НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ І ВІРУСОЛОГІЇ ІМ. Д. К. ЗАБОЛОТНОГО

ДАНКЕВИЧ ЛЮДМИЛА АНАТОЛІЇВНА

УДК 579.8+841.1

Фенотипові та генотипові властивості бактерій роду pseudomonas –
збудників бурої бактеріальної плямистості люпину

03.00.07 ? мікробіологія

Автореферат

на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

КИЇВ-2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі фітопатогенних бактерій Інституту
мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України.

Науковий керівник: доктор біологічних наук,

професор

Гвоздяк Ростислав Ілліч,

Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України,
провідний науковий співробітник відділу фітопатогенних бактерій.

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук,

старший науковий співробітник

Кіпріанова Олена Андріївна,

Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України,
провідний науковий співробітник відділу антибіотиків

кандидат біологічних наук,

старший науковий співробітник

Коваленко Павло Григорович,

Інститут молекулярної біології і генетики НАН України,

старший науковий співробітник відділу молекулярної генетики.

Провідна установа: Інститут клітинної біології та генетичної інженерії
НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться 18 жовтня 2006 р. о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.233.01 Інституту мікробіології і
вірусології

ім. Д.К. Заболотного за адресою: Д 03680, м. Київ, ДСП, вул.
Заболотного, 154

Автореферат розіслано «16» вересня 2006 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат біологічних наук Л.М. Пуріш

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Люпин є цінною бобовою культурою, яку широко
використовують у тваринництві та рослинництві, а також хімічній,
парфумерній та харчовій промисловостях. Сучасна селекція дозволяє значно
розширювати застосування люпину, яке у минулому обмежувалось високим
природним вмістом у ньому алкалоїдів. Проте виведені районовані сорти
люпину більше уражаються збудниками захворювань різної етіології, що
призводить до значної втрати врожайності [Лісовий, 1999; Бардаков,
2002]. Увагу сучасних фітопатологів здебільшого привертають збудники
хвороб люпину грибної етіології [Rozs, Kovies, 1999; Бардаков, 2002],
хоча загальновідомо, що бактеріальні хвороби є не менш шкідливими, ніж
грибні [Билай и др., 1988; Лісовий, 1999].

Як показано в роботах І. Б. Корольової 1963-1965 років, серед збудників
бактеріозів найбільшої шкоди люпину завдавали бактерії родів Pseudomonas
та Erwinia. На думку багатьох дослідників до найбільш шкідливих
захворювань люпину належить бура бактеріальна плямистість, яка
викликається „Pseudomonas lupinі” та знижує врожайність на 25-30%
[Бельтюкова и др., 1974; Лісовий, 1999]. На теперішній час змінилися
сорти та технології вирощування люпину, а також практично відсутні дані
про роль „P. lupinі” у захворюванні рослин [Билай и др., 1988;
Васинаускене, 1990; Vasinauskiene, 1995]. Крім того, незважаючи на понад
сорокарічний термін з моменту виділення та характеристики деяких
фенотипових ознак, в сучасній літературі з систематики бактерій [Young
et al., 1996; Дж. Хоулт и др., 1997] не значиться окремий вид „P.
lupini”, запропонований І.Б.Корольовою та К.І. Бельтюковою [1971].

На часі невід’ємними критеріями бактеріального виду є жирнокислотний
склад загальних клітинних ліпідів, співвідношення гуаніну та цитозину у
геномній ДНК, спорідненість геномних ДНК, встановлена ДНК-ДНК
гібридизацією, та гомологія нуклеотидної послідовності гену 16S pPHК
[Wayne et al., 1987; Stackerbrandt, Goebel 1994; Ross-Mora, Amann, 2001;
Романовская и др., 2003; Скрипаль, 2005; Ленгелер и др., 2005]. Разом з
тим у спірних питаннях систематики актуальним є поліфазний підхід, який
полягає у поєднанні аналізу фенотипових ознак з даними
молекулярно-генетичних досліджень [Marques et al., 2000; Cыven et al.,
2004; Коцофляк и др., 2004].

Тому дослідження фенотипових та генотипових властивостей збудника бурої
бактеріальної плямистості люпину з метою встановлення його
систематичного положення є актуальними.

Зв’язок теми з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у
межах плану науково-дослідних робіт відділу фітопатогенних бактерій
Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України
за бюджетними темами „Дослідження фітопатогенних бактерій фітоценозу та
їх генопротекторних, мутагенних та протипухлинних властивостей”
(державний реєстраційний номер № 0101U009312, 2002-2006 рр.) і
„Збереження та забезпечення належного функціонування об’єкта, що
становить національне надбання ? Колекція Мікроорганізмів Інституту
мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України” (державний
реєстраційний номер № 0105U003954, 2003-2005 рр.).

Мета та завдання дослідження. Метою роботи було встановлення
систематичного положення „Pseudomonas lupinі” Beltjukova, Koroljova
[1971] збудника бурої бактеріальної плямистості люпину, на основі
вивчення фенотипових та генотипових ознак колекційних та ізольованих
нами штамів.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:

1. Виділити з уражених тканин люпину штами бактерій для подальшого їх
вивчення в порівнянні з колекційними штамами.

2. Вивчити стійкість сучасних районованих сортів люпину та інших бобових
культур до ізольованих нами та колекційних штамів „P. lupini”.

3. Охарактеризувати морфологічні, культуральні, фізіологічні та
біохімічні властивості і ознаки збудника бурої бактеріальної плямистості
люпину.

4. Дослідити спорідненість антигенних детермінант ізольованих нами і
колекційних штамів „P. lupinі” між собою та з типовими представниками
чотирьох серогруп.

5. Визначити жирнокислотний склад загальних клітинних ліпідів
свіжовиділених та колекційних штамів „P. lupinі”.

6. Встановити молярні відсотки гуаніну і цитозину у геномній ДНК штамів

„P. lupinі”.

7. Визначити нуклеотидні послідовності гену 16S pPHК штамів „P. lupinі”.

8. На основі аналізу фенотипових та генотипових ознак встановити видовий
статус „P. lupinі”.

Об’єкти досліджень ? 18 штамів виділених нами з уражених тканин люпину
та 5 колекційних штамів „P. lupinі”; 2 видотипових та 4 серотипових
штами, які зберігаються у колекції відділу фітопатогенних бактерій;
рослини люпину з наявними ознаками ураження; 9 районованих сортів 2
видів люпину (Lupinus albus, Lupinus luteus), багаторічний люпин
(Lupinus polyphyllus) та 6 видів бобових культур (Phaseolus vulgaris,
Pisum sativum, Glycine max, Cicer arietinum, Vicia faba, Vicia sativa).

Предмет дослідження ? патогенні, морфологічні, культуральні,
фізіологічні, біохімічні, серологічні, хемотаксономічні та
молекулярно-генетичні властивості і ознаки збудника бурої бактеріальної
плямистості люпину.

Методи дослідження ? фітопатологічні, мікробіологічні, імунологічні,
біохімічні, фізико-хімічні та молекулярно-генетичні, зокрема ПЛР,
клонування та сиквенування, а також статистичні методи аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів:

Встановлена подібність морфологічних, культуральних, фізіологічних,
біохімічних властивостей свіжовиділених та колекційних штамів „P.
lupinі” до типового штаму Pseudomonas syringae pv. syringae В1027.
Проведено серогрупування 17 свіжовиділених штамів „P. lupinі” на основі
спорідненості їх антигенних детермінант як з колекційними штамами „P.
lupinі”, так із штамами типових представників І та ІІІ серогруп.

