.

Діалог: логіко-філософський аналіз: Автореф. дис… канд. філол. наук / Н.А. Колотілова, Ін-т філос. ім. Г.С.Сковороди НАН України. — К., 1999. — 16 с

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2458
Скачать документ

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМ. Г.С.СКОВОРОДИ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 16 : 13; 519.766

КОЛОТІЛОВА Наталія Андріївна

ДІАЛОГ: ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 09.00.06 – логіка

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Київ – 1999
Дисертацію є рукопис.
Робота виконана на кафедрі логіки філософського факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Науковий керівник – доктор філософських наук, професор
ХОМЕНКО Ірина Вікторівна,
професор кафедри логіки філософського
факультету Київського Національного
університету ім. Тараса Шевченка.
Офіційні опоненти: 1. Доктор філософських наук
ОМЕЛЬЯНЧИК Валентин Йосипович,
провідний науковий співробітник
Інституту філософії ім.Г.С.Сковороди
НАН України.
2. Доктор філософських наук, професор
ПАРАХОНСЬКИЙ Борис Олександрович,
завідувач відділу політичних відносин
Національного інституту україно-російських
відносин при Раді безпеки і оборони України.

Провідна установа – Центр гуманітарної освіти НАН України.

Захист дисертації відбудеться “ 24 ” вересня 1999 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України за адресою:
252001, Київ – 1, вул.Трьохсвятительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України за адресою:
252001, Київ – 1, вул.Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розіслано “ 18 ” серпня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради
кандидат філософських наук,
старший науковий співробітник Андрос Є.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією з найбільш характерних рис філософії і культури ХХ століття є звернення до феномену спілкування, без осмислення якого неможливо до кінця осягнути, що таке людина. За таких умов особливий інтерес викликає дослідження поняття діалогу, різноманітних трансформацій його в історії та сучасності. Воно є актуальним у двох аспектах: для філософського знання в цілому (зовнішній аспект) і для подальшого розвитку логіки як науки (внутрішній аспект). Перший передбачає насамперед розгляд класифікації типів спілкування, виявлення відбитків, які накладає тип суспільства (колективістичний чи індивідуалістичний) на пануючі стилі комунікації, визначення взаємозв’язку провідних типів спілкування з гранднаративами певних історичних епох тощо.
Для логіки подібне дослідження є актуальним з таких причин. По-перше, ця наука не залишається осторонь суттєвих зрушень у філософії. Це виявляється у становленні некласичної логіки, яка спрямована передусім на моделювання гуманітарного знання. По-друге, на підставі досліджень комунікації виникають такі напрями сучасного логічного знання, як логіка взаємодії та логіка соціальної дії. Тут провідну роль відіграє аналіз практичних міркувань, що спрямовані на обгрунтування дії, тоді як раніше логіка вивчала переважно теоретичні міркування. По-третє, когнітивне моделювання дискурсу в межах сучасної логіки відповідає запитам комплексних досліджень проблеми штучного інтелекту, а також дає змогу з’ясувати умови різноманітних когнітивних подій, що мають велике значення в діалозі.
Ступінь розробленості проблеми. Проблема діалогу, комунікації, спілкування на сучасному етапі є предметом уваги майже всіх гуманітарних дисциплін (лінгвістики, політології, психології, соціології та ін.). У філософії ХХ ст. навіть виділяють окремий напрямок – німецька комунікативна філософія, назва якого говорить сама за себе. Він представлений насамперед теоріями К.О.Апеля та Ю.Габермаса.
Серед інших західних досліджень суттєве значення мають: розроблена Р.Дж.Коллінгвудом логіка запитань та відповідей у межах методології гуманітарних наук, діалог у контексті відношення до Іншого в діалогічній антропології М.Бубера, тема інтерсуб’єктивності у представників феноменологічного напряму (Е.Гуссерль, М.Гайдеггер), поняття “мовної гри” у Л.Вітгенштайна, поняття “розмова” і “розуміння” в герменевтиці Г.Г.Гадамера, теорія мовленнєвих актів у контексті аналітичної філософії (Дж.Л.Остін, П.Ф.Стросон, Дж.Р.Серл та ін.), аналіз дискурсу в “археології знання” М.Фуко, поняття “постмодерністської іронії” у Р.Рорті.
