійної безпорадності у складних випадках;

переживання фахівцем неблагополуччя життя клієнтів;

порушення збалансованості робочого та вільного часу (включення у
вирішення проблем клієнта без розгалуження робочого та вільного часу);

внутрішнє переживання конфліктів у професійному середовищі;

невідповідність вимог керівництва функціональним обов’язкам фахівця;

неможливість поєднати соціальну роботу із необхідністю годувати родину;

переживання соціального невизнання значущості професії (виражене в
низькому соціальному статусі фахівця).

Таким чином, експерти визначили види інтраперсональних конфліктів саме
за ознакою наявності протиріч у професійній діяльності соціального
працівника. На думку експертів, виникнення інтраперсональних конфліктів
нерозривно пов’язане саме з професією, а особистісні та інші чинники
впливають тільки на частоту виникнення, глибину та гостроту переживання
конфлікту.

Отримані дані підтвердили правомірність створеної моделі, що дало змогу
розробити інструментарій для подальшого дослідження.

На другому етапі дослідження було проведено анкетне опитування
соціальних працівників. Загальна кількість опитаних складає 55
респондентів, з яких 76% жінок і 24% чоловіків, соціальних працівників
міських соціальних служб м.Києва.

Отримані дані свідчать, що переважна більшість соціальних працівників
(76%) мають досвід переживання внутрішнього конфлікту. Суттєво, що ці
внутрішні конфлікти 56% опитаних пов’язують з професійною діяльністю,
29% вважають, що вони пов’язані з особистісними проблемами, решта (15%)
не визначилися з відповіддю.

Більш ніж третина соціальних працівників (36%) вважають внутрішній
конфлікт негативним, проте неминучим явищем, що заважає нормально
працювати; 35% вважають його поштовхом до особистісного та професійного
зростання( 16% – можливістю краще збагнути себе; 7,3% опитаних
зазначили, що внутрішнього конфлікту для них не існує, 5,4% – не
розуміють це поняття.

Серед тих, хто має досвід переживання інтраперсонального конфлікту, 47%
відмічають помірність його перебігу, а 42% переживають дуже гостро й
емоційно (11% респондентів не дали відповіді на це запитання).

У дослідженні респонденти визначали умови, від яких залежить гострота
перебігу внутрішнього конфлікту (див. табл. 1).

Отримані дані свідчать про те, що загострення переживання конфлікту має
ситуативний характер і пов’язане радше з відображенням конкретної
ситуації у професійній свідомості фахівця, ніж з професійними якостями
особистості.

Серед тих особливостей, що вирізняють соціальну роботу від інших видів
соціономічних професій, фахівці називають такі, як: низька заробітна
платня при відсутності можливостей іншого джерела професійного заробітку
(відсутність ринку соціальних послуг); специфіка контингенту клієнтів
соціальної роботи (переважання представників маргінальних груп);
необхідність самостійного прийняття відповідальних соціальних рішень;
постійне зіткнення з внутрішніми конфліктами клієнтів; постійне відчуття
недостатності професійної компетентності; публічність соціальної роботи
та постійне очікування оцінки оточення. Майже всі соціальні працівники
відмічають також, що внаслідок дій вказаних чинників у соціальних
службах складається негативний соціально-психологічний клімат, що стає
додатковим конфліктогенним фактором.

Таблиця 1.

Значущість умов гостроти переживання конфлікту

Умови Відповіді (у%)

завжди іноді ніколи

1 наявність психологічної підтримки 36,4 58,2 5,4

2 глибина й пролонгованість конфліктної ситуації 36,4 56,4 7,2

3 загальний емоційний стан 38,1 52,7 9,2

4 суб’єктивна оцінка ситуації як значущої 38,1 51 10,9

5 самооцінка фахівця 41,8 43,6 14,6

6 неможливість обговорити причини конфлікту 29,0 61,8 9,2

7 рівень особистісного розвитку 32,7 49,1 18,2

8 значущість предмету конфлікту для інших 21,8 52,7 25,5

9 самопочуття 21,8 52,7 25,5

10 рівень домагань 23,6 45,4 31

11 соціально-економічний стан 10,9 49,1 40

За результатами опитування соціальних працівників всі чинники виникнення
інтраперсональних конфліктів було розподілено на три основні види:
особистісні чинники, організаційні та “фактор клієнта”. Суттєво, що всі
ці види чинників є складноструктурованими і в кожному виді є чинники, що
суттєво розрізняються за ступенем їх значущості для виникнення
інтраперсональних конфліктів (див. табл.2).

