Реферат на тему:
Адміністративно-правове регулювання відповідальності посадових осіб
Сьогодні на значну увагу заслуговує питання юридичної відповідальності
посадових осіб. Ця проблема є актуальною не тільки в
адміністративно-правовій науці, але й особливо гостро постала на
практиці, що зумовлено проведенням правової реформи в усіх сферах
управління.
Посадова особа є спеціальним суб’єктом управлінської діяльності, яку
вона організовує, здійснює і водночас контролює виконання встановлених у
процесі управління приписів, що й визначає особливість
адміністративно-правового статусу цієї категорії службовців. Серед
науковців виникла дискусія з приводу віднесення юридичної
відповідальності до структурних елементів адміністративно-правового
статусу посадової особи. З цього приводу в адміністративно-правовій
науці. виділяють чотири найпоширеніших позиції..
Зокрема, А.А. Горницький, А.М. Костюков, О.В. Петришин зазначають, що
відповідальність в управлінні виражає співвідношення виконання службових
обов’язків і використання наданих прав [1, с. 3-5; 2, с. 24; 3, с. 65].
Цей факт дає підставу трактувати відповідальність як обов’язковий
елемент адміністративно-правового статусу, який є одним із способів
забезпечення виконання посадовою особою службових повноважень і
дотримання службової етики.
З цією позицією не погоджуються І.С. Самощенко і М.Х. Фарукшин,
аругментуючи це тим, що юридична відповідальність виступає самостійною
категорією, яка не охоплюється поняттям правового статусу особи взагалі
[4, с. 47-49].
Третю позицію висловив А.І. Щербак, наголошуючи, що відповідальність –
це елемент статусу посади і закріплення цього елементу за посадою є
обов’язковою умовою під час конструювання управлінських структур
[5, с. 57]. Проте не можна погодитися, що відповідальність в управлінні
є лише складовою статусу посади, оскільки в цьому випадку нівелюється
психологічне ставлення правопорушника, яке відображає суб’єктивна
сторона протиправного діяння.
Прихильники четвертої позиції, розглядають відповідальність водночас, як
елемент статусу посади і елемент статусу посадової особи, яка виконує
визначені посадою службові повноваження [6, с. 148]. На наш погляд, саме
цей підхід дає можливість визначити зміст та особливості
відповідальності посадових осіб в управлінні. Адміністративно-правовий
статус посадової особи виникає з моменту заміщення посади, яка окреслює
коло службових повноважень і вимоги щодо службової поведінки особи.
Проте так само як не можна ототожнювати статус посади із правовим
статусом посадової особи, не можна й ототожнювати відповідальність, яка
встановлена посадою, із фактичною відповідальністю посадової особи.
Юридична відповідальність посадових осіб є наслідком їхнього недбалого
виконання чи невиконання службових повноважень. Посадові особи як носії
юридично-владних повноважень виступають спеціальним суб’єктом усіх видів
юридичної відповідальності.
Конституція України проголосила пріоритетним завданням держави створення
належних умов для реалізації та захисту прав і свобод людини і
громадянина. Головну роль у здійсненні цього завдання виконують посадові
особи, оскільки вони наділені юридично-владними повноваженнями і вправі
виконувати організаційно-розпорядчі дії.
Межі юридичної відповідальності такої групи службовців визначаються
службовими повноваженнями, які закріплені у відповідних
нормативно-правових актах. Із розширенням кількості виконуваних
управлінських функцій зростає відповідальність за їхнє виконання.
У юридичній літературі визначені ознаки, які характеризують посадову
особу як спеціальний суб’єкт юридичної відповідальності:
1) правові норми про відповідальність посадових осіб за порушення по
службі враховують особливості служби як виду трудової діяльності;
2) для них встановлюється підвищена відповідальність, оскільки наслідки
посадових правопорушень негативно виявляються за межами посади;
3) встановлюють спеціальні заходи відповідальності за службові
правопорушення (пониження в посаді, пониження в спеціальному званні,
позбавлення рангу державного службовця);
4) притягнення службовця до одного виду відповідальності не означає
того, що це ж діяння кваліфікується як інший вид правопорушення,
наслідком якого є певний вид юридичної відповідальності
[6, с. 73; 7, с. 34-36;]. Зокрема, прикладом може бути встановлення
заходів адміністративної і дисциплінарної відповідальності, що
найчастіше застосовується на практиці.
