Реферат на тему:
Економічна рівновага і циклічність суспільного виробництва
1. Економічна рівновага і циклічність
За своїм змістом поняття “економічна рівновага” досить просте. Під ним
розуміють такий стан економіки, при якому досягається стале
урівноваження та взаємне збалансування структур, що про-тистоять одна
одній (виробництво і споживання, попит і пропози-ція тощо). В ринкових
системах урівноваження досягається завдяки ринковому механізму через
встановлення відповідних пропор-цій. Рівновага відбиває внутрішній стан
ринкової системи, яка са-моупорядковується. За визначенням П.
Самуельсона, рівновага – це такий стан економіки, при якому зберігається
здатність її до саморегулювання: у випадку відхилення економічної
системи від збалансованого стану в дію автоматично включаються сили, які
намагаються відновити порушені структурні зв’язки.
Автоматичним механізмом самонастроювання економічних зв’яз-ків є
механізм досконалої конкуренції, що не зазнає дії монополії. Отже,
економічна рівновага є конкурентно-ринковою. Формуван-ня її відбувається
за певних умов: по-перше, функціонування на ринку економічно самостійних
суб’єктів; по-друге, можливість ела-стичного використання виробничих
ресурсів і вільне ціноутворення;
по-третє, відсутність монополії та адміністративного втручання дер-жави
в систему підприємницької діяльності; по-четветре, наявність розвинутої
ринкової інфраструктури. В умовах сьогодення в сис-темі економічної
рівноваги поряд з ринковими відносинами знач-не місце має державне
регулювання.
Формування економічної рівноваги неможливе без поглиблення суспільного
поділу праці. Саме суспільний поділ праці, його рівень і характер, що
притаманні тій чи іншій економічній системі, зумов-люють суттєві ознаки
механізму ринкової рівноваги, принципи його формування і функціонування,
визначають специфіку його дії в конкретних історичних умовах. Ступінь
розвитку та економічні межі суспільного поділу праці, в свою чергу,
залежать від можливостей досягнення структурної збалансованості
економічних зв’язків, їхнього рівноважного стану. Взаємозв’язок між
економічною рів-новагою і суспільним поділом праці характеризується тим,
що до-сягнення першої є умовою вдосконалення макроструктури суспіль-ного
виробництва. Об’єктивну зумовленість характеру і рівня розвитку
суспільного поділу праці й процесів, для яких він є мате-ріальною
основою, можливостей досягнення економічної рівноваги можна розглядати
як один з найважливіших законів ринкової економіки.
За змістом система економічної рівноваги багаторівнева. В еко-номічній
теорії розмежовують рівновагу обміну, виробництва, роз-поділу та
споживання. У сукупності вони формують загальну сис-тему економічної
рівноваги відтворювального процесу. Одночасно виділяються умови
статичної рівноваги і умови рівноваги економі-ки, що динамічно
розвивається. При цьому статичну рівновагу роз-глядають не як самоціль,
а лише як попередню сходинку до визна-чення принципів збалансованості
економічних процесів, що реаль-но розвиваються. В теорії також виділяють
поняття повної та час-ткової, тимчасової та постійної рівноваги.
Епіцентром формування рівноваги в ринковій економіці є по-треби людини.
Тому вихідною ланкою багатоструктурного меха-нізму ринкової рівноваги є
рівновага між платоспроможним попи-том населення і пропозицією.
У ринковій економіці основною ланкою врівноваження попиту і пропозиції є
природна ціна продукції, що реалізується, або ціна рівноваги. Вона
формується в точці перетину кривих попиту і про-позиції й визначається
як базова ціна, до змін якої змушена при-стосовуватися економіка:
зростання ціни приводить до розширен-ня пропозиції порівняно з попитом,
а падіння – до розширення попиту порівняно з пропозицією.
Йдеться про ідеальні умови виробництва і реалізації продукції –
наявність конкуренції і економічних зв’язків, за яких автоматично
забезпечується рівність попиту і пропозиції. Виробництво пород-жує
доходи, на які обов’язково купуються товари відповідної вар-тості, і
пропозиція товарів сама створює необхідний попит.
Ця взаємозалежність попиту і пропозиції була вперше обгрун-тована ще в
1803 р. у роботі французького економіста Ж. Б. Сея “Трактат політичної
економії”. Вона має назву “закон Сея”. В еко-номічній літературі, в тому
числі і в роботах К. Маркса, “закон Сея” справедливо критикувався за
його абсолютизацію та форму-вання на цій основі ідеалістичних уявлень
про повну гармонію рин-кових відносин.
Найбільш загальні умови формування економічної рівноваги простого і
розширеного відтворення були обгрунтовані К. Марк-сом у другому томі
“Капіталу”. Поділивши всю структуру суспіль-ного виробництва на І та II
підрозділи – виробництво засобів ви-робництва і виробництво предметів
споживання, К. Маркс визна-чив три основні умови пропорційної реалізації
їхніх складових час-тин – с, V та m. Головна з них, на якій грунтуються
дві інші умови, полягає в рівності суми змінного капіталу і додаткової
вартості І підрозділу величині використаного у виробничому циклі
постій-ного капіталу II підрозділу, тобто І(V + m) = IIc.
