МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ МЕДИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ТА
КУРОРТОЛОГІЇ

ЛИКОВ ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

УДК 615.847.8+616.342-002.44-085:612.017.1

Ефективність використання перемінного магнітного поля у комплексному
лікуванні хворих на виразковову хворобу дванадцятипалої кишки з
підвищеним рівнем неспецифічної реактивності організму

14.01.33 — курортологія та фізіотерапія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Одеса – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі фізіотерапії та ЛФК Донецького державного
медичного університету ім. М.Горького МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

СОКРУТ ВАЛЕРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ,

Донецький державний медичний університет

ім. М.Горького МОЗ України, завідувач кафедри фізіотерапії та ЛФК

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, старший науковий співробітник

ДРАГОМИРЕЦЬКА НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА,

Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та
курортології МОЗ України, головний науковий співробітник клінічного
відділу;

доктор медичних наук, професор

МІЩУК ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ,

Івано-Франківська державна медична академія МОЗ України, професор
кафедри терапії та сімейної медицини факультету післядипломної освіти.

Провідна установа: Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ
України, кафедра фізіотерапії та курортології, м. Харків

Захист дисертації відбудеться 17 грудня 2004 року о 14 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.608.01 Українського
науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології МОЗ
України (65014, м. Одеса, пров. Лермонтовський, 6).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Українського
науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології за
адресою: 65014, м. Одеса, пров. Лермонтовський, 6.

Автореферат розісланий 15 листопада 2004 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук,

старший науковий співробітник Г.О. Дмитрієва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Виразкова хвороба (ВХ) дванадцятипалої кишки (ДПК)
належить до найпоширеніших захворювань системи травлення і протягом
життя на неї страждають від 6% до 20% усього дорослого населення (Бабак
О.Я., 2001; Сулейманов З.М., 2001). В Україні частота виникнення цієї
патології складає 70 випадків на 10000 населення (Свинцицкий А.С.,
Соловьева Г.А., 2000; Циммерман Я.С., Попова Н.И., 2002), а
зареєстровано приблизно 5 млн. таких хворих, причому в основному осіб
працездатного віку, що завдає величезний медико-соціальний та
економічний збиток державі (Передерий В.Г. и др., 2002). Проблема
виразкової ВХ на теперішній час зберігає свою актуальність, оскільки
багато принципових питань етіології, патогенезу та діагностики
залишаються дискусійними і до кінця не з`ясованими (Кухтевич А.В. и др.,
2001; Гарільович Б.О., 2001). ВХ це системне гастроентерологічне
захворювання в розвитку якого суттєва роль належить розладу механізмів
адаптивної регуляції та саморегуляції на різних рівнях: від
гастродуоденальної автономної системи саморегуляції до вегетативної та
центральної нервових систем. У патогенезі ВХ велике значення має
посилення агресивних чинників і ослаблення або неспроможність чинників
захисту. Однією з ланок захисту є реактивність організму, яку зокрема,
формують гормональна та нервова системи. Таким чином підвищення
ефективності лікування ВХ може бути досягнуте шляхом залучення до
комплексного лікування методів і засобів здатних відновлювати порушені
механізми адаптивної регуляції та саморегуляції на різних рівнях (Я.С.
Цимерман, І.І.Телянер, 2002). Одним з таких методів є магнітотерапія
(МТ) (М.М. Пономаренко, 1997; В.М. Сокрут, 2002; В.С. Улащик, 2003).
Слід зазначити, що механізми дії перемінного магнітного поля (ПеМП)
досліджені недостатньо, а одержані різними авторами дані часто носять
суперечливий характер, що потребує додаткових експериментальних
досліджень для визначення впливу ПеМП на біологічні тканини, в тому
числі на кров хворих ВХ (В.С. Улащик, 2001; А.М. Демецький, 1997; І.Е.
Заремба, 2001). Актуальною проблемою залишається пошук діагностичних,
прогностичних критеріїв за допомогою доступних неінвазивних
інформативних методів. У цьому відношенні перспективним є дослідження
сучасних комп’ютерних методів – варіаційної пульсометрії (С.А.
Котельников, С.В. Селивоненко, 2002), динамічної міжфазної тензіометрії
та реометрії крові (О.В. Синяченко, 1998; V. Fainerman, 1996; Л.М.
Макаров, 2002), що дозволить визначити критерії відбору хворих для
диференційованого призначення МТ з урахуванням початкового стану
організму, виявити інформативні показники контролю ефективності терапії,
розробити нові патогенетично-обґрунтовані методики МТ в комплексному
лікуванні хворих на ВХ.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконувалася згідно з основним планом НДР Донецького державного
медичного університету ім. М. Горького та являє собою фрагмент
науково-дослідної роботи кафедри фізіотерапії та ЛФК за темою: “Розробка
комплексного лікування хворих на виразкову хворобу низькочастотною
магнітотерапією і лазеротерапією”, номер державної реєстрації
0102U006777, шифр — УН 03.02.25. Фрагмент роботи, присвячений
використанню перемінного магнітного поля в комплексному лікуванні хворих
на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки з підвищеним рівнем
неспецифічної реактивності організму виконано безпосередньо здобувачем.

Мета дослідження. Підвищити ефективність лікування хворих на виразкову
хворобу шляхом застосування в комплексній терапії на госпітальному етапі
перемінного магнітного поля, враховуючи рівень неспецифічної
реактивності організму.

Задачі дослідження:

1. Вивчити особливості функції вегетативної нервової системи та
гормонального статусу у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої
кишки для визначення стану неспецифічної реактивності організму.

2. Дослідити клініко-морфологічні особливості перебігу виразкової
хвороби дванадцятипалої кишки, процесів перекисного окислення ліпідів,
антиоксидантного захисту, середньомолекулярних сполук і фізико-хімічних
властивостей крові у хворих з підвищеним рівнем неспецифічної
реактивності організму.

3. Визначити in vitro вплив різних режимів перемінного магнітного поля
на фізико-хімічні властивості крові хворих на виразкову хворобу
дванадцятипалої кишки на фоні гіперреактивності організму та на основі
одержаних даних виявити направленість дії магнітотерапії.

4. На підставі наслідків клініко-інструментального обстеження та аналізу
змін крові in vitro обґрунтувати відбір хворих на виразкову хворобу
дванадцятипалої кишки для призначення магнітотерапії.

5. Оцінити ефективність магнітотерапії у хворих на виразкову хворобу
дванадцятипалої кишки з гіперреактивністю організму за даними клінічного
перебігу захворювання, спектрального аналізу ритму серця, біохімічних
показників та фізико-хімічних властивостей крові.

