ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

«ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ»

ТЕЛЮКОВ ОЛЕСЬ СТАНІСЛАВОВИЧ

УДК 618.89-008.441.13-071-08-036.2

Епідеміологія, діагностика, клініка та лікування маніакальних станів з
урахуванням циркануальних та циркадіанних ритмів

14.01.16 – психіатрія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Вищому державному навчальному закладі України
“Українська медична стоматологічна академія” МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук Сонник Григорій Трохимович,
Вищий державний навчальний заклад України “Українська медична
стоматологічна академія” МОЗ України, кафедра психіатрії, наркології та
медичної психології, професор кафедри

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Михайлов Борис Володимирович, Харківська
медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра
психотерапії, завідувач кафедри

доктор медичних наук, професор Абрамов Володимир Андрійович, Донецький
державний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, кафедра
психіатрії та медичної психології, завідувач кафедри

Захист відбудеться “19” вересня 2007 р. о 10.00. годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 64.566.01 при ДУ «Інститут
неврології, психіатрії та наркології АМН України» (61068, м. Харків,
вул. акад. Павлова, 46).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ «Інститут неврології,
психіатрії та наркології АМН України» (61068, м. Харків, вул. акад.
Павлова, 46).

Автореферат розісланий “13” серпня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук, с.н.с.
Л.І. Дяченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В загальній структурі психічних розладів афективні
порушення посідають одне з перших місць (В.А. Абрамов, 2007; Н.О.
Марута, 2006; Б.В. Михайлов, 2003; В.С. Подкоритов та ін., 2003; Г.Т.
Сонник, 2002; J. Angst et al., 2003). За прогнозом ВООЗ найближчим часом
поширеність емоційних розладів, зокрема депресій, буде постійно
зростати, що відмічається вже в теперішній час (Н.О. Марута, 2005; Л.М.
Хананашвили, 2001; L.S. Kleinman et al., 2003). Сучасні дослідження
вітчизняних науковців підтверджують означені тенденції, особливо
враховуючи тісний взаємозв’язок соціально-економічних чинників і
афективної патології (І.І. Кутько та ін., 2002; В.Н. Краснов, 2002).
Додаткові труднощі в сутність розуміння усталеної проблеми вносить певне
розширення діагностичних меж афективних розладів внаслідок переходу
вітчизняної психіатрії до нової класифікації психічних захворювань
(МКХ-10) (Л.М. Юр’єва та ін., 2002).

Серед згаданих порушень значно більшу увагу вчених традиційно
привертають депресивні стани, як більш поширені та складні за перебігом
і клінічним поліморфізмом. Сучасний стан проблеми патоморфозу,
діагностики, лікування та профілактики депресій широко висвітлений як у
вітчизняній, так і в зарубіжній літературі (Б.В. Михайлов, 2003; В.С.
Подкоритов, 2003; Г.Т. Сонник, 1988; R.W. Lam, 2006). Особливої
актуальності вивченню афективної патології надає факт постійного
зростання рівня аутоагресивних тенденцій серед населення різних країн
світу (А.В. Абрамов, 2003; П.В. Волошин та ін., 2004; E. Mao-Sheng Ran,
Yu-Hai Chen, 2004).

Поряд з цим, маніакальні розлади різного походження останнім часом майже
не вивчались. Існують поодинокі наукові дослідження, присвячені
переважно лікуванню маніакального синдрому в структурі окремих форм
психічної патології, головним чином біполярного афективного розладу
(М.С. Артем’єва, 2003; А.М. Бачериков, 2005; В.С. Подкоритов, 2006; L.
Staner, 2005).

Системний підхід до вивчення психічних захворювань потребує
обов’язкового врахування впливу на організм, як біологічну одиницю,
природних факторів та ритмів (Є.Б. Арушанян, 2000; Ф.І. Комаров, 1989;
A. Wirtz-Justice, 2006). Такі дослідження постійно проводяться як в
нашій країні, так і за кордоном (О.В. Коркушко та ін., 2004; Г.Т.
Сонник, 1988; 2005; O. Van Reeth, 2003). Однак, робіт, присвячених
епідеміології, клінічним проявам, діагностиці та лікуванню маніакальних
розладів з урахуванням біологічних ритмів та геліогеофізичних факторів в
доступній нам літературі ми не знайшли.

Зв(язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну
роботу виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи Інституту
неврології, психіатрії та наркології АМН України за комплексною темою
(спільно з Вищим державним навчальним закладом України „Українська
медична стоматологічна академія” МОЗ України) „Вивчення клінічної
структури та перебігу розладів депресивного спектру в умовах сучасного
патоморфозу психічних захворювань та розробка класифікації предикторів
їх терапевтичної резистентності” (номер держреєстрації 0103 U 001305).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи – на основі системного підходу
встановити вплив геліогеофізичних факторів та біологічних ритмів на
виникнення, клінічні прояви та перебіг маніакальних розладів різної
етіологічної приналежності, визначити діагностичні критерії означених
порушень в залежності від індивідуального типу біоритму та розробити
систему лікувально-профілактичних заходів щодо загострень означеної
патології з урахуванням циркадіанних та циркануальних ритмів.

Для досягнення означеної мети було сформульовано наступні задачі:

Дослідити епідеміологічні показники маніакальних розладів серед
стаціонарних хворих Полтавської обласної психіатричної лікарні.

Дослідити вплив геліогеофізичних факторів і цирканнуальних ритмів на
розвиток маніакальної патології серед стаціонарних хворих Полтавської
обласної психіатричної лікарні.

Дослідити клініко-психопатологічні особливості хворих на маніакальні
розлади та їх зв’язок з циркадіанними ритмами у означених пацієнтів.

