Реферат на тему
Порушення кримінальної справи
План
1Поняття і завдання стадії порушення кримінальної справи
2. Приводи і підстави для порушення кримінальної справи.
3. Органи та особи, які мають право порушити кримінальну справу
4. Обставини, що виключають порушенння кримінальної справи.
5.Порядок порушення або відмови в порушенні кримінальної справи
Література
1. Поняття і завдання стадії порушення кримінальної справи
Порушення кримінальної справи є першою, початковою стадією кримінального
процесу. Суть її полягає в тому, що компетентні органи повинні
встановити наявність чи відсутність передбачених законом приводів і
підстав для того, щоб прийняти рішення про порушення або відмову в
порушенні кримінальної справи. У цій стадії також по можливості
встановлюється наявність чи відсутність обставин, що виключають
провадження в кримінальній справі, а також інших обставин, які є
підставою для відмови в порушенні кримінальної справи.
Своєчасне та обгрунтоване порушення кримінальної справи є необхідною
передумовою для швидкого й повного розкриття злочинів, викриття й
покарання винних, запобігання злочинам і виконання завдань кримінального
судочинства. Слідчі дії можна провадити лише після порушення
кримінальної справи ( ст. 113 КПК). Як виняток до її порушення у
невідкладних випадках дозволяється провести огляд місця_події, причому
за наявності для цього підстав кримінальна справа порушується негайно
після огляду (ч. 2 ст. 190 КПК).
Стадія порушення кримінальної справи не зводиться тільки до відповідного
процесуального акта — постанови або ухвали про її порушення чи відмову в
цьому. Вона включає в себе систему процесуальних дій і правовідносин,
зокрема прийняття, розгляд і перевірку заяв і повідомлень про злочин,
вжиття заходів щодо відвернення і припинення злочинів, прийняття рішень
про порушення кримінальної справи або про її відмову, прокурорський
нагляд за законністю та обґрунтованістю вказаних дій, перевірку судом за
скаргами заінтересованих осіб законності та обґрунтованості постанови
прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні
кримінальної справи.
2. Приводи і підстави для порушення кримінальної справи.
Необхідною передумовою для порушення кримінальної справи є наявність
законних приводів і підстав.
Приводи — це передбачені законом джерела, з яких органи дізнання,
слідчий, прокурор, суддя і суд, уповноважені порушити кримінальну
справу, одержують відомості про вчинені або підготовлювані злочини.
КПК передбачає такі приводи для порушення кримінальної справи: 1) заяви
або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб,
представників влади, громадськості або окремих громадян; 2) повідомлення
представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали
підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним; 3) явка з
повинною; 4) повідомлення, опубліковані в пресі; 5) безпосереднє
виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину
(ч. 1 ст. 94). Цей перелік є вичерпним.
Закон вимагає, щоб повідомлення підприємств, установ, організацій і
посадових осіб були викладені в письмовій формі (ч. З ст. 95 КПК). Всі
інші заяви або повідомлення можуть бути усними або письмовими.
Усні заяви про злочин заносяться до протоколу, який підписують заявник і
посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник під розписку
попереджується про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий
донос за ст. 177 КК.
Письмова заява повинна бути підписана особою, яка її подає. До порушення
справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про
відповідальність за неправдивий донос і взяти у нього відповідну
підписку.
Отже, анонімні письмові заяви, а також повідомлення про злочин, зроблені
по телефону, навіть якщо той, хто повідомив, назвав себе, не є приводом
до порушення кримінальної справи. В разі необхідності вони можуть бути
перевірені, однак якщо в ході такої перевірки будуть установлені
достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, то приводом до
порушення справи буде безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим,
прокурором або судом ознак злочину (п. 5 ч. 1 ст. 94 КПК).
Повідомляти про злочини компетентним органам — право кожного
громадянина. Проте якщо йому стало достовірно відомо, що хтось готує або
вчинив злочин, за недонесення про який передбачено кримінальну
відповідальність (ст. 187 КК), він зобов’язаний повідомити про такий
злочин органам, які мають право порушувати кримінальні справи.
