Реферат на тему:
Економічне зростання
ПЛАН
Суть економічного зростання: типи, ресурси, темпи
Фактори економічного зростання. “Залишок Солоу”. Графічний аналіз
економічного зростання
Сучасні тенденціїї в економічному зростанню. Проблема переходу до
інноваційного типу економічного розвитку
Моделі економічного зростання
Суть економічного зростання: типи, ресурси, темпи.
Економічне зростання – це зміна результатів функціонування економіки і
спожитих (використаних) ресурсів. Кінцевою метою економічного зростання
є споживання.
Економічний розвиток – це перехід від одного стану економіки до іншого,
коли в новому періоді не лише збільшується виробництво товарів і послуг,
але й впроваджується виробництво нових з використанням нових технологій.
Економічне зростання становить зміст економічного розвитку, є його
складовою частиною.
Економічне зростання відбиває кількісні зміни в економіці, а економічний
розвиток – якісні зміни.
Основні типи економічного зростання:
– екстенсивний,
– інтенсивний.
Основні показники економічного зростання:
– реальний ВНП,
– структура реального ВНП,
– реальний ВНП на душу населення,
– темпи економічного зростання.
,
За темпами економічного зростання розрізняють:
– високі,
– низькі,
– нульові,
– від’ємні.
Суть економічного зростання розкриває така модель:
1) ізокванти показують комбінації праці і капіталу, необхідні для
виробництва 50 і 100 одиниць продукту;
2) лінія оу показує лінію економічного зростання, що проходить через
точки В2 і В1. Перехід від В1 до В2 означає, що зміна комбінації праці і
капіталу K1L1 на K2L2 викликає приріст продукту від 50 до 100 одиниць;
називається продуктивність праці;
називається капіталовіддача або коефіцієнт капіталу;
5) між темпами зміни праці і капіталу та темпами росту ВНП (у) існує
певна пропорційність
– якщо темпи зміни L, K, y є однаковими, то має місце постійна віддача
за рахунок масштабів виробництва;
– якщо темпи зміни L та K вищі за темпи зростання у, то має місце
спадаюча віддача від масштабів виробництва;
– якщо темпи зростання L та К нижчі за темпи зростання у, то має місце
зростаюча віддача від масштабів виробництва.
Ресурси економічного зростання:
– природні ресурси,
– трудові ресурси,
– основний капітал,
– НТП.
Показниками ефективності використання ресурсів є відповідно:
– ресурсомісткість,
– продуктивність праці,
– фондо (капітало) віддача,
– підвищення ефективності суспільного виробництва.
Фактори економічного зростання. Графічний аналіз економічного зростання.
Макроекономічні фактори економічного зростання можна поділити на три
групи:
1) фактори попиту,
2) фактори пропозиції,
3) фактори розподілу.
До факторів пропозиції включають фактично ресурси економічного
зростання:
– кількість і якість природних ресурсів,
– кількість і якість трудових ресурсів,
– обсяг основного капіталу,
– нові технології – НТП.
Ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Реальне
зростання по суті виражають два наступних фактори:
Фактори попиту – сукупний попит суспільства, який складається із:
– споживчих витрат населення,
– інвестиційних витрат підприємств,
– державних витрат.
Фактори розподілу – рівень розподілу зростаючих обсягів ресурсів між
галузями та комплексами економіки з метою отримання максимальної
кількості корисної продукції.
Взаємодію факторів виробництва відображає крива виробничих можливостей,
яка показує поєднання варіантів випуску різноманітної продукції, яка
може бути виготовлена при даній кількості і якості природних, трудових
ресурсів та основного капіталу за даного рівня технологічного
потенціалу.
А – інвестиційні товари.
В – споживчі товари.
Реальна ситуація в економіці може відображатись такими графіками :
1) Темпи виробництва інвестиційних товарів вищі за темпи виробництва
споживчих товарів:
2) Темпи виробництва споживчих товарів вищі за темпи виробництва
інвестиційних товарів:
3) Пріоритет віддано інвестиційним товарам, які забезпечують більші
виробничі потужності у майбутньому і більше економічне зростання:
4) Пріоритет віддано споживчим товарам і темпи економічного зростання
знижуються, хоча а мають місце.