Дослідити психологічні характеристики хворих на маніакальні розлади в
залежності від індивідуального біоритмологічного статусу.

Розробити систему лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на
корекцію та запобігання загострень маніакальних розладів, на засадах
хронодіагностики, хронотерапії та хронопрофілактики, та оцінити її
ефективність.

Об’єкт дослідження – маніакальні розлади в структурі афективної
психічної патології.

Предмет дослідження – епідеміологічні, клініко-психопатологічні,
експериментально-психологічні та хронобіологічні закономірності
формування та перебігу маніакальних психозів.

Методи дослідження: епідеміологічний, клініко-анамнестичний,
клініко-психопатологічний, експериментально-психологічний,
біоритмологічний, статистичний.

Епідеміологічне дослідження проводили з метою вивчення та аналізу ряду
соціально-демографічних показників щодо захворюваності на маніакальні
розлади в Полтавській області за статистичними та архівними даними. При
цьому визначали сезонну залежність маній та вплив на їх виникнення
геліогеофізичних факторів.

Клініко-анамнестичний метод використовувався для оцінки даних анамнезу
життя, хвороби, особливостей розвитку, рівня міжособистісної
комунікації, освіти, трудової діяльності, сімейної сфери хворих на
маніакальні розлади.

Клініко-психопатологічний метод ґрунтувався на загальноприйнятих
підходах до психіатричного обстеження пацієнтів шляхом інтерв’ю та
спостереження. Проводили кількісну та якісну оцінку скарг і виявлення
психопатологічних симптомів щодо різних психічних сфер. Діагноз
надавався згідно класифікації МКХ-10 з виділенням провідного
психопатологічного синдрому. Типологію маніакального стану здійснювали
за класифікацією Т.Ф. Пападопулос (1983).

Експериментально-психологічний метод використано для дослідження
конституційно-особистісних характеристик хворих за допомогою
16-факторного опитувальника Кеттела (1996), факторів екстра-,
інтроверсії та нейротизму за допомогою методики Айзенка (1996),
актуальних поточних емоційно-вольових настанов з використанням
модифікованого тесту Люшера в адаптації Л.Н. Собчик (1990).

Біоритмологічній метод полягав у визначенні індивідуального
циркадіанного хронотипу шляхом дослідження вегетативного гомеостазу
(динаміка температури тіла, частоти пульсу, систолічного та
діастолічного артеріального тиску на протязі 6-и діб через кожні 3
години) та використання модифікованої для середньої смуги країн СНД
анкети Естберга (С.І. Степанова, 1986).

Отримані дані було оброблено статистичним методом. Метод полягав у
проведенні порівняльного дослідження за t-критерієм Ст’юдента для
параметричної статистики та критерієм ч2 Пірсона для непараметричної.
При аналізі малих підгруп використовували біномінальний критерій m.
Статистичне оброблення результатів здійснювалося в електронних таблицях
Excel пакету Microsoft Office 2005.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше визначено вплив
біологічних ритмів, їх порушень та геліогеофізичних факторів на клініку,
перебіг та ефективність лікування маніакальних станів різного
походження; визначено взаємозв’язок індивідуального біоритмологічного
статусу з преморбідними особистісними структурами та нозо-клінічною
типологією маніакальних розладів; розроблено систему
лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на корекцію та
запобігання загострень означених емоційних розладів з урахуванням
геліогеофізичних факторів та біологічних ритмів.

Практичне значення отриманих результатів. Розроблені діагностичні,
прогностичні, лікувальні та профілактичні методи щодо означеного
контингенту пацієнтів мають використовуватись в роботі
лікувально-діагностичних, профілактичних та враховуватись в діяльності
соціо-реабілітаційних закладів психіатричного профілю.

Розроблений комплекс заходів дозволяє розширити межі стаціонарної та
амбулаторно-реабілітаційної допомоги пацієнтам, що страждають на
манікальні розлади, та сприяє більш швидкому та ефективному поверненню
їх до суспільного життя, зменшення кількості рецидивів та збільшення
тривалості ремісій.

Визначені в дослідженні додаткові біоритмологічні критерії діагностики
та прогнозування маніакальних розладів дозволяють проводити вчасну
психопрофілактику означених порушень та оптимізують здійснення
реабілітаційних та соціо-реадаптаційних заходів щодо вказаного
контингенту пацієнтів.