Вперше виявлена подібність жирнокислотного складу клітинних ліпідів
штамів „P. lupinі” та типового штаму P. syringae pv. syringae В1027.

Вперше виявлено розбіжності кількості гуаніну та цитозину у геномної ДНК
5 колекційних, 2 свіжовиділених штамів „P. lupinі” та типового P.
syringae pv. syringae В1027. Штам 8531 має вищий на 3,1 мол.% вміст ГЦ
пар у геномній ДНК порівняно з іншими штамами та типовим штамом P.
syringae pv. syringae В1027. Вищу на 1 – 0,7 мол.% порівняно з іншими
штамами кількість гуаніну та цитозину у геномної ДНК також мають штами
8535, 8532 та 17.

Вперше визначено гомологію (99-100%) нуклеотидних послідовностей генів
16S pPHК 7 штамів „P. lupinі” із задепонованими у GenBank нуклеотидними
послідовностями цього гену деяких патоварів видів Pseudomonas syringae
та Pseudomonas sаvastanoi. Проведено депонування у GenBank
послідовностей генів 16S pPHК 7 штамів „P. lupinі” та типового штаму P.
syringae pv. syringae В1027.

За комплексом фенотипових та генотипових ознак рекласифіковано 7 штамів
„P. lupinі”, з яких 6 штамів віднесено до P. syringae pv. syringae і
лише штам 8531 до P. savastanoi pv. glycinea.

Показана залежність між вмістом алкалоїдів у сортах люпину та їх
стійкістю до штамів „P. lupinі”. Найменш стійкими до збудника бурої
бактеріальної плямистості виявилися безалкалоїдні сорти люпину, відносно
стійкими малоалкалоїдні сорти, а найстійкішим високоалколоїдний
багаторічний люпин. Показана здатність як свіжовиділених так і
колекційних штамів „P. lupinі” уражати широке коло бобових культур.
Чутливими до збудника бурої бактеріальної плямистості люпину є квасоля,
горох, нут, соя, а не чутливими ? кормові боби та вика.

Практичне значення одержаних результатів. Виділені високоагресивні штами
фітопатогенних бактерій роду Pseudomonas можуть бути використані для
тестування стійкості нових сортів бобових культур до збудника бурої
бактеріальної плямистості люпину. Встановлену спеціалізацію збудника
необхідно враховувати при створенні оптимальних сівозмін
сільськогосподарських культур з врахуванням поліфаговості збудника бурої
бактеріальної плямистості люпину.

Комплексна характеристика фенотипових та генотипових ознак штамів
фітопатогенних представників роду Pseudomonas може бути використана у
їхній ідентифікації науковими та практичними лабораторіями.

Особистий внесок здобувача. Автором дисертації підібрано літературу та
методики, виконані представлені в дисертації експериментальні
дослідження. Аналіз результатів, їх узагальнення, інтерпретація та
формулювання основних положень і висновків, підготовка до друку наукових
статей проведені особисто під керівництвом наукового керівника
дисертаційної роботи д.б.н., проф. Р.І. Гвоздяка. Ідентифікація
метилових ефірів жирних кислот проведена на базі хроматографічної
лабораторії Науково-дослідного центру Укрметртестстандарт за участю інж.

О.В. Голубець та к.т.н., зав.лаб. В.А. Кищенко, з якими автор має
спільні публікації. Ампліфікування, клонування та сиквенування генів 16S
рРНК штамів фітопатогенних бактерій роду Pseudomonas здійснено автором
особисто на базі відділу молекулярно-діагностичних досліджень,
лабораторії якості та безпеки продукції АПК Національного аграрного
університету. Імунізація тварин проведена автором спільно з к.б.н.,
ст.н.с. Інституту мікробіології і вірусології НАН України Л.М.
Яковлевою.

Апробація результатів дисертації. Результати роботи доповідалися на
трьох конкурсах робіт молодих вчених Інституту мікробіології та
вірусології

ім. Д.К. Заболотного НАН України, Міжнародній конференції „Сучасний
стан та перспективи розвитку мікробіології і біотехнології” (Мінськ,
Білорусь, 2004), Міжнародній науково-теоретичній конференції молодих
учених „Молодь і досягнення науки у вирішенні проблем сучасності”
(Чернівці, Україна, 2003), ІІІ(Х) з’їзді Товариства Мікробіологів
України (Одеса, Україна, 2004), восьмій та дев’ятій Міжнародній
Пущінській школі-конференції молодих вчених „Биология ? наука ХХІ века”
(Пущино, Росія, 2004, 2005), першій Міжнародній конференції студентів та
аспірантів „Молодь та поступ в біології” (Львів, Україна, 2005) та
Міжнародній конференції „Фітопатогенні бактерії. Фітонцидологія.
Алелопатія.” (Київ, Україна, 2005).

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 12 робіт (6
статей в профільних журналах і 6 тез доповідей).

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із
вступу, огляду літератури, розділів експериментальних досліджень,
аналізу і узагальнення результатів досліджень, висновків, списку
використаних літературних джерел та додатків. Повний обсяг складає 165
сторінок друкованого тексту, що включає 26 рисунків, 22 таблиці, 3
додатки та перелік використаних джерел ? 162 найменування, з яких 98
іноземних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи досліджень. У роботі були використані 5 колекційних
штамів „Pseudomonas lupini” Beltjukova, Koroljova [1971] та 18
ізольованих нами з уражених тканин люпину. У дослідженнях також
використані два типових штами P. syringae pv. syringae УКМ В1027Т (ATCC
19310, NCPPB 281) та P. savastanoi pv. phaseolicola УКМ В1123Т (ІСМР
2740, NСРРВ 52), три штами P. syringae pv. syringae 8566, 8569, 8651 та
один – P. syringae pv. atrofaciens 8254, які зберігаються у колекції
відділу фітопатогенних бактерій Інституту мікробіології та вірусології
НАН України ім. Д.К. Заболотного.

Мавка, гороху ? Харківський 29, сої ? Київська 98, нуту ? Колорит,
кормових бобах ? Хоростківські та виці ? Білоцерківська 9. Реакцію
надчутливості на листках тютюну проводили за методом Klement [Klement,
Rudolf, 1990].

Культуральні та фізіологічні властивості бактерій вивчали
загальноприйнятими методами [Kovacs, 1965; Бельтюкова и др., 1968;
Герхард, 1983;]. Здатність засвоювати вуглеводи, спирти, органічні
кислоти та амінокислоти, які були єдиним джерелом живлення, визначали за
ростом бактерій та зміною забарвлення середовища Омелянського, що
містило 5% досліджуваного вуглеводу чи спирту, 0,15% калієвих та
натрієвих солей органічних кислот або 0,1% різних амінокислот. Облік
результатів здійснювали на 3, 7, 14 та 21-у добу культивування.

Антигенні властивості штамів бактерій вивчали за допомогою реакцій
аглютинації та преципітації в агарі за Оухтерлоні [Ouchterlony, 1958].
Сироватки до живих клітин бактерій одержували описаними Пастушенко,
Симонович методами [1971]. Термостабільні та термолабільні антигени
одержували за модифікованим методом Грасе [Пастушенко, Симонович, 1971].