Отже, криву виробничих можливостей можна використати для:
– аналізу поточного стану економіки,
– визначення стратегії економічної політики держави.
Економічне зростання можна також охарактеризувати за допомогою моделі AD
– AS.
Економічне зростання характеризується зміщенням кривої AS вправо вниз,
що супроводжується одночасним зниженням цін від Р до Р1 і ростом обсягів
реального ВНП від у до у1 .
Сучасні тенденції та джерела економічного зростання. “Залишок Солоу”.
Проблема переходу до інноваційного типу економічного розвитку.
Як уже відомо, факторами і ресурсами ЕЗ є:
– праця,
– капітал,
– земля (природні ресурси).
Аналіз зроблений рядом вчених, дозволив виявити внесок кожного із
факторів у економічне зростання, виявивши основні тенденції економічного
зростання, характерні для розвинених країн.
1. Чисельність населення і робочої сили зростала повільнішими темпами,
ніж основний капітал, що означало підвищення капіталоозброєності
виробництва;
2. Відчутна виразна тенденція до зростання заробітної плати, що випливає
з росту капіталоозброєності та постійного технічного прогресу;
3. Частина заробітної плати в національному доході змінювалась дуже
повільно у довгостроковому періоді;
4. Значні коливання мали місце у реальних % ставок і нормі прибутку,
особливо протягом ділового циклу, але чіткої тенденції до підвищення чи
до зниження в цьому столітті не спостерігалось;
5. Капіталомісткість (відношення капіталу до обсягу продукту) мала
більшу тенденцію до падіння, ніж до росту, як можна було б сподіватися з
моделі нагромадження капіталу;
6. Відношення національних заощаджень та інвестицій до ВНП протягом
більшої частини ХХ ст. було стабільним. Проте з 1980р. в розвинутих
країнах почалося падіння норми національних заощаджень;
d? ? ?????????Т?Т?? aekd ????¤?¤?$???????a?ій (?). При рівності In’= ?? ? забезпечується повне завантаження виробничих потужностей. Модель Домара є простою, в ній діють лише домогосподарства і фірми. Модель Р. Харрода . Модель Харрода теж є простою, в ній діють лише домашні господарства і фірми. Ця модель включає такі положення: 1) ?I= в??у – ріст доходів та об’єктивного попиту є прискорювачем інвестицій в – акселелатор 2) S(t)= s? y(t) S – заощадження, s – Частина заощаджень в НД (ССЗ) Частина нагромаджень в НД є постійною величиною. 3) ?I=C?[ y(t)- y(t-1)] – обсяг інвестицій залежить від приросту доходу та інвестиційного попиту. Інвестиційний попит є функція доходу між двома періодами часу. 4) Загальна економічна рівновага в динаміці. S? y(t)= C?[ y(t)- y(t-1)] (2=3) Модель Харрода базується на рівновазі І=S, і на її базі виведено умови статичної та динамічної рівноваги. Умова статичної макрорівноваги: 5) G? C=s, де G=?Y/y; s=S/y; C= I/y G – темпи росту національного доходу. s – частина заощаджень в національному доході (ССЗ). C – капіталоміскість (обернено до капітало віддачі Умова динамічної макрорівноваги. 6)Gw? Cr=S, де S – заощадження минулого періоду часу. Gw – гарантований темп росту, який забезпечує динамічну рівновагу між динамічними заощадженнями та інвестиціями, які передбачаються. Cr – капіталоміскість ( потрібна величина капітального ) Гарантований темп росту – це такий, що гарантує повне використання діючих виробничих потужностей і повне використання всього приросту капіталу. Обидві моделі – І. Домара, і Хоррода – ілюструють нестабільність економічного розвитку і обгрунтовують необхвдність державного втручання. Моделі Домара – Харрода. 1. Односекторна модель Домара – Харрода. yt=y0 (1+??)t, або y=??? Lt y0 і yt – обсяги національного продукту (ВНП чи ЧНП) в початковому і кінцевому роках періоду, що аналізується, y – темп приросту продукту, ? – норма нагромадження, ? – ефективність нагромадження (коофіцієнт капітоловіддачі). 2. Модефікована модель Домара – Харрода. ynt=yn0 (1-??