.

Еволюція норм та девіацій у сфері спорту (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 3528
Скачать документ

ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЗАПОРІЗЬКИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ”

ВАСИЛЬЧЕНКО ОЛЕГ АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК: 796. 011. 1: 316. 4 (477)

Еволюція норм та девіацій у сфері спорту

Спеціальність 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Запоріжжя – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціології і соціальної роботи

Гуманітарного університету “Запорізький інститут

державного та муніципального управління”

Науковий керівник:

доктор соціологічних наук, професор

Скідін Олег Леонідович, Гуманітарний університет

“Запорізький інститут державного та муніципального

управління”, проректор, завідувач кафедри соціології

та соціальної роботи ЕІДМУ (м. Енергодар)

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук, доцент

Цимбалюк Н.М., Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, доцент кафедри загальної соціології (м. Київ)

кандидат соціологічних наук, професор

Ніколаєвський В.М., Харківський національний

університет імені В.Н. Каразіна, декан соціологічного факультету (м.
Харків)

Провідна установа:

Львівський національний університет імені І. Франка Міністерства освіти
і науки України

Захист відбудеться 22 вересня 2006 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 17.127.02 при

Гуманітарному університеті

“Запорізький інститут державного та муніципального управління”

(69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70“б”; т. 64-57-15)

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці

Гуманітарного університету “Запорізький інститут

державного та муніципального управління” (69002, м. Запоріжжя, вул.
Жуковського, 70“б”)

Автореферат розісланий “ 21 ” серпня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
С.Л. Катаєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасне українське суспільство, що
перебуває у стані соціальної трансформації, стикається з різким
посиленням різноманітних форм девіантної поведінки. Соціальні відхилення
проявляються в зростанні злочинності, посиленні ерозії моралі,
закріпленні девіації на рівні окремих індивідів та соціальних груп.
Особливе занепокоєння викликає розповсюдження девіантної поведінки серед
молоді.

Подальше входження України в демократичний світовий простір
супроводжується усвідомленням суспільством необхідності обґрунтування та
реалізації власної стратегії подальшого прогресу загалом та окремих сфер
своєї життєдіяльності. У цих умовах проблема прогнозування
соціально-політичного, соціально-економічного розвитку як підґрунтя для
наступних практичних дій набуває особливої актуальності для фізичної
культури та спорту.

Цінності та норми світу спорту є засадами не тільки тілесної
соціалізації, а й духовної, що обумовлює інші соціальні аспекти
активності індивіду. Саме тому вивчення аномії спортивної сфери
актуальне для суспільства, що намагається створити власну модель
соціальної політики.

Світова практика свідчить, що посилення девіантних форм поведінки
відбувається в умовах різкої зміни суспільних цінностей та норм,
порушення традиційних соціальних зв’язків і відносин. Усі ці процеси
мають прояв в українському суспільстві в умовах сьогодення. Своєрідність
сучасного стану норм і девіацій спортивної сфери в Україні детерміновані
характером змін у суспільстві.

Соціальні зміни стосуються всіх прошарків суспільства та видів
діяльності. Часом вони набувають девіантних форм. Соціологія спорту
більшою частиною описувала обставини, що супроводжували розвиток
фізичної культури, в тому числі, девіантного характеру. Проте, пояснення
соціальних механізмів, які призводять до появлення девіантних форм, ще
не знайшло повного розкриття у науковців, що і складає сутність наукової
проблеми даної роботи.

Специфіка конкретної соціокультурної ситуації спорту в Україні – це
трансформативний стан. Сьогодні актуальним завданням є аналіз генези та
своєрідності спортивної девіації в її теперішньому вигляді. Наукового
осмислення потребує не лише питання про специфіку девіації в спортивному
середовищі, але і механізми упередження, подолання тих негативних
соціокультурних умов, які обумовлюють зростання девіації. Необхідно
також пояснити причини розповсюдження девіантних форм поведінки серед
молоді і розглянути, як заняття спортом впливають на неї.

