Реферат на тему:
Проблеми обмеження прав людини у рішеннях європейського суду з прав
людини
Одним з важливих аспектiв прав людини є проблема обмежування їх
здiйснення, що достатньо повно вiдображено в Конвенцiї про захист прав i
основних свобод людини (далі – Конвенція), ратифiкованiй Україною 17
липня 1997 року. Конвенцiя дозволяє обмежувати права людини за наявностi
відповідних пiдстав, найпоширенiшими з яких є: iнтереси громадського
порядку (ст.6, 8, 9, 10, 11), нацiональної безпеки (ст.6, 8, 10, 11),
моралi (ст.6, 9), економiчного добробуту країни (ст.8), захист прав i
свобод iнших (ст.8, 9, 11), захист територiальної цiлiсностi (ст.10),
пiдтримання авторитету i неупередженостi правосуддя (ст.10), захист
здоров’я населення (ст.8, 9, 10, 11).
Конвенцiя є досить ефективною системою мiжнародних норм для захисту прав
людини та однiєю з найпередовiших у свiтi форм мiжнародної судової
процедури. На сьогоднi Європейський суд з прав людини (далі – Суд) у
Страсбурзi регулярно визнає країни – члени Ради Європи такими, що
порушили свої зобов’язання з мiжнародного права в галузi прав людини, в
основi якого лежать положення Конвенцiї. А сувереннi держави виконують
негативнi стосовно них рiшення Суду, змiнюючи законодавство, судовi
процедури, а також вiдшкодовують окремим особам спричиненi їм збитки.
Вищезгаданi пiдстави обмеження прав людини знаходять безпосереднє
використання у практицi Суду. Оскiльки в рамках однієї статті не можна
розглянути всi пiдстави, зупинимося лише на тих рiшеннях Суду, якi
торкаються iнтересів моралi та непорушення прав iншої особи (зокрема, її
права на честь i гiднiсть та права на повагу до особистого життя).
Ознайомитися з цією практикою необхідно в зв’язку з тим, що за
українським законодавством інтереси моралі також нерідко слугують
обмежуючим фактором прав людини.
Зокрема, ст.61 Кодексу про шлюб та сiм’ю України передбачає, що,
здiйснюючи права i виконуючи обов’язки, громадяни повиннi поважати
загальнолюдськi принципи, всемiрно сприяти змiцненню сiм’ї. А ст.70
цього ж Кодексу передбачає, що батьки або один з них можуть бути
позбавленi батькiвських прав, якщо вони жорстоко поводяться з дiтьми,
негативно впливають на дiтей своєю аморальною поведiнкою.
У Кодексi законiв про працю України (п.3 ст.41) передбачається, що
однiєю з додаткових пiдстав розiрвання трудового договору з iнiцiативи
власника або уповноваженого ним органу з працiвником, який виконує
виховнi функцiї, є вчинення цим працiвником аморального проступку, не
сумiсного з продовженням даної роботи.
Обмеження прав людини i громадянина в iнтересах моралi передбаченi i в
цивiльному законодавствi України. Наприклад, у ст.7 Цивiльного кодексу
України встановлено, що громадянин або органiзацiя, стосовно яких
поширенi вiдомостi, що не вiдповiдають дiйсностi i завдають шкоди їх
iнтересам, честi, гiдностi або дiловiй репутацiї, вправi поряд iз
спростуванням таких вiдомостей вимагати вiдшкодування майнової i
моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. А ст.4401 цього ж
кодексу передбачає, що особа, яка своїми дiяннями порушила законнi права
громадянина, вiдшкодовує заподiяну йому цим моральну шкоду, якщо не
доведе, що моральна шкода заподiяна не з її вини.