Результати дослідження впроваджено в практичну роботу відділень
Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева,
Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру, Луганської
обласної клінічної психоневрологічної лікарні, Кримської
республіканської клінічної психіатричної лікарні №1, Одеської обласної
психіатричної лікарні №1, Дніпропетровської обласної клінічної
психіатричної лікарні, в навчальний процес на кафедрі психіатрії,
наркології та медичної психології Української медичної стоматологічної
академії.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано автором на
базі загальнопсихіатричних відділень Полтавської обласної клінічної
психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева, а також кафедри психіатрії,
наркології та медичної психології УМСА. В роботі використано та
проаналізовано статистичні дані Полтавської обласної клінічної
психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева, а також обласного
психоневрологічного диспансеру. Автором особисто виконано планування,
всі дослідження та їх наукову інтерпретацію. Зокрема, проведено огляд та
аналіз літературних джерел, відбір методів дослідження, проведено
клініко-епідеміологічне вивчення маніакальних розладів серед населення
Полтавської області, комплексне клініко-анамнестичне,
клініко-психопатологічне, експериментально-психологічне та
біоритмологічне обстеження запланованої вибірки пацієнтів, причому
обстеженим було надано відповідну хронодіагностичну та
лікувально-реабілітаційну допомогу. Безпосередньо автором здійснено
науковий аналіз та математичну обробку отриманих результатів, оформлено
текстовий та ілюстративний матеріал. На підставі здобутих результатів
особисто визначено діагностичні критерії маніакальних розладів, а також
розроблено принципи лікувально-реабілітаційних та превентивних заходів
щодо даного контингенту хворих на засадах хрономедицини.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові результати й висновки
дисертації було представлено на IV республіканській конференції
Національної ліги психотерапії, психосоматики та медичної психології
України «Реабілітація хворих з психічними порушеннями», присвяченій
75-річчю з дня народження професора А.Т. Філатова (31 травня – 2 червня
2001 року, м. Харків), ІІ Національному конгресі неврологів, психіатрів
та наркологів України з міжнародною участю «Психоневрологія ХХІ
століття» (11-14 червня 2002 року, м. Київ), науково-практичній
конференції, присвяченій 30-річчю кафедри психіатрії, наркології та
медичної психології Української медичної стоматологічної академії (16-17
листопада 2005 року, м. Полтава), науково-практичній конференції
сексопатологів і андрологів України «Актуальні проблеми андрології та
сексології» (24-25 лютого 2006 року, м. Київ), засіданнях Полтавського
науково-практичного товариства психіатрів та наркологів (Полтава, 2002,
2003 рр.), клінічних лікарських конференціях Полтавської обласної
клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева (Полтава, 2002-2005
рр.).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 8 друкованих праць,
з яких 3 статті у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України
(всі 3 самостійні), 4 публікації в інших медичних виданнях, затверджених
ВАК України (з них 2 самостійні) та 1 – у збірнику наукових праць (в
співавторстві).

Структура дисертації. Дисертацію викладено на 132 сторінках
машинописного тексту (119 сторінок – основний текст). Дисертація
складається зі вступу, огляду літератури, 5 глав, що відображають
результати власних досліджень, узагальнення результатів дослідження,
висновків, списку літератури, який включає 130 праць, з них 86 –
кирилицею, 44 – латиницею. Дисертація ілюстрована 4 таблицями та 6
рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

В основу дисертаційної роботи покладено результати досліджень, які було
проведено в період з 2002 по 2004 р. на базі Полтавської обласної
клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева. За умови інформованої
згоди хворих досліджено 117 хворих на маніакальні розлади різного
походження (основна група) та 25 психічно здорових осіб порівняльної
групи (в рамках біоритмологічного дослідження). Епідеміологічним методом
вивчено 1286 випадків госпіталізацій пацієнтів, що страждали на
маніакальний розлад, за період 1967-2000 рр. в Полтавській області,
тобто за три 11-річних сонячних цикли.