Таким чином, результати емпіричного дослідження підтвердили те, що
фахівці впродовж своєї діяльності переживають певні труднощі й
протиріччя, викликані суперечностями професійної ситуації (побудова
стосунків із клієнтом у специфічних ситуаціях, узгодження своїх дій із
нормами професії, законодавством тощо).

Ці труднощі пов’язані з особистісними чинниками (невпевненість у власних
силах, самооцінка, тривожність, професійна недосвідченість,
незадоволеність власними діями, порушення внутрішньої рівноваги),
організаційними (розмір зарплатні соціального працівника, робоче
навантаження, дефіцит часу) та клієнт-обумовленими чинниками (невміння
відійти від проблем клієнта, зв’язок проблеми клієнта з власною
проблемою).

Перебіг інтраперсонального конфлікту у соціальних працівників
супроводжується такими відчуттями, як: внутрішня потреба змінити
ситуацію, тобто “попрацювати над помилками” (28%); тривога (24%)(
відчуття непевності у собі та власних діях (17%); фізичний дискомфорт
(16%), а також відчуття ізольованості, відчуження (8%), власної
некомпетентності (8%).

Соціальні працівники виводять інтраперсональний конфлікт із
суперечності, вважаючи, що її нерозв’язаність є прямим шляхом до
внутрішнього конфлікту – суперечність трансформується у внутрішній
конфлікт через визнання її суб’єктивної значущості при неможливості
розв’язання, а також через механізм її ігнорування чи стримування.

Таблиця 2.

Чинники виникнення інтраперсональних конфліктів

Найбільш значущі Середні за значущістю Найменш значущі

Особистісні

Невпевненість у власних силах Тип реагування на стресову ситуацію
Толерантність

Самооцінка Самооцінка успішності в роботі Тип реагування на фрустрацію

Тривожність Особиста відповідальність Саморефлексія

Професійна недосвідченість Втомленість Рівень домагань

Незадоволеність власними діями Стратегія розв’язання конфлікту
Емпатійність

Порушення внутрішньої рівноваги Конфлікти з близьким оточенням
Екстравертованість

Креативність

Організаційні

Розмір зарплатні соціального працівника

Тривалість робочого дня Конфлікти з колегами

Робоче навантаження (кількість клієнтів) Соціально-економічний статус
Освіта

Дефіцит часу

Стаж роботи

Сімейне становище

Вік соціального працівника

фактор клієнта

Невміння відійти від проблем клієнта Неможливість прийти до певного
рішення в роботі з клієнтом Установки клієнта

Зв’язок проблеми клієнта з власною проблемою Глибина контакту з клієнтом
Самооцінка клієнта

Неприйняття особистості клієнта

Гострота проблем клієнта

Соціальні працівники виокремлюють низку умов, що уможливлюють
запобігання виникнення інтраперсонального конфлікту. Серед них: вчасне
розв’язання внутрішньої суперечності (54,5%) та філософське ставлення до
проблем (18,2%). Слід також відмітити, що 27,3% опитаних вважають
запобігання внутрішнім конфліктам не потрібним, оскільки вони є рушієм
особистісного розвитку.

Серед конкретних засобів запобігання інтраперсональним конфліктам
фахівці зазначили: прийняття на себе відповідальності за наслідки
власних рішень, пошук шляхів власного професійного зростання,
консультування з колегами, робота з власними внутрішніми проблемами,
моніторинг власних емоційних станів, рефлексивне усвідомлення власних
бажань та мотивів діяльності. Особливу групу засобів складають ті, які
спрямовані на зменшення вимог до себе та ефективності власної
професійної діяльності.

A

ae

@ p .

j

?

oe

A

A

u

B p   e 2

l

o

?o¬i??,?o??¶x·oae?????????II3/4®ccc

&

F#

?

