Реферат
На тему:
НІМЕЦЬКА ЕКСПАНСІЯ
НА ЗЕМЛІ ВЕЛИКОМОРАВСЬКОГО
КНЯЗІВСТВА
Після розпаду Франкської імперії (843) Людовік Німецький згідно з
Верденським договором дістав східну частину великої держави, яка
безпосередньо межувала із слов’янськими землями. Людовік вважав Велику
Моравію сферою своїх інтересів. Так, у 845 р. за його ініціативою була
похрещена група представників слов’янської знаті, а після смерті Моймира
І він посадив на трон його племінника Растислава (846—870), який
виховувався при східно-франкському дворі. На південь від Великої Моравії
в долинах річок Дунаю, Драви і Дна Людовік Німецький заснував
маріонеткове Блатенське князівство, на трон якого було посаджено
колишнього Нітранського князя Прибіну.
Моравський князь Растислав весь час прагнув звільнитися від опіки
Людовіка. Скориставшись тим, що син Людовіка — австрійський маркграф
Карломан — та деякі графи виступили проти короля, він надав підтримку
бунтівникам. Це стало приводом для початку війни (853) проти Растислава.
У 855 р. війська франків вторгнулися до Великої Моравії і спустошили її
землі. Але князь Растислав, спираючись на військову підтримку сусідніх
слов’янських племен, зумів звільнити свою країну від франкських
загарбників.
У 858 р. Людовік почав готувати новий похід до Великої Моравії. Князь
Растислав, який підтримував союзницькі стосунки з маркграфом Карломаном,
вирішив скористатися сприятливою ситуацією, щоб розправитися зі
ставлеником Людовіка князем Прибіною. Після убивства Прибіни (861)
престол Блатенського князівства успадкував його син — Коцел, який
потрапив у васальну залежність від Растислава.
Нарешті Людовік Німецький опанував ситуацію у своєму королівстві.
Карломана змусили припинити опір. Франки почали готуватися до нового
походу на Схід. Готувалися до опору загарбникам і у Великій Моравії. Щоб
отримати підтримку в боротьбі проти короля, Растислав уклав угоду з
чеськими та серболужицькими князями про входження їхніх земель до складу
Моравського князівства. Для протидії союзу, укладеному між Людовіком та
болгарським ханом (князем), Растислав установив дипломатичні контакти з
візантійським імператором Михайлом III. Намагаючись створити таку
церковну організацію, яка була б підпорядкована йому особисто, Растислав
просив імператора направити до Моравії місіонерів для роз’яснення
населенню догматів християнської віри.
Успіхи князя Растислава на дипломатичній ниві могли звести нанівець
агресивні наміри Людовіка проти Великої Моравії. Після вторгнення у 864
р. королеві зрештою вдалося змусити моравського князя визнати васальну
залежність від франків. До того ж у державі розпочалися внутрішні чвари,
викликані конфліктом між Растиславом і його племінником Святополком —
удільним князем Нітри. Святополк виношував плани відібрати князівську
корону у свого дядька.
Свій черговий похід до Великої Моравії Людовік Німецький розпочав у 869
р. В ньому брали участь і його сини Карл і Карломан. У 870 р. Святополк,
скориставшись підтримкою місцевої знаті, захопив Растислава у полон і
видав його франкам. Моравський князь був відвезений до Регенсбурга й
осліплений, а Святополк ціною зради став правити Моравією як франкський
васал. За ним постійно пильнували двоє приставлених до нього німецьких
графів. Проте невдовзі німецьким “уповноваженим” було дано вказівку
ліквідувати князівство взагалі. У 871 р. за наказом Карломана Святополка
вивезли до Німеччини і посадили до в’язниці. Велика Моравія була
оголошена частиною Східної Марки як складова Східно-франкського
королівства.
Проте загарбники не змогли надовго закріпитися в Моравських землях.
Проти влади намісників повстало місцеве населення. Після зникнення
Святополка (вважалося, що він загинув) князем був обраний один з родичів
Святополка священик Славомир. Німців позбавили влади і вигнали з країни.
Тоді Карломан пішов на змову з Святополком і, випустивши його з
в’язниці, на чолі війська вирушив до Моравії. Та Святополк не захотів
воювати проти власного народу. Коли німецькі війська підійшли до столиці
країни — Велеграда, він перейшов на бік повсталих. Ворожі гарнізони було
розгромлено, Моравія знову стала вільною країною.
У 872 р. німецькі війська на чолі з королем Людовіком уже вкотре
вторглися до Моравії, проте й цього разу вони зазнали поразки. У 874 р.
між Людовіком і Святополком було укладено мирний договір, згідно з яким
моравський князь визнавав себе васалом короля і зобов’язувався платити
данину. Проте
Великоморавська держава
1 — початкова територія ранньосередньовічної Моравської держави за
Моймира І (818-846);
2 — територія Великоморавської держави за Святополка (870-894); 3 –
назви територіально-племінних об’єднань слов’ян у IX—X ст.; 4 — напрями
вторгнень німців (із зазначенням років); 5 — райони і роки повстань
проти іноземних загарбників; 6 — напрями походів Святополка (із
зазначенням років); 7 — напрями вторгнення угорців; 8 — найголовніші
місця діяльності Кирила і Мефодія; 9 — столиця Великоморавської держави;
10 — центри князівств; 11 — фортеці; 12 — решта населених пунктів
незважаючи на це угода фактично створювала передумови для Моравії, щоб
стати незалежною державою. Після смерті Людовіка Німецького
Великоморавське князівство значно розширило свої кордони. До нього на
той час входили: Моравія, чеські та західнословацькі землі, території
сербських (по річці Сала), лужицьких, сілезьких, віслянських племен та
Паннонія.
У Великоморавській державі не склалася єдина централізована система
управління. Влада князя Святополка поширювалася лише на територію
Моравії. В інших землях правили місцеві князі, які не лише визнавали
зверхність Святополка, а й мусили виставляти на його вимогу певну
кількість воїнів. Таким чином Велика Моравія була своєрідним
конгломератом залежних від моравського князя територій, які
об’єднувалися у єдиній державі завдяки встановленим
військово-адміністративним завданням. Східнофранкське королівство не
змогло суттєво обмежити суверенність моравського князівства. Влада
Святополка залишалася необмеженою до самої смерті князя у 894 р.
ЛІТЕРАТУРА
Берштейн С. Б. Константан Философ и Мефодий. Москва, 1984.
Великая Моравия, ее историческое и культурное значение: Сб. статей.
Москва, 1985.
История Чехословакии: В 3 т. Москва, 1956. Т. 1.
История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
Истрин В. А. 1100 лет славянской азбуки. Москва, 1988.
Краткая история Чехословакии: С древнейших времен до наших дней. Москва,
1988.
Краткая история Венгрии: С древнейших времен до наших дней. Москва,
1991.
Королюк В. Д. Славяне и восточные романы в эпоху раннего средневековья.
Москва, 1985.
Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 2 т. Минск, 1987. Т.
1.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