Вперше легальне визнання посадової особи спеціальним суб’єктом
адміністративної відповідальності зроблено Основами законодавства Союзу
РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення (1980). У
ст. 8 Основ були зазначені підстави адміністративної відповідальності
посадових осіб, хоча самого поняття “посадової особи” цей акт не містив
[8, с. 35-37]. Кодекс України про адміністративні правопорушення,
прийнятий в грудні 1984 р. [9], не змінив цього підходу. Законодавець
виходив із широкого розуміння даного поняття.
Норми адміністративного права закріплюють і регулюють два види
відповідальності посадових осіб – адміністративну і дисциплінарну.
Відповідно до ст. 14 Кодексу про адміністративні правопорушення,
посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за
адміністративні правопорушення, які пов’язані з недодержанням
установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і
громадського порядку, природи, здоров’я населення та інших правил,
забезпечення виконання яких входить до їхніх службових обов’язків. Це
дає змогу простежити безпосередній зв’язок відповідальності і виконання
службових повноважень, а водночас встановити можливість накладення
адміністративних стягнень за службові правопорушення. Отже,
службово-правовий статус зумовлює межі і характер відповідальності цих
осіб.
Враховуючи особливості завдань, які покладені на службовців
мілітаризованої служби, для них встановлений спеціальний порядок
адміністративної відповідальності. Зокрема ст. 15 Кодексу про
адміністративні правопорушення визначено особливості відповідальності
військовослужбовців і призваних на збори військовозобов’язаних, а також
осіб рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ. Усі
службовці Збройних Сил та органів внутрішніх справ України несуть
відповідальність за адміністративні правопорушення відповідно до
дисциплінарних статутів.
Водночас з цим, ст. 15 Кодексу [9] закріпила винятки із правила і
встановила випадки, коли ці службовці несуть адміністративну
відповідальність на загальних підставах. Проте частиною третьою цієї ж
статті передбачено, що органи (посадові особи), яким надано право
накладати адміністративні стягнення, можуть замість накладення
адміністративних стягнень передавати матеріали про правопорушення
відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних осіб до
дисциплінарної відповідальності.
??$???????¤?¤?$????????????¤?$??????стративні стягнення у вигляді
попередження та штрафу. Розмір штрафу є більший ніж штраф, який
накладається на інших осіб за аналогічне правопорушення.
Певні проблеми виникають з приводу відповідальності посадових осіб, які
є народними депутатами. У попередній редакції Закону “Про статус
народного депутата України” [10] зазначалося, що народні депутати
України не можуть притягатися до кримінальної відповідальності, бути
затримані чи заарештовані, а також до них не можна застосувати заходи
адміністративного стягнення, що накладаються у судовому порядку без
особистої письмової згоди або згоди Верховної Ради України (ст. 27).
Проте це положення не передбачено в новій редакції Закону України “Про
статус народного депутата України” від 22 березня 2001 р. [11].
Конституція України в ч. 3 ст. 80 закріпила недоторканність народних
депутатів лише щодо затримання, арешту і кримінальної відповідальності.
З метою усунення непорозумінь, які виникають з приводу застосування
заходів адміністративної відповідальності до цієї групи посадових осіб
цю проблему слід остаточно вирішити в новому Кодексі про адміністративні
проступки, оскільки чинний Кодекс 1984р. взагалі не регулює цього
питання [9].
Особливу увагу привертає проблема адміністративної відповідальності
посадових осіб за корупційні діяння. Закон України “Про боротьбу з
корупцією” [12] визначив коло осіб, які несуть відповідальність за
корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією. До
числа цих осіб належать: державні службовці, народні депутати, депутати
місцевих рад усіх рівнів.
Проблема виникає з приводу тлумачення ст. 2 цього Закону, яка ототожнює
два поняття “особи, уповноважені на виконання функцій держави” і
“державні службовці, народні депутати України, депутати місцевих рад,
сільські, селищні, міські голови”. З цим не можна погодитися, оскільки
перше поняття є значно ширшим і охоплює всіх осіб, які покликані в той
чи інший спосіб представляти інтереси держави, зокрема до них належать
політичні діячі, службовці державних органів, підприємств, установ,
організацій.