Для визначення клітинних жирних кислот використали 10 мг клітин у
перерахунку на суху масу бактерій. Метилові ефіри жирних кислот
одержували шляхом гідролізу у 5% розчині ацетил хлориду у метанолі,
протягом 4 годин при 100 оС. Ефіри екстрагували двічі сумішшю
ефір-гексан (1:1) [Жеребило, Вишталюк, 1991]. Склад метилових ефірів
жирних кислот аналізували на газовому хроматографі Hewlett-Packard 6890
та мас-спектрометрі Hewlett-Packard 5973. Метилові ефіри жирних кислот
ідентифікували за тривалістю утримання їх порівняно зі стандартами. Як
стандарти використовували метилові ефіри жирних кислот фірми „Supelco”.
Вміст жирних кислот у відсотках від загальної площі піків визначали за
допомогою програмного забезпечення ChemStation.

Виділення та очищення хромосомної ДНК проводили згідно загальноприйнятих
методик [Aljanabi, Martines 1997]. Температуру плавлення ДНК визначали
за кривою денатурації ДНК, побудованої за даними, одержаними на
спектрофотометрі DU-8 фірми Beckman. Вміст ГЦ пар у ДНК розрахували за
формулою [Леванова и др., 1995]. При виділенні ДНК для
полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР) використовували Silica Spin колонки
фірми Qiagen та набір реактивів „ДНК-сорб-В”. ДНК копію гену 16S pPHK
ампліфікували з використанням універсальних праймерів рА ? 5′
-AGAGTTTGATCCTGGCTCAG-3′ (8-27, нумерація за E.coli) та рН ?
3′-ААGGAGGTGATCCAGCCGCA-5′(1542-1523, нумерація за E. coli) [Edwars et
al., 1989] за експериментально підібраних умов: денатурація ДНК –
940С/15c, відпалювання ? 650С/15c, елонгація ? 720С/5хв. Продукти
ампліфікації клонували з урахуванням наявності додаткового аденозину на
3/ кінці фрагменту за рахунок термінальної трансферазної активності Tag
ДНК — полімерази в Т-вектор на основі плазміди pBLuescript SK(+) фірми
Promega, по сайту рестрикції Есо RV [Marques et al., 2000].
Рекомбінантні вектори, які несли вставку продукту ампліфікації, виділяли
із трансформованих клітин E.coli XL 1-blue методом лужного лізису
[Birnboim, 1983, Sambrook, 1989]. Ампліфікати 16S рДНК сиквенували з 5′-
і 3′- кінців на автоматичному сиквенаторі 3130 Genetic Analyzer. Початок
і кінець гену встановили порівняльним аналізом отриманих нуклеотидних
послідовностей з нуклеотидної послідовністю 16S рДНК E. coli Z832051,
наданою GenBank, за допомогою програми Vector NTI 8 (1994-2002 InforMax.
Inc.). Пошук гомологічних, задепонованих у GenBank, нуклеотидних
послідовностей що кодують ген 16S рРНК проводили за допомогою програми
BLASTN ( HYPERLINK «http://www.ncbi.nlm.nih.gov/BLAST/»
http://www.ncbi.nlm.nih.gov/BLAST/ ). Гомологічні ділянки послідовностей
з відповідністю не нижче 98% відібрали за допомогою програми AliBee,
доступної на сервері Інституту ім. Белозерського
(http://www.genebee.msu.su/genebee.html). Побудову філогенетичного
дерева проведено на основі матриці подібності за допомогою програми
TreeTop – Phylogenetic Tree Prediction ( HYPERLINK
«http://www.genebee.msu.su/services/phtree_reduced.html»
http://www.genebee.msu.su/services/phtree ).

Наведені результати є середнім значенням результатів дослідів,
здійснених не менш, як у трьох повторах. Математичну обробку результатів
досліджень здійснювали методами математичної статистики [Лакин, 1980] за
t-критерієм Стьюдента (р=0,05) із застосуванням програми EXCEL.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ.

Патогенні властивості збудника бурої бактеріальної плямистості люпину.

При обстеженні посівів люпину у Київській області з уражених рослинних
тканин виділено 34 штами бактерій патогенних для люпину сорту Піщовий.
Для подальших досліджень відібрано 18 високо- та середньоагресивних
штамів та 5 колекційних штамів „P. lupinі”. Як колекційні так і виділені
нами штами, а також типовий штам P. syringae pv. syringae В1027
індукували реакцію надчутливості на листі тютюну, що свідчить про їхню
патогенну здатність. За умов штучного інфікування рослин люпину
свіжовиділеними штамами розвивалися симптоми, характерні для описаної
раніше бурої бактеріальної плямистості [Бельтюкова, Корольова 1971]. За
результатами штучного зараження 9 районованих сортів люпину встановлено,
що найчутливішими до збудника бурої бактеріальної плямистості були
безалкалоїдні сорти білого (Володимир, Борки, Піщовий) та жовтого (Обрій
і Промінь) люпинів, а відносно стійкими ? мало та середньо алкалоїдні
сорти білого люпину (Туман, Синій парус, Вересневий, Олєжка) та
високоалкалоїдний багаторічний люпин (рис.1).

Рис. 1. Чутливість різних бобових культур до 23 штамів “Pseudomonas
lupinі” (узагальнені дані).

Примітка: Кількість алкалоїдів вказана у % від сухої речовини насіння
люпину.

Штами „P. lupinі” мали високий та середній рівень агресивності стосовно
квасолі сорту Мавка, гороху сорту Харківський 29, сої сорту Київська 98
та нуту сорту Колорит і низький рівень агресивності по відношенню до
кормових бобів сорту Хоростківські та вики сорту Білоцерківська 9, що
свідчить про широку спеціалізацію збудника до ряду бобових культур.
Подібність стійкості сортів до грибних та бактеріальних хвороб
підтверджує їхню однакову генетичну детермінованість, що полегшує
селекційну роботу із виведення сортів, які мають широку стійкість до
патогенів.

Штами гетерогенні за агресивністю. Найагресивнішим серед виділених нами
виявився штам 6, а серед колекційних 8531 (рис.2).

Рис. 2. Агресивність 23 штамів „P. lupinі” та штаму P. syringae pv.
syringae В1027 до 9 районованих сортів люпину та багаторічного люпину
(узагальнені дані).

Таким чином, встановлена залежність між стійкістю сортів до збудника
бурої бактеріальної плямистості люпину та вмістом у них алкалоїдів.
Більш стійкими до даного збудника є сорти з високим вмістом алкалоїдів
порівняно з мало та безалкалоїдними. Вивчення чутливості 9 районованих
сортів люпину до збудника бурої бактеріальної плямистості дало
можливість встановити подібність стійкості сортів до грибних та
бактеріальних хвороб, що дозволяє відбирати найбільш перспективні сорти
для використання їх в рослинництві. Широку спеціалізацію патогена до
ряду бобових культур необхідно враховувати при створенні коректної
сівозміни. За вірулентними властивостями досліджені штами „P. lupinі” не
відрізняються від типового штаму P. syringae pv. syringae В1027, який
також здатний уражати широке коло рослин, у тому числі люпин.

Морфологічні, культуральні, фізіологічні та біохімічні властивості
„Pseudomonas lupini”.

За понад сторічний період існування мікробіології сформувалась
фенотипова систематика бактерій, яка, в основному, базується на
подібності бактерій за сукупністю їхніх морфологічних, культуральних,
фізіологічних та біохімічних ознак [Смирнов, Киприанова, 1990; Хоулт и
др., 1997; Романовская и др., 2003].

