.

Генетична гетерогенність НВV та її вплив на імунопатогенез і перебіг НВV-інфекції (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4364
Скачать документ

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

“ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

ІМ. Л. В. ГРОМАШЕВСЬКОГО

АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ”

ТИМКОВИЧ МИРОСЛАВА АНДРІЇВНА

УДК: 616.36 – 002: 578. 891] – 07: 575. 22 (477, 87)

Генетична гетерогенність НВV та її вплив на імунопатогенез і перебіг
НВV-інфекції

14.01.13 – інфекційні хвороби

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківській державній медичній академії післядипломної
освіти.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Малий Василь Пантелійович, Харківська
медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри
інфекційних хвороб.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Герасун Борис Абрамович, Львівський
національний медичний університет ім. Данила Галицького МОЗ України,
професор кафедри інфекційних хвороб;

кандидат медичних наук, доцент Корчинський Микола Чеславович, Київський
національний медичний університет ім. О. О. Богомольця МОЗ України,
доцент кафедри інфекційних хвороб.

Захист відбудеться “__13_” __березня________ 2008 р. о __11___ годині
на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.614.01 при ДУ “Інститут
епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України”
за адресою: 01015, м. Київ, вул. Мазепи,23.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДУ “Інститут епідеміології
та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України” за адресою:
03038, м. Київ, вул. Миколи Амосова, 5.

Автореферат розіслано “___12__”____лютого______________2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук
Панасюк О.Л.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Початок ХХI століття відзначається періодом значних
досягнень у вивченні проблеми вірусних гепатитів з парентеральним шляхом
передачі і HBV-інфекції в тому числі. Прогресуючий інтерес до
HBV-інфекції зумовлений її глобальним розповсюдженням, несприятливими
близькими та віддаленими наслідками (Возіанова Ж.І., 2000; Андрейчин
М.А., 2001; Барштейн Ю.А., 2001; Громашевська Л.Л., 2001;
Федорченко С.В., 2001). Хронічна форма ГВ оцінюється багатьма авторами
як найрозповсюдженіша хронічна вірусна інфекція в світі, що вказує на
глобальність та незавершеність у вирішенні проблеми HBV-інфекції
(Соринсон С.Н., 1998; Андрейчин М.А., 2001; Громашевська Л.Л. з
співавт., 2001; Sherlock S., Dooli D., 2002).

Не дивлячись на те, що в останні роки в Україні рівень захворюваності на
HBV-інфекцію має тенденцію до зниження, епідемічна ситуація залишається
складною, а територія України продовжує належати до регіонів з високим
рівнем розповсюдження ГВ. В основному це пов’язано з економічними та
фінансовими труднощами, великими міграційними процесами населення на
окремих територіях, у тому числі і на Закарпатті, зростанням наркоманії,
поширенням інструментальних інвазивних ендоскопічних досліджень,
трансплантаційних операцій, які сприяють розповсюдженню інфекцій з
парентеральним механізмом передачі. Як наслідок, разом з ВІЛ-інфекцією
та ГС, ГВ на сучасному етапі – одна із небезпечних вірусних інфекцій,
що викликає занепокоєння за здоров’я населення, скорочення середньої
тривалості життя людей у всьому світі, призводить до значних
матеріальних збитків і має вагому соціально-економічну значущість
(Возіанова Ж.І., 2001).

У зв’язку з тим, що HBV-інфекція має часто безсимптомний перебіг
початкових стадій захворювання та безжовтяничні форми хвороби, що
обумовлюють високий відсоток хронізації процесу, виникають певні
складності клінічної діагностики, що вимагає прискореного розвитку нових
та удосконалення вже існуючих лабораторних методів моніторингу вірусних
гепатитів. Новітні генодіагностичні дослідження нуклеотидних
послідовностей ДНК HBV із наступним визначенням генетичної
варіабельності HBV значно розширили можливості встановлення мутантних
форм вірусу та сучасної етіологічної розшифровки гепатиту, що дозволило
оцінити істинну поширеність й актуальність ГВ. Крім того, на основі
результатів сучасних діагностичних методів стає можливим встановлення
особливостей клінічного перебігу та наслідків інфекції, що дозволяє
покращити етіотропне лікування та створити ефективні засоби специфічної
профілактики HBV-інфекції (Мукомолов С.Л., 2003; Герасун Б.А.,
2004; Корчинський М.Ч., 2004; Сучков С.В., 2004).