Девіантна поведінка представників спортивної спільноти як похідна від
масового розповсюдження девіантної поведінки в сучасному суспільстві
тісно пов’язана з різноманітними економічними, соціальними, політичними,
духовними процесами, що відбуваються в умовах сьогодення. В одних
випадках суспільні процеси є причинами виникнення, розширення або
згасання тих чи інших видів антигромадської поведінки, в інших –
виступають як її наслідки. Іноді ці взаємозв’язки є настільки тісними,
що важко визначитися, що є першопричиною, а що наслідком змін та
відхилень від норм поведінки в спортивному середовищі. У будь-якому
випадку, їх можна розглядати як функціонально залежні від стану
життєдіяльності суспільства компоненти життя світу спорту.

Проблема вивчення специфіки девіантної поведінки осіб спортивного
середовища є надзвичайно актуальною, тому що девіація перестає бути
ознакою поведінки переважно маргінальних верств, “охоплює” всі прошарки
суспільства.

Ступінь наукової розробки теми. Проблеми девіації та девіантної
поведінки досліджуються соціологією, правом, психологією, педагогікою
спорту, психіатрією, соціальною антропологією та іншими науками.

У соціології склалося декілька підходів до вивчення девіації, які
різняться, перш за все, методологічними засадами аналізу цього явища,
різним поясненням його причин і наслідків. Найбільш вагомими
дослідженнями девіантної поведінки є роботи класиків соціології: Е.
Дюркгейма, Р. Мертона, Е. Сатерленда, які створили авторитетні
соціологічні теорії девіації. Окрім того, треба назвати прізвища Г.
Кайзера, Р. Кларка, А. Кетле, А. Коена, Н. Смелзера, Х. Тама та інших
дослідників, які всебічно проаналізували фактори соціальної
дезорганізації та поведінки з відхиленнями.

Засади вивчення девіантної поведінки були закладені в працях Е.
Дюркгейма, розвинені в дослідженнях Р. Мертона. Ці вчені розглядають
девіантну поведінку як соціальне явище, обумовлене специфічним станом
та, як наслідок, динамікою суспільної системи. Е. Дюркгейм уводить у
науковий обіг поняття “аномія”, яке виражає нестриманість потягів та
пристрастей у результаті втрати значимості для людей соціальної
регламентації. Сама ціннісно-нормативна втрата є похідною від кризового
стану суспільства. Р. Мертон розглядає аномію як особливий стан
індивідуальної та суспільної свідомості, що характеризується розладом
системи моральних цінностей і “вакуумом ідеалів”, виводить її причини зі
структурно-функціональних протиріч соціальної системи, дисфункції
соціальних інститутів.

Різноманітність наукових течій та шкіл ускладнило структуру сучасної
соціології девіантної поведінки. У зв’язку з розвитком пізнання даного
явища, що, у першу чергу, виражається у збільшенні числа робіт,
присвячених різним проявам девіації і безперервним продовженням цього
процесу, відбувається розширення предмету дослідження та його видозміни.
У результаті під девіантною поведінкою стали розуміти різні за якістю
явища як соціального, так і психофізіологічного характеру.

Праці російських соціологів з проблем девіантної поведінки можна
поділити на декілька груп. До першої належать критичні огляди зарубіжних
досліджень девіантної поведінки. Серед них виокремлюються роботи В.С.
Афанасьєва, О.Л. Салагаєва, С.Л. Сибірякова та ін. До
цієї ж групи можна також віднести соціологічні роботи Л.Г. Іоніна, І.С.
Кона, які інформують про теоретичні і методологічні пошуки вчених за
даною проблематикою.

До другої групи належать праці методологічного й загальнотеоретичного
характеру Я.І. Гілінського, В.М. Кудрявцева, О.М. Яковлева, В.І.
Чупрова, Ю.О. Зубок, К. Уільямс та ін.

До третьої групи належать дослідження конкретних видів девіантної
поведінки таких учених, як Б.С. Братусь, П.В. Кочеткова, Л.О. Ланцова,
Л.І. Романова, Є.В. Садков, К.В. Харабет, Ю.В.
Хотченков, М.Ф. Шурупова та ін.

