ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

ЮЩЕНКО Юлія Петрівна

УДК 165.0; 168.52.1

Філософсько-методологічні аспекти сучасної української медичної
семіотики

Спеціальність 09.00.09 – філософія науки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та суспільних наук Української
медичної стоматологічної академії (м.Полтава).

Науковий керівник:

доктор філософських наук, доцент

Черкасов Святослав Васильович,

Вінницький національний медичний університет

імені М.І.Пирогова, завідувач кафедри

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Кулініченко Валентин Леонідович,

Київська медична академія післядипломної

освіти імені П.Л.Шупика, професор кафедри

кандидат філософських наук

Васильченко Андрій Анатолійович,

Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України,

старший науковий співробітник

Провідна установа:

Національний медичний університет імені О.О.Богомольця, кафедра
філософії (м.Київ)

Захист відбудеться „25” червня 2004 року о 1400 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.161.01 для захисту дисертацій на
здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті
філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м.Київ,
вул.Трьохсвятительська, 4

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені
Г.С.Сковороди НАН України за адресою: м.Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Автореферат розіслано „___” травня 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук
Т.В. Гардашук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. За останні десятиріччя у зарубіжній та
вітчизняній філософській літературі з логіки та методології науки і,
зокрема, з філософських питань біології та медицини досить повно і
глибоко вивчаються проблеми самоорганізації відкритих, самокерованих
систем, рівні та форми організації живої природи. Порушена
життєдіяльність людського організму, різноманітні психосоматичні розлади
знаходять своє тлумачення та пояснення насамперед із позицій
синергетики. Класифікаційна проблема в розвитку медицини, визначення
ролі гіпотези, передбачення та прогнозування в медичному пізнанні, а
також проблема опису, пояснення й розуміння своїми теоретичними
підвалинами спираються на філософську герменевтику та структуралізм. У
клінічній же медицині, як і раніше, основна увага приділяється
лікарській професійній етиці та деонтології, питанням аксіології,
нормології і загальній теорії патології, а також – математизації та
комп’ютеризації сучасної медицини – одній з найважливіших не тільки
практичних, а й теоретико-методологічних проблем сьогодення.

Дослідження багатоманітних принципів, підходів до вирішення цих та
подібних до них проблем свідчить, що всі вони мають комплексний,
взаємопов’язаний характер і так чи інакше – мовну природу. Одним із
варіантів комплексного підходу до вирішення фундаментальних питань
медицини є філософсько-методологічний аналіз сучасної медичної
семіотики, який поєднує теоретичну рефлективність філософських знань,
логіки, медицини та лінгвістики. Такий підхід не тільки може свідчити
про ефективність міждисциплінарного статусу синергетики, а насамперед
дозволяє коректно поставити, сформулювати основні теоретичні та
науково-практичні проблеми сучасної медицини, намітити шляхи їх плідного
наукового вирішення.

Проблеми медичної семіотики набувають у сучасних умовах неабиякої
актуальності, адже успіх лікарської та профілактичної роботи значною
мірою залежить від діагностики захворювань. При цьому якість діагнозу
визначається не лише відкриттям нових інструментально-технічних та інших
методів розпізнавання хвороби, використанням новітніх технологій, а й
вмінням практичних лікарів логічно мислити, професійно оперувати
понятійним апаратом медичної науки, який має відповідати тим новим
знанням, що утвердилися в медицині в результаті її розвитку.

Радикальна зміна соціально-політичного статусу України підвищила
актуальність впровадження національної державної української мови у
сферу медичної діяльності, дерусифікацію останньої, а тому важливим
аспектом сьогодні є семантичний аналіз знаків та значень медичних
термінів, що може бути важливою передумовою для вирішення проблеми
уніфікації української медичної термінології, її упорядкування.

Ступінь розробленості проблеми. Основні філософські підходи до питань
медичної семіотики ми знаходимо у працях Ю.Субботіна, К.Тарасова,
В.Вєлікова, В.Василенка, В.Молчанова, В.Крістмана, А.Фролова, де автори
намагаються узагальнити й проаналізувати основні питання патології
людського організму як цілісності у процесі семіотичного дослідження;
розглядають специфіку чуттєвого сприйняття ознак хвороби, співвідношення
об’єктивних і суб’єктивних сторін отримання істинного знання про стан
організму хворого. Власне, у їхньому розумінні медична семіотика постає
як розділ медицини, пов’язаний з розпізнаванням ознак хвороби та оцінкою
їх діагностичного значення. Більше того, В.Василенко, А.Гребнєва,
Н.Михайлова у своїх працях тлумачать семіотику як розділ діагностики, що
займається вивченням значення симптомів хвороб. Таким чином, у даних
працях залишається певною мірою поза увагою лінгвістичний аспект, тобто
втрачається зв’язок медичної семіотики із семіотикою як загальною
теорією знаку, котра розглядає природу знаків і знакових систем, види
знаків та знакову ситуацію. На жаль, ми не маємо ґрунтовних праць із
даної проблеми вітчизняних науковців. В даному дослідженні робиться
спроба аналізу теоретичних питань семіотики з використанням методів
загальної семіотики, розроблених на формалізованому лінгвістичному
матеріалі.