У сучасній українській філософії тема діалогу як логічного аналізу дискурсу постає в контексті логіки, семіотики та філософії мови в розробках С.О.Васильєва, К.К.Жоля, А.Т.Ішмуратова, А.Є.Конверського, С.Б.Кримського, В.Й.Омельянчика, Б.О.Парахонського, М.В.Поповича, Г.Г.Почепцова, І.В.Хоменко та ін., в контексті аналізу феномену комунікації у Л.А.Ситниченко, в контексті аналізу етичної проблематики в працях А.М.Єрмоленка, в контексті досліджень комунікативного характеру буття людини в культурі в межах онтологічного підходу (Є.К.Бистрицький, В.А.Малахов, С.В.Пролеєв). Суттєве значення має також загальна характеристика Постмодерну В.С.Лук’янцем та О.М.Соболь.
У радянській філософії проблема комунікації аналізувалась як специфіка суб’єкт-суб’єктних відносин (М.М.Бахтін, В.С.Біблер, В.М.Волошинов та ін.). Відповідні логіко-пізнавальні аспекти явища спілкування, а також місце і роль запитання в цьому процесі досліджували В.Ф.Берков, В.Н.Карпович, Ф.С.Лімантов, Л.А.Матвєєва, О.П.Огурцов, Ю.О.Петров, К.А.Сергеєв, О.М.Соколов та ін.
Становлення когнітивної парадигми в сучасних дослідженнях обумовлює аналіз окремих аспектів спілкування в межах загальної моделі комунікації в працях Т.А. ван Дейка, А.Т.Ішмуратова, Р.Конрада, У.Ленерт, В.В.Петрова, В.М.Сергєєва та ін. Для цього важливе значення має розгляд запитань та відповідей, який здійснили в своїй творчості Дж.Ф.Аллен, Н.Белнап, А.Вежбицька, Д.Гордон, Дж.Лакофф, Р.Перро, Дж.Р.Серл, Т.Стіл, Я.Хінтікка. Однак створення цілісної концепції діалогу ще попереду.
Для аналізу поняття “діалог” необхідно також дослідити його трансформації в різні історичні епохи. Тому в горизонті авторської уваги перебував розгляд соціальної та культурної обумовленості явища спілкування в різні періоди розвитку людства, що здійснений у працях С.С.Аверінцева, Л.М.Баткіна, М.Л.Гаспарова, О.Н.Гілярова, А.Я.Гуревича, В.В.Гусаченка, О.А.Івіна, Ф.Х.Кессіді, О.Ф.Лосєва, а також загальні історико-філософські та історико-логічні дослідження Л.М.Брагіної, В.В.Бичкова, Р.Г.Габітової, П.П.Гайденко, Ю.В.Кушакова, Г.Г.Майорова, М.К.Мамардашвілі, З.Н.Мікеладзе, С.С.Неретиної, В.С.Нерсесянца, П.С.Попова, М.В.Поповича, Н.В.Ревуненкової, Е.Ю.Соловйова, М.І.Стяжкіна та ін. Серед праць історико-філософського плану західних дослідників, в яких міститься характеристика відповідних історичних епох, що має велике значення для виділення моделей діалогу, слід відзначити твори Ф.Ч.Коплстона, Ж.Ле Гоффа, Дж.Реале та Д.Антисері.
Отже, в сучасній філософії та логіці створені теоретичні передумови для постановки проблеми логіко-філософського аналізу діалогу.
Об’єктом дослідження є концепції діалогу, що розглядаються в контексті західноєвропейської філософської та логічної думки.
Предметом аналізу є принципи побудови філософської та логічної моделі діалогу.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи – дослідити логіко-філософські засади аналізу діалогу за допомогою застосування понять сучасної філософії та принципів логіко-когнітивного моделювання дискурсу.
Для досягнення цієї мети в дисертації вирішувалися такі завдання:
 провести компаративістський аналіз видів діалогу у філософських і логічних концепціях епох Античності, Середньовіччя, Відродження та Модерну;
 виявити вплив основних мотивів Постмодерну на сучасні філософські та логічні дослідження діалогу;
 з’ясувати можливості когнітивного підходу до моделювання діалогу за схемою запитання/ відповідь;
 проаналізувати основні напрями розвитку інтеррогативної логіки;
 визначити логічні схеми запитань, використовуючи логіко-когнітивну мову;
 побудувати логіко-когнітивну модель діалогу Платона “Горгій” на основі застосування принципів логіко-когнітивного моделювання дискурсу.
Теоретична та методологічна основа дослідження. Методологічна основа дослідження тісно пов’язана з його теоретичною базою, якою є насамперед проблемне поле сучасної філософії і логіки. За допомогою таких основних понять постмодерної філософії, як: гранднаратив (Ж.Ф.Ліотар), діалог (М.Бубер), дискурс (Ю.Габермас, Р.Рорті), дискурсивна практика (М.Фуко), інтенція промовця (П.Ф.Стросон, Дж.Р.Серл), наратив (П.Рікьор, Ж.Ф.Ліотар) та ін. переосмислюються твори провідних західноєвропейських філософів (Платона, Арістотеля, Августина, Абеляра, Цицерона, М.Кузанського, Піко делла Мірандоли, Канта, Фіхте, Шеллінга, Фейєрбаха та ін.) у контексті домінуючих у ті часи типів спілкування. Отже, в працях цих філософів розглядаються передусім моменти, які характеризують той чи інший вид діалогу, що панує в певну історичну епоху. В результаті такого історико-філософського та історико-логічного дослідження закріплюється розподіл типів спілкування на монолог та діалог, а також подається класифікація видів діалогу.