-n)t , або yn= ??-n, де yn – темп зростання доходів на душу населення; yn0 – доход на душу населення; n – темп приросту населення. Модель визначає залежність темпів зростання продукту від темпів зростання населення. За допомогою цієї моделі можна обчислити: а) темп зростання продукту в розрахунку на душу населення; б) виявити норму нагромадження яка необхідна для підтримання бажаних темпів зростання продукту в розрахунку на душу населення. 3. Односекторна модель Домара – Харрода. Модифікована з врахуванням зміни норми нагромадження: yt=y0[1+?c) 1/ ?c{1+?r?)t –1}, де: ?c – середня норма нагромадження в передпрогнозний період; ?r – гранична норма нагромадження, ?r – граничний кофіцієнт капіталовідачі. ? – кофіцієнт капіталовіддачі – показує, якою мірою капіталовкладення відображаються в прирості продукту. Величина ? залежить від капіталоміскості продукту, рівня завантаження виробничих потужностей, тривалості інвестиційного циклу, НТП. ? = ?ПП/?К, де ?ПП – зміна продуктивності праці, ?К – зміна капіталоозброєності. Або: ?= П – ? , це ? – темп зростання продуктивності праці; П – темп зростання капіталоозброєності праці; ? – темп зростання кофіцієнта капіталовіддачі. б) Неокласичні моделі Поняття виробничої функції є основоположним в макроєкономіці класичного напряму. Початковий вигляд виробничої функції, виведений в 1928р. амерекансьм монополістом П.Дугласом і математиком Ч.Коббом: Y=A?K? L? (статична модель) У-ВНП, А – кофіцієнт пропорційності, К – капітал, L – праця, ? і ? – коефіцієнти еластичності ВНП за затратами праці та капіталу Проаналізувавши статистичні дані про динаміку основного капіталу, відпрацьовані людино-години та фізичні обсяги обробної промисловості США за 1899-1922рр., Кобб і Дуглас емпіричним шляхом вивели параметри виробничої функції: у=1,01 ? K0,25 L0,75. На основі статичної моделі виробничої функції можна оцінити, скільки конкретно коштує технологічна заміна праці капіталом. Зокрема, при значеннях ? =0,25 і ? = 0,75 одна одиниця праці взаємозамінювана трьома одиницями капіталу. Початковий варіант не враховував фактора НТП. Динамічну модель виробничої функції з врахуванням НТП запропонував в 1942р. голандський економіст, Нобелівсьеий лауреат Ян Тінберген. Y=A?K? L? ert, де t – час, e – основа натурального логарифма, r – коофіцієнт єластичності який відображає сукупну економічну єфективність всіх факторів виробництва на основі НТП. За допомогою виробничої функції можна розв’язувати ряд практичних задач: І. Визначення вкладу факторів праці та капіталу у створеному продукті (винагорода факторів виробництва залежно від вкладу у створений продукт): y= f (K,L). (1) Поділимо (1) на L, отримаємо: y=y/L – продуктивність праці; k=K/L – капіталоозброєність праці (обсяг використовуваного капіталу на одного працівника). OM – капітал суспільства на одного зайнятого у виробництві; WN – частка капіталу у суспільному виробництві і створеному продукті; OW – частка зарплати в продукті; ON – весь продукт суспільства на одного зайнятого у виробництві. ІІ. Друга важлива задача – вибір технологічної комбінації факторів фиробництва із множини можливих варіантів за даних конкретних макроекономічних умов. Висновок: 1) виробнича функція дає можливість більш – менш реально оцінити конкретно, чого коштує суспільству технологічна заміна одного фактора на певну величину іншого. 2) Один і тойже обсяг ВНП може бути отриманий або за рохунок розширення капіталовкладень, або за рахунок збільшення числа працюючих. Виробнича функція використовувалась для розрахунків вкладу факторів виробництва у створений продукт в СРСР. Модель Р.