Хоча Закон “Про державну службу” не містить поняття державного
службовця, проте з його положень випливає вузьке розуміння цього
поняття, тобто в межах органів виконавчої влади. Крім того, в Законі
України “Про державну службу” [13] існує колізія норм, закріплених у
ст. 9 і 25. Відповідно до цього, в ст. 2 Закону України “Про боротьбу з
корупцією” [12] звужено коло осіб, які є суб’єктами адміністративної
відповідальності за корупційні діяння. У свою чергу, це створює проблеми
застосування норм, закріплених ст. 7-10 вказаного Закону [12], які
передбачають відповідальність за корупційні діяння державних службовців,
депутатів усіх рівнів, а також керівників міністерств, відомств,
державних підприємств, установ та організацій.
Враховуючи особливість адміністративно-правового статусу посадових осіб
державних органів, установ і державних підприємств, новий закон про
державну службу повинен віднести їх до категорії державних службовців і
визнати суб’єктами відповідальності за корупційні діяння.
Накладення на посадову особу стягнення у вигляді штрафу своїм наслідком
має також заборону обіймати посади в державних органах та їх апараті
упродовж трьох років з дня їхнього звільнення чи заборону балотуватися у
депутати або на виборні посади в державні органи упродовж п’яти років з
дня припинення депутатських повноважень або звільнення з посади. Цей
випадок є прикладом поєднання двох видів відповідальності за вчинення
корупційного діяння: адміністративної – у вигляді штрафу і
дисциплінарної – обмеження зайняття службовою діяльністю.
Назвемо ще одну проблему адміністративної відповідальності посадових
осіб, яка виникає на практиці. Посадові особи несуть відповідальність за
невиконання та недбале виконання службових обов’язків, у тому числі і
обов’язків щодо управління відповідною організаційною структурою. В
цьому випадку потрібно проводити розмежування відповідальності посадової
особи і відповідальності юридичної особи, про що неодноразово
наголошувалося в юридичній літературі [14, с. 8].
Вирішуючи питання адміністративної відповідальності посадової особи за
дії юридичної особи, слід брати до уваги причину протиправних наслідків
і причинно-наслідковий зв’язок. Посадова особа повинна нести
адміністративну відповідальність за дії юридичної особи лише у тому
випадку, коли протиправні наслідки безпосередньо викликані її неналежним
виконанням чи невиконанням службових повноважень. У всіх інших випадках
юридична особа виступає самостійним суб’єктом адміністративної
відповідальності.
З метою адміністративно-правового врегулювання відповідальності
посадових осіб важливо прийняти нові Кодекс про адміністративні
проступки, Закон про державну службу, внести зміни до чинного
законодавства, а в посадових інструкціях якомога конкретніше визначати
коло обов’язків та прав посадових осіб. Усунення колізій правових норм,
які містить чинне законодавство про державну службу і боротьбу з
корупцією, дасть можливість виробити однозначність їх застосування, що
стане гарантією для самих посадових осіб, а відповідно і спонукатиме їх
до належного виконання службових завдань.
Література
Горницький А.А. Проблемы юридической ответственности должностных лиц в
государственном управлении: Автореф. д-ра юрид. наук: – К., 1992.
Костюков А.Н. Должностное лицо: административно-правовой статус //
Правоведение. – 1987. – №2. – С. 20-24.
Петришин О.В. Статус службової особи: природа, структура,
спеціалізація.– К.: НМК ВО, 1990.
Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому
законодательству. – М.: Юрид. лит-ра., 1971.
Щербак А.И. Социальный механизм юридической ответственности должностных
лиц. – К.: Наук. думка, 1986.
Ответственность в управлении. / отв. ред. А.Е. Лунев, Б.М. Лазарев. –
М.: Наука, 1985.
Лазарев Б.М. Специфика ответственности должностных лиц. // СССР – ГДР:
Государственная служба (Сб. науч. Трудов) – М., 1986.
Комментарий к Основам законодательства Союза СССР и союзных республик об
административных правонарушениях. / Под. ред. Б.М. Лазарева. – М.: Юрид.
лит-ра., 1983.
Кодекс України про адміністративні правопорушення. – К.: Юрінком Інтер,
2000.
Закон України “Про статус народного депутата України” //Відомості
Верховної Ради України. – 1993. №3. – Ст. 17.
Закон України “Про статус народного депутата України” від 22 березня
2001р. // Урядовий кур’єр. – 26 верес. 2001.
Закон України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 // Відомості
Верховної Ради України. – 1995. – №34. – Ст. 266 (зі змінами).
Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року // Відомості
Верховної Ради України. – 1993. – №52. – Ст. 490 (зі змінами).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
