ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. Каразіна

Крисенко Олексій Володимирович

УДК 141.7:316.32

Феномен глобалізації: концептуальні виміри, інституціональні структури
та геоісторична динаміка

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті ім. В.Н.
Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент,

Фісун Олександр
Анатолійович,

Харківський національний
університет

імені В.Н. Каразіна,

доцент кафедри теоретичної і
практичної філософії

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор

Афонін Едуард Андрійович,

Національна академія
державного управління

при Президентові України,

кафедра політології

доктор філософських наук,
професор

Клімова Галина Павлівна,

Національна юридична академія

України ім. Ярослава Мудрого,

кафедра соціології та політології

Провідна установа: Національний інститут стратегічних досліджень

при Президентові України

Захист відбудеться “29” вересня 2005 р. о 17-15 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.051.18 в Харківському національному
університеті імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл.
Свободи, 4, ауд. 4-65.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці
Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою:
61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “26” серпня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
Чугуєнко М.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена нагальною необхідністю вивчення
об’єктивних інституціональних структур, що з’являються в контексті
глобалізаційних процесів та застосування нових теоретико-методологічних
схем для їх пояснення. Незважаючи на формування глобалістичного
дискурсу, конвенціалізація котрого свідчить про загальнонауковий інтерес
до феномену глобалізації, розробка даної проблематики залишається
фрагментарною. Така роздробленість пояснюється існуванням та
конкуренцією окремих цілісних парадигм, в рамках яких глобалізація
досліджується переважно у суто вузькому монодисциплінарному вимірі
(економічному, політичному, культурному, соціальному, інформаційному,
географічному, демографічному тощо). Навіть такі класичні теорії
глобалізації, що належать Г. Тернборну, І. Валлерстайну, Д. Хелду,
Р. Робертсону, C. Хантінгтону, Е. Гідденсу, Ф. Фукуямі, З. Бауману, які
є досить переконливими теоретичними моделями, але через свою вузькість і
є відчутно вразливими з позиції аналізу сутнісних параметрів
досліджуваного феномену.

Глибинні структурні та інституціональні зміни у соціально-політичному та
культурно-економічному вимірах сучасності сформували сприятливий фон для
пошуку більш адекватних механізмів та інструментів вивчення феноменів,
що призводять до корінних соціальних змін.

Початок нової епохи несе людству нові виклики і загрози, такі як
збільшення протистоянь, збільшення природних, техногенних і гуманітарних
катастроф, загострення демографічних та екологічних проблем. Очевидно,
що людство, зіткнувшись з проблемами глобального значення, з одного
боку, знаходиться у стані розгубленості і шоку, а з іншого – дедалі
більше усвідомлює необхідність появи нової парадигми організації земної
цивілізації та її подальшого розвитку.

Увійшовши у двадцять перше століття, світ-соціум набув зовсім інших
контурів глобального структуроформування, змінились основні елементи
соціально-політичного дискурсу. Стали безперечною дійсністю ті
протиріччя та негативні тенденції, які владний істеблішмент ще недавно,
без сумніву, відносив до таких категорій, що не потребують пріоритетного
вирішення.

Досить чітко проявилися тенденції світового розвитку, що уособлюють в
собі соціальний контекст феномену глобалізації.

Серед тенденцій розвитку суспільної свідомості:

криза науково-технічної раціональності як світоглядної основи західного
світу;

усвідомлення глобальної екологічної небезпеки ідеалів „споживчого
суспільства”

Серед тенденцій світового історичного процесу:

загострення принципової відмінності між постіндустріальними
суспільствами і суспільствами індустріального типу за всім діапазоном
форм їх конкретної реалізації: від ліберального капіталізму та
адміністративно-командного соціалізму до постліберального
неоконсерватизму;

стали більш очевидними успіхи та глухі кути західної цивілізації та
міжцивілізаційної комунікації;

неадекватність інституціонально-правової моделі національної держави
„новим” викликам;

поглиблення деструкції базових інститутів капіталістичної організації у
процесі їхньої постіндустріальної трансформації;

персоналізація всього спектру суспільних відносин в контексті
послаблення впливу інститутів та структур держави, що володіє монополією
на легітимний примус й очевидними організаційними перевагами в
індустріальних суспільствах;

В економічній площині суспільства:

інтелектуалізація господарчої діяльності з різким зростанням ролі
„людського капіталу”, об’ємів виробництва і практичного використання
цінних знань;

зміна технологічного укладу з домінуванням у інфраструктурі господарчої
діяльності і виробничих процесах інформаційно-комунікаційних систем;

приватна власність, що руйнується посиленням значимості нематеріальних
факторів виробництва;

ринкова самоорганізація, що не забезпечує нормального функціонування
багатьох життєво важливих інститутів відтворення і нормального розвитку
сучасних суспільств;