Як показали результати проведеного епідеміологічного дослідження, ряд
клініко-епідеміологічних показників зазнав певних змін, а інші
залишаються достатньо стабільними в часі. Зокрема, статевий розподіл
демонструє більшу питому вагу осіб жіночої статі (66,49%; p<0,05), що наводить на думку про більш чутливу психобіологічну конституцію жінок щодо розвитку афективних екзо-ендогенних порушень. Не змінилась за означений часовий проміжок й вікова структура пацієнтів, що страждають на манії: розвиток маніакальної симптоматики майже в 1/2 всіх спостережень (41,76%) припадав на найбільш працездатний вік - 30-50 років. Досліджуючи динаміку маніакальних епізодів за три 11-річні сонячні цикли, виявлено як періоди вираженої геліозалежності (в 1975 та 1986 рр. геліоактивність була найвищою, що супроводжується піками госпіталізацій), так і проміжки часу, коли такий зв'язок втрачається, поступаючись за значенням іншим соціально-біологічним чинникам. Серед останніх, за нашим припущенням, переважають соціально-економічна нестабільність, зміни в системах реєстрації та обліку афективної патології, зниження якості лікувально-діагностичної роботи психіатричної служби тощо. Крім того, не можна виключити вплив більш масштабної космо-біологічної ритміки на динаміку маніакальної патології в більш тривалому часовому інтервалі. В той же час, циркануальна залежність частоти маніакальних розладів є достатньо стабільним епідеміологічним показником: за період, що вивчався, максимальна частота надходжень до стаціонару припадає на період з березня по червень, коли у даному регіоні спостерігаються найбільш виражені геліометеорологічні флюктуації. Отже, отримані дані свідчать про часткову геліогеофізичну та сталу цирканнуальну залежність маніакальних розладів, аналогічну депресивним проявам, невротичній патології, алкогольним психозам та шизофренії. В рамках епідеміологічного дослідження вивчались клініко-епідеміологічні характеристики маній в залежності від їх походження: при біполярному афективному та шизоафективному розладах. По-перше, віковий розподіл та місце проживання пацієнтів в двох означених групах виявився практично ідентичним, демонструючи перевагу 30-50-річних мешканців міст (40,08%; р<0,05). По-друге, визначено протилежність статевого розподілу пацієнтів з маніакальною симптоматикою при біполярному та шизоафективному розладах, що додатково підтверджує переважання афективного типу психопатологічного реагування у осіб жіночої статі порівняно з чоловіками, у яких маніакальні розлади частіше формуються в комплексі з первинними порушеннями шизофренічного спектру. Дослідження геліозалежності по двох групах за один 11-річний сонячний цикл демонструє її більшу вираженість серед хворих на біполярний афективний розлад, що, з одного боку, пояснюється більшою питомою вагою даного захворювання в загальній структурі психічної патології та, з іншого, більш тісним зв'язком геліогеофізичних впливів та афективної складової психопатологічного синдрому. Отже, маніакальні розлади біполярного походження виявились більш чутливими до коливань природних факторів, зокрема, циклу сонячної активності. Сезонна залежність маніакальних розладів серед хворих двох досліджуваних груп не знайшла суттєвих відмінностей: піки надходжень до стаціонару припадають на весняно-літній (з максимумом в квітні) та осінній (вересень-жовтень) періоди року. Означений факт додатково підтверджує переважання ролі цирканнуальних ритмів у розвитку афективних розладів, порівняно з впливами 11-річного сонячного мегаритму. Таким чином, проведене епідеміологічне дослідження показало, що на маніакальні розлади суттєво впливають біологічні фактори, зокрема, пов'язані з цирканнуальними ритмами та 11-річним сонячним циклом. Вивчення циркадіанних (колодобових) ритмів 117 хворих на маніакальні розлади показало практичну ідентичність розподілу трьох основних хронобіологічних циркадіанних типів людини (ранковий, вечірній та недиференційований) серед обстежених та в загальній популяції (контрольна група) (55,56%; 6,83% та 37,61% проти 52,00%; 16,00% та 32,00% відповідно). Однак, наявне зменшення серед пацієнтів, що страждають на маніакальні розлади, осіб вечірнього хронотипу, що може свідчити про несхильність даної біоритмологічної конституції до афективного реагування маніакального рівня. Подальший аналіз структури циркадіанної ритміки обстежених демонструє наявність в усіх хворих на маніакальні порушення проявів зовнішнього та внутрішнього десинхронозу. Зовнішній десинхроноз полягав у невідповідності суб'єктивної оцінки власного біоритмологічного типу об'єктивним показникам (74,36%; p<0,01), що свідчить про патопсихологічну перебудову власного самосприйняття, коли певні клінічні прояви захворювання набувають особистісного тлумачення як об'єктивні риси особистості. При цьому встановлено певну закономірність розходження суб'єктивної та об'єктивної оцінок в залежності від тривалості хвороби: тривалий особистий досвід "існування з хворобою" нівелює прояви зовнішнього десинхронозу та відновлює відносно об'єктивну біоритмологічну аутоідентифікацію хворого. Явища внутрішнього десинхронозу полягали у зсувах акрофаз (47,89%), батіфаз (39,27%), інверсії ритму (22,78%) та поєднаних порушеннях окремих фізіологічних параметрів (68,77%). При цьому суттєвих відмінностей у розподілі згаданих розладів серед хворих трьох хронотипів виявлено не було. Найбільш виражені десинхронотичні явища мали місце у представників ранкового типу, порівняно з особами вечірнього (77,23% проти 25,12%; р<0,01), в той час як пацієнти недиференційованого типу посідали проміжне місце. Означене, як ми вважаємо, свідчить про потенційну готовність осіб ранкового типу до афективного маніакального реагування, що дозволяє вважати ранковий хронобіологічний тип додатковим діагностичним та прогностичним критерієм ризику виникнення маніакальних станів. Як показали результати дослідження преморбідних та клініко-соціальних особливостей пацієнтів, спадковість на психічні розлади була обтяжена у 1/3 обстежених, переважно по материнській лінії (63,89%; p<0,05) у вигляді афективних розладів та шизофренії (86,11%; р<0,01). В переважній більшості випадків хворі виховувались в дисгармонійних родинних умовах (87,18%; р<0,01)і при цьому 3/4 з них оцінювали своїх батьків негативно, а байдужого ставлення