Реферат на тему:
Принцип пріоритету права людини на життя і здоров’я перед правом на
охорону власності
В юридичній літературі проблема принципів діяльності суб’єктів владних
повноважень у сфері охорони власників майна не достатньо опрацьована.
Над цією темою працювали відомі вчені В. Б. Авер’янов, А. В. Венедіктов,
В. Д. Рєзвих, З. М. Рах-лін, І. П. Голосніченко та деякі інші. Одні
досліджували цю проблему на старих ідеологічних засадах і вивели
принципи адміністративно-правової охорони власності, а не суб’єктів
права власності, інші, в умовах сучасності, аналізували принципи
адміністративного права загалом. Праць, які б цілеспрямовано
висвітлювати цю проблему, в Україні не опубліковано.
Метою пропонованої статті є обґрунтування принципу приоритету права
людини на життя і здоров’я перед правом на охорону власності як першого
спеціального принципу охорони суб’єктами владних повноважень власників
майна.
Перед початком дослідження необхідно врахувати засадничі положення
реформування адміністративного права. У вітчизняній адміністративній
юриспруденції найбільш влучно ці положення у сфері формування принципів
адміністративного права розкриті В. Б. Авер’яновим. Основне, на що
звертає свою увагу вчений, — сучасне вітчизняне адміністративне право ще
докорінно відрізняється від адміністративного права європейських країн
за «духом», ідеологією. У країнах Європи воно орієнтоване на
забезпечення прав та інтересів людини, їх ефективний захист, а у нас —
на задоволення потреб держави, державного управління (фактично
державного апарату). На противагу цьому він пропонує основою
адміністративно-правової доктрини адміністративного права зробити
«людиноцентриську» ідеологію, згідно з якою держава має дбати про
інтереси громади, тобто діяти на «благо людини», за допомогою всебічного
забезпечення пріоритету її прав, свобод й інтересів у сфері діяльності
публічної адміністрації — органів виконавчої влади та місцевого
самоврядування [1, c. 57].
У дослідженні принципів діяльності суб’єктів владних повноважень у сфері
охорони власників майна запропонуємо гіпотезу, що першим основним
принципом інституту адміністративно-правової охорони суб’єктів права
власності є принцип пріоритету права людини на життя і здоров’я перед
правом на охорону власності.
Він логічно випливає зі сформованого нами в попередніх працях принципу
адміністративного права — забезпечення прав і свобод людини, але
потребує диференціації, оскільки права людини — це великий перелік прав,
які інколи конкурують між собою.
У сучасній теорії філософії права є незаперечним, що першим правом
людини є право на життя та здоров’я, а всі інші правові цінності в
умовах конкуренції прав людини в цьому випадку вторинні [2, c. 257].
Таке філософське розуміння виражене в Конвенції про захист прав людини і
в засадничих свободах, де сказано, що право кожного на життя охороняє
закон. Нікого не можна зумисно позбавити життя по-іншому, ніж як
виконання вироку суду, винесеного після визнання провини у вчиненні
злочину, за який законом передбачено таке покарання. У ст. 2 Конвенції
визначено виняткові випадки, коли позбавлення життя не розглядається як
порушення, тобто якщо воно є наслідком вимушеної необхідності
застосувати силу: a) для захисту будь-якої особи від незаконного
насильства; b) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі
особи, яку законно тримають під вартою; c) у разі вчинення правомірних
дій для придушення заворушення або повстання [3].
?
виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції
про захист прав і основних свобод людини», в яких зазначено, що: «пункт
2 статті 2 містить вичерпний перелік ситуацій, коли позбавлення життя
державою може бути виправданим. Застосування сили повинно грунтуватися
на абсолютній необхідності і здійснюватися з метою самозахисту чи
захисту іншої особи, з метою арешту чи запобіганню втечі та з метою
придушення бунту або заколоту. Застосування сили вважається абсолютно
необхідним, якщо воно суворо адекватне переслідуваній меті. Під час
оцінки факту, чи було застосування сили адекватним, до уваги береться
мета, що переслідується, загроза життю інших осіб та рівень ризику того,
що застосовувана сила може призвести до смерті. У статті 2 не
визначаються ситуації, коли дозволяється навмисно вбивати людей, а
називаються ситуації, коли дозволяється застосовувати силу, наслідком
чого може бути смерть особи. Стаття 2 (2) дозволяє застосування державою
сили з метою самозахисту чи задля захисту інших осіб, проте не
виправдовує застосування сили з метою захисту майна. У кожному випадку,
коли йдеться про позбавлення державним службовцем життя з метою
самозахисту, суд оцінює, чи було застосування тих або інших заходів
абсолютно необхідним. Убивство озброєного нападника поліцією оцінюється
як таке, що не порушує статті 2, якщо буде проведено ретельне
розслідування і доведено, що позбавлення життя було необхідним» [4].
На жаль, таке гуманне розуміння застосування державою примусу ще не
призвело до внесення змін у деякі законодавчі акти України, прийняті
раніше, ніж була прийнята Конституція України. Так, наприклад, ст. 15
Закону України «Про міліцію» без обмеження дозволяє застосовувати як
крайній захід вогнепальну зброю проти осіб, які вчинили тяжкий злочин і
намагаються втекти, зокрема, коли об’єктом посягання є майно, і коли
правопорушник не загрожує життю і здоров’ю інших людей чи працівників
правоохоронних органів — просто тікає. Неохідно якнайшвидше виправити цю
законодавчу невідповідність, оскільки зазначений випадок є класичним
прикладом неправової норми, яка має діюче формальне законодавче
оформлення.
Бездія суб’єктів владних повноважень призводить до непоправних
наслідків. Так, наприклад, у січні 2007 р. у Харківській області
пострілом із саморобної зброї, що була встановлена в дачному будинку для
боротьби із злодіями, був смертельно поранений родич особи, яка
протиправно встановила цей пристрій для захисту своєї приватної
власності [5, с. 1].
Для об’єктивності зазначимо, що у більшості законодавчих актів, які
прийняті після 1996 р. законодавство правильно визначає трактування
пріоритету принципу захисту життя та здоров’я людей перед іншими
правами. Такі положення, зокрема, відображені в Законі України «Про зону
надзвичайної екологічної ситуації» [6], у Законі України «Про правові
засади цивільного захисту» [7] тощо.
Отже, у сфері забезпечення охорони суб’єктів права власності першим
спеціальним принципом є принцип пріоритету права людини на життя і
здоров’я перед правом на охорону власності.
Література
Авер’янов В. Б. Утвердження принципу верховенства права у новій доктрині
українського адміністративного права // Бюлетень Міністерства юстиції
України. — 2006. — № 11. — С. 57–70
Бачинін В. А., Журавський В. С., Панов М. І. Філософія права: Словник. —
К: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2003.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод // Голос
України. — 2001. — № 3 (2503). — С. 6–8.
Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо
застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і
основних свобод людини // Нормативні акти України. Комп’ютерна правова
ситема. За станом на січень 2007 р.
Факты: Всеукраинская газета 2007. — № 18 (2299).
Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» // Відомості
Верховної Ради України. — 2000. — № 42. — Ст. 348.
Закон України «Про правові засади цивільного захисту» // Відомості
Верховної Ради України. — 2004. — № 39. — Ст. 488.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