За морфологією клітини „P. lupinі” є прямими паличками, які
розташовуються поодинці або парами, лофотрихи, грамнегативні і не
утворюють спор. На картопляному агарі через дві доби утворюють
сірувато-білі, напівпрозорі, блискучі, круглі, діаметром 1,0-2,5 мм,
плоскі, з припіднятим центром та, здебільшого, слабко хвилястим краєм
колонії. На м’ясопептонному бульйоні спостерігається шовковисте
помутніння середовища і слабкий осад. Всі досліджені штами

„P. lupinі” здатні утворювати каталазу, але не оксидазу, коагулювати
молоко, пошарово розріджувати желатин, підлужнювати лакмусову сироватку;
вони не утворюють індол та сірководень і варіабельні за здатністю
редукувати нітрати. Виключення склав штам „P. lupinі” 2, який є
оксидазопозитивним, що, на нашу думку, може свідчити про належність
даного штаму до іншого виду бактерій роду Pseudomonas. Решта штамів „P.
lupini” на мінеральному середовищі Омелянського, до якого додавали як
єдине джерело вуглецевого живлення глюкозу, галактозу, арабінозу,
ксилозу, манозу, фруктозу, сахарозу, рафінозу та маніт, утворюють
кислоту. Не засвоюють лактозу, мальтозу, дульцит, саліцин і варіабельні
за споживанням рамнози. Всі досліджені штами „P. lupini” здатні рости на
середовищі, яке містить як єдине джерело азоту та вуглецю аланін,
аспарагінову та глютамінову кислоти, серин, пролін і гістидин, вони
слабо ростуть на середовищі з глікоколом та цистеїном, не засвоюють
лейцин, валін, лізин, треонін, фенілаланін, тирозин, триптофан, цистин.
Засвоюють з утворенням лугу калієві та натрієві солі мурашиної,
яблучної, оцтової та лимонної кислот, але не ростуть на середовищі, яке
містить солі янтарної кислоти. Отже як колекційні так і свіжовиділені
штами „P. lupini” за основними фізіологічними та біохімічними
властивостями подібні до типового штаму P. syringae рv. syringae В1027.
Відмінністю штамів „P. lupini” від типового штаму P. syringae рv.
syringae В1027 є здатність засвоювати ксилозу, варіабельне споживання
рамнози, цистеїну та аланіну, що узгоджується з даними літератури та
підтверджує думку про неможливість ідентифікації фітопатогенних

бактерій роду Pseudomomas на рівні виду та патовару виключно за
морфологічними, культуральними, фізіологічними та біохімічними
властивостями [Koushi, 1998].

Антигенний склад „Pseudomonas lupini”.

Для більш детальної характеристики фенотипу даного збудника дослідили
антигенні властивості свіжовиділених штамів „P. lupinі”. Раніше І.Б.
Корольовою (1963), Л.Т. Пастушенко і І.Д. Симонович (1979) були
досліджені серологічні властивості збудника бурої бактеріальної
плямистості люпину. На основі спорідненості антигенних епітопів 7 штамів
„P. lupinі” були розділені на чотири серологічні групи – І, ІІ, ІІІ, ІV
[Пастушенко, Симонович, 1979]. За результатами реакції аглютинації з
сироватками до колекційних штамів „P. lupinі” чітко відмежувалися лише
два свіжовиділених штами, які віднесли до І серогрупи. Уособлено від
штамів „P. lupinі” стоїть штам 2, який реагував у низькому титрі реакції
аглютинації (1:50) з антисироваткими до всіх колекційних штамів „P.
lupinі” (табл.1).

Таблиця 1

Результати реакцій аглютинації і преципітації антигенів свіжовиділених
штамів “Pseudomonas lupinі” з сироватками до колекційних штамів
“Pseudomonas lupinі”.

Антигени штамів Титр реакції аглютинації* Кількість ліній преципітації

Сироватки до колекційних штамів „P. lupinі” представників

І ? ІV серогруп

І ? 8534 ІІ ? 8535 ІІІ ? 8532 ІV ? 8531, 8533 І ? 8534 ІІ ? 8535 ІІІ ?
8532 ІV ? 8531, 8533

„P. lupinі” 1,3-16 -** 200-1600 1600-6400 100-3200 — 1(2) 1(2) 1

„P. lupinі” 17,18 6400 — — — 1(2) — — —

Штам 2 50 50 50 50 — — — —

Гомологічні реакції 6400 6400 6400 3200 2 2 2 1

Примітка тут і у табл. 2:

*? титр сироваток наведений у реципрокних показниках;

**? „-” відсутня реакція аглютинації в розведенні 1:50 або реакція
преципітації.

Решта штамів у зв’язку із наявністю спільного термостабільного антигену
реагували з колекційними штамами „P. lupinі” представниками як ІІ, ІІІ
так і ІV серогруп. Дані реакції аглютинації підтвердилися результатами
подвійної дифузії в агарі за Оухтерлоні.

Отже, серогрупування виділених нами штамів „P. lupinі” на основі їхньої
взаємодії з колекційними штамами „P. lupinі” у реакціях аглютинації та
преципітації є проблемним. Ці дані узгоджуються з твердженням Л. Т.
Пастушенко та І. Д. Симонович [1979] про наявність у штамів „P. lupinі”
спільного термостабільного антигену з представникам ІІ, ІІІ, ІV
серогруп.

На нашу думку, неможливість серогрупування виділених нами штамів
пов’язана з однаковим екологічним походженням свіжовиділених та
колекційних штамів „P. lupinі”. Тому на наступному етапі використали
сироватки до типових представників серогруп, ізольованих не з люпину, а
з яблуні – P. syringae pv. syringae 8651, P. syringae pv. syringae 8566,
P. syringae pv. syringae 8569 та пшениці – P. syringae pv. atrofaciens
8254 (табл. 2). За результатами реакції аглютинації та преципітації 15
штамів було віднесено до ІІІ серогрупи (табл.2). Таким чином, за даними
реакції аглютинації та преципітації штами „P. lupinі”, ізольовані з
уражених тканин люпину у Київському регіоні у 2002 р. споріднені з
колекційними штамами та віднесені до двох серологічних груп – І та ІІІ.
Відповідно, більша частина штамів належить до ІІІ серогрупи, а менша ?
до І (табл.1, 2).

Таблиця 2

Результати реакції аглютинації і преципітації антигенів свіжовиділених
штамів „Pseudomonas lupinі” з сироватками до штамів типових
представників І, ІІ, ІІІ, ІV серогруп.

: > d ? Ue h

j

e

i

?

$

AE

@

$

D

F

„o

]„yy^„Ly`„o

> ? ? Ue i

i

?

??†

???????

???°E?E?E¶E?E?E1/4E3/4Ennnnnnn

=типових представників І ? ІV серогруп

І ? 8651, В1027 ІІ ? 8566 ІІІ ? 8569 ІV ? 8254 І ? 8651, В1027 ІІ ?
8566 ІІІ ? 8569 ІV ? 8254

„P. lupinі” 1,3-16 -** 50-100 6400-51200 100-800 — — 2(3) —

„P. lupinі” 17,18 6400-51200 — — — 1 — — —

Штам 2 50 50 50 50 — — — —

Гомологічні реакції 12800-51200 25600 51200 12800 1 1 2(3) 1

Тобто, результати серогрупування збудника бурої бактеріальної
плямистості люпину вказують на відсутність окремого виду „P. lupinі” і
спорідненість його антигенів з двома серотипами виду P. syringae.
Встановлена нами антигенна приуроченість збудника бурої бактеріальної
плямистості люпину дозволяє використовувати полівалентні сироватки для
його швидкого діагностування, що має практичне значення.

Жирнокислотний склад загальних клітинних ліпідів „Pseudomonas lupini”.

На думку багатьох дослідників відмінності у жирнокислотному складі
загальних клітинних ліпідів є однією з важливих хемотаксономічних ознак
на рівні виду, а у окремих випадках і патовару та біовару. Слід
відмітити, що результати цього хемотаксономічного аналізу корелюють із
результатами досліджень геному бактерій [Yabuuchi, et all 1992, 1995;
Stead, et all 1998].

