Я – громадянин України
”Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани
золотої пшениці, методові та молочнії річки…
Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять золоті
зорі…”, – такими чудовими словами описав Степан Васильченко свій
рідний край.
А й справді! Хто хоча б раз у житті бачив зелені гаї, вишневі сади, чув
спів дзвінкоголосих птахів, зустрічався з працьовитими українськими
людьми, милувався їхньою солов’їною мовою, той може гордитися, що
побував у такому чудовому краї.
Як щедро обдарована наша земля! Ми повинні берегти наші багатства, нашу
рідну землю, як зіницю ока, бо в цілому світі немає такої краси, як в
Україні.
Наша Батьківщина мас цікаве і водночас сумне історичне минуле. На долю
всього українського народу випало важке життя. Спершу ненажерливі пани
запрягали людей у ярма, посилали на панщину. Про це оспівує славний син
України – Т.Г.Шевченко: “І не в однім отім селі людей у ярма запрягли
пани лукаві…” Пізніше людей засилали на Сибір, знущалися над
українськими синами і дочками, морили їх голодом. Сусідні держави завжди
зазіхали на наші багатства, на родючі чорноземи, йшли війною на Україну,
віками тримали наш народ у ярмі. Та якими б важкими не були страждання,
Україна витерпіла.
І ось 24 серпня 1991 року наша країна здобула волю. Який це був щасливий
день для нас усіх, день довгоочікуваної незалежності, день здійснення
найзаповітнішої мрії. Саме цього дня ми відчули солодкий смак волі,
самостійності, вільнодумства, перемоги. З того дня було прийнято багато
законів, важливих для нас. Україна почала розцвітати, життя змінилося на
краще.
Багато років минуло з того пам’ятного дня. Та процес розквіту нашої
Вітчизни сьогодні дуже повільний. Україна знаходиться в економічному
проваллі, заводи та фабрики розкрадено, а про зарплати чи пенсії навіть
страшно згадувати. Це тільки плата, щоб якось вижити в цей складний час.
Тоді, коли одні ледве зводять кінці з кінцями, інші не можуть
насититися. У країні панують неправда, злочинність, корупція,
хабарництво та безробіття.
Люди покидають рідні домівки в пошуках кращого життя. Вони залишають той
рідний, наймиліший клаптик землі, де народилися, де пройшло їхнє
дитинство, де прожили найкращі хвилини свого життя. Люди покидають
Батьківщину, а на кого? Чому їдуть працювати на благо чужої країни, а не
збагачують своєю клопіткою працею неньку – Україну? Наші співвітчизники
поневіряються по світу, щоб знайти бажане щастя. Я вважаю, що це не
вихід: втекти, щоб не бачити безодню, в яку ми поволі падаємо. Потрібно
боротися за щастя, яке тобі належить. Адже в тій чужій країні вас не
зустрічатимуть привітні погляди рідних, там не лунатиме рідна солов’їна
мова.
Немає в світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину.
Дуже важко не любити свій край, але ще важче його любити таким, яким є
сьогодні. З кожним днем наше становище погіршується, адже до влади
прийшли ті, в яких одна мета – збагатитись. Вони забули своє покликання,
завдання народного обранця – допомогти людям та Батьківщині. На жаль,
вони дбають тільки про власну кишеню, а життя нації/їм байдуже. Як
побороти цю неправду?
Ще зовсім небагато часу залишилося до наступних виборів. Саме 31 жовтня
кожен українець має змогу проголосувати. Та перед нами постає проблема
вибору. Сьогодні люди не вірять, що є достойний кандидат на пост
Президента, бо скільки років наш народ вводили в оману, даруючи надії та
марні сподіванки. У своїх передвиборчих програмах депутати обіцяють
зробити життя щасливим, знизити надто високі ціни та податки, підвищити
мізерні зарплатні та пенсії, зробити безкоштовним навчання. Але чи
правда це?
