РЕФЕРАТ
на тему:
Інноваційне середовище в Києві: проблеми та перспективи
Так як інновація є функцією виробництва [1], то доцільно своє
дослідження розпочати визначенням основних понять, місця, ролі та
методів рішень інноваційних задач у виробничій системі.
Інноваційна діяльність є невід’ємною складовою процесу відтворення. В
загальновідомій макроекономічній моделі кругообігу продуктів та доходів
вона виконує функцію розвитку в секторі “фірми”, який відповідає за
виробництво (відновлення та оновлення) суспільних благ.
Задачі управління функціонуванням виробничої системи вирішують питання
щодо підтримки параметрів системи на заданому рівні протягом визначеного
терміну. А задачі управління розвитком виробничої системи вирішують
питання щодо оновлення параметрів системи з метою зміни об’єкта
керування за визначений термін (рис.1.). Таким чином, дійсно, ми бачимо,
що інновації відносяться до такої функції виробництва як розвиток.
Рис.1. Загальна система цілей виробництва
Відносно визначення місця та ролі інновації в системі розвитку
виробництва в науковому світі йде полеміка між прихильниками двох різних
підходів, так як існує два підходи до визначення поняття “інновація” –
статичний та динамічний. Статичний підхід розглядає інновацію як
результат інноваційної діяльності, а динамічний – як процес впровадження
нового замість існуючого.
З точки зору системного підходу в менеджменті інновацію можна визначити
як процес оновлення. Він пов’язаний з розвитком соціально-економічних
процесів з приводу оновлення техніко-технологічних процесів та
параметрів об’єкта, який обраний для змін. Як економічну категорію,
інновацію ми визначаємо як суспільні відносини, що виникають між
економічними суб’єктами з приводу впровадження, комерціалізації, дифузії
та використання нової (оновленої) вартості. Новаційний процес пов’язаний
із проведенням фундаментальних та прикладних досліджень, виконанням
проектних, дослідних робіт і націлений на оновлення параметрів
досліджуваного об’єкта. Результатами новаційної діяльності є: відкриття;
винаходи; патенти; товарні знаки; раціоналізаторські пропозиції;
документаця на новий чи удосконалений продукт, технологію, управлінський
чи виробничий процес; організаційна, виробнича чи інша структура;
ноу-хау; поняття; наукові підходи чи принципи; документи (стандарти,
рекомендації, методики, інструкції і т.п.); результати маркетингових
досліджень і т.д. Тоді як інновація це – процес впровадження винаходу в
суспільно-економічну сферу діяльності людини. Нововведення є результатом
процесу інновації. Інноваційну діяльність ми визначаємо як діяльність,
що пов’язана із здійсненням процесу інновації з приводу оновлення
соціально-економічних та техніко-технологічних процесів чи параметрів
певного об’єкта і результатом якої є нововведення. Фактично, розглядаючи
інноваційну діяльність, ми маємо справу з ринковими механізмами, що
застосовуються до нового результату праці. А сам результат відразу
перетворюється на товар. На відміну від новації інновація тісно
пов”язана з комерціалізацією (процес отримання прибутку від тих
продуктів чи послуг, з яких він раніше не отримувався) результатів
новаційної діяльності. Завдання інноваційної діяльності полягає у
виведенні на ринок та реалізації (тобто продажу) результатів новаційної
діяльності. Іншими словами – у проведенні процесу комерціалізації.
Отже, підсумовуючи наші міркування, ми вважаємо за доцільне
розмежовувати такі поняття як “новаційна діяльність” та “інноваційна
діяльність”, так як вони мають різну сутнісну характеристику і вміщують
в собі відмінні за змістом процеси та результати (табл.1).
Таблиця 1.
Порівняльна характеристика структурних складових новаційної та
інноваційної діяльності
Структурні складові діяльності Вид діяльності
Новаційна Інноваційна
Процес Новація Інновація
Результат Новинка (винахід) Нововведення
Окрім того, інноваційній діяльності завжди передує новаційна (рис.2.).