„kd

ODOdOfO~O/c*cQc…kd’

”yp

Ue

Ue

Ue

”yp

Ue

Ue

Ue

”yp

Ue

Ue

Ue

”yp

Ue

Ue

Ue

”yp

Ue

Ue

Ue

”yp

Ue

Ue

Ue

”yp

Ue

Ue

Ue

”yp

Ue

Ue

Ue

”yp

Ue

Ue

Ue

”yp

Ue

Ue

Ue

”yp

Ue

Ue

Ue

”yp

Ue

Ue

Ue

”yp

Ue

Ue

Ue

”yp

Ue

Ue

Ue

”yp

Ue

Ue

Ue

”yp

Ue

Ue

Ue

`„?a$

”yp

Ue

Ue

Ue

Але, якщо запобігти виникненню інтраперсонального конфлікту не вдається,
то соціальні працівники використовують певні засоби його розв’язання,
які можна визначити як психотехніки роботи у стані внутрішнього
конфлікту. Треба відзначити, що на сьогодні не існує найбільш прийнятих
психотехнік – майже кожний соціальний працівник знаходить свої власні
психологічні прийоми проживання й подолання інтраперсонального
конфлікту. Використовувані фахівцями засоби пом’якшення або зняття
конфліктного стану можна поділити на рефлексивні та поведінкові (див.
табл.3).

Незалежно від засобів роботи з інтраперсональними конфліктами, сам факт
його наявності призводить до виникнення суттєвих особистісних та
професійних наслідків. Майже половина досліджуваних (52,6%) відмічають
наявність позитивних наслідків у вигляді відчуття професійного зростання
та набуття творчого досвіду, але решта досліджуваних відмічають
негативний характер наслідків інтраперсонального конфлікту, що
виражається у відчутті власної професійної безпорадності, пригніченому
емоційному стані тощо.

Таблиця 3.

Засоби подолання інтраперсонального конфлікту

Засоби Відповіді (у%)

завжди іноді ніколи

Рефлексивні

спроба усвідомити причини конфлікту 89 9,2 1,8

аналіз ситуації та складання стратегії дій 78,2 18,2 3,6

відсторонений погляд на ситуацію, з іншої позиції або ролі 51 41,8 7,2

примирення внутрішніх конфліктуючих (сторін( 40 45,4 14,6

розв’язання конфлікту через вибір однієї з альтернатив 7,2 69,2 23,6

медитація 3,6 14,5 81,9

Поведінкові

абстрагування шляхом виконання (механічної роботи( прибирання, дрібний
ремонт тощо 20 45,5 34,5

відпочинок (активний, прогулянка або сон тощо) 32,7 56,3 11

консультування у колеги психолога чи психотерапевта 16,3 56,3 27,4

намагання “виговоритися” 27,4 65,4 7,2

застосування технік релаксації 3,7 52,7 43,6

Таким чином, проведене емпіричне дослідження розкриває наявність дійсної
проблеми допомоги фахівцям соціальної роботи у набутті здатності до
переживання і позитивній проробці інтраперсональних конфліктів що
виникають. Важливим є те, що така допомога має бути спрямована на обидві
групи досліджуваних. Для тих, хто схильний до відчуття позитивних
наслідків допомога має бути спрямованою на підсилення їхньої здатності
до аналітично-рефлексивної роботи з інтраперсональними конфліктами. Для
тих, хто переживає наслідки переважно як негативні, допомога має бути
спрямованою на оволодіння психологічними засобами роботи із власними
емоційними станами та розвиток рефлексивних здатностей.

У розділі ІІІ “Використання тренінгових технологій для підготовки
соціальних працівників та сприяння їх професійному зростанню” наведено
програму формуючого етапу дослідження, методику та результати
організованого психокорекційного впливу, спрямованого на розширення
професійної самосвідомості фахівців та студентів у галузі соціальної
роботи.

Отримані на констатуючому етапі дані свідчать, що частота виникнення,
гострота переживання та можливості вирішення інтраперсональних
конфліктів пов’язані з рівнем розвитку професійної свідомості фахівців
та їх здатністю до рефлексивної роботи з власними переживаннями. З
огляду на це, формуючий експеримент було спрямовано на розвиток двох
провідних компонентів професійної компетентності особистості, а саме:

на розвиток здатності до постановки та розв’язання професійних задач;

на опанування засобів рефлексивного проживання травмуючих ситуацій.

Для вирішення цих завдань було обрано тренінгову форму як найбільш
адекватну до розвитку вказаних компетенцій.

Нами було розроблено “Тренінг позитивного проживання інтраперсонального
конфлікту в соціальній роботі”. Створюючи тренінг розвитку професійної
самосвідомості, ми мали на меті “точкову відповідь” на конкретні запити
(проблеми) соціальних працівників, відображені в експертному та масовому
дослідженнях.

Метою тренінгу є формування професійної самосвідомості, структурування
особистого досвіду, формування навичок рефлексії за умов
інтраперсонального конфлікту.

