Реферат на тему:
Іван Котляревський (1769—1838)
Іван Петрович Котляревський — видатний український письменник кінця
ХVIII—поч. ХІХ ст., перший класик нової української літератури.
Народився 9 вересня 1769 року в Полтаві в родині дрібного
чиновника-канцеляриста міської управи. Початкову освіту він здобув у
місцевого дяка. 1780 року вступив до Полтавської духовної семінарії, яку
не закінчив. Залишивши семінарію на останньому курсі, Котляревський
працював канцеляристом, потім учителював у поміщицьких сім’ях.
Дванадцять років віддав письменник військовій службі кадетом у
Сіверському карабінерному полку. Котляревський брав участь у
задунайському поході російської армії під час війни з турками в
1806—1807 роках. Він відзначився в битві під Бендерами, у боях за
Ізмаїл, а також під час переговорів з буджацькими татарами. За особливу
хоробрість, мужність і успішне виконання складного дипломатичного
доручення штабс-капітана Котляревського нагороджено орденом. Вийшовши у
відставку, Іван Петрович невдовзі повертається до Полтави, щоб назавжди
оселитися в рідному місті.
Починаючи з 1810 року й майже до останніх днів свого життя Котляревський
— незмінний наглядач Полтавського будинку виховання дітей бідних дворян.
Коли почалася Вітчизняна війна 1812 року, Івану Петровичу було доручено
сформувати п’ятий полк українського козачого війська для боротьби з
Наполеоном. За сумлінне виконання цього завдання Котляревського було
нагороджено пам’ятною медаллю, встановленою на честь переможного
завершення Вітчизняної війни 1812 року.
Важливою сторінкою в біографії письменника є його театральна діяльність.
У часи Котляревського Полтава славилась своїм професійним театром,
заснованим 1808 року. Це був перший постійний театр на Україні. 1818
року директором цього театру було призначено Івана Петровича.
Перші кроки серйозної літературної діяльності Котляревського проходили в
умовах певних етнографічних занять, вивчення народної мови і зближення з
народом.
Котляревський укладає словник до «Енеїди», підтримує зв’язки з
письменниками, вченими Петербурга, Харкова та інших культурних центрів.
Його обирають почесним членом Харківського, а згодом і Петербурзького
«Вільного товариства словесності». Це була не лише шана Котляревському,
а й визнання української мови та літератури. За плідну діяльність на
ниві освіти й театру Івана Петровича було призначено на почесну посаду
попечителя так званих богоугодних, тобто лікувальних і благодійних,
закладів Полтави. За сумлінне виконання обов’язків його було нагороджено
діамантовим перснем.
10 листопада 1838 року Котляревського не стало. Смерть зачинателя нової
української літератури була великою втратою для всієї України. Тарас
Шевченко написав поезію «На вічну пам’ять Котляревському». Рядки цієї
поезії написано бронзовими літерами на постаменті пам’ятника, відкритого
в Полтаві 1903 року:
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!
Творчість І. П. Котляревського — явище епохальне, хоча письменник
залишив у спадщину лише п’ять художніх творів: поему «Енеїда», п’єсу
«Наталка Полтавка», водевіль «Москаль-чарівник», послання-оду «Пісня на
новий 1805-й год…» та переспів російською мовою оди «Сафо». Митець
відчув потребу творити розмовною мовою свого народу, відстоювати ідеї
національної гідності та гуманності. 1794 року він починає свою
багаторічну працю над поемою «Енеїда», що являла собою
травестійно-бурлескну переробку відомої епічної поеми Вергілія. На
сюжетній основі, взятій з твору римського поета, І. П. Котляревський
розвинув зовсім нову тему, показавши життя різних верств українського
суспільства другої половини ХVIII століття. За висловленням
І. Я. Франка, український поет вніс у свій твір «стільки сердечного
тепла, тонкого гумору і живих барв своєї батьківщини, що його «Енеїда» і
до цього часу не втратила своєї чарівності». З поеми виразно постає
Україна ХVIII століття з її населенням, побутом, обрядами, звичаями і
навіть історією. Письменник відтворив дух і мораль часу, висміяв такі
вади феодальної системи, як хабарництво, кругову поруку, шахрайство
панства та чиновництва. Поема «Енеїда» — твір гумористично-сатиричний. У
фольклорно-гумористичному плані подає автор образи троянців, в яких
читач впізнає славнозвісних козаків-запорожців. Автор прославляє
доблесних синів українського народу, мужніх патріотів, вірних присязі й
бойовій дружбі. Адже славні українські козаки своєю безстрашністю,
відвагою, прагненням до волі прославились на весь світ, стали
уособленням цілого народу.
У змалюванні життя та побуту панства та чиновництва Котляревський
переходить від гумористичного сміху до сатиричного викриття пороків
феодально-кріпосницької системи. Письменник засуджує жорстокість
панівної верхівки, її байдуже ставлення до народу; викриває такі вади
тогочасної бюрократичної системи, як хабарництво, інтриганство,
зловживання своїм становищем, протекції, підкупи тощо.
8
8
:
Ue
TH
¤¦’
$го та видає 1809 року, дописавши ще й четверту частину. Остаточне
завершення «Енеїди» припадає на 1825—1826 роки, а перше повне видання її
(у шістьох частинах) здійснене лише 1842 року в Харкові, коли автора вже
не було в живих.
