Величальна пiсня для матерi (за поезiєю Бориса Олiйника)
Впадає в око один дещо парадоксальний момент: у поета не так i багато
творiв, повнiстю присвячених материнськiй темi, та все ж, незважаючи на
це, образ матерi дуже помiтний у його поетичному свiтi. Чим це
пояснюється?
Перш за все звернiмо увагу на незриму “присутнiсть” образу матерi в
багатьох поезiях. Звичайно ж, ця “присутнiсть” не вiртуальна, вона якось
вiдбита у словi. Найчастiше цей вiдбиток знаходимо в якомусь одному
вагомому штриху, виразностi якого достатньо для того, щоб вiдчувалось
звучання материнської теми у всьому цiлiсно сприйнятому творi. Як
типовий приклад можна навести поезiю “Ялинка”. Складний, навiть у чомусь
драматичний розвиток поетичного смислу твору завершується у словах “I ми
вертаєм… у вiчну казку… до матерiв”. Повернутись до казки, до
матерi, – це повернутись у свiт дитинства – повернутись до духовної
чистоти. Завершивши головний смисл, кiнцiвка твору нiби спалахом
освiтила весь його попереднiй розвиток. Тому-то iдея чистоти
материнської моралi є такою вiдчутною при читаннi твору.
Досить часто те чи iнше висловлювання поета про матiр набуває такої
вагомостi, що починав “тримати на собi” весь твiр:
Вiддай усе, що взяв, i освятись.
Ще бiльше, нiж узяв, зумiй вiддати…
Стоїть на видноколi свiтла мати –
У неї вчись.
Головна причина вагомостi теми матерi в поетичному свiтi Б. Олiйника
полягає в тому, що майже всi поезiї, присвяченi цiй темi, є мистецькими
шедеврами. До таких творiв, поза всяким сумнiвом, слiд вiднести “Мати
сiяла сон…”, “Пiсню про матiр”, “Мати наша – сивая горлиця…”, “Мамо,
вечiр догоря…” (останнiй вiрш iз поеми циклу “Сиве сонце моє”).
Для Б. Олiйника, так само як i для його найвидатнiшого i най-ближчого за
часом попередника в розробцi материнської теми, Андрiя Малишка, образ
матерi пiдноситься до символiчного значення “Народ”. Мати для поета є
носiєм зразкової народної моралi. Вiд своєї матерi поет в основному
сприйняв багатство народної пiснi:
Спасибi, мамо, що в голодний день
Ти, мов у казцi, де дарують царства,
Передала єдине iз багатства –
Найвищу пробу золотих пiсень.
Образ матерi буквально тисячами природних зв’язкiв пов’язаний iз
народом, його iсторiєю, пiснею, рiдним словом.
Мати наша – сивая горлиця.
Все до її серденька горнеться:
Золота бджола – намистиною,
Небо – празниковою хустиною,
Сивий дуб – прокуреним прадiдом…
ує матерi празникову хустину. (Тут Б. Олiйник вловив одну iз зворушливих
рис наших сiльських матерiв – їхню особливу любов до хустинок, що йде
вiд давнiх народних традицiй). Сивий дуб горнеться до жiнки прокуреним
прадiдом – i цей образ незмiрне чарiвний i глибокий. Не кажучи вже про
точнiсть порiвняння дуба з “прокуреним прадiдом”, ця фраза надiлена ще й
iншою точнiстю – точнiстю вiдображення народних сiмейпо-побутових
традицiй у ставленнi до людей похилого вiку. За ними завжди доглядали
матерi. Звiдси i вiдповiдне вдячне ставлення дiдiв i прадiдiв до них.
Образ матерi у Б. Олiйника художньо осягається в трьох основних образах.
Досить часто вiн постає гiгантським пам’ятником матерi, що бачиться на
тлi далекого горизонту: “Стоїть на видноколi свiтла мати…”, “Мати дуже
висока, древнiша вiд космосу, На плечi в неї райдуга гнеться
коромислом”. У таких випадках образ матерi набирає символiчностi. Другий
вид образiв – духовне осягнення ролi матерi (“Мати сiяла сон…”, “Мати
наша – сивая горлиця” та iн.). У поезiях цього плану теж небагато живої
конкретики.
До третього виду належать поезiї, що побудованi в основному на
конкретних реалiях. Треба сказати, що власне окремих вiршiв, посвячених
материнськiй темi i написаних у ключi живої образної конкретики, майже
нема. Кiлька свiжих виразних художнiх деталей знаходимо в поезiї-притчi
“Та було у матерi чотири сини…”:
Мати працювала в городнiй бригадi
I любила борщ пiсний.
Перед сном, бувало, вмикала радiо,
Як передавали пiснi.
А роки летiли, мов сивi конi…
Вже й недобачати стала.
Над очима клала дашком долонi –
Ждала-виглядала.
Фiнал, вершина освоєння цiєї теми – поема “Сиве сонце моє” (1978), пiсля
якої поет значно рiдше звертається до теми матерi.
Поема “Сиве сонце моє”, так само як i поезiя “Пiсня про матiр”, освоює
болючу тему вiдходу матерi iз цього свiту – вiдходу “за межу”. Але якщо
в поезiї йшлось просто про матiр як про образ узагальнюючий, то поему Б.
Олiйник присвятив пам’ятi своєї матерi.
В роки вiйни була ще молода. “Вже – солдатка. Iще – не вдова”. Вiйна
закiнчилась. Вiдсвяткували День Перемоги. Вже почали повертатися iз
фронтiв тi, кому випала доля повернутись. А чоловiка все не було. А
потiм прийшов лист, з якого дiзналась, що вiн нiколи не повернеться.
Знепритомнiла. А далi – доля вдови-солдатки, яких так багато було пiсля
вiйни у наших селах.
Чомусь особливо вдячний поету за такi, примiром, рядки, у яких через
окремi конкретнi деталi пiзнаєш не тiльки характер матерi лiричного
героя, а й той побут, в якому проходило її життя. Лiричний герой йде на
могилу матерi:
I раптом радiсно кольнули сльози:
По бiлiй, непорочнiй цiлинi
До тебе стежка бiгла на морозi.
Хто протоптав її?
Чи родаки,
Чи, мо’, чиясь гiрка вдовина доля?
А може, га, за котру ти рядки,
Коли вона хворiла, дополола?
Мати для Б. Олiйника є носiєм визначальної людської риси – Доброти. Саме
завдяки образовi матерi ця риса стала головною в системi моральних
цiнностей, проповiдуваних поетом.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
