Реферат на тему:
ХУДОЖНЄ
БРАТСТВО ПРЕРАФАЕЛІТІВ
Братство Прерафаелітів, що на початку діяльності позначало себе
загадковими ініціалами ПРБ, – це товариство художників, що було утворене
1848 року в Лондоні. Його провідними діячами були Вільям Голман Гант,
Джон Еверетт Мілле і Данте Габріель Россетті, причому найстаршому з них,
Гантові, був лише 21 рік. Як об’єднання Братство проіснувало трохи довше
десяти років, але новий напрям у провідному Вікторіанському мистецтві,
що з’явився завдяки Братству, тривав до початку 20-го сторіччя.
До того як Братство проявило себе, британське мистецтво було під
переважним впливом Королівської Академії, заснованої на початку
царювання Георга ІІІ, і її першим президентом був Джошуа Рейнолдс.
Незважаючи на роботу таких особистостей, як Тернер і Констебль, манера
живопису, що їй віддавала перевагу Королівська Академія, тяжіла до стилю
Старих Майстрів, у якому рясно використовувалась коричнева фарба. Три
молоді Прерафаеліти зумисно кинули виклик усталеному погляду на
мистецтво, склавши маніфест про свої наміри й опублікувавши їх у
чотирьох номерах видання під назвою The Germ (“Початок”). Вони
обстоювали малювання безпосередньо з натури – з об’єктивною
достовірністю і справжнім розумінням, у повній згоді з безпосереднім і
щирим у мистецтві минулого – особливо мистецтві до Рафаеля.
Щоб перевершити творчість великих італійських художників, які передували
Рафаелю, живописці Братства ретельно вивчали кольори в природі, яскраво
і чітко відтворюючи їх на вологій білій основі. Вони проходили величезні
відстані у пошуках точних моделей для фону і персонажів своїх картин. У
своєму прагненні зображувати справжні, глибоко важливі теми вони
зверталися за натхненням до Біблії. Серед найвидатніших з їх ранніх
живописів були “Світло цього світу” і “Найманий пастух” Ганта, “Христос
у домі батьків” Мілле й дві версії на тему Благовіщення Россетті.
Спершу критики, у тому числі Чарлз Діккенс, були налаштовані ворожо. Їм
не подобалося таке реалістичне зображення батька Христа трударем з
брудними нігтями і Діви – звичайною молодою дівчиною. Гадали, що ПРБ
уявляли себе чимось кращим за Рафаеля; його членів також підозрювали у
романських нахилах (це був час Оксфордського Руху). Але видатний критик
Джон Раскін активно захищав їх, і молоді живописці невдовзі мали своїх
шанувальників, особливо серед забезпеченого середнього класу Мідленду і
Північної Англії.
Піднесені цілі Братства виявилися неспроможними затримати надовго
інтерес плідної фантазії Россетті й невгамовної майстерності Мілле. Лише
Гант залишився вірним ідеалам Братства. Інші двоє розвивалися в інших
напрямках, змінивши Біблію на середньовічний світ, п’єси Шекспіра та
інші джерела натхнення, що стали популярними внаслідок Романтичного руху
початку 19 ст.
Хоча Братство поступово зникло десь у 1853 році, утворився новий клімат
у мистецтві, і з ним пов’язували себе багато інших художників.
Найвидатнішим серед них був Форд Медокс Браун, один з друзів художників
Братства, який поділяв їх ідеї. Браун, котрий народився за кордоном і
навчався живопису в Європі, не дуже цікавився біблійними аспектами
творчості Братства та її близьким зв’язком з релігійним характером
тогочасної Англії. Його ранні роботи були більш романтичними і часто
заснованими на поезії Байрона.
З продовженням царювання королеви Вікторії британці починають
усвідомлювати свою імперську роль. Зростав інтерес до класичної
літератури та історії давньої Греції й Риму, а також до легендарного
середньовічного минулого самої Британії. В образотворчому мистецтві
найбільш плідним творцем картин і на класичні, і на середньовічні теми
був Едвард Берн-Джонс. Серед його робіт були такі, як серія полотен на
сюжет Пігмаліона Й “Король Кофетуа і жебрачка”, у яких почала з’являтися
тема моральної вищості шляхетного характеру над земним достатком.
Раз встановившись, класична тема дала художникам чудову можливість
поєднувати мистецтво з еротичними мотивами у художній манері, прийнятній
для Вікторіанської чутливості. Художники, підтримані Королівською
Академією, створювали все більш і більш пікантні зображення грецьких і
римських дам під час прийняття ванни чи в інших інтимних ситуаціях.
Технічні стандарти виконання цих картин, встановлені Прерафаелітами,
були дуже високими і підтримувались упродовж усього періоду, адже
Вікторіанські меценати не прийняли б нічого іншого, крім кваліфікованої
майстерності.
До нового покоління класичних художників входили такі, як Лайтон
(отримав звання пера), Пойнтер і Алма-Тадема (обидва стали рицарями),
чиє ідеалізоване бачення життя давніх греків і римлян мало спокійну
безтурботність казок.
Були інші течії у художньому напрямі, важливу течію започаткував
Россетті, не лише художник, але й поет. Він розробив ідіосинкразичний
стиль, повний загадкових півтонів, використовуючи колір не для того, щоб
реалістично зобразити природу, але з метою викликати настрій і почуття.
Це стало мистецькою темою, яку Уолтер Патер, шанувальник Прерафаелітів,
висловив у своїх студіях мистецтва, що мали викликати нові ідеї та
погляди. Ці ідеї, хоча не всім припадали до смаку, відображали зміну в
ставленнях, що переважали у збагаченому суспільстві кінця століття, яке
вбачало у культурному гедонізмі таких картин як Dolce Far Niente
(“Coлодка безтурботність”) Горварда чи “Коханці” Соломона прийнятну
філософію життя.
Поряд із цим інтимно-будуарним мистецтвом продовжувала розвиватися
тенденція до зображення епічних сцен. Картина “Полюбити завойовника”
Джона Біема Шо, знеславлена одним критиком як тривіальна, була створена
у 1899 році, коли Імпресіонізм, що захопив високі позиції у французькому
мистецтві й відчиняв ворота у живопис 20го століття, уже застарів.
Насправді, Прерафаелізм віджив своє; хоча міцно тримався у британському
мистецтві до періоду після Першої Світової війни, він уже більше не
представляв почуття й ідеали сустпільства.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