Тому багато наших краян вважають за краще провести цей важливий день
вдома. Вони не усвідомлюють, що роблять надто велику помилку, дозволивши
скористатися власним голосом. Кожен повинен проголосувати, бо хто, як не
ми самі, обираємо майбутнє для себе і своїх нащадків.
Люди, об’єднані спільною думкою, – це велика сила, могутня громада, в
якої є мета. Така громада повинна боротися за права народу, за його
життя, за майбутнє Вітчизни. Тому ми повинні об’єднатися, щоб спільними
зусиллями подарувати Україні справжню незалежність.
І тоді, я вірю, що наша Україна-ненька обере уквітчану стежинку під
ясними зорями, а дерева схилятимуть свої віти перед її величчю. Сама
весна йтиме у вишитій сорочці та зеленому віночку, і супроводжуватимуть
нашу красуню її вічні майбутні супутники -Щастя, Радість, Добро та
Справедливість.
У барвінку, руті та м’яті йтиме Україна довгою стежиною до ріки, де на
неї чекатиме човен вічної слави. І попливе Україна у далеку дорогу,
квітнучи серед інших держав.
А на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Т.Г.Шевченко
Я вірю, що українська громада своїми працьовитими руками перетворить
рідну землю в казковий квітучий край. До цього часу будуть збудовані в
Україні нові міста, велетенські заводи й фабрики. Все буде
автоматизовано, а на полях красуватимуться лани золотої пшениці,
синьоокого льону. Назавжди зникне безробіття та корупція. Скрізь
лунатиме українська солов’їна мова та милозвучна пісня. В Україні
процвітатиме щасливе життя, а саме країна стане Храмом добра, достатку,
єдності й любові.
Щоб зробити життя справді вільним та незалежним, у громаді повинна
існувати спільна думка та спільне вирішення всіх проблем. А провідною
ідеєю громади має бути ідея єдності нації.
В майбутнє я дивлюся з оптимізмом. Я знаю, що український народ – це
велика громада, яка повинна відчути свою силу, потребу утвердитись у
світі, реалізувати свої можливості. І тому нам слід пам’ятати, що людина
працює, щоб жити, щоб приносити користь іншим людям, щоб зробити свій
край щасливим і багатим!
Безумовно, кожен громадянин нашої держави, якому доводилось бувати у
європейських країнах, ставив собі запитання: “А чому ми живемо гірше?
Чому не зробимо нашу державу кращою? Україна, про яку ми мріємо, якої
прагнемо, увесь час спливає крізь пальці, увесь час “не трапляється”. За
півтори десятки років безодня втрачених можливостей, історичного часу,
змарнованого в політичних бійках. Українське майбуття, на яке
сподівались наші покоління, десь поряд, але не з нами, не в нас. Хто і
коли буде будувати справжню Україну? Це наше завдання – завдання нашого
покоління, щоб зробити своє майбутнє та майбутнє своїх дітей світлішим
та без проблем, які наша влада створює сама.
Ці проблеми, що турбують жителів України, у більшості громадян однакові:
коли освіта та медицина будуть безкоштовними не на словах, а на ділі?
Коли повернуть заощадження? Чому, хоча ведуться розмови про зростання
економіки, прості люди цього не відчувають? І, мабуть, найголовніше
питання, яке хвилює наших співвітчизників, коли можна буде працювати на
своїй землі, отримуючи відповідну зарплату, а не їздити на заробітки по
світах. Ось через що зусилля Президента, уряду і провладних фракцій
ідуть на дно. Але підняти їх, а разом з ними й усе суспільство, – цілком
реально. Нам важливо обрати владу, яка б вивела державу з кризи та
вирішила проблеми кожного українця.
Я вважаю, що наша країна не має достатньої економіки та добробуту через
корумповану владу, як бачимо, доказом цього є слова народного депутата:
“Сьогодні бюджет України у п’ять разів менший бюджету Польщі! Невже ми
працюємо у п’ять разів гірше за поляків? Ні! Просто у нас влада краде у
п’ять разів більше!” Владі треба перестати красти, тоді в державі все
налагодиться.
На мою думку, більшість кандидатів у Президенти не є гідні цієї посади.