Питання предмету соціології девіантної поведінки було сформульовано
Я.І. Гілінським, який розмежував девіантну поведінку, з
одного боку, як поведінку, що не відповідає прийнятим у суспільстві
нормам, з іншого боку, як соціальне явище. У першому випадку, відхилення
в поведінці є предметом психології та педагогіки, у другому – соціології
та соціальної психології. У роботах Я.І. Гілінського розвивається
структурно-функціональний підхід до девіантної поведінки, що виявляє
функціональні зв’язки девіації з соціальною структурою суспільства, їх
роль у суспільному житті.

Серед українських дослідників аналізом девіантної поведінки займалися
О.В. Демічева, В.М. Ніколаєвський, І.П. Рущенко, В.В.
Ходус, Н.М. Цимбалюк та ін.

Незважаючи на наявність певної кількості методологічних підходів до
дослідження девіації, жоден з них не є домінантним або вичерпаним. Така
ситуація обумовлена складністю дослідження проблеми, яка є
багатоаспектною і входить у коло зацікавлень різних наук. Вивчення
девіації взагалі та в спортивному середовищі, зокрема, стикається з
необхідністю переосмислення вузько спеціалізованого підходу,
запропонованого представниками різних дисциплін. В умовах сьогодення в
науці ще не розроблена типологія девіації. Сам термін “девіантна
поведінка”, хоча і є загальновизнаним, має багато тлумачень. Щодо
проблеми специфіки девіації у світі спорту, то вона й до сьогодні ще не
розроблена, тобто актуальним є завдання розробки концепції її генези та
змісту.

Соціальні аспекти спорту – теж не належно вивчена сфера людської
життєдіяльності. Існує недостатньо робіт, у яких спорт розглядається як
цілісний культурно-соціальний феномен. Проте варто зазначити, що певні
аспекти цієї проблеми аналізуються в дослідженнях Л. Куна, Г. Люшена, Т.
Веблена. Створенню цілісних культурологічних концепцій з урахуванням
місця спорту присвячені праці Х. Ортеги-і-Гассета, Й. Гейзінги, Е.
Фромма, Ф. Фукуями та ін.

У світовій соціологічній думці поки що відсутня традиція аналізу й
оцінки генези соціології спорту. Тому в дисертації зроблено спробу
систематизувати та синтезувати розвиток соціологічних підходів до
аналізу процесу спортивної діяльності та її соціокультурного осягнення.
Аналіз проблеми самовизначення соціології спорту здійснюється на основі
робіт дослідників Р. Ачера, Ф. Гудхарта, Т. Ленка, М. Прокопа,
Б. Ригауера, С. Філдінга, Х. Чатавея. Особливе значення для дослідження
має праця французького соціолога П. Бурдьє “Програма соціології спорту”.

Проблеми соціології спорту розроблялися в деяких працях В.І. Жолдака,
М.В. Коротаєва, Л.І. Лубишевої, М.О. Пономарьова, Л.М.
Рогалевої. Зазначимо, що ціннісні орієнтації світу спорту на сьогодні
досліджені фрагментарно. Можна назвати лише окремі роботи В.В. Кузіна,
О.В. Алексєєва, М.М. Візітея, С.І. Гуськова, М.М. Долгополова,
О.О. Перова, М.Я. Сарафа, В.І. Столярова, О.О. Чернікової та ін.

Соціологічний аспект девіантної поведінки в галузі спорту фрагментарно
привертав увагу українських учених. Зазначимо, що певні аспекти
девіантної та конфліктологічної поведінки аналізувалися в роботах І.М.
Гавриленка, В.Ф. Іванова, М.П. Лукашевича, О.Л. Скідіна, Ю.І.
Яковенка та ін.

Суттєвий вплив на формування як загальнотеоретичної основи, так і
конкретної концепції дисертаційної роботи мали дослідження українських
дослідників О.М. Вацеби, М.С. Дерепи, Т.Ю. Круцевич, Л.В. Осипенка, В.В.
Піхулі, М.С. Солончука, Б.Є. Трофим’яка, С.М. Філя та ін.