до них взагалі не відзначалось. Означене, з одного боку, відбиває загальнопсихологічні особливості населення в межах наявного соціо-культурального середовища, а з іншого, характеризує хворобливу зміну аксіологічної орієнтованості в умовах афективної патології. Перевага негативної оцінки обстеженими своїх батьків пояснюється, як ми вважаємо, нашаруванням поточних психопатологічних настанов на реальну картину ставлення до батьків, коли родинне середовище в умовах розгорнутої маніакальної картини сприймається як "перешкода" на шляху реалізації хворобливо зміненої вольової активності. Переважна більшість усіх обстежених мала середню та середню спеціальну освіту (79,49%; p<0,02) при достатньо високому рівні академічної успішності та соціально-активних стереотипах поведінки, нерідко з лідерськими тенденціями. Тільки 1/5 обстежених виявляла залежні та соціально-ізольовані форми поведінки, причому всі вони в подальшому страждали на шизоафективний розлад (21,37%). Однак, незважаючи на достатньо високий освітньо-кваліфікаційний рівень хворих на маніакальні стани, їх подальша професійна діяльність набувала поступового зниження, що проявлялось високим відсотком низькокваліфікованих працівників, інвалідів та безробітних (60,67%; p<0,05). Але й серед працюючих 1/2 всіх пацієнтів до роботи відносилась негативно та байдуже. При вивченні сексуальної сфери та сімейного стану пацієнтів з'ясувалось, що при нормальних темпах психосексуального розвитку майже у половини обстежених подальше статеве життя було негармонійним (47,86%). Практично половина обстежених не перебувала у шлюбі, а більш ніж у 1/3 тих, що проживали у шлюбі, внутрішньосімейний клімат не був позитивним, що позначалось на рівні сімейного щастя. В 1/2 спостережень сім'ї хворих були небагатодітними, або дітей не було взагалі. Крім того, переважна більшість хворих страждала від сімейних конфліктів, пов'язаних з їх психічною хворобою (67,52%; p<0,05). У 3/4 випадків обстежені виявляли стенічно-комунікативні риси особистості в преморбіді, в той час решта - пасивно-підлеглі зі звуженим колом спілкування (79,49% проти 20,51%; p<0,01). @ D J - yyyooooooiaeOooooooooooooo - " $ & ( J z | 6 ae iiYYYYYYYYYYYNNYNNNNAA Dгрупу склало 52,14% обстежених з біполярним афективним розладом; другу - 16,24% пацієнтів, що страждали на шизоафективний розлад; третю групу склали 13,68% хворих з органічним (афективним) розладом настрою; четверту - 6,83% пацієнтів, у яких було діагностовано гострі та транзиторні психотичні розлади і п'яту - 11,11% паціентів з єдиним маніакальним епізодом. У обстежених пацієнтів було виділено п'ять основних варіантів маніакального розладу: гіпоманіакальний стан, маніакальний синдром, маніоформний синдром, маніоформно-маячний синдром та змішаний стан. При цьому, найбільш часто спостерігались маніакальні та маніоформно-маяні синдроми (по 35,90%), які зустрічалися переважно у рамках біполярного афективного розладу (23,93%; р<0,05). Маніоформний синдром мав досить рівномірний розподіл між клінічними групами, а найменшу кількість спостережень склали змішані стани (4,27%), що майже в усіх випадках спостерігались при біполярному афективному розладі. При поглибленому клініко-психопатологічному аналізі маніакальних розладів по кожній з п'яти груп виявилось, що в усіх групах переважали хворі чоловічої статі, за виключенням обстежених з органічним афективним розладом (третя група). Вік пацієнтів в усіх групах складав від 18 до 40 років, тобто був найбільш працездатним, при цьому початок захворювання припадав на вік до 35 років. В переважній більшості випадків (71,80%; p<0,01) провідну клініко-психопатологічну симптоматику склали маніакальний та маніоформно-маячний синдроми, що поділялись порівну. При цьому клінічний варіант класичного маніакального синдрому найчастіше спостерігався при біполярному афективному розладі (23,93%; p<0,05). Добових коливань афекту та його вираженої залежності від оточення не спостерігалось тільки в першій та другій клінічних групах, тоді як вони мали місце в усіх інших. Клінічна картина маніакального розладу у хворих усіх клініко-нозологічних груп супроводжувалась низкою сомато-неврологічних порушень, серед яких домінували диссомнічні розлади (81.12%), тахікардія (57.24%), пітливість (38,17%) та підвищення температури тіла до субфебрильних значень (15,03%). Порівнюючи клініко-психопатологічну картину пацієнтів з їх індивідуальним біоритмологічним статусом, виявлено, що серед обстежених першої, другої та п'ятої клініко-нозологічних груп більшість складали особи ранкового хронотипу (78,69%, 42,11% та 69,23% відповідно; р<0,01), причому саме у них явища десинхронозу були виражені найбільше (77,23%; р<0,01) з достовірним переважанням параметрів пульсу та систолічного артеріального тиску (p<0,05). Означене відбиває схильність даного біоритмологічного типу до афективного маніакального реагування при наявній ендогенній природі та спорідненості даних груп. В той же час, обстежені третьої та четвертої групи переважно були представниками вечірнього типу циркадіанного ритму (по 75,0%; р<0,01) з найбільш вираженими десинхронотичними явищами та тенденцією до переважання пульсових параметрів. Отримані результати свідчать про біоритмологічну неоднорідність хворих на маніакальні розлади, пов'язану з етіо-патогенетичними механізмами їх розвитку. Аналіз результатів вивчення зв'язку індивідуального хронотипу пацієнтів з типом маніакального синдрому показав, що достовірна більшість пацієнтів вечірнього хронотипу (62,50%; р<0,01) виявляла комбіновану, афективно-асоціативну форму психопатологічної симптоматики, коли поряд з патологією емоційної сфери виразно проявлялись продуктивні порушення мислення, що свідчить про несхильність даного циркадіанного хронотипу до афективного маніакального реагування. Поряд з тим, класичний маніакальний синдром найчастіше виявляли особи ранкового хронотипу (46,15%; р<0,01). Все означене наводить на думку про можливу міжпівкульну залежність хронотипологічних та клініко-синдромальних констеляцій пацієнтів, які страждають на афективну психічну патологію. Як показали результати експериментально-психологічного дослідження, застосування методики Кеттела у переважної більшості хворих, незалежно від клініко-синдромальної форми манії, виявляє достовірне підвищення показника емоційної