Реферат
на тему:
Податок на додану вартість: актуальні питання
Податок на додану вартість останнім часом привертає до себе значну
увагу, тому що він став предметом широких дискусій щодо доцільності його
застосування та наслідків справляння для економічного розвитку і бюджету
країни.
З цього приводу існують неоднозначні думки та прямо протилежні позиції.
Одні автори пропонують його скасувати як податок, що стримує розвиток
споживчого ринку, створює фіскальну нестабільність, стимулює
корумпованість контролюючих органів, інші – його збереження і
вдосконалення як одного із стабільного і достатньо простого джерела
доходів бюджету, з високою фіскальною ефективністю і нейтрального до
собівартості товарів чи послуг.
Однією з причин негативного ставлення до ПДВ в Україні є те, що упродовж
шести останніх років чітко простежується негативна тенденція – щорічна
сума коштів від ПДВ, що надходить до бюджету, поступово зменшується,
порівняно з коштами, які відшкодовуються з нього. Так, з 1998 по 2003
роки надходження ПДВ до бюджету зросло від 8 до 23 млрд грн. Водночас
сума відшкодувань збільшилась від 7 до 21 млрд грн [1].
На нашу думку, податок на додану вартість не заслуговує на категорично
негативні оцінки його застосування, більшість з яких є помилковими. Він
є стабільним і вагомим джерелом доходу бюджету, застосовується
переважною більшістю розвинутих країн світу і тих, що розвиваються.
Вперше податок на додану вартість був введений у Франції в 1954 році,
потім набув широкого розповсюдження – спочатку в країнах Європи (кінець
60-х – початок 70-х pp.), а дещо пізніше – в країнах Азії, Африки та
Латинської Америки. Нині податок на додану вартість стягується майже у
80-ти країнах світу, серед яких практично всі є промислове розвинутими.
Однією з держав, де такого податку немає, є США. Але й тут протягом
останнього десятиліття ведуться інтенсивні дискусії щодо заміни податку
з обороту на федеральний податок на додану вартість. Наприкінці 80-х –
початку 90-х років ПДВ був введений в країнах Східної Європи (Болгарія,
Угорщина, Польща, Румунія, Словакія, Чехія), а також в деяких країнах
СНД (Білорусь, Казахстан, Росія). В Україні ПДВ введений у 1992 році
Законом України “Про податок на добавлену вартість” від 20 грудня 1991
року [2]. Сьогодні податок на додану вартість регулюється Законом
України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року [3].
Загальною тенденцією для всіх країн, що ввели ПДВ, стало швидке
перетворення цього податку на один з основних у податковій системі.
Наприклад, у Франції на долю ПДВ припадає 45 % усіх податкових
надходжень до бюджету, у Великобританії та Німеччині – 50 %. Приблизно
такою є доля податку на додану вартість до загального обсягу податкових
надходжень у бюджет держави і в інших країнах Центральної та Східної
Європи.
У міжнародній практиці ПДВ застосовується за економічними моделями з
вигодою для держави.
Законодавство з ПДВ більшості країн побудовано на дотриманні
загальновизнаних основних принципів та норм Шостої Директиви ЄС, яка
передбачає застосування податку, побудованого за принципом “країни
призначення”, який визначає, що ПДВ є податком на внутрішнє споживання і
надходження від ПДВ акумулюються у бюджеті країни, де товари (послуги)
споживаються. У зв’язку з тим, що товари (послуги), які експортуються,
не є об’єктом споживання в країні, яка їх експортує, ПДВ, сплачений
експортерами, має бути повернутий.
Його доля у ВВП в країнах-членах ЄС коливається в середньому в межах 6-8
% (Люксембург та Італія – по 5,6; Бельгія – 8,6; Данія – 9,6).
Основні характерні принципи, на яких базується ПДВ та механізм
оподаткування, полягають у тому, що він є тим інструментом, котрий
робить податок досконалою формою оподаткування споживання.
За своїм правовим характером та за економічною природою ПДВ є
універсальним непрямим податком на споживання, однією із форм
універсального акцизу.
Недоліками ПДВ є значний його вплив на загальний рівень цін та
регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств населення [4].
