Реферат на тему:
Урок як основна форма фізичного виховання школярів Визначення завдань
уроку
Із кожного уроку учні повинні виносити нові знання й уміння, повинні
бачити, що у процесі цілеспрямованих занять фізичними вправами
вдосконалюється їх розвиток. При цьому кожен учень повинен мати
особистий рекорд і кожного слід до нього підвести. Учителю необхідно
чітко визначити кінцеву мету спільної роботи з учнями на весь час
навчання у школі, на рік, чверть, серію уроків, тобто уявити результат
діяльності на різні періоди часу. Висунення мети спрямовує і регулює
діяльність учня, робить її усвідомленою.
Мета фізичного виховання школярів — до закінчення шкільного курсу
навчання сформувати вміння управляти життєво необхідними руховими діями
в різних умовах діяльності (вміння вищого порядку) та виховати потребу
до систематичних занять фізичними вправами протягом усього життя
(стратегічна мета).
Метою кожного навчального року є опанування матеріалу, передбаченого
програмою відповідного класу (тактична мета). На серію уроків або
навчальну чверть меюю служить оволодіння конкретними вправами:
наприклад, навчитися стрибати в довжину, кидати м’ячик (оперативна
мета).
Реалізується кожна з названих цілей, що випливає з більшої і є основною
для формування меншої, шляхом послідовного висунення і розв’язання
конкретних завдань на кожному уроці.
Усі завдання щодо їхнього спрямування об’єднуються в методиці фізичного
виховання у три групи: освітні, оідоровчі, виховні.
Вирішуючи освітні завдання, учнів озброюють необхідними знаннями*,
вміннями і навичками виконувати фізичні вправи, а також застосовувати їх
у повсякденному житті, у процесі самовдосконалення. Причому засвоєння
цих знань, умінь і навичок повинно відбуватися не механічним шляхом, а
такими способами, які ведуть до розвитку особи учня.
Розв’язання оздоровчих завдань передбачає забезпечення можливого у
певному віці фізичного розвитку і фізичної підготовленості, формування
постави і фізичної підготовленості, створення на заняттях найкращих умов
для оздоровчого впливу на юнаків і дівчат.
Вирішення виховних завдань повинно забезпечити позитивний вплив занять
фізичними вправами на розвиток моральних і вольових якостей, єдність
фізичного і духовного розвитку особистості уч«я.
Однак цей поділ завдань на групи досить умовний Проілюструємо це на
такому прикладі Виховання фізичних якостей — це оздоровчі завдання з
урахуванням їхнього значення для формування постави та доброго
функціонування всіх органів І систем людського організму Проте,
водночас, без належного розвитку фізичних якостей неможливе опанування
фізичних вправ, отже, цю роботу можна віднести І до освітніх завдань У
процесі подолання труднощів учень виховує волю, наполегливість,
сміливість, що має велике значення дія формування моральних якостей
людини Отже, у практиці вчитель сукупно вирішує завдання навчання,
оздоровлення і виховання, як це передбачено вимогами до сучасного уроку
Ми розглядаємо ці завдання окремо з метою глибшого проникнення в суть
кожного з них
Освітні завдання
При вирішенні освітніх завдань йдеться передусім про піднесення розвитку
рухових здібностей учня до такого рівня, який дасть йому змогу вільно
управляти власними рухами в будь-якій життєвій обстановці Хто володіє
належною кількістю вмінь, той ніколи не розгубиться, вчасно здійснить ті
дії, котрі найкращим чином відповідають ситуації, що виникла Фізично
розвинений учень зуміє швидко прийняти правильне рішення, зіткнувшись,
наприклад, Із водною перешкодою Він (залежно від обставин) подолає й
стрибком, переходом через Імпровізований місток, убрід, за допомогою
плавальних засобів або перепливе Такого рівня підготовки учнів можна
досягти в ході шкільного навчання, шляхом послідовного розв’язання на
кожному уроці конкретних завдань (опанування окремими рухами, що
об’єднуються потім у рухові дії, а ті, у свою чергу, — у рухову
діяльність) Наприклад, для засвоєння стрибка в довжину на окремих уроках
треба навчити дітей розбігатись, відштовхуватись, виконувати певні рухи
в польоті, приземлятись Паралельно учень засвоює необхідні теоретичні
знання