дестабілізації, що проявляється особистісною невпевненістю, схильністю до конфліктів, афективних коливань, підвищеної подразливості (р<0,01). Отже, означені відхилення за шкалою (С) опитувальника Кеттела можна вважати патопсихологічним маркером маніакального стану. Інші діагностичні шкали відбивають як преморбідні, так й психопатологічні особливості хворих на маніакальні розлади відповідно до синдромальної картини: у пацієнтів з класичною манією спостерігаються синдром-специфічні особистісні прояви, в той час як при маніоформному та маніоформно-маячному варіантах особистісні характеристики виглядають достатньо неоднорідними. Співставлення отриманих за методикою Кеттела даних з біоримтологічною картиною пацієнтів показало, що особи ранкового типу виявляють тенденцію до сполучення особистісних профілів, яке відбиває типову гіпертимічну структуру особистості (49,23%; р<0,05), в той час як представники вечірнього демонструють переважання характерологічної структури, притаманної шизоїдному та збудливому типам (62,50%; р<0,05). Результати застосування трьохфакторного опитувальника Айзенка засвідчило достовірне переважання серед хворих на маніакальні розлади екстравертованих особистостей (67,52%; р<0,05), причому представники ранкового та індиферентного типу циркадіанного ритму складали їх більшість (75,38%; р<0,01), а всі пацієнти вечірнього хронотипу виявились інтровертами. Найбільш високі показники нейротизму мали місце серед пацієнтів з шизоафективним розладом та афективним органічним розладом (38,00% та 32,00% відповідно), особливо у представників вечірнього хронотипу (87,50%; р<0,01), тоді як у хворих на біполярний афективний розлад переважали ознаки стабільності (86,57%; р<0,01). Як показав аналіз результатів застосування тесту кольорового вибору Люшера, збереження робочої групи з дещо підвищеним емоційно-вольовим тонусом спостерігалось в усіх хворих з гіпоманією та практично у 1/2 пацієнтів з класичною манією. Інша частина хворих, переважно з маніоформною та маніоформно-маячною симптоматикою, виявляла структурні порушення вибору основних та додаткових кольорів, що відбивало поляризацію афекту, потенційну конфліктогенність та схильність до психотичних механізмів реагування, найбільш виражене у представників вечірнього хронотипу. Розробляючи комплексну діагностично-лікувальну та профілактичну програму щодо хворих на маніакальні розлади з урахуванням сезонності та біологічних ритмів, ми виходили з загальних положень хронодіагностики, хронотерапії та хронопрофілактики. При цьому означені заходи здійснювались в три етапи. На першому етапі здійснювались процедури діагностики та хронодіагностики, результати яких слугували підґрунтям подальшого лікування та профілактики. На другому етапі безпосередньої хронотерапії, медикаментозні засоби призначались відповідно до максимуму акрофази основних фізіологічних показників. Застосовували традиційні терапевтичні алгоритми для лікування маній, причому пріоритет надавався монотерапевтичним підходам. Оскільки основною патогенетичною задачею цього етапу було поновлення синхронізації циркадних ритмів з урахуванням особливостей провідного психопатологічного синдрому, застосовували нормотимічні засоби – похідні вальпроєвої кислоти та препарати літію. Їх призначення відбувалось на підставі попереднього розподілу усіх хворих на дві клініко-терапетвичні групи з метою порівняльного аналізу ефективності згаданих засобів. Контроль ефективності такої диференційованої терапевтичної та профілактичної програми полягав у клініко-психопатологічному та катамнестичному спостереженнях. Третій етап комплексної діагностично-лікувальної та профілактичної програми передбачав проведення профілактичної терапії з урахуванням попереднього прийому певного нормотимічного засобу та індивідуального біоритмологічного статусу. Результати проведеного дослідження засвідчили більшу ефективність препаратів вальпроєвої кислоти у хронолікуванні та хронопрофілактиці маніакальних станів, що відбивалось в скороченні термінів тамування гострої афективної симптоматики (на 2,92 доби; р<0,05), стаціонарного лікування (на 12,10 доби; р<0,01) та показниках повторної госпіталізації (3 проти 5, відповідно, в основній та контрольній групах). Загальними принципами хронотерапії та хронопрофілактики пацієнтів з маніакальними розладами є наступні: - лікування та медикаментозна профілактика маніакальних розладів повинні бути комплексними, етапними, патогенетично спрямованими з обов'язковим урахуванням стану циркадіанних ритмів хворого та медичного геліометеопрогнозу; - профілактичні заходи щодо осіб з маніакальними розладами в регіоні, що вивчався, повинні здійснюватись протягом березня-травня шляхом призначення нормотимічних препаратів в середніх терапевтичних дозах, в той час як в інші періоди року амбулаторне лікування має проводитись профілактичними дозами; - під час вибору провідного медикаментозного препарату патогенетичної спрямованості перевагу слід надавати похідним вальпроєвої кислоти. Однією з переваг означеного комплексу лікувальних, реабілітаційних та превентивних заходів щодо осіб з маніакальною симптоматикою є його доступність до використання не тільки лікарям-психіатрам, а й фахівцями загальної ланки медичної допомоги. ВИСНОВКИ 1. У дисертації представлено наукове обґрунтування та практичне вирішення актуальної задачі сучасної психіатрії – дослідження маніакальних розладів в одному з регіонів України, що дозволило визначити їх епідеміологічні, клініко-психопатологічні, психологічні та біоритмологічні особливості, на підставі аналізу яких розроблено та впроваджено в практичну діяльність комплексну систему лікування та профілактики маній з урахуванням індивідуального біоритмологічного статусу та сезонності. 2. Епідеміологічне дослідження показало, що серед хворих на манії домінують жінки (66,49%; р<0,05), а за віком домінують особи 30-50 років. Порівняння епідеміологічних особливостей маніакальних розладів різних форм виявило, що серед осіб, які страждають на біполярний афективний та шизоафективний розлади, переважають 30-50-річні мешканці міст (41,76%), причому жінки частіше хворіють на біполярний розлад, тоді як чоловіки – на шизоафективні розлади (р<0,05). 