.

Фізична реабілітація осіб першого зрілого віку із хребетно-спинномозковою травмою шийного відділу в післяопераційний період (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3417
Скачать документ

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Крук Богдан Романович

УДК: 616. 001.1:616. 832

Фізична реабілітація осіб першого зрілого віку із
хребетно-спинномозковою травмою шийного відділу в післяопераційний
період

24.00.03 – фізична реабілітація

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидат наук з фізичного виховання та спорту

Львів – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії і методики фізичного виховання
Львівського державного інституту фізичної культури Міністерства України
у справах с’імї, молоді та спорту.

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор

КУЦ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ ,

Львівський державний інститут фізичної культури,

професор кафедри теорії і методики фізичного виховання.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

Башкін Ігор Миколайович,

Національний університет фізичного виховання і спорту України, завідувач
кафедри фізичної реабілітації ;

кандидат медичних наук, доцент

ПАЄНОК АНЖЕЛІКА ВОЛОДИМИРІВНА,

Львівський національний медичний університет

імені Данила Галицького, доцент кафедри нейрохірургії і невропатології.

Провідна установа – Міжнародний університет „Рівненський
економіко-гуманітарний інститут імені академіка Степана Дем’янчука”,
кафедра фізичної реабілітації, Міністерство освіти і науки України, м.
Рівне.

Захист відбудеться 7 березня 2006 року о 13 годині під час засідання
спеціалізованої вченої ради К 35.829.01 Львівського державного інституту
фізичної культури за адресою: 79000 м. Львів, вул. Костюшка, 11.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського державного
інституту фізичної культури (м. Львів, вул. Костюшка, 11).

Автореферат розіслано 4 лютого 2006 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради
О.М. Вацеба

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Пошкодження хребта і спинного мозку є одним з найтяжчих
травматичних ушкоджень людського організму. Реабілітація хворих цієї
нозології залишається актуальним завданням, оскільки, кількість людей,
котрі отримують таку травму, постійно зростає, а більша половина з них –
це соціально активна і працездатна частина населення (Паєнок А.В., 2005;
Окамото Г., 2002). Середній вік осіб госпіталізованих з наслідками
хребетно-спинномозкової травми різної локалізації – 24,5 років (Боєва
Е.М., 1991). Тобто реабілітація осіб цієї нозології є складною
соціально-економічною проблемою.

Реабілітація хворих із спинномозковою травмою в шийному відділі хребта є
особливо важким завданням тому, що пошкодження хребта і ураження
спинного мозку супроводжується стійкими розладами рухової функції у
70-85%випадків (Редько Б.П., 1990; Солений В.І., 1989; Паєнок А.В.,
2005; Поліщук М.Є., 1998) і різко обмежує можливість самостійного
пересування хворого, що веде до глибокої інвалідності (Мухін В.М., 2000;
Ткач Е.В.; 1998, Falcone B., 1994).

Вивчення динаміки інвалідності осіб із травматичною хворобою спинного
мозку свідчить про те, що у 61% випадків група інвалідності залишається
незмінною протягом багатьох років, у 15% погіршення стану лише 24%
випадків спостерігається часткова реабілітація, (Амєліна О.Ф., 1998). Це
свідчить про недостатню ефективність реабілітації неповносправних з
наслідками хребетно-спинномозкової травми в цілому.

Сучасні методики оперативного втручання та технології фіксації хребта
дозволяють ліквідувати компресію спинного мозку, зменшити травматичнісь
хірургічних втручань та швидше вертикалізувати пацієнта (Паєнок А.В.,
2001; Солений В.І., 1990). Це у свою чергу, вимагає вдосконалення
програм і методик, вибору засобів і форм фізичної реабілітації (Башкін
І.М., 2005).

Водночас у науковій літературі бракує праць, які стосуються дозування
фізичних навантажень, визначення сили паралізованих м’язів, впливу
засобів фізичної реабілітації на реабілітацію осіб першого зрілого віку
із хребетно-спинномозковою травмою, методик формування і вдосконалення
соціально-побутових навичок.