Кожен учитель повинен прагнути, щоб його учні оволоділи широким набором
рухових умінь Прагнення деяких учителів засвоїти вузьке коло рухових дій
безперспективне, бо призводить до збіднення рухового досвіду, а отже,
викликає серйозні труднощі в навчанні. Високому рівню фізичної освіти
сприяє засвоєння широкого кола фізичних вправ, що об’єднуються
системними зв’язками
Виховання здатності управляти рухами тісно пов’язане з умінням оцінювати
виконувані рухи в часі, просторі І за рівнем м’язових зусиль Точність
просторових, часових І силових оцінок виробляється у дітей під час
використання спеціально спрямованих рухів І отримання термінової
Інформації щодо допущених помилок Спочатку доцільно навчити дітей
розрізняти окремі характеристики рухів загалом, потім — рухів окремими
частинами тіла з різною амплітудою (руками, тулубом, ногами) І всім
тілом При цьому чергуйте рухи з великою І малою амплітудами, швидкі й
повільні, з великим І малим зусиллям Рухи, що різко відрізняються за
характером, легше запам’ятовуються, ніж подібні Такі рухові завдання
доступні вже дітям 6-7-рІчного віку
Навчити дітей розрізняти основні характеристики рухів — це самостійне
завдання загальнорухової підготовки Здатність оцінювати окремі
характеристики рухів не залежить від рівня розвитку фізичних якостей
(учень може розвинути силу, швидкість, але не виробити здатності
управляти ними) Виконання завдань. Із заданою віддаллю, швидкістю, силою
І амплітудою викликає великий Інтерес в учнів, вносить елемент
емоційності та різноманітності Врешті решт, без загальної рухової
підготовки неможливе ефективне застосування вивченого на уроках у
повсякденному житті (подолати перешкоду, влучити в ціль тощо)
Уміння управляти часовими, просторовими та силовими параметрами рухових
дій дає значний приріст результатів виконання вправ (швидкості,
точності, сили) Задля вдосконалення подібного вміння використовують такі
прийоми
• виконують вправи з пустотілими гирями, гантелями, палицями, м’ячами,
заповненими піском, свинцевими шротами або водою, що надає їм необхідної
(заданої) ваги,
• використовують з тією ж метою пластикові пляшки різної величини,
наповнюючи їх за потреби водою, піском,
• постійно збільшуючи І зменшуючи вагу предметів, вимагають від учнів
звіту про величину застосованого обтяження,
• вправляючись у метаннях, переміщують ціль угору, вниз, вправо, вліво
При цьому учні повинні навчитись оцінювати величини переміщення,
• Із тією ж метою змінюють відстань до цілі, й розміри, вид, поперечник
І вагу предмета метання (м’ячик, граната, спис), темп метань, метають
правою І лівою рукою,
• виконують перелічені прийоми, стоячи спиною до цілі,
• виконують метання Із заданою траєкторією, визначаючи й та оцінюючи
ефективність,
• виконують метання серіями—від одного до десяти повторень у кожній,
• вправляючись у стрибках, змінюють темп виконання окремих стрибків у
серп, їхню довжину, висоту тощо
Виняткове значення у розв’язанні освітніх завдань має врахування
функціональної асиметрії в дітей Спочатку доцільно засвоювати виконання
нового
технічного прийому в -зручний бік, “зручною” кінцівкою, а потім розучити
його в другий бік (другою кінцівкою). Таке “дзеркальне” виконання
фізичних вправ сприяє розвиткові координаційних здібностей. Формування
симетрії рухів з самого початку навчання дає кращі результати, ніж
перетворення асиметричних рухів у симетричні. Симетрія рухів як прояв
рухової універсальності є суттєвою складовою частиною культури рухів і
необхідним елементом фізкультурної освіти учнів (дивись розділ “Методи
фізичного виховання”).
Цінний досвід у цьому плані нагромаджено у “Пласті”. Проба на пластову
відзнаку фізичної вправності (ПВФВ) складається з п’яти груп вправ. Дві
з них виконуються в обидва боки. Пластуни стрибають на правій і лівій
нозі та кидають предмети правою і лівою рукою. Результат визначається за
сумою досягнень в обидва боки, поділеною на два.
Велике прикладне значення має вміння взаємопогоджуваги рухові дії. У
побуті, на виробництві, в бойовій обстановці, незважаючи на використання
найсучаснішої техніки, роль узгодженої м’язової роботи дуже важлива.