Вихід у світ поеми «Енеїда» був визначною подією в культурному житті
України. Це була перша друкована українська книжка, написана живою
народною мовою.
І. Котляревський відіграв величезну роль в історії розвитку української
літературної мови. Адже він перший серед українських майстрів слова
збагнув, що дух народу може передати лише жива народна мова, широко й
творчо використав багатющі скарби мови свого народу (полтавського
діалекту). У поемі «Енеїда» «вперше жива народна мова України стала
мовою художньо-літературного твору, який затьмарив собою все, що було
написано українськими письменниками попередніх віків».
У 1819 році на сцені полтавського театру була поставлена п’єса «Наталка
Полтавка». Це перший драматичний твір нової української літератури,
який, за влучним визначенням видатного українського драматурга Івана
Карпенка-Карого, є «праматір’ю українського народного театру».
Надрукована «Наталка Полтавка» була І. Срезневським 1838 року в
«Украинском соборнике». Тема п’єси — драма бідної української
дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя.
Драматург оспівує вірне кохання селянської дівчини Наталки й бідного
наймита Петра, підкреслюючи ті соціальні перешкоди, що заважають
одруженню закоханих.
Отже, конфлікт п’єси має соціальний характер. Адже Наталка й Петро
спочатку не змогли побратись через бідність, а потім на шляху до щастя
став багатий пан возний. Та Наталка показала себе людиною, здатною
боротися за свою мрію: уже подавши возному рушники, вона відмовляється
бути його дружиною, коли повертається Петро. Головна героїня нагадує той
ідеальний образ української дівчини, що створив народ у своїх
високопоетичних піснях. Духовна краса, розум, гідність, працелюбство,
ініціативність — усі ці позитивні риси людини з народу переконливо
розкриває письменник. Це перший позитивний реалістично змальований образ
жінки-селянки в новій українській літературі.
Передаючи в образах Наталки, Петра, Миколи високі моральні якості
українців, драматург підкреслює їх благородство, порядність, вірність у
коханні та в дружбі, оптимізм, прагнення до волі. Позитивним образам
людей з народу в п’єсі протиставлені возний та виборний, яких автор
змальовує в сатиричному плані.
Реалістичне відтворення життя, духовна краса трудящих людей, широке
використання багатств усної народної творчості — все це забезпечило
п’єсі «Наталка Полтавка» величезну популярність. Ця п’єса і водевіль
«Москаль-чарівник» поклали початок нової української драматургії,
визначили її ідейно-художній напрям на все XIX ст.
Отже, творчість І. П. Котляревського є визначним явищем в українському
літературному процесі. Адже він перший заговорив до народу його живою
мовою, сміливо відкинувши мертву, книжну мову. Його заслуга як першого
класика нової української літератури полягає й у створенні таких нових у
вітчизняному письменстві жанрів, як епічна поема, п’єса, водевіль.
Список рекомендованої літератури
Волинський П. К. Іван Котляревський. Життя і творчість. — К., 1969.
Кирилюк Є. Іван Котляревський. Життя і творчість. — К.: Дніпро, 1981.
Котляревський І. П. у критиці та документах. Збірник, упорядкування,
вступна стаття та примітки А. Залашка. — К.: Держлітвидав України, 1959.
Кулинська Л. П. Мова п’єси «Наталка Полтавка» Котляревського //
Українська мова в школі. — № 3. — 1960.
Лишвин М. Чи знаєте Котляревського? — К., 1979.
Мар’яненко І. О. Минуле українського театру. — К.: Мистецтво, 1953.
Павлюк М. В. Іван Петрович Котляревський і українська мова. Праці
Одеського університету. — Т. 148. Серія філологічна. — Вип. 8. — 1958.
Пільгук І. І. Народні мотиви в творчості Котляревського // Радянська
література. — № 11. — 1938.
Пільгук І. І. Життя і творчість І. П. Котляревського. Стенограма
публічної лекції. — К., 1954.
Скоць А. І. «Наталка Полтавка» І. Котляревського / Українське
літературознавство. — Львів: Вища школа, 1981. — Вип. 37.
Ткаченко Н. С., Ходосов К. О. І. Котляревський у школі. — К., 1968.
Федосов Л. П. Традиції І. П. Котляревського та Г. Ф. Квітки-Основ’яненка
в гуморі І. С. Нечуя-Левицького / «Наукові записки» Харківського
педагогічного інституту. — Т. 30., 1958.
Хропко П. П. Іван Петрович Котляревський. Літературний портрет. — К.,
1969.
Хропко П. А. І огник, ним засвічений, не згас. (До 200-річчя з дня
народження І. П. Котляревського). — К.: Знання, 1969.
Хропко П. П. «Енеїда» І. Котляревського // Радянське літературознавство.
— 1964. — № 5.
Шамрай А. П. «Наталка Полтавка» І. Котляревського. — К.: Мистецтво,
1955.
Януш Я. В. Деякі спільні синтаксичні риси в творах
І. Котляревського та І. Карпенка-Карого // І. П. Котляревський та
українська література і мова. — К., 1971.
Іван Франко. Южнорусская литература / «Энциклопедический словарь»
Брокгауза і Эфрона. — 1904. — Т. 81. — С. 308.
Киевская старина, Т. 83. — К., 1903. — С. 190.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