Цінними у плані розкриття особливостей та методології розвитку
класичного й сучасного наукового знання, насамперед медико-біологічного,
є праці С.Гурвіча, В.Жирнова, О.Королькова, Ю.Лисицина, В.Петленка,
Г.Царегородцева, В.Штоффа. Необхідно підкреслити плідність філософських
досліджень методологічних питань розвитку некласичного наукового знання
М.Попова, М.Поповича, В.Стьопіна. Важливе значення мають праці
С.Черкасова, де теорія пізнання органічно поєднується з методологічними
питаннями сучасної медичної діагностики, насамперед, із проблемою
визначення сутності клінічного мислення, логічної структури лікарського
діагнозу, комп’ютеризацією діагностики. Різні аспекти методології
лікарської справи, враховуючи і філософські, ми знаходимо у працях
вітчизняних та зарубіжних учених-медиків, клініцистів, філософів:
М.Амосова, С.Боткіна, В.Василенка, І.Давидовського, Ю.Дамера, П.Копніна,
Л.Ластеда, Л.Наумова, І.Павлова, Г.Сельє, Я.Стівенсона, М.Черноруцького
та ін. Зрештою, до розробки теми дисертації має відношення цикл праць
мовознавчого характеру. Це, насамперед, дослідження А.Коваль,
О.Реформатського, Л.Симоненко, О.Суперанської та ін., присвячені
питанням загальнонаукової та медичної термінології. Становленню й
розвитку наукової медичної термінології присвячені публікації
Г.Дидик-Меуш, Л.Костюк, А.Лілль, Т.Олещук, Т.Пелюх; окремі складові
підсистеми медичної терміносистеми: психіатричної, дерматологічної,
оперативно-хірургічної, клінічної досліджуються в наукових розвідках
А.Власової, О.Петрової, А.Стебунової, Л.Хіль. У працях Г.Краковецької,
В.Петришиної, М.Петрова подано аналіз медичних терміноодиниць з погляду
етимології, семантики та словотвірної будови.

Об’єктом дослідження є філософські аспекти сучасної української медичної
семіотики.

Предметом дослідження виступають науково-теоретичні засади вихідних
принципів і філософсько-методологічних підвалин формування сучасної
української медичної семіотики.

Мета і основні завдання дослідження. Головна мета дисертаційного
дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу
філософсько-методологічних підвалин формування сучасної української
медичної семіотики.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення низки наступних
науково-дослідницьких завдань:

з’ясувати специфіку формування та шляхи реалізації теоретичних знань у
медицині;

розглянути основні тенденції функціонування наукових термінів та
проаналізувати особливості мови медицини;

дослідити історію виникнення та формування української медичної
термінології та дати з філософсько-методологічних позицій об’єктивну
характеристику сучасному її стану;

з’ясувати і теоретично обґрунтувати проблему смислу, знаку та значення
медичних термінів;

визначити філософсько-методологічні особливості співвідношення семантики
й семіотики в медицині;

уточнити визначення змісту базисних понять медицини: «норма» і
«патологія», «хвороба» і «здоров’я» та розкрити сутність
логіко-аналітичних узагальнень і основних понять клінічної медицини:
«симптом», «синдром», «симптомокомплекс», «ознака», «маніфестація»,
«клінічна картина».

Методи дослідження. Дане дослідження здійснено на основі
міждисциплінарного, структурно-функціонального методів, що дало
можливість проаналізувати комплекс взаємопов’язаних проблем філософії
науки, логіки, лінгвістики, медицини та біології. Для аналізу
особливостей виникнення та формування медичної термінології
використовувався також ретроспективний метод. Дослідження й висвітлення
питань співвідношення семіотики та семантики в медицині потребували
застосування корпоративного методу.

У процесі дисертаційного дослідження були використані праці вітчизняних
та зарубіжних філософів, лікарів-клініцистів, вчених-медиків, біологів,
теоретиків науки, лінгвістів. Це зумовлено тим, що методологічні
проблеми медичної семіотики спираються своїми теоретичними підвалинами
на концептуальні філософські побудови та узагальнення, на фундаментальні
дослідження біології та медицини, на теорію та практику лікарської
діяльності.

Теоретичні передумови систематизації й аналізу суто медичного матеріалу
автор пов’язує з працями І.Давидовського, В.Василенка, В.Жирнова,
В.Петленка, Г.Царегородцева, Р.Вільямса, Я.Стівенсона та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше
проведено комплексний аналіз філософсько-методологічних підвалин
формування сучасної української медичної семіотики, її співвідношення із
семантикою, з’ясовано особливості розвитку сучасного стану медичної
терміносистеми.

Інноваційний характер дослідження відбито в наступних положеннях:

доведено, що філософські розробки і світоглядні принципи не є зовнішніми
по відношенню до медицини; філософські ідеї та концепції входять як
фрагмент до системи медичного знання, трансформуються у методологічні
основи цього виду наукової пізнавальної діяльності. Філософія забезпечує
цілісність та ефективність процесу наукового пізнання в медицині,
формуючи його вихідні принципи та надаючи лікареві, як теоретикові, так
і клініцисту, чітко окреслену систему категорій;

показано специфіку логіко-методологічної та логіко-семантичної природи
проблем медицини. Як правило, система науково-практичної медичної
інформації базується на істинності вихідних основоположень, теоретичних
знань, зміст яких фокусується поняттями: “симптомокомплекс”, “синдром”,
“нозологічна форма”, “етіологія”, “патогенез”. Будь-яке, навіть найбільш
змістовне та предметне твердження про етіологію, патогенез,
симптомокомплекс, синдром, по-перше, перериває цілісність процесу
хвороби, а по-друге, співвідноситься не з окремими функціональними
змінами у власному розумінні слова, а корелює з положеннями, зв’язками
та відношеннями. Крім того, у кожному конкретному випадку розпізнання
хвороби і прийняття рішення клініцист не може бути впевненим в
абсолютній достовірності загального поняття, більш-менш не окресливши
зміст термінів, з яких воно складається, хоча істинність загального
поняття встановлена суспільно-історичною медичною практикою й пізнанням;