З літературних джерел відомо, що якісний та кількісний вміст жирних
кислот залежить від умов культивування мікроорганізму, методики
отримання ефірів жирних кислот, тощо [Жеребило, Вишталюк, 1991; Stead,
1992]. Ми порівняли три методи виділення ефірів жирних кислот загальних
клітинних ліпідів. Відмінності цих методів полягають в умовах гідролізу
клітинних жирних кислот. У першому та третьому методах на етапі
гідролізу використовують 1,5% та 1% розчини Н2SO4 у метанолі. При
отриманні ефірів жирних кислот клітинних ліпідів другим методом на
стадії гідролізу використовують 5%-й розчин ацетилхлориду в метанолі.
Застосування різних методів виділення жирних кислот клітинних ліпідів
дещо вплинуло на співвідношення гексадеканової (С16:0) до гексадеценової
(С16:1) та кількість оксикислот. Оскільки для фітопатогенних бактерій
роду Pseudomonas диференційною ознакою є наявність та кількість
оксикислот [Stead D.E, 1992], то оптимальним для штамів „P. lupinі” є
саме другий метод, який і використано у подальших дослідженнях.

У клітинах колекційних і виділених нами штамів „P. lupinі” виявлено
жирні кислоти з довжиною вуглецевого ланцюгу від С10 до С19, а саме:
ненасичені – гекса- (С16:1) та оксадеценову (С18:1); насичені – деканову
(С10:0) додеканову (С12:0), тетрадеканову (С14:0), гексадеканову (С16:0)
та октадеканову (С18:0) кислоти; оксикислоти – 3-оксидеканову
(3-ОН–С10:0), 2-оксидодеканову (2-ОН–С12:0), 3-оксидодеканову
(3-ОН–С12:0) та циклопропанові кислоти з 17 та 19 атомами вуглецю.

Як видно з таблиці 3, гексадеканова, гексадеценова та октадеценова
жирні кислоти є домінуючими у загальних клітинних ліпідах як штамів „P.
lupinі” так і штамів P. syringae рv. syringae В1027 і P. savastanoi pv.
phaseolicola В1123 і складають приблизно 80% усіх жирних кислот клітин.
Винятком є ізолят 2, у клітинах якого їх кількість була меншою 80%.

Таблиця 3

Жирнокислотний склад загальних клітинних ліпідів штамів „P. lupinі”,

P. syringae pv. syringаe В1027 та P. savastanoi pv. phaseolicola В1123.

Жирні кислоти * Виділені нами штами

„P. lupinі” Колекційні штами

„P. lupinі” P. syringae рv. syringae В1027 P. savastanoi pv.
phaseolicola В1123

С10:0 0,09±0,01 0,098±0,05 0,01±0,05 0,18±0,05

3-ОН ? С10:0 0,12±0,06 0,33±0,16 0,08±0,1 0,01±0,09

С12:0 3,94±0,14 4,14±0,5 3,71±0,1 2,73±0,1

2-ОН ? С12:0 1,97±0,06 1,93±0,36 1,90±0,1 1,62±0,5

3-ОН ? С12:0 0,37±0,14 0,55±0,15 0,49±0,1 0,78±0

С14:0 0,36±0,05 0,32±0,16 0,42±0,1 0,35±0,05

С16:1 35,56±0,65 34,07±1,05 37,44±0,1 32,50±1,03

С16:0 29,31±0,53 26,64±2,22 29,70±0,5 33,35±0,1

С17:0 0,94±0,45 1,5±0,23 0,01±0,05 1,32±0

С17:0 cyclo 0,61±0,11 0,91±0,52 0,55±0,1 2,00±0

С18:1 24,75±0,83 26,38±2,89 23,68±0,2 23,27±0,1

С18:0 1,93±0,13 2,44±0,46 1,93±0,1 1,62±0,05

С19:0 cyclo 0,22±0,08 0,61±0,23 0,10±0,1 0,28±0

Примітка: тут і в табл. 4 вміст жирних кислот вказаний у % від загальної
площі піків

За даними багатьох дослідників гексадеканова, гексадеценова та
октадеценова жирні кислоти виявляються не тільки у складі загальних
клітинних ліпідів, а й у складі ліпіду А ліпополіцукриду фітопатогенних
бактерій роду Pseudomonas [Здоровенко, и др., 1995; Позур и др., 2003].
За даними багатьох дослідників усі флуоресцентні псевдомонади містять у
складі жирнокислотних спектрів клітинних ліпідів, в тому числі ліпіду А
молекули ЛПС [Здоровенко, и др., 1995; Ващенко др., 2004],
3-оксидеканову (3-ОН–С10:0), 2-оксидодеканову (2-ОН–С12:0),
3-оксидодеканову (3-ОН–С12:0) кислоти. Зазначені вище оксикислоти
виявлено у жирнокислотних спектрах як штамів „P. lupinі” так і штамів P.
syringae. рv. syringae В1027 та P. sаvastanoi pv. phaseolicola В1123
(табл.3, 4).

Таблиця 4

Характерні особливості жирнокислотних профілів 22 штамів „P. lupinі”,
ізоляту 2 і типових штамів P. syringae pv. syringаe В1027 та P.
savastanoi pv. phaseolicola В1123.

Штами Вміст

2-ОН–С12:0 Сума ненасичених жирних кислот (С16:1+ С18:1) Співвідношення
С16:0 до С16:1

Колекційні штами „P. lupinі” 1,92±0,35 60,45±3,01 0,78±0,07

Виділені нами штами „P. lupinі” 1,84±0,13 59,96±0,46 0,83±0,02

штам 2 2,0±0 30,42±0,05 3,42±0,1

P. syringae pv. syringаe В1027 1,90±0 61,12±0 0,79±0

P. savastanoi pv. phaseolicola В1123 1,62±0 60,27±0 0,9±0

Правило, встановлене D.E. Stead [1992] для всіх фітопатогенних
псевдомонад (2-ОН–С12:0 менше 3%, С16:1 +С18:1 більше 52% від загальної
площі піків, відношення С16:0 до С16:1 менше або дорівнює 0,9), є
достовірним для більшості жирнокислотних спектрів досліджених штамів „P.
lupinі”, які найвірогідніше відносяться до виду P. syringae (табл.4).
Винятком є лише штам 2, який не належить до P. syringae і, можливо, є
представником виду P. fluorescens.

Кластерний аналіз підтвердив спорідненість 22 досліджених штамів „P.
lupinі” та типових штамів P. syringae рv. syringae В1027 та P.
savastanoi pv. phaseolicola В1123 за жирнокислотним складом загальних
клітинних ліпідів. Лише штам 2 не виявив спорідненості до обох типових
штамів.

Аналізуючи дані жирнокислотного та антигенного складу клітин, а також
патогенні, морфологічні, культуральні та біохімічні властивості 22
штамів, можна висловити припущення, що „P. lupinі” не є самостійним
видом і належить до P. syringae. Остаточне вирішення питання
систематичного положення збудника бурої бактеріальної плямистості люпину
можливо лише на основі аналізу як фенотипових, так і генотипових
властивостей.

Генотипові властивості штамів „Pseudomonas lupinі”.