Мене, як і багатьох українців, не влаштовує нав’язаний країні вибір.
Сотні літ ми мріяли про незалежність – от і прийшов нарешті цей час. Але
щось не так, щось заважає нам бути сильною, справжньою країною, щось
тягне нас убік, униз, у безкінечні сварки. Хіба справжня Україна – це
запеклі бійки марнославних політиків? Я хочу мати сильну, квітучу
Україну! Україні потрібна не вчорашня політика, а нова, міцна система
господарювання – сучасна, інноваційна, надійна! Україні потрібна
сьогодні економічна воля, – воля на подолання, на прорив, на велику
спільну працю, щоб ми і наші діти жили багато в багатій Україні!
Скута чужим для більшості вибором, Україна знову розривається між
політичними гаслами, принцип влади – наобіцяти на вербі груші. На думку
експертів, більшість обіцянок кандидатів у Президенти видаються
нереальними і скидаються на спосіб самореклами для підвищення
політичного рейтингу. Із слів журналістів: “Зокрема, сьогоднішній
прем’єр-міністр ще півроку тому заперечував можливість збільшення
бюджету країни, підвищення мінімальної зарплати, пояснюючи цей крок
відсутністю коштів. Щоправда, перед стартом виборчої кампанії прем’єр
повідомив про “успіхи економічного зростання” і додаткове надходження у
розмірі семи мільярдів гривень. А напередодні виборів прем’єр робить ще
оптимістичніші заяви…”.
Ми змушені обирати з того, з чого обирати не хочеться. А ми хочемо добре
працювати, добре жити, пишатися своєю Україно. Та поки що – то летимо не
туди, то вибухаємо, то вступаємо у щось, то не вступаємо… Краще, щоб в
країні росли прибутки, а не ціни. У багатьох мільйонів відчуття, що з
владою нам не по дорозі – не той вибір.
Сьогодні Україна не вписується в запропонований їй вибір. Вона гідна
кращого. Мільйони людей хочуть обирати не політичні сценарії, які їм
нав’язують, а надійний, гарантований шлях економічного розвитку країни.
Нова, славетна історія України буде залежати від того, як скоро країна
покине з займатися політичними іграми та візьметься за головну складову
розвитку – за ефективну економіку. Щоб не було в Україні місця
політиканству, а було місце Зі сильному економічному розвитку. Для
України, для нас, для наших дітей!
Україна має величну історію, її минуле осяяне славою, здобуте кров’ю і
потом наших дідів. Я народилася на цих безмежних просторах, і мені
надзвичайно дорога ця земля.
Радість і біль відчуваю в душі за долю країни. Наша держава поступово
входить у світові економічні структури, намагається розвивати торгівлю
із західними державами.
Я хочу бачити Україну сильною; квітучою державою! Україні потрібна не
вчорашня політика, а нова, міцна система господарювання – сучасна і
надійна. Україні потрібна сьогодні економічна воля. Воля на подолання,
на прорив, на велику суспільну працю.
Я бачу осяйне майбутнє нашої країни. Здається, що мине небагато часу і
ми без сумнівів і вагань будемо відстоювати право нашої України в числі
найбагатших країн світу. Цей час незабаром прийде. Україна на
правильному шляху, її розвиток набирає обертів. Я вірю в краще майбутнє
свого народу та своєї країни.
Отже, дорослі, пам’ятайте, що тільки разом ви в змозі поліпшити
становище в нашій країні. І якщо кожен із представників великого
українського народу докладе хоч невелику частку своїх зусиль, щоб
змінити нашу державу на краще, то наступні покоління зможуть дивитись у
своє майбутнє без страху, а з вірою і надією.
&(T
V
(V
C свідомої, виграненої збірної одиниці”, – писав У.Самчук у своєму творі
“Нарід чи черні”.