запропоновані уточнення змісту базисних понять медицини, зокрема,
«норми», «патології», «хвороби» та «здоров’я», які органічно поєднуються
з інструментальними, операційними термінами медичної семіотики. Зокрема,
показано що, поняття «норма» слід вважати оперативним інструментальним
поняттям, яке охоплює увесь комплекс внутрішніх саморегулюючих процесів,
включаючи насамперед інформаційно-енергетичні, які забезпечують
гомеостазис організму, тобто його стійкість у різноманітних умовах
внутрішнього та зовнішнього середовища;

предметно досліджена історія виникнення й формування української
медичної термінології; її джерела, структурні компоненти та
взаємозалежності. Доведено, що багатовікова історія медичної науки,
еволюція наукових поглядів, інтеграція та диференціація наукових
дисциплін, культурні зв’язки, множинність її джерел, вплив
лексико-семантичної системи мови зумовили неоднорідність української
медичної термінології та складність її понятійної системи;

вперше з філософсько-методологічних позицій проаналізовано сучасний стан
української медичної терміносистеми та доведено, що на даний час її
словниковий склад є невпорядкованим і не відповідає вимогам сучасної
медичної науки, з чого випливає завдання створення методологічних засад
уніфікації медичної термінології, її збагачення за рахунок власних
мовних надбань. З’ясовано, що медичній термінології притаманна
ієрархічність, у якій виявляються основні системні ознаки: вона є
множинністю взаємопов’язаних елементів-термінів, що складають різні за
об’ємом і структурою тематичні групи;

визначена специфіка теоретичних знань у медицині, обґрунтовані шляхи їх
реалізації, функція та взаємодія, в результаті чого показано, що
теоретично обґрунтована, інтегральна, синтетична, упорядкована система
знань містить у собі ту важливу інформацію, яка професійно необхідна
лікареві-клініцисту як представнику медичної науки та практики;

доведено, що основні поняття клінічної медицини, з яких формується
зовнішній фон хвороби, а саме: „симптом”, „синдром”, „симптомокомплекс”,
„ознака”, „маніфестація”, „клінічна картина” вимагають одночасної
фіксації характеристик смислу, рівня точності та достовірності. Зокрема,
показано, що кожен симптом як ознака, прояв хвороби має своє значення,
яке є варіативним при різних захворюваннях. Але будь-який окремий прояв
симптомів містить як загальне, так і специфічне для даної хвороби, що
“схоплюється” семіотикою і дозволяє лікареві здійснювати діагностування
хвороби відповідно до закономірних співпадань змісту і об’єму поняття
про симптом з його реальним значенням.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати
проведеного дисертаційного дослідження можуть бути використані в
лекційних курсах із філософії та філософських проблем медицини, а також
у курсі пропедевтики внутрішніх хвороб. Філософський аналіз,
концептуальні та теоретичні розробки дисертації можуть скласти основу
семінарських занять, планів і методичних рекомендацій з філософії для
студентів медичних вузів, медичних довідників. Запропонований
філософсько-методологічний аналіз і розроблений спосіб виявлення
взаємозалежностей між структурними одиницями, утвореннями української
медичної терміносистеми буде практично корисним для викладачів-медиків з
метою профілізації та підготовки сімейних лікарів. Обґрунтований автором
підхід та філософський аналіз медичної семіотики може бути практично
використаний для досліджень інших філософсько-методологічних проблем
сучасної медицини.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконане згідно з планами підготовки наукових працівників
Української медичної стоматологічної академії на кафедрі філософії та
суспільних наук. Зокрема, тематично й методологічно робота дотична до
теми: „Дослідження процесів термінотворення в медичній лексиці у
напрямку від твірних основ до співвідносних з ними похідних термінів” –
2001-2003, державний реєстраційний номер – 0101U001128.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження
було доведено до відома наукової громадськості на таких наукових
конференціях та теоретичних семінарах: науково-методичній конференції
„Проблеми підготовки медичних та фармацевтичних кадрів в Україні”
(Київ-Полтава, 1998); Всеукраїнської науково-теоретичної конференції
„Становлення екологічної культури громадян України” (Київ, 1998); 58-ій
науково-практичній конференції студентів та молодих вчених Національного
медичного університету імені О.О.Богомольця з міжнародною участю
„Актуальні проблеми сучасної медицини” (Київ, 2003); семінарі-нараді
„Актуальні питання покращення підготовки фахівців зі спеціальності
„Сестринська справа” (Полтава, 2003); методологічних семінарах кафедри
філософії та суспільних наук Української медичної стоматологічної
академії.

Структура роботи обумовлена логікою дослідження, яка випливає з її мети
та основних завдань. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів,
висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації
становить 170 сторінок. Список використаної літератури складається із
210 джерел, із них 19 джерел іноземною мовою, і займає 15 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження,
розкривається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами,
формулюються мета та завдання, визначається об’єкт і предмет
дослідження, розкривається наукова новизна роботи, теоретичне й
практичне значення дисертації, описано структуру та об’єм роботи.