Об’єкт дослідження: хворі на пептичні дуоденальні виразки з різним
станом неспецифічної реактивності організму.

Предмет дослідження: клінічний перебіг ВХ, морфологічні зміни слизової
оболонки шлунка і ДПК, стан гормональної та вегетативної нервової систем
(ВНС), перекісне окислення ліпідів (ПОЛ), антиоксидантний захист (АОЗ),
рівень средньомолекулярних сполук (СМС), фізико-хімічні властивості
крові під впливом МТ.

Методи дослідження: клінічне обстеження, біохімічні (рівень у крові
дієнових кон’югат (ДК), малонового діальдегіду (МДА), токоферолу (ТФ) і
СМС, перекисного гемолізу еритроцитів (ПГЕ), активність
супероксиддисмутази (СОД) й каталази (Кат), радіоімунні (концентрація в
крові кортизолу (Кз), фізико-хімічні (рН шлункового соку, поверхневий
натяг (ПН), в’язкоеластичність (ВЕ) і час релаксації (ЧР)),
електрофізіологічні (варіабельність серцевого ритму (ВСР)),
інструментальні (фіброезофагогастродуоденоскопія), морфологічні (біопсія
слизової оболонки шлунка і ДПК), статистичні (комп’ютерний аналіз).

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше досліджені особливості
клінічного перебігу ВХ ДПК на фоні підвищеної неспецифічної реактивності
організму, визначені тензіометричні та реометричні показники крові,
виконано аналіз варіабельності серцевого ритму у хворих на виразкову
хворобу.

Експериментально досліджено вплив перемінного магнітного поля на фізико
— хімічні властивості крові хворих на ВХ ДПК. Показано залежність
зниження показників поверхневого натягу сироватки крові від частоти та
тривалості дії магнітного поля.

Вперше розроблені критерії відбору хворих для МТ залежно від стану
реактивності організму.

Розроблено та впроваджено патогенетично обґрунтовану методику МТ в
комплексному лікуванні хворих на ВХ ДПК та визначенні інформативні
показники контролю ефективності фізіотерапевтичного лікування.

Виявлено, що застосування у комплексному лікуванні хворих на ВХ ДПК
перемінного магнітного поля усуває больовий та диспепсичний синдроми,
вегетативні розлади, нормалізує реактивність організму та призводе до
оптимізації процесів адаптації.

Доведено, що лікувальний ефект МТ у хворих на ВХ ДПК на фоні
гіперреактивності організму реалізується шляхом зменшення напруженості
симпатичної нервової системи, інгібування перекісного окислення ліпідів
і підвищення антиоксидантного захисту, пригнічення середньомолекулярних
сполук, відновлення поверхневого натягу сироватки крові.

Практичне значення роботи. Обґрунтовано доцільність включення до
комплексу обстеження хворих на ВХ ДПК тензіометричних, гормональних і
варіометричних показників, що дозволить удосконалити відбір хворих для
диференційованого призначення МТ та підвищити ефективність лікування,
зменшити частоту ускладнень, скоротити строк перебування хворих у
стаціонарі.

Розроблено та впроваджено методику МТ. Визначені лабораторні критерії
ефективності МТ. Запропонований метод впроваджено у фізіотерапевтичних
та терапевтичних відділеннях міст Донецька (МЛ№5, МЛ№20), Слов(янська
(санаторій “Ювілейний”), Донецькому обласному клінічному територіальному
медичному об(єднанні, Інституту невідкладної та відновної хірургії, що
підтверджено актами про впровадження.

Теоретичні положення та практичні рекомендації включені до програми
навчання студентів на кафедрі фізіотерапії та ЛФК Донецького державного
медичного університету ім. М. Горького МОЗ України, кафедрі фізіотерапії
та курортології Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ
України.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом проаналізована наукова та
патентно-інформаційна література з проблеми МТ та ВХ ДПК. Розроблена
спеціальна карта за якою обстежено 153 хворих на ВХ ДПК. Автором
особисто виконано клінічне та лабораторно-інструментальне обстеження
хворих та проведено їх лікування. Самостійно виконана статистична
обробка та аналіз отриманих результатів, написані всі розділи
дисертації, науково-практичні висновки та рекомендації, забезпечено їх
впровадження у практику охорони здоров’я та опубліковано в наукових
виданнях.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи
доповідались та обговорювались на: науково-практичній конференції
“Современные методы реабилитации, лечения и профилактики в условиях
санаториев-профилакториев” (м. Слов(янськ, 2002), ІІ Національному
конгресі фізіотерапевтів та курортологів “Курортні, природні ресурси та
фізичні чинники медичної реабілітації” (м. Слов(янськ, 2002), VІІІ
Міжнародній конференції “Центральные и периферические механизмы
вегетативной нервной системы” (м. Донецьк, 2003), республіканській
конференції, присвяченій 40-річчю кафедри фізіотерапії та лікувальної
фізкультури Донецького державного медичного університету ім. М. Горького
”Нові підходи в медичній реабілітації” (м. Донецьк, 2003), засіданні
Донецького наукового товариства фізіотерапевтів та курортологів (м.
Донецьк, 2004). Дисертаційна робота апробована на спільному засіданні
кафедр фізіотерапії та лікувальної фізкультури, пропедевтики внутрішніх
хвороб №1, факультетської терапії та міжнародного медичного
фізико-хімічного центру Донецького державного медичного університету

ім. М. Горького та на засіданні клінічного відділу Українського
науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових праць, з них: 6
статей у фахових журналах, 2 – тези конференцій та конгресів. 4 роботи
опубліковані здобувачем одноособисто.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, огляду
літератури, опису використаного матеріалу та основних методик виконаних
досліджень, трьох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення
отриманих даних, висновків та практичних рекомендацій, списку
використаних літературних джерел. Повний обсяг дисертації складає 160
сторінок тексту. Робота проілюстрована 35 таблицями і 15 рисунками.
Список використаних літературних джерел містить 222 публікації, які
займають 22 сторінки з них вітчизняних 161 та 61 зарубіжних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Об(єкт та методи дослідження. Для досягнення мети роботи виконано
скринінгове обстеження 153 пацієнтів з ВХ ДПК у стадії загострення з
метою визначення рівня Кз і показників спектрального аналізу ритму серця
(САРС), як найінформативніших критеріїв реактивності організму. При
цьому у 65 осіб було виявлено підвищений рівень Кз, а також зсув
вагусо-симпатичного балансу у бік симпатичної ланки ВНС. Ці пацієнти
склали I-шу групу. До II-гої групи увійшли 24 хворих на ВХ рівень Кз і
показники САРС, у яких були максимально наближеними до норми. Хворі
знаходилися на обстеженні та лікуванні в терапевтичних відділеннях
Донецького обласного клінічного територіального медичного об’єднання і
міській лікарні №3 м. Донецька.