Удеяких видах спорту успіх визначається цим фактором, а саме:
веслування, групова акробатика, синхронне плавання тощо. Навчати
погодження колективних дій можна в будь-якій частині уроку. Цьому
сприятимуть спеціальні вправи, а головне, вміла методика їх використання
[2]. Дітей треба навчати діяти в ігрових командах та естафетах,
визначаючи роль капітана команди у процесі командної боротьби.
Освітні завдання визначають зміст процесу навчання, спрямовують
навчальну діяльність, дають змогу передбачити конкретні результати
уроку. Але цього ефекту можна досягти лише за умови їх точного
формулювання. Неконкретне визначення освітніх завдань призводить до
порушення логіки навчального процесу, дезорієнтує учнів, не сприяє їхній
активізації.
Доцільно спочатку засвоїти всі рухи, з яких складається рухова дія.
Наприклад, щоб опанувати стрибок у висоту, необхідно окремо засвоїти
розбіг, постановку поштовхової ноги, відштовхування і перехід через
планку, приземлення. При цьому порядок вивчення окремих рухів може
здійснюватися не в порядку їх виконання. Так, стрибок у висоту починають
засвоювати з відштовхування і приземлення.
Важливе значення для конкретної постановки завдань має також логіка
процесу навчання і його етапів (розучування рухової дії, її засвоєння га
закріплення). Треба мати на увазі, що на уроках ряд вправ тільки
розучується; із деякими — учні лише знайомляться, а засвоєння і
закріплення їх відбувається під час самостійної роботи.
Конкретним вважаємо таке освітнє завдання, у формулюванні якого відбитий
кінцевий результат даного уроку і яке дозволить кожному учневі в кінці
уроку відповісти собі на питання: чого він сьогодні навчився, чи додав
до знань
та вмінь такі, якими ще не володів учора. Тому при висуненні завдань на
урок доцільно вживати дієслова: “навчити”, “засвоїти”, “закріпити”,
“удосконалювати”. Найбільш конкретним є завдання “навчити”. У зв’язку з
цим учитель повинен планувати на кожен урок такий обсяг матеріалу, який
могли б засвоїти учні. Проте це не завжди вдається, тому вчителі
використовують ще інші формулювання (“вчити”,”вивчати далі”).
Наводимо можливі формулювання конкретних завдань уроків вивчення:
а) бігу на дистанцію:
• навчити зберігати правильну поставу під час бігу;
• навчити постановки стопи з передньої її частини;
• навчити плавно збільшувати швидкість у стартовому розгоні;
• виробляти уміння легко і вільно бігти без надмірних напружень;
• добиватися пробігання учнями коротких відтинків у заданому темпі;
б) перевороту в сторону (боком):
• дати учням можливість відчути положення стійки на руках, ноги нарізно;
• навчити переносити вагу тіла з руки на руку в стійці на руках, ноги
нарізно, з допомогою партнера;
• навчити учнів виходити в стійку на руках, ноги нарізно, з поворотом;
• закріпити виконання стійки на руках, ноги нарізно з поворотом;
• навчити переходити зі стійки на руках, ноги нарізно, в стійку на
ногах, руки в сторони;
• навчити перевороту в сторону загалом.
Завдання також можуть формулюватися за допомогою слів: “ознайомити”
(наприклад, із правилами змагань, вимогами і нормативами) і “оцінити”
(виконання окремих вправ, рівень розвитку якостей). Такі конкретні
завдання доцільно записувати в конспект і доводити до учнів на кожному
уроці.
Визначеним завданням повинні відповідати всі методичні вирішення на
уроці (засоби, методи, прийоми тощо).
Оздоровчі завдання
І Паралельно з освітніми вчитель висуває і розв’язує оздоровчі завдання.
Для цього він здійснює комплекс заходів, що забезпечують сприятливий
вплив виконуваних на уроці фізичних вправ на організм учнів. Щодо цього
велике значення має:
• правильне дозування фізичних навантажень;
• належні гігієнічні умови проведення занять;
• організація занять у природних умовах;
• загартовуючі процедури;
• дотримання вимог до форми учнів та стану обладнання.
Велику увагу під час виконання фізичних вправ слід приділяти поставі й
диханню. Адже від правильного положення тіла, своєчасного вдиху і видиху
залежить не тільки оздоровчий ефект, а й успішне засвоєння вправ.