Перший розділ „Наукове пізнання і медицина” присвячено обґрунтуванню
особливостей наукового пізнання, визначенню предмета медицини, розкриттю
сутності теоретичних знань медицини та основних тенденцій функціонування
наукових термінів.

У першому підрозділі „Специфіка наукового пізнання. Предмет медицини”
показано, що філософські чи методологічні проблеми будь-якої науки
починаються саме з визначення її предмета. Об’єм і предмет науки є
взаємопов’язаними, але безпосередньо не тотожними поняттями. З’ясування
змісту цих понять є досить важливим для медицини, оскільки їх
ототожнення завжди слугувало однією із гносеологічних передумов
заперечення самостійності медичного знання.

Медицина як наука має власний фонд знань і включає комплекс теоретичних,
фундаментальних медико-біологічних та клінічних, науково-прикладних
дисциплін. З природознавчої точки зору — це наука, що досліджує та
вивчає біологічні (фізіологічні) стани – норму (нормальну
життєдіяльність) та відхилення (патологічну життєдіяльність). Із
соціологічної точки зору, медицину можна розглядати як науку, що вивчає
соціальну детермінацію здоров’я й хвороб людини. Це дозволяє
стверджувати, що предмет медицини соціально-біологічний. Для більш
точного визначення предмета медицини біологічні й соціальні основи
вимагають додаткового аналізу та експлікації.

З самого моменту виникнення медицина займається особливими станами
людського організму, насамперед відхиленнями різноманітних соматичних і
психічних процесів. Як відомо, такі стани називають хворобами. Хвороби
людини є безпосереднім, основним предметом дослідження медицини як
системи. Крім того, медицина, яка включає в себе цілий комплекс наук,
має не один основний предмет дослідження, а ряд додаткових. Останні
взаємодіють з основним та впливають на особливості його виникнення й
розвитку. Таким чином, комплекс предметів дослідження медицини значно
ширший, оскільки вона покликана забезпечити всі практичні потреби
суспільства у збереженні, виробництві та відтворенні людської
життєдіяльності.

Другий підрозділ “Теорія і теоретичні знання медицини” розкриває
специфіку теоретичних знань медицини. При з’ясуванні теорії та
теоретичних знань медицини бачимо, що відхиляючись від сутності
лікарської справи, медицину досить часто вважають наукою емпіричною, що
базується не стільки на науковому пізнанні, скільки на досвіді та
інтуїції. Такий погляд у корені неправильний. Основу плідної лікарської
діяльності складає поєднання науково-теоретичних знань і логічного
лікарського мислення з практичним досвідом. У науковому медичному
пізнанні теоретична, експериментальна і клінічна медицина – це сторони
єдиного процесу осягнення сутності норми й патології, визначення її
структури, змісту та тенденцій розвитку. Для лікаря-практика вихідні
теоретичні поняття, класифікації мають першорядне значення як під час
розпізнавання хвороби, так і безпосередньо під час побудови висновку про
її сутність. Спроба усунути теорію, теоретичні знання з клінічної
медицини, заперечити зв’язок діагностики з науковим медичним пізнанням
приводить до виникнення у рамках такого підходу дихотомії теоретичного й
практичного. Виникає детермінація лікарської діяльності двоякого
характеру: на рівні опису клінічної картини хвороби та прийняття рішення
на основі знань симптоматології; на рівні патогенетичного,
функціонального й патоморфологічного діагнозу, коли клініцист визначає
внутрішній фон хвороби. Медична теорія усуває штучну дихотомію
теоретичного й практичного в діагностиці, вказуючи на тісний
взаємозв’язок між внутрішнім та зовнішнім фоном хвороби, що саме й
потрібно для прийняття конкретного, обґрунтованого рішення у клініці.

У третьому підрозділі „Наукова термінологія і мова медицини” показано,
що знання людини, які складають концепцію наукової картини світу, в
найбільш узагальненому вигляді репрезентовані як організована
сукупність понять і відношень між ними. Враховуючи, що концепції
наукової картини світу відповідають мовній моделі буття і те, що поняття
відбиваються в мові за допомогою термінів, пріоритетним стає системне
дослідження проблем виникнення, розвитку, модифікації, засвоєння та
моделювання наукових знань на рівні термінологічного простору. Мова
медицини – одна з найскладніших терміносистем сучасної науки. Вона
виникає у процесі формування медичної науки на основі природної мови й
існує нероздільно з нею.

Мова медицини є складним, внутрішньо диференційованим багатошаровим
утворенням, будова і функціонування якого визначаються завданнями
виникнення, трансляції й розвитку медичного знання. Вона як ціле являє
собою ієрархізовану багаторівневу структуру, рівні якої диференційовані
по вертикалі, що визначає рух від емпірії до абстрактних положень
теорії. Специфічний зміст мови медицини може бути виражений і знаковими
засобами повсякденної мови, і своєю особливою семіотикою, що
розробляється вже в рамках мови медицини.

o

^ ? J

p

o

o

o

^ ? u H

J

p

o

oeoeoiiiiieeooooooooooooooUe

`FbEbocaaaacYccccOOOOOOcYccc

&

&

присвячений вивченню історії виникнення та формування української
медичної термінології; теоретичному обґрунтуванню проблеми смислу, знаку
та значення медичних термінів; а також об’єктивній характеристиці
сучасного стану української медичної терміносистеми.

