Особливості оподаткування медичного страхування
Бідкатися на тему, чому в нас медичне страхування поширене менш ніж у
них, можна дуже довго. Однією з вагомих причин можна назвати
невпевненість учасників страхового процесу (страхової компанії,
страхувальника – фізичної особи або юридичної, лікувального закладу) у
правильності сплати податків.
Медичне страхування полягає в тому, що страхові організації укладають із
закладами охорони здоров’я договори про співпрацю щодо надання медичної
допомоги й лікування застрахованих осіб за умовами договорів
добровільного медичного страхування.
Добровільне медичне страхування провадиться у межах створених страховою
компанією правил страхування та за тарифами, i може бути індивідуальним
або колективним. Відповідальність страхової компанії настає в разі
звернення фізичної особи (застрахованого) до закладів охорони здоров’я
за одержанням медичної допомоги або послуг відповідно до умов договору
страхування, тобто виплата має вигляд компенсації вартості необхідного
лікування або медичних послуг.
Детальніше розглянемо як оподатковуються страхові внески та страхове
відшкодування у:
1. Страхових компаній
Однією з галузей страхування є особисте страхування, здійснюване з метою
надання певних послуг як фізичним, так i юридичним особам (на думку
автора, медичне страхування можна прирівняти до страхування життя). Ці
послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у
разі настання несприятливих подій для їх життя i здоров’я. Об’єктом
медичного страхування є майнові інтереси страхувальника або
застрахованого, пов’язані з витратами на одержання медичної допомоги
(встановлення діагнозу захворювання, захворювання у зв’язку із травмою
тощо) та на лікування (перебування в лікарні, хірургічні витрати,
витрати на післяопераційний догляд тощо). Страховою сумою в
добровільному медичному страхуванні є граничний рівень страхового
забезпечення, який визначається згідно з переліком i вартістю медичних
послуг, передбачених договором страхування.
Законом України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР “Про оподаткування прибутку
підприємств” (зі змінами та доповненнями) визначено, що облік операцій
зі страхування фізичних осіб ведеться страховиками окремо. Страхові
резерви на покриття ризиків зі страхування життя формуються окремо від
страхових резервів з інших видів страхування й використовуються виключно
на покриття ризиків зі страхування життя.
Наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 23.06.97
р. № 46, зареєстрованим у Мін’юсті України 17.07.97 р. за № 262/2066,
затверджено Методику формування резервів із страхування життя, якою
визначено перелік загальних вимог до умов укладання договорів
страхування життя. Так, страхові виплати згідно з цим документом
здійснюються у разі:
– смерті застрахованої особи;
– дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору
страхування;
– досягнення застрахованою особою пенсійного віку (страхування
додаткової пенсії) або віку, визначеного в договорі страхування;
– настання події в житті застрахованої особи, обумовленої в договорі
страхування (укладення шлюбу, народження дитини, вступ до навчального
закладу, смерть близького родича застрахованої особи – дружини,
чоловіка, дітей, батьків).
Крім того, умови договору страхування життя можуть додатково передбачати
обов’язок страховика здійснити страхові виплати у разі:
– хвороби застрахованої особи;
– тимчасової непрацездатності застрахованої особи внаслідок нещасного
випадку;
– стійкої непрацездатності (інвалідності) застрахованої особи внаслідок
нещасного випадку.
Але Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлює до
операції страхування життя свої, більш жорсткі вимоги.
Так, для цілей оподаткування, в контексті цього Закону (пп. 7.2.4), під
операцією із страхування життя фізичної особи слід розуміти операцію, що
передбачає страхову виплату у таких страхових випадках:
– смерть застрахованої особи;
– рішення суду про оголошення застрахованої особи померлою;
– дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору
страхування або досягнення нею віку, визначеного договором страхування.
У цьому випадку строк дії договору не може бути меншим, як 120
календарних місяців та не може передбачати часткових виплат до
закінчення строку такого договору або настання страхового випадку.
І хоча Методика формування резервів із страхування життя прямо вказує на
медичний аспект, але згідно з вищезазначеним пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” для цілей
оподаткування колективне страхування фізичних осіб не передбачено
вважати операцією зі страхування життя фізичної особи, тобто слід
обкладати податком за ставкою 3%.
2. Страхувальника
Для колективної форми страхування характерним є те, що страхові платежі
сплачуються за рахунок коштів підприємств та організацій з прибутку,
який залишається в їх розпорядженні, що встановлено податковим
законодавством. Як наслідок, фізична особа – працівник підприємства,
отримує додаткові соціальні блага і сума страхового внеску додатково
підлягає оподаткуванню прибутковим податком згідно статті 8 Декрету
Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” №13-92
від 26.12.1992 року.
При індивідуальній формі страхування джерелом сплати страхових внесків є
доходи окремих громадян.
3. Лікувального закладу
Для закладів охорони здоров’я здійснення послуг з медичного
обслуговування застрахованих громадян є однією з форм надання платних
медичних послуг населенню, які виконуються на підставі договорів надання
медичної допомоги та лікування застрахованих осіб, за що медичні заклади
одержують грошову компенсацію від страхової компанії у розмірі суми
страхового відшкодування, визначеної відповідно до договорів
страхування, укладених між страховиком i підприємством або фізичною
особою.
Враховуючи зазначене, одержані закладами охорони здоров’я доходи за
надання платних медичних послуг застрахованим громадянам оподатковуються
на загальних підставах згідно Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств”, відповідно до якого, якщо неприбуткові організації (а
лікувальні заклади поки що в більшості своїй мають ознаку неприбуткових
організацій) отримують дохід із джерел інших, ніж визначено відповідним
пп. 7.11.2 п. 7.11 ст. 7 цього Закону, такі неприбуткові організації
зобов’язані сплатити податок на прибуток, який визначається як сума
доходів, отриманих з таких інших джерел, зменшена на суму витрат,
пов’язаних із отриманням таких доходів, але не вище суми таких доходів.
Крім того, при визначенні сум оподатковуваного прибутку, одержаного з
таких інших джерел, сума амортизаційних відрахувань не враховується.
На сьогодняшній день питання – страхуватися чи ні, належить до
риторичних. Дозволити розкіш медичного страхування своїх співробітників
можуть тільки великі та багаті підприємства. Усім іншим залишається
очікування сприятливих змін у системі оподаткування.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