Метод справляння податку засновано на принципі, який дозволяє за
формальною ознакою (на будь-якому етапі продажу товарів (послуг)
відокремити споживання товарів (послуг) від їх використання суб’єктами
господарської діяльності для цілей такої діяльності. Податок
справляється, як тільки покупець здійснив витрати на придбання товару чи
послуги.
Зазначений метод забезпечує акумулювання в бюджеті тільки податків,
сплачених при купівлі товарів та послуг, продаж яких відноситься до
категорії споживання.
До споживання відноситься придбання товарів (послуг) будь-якою особою,
що не зареєстрована платником ПДВ. Не є споживанням придбання товарів
(послуг) з метою здійснення господарської діяльності особою, що здійснює
господарську діяльність і зареєстрована як платник цього податку та
експорт товарів (послуг).
Основна характерна особливість ПДВ полягає в тому, що суб’єкт
господарювання, зареєстрований як платник ПДВ, який придбає товари
(послуги) для їх використання у господарській діяльності, має право на
вирахування із суми податку, нарахованого при здійсненні продажу, суми
податку, сплаченого при придбанні оборотних і основних активів –
застосувати так званий “метод податкового кредиту”. Правило податкового
кредиту позбавляє ПДВ кумулятивного ефекту, виключаючи сферу
господарської діяльності із оподаткування, та дозволяє рівномірно
розподілити податкове навантаження на всі етапи виробництва й розподілу
товарів.
Податкові зобов’язання продавця товарів (послуг) визначаються як різниця
між сумою ПДВ, нарахованою при продажі товарів (послуг), та сумою ПДВ,
нарахованою при купівлі товарів (послуг). При цьому визначений продавцем
податок переноситься на наступного покупця. У разі, якщо такий наступний
покупець не є особою, зареєстрованою як платник цього податку, він не
має права на податковий кредит і фактично через продавця сплачує ПДВ до
бюджету.
Таким чином, механізм справляння ПДВ є по суті механізмом обліку, в
якому функцію обліку виконують особи, що зареєстровані як платники ПДВ.
До речі, в Україні податок на додану вартість поки що не став одним з
основних джерел доходів у податковій системі, на відміну від
індустріально розвинутих країн Західної Європи, де він забезпечує
половину всіх податкових надходжень до бюджету. Рівень фіскальної
ефективності податку на додану вартість в Україні є значно нижчим, у
порівнянні як з країнами-членами Європейського Союзу (питома вага цього
податку в ВВП складає від 6 до 10 %), так і з Російською Федерацією (6,9
%), та наближається до аналогічних показників країн Південної Африки.
Як зазначив Президент України Л.Д. Кучма, ПДВ, який ще донедавна
забезпечував основні бюджетні надходження, практично втратив свою
бюджетоформуючу роль. Його частка у ВВП знизилася з 8,8 % у 1997 році до
4,9 % у минулому році. Торік вперше сума чистих надходжень ПДВ до
бюджету скоротилась з 13,5 до 12,6 млрд грн., а за внутрішнім обігом – у
2 рази.
На показники надходження ПДВ до бюджету впливає низка об’єктивних
чинників, серед яких такі:
– показник надходжень до бюджету формується рівнем внутрішнього
споживання вироблених товарів, який, у свою чергу, обумовлюється рівнем
грошових доходів населення;
– розміри податкового боргу;
– обсяги податкових пільг з цього виду податку та постійне збільшення
кількості випадків звільнення від його сплати.
Наявність великої кількості винятків та пільг з оподаткування, передусім
індивідуального, галузевого та територіального характеру, негативно
впливає на ефективність адміністрування податку на додану вартість.
Застосування вказаних спеціальних режимів на практиці призводить до
подвійних втрат Державного бюджету, оскільки платники, які їх
застосовують, податок на додану вартість до бюджету не сплачують, а
залишають його у своєму розпорядженні. Водночас вони виписують податкові
накладні, за якими їх покупці-платники податку включають ці суми до
податкового кредиту, зменшуючи таким чином суми сплачуваного ними
податку або збільшуючи суми, заявлені ними до відшкодування з бюджету.