У першому підрозділі „Історія виникнення і формування української
медичної термінології” аргументується положення, що медична термінологія
як складова частина української лексики формувалась на власній мовній
основі, засвоюючи одночасно все те, що на час її творення виробила
світова цивілізація (сприймала латино-грецький та осмислювала
західноєвропейський досвід). У писемних пам’ятках ХІ століття ми
знаходимо перші зафіксовані лікарські назви. У ХVІ столітті медична
наука переходить на якісно новий щабель свого розвитку й у словниках
даного періоду постають медичні терміни як греко-латинського так і
слов’янського походження. Багатим джерелом на ранніх етапах розвитку
медичної термінології на національному ґрунті є рукописні травники та
лікарські порадники ХVІІ-ХVІІІ століть. Вироблення наукового стилю в
літературній мові у ХІХ столітті вплинуло на розвиток наукової медичної
термінології. Саме наприкінці ХІХ — початку ХХ століття завдяки плідній
праці українських вчених було створено основи української медичної
термінології. Таким чином, медична термінологія пройшла складний, інколи
суперечливий шлях свого розвитку, який знайшов своє відображення на
сучасному стані медичної терміносистеми, котра є невід’ємною складовою
медичної науки і виробляється разом з нею. Історія виникнення та
формування медичної термінології перебуває у тісній залежності з
поступом наукового медичного знання і відображає його особливості на
певних етапах розвитку.

У другому підрозділі „Проблема смислу, знаку та значення медичних
термінів” розкриваються сутність таких понять як „знак” та „значення” і
обстоюється теза, що у клінічній медицині мають місце насамперед
природні знаки (ознаки хвороб) та основна мовна система медичних знаків,
термінологічне позначення хвороб та ознак захворювань.

У медицині оперування поняттями передбачає з’ясування їх змісту. Кожен
науковий термін необхідно розкрити, з’ясувати його смислове значення,
встановити виражений цим терміном зміст поняття, що досягається за
допомогою визначення.

У семіотичному плані, так само як у логічному та лінгвістичному, об’єм
та зміст ознаки, поняття, слова пов’язані. Для назви, позначення певного
предмета чи класу предметів необхідним є знання певного мінімуму ознак,
які відрізняють його від інших предметів. Але знання цього мінімуму
ознак предмета різними людьми (у залежності від досвіду, освіти, віку,
спеціалізації тощо) різні. Тому лікар-початківець та досвідчений
клініцист, вживаючи одне й те ж слово („систолічний шум”, „жовтяниця” і
тощо), в одному й тому ж екстенсіональному значенні (стосовно одного й
того ж хворого), можуть пов’язувати з цим словом різні інтенсіональні
значення (тобто різне розуміння суттєвих ознак хвороби та їх зв’язків).

Не слід змішувати об’єктивну ознаку і її знак, ознаку та її об’єктивне
значення, значення та позначення, оскільки таке ототожнення досить часто
існує й стає джерелом семіотичних помилок.

Потрібно також мати на увазі, що значення ознак є непостійним, воно
змінюється з розвитком практики та пізнання. Для того щоб уникнути
непорозумінь та неточностей, потрібно розрізняти повсякденне та наукове
вживання слів (термінів). Це важливо для клінічної медицини, де
неточність значень часто породжується саме відмінностями у рівнях та
способах уживання слів, термінів.

У третьому підрозділі „Сучасний стан медичної терміносистеми” увага
акцентується на тому, що медична термінологія сьогодні виходить за межі
вузькоспеціалізованого спілкування й отримує широке поширення серед
різних прошарків населення. Вона являє собою незамкнену систему з
властивими саме їй особливостями, хоча й розвивається у руслі
загальнонародної мови і їй притаманні загальномовні явища.

Диференціація галузей і спеціалізацій медицини, виникнення нових
наукових понять і концепцій, введення новітніх технологій зумовлюють
постійний рух у медичній терміносистемі, її громіздкість, складність
взаємодії термінологічних підсистем, які входять до її складу. Дійсний
стан речей показує, що сучасна медична термінологія обтяжена колосальною
кількістю старих та нових термінів загального та спеціального
призначення; проблемний характер мають і запозичення з інших мов та нові
позначення давно відомих понять. Завдання упорядкування її
термінологічного складу вимагає подальшого теоретико-методологічного
вивчення термінотворення, дослідження й класифікації термінів, подання
їх у вигляді упорядкованої системи.

Третій розділ “Методологічні проблеми семантики і медичної семіотики”
присвячено дослідженню проблеми співвідношення семантики і семіотики в
медицині, конкретизації та розширенню принципів і можливостей більш
чіткого визначення базисних понять медицини та понять клінічної
медицини.

У першому підрозділі „Співвідношення семантики та семіотики в медицині”
розкривається сутність медичної семіотики як важливої теоретичної галузі
знання, яка досліджує особливості знакової системи медицини, проблему
значення та позначення. Формулюється положення, що розробка теоретичних
питань медичної семіотики з використанням методів загальної семіотики та
семантики здатна здійснити значний позитивний вплив на розвиток
загальної теорії медицини на сучасному рівні.

Логічне мислення відображається у знаковій понятійній формі, що зумовлює
необхідність того, аби зміст понять і термінів адекватно відповідав би
об’єктивній реальності, котру вони описують. Тут, власне, і виникає
знаковий аспект медичної семіотики, що має на меті вивчення медичних
термінів, правил утворення і застосування терміносистем і термінів
медицини, які дозволяють досягти однозначного опису й розуміння
феноменів, що спостерігаються. Медична семіотика включає в себе
дослідження мовних знаків, словесних позначень симптомів та хвороб, а
також вивчення об’єктивних ознак хвороби та їх відношень, тобто
семантику мовних клінічних знаків.