Вірус гепатиту В вважається найбільш вивченим серед інших гепатотропних
вірусів. Але в останні роки його генетична мінливість почала значно
впливати на перебіг та наслідки хвороби. Така мінливість проявляється як
у існуванні різних генотипів HВV, так і у виникненні вірусних мутацій.
Згідно з зарубіжними науковими даними генетична структура вірусу суттєво
впливає на клінічний перебіг інфекційного процесу, імунологічне
реагування організму, ефективність противірусної терапії тощо (Carman W.
et al., 2003; Hunt С.М., 2003; Kao J.H., 2004). Важливо зазначити, що
вивчення генотипів НВV, що циркулюють на території України, та їх вплив
на перебіг ГГВ дотепер проводилися лише у хворих Харківської області
(Лядова Т.І., 2004). Але, незважаючи на суттєві успіхи в проведенні
генотипування вірусу ГВ, дослідження генетичної гетерогенності НВV не
проводилися у хворих на тяжкі форми ГГВ та хронічні форми хвороби з
різним ступенем активності. Недостатньо вивченими залишаються фактори,
які диригують імунологічною відповіддю макроорганізму і можуть
призводити до елімінації гепатотропних вірусів або до їх тривалої
персистенції, не встановлено їх зв’язок з генетичною структурою вірусу.

Сьогодні більшість дослідників вважають, що одним із факторів, що
визначають подальший перебіг HВV-інфекції, є взаємодія вірусу з імунною
системою людини. Крім того, елімінація вірусів із організму
забезпечується адекватною імунною відповіддю, а недостатня інтенсивність
імунного запалення сприяє персистенції вірусної інфекції (Гейвандова
Н.І. та співавт., 2000). В останні роки доведено, що ініціаторами
імунної відповіді організму є цитокіни, які не тільки беруть участь у
формуванні регуляторних захисних реакцій, але і забезпечують гомеостаз
організму в цілому. Дисбаланс у системі цитокінового регуляторного
ланцюга – ключова ланка імунних порушень при НВV-інфекції. Порушення
балансу між цитокінами відіграє значну роль у тривалій персистенції НВV,
прогресуванні захворювання з подальшою хронізацією процесу, розвитком
імунодефіцитного стану, тому перебіг і наслідки хвороби значною мірою
залежать від збалансованості основних регуляторних цитокінів. З цих
позицій, НВV-інфекцію можна розглядати як „незбалансовану цитокінемію”
(Логинов A.C., 2001; Кетлінський С.А., 2002). Встановлено, що типи
імунологічного реагування пов’язані з одним із варіантів активації
лімфоцитів з переважанням клонів Т-хелперів 1-го або 2-го типів, які
різняться продукованими цитокінами і стимулюючою роллю в розвитку
імунної відповіді по клітинному або гуморальному типах. Типи
імунологічного реагування при гострому ГВ в Україні тільки почали
вивчатися (Лядова Т.І., 2004), а дослідження генотипів НВV та типів
імунологічного реагування при тяжкому перебігу ГГВ та ХГВ в Україні не
проводилися.

Тому, враховуючи вищевказане, проведення комплексного генодіагностичного
та імунологічного обстеження хворих на НВV-інфекцію з вивченням
генетичної гетерогенності НВV, встановленням типів імунологічного
реагування організму, дослідженням їх зв’язку з клінічним перебігом
захворювання з метою прогнозування можливих наслідків хвороби є не
тільки актуальним, а і перспективним.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота є фрагментом науково-дослідної роботи Харківської
медичної академії післядипломної освіти “Роль цитокінової регуляторної
мережі у хворих на гострий вірусний гепатит В” номер державної
реєстрації 0103 U 004141.

Мета дослідження: підвищити можливості прогнозування перебігу та
можливих наслідків захворювання у хворих з НВV-інфекцією на основі
встановлення типу імунологічного реагування організму та генетичної
структури вірусу.

Основні задачі дослідження:

1. Вивчити генотипову та субтипову структуру НВV-інфекції у
Закарпатському регіоні України.

2. Зіставити особливості клінічних проявів гострого та хронічного ГВ
залежно від генотипу та геноваріанта НВV.

3. Дослідити синтез прозапальних та протизапальних
цитокінів у хворих на ГГВ та ХГВ із різними генотипами НВV.