Саме ця організована, свідома, виграна збірна одиниця може все: вибрати
свободу для себе і для своїх дітей, перетворитися у націю, яка має свою
культуру та історію, створити, нехай поки-що несильно, але власне
незалежну державу…
Як цього досягнути, слідуючи вченню К.Маркса: “Усяка нація може і
повинна вчитись в інших”. Іти до становлення сильної держави методом
спроб та результатів, залежить від самої нації. Я вважаю, що кожна
людина громади буде жити так, щоб перед смертю могла сказати: “Я жив, я
був. За усіх на світі я відповідаю головою” (О.Твардовський), то ця
громада стане єдиним цілим, вона перетвориться в сильну націю, яка буде
на рівні з іншими.
Усім відомо, що впродовж століть український народ боровся за свободу та
виборов її, обороняв свої землі від загарбників та створив державу. Але
як? Кожен інший народ не зміг би цього зробити без лідера, без того, хто
очолював боротьбу, вів людей до волі, давав їм надію та підтримку. Таких
людей було багато, адже ще в первісному суспільстві люди зрозуміли, що
під чиїмось керівництвом легше очолювати та будувати житло. У деяких
племен таким керівником ставав найсильніший, в інших – той, кого обирали
усі члени племені за мудрість та життєвий досвід.
Знаючи тяжке минуле нашого народу, знаючи, що для нас зробили прадіди, і
знаючи, що за молодим поколінням майбутнє нашої держави, не можна робити
вибір, не подумавши про своїх дітей, не оцінивши можливості кожного з
кандидатів на пост Президента України, не зваживши всі “за” і “проти”,
не можна з впевненістю говорити про правильність вибору.
Не знаю, можливо, я помиляюсь, але майбутнє вже не залежить від старших,
бо багато з них вибирають того чи іншого кандидата лише тому, що
дивляться в минуле, згадують, як добре чи погано їм жилося, і вважають,
що все можна повернути. Але сьогодні в світі інші проблеми, інше життя,
інші погляди, і, заглядаючи в минуле, не можна вирішити даного
майбутнього. На мою думку, – минуле необхідно згадувати для того,, щоб
не повторювати його помилки, а не для того, щоб наслідувати його.
Якщо послухати розмови старших. То чути тільки деякі прізвища кандидатів
та незадоволення або захоплення ними як політичними діячами. Я вірю, що
настане час, коли можна буде з упевненістю сказати, що ми – “славних
прадідів великих” славні правнуки. Я вважаю, що кожен з кандидатів не
гідний стати Президентом України, стати її лідером, збудувати
перспективне майбутнє для молоді, бо “хто має молодь – має майбутнє”
(давня мудрість).
Майбутнє народу в руках самого народу. Ось що може громада, вона може
вибрати сьогодення та майбутнє для себе та своїх нащадків!
Часто у розмові з друзями я чую думку, що наша справа -учитися,
здобувати знання, які стануть основою майбутньої справи. Політика ж –
справа людей, які мають великий бізнес, багато грошей і допомогу з
кримінальної сторони; їм засідати в парламенті, кабінетах, керувати
державою. Особисто мені важко погодитись з такою позицією, бо я
переконаний, що саме рід нашої суспільної свідомості та допомоги
залежить майбутнє держави.
Одного разу я зрозумів, що молодь відіграє велику роль в Україні. Так,
це правда. Ми повинні накопичувати свої знання сьогодні за шкільними
партами, дбаючи про своє майбутнє. Але це майбутнє нерозривно пов’язано
з майбутнім нашої Батьківщини, і тому говорити, що ми вчимося, для себе,
мені здається, помилкою.
Зараз інколи в пресі я зустрічаю припущення, що нам, молодим, важко буде
піднімати економіку в третє тисячоліття: на прикладі стануть занедбаний
стан господарства, важкі екологічні умови. Та, може, не все так погано.
Молодь швидше пристосовується до наявних умов, бо не має тягару
минулого.