Завдання тренінгу: розвиток навичок рефлексії своїх професійних
здібностей; розвиток ініціативності; розвиток здатності до постановки та
розв’язання професійних задач; подолання стереотипів професійної
свідомості та розвиток гнучкості мислення; підвищення рівня
компетентності конструктивного спілкування; формування навичок
професійної самоорганізації; формування навичок рефлексії внутрішнього
стану в інтраперсональному конфлікті та пошук ефективних способів його
подолання; робота з переживаннями: рефлексія та ретрофлексія;
ознайомлення учасників із системою понять, необхідних для психологічного
самоаналізу, самопізнання, рефлексія фахівцями особливостей локалізації
особистісного контролю у професійній взаємодії.

Реалізація програми передбачає використання психотехнічних прийомів,
діагностичних процедур, інформування, групових дискусій, рольових та
ділових ігор, проективних методик тощо. Програма містить три блоки,
відповідні визначеним чинникам виникнення інтраперсональних конфліктів
та ґрунтується на принципі поетапності.

Перший блок “Особистісні чинники виникнення інтраперсонального
конфлікту” охоплює роботу з такими чинниками, як: самооцінка успішності
та професійної досвідченості в роботі, рівень домагань та впевненості у
власних силах, рівень задоволеності власними діями, відчуття внутрішньої
рівноваги.

Другий блок “Організаційні чинники” спрямований на розвиток здатності до
постановки та розв’язання професійних задач у наявній системі
організації та правового регулювання соціальної роботи. Основними
проблемами виступили необхідність постановки задач діяльності у ситуації
невизначеності професійних функцій, діяльність в ситуації дефіциту часу
та невизначеність у соціальній значущості прийнятих рішень.

Третій блок “Фактор клієнта” орієнтований на усвідомлення конкретних
протиріч, що виникають у професійній діяльності соціального працівника
та пов’язані з необхідністю безпосереднього втручання в соціальну
ситуацію буття клієнта. Провідні проблеми пов’язані з відчуттям перетину
проблеми клієнта з власними проблемами, невміння відійти від проблем
клієнта тощо.

З метою дослідження ефективності тренінгових занять на початку роботи в
групах та по завершенні тренінгових сесій здійснювалися виміри за
допомогою низки психологічних методик, таких як: стандартизована
методика дослідження ставлення до себе В.Століна, С.Пантелєєва;
модифікована методика дослідження самооцінки Дембо – Рубінштейн;
напівстандартизовані опитувальники; метод самозвіту; проективні
методики.

Формуючий експеримент проведений з вересня 2004 по квітень 2005 року
двох вибірках загальною кількістю 49 учасників, а саме:

Фахівці у галузі соціальної роботи реабілітаційного центру постраждалих
під час аварії на ЧАЕС. Загальна кількість – 14 учасників.

Студенти, які навчаються за спеціальністю “соціальна робота” у КНУ ім.
Тараса Шевченка (четвертий курс) та МАУП (третій курс). Загальна
кількість 35 учасників.

Було сформовано три тренінгові групи, чисельністю відповідно: 14
(фахівці), 15 (студенти КНУ) та 20 (студенти МАУП) учасників у кожній.

У групі фахівців було проведено дві сесії по вісім годин. У студентських
групах було проведено чотири тренінгові сесії тривалістю по чотири
години кожна. Проміжок між сесіями становив тиждень.

Роботу в групах ґрунтовано на поетапній (відповідно до трьох тренінгових
блоків) рефлексії трьох професійно-особистісних позицій, які
відображують провідні типи чинників виникнення інтраперсонального
конфлікту. Перша позиція “Я – професіонал” передбачає чітке усвідомлення
професійно значущих особистісних якостей, здатностей тощо, рефлексію
власної позиції стосовно професійної діяльності (ставлення до соціальної
роботи, власного місця у системі професійних відносин). Друга позиція
(позиція “лідера для себе”) передбачає організацію власного часу,
постановку та розв’язання професійних задач. Третя позиція пов’язана з
конкретною ситуацією взаємодії “фахівець – клієнт” та передбачає
рефлексію фахівцем професійних відносин із клієнтом, ступеня впливу
власного ставлення на роботу з клієнтом, аналіз власних емпатійних
тенденцій, визначення ступеня втручання у життєдіяльнісну ситуацію
клієнта тощо.