Керівники підприємств, установ, організацій, посадові особи,
представники влади і громадськості повідомляють про підготовлювані або
вчинені злочини, які стали їм відомі у ході їх діяльності.
Повідомлення, опубліковані в пресі, які можуть бути приводом для
порушення кримінальної справи, — це статті, дописи, листи, фейлетони
тощо, поміщені в центральних або місцевих газетах, журналах.
Явка з повинною — це заява особи про вчинений нею або за її участю
злочин, зроблена добровільно, з власної ініціативи прокурору, слідчому,
органу дізнання, судді чи суду. Особа, яка відбуває покарання в місцях
позбавлення волі, може заявити про вчинений нею злочин адміністрації
виправно-трудової установи.
У разі явки з повинною встановлюється особа того, хто з’явився, після
чого складається протокол, в якому докладно від першої особи
викладається зроблена заява. Протокол підписують особа, що з’явилася з
повинною, і посадова особа, яка склала протокол (ст. 96 КПК).
За змістом закону не можна вважати явкою з повинною заяву особи, яка
вчинила злочин, надіслану по пошті або зроблену по телефону. Однак якщо
такий заявник не може з’явитись особисто через тяжку хворобу або інші
поважні причини, його заява про злочин повинна бути прийнята і занесена
до протоколу за місцем його перебування співробітником органу дізнання,
слідчим або прокурором.
За загальним правилом явка з повинною є обставиною, що пом’якшує
відповідальність (п. 8 ч. 1 ст. 40 КК). Але у випадках, прямо вказаних у
законі (ч. 2 ст. 56, ч. З ст. 170, ч. 2 ст. 222 КК), вона є обставиною,
яка виключає кримінальну відповідальність і, отже, порушення
кримінальної справи.
Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або
судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає,
що ці органи та особи самі, незалежно від будь-чиїх заяв і повідомлень,
передбачених п. 1—4 ч. 1 ст. 94 КПК, виявляють підготовлюваний або
вчинений злочин (наприклад, орган дізнання — при здійсненні
оперативно-розшукової діяльності, прокурор — при здійсненні загального
нагляду за додержанням законності, слідчий — при розслідуванні справи,
суддя — при розгляді адміністративної справи, суд (чи суддя) — при
судовому розгляді кримінальної або цивільної справи).
Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК підставою для порушення кримінальної справи є
достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (зокрема,
суспільної небезпечності і кримінальної протиправності). Достатніми
вважаються такі дані (докази), які свідчать про факт підготов-люваного
або вчиненого діяння, передбаченого кримінальним законом. При цьому не
обов’язково, щоб вони висвітлювали дане діяння повно і всебічно або
викривали конкретну особу у вчиненні злочину. Встановлення цих обставин
є завданням наступної стадії кримінального процесу — попереднього
розслідування. Порушувати кримінальну справу слід, як правило, за фактом
вчинення якогось діяння. Але якщо на момент порушення кримінальної
справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справу повинно бути
порушено щодо цієї особи (ч. 2 ст. 98 КПК), при ньому прокурор (суддя)
вправі прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі
України до закінчення попереднього розслідування чи судового розгляду,
про що виносять мотивовану постанову (ст. 98 КПК).
3. Органи та особи, які мають право порушити кримінальну справу
Право порушити кримінальну справу мають тільки прокурор, слідчий, орган
дізнання, суддя і суд (ст. 4, 97, 98 КПК), при цьому кожний з них діє в
межах своєї компетенції.
Прокурор має право порушити кримінальну справу про будь-який злочин. Він
також здійснює нагляд за законністю й обгрунтованістю порушення
кримінальної справи слідчими та органами дізнання.
Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним
прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки
Крим, області, міст Києва і Севастополя (ч. 5 ст. 10 Закону про
адвокатуру), а щодо народного депутата України, Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Першого заступника
й заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахункової палати
— лише Генеральним прокурором України (ч. 4 ст. 27 Закону про статус
народного депутата України, ч. З ст. 20 Закону про Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини, ч. 2 ст. 37 Закону про Рахункову
палату).
Військовий прокурор порушує кримінальні справи про злочини, підсудні
військовим судам.