На підставі даних експериментальних досліджень була розроблена техніка
МТ за допомогою апарату BTL-09. Методом випадкового вибору хворих I-ї
групи було розділено на дві підгрупи: основну склали 39 осіб (до
стандартної лікувальної схеми була додатково включено МТ за
запропонованою нами методикою); до контрольної групи увійшли 26
пацієнтів (що приймали тільки медикаментозну терапію). Середній вік
обстежених 42,8±0,69 роки (від 30 до 54 років).

Експериментальна частина роботи включала 6 серій крові: здорових
донорів добровольців (1-ша серія) і хворих на ВХ ДПК з гіперреактивністю
організму (2-6-та серії I-ї групи до лікування). Параметри норми
визначали на 12 здорових добровольцях (III-я група) віком від 27 до 48
років (в середньому 38,7±0,56 років).

Дослідження складалося з двох частин: експериментальної та клінічної.

Діагноз пептичних гастродуоденальних виразок визначався за даними
клінічних, інструментальних та лабораторних методів обстеження хворих.
Усім пацієнтам виконано фіброезофагогастродуоденоскопія з біопсією
слизової оболонки шлунка, його пілорічного відділу і цибулини ДПК
(апарат “Olympus-GIF-Q20”, Японія). Гістологічні зрізи біоптатів
фарбували гематоксиліном та еозином, толуїдиновим синім за Шуєніновим,
ставили PAS-реакцію. Хворим зроблено інтрагастральну рН-метрію (прилад
“Гастроскоп-5”, Росія) і швидкий уреазний тест на наявність Helicobacter
pylori (Нр). Виконували гістологічну візуалізацію Нр після фарбування
біопсійних препаратів за методом Гімзи і Гента, гематоксиліном та
еозином.

Дослідження динамічного ПН сироватки крові виконано за допомогою методу
максимального тиску в бульбашці. Сироватку крові центрифугували (1500
об/хв протягом 10 хвилин) і досліджували надосадовий шар. Використано
комп’ютерний адсорбційний тензіометр “МРТ2-Lauda” (Німеччина).
Результати ПН представлялися у вигляді тензіограм – кривих залежності
його від часу (t), на яких комп’ютер визначав точки, що відповідали
t=0,01 сек. (ПН1), t=1 сек. (ПН2) і t=100 сек. (ПН3). Для визначення
рівноважного (статичного) ПН при t(( (ПН4) використовували метод аналізу
форми вісєсиметричних краплин (комп’ютерний тензіореометр
“ADSA-Toronto”, Канада). Оцінювали також модуль ВЕ, ЧР між амплітудними
значеннями деформації.

Неспецифічну реактивність хворих визначали за рівнем Кз у крові,
використовуючи РІА набір інституту біоорганічної хімії АН Білорусі, та
за значенням вагусо-симпатичного балансу. Стан симпатичної та
парасимпатичної систем визначали методом САРС. САРС досліджено за
допомогою комп’ютерного електрокардіографа “ANS-Pro” на п’ятихвилинних
послідовностях RR-інтервалів ЕКГ. На ритмокардіограмах визначали
потужності симпатичного (LF (Low Friquency)) та парасимпатичного (HF
(High Friquency)) відділів ВНС, а також індекс вагусо-симпатичного
балансу (LF/HF).

Стан ПОЛ оцінювали за рівнем первинних та вторинних продуктів ПОЛ у
плазмі крові. Досліджували вміст ДК, МДА, ПГЕ. Антиоксидантну активність
визначали за загальною антиокисною активністю, активністю СОД і Кат,
рівнем ТФ. Як маркери інтоксикації досліджували вміст СМС за довжиною
хвиль 238, 254, 260, 280 нм.

Експериментальне дослідження виконано за пробами крові хворих на ВХ з
гіперреактивністю організму (серії 2-6 групи I). В 1-й серії крові
здорових донорів добровольців визначали нормальні фізико-хімічні
параметри крові. Контролем служили показники крові хворих на ВХ на фоні
гіперреактивності організму без використання МП (серія 2). В 3-й і 4-й
серіях впливали МП в імпульсному режимі з моделюючою частотою 5,1 Гц і
експозицією відповідно 10 і 20 хвилин, у 5-й і 6-й серіях застосовували
імпульсний режим МП з частотою 30-50 Гц тривалістю 10 і 20 хвилин.

Лікування хворих на ВХ ДПК у всіх групах проводили по трьохкомпонентній
терапії: нексіум по 20 міліграм 2 рази на день до їжі + клацид по 0,5 г
2 рази на день після їжі + флемоксин солютаб по 1 г 2 рази на день після
їжі протягом 10 днів. Подальші 30 днів призначався нексіум по 40
міліграм 1 раз на день до їжі. Медикаментозна терапія була базовою і
відповідала умовам стандартизації. Пацієнтам основної групи додатково
призначали МТ апаратом BTL-09, який призначений для терапевтичного
впливу імпульсного МП низької частоти. У роботі використовували два
аплікатори послідовно. Перші 10 хвилин дії було направлено на ЦНС з
метою нормалізації процесів збудження і гальмування, потім подальші 20
хвилин омагнічували епігастральну зону з метою досягнення судинного і
трофічного впливу. Сумарна дія склала 30 хвилин. Використовували
інтенсивність МП 10 мТл, магнітні імпульси прямокутної форми. На
потиличну ділянку голови (проекція гіпоталамо-гіпофізарної ділянки)
протягом перших 5 днів використовували програму 42, подальші 5 днів –
програму 25. Програма 42 складалася з імпульсів тривалістю 12 мсек з
інтервалом 183 мсек (частота 5,1 Гц), а програма 25 з імпульсів
тривалістю 17 мсек з інтервалом 63 мсек (частота 12,5 Гц). Всього на
курс 10 процедур.

З метою дії на епігастральну ділянку і нижній грудний відділ
використовували перші 5 днів програму 15 (судинну), подальші 5 днів —
програму 14 (трофічну) з тривалістю кожної процедури 11-30 хвилин .
Програма 15 включала 10 імпульсів тривалістю 10 мсек з інтервалом 30
мсек (частота 25 Гц) і 9 імпульсів тривалістю 5 мсек з інтервалом 212
мсек (частота 4, 6 Гц). Програма 14 складалася з 10 імпульсів тривалістю
10-23 мсек з повторенням через 120 мсек (частота 30-50 Гц).
Використовували МП з напруженістю 10 мТл., імпульси прямокутної форми.