Права людини i громадянина в iнтересах моралi обмежуються i в
Кримiнальному кодексi України, який передбачає позбавлення волi чи
виправнi роботи рiзних строкiв або штраф за такi дiяння: наклеп, тобто
поширення завiдомо неправдивих вигадок, що ганьблять iншу особу (ст.125
КК України); образу, тобто умисне приниження честi i гiдностi особи,
виражене в непристойнiй формi (ст.126 КК України); обмiрювання,
обважування, перевищення встановлених роздрiбних цiн або iнший обман
покупцiв у торговельних пiдприємствах чи пiдприємствах громадського
харчування (ст.155 КК України); перевищення встановлених цiн i тарифiв
на побутовi i комунальнi послуги, що надаються населенню, обрахування
або iнший обман замовникiв у пiдприємствах побутового обслуговування
населення i комунального господарства (ст.1551 КК України); хулiганство,
тобто умиснi дiї, що грубо порушують громадський порядок i виражають
явну неповагу до суспiльства (ст.206 КК України).
Оскiльки суди України застосовують дане законодавство, а у рядi випадкiв
повиннi будуть безпосередньо застосовувати також відповіднi мiжнароднi
договори України (ст.9 Конституцiї України), то їм буде корисно знати,
як тлумачаться i використовуються моральнi поняття в практицi Суду.
Спочатку розглянемо таку пiдставу обмеження прав людини, як мораль. Ось
декiлька прикладiв з практики Суду [1].
До Суду звернувся заявник пан Richard Handyside (справа Handyside
v.United Kingdom), який є власником видавничої фiрми “Stage I” у
Лондонi. Вiн опублiкував книгу “Маленький червоний пiдручник”. Мiсцевим
судом проти заявника було винесено обвинувачення у зв’язку з порушенням
Закону про непристойнi публiкацiї. На нього був накладений штраф, а
нереалізований тираж наказано знищити. Рiшенням вiд 7 грудня 1976 року
Суд постановив, що за обставинами цiєї справи порушення вимог ст.10
Конвенцiї не було. Суд установив, що заходи, вжитi з приводу цiєї книги
та стосовно її видавця у 1971 роцi, не були необхiдними, оскiльки у
Сполученому Королiвствi є крайня терпимiсть до видань, що є “чистою
порнографiєю” i позбавленi iнтелектуальних чи художнiх цiнностей.
Розглядаючи цю справу, Суд пiдкреслив, що, оскiльки вимоги моралi
вiдрiзняються в рiзних країнах, необхідно з винятковою повагою ставитись
до судження нацiональних законодавчих органiв стосовно заходiв,
необхiдних для захисту моралi.
Подібні аргументи Суд використав у справi Muller and others
v.Switzeland. Дана справа торкалася переслiдування кантональною владою
художника i тих, хто рекламував художню виставку, за демонстрацiю ними
непристойних матерiалiв. Касацiйне вiддiлення у кримiнальних справах
Федерального суду Швейцарiї зробило висновок, що картини, про якi йде
мова, зображають “оргiю непристойної сексуальної практики, показану
грубо на картинах великого формату”. На заявникiв було накладено штраф,
а самi картини за розпорядженням Федерального суду передано на
збереження в музей. Картини були повернутi власнику за його клопотанням
через 8 рокiв.
Розглянувши звернення заявника, Суд своїм рiшенням вiд 24 травня 1988
року не виявив порушення ст.10 Конвенцiї. Суд визнав, що концепцiї
сексуальної моралi останнiми роками змiнилися, однак, ознайомившись з
картинами, вiн не вважає необґрунтованою думку швейцарських суддiв, що
згаданi картини грубо зневажають уявлення про сексуальнi пристойностi,
притаманнi людям iз звичайною чутливiстю. За цих обставин, на думку
Суду, з урахуванням свободи угляду, згiдно з п.2 ст.10 Конвенцiї,
швейцарськi суди були вправi вважати необхiдним для захисту моралi
накласти на заявникiв штраф за обнародування непристойних матерiалiв.
h?
h?
h?
h?
h?
h?
h?
????®???????¤?$????®?аконодавства кожної країни, а змiст пануючої моралi
в рiзних країнах не є тотожним. Ймовiрно, що якби окресленi в цих
справах ситуацiї виникли б у державах з iншими моральними стандартами,
то й iншим було б рiшення Суду.