Розв’язання оздоровчих завдань потребує особливої організації занять з
учнями, віднесеними за станом здоров’я до спеціальних медичних груп,
тимчасово звільнених від фізичних навантажень, і з тими, хто пропустив
кілька занять через хворобу. Оздоровчий ефект занять передбачає усунення
травматизму, який, на жаль, іноді трапляється. Досвід показує, що
використання засобів профілактики, раціональна побудова уроків дають
змогу звести до мінімуму це негативне явище. Успішна реалізація заходів
профілактики можлива лише за умови вивчення причин виникнення ушкоджень.
Найбільш характерними причинами травм є:
• недогляди в організації занять (нераціональний розклад уроків,
перевантаженість спортивних споруд і под.);
« хиби в методиці проведення занять (відсутність індивідуального
підходу, порушення правила поступового збільшення навантаження тощо);
• погане матеріально-технічне забезпечення;
« порушення гігієнічних норм, несприятливі метеорологічні умови;
•• недотримання вимог лікарського контролю;
• втома та зниження уваги учнів.
Розв’язуючи оздоровчі завдання, учнів навчають методів контролю й оцінки
стану організму, що має велике значення для організації і самостійного
використання учнями засобів фізичного виховання.
Реалізуючи оздоровчі завдання паралельно з освітніми, вчитель періодично
акцентує на них увагу, окремо формулює і записує в конспекті. Наприклад,
він може перевірити поставу, вміння дихати під час виконання вправ; на
окремих уроках доцільно розучувати комплекси вправ для стопи, правила
загартування тощо.
Оздоровча спрямованість уроків, інших форм фізичного виховання ще часто
має стихійний, формальний характер, не має чітко визначеної системи.
Проте вчителі-новатори мають багатий досвід, що дає змогу по-новому
підійти до питань зміцнення здоров’я, привести в дію резерви, здатні
суттєво вплинути на поліпшення здоров’я і фізичне виховання учнів
загалом. Повчальним у цьому розумінні є досвід роботи вчителя з
Краматорська В. Авраменка, який запровадив у своїй школі так звану
“фізкультуру босоніж” — з елементами йоги, автотренінгом, інгаляцією
парами відварів із лікувальних трав [3].
Оригінальність, практична новизна в поєднанні з науковим обгрунтуванням
характеризують діяльність учителя із Зеленограда В. Похлєбіна[4], який
впровадив у шкільну практику незвичні форми і методи загартування дітей.
Учитель тримає в полі зору питання харчування, здійснює роздільне
навчання, починаючи з першого класу, а кращим спортзалом вважає природу,
де проводить заняття цілий рік за будь-якої погоди. У навчальному
журналі існує графа “здоров’я”. Учнів, які не хворіли протягом року,
преміюють подарунками, нагороджують спеціальними дипломами.
Отже, виконання будь-якої фізичної вправи не варто розглядати лише з
позиції механічного переміщення окремих частин і тіла загалом; усі дії
повинні зачіпати психофізіологічні системи, філософські аспекти пізнання
світу і себе в ньому, а це вимагає по-новому підійти до виконання вправ
та інших оздоровчих процедур, адже в розроблених людством системах
фізичного виховання (спартанській, еллінській, давньосхідних) фізичні
вправи завжди поєднувалися з певним способом життя і духовним
самовдосконаленням. Такі ж принципи поклав в основу своєї системи,
широко відомої під назвою “Дєтка”, П. Іванов[5]. Цей самобутній “філософ
тіловиховання” з Луганщини нині має багато послідовників.
2.3. Виховні завдання
У процесі фізичного виховання, як і в будь-якому іншому цілісному
педагогічному процесі, розв’язуються не тільки специфічні, але й
загальні завдання соціальної системи виховання, які забезпечують єдність
фізичного і духовного вдосконалення особистості.
Під єдністю фізичного і духовного розвитку людини ми розуміємо те, що
нормальний розвиток особистості неможливий без рухової діяльності, а
також те, що рухова діяльність набуває значення одного з факторів
справжнього людського розвитку лише за умови одухотвореності
(натхненності), котра об’єктивно зумовлює взаємозв’язок всіх видів
виховання, зокрема, фізичного, розумового, морального, естетичного.
Розглядати їх як окремі види виховання недопустимо, бо в житті вони
тісно взаємопов’язані як єдині сторони цілого.