Кількість ГЦ пар у геномній ДНК, як одна з важливих характеристик виду,
на сьогодні є єдиною з генотипових ознак, що включена у 9-видання
„Визначника бактерій Берджі” [Хоулт и др., 1997]. Наприкінці 80-х років
минулого сторіччя Комітет з узгодження підходів у систематиці бактерій
визначив, що вид повинен об’єднувати штами з 70% або більше
спорідненості молекул ДНК, встановлених за даними ДНК-ДНК гібридизації,
різницею температури плавлення (Tп ) рівною або меншою за 5°С та рівнем
гомології нуклеотидних послідовностей гену 16S рРНК не нижче 97% [Wayne
et al., 1987; Ross-Mora, Amann, 2001]. У зв’язку із заплутаністю
ідентифікації фітопатогенних псевдомонад на основі ДНК-ДНК гібридизації
[Young et all., 1996; Gardan et all., 1999], для встановлення видового
статусу збудника бурої бактеріальної плямистості люпину нами вперше було
визначено вміст гуаніну та цитозину у ДНК та нуклеотидні послідовності
гену 16S рРНК 5 колекційних та 2 свіжовиділених штамів „P. lupinі”.

Встановлено, що для більшості досліджених штамів „P. lupinі” молярний
відсоток ГЦ пар коливається у межах від 58,8 до 60,7 мол %. Вміст ГЦ пар
у ДНК типового штаму становить 58,8 мол % (табл.5). Таку ж кількість ГЦ
пар у ДНК мають штами 6 та 8533. Виключення становив штам „P. lupinі”
8531, для якого молярний відсоток ГЦ пар у геномній ДНК становить 62,6
(табл.5). Тобто вміст ГЦ пар у молекулі ДНК „P. lupinі” 8531 на 3,1
мол.% вище ніж у інших штамів. На думку деяких дослідників [Романовская
и др., 2003] це свідчить про його належність до іншого виду. Вищий на 1
мол.% вміст ГЦ пар у молекулі ДНК, порівняно з рештою штамів та типовим
штамом, також має штам „P. lupinі” 8535 та на 0,7 мол.% – штами 8532 та
17. Вміст ГЦ пар для 7 штамів „P. lupinі” та типового штаму P. syringae
рv. syringae В1027 не виходить за межі (59,0-63,6 мол.%) встановлені
Yamamoto et al [2000] для ІІ кластеру в складі роду Pseudomonas, до
якого також віднесені види P. syringae та P. savastanoi.

Таблиця 5

Молярний відсоток ГЦ пар у ДНК штамів „P. lupinі” та типового штаму P.
syringae рv. syringae В1027.

Штам Температура плавлення Тп Вміст ГЦ у мол.%

„P. lupinі” 8531 77,15±0,05 62,6±0,2

„P. lupinі” 8532 76,67±0,05 60,5±0,5

„P. lupinі” 8533 76,4±0 58,8±0

„P. lupinі” 8534 76,37±0,05 58,7±0,2

„P. lupinі” 8535 76,78±0,03 60,7±0,2

P. syringae рv. syringae В1027 76,4±0 58,8±0

„P. lupinі” 6 76,4±0 58,8±0

„P. lupinі” 17 76,68±0,03 60,2±0,09

На думку багатьох дослідників значення вмісту ГЦ пар для патоварів у
складі виду P. syringae становить 59-61 мол.% [DeLey, 1986; Хоулт и др.,
1997], що є справедливим для більшості досліджених штамів, окрім „P.
lupinі” 8531.

Отже, виявлено гетерогенність штамів „P. lupinі” за кількістю гуаніну та
цитозину в молекулі ДНК. Визначена кількість ГЦ пар у ДНК досліджуваних
штамів „P. lupinі” підтверджує належність більшості штамів „P. lupinі”
до виду P. syringae. І тільки штам „P. lupinі” 8531 має таку кількість
ГЦ пар, яка виходить за межі значень, встановлених для виду P. syringae
[DeLey, 1986].

За результатами аналізу даних сиквенсу ДНК копій гену 16S рРНК 8
досліджених штамів виключно штам 8531 має 100% гомологію нуклеотидної
послідовності гену 16S рРНК з задепонованою у GenBank нуклеотидною
послідовністю цього гену P. savastanoi pv. glycinea (табл.6).

Таблиця 6

Ідентичність нуклеотидних послідовностей гену 16S рРНК штамів „P.
lupinі” з нуклеотидними послідовностями гену 16S рРНК бактерій, які
зберігаються у нуклеотидній базі GenBank

Штам Назва виду, патовару (і) номер референт — штаму у нуклеотидній
базі GenBank Кількість нуклеотидів у фрагментах гену 16S рРНК
Ідентичність послідовностей, (%)

8531 DQ318862 P. savastanoi pv. glycinea 1478 100

P. syringae рv. syringae СFBP 2341T

99

P. savastanoi pv. phaseolicola

P. savastanoi pv. savastanoi ATCC 13522T

8532, DQ318861; 8533, DQ318863; 8534, DQ318864; 8535, DQ318865; 6,
DQ318867; 17, DQ318868 P. syringae рv. pisi

1476-1491

P. syringae рv. syringae B 728a

Решта досліджених штамів, незважаючи на варіабельність ГЦ складу
геномної ДНК, високо споріднені з нуклеотидними послідовностями, що
кодують ген 16S pPHK (98-99% гомології), задепонованими у GenBank,
деяких патоварів, які за сучасними даними входять як до виду P.
syringae, так і до P. sаvastanoi(табл.6).

Серед точкових змін, виявлених в результаті вирівнювання нуклеотидних
послідовностей, зустрічаються такі, що притаманні цілій групі різних
видів, та такі, що властиві лише окремим штамам. Як видно з рис. 3 серед
усіх досліджених штамів „P. lupinі” найбільша варіабельність
нуклеотидної послідовності гену 16S pPHK спостерігається у штаму 8533.
Жодної точкової зміни нуклеотидних послідовностей гену 16S pPHK не
виявлено як у штаму 8531, так і у задепонованої у GenBank нуклеотидної
послідовності цього гену P. savastanoi pv. glycinea.

Рис. 3. Фрагменти вирівнювання послідовностей гену 16S рРНК штамів

„P. lupinі” та патоварів і видів роду Pseudomonas задепонованих у
нуклеотидній базі GenBank

Графічне відображення філогенетичних зв’язків штамів встановлених за
даними аналізу нуклеотидних послідовностей гену 16S pPHK, представлено
на рисунках 4 і 5.

Рис. 4. Філогенетичне дерево (топологічний алгоритм), побудоване на
основі послідовностей фрагменту гену 16S рРНК. Цифри, вказані над
сегментами, відображують статистичну достовірність (%) порядку
розгалуження, встановлену за допомогою „bootstrap”-аналізу. Масштабу
0,02 відповідає заміщення 2 нуклеотидні пари на кожні 100 нуклеотидів.

Всі 7 штамів „P. lupinі”, а також типовий штам P. syringae рv. syringae
В1027, утворили окрему групу значно споріднену з групою P. syringae рv.
syringae,

P. savastanoi рv. phaseolicola та P. savastanoi рv. glycinea (рис. 4).
Серед 7 штамів

„P. lupinі” найбільш генетично уособленим є штам 8531 (рис. 5).

Рис. 5. Філогенетичне дерево (топологічний алгоритм), що базується на
порівнянні нуклеотидних послідовностей 16S рРНК досліджених штамів та
типового штаму P. syringae рv. syringae В1027. Масштабу 0,002 відповідає
заміщення 2 нуклеотидні пари на кожні 1000 нуклеотидів.