Таким чином, необхідність вироблення цілісної соціологічної
характеристики такого явища, як девіантна поведінка у світі спорту,
передбачає інтеграцію досягнень різних наукових парадигм та їх синтез.
Це надасть можливість концептуально представити аномічний вимір спорту,
де він був би проаналізований як цілісна система методологічних і
теоретичних характеристик, як специфічна сукупність зрізів певної сфери
життєдіяльності людини на засадах синтезу різних напрямків сучасного
соціологічного знання.

Дисертаційне дослідження є складовою частиною комплексної теми
“Соціальні аспекти трансформації українського суспільства” (державний
реєстраційний № 0102V006853), що виконує
кафедра соціології та соціальної роботи Гуманітарного університету
“ЗІДМУ”.

Метою дисертаційної роботи є виявлення та розкриття соціальних
механізмів формування девіантної поведінки сучасних спортсменів через
розбудову наукової картини чинників умов детермінації спортивної
діяльності та її наслідків на мікро- та макро-суспільство. Досягнення
мети передбачає її конкретизацію в таких дослідницьких завданнях:

визначити основні методологічні та теоретичні засади соціологічного
дослідження детермінант девіації;

виявити генезу становлення спорту як соціального явища, що набуває
статусу соціального інституту;

встановити соціальні норми та критерії поведінки спортсменів як
соціокультурних чинників життєдіяльності людини;

з позицій соціологічних вимірів дати типологію соціальних факторів, які
детермінують мотивації девіантної поведінки в спортивному середовищі;

встановити основні напрямки профілактики соціальних відхилень у сфері
спортивної діяльності людини.

Об’єктом дослідження є девіантна поведінка спортсменів в умовах
трансформації українського суспільства.

Предметом дослідження є соціальні механізми девіантної поведінки осіб,
що займаються або займалися спортом, а також соціальні умови, мотиви та
наслідки її виникнення тощо.

Теоретико-методологічною основою дослідження є висновки теоретичного та
методологічного характеру, які містяться в роботах класиків соціології
Е. Дюркгейма, Т. Парсонса, Р. Мертона. Девіантна поведінка
розглядається з точки зору соціологічних теорій соціальної поведінки,
ідей соціальної обумовленості девіації, які були розроблені в
західноєвропейській, американській соціології (Г. Беккер, А. Коен, Е.
Лемерт, Е. Сатерленд, російській та вітчизняній соціологічній думці (В.
Афанасьєв, Я. Гілінський, О. Змановська, В. Кудрявцев, О. Яковлєв, П.
Рущенко, Ю. Тарабукін, І. Попова, А. Ручка, Н. Костенко, С.
Яковенко).

Під час аналізу причин поширення різних видів девіантної поведінки в
умовах сучасного українського суспільства (у тому числі й у світі
спорту) використовувався багатофакторний підхід до предмета дослідження.
Враховувалися не лише об’єктивні умови, які, відображаючись у свідомості
соціальних суб’єктів, детермінують відхилення в поведінці, але й такі
суб’єктивні фактори, як цінності, норми, інтереси, що характеризують
стан масової, групової й індивідуальної свідомості.

Під час дослідження використовуються: порівняльний і типологічний методи
соціологічного аналізу, за допомогою яких виявляється загальне та
особливе в досліджуваному феномені, виокремлюються різноманітні типи
факторів формування його мотивацій; структурно-функціональний аналіз, що
дозволяє визначити взаємозв’язок з мотивами поведінки в спортивному
середовищі; діалектичний метод, що пояснює логіку розгортання головних
принципів у систему; компаративістський метод, який уможливлює пошуки
подібностей між декількома системами (теоріями), завдяки чому
розширюється поле досліджень, опитування за допомогою анкет, інтерв’ю
тощо.

Емпіричну базу для аналізу статистики спортивного середовища склали
збірники державного комітету статистики України, статистичні дані
Державного комітету спорту України, статистика, що була надана в засобах
масової інформації.

Метод структурованого інтерв’ю був використаний з метою одержання
інформації про суб’єктивну картину світу спортсмена, поглибленого
вивчення соціокультурних чинників, які сприяють чи перешкоджають
виникненню варіацій девіантної поведінки в спортивному середовищі,
механізмів поширення спортивної девіації, ролі соціального оточення в
процесі такого поширення.