Більше того, надання таких пільг або суб’єктам підприємницької
діяльності, або за групами товарів, які використовуються у виробництві,
взагалі спотворює механізм дії цього податку, сприяє так званому
“кумулятивному” ефекту, що, у свою чергу, призводить до подорожчання
товарів та збільшення податкового навантаження на наступних етапах руху
продукції.
Подібні пільги з оподаткування можна вважати однією з форм непрямих
субсидій з боку держави, що порушує основні принципи ринкових умов,
перешкоджає здоровій конкуренції за рахунок надання переваг одним
суб’єктам підприємництва стосовно інших.
Економічно обґрунтованими та соціальне ефективними слід визнавати лише
пільги з податку на додану вартість на товари, придбані для особистого
споживання.
Саме за їх допомогою держава може створювати умови для підтримки
споживачів (передусім, соціальне незахищених верств населення),
звільняючи від оподаткування продаж тих товарів або послуг, які несуть в
собі соціальне навантаження і мають загальнодержавне значення.
Податкові пільги саме такого змісту, передбачені чинним законодавством
України, мають бути збережені, тим більше, що вони передбачаються і
директивами Європейського Союзу.
Проте, на сьогодні у більшості випадків пільги з оподаткування надаються
не законослухняним платникам податків, а власникам різноманітних
комерційних структур, які, до того ж, нерідко використовують їх для
особистого збагачення, у тому числі з прямим порушенням вимог чинного
законодавства.
Так, за даними ДПА України, упродовж 1998-2003 років обсяги пільг з
податку на додану вартість збільшилися з 17 до 41 млрд грн, або майже в
2,5 рази [1, с. 2].
Водночас, при користуванні пільгами не лише суб’єкти підприємницької
діяльності не сплачують ПДВ до бюджету, а й покупці їх продукції
отримують право на відшкодування податку з бюджету. Надання пільг
порушує основні принципи ринкової економіки, перешкоджає конкуренції за
рахунок надання одним підприємствам переваг над іншими.
Зростання пільгових підприємств призводить і до помітного подорожчання
товарів, у тому числі особистого споживання, оскільки до їх вартості
неодноразово включається сума ПДВ.
Непоодинокими є факти ухилення від сплати податку та незаконних вимог по
відшкодуванню ПДВ.
Найбільш поширеними схемами порушень законодавства при справлянні ПДВ є:
– псевдоекспортні операції або експорт товарно-матеріальних цінностей за
штучно завищеними цінами та з використанням у ланцюзі постачальників
“фіктивних” підприємств;
– внутрішні операції з продажу із використанням цінових трансфертів,
коли штучно завищуються продажні ціни для збільшення податкового
кредиту, при цьому продавцями є фірми-“метелики”, які після здійснення
операцій ліквідуються;
– безтоварні операції з використанням підприємств, звільнених від
оподаткування;
– імпорт товарно-матеріальних цінностей за відчутно заниженими цінами;
– імпорт так званої “давальницької” сировини;
– безпідставне використання податкових векселів;
– проведення безтоварних операцій;
– реалізація товарно-матеріальних цінностей за цінами, нижчими вартості
придбання (різновид фіктивних операцій);
– використання пільг підприємств з Іноземними Інвестиціями, спеціальних
економічних зон (СЕЗ) та територій пріоритетного розвитку (ТПР) і
бюджетних дотацій;
– застосування механізму передплат, єдиного податку та спрощеної системи
оподаткування у торгівлі.
Недостатньою є ефективність діяльності державних органів по стягненню
податку на додану вартість, низькою є результативність діяльності
правоохоронних та контролюючих органів по боротьбі з правопорушеннями та
злочинами у сфері оподаткування [5].
Правоохоронні органи не завжди своєчасно отримують інформацію щодо
можливої протиправної діяльності суб’єктів господарської діяльності у
сфері оподаткування, нерідко не володіють достатньою інформацією про
вчинення або підготовку до вчинення таких злочинів, що перешкоджає
оперативному вжиттю ними заходів щодо запобігання їх вчиненню,
притягнення винних осіб до передбаченої законом відповідальності та
відшкодування завданих державі збитків. Тому невипадково, що значна
кількість кримінальних справ вказаної категорії (передусім, за фактами
незаконного відшкодування ПДВ) порушується зі значним запізненням у
часі, за фактами вчинення злочинів, які мали місце ще кілька років тому,
а не стосовно конкретних осіб.