перетворення знань і інформаційних ресурсів у найцінніший об’єкт
господарчого обороту;

відносне знецінення традиційних технологій та індустріальних комплексів,
а також продуктів їх застосування;

В сфері соціальної практики:

виокремлення нового шару виробників та користувачів інформаційних
ресурсів, формування „Інтернет-покоління” з субкультурою постмодерну;

нове розшарування суспільства на групи населення, що адаптовані до
процесів інформатизації, і іншу частину, що залишилася за межами
постіндустріального розвитку;

Ступінь розробленості проблеми. Дослідження процесів глобалізації є
одним із магістральних напрямів сучасного суспільствознавства. Разом з
цим, концептуально-методологічний рівень рефлексії процесів глобалізації
та інституціональних змін, що відбуваються в контексті глобальної
історичної динаміки у вітчизняній науці залишається явно недостатнім.
Передусім, це обумовлено вузькоспеціальним характером досліджень, що
проводяться, та досить сильною дискурсивно-інтерпретаційоною розмитістю
розглянутих процесів. Зокрема, майже всі дослідники по своєму зазначають
природу, сутність та динаміку процесів/процесу глобалізації, а через це
й приходять до самих різноманітних висновків щодо перспектив цього
феномену. Однією з концептуальних особливостей глобалістики є повна
відсутність базової теорії глобалізації та чіткого визначення самого
поняття, що складає назву цієї парадигми.

Порівняно невеликий період дослідження феномену глобальних змін (перші
згадки датуються приблизно другою половиною шістидесятих років минулого
століття) не дає змогу типологізувати концепції та школи за хронологією.
Але незважаючи на це, окремим прошарком стоять класики, отці-засновники
глобалістики: Р. Робертсон, С. Леш, М. Фезерстоун, Я. Пітерс,
Г. Тернборн, І. Валлерстайн, Д. Белл, Е. Тоффлер.

Серед теоретиків, чий доробок є безперечним для формування площини
глобалістичного дискурсу та теорії дослідження глобальних змін у
контексті загальних соціокультурних процесів, слід згадати Б. Андерсона,
З. Баумана, У. Бека, З. Бжезинського, О. Багатурова, І. Василенко,
О. Панаріна, В. Іноземцева, Ю. Хабермаса, О. Уткіна, Ш. Ейзенштадта,
Н. Еліаса, Х. Шредера, Б. Кагарлицького, О. Білоруса, Е. Афоніна
О. Богомолова, Е. Гідденса, І. Девятко, М. Ільїна.

Окремим осередком дослідницької уваги до процесів соціокультурної
трансформації інститутів та методології вивчення інституціональних
структур, котрі є основним джерелом фактології глобалізаційних
імпульсів, стали дослідження вітчизняних вчених С. Макєєва, А. Ручки,
Ю. Чернецького, О. Якуби, Г. Клімової, Є. Головахи, Н. Паніної,
В. Хмелько, С. Войнович, О. Фісуна, Н. Бусової, а також іноземних
дослідників П. Бергера, Т. Лукмана, Д. Норта, П. Сорокіна, Н. Смелзера,
Д. Ньюмана, Т. Парсонса, В. Ні, В. Федотової, С. Кірдіної.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в
тому, щоб на основі аналітичної систематизації сучасного глобалістичного
дискурсу, котрий склався в рамках постмодернової гуманітарної парадигми,
визначити і проаналізувати сутнісні параметри, тенденції та перспективи
глобалізаційних процесів.

Досягнення мети дослідження базується на реалізації наступних
дослідницьких завдань:

визначити та критично осмислити напрямки та школи формування
глобалістичних концепцій;

типологізувати та класифікувати теоретично-методологічні напрямки
розвитку глобалізаційного дискурсу;

дослідити неоінституціональну методологію як форму постмодернового та
постнекласичного дискурсу в аналізі соціокультурних феноменів;

розглянути можливість застосування неоінституціональної методології
соціокультурного та історичного аналізу у дослідженні та осмисленні
процесів глобальних змін;

окреслити можливість формулювання синтетичної теорії глобальних
трансформацій на підставі постнекласичної неоінституціональної
методології;

Об’єктом дослідження виступають соціокультурні геоісторичні форми та
стадії глобалізації.

Предметом дослідження виступають раціональні
інтеграційно-інституціональні структури, що виникають у результаті
процесів глобалізації історичного світу.

Методи дослідження. Методологічним підгрунтям дослідження стало
застосування концепції неоінституціонального аналізу. Поєднання
традиційних для конвенціональної глобалістики концептуальних схем і
новітніх поглядів на природу та динаміку соціальних організацій, що
продукуються в рамках постнекласичної соціальної теорії та
посттрадиційної парадигми теорії інститутів, дозволило сформулювати
оригінальну концепцію глобального порядку.