3. Маніакальні стани є складним патобіологічним явищем, що певним чином залежить від впливу геліогеофізичних факторів та біологічних ритмів. Маніакальні розлади біполярного походження є більш чутливими до коливань природних факторів, зокрема, циклу сонячної активності. В той же час, циркануальна залежність частоти маніакальних розладів, незалежно від їх клінічної форми, є достатньо стабільним епідеміологічним показником: максимальна частота надходжень до стаціонару припадає на період з березня по червень, коли у даному регіоні спостерігаються найбільш виражені геліометеорологічні флюктуації. 4. Серед обстежених з біполярним, шизоафективним розладами та осіб з єдиним маніакальним епізодом більшість складають представники ранкового циркадіанного типу (78,69%, 42.11% та 69,23% відповідно; р<0,01), причому у них явища десинхронозу виражені найбільше (77,23%;) з переважанням параметрів пульсу та систолічного артеріального тиску (р<0,05). В той же час, обстежені, які страждають на органічну афективну патологію та гострі транзиторні психотичні розлади, є переважно особами вечірнього хронотипу (по 75,0%; р<0,01), що свідчить про біоритмологічну неоднорідність маній, пов'язану з етіо-патогенетичними механізмами їх розвитку. 5. Класичний маніакальний синдром найчастіше виявляють особи ранкового типу працездатності (46,15%; р<0,01). Серед осіб вечірнього хронотипу переважають клінічні комбінації афективної патології з продуктивними розладами мислення (62,50%; р<0,01), що свідчить про можливу міжпівкульну залежність хронотипологічних та клініко-синдромальних констеляцій пацієнтів з афективною психічною патологією. 6. За результатами застосування методики Кеттела виявилось, що особи ранкового типу виявляють тенденцію до сполучення особистісних профілів, яке відбиває типову гіпертимічну структуру особистості (49,23%; р<0,05), в той час як представники вечірнього – переважання характерологічної структури, притаманної шизоїдному та збудливому типам (62,50%; р<0,05). Серед хворих на манії переважають екстраверти (67,52%; р<0,05), причому особи ранкового та індиферентного хронотипів складають їх більшість (75,38%; р<0,01), а всі пацієнти вечірнього виявились інтровертами. Найбільш високі показники нейротизму мають місце серед пацієнтів з шизоафективним розладом та афективним органічним розладом (38,00% та 32,00% відповідно), особливо у представників вечірнього хронотипу (87,50%; р<0,01). В той же час, показник стабільності переважає у хворих на біполярний розлад (86,57%; р<0,01), 7. Розроблена система лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на корекцію та запобігання загострень маніакальних розладів, засвідчила більшу ефективність препаратів вальпроєвої кислоти у хронолікуванні та хронопрофілактиці маніакальних станів, що відбивається у скороченні термінів тамування гострої афективної симптоматики (на 2,92 доби; р<0,05) та стаціонарного лікування (на 12,10 доби; р<0,01), показниках повторної госпіталізації (3 проти 5, відповідно, в основній та контрольній групах). СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Телюков О.С. Особливості особистісно-мотиваційної сфери у хворих на маніакальні розлади // Архів психіатрії. - 2004. - Т. 10, № 4(39). - С. 134-136. Телюков О.С. Клініко-психопатологічні особливості маніакальних розладів органічного походження // Український вісник психоневрології. – 2006. – Т. 14, Вип. 1(46). – С. 102-104. Телюков О.С. Лікування та медикаментозна профілактика фазних афективних проявів при ендогенних психозах неспецифічними нормотимічними засобами // Український вісник психоневрології. – 2006. – Т. 14, Вип. 4(49). – С. 67-69. Телюков О.С. Стан циркадіанних ритмів у хворих на різні варіанти маніакального синдрому // Медицинские исследования. - 2001. - Т. 1. - Вып. 1. - С. 134-135. Телюков О.С. Епідеміологічні особливості маніакального синдрому при біполярному афективному розладі серед населення Полтавської області // Актуальні проблеми сучасної медицини. - 2001. – Т. 1, вип. 1-2 - С. 81-82. Телюков О.С., Сонник Г.Т., Рудь В.О. Особистісні особливості хворих з маніакальним синдромом у рамках біполярного розладу та їх зв'язок з циркадіанним хронотипом // Медицинская психология. – 2006. – Т. 1, №3. – С. 83-84. Внесок дисертанта: ініціація та планування дослідження, збір первинного матеріалу, аналіз результатів дослідження, підготовка роботи до друку. Телюков О.С., Сонник Г.Т., Сонник Є.Г. Особливості психосексуального розвитку та порушень сексуальної поведінки у хворих на маніакальні розлади // Андрологія та сексуальна медицина. – 2006. - № 1(1). – С. 34-35. Внесок дисертанта: ініціація та планування дослідження, збір первинного матеріалу, аналіз результатів дослідження, підготовка роботи до друку. Сонник Г.Т. Телюков О.С. Особливості маніакальних розладів різного походження в залежності від індивідуального хронобіологічного типу // Актуальні питання сучасної психіатрії / Матер. наук.-практ. конф., присвяченої 30-річчю кафедри психіатрії, наркології та медичної психології УМСА. – Полтава, 2005. – С. 31-33. Внесок дисертанта: збір первинного матеріалу, участь в аналізі результатів, підготовка роботи до друку. АНОТАЦІЯ О.С. Телюков Епідеміологія, діагностика, клініка та лікування маніакальних станів з урахуванням циркануальних та циркадіанних ритмів. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 – психіатрія. – ДУ "Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України". - Харків, 2007. В дисертаційній роботі проведено епідеміологічне дослідження захворюваності на маніакальні розлади в Полтавської області за період 1967-2000 рр. Досліджено особливості впливу циркануальної ритміки та геліогеофізичних факторів на частоту виникнення та загострень маніакальних розладів, переглянуто та уточнено роль соціально-демографічних та біологічних факторів у формуванні та перебігу згаданої афективної патології. На підставі комплексного дослідження 117 хворих з маніакальною симптоматикою різного походження, які знаходились на обстеженні та лікуванні в психіатричному стаціонарі, визначено клініко-психопатологічні, патопсихологічні та біоритмологічні особливості хворих на манії. Встановлено наявність десинхронізації вегетативних функцій у обстежених, питому вагу певних циркадіанних типів в залежності від клініко-синдромальної форми манії, етіології, патопсихологічних характеристик пацієнтів. Розроблено систему лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на корекцію та запобігання загострень маніакальних розладів, з використанням препаратів вальпроєвої кислоти на засадах хронотерапії та хронопрофілактики. Ключові слова: маніакальні розлади, геліогеофізичні фактори, біологічні ритми, десинхроноз, вальпроєва кислота. АННОТАЦИЯ О.