Слідчі порушують кримінальні справи, керуючися правилами про
підслідність (ст. 112 КПК). При цьому слідчі прокуратури можуть порушити
будь-яку кримінальну справу, бо вони вправі розслідувати всякий злочин,
але слідчі військової прокуратури порушують тільки кримінальні справи
про злочини, підсудні військовим судам.
Органи дізнання вправі порушити кримінальну справу у межах їх
компетенції, визначеної ст. 101 КПК. При цьому міліція в принципі може
порушити справу про будь-який злочин. Каштани морських суден, що
перебувають у далекому плаванні, також вправі порушити справу про
будь-який злочин, вчинений членами екіпажу і пасажирами під час
перебування корабля в такому плаванні.
Податковій міліції надано право порушувати справи про ухилення від
сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також справи про
приховування валютної виручки.
Органи безпеки можуть порушити кримінальну справу про злочини, віднесені
законом до їх відання (ч. 2 ст. 112 КПК).
Командири військових частин, з’єднань, начальники військових установ
вправі порушити кримінальну справу про злочини, вчинені підлеглими їм
військовослужбовцями і військовозобов’язаними під час проходження ними
зборів, а також робітниками і службовцями Збройних Сил у зв’язку з
виконанням службових обов’язків або в розташуванні частини, з’єднання,
установи.
Митні органи вправі порушити кримінальні справи про контрабанду.
Начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів,
лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв мають право
порушити кримінальну справу про
злочини проти встановленого порядку несення служби, а також про злочини,
вчинені в розташуванні зазначених установ.
Органи державного пожежного нагляду вправі порушити кримінальну справу
про пожежі й порушення протипожежних правил.
Органи прикордонної охорони можуть порушити кримінальну справу про
порушення державного кордону.
Суддя порушує кримінальні справи приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27,
ст. 251 КПК) про злочини, обставини яких органи дізнання встановлюють у
порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст. 425, 430
КПК), або коли виявляє ознаки злочину при розгляді справи про
адміністративне правопорушення (наприклад, про дрібне хуліганство).
Суд або суддя при розгляді ним справи одноособово вправі порушити
кримінальну справу по новому обвинуваченню (ст. 276 КПК) чи щодо нової
особи (ст. 278 КПК), якщо в ході судового розгляду кримінальної справи
будуть встановлені підстави для цього або ж при розгляді цивільної
справи встановить ознаки злочину.
4. Обставини, що виключають порушення кримінальної справи.
Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає
закриттю:
1)за відсутністю події злочину;
2)за відсутністю в діянні складу злочину;
3)виключено;
4)внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за
вчинене діяння, а також в зв’язку з помилуванням окремих осіб;
5)щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного
діяння одинадцятирічного віку;
6)за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які
порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків,
передбачених частинами 2, 4 і 5 статті 27 КПК
7)за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не
інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право
порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (частина 3 статті
27 КПК);
r
нятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для
реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за
нововиявленими обставинами;
9)щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав
законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж
підстави;
10)щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання,
слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню;
11)якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована
постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.
Якщо обставини, зазначені в пунктах 1, 2 і 4 , виявляються в стадії
судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і у випадках,
передбачених пунктами 1 і 2 , постановляє виправдувальний вирок, а у
випадках, передбачених пунктом 4, — обвинувальний вирок із звільненням
засудженого від покарання.
Закриття справи на підставах, зазначених у пункті 4, не допускається,
якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у
справі продовжується в звичайному порядку.
У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне
діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення
віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту
цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у
порядку, передбаченому статтею 73 КПК.
Якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що
проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97КПК, поряд з
обставинами, зазначеними у пунктах 1, 2, 4, 6, 7, 9—11 , що виключають
провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки
адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд
або суддя зобов’язані направити відповідні матеріали органу (посадовій
особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне
правопорушення.
Кримінальна справа щодо померлого підлягає порушенню тільки в тих
випадках, коли провадження у справі є необхідним для реабілітації
померлого або відновлення справи щодо інших осіб за ново виявленими
обставинами.