Як джерело ПеМП при дії на проби крові в експерименті використовували
двоканальний прилад для МТ з мікропроцесорним контролем “BTL-09”.
Омагнічування крові виконували з використанням програм 42 і 14. Програма
42 була представлена імпульсами тривалістю 12 мсек з інтервалом 183 мсек
(частота 5,1 Гц), а програма 14 складалася з 10 імпульсів тривалістю
10-23 мсек з повторенням через 120 мсек (частота 30-50 Гц). ПеМП
впливало протягом 10 і 20 хвилин при інтенсивності 10 мТл. Вибір програм
для дії на ЦНС (загальна методика) відбирали з урахуванням седативного
ефекту з моделюючою частотою ПеМП 5-14 Гц (програма 42), а на
епігастральну ділянку (місцево) враховували судинний і трофічний вплив
моделюючої частоти 30-70 Гц (програма 14). Кров хворих на ВХ з
гіперреактивністю організму омагнічували за програмою 42 (серії 3 і 4,
відповідно терміном 10 і 20 хвилин з інтенсивністю 10 мТл) та за
програмою 14 (серії 5 і 6 при тих же експозиціях і інтенсивності).

Статистична обробка отриманих результатів досліджень виконана на
персональному комп’ютері шляхом одно — і багатофакторного дисперсійного
аналізу (пакет ліцензійних програм “Microsoft Excel”, “Stadia.6.1/prof”
і “Statistical”). Оцінювали середнє значення та його помилку, коефіцієнт
кореляції (r), критерії Стьюдента, Фішера, Вілксона, Рао,
Крускала-Уолліса, Хі-квадрат і достовірність статистичних показників
(р).

Результати дослідження та їх обговорення. У 100% обстежених хворих I і
II груп мала місце активна виразка. У 17 (26,1%) обстежених I групи і у
5 (20,8%) II групи виявлено на гастроезофагальний рефлюкс. За анамнезом
з’ясовано, що гастрит зустрічався у 96,9% пацієнтів I групи і 95,8% II
групи, дуоденіт – у 93,8% і 83,3%, дуоденогастральний рефлюкс – у 12,3%
і 12,5% відповідно.

Серед супутньої патології у обстежених хворих I групи в 2 рази частіше
діагностували дискінезію жовчовивідних шляхів; у 2,2 рази — хронічний
холецистит. Дослідження клінічних особливостей ВХ у обстежених пацієнтів
дозволило виділити основні синдроми захворювання: больовий — у 100%
пацієнтів І групи і 95,8% — ІІ групи; диспептичний — у 88% і 73%
відповідно. Проте слід зазначити, що у пацієнтів І групи в 1,9 раз
частіше зустрічалися запори, що може бути зумовлене переважанням
симпатичної ланки ВНС.

Встановлена негативна роль нервово-психічних розладів у вигляді
головного болю, запаморочення, загальної слабкості, розладу сну,
дратівливості. Різні клінічні ознаки вегетативних розладів мали місце у
97% пацієнтів I групи і у 66,6% — II групи. Частота цих змін у чоловіків
I групи була на 30,4% більшою, що ймовірно зумовлено дисфункцією ВНС.

У переважній більшості випадків (у 82,3% І групи і 79,8% — ІІ групи) ВХ
мала перебіг з підвищеною кислотоутворюючою функцією шлунка (середній
показник рН склав 1,59±0,072).

У всіх обстежених хворих верифіковано наявність Нр. При
фіброезофагогастродуоденоскопії знайдені виразки від 0,5 до 1,5 см в
діаметрі, округлої форми, з чіткими краями, з різним ступенем виразності
запального валу, що виступають над поверхнею слизової оболонки. Навколо
виразки спостерігалася запальна інфільтрація оточуючих тканин.

Морфологічні дослідження біоптатів у всіх спостереженнях свідчать про
виразні морфологічні ознаки активності запального процесу, що характерні
для Hр-асоційованого хронічного активного гастриту. Наявність Hр
виявлено в епітеліоцитах покривно-ямкового епітелію і значну кількість у
слизовій. Хронічний поверхневий гастрит морфологічно характеризувався
потовщенням шлункових валів за рахунок повнокров’я, субепітеліального
набряку і клітинної запальної інфільтрації, а також зменшенням глибини
шлункових ямок. У біоптатах виявлено: лімфоплазмоцитарну інфільтрацію
строми (97,8%), підвищений ступінь запальної клітинної інфільтрації
(96,6%) з переважанням нейтрофілів (69,7%), присутність фібрину в
залозах (65,2%), зміну конфігурації епітеліоцитів за рахунок
вакуолізації (62,9%), а також тільця Русселя (56,2%), потовщення
шлункових валів за рахунок повнокров’я і субепітеліального набряку
(53,9%), зниження висоти епітеліоцитів (44,9%) і зменшення глибини
шлункових ямок (42,7%).

ВХ має більш тяжкий перебіг на фоні підвищеної реактивності організму,
що визначається посиленням катаболічних процесів у цьому випадку.
Значною мірою цьому сприяє гіперкортизолемія. У хворих на ВХ
спостерігається підвищений рівень Кз в крові (578±81,9 нмоль/л). При
цьому різко зростають коливання його значень. Висока варіабельність Кз
у крові хворих на ВХ свідчить про нестійкість регуляторних систем і
пов’язана з різним типом реакції організму у вибірці хворих. Одержані
результати були підставою для поділу хворих за формою реактивності
організму. За гіперреактивність організму у хворих на ВХ вважали випадки
з вмістом Кз в крові >740±46 нмоль/л.

Виявлено, що показники кортизолемії корелюють з віком хворих, тривалістю
захворювання, ступенем виразності клінічних ознак і наявністю супутньої
патології системи травлення. Високий рівень кортикостероїдного гормону
спостерігається у разі активації ВНС. Виявлено прямий кореляційний
зв’язок показників кортизолемії із ступенем клінічної виразності
вегетативних нервових розладів і параметрами варіометрії – LF і HF.
Гіперкортизолемія при ВХ сприяє розвитку дисневротичного синдрому з
переважаючими процесами збудження на фоні десинхронізації сили,
рухливості та врівноваженості нервової імпульсації й виразної
симпатикотонії.

J

P

h

e

?