Тепер розглянемо практику застосування Судом такої пiдстави обмеження
здiйснення прав людини, як непорушення права iншої особи.
Пан Entony Tyrer (справа Tyrer v. United Kingdom), громадянин
Сполученого Королiвства, народився 21 вересня 1956 року, проживає в
Каслтаунi на островi Мен. 7 березня 1972 року мiсцевий суд визнав його
винним у незаконному нападi на старшого учня цiєї ж школи з метою
заподiяти тiлеснi ушкодження. У цей же день на пiдставi вiдповiдної
правової норми заявник був засуджений до трьох ударiв рiзками. Покарання
застосовувалося згiдно зi Статутом острова Мен, що передбачає побиття
рiзками осiб чоловiчої статi у вiцi вiд 11 до 16 рокiв, визнаних винними
в нападi чи побиттi. Заявнику досить довго довелося чекати в
полiцейськiй дiльницi приїзду лiкаря, а ввечерi того ж дня до нього
застосували присуджене покарання. Рiзки зламалися при першому ж ударi.
Шкiра у заявника при цьому не була пошкоджена, але здулася, а потiм
пiвтора тижня вiдчувався бiль.
Суд, розглянувши справу Tyrer v. United Kingdom, вважав, що призначене
йому покарання не було “катуванням” за змiстом ст.3 Конвенцiї. Суд також
вважає, що таке покарання не було “нелюдським”. Вiдповiдно, на думку
Суду, слiд лише визначити, чи було вказане покарання таким, що принижує
гiднiсть людини. Своїм рiшенням вiд 25 квiтня 1978 року по данiй справi
Суд постановив, що тiлесне покарання, застосоване до заявника, принижує
людську гiднiсть. Суд зробив висновок, що заявник був пiдданий
покаранню, в якому елемент приниження досягнув рiвня, притаманного
поняттю “покарання, що принижує людську гiднiсть”. На нашу думку, рiвень
елементу приниження визначається Судом достатньо суб’єктивно, без
якихось усталених критерiїв. Так Суд не визнав, що призначене покарання
було катуванням на тiй пiдставi, ніби заявник “не зазнав страждань того
рiвня, який зумовлює це поняття”. Враховуючи обставини справи, Суд також
не вважає, що був досягнутий рiвень, який можна було б квалiфiкувати як
“нелюдське покарання”.
В iншому випадку заявником був ув’язнений, який страждав психiчними
розладами. Коли вiн оголосив голодовку, його помiстили в лiкарню, де
примусово годували, лiкували iз застосуванням седативних препаратiв,
одягнули наручники та iнодi надовго прив’язували ременями до лiжка. Суд
не виявив тут порушення ст.3 Конвенцiї, зазначивши, що, “як правило,
захiд, необхiдний з терапевтичного погляду, не може вважатися нелюдським
або таким, що принижує гiднiсть”. Бiльше того, на думку Суду, у цiй
справi “немає достатнiх доказiв, якi спростували б твердження уряду, що,
згiдно iз загальновизнаним у той час принципом психiатрiї, лiкування,
про яке йде мова, було виправдане медичною необхiднiстю”.
На основi наведених рiшень можна зробити висновок, що iнодi Суд без
урахування цілком конкретних причин i обставин не може встановити, чи є
поводження таким, що є нелюдське або принижує гiднiсть, оскiльки воно в
певних випадках може вважатися виправданим.
Розглянемо приклад застосування Судом ст.8 Конвенцiї. Громадянин
Сполученого Королiвства пан Dudgeon (справа Dudgeon v.United Kingdom),
1946 р.н., працює клерком в експедиторськiй конторi i проживає в м.
Белфастi. Пан Dudgeon – гомосексуалiст i оскаржує, насамперед, наявнiсть
у Пiвнiчнiй Iрландiї законiв, якi встановлюють, що деякi гомосексуальнi
акти, здiйснюванi дорослими чоловiками за взаємною згодою, є злочином.