“Хто має молодь – той має майбутнє” -, так говорили в давнину люди. Я
знаю, що наші руки готові до перетворень, знання ми одержуємо надійні, в
наших душах – чистий вогонь прогресивних змін. Але мені хочеться, щоб
нашим гаслом стало слово “патріотизм”. Бо тільки любов до своєї
Батьківщини, до її праці, до народу, до неперевершено!’ краси її землі,
одним словом, з тим, що зветься ,хай тучним словом “патріотизм”, –
тільки з цим ми сьогодні, старшокласники, повинні зробити крок у третє
тисячоліття до свого майбутнього. Кожна людина має свою точку зору, якщо
вона проголосує за будь-якого з двох – вона зробить правильно, тому що
виконає місію для своєї Вітчизни.
Україна. Найкраща країна в світі, але чому, чому, крім мене, так не
вважає весь народ? У світі мало хто знає, що існує така держава. Чому
так? Чому ніхто не любить, не поважає Україну? Чому не чують нашої
мелодійної мови? А тому, що ми, українці, самі не палаємо любов’ю до
своєї Батьківщини. Більшість українців і розмовляють російською мовою,
але стверджують, що вони українці. А нерідко й україномовців обзивають
“хохлами” чи “бандерівцями”. Так, українську мову вважають непрестижною.
Молодь вважає, що цією мовою можна розмовляти тільки вдома з батьками, а
серед людей “блистять” російською мовою чи ще гірше – суржиком. Україну
знали до недавнього часу тільки через аварію на Чорнобильській АЕС. Але
поволі ситуація покращується, хоча цього недостатньо.
Україну з доброї сторони прославили брати Клички, які стали чемпіонами
світу з боксу, Руслана, яка виграла конкурс “Євробачення” і нагороду за
„найпопулярнішу пісню”, та багато інших спортсменів, співаків і людей
мистецтва. Але цього недостатньо, щоб Україна стала на високий рівень.
Бо ми не маємо керівника, який би підняв економіку нашої держави. Наша
Україна вже тринадцять років незалежна, але ми ще не бачили світлого
майбутнього, яке обіцяють всі кандидати у Президенти. Наші батьки
виїжджають за кордон у пошуках заробітку. Адже, на відміну від інших
держав, освіта і лікування в нас платні. Навчання платне, як і на
платній, так і на державній формі навчання. А без кругленької суми в
кишені тебе не вилікують. Та й у лікарнях немає коштів навіть на
дешевенькі таблетки для хворих. Через дорогу освіту в ВУЗи не поступають
розумні діти. Пропадають таланти нашої держави, а багаті діти купують
дипломи і влаштовуються на роботу. Багато сімей, виїжджаючи на
заробітки, так і залишаються в чужій стороні до кінця життя. Про це
свідчить статистика. Багато українців емігрувало в Канаду, США, Італію,
Іспанію, Німеччину та інші країни світу. Ми шукаємо кращих умов життя,
адже в нас дуже тяжко прожити на зарплату в 200-300 гривень чи вдвічі
меншу пенсію. Часто людям не виплачують зарплату по півроку. То з чого
ми маємо жити? А якщо ще в сім’ї одне чи двоє дітей, яких треба вивчити
з оплатою освіти в тисячі гривень чи доларів. Звідки це все брати?
Заробляти тяжкою працею на чужині? Наші лікарі, вчителі в “італіях”
обертають старих людей, вимивають підлоги і туалети, підмітають вулиці.
Наш уряд каже, що немає коштів. Чому ж тоді кожен урядовець має мільйони
в кишені, хоча зарплата його є вчетверо більшою за пересічного українця!
Наші гроші є, але не в державній скарбниці, а в кишенях чиновників. І
через них ми такі. На вулиці кожен день збільшується кількість жебраків,
великий рівень безробіття. Відколи Україна стала незалежною, ми не
підняли ні на крок свою економіку. Країна така ж, як і в часи СРСР.
Престиж нашої держави піднімають не Президент чи високоповажні особи, а
прості люди. Ті самі ж українські виконавці, актори, спортсмени.
Випускники Києво-Могилянської Академії можуть здобути професію в
будь-якій країні світу. Нам є чим пишатися, але в нас немає керманича,
який би підняв нашу країну на міжнародний рівень.