У зв’язку з цим виникає необхідність у невідкладному вжитті заходів
організаційно-правового характеру, спрямованих, передусім, на
налагодження належної взаємодії між контролюючими та правоохоронними
органами.
У першу чергу, це стосується чіткого визначення критеріїв сумнівних
операцій, пов’язаних з відшкодуванням податку на додану вартість, та
порядку взаємообміну інформацією між відповідними органами в подібних
випадках.
Наприклад, можливо встановити наступний перелік таких критеріїв, які
потребують обов’язкової перевірки із залученням всіх правоохоронних
органів:
– українські суб’єкти підприємницької діяльності заявляють для експорту
продукцію на суму більше 500 тис. грн. за цінами, що значно перевищують
середньосвітові, або не користується попитом на світовому ринку (це
потребує створення єдиної бази відповідних даних щодо основних видів
таких товарів та цін на них з її постійним оновленням);
– в якості експортерів (прямо чи опосередковано, за договорами комісії)
виступають фірми, які не відносяться до переліку загальновідомих
українських великих підприємств-експортерів або які раніше взагалі не
здійснювали зовнішньоекономічної діяльності (це також потребує створення
єдиної бази відповідних даних, утому числі з використанням наявної в
органах внутрішніх справ та СБУ інформації щодо підприємств, діяльність
яких контролюється організованими злочинними групами);
– однією зі сторін зовнішньоекономічного контракту виступають
фірми-нерезиденти, які зареєстровані в офшорних зонах або здійснюють
розрахунки через фінансові установи, що в них розташовані (це потребує
створення єдиної бази відповідних даних, а також налагодження
оперативної взаємодії з правоохоронними органами інших держав, у тому
числі з використанням можливостей Інтерполу);
– інші обставини, що викликають сумніви щодо реальності проведення
експортних операцій (маршрут транспортування не передбачає доставку
кінцевому споживачеві або здійснюється транзитом через декілька країн,
вантаж перевозиться нехарактерним видом транспорту і т. ін.).
У подібних випадках слід передбачити обов’язкове проведення спільних
перевірок представниками митних, податкових та, за необхідності, інших
правоохоронних органів, починаючи вже з моменту заявки на оформлення
митних документів щодо проведення сумнівної експортної операції.
Метою таких перевірок повинно бути встановлення як фактичної вартості
продукції, що експортуватиметься, так і обставин, пов’язаних з її
виготовленням, придбанням і реалізацією на території України (передусім,
з точки зору сплати податку на додану вартість).
Водночас з метою перевірки фактичної відповідності заявлених для
експорту товарів даним, які містяться в документах, наданих для митного
оформлення, ці товари підлягають обов’язковому огляду працівниками
митних органів (за необхідності, – із залученням спеціалістів або
експертів).
При цьому у разі виявлення невідповідності продукції, що експортується,
заявленим у вантажно-митній декларації даним щодо неї, митні органи у
встановленому законом порядку повинні невідкладно вирішувати питання
щодо порушення адміністративного провадження за порушення митних правил
або кримінальних справ за фактом замаху на контрабанду. Водночас вони
повинні надсилати відповідну інформацію до спеціально визначених
підрозділів інших правоохоронних органів для перевірки всіх інших
питань, пов’язаних з діяльністю фірм-експортерів.
В інших випадках митні органи одночасно з оформленням вантажно-митних
декларацій надсилають до країн призначення офіційні на підставі вже
укладених міжнародних угод запити про надання інформації щодо митної
вартості експортованих товарів, яка задекларована при їх ввезенні на
територію цих країн.
Подальша перевірка фінансово-господарської діяльності фірм, які
здійснюють сумнівні експортні операції, продовжує проводитися
податковими та, за необхідності, іншими правоохоронними органами з тим,
щоб на момент їх можливого звернення за відшкодуванням податку на додану
вартість мати вичерпну інформацію щодо законності такого відшкодування.