Отже, більшість досліджених штамів за генотиповими і фенотиповими
ознаками належать до виду P. syringae. І лише штам 8531 на основі
антигенної спорідненості та генотипової подібності віднесено до
Pseudomonas sаvastanoi pv. glycinea. Тобто, збудник „P. lupinі” не є
окремим видом, а бура бактеріальна плямистість люпину викликається
фітопатогенними бактеріями, які належать до двох видів Pseudomonas
syringae і Pseudomonas sаvastanoi.

ВИСНОВКИ

1. Встановлено, що збудник бурої бактеріальної плямистості люпину „P.
lupini” Beltjukova, Koroljova не є самостійним видом. За фенотиповими та
генотиповими ознаками більшість штамів „P. lupini” віднесено до виду P.
syringae.

2. За патогенними, морфологічними, культуральними, фізіологічними та
біохімічними властивостями збудник бурої бактеріальної плямистості
люпину є подібним до типового штаму P. syringae рv. syringae В1027.

3. Популяція збудника бурої бактеріальної плямистості у природі є
серологічно гетерогенною: 88% досліджених штамів віднесено до ІІІ і лише
12% – до І серогрупи.

4. Вперше показано подібність жирнокислотних профілів клітинних ліпідів
штамів „P. lupini” та типового штаму P. syringae рv. syringae В1027.

5. Вперше визначено гетерогенність вмісту ГЦ пар у геномній ДНК збудника
бурої бактеріальної плямистості люпину. За цією ознакою більшість штамів
подібні до виду P. syringae і тільки штам 8531 ? до виду P. sаvastanoi.

6. Вперше визначено нуклеотидні послідовності гену 16S рРНК 7 штамів

„P. lupinі”. Встановлено, що 6 штамів за цією ознакою на 98-99%
споріднені з видом P. syringae, а штам 8531 має 100% гомологію з P.
sаvastanoi pv. glycinea.

7. Рівень стійкості сорту люпину до збудника бурої бактеріальної
плямистості залежить від вмісту у ньому алкалоїдів, а саме:
безалкалоїдні ? чутливі, мало та високоалкалоїдні ? відносно
резистентні.

8. Показано здатність збудників бурої бактеріальної плямистості люпину
уражати широке коло бобових культур, що необхідно враховувати при
створенні коректної сівозміни.

ПЕРЕЛІК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гвоздяк Р.І., Данкевич Л.А., Воцелко С.К., Голубец О.В.
Жирнокислотний склад клітинних ліпідів колекційних та свіжовиділених
штамів „Pseudomonas lupinі” // Микробиол. журн. ? 2005. – Т.67., № 5. ?
С.28?36. (Здобувачем самостійно підібрано оптимальний для фітопатогенних
псевдомонад метод екстракції жирних кислот та вивчено жирнокислотний
склад клітинних ліпідів 23 штамів „P. lupinі”)

2. Данкевич Л.А., Гвоздяк Р.І. Антигенний склад штамів „Pseudomonas
lupinі”, виділених у 1963 та 2002 роках. // Микробиол. журн. – 2005. –
Т.67., № 6. – С.24–32. (Здобувачем самостійно досліджено антигенні
властивості 18 штамів „P. lupinі” та проведено їх серогрупування)

3. Данкевич Л.А., Гвоздяк Р.І. Генотипові властивості збудника бурої
бактеріальної плямистості люпину // Біополімери і клітина. – 2006. –
Т.22., № 2. – С.121–126. (Здобувачем самостійно визначено вміст ГЦ
складу геномної ДНК та проаналізована нуклеотидна послідовність гену 16S
рРНК 7 штамів „P. lupinі” та типового штаму P. syringae pv. syringae
В1027)

4. Данкевич Л.А. Спеціалізація „Pseudomonas lupini” на люпині, горосі,
квасолі та сої // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник
наук. праць. – 2004. – Вип. 194. – С. 47 – 52.

5. Данкевич Л.А., Гвоздяк Р.І. Патогенні та біохімічні властивості
збудника бурої бактеріальної плямистості люпину „Pseudomonas lupinі” //
Агроекологічний журнал. – 2005. – №1 –C.63–68.( Здобувачем самостійно
досліджені патогенні, морфологічні, культуральні, фізіологічні та
біохімічні властивості 23 штамів „P. lupinі”)

6. Данкевич Л.А., Мороз C.М., Кищенко В.А., Голубец О.В. Жирнокислотний
склад клітинних ліпідів „Pseudomonas lupinі” // Вісник Одеського
Національного Університету. Серія: Біологія. –2005. Т.10– Вип. 3. – С.
147 – 180. (Здобувачем самостійно вивчено жирнокислотний склад клітинних
ліпідів колекційних штамів „P. lupinі”)

7. Данкевич Л.А. Патогенные и биохимические свойства „Pseudomonas lupini
”// 8–я Пущинская школа–конф. молодых ученых “Биология ? наука XXI
века”: Сборник тезисов (17 – 21 мая, 2004 г.). – Пущино: Пущинский
научный центр РАН, Ин-т физико-химических и биологических проблем
почвовединия РАН, 2004. – С.147.

8. Данкевич Л.А., Яковлева Л.М. Антигенная гетерогенность „Pseudomonas
lupinі” // Современное состояние и перспективы развития микробиологии и
биотехнологии: Материалы Международной конференции (26–28 мая 2004 г.).
? Минск: Национальная академия наук Беларуси, Ин-т микробиологии, 2004.
– С.16 – 17.

9. Данкевич Л.А., Мороз С.М. Жирнокислотний склад клітинних ліпідів
„Pseudomonas lupinі” // X з’їзд Товариства мікробіологів України: Тези
доповідей (15-17 вересня). ? Одеса, 2004. – С.43.

10. Данкевич Л.А. Хактеристика клеточных липидов „Pseudomonas lupini” по
жирнокислотному составу // 9–ая Пущинская школа–конференция молодых
ученых “Биология ? наука XXI века”: Сборник тезисов (18 – 22 апреля,
2005 г.). – Пущино: Пущинский научный центр РАН, Ин-т физико-химических
и биологических проблем почвовединия РАН, 2005. – С.189.

11. Данкевич Л.А. Залежність жирнокислотного складу загальних клітинних
ліпідів Pseudomonas syringae від методу їх виділення // Молодь і поступ
у біології: Матеріали Першої Міжнародної конференції студентів і
аспірантів (11 – 14 квітня 2005 р.). – Львів: Львівський нац. ун-т ім.
Івана Франка, 2005. –С.163.

12. Данкевич Л.А., Гвоздяк Р.І. Генотипові властивості збудника бурої
бактеріальної плямистості люпину ? „Pseudomonas lupini” // 4?та
Міжнародна конференція “Фітопатогенні бактерії. Фітонцидологія.
Алелопатія.”: Тези доповідей (4?5 жовтня 2005 р.).– Київ, Ін-т
мікробіології і вірусології

ім. Д.К. Заболотного НАНУ, 2005. – С.50

АHOТАЦІЯ

Данкевич Л.А. Фенотипові та генотипові властивості бактерій роду
Pseudomonas ? збудників бурої бактеріальної плямистості люпину.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за
спеціальністю 03.00.07. ? мікробіологія. ? Інститут мікробіології і
вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України, Київ, 2006.

Збудник бурої бактеріальної плямистості люпину виділений Л.Г.
Бельтюковою та І.Б. Корольовою(1971) понад сорок років тому і сьогодні
завдає значної шкоди бобовим культурам. На основі окремих фенотипових
ознак цей збудник був визначений як новий вид „Pseudomonas lupini”. За
вимогами сучасної таксономії цих ознак недостатньо для ідентифікації
збудника на рівні виду. Тому дисертацію присвячено вивченню комплексу
фенотипових та генотипових властивостей колекційних і свіжовиділених
штамів „P. lupini”, необхідних для встановлення їхнього видового
статусу.