С. Телюков Эпидемиология, диагностика, клиника и лечение маниакальных состояний с учетом цирканнуальных и циркадианных ритмов. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.16 – психиатрия. – ГУ "Институт неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины". - Харьков, 2007. В диссертационной работе проведено эпидемиологическое исследование госпитализаций больных с маниакальными расстройствами в Полтавской области за период 1967-2000 гг. Изучены особенности влияния цирканнуальной ритмики и гелиогеофизических факторов на частоту развития данной аффективной патологии, пересмотрена и уточнена роль социально-демографических и биологических факторов в формировании и рецидивировании маниакальных состояний. Эпидемиологическое исследование показало, что среди больных маниями лиц женского пола оказалось в 2 раза больше, чем мужчин, а по возрасту развития маниакальной симптоматики доминировали лица 30-50 лет. Сравнение эпидемиологических особенностей маниакальной патологии в нозологическом аспекте выявило преобладание 30-50-летних жителей городов среди лиц, страдающих биполярным аффективным и шизоаффективным расстройствами, причем женщины чаще болели биполярным расстройством, тогда как мужчины – шизоаффективными. Показано, что маниакальные состояния являются сложным патобиологическим явлением, зависящим, в известной степени, от влияния гелиогеофизических факторов и биологических ритмов, и в меньшей мере, от воздействий социально-психологических факторов. Биполярные маниакальные расстройства оказались более чувствительными к колебаниям естественных факторов, в частности, циклу солнечной активности. В то же время, цирканнуальная зависимость частоты маниакальных расстройств, независимо от их происхождения, является достаточно стабильным эпидемиологическим показателем: максимальная частота госпитализаций приходится на период с марта по июнь, когда в изучаемом регионе наблюдаются наиболее выраженные гелио-метеорологические флюктуации. Среди обследованных с биполярным, шизоаффективным расстройствами и лиц с маниакальным эпизодом большинство были представителями утреннего циркадианного типа. При этом явления десинхроноза у них оказались наиболее выраженными с преобладанием параметров пульса и систолического артериального давления (р<0,05). В то же время, обследованные, которые страдали органической аффективной патологией и острыми транзиторными психотическими расстройствами, преимущественно были лицами вечернего хронотипа, что свидетельствует о биоритмологической неоднородности маниакальных больных, связанную с этиопатогенетическими механизмами их развития. Среди лиц вечернего циркадианного типа доминировали клинические комбинации аффективной патологии с продуктивными расстройствами мышления (р<0,01). Вместе с тем, классический маниакальный синдром чаще всего был характерен лицам утреннего хронотипа (р<0,01), что свидетельствует о возможной межполушарной зависимости хронотипологических и клинико-синдромальных констелляций пациентов, страдающих аффективной психической патологией. По результатам применения методики Кеттела оказалось, что лица утреннего типа обнаруживали тенденцию к сочетанию личностных профилей, которое характерно для типичной гипертимической структуры личности, в то время как представители вечернего – преобладание характерологической структуры, присущей шизоидному и возбудимому типам (р<0,05). Среди больных маниакальными расстройствами преобладали экстраверты (р<0,05), причем лица утреннего и индифферентного хронотипов составляли их большинство, а все пациенты вечернего хронотипа оказались интровертами. Наиболее высокие показатели нейротизма обнаружены среди пациентов с шизоаффективным расстройством и аффективным органическим расстройством, особенно у представителей вечернего хронотипа. Разработанная система лечебно-профилактических мероприятий, направленных на коррекцию и профилактику обострений маниакальных расстройств, продемонстрировала большую эффективность препаратов вальпроевой кислоты в хронотерапии и хронопрофилактике маниакальных состояний, что отразилось в сокращении сроков купирования острой аффективной симптоматики и стационарного лечения, показателях повторной госпитализации. Ключевые слова: маниакальные расстройства, гелиогеофизические факторы, биологические ритмы, десинхроноз, вальпроевая кислота. ANNOTATION O.S. Telukov Epidemiology, diagnostic, clinic and treatment of maniac states taking into account circannual and circadian rhythms. – A. manuscript. Dissertation for the candidate of medical science degree in specialty 14.01.16 – psychiatry. – PI "Institute of Neurology, Psychiatry and Narkology of Ukrainian Science Academy". - Kharkiv, 2007. In the dissertation epidemiological research of maniac disorders in a general population of the Poltava region for the period 1967-2000 has been carried out. The features of influence of circannual rhythms and heliogeophysical factors on frequency of development and relapses of maniac disorders were investigated, the role of social-demographic and biological factors in formation and current of such affective pathology. On the basis of complex study of 117 patients with maniac symptoms from different nature and have been stationed on inspection and treatment in psychiatric hospital, the clinic-psychopathological, pathopsychological and biorhythmological features of patients with mania had been established. The presence of desynchronization of physiological functions in patients, densities of biorhythmological types depending on the types of maniac syndrome, clinic forms and patient's pathopsychological characteristics have been established. The system of treatment and prophylactic ways to correction and prevention of maniac disorders relapses on the basis of valproates administered taking into account chronotherapy and chronoprophylactic principles were made. Кey words: maniac disorders, heliogeophysical factors, biological rhythms, desynchronosis, valproat acid. PAGE 4

Похожие записи