Аналізуючи знакову (мовну) характеристику процесу семіотичного
дослідження в медицині, ми бачимо, що лікареві під час виявлення хвороби
необхідно позначити її ознаки, симптоми, синдроми знаками (словами)
природної національної мови чи медичними термінами. Під час позначення
ознак це не є проблемним, оскільки у процесі формування та розвитку
будь-якої мови обов’язково виникають поняття, які описують ознаки
людського організму, а от правильне позначення симптомів, синдромів і
нозологічних одиниць виявляється дещо складним. На нашу думку, це є
досить важливим моментом для діагностування й лікування хвороби. Саме
тут виявляє себе й семантичний аспект, який полягає у розрізненні
знакового і предметного значень, що пов’язані з визначенням певного
співвідношення між терміном, об’єктом, який він позначає (денотатом), і
смислом.

У другому підрозділі „Теоретико-методологічні засади визначення базисних
понять медицини: норми і патології, хвороби і здоров’я” уточнюються
визначення базисних понять медицини, зокрема, «норми», «патології»,
«хвороби» та «здоров’я», враховуючи те, що з плином часу змінюються не
тільки світоглядні парадигми, а й природничо-наукові, медичні, соціальні
уявлення і, власне, розвиток сучасної медицини зумовлює необхідність
чіткої формалізації основних понять, термінів.

Доводиться необхідність розкриття змісту поняття «норма» як процесу.
Інакше воно перетворюється в застиглу форму, шаблон, який породжує хибні
думки при відкритті нових сторін у розвитку об’єктивної норми. Поняття
«норма» є історично змінним, оперативним та інструментальним поняттям,
яке охоплює весь комплекс внутрішніх саморегулюючих процесів, включаючи
насамперед інформаційно-енергетичні, які забезпечують гомеостазис
організму, тобто його стійкість у різноманітних умовах внутрішнього та
зовнішнього середовища.

Патологію методологічно ми можемо розглядати як порушення
структурно-функціональних (морфологічних або фізіологічних) зв’язків між
будь-якими системними рівнями організму як цілісної системи, що
виявляється у порушенні функцій, які пов’язують цей системний рівень із
структурою більш високого рівня, що сприймається як частковий чи
загальний патологічний стан організму. При цьому стан організму, що
відповідає структурно-функціональній формі в нормі, змінюється на стан,
що визначається зміненою патологічною структурно-функціональною формою.

Здоров’я є інтегральним показником функціонального стану організму, в
якому всі компоненти врівноважені і упорядковано, взаємопов’язано
працюють на загальну ідею активної діяльності, самозбереження та
продовження життя. Хвороба – це стан організму, пов’язаний з
реактивно-детермінованими змінами оптимальної міри
компенсаторно-пристосувальницької саморегуляції організму чи
екстремальністю зовнішніх впливів.

У третьому підрозділі „Логіко-аналітичні узагальнення і основні поняття
клінічної медицини: симптом, синдром, ознака, маніфестація, клінічна
картина хвороби” вирішується проблема характеристики смислу, рівня
точності та достовірності основних понять клінічної медицини, в яких
формується зовнішній фон хвороби і які поєднують теорію з практичною
медициною, зокрема, «симптом», «ознака», «синдром», «симптомокомплекс»,
«маніфестація», «клінічна картина».

Будь-який симптом – це ознака, знак хвороби, однак ці терміни не є
синонімами. Ознакою може бути не лише окремий симптом, а і їх
комбінації. Ознаками хвороби у клінічній медицині є те, що так чи інакше
характеризує пошкоджену життєдіяльність людського організму у
несприятливих умовах внутрішнього та зовнішнього середовища, в чому ті
чи інші структурно-функціональні зміни подібні або відмінні за своїм
проявом. Клініцист використовує виявлені ознаки хвороби лише до того
часу, доки знаходить, що вони достатні для розрізнення форм розвитку
патологічних змін в організмі. У кінцевому рахунку не окремий симптом, а
певний специфічний їх комплекс (синдром чи вся загальна клінічна картина
в цілому) є провідною ознакою для розпізнавання захворювання.

Там, де окремі ознаки хвороби виявляють себе багатопланово, невиразно,
але у поєднанні з іншими стають зрозумілими та корисними з огляду на
прийняття рішення, має місце констеляція симптомів як опорний пункт у
розпізнанні хвороби, навколо якого концентрується все знання зовнішнього
фону, тобто маніфестації.

Тісна генетична та актуальна єдність симптомів, їх зчеплення та
сплетення завдяки внутрішньому зв’язку, який обумовлює саму цілісність
констеляції симптомів, і має назву «симптомокомплекс». Поняття ж
„синдром” слід вживати лише стосовно групи симптомів, об’єднаних
загальним патогенезом, коли етіологічний фактор і закономірна сталість
їх сполучення не встановлені, й дана клінічна форма ще не може бути
названа хворобою.

У Висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, які в
узагальненому вигляді формулюються як елементи наукової новизни та
основні положення, що виносяться на захист з урахуванням основних
теоретичних та науково-практичних проблем сучасної медицини.

Проведений у дисертаційному дослідженні аналіз дозволяє зробити
висновок, що філософські розробки і світоглядні принципи не є
трансцендентними по відношенню до медицини та не входять як фрагмент до
системи медичного знання, а трансформуються у методологічні основи цього
виду пізнавальної діяльності. Упродовж усього розвитку медицини
філософія сприяла створенню цілісної та адекватної наукової картини
життєдіяльності людини, здійснювала синтез знань у медицині. Вона є
методологічною інтеграцією, котра забезпечує цілісність та ефективність
процесу наукового пізнання в медицині, формуючи вихідні принципи
наукового пізнання та надаючи лікареві, як теоретикові, так і
клініцисту, багату систему категорій.