: < * , N ’ AE J L N P h ? e i ???????!???????i i ? : < * , ’ I ????????? (ень (на 31,3%), парасимпатичної дисфункції (на 2,6%) і, як наслідок, порушення синергізму їх функціонування (LF/HF на 31,8%). У хворих на ВХ на фоні гіперреактивності організму переважна активація симпатичної системи сприяє формуванню дискінетичного і дисциркуляторного синдромів за спастичним типом. Зсув вагусо-симпатичного балансу відбувається за рахунок однонаправлених, проте різних за інтенсивністю змін LF і HF (більшою мірою LF), що можна розцінювати як “абсолютну центральну активацію”. Одержані нами результати підтверджують роль порушень нервової регуляції в патогенезі ВХ. При цій патології на фоні підвищеної реактивності організму домінують процеси збудження. Розвиток дисадаптації при ВХ часто супроводжується одночасним зниженням активності в одному відділі ВНС і зростанням в іншому, що відображає явище перетікання потужності з високочастотного в низькочастотний діапазон і назад. Запропоновані інформативні кількісні критерії напруженості симпатичної системи при значенні LF>42%, LF?HF>2,2 відн.
од., що свідчить про вегетативну дисфункцію.

Виявлено, що на показники варіометрії у хворих на ВХ значно впливають
вік пацієнтів, тривалість захворювання, наявність супутньої патології та
ступінь виразності вегетативних розладів.

Виконане нами дослідження свідчить, що у пацієнтів I групи
спостерігалося підвищення на 31,6% рівня ПГЕ, на 59,3% і 17,4% значень
ДК і МДА, що свідчить про надмірну активацію вільнорадикальних процесів.
АОЗ при цьому пригнічувався, на 13,9% зменшувалася антиокисна
активність, 43% — активність СОД, на 72,4% — Кат. Лише на 12,3%
підвищувалася концентрація в крові ТФ. ТФ є антиоксидантом, що
пов’язаний з мембраною, і зростання його концентрації в крові може
віддзеркалювати посилену деструкцію мембран клітин, як наслідок,
надмірної активації ПОЛ.

Нами доведено, що на стан ПОЛ і АОЗ у хворих на ВХ впливає вік
пацієнтів, тривалість захворювання, його клінічні ознаки, супутня
патологія, порушення ВНС і гіперреактивність організму. Причому вік
хворих прямо корелює з активністю Кат, а тривалість захворювання – з
рівнем МДА і обернено з антиокисною активністю, ступінь тяжкості
клінічних ознак ВХ ДПК – з антиокисною активністю. Найінформативнішими
показниками ПОЛ при ВХ на фоні гіперреактивності організму є параметри
ПГЕ, вміст МДА і активність СОД, що необхідно враховувати не тільки під
час діагностики, але і при оцінці ефективності лікування.

Маркером тяжкості ВХ і синдрому інтоксикації виступає рівень СМС. При
гіперреактивності організму у хворих на ВХ на 54,9% зростає вміст
СМС-238, на 11,1% — СМС-254, на 12,0% — СМС-260, на 33,3% — СМС-280. Їх
концентрація в крові прямо корелює з величиною параметрів ПОЛ, що
свідчить про наявність інтоксикації в організмі таких пацієнтів,
унаслідок активації ПОЛ і симпатичної системи. Це підтверджується
прямими кореляційними зв’язками СМС-238 і СМС-280 з параметрами LF.

У патогенезі ВХ на фоні гіперреактивності організму важливу роль
виконують порушення мікроциркуляції і реології крові, інтегральним
показником яких виступає ПН. Для хворих на ВХ було характерне збільшення
на 2,4% ПН1, на 1,5% — ПН2, на 1,5% — ПН3, на 1,2% — ПН4, на 2,8% — УН,
на 4,3% — ВЕ, на 5,1% — ЧР. Зазначені зміни динамічної міжфазної
активності сироватки крові при ВХ ДПК свідчать про зменшення в крові
низькомолекулярних сполук та накопичення високомолекулярних і
узгоджуються з літературними даними.

Гіперкатехоламінемія, гіперкортизолемія та симпатикотонія викликають
згущення крові, що проявляється підвищенням динамічного і статичного ПН.
Гіперреактивність організму більшою мірою впливає на стан статичного
поверхневого натягу в зоні короткого і середнього часу існування
поверхні, а також на в?язкоеластічні властивості крові. Рівноважний ПН
крові корелює з рівнем кортизолемії. Необхідно підкреслити, що
параметри ПН2, ПН3 і ЧР – достовірно змінюються тільки при
гіперреактивності. Виявлено кореляційний зв’язок параметрів LF з
рівноважним (статичним) ПН (r=+0,349). ЧР прямо співвідноситься з LF і
HF (відповідно r=+0,217 та r=+0,297). Одночасна активація симпатичної та
парасимпатичної систем, надмірна інтенсифікація вільно-радикальних
процесів (підвищення вмісту ДК, МДА), пригнічення стану АОЗ (зниження
активності СОД і рівня ТФ), гіперкортизолемія, накопичення СМС і
збільшення динамічного й статичного ПН, значень ВЕ і релаксації
визначають використання МТ, яка має седативну, протизапальну,
спазмолітичну дії.

Судинний вплив МТ значною мірою реалізується через зміну сурфактантних
властивостей крові та її реології. Виконані експериментальні дослідження
дозволили з’ясувати, що низькочастотне ПеМП in vitro знижує ПН сироватки
крові хворих на ВХ з гіперреактивністю організму, що проявляється
зменшенням величини показників міжфазної тензіометрії. Зміни ПН носять
дозозалежний характер in vitro в закритому об’ємі. Найінформативнішим
виявляється рівноважний показник ПН4. Виразність змін залежить від
програми (частоти модуляції) і експозиції ПеМП. Посилання МП з більшою
моделюючою частотою і тривала експозиція сильніше порушують властивості
реологій крові. Виразні зміни показників динамічної міжфазної
тензіометрії під впливом ПеМП, обґрунтовують їх використання для відбору
хворих і оцінки ефективності фізіотерапевтичного лікування. Пікові
значення ПН при омагнічувані крові були помітними на 20 хвилині впливу,
що визначає експозиції діяння. Більш істотним падіння ПН крові
спостерігалось при використанні апарату BTL — 09 програми 14 — МП з
вищою моделюючою частотою (30-50 Гц), порівняно з програмою 42 (частота
5,1 Гц). Виявлена особливість знаходить пояснення в більш виразному
біологічному впливові фізичних чинників з їх посиланням вищими
частотами. Дія МП з частотою альфа-ритму електроенцефалограми людини
(5-14 Гц) є більш селективною для нервових структур, що дозволяє
рекомендувати його використання на ЦНС програмами 42 і 25, які мають,
відповідно, частотні характеристики 5,1 і 12,5 Гц, як більш щадні.
Програми 15 і 14 з частотою 25, 30-50 Гц мають більш виразний судинний
ефект (швидкість зміни ПН в крові вища), мабуть, доцільно
використовувати локально, зокрема, на епігастральну ділянку при ВХ.