Загалом реабілітація осіб з наслідками спинномозкової травми є складним
завданням, вирішення якого можливе тільки за участю фахівців різного
профілю, і провідну роль у лікувально-відновлюючому процесі займають
спеціалісти з фізичної реабілітації. Фізична реабілітація осіб першого
зрілого віку із хребетно-спинномозковою травмою шийного відділу в
післяопераційний період є актуальним завданням сфери охорони здоров’я
населення України, що і спонукало вибір цієї теми для дисертаційного
дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну
роботу виконано на підставі Зведеного плану науково-дослідної роботи у
сфері фізичної культури і спорту на 2001-2005 рр. Державного комітету
молодіжної політики, спорту і туризму України за темою 2.2.3
“Психофізична реабілітація неповносправних дітей засобами фізичного
виховання”, номер державної реєстрації 0102U002646.

Мета роботи – розробити методику фізичної реабілітації осіб першого
зрілого віку із хребетно-спинномозковою травмою шийного відділу в
післяопераційний період.

Досягнення поставленої мети передбачало вирішення таких завдань:

1. Узагальнити досвід використання засобів фізичного виховання і
лікувальної фізкультури у фізичній реабілітації осіб зі спинномозковою
травмою.

2. Визначити показники дихальної системи, показники рухової функції та
їх динаміку у осіб із хребетно-спинномозковою травмою та ступінь
порушення провідності спинного мозку.

3. Визначити дозування та обґрунтувати межі фізичного навантаження для
осіб першого зрілого віку зі спинномозковою травмою шийного відділі
хребта в процесі фізичної реабілітації у післяопераційному періоді.

4. Розробити, апробувати та оцінити ефективність експериментальної
методики фізичної реабілітації осіб першого зрілого віку із
хребетно-спинномозковою травмою шийного відділу в післяопераційний
період.

Об’єкт дослідження – фізична реабілітація осіб із
хребетно-спинномозковою травмою.

Предмет дослідження – засоби і методи фізичної реабілітації осіб першого
зрілого віку із хребетно-спинномозковою травмою шийного відділу в
післяопераційний період.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань застосовувалися
такі методи дослідження: а) теоретичний аналіз літературних джерел із
проблем реабілітації осіб зі спинномозковою травмою шийного відділу; б)
збирання анамнезу, уточнення ступеня і рівня травми, огляд за допомогою
„Стандарту неврологічної класифікації травми спинного мозку”
Американської асоціації спинальної травми” (Standard neurological
classification of spinal cord injury ASIA) та „Шкали пошкодження
спинного мозку” Американської асоціації спинальної травми (ASIA
impairment scale); в) медико-біологічні методи (оцінка
морфофункціонального стану, мануальне м’язове тестування, антропометрія,
спірометрія, пульсометрія, гоніометрія, оцінка рівня володіння руховими
навичками, оцінка психоемоційного стану неповносправних осіб); г)
соціологічні методи дослідження (вивчення історії хвороби, анкетування
неповносправних осіб, бесіди); д) педагогічні методи (педагогічний
експеримент, педагогічні спостереження); ж) методи математичної
статистики.

Наукова новизна проведених досліджень:

уперше розроблено і апробовано методику фізичної реабілітації осіб
першого зрілого віку із хребетно-спинномозковою травмою шийного відділу
в післяопераційний період;

обґрунтовано авторську програму відновлення втрачених в наслідок травми
рухових функцій та навчання навичок самообслуговування та переміщення в
побуті.

встановлено межі фізичного навантаження для осіб першого зрілого віку зі
спинномозковою травмою у шийному відділі хребта в процесі фізичної
реабілітації;

розроблено методику проведення обстеження осіб зі спинномозковою травмою
шийного відділу хребта;

доповнено дані про основні напрямки використання дихальних вправ у
процесі фізичної реабілітації осіб з хребетно-спинномозковою травмою
шийного відділу.

Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці та
практичному застосуванні методики фізичної реабілітації осіб першого
зрілого віку з хребетно-спинномозковою травмою шийного відділу в
післяопераційний період.

Розроблена методика фізичної реабілітації осіб з хребетно-спинномозковою
травмою шийного відділу хребта у післяопераційний період знайшла широке
застосування в практиці лікувальних установ, зокрема в Комунальній
міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова та Центрі
реабілітації інвалідів спинальників „Відродження АРС” м. Києва, що
підтверджено актами впровадження.

Результати виконаної роботи використані у навчальному процесі кафедри
фізичної реабілітації Львівського державного інституту фізичної
культури, у Львівському медичному училищі підготовки та підвищення
кваліфікації молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів та у
підготовці інструкторів центру реабілітації „АРІС” м. Київ. Про що
свідчать відповідні акти. Методичні рекомендації склали основу
методичного посібника.

Розроблене методичне забезпечення процесу фізичної реабілітації
неповносправних осіб першого зрілого віку із хребетно-спинномозковою
травмою шийного відділу в післяопераційний період може бути використане
у навчальному процесі студентів кафедр фізичної реабілітації з курсу
“Фізична реабілітація у неврології” у спеціалізованих вищих навчальних
закладах та в практичній роботі закладів охорони здоров’я:
неврологічних, нейрохірургічних, травматологічних відділень та
реабілітаційних центрів; для підготовки навчальних посібників з
реабілітації осіб які мають неврологічні розлади; розробки спецкурсів і
спецсемінарів з проблеми фізичної реабілітації осіб які отримали
хребетно-спинномозкову травму.

Особистий внесок здобувача полягає в самостійній організації і
проведенні експериментального дослідження, в обробці отриманих
результатів, їхньому аналізі й описі, а також у розробці методики
фізичної реабілітації неповносправних осіб першого зрілого віку із
хребетно-спинномозковою травмою шийного відділу в післяопераційний
період і укладанні практичних рекомендацій з фізичної реабілітації
вказаного контингенту. Усі підготовані наукові публікації виконано
одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження доповідалися на
VII, VIII i IX міжнародних науково-практичних конференціях “Молода
спортивна наука України” (Львів, 2003-2005); на ІV Міжнародній
науково-практичній конференції „Актуальні проблеми навчання та виховання
людей з особливими потребами” (Київ, 2003); на відкритій науковій
конференції аспірантів Національного університет фізичного виховання і
спорту України, присвяченій 50-річчю підготовки наукових кадрів на базі
аспірантури університету (Київ, 2004); на ІІІ Всеукраїнській
науково-практичній конференції „Здоров’я і освіта: проблеми та
перспективи” (Донецьк, 2004); VІ Міжнародній науковій конференції
„Фізична культура, спорт та здоров’я” (Харків, 2004), а також на
науково-методичних конференціях, на засіданні наукового гуртка студентів
та аспірантів, семінарах професорсько-викладацького складу, Львівського
державного інституту фізичної культури (2004-2005), на семінарах
Львівської обласної асоціації фахівців з фізичної реабілітації (2002 –
2005).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковано у
методичному посібнику “Нові технології фізичної реабілітації
неповносправних осіб з хребетно-спинномозковою травмою шийного відділу ”
Львів 2006, 9 наукових статтях та тезах 2 доповідей. З них 9 публікацій
– у наукових фахових виданнях України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з
переліку умовних позначень, вступу, п’яти розділів, загальних висновків,
списку використаних джерел, 5 додатків. Матеріали дослідження викладені
на 203 сторінках друкованого тексту, містять 27 таблиць, 18 рисунків. У
дисертації використано 214 літературних джерел, з яких 59 праць
іноземних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету, завдання
дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення отриманих
результатів дослідження, зазначені апробація результатів дослідження;
подано дані про кількість публікацій, структуру, та обсяг дисертації.