Інша методологічна тенденція, яка є основою дисертаційного дослідження, пов’язана з виділенням в історії колективістичних та індивідуалістичних суспільств (В.В.Гусаченко, О.А.Івін, К.Поппер, Ф.А.Хайєк та ін.). У зв’язку з цим з’ясовується, які типи спілкування є домінуючими в тих чи інших суспільствах, та як це відображається у філософських і логічних творах.
Окрім цього, класифікація видів діалогу сприяє побудові філософської моделі такого феномену як діалог, а потім вже його логіко-когнітивної моделі. Тобто дослідження проблеми на формальному рівні проводяться після того, як здійснено розгляд змістовної моделі. Для цього в дисертаційному дослідженні використовуються основні поняття теорії мовленнєвих актів (А.Вежбицька, Дж.Ф.Аллен та Р.Перро, Р.Конрад, Дж.Лакофф, Дж.Р.Серл та ін.). При побудові змістовної моделі діалогу важливе значення мають також дослідження у межах інтеррогативної логіки (В.Ф.Берков, Н.Белнап та Т.Стіл, В.Н.Карпович, Ю.О.Петров, Я.Хінтікка та ін.). На другому формальному етапі аналізу проблеми діалогу застосовуються принципи логіко-когнітивного моделювання дискурсу, які впроваджено в працях Т.А. ван Дейка, А.Т.Ішмуратова, У.Ленерт, В.М.Сергєєва та ін.
З огляду на вищезазначене, основними методами даного дисертаційного дослідження є аналітичний метод та метод логіко-когнітивного моделювання. Частково використовується також метод формалізації.
Наукова новизна дослідження. Новизна дисертаційного дослідження визначається тим, що вперше у вітчизняній літературі у широкому контексті історичних етапів розвитку філософської та логічної думки систематично розглянуті принципи логіко-когнітивного моделювання діалогу.
У дисертації одержані та виносяться на захист такі результати:
 на підставі компаративістського аналізу філософських і логічних текстів Античності, Середньовіччя, Відродження та Модерну проведена класифікація видів діалогу на позірний (внутрішній, навчальний, риторичний, софістичний) і справжній (діалектичний, інтерсуб’єктивний) залежно від мети діалогу, характеру та рівноправності суб’єктів;
 у результаті встановленого взаємозв’язку між стилями комунікації та типами суспільств у різні історичні періоди в дисертації робиться висновок про ствердження в епоху Постмодерну нового підходу до аналізу логіки діалогу, де цей тип спілкування розглядається як інтерсуб’єктивний діалог;
 уточнено, що для аналізу діалогу універсальним є логіко-когнітивний підхід, який базується на виявленні логічних схем когнітивних подій, що фіксують ментальний простір людини;
 виявлені три основні напрями розвитку сучасної інтеррогативної логіки (комп’ютерний, логіко-методологічний та логіко-інтерактивний) дають змогу стверджувати, що для побудови логіко-когнітивної моделі діалогу у формі запитання/ відповідь найбільш перспективним є останній;
 логіко-когнітивні схеми запитань, що проаналізовані в дисертації як прямі та непрямі мовленнєві акти, певною мірою дозволяють подолати труднощі в логічних дослідженнях запитань (визначення логічної оцінки запитання, з’ясування модусу останнього як імперативу, виявлення логічної структури запитання);
 побудована логіко-когнітивна модель діалогу Платона “Горгій”, як експлікація філософських уявлень про діалог у платонівських творах, зорієнтована на виявлення можливостей і перспектив логіко-когнітивного моделювання.
Теоретичне і практичне значення дисертації. У дослідженні розроблені логіко-філософські засади нового концептуального підходу до комунікації на підставі класифікації видів діалогу, що відкриває нові можливості у логіці, методології науки, соціальній філософії, філософії культури та інших гуманітарних дисциплінах.
Теоретична цінність дисертації полягає у виявленні можливостей застосування принципів логіко-когнітивного моделювання дискурсу до аналізу діалогу в контексті історичних етапів розвитку філософської та логічної думки.
Теоретичні результати дисертації можуть знайти своє застосування у царині філософії для подальших наукових досліджень діалогу, взаємозв’язку стилів комунікації й типів суспільств, тенденцій розвитку суспільства з огляду на домінуючі типи спілкування та ін.; виявитися цінними при розробці окремих концепцій у галузі інформаційних технологій, спрямованих на дослідження проблеми штучного інтелекту.
Матеріали дисертації можуть використовуватися у вузівських курсах або спецкурсах з логіки, риторики, філософії мови та інших філософських дисциплін (у соціальній філософії, філософії історії, філософії культури); у спецкурсах з семантичних і прагматичних аспектів природної мови тощо.
Апробація роботи. Зміст дисертації обговорювався на засіданнях кафедри логіки філософського факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка.