Залежність ефекту від параметрів і тривалості ПеМП визначає схеми
складання відповідних методик. На голову впливати доцільно протягом 10
хвилин, на епігастральну ділянку – 20 хвилин.

У результаті лікування ми спостерігали позитивну динаміку клінічної
симптоматики. В основній підгрупі больовий синдром зменшився в
середньому через 3,5 дні і зникав повністю через 4,2 дні. Тоді як у
пацієнтів контрольної підгрупи ці показники були відповідно 5,4 і 6,3, а
у двох осіб абдоміналгія не зникла. В основній підгрупі хворих у всіх
випадках нормалізувалося випорожнення, у 74,4% зникли диспептичні
розлади. У контрольній підгрупі запори зберігалися в 19,2% спостережень,
диспептичний синдром (печія, нудота, гіркота в роті, відрижка) зник лише
в 38,5% випадків. Залучення до комплексу лікувальних заходів МТ
підвищувало ефективність ізольованого використання медикаментозних
засобів відносно больового і диспептичного синдромів, що пов’язане з
гіпоаналгезуючою дією ПеМП.

У результаті лікування за запропонованою методикою у 87,1% хворих
основної підгрупи ми спостерігали поліпшення вегетативного статусу:
зникнення головного болю, зменшення тривоги за своє здоров’я, підвищення
життєвого тонусу, нормалізацію сну, тоді як у контрольній групі
позитивні зміни було виявлено у 65,3%, а у 23% осіб спостерігалося
погіршення стану.

Запалення в ділянці виразки у хворих на фоні підвищеної реактивності
організму (контрольна і основна підгрупа до лікування) носило
гіперергічний характер. Спостерігався виразний набряк, краї виразки
потовщені. В гістологічних препаратах переважали клітини з ознаками
альтерації. При повторному ендоскопічному контролі, виконаному через 2
тижні від початку МТ, дефект виразки зарубцювався у 48,7% хворих на ВХ,
ще через 2 тижні – у 97,5%. У контрольній групі через 2 тижні виразка
зарубцювалась тільки у 34,6% хворих, при повторній ФГДС через 2 тижні
виразка зарубцювалася у 88,5%, у 2 хворих позитивна динаміка була
відсутньою, а в 1 пацієнта спостерігалось погіршення у вигляді
пенетрації виразки. При цьому в основній підгрупі після МТ
спостерігалося утворення ніжних рубців, зменшення ступеня деформації
цибулини і запальних змін гастродуоденальної зони, не було виявлено
ознак дуодено-гастрального рефлюксу. У хворих контрольної підгрупи при
виписці у 19,2% спостерігався затяжний хронічний дуоденіт та гастрит.
Після проведеного лікування ерадикація Hp у пацієнтів основної групи
була досягнута в 94,4% випадків, тоді як в контрольній групі – в 88,4%.
Повторна ФГДС – обстеження з рН-метрією виявила тенденцію до
нормалізації кислотності у 73% пацієнтів основної підгрупи і у 64%
хворих контрольної підгрупи.

При використанні МП було виявлено сприятливий, а саме інгібуючий вплив
МТ на симпатозумовлені складові хвильової структури спектру
ритмокардіограми (LF, VLF) у хворих на ВХ з гіперреактивністю організму.
Диференційоване використання ПеМП при ВХ сприяло нормалізації
коефіцієнта вагусо-симпатичного співвідношення з 4-5 сеансу. При цьому
спостерігали зниження не тільки симпатичної активності, але й певне
зменшення парасимпатичного впливу.

Якщо в процесі комплексного лікування в основній підгрупі на 32,4%
зменшуються показники LF, то без використання МП – тільки на 9,9%.
Співвідношення LF/HF зменшується на 18,1% тільки на фоні МТ.

У результаті узагальнення одержаних результатів з’ясовано, що на
ефективність комплексного лікування пацієнтів з ВХ ДПК на фоні
підвищеної реактивності організму негативно впливають вік хворих і
напруженість симпатичної ланки ВНС, а результати терапії прямо пов’язані
з початковим рівнем у крові СМС-280 і обернено співвідносяться із станом
релаксації сироватки.

Комплексне лікування хворих призводить до підвищення на 50,0% активності
СОД, на фоні зменшення концентрацій на 18,6% ДК і на 10,4% МДА, що
дозволяє відновити стан ПОЛ і протирадикальний захист. Простежується
антитоксичний ефект МТ. При використанні ПеМП помітним є зниження рівнів
на 22,2% СМС-238, на 16,7% СМС-254, на 17,8% СМС-260, на 21,4% СМС-280.

Лікувальний вплив МТ при ВХ значною мірою реалізувався через поліпшення
властивостей реології крові. Аналіз одержаних даних свідчить про істотну
динаміку параметрів ПН4, яка була властива лише хворим, що одержував МТ
(зниження на 3,3%). В свою чергу в контрольній підгрупі виявлено
погіршення реологічних властивостей сироватки крові, про що свідчить
збільшення на 18,6% ВЕ.

Таким чином, позитивний ефект МТ досягається за рахунок
симпатолітичного, антиспастичного, протизапального, анаболічного,
анальгізуючого впливу та реологічної дії ПеМП. Залучення МТ до
комплексного лікування ВХ ДПК сприяє прискоренню нормалізації клінічного
стану пацієнтів та виразній регенерації слизової оболонки
гастродуоденальної зони, впливає на нейрогуморальні та міжклітинні
механізми регуляції вегетативної нервової системи, інактивацію ПОЛ і
посилення АОЗ, пригноблення продукції СМС, відновлення ПН сироватки
крові, що значно підвищує ефективність лікування хворих на ВХ ДПК.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі представлено рішення важливої наукової та
практичної проблеми – поліпшення якості лікування хворих з пептичними
дуоденальними виразками шляхом диференційованого відбору пацієнтів з
гіперереактівністю організму для магнітотерапії за розробленою методикою
на основі виявлених у них порушень мікроциркуляції та вегетативного
тонусу і спрямованості впливу перемінного магнітного поля на показники
поверхневого натягу крові в експерименті.