У першому розділі „Проблеми фізичної реабілітації осіб зі спинномозковою
травмою засобами фізичного виховання” проведено аналіз та узагальнення
використання засобів фізичного виховання і лікувальної фізкультури у
фізичній реабілітації осіб зі спинномозковою травмою, проаналізовано
клінічні симптоми та наслідки хребетно-спинномозкової травми у шийному
відділі.

Аналіз спеціальної літератури свідчить про те, що на сьогоднішній день
достатньо глибоко вивчені питання патоморфологічних змін при спинальній
травмі; ґрунтовно висвітлюються питання патогенезу та клінічного
перебігу цієї патології, діагностики та лікування травматичного ураження
спинного мозку, а також сучасних методів хірургічного лікування (Шевага
В.М., 2004; Цимбалюк В., 1998). У вітчизняній науково-методичній
літературі ґрунтовно висвітлені питання використання фізичних вправ з
метою відновлення функціональних можливостей паретичних м’язів та
тренування фізичних якостей. Переважна більшість дослідників схиляються
до думки, що найефективнішим засобом відновлення втрачених функцій
паралізованих м’язів при спинномозковій травмі є вправи силової
спрямованості. Доведено, що частково деінервовані м’язи хворого з
наслідками травми хребта і спинного мозку реагують на виконання вправ з
доланням опору, як м’язи здорової людини. Це проявляється у збільшенні
м’язової маси і покращенні показників сили м’язів.

Проте у проаналізованій літературі недостатньо описано питання дозування
навантажень та тривалість відпочинку під час силового тренування
уражених м’язів, виконання дихальних вправ, пасивних рухів та інших
рухових дій. Недостатньо висвітлені питання формування нових
соціально-побутових навичок в осіб із хребетно-спинномозковою травмою.
Загалом проблема фізичної реабілітації осіб із хребетно-спинномозковою
травмою засобами фізичної реабілітації у доступній науково-методичній
літературі висвітлена недостатньо

Чимала кількість опублікованих праць із проблем медичної реабілітації,
зокрема у нейрохірургії та травматології, дозволяє стверджувати, що
питання, які стосуються реабілітації осіб із травмою хребта і спинного
мозку шийного відділу в післяопераційний період, потребують нових
підходів, програм та алгоритмів фізичної реабілітації.

Другий розділ „Методи та організація дослідження” містить опис
застосованих методів та етапів проведення дослідження.

Виконана робота ґрунтувалася на обстеженні рухової функції,
функціонального стану дихальної системи, рівня володіння
соціально-побутовими руховими навичками, рівня психоемоційного стану
осіб які мали травму хребта спинного мозку.

Дослідження здійснювалося чотирма етапами:

На першому етапі (вересень 2002 – червень 2003 р.) було проведено аналіз
і узагальнення даних науково-методичної літератури з обраної проблеми
(понад 250 джерел вітчизняних і зарубіжних авторів). Це дозволило
визначити мету і завдання дослідження. На цьому етапі було визначено
методологію і стратегію експериментального дослідження, визначено
експериментальну базу (друге нейрохірургічне відділення комунальної
міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова),
контингент досліджуваних (неповносправні чоловіки першого зрілого віку з
хребетно-спинномозковою травмою шийного відділу у післяопераційний
період). Нагромадження результатів експерименту проводилося в міру
госпіталізації травмованих осіб у стаціонарне відділення. Всього 42
особи.

На другому етапі (червень 2003 – березень 2004 р.) шляхом вивчення
спеціальної літератури було узагальнено досвід наукових досліджень
вітчизняних і зарубіжних авторів щодо проблем наших досліджень. На цьому
етапі проведено збирання інформації про ступінь порушення провідності
спинного мозку та стан функціональних систем хворого; підібрано методи і
розроблено програму дослідження. Проведено математико-статистичне
опрацювання отриманих результатів.