Солоу. Риси моделі: 1) в ній враховано вплив трьох чиників: капіталу, населення, НТП; 2) за моделлю існує стійкий рівень капіталоозброеності (К*), який визначає економічну динаміку і обраховується за формуломю: s/? = K*/f(K*) s – норма заощаджень ? – норма амортизації K* - стійкий рівень капітало озброєності f(K*) – продуктивність праці за стійкою рівня капіталоозброєності. 3) джерела Е3 за Солоу: а) зростання капітало озброєності k=K/L яке залежить від зростання норми заощадження (S); б) зростання населення ?L – впливає на Е3 через динаміку капіталоозброеності; ?K = I/L – (? + tl ) K K – капіталоозброєність I/L – інвестиції на одного працюючого tl - темп зростання населення. в) технологічний прогрес – впливає на ВНП, так і на продуктивність праці, y = ( tl + g) y0L y0 – базова продуктивність праці tl + g – темп зростання загального обсягу виробництва g – темп зміни виробництва під впливом НТП. 4) Серед чинників зростання виділяють короткотермінові (запас капіталу та зростання населення) і довготермінові (НТП); 5) Роль ключової детермінанти капіталу надано заощадженням, що споріднює її з моделлю Харода – Домара. 6) За основу аналізу взято не ріст продукту як такого (у), а зростання продуктивності праці у=Y/L. 7) За основу взято виробничу функцію y=f(k), яка показує, що продукт з розрахунку на одного працюючого є функцією капітало озброєності і з’ясуємо чинники, які визначають капіталоозброєність праці. Залежність капіталу від інвестицій та амортизації. 1. визначаємо,які чинники впливають на капіталоозброєнність праці - це амортизація та інвестиції . 1) графік 3 є поєднанням графіків 1 та 2. 2) Графік 1- зображена виробнича функція y =f(K) та фунукція інвестицій i=S f(K) принято,що норма заощаджень (S) є постійною I = S. Отже саме норма заощаджень визначає позиція продукту на споживання (С) та інвестицій (і) 3) Графік 2 – зображена функція вибуття капіталу (амортизація). Чим більший капітал , тим більшою є амортизація (лінійна зайнятість). 4) Графік 3 – показує,що є стійкий рівень капіталоозброєнності праці К*, за якою досягається рівність між величиною інвестицій та величиною амортизацій ( в точці Е) I =?K Стійкий рівень капіталоозброєнності. 1) На графіку показано три точки капіталоозброєності праці. - точка К* визначає стійкий стан, за якого величина капіталу, що вибуває (??) дорівнює капіталу, що інвестується (і=s f(K)) точка Е; - точка К1 означає, що капіталу інвестується більше, ніж вибуває - (І> ??) – відрізок АС;
– точка К2 означає, що капіталу інвестується менше, ніж вибуває (І> ??)
– відрізок ВД.
2) якщо рівень інвестицій перевищує рівень вибуття (І> ??), то це
означає нарощування запасу капіталу ( рух йде від К1 доК*)
3) якщо рівень інвестицій є меншим (І> ??), то це означає абсолютне
зменшення запасу капіталу ( йде рух від К2до К*).
Стаціонарний стан економіки.
ОА – динаміка валових інвестицій
ОВ – динаміка амортизації
ОЕ – заштрихований – динаміка чистих інвестицій
Точка Е – стаціонарний стан економіки (в точці К1), який відповідає
існуючій нормі заощаджень
ОР – більш висока траєкторія розвитку економіки при зросемій нормі
заощаджень
Точка Е1 – точка стаціонарного стану при більш високому рівні
капіталоозброєності (К2).
Динаміка розвитку економіки в зв’язку з ростом капіталоозброєнності та
заощаджень
Лінія ОА – розвиток економіки в її посякденому русі до кожного нового
стаціонарного стану з відновідним рівнем капіталоозброеності.
Лінія ОВ – динаміка вибуття капіталу у всіх стаціонарних точках
(С,Д,M,N,) де А=ВІ=S (ВІ – валові інвестиції)
Сектор ОСДMNF – динаміка споживання.
Д F – максимальне споживання при К0 і Y0.
Очевидно, що оптимальною слід визнати таку норму заощаджень і,
відповідно, такий рівень капіталоозброеності та обсягів виробництво при
яких величина споживання максимізується.
К0 – оптимальний рівень капіталоозброеності.
Y0 – оптимальний рівень виробництва.
Що буде з економікою, коли вона пройде точку К0?