Виявити кореляційні зв’язки між активністю інфекційного процесу та
показниками цитокінового профілю у хворих на ГГВ та ХГВ.

5. Розробити методику прогнозування перебігу та можливих
наслідків НВV-інфекції з врахуванням типу імунологічного реагування
організму та генотипу вірусу.

Об’єкт дослідження: хворі на гострий та хронічний гепатит В.

Предмет дослідження: у динаміці ГГВ та ХГВ досліджувалися
клініко-біохімічні, серологічні, вірусологічні та імунологічні
показники.

Методи дослідження: у роботі використані: загальноприйняте
клініко-лабораторне обстеження хворих, серологічні, генодіагностичні,
імунологічні та інструментальні методи дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів.

Вперше вивчено розподіл генотипів HВV у Закарпатській області України і
встановлена одночасна циркуляція генотипів D (геноваріанти I, II) та А
вірусу. Встановлено, що у хворих на гострий гепатит переважає генотип D
HВV (71,1%), натомість, у хворих на ХГВ генотипи А і D зустрічаються
практично з однаковою частотою (41,8% та 39,2% відповідно).

У хворих з D генотипом HВV домінуючим є I геноваріант (88,9% при
гострому гепатиті та 93,9% при хронічному).

Встановлено, що клінічні прояви НВV-інфекції значною мірою залежать від
генетичної структури вірусу. Так, у хворих на ГГВ із D генотипом вірусу
тяжкий перебіг хвороби виникає частіше, ніж при гепатиті, що викликаний
генотипом А HBV (відповідно 18,5% та 6,7%, р0,05), нудота – у 93,3% і 66,7%
відповідно (р>0,05). При вивченні біохімічних показників (рівнів
загального і прямого білірубіну, активності АлАТ) і тривалості
стаціонарного лікування у хворих на ГГВ з різними генотипами HBV,
статистичної вірогідності не встановлено, крім показників загального
білка та протромбінового індексу, які у хворих з генотипом А були
вірогідно меншими (68,9±3,2г/л, 70,5±2,1%), порівняно з відповідними
показниками у хворих з генотипом D (79,5±2,9г/л, 79,8±1,3%) (р0,05). Рівні ІЛ-2 та протизапальних
цитокінів ІЛ-4 і ІЛ-10 також були підвищені у групі хворих з генотипом
А, але на відміну від прозапальних цитокінів їх показники не
відрізнялися статистичною вірогідністю (р>0,05).

пкг/мл
пкг/мл

Рис.3. Рівні досліджуваних цитокінів у хворих на ГГВ з різними
генотипами НВV

у періодах розпалу (А) і реконвалесценції (В)

У подальшому, у періоді реконвалесценції (рис.3В), рівень ІЛ-1? у
сироватці крові хоча і знижувався, але залишався більш високим у групі
хворих з генотипом D – 159,1±9,1 пкг/мл, у хворих з генотипом А –
131,2±10,2 пкг/мл (р0,05), на відміну
від сироваткових концентрацій ІЛ-4 та ІЛ-10, що були більш високими у
хворих з генотипом А: ІЛ-4 становив в середньому 98,8±10,2 і 70,2±11,0
пкг/мл; ІЛ-10 – 90,9±8,1 і 60,2±9,6 пкг/мл (р0,05).

Аналізуючи показники цитокінемії у динаміці хвороби пацієнтів з різним
ступенем тяжкості ГГВ було встановлено вірогідне підвищення рівнів
прозапальних цитокінів у розпалі хвороби (рис.5А) як у хворих з
середньотяжким, так і з тяжким перебігом хвороби порівняно з показниками
контрольної групи (р0,05) та
корелювали зі ступенем тяжкості ГГВ.

Активація регуляторного цитокіну ІЛ-2 у періоді розпалу ГГВ проявлялася
вірогідним підвищенням його рівнів як у хворих з середньотяжким, так і з
тяжким перебігом, що значно перевищувало контрольні значення – у 7,5 і
8,9 раза відповідно (р0,05).