На третьому етапі дослідження (березень 2004 – червень 2005 р.)
проведено формуючий експеримент, який полягав у розробці і апробації
експериментальної програми фізичної реабілітації в осіб першого зрілого
віку зі спинномозковою травмою у шийному відділі хребта. На цьому етапі
дослідження брали участь 42 особи, які мали однаковий рівень показників
фізичного стану та рівень ураження та були розподілені методом
випадкової вибірки на експериментальну (21 особа) і контрольну (21
особа) групи.

Отримані результати були піддані математико-статистичній обробці.

Четвертий етап дослідження (червень 2005 – вересень 2005 р.) на цьому
етапі було піддано аналізу результати дисертаційного дослідження шляхом
порівняння початкового і кінцевого рівня фізичного стану та рівня
розвитку функціональних можливостей осіб з хребетно-спинномозковою
травмою. На цьому етапі було впроваджено в практику фізичної
реабілітації експериментальні дослідження та методичні рекомендацій щодо
покращення функціонального стану неповносправних; здійснено апробацію
основних положень дисертації на наукових конференціях, технічне
оформлення дисертації і підготовка її до захисту.

У третьому розділі „Руховий та психоемоційний стан осіб із
хребетно-спинномозковою травмою в післяопераційний період” подано
характеристику вихідних показників рухової сфери, показників стану
дихальної системи, показників психоемоційного стану осіб першого зрілого
віку з хребетно-спинномозковою травмою шийного відділу в
післяопераційний період.

Збираючи анамнез та вивчаючи історії хвороби, ми встановили ступені
травматичних пошкоджень спинного мозку.

Аналіз даних обстеження показав, що із забоєм спинного мозку важкого
ступеня в експерименті брали участь 35 осіб, що становило 83,33%. Забій
спинного мозку середнього ступеня був діагностований у шести
травмованих, що відповідно становило 14,28%, і лише одна особа мала
легкий забій спинного мозку, що становило 2,38% від загальної кількості
осіб, які брали участь у експерименті.

Результати констатуючого експерименту свідчать, що різниця між середніми
показниками пасивної амплітуди руху у суглобах осіб експериментальної і
контрольної груп не значуща (Р>0,05). Обстеження сили м’язів показало,
що сумарний бал десяти основних груп м’язів із правої і з лівої сторони
тіла за „Стандартом неврологічної класифікації травми спинного мозку”
Американської асоціації спинальної травми” (Standard neurological
classification of spinal cord injury ASIA) становив e експериментальній
групі 16,05±1,56 бала, а в контрольній – 16,43±1,28 бала (Р>0,05).
Результати дослідження спастичності м’язів показали, що між середніми
значеннями контрольної та експериментальної груп існують незначні
відмінності, які статистично є невірогідними (Р > 0,05).

За результатами проведеного обстеження соціально-побутових рухових
навичок установлено сумарний середній бал, який відображає загальний
рівень володіння такими навичками: у контрольній групі він становить
13,29±0,35, а в експериментальній – 13,0±0,33 бала. Порівняння
результатів обох груп дає підстави стверджувати, що різниця між ними
статистично є недостовірна – Р>0,05.

Характеризуючи такі функціональні показники, як життєва ємність легень
(ЖЄЛ) та частота дихання (ЧД), відзначили деяке відхилення від
фізіологічних норм в обох групах: в експериментальній ЖЄЛ становила
1,32±0,16 л, а в контрольній – 1,34±0,12 л при Р>0,05; в
експериментальній ЧД становила 19,48±0,39 дихальних рухів за хвилину, а
в контрольній – 19,43±0,39 дихальних рухів за хвилину (Р>0,05).

Не встановлено істотної різниці між контрольною та експериментальною
групами в стані психоемоційної сфери. Середній рівень тривоги в осіб
контрольної та експериментальної груп становив 13,52±0,29 і 12,67±0,42
бал відповідно, а середній рівень депресії контрольної групи оцінено на
10,19±0,38 бала, експериментальної – на 10,33±0,32 бала (Р > 0,05).