– до точки К0 – нарощування норми заощаджень супроводжується ростом
капітало озброеності і веде одночасно як до економічного зростання так і
до росту споживання, яке максимізується при К0;
– після точки К0 кожний новий приріст обсягів виробництва виявляється
меньшим, ніж приріст розмірів капіталу (внаслідок дії закону спадної
граничної продуктивності). Це означає скорочення розмірів споживання.
Фактично економіка в точках, що лежать справа від К0, характеризується
надлишковими заощадженнями.
Економічне зростання супроводжується спадом життевого рівння.
– точка Кn досягнуто 100% норми заощаджень де С = 0 (суспільство без
споживання існувати не може і розвиток зупиниться).
Критерій досягнення економікою точки максимому споживання – це рівність
граничної продуктивності капіталу розмірам його амортизації.
MPK = ?
MPK = ? = 0 – золоте правило Солоу.
Якщо МРК> ?, то норма заощаджень може бути збільшена, якщо МРКЛІТЕРАТУРА Современная экономика / Под ред. Мамедова О.Ю. –Ростов-на-Дону, 1996. - С.169-176. Базилевич В.Д. та ін. Макроекономіка, опорний конспект лекцій. –К., 1997. Баликоев В.В. Общая экономическая теория –Новосибирск. 1997.- С. 338-346. Барр Раймон. Политэкономия. – М., 1995. Будаговська С. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. – К., 1998. Введение в рыночную экономику / Под ред. А.Я. Лифшица. –М., 1994. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика – СПб, 2000. Гальперин В.М. и др. Макроэкономика. – СПб, 1997. Гальчинський А. Теорія грошей. – К.: Основи, 1998. Дадаян В.С. Макроэкономика для всех. – Дубно, 1996. Долан Эдвин Дж. Макроэкономика. – СПб, 1994. Дорнбуш Р., Фишер С. Макроекономіка. - К.: Основи, 1996. Економіка України / За ред. Б.Ф. Заболоцького. – Львів, 1997. Казаков А.П., Минаев Н.В. Экономика. – М., 1996. Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. – М., 1989. Костюк В.Н. Макроэкономика. – М., 1998. Курс економической теории / Под ред. М.Н. Чепурина. – Киров, 1994. Лившиц А.Я. Инфляция: краткий курс. // Российский экономический журнал, 1992. Луссе А. Макроэкономика: ключевые вопросы. –СПб., 1999. Любимов Л.А., Раннева Н.А. Основы экономических занний.-М., 1997. – С. 254-268. Макконнел К.Р., Брю С.Р. Экономикс: принципы, проблемы и политика. – М., 1992. Макроекономіка / За ред. А.Г. Савченка. - К.,1995,1999. Макроэкономика / Под ред. Е.Б. Яковлевой. – СПб, 1997. Макроэкономика / Под ред. И.П. Николаевой. - М., 1998. Макроэкономическая теория // Российский экономический журнал, 1994. - №12; 1995. -№8. Мэнкью Г. Макроэкономика. – М., 1994. Основы экономической теории / Под ред. В.Д. Камаева. - М., 1996. Петюх В.Н. Рыночная экономика. – К., 1995. Пухтаєвич Г. О. Макроекономічний аналіз. – К., 2000. Савченко А.Г. Макроекономіка. –К., 1999. – Глава 12, 1995.- Глава 13. Радионова І. Макроекономіка та економічна політика. – К., 1996. Савченко А.Г. Макроекономіка. Навчально-методичний посіб-ник для самостійного вивчення дисципліни. - К., 2000. Сакс Дж Д., Ларрел Ф.Б. Макроэкономика. Глобальный под-ход. – М., 1996. Самуельсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. – К., 1995. Соболев В.М. Макроэкономика. – Харьков, 1997. Современня экономика / Под ред. О.Ю. Мамедова. - Ростов-на-Дону, 1996. Сучасна економічна теорія і стабілізаційні моделі у відкритому суспільстві. Навчальний посібник. – К.: видавництво УАДУ при Президентові України. – 1998. Теоретическая экономика. Политэкономия / Под ред. Г.П. Жу-равлевой и Н.Н. Мильчаковой. – М., 1997. Учебник по основам экономической теории / Под ред. В.Д. Ка-маева. –М., 1995. Фишер С., Дорнбуш Ф. Экономика. – М., 1993. Черников Д. Макроэкономическая теория // Российский экономический журнал. - 1992.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