Наукова новизна роботи. У дисертації здійснено аналіз специфіки форм
девіантної поведінки у сфері спорту та розглянуто комплекс
соціокультурних чинників, які детермінують її виникнення в сучасних
умовах України.

Автором дисертаційного дослідження:

визначені основні методологічні та теоретичні засади як інструментарій
для аналізу специфіки девіантної поведінки в спортивному середовищі (с.
15-60);

здійснено соціологічний аналіз розвитку світу спорту як функції однієї з
первинних форм соціалізації тілесності, яка в складній динаміці
суспільного життя України створює засади соціальної адаптації людини (c.
62-77);

запропонована концептуальна схема формування норм та критеріїв у сфері
спорту, які є не лише пасивним втіленням певного типу соціальних
настанов, але і сферою створення нових соціальних норм поведінки,
моральних та естетичних цінностей (c. 90-104);

проведена типологізація соціальних факторів, які детермінують мотивації
девіантної поведінки спортивного середовища, як похідних від соціальних
функцій спорту, а також доведено, що відхилення від встановлених
стандартів поведінки у сфері спорту є результатом трансформації як
структури суспільних відносин певної форми соціуму, так і зміщенням
акцентів у нормативах самої спортивної спільноти, а також
невідповідністю їх існуючому полю соціального очікування (c. 123-125);

знайшли подальшу деталізацію процедури упередження та подолання
негативних наслідків девіантної поведінки, яка виникає у сфері спорту
(c. 166-168).

Обґрунтованість і достовірність наукових результатів, висновків і
рекомендацій, викладених у дисертації, забезпечувались певним
теоретичним аналізом окресленої проблеми, який претендує на
різнобічність; методологічним обґрунтуванням вихідних позицій наукової
роботи, послідовністю реалізації теоретичних положень при розв’язанні
завдань дослідження; застосуванням методів, адекватних завданням
дослідження, поєднанням якісного і кількісного аналізу отриманих
емпіричних результатів.

Емпірична база дослідження. Представлений у дисертації аналіз специфіки
девіантної поведінки в сучасних умовах вибудовується на матеріалі
емпіричного дослідження, яке проводилось автором у 2004-2005 рр. у
Запорізькому національному університеті в межах програми “Причетність
студентської молоді до девіації” соціологічного центру Гуманітарного
університету “Запорізький інститут державного та муніципального
управління” у контексті комплексної теми “Соціальні аспекти
трансформації українського суспільства” (державний реєстраційний №
0102V006853), що виконувала кафедра соціології та соціальної роботи
Гуманітарного університету “ЗІДМУ” (кількість анкет – 400).

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що зроблено певний внесок у
розробку девіантології, який полягає в прирощенні знань з питань прояву
девіації та її контролю в сфері спорту. В роботі проаналізовані різні
фактори, що впливають на поведінку спортсменів. Аналіз особливостей
формування девіантної поведінки, здійсненний у дисертації, може стати
основою для подальшого дослідження низки проблем соціального життя
сучасного українського спорту.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що основні
положення дисертації доведені до рівня прикладних рекомендацій та
пропозицій, які можуть бути використані при обґрунтуванні та опрацюванні
навчальних та спортивних програм, курсів, при розробці підручників та
навчальних посібників на всіх рівнях освіти та спорту з точки зору
корекції девіантної поведінки. Результати даної роботи можуть бути
використані для наукового обґрунтування проектів, програм,
організаційно-правових документів тощо, орієнтованих на вирішення
пріоритетних проблем девіантної поведінки шляхом формування
загальнодержавної політики та забезпечення механізмів їх реалізації.