Наукова праця “Питання як предмет логічного дослідження” була подана на конкурс на здобуття премій для молодих вчених та студентів вищих навчальних закладів, що присуджувалися НАН України у 1996 р., і отримала грамоту Президії Академії Наук України.
Загальні положення та результати дисертації доповідались на науково-пошуковому семінарі “Створення позитивного іміджу школи нового типу” (Київ, 1996 р.), на конференціях: “Сучасна логіка: проблеми теорії, історії та застосування в науці” (Санкт-Петербург, 1996 р.), “Дні науки” (Київ, філософський факультет Київського університету, 1997 р., 1998 р., 1999 р.).
Структура дисертації. Порядок викладення матеріалу визначається послідовністю виконання завдань дисертаційного дослідження. Робота містить вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтована актуальність теми та сформульовані проблеми дослідження. Вказані новизна, практична і теоретична значущість одержаних результатів.
Метою першого розділу “Логіко-філософський аналіз діалогу до епохи Постмодерну” є проведення компаративістського аналізу філософських та логічних текстів часів Античності, Середньовіччя, Відродження і Модерну для здійснення класифікації типів спілкування на підставі таких чинників: мета, характер і рівноправність суб’єктів комунікації. Використання переважно філософських текстів як матеріалу дослідження обумовлене тим, що логіка у вищезазначені історичні періоди була тісно вплетена у філософське знання, твори багатьох мислителів важко чітко розмежувати на власне філософські та власне логічні. Компаративістський аналіз дає змогу також з’ясувати взаємозв’язки між типами спілкування, типами суспільств (колективістичними та індивідуалістичними) і гранднаративами відповідних історичних періодів.
У першому параграфі “Особливості діалогу у філософії та логіці епохи Античності” тексти провідних філософів того часу (софістів, Платона, Арістотеля, стоїків, Цицерона) розглядаються з точки зору гранднаративів та домінуючого типу суспільства. Серед текстів логічного характеру відзначені праці Арістотеля, оскільки у них вже були спроби розподілу видів діалогу на основі розмежування таких галузей: діалектика, еристика, риторика, софістика, філософія. У результаті проведеного аналізу встановлено, що типи спілкування в цілому поділяються на монолог та діалог. Родами діалогу є справжній і позірний, видом справжнього в Античності виступає діалектичний діалог, а видами позірного – внутрішній, риторичний та софістичний діалоги. У справжньому діалозі суб’єкти рівноправні, а в позірному – ні. Конкретні види діалогу розрізняються на підставі його мети, а внутрішній діалог – ще на підставі уявного характеру іншого суб’єкта. Монолог, як окремий стиль комунікації, поступово захоплює позиції в інтелектуальному житті античних суспільств, однак поки що не є провідним типом спілкування. Особливе місце в античній філософії посідає софістичний діалог, оскільки софісти виступили виразниками індивідуалізму, гранднаративом якого є особистісне, на відміну від гранднаративу універсально-загального, так званої ідеї Космосу, що властива в цілому античним суспільствам, як колективістичним.
Другий параграф “Поняття діалогу в середньовічній філософії та логіці” присвячений аналізу провідних типів спілкування в епоху Середньовіччя на матеріалі філософських текстів насамперед Августина, Алкуїна та Абеляра. Відмічені ті модифікації, яких зазнали панівні стилі комунікації попередньої епохи. Зокрема, діалектичний діалог Античності трансформувався в диспути в середньовічних університетах, став не справжнім, а позірним видом діалогу, оскільки головним завданням людини тоді був не пошук невідомого, а опанування тієї Істини, яка дана їй Богом. З огляду на це аналізується роль діалектики, або логіки, як складової частини середньовічного тривіуму (праці Августина, Боеція, Абеляра). В епоху Середньовіччя з’являється новий вид діалогу – навчальний, що являє собою деяке поєднання діалектичного та риторичного видів з переважанням характеристик останнього (творчість Алкуїна). Внутрішній діалог зберігає своє значення, особливо в період утвердження християнства (роботи Августіна).
У третьому параграфі “Діалогічність гуманістичних концепцій” через розгляд творчого доробку італійських гуманістів показано, що панівним для цього періоду є риторичний вид діалогу. Таке становище зумовлюється особливим ставленням гуманістів до Античності й оратора. Однак головним моментом епохи Відродження є зародження нового виду справжнього діалогу, а саме інтерсуб’єктивного. Річ у тім, що ренесансний діалог у деяких випадках незавершений і позиція автора може бути зрозумілою лише в контексті інших його творів (наприклад, полеміка між Дж.Піко делла Мірандола та Е.Барбаро про риторику). Така ситуація пояснюється зміною гранднаративу: на зміну середньовічній ідеї Бога приходить ідеал “універсальної людини”.