Встановлена здатність як свіжовиділених так і колекційних штамів „P.
lupini” уражати широке коло бобових культур. Виявлено, що більшість
штамів „P. lupini” за патогенними, морфологічними, культуральними,
біохімічними властивостями, а також жирнокислотним і антигенним складом
клітин споріднені з типовим штамом P. syringae рv. syringae В1027, що
ставить під сумнів існування окремого виду

„P. lupini”. Більшість штамів „P. lupini”, за виключенням штаму 8531, за
вмістом ГЦ пар у геномній ДНК споріднені з штамом P. syringae рv.
syringae В1027. Дані сиквенсу повнорозмірної ДНК-копії гену 16S рРНК
підтвердили спорідненість більшості досліджених штамів з видом P.
syringae. Натомість штам 8531 має 100% гомологію нуклеотидних
послідовностей даного гену з P. sаvastanoi pv. glycinea. За даними
аналізу фенотипових та генотипових властивостей більшість штамів
віднесено до виду P. syringae і лише штам 8531 до виду P. sаvastanoi.

В роботі також показана залежність стійкості сорту люпину до збудника
бурої бактеріальної плямистості люпину від вмісту у ньому алкалоїдів, що
необхідно враховувати у селекції нових сортів.

Ключові слова: бура бактеріальна плямистість люпину, P. syringae, „P.
lupini”, фенотипові властивості, генотипові властивості.

АННОТАЦИЯ

Данкевич Л.А. Фенотипические и генотипические свойства бактерий рода
Pseudomonas ? возбудителей бурой бактериальной пятнистости люпина.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата биологических наук
03.00.07. ? микробиология. ? Институт микробиологии и вирусологии им.
Д.К. Заболотного НАН Украины, Киев, 2006.

Диссертация посвящена определению видового статуса бактерий рода
Pseudomonas, индуцирующих бурую бактериальную пятнистость люпина путем
изучения их фенотипических и генотипических свойств.

Из отобранных в Киевской области пораженных растений люпина изолировано
18 высоко и средне агрессивных штаммов.

Результаты искусственного заражения растений показали, что уровень
устойчивости сорта люпина к возбудителю бурой бактериальной пятнистости
люпина зависит от содержания в нем алкалоидов. Наиболее чувствительными
к 22 штаммам „P. lupini” были безалкалоидные, а относительно
резистентными ? малоалкалоидные сорта люпина и высокоалколоидный
многолетний люпин. Как свежевыделенные, так и коллекционные штаммы „P.
lupini” агрессивны по отношению к широкому кругу бобовых растений:
фасоли, сое, гороху, нуту. Отмеченные выше закономерности могут быть
использованы селекционерами при выведении новых стойких к возбудителям
сортов люпина и агрономами при создании корректных схем севооборота.

Определено, что и свежевыделенные и коллекционные штаммы „P. lupini”, за
исключением штамма 2, характеризуются типичными для фитопатогенных
бактерий рода Pseudomonas морфологическими, культуральными и
биохимическими свойствами.

Показано, что свежевыделенные штаммы „P. lupini” характеризуются
гетерогенным набором антигенов и представлены двумя серогруппами (ІІІ и
І). По нашим наблюдениям в природе на люпине, в основном, паразитируют
штаммы ІІІ серогруппы. Данные факты необходимо учитывать при
идентификации возбудителя серологическими методами. Исключение составил
штамм 2, который не отнесен ни к одной из серогрупп.

Впервые выявлено сходство жирнокислотного состава клеточных липидов
большинства штаммов „P. lupini” и типового штамма P. syringae рv.
syringae В1027. Только штамм 2 имеет подобный P. fluorescens
жирнокислотный профиль клеточных липидов.

С помощью метода тепловой денатурации ДНК впервые обнаружена
гетерогенность содержания ГЦ пар в геномной ДНК 7 штаммов „P. lupini”.
Штамм 8531 имеет большее на 3,1 % количество ГЦ пар в геномной ДНК по
сравнению с остальными штаммами и типовым штаммом P. syringae рv.
syringae В1027.

Методами ПЦР, клонирования и сиквенирования впервые определены и
задепонированы в GenBank нуклеотидные последовательности гена 16S рРНК 7
штаммов ”P. lupini” и типового штамма P. syringae рv. syringae В1027. С
помощью программы BLASTN проведен поиск гомологических
последовательностей, который выявил 100% гомологию нуклеотидной
последовательности гена 16S рРНК штамма 8531 и задепонированой в GenBank
нуклеотидной последовательности данного гена P. sаvastanoi pv. glycinea.
Остальные штаммы имеют высокий % сродства нуклеотидных
последовательностей гена 16S рРНК с задепонироваными в GenBank
нуклеотидными последовательностями данного гена патоваров, которые
входят в состав как вида P. syringae, так и P. sаvastanoi.

На основе анализа комплекса фенотипических и генотипических свойств
определено, что возбудитель бурой бактериальной пятнистости люпина P.
lupini” Beltjukova et Koroljova (1971) не является самостоятельным
видом. Большинство штаммов отнесено к виду P. syringae, и только штамм
8531 к ? P. sаvastanoi.

Ключевые слова: бурая бактериальная пятнистость люпина, P. syringae,

„P. lupini”, фенотипические и генотипические свойства.

SUMMARY

Dankevych L.A. The phenotypic and genotypic properties of bacteria of
Pseudomonas genus ? agents of lupine’s brown bacterial spottiness.

Thesis for a scientific degree of a candidate of science in biology by
speciality 03.00.07 ? microbiology. ? Zabolotny Institute of
Microbiology and Virology of the National Academy of Sciences of
Ukraine, Kyiv, 2006.

The agent of lupine’s brown bacterial spottiness was isolated by L.G.
Beltjukova and I. B. Koroljova more than forty years ago and today
causes significant reduce of crop capacity of legumes. On the basis of
single phenotypic and genotypic properties this pathogen was defined as
a new species ? „Pseudomonas lupini”. According to requirements of
present day taxonomy these characteristics aren’t enough for pathogen
identification on species level. Therefore the thesis is dedicated to
studying of phenotypic and genotypic properties complex of collection
and fresh isolated strains „P. lupini”, which sufficient for its species
definition.

It has been established the ability of the fresh isolated as well as
collection strains

„P. lupini” to strike the wide range of legumes. It is revealed, that
the majority of

„P. lupini” strains on pathogenic, morphological, cultural, biochemical
properties, as well as antigenic and fatty acids composition of cells
are related to the typical strain

P. syringae рv. syringae В1027 that raises a doubt the existence of
single „P. lupini” species. The majority of „P. lupini” strains for the
exception of strain 8531 in GC contents in genomic DNA are related to
the typical strain P. syringae рv. syringae В1027. The data of full-size
DNA replica of 16S rRNA gene sequence confirmed relationship of the
majority of investigated strains with species P. syringae. However the
strain 8531 has 100% nucleotide’s chain homology with P. sаvastanoi pv.
glycinea. On results of phenotypic and genotypic properties analyzing
the majority of investigated strains belong to species P. syringae and
only the strains 8531 to ? P. sаvastanoi.

In thesis it has been also shown that lupine’s sort resistance to
lupine’s brown bacterial spottiness agent depends on sort’s content of
alkaloids, that’s must taken to attention in selection of new legumes
sorts.

Key words: lupine’s brown bacterial spottiness, P. syringae, „P.
lupini”, phenotypic and genotypic properties.

Похожие записи