Заявник скаржився на те, що за чинним у Пiвнiчнiй Iрландiї правом вiн
пiдлягає кримiнальному переслiдуванню за його гомосексуальну поведiнку i
вiдчуває страх, страждання i психологiчний стрес, якi зумовленi самим
фактом iснування цих законiв, у тому числі небезпеку переслiдувань i
шантажу. Вiн також скаржився, що пiсля обшуку в будинку у сiчнi 1978
року полiцiя допитувала його про деякi види гомосексуальної поведiнки, а
вилучені під час обшуку особистi документи протягом року не були
повернуті. Вiн заявляв про свої страждання від невиправданого втручання
у здiйснення свого права на повагу до особистого життя. У цьому заявник
вбачав порушення ст.8 Конвенцiї.
Вивчивши матерiали справи, Суд своїм рiшенням вiд 22 жовтня 1981 року
визнав, що полiцiєю була порушена ст.8 Конвенцiї. Пан Даджен постраждав
i далі зазнає страждань вiд невиправданого, на думку Суду, посягання на
його право на повагу до особистого життя. Суд визнав законну
необхiднiсть у демократичному суспiльствi відповідного контролю за
гомосексуальною поведiнкою, передусім для забезпечення гарантiй вiд
експлуатацiї i розбещення тих, хто особливо вразливий, зокрема молодь,
яка найлегше піддається негативним впливам. Органи влади повиннi
вирiшити питання про гарантiї такого роду, якi необхiднi для захисту
моральностi в суспiльствi, у тому числi встановити вiк, до якого молодi
люди повиннi перебувати пiд захистом кримiнального закону.
На нашу думку, в даному випадку Суд слушно вважає, що обмеження,
встановленi для поведiнки пана Dudgeonа, за пiвнiчноiрландським правом,
в силу широкої сфери його дiї i абсолютного характеру незалежно вiд
суворостi передбачених санкцiй, не є спiвмiрне метi, переслiдуванiй ст.8
Конвенцiї.
Цiкавою, як видається, є справа Lingens v. Austria. Заявник був
засуджений за те, що у двох статтях, опублiкованих у вiденському журналi
“Профiль” 14 та 21 жовтня 1975 року, вжив деякi вирази (“аморально”,
“недостойно”) стосовно особи, яка в той час була Федеральним канцлером.
Змiст i тон статей були цiлком урiвноваженими. Однак Вiденський
апеляцiйний суд, вважаючи, що вищезгаданi вирази зашкодять репутацiї
пана Крайського як полiтичного дiяча, наклав на заявника штраф, а також
постановив конфiскувати вiдповiднi номери “Профiлю” i опублiкувати
рiшення суду. Заявник звернувся до Суду, який своїм рішенням вiд 8 липня
1986 р. визнав, що у даному випадку мало мiсце порушення ст.10
Конвенцiї. Судом встановлено, що втручання держави в здiйснення
заявником свободи виявлення своєї думки “не було необхiдним для захисту
моралi в демократичному суспiльствi”; воно не вiдповiдає законнiй метi.
Тобто Суд ствердив, що висловлювання про полiтичнi проблеми та про
полiтичних діячів відіграють центральну роль у функціонуванні
демократичного суспільства i далеко не всі з таких, навіть негативних,
висловлювань, можуть вважатися неправомірними.
Як бачимо, така підстава обмеження, як “необхідність в демократичному
суспільстві”, теж може досить неоднозначно застосовуватись Судом залежно
від конкретної соціально-політичної ситуації в окремій країні чи від
якихось інших факторів.
Досліджуючи проблему обмеження прав людини у рішеннях Суду, ми
проаналізували незначну кількість справ. Зрозуміло, що й висновки,
зроблені тут на основі їх аналізу, не є остаточними i потребують
додаткового опрацювання i перевірки.
Література
Дженис М., Кэй Р., Брэдли Э. Европейское право в области прав человека
(Практика и комментарии) / Пер. с англ. – М.:Права человека,1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