Отже, вчитель на уроках фізичної культури має необмежені можливості
впливати на становлення особистості учнів. Ці можливості закладені у
самій специфіці предмета. 1 якщо вчитель управляє цим процесом, висуває
виховні завдання, то він досягає позитивного результату: прищеплює дітям
культуру, інтелігентність, доброзичливість, прихильність, милосердя,
формує національні почуття. Якщо цей процес відбувається стихійно, то
можна отримати навіть негативний ефект.
Спостереження на уроках довели, що частина вчителів не приділяє належної
уваги психологічній підготовці учнів. Важливе значення у психологічній
підготовці повинно надаватися спрямуванню зусиль учнів на виконання
завдань І навчання їх управляти своїм станом. Наприклад, робити вольову
настанову на виконання запланованого навантаження, мобілізувати сили на
подолання втоми, страху тощо.
У кожній людині, починаючи з дитинства, закладено могутній фізичний
потенціал, який нерозривно пов’язаний з її духовною силою. Цей потенціал
спрацьовує лише за умови, коли сама дитина повірить у нього. До такого
висновку прийшов учитель із Рівного Віктор Макарчук.
Одне з чільних місць у виховній роботі на уроках повинно належати
прищепленню школярам потреби у фізичному самовдосконаленні. Потреба — це
психологічний стан, що характеризується прагненням особистості до певних
дій. Вони сприймаються як необхідна умова існування. Отже, у процесі
виховання необхідно формувати у школярів такий стан, котрий
характеризується прагненням до занять фізичними вправами задля розвитку
власних здібностей, зміцнення здоров’я.
Опановуючи знання, вміння і навички, учні взаємодіють одне з одним, з
учителем, формують ставлення до самих себе, до дисципліни, праці, речей.
Таких стосунків багато, і вони повинні бути предметом постійної уваги
вчителя. Учитель їх бачить, корегує, контролює, спрямовує в потрібне
русло. Ці стосунки треба проектувати, але вчитель зобов’язаний реагувати
і на ті форми поведінки, які виникли зненацька, використовуючи їх для
морального вдосконалення дітей і підлітків. Учитель фізичної культури не
може пройти повз недбале ставлення до природи, допустити неохайність в
одязі, дозволити собі образливий тон і насмішку на адресу учня, що
незадовільно виконав вправу.
Велике виховне значення мають традиційні форми організації уроку, які
вчитель повинен постійно тримати в полі зору, висуваючи до учнів такі
вимоги:
• ретельна підготовка до уроку, шанування праці на уроці, відповідальне
ставлення до навчального часу;
• дотримання трудової дисципліни на уроці — умова успішних спільних дій;
• дотримання норм етики у взаєминах — вираз взаємоповаги, необхідної для
ефективного навчання;
• організація взаємоконтролю і взаємодопомоги — форма прояву
колективізму;
• дбайливе ставлення до обладнання, інвентаря — вираз турботи про
матеріальні цінності суспільства;
• чітке виконання команд, шикувань — у мова успішних колективних дій;
• участь у підготовці і прибиранні приладів, місць занять — колективні
дії самообслуговування;
• дотримання вимог єдиної форми, емблеми — прояв почуття
відповідальності за успіхи і невдачі свого колективу;
• сувора заборона висміювати невдачі товаришів, натомість
співпереживання як елемент гуманізму.
Велике значення у виховній роботі на уроках мають традиції.
Найсприятливішими для закладення традицій є перші уроки. На них
формуються основи свідомої дисципліни, правильні взаємовідносини в
учнівському колективі, виробляється діловий ритм навчальної роботи,
формуються взаємовідносини вчителя й учнів, певне ставлення юнаків і
дівчат до слів учителя. Із перших уроків учитель повинен тримати себе
впевнено, твердо, доброзичливо, не метушитись, не опускатись до
моралізування, докорів. Щоб уникнути неприємного відчуття перших уроків,
молодому вчителю доцільно познайомитися з учнями в позаурочній
обстановці. Йдучи на урок, учитель мусить володіти достатнім арсеналом
педагогічної техніки, що забезпечить йому взаємодію з учнями. Наприклад,
усмішка вчителя, коли він входить у зал, свідчить про те, що йому
приємна зустріч з учнями, і це створює сприятливий психологічний настрій
у дітей, приваблює їх до вчителя, викликає прагнення працювати, причому
не тільки за його вказівками, а й самостійно. Так розв’язується головне
завдання — прищепити вихованцям уміння вчитись. Водночас зауважимо, що
пряма апеляція до свідомості, наполегливі спроби пояснити, “що таке
“добре” і що таке “погано”, виявляються гнітюче неефективними.