Впровадження такого порядку взаємодії контролюючих та правоохоронних
органів може бути здійснено в межах чинного законодавства, тобто не
потребує внесення до нього кардинальних змін або додаткових витрат
бюджетних коштів.
Найбільш прийнятним у зв’язку з цим кроком вбачається прийняття
спільного наказу Державної митної служби, Державної податкової
адміністрації, МВС, СБУ та Державного казначейства України (за
необхідності, – й інших контролюючих і правоохоронних органів), в якому
буде встановлено порядок взаємодії таких органів з одночасним чітким
розмежуванням їх прав та обов’язків щодо запобігання незаконному
відшкодуванню податку на додану вартість.
Недосконалість чинного законодавства з питань справляння та
відшкодування податку на додану вартість та відсутність єдиної практики
при розгляді судами справ за позовами платників податків.
Цей чинник значною мірою обумовлює існування зазначених вище причин,
оскільки саме прогалини, а інколи – й протиріччя положень чинного
законодавства у сфері оподаткування, у кримінальному та
кримінально-процесуальному, господарському та
господарсько-процесуальному законодавстві, інших законодавчих актах, які
регламентують діяльність контролюючих і правоохоронних органів, вкрай
негативно впливають на результативність їх діяльності. Недосконалість
законодавства призводить до фактичного перекручення суті податку на
додану вартість, спотворює його економічний зміст.
Чинне законодавство, на жаль, поки що дає можливість для ухилення від
сплати податків на додану вартість з використанням при цьому судових
рішень, якими митні органи зобов’язуються здійснити митне оформлення
імпортних товарів виключно за вартістю, вказаною у товарно-супровідних
документах, хоча вона завідомо не відповідає їх фактичній митній
вартості.
Існуюча на сьогодні неузгодженість між окремими правовими нормами надає
можливість судам приймати суперечливі рішення, які, з формальної точки,
зору відповідають вимогам законів, однак по суті можуть, а нерідко й
призводять до завдання збитків державним інтересам. Тому потребує
невідкладного вирішення проблема щодо застосування судами податкового
законодавства стосовно підприємств, які звільнені від оподаткування
згідно зі ст. 7 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала
радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” [6],
оскільки за цими підприємствами зберігається право виписувати податкові
накладні, які нерідко використовуються іншими суб’єктами підприємницької
діяльності для нарахування податкового кредиту як підстави для зменшення
власної заборгованості чи відшкодування ПДВ з Державного бюджету.
Підвищенню ефективності справляння податку на додану вартість сприятиме
Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо підвищення
ефективності справляння податку на додану вартість” від 23 червня 2004
року № 671/2004, який спрямований на вдосконалення механізму сплати ПДВ,
підвищення його “прозорості”, прискорення погашення заборгованості,
запобігання її виникненню у подальшому і недопущення втрат Державного
бюджету України, що утворюються внаслідок зловживань при одержанні
бюджетного відшкодування сум податку та прийняття нової редакції Закону
України “Про податок на додану вартість”, який передбачатиме зменшення
ставки податку до 15 відсотків [7].
Список використаних джерел
1. Корнякова Т.В. ПДВ – найбільш криміналізований податок в Україні //
Газета “Антикорупція”. – 2004. – 14 черв. – № 1. – С. 1.
2. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навч. посібник. – К.:
Знання. – 2003. – С. 80.
3. Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р.
// Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 21.
4. Федосов В.М., Опарін В.М., П’ятаченко Г.О. та ін. Податкова система в
Україні: Підручник. – К.: Либідь, 1994. – С. 164.
5. Матеріали Спеціальної комісії з перевірки додержання законодавства з
питань відшкодування податку на додану вартість, 2004.
6. Закон України “Про правовий режим території, що зазнала
радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” //
Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 16.
7. Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо підвищення
ефективності справляння податку на додану вартість” // Урядовий кур’єр.
–2004. – 26 черв. – № 119.
Т.В. Корнякова. Податок на додану вартість: актуальні питання. “Боротьба
з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 9’2004
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