Життя – надзвичайна, багатолика річ. Кожному з нас у житті відведене
особливе місце. Але не життя керує нами, а всі ми, люди, разом і кожен
зокрема творимо його! Проте право на життя необхідно в першу чергу,
завоювати перемогою в жорстоких боях менталітету з природою, а надалі –
в такій же боротьбі врівноважено його відстоювати. Ми в XXI ст., а,
здається, недалеко відійшли від первіснообщинного ладу, де кожному
необхідно було боротися за своє життя та своє існування. Безперервна
еволюція веде нас не до світлого майбутнього, а, навпаки, відкидає в
минуле в розвитку, й таке враження, що рухається по колу. Мабуть, багато
хто бачив кінофільм, де головному героєві надавалася можливість пережити
один день безліч разів, тільки б виправити помилку, ним допущену. Варто
задуматись, чи Бог раптом не надає нам такої можливості? У багатьох
виникає питання, що саме ми зробили не так? Даю відповідь. Ми на довгому
шляху до цивілізації й наукового-технічного розвитку загубили багато
людського. У першу чергу, любов. Любов у багатьох її виявах. Любов до
ближнього. Хіба цим ми не порушуємо Святі Заповіді, дані нам Богом? Хіба
не злюбивши ближнього, не незлюбили в його образі Бога, нашого творця?
Зупинитися не пізно. Упущене ще можна наверстати. Хоча очевидно, в один
день ми не змінимо своє ставлення до ближнього, не поміняємося
кардинально. Проте минатиме час, і наші зусилля, прагнення перебудувати
свій духовний світ й естетичні погляди та потяги дадуть перші плоди з
саду прагнення. Кожен з нас окремо тільки крапля води в безмежному морі,
але ж з крапель нагромаджується море! Разом – ми сила! Й те що не зміг
один, зможуть тільки всі разом. Недарма іще давня притча вчить нас, яку
силу мають люди, коли об’єднуються. Син не зміг за проханням батька
переломити сім лозин, що символізувала сім братів, а от одну – з
легкістю.
Люди в сукупності становлять рушійну силу, й правильне прикладання даної
сили зможе змінити світ на краще. Історія людства надавала безліч
прикладів на підтвердження цих слів. Хіба тепер ми не зможемо
об’єднатися й своїми ж руками творити своє життя? Чого нам боятися? Від
себе іще ніхто не втік. Набридло сидіти осторонь за банкетним столом,
коли справляється пир на твою честь й за твого матеріального сприяння, й
залишатись в нечистотах минулого свята “на голодний шлунок”, а ще з
їдким відчуттям, що ти нагодував “голодних”, напоїв “спраглих”, але
залишив поза увагою себе. Чомусь не думаємо про тих, хто справді
потребує хоча б кусочок хліба, ні тим, хто пирував, ні тим, кому
залишилися огризки. Заговорило невдоволення, образа, та не голос совісті
чи хоча б жалю. А щоб вони змінили? Нічого. Жодне відчуття нічого не
варте, якщо воно не породжує дію. Дія – наше життя, краще й світле.
Варто задуматись над усім, зробити певні висновки й підвести підсумки.
Ми ще можемо багато-що змінити. Вибір кожного з нас – це наш вибір! Хіба
ж тепер, коли ми на шляху до єдності всього УКРАЇНСЬКОГО Народу, єдиної
УКРАЇНСЬКОЇ Держави, ми зможемо зробити неправильний вибір? Я не вірю.
Що ми, громада, цілий народ, можемо зробити? Все. Тільки лад й повага,
взаємотерпіння й толерантність допоможуть вистояти в найнебезпечнішій
бурі кризових явищ й дістатись благополучно до твердості землі в ногах.
Ми маємо право на краще життя, й ми повинні ним скористатися. Жодне
матеріальне благополуччя не принесе в серця рівновагу, коли панує безлад
серед наших душ. Світ нічого не вартий без гармонії.
Я вже зробила свій вибір, правильний вибір – й це наш вибір. Вибір
Українського Народу!
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