Дослідження принципів та підходів до вирішення проблем, які сьогодні
стали досить актуальними у клінічній медицині, свідчать, що вони мають
комплексний характер і, так чи інакше, — мовну природу. Система
науково-практичної медичної інформації, як правило, базується на
істинності вихідних основоположень, теоретичних знань, зміст яких
фокусується поняттями: “симптомокомплекс”, “синдром”, “нозологічна
форма”, “етіологія”, “патогенез”. Будь-яке, навіть найбільш змістовне та
предметне твердження про етіологію, патогенез, симптомокомплекс,
синдром, по-перше, перериває цілісність процесу хвороби, а по-друге,
співвідноситься не з окремими функціональними змінами у власному
розумінні слова, а корелює з положеннями, зв’язками та відношеннями.
Крім того, у кожному конкретному випадку розпізнання хвороби і прийняття
рішення клініцист не може бути впевненим в абсолютній достовірності
загального поняття, більш-менш не окресливши зміст термінів, з яких воно
складається, хоча істинність загального поняття встановлена
суспільно-історичною медичною практикою й пізнанням. Невпорядкованість
української медичної термінології на сучасному етапі, її обтяженість
значною кількістю термінів загального й спеціального призначення,
неточність визначень окремих медичних понять та формулювань теоретичних
положень створює значні перешкоди у професійній діяльності лікаря. У
результаті недостатнього вивчення смислу й значення термінів, їх деякої
абсолютизації, спостерігається прагнення виправити дійсний стан речей,
не аналізуючи значення знаків мови медицини. На нашу думку, такий підхід
не дає плідного результату.

Важливим завданням сьогодні є виведення медичної терміносистеми на
засади національної мовної концепції з урахуванням міжнародної практики
термінотворення й вироблення термінологічних стандартів, створення
методологічних засад уніфікації медичної терміносистеми, її збагачення
за рахунок власних мовних надбань і необхідних на даний час лексичних
запозичень. Діяльність із розробки смислів термінів, що використовуються
у фаховій мові медика, визначає процес теоретизації медицини, виникнення
все складніших і внутрішньо диференційованих концептуальних структур і,
в кінцевому результаті, теорії медицини.

Медична семіотика є не лише розділом діагностики, а й розділом загальної
семіотики. Розробка її теоретичних питань з використанням методів
загальної семіотики та семантики здатна здійснити значний позитивний
вплив на розвиток загальної теорії медицини на сучасному рівні; вона
також буде слугувати основою для систематизації та узагальнення значного
обсягу емпіричного матеріалу медичної семіотики, для створення цілісної
семіотичної моделі організму людини, враховуючи норму і патологію,
компенсаторні зміни і маніфестацію хвороб; дасть можливість з’ясувати
складні мовні явища, що мають місце в системі медичної науки. Особливо
важливим для медичної семіотики є семантичний аналіз знаків та їх
значень, який має стати важливою передумовою для вирішення досить
актуальної на сьогодні проблеми уніфікації медичної термінології.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

Ющенко Ю.П. Деякі філософські питання медичної семіотики //Мультиверсум.
Філософський альманах: Зб.наук.праць. Гол.ред. В.В.Лях.- Вип.27.- К.:
Український центр духовної культури, 2002.- С.165-172

Ющенко Ю.П. Методологічні аспекти визначення специфіки наукового
пізнання та предмета медицини //Мультиверсум. Філософський альманах:
Зб.наук.праць. Гол.ред. В.В.Лях. — Вип.29.- К.: Український центр
духовної культури, 2002.- С.194-203

Ющенко Ю.П. Шляхи формування та реалізації теоретичних знань у медицині
//Практична філософія.- 2004.- № 1.- С.214-219

Ющенко Ю.П. Філософсько-методологічні проблеми визначення поняття
„норма” як найважливішої медико-біологічної категорії //Мультиверсум.
Філософський альманах: Зб.наук.праць. Гол.ред. В.В.Лях. — Вип.39.- К.:
Український центр духовної культури, 2004.- С.229-237

Ющенко Ю.П. Специфіка теоретичних знань медицини //Тези 58
науково-практичної конференції студентів та молодих вчених Національного
медичного університету імені О.О.Богомольця з міжнародною участю. — К.,
2003.- С.156

АНОТАЦІЇ

Ющенко Ю.П. Філософсько-методологічні аспекти сучасної української
медичної семіотики. — Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі
спеціальності 09.00.09 – філософія науки. – Інститут філософії імені
Г.С.Сковороди Національної Академії Наук України, Київ, 2004.

У дисертаційній роботі з’ясовані філософсько-методологічні аспекти
сучасної української медичної семіотики, показано, що її роль обумовлює
філософську значимість фундаментальних теоретичних проблем медицини,
способи вирішення яких мають важливі теоретичні та практичні наслідки.
Обґрунтована специфіка наукового пізнання та визначення предмета
медицини, уточнені, конкретизовані та розширені принципи й можливості
більш чіткого визначення базисних понять медицини. У роботі розкриті
основні філософсько-методологічні засади формування та функціонування
медичних термінів, проаналізовані особливості мови медицини; досліджена
історія виникнення та формування української медичної термінології;
теоретично обґрунтована проблема смислу, знаку та значення медичних
термінів.