Разом із цим, у дослідженні серед використаних загальнонаукових (синтез,
структурно-функціональний, порівняльний) і спеціальних (світ-системний,
системний) методів дослідження помітне місце займають історична
ретроспекція і прогнозне моделювання глобальних інституціональних
структур.

Наукова новизна полягає в тому, що в даному дослідженні вперше задля
системного аналізу процесів глобалізації застосовується посттрадиційна
неоінституціональна методологія. Використання зазначеної методології
забезпечує принципово новий фокус аналізу концептуальних моделей
глобалізації тих соціокультурних структур, що набувають власної
інституціоналізації у згаданих процесах.

Основні наукові результати, котрі були одержані в процесі дослідження
теми, полягають у наступному:

розкрито можливості для використання посттрадиційної
неоінституціональної методології у дослідженнях глобальних
соціокультурних змін, котрі відбуваються в процесі геоісторичної
динаміки;

запропоновано оригінальну типологію та класифікацію глобалістичних
концепцій задля більш глибокого та адекватного розуміння процесів
глобальних соціокультурних змін. Одним з оригінальних авторських рішень
є побудова дворівневої типології, що відображає вимір парадигм теорій
глобалізації за предметом дослідження і виміри конкретних
макротеоретичних моделей глобалізації;

представлено авторську позицію щодо розгляду “глобалізації” як
геоісторичної інтеграції, що відбувається в соціальному та
інституціональному просторі, завдяки “базовому інституту
раціональності”, котрий виступає одним з головних чинників формування
макросоціальних інституціональних структур;

розроблено концепцію “синтетичної глобалізації”, особливістю якої є
відхід від історицистських наративів “теорій розвитку” та вихід у новий
простір макросоціального аналізу. Запропонована модель
структурно-інституціональних трансформацій відрізняється від відомих
типових класичних концепцій-моделей глобалізаційних процесів;

запропоновано нову теоретичну концепцію глобалізації соціокультурного
простору, результатом котрої є основна категорія “синтетична
глобалізація”. Концептуальна дистанція запропонованих понять і моделі
глобалізації та існуючих теоретичних побудов полягає у більш детальному
та змістовному форматі визначення. Підкреслюється багатовимірність
феномена глобального та переважно формальне його визначення у існуючих
дослідженнях.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у
дослідженні основних законів історичної та інституціональної динаміки
макросоціальних структур у контексті глобалізаційних процесів.
Реалізація у дослідженні запропонованої методології та теоретичного
узагальнення дає змогу більш комплексно підійти до вивчення феномену
глобалізації та тих субфеноменів, котрі виникають і кореняться на його
підґрунті. Разом із цим результати дисертаційного дослідження розширюють
соціально філософський вимір парадигми теорій глобалізації. Теоретичні
розробки дисертації можуть залучатись до підготовки наукових праць,
навчальних посібників, підручників та спецкурсів із питань
глобалістичної теорії та макросоціальних інституціональних змін. Вони
можуть використовуватись у прикладній галузі, у розробці концепції
стратегії зовнішньополітичного розвитку та адаптації України до процесів
глобальних трансформацій.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та
висновки обговорювалися на кафедрі практичної і теоретичної філософії
Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Окремі
матеріали пройшли дискусійне осмислення на аспірантському семінарі.
Проміжні результати дисертаційного дослідження доповідалися на наукових
конференціях і семінарах: “Світ-системна теорія і сучасні глобальні
трансформації”, (2000 р., м. Харків); „Глобалізація світу та вибір
моделі розвитку сучасної України”, (2002 р.; м. Харків); “Трансформація
соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства”, (2003
р.; м. Київ); у зимовій сесії регіонального семінару “Порубіжжя
Східно-Центральної Європи у контексті європейських досліджень” (2004 р.;
м. Мінськ, Білорусь); на Літній школі “Закінчення холодної війни та
сучасні проблеми безпеки” (2004 р.; м. Геленджик); у четвертому
міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве
самоврядування” (2004 р; м. Харків), на міжнародній конференції
“Соціальні трансформації в Прикордонні – Білорусь, Україна, Молдова”
(2004 р.; м. Мінськ); на міжнародному науковому семінарі “Міжнародна
міграція та міжетнічні стосунки на Слобожанщині” (2004 р.; м. Харків).

Публікації. Результати роботи оприлюднено автором у 13 наукових статтях,
9 з яких опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Дві
статті написано в співавторстві: в одній особистий вклад автора полягає
в розробці оригінальної типології теорій, що складає 50% статті, в
другій особистий вклад автора полягає в формулюванні ідеї феномену
деконструкції національної держави, як форми соціокультурної інтеграції,
що теж складає приблизно 50% статті.