Отримані результати обстеження дали нам можливість розробити програму
відновлення втрачених внаслідок травми функцій, ефективніше формувати
соціально-побутові навички осіб з хребетно-спинномозковою травмою
шийного відділу в післяопераційний період.

У четвертому розділі „Методика та результати фізичної реабілітації осіб
із хребетно-спинномозковою травмою” подано організацію основного
педагогічного експерименту, розроблення експериментальної методики
фізичної реабілітації осіб першого зрілого віку із
хребетно-спинномозковою травмою шийного відділу в післяопераційний
період та визначення її ефективності.

Основними завданнями експериментальної методики фізичної реабілітації
цього контингенту травмованих було визначати системний підхід до
попередження ускладнень, відновлення втрачених унаслідок травми функцій,
формування соціально-побутових рухових навичок.

Базою для створення експериментальної методики були дослідження
А.Н.Бєлової 2004, В.А.Єпіфанова, Г.Л. Апанасенка (1990), О.Г. Когана
(1998), Susan B. O’Sullivan, Thomas J. Schmitz (1994), Yarkony G.
(1996).

Педагогічний підхід до процесу фізичної реабілітації передбачав як
індивідуальні так і самостійні форми занять. Що сприяло кращому
формуванню та вдосконаленню рухових навичок та тренуванню фізичних
якостей.

Особливістю методики проведення занять в експериментальній групі було
використання вправ, спрямованих на розвиток сили частково паралізованих
м’язів. З метою зменшення спастичності м’язів використовували пасивні
вправи на розтяг; для профілактики ускладнень у роботі дихальної системи
використовували дихальні вправи у поєднанні з дренажними положеннями та
маніпуляційними втручаннями. Експериментальна методика передбачала
індивідуальний підбір засобів пересування. Важливою складовою
експериментальної методики був інструктаж молодшого медперсоналу та
рідних і близьких травмованої особи щодо догляду за травмованим. Для
кращого вивчення, засвоєння та мотивації неповносправних осіб до
вивчення нових рухових навичок демонстрували навчальні відеофільми. У
цих відеофільмах демонструвалися неповносправні особи з подібним рівнем
пошкодження спинного мозку, у яких покращилися навички
самообслуговування та переміщення.

Упродовж усього терміну основного педагогічного експерименту ми суворо
дотримувалися дидактичних принципів, оскільки максимального
педагогічного ефекту можна досягти лише під час використання фізичних
вправ, які раціонально збалансовані за спрямованістю й обсягом
навантаження, з урахуванням індивідуальних особливостей стану
травмованої особи.

Індивідуальні заняття з фізичної реабілітації проводилися п’ять разів на
тиждень, а їхня тривалість залежала від стану хворого. На початку курсу
заняття проводилися двічі на день тривалістю по 30 хвилин поступово
збільшуючи тривалість занять до 60 хвилин і більше. Індивідуальне
заняття з фізичної реабілітації проводили один раз на день, а в кінці
курсу тривалість заняття сягала 60-90 хвилин. У програму самостійних
занять входили гімнастичні вправи, з еспандерами та обтяжувачами їх
виконували коли травмована особа була підготовлена до їхнього виконання,
а також елементарні дихальні вправи, прийняття спеціальних положень тіла
для попередження застійних явищ у легенях та профілактики відлежин.
Акценти програми самостійних занять могли змінюватися залежно від
короткочасних завдань реабілітації в бік дихальних чи
загальнорозвиваючих вправ або частої зміни положення тіла.

Для розвитку сили використовувався коловий метод. Пасивні вправи на
розтяг і вправи на рівновагу виконувалися методом строго регламентованої
вправи. Під час навчання соціально-побутових рухових навичок, крім
вербального методу і наочного демонстрування, застосовувався метод
поелементного розучування рухової дії, а для вдосконалення засвоєного
рухового матеріалу використовувався метод цілісної вправи.