Виміри, проведені за методикою дослідження ставлення до себе В.Століна,
С.Пантелєєва (за шкалою внутрішньої конфліктності), не виявили суттєвих
змін в жодній з двох груп між показниками, отриманими на початку та
після тренінгу (відповідно: у соціальних працівників претест – 3,3
стена, ретест – 2,8 стена; у студентів претест – 4,7 стена, ретест – 4,5
стена). Такі результати можна пояснити тим, що внутрішня конфліктність
особистості є феноменом глибшим і складнішим за такі структури, як
самооцінка чи здатність до постановки професійних задач, тому зміни, що
відбуваються, є поступовими й тривалими у часі.

Методику Дембо – Рубінштейн було використано для дослідження самооцінки
професійно значущих особистісних якостей та якостей постановки та
розв’язання професійних задач. За всіма цими показниками виявлено низку
змін, як у групі фахівців, так і у групі студентів.

Підрахунок коефіцієнту змін (Т-критерій Вілкоксона) виявив, що найбільш
значущі зсуви самооцінки професійно важливих особистісних якостей
відбулися у групі фахівців за такими характеристиками: самооцінка,
професійні знання, впевненість, рефлексивність та здібності (t<0,01). У студентів за якостями: впевненість, здібності, знання, самооцінка, цілеспрямованість (t<0,01). Зміни самооцінок якостей постановки та розв’язання професійних задач бачимо такі. У фахівців найбільш значущі зміни спостерігаємо за характеристиками: гнучкість, постановка професійних задач, прогнозування перешкод, фіксація задач, розбірливість у засобах (t<0,01). У студентів – за такими якостями, як: планування, фіксація задач, втілення запланованого, гнучкість (t<0,01). Таким чином, тренінг став поштовхом до осмислення та переоцінки фахівцями власних професійних якостей і визначення напрямів подальшого професійного розвитку. Студенти здійснили позитивну переоцінку своїх якостей в умовах, змодельованих у тренінгу професійних ситуацій. Загалом, зміни у самооцінках низки якостей фахівців свідчать про рефлексивний аналіз власної діяльності та професійно значущих особистісних якостей, поставлених професійних задач, способів їх розв’язання, що, в свою чергу, призвело до усвідомлення ними напрямів професійного зростання. Отримані показники – результат перегляду фахівцями ситуацій, що вимагають від них корекції власних професійних якостей. А саме: визначення рівня власних здібностей, навичок та рефлексивності як недостатніх для розв’язання актуальних професійних задач, і, відтак, локалізація власних “проблемних зон”. Дані, отримані по студентській групі свідчать про зростання впевненості у власних силах, професійної ідентичності, формування компетентності у розв’язанні певного класу професійних задач. А також формування більш адекватного образу професіонала у сфері соціальної роботи. Можемо зробити висновок, що проведені тренінги призвели до перебудови професійного “образу Я” та образу “ідеального професіонала” в учасників обох груп. Відбулася рефлексія фахівцями соціальної роботи й студентами протиріч, що виникають у професійній діяльності й суб’єктивно переживаються особистістю як інтраперсональний конфлікт, ця рефлексія, в свою чергу дає змогу конструктивно працювати з ситуацією інтраперсонального конфлікту. Аналіз даних, отриманих у експертному, масовому дослідженнях та за матеріалами тренінгів, дозволив констатувати, що профілактично-корекційна робота з інтраперсональними конфліктами соціальних працівників передбачає проходження фахівцями низки етапів. До найбільш значущих належать: рефлексивне усвідомлення факту наявності інтраперсонального конфлікту; артикулювання змісту та якості переживання; експресивне виявлення переживання (знаходження адекватного способу його зовнішнього вираження); вироблення фахівцем індивідуальної стратегії подолання інтраперсонального конфлікту. Отримані в ході дослідження дані дозволяють виокремити принаймні чотири найбільш поширені стратегії подолання інтраперсонального конфлікту соціальними працівниками: відчуження, моделювання, зміна позиції, знецінення (див. схему 1). Схема 1 Розв’язання інтраперсонального конфлікту (динаміка та стратегії). Відчуження – полягає в особистісному дистанціюванні соціального працівника від власної внутрішньої проблеми, так, наче наявна проблема його не стосується. Такий прийом допомагає фахівцю знайти альтернативні рішення, адже набагато простіше давати поради оточуючим, аніж собі. Моделювання – допомагає фахівцю досягти часткового відчуження від джерела конфлікту, переживань. Цей спосіб полягає у символічному предметному відтворенні елементів, задіяних осіб, причин тощо внутрішнього конфлікту. Причому це відтворення допускає різноманітні форми: від простої схеми, конструкції з іграшок чи предметів, до залучення учасників тренінгу у “постановку” інтраперсонального конфлікту протагоніста. Зміна позиції – метод, специфічний у ситуації внутрішнього конфлікту, пов’язаного з професією, полягає у поетапному поверненні фахівця до втраченої професійної ролі. Знецінення – стратегія, спрямована на зниження суб’єктивної значущості одного з чинників інтраперсонального конфлікту. ВИСНОВКИ 1. Інтраперсональний конфлікт є зіткненням у свідомості людини суперечливих смислів та значущих для неї, на даний момент, суб’єктивних реальностей. Поведінковими проявами інтраперсонального конфлікту є невпевненість у собі та своїх діях, чутливість до зовнішніх оцінок, вразливість, бажання та пошук підтримки оточення. Переживання інтраперсонального конфлікту, як правило, гостре, болюче й супроводжується відчуттям підвищеної тривоги та необхідності виправити ситуацію. 2. Інтраперсональний конфлікт у соціальних працівників виникає внаслідок наявності низки системних протиріч, притаманних професійній діяльності, які викликають специфічні неузгодженості у професійній свідомості фахівців. Ці протиріччя мають ієрархічну будову за такими рівнями: ситуативний (рівень практичної діяльності), що включає конкретну професійну та життєдіяльнісну ситуації; соціально-нормативний, що об’єднує інтеріоризовані або прийняті еталони, стандарти та норми професійної діяльності; ціннісний, як система особистісних професійних інтенцій, цінностей та установок. 3. Однією з визначальних відмінностей соціальної роботи від інших соціономічних професій є необхідність безпосереднього втручання соціального працівника у вирішення життєвих негараздів та соціальних конфліктів клієнта, навіть тоді, коли сам клієнт не бажає такої допомоги. Це зумовлює дію низки специфічних чинників виникнення інтраперсональних конфліктів: особистісні чинники, пов’язані з особистісним прийняттям та переживанням ситуацій клієнта; організаційні чинники, пов’язані з неможливістю надати повноцінну допомогу клієнтові за наявних умов та правил професійної діяльності; “фактор клієнта”, пов’язаний із специфікою ставлення клієнтів до соціальної роботи та особистості соціального працівника. 4. Інтраперсональний конфлікт, незалежно від чинників, що його викликають, розгортається за схемою: виникнення об’єктивної передконфліктної ситуації – внутрішнього протиріччя; його усвідомлення (або неусвідомлення) й зростання психологічного напруження; пошук і незнаходження шляхів розв’язання протиріччя та його переростання в інтраперсональний конфлікт; зростання значущості (смислу) конфліктуючих структур; усвідомлення та пошук ресурсів подолання конфлікту, або неусвідомлення з подальшою трансформацією інтраперсонального конфлікту в невротичний стан особистості. 5. Аналіз даних, отриманих у експертному, масовому дослідженнях та за матеріалами тренінгів дозволив констатувати, що профілактично-корекційна робота з інтраперсональними конфліктами соціальних працівників передбачає проходження фахівцями низки етапів. До найбільш значущих належать: рефлексивне усвідомлення факту наявності інтраперсонального конфлікту; артикулювання змісту та якості переживання; експресивне виявлення переживання; вироблення фахівцем індивідуальної стратегії подолання інтраперсонального конфлікту. Отримані в ході дослідження дані дозволяють виокремити принаймні чотири найбільш поширені стратегії подолання інтраперсонального конфлікту соціальними працівниками: “відчуження”, як дистанціювання соціального працівника від власної внутрішньої проблеми; “моделювання” – рефлексивне та символічне відтворення причин внутрішнього конфлікту; “зміна позиції” – поетапне повернення фахівця до втраченої професійної ролі; “знецінення” – стратегія, спрямована на зниження суб’єктивної значущості одного з чинників інтраперсонального конфлікту. Ці засоби складають основу корекційної роботи з соціальними працівниками, які знаходяться у стані інтраперсонального конфлікту, а також профілактики їх виникнення. Перспективи дослідження проблеми вбачаємо у подальшій розробці й апробації методики діагностики професійних інтраперсональних конфліктів у соціальних працівників; проведенні порівняльних досліджень інтраперсональних конфліктів у різних професіях типу “людина-людина” (вчителі, медики, психологи та соціальні працівники); вдосконаленні розробленої тренінгової технології. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Кунцевська А.В. Витоки інтраперсональних конфліктів у соціальних працівників (за аналізом результатів експертного опитування) // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. – К., 2004. – Т. VI, вип. 4. – С. 156-164. Кунцевська А.В. Екологічність діяльності фахівця у галузі соціальної роботи // Актуальні проблеми психології / За ред. Максименка С.Д. – Т. 7, вип. 2. – К.: Міленіум, 2004. – С. 89-96. Кунцевська А.