У четвертому параграфі “Монологічність філософських та логічних концепцій епохи Модерну” на прикладі творів насамперед Фіхте і Гегеля обгрунтовується вихід на перші позиції монологу, коли кожний філософ прагне створити систему, яка виражала б істину в останній інстанції. Діалог цієї епохи представлений в основному позірними видами (наприклад, внутрішній діалог у творчості Шеллінга). Монологічність більшості філософських та логічних концепцій епохи Модерну пов’язана з формуванням індивідуалістичних суспільств, в яких визнається автономія індивіда. Все це зумовлюється гранднаративом людина як суб’єкта, якій протистоїть світ як об’єкт і для якої в принципі немає меж. Однак у той період були й інші тенденції у філософії, які сповідували, наприклад, німецькі романтики, що особливо наголошували на діалозі, і Фейєрбах, у творчості якого отримали категоріальний статус поняття Я і Ти.
На підставі такого аналізу проведена класифікація видів діалогу; на основі рівноправності його учасників серед родів діалогу виділено справжній і позірний. Конкретні види в межах кожного роду розрізнені залежно від мети діалогу, а внутрішній діалог виділений ще на підставі того, що в ньому реально присутня лише одна людина, а інший суб’єкт має уявний характер. Поданий змістовний опис видів позірного діалогу (внутрішнього, навчального, риторичного та софістичного) і справжнього (діалектичного та інтерсуб’єктивного). Зроблена спроба також з’ясувати співвідношення типів спілкування з типами суспільств та гранднаративами певних історичних періодів. Незважаючи на відмінності у зв’язках між людьми в колективістичних (органічні зв’язки) та індивідуалістичних (атомістичні зв’язки) суспільствах, пануючим типом спілкування в них виступає або монолог, або позірний діалог. Вихід на перші позиції справжнього діалогу в епоху Постмодерну став можливим завдяки врівноваженню двох гранднаративів, які окремо представлені в колективістичних й індивідуалістичних суспільствах (універсально-загальне та особистісне, індивідуальне).
Метою другого розділу “Діалог у філософії та логіці ХХ ст.” є дослідження впливу основних мотивів епохи Постмодерну на філософські та логічні концепції діалогу. Взагалі для всієї філософії ХХ ст. є характерним перехід від філософії суб’єктивності до філософії інтерсуб’єктивності. Логіка не залишається осторонь суттєвих зрушень у філософії, тому утвердження інтерсуб’єктивного діалогу в епоху Постмодерну накладає на логічні дослідження певний відбиток. Це виявляється, зокрема, в тому, що фахівці у галузі логіки займаються тепер не лише аналізом мови науки, що характеризувало логічні теорії початку ХХ ст., а намагаються створити теорію природної мови, яку можна було б широко використовувати в тому числі й при розробці сучасних інформаційних технологій.
У першому параграфі “Поняття діалогу в діалогічній антропології М.Бубера” основна увага приділена розгляду концепції відомого філософа в ракурсі тих фундаментальних ідей, які він висловив щодо діалогу. Це, по-перше, фіксація рівноправності учасників комунікації як суттєвої ознаки справжнього діалогу; по-друге, думка про те, що в процесах спілкування щоразу створюється сфера “між”; по-третє, виділення М.Бубером епохи улаштованості (людина відчуває свою причетність до чогось загального) та епохи безпритульності (відчуття повної самотності у світі) дає змогу побачити види діалогу в динаміці. Розглянуті положення діалогічної антропології мають важливе значення для створення філософської моделі діалогу, оскільки в них зафіксовані на теоретичному рівні структура й основні характеристики такого типу спілкування, як діалог.
Другий параграф “Діалог і логіко-філософський аналіз природної мови” присвячений дослідженням комунікації в межах різних напрямів філософії мови та логіки (концепції В.М.Волошинова та М.М.Бахтіна, теорія мовленнєвих актів (Дж.Л.Остін, П.Ф.Стросон, Дж.Р.Серл), герменевтика Г.Г.Гадамера, структуралізм М.Фуко). Аналіз положень цих концепцій щодо діалогу дає змогу зафіксувати основні особливості інтерсуб’єктивного діалогу в епоху Постмодерну: рівноправність учасників бесіди, активність обох суб’єктів, створення спільного простору, який можна назвати когнітивним простором, адже головним є справа, що обговорюється, тобто предмет розмови. Визначено також, що поняття “діалог” і “дискурс” не є тотожними з огляду на те, що дискурсом може виступати будь-яке мовленнєве спілкування, якщо воно містить у собі міркування. Значна увага приділена теорії мовленнєвих актів (ТМА), яка є міждисциплінарною теорією, оскільки перебуває на стику філософії, логіки та лінгвістики. Крім того, саме основні поняття ТМА використовуються при логічному аналізі діалогу в наступному розділі, особливо при дослідженні запитань як важливого структурного компонента діалогу в формі запитання/ відповідь.