Отримані результати про структуру та фактори спортивної девіації можуть
бути використані в практичній діяльності соціальних працівників,
представників правоохоронних органів, педагогів та психологів, що
спеціалізуються у сфері спорту та фізичної культури, при діагностиці та
профілактиці девіантної поведінки.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційної
роботи були представлені в наукових доповідях на Міжнародній
науково-практичній конференції “Актуальні проблеми державного управління
і місцевого самоврядування” (Запоріжжя, ЗДУ, 15-16 листопада 2001 р.);
Міжнародній науково-практичній конференції “Соціальна політика і
механізм інтеграції українського суспільства” (Одеса, ОНУ, 27-28 вересня
2002 р.); Х Міжнародній науковій конференції “Харківські соціологічні
читання” (Харків, ХНУ, 24-25 листопада 2004 р.); Всеукраїнській
науково-теоретичній конференції “Методологія соціального пізнання:
здобутки й проблеми” (Запоріжжя, культурно-діловий центр при Запорізькій
облдержадміністрації, 25 травня 2005 р.); Всеукраїнській
науково-практичній конференції “Гуманізація вищої освіти: філософські
виміри” (Бердянськ, БДПУ, 14-16 червня 2005 р.); ХІV Міжвузівській
науковій конференції молодих учених (Запоріжжя, Гуманітарний університет
“ЗІДМУ”, 11-18 травня 2006 р.).

Результати дослідження знайшли відображення у 7 публікаціях: 5 статтях,
опублікованих у наукових фахових виданнях України, 2 тезах доповідей на
міжнародних конференціях.

Структура дисертації зумовлена окресленими завданнями. Робота
складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних
джерел. Загальний обсяг дослідження – 217 сторінок, обсяг основного
тексту – 168 сторінок. Список використаних джерел містить 231
найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, подається аналіз її
теоретичної розробленості, формулюються мета та завдання дослідження,
визначаються об’єкт, предмет, методологічні засади, наукова новизна,
теоретична та практична цінність роботи.

Перший розділ дисертації (“Теоретико-методологічні засади дослідження
девіантної поведінки”) відтворює загальнотеоретичну картину осягнення
соціальної природи відхилень у поведінці людини. У ньому уточнюються
зміст понять “девіантна поведінка”, “девіація”, “соціальна норма” та ін.

Перший підрозділ першого розділу (“Девіантність як предмет
соціологічного аналізу”) присвячено визначенню соціологічного змісту
категорії “девіація” та аналізу її теоретичного вивчення та пояснення.

Складність визначення поняття “девіантна поведінка” обумовлена тим, що
дослідження згаданої поведінки здійснюється в межах різних наукових
дисциплін, де поняття інтерпретується не завжди однаковим чином.
Соціологія девіантної (відхиленої) поведінки – спеціальна соціологічна
теорія, молода галузь знання, що зародилася і сформувалася у надрах
соціології і згодом одержала більш точну назву – соціологія девіантності
та соціального контролю. Соціологічний зміст поняття “девіація” можна
представити як діяльність, що не відповідає історично визначеним
моральним, правовим, іншим соціальним нормам, які фіксують загальні
орієнтири особистості, соціальних груп, соціальних інститутів чи
суспільства в цілому. Зазначена категорія демонструє динамічний процес
відхилення в житті суспільства, тим самим вона органічно пов’язана з
деформаціями духовності суб’єкту.

У дисертації зазначається, що “девіантна поведінка” – поняття, що
характеризує акт індивідуальної поведінки. Поняття “девіація”
(“відхилення”), “девіантність”, “соціальна девіація” (“соціальне
відхилення”) характеризують соціальне явище, що виражається у відносно
масових, статистично стійких формах людської діяльності, що не
відповідають офіційно встановленим у даному суспільстві нормам.

Аналіз різноманітних теоретико-методологічних підходів до проблеми
відхиленої поведінки доводить, по-перше, необхідність
комплексного-міждисциплінарного дослідження цього феномену, та,
по-друге, значимість вивчення його соціокультурного компоненту.
Соціальне відхилення завжди проявляє себе лише у співвідношенні з
зафіксованими в суспільній свідомості нормами, правилами та взірцями
поведінки.