В. Психологічні моделі інтраперсональних конфліктів (до проблеми інтраперсональних конфліктів у діяльності соціальних працівників) // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. – 2004. – Вип. 20-21. – С. 99-102. Кунцевська А.В. Внутрішньоособистісні труднощі фахівців у галузі соціальної роботи // Актуальні проблеми навчання і виховання людей з особливими потребами: Тези доповідей. П’ята міжнародна науково-практична конференція. – Київ: Університет “Україна”, 2004. – С. 278-280. Кунцевська А.В. Дослідження інтраперсональних конфліктів у діяльності соціальних працівників // Сьома всеукраїнська конференція молодих науковців “Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень”. 28 жовтня 2004 року, м. Київ: Тези доповідей. – К: ВПЦ “Київський університет”, 2005. – С. 153-154. Кунцевська А.В. Екологічність професійної свідомості соціальних працівників // Актуальні проблеми психології / За ред. Максименка С.Д. – Т.7, вип.6. – К.: Міленіум, 2005. – С. 444-451. АНОТАЦІЇ Кунцевська А.В. Інтраперсональні конфлікти у діяльності соціальних працівників. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05 – соціальна психологія, психологія соціальної роботи. – Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, Київ, 2006. Дисертацію присвячено дослідженню психологічної структури інтраперсональних конфліктів у соціальних працівників та розробці психологічних засобів їх діагностики, профілактики та подолання. В роботі проаналізовано теоретичні моделі інтраперсональних конфліктів в рамках професіогенезу особистості. Визначено провідні чинники виникнення інтраперсональних конфліктів у практичній діяльності соціальних працівників. Показано, що такими чинниками виступають протиріччя в системі професійної діяльності та структурі професійної свідомості. Специфіка протиріч призводить до виникнення таких різновидів інтраперсональних конфліктів, як “ситуативний”, “нормативно-цільовий”, “нормативно-ціннісний” та “ціннісно-ситуативний”. Показано, що подолання інтраперсональних конфліктів передбачає проходження суб’єктом низки етапів особистісної роботи з переживаннями конфліктної ситуації: Аналіз даних, отриманих у експертному, масовому дослідженнях та за матеріалами тренінгів дозволив констатувати, що профілактично-корекційна робота з інтраперсональними конфліктами соціальних працівників передбачає проходження фахівцями низки етапів. До найбільш значущих належать: рефлексивне усвідомлення факту наявності інтраперсонального конфлікту; артикулювання змісту та якості переживання; експресивне виявлення переживання; вироблення фахівцем індивідуальної стратегії подолання інтраперсонального конфлікту. Виокремлено чотири найбільш поширені серед соціальних працівників стратегії подолання інтраперсонального конфлікту: “відчуження”, “моделювання”, “зміна позиції”, “знецінення”. Дані стратегії складають основу корекційної роботи та профілактики виникнення інтраперсонального конфлікту. Ключові слова: соціальний працівник, інтраперсональний конфлікт, професійна свідомість, професійна ситуація, рефлексія, переживання. Кунцевская А.В. Интраперсональные конфликты в деятельности социальных работников. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.05 – социальная психология, психология социальной работы. – Институт психологии им. Г.С.Костюка АПН Украины, Киев 2006. Диссертация посвящена исследованию психологической структуры интраперсональных конфликтов у социальных работников, разработке психологических средств диагностики и преодоления интраперсональных конфликтов у специалистов социальной работы. В работе проанализированы имеющиеся теоретические модели профессиогенеза личности в социономических профессиях, рассмотрен ряд теоретических моделей интраперсональных конфликтов. Интраперсональный конфликт – это столкновение в сознании личности противоречивых смыслов и значимых для нее, в данный момент, субъективных реальностей. Поведенческими проявлениями интраперсонального конфликта является неуверенность в себе и своих действиях, чувствительность к внешним оценкам, впечатлительность, желание и поиск поддержки окружения. Переживание интраперсонального конфликта, как правило, острое, болезненное и сопровождается ощущением повышенной тревоги и необходимости исправить ситуацию. Интраперсональный конфликт у социальных работников возникает в результате ряда системных противоречий, присущих профессиональной деятельности и вызывающих специфические рассогласованности в профессиональном сознании специалистов. Эти противоречия имеют иерархичную структуру, содержащую несколько уровней. Ситуативный, или уровень практической деятельности, – включает конкретную профессиональную и жизнедеятельностную ситуации; социально-нормативный – объединяет интериоризированные или принятые эталоны, стандарты и нормы профессиональной деятельности; ценностный уровень, представленный системой личностных профессиональных