Обгрунтовані К. Марксом схеми реалізації сукупного суспільно-го
продукту, які відображають умови його простого та розширено-го
відтворення, широко застосовують у практиці економічного про-грамування
і планування багатьох країн, у тому числі країн Заходу. На основі схем
розширеного відтворення американський еконо-міст В. Леонтьєв розробив
метод аналізу міжгалузевих зв’язків за принципом “витрати – випуск”,
який надав теорії рівноваги нові можливості практичного застосування.
Подальший розвиток економічної теорії рівноваги зумовив по-глиблення
диференціації структури відтворювального циклу і вияв-лення на цій
основі нових напрямів рівноважної взаємодії. Важливим внеском у теорію
стало виділення поряд з ринками засобів виробництва і предметів
споживання ринку послуг. К. Маркс, ана-лізуючи умови реалізації в
середині XIX ст., абстрагувався від нього, адже на той час ринок послуг
ще не був невід’ємною структурною ланкою відтворювального циклу. В
сучасних умовах таке абстрагу-вання недоречне: в більшості західних
країн у сфері послуг, яка розвивається за своїми специфічними законами,
працює 60-70 від-сотків зайнятого населення.
Для аналізу умов рівноваги сучасної структури ринкової еконо-міки поряд
з третинним сектором виробництва – ринком послуг – особливого значення
набуває і принципово нова сфера економі-ки – сфера інформатики.
Відтворювальні процеси в цій сфері мають власну специфіку. За цих умов
абсолютизація схем відтворювання, механічне накладання їх на структуру
сучасних економічних про-цесів не відповідають реальній дійсності,
обмежують можливості практичного застосування теорії економічної
рівноваги.
Сталість економічної рівноваги визначається також широтою ринку: чим
ширший ринок, тим менші коливання його цін і тим ближчі вони до
вартісних пропорцій. Важливою умовою досягнен-ня економічної рівноваги є
розвиток національного ринку до інтер-національних меж. Формування
цілісної системи світового госпо-дарства припускає рівновагу не лише
міжгалузевої структури то-варного обміну, а й взаємну збалансованість
економічних ресур-сів – основних факторів виробництва.
Стан економічної рівноваги не статичний. Структурні зв’язки динамічні,
завдяки чому здійснюється вдосконалення їх. За своїм характером ринкова
рівновага завжди відносна. Тому економічний розвиток може бути
зображений як циклічний рух від рівноваги, яка склалася, до порушення її
і далі до формування на більш висо-кому рівні нової рівноваги більш
складного порядку.
У теорії циклічності рівновагу розглядають як вихідний стан економічної
динаміки. Коли структурні порушення відтворюваль-них зв’язків досягають
критичної величини, відбудова стану рівно-ваги здійснюється
стрибкоподібне – через економічні кризи. В цьому випадку економічні
кризи виконують функцію специфіч-ного інструменту насильницького
подолання диспропорцій, що ви-никли, і відбудови порушеної рівноваги.
Відновити порушену рів-новагу можна не тільки насильницьким, кризовим, а
й еволюцій-ним шляхом, оскільки рівноваги можна досягти і на основі
застосу-вання засобів антициклічної політики держави та міждержавних
об’єднань. Можливість вирівнювання кривої економічного зрос-тання на
інституціональній основі не дає підстав вважати можли-вим усунення
факторів циклічності. Дія останніх є суб’єктивною, і їх слід обов’язково
враховувати в економічній політиці. Отже, економічна політика як на
мікро-, так і на макрорівні управління по-винна містити в собі
антициклічні елементи.
Можливості застосування антициклічної політики не однозначні в різних
економічних системах і конкретних історичних умовах. Зрозуміло, що
уразливість економічної політики східноєвропейських країн та колишнього
СРСР грунтувалася на тому, що багато років в її структурі не було
елементів антициклічного регулювання.
Циклічність як об’єктивна закономірність економічного розвит-ку за своїм
змістом багатоструктурна. Якщо в основу критерію кла-сифікації покласти
довготривалість, то вона буде мати: малі цикли (короткострокові
коливання ділової активності, які продовжуються З-4 роки); середні цикли
(строком 7-11 років); великі цикли (пе-ріодичність яких становить 40-60
років); вікові циклічні коливан-ня, наприклад вікові цикли лідерства.
Проте критерій довготривалості лише один з можливих. Типи циклів
розрізняються неоднозначністю матеріальної основи розвит-ку, характером
впливу на економічні процеси. Здавалося, що в ос-нову класифікації
циклів можна покласти саме їх, та ця специфіка відносна:
причинно-наслідкові зв’язки, що викликають до життя ті чи інші цикли,
функції, які вони виконують, багато в чому переплі-таються. Крім того,
різні цикли накладаються один на одний, що ускладнює їхню диференціацію.
Отже, і в цьому випадку штучна уніфікація їх неприпустима.
У структурі циклічного економічного розвитку найрельєфніше виражаються
середні промислові цикли. Вони найближче вза-ємодіють з малими циклами і
найдієвіше впливають на розвиток економічних процесів. Саме тому середні
цикли визначаються як базові.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