Структура і обсяг дисертаційної роботи відповідає меті і сформульованим
задачам та відображає їх послідовне вирішення. Дисертація складається зі
вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, який
містить 233 найменування. Загальний обсяг роботи складає 183 сторінки, з
них – 161 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, висвітлено ступінь
опрацювання теми у зарубіжній та вітчизняній соціально-філософській
літературі, сформульовано мету і основні задачі дослідження, визначено
його теоретичні та методологічні основи, розкрито наукову новизну
роботи, окреслено сферу науково-практичного застосування отриманих
результатів, обґрунтовано структуру дисертації.

У першому розділі “Концептуально-методологічний вимір феномену
глобалізації: парадигми та конкуруючі підходи” розглядається аспекти та
сфери сучасної глобалізації світу, а також ті методологічні парадигми та
концептуальні підходи що інтерпретують цей феномен. В нашому розгляді
глобалізація постає синтетичним феноменом, котрий вивчається цілою
мережею наукових установ та існує як певний універсалізований предмет
дослідження. Предметно-феноменальна сторона даного об’єкту аналізу
спотворює умови, в яких глобалізація може розглядатися як соціальний,
економічний, культурний, політичний, інформаційний. “випадок” наукового
дослідження. Саме для більш чіткого розмежування рис феномену
пропонується дворівнева типологія, котра здатна розкрити сутність даної
проблеми.

У першому підрозділі “Феномен глобалізації в сучасній соціальній теорії
окреслюється фокус соціального дослідження феномену глобалізації.

Незважаючи на появу глобалістичної теорії, розуміння глобалізації не
набуло системного характеру як на теоретичному рівні, так і на рівні
опрацювання конкретних методологічних парадигм. Основна причина цього
криється в тому, що міждисциплінарні дослідження та підходи до вивчення
проблеми майже відсутні, а методи та результати таких метанаук, як
загальна теорія систем, синергетика, інституціональна теорія,
використовуються недостатньо.

Саме через це у вітчизняних та іноземних дослідженнях ще дуже мало
робіт, де глобалізація б досліджується не як конгломерат різнорідних
процесів, а як єдина система, що функціонує за своїми специфічними
системними законами, котрі принципово не редукуються до законів
функціонування її структурних компонентів. Завданням даного дослідження
є насамперед опрацювання міждисциплінарної методології, синтез та
поєднання концептуальних доробків інституціональної теорії та
глобалістика.

Вичерпання концептуального горизонту теорій розвитку стало однією з
найважливіших передумов виникнення теорії глобалізації. Нові моделі та
конструкти інтегрованих в політичну, соціальну та
інформаційно-економічну площину співтовариств вимагали нового дискурсу,
котрий зміг би задовольнити потребу соціокультурних зрушень, що
відбувались. Спочатку новий дискурс будувався та відзначався навколо
понять „світове”, „міжнародне”, „інтернаціоналізація”, що пояснюється
його причетністю до теорії міжнародних відносин. Але згодом ціла плеяда
дослідників починає працювати з терміном „глобальне”. У середині 1960-х
років В. Мур увів у обіг поняття „глобальна соціологія”, а М.Маклюен –
термін „глобальне село”. Лише згодом в середині 1980-х років, коли
Р.Робертсон ввів та почав популяризувати поняття „глобалізація”, власне,
і виникає дискурс глобалізації.

Через існування „глобального” змісту зазначеного феномену та великої
кількості дослідників, що займаються його вивченням – єдине
загальновизнане визначення поняття „глобалізація” не з’явилося, і навряд
чи в близькому майбутньому воно сформується. Незважаючи на дискусію, що
точиться вже кілька десятиліть, різні дослідники, як автори
концептуальних утворень, вкладають у нього власний сенс.

У другому підрозділі “Концептуальна еволюція теорій глобалізації”
розвиток конкретно наукових теорії глобалізації політичного,
фінансово-кономічного, територіально-демографічного,
інформаційно-комунікаційного просторів.

Ми дослідили структуру предмету науки про глобальний світ та сформували
типологію предметних парадигм глобалізації. Серед багатьох підходів щодо
виділення предметних парадигм у глобалістиці були виділені наступні:

парадигма теорій політичної глобалізації

парадигма теорій фінансово-економічної глобалізації

парадигма територіально-демографічної глобалізації

парадигма інформаційно-комунікаційної глобалізації

Кожна з парадигм являється окремою дослідницькою ланкою глобалістики і
займається предметом дослідження, окресленого конкретною науковою
методологією.

Велика кількість дослідників та широка проекція наслідків глобальних
трансформацій фактично унеможливлюють існування єдиної предметної
площини науки про глобальний світ.

$

&

T

L

N

¦

?#o*X+”,o,83~3F9?9O;

Похожие записи