У третьому параграфі “Ітерсуб’єктивний характер діалогу і трансцендентальна прагматика” розглядаються основні ідеї комунікативної філософії, що є досить вагомим напрямом сучасного філософського знання. Відзначається значимість ідеї К.О-Апеля щодо поєднання трансцендентальної філософії свідомості з аналітичною філософією мови. Для аналізу діалогу важливе значення мають праці Ю.Габермаса, який розрізняє комунікативну дію та дискурс і визначає правила останнього. У цьому параграфі зроблена спроба розглянути полеміку між прихильниками комунікативної філософії та представниками прагматизму й наративістики. Каменем спотикання є головна ідея комунікативної філософії – ідея консенсусу, яка слугує критерієм для розрізнення нормальних та аномальних дискурсів. Однак специфіка філософії Постмодерну полягає в тому, що в ситуації врівноваження гранднаративів не існує підстав для надання переваги нормальному дискурсу перед аномальним. Основним є не консенсус, а паралогія, на чому і наполягають критики комунікативної філософії, зокрема Р.Рорті та Ж.-Ф.Ліотар.
Незважаючи на розмаїтість різноманітних філософських напрямів епохи Постмодерну, в результаті проведеного аналізу відзначені певні спільні риси, які полягають у фіксації в тій чи іншій мірі особливостей інтерсуб’єктивного діалогу. Ці особливості (рівноправність суб’єктів спілкування, намір вести бесіду, орієнтація на Іншого, створення спільного когнітивного простору та ін.) виступають основними чинниками філософської моделі діалогу.
Метою третього розділу “Логіко-когнітивний підхід до моделювання діалогу” є дослідження можливостей і перспектив логіко-когнітивного моделювання діалогу на підставі побудови моделі діалогу Платона “Горгій”. Для цього розглядається когнітивна парадигма в сучасних логічних дослідженнях, визначаються місце й роль запитання та відповіді в структурі діалогу, а також застосовуються принципи логіко-когнітивного моделювання дискурсу до побудови конкретної моделі діалогу.
У першому параграфі “Когнітивна парадигма в сучасних логічних дослідженнях” розглядаються основні аспекти комунікації, які виділив у своїх роботах А.Т.Ішмуратов (суб’єктивність, реальність, нормативність) та їх вираження в різноманітних видах діалогу. З огляду на попередні дослідження інтерсуб’єктивного діалогу відзначено, що головним є другий аспект. Для його фіксації використовуються поняття “когнітивна подія”, а також поняття “ментальний простір людини”, що має важливе значення в когнітивних дослідженнях як певна “модель світу”, яка належить суб’єкту і має для нього такий самий онтологічний статус, що й події зовнішньої дійсності. Основними значущими видами когнітивних подій в процесі діалогу виступають епістемічні, інтенційні та інтерактивні. Крім того, подається опис логіко-когнітивної мови, що використовується потім для аналізу різних когнітивних подій при розгляді діалогу по схемі запитання/ відповідь.
У другому параграфі “Інтеррогативна логіка: проблеми і перспективи” аналізуються основні напрями розвитку сучасної інтеррогативної логіки (комп’ютерний, логіко-методологічний та логіко-інтерактивний). Обгрунтовується, що для моделювання комунікації найбільш прийнятними є розробки в межах логіко-інтерактивного напряму, оскільки саме він спрямований на реконструкцію схем спілкування. Взагалі формування інтеррогативної логіки проходило як розширення класичної логіки, тому при спробах дослідження запитання увагу науковців привернули насамперед такі проблеми: 1) які логічні оцінки можна приписати запитанням, адже вони не підпадають під фундаментальний принцип класичної логіки – принцип двозначності; 2) якщо запитання виступають як імперативи, тоді до якого модусу їх слід зараховувати; 3) як класифікувати запитання; 4) яка логічна структура запитань. Зафіксовано, що модус імператива, який властивий запитанню, є ПРОХАННЯ ПРО ПОВІДОМЛЕННЯ. Структура запитання має такі компоненти: 1) фіксація вже відомого знання, яке міститься в пресупозиції запитання; 2) фіксація невідомого, що поданев його основі; 3) контекст виголошення запитання, до якого входять також і когніції учасників взаємодії.