Кримінальну справу не може бути порушено щодо особи, про яку є
нескасовані вирок, ухвала чи постанова суду, постанова органу дізнання,
слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню,
постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні
справи по тому ж факту, бо ці рішення мають загальнообов’язкову силу
(ст. 403, 25, 114 КПК). Виняток передбачено законом тільки для суду. В
стадії судового розгляду він має право порушити кримінальну справу по
новому обвинуваченню (ст. 276 КПК) або щодо нової особи (ст. 278 КПК),
незважаючи на наявність згаданих нескасованих постанов органу дізнання,
слідчого, прокурора, бо суд внаслідок принципу незалежності суддів і
підкорення їх лише закону (ч. 1 ст. 129 Конституції України) не
зв’язаний висновками і позицією цих органів і повинен перевірити їх
правильність та обгрунтованість.
5.Порядок порушення або відмови в порушенні кримінальної справи
При наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 цього Кодексу,
прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані винести
постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави
до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої
порушується справа, а також дальше її спрямування.
Якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка
вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї
особи.
Справи, зазначені в частині 1 статті 27 цього Кодексу, порушуються
народним суддею, а у випадках, передбачених частиною 3 статті 27 цього
Кодексу, — прокурором.
Після порушення справи:
1)прокурор направляє справу для провадження досудового слідства або
дізнання;
2)слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання починає дізнання;
3)суд справу про злочин, зазначений у частині першій статті 27 цього
Кодексу, призначає до розгляду.
Закон зобов’язує прокурора, слідчого, орган дізнання і суддю приймати
заяви й повідомлення про вчинені або шдготовлювані злочини, в тому числі
і в справах, які не підлягають їх віданню (ч. 1 ст. 97 КПК). В
останньому випадку вони направляють прийняту заяву або повідомлення за
належністю, одночасно вживаючи всіх можливих заходів, щоб запобігти
злочинові або припинити його.
Неприйняття або повернення заяви чи повідомлення про злочин з мотиву
недостатності в них необхідних даних є неприпустимим. Заявнику може бути
лише запропоновано додатково дати пояснення, подати наявні у нього
предмети чи документи.
Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті не пізніше
трьох_діб_з дня їх надходження. Протягом цього строку прокурор, слідчий,
орган дізнання чи суддя зобов’язані прийняти рішення про порушення або
про відмову в порушенні кримінальної справи чи про направлення заяви або
повідомлення за належністю, тобто за підслідністю чи підсудністю (ч. 2
ст. 97 КПК).
Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на
підставі даних, що є в заяві чи повідомленні, провадиться перевірка цих
документів у строк не більше 10 днів. Така перевірка здійснюється в
основному шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових
осіб або витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). В окремих
випадках виникає необхідність звернутися до відповідних організацій чи
установ з вимогою провести ревізію (ч. 1 ст. 66 КПК) чи відомчу
перевірку. Органи дізнання можуть здійснювати перевірку й оперативним
шляхом.
Не можна провадити перевірку заяв і повідомлень про злочини шляхом
обшуків, допитів та інших слідчих дій. У невідкладних випадках з метою
перевірки до порушення справи може бути проведено лише огляд місця події
(ч. 2 ст. 190 КПК).
Якщо в заяві або повідомленні містяться дані про злочин, справа про який
порушується лише за скаргою потерпілого, необхідно перевірити наявність
законного приводу до порушення справи (ч. 1 і 2 ст. 27 КПК).
Порушивши кримінальну справу, прокурор, як правило, направляє її для
провадження попереднього слідства або дізнання, але може прийняти й до
свого провадження.
Якщо справу порушили слідчий або орган дізнання, вони приймають її до
свого провадження і починають відповідно попереднє слідство чи дізнання.
Не пізніше доби вони зобов’язані направити прокурору копію своєї
постанови (ч. 2 ст. 100 КПК).
Проведення розслідування за матеріалами, виділеними з іншої справи в
окреме провадження щодо іншої особи за новим обвинуваченням, без
порушення справи є істотним порушенням кримінально-процесуального закону
і завжди тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування (п.
13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. «Про
застосування судами України кримшально-процесуального законодавства, шо
регулює повернення справ на додаткове розслідування).