Доведено, що розробка теоретичних питань сучасної української медичної
семіотики з використанням методів загальної семіотики та семантики
здатна здійснити значний позитивний вплив на розвиток загальної теорії
медицини на сучасному рівні і стати основою для систематизації та
узагальнення величезної кількості емпіричного матеріалу медичної
семіотики.

Ключові слова: семіотика, семантика, наукове пізнання, предмет медицини,
базисні поняття медицини, мова медицини, термінологія, смисл, знак,
значення

Yushchenko Yuliya. Philosophicaly-methodological aspects of up-to-day
Ukrainian medical semiotics.- Manuscript

Dissertation for scientific degree of the Candidate of Sciences,
Speciality: 09.00.09 – Philosophy of Science. The Institute of
Philosophy named after G.S. Skovoroda of the National Academy of
Sciences of Ukraine, Kyiv, 2004.

Philosophicaly-methodological aspects of up-to-day Ukrainian medical
semiotics are elucidated distinctly in the dissertation work and it is
demonstrated that is role stipulates philosophic significance of the
basic theoretical medicine problems, the methods of this settling have
the important theoretical and practical conseguences. The specific
scientific condition and the defermination of medicine subject are
mobivated in the thesis. The principles and the possibilities of more
exact definition of the basic medicine conception are made more accurate
and concrete. The general tendencies of the scientific functioning term
are exposed in the dissertation, the peculiarities of medicine language
are analyzed; the history of rising and forming of Ukrainian medical
terminology are investigated and the problems of sense, symbol and
meaning of medical terms are motivated theoretically in the
dissertation.

It was proved that the elaborating of the theoretical problems of modern
Ukrainian medical semiotics with using of the general semiotics method
and semantics is able to realize considerable positive influence upon
progress of the basic medical theory on the present day level; it will
also serve as foundation of systematizing and generalization of enormous
amount of empirical medical semiotics material.

Key words: semiotics, semantics, scientific cognition, medicine subject,
basic medicine conception, term, medicine language, terminology, sense,
symbol, significance.

Ющенко Ю.П. Философско-методологические аспекты современной украинской
медицинской семиотики. — Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по
специальности 09.00.09 – философия науки. – Институт философии имени
Г.С.Сковороды Национальной Академии Наук Украины, Киев, 2004.

В диссертационной работе представлена авторская концепция
систематизированного анализа медицинской семиотики, ее соотношение с
семантикой; исследуются особенности развития и характерные черты
современной украинской медицинской терминологии; сформулированы
определения таких понятий как «норма», «патология», «здоровье» и
«болезнь»; кроме того раскрыта сущность логико-аналитических обобщений и
главных понятий клинической медицины: „симптом”, „синдром”,
„симптомокомплекс”, „признак”, „манифестация”, „клиническая картина”.

Также показано, что роль медицинской семиотики обуславливает философскую
значимость фундаментальных теоретических проблем медицины, способы
решения которых имеют важные теоретические и практические следствия.
Кроме того, доказано, что философские разработки и мировоззренческие
принципы не трансцендентные по отношению к медицине, философские идеи и
концепции не входят как фрагмент в систему медицинского знания, а
трансформируются в методологические основания этого вида научной
деятельности.

Обоснована специфика научного познания и определения предмета медицины,
а также конкретизированы и расширяются принципы и возможности более
четкого определения базисных понятий медицины. Раскрыты основные
тенденции функционирования научных терминов, проведен анализ главных
особенностей языка медицины; исследованы история возникновения и
формирования украинской медицинской терминологии. Анализируя особенности
современной медицинской терминосистемы, автор приходит к выводу о
важности образования методологических начал унификации медицинской
терминологии, ее обогащение за счет собственных языковых средств.
Одновременно теоретически обоснована проблема смысла, знака и значения
медицинских терминов. Акцентируется внимание на том, что значение
признаков непостоянно, оно изменяется в результате развития практики и
познания. Чтобы избежать неточностей, следует различать повседневное и
научное употребление слов (терминов). Это важно для клинический
медицины, где неточность значений порождается отличиями в уровнях и
способах употребления слов, терминов.

В диссертационном исследовании показано, что современную украинскую
медицинскую семиотику следует рассматривать не только как раздел
диагностики, но и как раздел общей семиотики. Она не должна оставаться
вне внимания ученых, поскольку разработка ее теоретических вопросов с
использованием методов общей семиотики и семантики способна осуществить
значительное положительное влияние на развитие общей теории медицины на
современном уровне; она также будет служить основой для систематизации и
обобщения огромного количества эмпирического материала медицинской
семиотики, для образования целостной семиотической модели человеческого
организма, учитывая норму и патологию, компенсаторные изменения и
манифестацию болезней; сделает возможным изучение и определение сложных
языковых явлений, функционирующих в системе медицинской науки. Поскольку
невозможной представляется существующая полисемия клинических знаков.
Особенно важным для медицинской семиотики является семантический анализ
знаков и их значений, который может быть серьезной предпосылкой для
решения столь актуальной сегодня проблемы унификации украинской
медицинской терминологии.

Ключевые слова: семиотика, семантика, научное познание, предмет
медицины, базисные понятия медицины, язык медицины, терминология, смысл,
знак, значение

Підписано до друку 14.05.2004р. Формат 60х90/16

Обсяг 0,9 друк.арк.

Наклад 100 прим. Замовлення №

PAGE 3

Похожие записи