Третій параграф “Логічні схеми запитань та відповідей” присвячений якраз спробам схематизувати запитання та відповіді, використовуючи логіко-когнітивну мову. Поділ запитань відбувається залежно від того, якому структурному компоненту приділяється найбільша увага. По-перше, істинність/ хибність пресупозиції запитання визначає його коректність або некоректність. По-друге, на підставі характеру невідомого, що міститься в запитанні, їх поділяють на чи-запитання й що-запитання. По-третє, залежно від контексту можна розглядати стандартну комбінацію пар “запитання/ відповідь” на рівні соціальної взаємодії, як це зроблено в концепції У.Ленерт.
Виходячи з основних понять теорії мовленнєвих актів, запитання доцільно поділити на прямі та непрямі мовленнєві акти залежно від наміру промовця. До запитань як прямих мовленнєвих актів віднесено довідкове, а до непрямих – всі інші різновиди запитань (педагогічне, запитання-прохання, риторичне та ін.) з описом відповідних когнітивних подій. У такий спосіб зафіксовано структуру запитання та основні відмінності між різновидами запитань.
Серед відповідей можна розрізнити правильні та неправильні на підставі того, чи співвідносяться вони з основою запитання, а на підставі їх відповідності реальності – на істинні та хибні, як і дескриптивні висловлювання.
Слід зазначити, що фундаментальні характеристики запитань (коректні/ некоректні) та відповідей (правильні/ неправильні) виділяються з огляду на взаємозв’язок між ними в процесі діалогу, адже розробки в межах всіх підходів інтеррогативної логіки свідчать про те, що запитання і відповідь неможливо розглядати окремо.
У четвертому параграфі “Логіко-когнітивна модель діалогу Платона “Горгій”” робиться спроба перевірити теоретичне положення про те, що твори Платона є внутрішніми діалогами через аналіз побудованої логіко-когнітивної моделі діалогу “Горгій”. Показується, що Сократ з самого початку вірить в певне положення (риторика – це не мистецтво), яке є антитезою до думки Горгія, і намагається ще раз у бесіді перевірити його. У платонівських творах передбачається, що завдяки такій перевірці в положення Сократа повірять усі, якщо і не учасники розмови, то, принаймні, читачі. А те, що співрозмовники Сократа не приймають його положення, не має особливого значення для досягнення ним істинного знання.
Взагалі логіко-когнітивне моделювання діалогу є досить корисним для уточнення певних теоретичних положень. У даному дослідженні саме завдяки побудові моделі діалогу Платона “Горгій” стало можливим визначити, що сократівська іронія є засобом привертання уваги, але на процес досягнення Сократом істинного знання суттєво не впливає. Крім цього, на прикладі даної логіко-когнітивної моделі діалогу можна прослідкувати процес перетворення суб’єктивного епістемічного стану (вірування) на інтерсуб’єктивне знання.
У висновках підсумовуються та обговорюються перспективи розвитку даної теми.
У результаті проведеного дисертаційного дослідження автор прийшов до таких висновків:
 на підставі компаративістського аналізу філософських і логічних текстів Античності, Середньовіччя, Відродження та Модерну проведена класифікація видів діалогу на позірний (внутрішній, навчальний, риторичний, софістичний) і справжній (діалектичний, інтерсуб’єктивний) залежно від мети діалогу, характеру та рівноправності суб’єктів;
 у результаті встановленого взаємозв’язку між стилями комунікації та типами суспільств у різні історичні періоди можна говорити про ствердження в епоху Постмодерну нового підходу до аналізу логіки діалогу, де цей тип спілкування розглядається як інтерсуб’єктивний діалог;
 уточнено, що для аналізу діалогу універсальним є логіко-когнітивний підхід, який базується на виявленні логічних схем когнітивних подій, що фіксують ментальний простір людини;
 виявлені три основні напрями розвитку сучасної інтеррогативної логіки (комп’ютерний, логіко-методологічний та логіко-інтерактивний) дають змогу стверджувати, що для побудови логіко-когнітивної моделі діалогу у формі запитання/ відповідь найбільш перспективним є останній;
 логіко-когнітивні схеми запитань, що проаналізовані в дисертації як прямі та непрямі мовленнєві акти, певною мірою дозволяють подолати труднощі в логічних дослідженнях запитань (визначення логічної оцінки запитання, з’ясування модусу останнього як імператива, виявлення логічної структури запитання);
 побудована логіко-когнітивна модель діалогу Платона “Горгій”, як експлікація філософських уявлень про діалог у платонівських творах, зорієнтована на виявлення можливостей і перспектив логіко-когнітивного моделювання.