У другому підрозділі першого розділу (“Соціальні норми і девіація”)
обґрунтовується значення соціальної норми як бінарної опозиції терміну
“девіація”. Ціннісні орієнтації суспільства, проходячи легітимацію в
певних соціальних інститутах, набувають статус соціальних норм, які,
по-перше, є визначеним набором правил поведінки в даній ситуації;
по-друге, вони є типовим чи еталонним зразком дії; по-третє, в основі
норми як механізму дії лежать очікування з боку оточення, щодо
нормативної поведінки людини. Оскільки норми суспільства – це
суперечливий і, багато в чому, стихійний процес, то і прояви девіацій –
це суперечливий і почасти обумовлений стихійністю норм процес.

Більшість існуючих норм поділяються на правові й моральні. Правові норми
– це норми юридично, законодавчо оформлені. Дані норми виробляються,
формуються і затверджуються спеціальними державними органами і мають
інституціональний характер. За дотриманням цих норм стежать спеціальні
інститути (наприклад, правова система держави). Система правових норм –
найбільш чіткий і діючий засіб соціального контролю, який
використовується суспільством для регуляції відносин усіх його членів.

Соціальні норми виступають і як моральні, неінституціоналізовані норми,
тобто такі правила поведінки, які спираються переважно на силу
суспільної думки, на традицію, моральні цінності. Якщо в першому випадку
діють закони, формальні правові акти, інструкції і т. ін., пов’язані з
дією спеціальних механізмів соціального контролю, з негативними
правовими санкціями, то в даному випадку санкції за порушення моральних
норм є неформальними. Це, як правило, зауваження, апелювання до
громадської думки, до власної совісті. Певні зразки поведінки
підтримуються суспільством і системою соціальних заохочень, так само, як
виробляється суспільний контроль над формами соціальних відхилень.

У третьому підрозділі першого розділу (“Основні форми та види відхиленої
поведінки”) розглядаються наступні види поведінки, що акумулюють у собі
риси ряду найбільш характерних порушень соціальних норм: злочинність,
алкоголізм, наркотизм, суїцид, бюрократизм, корупція.

Розмаїтість підстав для класифікації соціальних відхилень ускладнює
створення певної ієрархії форм девіантної поведінки. Тому їх аналіз
вибудовує певну аморфну структуру, де відношення між різними формами
девіації має лише емпіричний характер.

Множинність типів детермінації девіантної поведінки перебуває в тісному
взаємозв’язку з комплексом соціальних, біологічних, психологічних
факторів, що обумовлюють негативні явища у свідомості і поведінці
(звідси і безліч типологій девіантної поведінки). У період суспільної
трансформації та кризи девіація посилюється станом аномічності
суспільних відносин. Особливо ця проблема загострюється в перехідному
суспільстві, де всі сфери громадського життя зазнають серйозних змін і
відбувається девальвація колишніх норм і цінностей. При цьому загальною
закономірністю відхиленої поведінки є факт стійкого взаємозв’язку різних
форм девіації. Ці зв’язки можуть бути як прямими (алкоголізм –
хуліганство), так і зворотними (вбивство – самогубство).

Другий розділ “Соціологічна інтерпретація світу спорту” створює
соціоісторичну картину становлення спортивного середовища.

Метою першого підрозділу другого розділу (“Спорт як соціальний
інститут”) є визначення основних етапів розвитку спортивної діяльності в
світлі генези певних типів західноєвропейських суспільств.

Історично соціальний зміст спортивної діяльності мав різне наповнення
(існує принципова різниця між античним спортом і сучасним). Отже,
відхилення від норм поведінки у спортивній діяльності можуть бути
соціально визначені. У сучасному спортивному середовищі виокремлюються
масовий і професійний спорт, які різняться метою та принципами свого
існування.

Спорт у ХХ столітті створив певний єдиний простір культури сучасного
суспільства. Виникла і стала швидко поширюватися мережа міжнародних
змагань усілякого рівня й рангу, серед яких головними, безперечно, були
Олімпійські Ігри. Швидко зростав престиж спортивної перемоги, оскільки
атлети і команди виступали як представники країн, націй, регіонів, як
виразники і захисники їхньої спортивної честі (з’явилося і таке
поняття). Так само швидко розвивалися клуби і зростала кількість
уболівальників і прихильників. Спорт увійшов до складу базових
соціальних інститутів суспільства.

Ue TH

:

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019