Але не завжди після здійснення новаційної діяльності слідує інноваційна,
так як не всі новинки мають на ринку попит. І тут виникає проблема, яка
пов’язана із визначенням корисності новації та новинки. Досліднику
цікаво й необхідно знати рівень корисності своєї діяльності та її
результатів для суспільства. Це знання сприятиме оптимізації процесів
розподілу, використання ресурсів та їх фінансового забезпечення. Що, в
свою чергу, призводить до необхідності вдосконалення управління
процесами новацій, інновацій та їх фінансування.
Рис.2. Хронологічна послідовність здійсненні новаційної та інноваційної
діяльності
Виходячи з вищеописанного, ми прийшли до висновку, що аналіз теж
доцільно проводити за сферами діяльності.
Таблиця 2.
Основні показники науково-технічної діяльності по м. Києву
№ п/п Основні показники науково-технічної діяльності по м. Києву 1995
2000 2001 2002 2003
1 Кількість організацій, що виконували науково-технічні роботи 305 375
378 364 364
2 Обсяг фінансування науково-технічних робіт (у фактичних цінах, млн.
грн.) 195.3 722.8 954.7 1019 1361
3 Кількість спеціалістів, які виконують науково-технічні роботи, тис.
52.2 54.2 53.1 50.6 50.8
4 Кількість спеціалістів, які виконують науково-технічні роботи за
сумісництвом, тис. 11 13.7 14.3 15 16.7
5 Кількість докторів наук 3786 3853 3919 4242 4351
6 Кількість кандидатів наук 15360 15337 15848 16978 17674
7 Внутрішні поточні витрати на виконання науково-технічних робіт,
виконаних власними силами, млн. грн. 190.2 624.9 763.1 849.6 1074
8 Обсяг наукових та науково-технічних робіт за видами робіт, виконаними
власними силами, млн. грн. 215.7 756.3 868.7 997 1326
9 Рентабельність виконаних науково-технічних робіт ((р.8 – р.2)/р.2) у %
10.45 4.63 -9.01 -2.16 -2.58
В результаті аналізу основних факторів науково-технічної діяльності було
встановлено, що у новаційній сфері практично всі показники мають
позитивну тенденцію. Окрім кількості спеціалістів, які виконують
науково-технічні роботи та показника рентабельності виконаних
науково-технічних робіт.
Провівши кореляційний аналіз, було встановлено (рис. 3), що тіснота
зв”язку між факторами обсягу фінансування і кількістю спеціалістів, які
виконують науково-технічні роботи за сумісництвом та обсягом виконаних
робіт, існує тісний кореляційний зв”язок (від 0,84 до 0,99). Цей факт
надає підстав зробити висновок, що обсяг науково-технічних робіт тісно
пов”язаний із розміром вкладених коштів і в основному виконується на
сумісних засадах і, на жаль, постійні працівники мало залучаються для
виконання таких робіт.
Але дослідно встановлено, що рівень рентабельності науково-технічної
діяльності знаходиться у залежності не від працівників, які працюють за
сумісництвом, а від штатного персоналу. З цими та іншими даними можна
ознайомитись у табл.3.
Таблиця 3.
Деякі показники кореляції факторів науково-технічної діяльності у м.
Київ за 1995 – 2003 рр.
№ п/п Фактори науково-технічної діяльності Кількість організацій, що
виконували науково-технічні роботи Обсяг фінансування науково-технічних
робіт (у фактичних цінах, млн. грн.) Кількість спеціалістів, які
виконують науково-технічні роботи, Кількість спеціалістів, які
виконують науково-технічні роботи за сумісництвом, тис. Кількість
докторів наук Кількість кандидатів наук Внутрішні поточні витрати на
виконання науково-технічних робіт, виконаних власними силами, млн.