Водночас наявність традицій не виключає можливості їх порушення дітьми,
зате гарантує успіх під час коректуючих дій учителя. Відтак, урок
виховує лише тоді, коли має виховну мету. Мета не досягається в процесі
одного уроку, бо й особисті якості не формуються за допомогою одного
виховного акту. Для їх становлення, як переконує досвід, необхідне
багаторазове повторення протягом 6-8 уроків (за умови справедливого
розподілу обов’язків між учнями, ретельного виконання висунутих вимог,
суворого контролю за їх виконанням і постійної оцінки вчинків). Мета
такої серії уроків реалізується шляхом послідовного вирішення низки
завдань. Отже, завдання є ніби сходинками в досягненні мети. Наприклад,
якщо вчитель ставить за мету розвинути почуття гуманності, тоді доцільно
послідовно вирішувати такі завдання:
• викликати в дітей інтерес до позитивних якостей своїх товаришів;
• привчити дітей не глузувати з невдач товаришів;
• створити атмосферу переживання одне за одного;
• практикувати і заохочувати взаємодопомогу на уроці.
Привчаючи дітей до охайності, треба послідовно висунути ряд вимог до
спортивної форми, взуття, зачіски, місця занять, обладнання.
Виховні можливості уроку випливають також зі змісту навчального
матеріалу. Спільні дії виховують організованість, ігри сприяють
активному спілкуванню дітей, а отже, вихованню колективізму. Рухливі
ігри “Космонавти”, “Кіннотники-спортсмени” формують стриманість, уважне
ставлення до ровесників.
Велике виховне значення мають бесіди і повідомлення вчителя про звитяги
спортсменів на відповідальних змаганнях, у житті.
Отже, будь-який педагог — не тільки вчитель. Він, передусім, —
вихователь. Але виховання, якщо розуміти його не формально, а як життєве
кредо педагога, неможливо виділити окремо в його діяльності. Виховуючим
(позитивним або негативним) є кожен крок учителя.
Вказуючи на необхідність виховувати свідому дисципліну, К. Ушинський
різко критикував тогочасну школу, в якій дисципліна спиралася на страх
до вчителя, який “роздає нагороди і покарання”. Він підкреслював, що все
має грунтуватися на особистості наставника, “бо виховна сила виливається
лише з живого джерела людської особистості”. З огляду на це, варто
підкреслити важливість значення особистісних рис, манер, вчинків
учителя, оскільки кожним своїм словом, інтонацією, мімікою, поглядом,
посмішкою, жестом він справляє певний вплив на учнів, організовуючи їх
взаємодію.
Учитель фізичної культури, як ніхто Інший, стоїть близько до дітей,
зважаючи на спільність і доступність інтересів, час, проведений разом.
Тому в сьогоднішньому кліматі очищення шкільного життя, відродження
традицій українського шкільництва треба покласти край тим беззаконням,
які десятиріччями чинилися руками вчителів, або з їхньої мовчазної
згоди. Най-ганебнішим з цих явищ є “присвоєння” дітям чужих прізвищ і
років народження на час виступу в змаганнях. А хто визначить масштаби
зла, що завдають вихованню дітей шкідливі звички (куріння, вживання
алкоголю, лихослів’я) їхніх шкільних спортивних наставників!?
Як і оздоровчі, виховні завдання розв’язуються у нерозривному зв’язку з
освітніми на кожному уроці — від його початку і до кінця. Часом вони
можуть виступати і самостійно (з чітким формулюванням і
конспектуванням).
2.4. Донесення завдань уроку до свідомості учнів
Уроки педагогів-новаторів відрізняються тим, що їхня воля збігається з
прагненням учнів досягти тієї мети, на яку спрямовані зусилля педагога.
Тому під час повідомлення завдань уроку вчитель прагне викликати в усіх
учнів зацікавленість у їх розв’язанні. Цьому сприяє висунення завдань,
пов’язаних із потребою учнів. Наприклад, група хлопчиків, що відвідує
секцію футболу,
розучує на уроці перекиди. Учитель пов’язує важливість опанування цих
рухових дій з удосконаленням спортивної майстерності футболіста.