интенций, ценностей и установок. Одним из существенных отличий социальной работы от других социономических профессий является необходимость непосредственного вмешательства социального работника в ситуацию жизнедеятельности клиента, причем часто без запроса, желания клиента. Это обусловливает действие ряда специфических факторов возникновения интраперсональных конфликтов, таких как: личностные факторы, связанные с личностным принятием и переживанием проблемы клиента; организационные факторы, связанные с невозможностью оказать полноценную помощь клиенту в данных условиях, руководствуясь правилами профессиональной деятельности; “фактор клиента”, связанный со спецификой отношения клиентов к социальной работе и личности социального работника. Интраперсональный конфликт, независимо от вызывающих его факторов, разворачивается по схеме: возникновение объективной предконфликтной ситуации – внутреннего противоречия; его осознание (или неосознание) и возрастание психологического напряжения; поиск и ненахождение путей решения противоречия, его перерастание в интраперсональный конфликт; возрастание значимости (смысла) конфликтующих подструктур; осознание и поиск ресурсов преодоления конфликта, или неосознание с последующей трансформацией интраперсонального конфликта в невротичное состояние личности. Анализ данных, полученных в экспертном и массовом исследованиях, а также по материалам тренингов, позволяет констатировать, что профилактико-коррекционная работа с интраперсональными конфликтами социальных работников предусматривает прохождение специалистами ряда этапов. Наиболее значимыми являются: рефлексивное осознание факта наличия интраперсонального конфликта; артикулирование содержания и качества переживания; экспресивное выражение переживания; выработка специалистом индивидуальной стратегии преодоления интраперсонального конфликта. Полученные в ходе исследования данные позволяют выделить, по крайней мере, четыре наиболее распространенные среди социальных работников стратегии: “отчуждение”, как дистанционирование социального работника от собственной внутренней проблемы; “моделирование” – рефлексивное и символическое воссоздание причин внутреннего конфликта; “изменение позиции” – поэтапное возвращение специалиста к потерянной профессиональной роли; “обесценивание” – стратегия, направленная на снижение субъективной значимости одной из детерминант интраперсонального конфликта. Эти средства составляют основу коррекционной (а также профилактической) работы с социальными работниками, находящимися в состоянии интраперсонального конфликта. Ключевые слова: социальный работник, интраперсональный конфликт, профессиональное сознание, профессиональная ситуация, рефлексия, переживание. SUMMARY Kuntsevska A.V. Intrapersonal conflicts in social workers’ activity. – Manuscript. Dissertation for the Candidate degree in speciality of Psycological Sciences, 19.00.05 – Social psychology, Psychology of social work. – G.S.Kostiuk Institute of Psychology, Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2006. The thesis is devoted to research of psychological structure of intrapersonal conflicts of social workers and to the determining of main directions of its diagnostics and overcoming. The intrapersonal conflict of social workers is considered as a result of some system contradictions inherent to professional activity, which cause contradictions in professional consciousness of specialists. These contradictions have some levels: the level of practical activity deals with real professional and vital situations; the socio-normative level includes accepted standards and norms of professional activity; the value level is presented by the system of individual professional intentions, values and attitudes. The analysis of data, received in expert and mass researches, and also on materials of training, allows to conclude that prevention and correction work with the intrapersonal conflicts of social workers is possible only after passing some stages. The main ones are: the reflection of an intrapersonal conflict, it experiencing by the personality of a social worker, its expression (external manifestation) and formation of individual strategy of overcoming of intrapersonal conflict. The typical strategies have been distinguished, such as: “alienation”, “modeling”, “changing of position” and “depreciation”. These facilities are the basis of correction and prevention work with social workers who experience intrapersonal conflicts. Keywords: social worker, intrapersonal conflict, professional consciousness, professional situation, reflection, experiencing. PAGE 2 Артикулювання переживання Експресивне виявлення Вироблення індивідуальної стратегії Усвідомлення Відчуження Зміна позиції Моделювання Знецінення Розв’язання

Похожие записи