Обсяг наукових та науково-технічних робіт за видами робіт, виконаними
власними силами, млн. Рентабельність виконаних науково-технічних робіт
((р.8 – р.3)/р.3) у %
1 1 0.75 0.19 0.73 0.36 0.29 0.77 0.77 0.74 -0.77
2 0.75 1 -0.4 0.995 0.86 0.84 0.998 0.998 0.995 -0.78
3 0.19 -0.4 1 -0.4 -0.81 -0.4 -0.3 -0.3 -0.3 0.181
4 0.73 0.995 -0.4 1 0.88 -0.84 -0.43 -0.43 -0.43 0.72
5 0.36 0.86 -0.8 0.88 1 0.99 0.86 0.86 0.87 -0.49
6 0.29 0.84 -0.8 0.85 0.99 1 0.83 0.83 0.87 -0.49
7 0.77 .998 -0.4 0.997 0.86 0.83 1 1 0.997 -0.77
8 0.74 0.995 -0.4 0.999 0.87 0.84 0.997 0.997 1 -0.72
9 -0.77 -0.78 0.181 -0.72 -0.49 -0.49 -0.77 -0.77 -0.72 1
Інноваційна сфера.
Характеризуючи основні показники діяльності підприємств і організацій по
створенню і використанню об”єктів промислової власності (виноходів,
корисних моделей, промислових зразків), можна помітити таку тенденцію
(рис. 4, рис. 5, рис. 6):
кількість поданих і отриманих охоронних документів на винаходи та
корисні моделі значно перевищує їх використання;
натомість показник по кількості використаних промислових зразків з 2001
року значно перевищує кількість поданих заявок і отриманих охоронних
документів на них.
Таблиця 4.
Деякі показники інноваційної діяльності по м. Київ
Показники 1995 2000 2003 Індекс росту 2003/1995 Індекс росту 2003/2000
Кількість промислових підприємств, що займались інноваційною діяльністю
99 98 160 1,61 1,63
Впровадження прогресивних технологічних процесів 338 64 326 0,96 5,09
Освоєно нових видів продукції 840 2052 612 2,44 0,3
Придбано нових технологій * 42 69 * 1,64
Дані табл. 4 вказують на зростання темпів розвитку інноваційної
діяльності у м. Київ. Кількість промислових підприємств у 2003 році
збільшилась в порівнянні з 2000 роком у 1,63 рази. Впровадження
технологічних процесів – у 5,09 раз. Придбання нових технологій – у 1,64
раза. Стосовно показника освоєння нових видів продукції, то ми помічаємо
тенденцію до спаду, але якщо звернемо увагу на його значення у 2000
році, то він становив – 2052 одиниць. Тобто, оцінюючи період з 1995 по
2003 рік, все ж таки можна сказати, що у певні роки процеси освоєння
нової продукції активізовувались.
Визначаючи ефективність інноваційної діяльності, ми прийшли до висновку,
що рівень рентабельності є надзвичайно привабливим для вкладання
інвестицій (табл. 4).
Таблиця 4.
Показники обсягу відвантаженої продукції, загального обсягу інноваційних
витрат у промисловості та рівня рентабельності інноваційної діяльності
по м. Київ за період 2000 – 2003 рр.
Показники 2000 2001 2002 2003
Обсяг відвантаженої інноваційної продукції, млн. грн. 387,4 347,9 440,7
1086
Загальний обсяг інноваційних вират у промисловості, млн. грн. 79,7 117,7
237,9 283,3
Рівень рентабельності інноваційної діяльності, % 386,1 195,6 85,25 283,2
Але якщо порівняти рівні рентабельності новаційної та інноваційної
діяльності, то помітимо тенденцію до спаду рівня
рентабельності.
Таблиця 5.
Показники рентабельності за сферами діяльності по м. Київ за період 2000
– 2003 рр.
Показники 2000 2001 2002 2003
Рівень рентабельності новаційної діяльності, % 4,63 -9,01 -2,16 -2,58
Рівень рентабельності інноваційної діяльності, % 386,1 195,6 85,25 283,2
На рис.7 продемонстровано динаміка показників рівня рентабельності як в
інноваційній сфері, так і в новаційній сфері. Так як економічний ефект
від результатів новаційної діяльності можна отримати в процесі їх
комерціалізації, то, очевидно, результати новаційної діяльності, яка
була проведена у 2000 – 2003 рр., або впроваджуються на ринок не
ефективно, або на них відсутній попит.