У хворих у періоді загострення ХГВ активація регуляторного цитокіну ІЛ-2
була помірною (рис.6). Його показники у осіб з мінімальною активністю в
середньому у 3,8 раза перевищували контрольні рівні, а у хворих з
слабковираженою – у 3,5 раза (р0,05). У періоді ремісії
рівні ІЛ-2 дещо знижувалися і продовжували перевищувати показники
контрольної групи в середньому у 3,3 і 3 рази відповідно (р†AeoeE h?K h?K h?K & X Z \ ^ ` b d f h ‚ „ † ? ? ? ^`†AE E i ///////oooooo/oeTHTHTHTHeeTHTHe ????h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K #i d `„? h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K @? h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K ? ¶ h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K h?K ? ? h?K h?K h?K h?K h?K h?K @=0,52, (р0,05), але їх показники значно
перевищували відповідні рівні контрольної групи (р0,05). У зазначений період у хворих із дисоціативним типом
імунного реагування встановлено незначне зниження рівнів ІЛ-2, ІЛ-4 та
ІЛ-10, порівняно з періодом розпалу захворювання (р>0,05), але їх
концентрації продовжували перевищувати відповідні показники групи
контролю (р0,05).

Динаміка синтезу основних досліджуваних цитокінів у хворих на ГГВ при
гіперреактивному типі імунологічного реагування представлена на рис.9.
Як видно з наведених результатів дослідження при гіперреактивному типі
імунологічного реагування у хворих у періоді розпалу ГГВ виявлено
достовірно високі рівні прозапальних та протизапальних цитокінів
порівняно із нормореактивним типом (в середньому, у 1,5–2 рази) та
групою контролю (в середньому у 8–10 разів) (р0,05).

Аналізуючи динаміку цитокінового профілю у 54 хворих на ХГВ нами було
виявлено різноспрямовані зміни синтезу прозапальних та протизапальних
цитокінів, що дало підставу виділити два типи імунологічного реагування
організму: І – дисоціативний (низькі показники прозапальних цитокінів та
регуляторного ІЛ-2 на фоні помірних значень протизапальних цитокінів) та
ІІ – гіпореактивний (низькі концентрації як прозапальних, так і
протизапальних цитокінів). Відповідно до типу імунологічного реагування
виділялись окремі групи хворих із різною активністю хвороби. Серед
хворих із дисоціативним типом імунної відповіді мінімальна активність
ХГВ була у 51,9%, слабковиражена – у 16,7%. У хворих із гіпореактивним
типом реагування мінімальна активність ХГВ спостерігалася у 25,9%
пацієнтів, слабковиражена – у 5,5% хворих (р0,05). У періоді ремісії ХГВ у хворих із дисоціативним типом імунного
реагування (рис.10В) відмічена тенденція до незначного зниження,
відносно періоду загострення, як прозапальних (р>0,05), так і
протизапальних цитокінів (р>0,05) і їх показники продовжували
перевищувати відповідні рівні групи контролю.

Рис.10. Динаміка цитокінів у хворих на ХГВ із дисоціативним типом

імунологічного реагування у періодах загострення (А) і ремісії (В)

Таким чином, при дисоціативному типі імунологічного реагування у хворих
на ГГВ та ХГВ динаміка цитокінового профілю була різною: у пацієнтів на
ГГВ було виявлено низькі концентрації регуляторного ІЛ-2, протизапальних
ІЛ-4 та ІЛ-10 на фоні підвищених рівнів прозапальних цитокінів (ІЛ-1?,
ФНП-? та ІЛ-6); у хворих на ХГВ встановлено низькі рівні прозапальних
цитокінів та регуляторного ІЛ-2 на фоні підвищених показників
протизапальних ІЛ-4 та ІЛ-10.

Досліджуючи вплив встановлених типів імунологічного реагування на
клінічний перебіг ГГВ та ХГВ виявлено відмінності між тривалістю
клінічних проявів хвороби залежно від типу імунної відповіді організму.
При нормореактивному типі імунологічного реагування у хворих на ГГВ
відзначалася менша тривалість основних клінічних симптомів на відміну
від дисоціативного та гіперреактивного типів. Зокрема, загальна
слабкість у хворих із нормореактивним типом імунного реагування складала
5,2±0,3 дня, при дисоціативному – 10,7±1,2 дня, при гіперреактивному –
13,5±0,9 дня відповідно (р0,05). При гіперреактивному типі
імунного реагування довше зберігалися скарги на відчуття важкості в
епігастральній ділянці та правому підребер’ї – 19,8±1,0 день, тоді як
при дисоціативному та нормореактивному типах – 15,6±1,4 та 12,1±0,8 дня
відповідно (р0,05).

Встановлені помірні кореляційні залежності (rs=0,44, р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020