Порушивши кримінальну справу, суддя або суд направляє її прокурору для
провадження попереднього слідства або дізнання. Винятком є кримінальні
справи про злочини, обставини вчинення яких встановлюються в порядку
протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст. 425 КПК), і
справи приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК).
Визнавши матеріали про злочини, перелічені в ст. 425 КПК, достатніми для
розгляду в судовому засіданні, суддя виносить постанову про порушення
кримінальної справи і віддання правопорушника до суду (ст. 430 КПК).
У справах приватного обвинувачення суддя виносить постанову про
порушення кримінальної справи і віддання обвинуваченого до суду (ч. 1
ст. 251 КПК).
Якщо справа про злочини, перелічені в ч. 1 ст. 27 і ст. 425 КПК,
порушується щодо неповнолітнього або особи, яка через свої фізичні або
психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, ця справа
згідно з ст. 111 КПК повинна бути направлена прокурору для провадження
попереднього слідства.
За відсутності законних приводів і підстав, а також за наявності
обставин, які виключають порушення кримінальної справи, прокурор,
слідчий, орган дізнання, суддя виносять постанову про відмову в
порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб
і підприємства, установи, організації.
Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні
кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона
стосується, або її представником відповідному прокурору, а постанову
прокурора — вищестоящому прокурору протягом 7 днів з дня одержання її
копії. У разі відмови прокурора скасувати постанову скарга на цю
постанову подається до місцевого суду за місцерозташуванням органу або
роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів з дня
отримання повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови.
Якщо постанова про відмову в порушенні справи винесена не районним,
міським і прирівняним до них органом дізнання, слідчим, прокурором, а
вищестоящим, скарга на неї подається до обласного та прирівняного до
нього суду (ч. 2 ст. 99, ст. 236КПК). Скарга розглядається суддею
одноособово не пізніше 10 днів з дня її надходження до суду. Суддя
витребовує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні
справи, повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її
розгляду. Розглянувши скаргу, суддя: 1) скасовує постанову й повертає
матеріали для проведення додаткової перевірки або порушує справу; 2)
залишає скаргу без задоволення. Копія постанови судді надсилається
особі, яка винесла оскаржену постанову, прокурору та особі, яка подавала
скаргу.
Постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи може бути
оскаржена в касаційному порядку особою, інтересів якої вона стосується,
або її представником протягом 7 днів з дня одержання її копії (ч. З ст.
99 і КПК), а прокурор — принести протест (ч. 5 ст. 100 КПК) або внести
окреме подання (ч. 1 ст. 354 КПК).
Якщо в результаті перевірки заяви або повідомлення про злочин не
встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали
перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного
або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку,
прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши у порушенні
кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд
громадській організації, товариському суду, службі у справах
неповнолітніх, трудовому колективу чи адміністрації підприємства,
установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або передати
матеріали для застосування у встановленому порядку заходів
адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 99 КПК).
Список використаної літератури
Конституція України К.1996.
Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради.
-1961. – К 2. – С. 15.
Джелалов О.К. Держава і право. – Вип. 16. – К., 2002.
Коляда П.В. Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим //
Юридичний вісник України. – 2001. – №9 – С.11.
Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т.
– К., 2004.
Кримінальний процес України: Підручник. – Харків, 2000.
Кримінальний кодекс України.: Науково-практичний коментар / Н.Ф.Антонов,
М.І. Бажанов, Ф.Г.Бурчук та інші. – К., 1999.
Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П., Кримінальний процес України:
Підручник. – К.: Либідь, 1992. –413с.
Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник –2-ге
видання перероблене і доповнене. – К., Либідь. 1999. –516с.
Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України.
(автори Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я, Під. Ред. В.Т. Нор
та інш.) К., Юрінком. За станом на 1 серпня 1995 року. 640с.
Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу
України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056с. (Нормативні документи та
коментарі).
Никоненко М. Деякі питання презумпції не винуватості і права особи на
захист у кримінальному процесі // Право України. – 1999. – №4.
Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те
вид., доп. і переробл. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 1120 с.
Смирнов М. Дистанційне кримінальне судочинство: реальність та
перспективи // Бюлетень Міністерства юстиції України К 9 (35) 2004 – 15.
Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб. К.:
Юрінком Інтер, 1999. – 576 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