Аналізуючи стан новаційної та інноваційної діяльності у м. Києві, не
можна обходитись без питань державного регулювання цих сфер в Україні.
Управління інноваційною діяльністю забезпечує управляюча система.
Управління – процес збору, переробки та передачі інформації з метою
впливу на об’єкт управління та забезпечення його цілеспрямованої
поведінки чи розвитку в умовах, що змінюються [2]. Фактично головною
функцією управління є прийняття рішень. Процес прийняття рішень має
чотири фази: планування, облік, контроль та регулювання [3]. На
макрорівні, бажано, щоб за кожною фазою було закріплено відповідне
відомство чи організація, з метою ефективного виконання визначених
функцій. Загальна схема управління новаційно-інноваційною діяльністю
матиме такий вигляд (рис.8).
Аналізуючи Закон України “Про інноваційну діяльність” [4], можемо
сказати, що ним визначено три складових блоки керуючої системи
інноваційної діяльності на Україні. Таким чином, управляюча система
інноваційною діяльністю України включає підсистеми законодавчої,
виконавчої влади та контролюючих органів (Рис. 9.).
Рис.9. Структурні елементи управляючої системи інноваційної діяльності
на Україні
Вище описана управляюча система інноваційної діяльності на Україні через
систему нормативно-правових актів визначає її інноваційний клімат.
Отже, визначившись із законодавчо встановленою структурою управляючої
системи інноваційної діяльності на Україні та ознайомившись з її
повноваженнями, можемо зробити висновок, що основним недоліком є факт
відсутності в ній відомства чи установи, за яким має бути закріплено
проведення моніторингу інноваційного середовища як на Україні так і в
світі. Моніторинг інноваційної діяльності – систематичний збір, обробка
та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні
наслідки заходів держави щодо стимулювання і регулювання інноваційної
діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних напрямів
інноваційної діяльності [5].
Також слід відмітити, що законодавчо передбачено функціонування ДІФКУ
(державна фінансово-кредитна установа ) та КІФКУ (комунальна), але,
по-перше, кількість їх не достатня, по-друге, ресурсно вони є мало
забезпеченими, і, по-третє, ці установи мають недосконалі механізми
роботи.
Висновки:
Не всі новинки на ринку мають попит. І тут виникає проблема, яка
пов’язана із визначенням корисності новації та новинки. Досліднику
цікаво й необхідно знати рівень корисності своєї діяльності та її
результатів для суспільства. Це знання сприятиме оптимізації процесів
розподілу, використання ресурсів, їх фінансового забезпечення та
комерціалізації.
Основним недоліком інноваційної інфраструктури як в Україні так і у м.
Києві є факт відсутності в ній відомства чи установи, за яким має бути
закріплено проведення моніторингу інноваційного середовища та
комерціалізації нововведень.
Бажано щоб ця система інноваційної інфраструктури мала єдиного
координатора, але законодавчо на Україні він, на жаль, не визначений. До
основних функцій цього координатора мало б входити встановлення стійких
зв’язків між суб”єктами новаційно-інноваційної діяльності.
В результаті такого підходу до вирішення питань, збільшиться приплив
коштів і капіталів до зазначених сфер за рахунок зменшення рівня ризику
і підвищення стійкості інноваційної системи.
Використана література:
Schumpeter, Y. Business cycles. V.1-2, N.Y.-L., 1939
Глушков В.М. Кибернетика. Вопросы теории и практики.- М.: Наука, 1986.
488 с. (Наука. Мировоззрение. Жизнь.)
Глушков В.М. Введение в АСУ. Киев, “Техника”, 1972.
Закон України від 2002.04.07, № 40-IV “Про інноваційну діяльність” .
Закон України від 2003.16.01, № 433-IV “Про пріоритетні напрямки
інноваційної діяльності в Україні”
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