Реакцію організму травмованої особи на запропоноване навантаження ми
визначали візуально або (у разі потреби) пульсометричним методом.

Тренувальний ефект розвитку основних показників рухової функції і
респіраторної системи можна отримати, використовуючи такі величини
тренувальних навантажень:

пасивні рухи в суглобах виконуються у всіх площинах 10–20 разів; у
доопераційний період підняття прямої ноги виконується до кута 900;
згинання і відведення плеча виконували до кута 900; тривалість вправи на
пасивне розтягування 10–15 секунд; виконання вправи припиняється у разі
появи спастичних гіперкінезів;

дихальні вправи: кількість вправ у комплексі дихальної гімнастики не
повинна перевищувати 6 в одній серії, кількість повторів – до 7 разів;
кількість серій – 1-3; співвідношення між вправами на вдих і видих у
заняттях дихальною гімнастикою від 1 до 3;

силові вправи: кількість повторень – 8 – 10 разів, в одній серії не
більше 15 вправ, кількість серій у доопераційний період не більше 2
серій, після вертикалізації хворого і зняття швів – 3 серії; період
відпочинку між вправами – 15-20 с, між серіями – від – 2 – 5 хв;

вправи на рівновагу: кількість повторень – 10 – 20 разів, кількість
підходів – 2-3, відпочинок між підходами – 30 – 60 с;

формування основних соціально-побутових рухових навичок: кількість
повторень – 5-10 разів у серії, період відпочинку між серіями – 50 – 120
с, кількість серій – 2-3.

Застосування апробованих засобів і методів виявило ефективність нашої
методики для відновлення втрачених функцій та формування
соціально-побутових рухових навичок.

Результати обстеження сили м’язів на етапі формуючого експерименту
свідчать про більш виражені зрушення в показниках силі травмованих осіб
експериментальної групи за показниками сили двоголового м’яза плеча,
розгиначів кисті, триголового м’яза плеча та довгих згиначів пальців.
Різницю можна вважати статистично достовірною (Р0,05). Порівняльний аналіз середніх
сумарних показників сили м’язів контрольної та експериментальної груп
свідчить про позитивні зрушення в експериментальній групі при Р 0,05).

Повторне тестування спастичності м’язів показало, що між середніми
значеннями контрольної та експериментальної груп існує статистично
значуща різниця – Р’ 8 ? ?-®!iiiissOIAeAe?AeAeAeAe°°¤¤? dh & F AE & F & F dh^„H`„@a$ Установлено, що на етапі констатуючого експерименту за характеристиками респіраторної системи контрольна та експериментальна групи були однорідними (Р>0,05), але їхні показники суттєво відрізнялися від
фізіологічної норми. Результати формуючого експерименту доводять, що
середні показники життєвої ємності легень у контрольній групі зросли від
1,34±0,12 л до 1,86±0,14 л, в експериментальній – від 1,32±0,16 л до
2,32±0,15л при нормі 4 л. Отже, в експериментальній групі спостерігалося
на 11,5% більше зростання середніх показників життєвої ємності легень,
ніж у контрольній (Р0,001 (рис.2).

Рис.2 Середні показники загального рівня володіння соціально-побутовими
руховими навичками контрольної і експериментальної груп на етапі
формуючого експерименту

За період основного педагогічного експерименту серед травмованих осіб
відбулися значні зміни в показниках рівня володіння соціально-побутовими
руховими навичками. Порівняльна характеристика показників рівня
володіння руховими навичками контрольної та експериментальної групи з
кожного тестового завдання представлено на рисунку 3.