1. У 42% хворих перебіг ВХ ДПК протікає на фоні гіперреактивності
організму та супроводжується больовим (100%), диспепсичним (88%)
синдромами високим відсотком супутньої патології гепатобіліарної системи
(67%), вегетативних розладів (97%) і зменшенням
компенсаторно-адаптаційних можливостей організму. На ступінь виразності
клінічних і морфологічних ознак ВХ ДПК впливають вік хворого, тривалість
захворювання, супутня патологія, особливості порушення вегетативної
регуляції.

2. Гіперреактивність організму при ВХ ДПК зумовлена гіперкортизолемією,
надмірною інтенсифікацією вільнорадикальних процесів (збільшений вміст
ДК, МДА і ПГЕ), пригніченням антиоксидантного захисту (знижена
активність СОД), симпатикотонією при одночасному посиленні тонусу
парасимпатичного відділу, згущенням крові за рахунок підвищення
динамічного і статичного поверхневого натягу, зростанням модуля
в’язкоеластичності і релаксації.

3. Низькочастотне ПеМП в експерименті знижує поверхневий натяг сироватки
крові хворих ВХ з гіперреактивністю організму, що проявляється
зменшенням величини показників міжфазної тензіометрії. Зміни
поверхневого натягу носять дозозалежий характер. Виразність змін
залежать від програми (частоти модуляції) і експозиції ПеМП. Позитивна
динаміка показників міжфазної тензіометрії крові під впливом ПеМП
обґрунтовує доцільність використання магнітотерапії у хворих на ВХ на
фоні гіперреактивності організму.

4. Залучення до стандартного комплексу лікування магнітотерапії значно
підвищує (р=0,001) результати лікування пацієнтів з ВХ ДПК, усуває
больовий та диспептичний синдроми, вегетативні розлади. Ефективність
фізіотерапевтичного лікування хворих на фоні гіперреактивності організму
залежить від початкових параметрів ПОЛ, показників варіабельності
серцевого ритму та фізико-хімічних властивостей крові.

5. Включення до комплексного обстеження хворих на ВХ ДПК варіометричного
та тензіометричного обстежень дозволяє удосконалити критерії відбору
хворих та підвищити ефективність лікування шляхом диференційованого
призначення магнітотерапії.

6. Лікувальні ефекти магнітотерапії у хворих на ВХ ДПК на фоні
гіперреактивності організму реалізуються шляхом зменшення напруженості
симпатичного відділу вегетативної нервової системи, інгібування ПОЛ і
підвищення антиоксидантного захисту, пригнічення продукції
середньомолекулярних сполук, відновлення міжфазного натягу сироватки
крові в ділянці короткого часу існування поверхні, що віддзеркалює
позитивну динаміку рівня сурфактантів і поверхнево-інактивних речовин у
крові.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Хворим ВХ ДПК слід проводити обстеження стану гормональної та
вегетативної нервової систем для визначення форми реактивності
організму. Концентрація Кз в крові >740±46 нмоль/л і показник
вагусо-симпатичного балансу >2,2 от. один. свідчить про
гіперреактивність організму.

Хворим на ВХ ДПК з підвищеним рівнем неспецифічної реактивності
органызму рекомендовано включення до комплексного лікування МТ по
запропонованій методиці.