У процесі висунення завдань важливо створити в учнів чітке уявлення про
шляхи їх вирішення. Цим формується свідоме ставлення й активність учнів
при виконанні вимог учителя. Якщо відповідні завдання можна розв’язати
різними способами, варто назвати їх і дати змогу учням обрати для себе
кращий варіант. Це особливо слід практикувати на уроках зі
старшокласниками.
Висунуте завдання повинно відповідати лімітові часу, а його формулювання
має бути настільки доступне учням, щоби вони самі в кінці уроку могли
оцінювати рівень його реалізації.
Уже в процесі постановки завдань учитель звертається до знань, які
отримали учні з інших предметів. З одного боку, це сприяє формуванню
переконання учнів у доцільності вимог учителя фізкультури, а з другого —
підкреслює значення знань з інших предметів у практичній діяльності
учнів.* Найчастіше на уроках фізичної культури використовуються знання
учнів з предметів, що можуть пояснити сутність рухів та їхній вплив на
організм.
На кожному уроці вчитель розв’язує багато завдань, але акцентує увагу на
основних для певного заняття. Саме таких завдань, пов’язаних із
навчанням, може бути на одному уроці не більше двох-трьох. їх учитель і
оголошує на початку, а деталізує як окремі завдання у процесі всього
уроку (передусім під час спеціального розділу підготовчої частини і в
основній частині уроку). Водночас, учитель подає інформацію про виховну
й оздоровчу значущість заняття. Наприклад, націлюючи учнів на гру,
вчитель нагадує про значення колективних зусиль у досягненні перемоги;
вказує на час вдиху і видиху та їхню роль в успішному виконанні тих чи
інших рухових дій; звертає увагу школярів на роль дихання в
енергетичному забезпеченні роботи.
Завдання уроку (їхнє доведення до свідомості учнів) повинні бути тісно
пов’язані з іншими формами фізичного виховання учнів, зокрема їх
самостійною роботою.
Врешті-решт слід застерегти майбутнього вчителя від формального
ставлення (що, на превеликий жаль, часто трапляється) до висунення і
особливо, доведення до учнів завдань уроку та звернути увагу на
необхідність при цьому враховувати вікові та статеві особливості,
попередній досвід дітей і пов’язувати їх з наступною діяльністю.
Пам’ятайте: на формальну постановку завдання учні відповідають
формальним ставленням до уроку.
Наведемо декілька конкретних формулювань завдань уроку:
• освітні — ознайомити з прямолінійною постановкою ноги з передньої
частини стопи під час бігу по прямій; закріпити навичку відштовхування у
стрибках у довжину з розбігу; навчити руху кисті в киданні малого м’яча;
виробити правильну поставу під час бігу;
• оздоровчі — розучити комплекс вправ для формування правильної :
постави; сприяти загартуванню організму учнів; перевірити правильність
побудови стопи учнів;
• виховні — виховувати сміливість, охайність, товариськість тощо.
Література
1. Воробей Т.В. Творче використання досвіду організації фізичного
виховання дітей і молоді у Східній Галичині дорадянського періоду в
умовах сучасної національної школи: Методичні рекомендації. —
Івано-Франківськ, 1990.
2. Васильков Г.А. Согласованно внполнять коллективнне действия //
Фи-зическая культура в школе. — 1990. — № 7. — С. 21.
3. Спортивная газета. — 1989. — 9 груд.; Физическая культура в школе. —
1990. — № 7.
4. Советский спорт. — 1990. — 4 марта; Физическая культура в школе. —
1990. — № 4.
5. Україна.— 1991. —№23. —С. 34.
6. Шаулин В.А. Один из вариантов // Физическая культура в школе. 1986. —
№ 6.— С. 12.
7. Коджаспаров Ю.Г. Функциональная музьїка на уроках льіжной подго-товки
// Физическая культура в школе. — 1986. — № 12; 1987. — № 1,2,4; 1989. —
№ 12.
8. Толстая А. Младшая дочь // Новьш мир. — 1988. — № 11. С. 202.
9. Розов В.Й. Аутогенная тренировка в заключительной части урока //
Физическая культура в школе. — 1989. — № 10. — С. ЗО.
10. Присяжнюк П.В. Уроки с сюжетними играми // Физическая культура в
школе. — 1990. — № 1-7.
11. Уроки А.Цуницкого // Советский спорт. — 1989. — 23 нояб., 26 дек.
12. Психорегуляцию — в практику физического воспитания школьников //
Физическая культура в школе. — 1991. — № 6.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