Примітка: тестові завдання 1 а/б – повертання на правий, лівий бік; 2 –
перехід з положення лежачи в положення сидячи на ліжку; 3 – баланс
сидячи; 4а – горизонтальне пересування (пересування по горизонтальній
площині; 4б – вертикальне пересування (підлога – крісло або підлога –
положення сидячи) 5 – хода; 6 – здатність до переміщення з допоміжними
пристроями; 7 – хода на витривалість або відстань; 8 – хода на
швидкість; 9 – володіння інвалідним кріслом-візком; 10 а/б – функція рук
пр/лів.

Рис.3 Рівень володіння руховими навичками контрольної та
експериментальної груп за результатами тестових завдань на етапі
формуючого експерименту

Ефективність експериментальної методики фізичної реабілітації певною
мірою залежала від психоемоційного стану досліджуваних осіб. Активність
неповносправного усвідомлення того, яким шляхом можна повернутися до
активного суспільного життя, є важливою умовою досягнення мети фізичної
реабілітації. Середні показники рівня тривоги в експериментальній групі
становили 8,14±0,26 бала, а в контрольній – 9,52±0,30 бала (Р0,05);

установлено, що хворі контрольної та експериментальної груп володіють
соціально-побутовими руховими навичками на низькому рівні, який значно
відрізняється від норми (83 бали, Р0,05).

Результати дослідження сили м’язів показали, що між середніми значеннями
цього показника у хворих контрольної та експериментальної груп існує
істотна різниця. Показники сили м’язів в експериментальній групі зросли
в середньому на 18,1% (Р0,05).
Сумарний бал сили м’язів 10 основних груп із правої і з лівої сторони
тіла (за Standard neurological classification of spinal cord injury
ASIA) становив в експериментальній групі 34,10±4,24 бала, а в
контрольній – 21,52±3,03 бала (Р0,05).

Наша методика фізичної реабілітації дозволила покращити рівень володіння
соціально-побутовими руховими навичками, який становив в
експериментальній групі 36,38±2,49 бала, а в контрольній – 20,43±1,33
бала. Різниця в покращенні виконання тестових завдань між контрольною та
експериментальною групами становить 16 балів при Р 0,05).

Анализ данных обследования показал, что с ушибом спинного мозга тяжелой
степени в эксперименте участвовало 35 лиц, что составляло 83,33%. Ушиб
спинного мозга средней степени был диагностирован у шести
травмированных, что соответственно составляло 14,28%. И только у одного
пациента был легкий ушиб спинного мозга, что составляло 2,38% от общего
количества лиц, которые участвовали в эксперименте. Результаты
обследования свидетельствуют о том, что в эксперименте участвовали
больные с разной степенью нарушения проводимости спинного мозга.

Разработана и экспериментально обоснована методика физической
реабилитации лиц первого зрелого возраста с позвоночно-спинномозговой
травмой шейного отдела в послеоперационный период средствами физического
воспитания. Экспериментальная методика была направлена на решение таких
общих задач: а) предупредить возникновение осложнений в результате
повреждения спинного мозга, а именно образование пролежней, контрактур,
мышечных атрофий, застойных явлений в легких; б) максимально
восстановить силу парализованных мышц к уровню, который бы дал
возможность использовать их во время выполнения двигательных навыков; в)
сформировать жизненно необходимые двигательные навыки, которые могли бы
обеспечить статико-локомоторные функции, которые приближаются к
показателям здорового человека, или адаптировать больного к жизни в
условиях общества.

В соответствии с этапом и результатами обследования больного были
определены средства, методы и формы использования физических упражнений
в послеоперационный период, а также установлены границы физической
нагрузки для лиц первого зрелого возраста со спинномозговой травмой в
шейном отделе позвоночника.

Согласно результатам исследования внедрение экспериментальной методики у
лиц с позвоночно-спинномозговой травмой шейного отдела позволило
увеличить показатели работы дыхательной системы: ЖЕЛ – на 11,5%, разница
уровня спастичности парализованных мышц между экспериментальной и
контрольной группой составляла 21,38%. Показатели силы мышц в
экспериментальной группе выросли в среднем на 18,1%, а в контрольной –
на 5,1% (Р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020