З теми дисертації опубліковані такі роботи:

1. Запитання як предмет логічного дослідження. //Дні науки 10-11 квітня 1997 року: Матеріали наук. доп. та виступів студ., аспірантів, докторантів, викладачів. /Київський університет ім. Тараса Шевченка. Філософський факультет. Ч. 1. -К.: РВЦ “Київський університет”, 1997.-С.44-49.
2. Особливості діалогу в античній філософії. // Дні науки 9-10 квітня 1998 року: Матеріали наук. доп. та виступів студ., аспірантів, докторантів, викладачів. /Київський університет ім. Тараса Шевченка. Філософський факультет. -К.: РВЦ “Київський університет”, 1998.-С.117-121.
3. Діалог і модерна філософія. //Придніпровський науковий вісник. Історія. Філософія. Соціологія. № 119 (186). Листопад 1998 р.-С.74-80.
4. Проблема діалогу в філософії початку і середини ХХ ст. //Вісник Київського університету. Філософія. Політологія. -1999.-№ 29.-С.36-38.
5. Запитання в структурі діалогу (логічний аналіз). //Вісник Київського університету. Філософія. Політологія. -1999.-№ 30.-С.39-41.

АНОТАЦІЯ

Колотілова Н.А. Діалог: логіко-філософський аналіз. Дисертація (на правах рукопису) на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.06 – логіка. Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. Київ, 1999.
Дисертація є логіко-філософським дослідженням такого типу спілкування, як діалог. Виявляються та класифікуються види діалогу в історії філософії та логіки; визначається вплив основних мотивів Постмодерну на сучасні філософські та логічні дослідження діалогу; уточнюється, що для логічного аналізу діалогу універсальним є логіко-когнітивний підхід; розкриваються основні напрями розвитку сучасної інтеррогативної логіки; з’ясовуються схеми запитань як прямих та непрямих мовленнєвих актів; виявляються можливості та перспективи логіко-когнітивного моделювання діалогу за схемою запитання/ відповідь (на прикладі твору Платона “Горгій”).
Ключові слова: діалог, тип спілкування, тип суспільства, когнітивна подія, інтеррогативна логіка, запитання, відповідь, логіко-когнітивне моделювання.

АННОТАЦИЯ

Колотилова Н.А. Диалог: логико-философский анализ. Диссертация (на правах рукописи) на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.06 – логика. Институт философии имени Г.С.Сковороды НАН Украины. Киев, 1999.
Диссертация посвящена логико-философским проблемам, связанным с исследованием такого типа общения, как диалог. В центре исследования – возможности применения принципов логико-когнитивного моделирования к анализу диалога. Построению конкретной модели вопросно-ответного диалога предшествует систематическое рассмотрение концепций диалога в истории философии и логики. Широкий историко-философский и историко-логический контекст исследования понятия диалога способствует выяснению основных характеристик различных видов диалога для построения модели такого типа общения на содержательном уровне. На следующем уровне анализа применяются принципы логико-когнитивного моделирования, что позволяет уточнить определенные характеристики содержательной модели диалога.
На основе компаративистского анализа философских и логических текстов периодов Античности, Средневековья, Возрождения и Модерна проведена классификация видов диалога на мнимый (внутренний, обучающий, риторический, софистический) и действительный (диалектический, интерсубъективный) в зависимости от цели диалога, характера и равноправности субъектов. В результате установленной взаимосвязи между стилями коммуникации и типами обществ в разные исторические периоды в диссертации сделан вывод об утверждении в эпоху Постмодерна нового подхода к анализу логики диалога, где этот тип общения рассматривается как интерсубъективный диалог.
Уточнено, что для анализа диалога универсальным является логико-когнитивный подход, базирующийся на выделении логических схем когнитивных событий, которые фиксируют ментальное пространство человека. Выявленные три основные направления в развитии современной интеррогативной логики (компьютерное, логико-методологическое и логико-интерактивное) дают основание утверждать, что для построения логико-когнитивной модели вопросно-ответного диалога наиболее перспективным является последнее направление. Логико-когнитивные схемы вопросов, которые проанализированы в диссертации как прямые и косвенные речевые акты, в определенной степени преодолевают трудности в логических исследованиях вопросов (определение логической оценки вопроса, выяснение модуса последнего как императива, выявление логической структуры вопроса). Построенная логико-когнитивная модель диалога Платона “Горгий”, как экспликация философских представлений о диалоге в платоновских произведениях, ориентирована на выявление возможностей и перспектив логико-когнитивного моделирования.
Теоретические результаты диссертации могут найти применение как в области философии для дальнейших исследований диалога, взаимосвязи стилей коммуникации и типов обществ, тенденций развития общества в зависимости от доминирующего типа общения и т.д., так и в области логики, особенно в сфере логико-когнитивного моделирования, а также при разработке отдельных концепций в области информационных технологий.
Ключевые слова: диалог, тип общения, тип общества, когнитивное событие, интеррогативная логика, вопрос, ответ, логико-когнитивное моделирование.

SUMMARY

Kolotilova N.A. Dialogue: Logical-Philosophical Analysis. The dissertation (manuscript) is for the Degree of Candidate of Philosophical Science, speciality 09.00.06 – logic. G.S.Scovoroda Institute of Philosophy, Academy of Sciences of Ukraine. Kyiv, 1999.
The dissertation is a logical and philosophical research of dialogue as a type of communication. Kinds of dialogue in history of philosophy and logic are revealed and classified; influences of Post-modern basic motives over contemporary philosophical and logical conceptions of dialogue are defined. The dissertation specifies, that logical-cognitive approach is universal for the logical analysis of dialogue. Basic directions of contemporary interrogative logic development are described; scheme of questions as direct and indirect speech acts are proposed; possibilities and perspectives of logical-cognitive modelling of the question/ answer dialogue (illustrated by Plato’s “Gorgy”) are revealed.
Key words: dialogue, type of communication, type of society, cognition, interrogative logic, question, answer, logical-cognitive modelling.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019