Контроль за ефективністю проведеної терапії доцільно проводити за
допомогою варіометричних та тензіометричних досліджень. Параметри
HF<28%, LF?HF<1,8 відн. од., ПН4<46 мН/м, ВЕ<32 мН/м належать до позитивних критеріїв щодо ефективності застосування МТ. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Адсорбционные тензиограммы желудочного сока при лечении больных с пептическими гастродуоденальными язвами / А.А. Лыков, О.В. Томаш, О.В. Синяченко, Е.М. Лаушкина // Вісник невідкладної і відновної медицини. – 2003. – Т. 4, № 2. – С. 295-298. (Дисертантом особисто проведено обстеження хворих, статистичну обробку та аналіз отриманих даних). Лыков А.А. Динамика показателей межфазной тензиометрии у больных с язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки // Архив клинической и экспериментальной медицины. – 2003. – Т. 12, № 1. – С. 20-23. Пристрастие к табакокурению и течение пептических гастродуоденальных язв / О.В. Томаш, А.А. Лыков, О.В. Синяченко, Е.М. Лаушкина // Журнал психиатрии и медицинской психологии. – 2004. – № 1 (11). – С. 61-64. (Дисертантом проведено обстеження хворих та аналіз отриманих даних). Лыков А.А. Оптимизирующее влияние магнитотерапии на реактивность организма у пациентов с язвенной болезнью // Таврический медико-биологический вестник. – 2004. – Т. 7, № 2.– С. 97-100. Лыков А.А. Влияние различных режимов переменного магнитного поля на показатели межфазной тензиометрии крови in vitro // Медицинская реабилитация, курортология, физиотерапия. – 2004. – № 2 (38). – С. 12-14. Лыков А.А. Магнитотерапия в комплексном лечении язвенной болезни // Вестник физиотерапии и курортологи. – 2004. – № 3. – С. 54-56. Лыков А.А. Использование магнитотерапии у больных с язвенной болезнью на фоне гиперреактивноси организма // Матеріали II Національного конгресу фізіотерапевтів та курортологів „Курортні природні ресурси та фізичні чинники в медичній реабілітації” Слов'янськ. – 2002. – С. 294-295. Тонус вегетативной нервной системы при лечении язвенной болезни магнитным полем / А.А. Лыков, И.В. Губенко, Е.В. Литвинова, Т.Ю. Паламарчук // Архив клинической и экспериментальной медицины. – 2003. – Т. 12, № 1. (Додаток) – С. 67. (Дисертантом особисто проведено обстеження хворих, виконано статистичну обробку даних). АНОТАЦІЯ Ликов О.О. Ефективність використання перемінного магнітного поля в комплексному лікуванні хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки з підвищеним рівнем неспецифічної реактивності організму. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.33 - курортологія та фізіотерапія. Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології. Одеса, 2004. Дисертація присвячена питанням підвищення ефективності патогенетичної терапії хворих на ВХ ДПК шляхом вивчення стану неспецифічної реактивності організму та застосування в комплексному лікуванні перемінного магнітного поля. Встановлені особливості перебігу захворювання на фоні гіперреактивності організму. Суттєву роль в підтриманні гіперреактивності організму відіграє стан гормональної та вегетативної нервової систем, фізико-хімічні властивості крові, наростання ендогенної інтоксикації, порушення рівноваги між процесами перекісного окислення ліпідів та антиоксидантної системи. На підставі отриманих даних розроблено та застосовано нову методику магнітотерапії з використанням апарату BTL – 09. Встановлено, що застосування перемінного магнітного поля в комплексному лікуванні хворих на ВХ ДПК сприяє пришвидшенню клінічного одужання, зниженню ендогенної інтоксикації, зменшенню інтенсивності перекісного окислення ліпідів і активізації антиоксидантної системи захисту, прискоренню репаративних процесів слизової оболонки шлунка та ДПК. Ключові слова: виразкова хвороба, реактивність організму, перемінне магнітне поле. АННОТАЦИЯ Лыков А.А. Эффективность использования переменного магнитного поля в комплексном лечении больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки с повышенным уровнем неспецифической реактивности организма. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.33 – курортология и физиотерапия. – Украинский научно – исследовательский институт медицинской реабилитации и курортологии Министерства охраны здоровья Украины, Одесса, 2004. Диссертация посвящена вопросам повышения эффективности лечения больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки путем изучения особенностей гормонального и вегетативного статуса, физико – химических свойств крови с целью усовершенствования патогенетической терапии. В основу работы положены данные обследования и лечения 89 больных, находившихся на лечении в терапевтических отделениях Донецкого областного клинического территориального объединения и городской больницы №3 г.Донецка, у 65 из них язвенная болезнь протекала на фоне повышенного уровня неспецифической реактивности организма. 39 пациентам в стандартную лечебную схему была дополнительно включена магнитотерапия по предложенной нами методике, 26 только медикаментозная терапия. Обследование больных включало: общеклинические, биохимические, радиоимунные, физико-химические, электрофизиологические, инструмен-тальные, морфологические методы. Проведенные экспериментальные исследования позволили установить, что низкочастотное переменное магнитное поле in vitro понижает поверхностное натяжение сыворотки крови больных ЯБ с гиперреактивностью организма, что проявляется уменьшением величины показателей межфазной тензиометрии. Изменения поверхностного натяжения носят дозозависимый характер in vitro в закрытом объеме. Наиболее информативным оказывается равновесный показатель поверхностного натяжения 4. В результате проведения исследований разработана методика магнитотерапии от аппарата BTL-09 предназначенного для терапевтического применения импульсного магнитного поля низкой частоты. В работе использовали два аппликатора последовательно. Первые 10 минут воздействия были направлены на ЦНС с целью нормализации процессов возбуждения и торможения, затем последующие 20 минут омагничивали эпигастральную зону с целью достижения сосудистого и трофического влияния. Суммарное воздействие составило - 30 минут. Использовали интенсивность магнитного поля 10 мТл, магнитные импульсы прямоугольной формы. На затылочную область головы (проекция гипоталамо-гипофизарной области) в течение первых 5 дней использовали программу 42, последующие 5 дней – программу 25. Программа 42 состояла из импульсов длительностью 12 мс с интервалом 183 мс (частота 5,1 Гц), а программа 25 из импульсов длительностью 17 мс с интервалом 63 мс (частота 12,5 Гц). Всего на курс 10 процедур. С целью воздействия на эпигастральную область и нижний грудной отдел использовали, первые 5 дней программу 15 (сосудистую), последующие 5 дней – программу 14 (трофическую) в течение 11-30 минуты каждой процедуры. Программа 15 включала 10 импульсов длительностью 10 мс с интервалом 30 мс (частота 25 Гц) и 9 импульсов длительностью 5 мс с интервалом 212 мс (частота 4, 6 Гц). Программа 14 состояла из 10 импульсов длительностью 10-23 мс с повторением через 120 мс (частота 30-50 Гц). Использовали магнитное поле с напряженностью 10 мТл., импульсы прямоугольной формы. Установлена эффективность применения магнитотерапии у больных с язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки, проявляющаяся в более раннем исчезновении клинических проявлений, сокращений сроков рубцевания, язвенного дефекта, увеличении степени эрадикации Helicobacter pilori. Разработанный и изученный нами метод магнитотерапии оказывает положительное влияние на неспецифическую реактивность организма путем нормализации ваго-симпатического баланса, ускоряет клиническое выздоровление, ведет к снижению эндогенной интоксикации, уменьшению интенсивности перекисного окисления липидов, усиливает активацию антиоксидантной системы защиты, нормализует физико–химические свойства крови, способствует восстановлению морфофункциональных характеристик гастродуоденальной зоны, регулирует кислотовыделение и бактериологические параметры слизистой. Основные результаты исследования внедрены в практику работы лечебно – профилактических учреждений. Ключевые слова: язвенная болезнь, реактивность организма, переменное магнитное поле. SUMMARY Likov O.O. The efficacy of employing the alternating magnetic field in treatment of patients with duodenal peptic ulcer and having an increased level in non-specific reactivity of the organism. – Manuscript. The dissertation for a candidate of science (medicine). Speciality: 14.01.33 – health resort treatment and physiotherapy. The Ukrainian research institute of medical rehabilitation and health resort treatment. Odessa. The dissertation deals with the problems of the efficacy of treating the patients with duodenal peptic ulcer by studying the state of non-specific reactivity of the organism with the view of developing the pathogenic therapy and prevention of revealed disorders. The study points out that the state of the hormonal and vegetative systems, physicochemical properties of blood, an increase in endogen intoxication, the upset of the equilibrium between the processes of peroxide oxidation of lipids and antioxidant systems plays an essential role. On the basis of the obtained findings a new method of magnetotherapy utilizing the BTL-09 apparatus has been developed and put in practice. It has been established that the use of magnetic field in complex treatment of patients with duodenal peptic ulcer contributes to acceleration of clinical recovery, a decrease in endogenic intoxication, reduction of lipid peroxide oxidation intensity and the activity of the ] antioxidant system of protection, speeds-up reparative processes of the gastric mucous membrane and the duodenum. Key words: peptic ulcer, organism reactivity, alternating magnetic field. ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ АОЗ антиоксидантний захист ВЕ в'язкоеластичність ВНС вегетативна нервова система ВСР варіабельність серцевого ритму ВХ виразкова хвороба ДК дієнові кон'югати ДПК дванадцятипала кишка Кат каталаза Кз кортизол МДА малоновий діальдегід МП магнітне поле МТ магніто терапія ПГЕ перекісний гемоліз еритроцитів ПОЛ перекисне окислення ліпідів ПеМП перемінне магнітне поле ПН поверхневий натяг САРС спектральний аналіз ритму серця СМС середньомолекулярні сполуки СОД супероксиддисмутаза ТФ токоферол ЧР час релаксації Нр Helicobacter pylori р достовірність показника r коефіцієнт кореляції PAGE 1

Похожие записи